Зміст
1 Предмет, метод і завдання курсу
2 Оцінка ефективності РПС
3 Ринок: регіональний, збалансований
Задача № 4
1 Предмет, методі завдання курсу
Економічне зростання та реалізаціяпотенційних можливостей будь-якої господарської системи значною мірою залежитьвід того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили. Врахування специфікитериторіальної організації продуктивних сил у практиці господарювання дозволяєдосягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурніпараметри економіки та її основні макро- і мікроекономічні показники.
Необхідновідзначити принципову відмінність предмета і об'єкта вивчення курсу розміщенняпродуктивних сил від інших, пов'язаних з ним дисциплін, а також особливостісучасного трактування складу продуктивних сил регіону та існуючих підходів доїх дослідження. Розміщення продуктивних сил як важлива галузь економічної наукививчає специфічні, просторові закономірності організації територіальнихгосподарських систем з метою їх раціоналізації, підвищення ефективностігосподарювання та досягнення соціально-економічного прогресу. Отже, предметомнауки про розміщення продуктивних сил є виявлення законів, закономірностей тавизначення принципів і факторів просторової (територіальної) організаціїпродуктивних сил, їхнє сучасне і перспективне розміщення.
Сучаснаекономічна теорія трактує склад продуктивних сил на розширеній основі, необмежуючись лише тими компонентами, що діють у виробничій сфері. Відповідно дотакого підходу до складу продуктивних сил відносять: предмети і засоби праці;робочу силу; природоресурсний потенціал; форми і методи організації праці тавиробництва; науковий і соціально-культурний потенціал; інформацію. Взаємодіяцих компонентів зумовлює певний рівень розвитку продуктивних сил та їхніспецифічні риси.
Наукапро розміщення продуктивних сил всебічно досліджує сучасні тенденції їхньогорозвитку на рівні населеного пункту, адміністративного району, області,економічного району та країни в цілому. Проблеми, що вивчає ця наука, виходятьна міжрегіональний і глобальний рівні. їх комплексний аналіз дає змогу виявитиструктурні диспропорції в розміщенні продуктивних сил та резерви щодораціонального використання природоресурсного, трудового і виробничогопотенціалу, оцінити рівень збалансованості територіальної господарської системиза різними критеріями. Одержані результати виступають інформаційним підґрунтямнаукового обгрунтування основних напрямів державної регіональної економічноїполітики, а також конкретних заходів щодо структурної трансформаціїгосподарських комплексів, збереження навколишнього природного середовища, зростанняефективності господарювання. Тому об'єктом вивчення даної науки виступають усіелементи просторової організації продуктивних сил — природо- і трудоресурснийпотенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організаціїпродуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо.
Метоюцієї науки є обгрунтування напрямів оптимізації розміщення продуктивних сил,підвищення економічної і соціальної ефективності їх функціонування, а такожвизначення перспектив розвитку. Важливо підкреслити, що ця головна метадосягається на основі таких розробок: наукового обгрунтування стратегії ітактики розвитку продуктивних сил на перспективу; встановлення економічнодоцільного механізму регіональної економічної політики; складання прогнозівтериторіального розвитку на найближчу та віддалену перспективи; опрацюваннянових проектів реструктуризації територіально-виробничих комплексів; розробкиконцепцій проектів, програм, рекомендацій, пропозицій, спрямованих надосягнення збалансованого стану національної економіки, її галузей татериторіально-виробничих комплексів, а також на формування ефективногомеханізму господарювання. Саме цим забезпечується велике прикладне значеннянаукових розробок з проблем розміщення продуктивних сил.
Методологіюбудь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона спирається, а такожсистема певних методів дослідження та алгоритм розв'язання завдань практичноїспрямованості. Методологічною основою науки про розміщення продуктивних сил єматеріалістична діалектика, відповідні економічні категорії та закони. Будь-яканаука використовує широкий арсенал певних наукових прийомів і операцій длявідтворення предмета, що вивчається, та досягнення поставленої метидослідження. Виділяють чотири рівні наукових методів дослідження:
перший—загальнонауковий;
другий—міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань);
третій—конкретно-науковий, або спеціальний;
четвертий—методико-технічний.
Прикладомзагальнонаукових методів слугують діалектичний та системний методи пізнання. їхзастосування дає змогу досліджувати продуктивні сили як складну динамічнусистему, вся сукупність елементів якої перебуває у певних взаємозв'язках івідносинах, утворюючи єдину цілісність. До міждисциплінарних методів, які єнайпоширенішою групою, належать, зокрема, історичний і математичний. Вонишироко використовуються різними галузями науки для аналізу динаміки розвиткупроцесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-науковихдосліджень. До них можна віднести, наприклад, статистичний і картографічний.Методи наукових досліджень, що утворюють методико-технічний рівень, дають змогувиконувати техніко-економічні розрахунки різної складності й здійснюватиформалізацію окремих положень і рішень.
Розміщенняпродуктивних сил як галузь економічної науки використовує широкий спектрсучасних методів дослідження (балансові, нормативні, регіонального аналізу,економіко-статистичні, оптимізаційного моделювання, економіко-математичні,техніко-економічного обгрунтування та ін.), застосування яких дозволяє одержатинові, науково обгрунтовані результати.
Самаметодологічна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних завдань щодорозміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведеннядосліджень і охоплює такі етапи.
Перший—програмний, що передбачає обгрунтування програми виконання певного завдання чипроекту: його мети, очікуваних результатів, виконавців, кошторису тощо.
Другий—інформаційний: збирання та обробка інформації; складання паспортівдосліджуваних об'єктів.
Третій—аналітичний: проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація таінтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів.
Четвертий—модельний, який включає розробку системи моделей прогнозування та плануваннядля різних рівнів управління.
П'ятий—алгоритмічний: визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодорозміщення продуктивних сил.
Шостий—концепуально-конструктивний: розробка концепцій, проектів, програм, опрацюванняприкладних рішень, одержання пошукового результату.
Слідзауважити, ще наведена вище методологічна схема є до певної міри універсальною,однак нерідко вона використовується із значними модифікаціями, що зумовленопотребами чи вимогами практики.
Становленняметодологічних основ науки про розміщення продуктивних сил відбувалося доситьтривалий час. Основоположниками ринкової теорії розміщення виробництва є І.Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П.Хаггет та ін.
Питаннярозміщення виробництва спочатку розглядалися переважно в площині виборуоптимального варіанта розташування окремого підприємства.
Усвоїх наукових працях А. Вебер та І. Тюнен як засновники теорії розміщення виробництвадовели, що характер розміщення підприємства суттєво впливає на рівень йогоприбутковості; окреме підприємство можна розташувати таким чином, щободержувати найбільший прибуток. У «теорії штандорту» А. Вебер доводив, щовиробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розміщенняпромисловості підпорядковується дії певних «орієнтацій», серед яких він виділивтранспортний фактор, наявність робочої сили та агломерацій. У так званій«хорологічній концепції» А. Гетнера відображено причинний взаємозв'язок міжокремими економічними явищами та особливостями територій.
Суттєвовплинули на становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивнихсил висновки, зроблені в наукових працях німецького професора А. Льоша. Основніідеї його теорії такі: наявність ринку збуту виступає головним чинникомрозміщення підприємств; максимізація прибутку є основним оцінним критеріємдоцільності розміщення виробництва; інтереси всього господарства країни повиннівраховуватися при розміщенні будь-якого об'єкта; теорія відіграє обмежену рольпри вирішенні практичних питань щодо вибору місця розташування окремихпідприємств і навіть великих міст.
Вагомийвнесок у розробку методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил, ізокрема науки про регіон, зробив вчений У. Ізард. Його концептуальні розробкигрунтувалися на положеннях теорії ринкової економіки. В дослідженні «Методирегіонального аналізу. Вступ до регіонознавства» проводиться думка провзаємодію політичних, соціальних і економічних сил, яка повинна враховуватися упроцесі аналізу розвитку регіонів. При цьому населення розглядається як головнерегіоноутворююче ядро, яке зумовлює всі інші параметри економічного ісоціального розвитку. Цей методологічний підхід дозволяв зосередити проблемилюдського розвитку в центрі регіональної економічної системи.
Значногопоширення в країнах з ринковою економікою набула теорія «географічногодетермінізму», яка розглядає географічне середовище як визначальний чинникрозміщення і розвитку промисловості будь-якого району чи країни в цілому.Однією з її течій є «вульгарний географізм», який розглядає природні сили яктакі, що визначають напрями суспільного розвитку. За своїми ідеями до цьоговчення наближений «енвайронменталізм» — наукова течія, що виникла у США. їїпредставники вважають, що міжнародний поділ праці визначається переважновідмінностями у природному середовищі. Поряд з названими досить поширеною єтеорія «кліматичних оптимумів», за якою сприятливі умови для розвиткувиробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.
Необхідновідмітити, що із запровадженням досягнень науково-технічного прогресу вгосподарську практику стає очевидною обмеженість певних положень «географічногодетермінізму», оскільки істотно знижується залежність розміщення окремихгалузей чи виробництв від природних умов і ресурсів. Разом з тим всебічна іоб'єктивна оцінка природно-географічного та природно-ресурсного фактора конченеобхідна для прийняття обгрунтованих рішень щодо розміщення продуктивних сил.
Усвоїх наукових обгрунтуваннях щодо розміщення продуктивних сил марксистськатеорія надає пріоритетного значення способу виробництва та соціально-політичнійорганізації суспільства. Саме з цієї причини у постсоціалістичних державахпереважало високоцентралізоване планування розвитку виробництва, яке охоплюваловсі без винятку рівні управління народним господарством. При цьому формувавсяадміністративний механізм розподілу і перерозподілу ресурсів, фондів,продукції.
Актуальніпроблеми розміщення продуктивних сил та регіональної економіки завжди були ізалишаються в центрі уваги української економічної науки. У їх розробку вагомийвнесок зробили вчені: О. М. Алимов, П. Т. Ващенко, К. Г. Воблий, О. Т. Діброва,С. І. Дорогунцов, М. І. Долішній, Ф. Д. Заставний, М. М. Паламарчук, М. Д.Піфун, Ю. І. Пітюренко, В. А. Поповкін, О.І. Шаблій, Я. І. Жупанський та багатоінших. З проголошенням України незалежною державою було надано нового імпульсурозвитку теорії розміщення продуктивних сил та регіональній економіці. В основусучасних поглядів і концепцій покладено теоретичні положення раціоналізаціїтериторіального поділу праці, комплексного ресурсозбереження, економії витратсуспільної праці, забезпечення сталого розвитку продуктивних сил. Парадигмарегіональної цілісності, згідно з якою регіон являє собою єдність природного,матеріального середовища та соціуму, розглядається як вихідне посилання прирозробці нових концептуальних положень щодо розміщення і розвитку продуктивнихсил України та її регіонів на перспективу.
2 Оцінкаефективності РПС
Приобґрунтуванні РПС застосовуються техніко-економічні розрахунки економічної ефективності.У деяких методах, названих вище, широко використовуються розрахунки, якіспрямовані на визначення економічної ефективності прив’язки тих чи іншихоб’єктів до певної території. Усі наукові методи тісно взаємопов’язані ідоповнюють один одного.
Критеріємефективності розміщення і територіальної організації продуктивних сил завждивважались витрати.
Ефективністьвитрат поділяється на загальну та порівняльну. Загальна ефективність народногогосподарства визначається методом співставлення одержаного приростуновоствореної вартості (національного доходу) із затраченимикапіталовкладеннями. Порівняльна ефективність розраховується при виборінайвигіднішого варіанту розміщення об’єкта серед усіх інших наявних об’єктів.
Показникиефективності такі: питомі капіталовкладення, трудоємність, фондоємність,матеріалоємність, рентабельність, терміни окупності витрат, собівартістьпродукції, продуктивність праці, виробничі витрати.
Техніко-економічніпоказники аналізу територіальної організації господарства розраховують шляхомвизначення розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції.Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати увартісному або натуральному обчисленні:
1)матеріалоємність виробництва:
Мм = Вм/Пр,
де:Вм – витрати матеріалів, тис. грн.;
Пр –річний випуск продукції, грн., шт., т;
2)енергоємність виробництва:
Ем = Ве /Пр,
де:Ве – витрати енергії, кВт/год.;
3)трудоємність виробництва:
Тм = Зп/Пр,
де:Зп – затрати праці, людино/год.;
4)водоємність виробництва:
Вм = Вв/Пр,
де:Вв – витрати води, л;
5)фондоємність виробництва:
Фм = Вф/Пр,
де:Вф – вартість основних фондів, грн.;
6)капіталоємність виробництва:
Км = Вкв/Пр,
де:Вкв – вартість капітальних вкладень на спорудження об’єкта;
7)транспортабельність продукції:
Тп = Впр/Пр,
де:Впр – витрати на перевезення продукції;
8)собівартість продукції:
С = Вс + Вм + Во,
де:Вс і Вм – вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметівпраці та амортизаційних відрахувань, грн.;
Во –витрати на оплату праці і реалізацію продукції, грн.
3 Ринок:регіональний, збалансований
Ринковаекономіка – економічна система, що базується на механізмі конкуренції, попиту іпропозиції, кон’юнктури та узгоджує приватні і суспільні інтереси.
Ринокрегіональний – ринок певного товару чи товарної групи, сфера функціонуванняякого обмежується переважно рамками одного регіону (області, краю, республіки).
Ринокзбалансований – ринок, на якому підтримується повна за загальним обсягом,структурою, асортиментом та якістю товарів відповідність між попитом іпропозицією.
Основоюнової регіональної парадигми є визначення цілісності і рівноправності усіхскладових єдиної регіональної системи – природно-ресурсної, економічної,соціальної, інформаційної. Сучасна концепція розміщення продуктивних силорієнтується на досягнення їх сталого розвитку і передбачає: подолання існуючихдиспропорцій у територіальній структурі національної економіки; максимальневикористання переваг територіального поділу праці, особливостей природно-ресурсногота науково-виробничого потенціалу регіонів; удосконалення спеціалізаціїрегіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів; активізацію господарськоїдіяльності у регіонах на ринкових засадах в умовах різних форм власності;забезпечення умов для прискореного розвитку галузей, що випускаютьконкурентоспроможну продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, деіснують для цього найбільш сприятливі передумови; створення нормальних умов дляжиттєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних ситуацій вокремих регіонах.
Основніконцептуальні положення щодо розміщення продуктивних сил реалізуються в такихрозробках прикладного характеру, як схеми-прогнози та державні програмирозвитку й розміщення продуктивних сил України, економічних районів і областейна перспективу. Вони необхідні для обґрунтування економічно доцільних напряміврозвитку продуктивних сил певних територій та розробки цілеспрямованих заходівдержавної регіональної економічної політики, які б дали змогу забезпечити ефективнерегулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних імісцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної перебудови економікикраїни та послідовному впровадженні ринкових відносин.
Доособливостей розміщення і розвитку продуктивних сил за умов ринкової економікиможна віднести такі:
- органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересівпід час розміщення нових об’єктів при мінімальному залученні зовнішніх ресурсівта максимальному використанні місцевих;
- формування та інтенсивний розвиток об’єктів ринковоїінфраструктури та інформаційних систем з метою створення збалансованихрегіональних ринків виробництва і збуту конкурентноспроможної продукції тапослуг, на яких спеціалізуються регіони;
- пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністювитрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізаціїінвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;
- орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високоюпитомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого сектораекономіки;
- розвинутість недержавного сектора економіки, зокремапідприємницьких структур.
Задача № 4
Наоснові нижче наведених даних визначити оптимальний варіант розміщенняпродуктивних сил, зробити висновок.Показники
Собівартість
(С1, С2), тис. грн.
Капітало-
вкладення
(К1, К2), тис. грн.
Витрати на транспорт
(Зт), тис. грн.
Річний об’єм,
тис. тон І вар. ІІ вар. І вар. ІІ вар. І вар. ІІ вар. І вар. ІІ вар. 4500,0 3480,0 110000,0 120000,0 1980,0 2665,0 180,0 205,0
Решение:
1. Рассчитаемудельную себестоимость по вариантам размещение производительных сил:
/>
/>
2. Рассчитаемудельные капиталовложения по вариантам размещения производительных сил:
/>
/>
3. Рассчитаемудельные затраты на транспортировку продукции по вариантам размещенияпроизводительных сил:
/>
/>
4. Рассчитаемоптимальный вариант размещения производительных сил:
Оптимальныйвариант РПС определяется по формуле приведенных затрат:
/>
где Ен– коэффициент нормативности, Ен = 0,15.
I вариант />
II вариант />
Вывод:Наиболее выгодным вариантом размещения производительных сил является II вариант, т.к. Зп2= 117,78 Зп1 = 127,67.
Література
1. Покропівний С.Ф. Розміщення продуктивних сил.
2. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П.Качана. – К.: Вища шк., 1999.
3. Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та ін. Розміщенняпродуктивних сил України. – К.: КНЕУ, 2000.
4. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В.В. Ковалевський, О.Л.Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін. – К.: Знання, КОО, 1998.
5. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географіяУкраїни з основами теорії. – К.: Знання, 1998.
6. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К., 1995.