Бурякоцукровий підкомплекс України: стан, проблеми, перспективи розвитку

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВААКАДЕМІЯ
Кафедра загальноекономічнихдисциплін
КУРСОВА РОБОТА
З КУРСУ
„РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА”
на тему: „БУРЯКОЦУКРОВИЙПІДКОМПЛЕКС УКРАЇНИ: СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ”

Виконав:
Студент І курсу
Групи О-17
Обліково-кредитного
факультету
Дячук В.І.
Науковий керівник:
Круль Г.В.
Чернівці- 2005

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. БУРЯКОЦУКРОВИЙПІДКОМПЛЕКС ЯК ГАЛУЗЬ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
1.1. Значення та формуваннябурякоцукрового підкомплексу
1.2.Аналіз роботи і сучасний стан бурякоцукрового виробництва
РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИРОЗВИТКУ ЦУКРОБУРЯКОВОЇ ГАЛУЗІ
2.1.Негативні тенденції розвитку галузі та їх наслідки
2.2.Вплив злочинної діяльності на роботу бурякоцукрового підкомплексу
РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИРОЗВИТКУ І ЗАХОДИ ПОКРАЩЕННЯ РОБОТИ ГАЛУЗІ
3.1.Основні напрямки покращення бурякоцукрового виробництва
3.2. Рольновітніх технологій виробництва у роботі галузі
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
/>/>/>ВСТУП
Одним з найбільш вагомих продуктових підкомплексів АПК України, кінцевапродукція якого має стратегічне значення, є бурякоцукровий. Він належить до тихструктурних формувань, пріоритетний розвиток яких найбільш сприяє зміцненню економічногопотенціалу нашої держави, зростанню її експортних можливостей, бо цукор — цестратегічний продукт. Основою його отримання в Україні є одна-єдина сировина — цукрові буряки. При певних умовах вони можуть бути найефективнішоюсільськогосподарською культурою.
Об’єктом дослідження в даній курсовій роботі виступає бурякоцукровийпідкомплекс, а предметом роботи — дослідження стану розвитку бурякоцукровоговиробництва.
Метою даної роботи є дослідження сучасного стану бурякоцукровоговиробництва, факторів його розміщення по території України, а також основнихпроблем та перспектив розвитку цього сектору економіки України в майбутньому.Виходячи з мети, можна поставити такі завдання:
1. Оцінитисучасний стан бурякоцукрового підкомплексу України.
2. Розглянутиструктуру підкомплексу, а також дослідити просторове розміщення підприємствгалузі.
3. Визначитиосновні проблеми підкомплексу та розкрити перспективи його розвитку.
Системний підхід до аналізу бурякоцукрового виробництва вимагає переходувід ізольованого розгляду окремих господарських ситуацій і процесів дозагальної концепції. Конкретна оцінка ситуації, що склалася у бурякоцукровомупідкомплексі, дає змогу виявити основні, реальні особливості його розвитку. Здопомогою економічного аналізу варто вести пошук більш ефективних рішеньстосовно спеціалізації та концентрації бурякоцукрового виробництва.
Певні особливості аналізу виникають при переході до ринкової економіки.Зокрема цукрові буряки впрошують різні категорії господарств: суспільногосектора, фермерські, особисті селянські. Змінюються умови реалізації продукції: за прямимиугодами, через товарні біржі, на основі бартерних угод.
Дослідження бурякоцукрового виробництва розглядається як система, що складаєтьсяз окремих відносно самостійних елементів. Ці елементи утворюють певнуінфраструктуру, яка передбачає цілісність підходу до розгляду проблеми.Застосування принципу системності дозволило охопити низку чинників, показниківта систему методів для оцінки розвитку бурякоцукрового виробництва.
Важливим у дослідженні є принцип історизму та прийом порівняння. Вінзастосовується у випадках зіставлення даних певного року з минулими роками,різних категорій господарств, досягнень розвинутих країн. Так, зіставленняодного року з іншим показує розмір відхилень. Доцільне порівняння здосягненнями розвинутих країн, щоб встановити існуючий розрив і намітити шляхийого подолання та розробити необхідні для цього заходи.
Для виявлення взаємозв'язків та взаємозалежностей, закономірностей,наприклад, в урожайності цукрових буряків, в розмірах посівних площ доцільним єзастосування групування. Переваги цього методу в тому, що він дозволяє виявитивзаємозв'язок та взаємозалежність явищ, закономірності їх змін за масовими статистичнимиданими.
В основі проведення дослідження ринку цукру прийняті наступні положення:
— регіональні природно-кліматичні та економічні умови формуютьособливості діяльності бурякосійних господарств та цукрових заводів;
— різноманітність категорій господарств, що займаються вирощуваннямцукрових буряків;
— особливість приватизації цукрових заводів за участю бурякосійнихгосподарств;
— необхідність державного регулювання ринку цукру.
Для висвітлення теми і розкриття завдань, роботу поділено на вступ, трирозділи та висновок.
У першому розділі розкривається значення бурякоцукрового виробництва вгосподарському комплексі України та його сучасний стан: особливості розвиткубурякоцукрового підкомплексу в ринкових умовах господарювання, розміщеннявиробництва на території України.
У другому розділі розглядаються проблеми розвитку і сучасного становищабурякоцукрового підкомплексу.
Третій розділ роботи висвітлює перспективи розвитку галузі та шляхиподолання проблем роботи бурякоцукрового підкомплексу.
Інформаційна база курсової роботи складається з підручників, посібників,монографій, наукових періодичних видань.

/>/>/>РОЗДІЛ І. БУРЯКОЦУКРОВИЙ ПІДКОМПЛЕКСЯК ГАЛУЗЬ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ/>/>/>1.1. Значення та формування бурякоцукрового підкомплексу
Сьогодні бурякоцукровий підкомплекс України — це складне міжгалузевеутворення. Він об'єднує багато підприємств різного типу -сільськогосподарських, промислових,  транспортних,  чимало  різних допоміжних виробництв. Так,цукрові буряки в Україні вирощуються в 19 областях. Виробництво цієї продукціїрозміщено переважно в господарствах лісостепової  зони,  зокрема  Вінницькій,  Полтавській, Черкаській, Хмельницькій, Київській та Сумській областях. Там отримують двітретини валового збору цукрових буряків. В останні роки вирощуванням цукровихбуряків займалися майже 9 тис. різних сільськогосподарських формувань, посівніплощі даної культури в яких постійно скорочуються.
В бурякоцукровому підкомплексі України нараховується 192 цукрових заводиз обслуговуючою їх інфраструктурою. Вона представлена мережею заготівельнихпунктів (як призаводських, так і пристанційних), спеціалізованих господарств звирощування насіння, заводів з доробки і підготовки насіння до сівби,машинобудівних і ремонтних заводів, кар'єрів з добування вапнякового каменю.Науково-технічне забезпечення підкомплексу здійснюють два науково-досліднихінститути, один проектний інститут, сім дослідно-селекційних станцій, сімдослідно-елітних господарств тощо. В бурякоцукровому виробництві прямо чипосередньо зайнято 2,5 млн. чоловік. Основним завданням досліджуваного підкомплексуУкраїни на сучасному етапі є формування такого ринкового механізму, який би буврушієм економічного прогресу, змушував суб'єктів господарської діяльностівідновити, а в подальшому нарощувати обсяги сільськогосподарського виробництва,відмовитися від застарілих технологій і освоїти нові, добиватися зниженнясобівартості виробленої продукції та підвищення рентабельностігосподарств-виробників.
Бурякоцукрове виробництво, а тим більше цукрова промисловість — різковиражена сезонна галузь. Це створює певну специфіку виробничого процесу.Тривалість виробничого періоду — одне з корінних питань економіки цукровоїпромисловості, оскільки від нього залежать необхідні розміри виробничихпотужностей заводу, розміщення підприємств, економічна ефективністьвиробництва. Але тривалість виробничого сезону економічно ефективна тільки допевних меж, бо із збільшенням тривалості сокодобування вихід цукру, який єважливим показником діяльності цукрової промисловості, знижується, і одночаснозменшується собівартість цукру. Тоді існує оптимальний строк переробки, приякому забезпечується максимальна ефективність виробництва, причому цей строкбуде різним залежно від конкретних виробничих умов та вибраних критеріївоптимізації.
Питання про оптимальну тривалість виробництва треба розв'язувати виходячиз конкретних умов певного регіону і в певний час, на основі його економічноїефективності. Головні чинники, що визначають рентабельну перспективу ірентабельність виробництва: збереження цукру в буряках і максимальний йоговихід, зниження собівартості виробництва продукції. Отже, ефективну роботубурякопереробних підприємств визначають чотири найголовніші чинники, це: ємністьяк внутрішнього, так і зовнішнього ринків, тобто купівельна спроможністьспоживачів; міцна сировинна база (тут має допомогти інтеграція — створеннявласної сировинної бази через матеріально-фінансову підтримку бурякосійнихгосподарств); технічний стан переробної галузі від якого залежить і підвищенняпродуктивності праці, максимальне використання виробничих потужностей цукровогозаводу.
Цукрова промисловість — це та галузь, яка з самого початку її виникненнярозміщувалася виключно в сільській місцевості. Це єдина сфера великоїпромисловості, всі підприємства якої розташовувалися виключно в селах чимістечках. Це говорить про ту роль, яку відіграє цукрова промисловість всоціальному перетворенні села. Жителі вказаних поселень одними з перших почаликористуватися перевагами електрифікації, теплофікації, газифікації і т.д.; тутвиникла найбільш розвинута сітка доріг з твердим покриттям.
Важливою складовою державної аграрної політики є забезпечення високогорівня розвитку переробних підприємств як однієї з основних передумов досягненнявисокої ефективності агропромислового виробництва, що зумовлює необхідністьвсебічної оцінки і постійної підтримки високого рівня його розвитку таефективності функціонування, котрі повинні здійснюватись на науковообгрунтованих засадах.
На спеціальні рахунки цукрових заводів підлягають зарахуванню кошти,отримані з таких джерел, як: кредити банку; виручка від реалізації цукру, жому,меляси; попередня оплата, пов'язана з реалізацією цукрових буряків, цукру,жому, меляси; попередня оплата, пов'язана з відвантаженням продукції. Кошти, щонадійшли на спеціальний рахунок цукрового заводу, можуть бути використанівиключно для таких цілей: розрахунків з товаровиробниками за сировину длявиробництва цукру і закупівлю насіння цукрових буряків; сплати поточнихподаткових платежів; погашення кредитів банку, отриманих для розрахунків зтоваровиробниками, і відсотків за користування кредитами; закупівліенергоносіїв, запасних частин, допоміжних матеріалів, оплати залізничноготарифу. Є надія, що це дозволить поліпшити ситуацію в бурякоцукровомувиробництві, вчасно розраховуватись з бурякосійними господарствами.
Формування бурякоцукрового продуктового підкомплексу передбачає докоріннузміну в організації діяльності галузі. Вона спрямовується на розвитокпідприємницької ініціативи як форми організації управління виробництвом ізбутом продукції, де повністю здійснюється розробка нових конкурентоспроможнихідей та їх оперативна реалізація в практиці на всьому технологічному конвеєрібурякоцукрового виробництва — від селекції насіння цукрових буряків, технологіївирощування цукрових буряків до виробництва цукру та інфраструктури його ринку.Через насінництво створюються умови для широкого впровадження у виробництвовисокопродуктивних сортів і гібридів однонасінних цукрових буряків з високимвмістом цукру. За допомогою застосування сівалок точного висіву досягаєтьсярівномірне розміщення рослин у рядках, що має істотне значення для забезпеченнясприятливих умов живлення рослин, інтегрований спосіб захисту посівів цукровихбуряків та суттєве зниження витрат, зв'язаних з формуванням оптимальної густотипосівів [12]. />/>/>1.2. Аналізроботи і сучасний стан бурякоцукрового виробництва
Цікавим і неоднозначним є аналіз роботи галузі за останні роки. Нинібурякоцукровий підкомплекс України (бурякосійні господарства, цукрові заводи і їхінфраструктура) має як проблеми в питаннях становлення і розвитку, так і певніпозитивні моменти.
З 1991 р. Україна починає втрачати європейські позиції в справібурякоцукрового виробництва. Сьогодні ця важлива галузь аграрної економікиопинилася в критичному стані. За прогнозами споживання цукру в найближчі рокиможе перевищити його виробництво. Таким чином продовольча програма України,зокрема цукрова — під загрозою. Головною причиною такого стану цієїінтегрованої галузі стало: загальна невизначеність українського цукроварінняпри постійному недотриманні оптимальних строків виконанняорганізаційно-технологічних заходів (незаплановані простої заводів черезвідсутність палива складали 231 добу, а через відсутність сировини — 2039 діб)та й договірних зобов'язань у цій сфері; нестабільність економічних відносинміж кремими її складовими — диспаритет цін на сільськогосподарську тапромислову продукцію досягнув катастрофічного співвідношення; відсутністьобгрунтованої державної економічної політики в цукровій та суміжних підгалузях промисловості;
бартеризація економічних відносин між виробниками сировини і переробними підприємствами.Щорічно, а особливо в останні роки змінювалися (погіршувалися) умови угод міжбуряко- і цукровиробниками щодо розрахунків. Так, переробні підприємствапідвищили квоту стягнення цукру з постачальників сировини в середньому до 35 %від його виробітку. Крім цього ряд переробних підприємств не можуть розрахуватисяз бурякосійними господарствами. Селянам нізащо придбати нафтопродукти та запчастинидо бурякозбиральної техніки і навантажувально-транспортних засобів. Такихприкладів чимало.
В Україні історично склалася дуже вагома в Європі база виробництва цукру.Цьому сприяли добрі грунтові та кліматичні умови, висока густота населення,зокрема сільського, особливості економічного розвитку в минулому. Виробництвоцукру в Україні почало інтенсивно зростати завдяки наявності великих ринківзбуту українського цукру і зокрема в центральних губерніях Росії. Отже, вУкраїні почала успішно функціонувати потужна цукрова промисловість. Вона булапредставлена великими підприємствами і за рівнем техніки та концентраціївиробництва різко виділялася серед галузей харчової промисловості.
Підсумки роботи бурякоцукрової галузі Украї­ни за 2003 рік свідчать проте, що зроблено немало всіма учасниками комплексу для стабілізації танарощування виробництва цукру, але проблем і невирішених питань ще доситьбагато. Три роки ви­робництво цукру з буряків в Україні майже на одно­му рівні- 1,4...1,5 млн. т. На даний час існує 140 цукрових заводів із 192 [Дод. 1]. З них в 2003 р. атестовані і занесені до державного реєстру129, хоча працювали лише 121. За даними Держкомстату України у 2003 р. цукро­вібуряки виростили на площі 668,3 тис. га, що на 95 тис. га менше, ніж у  2002 р.(або на 12,4%). Цукро­вими заводами прийнято цукросировини 13,0 млн. т (2002 р.— 13,74 млн. т). Значно зменшили площі по­сівів господарства деяких областей [4, 2-5]. Це наочно відображено в таблиці 1.2.1.

Таблиця 1.2.1
Зменшення посівних площ по областяхВінницької на 23.2 тис. га Хмельницької на 16.5 тис. га Тернопільської на 14.0 тис. га Київської на 11.5 тис. га Черкаської на 9.3 тис. га
Урожайність цукрових буряків по Україні склала 199,6 ц/га (в 2002 р. —  189,0ц/га). Найвищий урожай фабричних цукрових буряків от­римали господарстваЧернігівської обл. — 247,9 ц/га, Київської обл. — 247,6 ц/га, Житомирської обл.-241,6 ц/га, Вінницької обл. — 216,7 ц/га, Тернопіль­ської обл. — 215,7 ц/га,Хмельницької обл. — 212,8 ц/га. Найнижчий урожай був у господарствах Рівнен­ськоїобл. — 149,9 ц/га, Одеської обл. — 156,1 ц/га, Миколаївської обл. — 159,5 ц/га.Кіровоград­ської обл. — 174,3 ц/га.
На 121 цукровому заводі, які працювали, за опера­тивними даними станом на1 січня 2004 р. вироблено 1,45 млн. т цукру-піску з урожаю цукрових буряків2003 р. (у 2002 р. на 127 цукрових заводах було вироб­лено 1,42 млн. т) [Дод. 6]. Виробництво цукру-піску з буряків збільшили цук­рові заводи12 областей, в тому числі найбільше в Тер­нопільській обл. — на 17,8 тис. т,Волинській обл. — на 16,1 тис. т, Київській обл. — на 14,0 тис. т та Жито­мирськійобл. — на 11,2 тис. т. Кращі області по виробництву цукру з 1 га представлені втаблиці 1.2.2.
Таблиця 1.2.2
Виробництво цукру з 1 гаКиївська 29.50 ц /га; Чернігівська 28.85 ц /га; Волинська 28.29 ц /га; Житомирська 26.82 ц /га; Полтавська 26.70 ц /га.

Кількість цукру, яка була одержана з 1 га в інших областях вказана в таблиці1.2.3.
Таблиця 1.2.3
Виробництво цукру з 1 га (інші області)Миколаївській обл. 13.75 ц/га; Чернівецькій обл. 14.40 ц/га; Рівненській обл. 14.80 ц/га; Кіровоградській обл. 16.33 ц/га; Сумській обл. 16.61 ц/га.
У 2003 р. із 266 насінницьких господарств, атесто­ваних на право веденнянасінництва цукрових буря­ків, через несприятливі природні умови виробилинасіння всього 98 господарств, в т. ч. висадкового на­сінництва — 87 табезвисадкового — 11. Валовий збір насіння склав 3448 т (у 2002 р. -  8263 т)при середній урожайності 6,4 ц/га. Основні показники роботи цукрових заводів у2003 р. наведені в таблиці [Дод. 2].
На переробку цукрових буряків урожаю 2003 р. і ви­робництво цукруотримали квоту 126 цукрових заводів загальною потужністю 301 тис. т переробкибуряків на добу. Працювало 121 підприємство загальною потуж­ністю 285 тис. тпереробки буряків на добу, решта не працювала через відсутність цукросировини [Дод. 3].
Позацехові простої від початку виробництва в ціло­му по Україні склали284,5 діб, цехові — 66,9 діб. Особ­ливо великі цехові простої допустили заводичерез:
• ремонт енергообладнання (турбіни) — 4 доби (Сальківський);
• низьку якість мазуту — 6,4 доби (Вендичанський, Наркевицький);
• ремонт обладнання мийного відділення — 4,4 до­би (Оріхівський,Карлівський, Погребищенський та інш.);
• ремонт обладнання дифузійного відділення — 10,19 діб (Угроідський,Яреськівський, Верхняцький, Низівський, Козовськийтаінш.);
• ремонт обладнання газової печі, недостатню кіль­кість вапняного молокаі газу — 6,13 діб (Яреськівсь­кий, Удицький та інш.).
Першими розпочали виробничий сезон 27 серпня 2003 р. Мурафський(Харківська обл.) та Яреськів­ський (Полтавська обл.) цукрові заводи. В першуде­каду вересня працювало 27 цукрових заводів. Вихід цукру в цілому по Українівід початку вироб­ництва склав 11,86% проти 10,77% у 2002 р. [Дод. 4].
Ступінь вилучення цукру з буряків по Україні склала 72,41% проти 72,77% у2002 р. 3 121 цукрових заводів 41 заготовили цукросиро­вини і виробили цукру59% від загальної кількості, при тому, що тривалість виробництва на окремих за­водахбула вище середньої по Україні [Дод. 5].
Протягом останніх років адміністрації цукрових заводів такомпанії-власники недостатньо працюють з товаровиробниками по рівномірномупостачанню сировини на цукрові заводи, що призводить до масо­вого псуваннясировини на бурякопунктах. В зв'язку з відсутністю коштів цукрові заводи не про­водятьнеобхідну заміну обладнання, особливо енерге­тичного. Всього в поточному роцібуло замінено біля 100 одиниць основного технологічного і енергетичного об­ладнання.На більшості цукрових заводів обладнання відпрацювало свій технічний ресурс.Якщо в 1986—90 рр. старіння основних фондів цукрових заводів було на рів­ні51%, то на кінець 2002 р. — в межах 70% [5, 2-4].
В 2003 р. цукрова промисловість працювала за умов дії Закону України«Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» тавідповідної поста­нови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2003 ро­ку №1977, якими встановлена квота поставки цукру на внутрішній ринок (1,8 млн. т),мінімальна ціна на цукрові буряки — 165 грн./т (з ПДВ) та на цукор — 2370грн./т (з ПДВ). На жаль, цінова ситуація на внутрішньому ринку цукру передпочатком виробничого сезону 2003 р. не була стабільною.
В 2003 р. цукровими заводами України вироблено то­варної продукції впорівняльних цінах на суму 4902,1 млн. грн., що на 1314,5 млн. грн. більше, ніжв 2003 році. Зростання обсягів виробництва продук­ції пояснюється збільшеннямдавальницьких обсягів виробництва цукру з тростини на 663,2 тис. т в порів­нянніз 2002 р. (вироблено 789,4 тис. т), збільшенням виробництва цукрового сиропу на341 тис. т (вироблено 405,9 тис. т) та виробництва цукру з цукрових буряків на30 тис. т більше (вироблено 1450 тис. т) ніж у минулому році. Вперше в минуломуроці проведено реалізацію квот на ввіз цукру-сирцю в кількості 380 тис. т і бюд­жетдержави отримав 250 млн. грн. Якби ще частина цих коштів була спрямована нарозвиток і селекцію насінництва цукрових буряків, заміну обладнання по їхприйманню на заводах, вирощування сировини — то такі дії були б позитивносприйняті цукровиками.
Потреба внутрішнього ринку в цукрі з 1 вересня 2003 р. по 1 верес­ня 2004р. становила 1,8 млн. т. З урахуванням пере­хідних запасів цукру 500 тис. т напочаток маркетин­гового року, власного виробництва із цукрових буря­ків урожаю2003 р. — 1450 тис. т, та очікуваного ім­порту (квота на ввезення цукру-сирцю зтростини 125 тис. т та 80 тис. т контрабандного) в повному об­сязізадовольняють потребу держави в цукрі до по­чатку нового сезону переробкицукрових буряків.
Максимальна потреба цукру на рік для забезпечен­ня внутрішнього ринкудержави (населення, спецспоживачі, промпереробка) становить 1,8 млн. т (з розра­хунку38 кг на душу населення), а максимальна місяч­на потреба цукру не перевищує 150тис. т. При цьому не враховується те, що понад 6 млн. українців працює та живеза кордоном і наш цукор не споживає — а це більше 200 тис. т цукру [6].
Розроблена Програма „Цукор України 2005 – 2007”, основною метою якої єпризупинення спаду вироб­ництва цукрових буряків та цукру, задоволення внут­рішньоїпотреби держави в цукрі та регулювання його ринку, створення реальних передумовдля оптималь­ного функціонування галузі в майбутньому та нових робочих місць.Прогнозовані результати виробництва вказані в таблиці 1.2.4.

Таблиця 1.2.4
Виробництво цукрових буряків
(за Програмою „Цукор України 2005 — 2007)Рік Цукрових буряків Цукру 2005 рік 17630 1980 2006 рік 18675 2120 2007 рік 20160 2320
Для реалізації завдань програми випуску високоя­кісноїконкурентоспроможної продукції буде щоріч­но проводитися:
• атестація цукрових і насіннєвих заводів, насін­ницьких господарств;
• ліцензування об'єктів оптової торгівлі насінням цукрових буряків;
• квотування виробництва цукрових буряків, на­сіння та цукру;
• атестація керівників і спеціалістів підприємств бурякоцукровогокомплексу.
/>/>/>РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУЦУКРОБУРЯКОВОЇ ГАЛУЗІ/>/>/> 2.1. Негативні тенденції розвитку галузі та їх наслідки
Головна причина проблем бурякоцукрової галузі в тому, що на державномурівні до цього часу не визначено стратегію її розвитку. Якщо необхідно збе­регтипотужності цукрових заводів як експортний по­тенціал — це один шлях розвитку,якщо виробляти цу­кор в обсягах лише для внутрішнього споживання – інший.Можливий і третій варіант, який не хочеться допускати, — політика держави вгалузі буде спрямова­на на підтримку бізнесу, пов'язаного з переробкоюцукру-сирцю тростинного, що приведе до ліквідації власного бурякоцукровоговиробництва.
Враховуючи останні заяви Уряду, все-таки є надія на підтримку вітчизняногобурякоцукро­вого виробництва. Закон України «Про державне ре­гулюваннявиробництва і реалізації цукру» дає мож­ливість її здійснювати, зокрема,через мінімальну ці­ну, порядок розподілу квот, механізм пільгового кре­дитуваннягалузі, ліцензування оптової торгівлі цук­ром. Виконання цього закону в повніймірі дасть можливість відрегулювати внутрішній ринок цукру, сформувати галузь,збільшити обсяги виробництва, задіяти експортний потенціал, зробити галузьінвес­тиційно привабливою.
Одним із основних інструментів забезпечення від­родження галузі євстановлення державою мінімаль­ної ціни на цукрові буряки і цукор. Проте, вонатак і залишатиметься декларативною доти, поки не буде створений надійниймеханізм утримання мінімальної ціни, сформовані правила гри на внутрішньомуринку.
Стосовно захисту внутрішнього ринку цукру необ­хідно сказати, щонеобгрунтоване ввезення тростин­ного цукру-сирцю в Україну в кінці дев'яностихроків минулого сторіччя за умов надлишку бурякового цук­ру на внутрішньомуринку скоротило вітчизняне ви­робництво до рівня, нижчого від обсягіввнутрішньо­го споживання. На сьогоднішній день головна проблема — неконтрольоване ввезення в Україну цукру і цукровмісних продуктів. Існуючіпрогалини у законодавстві та не­добросовісні виконавці з контролюючих органівда­ють можливість обходити закони і дестабілізувати внутрішній ринок. Якщо у2002 р. в Україну було ввезено 500 тис. т цукру, то у 2003 р. обсяги його збіль­шилисьвтричі і перевищили 1,5 млн. т, з яких левова частка припадає на давальницькусировину. При цьому лише за офіційними даними у 2003 р. невивезеними з Українизалишилось близько 500 тис. т цук­ру з цієї сировини [22].
Основні схеми надходження імпортного цукру в Україну — через давальницькіоперації у зовнішньо­економічній діяльності, через угоди про вільну тор­гівлю зкраїнами СНД, митні і податкові режими спеціальних економічних зон і територійпріоритет­ного розвитку, в обхід Закону „Про Митний тариф України” і прямаконтрабанда.
Бурякоцукрова галузь України все ще перебуває в полоні затяжної системноїкризи. Незважаю­чи на ряд правових, організаційно-економічних татехніко-технологічних заходів, здійсненних держав­ними органами за останнійперіод, кардинальних змін в розвитку бурякоцукрової галузі України поки що невідбулось.
Зазнавши значної руйнації в період 1997-2002 рр., буряківництво і цукровапромисловість України до певної міри загальмували розвиток негативних про­цесів,але на протязі трьох останніх років не рухають­ся у своєму розвитку вперед,зупинившись на показ­никах щорічного виробництва 13 млн. т цукросиро­вини і 1,5млн. т цукру. Аналіз свідчить, що основний спад виробництва (70%) зумовленийскороченням посівних площ під цукровими буряками і лише на 30% — зниженням вро­жайностіі цукристості.
Прикро, що значні скорочення посівних площ від­булися саме в регіонахінтенсивного бурякосіяння — в Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській,Полтавській, Кіровоградській, Тернопільській та інших областях.
Найбільше зниження цукристості також відмічено в областях: Черкаській — на2,74%, Полтавській — на 2,41%, Київській — на 2,12%, Вінницькій — на 1,72%. На1,2… 1,5% знизилась цукристість у Миколаївській, Чернівецькій, Харківській,Сумській і Кіровоград­ській областях. І лише одна Волинська область підня­лацукристість від 15,18% до 16,02%.
Прикро й те, що глибокого детального аналізу при­чин скорочення посівнихплощ і падіння якості сиро­вини в кожному конкретному випадку досі практично нездійснено. Можна говорити лише про загальні зако­номірності, які більш-меншпроявились у останні три-чотири роки. Серед них найсуттєвішим є помітний по­воротагробізнесу в бік більш прибуткових сільськогос­подарських культур івиробництв, а саме: соняшнику, кукурудзи, сої, озимої пшениці. Так, за останні10 ро­ків посівна площа під кукурудзою на зерно в Україні зросла у 1,85 раза (з1,2 млн. га до 2,3 млн. га), під со­няшником-у 2,4 раза (з 1,6 млн. га до 3,8млн. га) і ли­ше в 2004 р. площі під соняшником дещо скорочені.
Бурякова галузь неприваблива для капіталовкла­день та інвестицій. Нові власники,яким дістались цукрові заводи за досить низькими цінами, не поспі­шаютьфінансувати ані виробництво сировини, ані її переробку. А окремі спроби вкластикошти в сировинну базу, за деякими виключеннями, закінчились невдачами. Томузначна частина власників, яка до того ж слабко розбирається у такому складномуви­робництві, як цукрове, воліє експлуатувати природну родючість грунтів і матиприбутки від урожайності 200...220 ц/га або від здачі заводів у металобрухт.
Не виправдовує себе позиція очікування «стратегіч­ногоінвестора», яким в усьому цивілізованому світі є високий рівень заробітноїплати основної маси насе­лення та досить високі внутрішні ціни на продукцію.Заробітна ж плата в Україні, в т.ч. працівників бурякоцукрової галузі, дуженизька. А хронічний дефіцит коштів у основної маси виробників, постійне вими­ванняїх через недосконалість системи ціноутворення та посередництво — основніпричини технічної відста­лості цукрового виробництва, небажання працювати втакій складній галузі. Крім того, надмірне і безсистем­не завезення в Українутростинного цукру-сирцю і пе­реробка його на вітчизняних цукрових заводах є ос­новноюпричиною деформації українського буряків­ництва. Цей фактор вимагаєдетальнішого осмислення та прийняття заходів щодо його врегулювання, тому щобагато негативних рішень з цього приводу прийма­ється саме на рівні державнихорганів.
Відсутність повноцінних інформаційної та моніторингової систем в галузі,розлад статистичної звіт­ності не дають повної і чіткої інформації щодо про­цесів,що відбуваються в галузі. Тому, щорічні дані щодо розмірів площ посіву цукровихбуряків і площ до збирання відрізняються на 120...170 тис. га, а при­чини цьогодосі не встановлені.
Потенціал культури цукрових буряків завжди був досить значним і за економічноюефективністю вони займали найвище місце. За вартістю продукції з гек­тарацукрові буряки переважали озиму пшеницю в 4.4 раза, соняшник — у 4,9 раза, а заприбутками -відповідно у 3,1 і 3,4 раза. У 1986-1990 рр. рентабель­ністьцукрових буряків становила 34,5%, в період 1991-1995 рр. — 89,3%. В останніроки виробництво цукросировини практично стало збитковим, за ви­ключенням 2000р., 2001 р. та 2003 р. коли рентабель­ність була на рівні відповідно 5,8%, 1,5%і 10,2%; у 2002 р. одержано збиток — 10,4%.
Мінімальна закупівельна ціна (з ПДВ) на цукрові буряки третій рік підрядстановить 165 грн./т. Такий рівень ціни вже не забезпечує ефективноговиробництва сировини. За детальними підрахунками Інституту аг­рарної економікиі Інституту цукрових буряків вона має бути на рівні 200...210 грн./т. Тодіоптова ціна цук­ру має становити 2768 грн./т, роздрібна ціна -3,20...3,50грн./кг. Але цього не відбувається, оскільки на внутрішньому ринку ціну цукруне вдається підня­ти више 2200...2400 грн./т. Такий „ціновий тромб” практичнопереводить галузь у розряд неефективних.
А значний ріст реалізаційних цін на озиму пшеницю, кукурудзу і соняшник востанні роки ставить цукрові буряки в розряд економічно невигідних культур. Присередній врожайності буряків 40 т/га, пшениці — 2.5 т (товарного зерна),соняшника — 2,0 т/га (насін­ня), кукурудзи — 8 т/га (зерна) і діючих ринковихці­нах виручка (в розрахунку на 1 га) від цукросировини, озимої пшениці ісоняшника практично вирівнюють­ся, а від кукурудзи — стає у 2,5 раза вищою приспів­відношенні витрат на 1 га як 3:1 (на виробництво цукрових буряківвитрачається 3,7...4,0 тис. грн., решти названих культур — 1,2...1,3 тис.грн.). Навіть у високоефективних господарствах, при ви­сокій врожайностіцукрових буряків, вони поступа­ються кукурудзі на зерно [18]. />/>/> 2.2. Вплив злочинної діяльності на роботу бурякоцукровогопідкомплексу
Основними причинами неза­довільного стану бурякоцукрової галузі єпоглиблення розладу в роботі підприємств цукрової про­мисловості, деформаціясировин­них зон, багаторазова зміна влас­ників, загальна деградація мате­ріально-технічноїбази галузі, виснаження природно-біологіч­ного потенціалу основних зон бурякосіяння,різке зменшення внесення добрив, недосконала інфраструктура ринку.
В галузі збільшилася кількість посередницьких струк­тур, зросло числотрейдерів, а цукровий завод як основний економічний суб'єкт втрачає своєзначення і існування. Аг­робізнес взагалі здійснюється не у виробництві, а успекуля­тивно-комерційній сфері навко­ло цукрового заводу в «тіньово­му»режимі. Останніми роками збільши­лася кількість корисливих зло­чинів у сферідіяльності цукро­вої галузі. Ситуація стає ще не­безпечною у зв'язку з тим, щодо протиправної діяльності все більше залучаються особи кер­івного складу.
Починаючи з 2000 року, у галузі тільки співробітниками органів внутрішніхсправ вик­рито 533 корисливих злочини, з яких 476 (майже 90%) розкра­дань, утому числі у великих та особливо великих розмірах — 255 (53,6%), 224 (47 %) — поса­дових злочинів. До криміналь­ної відповідальності притягнуто 194 особи.
Основними типами зловживань в цукровій галузі є:
— розкрадання державно­го та колективного майна.
У підсобному господарстві ім. Шевченка торгово-промис­лової фірми«Джі СіЕМ Індастрікс Інк.» Бобровицького району Чернігівської областівстановлено недостачу 88,5 т цукру вартістю 106,2 тис. грн., який також необліковувався в бухгалтерському обліку.
— неефективне, нецільове використання бюджетних та позабюджетних коштів.
ВАТ «Первухінський цукро­вий завод» Харківської області безвідповідного дозволу ДПІ ре­алізовано 672 т меляси на за­гальну суму 241,9 тис.грн., що перебувала у податковій заставі. Зазначені кошти не були пере­рахованідо державного бюдже­ту, а використані на поточні потреби товариства.
— шахрайство з фінансови­ми ресурсами, фіктивне підприємництво.
Правоохоронці Буковини припинили діяльність шахрая-«гастролера», котрий тривалий час перебував у всеукраїнсько­мурозшуку. Роз'їжджаючи країною, 33-річний уродженець Донецька видавав себе запредставника чи керівника різноманітних торго­вельних фірм та підприємств. І,пред'являючи, звичайно ж, фальшиві документи, пропону­вав приватним підприємцямпридбати за доступною ціною цукор. Та, отримавши солідні грошові кошти,„гастролер” „ки­дав” компаньйонів. За останні три роки він у різних обласнихцентрах аналогічним чином „кинув” принаймні 30 надто довірливих комерсантів.
— відсутність належного контролю за реорганізацією підприємств,інвентаризацією майна.
Так, при приватизації Хмель­ницького цукрового заводу (пра­вонаступникВАТ «Хмельниць­кий цукровий завод») комісією безпідставно заниженовартість приватизованого майна на за­гальну суму 77,9 тис. грн.
Наявна інформація та уза­гальнені матеріали криміналь­них справ свідчать,що часто взаємини між юридичними осо­бами набувають кримінального характеру. Доцього причетні посадові особи (керівники підприємств та установ, головиправління ВАТ, головні бухгал­тери, керівники підрозділів
підприємств) і матеріально-відповідальні працівники.
Питома вага їх складає:
— керівники підприємств, установ, голови правління ВАТ — 19%;
— фінансово-бухгалтерські працівники — 15,9%;
— керівники підрозділів підприємств — 12,9%;
— матеріально-відповідальні працівники — 11,8%.
На вищевказані категорії припадає основна частина (до 80%) матеріальнихзбитків у ре­зультаті скоєння злочинів. Гру­пова злочинність складає 36,6% відзагальної кількості.
Такому стану справ спри­яють певні чинники:
— високий рівень бартер­них операцій. У галузі обсяг бартерних операційперевищує 60%. Більшість порушень у цій сфері економіки скоюється внаслідокздійснення фінансо­во-господарських операцій шля­хом товарообмінів бурякоцук­ровоїпродукції на пально-мас­тильні матеріали, сільгосптехн­іку тощо. Бартеризаціянегативно впливає на реалізацію загально­державних інтересів, оскільки бартерніоперації:
по-перше, здійснюються поза банківською системою, а отже, поза державним контро­лем,унаслідок бюджети всіх рівнів постійно зазнають знач­них збитків;
по-друге, супроводжуються безконтрольним маніпулюван­ням цінами, внаслідок чогоре­альна вартість товарів, які об­мінюються, занижується, на­слідками чого єдиспропорції платіжного балансу країни;
по-третє, сприяють прихо­ванню достовірної інформації про фінансове становищепідприємств;
по-четверте, сприяють роз­витку „тіньового” сектору економіки.
Фактично бартерні операції є одним із видів розкрадання бюджетних коштівшляхом ухи­лення від сплати податків.
— Неналежна організація бухгалтерського обліку, обліку та контролю зазберіганням та використанням товарно-матер­іальних цінностей.
З метою ухилення від опо­даткування значна кількість ке­рівниківсільгосппідприємств та фермерських господарств по­вністю або частково не відби­ваєу бухгалтерському обліку операції з переробки та прода­жу цукрових буряків, неподає звітності до податкових органів. Переважна більшість підприємств цукровоїгалузі роз­раховується зі своїми працівни­ками продукцією власного ви­робництва,тому часто податки взагалі не нараховуються.
— Порушення технологіч­ного процесу при зберіганні та обробцікоренеплодів.
У багатьох районах буряки надходять підв'яленими. Ступінь підв'яленостікоренеп­лодів часто-густо складає до 15,8%. На 5...7 добу спостері­гається їхмасове псування в кагатах, подальше зниження сокового коефіцієнту. На більшостіцукрових заводів втра­ти цукросировини складають 4%, а на окремих заводах — значно вище.
— Правова неврегульованість механізму відшкоду­вання податку на доданувартість із бюджету.
Існуючий механізм відшко­дування ПДВ базується тільки на сумах, заявленихплатника­ми в податкових деклараціях. Головна проблема — підприємства-посередники. Адже значна частина з них — фіктивні фірми, що несплачують до бюд­жету жодної гривні. Вони ви­конують функцію збільшеннякінцевої вартості товару з од­ночасним збільшенням суми податку на доданувартість, що потім буде пред'явлена для відшкодування з бюджету.
— Недосконалість чинних кримінально-правових норм щодо боротьби зпорушенням бюджетного законодавства.
Особи, винні в незаконно­му та нецільовому використанні бюджетних коштіву особливо великих розмірах або в обсягах, що перевищують межі видатківусупереч встановленому зако­ном порядку, часто уникають покарання, оскільки цісуспіль­но небезпечні дії скоюються за рішенням колегіальних органів.
При реформуванні держав­них підприємств спостерігаєть­ся тенденція дозбільшення об­сягів реалізації основних засобів та товарно-матеріальних цінно­стей,що перебували у дер­жавній власності господарств, за заниженими цінами.Значного поширення серед керівників підприємств, які го­тувалися дореформування, на­було незаконне списання основ­них засобів.
— Відсутність єдиного уз­годженого підходу правоохо­ронних органів допроблеми організації взаємодії оператив­них підрозділів та органів слідства.
Не забезпечується повна ре­алізація оперативної інформації, грамотнедокументування зло­чинної діяльності посадових осіб, зберігання доказів, уна­слідокчого винні уникають по­карання.
/>/>/>РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИРОЗВИТКУ І ЗАХОДИ ПОКРАЩЕННЯ РОБОТИ ГАЛУЗІ/>3.1.Основні напрямки покращення бурякоцукрового виробництва
Першим етапом виходу з кризи в бурякоцукровому виробництві є вирішенняпроблеми подолання збитковості виробництва і виведення його, як мінімум, нарівень простого відтворення. Другий етап, який повинен розпочатися одночасно зпершим, — виведення підкомплексу на світовий рівень господарювання: технічне іорганізаційне переозброєння виробництва, запровадження нових технологій тощо.Так при підвищенні врожайності цукрових буряків до 300 ц/га собівартість їхвиробництва не перевищуватиме 4,91 грн./ц, рівень рентабельності в 30 % можебути обумовлений ціною лише в 6,38 грн./ц, а при підвищенні врожайності на 50ц/га, собівартість знизиться на 53 коп./ц, а 30-процентний рівеньрентабельності може бути досягнутий і при нижчій ціні.
Розширене виробництво в бурякоцукровому підкомплексі можливе лише зарівня рентабельності в межах 20-25 відсотків. Щоб забезпечити такий рівеньпотрібно отримувати врожай цукросировини не нижче 300 ц/га. Але підвищенняврожайності тісно пов'язане з додатковими витратами. Отже, виходячи звищесказаного можна запропонувати такі підходи:
— досягти запланованої врожайності при існуючих технологіях та наявнихтехнічних засобах можна шляхом оптимізації мінімуму додаткових витрат;
— забезпечити вказану продуктивність бурякових плантацій при зниженні собівартостівиробництва цукросировини можна також і при зростанні додаткових витрат напридбання нової техніки. Але тут повинен бути вибраний такий мінімум, якийгарантував би швидку його окупність;
— при цьому варіанті — максимальна врожайність — мали би бути задіяні всіосновні чинники виробництва світового рівня і зведені до мінімуму можливівтрати біокліматичного потенціалу культури.
Запропоновані підходи до вирішення проблеми оптимізації технологіївиробництва цукрових буряків відображають реальну картину в країні, деспостерігається значне розшарування бурякосійних господарств за рівнемрентабельності, відповідно, і за рівнем забезпеченості матеріально-технічними ресурсами.Крім цього, конкурентоспроможність продукції бурякоцукрового підкомплексу ажніяк не відповідає сучасним вимогам, оскільки  вона  досягається не за рахунок оновленнявиробництва та технологій, а за рахунок використання застарілоїматеріально-технічної бази, недосконалого матеріального стимулювання як навиробництві сировини, так і на її переробці. Як наслідок, працівники села незацікавлені в результатах своєї праці, бо відбувається фактично штучнестимулювання розмірів платні та ще її невиплата. Внаслідок цього втрачається стимулюючафункція заробітної плати, зведено до мінімуму її вплив на ефективний розвитокбурякоцукрового виробництва, прискорення науково-технічного прогресу.Економічні процеси, що грунтуються на основі низької вартості робочої сили, нестимулюють продуктивне нагромадження та якісне її відтворення. Політиказростання заробітної плати має грунтуватися на випереджаючих темпах підвищенняпродуктивності праці. Підтвердження тому — практика в передових бурякосійнихгосподарствах України та розвинутих країнах світу, де підвищення рівня життя народудосягається на основі зростання продуктивності праці як стабільної нормиекономічного життя.
Одним з напрямків прискореної стабілізації бурякоцукрового виробництва тавиходу його на траєкторію зростання є організаційна модель, за якою цукровийзавод формує власну сировинну базу, залучаючи різні сільськогосподарськіструктури на взаємовигідних умовах: гроші — товар. Це можуть бутиагропромислові концерни, закриті або відкриті акціонерні товариства, спільніпідприємства на основі довгострокової оренди землі, виробничі об'єднання напринципах кооперації як по горизонталі, так і по вертикалі. Домінуюча роль маєвідводитись вертикальній кооперації як формі виробничих зв'язків сільськогогосподарства з суміжними галузями, за якої зумовлюється необхідність забезпеченняекономічної єдності та безперервності виробництва на всіх його етапах включнодо реалізації кінцевого продукту.
Чимале значення має завершення створення акціонерних товариств в складіцукрових заводів, бурякосійних господарств, районних об'єднань «Агрохім»,комерційних банків, іноземних інвесторів. Конкретизуючи створення акціонернихтовариств, потрібно зазначити, що їх організація — це необхідність створення набазі цукрових заводів формувань з вирощування та переробки цукрових буряків. Цедасть можливість зміцнити матеріально-технічну базу бурякосійних господарств і підвищитизацікавленість
сільських працівників у кінцевих результатах цукровиробництва. Такийзахід доцільно реалізувати в кожній бурякосійній області. Це сприятимеконцентрації буряківництва, а воно — концентрації капіталу, тим більше, що впайовий фонд кооперативу вноситься земля, яка зайнята під вирощуванням цукровихбуряків.
Необхідно створити умови для залучення іноземних інвестицій в цю галузь,а також організувати спільні підприємства, які ефективніше залучатимуть прямііноземні інвестиції та сучасні технології, максимально зменшать втрати сировинипри її заготівлях, зберіганні та переробці. Основне завдання, яке повинно бутирозв'язане в найближчій перспективі — забезпечення збалансованості сировинної іпереробної бази за допомогою пільгових кредитів, стимулювання розвиткувітчизняної науки, ширше запровадження лізингу в діяльності бурякоцукровихпідприємств.
Практична реалізація заходів щодо реструктуризації бурякоцукрової галузіта регулювання ринку цукру сприятиме ослабленню кризових явищ в бурякоцукровомувиробництві України, дасть змогу успішно розвивати організаційні засадиузгодження інтересів постачальників сировини та цукрових заводів, а такожстворити нові ринкові механізми і елементи ринкової інфраструктури галузі. Але,коли ринок ще остаточно не сформований, то вимоги перехідного періоду повиннівизначатися і регулюватися державою.
Ефективність перебудови бурякоцукрового підкомплексу дістане своє
вирішення коли:
— у буряковому виробництві буде проводитися економія земельної площі зарахунок підвищення врожайності цукрових буряків, їх цукристості, а також колибуде здійснюватися відповідна економія експлуатаційних витрат на їхвирощування;
— у бурякоцукровому виробництві буде запроваджена виробничо-господарська коопераціяміж виробниками та переробниками цукросировини. Беручи до уваги участь у виробничомупроцесі з вирощування потрібної йому сировини, завод зацікавлений, так само які товаровиробники, у підвищенні врожайності цукрових буряків, покращанні їхякості — в цілому всі технологічні операції в буряківництві повинні проводитисяпід наглядом досвідчених спеціалістів цукрових заводів;
— у цукровому виробництві скорочуватимуться загальні обсягикапіталовкладень, витрати на поточний і капітальний ремонт, на експлуатацію іуправління виробництвом, витрати сировини та економія палива, підвищитьсяпродуктивність праці [10].
Для реалізації вищевказаного в Україні є всі передумови. Це, зокрема,науково-дослідні та проектні інститути, машинобудівні заводи, кваліфіковані кадри. Крім того, бурякоцукровийпідкомплекс — це самофінансована система і при створенні необхідних умов дляреалізації названої програми може самостійно мобілізувати інвестиційні ресурсидля підвищення ефективності та модернізації виробництва, стабілізацію постачаннянаселенню цукру, створення потужного експортного потенціалу, а також збільшенняфінансових надходжень до бюджету.
Отже, організаційні і економічні заходи неодмінно повинні бути доповненітехнологічними, бо без запровадження нових технологій виробництва і переробкицукрових буряків неможливо значно підвищити врожайність цукросировини, зменшитивитрати на її виробництво, тобто забезпечити конкурентноздатність продукціїбурякоцукрового виробництва на світовому ринку./>3.2. Рольновітніх технологій виробництва у роботі галузі
На фоні сталих тенденцій погіршення внутрішнього економічного середовищабурякоцукрового виробництва України зростає актуальність питання пошуку шляхівпідвищення економічної ефективності внутрішніх і зовнішніх бурякоцукровихринків України. Одним з напрямків виходу з кризової ситуації в бурякоцукровомувиробництві є зміна організаційних форм господарювання, докорінна перебудовабурякоцукрового підкомплексу в плані тісної співпраці з цукровими заводами,товаровиробниками і бізнесовими структурами. Зокрема, при цукрових заводахдоцільно створювати, наприклад, машинно-технологічні станції. Кожнамашинно-технологічна станція може орендувати чимало ріллі з метою вирощуванняцукросировини — найбільшого дефіциту для нормального функціонування цукровогозаводу.
Незважаючи на те, що інтенсифікація бурякоцукрового виробництва вже давностала необхідністю, дуже часто вона викликає й небажані наслідки — втрачаєтьсяродючість грунту, зменшується вміст в ньому гумусу, посилюються ерозійніпроцеси, забруднюється не тільки кінцева продукція, а й навколишнє середовище.Уже сьогодні в навколишньому середовищі спостерігається надлишковенагромадження агрохімікатів. Це — пряма загроза здоров'ю і життю не тількининішнього, а й наступних поколінь.
Дуже обнадійливим в запропонованій технології виступає суттєве зниженнятрудомісткості при виробництві цукросировини — з 23,5 людино-дня до 5,2, якехарактеризується загальною величиною зменшення в 4,5 рази. Найбільше живоїмалопродуктивної праці можна було би вилучити в збиранні цукрових буряків,звичайно застосувавши найсучасніші бурякозбиральні комплекси Тернопільськогокомбайнового заводу, які до того ж є найдешевшими і найбільш пристосованими домісцевих умов буряковиробництва. Використання їх дозволить не тільки вивільнитизначну кількість живої робочої сили, а й поєднати кілька технологічнихоперацій, які в традиційній схемі збирання займали значне місце.
Найбільш стабільними в існуючій технології буряковиробництва є підвищенівитрати нафтопродуктів, хоча їх зниження передбачається в 1,7 рази. Якщо віснуючій технології їх витрачається в розрахунку на один гектар посіву цукровихбуряків 1,6 центнера, то в запропонованій вони не будуть перевищувати одногоцентнера, а це в розрахунку на всю бурякову площу — вагома економія.
Це, так би мовити, загальна схема технології існуючого та пропонованогобуряковиробництва. При більш уважному аналізі пропонованої технології можназнайти суттєвіші резерви її поліпшення (з точки зору екології) та зниження ресурсомісткостіпри вирощуванні цукросировини. Тим самим буде вирішуватися проблемазапровадження ґрунтозахисної системи землеробства, відтворення ґрунтової родючості,виробництво екологічно безпечної продукції харчування. Так, в запропонованій технологічнійсхемі можна повністю відмовитися від дворазового хімічного обробітку посівів,різкого скорочення застосування мінеральних добрив, замінивши їх органікою, проведеннямцілої низки агрозаходів, традиційних для землеробства України, та й відновленнякласичної системи господарювання при якій основна ставка робиться на інтенсивнийрозвиток головної багатоаспектної галузі — рослинництва та її складових,особливо тих, які виступають основою природного відтворення родючості грунту.
Найефективнішим і найдешевшим способом комплексного відродження родючості землі єсидерати. Вони допомагають розв'язати цілу низку проблем: забезпечитиоптимальне живлення сільськогосподарських культур, усунути їх несумісність,запобігти хворобам, боротися з ерозією грунтів, поліпшувати їх фізичні тахімічні властивості. Так, сидерати в польових умовах еквівалентні 60 т/гаорганічних добрив. До них в умовах і України найкраще надаються: олійна редька,гірчиця, ярий ріпак, люпин. 600 ц/га зеленої маси при розкладанні утворюєвелику кількість органіки. При цьому виділяється багато вуглекислого газу, щосприяє інтенсивному росту цукрових буряків. Разом з тим під сидератами грунт нетак інтенсивно руйнується, не ущільнюється атмосферними опадами, сидератипригнічують розвиток бур'янів. У поєднанні з поверхневим обробітком грунту тадобривами сидерація сприяє підвищенню врожайності щонайменше на 25-30відсотків. Приорювати сидерати найкраще пізно восени, коли зниження температуригрунту сприятиме збереженню зеленої маси до весни, тоді розпочнетьсяінтенсивний процес її розкладу.
Сидерати замінюють щонайменше 30-40 % повної потреби гною, але дешевші загній приблизно вдвічі. Висока ефективність та економічна доцільністьвикористання сидератів для підвищення родючості грунтів сумнівів не викликає,це надійний резерв високої врожайності не тільки цукрових буряків, а й всіхінших культур, які мають їх своїм попередником. Що ж до надзвичайно гостроїпроблеми — боротьби з бур'янами, то їх можна успішно знищувати класичнимиагротехнічними заходами, якими послуговувалися українські господарі в минулому.У їхній основі -правильний обробіток грунту і старанний догляд за посівами, депрацівники бурякових плантацій з сапкою успішно завершують попередню боротьбу зцими шкідливими для культури рослинами. При існуючій колгоспно-радянськійсистемі господарювання боротьбу з бур'янами перекладали на гербіциди. Але вонидорогі і не кожному під силу, до того ж не завжди складалися сприятливі погодніумови для їх ефективного використання. В такому випадку не слід нехтуватипопереджувальними заходами, які набагато дешевші і екологічно безпечніші [Дод. 7].
Філософія рекомендованої технології така. Проторена стежка в землеробстві- інтенсивне використання продуктів хімії для підвищення врожайності цукровихбуряків та боротьби з бур'янами і шкідниками вимагає дуже багато грошей,надзвичайної обережності при роботі з хімікатами. Крім того, буряководи від цихзаходів не дістають належного морального задоволення. Отже, потрібно зайнятисяпошуками більш досконалих методів ведення буряківництва, бо добре відношення доземлі повинно побудити і кращі відчуття в душі господаря. Тут потрібнодотримуватися принципу: все, що буде взято у землі, потрібно їй повернути.
Якщо не змінити суті підходу до роботи в буряківництві, то воно з кризине зможе вийти. Застосовуючи гербіциди для боротьби з бур'янами, мінеральнідобрива та інші продукти хімії, буряководи на кожному гектарі втрачають 30 гривень.Їх рятує лише оригінальна державна дотація — списування боргів. Застосовуючикласичну українську систему землеробства, буряководи зможуть виграти 60 гривеньз кожного гектара бурякових плантацій. То чи ліпше, коли з бур'янами боротисякласичними агротехнічними заходами — два рази боронувати і два разикультивувати, чи може з насінням внести гербіциди — і все. Тут треба добреподумати, якої якості буде врожай, де гербіциди знищують не тільки бур'яни. Тай скільки коштують ті гербіциди, як вони впливають на собівартість кінцевоїпродукції. І, нарешті, що вигідніше, дешевше, гуманніше: платити дивовижні сумиза імпорти, отруту, чи дати заробіток вітчизняним буряководам, хоч і з сапкою.Бо, як показали спостереження, на „ручних” площах собівартість виробництвабуряків відчутно нижча, порівняно з тими, де працюють суттєво зношені,недосконалі механізми. Правда, така „економія” коштів та ще й на початку новоготисячоліття за допомогою добровільно-примусових волонтерів на похвалу аж ніякне заслуговує. Але ж це вихід із становища на сучасному етапі, коли набурякових плантаціях панує примітивна пострадянська технологія.
Отже, техніко-технологічний регрес при існуючих умовах в бурякоцукровомувиробництві таки „корисний”. Підмінивши застарілу, зношену, недосконалутехніку, селянин хоче хоч трохи підзаробити. Тим більше, що його праця набагатодешевша, ніж використання продуктів хімії чи застосування бурякозбиральноїтехніки, яка потребує великої кількості нафтопродуктів, запасних частин,ремонтних матеріалів, хоч сама є низькопродуктивною та ненадійною. Таким чином,для агросфери на сьогодні найрентабельнішими залишаються людські руки.
Порівняльні результати української звичайної та новітньої технологій, якавідпрацьована з врахуванням досвіду країн Європи, характеризується разючим результатом.В першому випадку — -5 ц/га, з другому — +25 ц/га [Дод. 8].
Конкурентоспроможність українських технологій з врахуванням і світового досвідув значній мірі залежить від рівня створення та використання сортово-елітногонасіння, що забезпечує підвищений рівень врожайності цукрових буряків потрібноїякості, збільшення виходу цукру з кожної одиниці бурякової площі [Дод. 9; 10; 11].
Відпрацьовані ґрунтозахисні технології біологічного землеробства потребують,як показали дослідження, вдвічі менше пального, у 3 рази менше пестицидів,вдвічі менше металу на один метр захоплення ґрунтообробної техніки. Та йпродукція одержується екологічно чиста, яка високо цінується у більшості країнсвіту, хоч і коштує дорожче. В Україні та обставина поки-що ігнорується. Дляекономічного обгрунтування технології з різним рівнем інтенсивності вирощуванняцукрових буряків пропонуються диференційовані нормативи цих витрат в основуяких покладені середні фактичні витрати в західноукраїнському регіоні тадодаткові, які обумовлюють як вид технології, так і рівень урожайності [9, 6-7].

/>/>ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Отже, на основі дослідження, проведеного в даній курсовій роботі, можназробити деякі висновки і узагальнення. Проте однозначно охарактеризувати станбурякоцукрового підкомплексу неможливо. Безперечно, ця галузь є перспективною,як і більшість інших, яким у попередні роки не приділялося достатньо уваги.
Проведені дослідження і зроблені розрахунки показують, що Україна маєвеликі перспективи щодо розвитку бурякоцукрового виробництва – добре розвинутітрадиційні технології у сферах вирощування цукрових буряків і виробництвацукру, достатню кількість наявних виробничих потужностей та трудових ресурсів,вигідне, з точки зору міжнародного поділу праці, територіальне розташуваннявиробництва тощо. Вони зумовлюються також сприятливими природно-кліматичнимиумовами для вирощування цукрових буряків і їх переробки на цукор. Це єдинакраїна колишнього Союзу, яка може виробляти цукор не лише для задоволенняпотреб свого населення, а й для поставок його на експорт. Прогнозні розрахункипоказують, що Україна може щорічно продукувати 6-7 млн. тонн цукру.
Отже, перехід вітчизняного товаровиробника від виробничо орієнтованоговедення господарства до ринкоорієнтованого може суттєво покрити дефіциттоварів, в основі якого лежало екстраполяційне планування, тобто „віддосягнутого рівня”. Дбаючи про майбутній добробут свого виробництва,підприємець повинен вміти передбачити можливі потреби і вимоги своїхспоживачів.
Крім того Україна має значні внутрішні резерви підвищення ефективностібурякоцукрового виробництва, як, наприклад, — поглиблення процесівагропромислової інтеграції і використання переваг інтегрованого виробництва(створення акціонерних товариств, регіональних формувань типу корпорації,холдінгових компаній, агропромислово-фінансових груп тощо).
Так само бурякоцукрова галузь має і значну кількість проблем, якіпотрібно вирішувати негайно, вживаючи якомога ефективніших заходів. Ці проблемиє як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.
Так вступ України у вільну міжнародну торгівлю ускладнюється тим, щоринок цукру у світі вже давно сформувався і на нього зорієнтованізагальнодержавні програми багатьох цукровиробних країн з квотування,ліцензування, дотування власного виробництва. В цих державах (переважно країниЄвропейського Союзу ) добре працює схема державного регулювання ринку цукру.Враховуючи собівартість та якість українського цукру, а також рівень захищеностіринку цукру Європейським Союзом перспектива експорту цукру з України внайближчий час нездійсненна. Значно дешевший імпортний цукор вільно проникає навнутрішній ринок і створює перешкоди для реалізації вітчизняної продукції таускладнює регулювання ринку.
А вирішення проблеми розвитку бурякоцукрового виробництва тавдосконалення його ринку вимагає здійснення комплексу заходів з перебудовисировинної бази, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, проведеннямаркетингових досліджень внутрішнього та зовнішнього ринків цього продукту.Суттєва роль в цьому плані належить розробці довгострокової програмиреструктуризації бурякоцукрового підкомплексу з тим, щоб, змінивши його формувласності, визначити перспективні цукрові заводи, оптимізувати їх сировиннізони, а неперспективні, технічно спрацьовані підприємства перепрофілювати чививести з експлуатації.
Досвід показує, що реструктуризацію підприємств галузі треба проводити зурахуванням розвитку буряківництва, реальних обсягів виробництва цукросировиниі кінцевої продукції, встановлення відповідних нормативів, наданняпідприємствам довгострокових кредитів для вдосконалення технології виробництваі підвищення якості продукції. Це є одним із основних чинників утриманняпозиції нашої держави на традиційних ринках збуту кінцевої продукції.
Проаналізувавши з достатньою точністю сучасний стан бурякоцукровоговиробництва, визначивши з низки існуючих проблем найголовніші та взявши доуваги запропоновані шляхи вдосконалення роботи галузі, керівництво нашої державимає шанс якщо не вивести Україну у першість країн по збуту цукру на світовомуринку, то принаймні забезпечити власні внутрішні потреби в цьому стратегічномупродукті своїми силами.
/>/>СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. „Чи варто пробиватися на світовийринок через стіну?”. ВиступПрезидента України Леоніда Кучми на Всеукраїнській нараді з питань стратегіїрозвитку аграрного сектора 7 лютого 2003 р.// „Сільський час” від12 лютого 2003 р.
2. Аналіз роботицукрових заводів галузі при переробці цукрових буряків урожаю 2000 року станомна 21 грудня. Національна асоціація цукровиків України. // „Укрцукор”. К.,2001 р., с. 18.
3. Архипов Г. К.Сахарная промышленность икрестьянское свеклосеяние.// Харьков,1993 г., с. 24-25.
4. БорисюкП. Г. Підсумки роботи бурякоцукрової галузі України у 2003 р. та завдання на2004 р.// „Цукор України”, №6, 2003 р., с.2-5.
5. БорисюкП. Г. Стан і зав­дання бурякоцукрової галузі України.// „Цукор України”, № 4-5,2003 р., с. 2-4.
6. ДаніДержкомстату України.
7. Мелентьєв Б. О.,Сорока О. О. Сучасний стан цукрової промисловості України та основні напрямки вроботі цукрових заводів в умовах переходу до ринкової економіки. Рекомендаціїсемінару головних інженерів і головних технологів. // Ворзель, 1996 р., с.1-3.
8. МихеевВ., Холилулин Л. Выход из кризиса в системном подходе.// „Сахарная свекла”, № 2, 1997 г.,с. 3.
9. МількевичВ.М., Куянов В.В. та ін. Технологічна якість цукрових буряків та підвищення ефективностівиробництва цукру.// „Фітосоціо-центр”, К., 2000 р., с. 6-7.
10. Організаційно-економічніпроблеми розвитку АПК. Частина 4. Ціноутворення, інфраструктура аграрного ринкута виробничий потенціалв АПК. (За ред. П.Т. Саблука).// ІАЕУААН, К., 2001 р., с. 4.
11. Основні показникивиробничо-фінансової діяльності агропромислового комплексу України за 1998 р.// МінАПК, К., 1999 р., с. 64.
12. Рекомендаціїсемінару головних спеціалістів цукрових заводів.// „Укрцукор”, К.,1999 р., 150 с.;
13. Рыбак С.Какие семена — такая и свекла .// „Агроперспектива”, № 62 (50)-2004 г., с.35-36
14. Сахар: два рынка,две цены, один кризис.// „Финансовая Украина” от 5 ноября 1996 г., с. 40.
15. Сеперович Н.Продовольче забезпечення і продовольча безпека.// ПАП, К., 1999 р., с. 10.
16. Сизенко Е. Й.Условия для устойчивого роста отрасли. // „Сахарная свекла”, №8, 2001 г., с.7.
17. Статистичнийбюлетень за січень-вересень 2003 року. // Держкомстат України, К., 2003 р.,с. 68.
18. Фурса А. В.Ціноутворення на цукросировину в умовах формування ринкових відносин.// „Економіка АПК”, №7, 2000 р., с. 88.
19. Фурса А.Трансформація цін на цукрові буряки та цукор — основа стабіль­ного розвиткуцукробурякового підкомплексу.// „ЕкономікаУкраїни”, №8, 2002 р., с. 70.
20. Чернявская Л. Й.,Хелемский М.З. К вопросу о потерях сахара при хранении свеклы. // „Сахарная промышленность”, № 1, 1996 г., с. 1-8.
21. ШпичакО., Стасіневич С. Гіркі ціни солодкої галузі.// „Урядовий кур'єр” від 9 вересня2003 р.