МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМУПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИХ СТРУКТУР
У широкому розумінні організаційнемоделювання визначається як впорядкованість і процесвпорядкування організаційно-структурних характеристик для досягнення або поліпшення ефективності, результативності, адаптованості тастійкості організацій. З одного боку, предмет оргмоделювання — це системастійких характеристик організації (переважноапарату управління), її моделі. З іншого — у складній соціально-економічнійсистемі важливим є і результат, і процес її моделювання.
На відміну від проблеми впорядкування умовздійснення окремих робіт (з допомогою раціоналізації затрат часу,документообігу, технічного забезпечення, збагачення та розширення робіт) щодомоделювання на «мікрорівні», більш широка проблема «мезо-» та «макромоделювання» постає до організаціїзагалом та її підрозділів, яка охоплює проблеми диференціації й інтеграції,поділу праці, її контролю, координації тощо. Стосовно мезо — тамакромоделювання суттєвими є дві постановки проблеми: перша — якими повиннібути характеристики організації, передусім її оргструктури, які б відповідалиоб'єктивним економічним, ринковим та іншим умовам; друга — якими мають бутихарактеристики організації, що визначаютьповедінку людей, відповідну до об'єктивних економічних, ринкових та інших законів.
Організаційна модель повинна охоплюватипланування основних організаційних змінних, бути важливим засобом, за допомогоюякого адміністратори пробують надати необхіднеокреслення поведінці членів організації та впливу на них. До цих формальнихзмінних входять: структура організації (у вигляді оргсхем і посадовихінструкцій); системи показників (системи обліку, інформаційні системиуправління, математичні моделі оцінки тапрогнозування результатів); практика компенсацій (оплату, просування по службі, грошові винагороди).
Отже, сучасні підходи до оргмоделювання передбачають: моделюваннясистеми управління як завдання аналізу та синтезу структури з деяких первиннихелементів; моделювання системи управління як задачі раціоналізації технологіїорганізаційних процесів, до яких належатьпроцеси прийняття рішень, прогнозування, планування, мотивації, контролю, інформаційні процеси, процесикомунікацій, нововведень, оперативного управління та ін.; вивчення варіантіврозв'язання проблеми удосконалення організацій, їх адаптації до змін узовнішньому середовищі; шляхи розв'язання ситуаційного вибору характеристикорганізаційної системи управління.
В межах цих напрямів пропонуєтьсярозроблення специфічного концептуального і методологічного апаратуоргмоделювання та удосконалення організацій. Безперервний процес організаційного вивчення, свідомого планування та регулювання змін — цеоб'єктивна вимога, яка визначається динамікою оргсистем уїх найважливіших аспектах, що й призводить достворення спеціальних відділень організації управління та відділіворганізаційного моделювання чи проектування. Реальна побудовапрогресивних та життєздатних структур управління можливалише на основі системного аналізу, який об'єднує кількісні оцінки й організаційне моделювання з вдумливою роботою експертів і господарськихкерівників.
Оскільки організаційна структура управління єодночасно структурою цілей, і структурою функцій та органів,що забезпечують їх досягнення, то це означає орієнтацію у процесі оргмоделювання інноваційних систем на створення такихорганізаційних форм і структур управління, за яких всясукупність функцій, завдань та зусиль забезпечувала б досягнення кінцевої мети.Отже організаційну модель інноваційної системи слід розглядати з позицій розв'язання наявних проблем і станів у зовнішньому середовищі, на мезо-та макрорівні.
В основу методології побудови інноваційнихсистем рекомендується покласти системний, синергетичний, синтелектуальний тагомеостатичний підходи [6,8]. Синергетичний підхід сприяє формуванню загальнихзакономірностей самоорганізації ІС, їх становлення та забезпеченняживучості, зумовлює дослідження просторово-часової організації ІС, умов їх побудови та управління развитком.
Когнітивні (синтелектуальні) підходи допобудови моделей інноваційного розвитку соціально-економічних системпропонується розділяти на соціальні та особистісні. Соціальними когнітивнимипідходами тут можна вважати інтелектуалізацію усіх сфер людської діяльності істворення, таким чином, у соціумі відповідного високоінтелектуальногосередовища, шляхом формування різного роду інноваційних структур. Ці структури,у свою чергу, повинні орієнтуватись наінноваційний саморозвиток та інноваційний розвиток інших структур, черезрозроблення та впровадження у цих структурах високоінтелек-туальних технологій— різного роду систем штучного інтелекту й людино-машинних систем, які бявляли собою складні інтелектуальні комплекси, що реалізують взаємодіюприродного і штучного інтелектів при вирішенні задач їх інноваційного розвитку,шляхом забезпечення ресурсними, технологічними, продуктовими, ринковими таорганізаційно-управлінськими інноваціями.Використання особистісних когнітивних підходів до побудови моделейінноваційного розвитку соціальних систем пропонується здійснювати на основізабезпечення психологічних та соматичних аспектів розвитку людини, становленняїї як творчої особистості, людини-інноватора.
Для побудови інноваційних систем, згідно звказаними підходами, необхідно володіти інформацією як про умови формуванняінновацій, інтереси та внутрішні мотиваційні аспекти інноваторів, станзовнішнього середовища, так і про кінцевий результат реалізації інновацій —конкретні показники, які характеризують рівень ефективності нововведень. Найбільші складнощі тут можуть виникати приспробі оцінити рівень інноваційного розвиткусоціальних систем. Тому в основі характеристики рівня розвитку соціуму повиненлежати соціальний моніторинг — кількісна та якісна його оцінка, прогнозуваннястанів розвитку та прийняття управлінських рішень. Все це й зумовлюєнеобхідність в інтелектуалізації відповідних інформаційних систем татехнологій.
Інформація, на сьогоднішній день, стала одним із основних ресурсіврозвитку суспільства загалом і невід'ємнимресурсом інноваційного розвитку соціально-економічних систем, оскільки володієнаступними властивостями: являється поки що найбільш екологічно чистимресурсом; представляє собою невичерпний ресурс; дозволяє скорочувати потребиінших видів ресурсів та створювати ресурсозберігаючі та екологічно чисті технології, наприклад, наукомісткі високітехнології.
Особливістю високих технологій є те, що вонистворюються шляхом використання формалізованих методів, комп'ютерноїмедіатизаційної підтримки, спеціалізованого наборупрограм, що забезпечують оброблення інформації, яка міститься у базах даних і знаньрізного роду експертних систем. Інформація, знання стають всеохоплюючими та найбільш значимими, визначаючими чинникамирозвитку високих технологій. Без достатньоїкількості знань, достовірної інформації неможливо успішно вирішувати якнаукові, так і виробничі,економічні, політичні, соціальні та духовні проблеми суспільства.
Оскільки соціально-економічні системи здатнівикористовувати інформацію для керування своїми діями, то їх можна віднести докласу кібернетичних систем. Керування укібернетичних системах — одна із загальних закономірностей. У будь-якійкібернетичній системі кількість станів, які можуть відображатись, неруйнуючи систему, тим більша, чимадекватніші її відображаюча та керуюча підсистеми. Тому складність систем, їхбільш високий рівень у ієрархії корелює не стільки з кількістю інформації,закладеною у них, скільки з їх гнучкістю, здатністю до адаптації,активного функціонування та подальшогорозвитку, до постійного розвитку елементів внутрішнього середовища [3].
Для розширення можливостей кібернетичногопідходу до моделювання інноваційних систем пропонуєтьсявикористовувати синергетичний [6,8] і гомеоститичний підходи [1]. Основна відмінність гомеостатики від кібернетики полягає у тому,що вона базуєтьсяна відомому законі єдності таборотьби протилежностей з гармонізацією їх відношень за рахунок загального управління та різного роду зв'язків.Статична та динамічна стійкості систем, побудованих на взаємодії протилежнихтенденцій, залежать від досконалості структур,способів поєднання антисистем нижнього рівня ієрархії з їх протиріччями і,головним чином, від алгоритмів управління цими протиріччями. Принципіальним тутявляється те, що такі системи, за рахунок надлишковості зв'язків, володіютьможливістю відслідковувати тенденції зміни важливих параметрів системита прогнозувати траєкторії руху їх майбутньої життєдіяльності [1,2]. Модельгомеостатичного контуру управління інноваційнимисистемами представлена на рис. 1.
/>
Оскільки об'єктом управління тут виступаєінноваційний процес, то в основу моделювання інноваційних систем пропонуєтьсяпокласти функціональну модель інноваційного процесу, яка представлена на рис.2. Складові інноваційного процесу можуть знаходитисьна різних рівнях організації національної (макрорівень) чи регіональних (мезорівень)інноваційних систем, це дозволяє певній галузі весь час знаходитись угоризонтальних (регіональних) чи вертикальних (загальнодержавних, міжнародних)інноваційних циклах [7].
Для інноваційних циклів характерним є те, щовони починаються з генерування ідей, проведення фундаментальних і прикладнихдосліджень, охоплюють всі етапи до моменту, колинововведення, завдяки новій ідеї, підлягає заміні якісно новим, прогресивнішимнововведенням, забезпечуючи при цьому відповідний якіснийстрибок. Тобто управління інноваційними системаминеобхідно здійснювати таким чином, щоби забезпечувати їм сталий розвиток і цей розвиток повинен носити спіралеподібний характер[9].
/>
Для забезпечення сталого розвитку ІСнеобхідним є розроблення відповідної моделі управління інноваційними процесами.Зазначена модель запропонована на рис. 3. В основу управлінняінноваційним процесом пропонується покласти модель гомеостатичного контуру.
Основними сферами організаційної діяльності уІС можна вважати менеджмент, маркетинг та логістику.Коротко суть менеджменту в організаційному функціонуванні ІС можна виразити якуправління людьми для підтримки у них активності щодо здійснення інноваційної діяльності. Такий погляд відображає центральну ідею менеджменту ІС— управління людьми, які здійснюють інноваційну діяльність [4]. Цю ідею можнавиразити схемою у вигляді моделі управління із зворотнімизв'язками, у якій об'єктом управління виступають люди,які здійснують інноваційну діяльність. Цільовою функцією тут може бути метаменеджменту — спонукання людей, які працюють у ІС, доправильного виконання своєї діяльності. Результатом цієї діяльності можуть бутиінноваційні продукти чи продукція, які використовуватимуться як товари чипослуги. Труд менеджерів закінчується тоді, коли ці продукти появляються готовими до використання. Перевтілення цих продуктів утовари чи послуги здійснюють інші люди, діяльність якихвідноситься до галузі маркетингу.
/>
Суть маркетингу можна виразити як управліннявідношеннями з клієнтами (ринком) [3]. Такий погляд на маркетинг відображаєйого ідею як діяльності, з перевтілення продуктів,що створюються організацією, у товари і послуги, якими задовольняються потребиїї клієнтів. Цю ідею також корисно виразити схемою управління з зворотнімзв'язком, у якій об'єктом управління є відношення зклієнтами. Цільовою функцією може бути мета маркетингу— задоволення потреб клієнтів. Такого виду управління розвертається у ключових для маркетингу напрямах: у напрямі зміни товарів і послуг, у напрямізміни цін, каналів розподілу товарів і послуг, просуванняінноваційної продукції.
Метою логістики у ІС є управлінняматеріальними потоками — від постачання ресурсів до постачання готовоїпродукції кінцевому споживачу та інформаційними потоками, які асистують рухматеріальних потоків [10,13].
Всі три виділені сфери організаційноїдіяльності — менеджмент, маркетинг та логістика—утворюють ціле завдяки тому, що вони зв'язані між собою. Цей зв'язок побудований таким чином, що плоди менеджменту підхоплюються підрозділамимаркетингу і використовуються у процесах задоволенняклієнтів, результати маркетингу впливають на установкименеджерів, від яких залежить якість виробництва товарів і послуг, а ефективність функцій логістики залежить від ефективності менеджменту імаркетингу. Взаємовплив логістики, маркетингу іменеджменту утворює систему взаємодіючих протилежностей.Це протилежності за цілями діяльності, ресурсами, підходами до здійсненняінноваційної діяльності та іншими компонентами.
В залежності від профілю діяльності ІС,гостроти конкуренції, видів товарів та послуг, попиту, фази життєвого циклуорганізації та інновацій, економічних, соціальних, політичних та інших чинників, пріоритети у діяльності (в ресурсах,цілях і т. д.) повинні змінюватись. Ефективними ці зміни бувають у тихорганізаціях, які побудовані за принципом гомеостатичного «трикутника» [1, 2,13]. Коли сфери охоплені управлінням гомеостатичногоконтуру, то виникають можливості щодо використання переваг кожної з сферорганізаційної діяльності заради адаптації організації до змін і виживання.
На основі аналізу суті гомеостатичного підходу до управління ІС,можна зробити висновок, що гомеостатичний підхід може стати основою побудовисистеми управління ІС, у відповідності з розроблюваними цільовими функціями, щозабезпечують їм виживання та сталийрозвиток.
Висновок. Запропонованіпідходи до організаційного моделювання інноваційних систем, систем управлінняними на основі взаємодії менеджменту, маркетингу та логістики, дозволяютьоптимізувати процеси прийняття рішень, прогнозування, планування, мотивації, контролю та оперативного управлінняінноваційною діяльністю.
Література
1. Баб'як М. М., Одрехівський М. В.Гомеостатичний підхід до управління регіональними агломераціями // Економічнінауки. Серія «Регіональна економіка». Збірник наукових праць. Луцький дер
жавний технічний університет. Випуск 3 (9). — Ч. 2. Редкол.: відпов. ред. д. є.н., професор Герасимчук 3. В. — Луцьк, 2006. — С. 68-74.
2. Горский Ю. М. Основи гомеостатики. Гармония идисгармония в живьіх, природньїх, социальньїх и искусственньїх системах. — Иркутск: Изд-во ИГЗА, 1998. — 337 с.
3. Котлер Ф. Основи маркетинга. — М.: «Прогресе»,1991. — 734 с.
4. Мескон М. X., Альберт М. X., ХедоуриФ. Основи менеджмента: Пер. с англ. — М.: «Дело»,1992.— 522 с.
5. Мильнер Б. 3., Евенко Л. И., Рапоппорт Л. И.Системний подход к организации управлення. —М.:Зкономика, 1983. — 224 с.
6. Одрехівський М. В. Методологія моделюваннявалеологічних інноваційних структур // Економічнакібернетика: Міжнародний науковий журнал. — Донецьк: Дон НУ, 2004. — № 1—2. —С. 55—62.
7. Одрехівський М. Карпатська валеологічнаінноваційна система // Пограниччя. Польща-Україна.Науковийщорічник. — Дрогобич-Люблін, 2007. — № 2. — С. 411-421.
8. Одрехівський М. Методологічні аспекти організаційного проектуванняінноваційних підприємств //Регіональнаекономіка, 2000. — № 3. — С. 88-93.
9. Одрехівський М. В., Одрехівська О. О.Інноваційна система регіональної агломерації Дрогобиччина// Регіональна економіка, 2008. — № 2. — С. 228-238.
10.Одрехівський М. В.,Одрехівська О. О. Логістична система валеологічних інноваційних структур //Валеологія:сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку / Матеріали V міжнародноїнауково-практичної конференції, квітень 2007 p.: У 3-х т. / За ред. проф. М.С. Гончаренко. // м. Харків:
2007. —Т. 1. —С. 127-134.
11.Организационннеструктури управлення производством / Под ред. Б. 3. Мильнера. — М.: Зкономика, 1975.— 320 с.
12.Питерс Т., Уотермен Р.В поисках зффективного управлення (опит лучших компаний). — М.: Прогресе, 1986. — 426 с.
13.Теслинов А. Г.Развитие систем управлення: методология и концептуальньїе структури. — М.:«Глобус», 1998. — 229 с.