Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА
Кафедра міжнародних економічних відносин
та економічної теорії
Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання
 
Курсова робота з дисципліни
«Макроекономіка»
Розробила
студентка групи 201 _________
«До захисту»_______________
Результат захисту
 ______ "___" _________200_р.
Херсон –

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА
(м. Херсон)
Кафедра __________________________________________________
Дисципліна ___________________________________________________
Спеціальність _________________________________________________
Курс _______________Група _____________Семестр ____________
ЗАВДАННЯ
НА КУРСОВУ РОБОТУ СТУДЕНТА
_____________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
1. Тема ______________________________________________________
_____________________________________________________________
2. Термін сдачі студентом закінченої роботи ______________________
3. Вхідні дані до роботи _______________________________________
_____________________________________________________________
_____________________________________________________________
4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки (перелік питань, що їхналежить розробити і терміни їх виконання)____________________________________________________________________________________________________________________________________
5. Перелік графічного матеріалу _________________________________
_____________________________________________________________
6. Дата видачі завдання ________________________________________
Керівник __________________________________________________
 (прізвище, ініціали)
Студент ___________
 (підпис)

РЕФЕРАТ
 
Курсова робота «Об’єкти та цілі макроекономічногорегулювання» вміщує 41 сторінку тексту, 16 літературних джерел. Так яккурсова робота має теоретичну специфіку, то вона не містить графічногоматеріалу.
Предметом дослідження є теоретичний аспект макроекономіки якнауки, її головні риси та відмінності від інших наук, значну увагу приділенооб’єктам та цілям макроекономічного регулювання в залежності від вивченнярізних типів економічної системи і специфічних рис притаманних саме їм, описаночотири основні види стабілізаційної політики: фіскальну, монетарну, політикудоходів, зовнішньоекономічну політику, а також переглянуті різні методи таприйоми, що використовуються для вивчення закономірностей функціонуваннянаціональної економіки макроекономістами.
Результати дослідження показують, що трансформація економічноїсистеми, формування ринкової економіки передбачає теоретичне осмислення сутіекономічних явищ, що відбуваються на макроекономічному рівні, обумовлюєрозробку дієвих, а головне ефективних, з передбачувальними економічними і соціальниминаслідками моделей розвитку.
Тема курсової роботи має велике теоретичне та практичне значенняособливо в умовах переходу на ринкові терена управління в Україні.

РЕФЕРАТ
Курсовая работа «Объекты и цели макроэкономическогорегулирования» состоит из 41 страницу текста, 16 литературных источников.Так как курсовая работа имеет теоретическую специфику, то она не содержитграфического материала.
Предметом исследования является теоретический аспектмакроэкономики как науки, ее основные черты и отличия от других наук, большоевнимание уделено объектам и целям макроэкономического регулирования взависимости от изучения разных типов экономической системы и специфическихчерт, которые присущи только им, описано четыре основные виды стабилизационнойполитики: фискальную, монетарную, политику доходов, внешнеэкономическуюполитику, а также рассмотрены разные методы и прийомы, которые используются дляизучения закономерностей функционирования национальной экономикимакроэкономистами.
Результаты исследования показывают, что трансформацияэкономической системы, формирование рыночной экономики предусматриваеттеоретическое осмысление сути экономических явлений, которые происходят намакроэкономическом уровне, обуславливает разработку действенных, а главноеэффективных, с предвиденными экономическими и социальными последствиями моделейразвития.
Тема курсовой работы имеет большое теоретическое и практическоезначение особенно в условиях перехода на рыночные тернии управления в Украине.

ЗМІСТ
ВСТУП
1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА
1.1. Місце макроекономіки в системі економічних наук
1.2. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів
1.3. Ефективність національної економіки на макрорівні
2. ОБ’ЄКТИ ТА ЦІЛІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Різні типи економічних систем як об’єктимакроекономічного регулювання
2.2. Механізм функціонування економічної системи
2.3. Макроекономічна політика та її цілі
3. МЕТОДОЛОГІЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО ПІЗНАННЯ
3.1. Стабілізаційна політика в макроекономічному вимірі
3.2. Методи дослідження національної економіки
3.3. Економічне моделювання макроекономічних процесів
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП
Трансформація економічної системи, формування ринкової економікипередбачає теоретичне осмислення суті економічних явищ, що відбуваються намакроекономічному рівні, обумовлює розробку дієвих, а головне ефективних, зпередбачувальними економічними і соціальними наслідками моделей розвитку.
Саме на вивчення існуючих теорій економічного розвитку та розробкунових моделей їх впровадження спрямовує свої зусилля економічна теорія тагосподарююча практика.
При цьому в центрі уваги макроекономіки – причини та наслідкиспільної діяльності всіх агентів національної економіки, які знаходять своєвідображення через такі узагальнюючі категорії як валовий внутрішній продукт,сукупні витрати, зайнятість та безробіття, інфляція, державний бюджет,платіжний баланс, валютний курс тощо.
Перелічені макроекономічні показники характеризують економічнийстан країни. Тому вони перебувають під постійним контролем з боку органівдержавної влади. За ними зацікавлено стежать широкі верстви населення. Цеобумовлено тим, що доходи кожного члена суспільства, його добробут залежать нелише від результатів індивідуальної трудової діяльності, а й від того, якспрацьовує економіка в цілому.
Від макроекономіки очікують не лише пояснення сутіпричинно-наслідкових зв’язків в економіці, а й розкриття можливостей суспільства в особідержави впливати на хід економічного розвитку країни. Тому макроекономіку можнаназвати теоретичною базою економічної політики держави. Від рівня і динамікимакроекономічного розвитку значною мірою залежить суспільно-політична тасоціальна ситуація в країні та її місце у світовому співтоваристві.
Макроекономіка має справу зі складною системою взаємопов’язанихміж собою економічних процесів. Будь-яке макроекономічне явище знаходиться впевній взаємозалежності від інших.
Тема курсової роботи „Об’єкти та цілі макроекономічного регулювання” маєвелике теоретичне та практичне значення особливо в умовах переходу на ринковітерена управління в Україні.
Робота складається з трьох розділів. На першому етапівисвітлюється теоретичний аспект макроекономіки як науки, її головні риси тавідмінності від інших наук. На другому етапі значну увагу приділено об’єктам тацілям макроекономічного регулювання в залежності від вивчення різних типівекономічної системи і специфічних рис притаманних саме їм. На третьому етапіописано чотири основні види стабілізаційної політики: фіскальну, монетарну,політику доходів, зовнішньоекономічну політику, а також переглянуті різніметоди та прийоми, що використовуються для вивчення закономірностейфункціонування національної економіки макроекономістами.
При написанні роботи використовуються в основному підручники змакроекономіки і економічної теорії та наукові роботи видатнихвчених-економістів, що зумовлено теоретичною специфікою теми курсової роботи.

1.        МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА
 
1.1.    Місце макроекономіки в системі економічних наук
 
Макроекономіка — одна з наук, що вивчає закономірностіфункціонування економіки. Але економіка є складною системою. Тому кріммакроекономіки її вивча­ють багато інших економічних наук: політична економія,мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки таін. Разом із тим макроекономіка як наука насамперед спирається на положення тависновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширеневідтворення, дію об'єктивних еконо­мічних законів та механізми їх використанняу практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою істатистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, щоперетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількіс­ногоаналізу економічних явищ, процесів та закономір­ностей, що відбуваються векономіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонуванняекономіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідкимакроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти», методиактивного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес розширеноговідтворення. Не визначаючи безпосередньо зміст економічної політики держави,макроекономіка завжди виступає її теоретичною основою. Це свідчить про те, щовона не тільки досліджує фактичний стан націо­нальної економіки, а й дозволяє виробитирізні варіанти впливу на процес економічного розвитку [4].
Щоб зрозуміти місце макроекономіки в системі еконо­мічних наук,треба насамперед з'ясувати її практичну функцію, тобто визначити, для чогопотрібна людям така наука.
В основі макроекономіки, як і будь-якої економічної науки, лежитьфундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність міжматеріальними потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіютьлюди для їх задоволення. Суть цієї суперечності полягає у тому, що матеріальніпотреби людей безмежні, а еконо­мічні ресурси, необхідні для їх задоволення,—обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що ця суперечність розглядається зпозиції не окремих суб'єктів економічної діяльності (фізичних або юридичнихосіб), а всієї сукуп­ності економічних суб'єктів, тобто національної еконо­мікив цілому. Звичайно, макроекономіка не може бути нейтральною до цієїсуперечності. Вона, як і інші економічні науки, має бути одним з інструментівїї розв'язання.
У чому ж конкретно полягає роль макроекономіки як економічноїнауки? Щоб відповісти на це запитання, необхідно з'ясувати зміст зазначеноїсуперечності [14].
1.2. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів
 
Макроекономіка виходить із двох фундаментальних обставин.По-перше, матеріальні потреби людей необмежені й невтоленні. По-друге,економічні ресурси, тобто засоби виробництва товарів і послуг, обмежені, аборідкісні.
Матеріальні потреби — це бажання людей вико­ристовувати різні товарий послуги, які прино­сять їм корисність.Предмети споживання, яквідомо, слугують для задоволення особистих потреб людей. Матеріальні потребимають під­приємства й державні установи. Підприємствам потрібні виробничібудівлі та споруди, устаткування і т.п., що дають змогу реалізувати їхнівиробничі завдання. Державні установи потребують меблів для своїх приміщень,комп'ютерів тощо.
Потреби в якомусь конкретномутоварі або послузі можна задо­вольнитиповністю. За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатнюкількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операціяапендициту не передбачає другої. Од­нак інша річ, коли йдеться про задоволенняпотреб у товарах і по­слугах узагалі.Ми не отримуємо і не можемоотримати їх усіх у до­статній кількості. Уявімо собі список потреб населеннякраїни в автомобілях, відео, квартирах, не кажучи вже про такі предмети роз­коші,як яхти або приватні літаки. Він буде вражаючим. І хоча у про­цесі розвоюцивілізації рівень задоволення потреб постійно зростає, із плином часу підвпливом розвитку виробництва, реклами й теле­бачення потреби постійнопримножуються. У своїй сукупності ма­теріальні потреби є невтоленними, абобезмежними.Це означає, що цілком задовольнити їх неможливо.
Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можнабуло б повністю задовольняти? Це означало б, що: 1) будь-який товар чи послугавиробляються у необмеженій кількості; 2) утратили б сенс багато проблемрозподілу товарів і доходів; 3) не було б економічних благ, тобто товарів іпослуг, відносно обмеже­них, і усі продукти були б безплатними. Проте у життіцього немає. Тцезумовлено другою обставиною, про яку ми згадували, — обме­женістю, аборідкісністю, ресурсів [3].
Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми,групами людей і суспільством загалом, полягає у тому, що виробничі ресурсиобмежені.
Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно не­обмеженимипотребами і відносно обмеженими засобами, що забезпе­чують задоволення цихпотреб. Жодне суспільство не володіє достат­німи ресурсами для виробництватакого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени.
Обмеженість зумовлює вибір. Якщо ми не можемо мати все, щобажаємо, нам доведеться вибрати те, чого потребуємо найбільше. Отже, і окремаособа, і суспільство загалом мають безперервно здій­снювати вибір стосовнотого, як використовувати доступні для них обмежені ресурси.
Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засо­би,які називають ресурсами, або факторами, виробництва.Економістиподіляють усі ресурси на дві великі групи:
1. матеріальні ресурси — земля й капітал;
2. людські ресурси — праця і підприємницький хист.
Земля— це насамперед просторово-географічний фактор. Назем­лі живуть люди, на ній розташовані держави — великі й малі. Однак територіїцих держав, хоч якими би значними вони були, все ж обмежені. Земля до того ж ісама є ресурсом: на ній вирощують сільсь­когосподарські культури. Крім цього, вземлі зосереджені великі ба­гатства — корисні копалини, вода. Отже, земля якекономічний ресурс — це ті дарові блага природи, які застосовують увиробництві, а саме: орні землі, пасовища, ліси, поклади корисних копалин,водні ресурси то­що.
Природа постачає людині усі ті матеріали, з яких та виробляєжиттєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі вироб­ництва (силавітру, води, атома тощо). Земля — вихідний фактор ви­робництва, без якогонеможлива господарська діяльність.
Основними природними умовами, які істотно впливають на розвитокнаціональної економіки, є кліматичні умови, багатство корисних копалин,характер земної поверхні й географічне роз­ташування.
Капітал, або капітальні блага, охоплює усі виготовлені виробничізнаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, спору­ди,транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди єрезультатом попередньої праці людей і вже тому він обме­жений; по-друге, вінпризначений не для безпосереднього спожи­вання (як споживчі блага), а дляподальшої участі у процесі вироб­ництва. Економісти нерідко називають капітал фізичнимкапіталом, або засобами виробництва.
Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого невиробляють, а є тільки представником капіталу, що може пере­творюватися накапітал (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають якекономічний ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.
Праця людини охоплює сукупність усіх її фізичних і розумових здіб­ностей,які застосовують у виробництві життєвих благ. Значення цього ресурсуполягає в тому, що праця є джерелом усіх дій, спрямо­ваних на перетворенняприроди для задоволення потреб людини. Праця є джерелом усіх економічнихцінностей. Тільки завдяки пра­ці людське суспільство досягло того високогоступеня матеріальної та духовної культури, який ми маємо зараз і який слугуєосновою нашої цивілізації.
Особливим видом людських ресурсів є підприємницький хист, щовиявляється у здібності певного відсотка людей поєднувати й організо­вувативикористання трьох інших економічних ресурсів у процесі вироб­ництва, займатисябізнесом, тобто найефективніше використовува­ти всі інші ресурси.
Спільною рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні,тобто їхня кількість обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багатотехніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробницт­ва, необхідністьусебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативнихваріантів використання ресурсів тощо.
Отже, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і по­слуг,щоб задовольнити всі матеріальні потреби. Єдине, що залиша­ється, — цедомагатися якнайповнішогозадоволення потреб. Сус­пільство може впливатина ступінь невідповідності між потребами й ресурсами, прагнути повнішогозадоволення потреб, виходячи з на­явних ресурсів, підвищуючи ефективністьвикористанняресурсів [10].
1.3. Ефективність національної економіки на макрорівні
Під ефективністю економіки розуміють відношення між їїрезультатами й витратами. Вона характеризує зв'язок між обсягом ресурсів,витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів та послуг, одержаних урезультаті використання цих ресурсів. Зростання кількості товарів та послуг,одержаних від даної величини витра­чених ресурсів, означає підвищенняефективності, змен­шення ж обсягу продукції, одержаної від даної величиниспожитих ресурсів, свідчить про зниження ефективності. Є багато способівпідвищення ефективності національ­ної економіки на макрорівні. Їх можнаоб'єднати за такими напрямами:
1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів.Повна зай­нятістьресурсів означає залучення до економічного обо­роту всіх ресурсів, придатнихдля виробництва товарів та послуг. Йдеться про повну зайнятість працездатногонасе­лення, відсутність вимушеного безробіття; максимальне залучення досільськогосподарського виробництва орних земель; повне завантаження виробничихпотужностей та ін. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати дляекономіки, знижує її ефективність.
2. Досягнення повного обсягу виробництва.Економічніресурси мають використовуватись найраціональніше, відповідно до їхньогопризначення. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, колипродук­тивні можливості ресурсів використовуються найповніше. Наприклад, орна земля неповинна використовуватися під несільськогосподарські потреби, фермери неповинні збирати врожай косою або серпом, якщо є зернозбиральні комбайни; кваліфікованийінженер не повинен використовуватися не за фахом тощо.
3. Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвомокремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Упершому випадку найвища ефективність економіки забезпе­чуєтьсяза умовидосягнення рівноваги між попитом і пропозицією за відсутності якнадвиробництва, так і дефіциту. В другому випадку найвища ефективністьекономіки досягається тоді, коли забезпечено баланс між поточними й перспективнимипотребами, тобто правильно визначена альтернатива: «більше зараз і менше потім»або «менше зараз і більше потім». У цьому полягає гостра проблема виборунапрямів економічної політики держави.
4. Зростання технічного рівня виробництва.На пій осно­ві забезпечуєтьсяпідвищення ефективності економіки через поліпшення якості товарів йудосконалення техно­логії їх виробництва. Підвищення ефективності економікизабезпечує у даному випадку збільшення обсягу вироб­ництва продукції занезмінної кількості ресурсів, що рівнозначно їх збільшенню.
Таким чином, в умовах безмежності потреб й обмеже­ності ресурсівпідвищення ефективності економіки й до­сягнення на цій основі вищого рівняспоживання є голов­ною проблемою людського суспільства. З цього випливаєпрактична функція макроекономіки, або її головне за­вдання. Воно полягає втому, що дана наука повинна озброїти людей знанням тих форм і методів впливу наекономіку, за допомогою яких вони можуть забезпечити її ефективнефункціонування з метою досягнення найви­щого рівня задоволення матеріальнихпотреб.
Ефективність використання ресурсів характе­ризує зв'язок міжкількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і по­слуг,отриманих у результаті використання цих ресурсів.
Збільшення кількості товарів і послуг, яку виробляє національнаекономіка з даного обсягу ресурсів, означає підвищення ефективно­стівикористання ресурсів. І навпаки, зменшення обсягу продукції, який одержують ізданої величини залучених ресурсів, свідчить про зниження ефективностівикористання ресурсів [10]. Ефективневикористання ресурсів передбачає досягнення: а) пов­ної зайнятості ресурсів; б)повного обсягу виробництва.
Повна зайнятість означає використання усіх наявних для виробниц­тваресурсів. У національній економіці не повинно бути підпри­ємств абокапітального устаткування, що простоюють, землі, яка не обробляється,працівників, які вимушено залишаються без роботи. Зауважимо, що йдеться тількипро придатні для виробництва ресур­си. У кожному суспільстві усталена практикавизначає, які ресурси є придатними для використання. Наприклад, законодавствота звичаї передбачають, що працю малолітніх дітей використовувати не слід; длязбереження родючості частину орних земель потрібно залишати під паром тощо.
Однак використання усіх наявних ресурсів не гарантує ефектив­ногоїх використання. Слід ще забезпечити повний обсяг виробниц­тва. Повний обсягвиробництва означає, що ресурси використовуються так, що вони найповнішезадовольняють потреби суспільства. Якщо економіка країни не досягла повногообсягу виробництва, то ка­жуть, що ресурси недовикористовуються. Повний обсягвиробницт­ва продукується за наявності двох видів ефективності — розподільної тавиробничої.
Перед кожним суспільством із його обмеженими ресурсами сто­їтьпроблема їх розподілу між виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скількиземлі відвести під пшеницю, а скільки під пасо­вища? Скільки кваліфікованоїробочої сили варто залучити у вироб­ництво тракторів, телевізорів, а скільки уперукарні й т. п.?
Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до ви­робництвасаме тих товарів та послуг, які найбажаніші й найпотрібніші для суспільства.
Повний обсяг виробництва передбачає досягнення і виробничоїефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка за­безпечуємаксимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво то­варів і наданняпослуг із найнижчими витратами.Справді, пшеницю можна жати серпом, аземлю копати лопатою, але чи можна при цьому досягти високої ефективностівикористання ресурсів?
Ресурси є рідкісними, тому економіка за повної зайнятостіта повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товаріві послуг. Саме тому суспільство має вибирати, які продукти виробляти, а відяких відмовитися [11].

2.        ОБ’ЄКТИ ТА ЦІЛІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
 
2.1.     Різні типи економічних систем як об’єкти макроекономічного регулювання
Щоб визначити об'єкт макроекономіки як науки, необхідно насампередпровести межу між нею і мікроекономікою. Мікроекономіка вивчає механізм функ­ціонуваннята взаємовідносини індивідуальних економіч­них суб'єктів, до яких належатьокремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компаніїтощо). Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієїсукупності економічних суб'єктів, тобто національну економіку в цілому. Отже,макроекономіка формулює наукові уявлення про функціонування еконо­мічноїсистеми на національному рівні. Внутрішній стан та функціонування економічноїсистеми як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входятьдо її складу, і зовнішнім середовищем.
Але в реальній дійсності немає економіки взагалі, а завжди єекономіка з відповідним типом виробничих відносин, які формують адекватну їмекономічну систему. Це означає, що об'єктом макроекономіки є не простонаціональна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто історично визначенаекономічна система [12].
Задоволення матеріальних потреб людей і саме існування людськогосуспільства неможливі без систематич­ного відновлення процесу виробництва, врезультаті чого постійно відтворюються не тільки матеріальні блага, а й умовиїх виробництва: економічні ресурси, виробничі відносини та відповідні їмрегулюючі механізми. Загаль­ною рисою кожної економічної системи є її здатністьдо постійного відтворення виробництва за даних виробничих відносин. У будь-якійекономічній системі процес цього відтворення включає в себе безпосереднювиробництво, а також реалізацію його результатів та їх споживання.
Регулювання процесу відтворення здійснюється за вимог об'єктивнихекономічних законів та на основі відповідного економічного механізму, якийреалізується в господарській практиці через систему ринкових інститутів тиорганів державного управління економікою. Характер економічного механізму та інститутів,які його реалізують, залежить від характеру виробничих відносин і насампередвід форми власності на виробничі ресурси. Тому форма власності і є головноюознакою, яка відрізняє одну економіч­ну систему від іншої.
Виробництво товарів і послуг здійснюється у межах національноїекономіки. У широкому розумінні національна економіка — це сукуп­ністьдомогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ,інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища йдержавної території. У вузь­кому розумінні під національною економікоюпередовсім розуміють ділові підприємства та об'єкти інфраструктури.
Сукупність підприємств і виробництв, які виготовляють однакову абоподібну продукцію, називають галуззю. Тому кажуть, що націо­нальна економікаскладається з галузей. Співвідношення між обсяга­ми продукції, які створені вокремих галузях, називають галузевою структурою національної економіки. Угалузевій структурі прийнято виокремлювати галузі матеріального і галузінематеріального вироб­ництва.
У галузях матеріального виробництва виготовляються продукти увигляді речей, у галузях нематеріального виробництва надаються послуги. Середгалузей матеріального виробництва провідними є промисловість, сільськегосподарство, будівництво, транспорт та ін. До нематеріального виробництвавідносять культуру, освіту, охоро­ну здоров'я, науку, побутове обслуговуваннянаселення тощо[13].
Історично національна економіка формується з утворенням цен­тралізованихдержав та витісненням натуральної форми виробницт­ва товарною. Товарна формавиробництва, як відомо, ґрунтується на поділі праці і передбачає виготовленняпродуктів для обміну на ринку. За цієї форми виробництва люди задовольняютьвласні потреби, об­мінюючись продуктами своєї праці.
У національній економіці можна виділити дві сторони:
1) матеріально-речову, або фізичну, економіку;
2) монетарну, або грошову, економіку.
Фізична економіка охоплює ресурси — працівників, природні багат­ства,капітал (засоби виробництва) та виготовлені життєві блага. Розвиток фізичноїекономіки характеризують за допомогою різних показників обсягів виробництва йспоживання конкретних товарів і послуг, зайнятості населення тощо.
Основними складовими монетарної економіки є гроші й ціни. Вони слугуютьсвоєрідним цементом, що пов'язує окремі частини товар­ної економіки. Черезгроші й ціни розподіляються ресурси між під­приємствами та галузями,визначається обсяг споживання. Гроші — це питання життя й смерті кожноїгосподарської одиниці в товарній економіці. Монетарна економіка обслуговуєфізичну, але впливає на неї і має власні закономірності розвитку. Фізична ймонетарна економіки утворюють складну єдність.
У національній економіці діють три основні економічні суб'єкти:домогосподарства, фірми (ділові підприємства) та держава.
Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї абобільше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і вико­ристовуєотримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задоволь­няютьматеріальні потреби його членів. Домогосподарство як понят­тя не завжди збігаєтьсяз поняттям сім'ї, але для простоти аналізу вважають, що кількістьдомогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні.
Фірма — це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогоспо­дарствресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьмапідприємствами. У вітчизняній економіці — кілька сотень тисяч ділових підприємств,а в економіці США їх біль­ше 20 млн.
Держава виконує важливі економічні функції. Вона формує пра­вовесередовище, що визначає «правила гри», яких зобов'язані до­тримуватисяекономічні суб'єкти. Через податки й трансфери дер­жава перерозподіляє доходи,забезпечує суспільство благами громадського вжитку. В умовах різних зовнішніх івнутрішніх збу­рень держава намагається стабілізувати національну економіку іви­конує низку інших економічних функцій.
У національній економіці у зв'язку з виробництвом величезноїкількості товарів і послуг та наявністю такої ж кількості економіч­нихсуб'єктів доводиться розв'язувати безліч господарських проб­лем. Наприклад, щовиробляти, тобто які блага та в якій кількості виробляти? Як виробляти блага?Які ділові підприємства мають це робити — приватні чи державні? Для коговиробляти блага, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідамита домогосподарствами? І багато інших. Отже, в національній економіці маютьіснувати відповідні механізми розв'язання цих проблем, тобто спо­соби їїорганізації. Спосіб організації національної економіки назива­ють економічноюсистемою.
Якщо розглядати розвиток економічних систем в істо­ричномуаспекті, то можна виділити три основні їх типи: ринкову,командно-адміністративну і змішану економіку. Без визначення головних особливостей окремихтипів економічної системи неможливо зрозуміти суть об'єкта макроекономіки [8].
Ринкова економікахарактеризується приватною фор­мою власності наекономічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулюванняекономіки. У такій системі поведінка кожного учасника мотивується його Особистимиінтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимального доходу наоснові індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес —це одночасно йносій суспільного інтересу. Кожний еконо­мічний суб'єкт здатний реалізуватисвій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм суспільногоінтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспіль­ним здійснюється наринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам Сміт, який проголосивпринцип «невидимої руки» ринку. Це означає, що кожний індивід, якийреалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи його, одночаснопрацює на задоволення суспільного інтересу. «Невидима рука» ринку — це йогозакони та стимулятори. Насамперед це закон вартості, закон попиту та пропозиції,закони спадної ефективності та корисності. Згідно з цими законамивстановлюються ціна, зарплата і прибуток. Останні є тими стимуляторами, щорегулюють діяльність виробників товарів та дають відповідь на такі тризапитання: що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами?
Основним рушієм ринкової економіки е конкуренція. Конкурентнаекономіка — це економіка, в якій панує споживач.
Ринкова економіка — це економіка з вільним ціно­утворенням. Ціна,що склалася на основі вільного поро­зуміння сторін, забезпечує рівновагу міжпопитом і про­позицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якимизабезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових ціндо рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність ізкупівельно-спроможними потребами суспільства і розподіляє ресурси відповідно доцих потреб.
Отже, ринкова економіка має такі властивості, що за­безпечують їїздатність до автоматичного саморегулюван­ня. Цей тип економіки часторозглядають як найдоско­налішу економічну систему, коли стає непотрібним дер­жавневтручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна обмежуватисязахистом приватної влас­ності та встановленням сприятливого правового поля длявільного функціонування ринку.
Командно-адміністративна (або планова) економікапрямо протилежнаринковій економіці. Вона заснована на суспільній (державній) власності, арегулювання еконо­мічних процесів здійснюється за допомогою централізо­ваногодержавного планування. Таке планування має обов'язковий, тобто директивний,характер стосовно всіх суб'єктів економічної діяльності. Воно регламентуєобсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення івитрати на виробництво, розподіл доходів на споживання і нагромадження.
Отже, командно-адміністративна (або планова) еконо­міка — цеекономіка з жорстким державним регулюван­ням. Його основним інструментомвиступає державний план. Ринок у цій системі самостійних регулюючих функ­цій невиконує, а сам є предметом державного плануван­ня. Держава заздалегідь плануєціни, заробітну плату, банківські відсотки та інші ринкові інструменти. Томуринок тут є допоміжним засобом стосовно плану.
Змішана економіка — це така економічна система, яка поєднує в собірізні форми власності (приватну, коопе­ративну, державну) і два механізмимакроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зізмішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, аборозподіл регу­люючих функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В однихкраїнах держава відіграє більшу, в інших — меншу роль у регулюванні економіки.Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожноїкраїни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.
Можна виділити три найтиповіші моделі змішаної економіки.
Американська модель.Основу американської моделі становитьсистема всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху,збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги грома­дянпри цьому гостро не ставиться, а пряме державне втручання в економіку єнезначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використан­нябюджетної системи, перерозподіл доходів через подат­кові механізми та ін.
Японська модель. Для цієї моделі характерним є актив­невтручання держави в економіку. Розвиток економіки підпорядкований загальнимнаціональним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикатив­не).Розв'язанням соціальних завдань безпосередню за­ймаються корпорації таоб'єднання.
Шведська модель. Характерною особливістю цієї мо­делі є їїсоціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майновоїнерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користьменш забезпечених верств населення. У державному бюд­жеті акумулюється більш як50 % валового внутрішнього продукту.
Модель змішаної економіки у кожній країні залежить насамперед відіндивідуальних факторів (природні, демографічні, технічні, місце країни усвітовому госпо­дарстві та ін.), цілей та пріоритетів державної політики. Зазміни цих умов вносяться зміни й у модель змішаної економіки.
Суб'єктами змішаної економікиє домашні господарства,підприємства (фірми) й держава. Вступаючи в економічні відносини між собою,кожний з них виконує відповідні функції. Так, домашні господарства є власникамиекономічних ресурсів (робочої сили, матеріальних ресурсів, гро­шовогокапіталу). Проте самі вони не використовують економічні ресурси, а надають їхпідприємствам через ринок ресурсів.
Функція підприємств (фірм) полягає у тому, що вони використовуютьекономічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їхна товарному ринку з метою одержання доходу.
Держава виконує в економіці важливі функції. Насам­перед вона яквласник державних підприємств здійснює підприємницьку діяльність, є виробникомтоварів, особливо послуг; як суб'єкт влади держава забезпечує регулюваннявідносин між виробниками і споживачами, впливає на динаміку і структурувалового внутрішнього продукту. Держава є також отримувачем і розпорядникомдоходів. Через оподаткування і державні витрати вона істотно впливає наекономічні відносини, здійснюючи урядові закупки товарів і послуг, трансфертнівиплати, а також надаючи домашнім господарствам колективні (суспільні) блага йпослуги та ін.
Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної(або планової) економіки до змішаної, характерним є перехідний період. Вінобумовлений як зміною економічної (внутрішньої і зовнішньої) політики держави,так і переходом від одного стану втручання дер­жави в економіку до іншого.Оскільки на ступінь втручан­ня держави в економіку суттєво впливаєспіввідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідно­шеннязмінюється, виникає перехідний період. Він зумов­люється також необхідністюстворення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насампередринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка с перехідною.
Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цейперіод всі суперечності загострюються, зростає їх кількість і інтенсивність. Загальнимирисами перехідної економіки, які формують специфіку її суперечностей,зок­рема в Україні, є такі: нестабільність умов господарюван­ня; деформованістьекономічної структури; дефіцит ресур­сів та соціальні обмеження структурноїперебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавер­шеністьпроцесу приватизації і роздержавлення власності; невизначеність рушійних силрозвитку; система цін, зде­формована монополіями та інфляцією; часткова втратакерованості макроекономічними процесами та ін.
До цих суперечностей потрібно додати деякі інші, притаманніперехідній економіці України, зокрема, зако­нодавство, яке не враховуєспецифіку перехідного періоду щодо визначення відповідних функцій державногорегу­лювання економіки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідномуетапі; надмірна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; досить високийступінь інтеграції банківської системи в світову ринкову еконо­міку, алеводночас недостатньо ефективний її вплив на виробництво у межах власної країнита ін.
Усе це визначає певні вимоги до економічної теорії і практикиперехідного періоду в Україні, основними з яких мають бути:
1) використання як базових таких економічних тео­рій, які б відповідалиособливостям перехідної економі­ки та об'єктивним можливостям України ізабезпечу­вали їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;
2) визначення раціонального співвідношення між дер­жавнимрегулюванням економіки та їїринковим саморе­гулюванням, яке в найбільшій мірі відповідає перехідному етапурозвитку країн зі змішаною економікою;
3) розробка стратегії з відродження конкурентного національноговиробництва на основі власного науково-технічного потенціалу та з метоюпідвищення життєвого рівня населення [14].
2.2. Механізм функціонування економічної системи
 
Предмет макроекономіки обумовлений її об'єктом. І оскількиоб'єктом є економічна система, що трансформує природні ресурси у придатні доспоживання суспільством матеріальні блага за певних виробничих відносин, то цеозначає, що макроекономіка повинна насамперед відпо­вісти на запитання: якфункціонує національна економіка, за допомогою яких механізмів вона набуваєздатності вирішувати головну проблему суспільства. Все це означає, що предметоммакроекономіки є механізм функціонування економічної системи. При цьомумакроекономіка, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з'ясовуватипричинно-наслідкові зв'язки в економічному механізмі, з іншого — даватирекомендації щодо його вдосконалення з метою ефективнішого використання наявнихресурсів і досягнення на цій основі вищого рівня задоволення сус­пільнихпотреб. Таким чином, макроекономіка виконує не тільки пізнавальну, а йприкладну функцію [6].
Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчаєстійкі зв'язки й залежності, властиві національній економіці, називаютьпозитивною, або макроекономічним аналізом. Водночас вона має справу ізсуб'єктивними думками рекомендаційного характеру в формі теорій, кон­цепцій,моделей, спрямованих на вирішення певних проб­лем розвитку національноїекономіки, на формування способів досягнення цілей і пріоритетів економічноїполітики. Макроекономіку, що виконує цю функцію, нази­вають нормативною, абомакроекономічним регулюванням. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки;макроекономічне регулювання е інструментом економічної політики і визначає, щомає бути в економіці і як цього можна досягти.
Наприклад, макроекономічний аналіз констатує, що рівень безробіттяв країні становить 10 відсотків. Макро­економічне регулювання при цьомувизначає, що безро­біття треба скоротити до природного рівня через збіль­шеннядержавних витрат.
Ефективне функціонування національної економіки досягається як набазі саморегулюючих властивостей ринкового механізму, так і через державниймеханізм регу­лювання економіки [5].
Як же діє ринковий механізм? Його дія ґрунтується на досягненнірівноваги між попитом і пропозицією як на окремих ринках, так і в масштабахусього національного ринку. Ринковий механізм функціонує за допомогою своїхінститутів — фірм і компаній, банків і бірж, а також на базі законодавчих актівдержави, які забезпечують юридичне оформлення об'єктивних економічних відносинміж суб'єктами економічної системи. Ефективне функ­ціонування ринковогомеханізму досягається за дотри­мання ряду умов: свободи економічної діяльностігоспо­дарських суб'єктів; їхньої відповідальності за результати своєїдіяльності; вільного ціноутворення, яке гарантує зба­лансування попиту іпропозиції; конкуренції товаровироб­ників; обмеження монополізму тощо [1].
Якщо розглянути, наприклад, ринок ресурсів, то до­машнігосподарства тут, як зазначалося, виступають про­давцями виробничих ресурсів,тобто створюють їх про­позицію. Підприємства на цьому ринку є покупцями, тобтопред'являють попит на виробничі ресурси. Взаємо­дія попиту і пропозиціївстановлює рівноважну ціну на кожний із ресурсів.
На ринку продуктів домашні господарства формують попит на товарита послуги. Підприємства, використову­ючи виробничі ресурси, виробляютьпродукти споживчого призначення і створюють пропозицію цих продуктів. Черезціну попит і пропозиція продуктів урівноважуються між собою. Держава на цихринках виступає додатковим суб'єктом економічних відносин і здійснює контрольза потоками ресурсів і продуктів, а за допомогою відповідної економічноїполітики (фіскальної та грошово-кредитної) впливає на діяльність фірм ідомашніх господарств.
Товарні та фондові біржі, що функціонують у ринковій економіці,здійснюючи посередницькі зв'язки, забезпечу­ють реалізацію економічних відносинміж виробниками і споживачами ресурсів і продуктів, визначають співвідно­шенняпопиту й пропозиції та відповідні їм ціни, створю­ють передумови для розвиткувиробництва відповідно до попиту.
Особливу роль у ринковому механізмі відіграє ринок капіталу(інвестиційний, кредитний, акціонерний), який перерозподіляє капітали із секторів економіки, де є їхнадлишок, чуди, де є додаткова потреба в них. Кредитний ринок разом із ринкомцінних паперів утворюють фінан­совий ринок. Вони тісно пов'язані між собою ідоповню­ють один одного. Фондові біржі й банки продають і купу­ють один уодного цінні папери. Цей зв'язок, з одного боку, реалізує саморегулюючіфункції, а з іншого — дає змогу державі через купівлю і продаж цінних паперіввпливати на механізм ринку й економічні відносини, що виникають у суспільстві.
Ринок праці перебуває під впливом багатьох факторів, більшість зяких залежить від інших ринків. Попит на робочу силу визначається потребоюпідприємців й технічною оснащеністю виробництва, тобто станом ринків продуктівта послуг. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень іоплату праці робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті йпропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що досить часто ускладнюєекономічне відтворення і пород­жує економічну нестабільність. Тому вналагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці значна рольналежить державі.
Особливим елементом механізму функціонування еко­номіки є її державнерегулювання. В його основі лежить економічна політика держави. Проблеми,пов'язані з визна­ченням цілей та пріоритетів економічної політики, істотновпливають на методи державного регулювання економіки [11].
 
2.3. Макроекономічна політика та її цілі
 
До загальновизнаних цілей економічної політики можна віднеститакі:
1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво  більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевомурезультаті — вищий рівень життя населення.
2. Підвищення економічної ефективності вироб­ництва на базінауково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат обмежених виробничихресурсів для виробництва певного обсягу товарів та послуг.
3. Економічна свобода, що забезпечує створення для підприємців,працівників і споживачів умов вільного та найраціональнішого вибору.
4. Повна зайнятість населення, яка дає змогу кожно­му індивідуреалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількостіта якості затра­ченої праці.
5. Справедливий розподіл доходів, аби запобігти як невиправданоїдиференціації рівня життя різних груп населення, так і зрівняльності в оплатіпраці.
6. Соціальний захист, що гарантує належне існуван­ня безробітним,непрацездатним, престарілим та дітям.
7. Оптимальний платіжний баланс, що полегшує до­сягнення рівновагиу міжнародній торгівлі, зовнішньо­економічних зв'язках, підтримання стабільногокурсу національної валюти.
8. Рівновага у взаємодії з природним середовищем для підтримкиналежного рівня життя сучасного і на­ступних поколінь людей [9].
Досягнення перелічених, а також інших цільових на­станов є длясуспільства складною проблемою. З одного боку, вони відомі, загальновизнані ізавжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку,є багато варіантів, методів, способів досягнення за­значених цільових настанов.Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різнетракту­вання їх, а відповідно й різні варіанти економічної політи­ки держави.Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальнихпріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньоїреалізації. А це, в свою чергу, неможливе без перевірки відповідності вибранихцільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки [14].

3. МЕТОДОЛОГІЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО ПІЗНАННЯ
 
3.1. Стабілізаційна політика в макроекономічному вимірі
Макроекономіка приділяє важливу увагу впли­вові стабілізаційноїполітики на поведінку еко­номічних суб'єктів, а відтак на ефективністьфункціонування національної економіки. Усі краї­ни з ринковою економікоюнамагаються досяг­ти макроекономічної стабільності, яка, по-перше, означає економічнезростання — виробництво більшої кількості й ліпшої якості товарів і послуг, щодає змогу підвищувати рівень життя населення. При цьо­му економічне зростаннязабезпечується головно через підвищення ефективності виробництва на базінауково-технічного прогресу (мак­симальна віддача за мінімальних витрат наявнихобмежених ресур­сів). Водночас економічне зростання не повинно погіршувати стандовкілля. Це дасть змогу підтримувати належний рівень життя сучас­ного інаступних поколінь людей.
По-друге, це передбачає повну зайнятість — забезпечення робо­чимимісцями усіх, хто бажає і здатний працювати. Кожен індивід повинен мати змогуреалізувати свої професійні здібності.
По-третє, стабільний рівень цін, що означає уникнення значного їхзростання. Зростання загального рівня цін ускладнює господар­ські зв'язкиекономічних суб'єктів, знижує реальні доходи населен­ня і знецінює заощадження.
По-четверте, досягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв'язках— стабільний курс національної валюти, розумний баланс міжнарод­ної торгівлі таміжнародних фінансових операцій [2].
Унаслідок різних зовнішніх і внутрішніх збурень у національнійекономіці настають періоди макроекономічної нестабільності: тем­пи зростаннявиробництва уповільнюються, а то й стають від'єм­ними, зростають безробіття іціни або різко коливається курс на­ціональної валюти. Відновленнямакроекономічної стабільності є непростим завданням для суспільства. Річ у тім,що досягнення ста­більності в одних секторах економіки може суперечити їїдосягнен­ню в інших. Наприклад, повна зайнятість і стабільний рівень цін допевної міри виключають одне одного, бо стабільний рівень цін перед­бачає певнийрівень безробіття. Це означає, що уряд має вирішити, яка складова стабільностів даний момент є важливішою для країни. Тут, зрозуміло, є широке поле длянезгод і суперечок.
Вибір між складовими макроекономічної стабільності називають компроміснимвибором.
Для подолання нестабільності уряд проводить відповідну ста­білізаційнуполітику, під якою розуміють заходи держави, спрямовані на зміну обсягунаціонального виробництва, доходів, рівня зайнятості, інфляції та інших параметрівнаціональної економіки за допомогою різ­них макроекономічних інструментів,таких як податки, державні видатки, пропозиція (кількість) грошей, квоти та ін.
Макроекономіка аналізує чотири основні види стабілізаційноїполітики: 1) фіскальну; 2) монетарну; 3) політику доходів; 4) зов­нішньоекономічнуполітику.
Фіскальна, або бюджетно-податкова, політика — це заходи уряду,спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягувиробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або черезодночасне поєднання обох цих заходів. Подат­ки й державні видатки — це основнізнаряддя фіскальної політики.
За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати струк­турунаціональної економіки, досягати повної зайнятості, сприяти економічномузростанню, зменшувати економічні коливання, боротися з інфляційними спалахами,впорядковувати державні фінанси тощо. Особливого значення набуває фіскальнаполітика у перехід­ній економіці. Це пов'язано передовсім із тим, що уряд ужене може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, якдержавне планування та централізоване ціноутворення.
Розрізняють два види фіскальної політики: стимулюючу та стримувальну.Стимулююча політика спрямована на підтримання високих темпів економічногозростання та досягнення високого рів­ня зайнятості. Для її проведення урядзбільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує обидва заходи. Цезбільшує ін­вестиції, обсяг національного виробництва і зменшує безробіття. Застримувальної фіскальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції черезпідвищення податків, скорочення державних видатків або через поєднання обохзаходів.
Монетарна, або кредитно-грошова, політика — це заходи, що впливаютьна кількість грошей у національній економіці для досягнення макроекономічноїстабільності. Монетарну політику зазвичай прово­дить центральний банк країни, унашій державі — Національний банк України.
Монетарна політика ґрунтується на тому, що у короткостроко­вомуперіоді кількість, або пропозиція, грошей впливає на багато економічнихзмінних, насамперед процентні ставки, курси цінних паперів, валютні курси, авідтак і на реальні економічні змінні — об­сяг і структуру виробництва, рівеньзайнятості тощо. Якщо у національній економіці пропозиція грошей збільшується,то процентні ставки знижуються, доступ до кредитів полегшується, томуінвестиції та обсяг національного виробництва зростатимуть. І навпаки, іззменшенням пропозиції грошей процентні ставки зростатимуть, доступ до кредитівзвужуватиметься, і це зменшуватиме інвестиції та обсяг національноговиробництва.
Отже, можливе проведення двох видів монетарної політики —стимулюючої та стримувальної. Стимулююча монетарна по­літика спрямовується назменшення масштабів безробіття, а стри­мувальна — на приборкання інфляції.
Фіскальна й монетарна політики є основними методами, які за­стосовуєдержава для стабілізації національної економіки — спо­вільнення темпівінфляції, зниження рівня безробіття, подолання спаду тощо. Разом із тим існуютьй інші види стабілізаційної політи­ки, які допомагають стабілізувати окремісфери макроекономіки.
Для боротьби з інфляцією застосовують політику доходів. Цюпо­літику інакше називають контролем за цінами і заробітною платою. Є кількаваріантів політики доходів. Найвідоміші з них:
·          прямий контроль зарплати й цін («заморожування» їхніхрівнів, яке застосовують головно за надзвичайних обставин, наприклад у воєннийчас);
·          добровільні орієнтири для підвищення цін та заробітної плати (урядпросить фірми та трудові спілки у своїх вимогах і діях щодо підвищення цін ізарплати не виходити за рекомендовані ним межі). Цей метод стабілізаційноїполітики спрацьовує за умов високої економічної культури населення. Політикадоходів має суперечливий характер. Не так давно еко­номісти обстоювали цюполітику як найдешевший спосіб зниження інфляції. Однак через негативнінаслідки багато фахівців уважають її неефективною, а дехто навіть шкідливою.Втручання держави у механізм вільного ринку сковує динаміку відносних цін, щонеспри­ятливо впливає на розвиток національної економіки.
Як результат посилення взаємозв'язків між економіками різних країнзростає роль зовнішньоекономічної політики, головним на­прямом якої є зовнішньоторговельнаполітика.
Під зовнішньоторговельною політикоюрозуміють заходи уряду,які покликані впливати на обсяги зовнішньої торгівлі. Розрізняють два ос­новнівиди зовнішньоторговельної політики — протекціонізм і фри­тредерство. Протекціонізм— це політика захисту національних ви­робників від конкуренції іноземнихтоварів. Фритредерство— це торгівля з незначними митними та не митнимибар'єрами або взагалі без них.
Хоча більшість економістів уважають, що будь-які протекціо­ністськізаходи уряду країни знижують рівень добробуту її мешкан­ців, ці заходивикористовують практично усі країни світу. Річ у тім, що політикапротекціонізму є вигідною для окремих груп населен­ня [15].
3.2. Методи дослідження національної економіки
Для вивчення закономірностей функціонування національної економікимакроекономісти використовують різні методи та прийо­ми, які в сукупностіназивають методологією макроекономіки.
Макроекономіка не може користуватися тими методами пізнання, що йприродничі науки. Аналізуючи явища й процеси в національній економіці, не можнавживати ні мікроскоп, ні телескоп. Макроекономісти позбавлені також можливостіпроводити контрольований експе­римент, як фізики чи хіміки. У макроекономіцідослідники широко застосовують метод наукової абстракції з його двома основнимипри­йомами — індукцією та дедукцією. Суть цього методу полягає в тому, що,досліджуючи певний економічний факт або процес, відділяють його випадкові,швидкоплинні чи другорядні ознаки від усталених і типових. У хаотичномунагромадженні фактів економісти намагаються знайти певний порядок. Аби кращезрозуміти дійсність, вони абст­рагуються, тобто умисно спрощують заплутанізв'язки, залишають поза увагою ті деталі, які вводять в оману.
Макроекономіка дає досить абстрактну картину національноїекономіки. Відтак дехто сприймає її висновки як щось непрактичне й нереалістичне.Насправді теорії макроекономіки саме тому й прак­тичні, що вони абстрактні.Теорії, які ґрунтуються на фактах, є реа­лістичними. Теорії, що не узгоджуютьсяз фактами, — неправдиві.
Звідки беруться факти? Основну суму фактів, або економічної інформації,дає національна й міжнародна статистика. Нерідко ви­користовують данібухгалтерського обліку, соціологічних обстежень тощо. У результаті збирання тасистематизації фактів економічна діяльність стає відомою, але ще не пізнаною. Збиранняфактів нази­вають описовою, або емпіричною, макроекономікою.
Пізнання зв'язків у національній економіці, виведення законів ітео­рій з фактів становить суть макроекономічного аналізу.При цьомуекономісти можуть іти як від теорії до фактів, так і від фактів до тео­рії. Виведеннятеорії з фактів називається індукцією, або індуктивним методом дослідження.Нагромадженняфактів, їх систематизація та аналіз дають змогу сформулювати закон чи теорію,які відбивають закономірності функціонування національної економіки [16].
Узагальнення в макроекономіці також можна вивести за допо­могою дедуктивногометоду. Використовуючи логіку або інтуїцію, до­слідник може сформулюватипопередню неперевірену теорію, тобто гіпотезу. Для перевірки її правильностіпотрібно багаторазово до­слідити відповідні факти. Гіпотеза, яку непідтверджують факти, не­правильна. Але якщо навіть гіпотеза спростована йвідхилена, вона має позитивне значення, бо вказує шлях, яким іти не треба.
Індукція й дедукція — це взаємо доповнювані, а не протилежніметоди макроекономічного аналізу. Сформульовані дедуктивним методом гіпотезислугують макроекономістові орієнтиром під час збирання й систематизаціїемпіричних даних. Певні уявлення про реалії національної економіки єпередумовою формулювання зміс­товних гіпотез.
Філософи вважають, що всі науки емпіричні. Це означає, що во­ни ґрунтуютьсяна фактах, тобто на динаміці певних даних або явищ. Фактичні дані, яківикористовують у фізичних науках, стосу­ються неживих предметів. Макроекономікаяк суспільна наука до­сліджує поведінку економічних суб'єктів, що здійснюютьвиробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг.
Закони й теорії макроекономіки — це змістовні твердження, виве­деніз фактів. Факти, тобто реальна поведінка економічних агентів у  виробництві,розподілі, обміні та споживанні товарів і послуг, із плином часу можутьзмінюватися. Ось чому макроекономіст має  постійно звіряти теорії з наявнимекономічним середовищем.   
Хоча макроекономісти часто досліджують політично забарвлені проблеми,вони намагаються аналізувати їх на підставі наукової ме­тодології. Основніпринципи макроекономіки не змінюються упро­довж десятиліть, і фахівці маютьтворчо й гнучко використовувати ці принципи відповідно до обставин, щозмінюються [7].
3.3. Економічне моделювання макроекономічних процесів
 
Важливим напрямом наукового абстрагування є моделювання. Макроекономічнамодель — це спрощене відображення економічної дійсності,  абстрактнеузагальнення відповідних фактичних даних.
Макроекономічні моделі представляють у математичній, таблич­ній іграфічній формах. При цьому не так важливо, що саме викори­стано: рівняння,графік чи таблицю. Найголовніше — схопити й відобразити реальний зв'язок міжфактами.
Якщо залежності між макроекономічними змінними виража­ють задопомогою таблиць або графіків, то маємо табличні чи гра­фічні моделі, якщо задопомогою рівнянь — економіко-математичні моделі.
У дослідженні національної економіки особливе значення маютьграфічні моделі, які дають точне відображення кількісних залежнос­тей. Словастають дієвішими, якщо їх доповнити зображенням. Ще стисліше цю думку виражаєкитайське прислів'я: малюнок вартий тисячі слів.
У макроекономічних моделях використовують два види змін­них — ендогенніта екзогенні. Ендогенні — це змінні, які модель намага­ється пояснити.Екзогенні — це змінні, які модель бере як дані. Метою моделі є з'ясування того,як екзогенні змінні впливають на ендоген­ні. Інакше кажучи, значення екзогеннихзмінних вводять із зовні, тоді як ендогенні змінні визначаються всерединімоделі, вони є ре­зультатом побудови моделі.
До екзогенних змінних найчастіше відносять державні видатки,ставки оподаткування, величину пропозиції грошей та ін. До ендо­генних зміннихздебільшого належать обсяг національного вироб­ництва, рівень зайнятості,рівень інфляції тощо.
Для пояснення макроекономічних явищ і процесів дослідникивикористовують різні моделі. Якість моделі залежить від вірогідності припущень.Якщо з аналізованого питання упущено важливі ознаки національної економіки, томодель веде до неправильних висновків.
Одним із важливих у макроекономічних моделях є припущення щодошвидкості, з якою ціни і заробітна плата реагують на зміну рин­кових умов. Уреальній дійсності одні види цін є негнучкими, інші — гнучкими. Більшістьекономістів уважають, що припущення про гнуч­кість цін є прийнятним длядослідження довгострокових явищ, та­ких як, наприклад, зростання національногообсягу виробництва, простежуване упродовж багатьох десятиліть. Укороткостроковому періоді реальнішим є припущення про негнучкість цін.
У макроекономіці часто будують графічні моделі, які відобража­ютьзалежності між різними змінними. Одним із важливих способів визначення зв'язкуміж змінними є нахил лінії, нахил показує, наскільки зміниться залежна змінна увідпо­відь на зміну незалежної змінної на одну одиницю.
Якщо між двома змінними існує пряма залежність, то нахил лінії,яка відображає цю залежність, додатний. І навпаки, від'ємне значення нахилувказує на обернену, або зворотну, залежність між змінними.
Нахил прямої лінії однаковий у кожній її точці. Нахил висхідноїлінії с додатним, а спадної —від'ємним.
Часто взаємозв'язки між різними змінними описуються неліній­нимизалежностям и(кривими).Нахил кривої лінії змінюється, коли ми переміщуємося по ній від однієї точки доіншої. Для вимірювання нахилу кривої у певній її точці спочатку проводимодотичну до кривої у точці, в якій хочемо виміряти нахил. Нахил кривої у певнійточці ви­мірюють за нахилом дотичної.
Багато змінних не залежні одна від одної. Ми не можемо припу­стити,що ціна футбольного м'яча залежить від кількості куплених холодильників. Якщоми відкладемо ціну футбольних м'ячів по вер­тикальній осі, а величину попиту нахолодильники — по горизон­тальній, відсутність залежності між ними опише лінія,паралельна до вертикальної осі.Ця лінія означає, що зміна в ціні футбольних м'ячів не впливає накупівлю-продаж холодильників. Нахил верти­кальної лінії є безмежним. Так само,якщо виробництво автомобілів абсолютно не пов'язане з погодними умовами, і ми відклали би спо­живання повертикальній осі, а опади — по горизонтальній, то ця не пов’язаність була бизображена лінією, паралельною до горизон­тальної осі. Горизонтальна лінія маєнульовий нахил.
У математиці незалежну змінну (причину) завжди відкладають погоризонтальній осі, а залежну (наслідок) — по вертикальній. Економісти жвідкладають на графіках залежні й незалежні змінні довільніше. Так, незалежназмінна у графічних макроекономічних моделях нерідко міститься на вертикальнійосі.
Усі моделі класифікують за періодами часу, стосовно яких їх ви­користовують,і відносять до трьох часових груп — короткостроко­вого періоду, довгостроковогоперіоду і дуже тривалого періоду.
Короткостроковий — це період, в якому ціни є негнучкими, і томуресурси можуть не повністю використовуватися у виробництві. Три­валість цьогоперіоду — кілька місяців чи рік—два.
Довгостроковий — це період, в якому ціни є гнучкими, а ресурсиповніс­тю використовують у виробництві. У цьому періоді обсяги капіталу та праці єнезмінними, як і рівень технології, яку використовують для перетворенняресурсів у готові вироби. Тривалість довгостроко­вого періоду — кілька роківабо й ціле десятиліття.
Дуже тривалий— це період, упродовж якого обсяги ресурсів інаяв­на технологія змінюються. Протяжність цього періоду становить кількадесятиліть.
 Досліджуючи національну економіку, макроекономістивикористовують велику кількістьрізноманітних статистичних показників, які характеризуютьмакроекономічні змінні.  Існують численні класифікаціїмакроекономічних показників; наведемо окремі з них.
Макроекономічні показники поділяють на натуральні, які вимірю­ютьу різних фізичних одиницях, та вартісні (грошові). Вартісні показ­ники можутьвизначатися у постійних або поточних цінах. Постійна — це ціна базового року. Показникитакож поділяють на абсолютні (натуральні та вартісні) та відносні, визначені увідсотках.
Особливо важливе значення у макроекономіці має поділ показ­никівна запасові й потокові та номінальні й реальні.
Запасові — це показники, які вимірюють кількість чого-небудь у певниймомент часу. Потокові — це показники, що вимірюють кіль­кість чого-небудь заодиницю часу, здебільшого за рік.
У макроекономіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасуі потоку. По-перше, запас дорівнює нагромадженим за певний період часу потокам.По-друге, потік дорівнює різниці між за­пасами на початок і кінець періоду.
Ось декілька прикладів взаємопов'язаних потокових і запасовихпоказників:
·         майно особи — запас; її дохід і видатки — потік;
·         обсяг капіталу в національній економіці — запас; обсяг інвести­цій— потік;
·         державний борг — запас; дефіцит державного бюджету — потік;
·         кількість безробітних — запас; кількість людей, що втрачаютьроботу, — потік.
Усі змінні, що виміряні у фізичних одиницях, називають реальнимизмінними. До реальних змінних відносять кількісні змінні — наприк­лад, реальнийВВП, обсяг капіталу —та відносні ціни — наприклад, реальна заробітна плата, реальна процентнаставка. І кількісні змін­ні, і відносні ціни мають спільну рису: вони вимірюютьфізичну (а не грошову) кількість. Реальний ВВП вимірює кількість кінцевихтоварів і послуг, вироблених упродовж року, а реальна зарплата — обсяг життєвихблаг (товарів і послуг), які працівник може купити, наприклад, за годину своєїпраці.
Номінальні змінні виражаються у грошах — наприклад, номіналь­назарплата, номінальний ВВП. Номінальна заробітна плата — це кількість грошей, яку отримуєпрацівник за свою працю (годину, день, місяць тощо), а номінальний ВВП — ринкова вартістькінцевих товарів і послуг, вироблених за рік.
У макроекономічних дослідженнях реальні змінні часто аналізуютьбез урахування грошей, тобто номінальних змінних. Теоретичне відокремленняреальних і номінальних змінних називають класичною дихотомією.
Класична дихотомія — це важливий принцип у макроекономічномудослідженні, який дає змогу спростити економічну дійсність. Вона дає змогувивчати реальні змінні, залишаючи осторонь но­мінальні. Відсутність впливугрошей на реальні економічні змінні називають нейтральністю грошей.Більшістьекономістів уважають, що у довгостроковому періоді гроші є нейтральними.
Макроекономічний аналіз та факти дають можливість формулювати економічнізакони, які відображають сталі причинно-наслідкові зв'язки між економічнимиявищами та процесами. Економічні закони поділяють на емпіричні та теоретичні.Емпіричні закони очевидні, але без них не можна відкривати й перевірятитеоретичні закони та роз­вивати економічну науку.
Прикладом простого емпіричного закону є закон спадної віддачі. Суть його полягає в тому,що додатковий обсяг продукції, який отримують від послідовного збільшенняодного фактора виробницт­ва, зменшується, якщо кількість інших факторівзалишається без змін. Експериментальні спостереження показують справедливістьцього закону. Наприклад, якщо на одній і тій же ділянці землі збіль­шуватизатрати праці, а інші фактори виробництва залишати не­змінними, дія цьогозакону підтверджується.
Теоретичні закони макроекономіки виражають сталіпричинно-наслідкові зв'язки між абстрактними узагальненнями. Ці закони неможна виявити на емпіричному рівні. До теоретичних законів макроеконо­мікиналежать, наприклад, закон рівноваги між сукупною пропози­цією та сукупнимпопитом, закон Оукена, що виражає взаємозв'я­зок між динамікою обсягунаціонального виробництва та рівнем безробіття, та ін.
Закони макроекономіки належать до суспільних законів і відріз­няютьсявід законів природи. Природні закони вічні, а закони мак­роекономіки — історичні.Наприклад, закони руху небесних тіл діють незмінно мільйони й мільйони років.Закони ж макроеконо­міки за останні кілька сотень років змінювалися доситьістотно.
Закони макроекономіки діють через людей, які мають певну мету йпевні матеріальні інтереси. Закони природи нейтральні до людських бажань імотивів поведінки. Закони макроекономіки, на відміну від законів природи, діютьяк певні тенденції, що постають унаслідок взаємодії багатьох різноплановихцілей, мотивів та інтересів [11].

ВИСНОВКИ
Макроекономікає однією з галузей економічної науки, яка ґрунтується на двох фундаментальнихфактах. По-перше, матеріальні потреби людей практично безмежні. По-друге,економічні ресурси обмежені.
Економічні ресурси містять: матеріальні ресурси (земля й капітал);людські ресурси (праця і підприємницький хист). Ефективне функціонуваннянаціональної еконо­міки передбачає повне залучення ресурсів і повний обсягвиробництва. Останній досягається за виробни­чої ефективності — виготовленнякожного продукту з найнижчими витратами виробництва — та розподільноїефективності — виробництва найбажанішої для суспіль­ства продукції.
Національна економіка — це сукупність домогосподарств,підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури тарізних активів у межах пев­ного природного середовища й державної території. Унаціональній економіці можна виділити дві сторони — фізичну економіку тамонетарну економіку. Фізична економіка охоплює ресурси — працівників, природнібагат­ства, засоби виробництва та виготовлені життєві блага. Основнимискладовими монетарної економіки є гроші й ціни.
У національній економіці діють три основні економічні суб'єкти —домогосподарства, фірми та держава. Домогосподарство є економічною одиницею, щоскладається з однієї або більше осіб, яка володіє й постачає еконо­мікуресурсами і використовує отримані за ресурси до­ходи для купівлі товарів іпослуг, які задовольняють ма­теріальні блага його членів. Фірма є діловоюодиницею, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництватоварів і послуг та володіє й керує од­ним або багатьма підприємствами. Держававиконує важливі економічні функції — формує правове середо­вище, перерозподіляєдоходи, забезпечує суспільство благами громадського вжитку, стабілізуєнаціональну економіку та ін.
Спосіб організації національної економіки називають економічноюсистемою. Основними елементами еконо­мічної системи є механізм узгодженнядіяльності еконо­мічних суб'єктів, механізм реалізації власності на вироб­ничіресурси та виготовлені життєві блага, механізм розподілу й перерозподілуствореного національного продукту, механізм взаємозв'язку фізичної й монетарноїекономіки та ін. Економічні системи ґрунтуються на нату­ральній або товарнійформі виробництва.
Об'єктом макроекономіки є національна економіка. Пре­дметоммакроекономіки є ефективність функціонування національної економіки.Макроекономіка як наука особ­ливу увагу приділяє чотирьом сферам національноїеко­номіки — виробництва, зайнятості, цін і зовнішньоеконо­мічних зв'язків тавпливу стабілізаційної політики на поведінку економічних суб'єктів, а відтак наефектив­ність функціонування національної економіки.
Усі країни намагаються досягти макроекономічної ста­більності, якаозначає, по-перше, економічне зростан­ня — виробництво більшої кількості таліпшої якості това­рів і послуг. По-друге, це означає повну зайнятість —забезпечення робочими місцями усіх тих, хто бажає і здатний працювати.По-третє, стабільний рівень цін, тобто уникнення значного їх зростання.По-четверте, до­сягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв'язках —стабільного курсу національної валюти, розумного ба­лансу міжнародної торгівліта міжнародних фінансових операцій.
Для подолання макроекономічної нестабільності уряд проводитьвідповідну стабілізаційну політику, під якою розуміють цілеспрямовані заходидержави, що скеровані на зміну обсягу національного виробництва, доходів, рівнязайнятості, інфляції та інших параметрів національ­ної економіки за допомогоюрізних інструментів, таких як податки, державні видатки, пропозиція грошей,квоти та ін. Макроекономіка аналізує чотири основні види макро­економічноїполітики — фіскальну, монетарну, політику доходів та зовнішньоекономічнуполітику.
Фіскальна політика — це заходи уряду, спрямовані на зниженнябезробіття чи інфляції та досягнення природ­ного обсягу виробництва через змінудержавних видат­ків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обохзаходів. Під монетарною політикою розуміють захо­ди, що впливають на кількістьгрошей у національній економіці для досягнення макроекономічної стабільнос­ті.Політика доходів пов'язана із цінами та заробітною платою, а зовнішньоторговельнаполітика спрямована на зміну обсягів зовнішньої торгівлі.
Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук, але цягалузь не виникла раптово, а є продук­том тривалої еволюції. Макроекономічніідеї починають складатися ще у Середньовіччі з формуванням центра­лізованихнаціональних держав. Першою теоретичною концепцією, яка містила макроекономічніуявлення, був меркантилізм. Макроекономічну спрямованість мали до­слідженняфізіократів. Важливим етапом у становленні макроекономічної науки сталидослідження класичної школи. Вагомий внесок у створення нової макроеконо­мічноїтеорії зробив Дж. М. Кейнс.
Для вивчення закономірностей функціонування націо­нальноїекономіки макроекономісти використовують різні методи та прийоми, сукупністьяких називають ме­тодологією макроекономіки. Основним методом макроекономічногодослідження є метод наукової абстракції з його двома основними прийомами —індукцією та дедук­цією. Важливим напрямом наукового абстрагування ємоделювання. Макроекономічна модель — це спрощене відображення економічноїдійсності, абстрактне уза­гальнення відповідних фактичних даних.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
 
1.        Закон України «Про власність» / Громадський кодекс Ук­раїнита інші законодавчі акти. — К.: МГ «Альтерпрес», 1992 – 148 c.
2.        Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня2001 р. // Голос України. – 2001. – 27 лютого.
3.        Борисов Е.Ф.Економическая теория: курс лекций. — М., 1996. –54 с.
4.        Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І.Основи еко­номічноїтеорії. — К.: Вища школа, 1995. – 358 с.
5.        ГошА. Система форм власності перехідних суспільств. — ЕУ № б, 1996.
6.        Економіка: теоретичні основи. — Тернопіль, 1997. – 379 с.
7.        Економічна теорія. Посібник вищої школи / Під заг. ред. ВоробйоваЄ.М. – Харків-Київ, 2003. – 704с.
8.        Каное О.Державна власність в економічній системісуспільства: деякі теоретичні аспекти. — ЕУ № 2, 1996.
9.        Ковальов А., Рудченко А.Здійснення прав громадянУкраїни на безкоштовну приватизацію державної власності. — ЕУ №11, 1993.
10.     Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посібник. – К.:Знання-Прес, 2002. – 687 с.
11.     Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005. –616 с.
12.     Прусова Л.Г.Основи ринкової економіки. — К.: РПО «Поліграфкнига»,1993. – 512 с.
13.     Рибалкин В., Мамичева Л.Акционерная собственность — внутренняя основа формирования ифункционирования рыноч­ного хозяйства. — ЕУ № 2, 1998.
14.     Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – 288с.
15.     Солонінко К.С. Макроекономіка: Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002.– 320 с.
16.     Стебло Я.О. Основи економіки. – Тернопіль, 2002. – 112 с.