Міністерство аграрноїполітики України
Полтавської державноїаграрної політики
Кафедра економічноїтеорії та економічних досліджень
Міждисциплінарнакурсова робота
з дисциплінзагальноекономічної підготовки
на тему «Конкуренція:сутність, форми та її значення в становленні ринкових відносин»
2010
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИІ СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
1.1 Сутність, функції та видиекономічної конкуренції і особливості її проявів у сучасні та вітчизнянійекономіці
1.2 Сучасні проблеми становленняконкурентного підприємницького середовища та його захист в Україні
РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКАРИНКОВИХ СТРУКТУР ЗАЛЕЖНО ВІД СТУПЕНЯ ОБМЕЖЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ: МІКРОЕКОНОМІЧНИЙАСПЕКТ
2.1 Значення, умовиіснування та механізм досконало конкурентних фірм і галузей
2.2 Неповна конкуренціяі монополія в економіці України. Соціально-економічні наслідки монополії
2.3 Монополістичнаконкуренція та олігополія в сучасній економіці
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИНАЦІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ПРІОРІТЕТИ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛТИКИ ВУКРАЇНІ
3.1 Ресурсний потенціалекономічного зростання як фактор конкурентоспроможності національної економіки
3.2Конкурентоспроможність робочої сили: макроекономічний аспект
3.3 Значення інноваційдля підйому конкурентоспроможності України
ВИСНОВКИ
Списоквикористаних джерел
Додатки
Вступ
Сучаснасвітова економіка перебуває у стані глибоких змін, коли традиційні принципи таорієнтири структуризації та розвитку національного господарства втрачають своюдієвість через такі процеси як глобалізація, активний технічно-інформаційнийпрогрес. Виникає потреба у оновленні теорії та практики. Зокрема поняття«конкуренція» та «конкурентні відносини» потребують глибшого аналізу.
Проблемаконкуренції в економічній науці є завжди актуальною, хоча поняття конкуренція,методи конкурентної боротьби та механізм конкуренції є досить детальнопроаналізованими багатьма дослідниками. Зокрема цими поняттями займалися такізарубіжні та вітчизняні вчені, як А.Сміт, Д.Рікардо, Д.С.Міль, К.Маркс,А.Маршал, Ф.Еджуорт, Ф.Курно, Дж.Робінсон, Е.Чемберлін, Дж.Кейнс, Й.Шумпетер,Ф.А.Хайек, Ф.Найт, К.Р.Макконелл, С.Л.Брю, М.Портер, Г.Л.Азоєв, Д.Ю.Юданов,І.Дахно, А.Гальчинський, А.Чухно. Кожен з них залежно від свого часу відкривалипевні сторони конкуренції.
Самаконкуренція є невід’ємною складовою ринкових відносин, тому вона піддаєтьсяеволюції, як саме поняття так і методи її досягнення на практиці. Тобто поняття«конкуренція» завжди потребує додаткового вивчення та аналізу.
Сьогоднішнятенденція до глобальної інтеграції змушує пристосовуватися національнимекономікам до специфіки міжнародного ринку, що потребує нових конкурентнихвідносин, нової структуризації ринку. На сучасному етапі конкуренція є важливимта дієвим механізмом, який забезпечує високоефективність, пропорційність тадинамічність ринкових відносин як у галузі виробництва, так і реалізаціїтоварів чи послуг.
Проблематикаконкуренції є особливо гострою і для національної економіки України. Останніроки існування України як незалежної країни вказали на ряд помилок, якіперешкоджають подальшому розвитку багатьох сфер, зокрема і економічної.Пріоритетним питанням у розвитку економіки є забезпеченняконкурентоспроможності національного виробника, досягнення її високого рівня.Але ми маємо ряд проблем пов’язаних з недосконалістю конкурентної таантимонопольної політики, невизначеністю конкурентної тактики та стратегії. Цезумовлено відсутністю необхідної бази: інституціональної структури,інструментів, спеціалістів, досвіду та інше – що також потребує детальногодослідження такого ринкового явища як конкуренція.
РОЗДІЛ1 СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИТЕМИ І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
1.1Сутність, функції та види економічноїконкуренції і особливості її проявів у сучасній та вітчизняній економіці
Конкуренціяє основною частиною ринкової економіки, тому вона пройшла великий шлях розвитку.Класична та неокласична економічні школи трактували конкуренцію, як суперництвоза найбільш вигідні умови виробництва та збуту товарів. При чому, до увагибралися лише дві форми конкуренції – чиста конкуренція та монополія, як повнаїї протилежність, існування чогось середнього не передбачалося. Справжнюреволюцію даного поняття спричинили Дж.Робінсон та Е. Чемберлін, які більшоюмірою відобразили реальну ситуацію на ринку. Були детально розглянутіолігополія та монополістична конкуренція, а чиста конкуренція трактувалася якнедосяжна, зауважуючи, що в реальній економіці не існує умов для чистоїконкуренції.
Отже,в сучасній економічній науці має місце чотири основних типи конкуренції.
Чистаконкуренція має місце при існуванні на ринку таких умов:
- присутність на ринку великоїкількості учасників, що, як правило, перешкоджає впливу на ціну товару;
- товари та послу повинні бутиоднорідними;
- входження та вихід з ринку повиннібути безперешкодними;
- володіння однаковою інформацією протовар, ринок, виробництво учасниками ринку;
- однакова забезпеченість ресурсами.
Примонополії на ринку існує єдиний товаровиробник певного виду продукції, він маєповну владу на формування ціни, забезпечення пропозиції даного товару. Приспробі входження на ринок конкуренти зустрічаються з рядом перешкод: патенти таавторські права, монопольне володіння рідкісними ресурсамикомпанією-монополістом, високі капітальні та інвестиційні затрати для початкусправи.
Монополіяне є абсолютно негативним явищем, в деяких галузях присутність великої кількостіучасників є небажаною ситуацією через їх технічну специфіку. Тоді має місцеприродна монополія. На приклад, вона характерна для комунального господарства,залізничної дороги, державних організацій. Ці галузі або належать державі, абознаходяться під її контролем.
Найпоширенішоюформою конкуренції є монопольна конкуренція. Вона поєднала в собі як елементидосконалої конкуренції, так і монополії. Монопольна конкуренція є результатомдиференціації товарів з метою, кожної фірми виділити свою продукцію, яка можемати велику кількість аналогів. Тобто, при вході на ринок суб’єкт пропонуєпевний товар чи послугу, який відрізняються від інших товарів чи послуг,представлених в даний час на ринку, але мають схожі корисні властивості, і зіштовхуєтьсяз великою кількістю конкурентів. Особливістю недосконалої або монопольноїконкуренції є те, що поняття самої конкуренції значно розширилося, іконкурентна поведінку може виникнути між різногалузевими виробниками.Наприклад, якщо покупець має певну суму грошей і хоче її витратити, то передним постає питання, що придбати, і це може бути не вибір між буханкою хліба1-го чи 2-го Хлібозаводу, а або придбати хліб, або поповнити рахунку намобільному телефоні. В цей момент вибору оператор мобільного зв’язку таХлібозавод стають конкурентами, їх метою стає переконання, що їх товар єнайпотрібнішим. При недосконалій конкуренції зростає вплив такого фактору якінформація, що може суттєво впливати на попит продукції.
Олігополіяіснує при невеликій кількості товаровиробників певної продукції на ринку, щодає їм змогу більше впливати на конкурентів різними маркетинговими прийомами,ніж це можливо при недосконалій конкуренції. В окремих випадках, з метоюодержання більшого прибутку олігополісти можуть об’єднуватися. Таким видомолігополії є картель. Картель дає змогу його членам домовлятися про розподілринків збуту, розподіл ресурсів та встановлення договірної ціни, яка буде значновищою за ринкову, але все ж нижчою від монопольної. В більшості країн світукартель є забороненою практикою.
Відповідно,можна дати узагальнене визначення конкуренції. Економічна конкуренція – цескладна система взаємодії суб’єктів ринку, результатом якої є досягненнякомпромісів: рівноважного розподілу ресурсів, капіталів та прибутків – длясторони продавця-виробника, та максимальне задоволення потреб покупця – відповідніякісна та цінова сторони товару чи послуги.
Стосовноконкуренції існують різні концепції, в кожній з яких їй приділяють певні її функції.
Концепція,конкуренція як елемент ринкового механізму. Тут конкуренція є механізмом, що врівноважуєпопит та пропозицію, скоординовую та узгоджує поведінку суб’єктів ринку. Вонадіє через попит, пропозицію та ціну.
Заструктурною концепцією, конкуренцію розглядають як критерій, за якимвизначається тип структури галузевого ринку: ринок чистої конкуренції,монополії, монополістичної конкуренції чи олігополії.
Поведінковаконцепція – конкуренція розглядається як змагальність на ринку. Більшістьсучасних визначень конкуренції даються згідно цієї концепції. Тобто конкуренціяє поведінкою суб’єктів ринку, а саме, це боротьба підприємців за одержання прибуткушляхом використання найвигідніших умов виробництва, збуту продукції. ЗаконУкраїни трактує конкуренцію як змагання між суб’єктами господарювання з метоюздобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктамигосподарювання, мають можливість вибрати між кількома продавцями, покупцями, аокремий суб’єкт господарювання, не може визначити умови обороту товарів наринку.
Функціональнаконцепція – конкуренція як боротьба старого з новим. Для того, щоб статилідером потрібні абсолютно нові ідеї, впровадження не тільки нових товарі тапослуг, а створення зовсім нових ніш в економіці витісняючи старі; потреба врадикальних інноваціях.
Отже,конкуренція виконує такі функції:
- рівноважна – досягненнязбалансованості між попитом та пропозицією;
- стимулююча – стимулювання впровадженьдосягнень науково-технічного прогресу у виробництво;
- ціноутворююча – визначення вартостітоварів та формування ринкової ціни;
- санаційна – вибору найбільшефективних форм власності та господарювання через механізм фінансовогобанкрутства;
- структурна – визначає тип структуригалузевого ринку;
- розподільча – розподіляє міжтоваровиробниками ресурси, прибутки, ринки збуту;
- регулююча – щоб перемогти,підприємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач;
- мотиваційна – підприємець, що пропонуєкращу за якістю продукцію або виготовляє її за меншими витратами, одержуєвинагороду у вигляді прибутку.
Сучаснийринок характеризується глобалізацією, що в свою чергу створює абсолютно новіконкурентні відносини. Тобто, можна стверджувати про майбутню революцію уконкурентних відносинах. Так, у книзі Г.Хамела «Революція в бізнесі», йдетьсямова про створення компаній ХХІ ст., основою яких є «нелінійні» інновації. Щобувійти у майбутнє, треба відкинути практично все, що складали основуменеджменту ХХ ст. Конкуренція — це вже не «продукт проти продукту»,«ефективність проти неефективності», а «нелінійна» інновація проти «лінійної» [20,с.35].
Алеідеї Г.Хамела вважають занадто революційними і вони піддалися жорсткій критиці,особливо через такі принципи: обов’язкове запровадження абсолютно нових видівбізнесу та будування майбутнього – ця справа є досить затратною танепередбачуваною, до того ж Хамел пропонує план створення компаній-лідерів, щоне є досяжним для кожного.
Проблемиформування глобального ринку та способи існування в ньому суб’єктівгосподарювання тісно пов’язані з розвитком суспільства нового типу, деосновними інструментами стають потужні інформаційні технології, це зумовлює, яквже зазначалося, виникненню нових конкурентних відносин, що в свою чергувимагає додаткового детального дослідження. Для національної економіки, в томучислі і України, це означає, що прийшла доба економічних тасоціально-культурних реформацій.
Конкурентнесередовище сучасної української економіки досить складне. З одного боку,національний політичний курс направлений на посилення внутрішнього конкурентногосередовища: демонополізація, приватизація, підтримка малого та середньогобізнесу. За часи незалежності, що супроводжуються поступовим рухом в ринковуекономіку, на вітчизняному ринку з’явилися нові типи господарювання, утвореннянових ринкових ніш, що загострило конкурентну боротьбу та надало новіпотенціальні можливості для учасників ринку. Але безсистемність запровадженняекономічних перетворень в Україні не змогла забезпечити формування дієвогоконкурентного середовища. З одного боку вітчизняна система конкурентного прававідповідає міжнародним стандартам та адаптоване до відповідного законодавстваЄвропейського Союзу, але з іншого боку – факти реального життя свідчать про їїнедосконалість.
Структураринку України змінилася, так з 2000р. по 2005р. помітно збільшилася часткаринку з конкурентними ознаками та зменшилася частка з ознаками домінування тамонополії. Проте збільшилася частка ринків з олігополістичною структурою [1,с.14]. Найвищим рівнем конкуренції характеризується такі види економічноїдіяльності як торгівля та посередництво, тобто сфера послуг, через швидкість тамалозатратність інновацій в порівнянні з виробничою сферою. А найвищий рівеньконкуренції мають паливно-енергетичний комплекс, транспорт та зв'язок – вонипереважно відносяться до монополій.
1.2 Сучасні проблемистановлення конкурентного підприємницького середовища та його захисту в Україні
Якбуло зазначено, сучасні економічні відносини рухається в бік активноїінтеграції, що тягне за собою серйозні структурні зміни ринку, особливо вкраїнах, що розвиваються. Інтеграція розглядається як інструмент глобальноїконкуренції, а інформація, як ресурс, стала головним рушійним елементом.
Рухдо глобалізації та інтеграції, звісно, не оминув і Україну. До останнього часув основу визначення напрямів конкурентної політики та антимонопольногозаконодавства було покладено ліберальну концепцію ідеальної конкуренції, якабула сформована теоретиками часів раннього капіталізму, вона на півторастоліття відстає від сучасності та значно втратила свою дієздатність. Сучаснийринок не має постійної структури, його учасники безперервно змінюються – маліпідприємства об’єднуються, а монополісти розпадаються, утворюючи меншіструктури.
Основнимекономічним курсом нашої країни з початку незалежності був перехід до ринковихвідносин, а одним з основних принципів – надання рівних можливостей всім, хтобажає займатися підприємницькою діяльністю в межах державного законодавства. Доситьактивною стала інтеграція до міжнародного ринкового простору, що в свою чергупотребує високий рівень конкурентоспроможності, як національної економіки в цілому,так і її окремих складових – підприємств. Та даний курс не зміг повністювиконати основні поставлені задачі через дуже серйозні помилки. По-перше, данийкурс не має й на сьогодні чіткої системності. По-друге, неефективність правовоїбази. По-третє, при русі до міжнародної економічної інтеграції економікаУкраїни стала однією з найвідкритіших у світовій економіці, при чомунаціональні підприємства залишилися беззахисними перед зовнішнім впливом. По-четверте,в напрямі конкурентної політики не були закладені еволюційні зміни конкурентноїборотьби.
Основнимінструментом щодо посилення конкурентного середовища передбачався удемонополізації, тобто розкрупнення великих підприємств, та підтримці малого тасереднього підприємництва. Як наслідок, величезна кількість потужних виробничихта науково-технічних комплексів були зруйновані, а на основі них створенідрібніші господарюючі суб’єкти. Окрім цього, були зруйновані технологічні тагосподарські зв’язки. Саме ці дії відкинули економіку України значно назад, бозамість осмисленого кроку вперед, працездатність більшості галузей була значноослаблена через порушення механізму розподілу ресурсів та капіталів. Безумовнодержава діяла в рамках діючого законодавства, що виявило значні його вади.
Існуютьдва шляхи забезпечення конкурентоспроможності національної економіки – верхнійта нижній. Верхній шлях ґрунтується на освоєнні нових знань, технологій,запровадження інновацій. Якщо країна йде верхнім шляхом, то основним їїзавданням є підвищення продуктивності праці в межах інноваційних технологій, щовимагає високоосвіченої, кваліфікованої робочої сили з високим рівнем оплатипраці. В свою чергу формується стабільний середній клас і соціальна макроструктура– підвищення рівня освіти та соціальних стандартів. Інтеграція у світовуекономіку нижнім шляхом базується на експорті продукції переважно добувноїпромисловості та галузей, що здійснюють первинну обробку та збагачення сировинидля виготовлення напівфабрикатів. В цьому випадку високі технології та знанняне використовуються. Зростає потреба у кадрах, які не потребуютьуніверситетської бази знань. Конкурентною стратегією являється збільшенняобсягів виробництва. Прагнення зменшення затрат задовольняється зменшеннямоплати праці. Формування середнього класу стає неможливим. Значно скорочуєтьсянаціональна економіка і країна перетворюється на сировинний придаток значносильніших і розвиненіших країн, це деградує соціальну, економічну та культурнусфери країни.
Нажаль, сучасні джерела формування конкурентоспроможності економіки Українивідповідають нижньому шляху її нарощування, що спричиняє відповідні соціальнінаслідки [12]. При переході до верхнього шляху основні зусилля повинні бутиспрямовані на збільшення ВВП за допомогою якісних параметрів. Орієнтирами длязрушень національної економіки повинно бути:
- збільшення рівня заробітноїплати, скорочення субсидій на виробництво та імпорт і частки податків;
- збільшення частки домашніх господарств;
- скорочення частки промисловості тасільського господарства, збільшення інших видів діяльності – фінансової,охорони здоров’я, освіти.
Сьогоднішнянеобхідність у ретельному аналізі та критичного переосмислення моделі розвиткусучасної української економічної системи, зокрема і конкурентних відносин,зумовлюється реакцією на кризові прояви влади, соціальних суперечностей та йсамої економіки.
Розвитокекономіки України останніх років перебуває під значним впливом міжнароднихринків. Питома вага експорту у ВВП 2008р. становить 46,9%. Переваги відкритістьекономіки визначається конкурентним статусом її продукції.
Завданнядержави полягає у формуванні культури конкурентних відносин, що сприятимерозвитку малого, середнього та великого бізнесу, впровадження нових принципів підприємницькоїдіяльності. Основним завдання конкурентної політики повинно бути посиленняконкурентоспроможність національного виробника не тільки в рамках національногоекономічного простору, а й на міжнародному, що пояснюється стрімкоюінтеграцією. Завданням антимонопольної політики повинно бути не ліквідаціявеликих монопольних компаній, а максимально зменшити їх зловживання, які можутьпозначитися на економічній та соціальній стабільності. Негативними наслідкамимонополізму в Україні є спад виробництва, створення надприбутків, тінізаціяекономіки, вилучення капіталів закордон, втрата наукового потенціалу,соціальних гарантій, духовних цінностей, зростання злочинності, корумпованістьвлади.
З-поміжвидів економічної діяльності найвищим рівнем конкуренції характеризуєтьсяторгівля та посередництво, частка таких ринків збільшується. Натомість вагропродовольчому секторі та машинобудуванні частка ринків з конкурентноюструктурою зменшилася, найнижчим рівнем конкуренції характеризується ринокпаливно-енергетичного комплексу, транспорту та зв’язку. Найвищим рівнеммонополізації відзначається транспорт та зв'язок, бо вони відносяться домонопольної діяльності.
Дляефективної міграції у міжнародне економічне поле Україна має піти верхнімшляхом розвитку економіки. Основним інструментом мають стати інноваційнівведення, що якісно підвищить конкурентоспроможність національного виробника.Але для цього необхідна база: фінансові ресурси та інтелектуальний потенціал.До того ж, проведена демонополізація економіки України була своєрідноюорганізаційною та інституціональною антиінновацією, яка практично унеможливиларозробку і впровадження у виробництво технологічних інновацій, які вимагаютьвеликих витрат, а тому не під силу дрібним підприємствам. З 2000р. по 2009р.питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльність зменшилася на5,2%, а загальна сума витрат на інноваційну діяльність має тенденцію дозбільшення (див. додаток 1, 2). Дана тенденція свідчить про збільшенняконцентрації виробництва, що є позитивною тенденцією, бо сприяє накопиченнюфінансових ресурсів, які йдуть на інноваційні впровадження. Це підвищує зякісної сторони конкурентоспроможність підприємства (прискорення виробничогопроцесу та покращення якості товару чи послуги). Що стосується малих тасередніх підприємств, то необхідно розвивати сіткову форму співробітництвагосподарюючих суб’єктів з метою посилення взаємодії між ними та об’єднанняресурсних баз, тобто створення кластерів. Такі об’єднання активізуютьінноваційну діяльність, виникнуть нові можливості для ведення господарства.Відбудуться зміни у конкурентних відносинах, бо вони будуть базуватися нетільки суперництві, а й на взаємодопомозі. При чому, основна увагаантимонопольної політики повинна бути прикута до контролю за цінами і неперешкоджати утворенню таких груп. А конкурентна політика повинна встановитичіткі межі діяльності господарюючих суб’єктів, визначити їх зобов’язання. Віншому випадку є активна загроза перетворення країни у постачальника дешевихресурсів, руйнування чи зникнення цілих галузей.
Щостосується становлення малого та середнього підприємництва, слід прийнятинаступні міри:
- необхідні дієві державні проекти, щодопідтримки малого та середнього підприємництва, які мають передбачати створеннягнучкої системи надання підприємцям регіонів кредитів та фінансової допомоги,посередництва в контактах з інвестиційними фондами, лізинговими,ощадно-позичковими компаніями;
- зняти бар’єри вступу на ринки новихгосподарюючих суб’єктів через удосконалення системи реєстрації, лізингування,сертифікації, оподаткування, митного та адміністративного регулюванняпідприємницької діяльності;
- надання пільг при вході новихгосподарюючих суб’єктів на ринки з небажаною високим рівнем монополізованості;
- активізувати залучення коштів місцевихбюджетів, асоціацій, громадських об’єднань, організацій і підприємств нафінансування пріоритетних проектів;
Отже,сучасне українське економічне середовище потребує чіткої та дієвої нормативноїбази, перебудови якісної та структурної організації управління, шляхи розвиткувиробничого та інноваційного процесів.
РОЗДІЛ2 ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКОВИХ СТРУКТУР ЗАЛЕЖНО ВІД СТУПЕНЯ ОБМЕЖЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ:МІКРОЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ
2.1Значення, умови існування та механізм досконало конкурентних фірм і галузей
Конкурентноюфірмою вважається фірма, що продає свою продукцію на ринку з досконалоюконкуренцією. За К.Р.Макконелом і С.Л.Брю прикладами ринку з досконалоюконкуренцією є сільське господарство, фондові біржі та ринок іноземних валют.Метою діяльності конкурентної фірми та основою її діяльності є максимізаціяприбутку – один з парадоксів ринку досконалої конкуренції: кожна конкурентнафірма прагне до монопольного становища.
Досконалоконкурентна фірма не має змог вливати на ціну, тому вона приймає її як належне.Попит з точки зору окремої конкурентної фірми не залежить від обсягів продажу.Незмога впливати фірми на ціну призводить до того, що граничний дохідконкурентної фірми буде дорівнювати ринковій ціні. Саме тому фірма будезацікавленою у збільшенні обсягу виробництва для збільшення обсягів продажу.Граничний дохід в умовах досконалої конкуренції є незмінним. Ринкова пропозиція(пропозиція галузі) складається з обсягів пропозиції всіх фірм, що пропонуютьсвою продукцію на ринку по будь-якій можливій ціні. Складові, від яких залежитьринкова пропозиція – це кількість фірм у галузі, середній розмір фірми вгалузі, цін змінних ресурсів, що використовуються фірмами, технологія.
Крива пропозиціїконкурентної фірми показує, який обсяг випуску продукції буде виробляти тапропонувати фірма, щоб максимізувати прибуток. Крива конкурентної фірми — цечастина кривої її граничних витрат МС, що розташована вище за АVС.
/>
Рис 2.1 А — точка припинення операцій; В — точка самоокупності.
Точкасамоокупності визначається, там де граничні витрати (МС) дорівнюють середнімсукупним витратам (АТС). Точка припинення операцій, це так ситуація, коли цінанижча за мінімальні середні витрати фірма припиняє виробництво (Рис 2.1).
Досконалаконкуренція обумовлює ефект розподілу ресурсів. Ресурси розподілені ефективнотоді, коли жоден із суб’єктів не має можливості покращити свій економічний станбез погіршення стану інших суб’єктів. Такий стан виключає неефективний розподілресурсів. Граничними умовами ефективності виробництва певного блага є;
MB=MC,(2,1)
деМВ – гранична корисність споживача;
МС– граничні витрати виробництва.
Жодна фірма позагалуззю не виявляє ініціативи щодо входження до цієї галузі. Галузь і кожнафірма в галузі будуть продовжувати здійснювати виробництво на тих самих рівнях,поки не зазнають впливу зміни одного з факторів попиту чи пропозиції.
Довгостроковакрива ринкової пропозиції залежить від зміни на довгостроковому інтервалі рівнявитрат галузі по мірі розширення обсягів випуску продукції. В залежності відцього вона може мати додатний або від'ємнийнахил. Якщо середні витрати незмінюються залежно від зміни кількостіфірм, що входять в галузь і виходять з неї, то в іншомувипадкупропозиція галузі буде абсолютно еластична, і крива пропозиції, відповідно,буде горизонтальною.
Галузь знезмінними витратами — це галузь, в якій ціни на фактори виробництва незалежать від зміни обсягу випуску продукції. Фірми в галузі мають незміннісередні витрати. (Незмінний ефект масштабу.) Довгострокова крива пропозиціїгалузі з незмінними витратами — горизонтальна (Рис 2.2, а).Галузьіз зростаючими витратами цегалузь, в якій ціни на ресурси в довгостроковому періоді зростають, фірми вгалузі мають зростаючі середні витрати. (Від'ємний ефект масштабу.Довгострокова крива пропозиції галузі із зростаючими витратами має додатнийнахил. (Нахил втору.)(Рис. 2.2, б). Галузь зі спадними витратами — це галузь, вякій ціни на факторивиробництва зменшуються по мірі розширення випуску продукції. (Додатний ефектмасштабу.) Довгостроковакрива пропозиції в такій галузі буде мативід'ємний нахил. (Нахил вниз.) (Рис 2.2.в).
/>
Рис. 2.2 a) б) в)
а) галузь знезмінними витратами, б) галузь зі зростаючими витратами, в) галузь зі спаднимивитратами
Рівноважнаціна га досконало конкурентному ринку дорівнює з одного боку цінності дляспоживача кожної додаткової одиниці блага, з іншого, витратам виробництва цієїдодаткової одиниці.
Вдосконало конкурентній економіці дії виробників, що прагнуть прибутку,приведуть до того розподілу ресурсів, який максимізує задоволення потребспоживачів.
2.2Неповна конкуренція і монополія в економіці України. Соціально-економічнінаслідки монополії
Сьогоднішнійекономічний курс країни направлений на становлення якісних ринкових відносин,які потребують високого рівня конкурентоспроможності національного виробника. Україніу спадок від соціалістичного минулого залишився ринок з великим рівнеммонополізованості, де основним власником виступала держава, а отже і великачастка державної власності. Тому перші кроки на шляху до конкурентних відносинстали демонополізація та приватизація, посилаючись на такий принципконкурентного ринку як велика кількість господарюючих суб’єктів. Алевідсутність активних заохочуваних заходів з боку держави для появи нових господарюючихсуб’єктів, дефекти правової бази стали результатом низького конкурентного рівнямалого та середнього підприємництва та допустили значні негативні наслідки відмонопольності ринку.
Сучасніринкові перетворення в Україні супроводжуються роздержавленням власності тапоявою нових структурних одиниць, що в свою чергу мали привести до підвищеннярівня конкурентоспроможності суб’єктів національної економіки.
Дляаналізу структури ринку країни виділимо чотири типи ринків: чистої монополії(частка найбільшого підприємства перевищує 90%); з ознаками індивідуальногодомінування (частка найбільшого підприємства від 35 до 90%); з ознаками олігополії(частка трьох найбільших підприємств перевищує 50%); конкурентної структури. Вперіод з 2001 р. по 2009 р. помітно зменшилася частка ринків з чистоюмонополією (з 11,8% до 6,5%), повільно розвиваються ринки з конкурентноюосновою (з 53,9% до 54,3%). Незначні зміни на ринках з ознаками індивідуальногодомінування – з 22,7% до 36,34%, збільшилася частка олігополістичних ринків – з11,6% до 16,6% [1, ст.13]. Збільшення частки олігополістичних ринків потребує необхідністьу постійному контролі з боку Антимонопольного комітету України – збільшуєтьсякількість зловживань. Найпоширенішим зловживанням є завищення цін, що являєтьсярезультатом картельних змов. Так за 2009 р. кількість розглянутих заяв, скарг,звернень з приводу порушення законодавства про захист конкуренціїАнтимонопольним комітетом та кількість проведених ним перевірок значно зросла впорівнянні з 2008 (скарги, заяви, звернення – з 4923 од. до 5987од., перевірки– з 660 од. до 900 од.). Найбільше порушень припадає на агропромисловийкомплекс – 17,9%, житлово-комунальне господарство – 17,8%, паливно-енергетичнийкомплекс – 10,1%, охорона здоров’я – 9%, будівництво – 8,7%транспорт – 7,5%(див. додаток 3).
Основоюкартелів є економічна концентрація, чим менше суб’єктів конкурує на ринку і чимвони потужніші, тим частіше перетинаються їх інтереси і тим сильніше бажаннядомовитися про ціну, розподіл капіталів та ресурсів. Це в свою чергу має якпозитивні так і негативні наслідки. Ціна встановлена олігополістами значнозавищена за ринкову, тому вона потребує жорсткого контролю державою.Концентрація капіталів є причиною створення надприбутків, які найчастіше «відходятьу тінь». Концентрація ресурсів є бар’єром для входження у галузь новихсуб’єктів господарювання. Але разом з тим концентрація має ряд позитивнихмоментів: високі прибутки олігополістів можуть бути направлений у розвитокгалузі, запровадження інновацій, а концентрація ресурсів допоможе «подружньому» розподілити ресурси між учасниками – це все сприятиме підвищеннюпродуктивності праці, зменшенням витрат та збільшенням оплати праці.
Сучаснімонополізовані ринки мають два шляхи розвитку: у економічно розвинених країнанамагаються використати позитивні наслідки монополій та олігополій жорстко їхконтролюючи, у країнах, що розвиваються монополія проявляє себе з негативноїточки зору.
Розглянемопозитивні та негативні соціально-економічні наслідки монополії. Позитивнінаслідки.
Завдякисвоїм масштабам монополіст може мати переваги у виробничо-збутових витратах.Експансіоністська поведінка монопольних компаній несе в собі потенціал доекономічного зростання. Обсяг випуску монопольної фірми значно перевищує обсягвиробництва окремої фірми-конкурента, а політика мінімізації витрат дуже частосприяє значному падінню цін у монополізованих галузях.
Компанія-монополістможе досягти значних переваг у трансакційних витратах. Величезна монополіяздатна знижувати витрати адміністративного характеру, витрати на різні угоди танакладання договорів між окремими виробничими підрозділами, об’єднуючи у своюструктуру суміжні стадії виготовлення продукції, збуту, обслуговуванняспоживачів. В результаті об’єднань зусиль досягається значний економічнийефект.
Величезнімонополістичні об’єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечуючиконкурентоспроможність національної економіки. Наприклад, в Україні основою дляформування ВВП є підприємства-монополісти нафтогазової галузі, електроенергетики,металургійного комплексу, вони займають перші місця в рейтингах за обсягамивалового доходу та експорту.
Монополії,які являють собою групу підприємств, які пов’язані технологічною залежністю,взаємними поставками продукції, тощо, несуть у собі потенціал планування тапланомірності. У межах такої монопольної фірми виникає єдність власності зрозгалуженими виробничим процесом. Монополіст координує ринкові ціни та обсягпродукції, контролює відносини з постачальниками і конкурентами, впливає напопит споживачів і темпи розвитку галузі, здійснює жорсткий облік ресурсів таїх раціональний розподіл між окремими виробниками, управляє величиноюінвестицій. Ринкові процеси стають керованими та підконтрольними, знижуєтьсяневизначеність та непередбачуваність господарської сфери, обмежуєтьсябанкрутство фірм.
Заумов інформатизації та глобалізації світової економіки наявність і утвердженнямонополій не знищує, а лише видозмінює конкуренцію, переводячи її в руслоінноваційної активності, переставляючи акценти з жорсткої боротьби за розоренняі витіснення конкурента з традиційного місця на ринку на пошук перспективнихможливостей, ще не використаних потенціалами суперниками. Це зумовлює певнепом’якшення конкурентної боротьби, відхід у минуле її найбільш руйнівнихпроявів, підвищення інтенсивності конкурентної боротьби на тих ділянках і втихсферах, де технічний прогрес відбувається найдинамічніше, руйнуючи усталеніпропорції та породжуючи нові потенціальні ринки.
Монополістихарактеризуються широким можливостями великомасштабного фінансування, вагомимнауково-технічним потенціалом, сукупністю економічних, технологічних,організаційних факторів, які необхідні для реалізації відкриттів танововведень. Тобто фірми-монополісти мають більший інноваційний потенціал, ніжмалі господарюючі об’єкти. Інноваційна діяльність монополіста є гарантією таумовою збереження свого монопольного становища.
Монополістичніфірми володіють значним інвестиційним потенціалом. Одним із джерел інвестицій єнадприбутки. За Й.Шумпетером, монопольний прибуток виступає стимулом, рушійноюсилою нововведень і одночасно винагородою за нововведення.
Намонопольних підприємствах рівень заробітної праці є істотно вищим, ніж напідприємствах, які функціонують в умовах сильної конкуренції. Монополіст такожнадає значні соціальні гарантії та забезпечує нормальні умови праці длячисельного персоналу компанії, що сприяє підвищенню його добробуту.
Монополістиіноді беруть участь у заходах соціального характеру, займаються активноюдоброчинністю та спонсорською діяльністю, встановлюючи та підтримуючи тіснізв’язки з громадськістю. Це робиться задля підвищення престижу компанії.
Алеразом з тим, панування монополій в тій чи іншій галузі можуть призвести допевних проблеми.
Примонопольній організації ринків має місце алокативна неефективність. Завищенняцін і зниження обсягів виробництва порівняно з їх конкурентам призводять довтрат суспільства, які виражаються у недовиробленому продукті та у зниженнісуспільного добробуту. Ці витрати мають назву «мертвий вантаж монополії».
Відсутністьв галузі ефективних механізмів конкурентної боротьби монопольне становище наринку може спричинити мотиваційну неефективність. Витрати фірми-монополіста навиробництво будуть значно вищими від відповідних витрат конкурентної фірми.Надприбутки можуть спрямовуватися не у виробничий процес, а на створеннябар’єрів для конкурентів.
Зметою підтримки монопольної влади та збільшення прибутків монополія зазнаєневиробничих витрат на надлишкову диференціацію продукції, утримання надлишковихпотужностей, рекламу, підкуп державних чиновників, судові витрати.
Монополістиможуть використовувати надприбутки для інвестування у соціально неефективнівиди діяльності з метою посилення монопольної влади.
Діяльністьмонополій посилює диференціацію доходів у суспільстві, наслідком чого можутьстати соціально-політичні конфлікти. Можливості пошуку привабливіших дляспоживача варіантів вибору товарів є обмеженими, що зумовлює консерватизмпокупців. Ліквідуючи рівноважну ціну та її регулятивну роль, монополістисприяють перерозподілу частини доходів товаровиробників, аутсайдерів іспоживачів на свою користь. Різниця між рівнем монопольно високих (монопольнонизьких) цін, з одного боку, і вартістю (конкурентною рівноважною ціною)продукції, з другого, — цене що інше, як трансферт частини споживчих доходів виробникові. Нерідко самечерез механізм ринкового ціноутворення монопольні структури привласнюють значнучастину економічних ресурсів нації, знижуючиїїдобробут.
Монополістичасто зловживають своїм становищем, порушуючи правові, економічні, етичні нормиі правила поведінки на ринку, завдаючи шкоду своїм конкурентам.
Спостерігаєтьсятенденція до стримування науково-технічного прогресу. У багатьох випадкахпрагнення уникнути збитків від морального старіння функціональних активівпослаблює стимули монополій до нововведень. Тактика поведінки фірм-монополістівполягає у тому, що, коли їх становище захищене, вони не схильні проявлятиінноваційну активність, але тільки виникає загроза появи конкуренції на даномуринку, інтерес до інновацій і науково-дослідницької діяльності різко зростає.
Монополія можеспричинити негативні зовнішні ефекти не тільки в економічній, але й уполітичній і правовій сферах суспільства. Небезпека полягає в тому, що приватніекономічні інтереси монополістичних структур слугують визначальним мотивомполітичних рішень і юридичних норм. Така тенденція дедалі більше проявляться вумовах глобалізації. Міжнародні монополії прагнуть окрім економічної,політичної та ідеологічної влади. Це в свою чергу зумовлює ситуацію двовладдя ідинамічну рівновагу, що склалася між транснаціональним капіталом, з одногобоку, і державою – з другого. Ця ситуація може набирати дві форми – від прямогопротистояння до цілком конструктивного і взаємовигідного співробітництва.
Монополія єнеоднозначним явищем, і які вона матиме соціально-економічні наслідки залежить,перш за все, від контролю за нею, тобто від антимонопольної та конкурентноїполітики держави. Так найсприятливіші умови для негативних наслідків монополіїє нестабільна економіка, де мають місце відсутність розвинених ринковихвідносин, асиметрія інформації, низька ефективність системиінституційно-правового регулювання.
Із подальшоюбудовою якісних ринкових відносин у вітчизняній економіці, окремі проблемипороджені монополіями вдасться подолати. Для покращення ефективності антимонопольно-конкурентногорегулювання потрібне скорочення масштабів тіньової економіки такорупції; зменшення кількості державних органів регулювання та контролюмонополій, чіткий розподіл функцій між різними контролюючими органами,покращення законодавчої бази.
За сучасноїглобальної інтеграції більшу конкурентоспроможність має великий бізнес, томудержава, окрім обмеження влади монополій повинна сприяти їх конкурентномурозвитку на міжнародному ринку. Це дасть змогу одержувати не тільки значніприбутки фірмам, але й величезні внески до бюджету країни. Додаткові кошти можутьнаправлятися на розвиток інших необхідних галузей економіки, які сприятимуть їхрозвитку, та у соціальну сферу, що допоможе покращити добробут народу.
2.3Монополістична конкуренція та олігополія в сучасній економіці
Поняттямонополія в наш час є дуже суперечливим, що викликає неоднозначне ставлення донеї як держави так і суспільства. Практика багатьох сучасних країн довела, щонаслідки монополії залежать від державного контролю за нею та стану економіки.Вже зазначалося, що за нестабільної, невизначеної економіки монополія проявляєсвої негативні наслідки: тінізація економіки, корумпованість влади, відтік капіталівза кордон. І навпаки, при стабільній економіці з якісними ринковимивідносинами, правильному контролі держави монополії мають значні позитивнісоціально-економічні наслідки: раціональний розподіл ресурсів та капіталів,активна інноваційна діяльність, значні вклади до бюджету країни, соціальнівитрати. Це все сприяє покращенню добробуту країни. Тобто монополісти повиннісприяти розвитку своєї країни, що є своєрідною платою за монопольне становище.
Новийрівень розвитку економічних відносин відкрив парадокс сучасної конкуренції.Виявляється, що конкуренція та темпи науково-технічного прогресу є практичнонесумісними речами та мають не пряму, як вважалося раніше, а зворотнузалежність, що в свою чергу змушує шукати нові стратегії економічного розвитку.Постає питання необхідності концентрації виробництва, яке приведе до поверненнятрестівських форм, що і забезпечить міжнародну конкурентоспроможність таефективність національного господарства. Безсумнівно, така ситуація на ринкудає дуже малі шанси для існування малого та середнього підприємництва, бо вонитепер вважаються тягарем на шляху до макроінтеграції та гальмомнауко-технічного прогресу.
Середтаких переваг монополії над досконалою конкуренцією є такі:
- монополія дозволяє розгорнутивеликомасштабне виробництво, одержати економію в масштабі та досягти у такийспосіб мінімальних виробничих витрат на одиницю продукції;
- створю достатні стимули для проведеннядосліджень. Одержання можливості вдосконалення виробничого процесу вимагаєвеликих фінансових ресурсів.
- може забезпечити достатній діапазонспоживчого вибору і сприяти розробці нових продуктів.
Концентраціявнутрішнього виробництва дає змогу модернізувати галузі з високими капітальнимизатратами. Так, завдяки картельній практиці в Японії в 1955-1970 рр. булоуспішно проведено модернізацію чорної металургії, вугледобувної промисловості,суднобудування, нафтопереробки, виробництва хімічних добрив. У Північні Кореї вмашинобудуванні, електроніці, текстильній промисловості, чорній і кольоровій металургії,нафтохімії та суднобудуванні здійснилося примусове злиття приватних компаній,що призвело до утворення високо монополізованих виробничих структур [6, с. 20].
Більшістьрозвинених країн дозволяють своїм компаніям діяти як монополісти, бо їх існуванняє важкоподоланим бар’єром для входження на ринок зарубіжних конкурентів. Дотого ж, підвищується ефективність виробництва національних компаній.
Зусього вище сказаного можна зробити висновок, що паралельно з процесамиконцентрації виробництва, злиття та поглинань у економічно-розвинених країнахсвіту конкуренція набула абсолютно нового значення і трансформуються вінтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними підприємствами (якітрансформуються у кластери – об’єднання за територіальним принципом) тафінансово-промислові групи (об’єднання за ознакою капіталу).
Отже,сучасний ринок має такі відмінні ознаки:
- інтернаціоналізація виробництва, якнаслідок висока відкритість національних економік;
- високе значення інформаційноїзабезпеченості та комунікативность;
- впровадження інновацій;
- використання у виготовленні одногоінноваційного продукту сукупності технологій, якими володіють різніпідприємства.
Отже,на сучасному етапі економічних відносин – розвиток міжнародної господарськоїдіяльності та посилення конкуренції, до основних факторів виробництва додалисяінтелектуальний капітал та міжнародні інформаційні ресурси. За таких умовсереднє та мале підприємництво втрачає свою актуальність і для забезпеченняконкурентоспроможності національного виробника на міжнародному ринку,економічно-розвинені країни світу віддають перевагу великим монопольнимоб’єктам, які грають значну позитивну роль у національній економіці.
РОЗДІЛ3 ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ПРІОРІТЕТИ КОНКУРЕНТНОЇПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
3.1Ресурсний потенціал економічного зростання як фактор конкурентоспроможностінаціональної економіки
Ресурснийпотенціал є одним з чинників, що може впливати на конкурентоспроможністьнаціональної економіки.
М.Портер виділяє чотири стадії розвитку конкурентоспроможності національноїекономіки країни:
— конкурентоспроможність на основі факторів (людські ресурси: кваліфікація івартість робочої сили; фізичні ресурси: доступність і вартість земельних наділів,води, корисних копалин, лісових ресурсів, джерел енергії тощо; ресурс знань:сума наукової, технічної і ринкової інформації, що впливає на створення товаріві послуг; грошові ресурси: кількість і вартість капіталу, який може бутипущений в обіг на фінансування бізнесу; інфраструктура: тип, якість існуючоїінфраструктури (транспортна система, системи зв’язку, система банківськихплатежів, охорона здоров’я, житловий фонд, установи культури – все те, щообслуговує функціонування бізнесу і робить країну привабливою як місцепроживання і плата за користування);
— конкурентоспроможність на основі інвестицій;
— конкурентоспроможність на основі інновацій;
— конкурентоспроможність на основі багатства.
Природно-ресурснийпотенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природніресурси і природні умови. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним.Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні,рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси В основі економічної класифікаціїприродних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого,промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого,одноцільового та багатоцільового призначення. За ознакою вичерпності ресурсів,ресурси поділяють на невичерпні: сонячна енергія, енергія води, вітру, та невідновлювані– корисні копалини.
Дляадекватного використання природо-ресурсного потенціалу, необхідна його оцінка.Існує виробнича (технологічна) та економічна оцінка. Перша — характеризуєекономічні результати використання природних ресурсів, друга — економічнінаслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втративід забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінкиприродних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані накатегоріях ренти та ефективності.
Длярозміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісніпараметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запасикорисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання якихекономічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістюсировини і гірничотехнічними умовами експлуатації; позабалансові, які принаявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.
Підмінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, якіможуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. Захарактером використання мінеральні ресурси поділяються на групи:паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливігалузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія,електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.
Земельніресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарськихоб'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (впершу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежновід їх цільового призначення, господарського використання і особливостейправового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельнийфонд держави.
Водніресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а томувідіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та ужиттєдіяльності населення.
Лісовіресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища тагосподарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором длярозвитку галузей народного господарства.
Рекреаційніресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених упроцесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я іпідтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єктиі явища природного походження, які можуть бути використані для лікування,оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні(мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальніресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак їхтериторіальне розміщення є дуже нерівномірним.
Насьогодні основним напрямом використання природо-ресурсного потенціалу єресурсозбереження. Воно забезпечує економію природних ресурсів та зростаннявиробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива,основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереженняможуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних іпаливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широкевикористання в галузях переробної промисловості вторинної сировини;стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультиваціявідпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування,підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереженнярекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.
Насьогодні особливо актуальним є вторинний ресурсний потенціал. У більшостікраїнах приділяють велику увагу розширенню напрямків використання маку лату,полімерної вторинної сировини, деревини, скла, металу.
Актуальнимє впровадження енергозберігаючих технологій, у зв’язки з високими темпами заостанні два століття вичерпування невідновлюваних природних ресурсів.
Вцілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогусформувати нову основу господарювання, що базується на економному використаннінаявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вториннихресурсів та маловідходному виробничому циклі.Для цього необхіднівідповідні інновації в даній сфері. Саме вони забезпечать найкраще використанняресурсного потенціалу, що дасть змогу фірмам отримувати вищі прибутки ісприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.
3.2Конкурентоспроможність робочої сили: макроекономічний аспект
Сучаснаглобалізація та створення міжнародних ринків, зокрема і ринку праці, стимулюєдо додаткових детальних досліджень ринку та ринкових явищ. Особливо актуальнимиє конкурентоспроможність робочої сили на макрорівні. Макроекономічний рівеньдослідження конкурентоспроможності людських ресурсів охоплює все населеннякраїни, що формує собою пропозицію робочої сили. Тому конкурентоспроможністьробочої сили є умовою забезпечення як конкурентоспроможність підприємства так інаціональної економіки в цілому. За таких умов критеріями оцінкиконкурентоспроможності робочої сили стає зростання суспільної ефективностівиробництва та задоволення потреб.
Якіснимихарактеристиками конкурентоспроможності робочої сили на рівні суспільствапов’язані з формуванням людського капіталу: знання, досвід, навички, здоров’я –це все сприяє підвищенню продуктивності праці, ефективності ринку праці тавсього суспільства.
Можнавиділити такі основні групи чинників, які пливають на конкурентоспроможністьробочої сили:
— стан економіки та ринків: загальна кон’юнктура національного ринку, галузеваструктура національної економіки, співвідношення реального та тіньового ринку,співвідношення цін на ринку ресурсів, розвиток ринкової інфраструктури,ринкових механізмів та інноваційних процесів, ступінь інтегрованостінаціональної економіки;
— політико-інституційні чинники: державна політика зайнятості, державнерегулювання підприємства;
— соціально-демографічні чинники: соціально-демографічна структура населення,рівень життя населення (рівень освіченості, здоров’я, соціальні гарантії);
— технологічні чинники: науково-технічна політика держави, технологічний спосібвиробництва, питома вага наукомістких виробництв і продукції;
Конкуренціяна ринку праці, на відміну від економічної конкуренції, є дуже жорсткою і можепризвести до негативних соціально-економічних наслідків. Перш за все наконкурентоспроможність робочої сили є кон’юнктурні умови, що відображаютьвідношення між попитом та пропозицією робочої сили. В Україні кількістьофіційно зареєстрованих безробітних поступово зменшується, так з січня 2007 р.по березень 2010 р. їх відсоткове відношення до працездатного населеннястановить – 2,8% до 1,8%, але навантаження на робоче місце значно зросла, навантаженняна 10 вільних робочих місць з 50 до 83. Це зумовлюється тим, що потребапідприємств у працівниках має тенденцію зниження – з 177,7 тис. осіб до 71 тис.осіб.
Спотвореннямеханізму ринкового ціноутворення на ринку ресурсів через низьку оплату праціпорівняно з капіталом, не викликає зацікавленості у суб’єктів господарюванняпроводити технологію низькопродуктивного обладнання, що гальмує розвитокконкурентоспроможності робочої сили.
Зниженнярівня заробітної плати в перехідній економіці, спотворенняїї економічного змісту та сутності, не врахування у витратах праці вартостіпрофесійного навчання та підготовки, створили негативні передумови до навчання,перенавчання, постійного підвищення кваліфікації. Низька оплата праці,відсутність гідної трудової зайнятості зі своєї кваліфікації та професійногопрофілю на вітчизняному ринку праці призводять до зниження рівня конкурентоспроможностіосіб, що мають високу кваліфікацію, науковий ступінь. Висококваліфікованаробоча сила на вітчизняному ринку незапотребувана, тому має місце трудоваміграція, до того ж вона перетворилася на джерело дешевої робочої сили, щовиконує низькокваліфіковані чи взагалі некваліфіковані види робіт.
В умовахнерозвиненості елементів ринкового механізму створюються передумови длярозвитку тіньового сектору економіки. В таких умовах різко зростає тіньовазайнятість, наслідки якої є протирічними: з одного боку, тіньова зайнятістьзменшує тиск безробіття через створення додаткових робочих місць, з іншогобоку, часом гарантії працевлаштування отримують люди, які не мають належноїосвіти і які є неконкурентними в офіційному секторі економіки. Тому займаютьсяробочі місця, на які потенційно можуть бути претенденти, що мають вищіосвітньо-кваліфікаційні характеристики, і з точки зору суспільства різкознижується суспільна ефективність використання людських ресурсів та гальмуєтьсярозвиток конкурентного середовища.
Засучасних умов глобалізації та інформатизації кваліфікаційні знання, навички тавміння швидко старіють, тому необхідним є забезпечення навчання на протязівсього трудового періоду людини.
Длязабезпечення формування конкурентоспроможності в цілому необхіднекомплексне вирішення взаємопов'язаних завдань стимулювання розвиткувиробництва, технологічної модернізації, якісного підвищення характеристикробочої сили, розвитку елементів ринкової інфраструктури,підвищенняжиттєвого рівня тощо.
3.3Значення інновацій для підйому конкурентоспроможності України
Законом України«Про інноваційну діяльність» інновації визначено як новостворені(новозастосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології,продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого,адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшуєструктуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
Основою сучасноїконкурентоспроможності виступають інновації — техніко-технологічні,організаційні, структурні, інституціональні — самевони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють,посідати гідне місце в суспільно-цивілізаційному розвитку. Отже, ключовимзавданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможностіна інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов.
Серед чинниківформування і підтримання умов конкурентоспроможності є проведення конкурентноїполітики, адекватної мірі розвитку економічної системи й такої, щостимулюватиме виникнення перелічених інновацій. Процеси розробки і впровадженнятого чи іншого виду інновацій тісно взаємопов'язані, взаємозалежні та не можутьздійснюватися автономно один від одного. Наприклад, відсутність відповіднихорганізаційних чи інституціональних інновацій не спричинить розробку івпровадження техніко-технологічних і структурних інновацій і, навпаки,відсутність останніх робить перші два види малоефективними.
Необхідністьурахування системності впровадження інновацій при проведенні конкурентноїполітики до останнього часу в Україні практично не бралася до уваги. Основнийакцент робився здебільшого на здійсненні організаційного та інституціональногореформування. Проте обрані засоби не можна назвати інноваційними, навпаки, вонипородили антиінновації ворганізаційному, інституціональному й особливо в структурному реформуванні,призупинивши тим самим розробку техніко-технологічних інновацій.
Порівняно збільшістю економічно-розвинених країн Україна не використовує повною міроюінноваційних факторів зростання. В країні до цього часу не створено умов дляналежного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій утехнологічні інновації. Сьогодні вартість наукомістких технологій,комп’ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо в національномубагатстві України становить лише 0,1%. В основному загальна кількість витрат наінноваційну діяльність має тенденцію до збільшення – з 2000 р. по 2009 р. – з1760,1 до 7949,9 млн. грн. З них на дослідження і розробки – з266,2 до 846,7млн. грн., придбання нових технологій – з 72,8 до 115,9 млн. грн. Але загальначастка підприємств, які займаються інноваційною діяльністю знижуються (з 18до12,8%), це свідчить про поступове збільшення економічної концентрації.Зокрема серед промислових підприємств, питома вага які займаються інноваційноюдіяльність теж зменшується: з2000 р. по 2009 р. – з 14,8 до 10,7%. Впровадженнянових технологічних процесів у промисловості за ці роки збільшилося –з 1403 до1893. Але питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязіпромисловості має схильність дот зменшення – з 6,8 до 4,8%, що свідчить пронеефективність використання інноваційного потенціалу (див. додаток 1, 2).
Проблемамирозвитку національної інноваційної системи слід вважати такі.
Відсутністьчіткої концепції інноваційних національних пріоритетів, цілеспрямованого,послідовного та системного управління інноваційними процесами з боку держави,незадовільне інституційне забезпечення інноваційних зрушень, нестабільність,фрагментарність та суперечливість нормативно-правової бази інноваційноїдіяльності.
Існуваннясистемних проблем у розвитку наукової та науково-технічної сфери, деградаціяінтелектомістких секторів національної економіки, недостатнє використанняінноваційного потенціалу української науки та освіти. За останні роки,незважаючи на зростання обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт вУкраїні, їхня питома вага у ВВП постійно скорочується [5].
Незадовільнефінансування наукової та науково-технічної діяльності.
Низькаінноваційна діяльність вітчизняних господарюючих суб’єктів.
Неготовністьнаціональної економіки до повноцінного функціонування в глобальних мережах таструктурах.
Таким чином,забезпечення високоякісної конкурентоспроможності національноготоваровиробника, що ґрунтується на інноваційних зрушеннях, залежить перш за всевід внутрішніх факторів розвитку національної інноваційної системи. Сучасніпрогресивні структурні зрушення повинні враховувати світові тенденціїнауково-технологічного розвитку, органічно поєднуватися з політичними, економічними,інституційними, соціально-психологічними та культурними факторами інноваційноїдіяльності. Це в свою чергу потребує дійової стратегії підвищенняконкурентоспроможності національної економіки та свідомого цілеспрямованогорегулювання.
Для забезпеченнянормального існування інноваційної діяльності, що позитивно впливатиме нанаціональну конкурентоспроможність національного виробника потрібні наступнідії:
- розвиток наукомістких галузей, щопотребують науково-технічні розробки для якісного покращення продуктивностіпраці;
- концентрація матеріальних, фінансових таінтелектуальних ресурсів для інноваційного розвитку; збільшення частки ВВП, щоінвестується у дослідження та науково-технічні розробки;
- концентрація фінансових, матеріальних таінтелектуальних ресурсів на розвиток галузей з високотехнічним виробництвом;
- розвиток інфраструктури інноваційноїсистеми;
- створення ефективної системи державнихзамовлень на науково-технічну продукцію;
- стимулювання та підтримка розвиткуперспективних інноваційних підприємств;
- заохочувати суспільство до споживаннянаукомісткої продукції, нарощування інвестицій розвиток інтелектуальногокапіталу, збільшення оплати праці в наукомістких галузях;
- підтримка великого підприємництва –потужних національних корпорацій, які мають потенціал до високоїконкурентоспроможності на міжнародному ринку високотехнологічної продукції.
Засучасних умов міжнародної глобалізації економіки для забезпеченняконкурентоспроможності національного виробника «якісним шляхом» необхіднийвисокий рівень інноваційної діяльності. А на це потрібні значні як фінансові,матеріальні так і інтелектуальні ресурси. На міжнародному ринку інновації є нетільки запорукою успіху, а і являють собою умовою існування на ньому.Інформація починає виступати головним фактором виробництва, природно виникаєпотреба у інтелектуальних ресурсах, а це стимулює розвитку науки та освіти. Дотого ж, підприємства, основою яких є інноваційна діяльність, зазвичай маютьвеликі прибутки, значна частина яких перерозподіляється державою у соціальнусферу, таким чином покращуючи добробут народу.
Висновки
Сучасна світова економікаперебуває у стані глибоких змін, коли традиційні принципи та орієнтириструктуризації та розвитку національного господарства втрачають свою дієвістьчерез такі процеси як глобалізація, активний технічно-інформаційний прогрес.Виникає потреба у оновленні теорії та практики. Зокрема поняття «конкуренція»та «конкурентні відносини» потребують глибшого аналізу.
Згідноповедінкової концепції, конкуренція – це змаганняміж суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненнямпереваг над іншими суб’єктами господарювання, мають можливість вибрати міжкількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання, не можевизначити умови обороту товарів на ринку.
На сьогоднііснує чотири типи конкуренції: досконала конкуренція, монополія, олігополія,монопольна конкуренція.
Сучаснийринок має такі відмінні ознаки:
- інтернаціоналізація виробництва, якнаслідок висока відкритість національних економік;
- високе значення інформаційноїзабезпеченості та комунікативность;
- впровадження інновацій;
- використання у виготовленні одногоінноваційного продукту сукупності технологій, якими володіють різніпідприємства.
Сучаснийактивний рух до міжнародної глобалізації потребує високого рівняконкурентоспроможності національної економіки. Існує два шляхи підвищенняконкурентоспроможності: верхній та нижній. Щоб розвиватися верхнім шляхомкраїні необхідні значні фінансові ресурси для впровадження інноваційнихпроцесів, які мають покращити якісні характеристики товару чи послуги, що івизначатиме їх конкурентоспроможність. Рух же нижнім шляхом зробить країнусировинним придатком іншої, яка є економічно сильнішою.
В Україні длязабезпечення конкурентоспроможності національного виробника необхідно рухатисяверхнім шляхом, тобто необхідні інноваційні зміни. Для цього необхідні значніфінансові ресурси. Економічна концентрація допоможе сконцентрувати виробництво,ресурси та капітал. Саме тому мале та середнє підприємництво втрачає своюактуальність, якщо фірми діють один проти одного. Міжгосподарські відносининабувають нових пріоритетів, конкуренція набула абсолютно нового значення ітрансформуються в інтеграцію, кооперацію та координацію між вітчизняними підприємствами.
Отже, дляпосилення національної конкурентоспроможності значно дієвішими є великікомпанії, які часто займають монопольні та олігопольні позиції на вітчизняномуринку. Це в свою чергу стимулює нове відношення до монополії, бо великі господарськісуб’єкти мають значно більше переваг ніж малі.
Однією знайбільших переваг великих корпорацій є монопольні надприбутки, які державінеобхідно контролювати від «відпливу» за кордон або у тіньову економіку. Монопольнінадприбутки перш за все повинні направлятися у інноваційну діяльність тасоціальну сферу, це дозволить як покращити національну конкурентоспроможністьтак і підвищити суспільний добробут.
Процесглобальної інтеграції змусив переглянути саме поняття конкуренція, її значенняяк у міжнародних господарських відносинах так і у національній економіці. Сьогоднішня тенденція до глобальної інтеграції змушуєпристосовуватися національним економікам до специфіки міжнародного ринку, щопотребує нових конкурентних відносин, нової структуризації ринку. На сучасномуетапі конкуренція є важливим та дієвим механізмом, який забезпечуєвисокоефективність, пропорційність та динамічність ринкових відносин як угалузі виробництва, так і реалізації товарів чи послуг.
Список використаних джерел
1. Аптекар С. Розвиток конкуренції вУкраїні. – 2009. — №7.
2. Буянова Н. Основні функції та станконкуренції в Україні//Формуванняринкових відносин в Україні. – 2007. — №6.
3. Годляк Ю. Теоретичні аспекти конкурентоспроможностістратегічних галузей Української економіки//Актуальніпроблеми економіки. – 2006. — №6.
4. Горняк О. Розвиток теоретичних підходівдо аналізу взаємозв’язків ринкових структур, конкуренції таконцентрації//Економічна теорія. — 2009. — №1.
5. Гражевська Н. Забезпеченняконкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальномувимірі//ЕкономікаУкраїни. – 2008. — №9.
6. Грецький Р. Теоретичні підходи довизначення природи і сутності конкуренції//Формуванняринкових відносин в Україні. – 2007. — №12.
7. Кіндзерський Ю. Проблеми національноїконкурентоспроможності та пріоритети конкурентної політики в Україні//ЕкономікаУкраїни. – 2006. №8.
8. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс:принципы, проблемы, політика. Москва, Республика, 1995. Т.2.
9. Мартиненнко В. Методи оцінкиконкурентоспроможності суб’єктів господарювання//Формуванняринкових відносин в Україні. – 2008. — №10.
10. Марцин В. Конкуренція як засібантимонопольного регулювання ринків та місце в ньому держави//Економіка.Фінанси. Право. – 2007. — №10.
11. Механік О. Інновації, Історія їхвиникнення, суть та значення для підвищення конкурентоспроможності України//Формуванняринкових відносин в Україні. – 2006. — №2.
12. Паламарчук Г. Проблеми концентраціївиробництва в Україні//Економіка України. – 2008. — №11.
13. Попова В. Конкурентоспроможністьекономіки України: джерела формування та соціальні наслідки//Економіка України.– 2008. — №8.
14. Пуцентейло П. Конкуренція як економічнакатегорія//Економіка АПК. – 2007. — №4.
15. Стрембіцька Л. Конкурентоспроможністьробочої сили: макроекономічний аспект досліджень//Формування ринкових відносинв Україні. – 2004. — №9.
16. Тарановська Н. Новітні проявиконкуренції в суспільстві, яке базується на знаннях//Економіка України. – 2008.– №2.
17. Трецький Р. Теоретичні підходи довизначення природи і чутності конкуренції//Формування ринкових відносин вУкраїні. – 2007. — №12.
18. Филюк Г. Конкурентна політика України танапрями її вдосконалення в умовах глобалізації//Формування ринкових відносин вУкраїні. – 2009. — №4.
19. Филюк Г. Соціально-економічні наслідкимонополії: теоретичні і прикладні аспекти//Економіка України. – 2008. — №1.
20. Чепурна О. Сутність та концепціяконкуренції як передумови конкурентоспроможності//Формування ринкових відносинв Україні. – 2009. — №3.
21. Швиданенко О. Концептуальні факторирозвитку конкуренції у макроінтегрованому просторі//Формування ринковихвідносин в Україні. – 2006. — №6.
22. Шнипко О. Конкуренція як специфічнаформа конфлікту і співіснування суб’єктів ринку//Економіка І прогнозування. –2005. — №1.
Додатки
Додаток1
Інноваційна активність/> Питома вага підприємств, що займалися інноваціями Загальна сума витрат У тому числі за напрямами /> дослідження і розробки придбання нових технологій підготовка виробництва для впровадження інновацій придбання машин та обладнання пов'язані з упровадженням інновацій інші витрати /> /> /> % млн. грн. /> 2000 18,0 1760,1 266,2 72,8 163,9 1074,5 182,7 /> 2001 16,5 1979,4 171,4 125,0 183,8 1249,4 249,8 /> 2002 18,0 3018,3 270,1 149,7 325,2 1865,6 407,7 /> 2003 15,1 3059,8 312,9 95,9 527,3 1873,7 250,0 /> 2004 13,7 4534,6 445,3 143,5 808,5 2717,5 419,8 /> 2005 11,9 5751,6 612,3 243,4 991,7 3149,6 754,6 /> 2006 11,2 6160,0 992,9 159,5 954,7 3489,2 563,7 /> 2007 14,2 10850,9 986,5 328,4 Х 7471,1 2064,9 /> 2008 13,0 11994,2 1243,6 421,8 Х 7664,8 2664,0 /> 2009 12,8 7949,9 846,7 115,9 Х 4974,7 2012,6 />
Додаток2
Впровадженняінновацій на промислових підприємствах/> Питома вага підприємств, щовпроваджували інновації, % Впроваджено нових технологічних процесів у т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань з них нові види техніки Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, % 2000 14,8 1403 430 15323 631 /> 2001 14,3 1421 469 19484 610 6,8 2002 14,6 1142 430 22847 520 7,0 2003 11,5 1482 606 7416 710 5,6 2004 10,0 1727 645 3978 769 5,8 2005 8,2 1808 690 3152 657 6,5 2006 10,0 1145 424 2408 786 6,7 2007 11,5 1419 634 2526 881 6,7 2008 10,8 1647 680 2446 758 5,9 2009 10,7 1893 753 2685 641 4,8
Додаток3
Структуравизнаних порушень законодавства про захист економічної конкуренції за галузямиРинок Кількість порушень в 2009 році Всього разом з іншими (%) Антиконкурентні дії суб’єктів господарювання (%) Зловживання монопольним становищем (%) Антиконкурентні дії органів влади (%) Недобросовісна конкуренція (%) АПК 9,5 16,3 8,8 14,3 17,9 ЖКГ 6,5 24,3 24,2 1,7 17,8 ПЕК 12,4 13,1 0,0 1,1 10,1 Охорона здоров’я 8,0 15,5 6,4 14,4 9,0 Будівництво та будівельні матеріали 11,6 5,6 2,1 9,1 8,7 Транспорт 9,8 3,9 15,2 6,3 7,5 Обслуговування та ремонт автомобілів 4,0 6,9 0,0 14,3 5,4 Послуги землевпорядкування 0,0 3,0 4,6 0,0 2,2 Зв'язок та телекомунікації 2,2 3,5 0,0 9,1 2,6 Інші ринки 36,0 7,9 38,7 29,7 21,2 Всього 100 100 100 100 100