ЗМІСТ
1 Економіка України яксередовище функціонування бізнесу
1.1 Сутність, мета й функціїбізнесу
1.2 Основні характеристикиукраїнської економіки як середовища бізнесу
1.3 Правове середовищебізнесу в Україні
2 Економіко-правовий істатистичний огляд Відкритого Акціонерного Товариства з іноземними інвестиціями «Курганський бройлер»
2.1 Загальнахарактеристика підприємства ВАТ з іноземними інвестиціями «Курганський бройлер»
2.2 Аналізфінансово-економічної діяльності ВАТ з іноземними інвестиціями «Курганськийбройлер»
2.2.1 Аналіз майновогостану підприємства
2.2.2 Аналіз фінансовоїстійкості підприємства
2.2.3 Аналіз ліквідностіі платоспроможності підприємства
2.2.4 Аналіз фінансовихрезультатів і рентабельності підприємства
2.2.5 Аналіз діловоїактивності підприємства
2.2.6 Аналіз дебіторськоїі кредиторської заборгованості
2.3 Правове забезпеченнядіяльності ВАТ з іноземними інвестиціями «Курганський бройлер»
3 Основні напрямкиудосконалення діяльності Відкритого Акціонерного Товариства з іноземними інвестиціями «Курганський бройлер»
3.1 Розвитокматеріально-технічної бази підприємства
3.2 Пропозиції покеруванню витратами і зниженню собівартості продукції
1Економіка України як середовище функціонування бізнесу
1.1 Сутність,метай функції бізнесу
Бізнес(від староанглійського «bisig» — активний, зайнятий роботою, діловий), відіграє визначальнуроль у сучасній економіці. Саме бізнесу суспільство зобов'язане практично всімаекономічними благами, що визначають умови існування сучасної людини – від житлай одягу до харчування й інтелектуального дозвілля. Бізнес модифікується,приймає різні форми, трансформується й еволюціонує, залучає до себе новіпокоління молодих людей, що віддають бізнесу кращі роки життя. Поняття«бізнесмена» як людини, що віддає себе виробництву товарів чи послуг в умовах ринковихвідносин, у даний час є чимось начебто титулу. Не кожен працівник може назватисебе бізнесменом, не кожен процес у сфері виробництва може називатися бізнесом,і не кожен бізнес корисний суспільству. Проте, бізнес складає серцевинусучасної економіки, без нього економіка втрачає динамізм, адаптивність, а часомі цільову орієнтацію.
Усфері бізнесу закладений колосальний інтелектуальний і творчий потенціал, що можерозкритися як у напрямках, бажаних для конкретної людини, чи суспільства, так і внебажаних. Суспільству часом приходиться стримувати й направляти потенціалбізнесу, жертвуючи при цьому можливостями задоволення поточних потреб накористь задоволення майбутніх запитів.
Сутністьбізнесу складається в з'єднанні матеріальних, фінансових, трудових іінформаційних ресурсів з метою виробництва товарів, призначених для продажуіншим економічним агентам – підприємствам, організаціям, громадянам. Такез'єднання може бути короткочасним чи довгостроковим (це зв'язано зістабільністю попиту, і з можливостями відволікання ресурсів з іншимиаспектами). Якщо мова йде про довгострокове з'єднання ресурсів, виникає, якправило, організація чи організаційна одиниця, функціонування якої підлеглевизначеним, відносно стійким правилам і нормам, тобто підприємство.
Бізнесможе бути реалізований на різних підприємствах послідовно в часі, чи паралельно. Те самепідприємство може стати ареною функціонування різних бізнесів. Бізнес можеприпинитися з виходом з нього бізнесмена, а може бути й успішно продовжений іншимилюдьми. Іншими словами, границі й суть бізнесу не можуть не бути розпливчастимиі часом ідентифікація різних економічних явищ породжених одним бізнесомпредставляє значні труднощі (іноді така ідентифікація здійснюється правоохороннимиорганами з метою боротьби з порушенням законів).
Рольбізнесу в суспільстві досить яскраво може бути проілюстрована на прикладі роліпідприємства як найбільш стійкої форми бізнесу. Роль підприємства багатогранна,а його сутність багатофункціональна. Відповідно до поглядів одних економістів,основне призначення підприємства – служити джерелом доходу для власників(акціонерів); інші вважають, що суть підприємства у виробництві продукції, задоволенніматеріальних потреб суспільства; треті, говорячи про підприємство, мають на увазі йогофункцію забезпечення зайнятості. Прихильники комплексного підходу відзначаютьцілий ряд додаткових істотних функцій підприємства в сучасному суспільстві.
Утабл. 1.1 наведені економічні агенти, найбільш тісно зв'язані зпідприємствами: населення і його окремі групи, інші підприємства,науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації, банки, навчальнізаклади, податкові органи, федеральні і місцеві органи виконавчої ізаконодавчої влади, федеральні органи галузевого регулювання.
Таблиця 1.1
Взаємні чекання підприємства і різних суб'єктів економікиЕкономічні суб'єкти Чекання з боку суб'єкта Чекання з боку даного підприємства Населення і його окремі групи (реальні, потенційні і колишні працівники підприємства, члени їхніх родин, власники, інноватори, власники фінансових коштів, інші громадяни, суспільство в цілому)
Зайнятість
Кошти до існування
Можливість самореалізації в процесі праці
Можливість самореалізації в колективі
Повага з боку колективу
Матеріальна і моральна підтримка в надзвичайних ситуаціях
Одержання доходів від коштів, вкладених у дане підприємство
Попит на організаційно-технологічні нововведення
Врахування інтересів суспільства
Залучення робочої сили
Попит на товари й послуги підприємства
Пропозиція інновацій
Залучення коштів населення через цінні папери
Відданість працівників корпоративним інтересам
Визнання суспільної цінності підприємства
Підтримка в надзвичайних ситуаціях Інші підприємства (реальні й потенційні партнери, конкуренти, власники, власники нових технологій, вільних фінансових і інших ресурсів)
Попит на товари й послуги іншого підприємства
Залучення кадрів, що одержали досвід роботи на даному підприємстві
Одержання доходів від коштів, вкладених у дане підприємство
Попит на нові технології іншого підприємства
Попит на товари й послуги даного підприємства
Залучення кадрів, що одержали досвід роботи на іншому підприємстві
Одержання доходів від коштів, вкладених в інше підприємство
Попит на нові технології даного підприємства Банки Попит на банківські послуги Депозитно-розрахункове і кредитне обслуговування Продовження таблиці 1.1 Науково-дослідницькі та досвідно-конструкторскі організації Попит на НДДКР Пропозиція НДДКР Навчальні заклади Попит на випускників Пропозиція спеціалістів Податкові органи Своєчасна сплата податків Надання податкових пільг і відстрочок Дане підприємство
Створення й розширення соціально-економічного потенціалу розвитку підприємства
Закріплення й удосконалювання технологічних навичок, передача виробничого досвіду
Створення й розширення соціально-економічного потенціалу розвитку підприємства
Закріплення й удосконалювання технологічних навичок, передача виробничого досвіду Федеральні і місцеві органи виконавчої й законодавчої влади Забезпечення достатнього обсягу податкових надходжень для формування федерального й місцевого бюджетів
Бюджетне фінансування підприємства
Створення й підтримка зовнішніх умов діяльності підприємства Федеральні органи галузевого регулювання Реалізація галузевої політики держави
Інформаційна підтримка
Координація діяльності з іншими галузями
Уцей же список для повноти картини включене і саме дане підприємство, що такожпред'являє визначені цільові вимоги до ходу й результатів своєї діяльності.Узагальнено їх можна охарактеризувати як наявність у кожен момент часусоціально-економічного потенціалу, що забезпечує майбутнє функціонуванняпідприємства. При цьому в поняття потенціалу включаються (із тими чи іншимипріоритетами) як активи підприємства, так і позитивні характеристики йогоринкового положення, накопичений досвід і т.д.
Сутністьзв'язків підприємства (чи бізнесу в цілому) з іншими економічними й соціальнимисуб'єктами можна узагальнено охарактеризувати поняттям чекання. Підприємствопредставляється як би одним із вузлів багатомірної павутини, що зв'язує різнихінституціональних агентів. Сполучними нитками служать різноманітні чекання, утому числі чекання стосовно даного підприємства. Ці чекання іноді приймаютьформу пропозицій чи вимог;відповідно підприємство також очікує від інших суб'єктів прояву попиту напродукцію чицінніпапери, пропозиції факторів і т.д. Майже кожне підприємство, ледь з'явившись,виявляється як би у фокусі численних чекань з боку всіляких економічнихсуб'єктів (стосовно підприємства «Роги і копита» це явище яскраво описано в «Золотомутеляті» І.Ільфом і Є.Петров). Для структурвзаємних чекань не є перешкодою стіни підприємства: окремі підсистеми іпрацівники підприємства також зв'язують із зовнішніми об'єктами свої чекання іє адресатами їхніх чекань. Іноді ці чекання формулюються в явному виді(скажемо, з боку працівника при найманні на роботу), іноді носять схованийхарактер (щира причина створення «Рогів і копит»). Ступінь близькості векторівзовнішніх і внутрішніх чекань у значній мірі впливає на долю й успіхпідприємства. У загальному випадку виникають дві конфігурації чекань: однавідображає чекання агентів, спрямовані на підприємство й усередину нього, іншавідображає чекання підприємства від відповідних суб'єктів. Серед мережнихадресатів чекань підприємства – постачальники, покупці,підприємств-технологічні реципієнти і донори, науково-дослідні ідослідно-конструкторські організації, автори організаційно-технологічнихінновацій, інвестори, фінансово-кредитні установи, податкові органи й ін. (незайвим буде згадати в цьомупереліку і «дахи»– кримінальні утворення, що забезпечують кримінальну, а часом і економічнубезпеку підприємств).
Знаведеної таблиці видно,різноманітність функцій підприємств. Деякі з них відносяться до числа соціальних,і навіть їхнє просте перерахування показує, що вони лежать в основі існуваннясуспільства. По суті, можливість самореалізації в праці, так само як ісамоповага через повагу з боку колективу, виражає фундаментальні потреби іправа людини. Інші функції підприємства стимулюють на мікроекономічному рівнірух матеріальних, фінансових, інформаційних потоків, переміщення робочої сили іреалізують дії економічних сил конкуренції.
Такимчином, суспільство в особі різних своїх агентів пред'являє до кожного бізнесусвої чекання. У якому ступені бізнес зможе їх реалізувати, у такому ступені вінзможе продовжити своє існування й розвиток. Іншими словами, бізнес (а, отже, іпідприємство, що реалізує його, і бізнесмен, що організував це підприємство)несе відповідальність перед суспільством в особі суб'єктів, що випробуютьобґрунтовані чекання стосовно даного бізнесу. Породжувані бізнесом потокивзаємних зобов'язань і відповідальності відіграють вирішальну роль у формуваннісамої основи суспільства.
Сутністьбізнесу як процесу і підприємства як організаційної форми його прояву є предметомінтенсивного вивчення, як у популярній, так і в науковій літературі. Для того щоб датирекомендації для створення вибору і реалізації стратегічних напрямків бізнесу, доцільнопідсумовувати основні позитивні висновки сучасної мікроекономічної теоріїстосовно до функціонування підприємства. Для узагальненого опису підприємствабажано зрозуміти, як відображаються в тій чи іншій теоретичній концепції:
1) складі вплив факторів прийняття рішень у сфері виробництва і реалізації продукції, атакож процесів відтворення;
2) організаційно-функціональнаструктура підприємства і механізм взаємин між організаційними підрозділами;
3) виробничо-технологічнаструктура підприємства;
4) системавзаємин між працівниками підприємства, його керівниками і власниками.
Зтеоретичних позицій модель підприємства, звичайно, представляється у вигляді трьох компонентів: описупідприємства у вигляді системи («концепція підприємства»); опису факторів і критеріївприйняття стратегічних рішень на підприємстві; опис поводження підприємства вділовому й адміністративному середовищі, а також у просторі економічнихпоказників.
Векономічній науці відомо кілька основних варіантів теорії (моделі)підприємства, що описують за допомогою невеликого числа фундаментальнихпередумов його виникнення, функціонування чи ліквідацію. У кожнім із них підприємство розглядається підвизначеним кутом зору, з акцентом на ті чи інші особливості досліджуваногооб'єкта. Найбільше повно розроблені наступні п'ять варіантів теоретичної моделіпідприємства: неокласична, інституціональна, еволюційна, підприємницька і«агентська» теорія фірми (називають також концепцією «начальник – підлеглий» чи«хазяїн – агент»). Відомі також інтеграційна теорія і «модель виживання»підприємства.
Неокласична модель (В.М. Гальперин та ін., 1994 р.) підприємстварозглядає фірму як цілісний об'єкт, що здійснює перетворення вихіднихматеріальних, трудових і фінансових ресурсів у продукцію за допомогою наборудеяких технологій, а також залучення цих ресурсів у виробництво. «Портрет»підприємства представляється у вигляді виробничої функції, що виражаєтехнологічну й економічну залежність результатів виробництва від витрачених факторів.При цьому вважається, що формування складу і вибір обсягів факторів знаходятьсяв компетенції керівництва і можуть бути здійснені в широких межах на доситьпрозорому з інформаційної точки зору ринку факторів. «Поводження» підприємства– вибір обсягів і структури приваблюваних ресурсів і ціни виробленої продукціїтаким чином, щоб прибуток підприємства (чи інший показник його діяльності) бувмаксимальним. Вважається що якщо підприємство не прагне до максимізації прибутку, то вонорано чи пізно потерпить поразку в конкурентній боротьбі і буде виключено зчисла агентів ринку в ході природного добору, реалізованого механізмом ринковоїконкуренції.
Відповіднодо такого розуміння ролі і функції підприємства дослідження підприємств як суб'єктів ринковоїекономіки в 50-х – 70-х роках концентрувалося в двох основних напрямках. Перше– це вивчення технологічних властивостей і параметрів фірм, тобто пропорційзаміщення праці, капіталу, коштів і предметів виробництва, визначення такихпропорцій, що забезпечували б мінімізацію витрат. Друге – аналіз організаціїрізних ринків, їхніх структур і впливу, останніх на конкурентне поводженняфірми. Неокласичне представлення про підприємство є донині базовим, прийнятим убільшості країн світу, саме на ньому побудовані навчальні курси мікро- імакроекономіки. Разом з тим базова неокласична модель перетерпіла за останнімчасом цілий ряд змін, спрямованих на включення в аналіз явищ неціновоїконкуренції, впливу географічного положення фірми на ціни продуктів і ресурсів,а сезонних коливань виробництва – на зайнятість, а також обліку проблемоптимізації і керування запасами і т.д. Відомий і цілий спектр конкуруючих, щодоповнюють і переміняють у різних обставинах один одного варіантів цільовоїфункції фірми: крім максимізації прибутку – максимізація продажу, валового доходу, доходуна одного працюючого, доходу акціонерів, різні багатофакторні апроксимаціїфункції корисності, стратегічні цілі і т.д. Усі ці модифікації були природнимиреакціями на регулярно зустрічаючі дослідникам невідповідності між висновкаминеокласичної теорії і практикою діяльності фірм.
В інституціональній концепції (Коуз, 1993 р.) підхід допідприємства заснований на розходженні двох видів виробничо-економічнихвідносин: між працівниками чи підрозділами одного підприємства і відносинамиміж економічними суб'єктами, що не належать до одного підприємства. Іншимисловами, виробництво продукції на даному підприємстві протиставляється вільнійкупівлі – продажу на ринку факторів, механізм адміністративного керування – механізмуринкових взаємодій.
Церозходження виявляється, насамперед, у тому, що застосування механізму вільного ринкового ціноутвореннясполучено з деякими специфічними саме для цього варіанта обміну витратами. Дочисла таких витрат відносяться витрати на одержання цінової інформації(інформаційні витрати), а також витрати на здійснення ринкових трансакцій(трансакційні витрати). Механізм же адміністративного регулювання обмініввільний від витрат обох видів, хоча і сполучений з витратами на компенсацію адміністративнихі інших витрат, зв'язаних з роботою підприємства. Якщо продукція фірми займаєстійке місце в структурі товарних потоків, то зв'язані з придбанням потрібнихматеріалів і устаткування трансакційні витрати у випадку утворення фірми виявляються нижче,ніж при виробництві тієї ж продукції без організації фірми, що і пояснюєіснування підприємств. Фірма, усередині якої ринковий механізм замінениймеханізмом вироблення застосування розпоряджень, не несе такі витрати (хоча,звичайно, здійснює витрати керування, відмінні від витрат використаннямеханізму ринку). Тим самим фірма як виробнича організація виникає там, денеринковий механізм ефективніше ринкового.
«Поведінка» підприємства характеризується особливостями висновку івиконання контрактів із зовнішніми організаціями і працівниками, а такожспособами організації внутрішнього адміністративного механізму.
У центрі уваги інституціональної теорії, таким чином, знаходитьсяпояснення існування і співіснування різноманітних форм ділових підприємств,аналіз меж їхнього росту з позицій ефективності, можливих варіантів рішенняпроблем мотивації працівників, організації, контролю, планування й ін. У цьомузмісті інституціональну теорію можна розглядати як сполучну ланку міжнеокласичною й управлінською теоріями. Однак цей «місток» поки не занадто широкий, анеокласична й інституціональна теорії поки надають різні моделі підприємства.
В еволюційній теорії (Nelson, Winter, 1982 р.; Макаров 1997 р.) фірма розглядаєтьсяяк один з об'єктів у середовищі подібних об'єктів, яку можна уподібнитибіологічної популяції. Поведінка підприємства в першу чергу визначаєтьсявзаєминами між членами цієї популяції, у другу – деякими внутрішнімихарактеристиками об'єкта, до числа яких у першу чергу в даній теорії відносятьустояні правила прийняття рішень у відповідь на ті чи інші внутрішні чизовнішні впливи. Вважається, що за час функціонування підприємства в безупиннійвзаємодії з «популяцією» на кожному підприємстві складаються визначені традиціїі процедури прийняття рішень, алгоритми реагування на зміну зовнішнього івнутрішнього середовища. Ці правила («рутини») і визначають, відповідно доданої концепції, у кінцевому рахунку, обличчя фірми, відмінність одногопідприємства від іншого в конкурентній боротьбі. На думку «еволюціоністів» саме сформованіправила, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку у всіх ситуаціях і привсіх умовах визначають характер прийнятих рішень. Ці правила не будуть назавжди встановленими,вони еволюціонують відповідно до зміни ділового середовища підприємства інесуть на собі відбиток, як особистостей керівників фірми, так і характерувзаємин з партнерами з інших підприємств. «Поведінка» фірми – обумовлена«рутинами» безпосередньою й еволюційною реакцією фірми на впливи з боку ділового,адміністративного і технологічного середовища.
Еволюційна модель підприємства, таким чином, визнає, на відмінувід неокласичної, що у підприємств немає єдиного критерію оптимальностіприйнятих рішень. Цей критерій носить строго індивідуальний характер,відображаючи не тільки індивідуальні переваги, але й історичний досвіддіяльності фірми, її успіхів і невдач. Зрозуміло, що мова йде не про постійний, як унеокласичній теорії, а про динамічний критерій, що змінюється від періоду до періоду.
Характерним для еволюційної концепції є системне уявлення пропідприємство як про двоїстий об'єкт: з одного боку, що є членом діловогоспівтовариства («популяції») і випробує на собі повною мірою всі наслідкиеволюції цього співтовариства, з іншого боку – володіючими власними традиціямиу визначенні напрямків діяльності, обсягів і пропорцій приваблюваних факторів.Питання утворення і (значною мірою) ліквідації підприємства не укладаютьсяцілком у рамки еволюційної моделі. Говорити про її міцне з'єднання знеокласичною теорією фірми поки немає підстав.
Підприємницька модель фірми (Hisrich, Peters, 1989 р.; Проблеми керування ..., 1992 р.)спирається на уявлення про підприємство як про сферу додатка підприємницькоїініціативи у підприємця для залучення ресурсів. Звичайно, не всі підприємства єпідприємницькими, і в цьому змісті підприємницька теорія має більш обмеженийоб'єкт дослідження, ніж інші види теорій фірми. Разом з тим числопідприємницьких фірм у багато разів перевищує число інших підприємств, томуперетинання між безліччю об'єктів підприємницької і безліччю об'єктів іншихтеорій досить велике. Головними в даній концепції є взаємини між підприємцем і його бізнесом.Вважається, що в основі підприємницького бізнесу й у центрі діяльності такогопідприємства знаходиться фігура підприємця – незалежного, активного, енергійноспрямованого до успіху, схильного до ризику, наполегливого, адаптивного,упевненого в собі, що уміє використовувати у своїх цілях суперечливіобставини. Однак у модифікованих варіантах підприємницької концепції (Tropman,Morningstar, 1989 р.) зовсім не вважають обов'язковим, щоб така людина була напідприємстві в єдиному числі й у ролі директора, і розглядають вплив на поводження підприємствадіяльності «макропідприємців», що керують зовнішніми зв'язками підприємства зіншими організаціями, діловим, адміністративним і технологічнимсередовищем, населенням; «мезопідприємців», що здійснюють керування схемами іматеріально-фінансовими потоками у внутрішній діяльності підприємства, у томучислі – інноваційними заходами; «мікропідприємців», сферою активності яких ємікроланки виробництва, аж до організації робочих місць. Взагалі будь-якепідприємство має потребу в підприємцях усіх трьох типів, для успішної роботипідприємства важливо лише, щоб кожний з потенційних підприємців зробив свійусвідомлений і обґрунтований вибір між цими типами ролей.
Вартопідкреслити, що в підприємницькому варіанті теорії фірми керівник підприємствапри будь-яких умовах залишається підприємцем – людиною, метою і сфероюпрофесійної діяльності якого є організація виробничого процесу («новогоз'єднання ресурсів», як іноді говориться) для задоволення наявної чи створеної за допомогою підприємцяпотреби.
Поводження підприємства у даній моделі – результат дії і взаємодіїпідприємців усіх трьох рівнів. Особливо важливі взаємини між підприємцями на підприємстві,його працівниками і власниками.
Агентська модель фірми також надає деякий опис діяльностіпідприємства (точніше, взаємин між його власниками і менеджерами) (Jensen, Meckling, 1976 р.). Відповідно до цієїконцепції, власники, що не працюють на підприємстві як керівників, як правило,не мають доступу до тієї інформації, якою володіє менеджер. Взагалі частину цієї інформації власникможе придбати, однак це може завдати істотних витрат з боку власника на організацію усередині- і позафірмового моніторингу. Іншачастина інформації, пов'язана, наприклад, з індивідуальною інтенсивністю праці найнятогона роботу менеджера, залишиться неспостерігаємою (точніше кажучи,неспостерігаємою є різниця між максимально можливою в даних умовах і реальною інтенсивністю управлінської праці).Крім того, недетермінованим передбачається і зв'язок між витратами зусиль менеджера йефективністю роботи фірми. У цих умовах активізація менеджера за допомогоюоплати його праці в залежності від ефективності роботи підприємства можеприводити до різноманітних якісних ефектів при визначених сполученняхкількісних параметрів ситуації. Так, у деяких випадках (Tirole, 1988 р.) активізація зусильменеджера обходиться для власника дорожче, ніж згода на низький рівеньінтенсивності менеджера. Стосовно вітчизняних підприємств дійсного періодусфера адекватності агентської моделі обмежена. Взаємини між власником інайманим керівником підприємства якщо і грають деяку роль в описі поведінки підприємства, то неможуть бути описані точно в термінах даної теорії. Причини складаються внадзвичайно значній частині тих зв'язків між інтересами менеджера йінтересами власника, що можуть бути охарактеризовані за допомогою армійськоготерміна як «нестатутні відносини». Іншими словами, в Україні у сформованих напідприємствах умовах діяльність менеджера винятково в інтересах деякогоконкретного власника представляється вкрай малоймовірної. У зв'язку з цим іменеджерські додатка моделі «хазяїн-працівник» вимагали б істотної доробкиагентської теорії.
Вінтеграційній теорії підприємства робиться спроба комплексного обліку специфікипідприємства як щодо цілісної і самостійної соціально-економічної системи, щоінтегрує в часі і просторі процеси виробництва (реалізації) продукції івідтворення ресурсів (Клейнер 1997 р.). Сполучною ланкою між цими процесами і«портретом» фірми служить її потенціал – сукупність ресурсів і можливостей, щовизначають очікувані характеристики її розвитку при тих чи інших реальних сценаріяхзміни навколишнього середовища. Основний об'єкт прийняття рішень – розподілресурсів і зусиль фірми між нарощуванням потенціалу і його використанням, міжвідтворенням і виробництвом, між сьогоденням і майбутнім. У визначеному змісті у цій концепції відображаютьсявсі ті аспекти діяльності підприємства, що складають основу перерахованих вищепідходів.
Визначенийвнесок у розробку моделі фірми стосовно до українських підприємствперехідного періоду внесений так називаємою теорією виживання підприємств (Айкс, Ритерман,1994р.).Відповідно до цієї теорії, у відомому аспекті яка є «антиеволюційною», підприємство вперехідний період не у змозі пристосуватися до постійних змін зовнішнього середовища,насамперед – до коливань у номенклатурі й обсягах виробництва, а такожфінансового станупостачальників і споживачів. Зв'язки між елементами господарської «популяції» не підтримуютьстабільність його існування в цілому, так що основною задачею підприємств у ціломує виживання. Тому плавна і погоджена із зовнішнім середовищем еволюція неможлива, аправила прийняття рішень на підприємстві, ледь сформувавшися, знаходиться під натиском стресових ситуацій, уяких занадто часто опиняється підприємство і його керівництво. У цих умовах керівникипідприємства приймають рішення, керуючись тільки короткостроковою особистою користю і прагненням дозміцнення свого головного і безконтрольного положення.
Кожнаіз зазначених модельнихконцепцій в описовому ключі розглядає підприємство під визначеним ракурсом, невключаючи усферу вивчення багато іншого, навіть пов'язані з цим процеси. Проте, розглядаючи приведені варіантимоделі підприємства в розвитій ринковій економіці в нормативному ключі, тобто зпозицій вимог до підприємств, виконання яких забезпечує в ринкових умовах шансина тривалий стійкий розвиток, можна виділити наступні складові цих вимог:
1.Підприємство повинне адекватно реагувати на зміну ситуації на ринку (у тому числі зміну цін на продукцію іфактори виробництва), формуючи свою об'ємно-номенклатурну і цінову політику.Варто прагнути до максимізації різниці між прибутками і витратами. Вафористичній формі цей принцип може бути викладений так: «Не буває занадтовеликих витрат, бувають занадто малі прибутки» (неокласична модель).
2.Для стійкого функціонування на ринку підприємство повинне створювати умови дляпорівняльної мінімізації внутріфірмових трансакційних витрат, полегшенняпроцесу пошуку зовнішніх контрагентів. Варто прагнути до оптимізації розміруфірми з урахуванням факторів керованості, мотивації працівників і синергійних переваг(інституціональна модель).
3.Система внутріфірмового прийняття рішень, її незмінні особливості і динамікаповинні служити об'єктом пильної уваги керівника. Варто забезпечити оптимальнесполучення між стабільністю правил прийняття стратегічних рішень і гнучкістюприйняття тактичних рішень. Одна з головних задач підприємства – створитигармонійні умови взаємин підприємства з господарським і адміністративнимсередовищем, забезпечити погоджену еволюцію підприємства і середовища, протидіятивідставанню внутрішніх змін від зовнішніх (еволюційна теорія).
4.Необхідною умовою ефективної роботи підприємства у вільній ринковій економіці єнаявність позитивної цілеспрямованої мотивації його працівників – як виробничихробітників, так і менеджерів. Для багатьох людей така мотивація можлива тількипри створенні умов для реалізації їхніх підприємницьких якостей. Вартозабезпечити можливість підприємництва на підприємстві (інтрапренерства) чи в«інтеграційній зоні» підприємства. Дуже важливої є проблема зближення інтересівкерівника підприємства і колективу, подолання розриву між поводженням директораяк фізичної особи і як представника юридичної особи (підприємницька модель).
5.Взаємини між менеджментом і власниками підприємства повинні бути скоординованіз інтересами бізнесу як триваючого процесу. Пошук оптимальних співвідношень міжматеріальною зацікавленістю і професійним розвитком менеджера являє собою дужескладну і важливу задачу. Асиметрія інформації в трикутнику «працівник –менеджер – власник» створює передумови для небажаного зниження продуктивностіпраці працівників і менеджерів, зниження ефективності використання коштіввласника (агентська модель).
6.Збереження і розвиток підприємства як самостійного економічного суб'єктавимагають визначеної збалансованості між виробничо-реалізаційними і виробничо-постачальними процесами. Зневагавідновленням внутрішніх ресурсів виробництва і сприятливих для підприємстваумов зовнішнього соціально-економічного й екологічного середовища ставить підпогрозу як ефективність підприємства в середньостроковому аспекті, так і йогоіснування в цілому (інтеграційна теорія).
Підсумовуючивищесказане, можна зробити висновок, що загальна мета процесу удосконалюваннясамого підприємства і його діяльності складається в створенні ситуації, коливзаємини між підприємством і зв'язаними з ним соціально-економічними йінституціональними суб'єктами, включаючи саме підприємство, відповідаютьвзаємним чеканням. Зрозуміло, ступінь реалізації чекань, адресованих підприємству іншими економічнимиі соціальними структурами, не може бути однаковою. На різних етапахсоціально-економічного розвитку суспільства різні його суб'єкти пред'являють допідприємства більш — менш наполегливі і більш — менш пріоритетні вимоги.Супідрядність і пріоритетність різних вимог до підприємства в умовах йогосамостійності визначаються, з одного боку, безпосередніми впливами суспільства,з іншого боку – власними цілями підприємства.
Варто підкреслити концептуальне розходження між поняттями «цільпідприємця (власника)», і «ціль підприємства», «ціль бізнесу». Під метоюпідприємця (власника) розуміється сукупність його намірів і інтересів якфізичної особи, спроектована на підприємницьку діяльність. Ціль підприємства – цеумовне аналітичне поняття, призначене для компактного опису факторів поведінки підприємства вгосподарському й адміністративному середовищах. Якщо підприємство ототожнюватиз визначеною юридичною особою, то є сенс ввести спеціальне поняття «ціль бізнесу»,розуміючи під бізнесом триваюче під різними юридичними особами виробництво.Таким чином, ціль підприємця як керівника підприємства повинна розглядатисяокремо від мети підприємства, оскільки конкретне підприємство може бути тільки засобом реалізації особистихінтересів підприємця (власника). Зокрема, такий захід, як ліквідаціяпідприємства може відповідати цілям підприємця, але не відповідати цілямпідприємства.
Якправило, підприємство не можна ототожнити ні з його керівником (директором), ніз власником, ні з трудовим колективом, ні з конкретною юридичною особою.Підприємство – це реальна «жива» система, у функціонуванні якої задіяні і фізичні особи, іматеріальні активи – основні фонди, капітал і т.д., і суб'єкти, що знаходяться поза підприємством:постачальники, покупці продукції та ін. Тому однією з перших задач, щоприходиться вирішувати кожному підприємству при розробці чи перегляді своєїділової стратегії, є питання про самоідентифікацію підприємства, уточненні йогокордонів у господарському,адміністративному, технологічному, інституціональному й інших середовищах. Післявизначення цих кордонів особливого значення набуває стратегічне планування бізнесу вобраних кордонах (стратегічних зонах господарювання).
Вумовах невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища підприємствастратегія виступає не просто як одна з форм чи функцій керування організацією, а як ключовийелемент її існування як системний інтегратор. Можна сказати, що не бізнесвиступає як об'єкт стратегічного розвитку (управління), а суспільно значимийстратегічний розвиток реалізується за допомогою даного бізнесу. Стратегічнепланування з функції керування перетворюється в об'єкт, а бізнес – з об'єкта вплатформу для реалізації свого стратегічного призначення.
Місіябізнесу як явища, таким чином, пов'язана, з одного боку, з підтримкою процесівсамореалізації його учасників, з іншого боку – реалізацією процесів суспільногорозвитку.
Оскількибізнес невіддільний від соціально-економічного середовища України, ажиттєдіяльність цього середовища, у свою чергу, підтримується за допомогоюбізнесу, виникає необхідність розглянути специфіку українського середовищабізнесу, визначити її характерні риси і їхній вплив на діяльність підприємств усьогоднішній Україні.
1.2 Основні характеристики українськоїекономіки як середовищабізнесу
Українськаекономіка являє собою дуже своєрідне середовище для організації, функціонуванняі ліквідації бізнесу. Ціль даного розділу – виділити і коротко сформулюватиосновні, фундаментальні риси української економіки (як «уроджені», обумовленіпопереднім перебудові періодом її розвитку, так і «придбані», що виникли якрезультат проведення реформ останнього десятиліття), що у даний час впливаютьна особливості функціонування бізнесу. Також треба зауважити про зворотній вплив: бурхливий рістпідприємництва, створення нових підприємств, а також відбуваються одночасно зцим процеси гальмування розвитку давно працюючих виробничих підприємств, упершу чергу,підприємств обробної промисловості, уплинули на істотні риси загальноїсоціально-економічної обстановки в Україні.
Ціриси характеризують технологічний рівень, інституціональну структуру економіки,соціальні традиції й індивідуально-груповий менталітет. Не вдаючись у причинивиникнення і прогноз кожного явища, обумовлені геополітичними особливостями ітривалою історичною традицією країни, відзначимо тільки виняткову своєрідністьсоціально-економічного «ландшафту» України, що робить середовище бізнесу в нійнавряд чи не унікальним серед членів світового співтовариства держав.
1.Відстала в цілому технологічна структура цивільного сектора економіки, високийтехнологічний потенціал оборонно-промислового комплексу.
Цеє наслідком тривалогопанування централізованої системи планування і керування. Наявність детальногозовнішнього для кожного товаровиробника планування перешкоджало впровадженнютехнологічних інновацій на широкому фронті промисловості, затруднялодифузію інновацій і їхній потік з одного сектора в іншій. У результаті великачастина української промисловості виявилася ізольованою від світової економіки,залишаючи конкурентноздатними на світовому ринку власне кажучи тільки два видипродукції: сировинну і наукомістку продукцію, вироблену в рамкахоборонно-промислового комплексу. Нерозвиненість цивільного машинобудуванняобумовила низьку ефективність технологічних процесів в інших галузях, у томучислі і видобувних, які (за деякими виключеннями типу газовидобувної галузі) урезультаті змушені були використовувати імпортне устаткування.
Востанні роки високотехнологічні галузі промисловості опинилися в більш складномустановищі узв'язку зі зниженням державних замовлень (з 1700 оборонних підприємств Українитільки 1000 мають оборонне замовлення, причому їхнє число передбачаєтьсяскоротити до 600), і багато оригінальних технологій у даний час законсервовані.У той же час ця обставина може виявитися стимулюючою для розвиткуінноваційного технологічного бізнесу, у тому числі – експортної орієнтації (у1997 р. загальний обсяг постачань військової техніки за кордон склав 2,5 млн. дол., у1998 р. планувалося довести його до 3,5 млрд. дол.).
2.Високий ступінь розвитку ряду галузей фундаментальної науки.
Незважаючина колосальні масштаби спаду обсягів і інтенсивності академічної, вузівської ігалузевої (особливо – останньої) науки протягом останніх 10 років, з ряду областей знань українська наука займаєчи могла б зайняти протягомкороткого часу (при належних матеріальних і фінансових умовах) найкращі позиції у світі. Цяобставина є сприятливою для венчурного бізнесу, що, на жаль, в Україні не знайшла покиширокого поширення. Маркетинг наукової продукції являє собою своєрідну сферузагального маркетингу, і багато закономірностей останнього, досить добреосвоєні останнім часом українським бізнесом (реклама, просування товарів,привабливий зовнішній вигляд, упаковка) повинні бути модифіковані і доповненіспецифічними для маркетингу наукової продукції рисами. Одна з основних відмінностей– труднощі «штучного» пошуку споживачів такої продукції в Україні і за кордоном, загострена вибірковістьрекламної політики. Усе це вимагає особливих якостей бізнесмена й особливої організації бізнесу.Проте, є підстави думати, що через кілька років венчурний бізнес складе значну частку в структуріукраїнського виробництва товарів і послуг.
3.Висока частка великих і дуже великих промислових підприємств у структурі виробничихпотужностей, високий рівень товарного монополізму.
Цяособливість також є прямим наслідком існування системи централізованогопланування і керування. Малі підприємства були в галузях, виробляючих предмети споживання, наавтотранспорті, у будівництві, торгівлі, зв'язку, сільському господарстві. Такаорганізаційно-виробнича структура в сполученні з загальною технологічноювідсталістю ще більш затрудняла реалізацію технічних нововведень, вимагаючизначних фінансових витрат (для кожного підприємства) на заміну їх основнихвиробничих фондів. Разом з тим наявність великих підприємств сприяє розвитку «симбіозного» бізнесу, щобудується на взаємодіях великого і малого підприємств. Структура промисловоговиробництва може бути уподібнена структурі планетарних систем, у яких навколокожної великої планети обертається кілька сателітів. У такий же спосіб у даний час підегідою кожного великого підприємства досить успішно (у багатьох випадках більшуспішно, ніж основне виробництво) функціонує ряд малих підприємств, щоздійснюють такі функції, як маркетинг, просування і реалізацію продукції,постачання і т.д.
Увизначеному змісті для динаміки бізнесу сприятлива і ситуація з товарниммонополізмом. При можливому пожвавленні попиту на промислову продукцію бізнесможе будувати свою стратегію на альтернативному виробництві і ціновійконкуренції з монополістами. Таке альтернативне виробництво може бутиналагоджено, у тому числі і з використанням виробничих потужностей вжеіснуючого монополіста.
4.Нерівномірність розвитку різних галузей при загальнопромисловій депресивнійстабілізації.
Загальнийобсяг промислового виробництва за даними Держкомстату України знизився з 1991по 2005 р. на 52 % (продукція легкої промисловості – на 85 %, машинобудування іметалообробки – на 60 %, хімічної промисловості – на 57 % і т.д.). Темппадіння, однак, незмінно знижувався й у 2005 р. був зведений практично до нуля.Чисельність промислово-виробничого персоналу за зазначений період знизилася на47 %. Частка основних фондів підприємств із терміном експлуатації понад 15років склала близько 40 %, причому обсяги інвестицій в основний капітал у 2005р. продовжували знижуватися (6,3 % протягом року) і склали 16 % від рівня 1991р. Завантаження виробничих потужностей за даними обстежень Центра економічноїкон'юнктури при Уряді України в 2005 р. незначно коливалася близько 38 %.
Частказбиткових з числа 2,9 млн. зареєстрованих на кінець 2005 р. у податковійінспекції підприємств склала: у промисловості 47,5 %, у будівництві 41,4 %, натранспорті 59,2 %. У 18 областях України до числа збиткових відноситься понад60 % підприємств.
Загальнастабілізація промислового виробництва протягом останнього року характеризуєтьсянестійкістю, сильною залежністю від поводження енерговиробничих підприємств і може зрівною імовірністю перемінитися як тенденцією росту, так і подальшим спадом.
5.Слабість фінансової системи країни. Високий внутрішній і зовнішній державнийборг.
Кількістьреальних грошей (агрегат М2) у країні складає в останні роки від 8 % до 12 %обсягу ВВП (валовий внутрішній продукт). В умовах невисокої оборотності грошейу реальному секторі економіки це призводить до посилення ролі бартеру і різних грошовихсурогатів, що засмічують фінансову систему країни й учасників економічногообороту, що дезорієнтують. До цього варто додати недостатню стійкістькредитно-фінансових установ, високі ставки кредиту, труднощі його одержанняпідприємствами реального сектора. Усе це призвело до розриву класичноїформули «товар – гроші – товар» і перетворенню її в слабко зв'язані схеми«гроші – гроші» і «товар – товар». Внутрішній і зовнішній державний боргперевершує 40 % ВВП.
Слабкийзв'язок фінансового і фондового ринків, з одного боку, і реального сектораекономіки, з іншої, має для бізнесу в сфері виробництва негативні наслідки,подолання яких є важливою задачею. Одне з рішень пов'язане з формуванням фінансово-промислових груп, однак, як показуєпрактика керівництву «фінансової» і «промислової» частинами групи буває дужеважко знайти спільну мову.
На даний момент рівень рентабельності інвестицій у фінансовий секторекономіки України багаторазово перевищує рівень середньої рентабельностівкладень у реальний сектор. У цьому зв'язку значна частина великих запозиченьУкраїни, призначених для реструктуризації реального сектора виявляється зновуна фінансовому і фондовому ринках. Оскільки збір податків у цих сегментахістотно складніший, тоі прибуткова частина бюджету країнивиявляється недостатньою для покриття витрат, у тому числі – витрат на обслуговуваннязовнішнього державного боргу.
6.Несприятливий інвестиційний клімат, тривале зниження інвестиційної активності векономіці.
Якщов період радикальних реформ 1991–2000 р.р. обсяги ВВП і промисловоговиробництва, рівень життя населення й інших аналогічних показників упалиприблизно вдвічі, то інвестиції в основний капітал скоротилися в чотири рази, ав реальне виробництво – майже в шість разів, причому в деяких галузях,наприклад, у ряді підгалузей легкої промисловості – у 10–15 і більш разів. Не змінюють картиниінвестиційної діяльності й іноземні інвестиції – їхній загальний обсяг векономіку України за всі роки реформ склав близько 25,0 млрд. дол. США, причомуосновна їхня частина не спрямована на розвиток реального виробництва. Загальна картиназа 2005 р. (ВВП виріс на 0,4 %, обсяг промислового виробництва – на 1,9 %, аінвестиції продовжують падати – на 5,5 %) говорить про те, що перелом у динаміці інвестицій поки не настав. Цьому перешкоджаютьтакі структурні фактори, як складна конфігурація ризиків різних видів іступенів, нестабільність і неадекватність фондового ринку й ін. У деякихконкретних видах бізнесу цю ситуацію можна ефективно використовувати принаявності значних власних чи кредитних фінансових ресурсів.
7.Висока частка і ріст тіньової економіки, високі трансакційні витрати виходу налегальний ринок, витрати захисту прав власності, широке поширення корупції.
Тіньоваекономіка займає за різними оцінками від 40 % до 60 % ВВП, причому обсяг і«глибина» проникнення її в народне господарство незмінно збільшуються. Бізнесстає невід’ємним від тіньової економіки і кримінального середовища. Якщо напочатку і середині 1990-х років кримінал «правил» на малих підприємствах і вкомерційних структурах, то тепер сфера його впливу охопила більшість великихпідприємств, незалежно від галузевої приналежності і структури власності. Зновуорганізований бізнес також привертаєувагу рекету, однак тут більш значиму роль відіграє смичка чиновництва ікримінальних елементів. Фактично криміналізація бізнесу розвивається в напрямкукриміналізації влади на всіх рівнях.
8.Слабість контрактної системи, низький рівень державного захисту договорів іобмінів. Традиції повсюдного невиконання законів, указів Президента,розпоряджень уряду й інших державних органів.
Данахарактеристика економічного середовища представляє серйозну перешкоду дляорганізації іноземного бізнесу в Україні. Відомі численні приклади, колиуспішно працююче іноземне чи спільне підприємство змушене було зупинитивиробництво через неможливість реалізувати право на судовий і адміністративнийзахист своєї власності і невиконання контрактних зобов'язань українськимиконтрагентами. Для українських підприємств нерозвиненість, низька пропускназдатність і ефективність судової й арбітражної систем приводять до загальноїнеобов'язковості. Традиційні для економіки останнього років неплатежі викликалипоширення бартеру, що за різними оцінками досягає в промисловості 70 – 90 % обороту.
Останнімчасом активно розгорнулася кампанія з примусу до сплати податків як фізичними, так і юридичнимиособами. Однак одночасно зросло число випадків виявленої корупції податковихорганів.
Характеризуючиситуацію в українській економіці, з погляду керованості в цілому, можнасказати, що фактично виконуються тільки ті рішення, що вигідні виконавцям чиможуть бути безпосередньо проконтрольовані керівником, що прийняв відповіднерішення.
9.Відносно низька (за умовами розвинутих країн) ціна робочої сили на ринку праціпрацівників виробничих підприємствах. Безправ'я працівників перед роботодавцямина більшості підприємств.
Данаособливість обумовлена, існуючими протягом тривалого часу більш низькими, у порівнянні зісвітовими, цінами на дешевій частині споживчого ринку, більш низькими життєвимистандартами, звичками, схильностями, готовністю терпіти нестатки і т.п., атакож ментальними особливостями працівників українських підприємств. Привисокому рівні утворення працівників це дозволяє розраховувати на економічнуефективність установи в Україні філій західних фірм, дочірніх чи франчайзингових підприємств. Разом зтим слабість контрактної системи і загальна політична нестійкість можутьзробити таке рішення достатньо ризиковим.
На даний час дії керівників підприємств, особливо середніх і малих,практично безконтрольні. Традиційний для західних корпорацій розподіл функцій міжрадою директорів (наглядацькою радою), правлінням чи іншим виконавчим органомі зборами акціонерів, при якому рішення щодо цілей корпорації приймаютьсяакціонерами, форми і способи їхнього досягнення визначаються радою директорів,а менеджерам довірена їхня реалізація, для українських підприємств порушено.Функції зборів акціонерів зведені до мінімуму, роль найманих робітників ітрудових колективів у прийнятті стратегічних рішень у цілому близька до нуля, афункції виконавчого органу гіпертрофовані. Разом з тим останнім часом помітні тенденціїактивізації відстоювання своїх прав працівниками підприємств, підвищення ролі ізміцнення профспілкових організацій. Незважаючи на те, що поки мова йде не пропідвищення, а лише про виплату заробітної плати, варто думати, що в міруконсолідації трудових колективів ці вимоги торкнуться і її розміру. Основначастина працівників у віці 30 – 60 років може бути віднесена до маючих досить якісне базовеутворення, здатнихпорівняно легко пройти підвищення кваліфікації, перенавчання, пристосуватися донової техніки і технології виробництва.
10.Політична нестабільність суспільства. Відсутність єдності в суспільстві івладних структурах з питання про конкретні цілі соціально-економічних перетворень.
Консолідаційний потенціал суспільствавкрай низький, загальне усвідомлення напрямку руху суспільства в цілому відсутнє. Вплив мас на прийнятірішення незначний. Інформаційні бар'єри між суспільними стратами переборюються задопомогою засобів масової інформації, однак це не робить впливу на зближення стилівжиття «багатих» і «бідних». Моральні принципи поводження піддаються ерозії.
Політичніризики (у широкому сенсі слова) залишаються високими. При цьому реальна небезпека бачитьсяне в можливості зміни політичного ладу, реставрації і зв'язаного з цимнасильницького перерозподілу власності, а у сваволі місцевої влади і тих чиінших обласних чиновників, від яких залежить успіх бізнесу.
1.3 Правове середовище бізнесу в Україні
фінансовий аналіз витрата зниження собівартість
Перехіддо ринкових відносин зажадав створення нової правової бази, що відповідає цимвідносинам, і правового інституціонального механізму, що забезпечує їхнійрозвиток. Розвиток нормативного правового середовища підприємницької діяльностіявляє собою частину проведеної в Україні правової реформи.
Основуправового середовища бізнесу в Україні складають Конституція України, кодекси,закони, підзаконні акти, постанови і розпорядження Уряду України, актиміністерств і відомств (постанови, розпорядження, інструктивні листи,інструкції, накази, роз'яснення, вказівки і т.п.), акти суб'єктів України йорганів місцевого самоврядування. Основні акти цивільного права представляютьоснову для розвитку спеціальної нормативної бази, що сприяє в сполученні зформуванням нових правових інститутів становленню і розвитку ринкових відносин.
Діючав даний час Конституція України, прийнята всенародним голосуванням 28 червня1996 р., закріплює фундаментальні основи соціально-економічного пристроюсуспільства. У ній визнається існування різноманіття форм власності (державної,приватної, інших форм), їхнійрівний захист із боку держави. Нормальне існування різноманітних форм власностіприпускає вільне переміщення товарів, послуг і фінансових коштів, підтримкуконкуренції, волю економічної діяльності. Конституція України закріплює ігарантує цивільні права і волі, у тому числі право на приватну власність,майно, вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької та іншої, не забороненої закономекономічної діяльності. Україна відповідно до Конституції має єдину грошову ікредитну системи, єдиний державний бюджет і єдину систему податків.
Цивільний кодекс України (ЦКУ), від 1 січня 2004 р., регулюєправове положення учасників цивільного обороту, відносини між особами, щоздійснюють підприємницьку діяльність, підстави виникнення права власності йінших речових прав, договірні й інші зобов'язання, майнові і немайновівідносини, засновані на рівності, автономії волі і майнової самостійностіїхнього учасників.
Книгаперша Цивільного кодексу визначає підстави виникнення цивільних прав іобов'язків, способи їхнього здійснення і захисту. Тут даються визначення понятьфізичної і юридичної особи, підприємницької діяльності, індивідуальногопідприємця, підприємства, його організаційно-правової форми, правоздатності ідієздатності, загальні положення про зобов'язання і договір.
Книгадруга Цивільного кодексу України є логічним продовженням книги першої, розкриває конкретні правилапро особисті немайнові права фізичної особи; особисті немайнові права, щозабезпечують природне існування фізичної особи; особисті немайнові права, щозабезпечують соціальне буття фізичної особи; загальні положення про правовласності; загальні положення про речові права на чуже майно.
Книга третя Цивільного кодексу України розкриває право власностіта інші речові права.
Книга четверта Цивільного кодексу України розкриває поняття праваінтелектуальної власності, співвідношення права інтелектуальної власності таправа власності, об'єкти та суб'єкти права інтелектуальної власності, підставивиникнення (набуття) та припинення права інтелектуальної власності.
Книга п'ята Цивільного кодексу України, яка має назву“Зобов'язальне право”, розкриває загальні положення про зобов'язання, продоговір, про окремі види договорів і позадоговірних зобов'язань, що виникають узв'язку з підприємництвом, заподіянням шкоди і безпідставним збагаченням.
Книга шоста Цивільного кодексу України розкриває загальніположення про спадкування, здійснення права на спадкування, оформлення права наспадщину та спадковий договір.
Узагалі вперше на рівні кодексу урегульовані договірні відносини,що не існували в минулому, але отримавши розвиток в умовах ринкових відносин,наприклад, продаж і оренда підприємств, фінансова оренда (лізинг), фінансуванняпід поступку грошової вимоги (факторинг), комерційна концесія (франчайзинг),довірче керування майном, агентські відносини, постійна і довічна рента.
Розвиток економічних відносин у суспільстві зажадав виділення всамостійний предмет законодавчого регулювання транспортної експедиції,договірних відносин по виконанню науково-дослідних, дослідно-конструкторських ітехнологічних робіт, надання послуг, договорів банківського рахунка ібанківського вкладу, кредитного договору, діяльності в чужому інтересі бездоручення. Визначених змін і більшої деталізації в кодексі відповідно допотреб реального економічного обороту зажадали традиційні правила і норми прокупівлю-продаж, оренду, підряд, перевезення, комісію, доручення, позиці,збереження.
Господарський кодекс України визначає підстави утворення таособливості організації підприємств, їхні організаційно-правові форми.Підприємство як організаційна форма господарювання є самостійний суб'єктгосподарювання, створений компетентним органом державної влади або органоммісцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних таособистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої,науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку,передбаченому законодавством.
Залежно від форм власності, передбачених законодавством, в Україніможуть діяти підприємства таких видів:
1. Приватне підприємство, що діє на основі приватної власностігромадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
2. Підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємствоколективної власності);
3. Комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власностітериторіальної громади;
4. Державне підприємство, що діє на основі державної власності;
5. Підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базіоб'єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбаченізаконодавством.
У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиціястановить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством зіноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземнаінвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
Залежно від способу утворення (заснування) та формуваннястатутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяєнеобхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, неподілений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньоабо через керівника, який їм призначається, керує підприємством і формує йоготрудовий колектив на засідках трудового найманню, вирішує питання реорганізаціїта ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства,засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або наприватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома абобільше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднаннямайна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їхспільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі черезоргани, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходівта ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства,підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також іншіпідприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більшеосіб.
Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валовогодоходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малихпідприємств, середніх або великих підприємств.
Визначення основних засад господарювання в Україні, регулюваннягосподарських відносин, що виникають у процесі організації та здійсненнягосподарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цимисуб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання покладено наГосподарський кодекс України, який набрав чинності від 01 січня 2004 р.
Основні положення договірного права (особливості заключення івиконання договорів) у процесі здійснення підприємницької діяльностірегулюються Цивільним Кодексом України. У випадку виникнення господарських суперечок ірозбіжностей, вони підлягають розгляду і вирішення господарськими судами.Господарський суд – процес вирішення спорів спеціальними судами, яким сторони задомовленістю передають свої правові суперечки і рішенням яких зобов'язуютьсядобровільно підкорятися. Повноваження, порядок утворення і діяльності господарськихсудів в Україні встановлений Конституцією України, Господарським кодексомУкраїни, Законом України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 р.
Господарські суди є судовими інстанціями з дозволу економічнихсуперечок, що забезпечують захист порушених прав чи прав, що заперечуються, ізаконних інтересів підприємств, установ, організацій і громадян. Вони сприяють зміцненнюзаконності в підприємницькій та іншій економічній діяльності.
Цивільнийкодекс України визначає особливості реорганізації і ліквідації підприємств,порядок добровільної ліквідації і ліквідації у випадку оголошення підприємства(юридичної особи) банкрутом.
УЦКУ визначені особливостібанкрутства окремих категорій підприємств-боржників: містоутворюючих організацій,сільськогосподарських підприємств, страхових організацій, професійних учасниківринку цінних паперів і навіть організацій, що здійснюють незаконну діяльністьпо залученню коштів громадян.
Укодексі дане чітке визначення поняття банкрутства, його ознак, основ дляпорушення справи про неспроможність господарським судом, термінів розглядусправ про банкрутство. У кодексі вперше дане визначення фіктивного банкрутства.
Основніумови господарської діяльності в Україні регулюються сукупністюзагальноекономічних законів.
Закон«Про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках» від22 березня 1997 р. (з наступними змінами і доповненнями) визначає організаційніі правові основи попередження, обмеження і припинення монополістичноїдіяльності (зловживання домінуючим, тобто винятковим, положенням на ринку,угоди чи погоджені дії, що обмежують конкуренцію і т.п.) і несумлінноїконкуренції (поширення помилкових, неточних чи перекручених відомостей, здатних завдати шкодиіншому суб'єкту, що хазяює, одержання, використання чи розголошенняконфіденційної інформації, самовільне використання чи копіювання товарногознаку, фірмового найменування чи маркірування товару, введення в омануспоживачів щодо характеру, способу виготовлення, споживчих властивостей іякостей товару, некоректна реклама і т.п.). Визначаючи задачі, функції іповноваження Державного комітету з антимонопольної політики і підтримки новихекономічних структур, закон деякою мірою забезпечує умови для створення йефективного функціонування ринкових механізмів.
ЗаконУкраїни «Про рекламу» від 01 січня 1998 р., Указ Президента України «Про захистспоживачів від несумлінної реклами» від 10 червня 1997 р., регулюють загальнівідносини в сфері рекламної діяльності, визначають особливості різних видівреклами і специфіку реклами окремих товарів. Наприклад, не допускаєтьсяненалежна реклама, у тому числі недостовірна, свідомо помилкова реклама(утримуюча інформацію, що не відповідає дійсності, що вводить споживачів воману), несумлінна і неетична реклама (порушуюча загальноприйняті норми гуманності іморалі, що ганьбить чи принижує честь і достоїнство людей, ділову репутаціюконкурентів).
Особливорегламентується реклама фінансових, страхових, інвестиційних і іншихінститутів, зв'язаних із залученням коштів населення і юридичних осіб, а такожрекламна діяльність на ринку цінних паперів. Наприклад, заборонено приводитикількісну інформацію, що не має безпосереднього відношення до рекламованихпослуг чи цінним паперам, гарантувати розміри дивідендів по простих іменних акціях,рекламувати цінні папери до реєстрації проспектів емісії, представлятиякі-небудь гарантії, обіцянки чи припущення про майбутню прибутковістьдіяльності, у тому числі шляхом оголошення росту курсової вартості ціннихпаперів, при повідомленні в рекламі про умови договору умовчувати хоча б проодному з них.
ЗаконУкраїни «Про захист прав споживачів» від 01 січня 2006 р. регулює відносини, щовиникають між споживачами і виготовлювачами, виконавцями, продавцями припродажі товарів (виконанні робіт, наданні послуг), установлює права споживачівна придбання товарів (робіт, послуг) належної якості і безпечних для життя іздоров'я споживачів, одержання інформації про товари (роботах, послугах) і проїхніх виготовлювачів (виконавцях, продавцях), державну і суспільну захист їхніхінтересів, а також визначає механізм реалізації цих прав.
ЗаконУкраїни «Про державну підтримку малого підприємництва в Україні» від 14 червня2005 р. визначає загальні положення в області державної підтримки і розвиткумалого бізнесу, установлює форми і методи державного стимулювання і регулюваннядіяльності суб'єктів малого підприємництва (створення пільгових умоввикористання державних фінансових, матеріально-технічних і інформаційнихресурсів, науково-технічних розробок і технологій; установлення спрощеногопорядку реєстрації, ліцензування діяльності, сертифікації продукції, наданнядержавної статистичної і бухгалтерської звітності; формування інфраструктурипідтримки і розвитку малого підприємництва, організація підготовки, перепідготовкиі підвищення кваліфікації кадрів для малих підприємств; підтримказовнішньоекономічної діяльності суб'єктів малого підприємництва).
Соціальні(трудові) відносини регулюються Кодексом законів про працю (КЗПП), прийнятим у 2003 р.(із внесеними змінами).
Ефективнефункціонування ринкових відносин припускає наявність у підприємців, потенційнихінвесторів і акціонерів достатньої інформації про різних суб'єктів, щохазяюють, визначеної «прозорості» ринку. Деякою мірою цьому сприяє створенняінституту незалежного аудита в Україні.
Аудит– це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документівта іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктівгосподарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повнотиі відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськимифірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Вінможе проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках,передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит). Затрати на проведенняаудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).
Основними документами, що регламентують аудиторську діяльність вУкраїні є Закон України «Про аудиторську діяльність в Україні» від 22 квітня1993 р. Порядок атестації аудиторів і ліцензування аудиторської діяльності вУкраїні розглядає Аудиторська палата України. Необхідність щорічноїаудиторської перевірки підтверджена в Законі України «Про бухгалтерський облікта фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р.
Спеціальнимзаконодавством регулюється в Україні порядок придбання, використання і захистиправ промислової власності. Серед основних законів цього блоку – Закон України «Проохорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р., Закон України«Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р., ЗаконУкраїни «Про авторське і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.
Фіскальнівідносини, тобто владні відносини по встановленню, введенню і стягнення податків і зборів, атакож відносини, що виникають у процесі здійснення податкового контролю ізалучення до відповідальності за здійснення податкових правопорушень,регулюються в Україні Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від22 травня 2003 р., Законом України «Про фіксований сільськогосподарськийподаток» від 17 грудня 1998 р. та іншими Законами про податки і збори. Місцевіподатки і збори встановлюються нормативними правовими актами, прийнятимипредставницькими органами місцевого самоврядування в межах, установленихзаконодавством.
Податкове законодавство встановлює систему податків, стягнених удержавний бюджет, а також загальні принципи оподатковування і зборів в Україні,у тому числі види податків і зборів, підстави виникнення, зміни і припиненняобов'язків по сплаті податків і зборів, порядок їхнього виконання, права йобов'язки платників податків і податкових органів, установлює форми і методиподаткового контролю, відповідальність за здійснення податкових правопорушень.
Порядокчислення і сплати окремих податків і зборів додатково роз'ясняється впостановах Верховної Ради України, Державної податкової служби, Державногомитного комітету та ін. Щорічно приймається та підписується Президентом України Закон «Протарифи страхових внесків у Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхуванняУкраїни, Державний фонд зайнятості населення та у фонди обов'язковогомедичного страхування» на відповідний рік.
Податкове законодавство України, а також Закон України «Продержавну податкову службу в Україні» від 04 грудня 1990 р. визначаютьповноваження й основні функції Державної податкової служби України. Державнаподаткова служба України являє собою єдину незалежну централізовану системуорганів оподатковування і складається з центрального органу і державнихподаткових інспекцій, що є юридичними особами. Відповідно до вступившим у силу з 15липня 1998 р. Законом України «Про державні органи податкової поліції» крімДержавної податкової служби України на правах держкомітету діє Державна службаподаткової поліції України, що здійснює виявлення, попередження і припиненняподаткових злочинів і правопорушень, що забезпечує безпеку діяльності державнихподаткових інспекцій, захист їхніх співробітників від протиправних зазіхань підчас виконання службових обов'язків, попередження, виявлення і припиненнякорупції в податкових органах.
Особливостігосподарювання в окремих сферах економіки регулюються по-різному, наприклад,відсутні особливі додаткові заходи регулювання торгового підприємництва, у тойчас як діяльність банків і кредитних організацій чи професійних учасників ринкуцінних паперів значним образом регламентована.
Правоверегулювання діяльності на ринках позикового капіталу в Україні здійснюється ЗакономУкраїни «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (з наступнимизмінами і доповненнями), Законом України «Про Національний банк України» від 20травня 1999 р. (з наступними змінами і доповненнями), іншими законами,нормативними актами Національного Банку України.
Закон«Про Національний банк України» визначає особливості організації НБУ, йогофункції, права і повноваження в розробці і проведенні грошово-кредитноїполітики, здійснення банківського регулювання і нагляду за діяльністю кредитнихорганізацій, виконання банківських функцій.
Закон України «Про банки і банківськудіяльність» визначає порядок установи, реєстрації і ліцензування кредитнихорганізацій в Україні. Різні аспекти діяльності комерційних банків інебанківських кредитних організацій крім того регулюються інструкціями,положеннями і листами НБУ. Наприклад, вимоги до статутного капіталу(мінімальний розмір, структура, частка власних коштів), ряд обов'язковихнормативів (норматив достатності капіталу, ліквідності організації),максимальні розміри кредитних ризиків, кредитів, гарантій і доручень, притягнутих грошовихвнесків населення встановлені в Інструкції «Про порядок регулювання діяльностікредитних організацій», затвердженої наказом НБУ від 30 січня 2000 р. іІнструкції «Про порядок реєстрації кредитних організацій і ліцензуваннібанківської діяльності» від 27 вересня 2000 р. Особливості проведення різнихбанківських операцій також регулюються окремо, наприклад, депозитарні операції– Правилами ведення обліку депозитарних операцій кредитними організаціями вУкраїні, затвердженими наказом Національного банку України від 25 липня 2000р., операції довірчого керування – Інструкцією про порядок здійснення операційдовірчого керування. Інструкція «Про застосування до кредитних організаційзаходів впливу за порушення пруденціальних норм діяльності», затверджена 31 березня 1999р., значно формалізувала повноваження Національного банку України по нагляду задіяльністю кредитних організацій.
Законодавчубазу регулювання ринку цінних паперів складають Закон України «Про акціонернітовариства», Закон України «Про ринок цінних паперів» від 22 квітня 1998 р., щовідповідають положенню Цивільного кодексу України, інші нормативні акти.Органом державного регулювання ринку цінних паперів є Державна комісія з ринкуцінних паперів (ДКЦП) України. Повноваження,порядок організації і діяльності ДКЦП України визначені законом «Про ринок цінних паперів», «Положеннямпро Державну комісію з ринку цінних паперів», затвердженим Указом ПрезидентаУкраїни від 1 липня 1998 р.
Порядокемісії цінних паперів регламентується в даний час згаданими вище законами, атакож Стандартами емісії акцій при установі акціонерних товариств, додатковихакцій, облігацій і їхніх проспектів емісії, затвердженими постановою ДКЦП України від 4 березня1998 р., а також Інструкцією НБУ «Про правила випуску і реєстрації ціннихпаперів кредитними організаціями на території України».
Значнорегламентується діяльність основних професійних учасників ринку цінних паперів:організаторів біржової і позабіржової торгівлі, брокерів і дилерів,депозитаріїв, реєстраторів (Положення про порядок ліцензування різних видівпрофесійної діяльності на ринку цінних паперів України, затверджене постановою ДКЦП України).
Відносинив області страхування між страховими організаціями і громадянами,підприємствами й установами, між страховими компаніями регулюють відповідністатті Цивільного кодексу України і Закон України «Про організацію страховоїсправи в Україні». У законі також визначені основні принципи державногорегулювання страхової діяльності в Україні.
Регулюваннязовнішньоторговельної діяльності здійснюється в Україні відповідно до ЗаконуУкраїни «Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності України» від13 жовтня 1998 р., Митним кодексом України і законом України «Про митнийтариф».
Митнийкодекс України (набрав сили 11 липня 2002 р.) визначає юридичний статус митнихорганів, види митних режимів і платежів, порядок нарахування, сплати і стягнення цих платежів, процедуриоформлення товарів і транспортних засобів, підстави для обмеження ввозу івивозу товарів, установлює порядок визначення ставок митних тарифів, види цих ставок, міриоперативного регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою сезонних і особливих тарифів, порядок визначеннямитної вартості товару і країни його походження, а також надання тарифних пільг(преференцій).
Міжнароднірозрахункові і валютно-кредитні відносини, а також порядок володіння івикористання іноземних валют вітчизняними підприємствами, організаціями і громадянамирегулюються поруч з законодавчими актами інструктивними матеріалами деяких відомств.Найважливішими з них є Закон України «Про валютне регулювання і валютнийконтроль», постанова Кабінету Міністрів України «Про посилення валютного йекспортного контролю і про розвиток валютного ринку» від 6 березня 1998 р.,інструкція Національного банку України «Про порядок обов'язкового продажупідприємствами, об'єднаннями, організаціями частини валютного виторгу черезуповноважені банки і проведення операцій на внутрішньому валютному ринкуУкраїни» від 29 червня 1995 р.
Українаприєдналася до ряду міжнародних угод і конвенцій, що регулюють різні сторонигосподарської діяльності (наприклад, Віденської конвенції про міжнароднідоговори закупівлі-продажу 1980 р., Оттавської конвенції про міжнароднийфінансовий лізинг і ін.).
Навітьбіглий огляд деяких нормативних актів, що регулюють підприємницьку діяльність вУкраїні, дозволяє зробити визначені висновки.
Сучаснийстан правової бази підприємницької діяльності в Україні можна охарактеризувати так, яке знаходиться на етапіформування і потребуюче подальшого удосконалювання і розвитку для просування ізавершення економічних реформ.
Уцілому можна говорити про наявність правової бази основних сфер підприємницькоїдіяльності, однак ступінь розробленості окремих правових аспектів розрізняєтьсяі не завжди є однаково високим чи навіть достатнім. Так, нормативна базадіяльності пайових інвестиційних фондів є, по загальному визнанню, однієї знайбільш розроблених (досить сказати, що загальне число нормативних актів,розроблених і прийнятих протягом півтора-двох років складає більш 20), у тойчас як діяльність акціонерних інвестиційних фондів регулюється значно слабкіше.Детально пророблена правова база емісії і звертання корпоративних ціннихпаперів і державних облігацій (в основному для юридичних осіб) при вкрайнедостатній розробці нормативної бази обороту муніципальних боргових паперів іпрактичній відсутності основ правового регулювання обороту похідних ціннихпаперів. У ряді випадків негативно позначається відсутність ряду нормативнихактів. Багато законів вимагають прийняття величезної кількості підзаконнихактів, що розкривають їхні окремі положення.
Положеннядеяких законів суперечать один одному чи окремим нормам Цивільного кодексуУкраїни, введення окремих законів чи їхніх статей затримується до внесеннявідповідних змін у Цивільний кодекс України. Необхідне прийняття новихнормативних актів, заміна раніше прийнятих законів на більш зроблені, щовідповідають сучасним потребам розвитку ринкових відносин.
Насучасному етапі розвитку правової бази потрібно новий системний підхід дорозробки і відновлення законодавства, проведення роботи з упорядкування складуі систематизації українського законодавства. Назріла необхідність приділити особливу увагупитанням забезпечення виконання вимог законодавства, узгодження та ув'язування норм, щорегламентують підприємницьку діяльність з положеннями, урегульованими іншимигалузями права – адміністративним, цивільно-процесуальним, карним ікарно-процесуальним.
Необхіднепідвищення загальної низької правової культури населення і підприємців, що незнають чи не вважають потрібним поважати закон, які віддають перевагу піти в тіньовуекономіку, ніж здійснювати правомірне господарювання.
Створеннядостатньо повної і несуперечливої нормативної бази саме по собі ще неозначає наявності нормальних умов і інститутів, адекватної цивілізованої підприємницькоїдіяльності. Крім самих законів і механізмів їхнього перетворення в життя,необхідна належне інформаційне середовище, що забезпечує безперешкодний доступдо будь-якого закону і нормативного акта, а також визначений рівень правовоїкультури.
2Економіко-правовий статистичний огляд Відкритого Акціонерного Товаристваз іноземнимиінвестиціями«Курганський бройлер»
2.1 Загальна характеристика підприємстваВАТ з іноземнимиінвестиціями«Курганський бройлер»
Підприємство ВАТ «Курганський бройлер» засновано 10 жовтня 2000 року на основі вкладеньгрошових засобів ТОВ з іноземними інвестиціями «Співдружність» і АТ «Юнайтед Трейдінг», на базі ВАТ «Птахофабрика «Курганська».
Повна назва підприємства: відкрите акціонерне товариство зіноземними інвестиціями «Курганський бройлер», яке зареєстроване 5.06.2002 року. Адресапідприємства: Україна, 64252, Харківська область, Балаклійський район, с. П’ятигірське, вул.Першотравнева, 1.
Форма власності – колективна. Основним предметом діяльностіпідприємства є виробництво та переробка м’яса птиці. В основі виробництва покладеновирощування виробничого американського кроса «Арбос Айкерс» угорської фірми«Баболна», відрізняючись високим генетичним потенціалом м’ясної продуктивності.
Органи управління та контролю товариства здійснюють: вищий органтовариства, загальні збори акціонерів, спостережна рада товариства, директор таревізійна комісія.
Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік врезультаті своєї діяльності, а також веде статистичну звітність і видає її вустановленому порядку та обсязі державної статистики. Фінансово-господарськадіяльність товариства здійснюється відповідно до планів, які затверджуютьсявищими органами товариства.
Товариство самостійно згідно з вимогами законодавства вирішує усіпитання кадрового забезпечення своєї діяльності, визначає порядок наймання,форми та методи організації праці.
Майно товариства складається з основних фондів та обігових коштів,а також інших цінностей, вартість яких відображає баланс товариства. Товариствоє власником майна переданого його засновникам, продукції виробленої товариствомв результаті господарської діяльності, одержаних доходів і іншого майнанабутого на підставах чинним законодавством.
Товариство має самостійний баланс, поточний, валютний та іншірахунки в банках, печатки зі своєю назвою, штампи, фірмові бланки. Товариствомає товарний знак, який зареєстрований у встановленому законодавством порядку.Товариство має право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.
Підприємство має прості акції у кількості 63555237 штук.Номінальна вартість однієї акції складає 1 гривня за акцію. Оплата за акції юридичнимособам здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок товариства.Оплата за акції здійснюється у національній валюті України.
Перелік засновників із зазначенням кількості, типу і категоріїналежних їм акцій на дату прийняття рішення про випуск акцій:
· ТОВ з іноземними інвестиціями «Співдружність» — 3210422 простих іменних акцій;
· АТ «Юнайтед Трейдінг» — 25740101 простих іменних акцій;
· ВАТ «Птахофабрика «Курганська» — 4108108 простих іменних акцій.
Загальна чисельність персоналу по птахофабриці складає 1135чоловік.
/>/>
Рисунок 2.1 Структурно – організаційна схемавідкритого акціонерного товаристваз іноземнимиінвестиціями«Курганський бройлер»
2.2 Аналіз фінансово-економічної діяльності ВАТ з іноземнимиінвестиціями «Курганський бройлер»
Основним предметомдіяльності підприємства є виробництво і переробка м'яса птаха (бройлерів) наоснові кроса “Арбоc Айкерс”.
Таблиця 2.1
Асортимент випускаємоїпродукціїКурчата бройлери 1 категорії Курчата бройлери 2 категорії Четвертинка Жир Філе Шия без шкіри Суповий набір Набір для бульону Курчата табака Груднина Набір для супу М'язові шлунки Печінка із серцем Голови, лапи
Контроль якості продукціїщодня здійснюється “Ветеринарно-виробничою лабораторією”, що знаходиться натериторії підприємства. Ветеринарно-виробничу лабораторію ВАТ з іноземними інвестиціями «Курганський бройлер» контролює і перевіряєпродукцію районна ветеринарна лабораторія один раз у 10 днів. Обласнаветеринарна лабораторія займається перевіркою продукції один раз у 2 місяці. А обласнасанстанція контролює і займається перевіркою продукції один раз у квартал.
Тому продукція, виробленапідприємством, безперечно, має гарну якість, що дозволяє залучати усе більшукількість покупців і конкурувати з підприємствами, що працюють у цій сфері.
ВАТ з іноземнимиінвестиціями «Курганський бройлер» уклало довгостроковий договір консигнації зпідприємствами групи компанії “Співдружність”, через які реалізується 90 %готової продукції підприємства. Крім цього, підприємство має свою мережуроздрібної торгівлі і проводить оптову реалізацію іншим споживачам, як правило,ними є населення.
За 2005 рікпоставлено на вирощування 10 010,1 тисяч голів бройлерів, що на 38,1 тисячіголів більше, чим заплановано. У першу чергу на ріст поголів'я уплинув виводок курчати бройлерів, щосклав 76,8 % при плані 76 %.
Здано назабій 9635,6 тисяч голів бройлерів з живою масою 19894,6 тонн. При цьому схоронністьпоголів'я склала 96,26 % при плані 95,59 %, середня жива маса 1 голови такожвище планової: при плані 2011 грам, фактично склала 2065 грам. Отриманосередньодобовий приріст ваги 52,11 грама, при плані 50,92 грам. Конверсія кормупри плані 1,85 фактично склала 1,83 кг на 1 кг приросту. Фактичний індекс продуктивності склав280,4 при плані 264,5.
За 2005 рікзроблено м'яса в забійній вазі 14343,7 тонн, це більше чим заплановано на 635,4тонн. Хочу відзначити, що через більш високий фактичний вихід м'яса, при плані71,5 % — фактично 72,1 %, додатково отримано близько 119,4 тонн м'яса взабійній вазі, також додатково отримано готової продукції за рахунок:
· Зверхнормативної схоронності 96,26 % — 138,5 тонн
(10010,1 тис.голів х (96,26% — 95,59%) х 2,065 кг)
· Зверхнормативної ваги 1 голови – 520,3 тонн
(9635,6 тис.голів х (2,065 кг — 2,011 кг))
Таблиця2.2
Виробничі показники за2005рік
/>