Міністерство освіти і науки України
Черкаський державний технологічний університет
Факультет перепідготовки фахівців
Контрольна робота
з курсу
„Економічна історія”
Тема: „Економічний розвитокСтародавнього Єгипту”
Варіант 2
Перевірив: Виконав:
Черкаси 2007
План
Вступ 3
1. Сільськегосподарство Стародавнього Єгипту як основа його економіки 4
2. Розвитокремесел в Стародавньому Єгипті 11
3. Ринковівідносини в Стародавньому Єгипті 13
4. Основніриси господарського розвитку Стародавнього Єгипту 15
Висновок 17
Використана література 18
Вступ
Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Яскравим прикладом цього є економічний розвиток Стародавнього Єгипту який ми спробували детально висвітлити в даній роботі.
1. Сільське господарствоСтародавнього Єгипту як основа його економіки
Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високоурожайних, поливних землях долини Нілу. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства.
Основою економікиЄгипту в цей період було сільське господарство. Уся долина Нілу є, власнекажучи, гігантським оазисом. Якби не Ніл, то весь Єгипет представляв би собоюпустелю, подібну Лівійській.Весь родючий ґрунт долини Нілу складається з могутніх відкладень річковогомулу; він легко піддається обробці і відрізняється винятковою родючістю.Своєрідність історії найдавнішого Єгипту полягає в тому, що тут у силуприродних умов країни, навіть при тодішньому рівні розвитку техніки, виявивсяможливим величезний ріст продуктивності землеробства. Могутню ріку Ніл, що нетільки зрошувала землю, але й відкладала при щорічних своїх розливахплодоносний іл, людині необхідно було освоїти для того, щоб вона моглавідігравати важливу роль у розвитку господарства. Без штучного осушення ізрошення долина Нілу залишалася би багнистою низиною посередині хитких пісків.
На зображенні, що дійшлодо нас з часу одного з до династичних царів, показані його піддані, що голимируками і мотикою працюють на багатоводній протоці. У представленні сучасників Iдинастії будь-яка область їхньої країни була насамперед зрошуваною землею; самеслово «область» (ном) у той час писалося знаком, що зображував землю, поділенийзрошувальною мережею на чотирикутники. Пересічений зрошувальними спорудженнямиЄгипет уже при I династії став країною виняткової родючості. Уже при I династіїВерхній Єгипет у писемності позначався ієрогліфом, що зображував рослину, щовиростає на смужці землі. Нижній Єгипет — країна болотних заростей — позначавсякущем папірусу.
В епохурозвинутого неоліту (V тисячоріччя до н.е.)єгиптяни навчилися вирощувати зернові культури — ячмінь і пшеницю-еммер, щослужили для готування їхньої основної їжі протягом усієї давньої єгипетськоїісторії аж до греко-римського періоду. Хлібороби неолітичних поселень не моглизапозичати навички по вирощуванню зернових культур ні в Передній Азії, оскількидля епохи неоліту не встановлені зв'язки цієї країни з Палестиною, ні вЕфіопії, де самі древні сліди землеробства датуються лише III тисячоріччям до н.е. Тому вченівважають, що землеробство в Єгипті розвивалося самостійним шляхом.
На природних пагорбахуздовж берегів Нілу археологи знайшли поселення ранніх хліборобів другого додинастичного періоду (IV тисячоріччя до н.е.), що перейшли до осілого способужиття. Вони навчилися використовувати паводки могутньої ріки шляхом спорудженняпримітивних земляних валів, що утримують на полях природно розлиті водипаводку. У результаті тривалого досвіду осушувальних робіт у дельті і долиніНілу тяжкою і болісною працею хліборобів була створена основа складноїбасейнової системи зрошення. Вона утворилася не відразу, а поступово, шляхомспорудження земляних валів. Для створення басейнової системи зрошення, щодозволяла б затримувати на полях воду паводка на необхідний для посіву час,спостережливі давньоєгипетські хлібороби зуміли використовувати особливостіводяного режиму Нілу і характер рельєфу країни. В часи раннього царства восновному було довершене спорудження басейнової зрошувальної системи в долиніНілу — її родючі землі стали використовувати під ріллі. Продовжувався процесосвоєння й осушення в значній мірі ще більш заболоченої дельти, покритоїбагатими луговими пасовищами для худоби; у її західних і східних областях булирозбиті численні виноградники, сади і городи, у центральних областях почалисіяти зернові культури. Збереглася легенда про те, що цар I династії Міна,якому давньоєгипетська традиція приписує об'єднання Єгипту, спорудив вищеМемфіса греблю на Нілу, направивши його води по новому руслу й осушивши колишнєрусло. Тут було побудоване місто «Білі стіни» — майбутня столиця ЄгиптуСтародавнього царства, відома під грецькою назвою Мемфіс.
Поступово фараони, жерці,державні чиновники присвоїли общинні землі, перетворивши вільних селян назалежних від себе виробників.
Населення дельти булоостаточно замирене і вся країна об'єднана в двоєдину державу «Нижнього іВерхнього Єгипту» лише наприкінці II династії. Об'єднання господарства Нижньогоі Верхнього Єгипту в масштабах усієї країни зіграло настільки великупрогресивну роль у розвитку сільського господарства, що дозволило в часиСтародавнього царства вести грандіозне будівництво великих пірамід. Іригаційнеземлеробство стало основою давньоєгипетського господарства. Об'єднання країни водне ціле було необхідно для підтримки в порядку, а також для розширення йудосконалення величезного іригаційного господарства країни.
Землеробські знаряддя вперіод Раннього царства були в загальному такими ж, що і пізніше, у Древнімцарстві, хоча частково в той час вони були, можливо, менш досконалими. Плугпервісного виду зображують нам письмена-малюнки часу II династії. Мотикапоказана на пам'ятнику одного з до династичних царів. Дерев'яні серпи зуставними лезами зі шматочків кременя були знайдені десятками в одній ізгробниць середини I династії. Помел зерна, як і пізніше, вироблявся вручну:грубі зернотерки (два камені, між якими розтирали зерно) дійшли до нас від часутієї ж династії. На квітучий стан виноградарства при I і II династіях указуютьнезліченні винні судини, знайдені в цілому виді чи в уламках. Судячи з печатокна глиняних пробках судин, місцем процвітання виноградарства, як і в пізнішічаси, був Нижній Єгипет.
Розведення льону в періодРаннього царства доведене тим, що в могилах були знайдені полотнини і ллянімотузки. При цьому деякі полотнини — дуже високої якості, що говорить промитецьке користування ткацьким верстатом, про великий досвід у ткацькій справі,а отже, і про розвите льонарство.
Створення іригаційноїсистеми потребувало не тільки величезної праці і навичок у роботі, але івеликого розвитку знань в області астрономії, математики, гідравліки ібудівельної справи. Оскільки землеробство в Стародавньому Єгипті було заснованона басейновій системі зрошення, річний цикл робіт єгипетських хліборобів бувтісно зв'язаний з водяним режимом Нілу. З найдавніших часів хлібороби, апізніше астрономи Єгипту, вели спостереження за першим раннім сходом на небізірки Пса (Сиріуса), що супроводжував підняття вод Нілу і знаменував початокнового року. На підставі цих спостережень був винайдений сільськогосподарськийкалендар. Він поділявся на три часи року по чотири місяця кожний: «повіддя»(«ахет»), «виходження» («пернит») і «сухість» («шему»). Як показують самінайменування часів року, вони відповідали водяному режиму Нілу і зв'язаним зним сільськогосподарським роботам. Календарний рік древніх єгиптян, що складаєз 365 днів був перехідним (він розходився з астрономічним роком на 1/4 дня),тому часи року могли приходитися на різні місяці. Примітивний, але мудрий ікорисний сільськогосподарський календар часів року можна розглядати як практичнекерівництво для різних сільськогосподарських робіт. Спеціальні чиновникиспостерігали за рівнем підйому вод Нілу під час паводка. Висоту паводкавідзначали на ниломірах, встановлених у різних місцях ріки. Результатиспостережень повідомляли верховному сановнику держави і записували в царськілітописи… Мемфиський ніломер являє собою колодязь, висланий з однакових повеличині квадратних каменів — вода в колодязі піднімається й опускається разомз підняттям і зниженням вод Нілу; на стіні колодязя збереглися древні позначки,що відзначали рівень підйому води.
Дані ніломерів дозволялизавчасно передбачити розміри паводка, від якого залежав майбутній врожай україні. Звістки про підйом вод Нілу гінці розносили по всій країні, щобхлібороби могли підготуватися до паводка.
Землевласники моглирозпоряджатися землею досить вільно, могли її заповідати, продати і подарувати.В одного вельможі могло бути більш одного «домоправителя». Домоправитель бувголовним, відповідальним керуючим «будинку», інакше — господарства вельможі.Йому були підлеглі переписувачі, хоронитель відомостей, мірник і лічильникзерна. Цими людьми здійснювався верховний нагляд за господарством; їм булипідзвітні всі нижчі начальники; вони проводили кийову розправу над усімапровиненими. Як і в державі в цілому, у керуванні господарством вельможі мибачимо всюди переписувачів «особистого будинку» вельможі: при польових роботах,при перегоні черід, у виробничих майстернях. Звітність, у зв'язку з цим, стоялана високому рівні; домоправитель незмінно представляв хазяїну великі відомості,хоронитель господарських книг пред'являв звіт за весь минулий рік.
Володіння вельможірозпадалися на окремі населені пункти — «двори», «селища». На чолі окремихдворів і селищ стояло по «владарю» (хека). Ми знаходимо «владаря» при сівбі іжнивах, скотарні. Відповідно і звітував «владар» як про зібраний хліб, так іпро поголів'я худоби. Нерідко такі звіти кінчалися побиттям «владарів».
Основна особливістьгробничих рельєфів Стародавнього царства полягає в художнім зображенні на нихчисленних сцен трудової діяльності працівників вельможських господарств, заякою спостерігає сам вельможа за допомогою своїх синів, братів і службовців.Працівникам часто допомагають їхні безпосередні начальники — доглядачі. Малотого: до працівників приєднуються і виконують цю ж роботу жерці заупокійногокульту.
Як показують пояснювальнінаписи, що супроводжують зображення, працівники господарств вельмож були їхніми«власними» людьми, до складу яких входили підневільна «челядь» («мерет») ідомашні раби («баку»). У Єгипті переважала державна власність на землю. Роздачуземель робив фараон. У його руках була зосереджена необмежена влада. Основнимибезпосередніми виробниками сільськогосподарської продукції були фелахи, щоскладали більшість населення країни. Вони жили селами — громадами, оброблялисвої землі і землі великих землевласників. Загони женців працювали під звукифлейти. Під ритм музики женцям легше було виконувати важку роботу. Крім того,флейта відігравала важливу роль у культі бога вмираючої і оживаючої природи, щовоскреє, Осириса, зв'язаному із сільськогосподарськими роботами. Провіяне зерновимірялося і враховувалося переписувачами. Потім працівники засипали його взакруглені зверху сховища, що стояли на фундаменті. У господарствах вельможсховища були споруджені з нільського мулу (на рельєфах вони пофарбовані в сірийколір). У царських і храмових господарствах їх будували з цегли-сирцю. Такізерносховища були виявлені археологами в припірамідному поселенні цариціХенткавес кінця IV династії. Зерно засипали в них зверху, а виймали черезвисувні дверцята внизу. Посівне зерно залишали до нової сівби в сховищахулаштованих на поле. Вони являли собою скирти снопів, обмазаних нільським муломі покритих зверху стеблами папірусу. Зерно засипали і виймали через отвір упідстави сховища.
Так закінчувавсярічний цикл щоденних робіт єгипетських хліборобів, що своєю тяжкою працеюзабезпечували можливість життя і праці населенню всієї країни. Для сільськогогосподарства Єгипту характерні низькі темпи еволюції, повільно удосконалюваласяземлеробська техніка, дуже низький був ступінь господарської самостійності.
Впровадженняштучного поливу землі забезпечувало високий валовий збір зернових у країні. Іззернових єгиптяни вирощували переважно пшеницю — еммер (сорт), ячмінь і сорго,з городніх – часник, огірки, з технічних – льон, з волокон якого ткачівиробляли напівпрозору тканину. Розвивалися садівництво і виноградарство,передусім вирощували фінікові пальми
В епоху Новогоцарства (1580-1555 рр. до н. е.) було винайдено шадуф, експлуатуючи який дваробітники за світловий день могли полити до пів гектара землі. Шадуф дав змогуєгиптянам інтенсивно освоювати високі поля, посприявши насамперед розвиткусадівництва. Нарешті, у I тис. до н. е. єгиптяни почали використовувати для поливу земліводоналивне колесо сакіє, яким дотепер користуються єгипетські селяни. Ремонтдамб, очищення каналів, регулювання послідовності багаторазового поливу полів,польові роботи, пов”язані з режимом зрошення, — все це могло здійснюватися лишеза жорсткого дотримання графіка, за постійного контролю й управління з єдиногоцентру, здійснюваних державою. Стародавня східна держава, таким чином, виниклавнаслідок необхідності об”єднання сил землеробів-общинників для будівництва й обслуговуваннязрошувальної системи.
Основнимбагатством в Єгипті вважалися худоба й домашня птиця, проте культуратваринництва й птахівництва єгиптян була вкрай примітивною. Протягом тривалогочасу вони відгодовували на м”ясо приручених антилоп, газелей, гієн, журавлів,пеліканів, лебедів та ін. З домашньої птиці вирощували гусей, качок, трималикурей. Знали Єгиптяни й бджільництво, яке, найімовірніше, саме вони й винайшли.Тримали коней. Уже в I тис. до н. е. єгиптяни почали постачати коней на передньоазіатськийринок. Займалися мисливством і рибальством.
В ціломусільськогосподарське виробництво Стародавнього Єгипту розвивалося інтенсивно іповністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні. Іригаційнеземлеробство об”єднувало єгиптян в монолітний трудовий колектив під егідоюсильної монархії.
2. Розвиток ремесел вСтародавньому Єгипті
Досить розвиненимбуло ремесло. Особливих успіхів єгиптяни досягли у таких галузях ремесла, якстолярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство,ткацтво, ювелірна справа тощо. Уже в епоху Стародавнього царства (2800-2250 рр.до н. е.) вони виробляли за допомогою примітивних кам”яних та міднихінструментів п”ятишаровий дикт, будували надійні парусні та веслові судна зпапірусу та деревини, виготовляли з кедрової смоли чудову ароматичну олію,навчилися ливарництву. Далеко за межами країни славилися вироби єгипетськихювелірів із золота, срібла та електрума. Вражає майстерність каменярів, якіспоруджували над внутрішніми галереями й камерами пірамід надміцні перекриття,що надійно витримували колосальний тиск на них, а стіни гробниць і храмівприкрашали філігранними рельєфними зображеннями, використовували так ретельношліфовані й припасовані одна до одної багатотонні кам”яні брили, що між ними неможна просунути кінчик цигаркового паперу. Більше того, єгипетські будівельникипробивали нові тунелі й камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсягробіт, виконаних ними упродовж доби Стародавнього царства, який лише наспорудженні пірамід перевищував 12 млн. куб. м.
Періодомнайвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства (1580-1085рр. до н.е.). У цей період найбільш швидко стали розвиватися ремесла. При дворіфараонів, палацах створювались майстерні, в яких інколи працювало до 150 осіб.Виникли нові методи обробки золота: плетіння золотих ниток, виготовленнязолотих ланцюжків, кування тощо. Єгиптяни уже виготовляли дуже тверду бронзу. Усередині II тис. до н. е. в Єгиптіз”явилися перші вироби із заліза, проте господарське використання цього металугальмувалося відсутністю в країні залізної руди. Єгиптяни значно удосконалюваливиробництво скла, ливарництво, суднобудування, досягли справжніх вершин умистецтві бальзамування. Ще у I тис. дон.е. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси особливий фаянс, якийкористувався великим попитом на міжнародному ринку.
Ремісникикористувалися промисловою сировиною Нільської долини. До Єгипту завозили лишедефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного Середземномор”я), срібло таолово (для виробництва бронзи).
У Єгипті впершебуло розроблено технологію виготовлення матеріалів для письма – папірусу. Зцією метою на початку III тис. до н.е. використовувалася трав”яниста рослина папірус, стебло якоїрозрізалось на смужки, що накладались одна на одну. Перехрещені шариздавлювалися під пресом, а потім висушувались. Як матеріал для письма, вонислужили на Близькому Сході й в Європі навіть у Середні віки.
3. Ринкові відносини в Стародавньому Єгипті
Оскільки на півночіЄгипту переважало тваринництво, а напівдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Сінайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновоюкісткою, деревиною.
У періодСтародавнього царства відбувалася примітивна обмінна торгівля. Єгиптянивимінювали на свої ювелірні вироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровийпосуд тощо у нубійців бивні слонів, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителівекзотичної країни Пунт – миррову смолу, дошки, електрум; у сирійських племен –промислову деревину; у жителів фінікійського міста Бібл, яке поступово сталонайважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, — мідь, бронзу, лазурит,коней. Вели обмінну торгівлю з островом Крит. Проте ця торгівля мала вигляднапівторговельних- напіввоєнних експедицій. За придбаний товар єгиптяни платилизерном (це було основне мірило вартості), одягом, часом міддю, а наприкінцідоби Середнього царства й золотом.
У країні існували рабськіринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни — члени громад. Рабів їхні власникивикористовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинниками тарабами не було. Перші могли потрапити в борговерабство, другим дозволяли мати сім'ї.
Майже весь періодіснування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарноговиробництва в країні не було, збувався не товар, а надлишок продукції,виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни та її географічнаізольованість і можливість легко грабувати сусідні території були основнимгальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства (XI-IV ст. до н. е.).
Незначнимтоварообіг залишався і в епоху Нового царства. Лише наприкінці цієї епохи почавскладатися загальноєгипетський ринок, а в I тис. стали розвиватисятоварно-грошові відносини. У цей період у країні з”явилася одиниця вартості дебен(шматок міді вагою 90 г.). Розвитку торгівлі великою мірою сприяли зв”язки зГрецією, жителі якої відзначалися комерційною жилкою, і зміна становища Єгипту– коли він був могутньою передньоазіатською державою, то одержував залізо,мідь, олово, промислову деревину тощо у вигляді воєнної здобичі та данинивасальних народів, тепер все це він мусив купувати.
Торгівля сприяларозвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство зусіма його соціальними наслідками.
4. Основні риси господарськогорозвитку Стародавнього Єгипту
Одержавленняекономіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація булипов”язані з найважливішою рисою єгипетського, східного суспільства в цілому –прагненням стабільності та незмінності в усьому: економіці,соціально-культурному і політичному житті. Подібно до того, як без общини немогла вижити окрема сім”я, так і самі общини не могли обійтися без держави,тому їх відносини з верховною владою перебували в стані консервації. Назбереження сталості, незмінності стану всієї системи суспільних відносин булоспрямовано матеріальну і духовну діяльність людей. Підтриманню стабільностісхідного суспільства сприяли деспотизм керівників, релігія, звичаї і закони.
Таким чином, длясхідної (азіатської) моделі господарського розвитку характерні риси:
— раби нестановили основної виробничої сили суспільства. У „азіатських” общинах бувнадлишок трудових ресурсів. У період припинення сільськогосподарських робіт,пов”язаних з розливом рік, населення потрібно було чимось зайняти. Тому, невипадково майже всі держави Стародавнього Сходу вели будівництво величнихкультових і світських споруд – пірамід у Єгипті тощо;
- земляперебувала не в приватній, а в державній або державно-общинній власності;
- міждержавою і общинниками-землеробами склалися відносини підданства. Було навіть„відомство постачальника людей” з ув”язненням – з числа тих, хто ухилявся відповинностей;
- державана Сході набула форми „східної деспотії”, тобто повного безправ”я підданихперед лицем держави. Саме тому такий тип суспільства називається „суспільствомсхідного рабства”;
- общинахарактеризувалася стійкістю, що було пов”язано з необхідністю створення йутримання в належному стані іригаційної системи.
Висновок
Заболочена,непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучийоазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину державу. Побудувати цейгідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишкисільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади.Іригаційне землеробство об”єднувало єгиптян в монолітний трудовий колектив підегідою сильної монархії.
Одержавленняекономіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація булипов”язані з найважливішою рисою єгипетського суспільства в цілому – прагненнямстабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному іполітичному житті.
Використаналітература
1. ЛановикБ., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник. –К., 2005.
2. ЛановикБ., Лазарович М. Економічна історія: Курс лекцій. – 5-те вид., випр. – К.:Вікар, 2005.
3. Конотопов М.,Сметанин С. История экономики: Учебник для вузов. – М., 2000.
4. ЛеоненкоП., Юхименко П. Економічна історія: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2004.
5. Тимошина Т.Экономическая история зарубежных стран:Учебное пособие – М., 2001.