ЗМІСТ
ВСТУП… 2
1.Значення і місце паливно-енергетичного комплексу в економіці України 3
2.Основні етапи і сучасні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу 6
3.Особливості і фактори розміщення паливно-енергетичного комплексу 12
4.Сучасна територіальна організація паливно-енергетичного комплексу 16
5.Продукція паливно-енергетичного комплексу у зовнішній та внутрішній торгівлі… 22
6.Перспективи розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу України… 25
ВИСНОВКИ… 28
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ… 29
ВСТУП
У народномугосподарстві України паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль.Паливно-енергетичний комплекс є невід’ємною частиною економічного і суспільногодобробуту. Ось чому ця тема для України є актуальною, особливо на сучасномуетапі розвитку, коли проблема енергозабезпечення постала надзвичайно гостро.
Розвиватипаливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство енергетичними ресурсами– одне з найважливіших завдань будь-якої держави.
Метою курсовоїроботи є поглиблення та закріплення знань з основних питань теорії розміщенняпродуктивних сил, закономірностей розміщення паливно-енергетичного комплексу тазастосування їх на практиці.
Завданнякурсової роботи – розкрити значення та охарактеризувати сучасний станпаливно-енергетичного комплексу України, висвітлити вплив факторів на розвитокта розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу, викласти основніпроблеми та тенденції подальшого розвитку галузі.
У роботірозглянуто сукупність принципів та факторів, які безпосередньо чиопосередковано впливають на розміщення паливно-енергетичного комплексу вУкраїні. Основними факторами є наявність паливно-енергетичних ресурсів і споживачівелектроенергії.
Незважаючи назначні негаразди, галузь має непогані перспективи для подальшого розвитку.Паливно-енергетичний комплекс потребує особливої уваги, оскільки являєтьсягалуззю національної економіки.
При написанніроботи використано статистичні дані, графічний та картографічний матеріал, якийдопоміг краще проаналізувати стан та розміщення паливно-енергетичного комплексув Україні.1. Значення і місцепаливно-енергетичного комплексу в економіці України
Паливно-енергетичний комплекс – складна міжгалузева система видобутку йвиробництва палива та енергії (електроенергії й тепла), їх транспортування,розподілу й використання.
Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливноїпромисловості (вугільна, нафтова і газова, торф’яна) та електроенергетики, атакож тісно пов’язані з ними обслуговуючі підприємства (схема 1). Характернанаявність розвиненої виробничої інфраструктури у вигляді магістральнихвисоковольтних ліній і трубопроводів (для транспортування сирої нафти,нафтопродуктів і природного газу), що утворюють єдині мережі.
Схема 1[1]
Структура паливно-енергетичного комплексу України
вугільна
нафтова
газова
торфова
/>
паливна промисловість
Паливно-енергетичний комплекс
електроенергетика
/> Теплові електростанції Гідравлічні електростанції на тради-ційному паливі атомні Геотер-мальні Гідро-електро-станції Гідроаку-мулятив-ні Приплив-ні /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
У розвитку продуктивних сил України паливно-енергетичний комплексвідіграє всезростаючу роль, що пов’язано, з одного боку, із загальносвітовимитенденціями, а, з іншого – з енергомісткістю народного господарства таобмеженими енергоресурсами держави (діаграма 1).
Діаграма 1[2]/> />
Виробництво продукції промисловості за основними галузями у1999 році
Таким чином, частка паливної промисловості та електроенергетики узагальному виробництві продукції промисловості у 1999 році становила відповідно12 % та 16%, при чому їх частка зросла у порівнянні з 1990 роком на 5,7 % та13%. Паливно-енергетичний комплекс посідає 1 місце за виробництвом продукції уструктурі промисловості України.
У структурі промисловості на частку паливно-енергетичного комплексуприпадає 26% вартості основних фондів і майже 16% середньорічної чисельностіпромислово-виробничого персоналу (табл.1).
Таблиця 1[3]
Середньорічнакількість промислово-виробничого персоналу за галузями
(тис. чол..)
1985
1990
1995
1998
1999
Промисловість 7534 7100 5035 4142 4015 Електроенергетика 125 137 193 203 208 теплові електростанції 37 38 58 58 56 атомні електростанції ….. 18 26 28 28 гідроелектростанції 2 1 2 2 2 Паливна промисловість 691 656 596 473 467 нафтодобувна 5 5 6 7 7 нафтопереробна 16 15 17 17 17 газова 5 5 7 10 10 вугільна 657 626 561 436 432
Вугільна промисловість це найбільш розвинена галузь паливноїпромисловості України, яка за обсягом видобутку палива в натуральному вираженіпосідає перше місце серед інших галузей паливно-енергетичного комплексу. Тутзосереджена більшість працівників (93%) і основних фондів (78%) паливноїпромисловості. Вугільна промисловість є, по суті, базою для розвиткуелектроенергетики, коксохімії, металургії.
Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, але й на територіальнуорганізацію народного господарства, насамперед промисловості. Підприємствапаливно-енергетичного комплексу основа формування багатьох елементівтериторіальної організації народного господарства. Так, біля об’єктівенергетики виникли потужні промислові вузли і центри, навколо яких утворилисятериторіально-виробничі комплекси і промислові райони. Поряд з цим паливовикористовується також як сировина для одержання різноманітних ціннихпродуктів. Так, з нафти одержують різні масла, пластмаси, мийні речовини,добрива тощо.
Таким чином,паливно-енергетичний комплекс має надзвичайно велике значення для соціального іекономічного розвитку України. 2. Основні етапи і сучасні проблемирозвитку паливно-енергетичного комплексу
Паливно-енергетичний комплекс відноситься до найстаріших галузей вУкраїні. Людина ще у давнину звернула увагу на річки як на доступне джерелоенергії. Для використання цієї енергії навчилися будувати водяні колеса, якікрутила вода; цими колесами приводилися в дію млини. Водяний млин є прикладомнайдавнішої гідроенергетичної установки, яка збереглася в багатьох містах донашого часу майже у первісному стані. До винаходу парової машини водна енергіябула основною рухомою силою на виробництві.
Перший випадок застосування електрики на території України пов’язують з1878 роком, коли інженер О.П. Бородін обладнав токарний цех київськихзалізничних майстерень чотирма електричними ліхтарями.
У 1888 році було встановлено перше електричне освітлення в садуШато-де-Флер (тепер стадіон “Динамо”) в Києві, а в 1890 році почала працюватиперша центральна електрична станція загального користування, яка освітлюваламіський театр і Хрещатик. Електростанції були малопотужні і розміщувалисяпереважно у Донбасі, Придніпров’ї та у великих містах, причому функціонуваливони ізольовано.
Згідно з планом електрифікації колишнього СРСР, прийнятому у 1920 році,в Україні перша державна районна електростанція – Штерівська ДРЕС стала до ладуу 1926 році. У наступні роки кількість і потужність електростанцій зростала івже в 1940 році діяли 93 електростанції загальною потужністю 2,1 млн. кВт.Довжина лінії електропередачі напругою 35 кВ і більше перевищувала 4 тис. км.Сформувалися великі потужні енергосистеми (“Дніпроенерго”, “Київенерго”, “Харківенерго”).
Однією з найдавніших галузей паливної промисловості є торфова. За неюслідує вугільна, нафтова і наймолодша галузь – газова.
Історія видобутку вугілля в Україні починається з відкриття рудознавцемГ.Капустіним у 1721 році на р. Кундрючій (поблизу Сіверського Дінця) і вОленевих горах поблизу Лисичанська кам’яного вугілля. У 1795 році у м.Лисичанську була споруджена перша кам’яновугільна шахта. А з 1796 по 1806 рокив Донбасі вже було видобуто 40 тис. т вугілля. З 1870 по 1923 роки видобутоквугілля зріс у 100 разів.
Під час другої світової війни паливно-енергетичний комплекс Українибуло зруйновано повністю, але в повоєнні роки за короткий час його відбудувалиі вже на початку 50-х років були перевершений довоєнні показники виробництвагалузі. У післявоєнні роки сформувалася газова промисловість як галузь на базірозвіданих у країні родовищ природного газу.
У 50 – 80-х роках в Україні поступово зростав видобуток палива,особливо газу. У структурі споживання палива почала знижуватися частка вугілляй нафти і збільшуватися газу. У 80-ті роки частка газу в структурі паливногобалансу поряд з нафтою також почала знижуватися.
Загалом видобуток палива в Україні зростав до 1987 р. Однак останнімироками абсолютні розміри видобутку палива почали знижуватися. Це пояснюєтьсяголовним чином погіршенням гірничо-геологічних умов видобутку вугілля уДонбасі, нестабільністю роботи вугільної, нафтової і газової промисловості,важким фінансовим становищем країни в цілому.
Темпи розвитку паливно-енергетичного комплексу України за останнєдесятиріччя за всіма показниками не сприяли підвищенню електромісткостінаціонального прибутку і валового суспільного продукту (табл. 2). З 1990 по1999 рр. Виробництво електроенергії в Україні зменшилося на 36%, видобуток нафти– 23, газу – 35, вугілля – на 49,4%.
Таблиця 2[4]
Динаміка обсягів виробництванайважливіших видів продукції паливно-енергетичного комплексу України
Продукція
1985
1990
1995
1998
1999 Електроенергія, млрд. кВт*год 272 298 194 173 172 Нафта (у т.ч. газовий конденсат), млн… т 5,8 5,3 4,1 3,9 3,8 Вугілля, млн… т 189 165 83,8 77,2 81,7
Газ, млрд. м3 42,9 28,1 18,2 18,0 18,1
У структурівиробництва електроенергії в Україні переважає теплоелектроенергетика (діаграма2).
Діаграма 2[5]Структура виробництва електроенергіїв Україні/> />
Таким чином,теплові електростанції виробляють 47% електроенергії в Україні і є найбільшимджерелом електроенергії на сучасному етапі розвитку електроенергетики країни.Однак обсяги виробництва електроенергії за останні роки значно скоротилися(діаграма 3).
Діаграма 3[6]
Динаміка виробництва електроенергії теплоелектростанціями України/> />
Таким чином, виробництво електроенергії тепловимиелектростанціями у 90-х роках зазнало спаду, що було пов’язано з розпадом СРСРта скрутним становищем всієї промисловості України.
Зниження обсягів виробництва спостерігається також у вугільній танафтовій промисловостях (діаграма 4).
Діаграма 4[7]/> />
Динаміка видобутку вугілля та нафти в Україні
Отже, видобуток вугілля скоротився з 189 млн. т в 1985 р. до 81,7 млн.т в 1999 році. У 1996 році видобуток вугілля був найменшим і становив 70,5 млн.т, у тому числі кам’яного вугілля – 68,9 млн. т, бурого – 1,6 млн. т. З 1997року спостерігається збільшення обсягів видобутку, хоча і незначними темпами,що пов’язано з цілим рядом проблем в галузі.
Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками,хоча потенційні можливості її видобутку можуть бути більшими. Так, у порівнянніз 1985 р. обсяги видобутку нафти скоротилися на 2 млн. т.
Газовапромисловість найінтенсивнішого розвитку набула у першій половині 70-х років(табл. 3).
Таблиця 3[8]
Динаміка видобутку природного газу вУкраїніРоки
Млрд. м3 В % до досягнутого рівня у 1975 р. роки
Млрд. м3 В % до досягнутого рівня у 1975 р. 1940 0,5 0,07 1992 20,9 20,9 1960 14,3 20,03 1993 19,2 19,2 1970 60,9 89,65 1994 18,3 18,3 1975 68,0 100,00 1995 18,2 18,2 1980 56,7 83,38 1996 18,1 18,1 1985 42,9 63,88 1997 18,1 18,1 1990 28,1 28,1 1998 18,0 18,0 1991 24,3 24,3 1999 18,1 18,1
Отже, починаючи здругої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу знизився більше ніж у3 рази.
В цей же час в галузі відмічається цілий ряд проблем. Однією з головнихє застаріле обладнання та відсталі технології. Десятками років комплекс непереоснащувався. Тому близько 90 % обладнання фізично і морально спрацьовано. Уперіод спаду виробництва та складної економічної кризи в Україні майже невідбувається технічне й технологічне переозброєння паливно-енергетичногокомплексу, що негативно позначається на техніко-економічних показниках.
Економічний механізм реалізації інвестиційної політики має бутиспрямований насамперед на розширене відтворення розвитку науково-технічногопрогресу. З цією метою доцільно здійснювати активну амортизаційну політику,постійно підвищувати роль і значення амортизації у створенні необхіднихпередумов для власного виведення з експлуатації морально і фізично застарілогообладнання.
Крім того, українське вугілля в основному має високу собівартість. Укам’яновугільних басейнах це пов’язане з глибоким заляганням пластів таневеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далеківіддалі, тому що він має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищенувологість.
Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, єекологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30 % всіх твердихчасток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. Зацим показником теплові електростанції зрівнялися з підприємствами металургії івипереджають всі інші галузі промисловості. Вони є основними джереламикислотних дощів в Україні та парникового ефекту на нашій планеті.
Негативного екологічного впливу завдає Україні гідроенергетика.Будівництво гідровузлів на Дніпрі призвело до затоплення великих площ.Водосховища підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод. В районах шахтноговидобутку вугілля значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів.Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря.
Таким чином, всі ці та інші проблеми доводять необхідність розглядуособливостей та факторів розміщення паливно-енергетичного комплексу України зметою більш ефективної територіальної організації галузі.3. Особливості і фактори розміщенняпаливно-енергетичного комплексу
Перш ніж датихарактеристику особливостей і факторів розміщення паливно-енергетичногокомплексу, необхідно відмітити, що під факторами розуміють сукупністьнерівнозначних для різноманітних районів територіальних і ресурсних умов, облікі реалізація яких дозволяють домогтися найбільших результатів з найменшимизатратами.
У розвитку йрозміщені електроенергетики в Україні визначальними є такі принципи:концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівництва великих районнихелектростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси,комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст таіндустріальних центрів.
Розміщенняелектроенергетики залежить в основному від двох факторів: наявностіпаливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третиниелектроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 споживається врайонах її виробництва. Поки що місце будівництва теплових електростанцій(ДРЕС) вибирають на основі порівняння економічних показників транспортуванняпалива та електроенергії з урахуванням екологічної обстановки. Технічнийпрогрес може різко змінити географію електростанцій. Якщо вчені вироблятьвисокоефективні методи транспортування електроенергії на великі відстані, тобудівництво ДРЕС здійснюватиметься здебільшого в східних районах України.
Атомніелектростанції за характером використовуваного палива не пов’язані з родовищамийого видобування, що забезпечує широкий маневр розміщення їх. АЕС орієнтованівинятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива тагідроенергії.
Розміщення гідроелектростанцій повністю залежить від природних умов, авиробництво енергії має сезонний характер. Гідроелектростанції працюють на базігідроенергоресурсів. Гідроенергоресурси являються важливою складовою частиноюводних ресурсів. Це запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вищеза рівень моря. ГЕС доцільно будувати в гірських районах, на річках із великимпадінням і витратою води.
Електронний транспорт в електроенергетиці має не останнє значення.Сукупні транспортні витрати на транспортування електроенергії мають важливезначення у визначенні загальних витрат на виробництво і доведення продукції доспоживача. Це в кінцевому випадку впливає на кінцеву ціну продукції на ринку.Розвиток електронного транспорту розширює територіальні межі промисловості.
Найбільший вплив на розміщення вугільної промисловості справляєсировинний фактор, який зумовлений розміщенням родовищ кам’яного та буроговугілля. Деякі його види нетранспортабельні і потребують переробки на місцяхвидобутку. Обсяги сировини перевищують масу готової продукції, томупідприємства, які переробляють таку сировину, повинні розміщуватися поблизу зонвидобутку (збагачувальні комбінати).
Для видобутку та переробки вугілля необхідна наявність водних ресурсів.Головну роль у водозабезпеченні відіграють річки басейну Дніпра. Стік Дніпрабіля Дніпропетровська становить 53,4 км3, а далі дещо зменшується узв’язку з випаровуванням з поверхні Каховського водосховища. Обсяг стоку жСіверського Дінця (водної артерії Донбасу) складає 5 км3. Але вДніпровсько-Донецькому артезіанському басейні та в західних областях Українисконцентровані великі ресурси підземних вод.
Велике значення має транспортний фактор. Вибір району будівництвапереробних підприємств визначається на основі співвідношення транспортнихвитрат на перевезення сировини і готової продукції. Якщо підприємство,переробляючи певні види сировини, будуть розміщені на значній відстані відсировинних зон, то для перевезень сировини необхідно більше транспорту, ніж дляперевезення готової продукції, збільшаться транспортні витрати.
В Україні, особливо у вугільно-металургійних промислових районах(Південний Схід), існує добро розвинена транспортна мережа залізничного,автомобільного та інших видів транспорту для перевезень сировини та готовоїпродукції до місць переробки та споживання.
Основним споживачем вугілля є виробництво енергії, металургійнапромисловість та ін., але споживчий фактор не є вирішальним у територіальнійорганізації вугільної промисловості.
Нафтодобувна промисловість орієнтується на нафтові родовища,нафтопереробна промисловість розміщується поблизу нафтопромислів, у портахввозу сирої нафти або на трасах магістральних нафтопроводів. Вартість нафти урайонах споживання значною мірою визначається витратами на транспортування її,що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну,потужності нафтоперекачувальних станцій. Будівництво нафтопереробнихпідприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг,оскільки різко зменшується перевезення нафтопродуктів незалежно від способутранспортування сирої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), аспоживання має можливість використовувати сиру нафту, що надходить з різнихрайонів.
Газова промисловість розвивається на базі газових родовищ.
Для розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу необхіднеустаткування, що його виробляють різні галузі машинобудування. На основірайонів видобутку паливних ресурсів виникають населені пункти.
Крім того, на розміщення паливної промисловості впливає географіярозміщення населення. Східний район України є найбільш густонаселеним: лише вДонецькій області проживає більше 5 млн. чол., що становить майже десятучастину усього населення України. З них 4568 тис. чол. – міське населення, щостановить 90,2 %, і лише 496,4 тис. чол. проживає в сільській місцевості.Зростання чисельності міського населення служить передумовою для розвиткувугільних підприємств. Щільність населення тут найбільша в Україні – 191 чол.на 1 км2.
Населення виступає не тільки як споживач, але і як трудові ресурси, безяких неможливий процес будь-якого виробництва. В тепловій електроенергетицізайнята значна кількість трудових ресурсів України, Тут чисельність зайнятогонаселення на 20 % більша ніж в гідроенергетиці.
На всі аспекти розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексувпливає науково-технічний прогрес, завдяки якому вдосконалюється технологіявиробництва електроенергії, її транспортування, підвищується рівеньавтоматизації виробничих процесів тощо.
Важливе значення має екологічний фактор, адже паливно-енергетичнийкомплекс спричиняє велике екологічне навантаження на навколишнє середовище –забруднює водні ресурси, здійснює газоподібні викиди в атмосферу, земельні,біологічні ресурси. Тому екологічному фактору потрібно приділяти велику увагу.
Отже, на розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу впливаєряд факторів головними з яких є сировинний та споживчий. Також мають вплив транспортний,демографічний, екологічний фактори та науково-технічний прогрес. Лишеврахування вирішальних та допоміжних факторів розміщення галузейпаливно-енергетичного комплексу забезпечує територіальну організаціювиробництва.
4. Сучасна територіальна організаціяпаливно-енергетичного комплексу
Розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу має своїособливості.
Вугільна промисловість
Найбільшим в Україні центром видобутку кам’яного вугілля є Донбас.Вугленосні площа на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратнихкілометрів, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тутзосереджено приблизно 92 % її запасів кам’яного вугілля. У Донбасі переважаєенергетичне вугілля (56 %). Основні його запаси зосереджені в Луганськійобласті. У Донбасі знаходиться найглибша в Україні шахта “Глибока” (1405 м),загальна кількість коксівних шахт тут складає 81.
Коксівне вугілля становить 44 % від загальних запасів і залягаєпереважно в Донецькій області. Тут зосереджено найбільше шахт і сформувалисянайпотужніші центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез,Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо натеплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництвакоксу в Донбасі та Придніпров’ї. Найбільшими виробниками вугілля є тутоб’єднання: Антрацит, Красноднвугілля, Лисичанськвугілля, Стахановвугілля,Донбасантрацит, Первомайськвугілля, Макіїввугілля, Павлоградвугілля. Діютьшахти: Дніпровська, Західно-Донбаська, Новодонецька, Павлогарадська, Степова,ім. Стаханова, ім. Сташкова, ім. Димитрова, Білореченська, Княгинінська,Краснолуцька, Суходільсько-Східна, ім. Артема, ім. Мельникова та багато інших.
В районі діє багато коксохімічних заводів. Найбільші центри коксохімії:Алчевськ, Стаханов, Авдіївка, Горлівка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ,Донецьк, Єнакієве, Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка, Маріуполь.
Коксохімічна промисловість Донбасу виробляє 50 % усього коксу України.Серед коксохімічних заводів найбільші в Авдіївці, Донецьку, Горлівці,Маріуполі, Єнакієвому.
Другим важливим кам’яновугільним басейном України єЛьвівсько-Волинський басейн – важлива паливно-енергетична база на заходікраїни. Басейн розташований у західній частині країни на території Львівської(північна частина) і Волинської (південна частина) областей.
Площа басейну незначна, близько 10 тис. квадратних кілометрів.Потужність пластів невелика. Але розвиток цієї вугільної бази сприяв поліпшеннюпаливного балансу Західного регіону України і країни в цілому, формуванню новихпромислових комплексів, виникненню нових поселень. Тут виникли містаЧервоноград, Нововолинськ, Соснівка, декілька шахтарських селищ. У ціломусобівартість львівсько-волинського вугілля нижча за донецьке. Йоговикористовують переважно як енергетичне паливо, в тому числі на Добротвірськійі Бурштинській теплових електростанціях. Крім того, вугілля басейну є важливоюхімічною сировиною, оскільки придатне для одержання кам’яновугільної смоли,напівкоксу.
Основним районами видобутку бурого вугілля є Дніпровський буровугільнийбасейн, а також Тернопільська і Закарпатська області.
Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно наПравобережжі України й об’єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської,Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейнподіляють на 12 буровугільних районів, в яких налічується понад сто родовищ.
Буре вугілля має значно меншу теплотворну здатність від кам’яного,високий вміст сірки, значну зольність. Вугілля району без брикетування непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високоювологістю, використовується здебільше для місцевих потреб. Запаси вугілля, щойого можна видобувати відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах.Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) таЧеркаській (5) областях. Основним центром буровугільної промисловості єВатутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.
Нафтова і газова промисловість
Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, наЛівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місценалежить Лівобережжю. Тут є родовища високоякісної нафти. — у Чернігівській(Гнідинцівське і Прилуцьке родовища), Сумській (Охтирське і Качанівськеродовища) та Полтавській (Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища)областях. Вони мають значну кількість попутного природного газу, якийвикористовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовищанафти й на півдні країни.
Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським,Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським іНадвірнянським нафтопереробними заводами.
Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед якихособливо відоме Шебелинське (80% усіх запасів газу в Україні). Також в областірозташовані Хрестищенське, Кегичевське, Дружелюбівське і Західнохрестищенськеродовища. У сумській області – Рибальське, Качанівське, у Полтавській –Солохо-Диканське, у Дніпропетровській – Перещепинське та в Чернігівськійобласті – Гнідинцівське родовище. Менше п’ятої частини видобутку природногогазу України зосереджено в Прикарпатті. Це Дашава і родовища Івано-Франківськоїобласті. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім уКриму (Голоцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське,Стрілківське родовища). В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорногоморя.
В Україні склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищХарківської області, Передкарпаття і Криму до великих індустріальних центрів:Полтави, Києва, Львова, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Одеси, Харкова,Сімферополя, Севастополя, Ялти тощо.
Торфова промисловість
Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській,Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У виглядібрикетів і шматків торф використовується як паливо.
Електроенергетика
Найпоширенішими в державі є теплові електростанції, які за характеромобслуговування є районними (ДРЕС).
Найбільша кількість теплових електростанцій знаходиться у Донбасі:Луганська, Миронівська і Вуглегірська (обидві біля Артемівська), Старобишевська(на південь від Макіївки), Слов’янська, Кураїівська, Зуївська та інші. УПридніпров’ї найпотужнішими ДРЕС є Криворізька-1, Криворізька-2 (біляАпостолового), Придніпровська (м. Дніпропетровськ), Запорізька. Дві великі ДРЕСє у Харківській області: Зміївська і Готвальдська. На заході України також єряд ДРЕС, які працюють на вугіллі Львівсько-Волинського вугільного басейну,місцевому мазуті і газі. Найбільші з них – у Добротворі (Львівська область),Бруштині та Калузі (Івано-Франківська область). Великі ДРЕС є і в ряді іншихобластей України: Ладижинська у Вінницькій області, Трипільська – у Київськійобласті та інші.
Крім електроенергії підприємства електроенергетики України виробляютьзначну кількість пари і гарячої води. Значну частку тепла і електроенергіївиробляють теплоелектроцентралі (ТЕЦ), які обігрівають великі та ряд малих міст(понад 25 міст) України. Найбільшими ТЕЦ на Україні є шість київських, зокремаКиївська ТЕЦ-5, Київська ТЕЦ-6, Дарницька, а також Одеська, Роздольська,Лисичанська, Черкаська, Чернігівська, Жидачівська (Львівська область),Кременчуцька, Львівська, Харківська ТЕЦ, Калузька, Краматорська та інші.
В Україні працюють кілька потужних атомних електростанцій – Запорізька,Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська (працювала доостаннього часу).
Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі. Це – Дніпрогес,Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На Дністрізбудована Дністровська ГЕС-ГАЕС, у Закарпатській області – Тереблю-Ріцька ГЕС.Крім них, на малих річках діють біля сотні електростанцій невеликої потужності,більші з них належать до державної енергосистеми. Збудовано каскади ГЕС нарічках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг.
Наглядно розміщення паливно-енергетичного комплексу в Україніпредставлено на картосхемі 1.
Таким чином, по території України галузі паливно-енергетичногокомплексу розміщені нерівномірно. Найбільша концентрація підприємств повидобутку і переробці вугілля, нафти і газу спостерігається у Південно-Східномута Західному районах України. Найбільшими вугільними басейнами є Донецький таЛьвівсько-Волинський, на які припадає більше 90 % загальнодержавного видобуткувугілля. Найбільшими районами нафто- і газовидобутку є Лівобережжя,Передкарпаття і причорноморський регіон.
5. Продукція паливно-енергетичногокомплексу у зовнішній та внутрішній торгівлі
Доведенняпродукції від виробника до споживача відбувається через ринок (торгівлю).Торгівля є галуззю господарства, що реалізує товари шляхом купівлі-продажу.Вона поєднує виробництво, розподіл, обмін і споживання. Торгівля здійснюєекономічні зв’язки між усіма галузями народного господарства, забезпечуєнеперервність процесу розширеного відтворення, обмін між окремими економічнимирайонами, сприяє поглибленню спеціалізації виробництва і вдосконаленнютериторіального поділу праці.
Споживанняокремих видів палива наведено в таблиці 4.
Таблиця 4[9]
Споживання окремих видівпалива
Продукція
1990
1995
1997
1998
1999 Нафта (у т.ч. газовий конденсат), млн. т 68,5 15,0 12,8 13,7 13,3 Вугілля, млн. т 131,9 80,6 63,4 60,8 63,0
Природний газ, млн. м3 115,2 78,3 74,5 71,1 71,5 Торф, млн. т умов. вологості 1,8 1,0 0,6 0,5 0,5
Отже, в Україні споживається значна кількість палива, незважаючи натенденцію до зменшення обсягів споживання. При цьому у структурі споживанняпалива переважає природний газ (43,6%) та вугілля (20,9%). Найбільшимспоживачем палива є промисловість 89,6 %. І лише незначна частка припадає натранспорт (0,7 %), сільське господарство (0,5 %), житлово-комунальнегосподарство (0,4 %) та будівництво (0,2%). Продаж палива також здійснюєтьсянаселенню. Це головним чином, вугілля, природний газ, автомобільний бензин тадизельне пальне. Останнім часом відбулося зниження споживання усіх видів паливанаселенням України, що пов’язано з економічною кризою в державі.
Через зниження внаслідок інфляції попиту на внутрішньому ринку актуальнимє розвиток зовнішньоекономічних зв’язків. Загальновідомі форми зовнішніхекономічних зв’язків – зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація ікооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, наданнята одержання послуг, міжнародне спільне підприємництво, науково-технічнеспівробітництво тощо.
У 90-ті роки запаси вугілля в світі становили понад 15х106млн. т. Видобуток вугілля – майже 5 млрд. т., у т.ч. Китай – понад 1 млрд. т,США – понад 950 млн. т, Німеччина – біля 500 млн. т, Росія – 353,5 млн. т, атакож в Австралії, ПАР, Індії, Польщі і Великобританії – більше 100 млн. т вкожній. За видобуванням бурого вугілля перше місце в світі займає Німеччина.
Україна має експортний потенціал. Тут є значна сировинна база, багатіродовища корисних копалин (в т.ч. вугілля), але надмірний експорт за дешевимицінами не приносить їй належних прибутків.
Особливістю експорту України є його сировинна направленість. Алепроблема полягає не у самому факті експорту сировини, а в тому що наша державамало експортує промислових товарів і технологій.
Україна мала тісні зв’язки з союзними республіками та країнами, щорозвиваються, але все це відбувалося під егідою колишнього Союзу, який міцнотримав всі валютні надходження у Москві. Широким потоком випливали такібагатства України, як залізна і марганцеві руди, прокат чорних металів,вугілля, мінеральні добрива, природний газ тощо. Частка України в експортівугілля колишнього Радянського Союзу становила 65%.
Після набуття Україною незалежності були порушені виробничі зв’язки зкраїнами колишнього СРСР, що негативно відобразилося на стані вугільноїпромисловості України. Однак незважаючи на це обсяги експорту вугілляперевищують імпорт (діаграма 5).
Діаграма 5[10]/> />
Структура експорту-імпорту вугілля в Україні у 1999 році
З діаграми видно, що експорт продукції вугільної промисловостіперевищує її імпорт на 16 %. Це зумовлює необхідність більш ефективного таповного використання ресурсного потенціалу країни.
У структурі експорту-імпорту нафти і газу переважає імпорт. Українаповністю не забезпечує себе цими видами палива. Тому вони імпортуються узначній кількості.
Серед торговельних партнерів України провідне місце у зовнішнійторгівлі посідає Росія, Білорусь, Туркменистан і Молдова. Серед країн далекогозарубіжжя – Туреччина, Китай, Італія, Німеччина, США, Польща і Угорщина, Індія.Стійкими залишаються зв’язки з країнами Європи – 21,5% експорту і 31,5 % імпорту.
Без інтеграції у світову економіку і без виходу на зовнішній ринокУкраїна буде відставати від стрімко змінюваних технологій видобутку іпереробки, технічних, екологічних та інших стандартів та критеріївконкурентоспроможності. На перспективу в регіональному аспекті для Українитрадиційним і найбільш містким ринком залишиться ринок країн СНД.6. Перспективи розвитку і розміщенняпаливно-енергетичного комплексу України
Перспективи розвитку та розміщення паливно-енергетичного комплексупов’язані з багатьма чинниками. Це збільшення масштабів геологічних ігеографічних досліджень на території України традиційних видів палива – нафти,газу в Донецько-Придніпровській западині, Причорноморській низовині,Прикарпатті і Закарпатті. В старопромислових районах збільшення видобутку можнадосягти за рахунок застосування сучасних технологій вилучення нафти з надр.
У Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарнимвидобутком 127 млн. т вугілля на рік. Оскільки в Донбасі шахтний фонд значнозастарів, необхідно технічно переоснастити і реконструювати його підприємства.
Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінкамиспеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед, цестосується шельфу Чорного моря.
Слід проводити реконструкцію атомної електроенергетики на новійтехнологічній основі, створювати енергоблоки, які використовували б ураннизького збагачення, що його виробляють наші збагачувальні фабрики.Придніпров’я та Прикарпаття. Доцільно будувати нові блоки середніх запотужністю атомних електростанцій під землею з багатократним рівнем технікибезпеки, як це робиться за рубежем. Їхнє захоронення після закінченняексплуатації не потребує багато часу та коштів.
Найважливіша тенденція в розвитку електроенергетики – об’єднанняелектростанцій в енергосистемах, які здійснюють виробництво, транспортування ірозподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем зумовлюєтьсяпотребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво якоїмає не тільки сезонні, а й добові коливання.
Енергосистеми дають можливість маневрувати виробництвом електроенергіїяк у часі, так і в просторі. Незбігання пікових навантажень в окремих ланкахенергосистем уможливлює в разі потреби перекидання електроенергії в зустрічнихнапрямках із заходу на схід і з півночі на південь.
При транспортуванні електроенергії на значну відстань її втратинеминучі, і вони збільшуються при зростанні відстаней, проте можутьзменшуватися при підвищені напруги передачі. Отже, будівництво високовольтнихліній – питання дуже актуальне.
Перспективним є виробництва електроенергії з нетрадиційних джерел.Доцільно переробляти буре вугілля на рідке паливо, використовувати термальніводи, що рентабельно для Карпат і Криму, де на глибинах 1000 і 2000 мтемпература термальних вод досягає 700С і 1000С. Вартовикористовувати енергію малих річок, морських хвиль, сірководню вод Чорногоморя, силу вітру, енергію сонця, метану шахт Донбасу тощо.
Структурна перебудова народного господарства, економне використаннярізноманітних видів палива та енергії і впровадження економічних стимулівсприятимуть зменшенню енергоємності національного продукту. Сьогодні в Україніне має механізму стимуляції зменшення споживання енергоносіїв, який маєвключати державну систему збереження енергоносіїв на тривалу перспективу,систему стандартів і нормативів витрат паливно-енергетичних ресурсів, звітністьпро енергозбереження.
Потрібно на макроекономічному рівні визначити пріоритетиенергозабезпечення споживачів на період відродження економіки, прийняти рішеннящодо повного зупинення збиткових, енергоємних неперспективних підприємств івиробництв, вирішити питання фінансування об’єктів життєзабезпечення.
Існує чітко налагоджений зв’язок – без усунення негараздів в енергетицінеможливо досягти ні економічного, ні суспільного прогресу. Як відомо,найбільшим злом економіки перехідного періоду стало порушення внутрішніх іміждержавних економічних взаємовідносин через обвальне падінняплатоспроможності споживачів за товари і послуги, викликаного як об’єктивнимифакторами, так і їх безвідповідальністю. І якщо в будь-якій сфері матеріальноговиробництва у відносинах з ненадійним партнером можна запровадити схему“гроші-товар”, то в енергетиці, де процеси виробництва і споживання нерозділені ні складом, ні часом, цього зробити неможливо.
Вирішення основних проблем паливно-енергетичного комплексу та йогостабілізація дасть значний поштовх у напрямку покращання ситуації у всійекономіці країни, тим більше, що ця умова є однією з основних на шляху достабілізації суспільного розвитку країни.
ВИСНОВКИ
Такимчином, паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль ународногосподарському комплексі України, так як є базовою галуззю для стратегічнихвиробництв: металургійного комплексу, коксохімічної промисловості, якізабезпечують життєдіяльність будь-якої країни.
Паливно-енергетичнийкомплекс складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова,торфова) та електроенергетики. Від розвитку паливно-енергетичного комплексузначною мірою залежать динаміка, масштаби і техніко-економічні показникисуспільного виробництва, насамперед промисловості.
ВУкраїні склалися достатньо сприятливі соціально-економічні та природніпередумови для розвитку паливно-енергетичного комплексу.
Відмічаєтьсянерівномірність розміщення галузей по території України: найбільша концентраціявугільних підприємств спостерігається на Південному Сході та в Карпатськомурегіоні, де розташовані вугільні басейни; видобуток нафти і газу сконцентрованона Лівобережжі, Передкарпатті та Криму; основні теплові електростанціїрозміщенні в Донбасі, гідроелектростанції – у Придніпров’ї.
Стан внутрішнього ринку в останні роки зумовлюється переважно заходамиуряду по його регулюванню, а також загальною економічною кризою в країні. Узовнішній торгівлі частка експорту продукції вугільної промисловості є доситьзначною, що зумовлено наявністю багатої сировинної бази. Також відмічаєтьсяпереважання імпорту нафти і газу.
Крімекологічних існують також інші проблеми, які потребують комплексного вирішенняна рівні держави: масові неплатежі, несвоєчасна та неповна виплата заробітноїплати, страйки працівників галузі, а також інші проблеми, але їх вирішеннязалежить від перспектив зовнішньоекономічного розвитку нашої держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Долгоруков Ю., Гончаров Ю. Антикризові заходи увугільному комплексі України. // Економіка України. – 1997. — № 8. –С.12 – 16.
2. Єгорова В. До питання про розвитокелектроенергетики України. // Економіка України. – 1998. — № 11. – С. 23.
3. Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів: “Світ” –1994. – 225 с.
4. Іванур Р. Стратегічні проблеми розвиткупаливно-енергетичного комплексу України // Розбудова держави. – 1997. — № 5. –С. 14 – 16.
5. Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси іекономічне районування. – К., 1996. – 112 с.
6. Ковалко М.П. Проблемы энергосбережения. //Экотехнологии и ресурсосбережение. – 1996. — № 6. – С.14.
7. Кононенко І.К. Електроенергетика: проблеми таперспективи // Економіка України. – 1996. — № 2. – С. 12 –13.
8. Кузовкин А., Голубчик В. ТЕК: финансовое положение,ценообразование //Экономика. – 1998. — № 6. – С. 14.
9. Лунина И.К., Фон Хиртхаузен. Реструктуризацияугольной промышленности: европейский опыт и ситуация в Украине //Вопр.Экономики. – 1998. — № 5. – С. 90.
10.Мазаракі А.А. Експортнийпотенціал та розвиток зовнішньої торгівлі. – Київ. – 1994. – 32 с.
11.Мазаракі А.А. Сучасні проблемирегіонального розвитку торгівлі. – Київ. – 1994. – 29 с.
12.Мазаракі А.А. Територіальнаорганізація внутрішньої торгівлі України. – Київ. – 1992. – 35 с.
13.Масляк П.О. Географія. – К.:Знання, 1998. – 815 с.
14.Розміщення продуктивних силУкраїни. /За ред. П.М. Качана. – К.: Техніка. – 1997. – 123 с.
15.Україна у цифрах 1999. – К.:Техніка. – 2000. – 211 с.
16.Шаблій О.І. Соціально-економічнагеографія України. – Львів: Світ. – 1994. – 400 с.