Бізнес-інкубатори в Україні

Вступ
 
Насучасному етапі Україна переживає складний процес докорінного реформуваннясвого правопорядку і його адаптації до нових соціально-економічних умов.Перехід до нового типу економічних відносин є неоднозначним і суперечливим.Особливо багато проблем у законотворчій практиці виникає при вирішенні питаньрегулювання та здійснення підприємницької діяльності в умовах перехідного доринкової економіки періоду.
Сферапідприємницької діяльності представляє собою специфічний механізмсоціально-економічного життя суспільства, який стимулює розвиток конкуренції,запровадження великими компаніями нової техніки і технології виробництва,покращення ефективності виробництва та економіки країни в цілому. Політикадержави у регулюванні підприємницької діяльності полягає в збалансуванніінтересів держави та бізнесу, оптимальних умов для підприємницької діяльностіта збільшення конкурентоздатності малого підприємництва.
Відрозвитку підприємств залежить функціонування економіки країни в цілому, однак вУкраїні поки що не розроблена чітка стратегія регулювання та не обґрунтованапрограма розвитку цієї форми господарювання, недосконалою є системафінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвиткубізнесу, невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питаннядіяльності фірм. Тому для розширення підприємницької діяльності та стійкогорозвитку в умовах економічної ситуації країни дуже важливим є аналіз світовогодосвіду діяльності підприємств та можливість його використання в Україні.


1. Розвиток малого бізнесу вУкраїні та необхідність його державної підтримки
 
Невід’ємними складовими сучасного підприємництва є малий тасередній бізнес, на який покладаються функції прискорення структурноїперебудови економіки, підвищення організаційної ефективності використаннянаціональних ресурсів. За умови виваженої державної політики вітчизняний малийта середній бізнес здатний створити тисячі нових робочих місць і сприятистановленню України економічно розвиненою державою.
За роки незалежності національної економіки в Україні поступовойшло ствердження сектору малого та середнього підприємництва, в якому зайнятамайже половини працюючого населення країни. Позитивній динаміці його розвиткусприяли запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітностісуб'єктів малого підприємництва, низка прогресивних норм регуляторної політики,реформування дозвільної системи тощо. В кількісному вимірі стан розвитку малогота середнього підприємництва в
Україні поступово наблизився до стану розвитку малого бізнесу вкраїнах ЄС. Разом з тим, слід зазначити, що вітчизняне підприємництво яксамостійне соціально-економічне явище, існує і розвивається в складних умовахтрансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем. На зниженняжиттєздатності суб'єктів малого та середнього бізнесу впливають значнийподатковий тиск, наявність різного роду адміністративних бар'єрів, обмеженняфінансово-кредитних ресурсів, слабкість матеріальної, технічної, фінансової,менеджерської та кадрової складової діяльності малого підприємництва [13, С. 117].
Мале підприємництво є важливим елементом ринкової економіки, безякого не може стійко розвиватися держава. Формування сприятливих умов длярозвитку малого підприємництва забезпечує населенню отримання доходів відсамостійної господарської діяльності, а місцевим бюджетам – податки. Однак вУкраїні державна підтримка розвитку малого підприємництва поки що не віднесенадо основних напрямів у розвитку адміністративно-територіальних одиниць.
Мале підприємництво підтримується тільки на регіональному рівні.Участь місцевих адміністрацій в його розвитку незначна, хоча за своєю природоюцей рівень управління найбільш близький і доступний підприємцям. З цьоговиникає необхідність змістити акценти державної підтримки малого підприємництвана місцевий рівень. Слід враховувати, що повна децентралізація регіональноїпідтримки розвитку малого підприємництва неможлива [5, С. 52].
Спільні заходи з державної підтримки малого підприємництва нарегіональному і місцевому рівнях не набули значного поширення, незважаючи нате, що інтереси влади різних рівнів збігаються. Це зумовлено як недостатністюфінансування з бюджету, так і відсутністю зацікавленості посадових осіб урозвитку малого підприємництва.
З погляду підприємця, держава повинна створювати умови длямаксимізації прибутку, мінімізації ризику, захисту власності і особи підприємцятощо. З позиції держави підприємець має забезпечувати зростання суспільногодобробуту, підтримку зайнятості, економічне зростання, політичну стабільністьтощо [15, С. 39].
Слід враховувати той факт, що ринкова економіка не здатнаавтоматично регулювати економічні й соціальні процеси на користь кожногопідприємця і всього суспільства в цілому. Завдання державної політикиполягає в досягненні загальної рівноваги, при якій держава прагне підтримуватиконкурентну рівновагу, тобто коли споживачі максимізують значення функціїкорисності, а підприємці максимізують одержаний прибуток.
Діяльністьіз налагодження результативного й ефективного механізму формування тареалізації державної політики підтримки малого бізнесу в Україні, безсумнівно,вимагає творчого запозичення та використання світових досягнень у цій сфері,насамперед досвіду країн з розвинутою ринковою економікою.
Необхідністьпідтримки малих підприємств в усьому світі вважається обов’язком держави, томущо вони поступаються великим підприємствам за можливостями модернізації,маркетингових досліджень, фінансових ресурсів, конкурентоспроможністю товарів іпослуг.
В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнеспотребує протекторату держави. Поки що ефективний механізм підтримки тастимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Фінансовадопомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фондпідтримки селянських (фермерських) господарств та Державний інноваційний фонд,є досить мізерною [7, С. 86].
Передусім необхідно забезпечити бізнес належною правовоюпідтримкою. Багато законів, які дали поштовх розвиткові підприємництва вкраїні, вже не відповідають вимогам часу і потребують удосконалення.
Одне з ключових місць серед перспективних заходів державноїпідтримки повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільговихкредитів, їхнє гарантування, створення державних фондів та спеціалізованихфінансових інституцій тощо.
Сприятирозвитку малого бізнесу можна лише шляхом поєднання та комбінування різнихформ, методів і засобів регулювання й підтримки, головними серед яких є [8, С. 35]:
·  державна підтримка виробництва і реалізації продукції, щопередбачає надання державних замовлень, обладнання у лізинг на пільговихумовах, митних пільг, сприяння експорту товарів і послуг на міжнародні ринки, зниженняорендних ставок;
·  фінансово-кредитна підтримка, що передбачає надання прямихгарантованих позик на розвиток і розширення діяльності, розробка пільговихпрограм кредитування, зниження відсоткових ставок за кредитами, державнагарантія отримання кредитів, цільове субсидіювання і бюджетне фінансуваннягалузей економіки у відповідності з пріоритетами економічної політики держави;
·  сприятлива податкова політика, що передбачає пільговеоподаткування діяльності та зниження податкового навантаження на суб’єктівмалого підприємництва;
·  інформаційно-консультативна підтримка створення і розвиткупідприємств малого бізнесу, навчання спеціалістів та підвищення кваліфікаціїробітників за рахунок державних коштів у спеціально створених центрах,безкоштовне кваліфікаційне консультування підприємців.
Держава, залежно від вибраних цілей, може: стримувати розвитокпідприємництва в цілому і малого зокрема, тобто створювати украй несприятливіумови для їх розвитку, наприклад, встановлювати високі податки на діяльністьпідприємств, відмовитися від захисту інтересів власників тощо; бути стороннімспостерігачем, не перешкоджаючи і не допомагаючи розвитку підприємництва;ініціатором підприємницького розвитку, вживаючи заходів пошуку і залучення впідприємницький процес нових економічних агентів [13, С. 118].
Основним принципом побудови державної політики у сфері малогопідприємництва є поєднання принципу невтручання у виробничу діяльністьпідприємця з принципом соціального партнерства. Завданням держави є побудовасоціально-ринкової економіки, що реалізовує досягнення як економічних, так ісоціальних цілей. Важливим принципом державної політики є принципдецентралізації та розширення прав регіонів і місцевого самоврядування у сферімалого підприємництва. Він полягає в зміщенні всієї практичної допомогисуб'єктам малого підприємництва на місцевий рівень, оскільки саме тут влада іпідприємці вступають в безпосередні відносини. Державну політику в галузімалого підприємництва слід будувати на дотриманні принципу стабільностінормативно-правового режиму. Це визначальний чинник зовнішнього середовищамалого підприємництва. Об'єктивно важлива соціально-економічна роль малогопідприємництва в українській економіці передбачає необхідність високих темпівйого становлення і зміцнення в системі національної економіки. Проте досягнутийрівень розвитку малого підприємництва в Україні не відповідає вимогам ринковоїекономіки. У своїй основі несприятливі тенденції розвитку малого підприємництвапов'язані як із загальнонаціональними політичними, економічними і соціальнимипроблемами, так і з особливостями малого підприємництва як суб'єкта економіки,а саме: з високим рівнем залежності стану малого підприємництва від динамікимакроекономічних показників і чинників зовнішнього середовища. У зв'язку з цимнеобхідність прискореного розвитку малого підприємництва зумовлює активну йогопідтримку з боку держави.
Порівняно із загальноприйнятими показниками у світі рівеньрозвитку малого бізнесу в Україні явно недостатній. Так, на 1 тис. осіб всередньому припадає 7 малих підприємств, тоді як у країнах – членахЄвропейського Союзу – не менш як 30. Питома вага зайнятих на малихпідприємствах працівників дорівнює близько 30%, тоді як у зазначених країнахцей показник в середньому становить 65% [23, С. 27].
У територіальному перерізі найбільшою концентрацією суб’єктівмалого підприємництва характеризується столиця (8,9% до загальної кількості) тавеликі промислові регіони (Донецька (7,6%), Дніпропетровська (7,3%) таХарківська (7%) області), найменшою – західні регіони (Чернівецька (1,8%),Тернопільська (1,9%) області).
Сьогодні в Україні залишаються невирішеними чимало проблемрозвитку малого підприємництва та існує необхідність в активізації ролі державищодо прискореного формування сектору малих бізнесових структур, до якихналежать [15, С. 42]:
1. Надмірний розвиток корупції та бюрократизму;
2. Високий рівень оподаткування, що ставить під сумнівприбутковість діяльності малих підприємств, підвищує вірогідність банкрутства;
3. Відсутність ефективних механізмів кредитування та страхуваннясуб’єктів малого бізнесу, незахищеність банківських установ від різноманітнихвидів ризику, пов’язаних із кредитуванням малих підприємств;
4. Недоступність бізнес-освіти для персоналу малих підприємств,відсутність соціальних гарантій;
5. Політична та економічна нестабільність, а також суперечливістьта ускладненість законодавства.
Таким чином створення нових малих підприємств залежить відрізноманітних обмежень з боку органів влади. На наш погляд, для створеннясприятливого підприємницького середовища найбільш ефективно впровадженнянаступних заходів [5, С. 53]:
· істотне спрощення правил та процедур створення нових підприємств:
· усунення суперечності у законодавчій базі, забезпечення їїпрозорості та стабільності;
· контроль з боку громадських організації за діяльністю урядовців;
· створення ефективної системи зворотного зв’язку з метою інформуваннягромадськості, відповідних структур про корупційні вчинки урядовців.
Таким чином можна зробити висновки, що державна підтримка малогобізнесу є складовою державної політики, яка повинна не тільки створюватисприятливі умови для розширення сектору дрібних підприємств, а й безпосередньопідтримувати їх. У цьому зв’язку пріоритетними напрямками вдосконаленнямеханізму державної підтримки малого бізнесу мають бути:
· удосконалення законодавчої та нормативної бази, що регламентуєдіяльність малого підприємництва;
· зміцнення фінансово-кредитного забезпечення розвитку малогопідприємництва;
· запровадження системи організаційно-освітніх заходів, спрямованихна підвищення знань, професійних навичок, фахового рівня у питаннях веденнябізнесу;
· формування системи інформаційно-консультаційного обслуговування;
· сприяння розвитку лізингових компаній.
2. Організація та особливостіфункціонування бізнес-інкубаторів в Україні
бізнес інкубатор державний малий
Як свідчить світовий досвід, одним із найуспішніших шляхіврозвитку і підтримки підприємництва є інкубаціябізнесу, або надання підтримкисуб’єкту підприємницької діяльності, що починає власний бізнес, з метоюспрощення, полегшення та прискорення входження його в ринок і досягненнябажаного підприємницького ефекту. Підтримка, яка забезпечується інкубацією,значною мірою допомагає початківцям набути необхідного професіоналізму щодовибраної сфери діяльності, сприяє подоланню ринкових і штучних бар’єрів під часстворення бізнес-структури та на початковому етапі розвитку. І якщо, застатистикою, самостійно виживають у середньому близько третини створених фірм,то серед тих, хто скористався підтримкою бізнес-інкубаторів, як правило, стаютьуспішними понад 85% учасників.
Бізнес-інкубатори– це структури, що надають допомогу новим компаніям на етапі їх організації тастановлення. Основна мета бізнес-інкубаторів в інтерактивному процесі – надихатилюдей на організацію власної справи, створювати умови, що сприяють розвиткунових компаній і підприємництва, підтримувати їх у розробленні новаторськихпродуктів, надавати їм приміщення, засоби інфраструктури і т. ін. Головнийакцент у діяльності бізнес-інкубаторів робиться на стимулюванні розвиткумісцевої і регіональної економіки та створенні робочих місць. Бізнес-інкубаторинеобхідні для зміцнення й розвитку початкуючих підприємств. Особливо у державахз низькою динамікою розвитку підприємництва роль бізнес-інкубаторів виявляєтьсядуже важливою для забезпечення місцевого соціально-економічного розвитку [3].
Метабізнес-інкубатору – забезпечення сприятливих організаційно-економічних умов длярозвитку малого і середнього бізнесу, підвищення конкурентоздатностіпідприємств і компаній на ринку шляхом надання всебічної допомоги підприємцямна всіх стадіях організації і функціонування підприємств, сприяння формуванню ірозвитку інфраструктури підтримки малого і середнього бізнесу, створення новихробочих місць. На основі вивчення досвіду використання механізмубізнес-інкубаторів в країнах з розвинутою економікою, нами розроблено модельбізнес-інкубатора, використання якої може сприяти як розвитку, так і управліннюмалим бізнесом [16, С. 64]:
/>
Бізнес-інкубаторизаймають важливе місце в інноваційній інфраструктурі, які розглядаються, першза все, як частина інфраструктури підтримки малого підприємництва, алеодночасно вони є інструментом економічної, соціальної, структурної іінноваційної політики. Бізнес-інкубатори можуть бути як самостійнимигосподарськими організаціями з правами юридичної особи, які створюються, якправило, для підтримки нетехнологічного малого підприємництва, або діяти ускладі технопарку та бути орієнтованими на роботу в областях високихтехнологій, тобто підтримку малого інноваційного підприємництва внауково-технічній сфері. Інкубатор, як форма й елемент інноваційноїінфраструктури, знаходиться в постійному розвитку, логіку якого багато в чомудопомагає зрозуміти історія виникнення і поширення інкубаторів [17, С. 163].
Однез принципових питань у діяльності бізнес-інкубаторів полягає у виборіоптимальної форми експлуатації створюваних бізнес-інкубаторів. На теперішньомуетапі існує велика різноманітність організаційно-правових формбізнесу-інкубаторів. Бізнес-інкубатори існують як структурні підрозділиорганізацій високого порядку і як автономні установи. Організаційно-правоваформа бізнес-інкубаторів (БІ) багато в чому визначає потенційні джерелафінансування діяльності інкубатора. Реєстрація БІ в якості некомерційноїструктури надає додаткові можливості для здобуття грантів і засобів різнихорганізації підтримки малого бізнесу, інновацій. Форми державної, обласної абоустанов нижчого підпорядкування забезпечують доступ до бюджетного фінансування,участі у державних і регіональних програмах розвитку малого підприємництва. Усвою чергу, організаційно-правова форма інкубатора залежить від того, ким та начиї кошти створюється БІ.
Головнаперевага бізнес-інкубатора для починаючих підприємців, що найчастіше випробуютьфінансових труднощів, укладається в тім, що інкубатори надають їм «дах надголовою» на пільгових умовах, за цінами нижчими від ринкових (принаймні,спочатку).
Дляповноцінної діяльності бізнес-інкубатор повинен мати необхідні приміщення(виходячи з закордонного досвіду – 1000–2000 кв. м.), матеріально-технічну базу(офісна техніка, Інтернет, навчальні класи, конференц-зал, бібліотека),кваліфікований штат, а також консультантів і викладачів, що працюють, якправило, на контрактній основі [6].
Концепціябізнес-інкубатора припускає ротацію фірм-клієнтів, тому в інкубаторі, якправило, не повинне бути довгострокових або передчасних договорів про орендуприміщення. Термін їх «життя» в інкубаторі складає від 2 до 5 років. Якщопідприємство за цей час міцно встає на ноги, то йому варто знайти собіприміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми. Однак,на практиці, у залежності від наявної в наявності площі і попиту на неї інодіможуть використовуватися і більш тривалі договори про оренду [2, С. 43].
Добірклієнтів у бізнес-інкубатор повинен проводиться на конкурсній основі. Прицьому, претендент повинен обґрунтувати, що його проект має реальні шанси науспіх і є конкурентоздатним, а сам претендент відповідає критеріям керівникаінноваційного підприємства (рівень освіти, досвід роботи і т.д.).
Важливимиперевагами бізнес-інкубатора є також творча атмосфера і можливість контактуватиіз собі подібними, імідж серйозної компанії, набір недорогих, але необхіднихпослуг, гнучкість менеджменту в інкубаторі.
Слідвраховувати потребу у висококваліфікованих кадрах, які зможуть компетентнонадавати допомогу підприємцям початківцям. Крім забезпечення компетентнимиспівробітниками самих бізнес-інкубаторів, необхідно вирішити завдання кадровогозабезпечення інкубованих фірм і вивчення підприємців. Більшість зарубіжнихінкубаторів функціонують у складі технопарків, промислових зон тощо. В Українікількість технопарків, які мають у своєму складі БІ є порівняно невеликою.Необхідно створювати і розвивати спеціальні виробничо-технологічні зони на базіпідприємств, що діють, або, щоб уникнути труднощів, пов'язаних з реконструкцієюплощ, не пристосованих під потреби малих підприємств, на нових площах [7, С. 230].
Протев регіонах України подібні інфраструктурні механізми здебільшого відсутні. Досвідбізнес-інкубації нашої держави показує, що останні можуть розміщуватися не лишев будівлях, що спеціально зводяться, але і на базі існуючих наукових інститутівта навчальних закладів. Така співпраця є перспективною та взаємовигідною, і,потребує подальшого розвитку. Бізнес-інкубатори також здатні стати інструментомреорганізації загальних виробничих площ великих неефективних підприємств,пристосувавши їх під потреби малого бізнесу.
ВУкраїні створення перших бізнес-інкубаторів стимулювалося міжнародноюфінансовою допомогою. Так наприкінці 90-х років Агентство міжнародного розвиткуСША (USAID) фінансувало виконання Програми розвитку бізнес-інкубаторів вУкраїні (BID). У рамках цієї програми були створені такі бізнес-інкубатори, яктехнологічний бізнес-інкубатор «Харківські технології», бізнес-інкубаторХерсонської торгово-промислової палати, бізнес-інкубатор Об’єднаного профкомуЧорнобильської АЕС у м. Славутичі й ін. [3].
Натеперішній час в Україні, за даними Держпідприємництва, зареєстровано понад 70 бізнес-інкубаторів.За даними ж нещодавно проведеного Українською асоціацією бізнес-інкубаторів таінноваційних центрів (УАБІІЦ) моніторингу діяльності бізнес-інкубаторів, їхнячисельність виявилася значно меншою і складає лише близько 10-ти бізнес-інкубаторів,які реально працюють. Серед них, насамперед, можна назвати Білоцерківський,Славутицький, Хмельницький, Сімферопольський, Львівський, Полтавський,Івано-Франківський бізнес-інкубатори. Така суттєва розбіжність у данихспричинена, насамперед, досі законодавчо не визначеним поняттямбізнес-інкубатора. У Господарському кодексі України взагалі не згадується такоїорганізації, як бізнес-інкубатор.
УкраїнськаАсоціація бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів розпочала проект «Формуванняінформаційно-комунікаційного середовища ефективного розвитку бізнес-інкубуванняв Україні (UBICA – ІСТ)» та «Створення інформаційно-комунікаційноїпідприємницької мережі для розвитку бізнес-інкубування в Харківському регіоні(Харків-ІСТ)». Реалізація цих проектів відбувається в рамках програми InfoDevСвітового банку реконструкції і розвитку (СБРР). Проекти ставлять за метусприяти розвитку бізнес-інновацій в секторі малих і середніх підприємств,покращити можливості діяльності бізнес-інкубаторів шляхом ефективного використанняінформаційно-комунікаційних технологій у процесі становлення підприємництва[16, С. 64].
Цільовоюгрупою Харківського технологічного бізнес-інкубатора є високоосвіченіпідприємці-початківці, що мають науково-технологічну підготовку та намагаютьсявикористати власні знання у галузі високих технологій та інтелектуальнихкомунікаційних технологій.
Проектдасть можливість створити програмно-технічні та інформаційно-комунікаційнізасоби для розвитку малого та середнього бізнесу, здійснить навчання щодо використанняІКТ у підприємництві та стимулюватиме їх впровадження у сферу малого бізнесу. Впроцесі реалізації проекту поширюватиметься досвід використання інтелектуальнихтехнологій та впровадження електронної комерції у діяльність підприємств малогота середнього бізнесу, підвищуватиметься професійний рівеньпідприємств-клієнтів та співробітників бізнес-інкубатора стосовно використанняможливостей інформаційно-комунікативних технологій.
Недолікоміснуючої організаційно-господарської інфраструктури інноваційноїпідприємницької діяльності є нерівномірність розподілу її існуючих об'єктів зарегіонами України. Так, у Києві та Київській області діють 12бізнес-інкубаторів, в Одеській області – 9; 18 з 27 регіонів країни мають по 1 –2 бізнес-інкубатора. З 255 існуючих інноваційних фондів 175 працюють у Києві.
Проте говорити про зрілі форми українських бізнес-інкубаторів недоводиться: спроби щодо створення ефективно діючих бізнес-інкубаторів в Україніне виправдали очікувань, незважаючи на офіційну державну підтримку (закріпленузаконами України «Про Національну програму сприяння розвитку малогопідприємництва в Україні» та «Про державну підтримку малого підприємництва»,розпорядженням Кабінету Міністрів України про всебічну підтримку існуючим тановостворюваним бізнес-інкубаторам, Плану заходів з виконання у 2007 роціНаціональної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, якими,зокрема, передбачено сприяння розвитку мережі бізнес-інкубаторів) [4, С. 54].
Визначення ефективних форм підтримки підприємництва потребуєвизначення чинників, від яких залежить успішність бізнесу. Як відомо, успіхпідприємництва залежить від вдалого поєднання особистості підприємця (якийповинен бути професійно й морально підготовлений до виживання в умовах ринковоїконкуренції), бізнес-ідеї (спроможної забезпечити задоволення попиту визначених споживачівта отримання очікуваного прибутку) та інвестицій(коштів, необхідних для реалізації бізнес-ідеї). Тому принципфункціонування бізнес-інкубатора полягає в тому, щоб саме за цими аспектамипідприємництва забезпечувати підтримку молодого бізнесу.
Отже, концепція інкубаціїбізнесу полягає в створенні умов для перетворення новачка у сфері бізнесу зпідприємницькою ідеєю на успішного суб’єкта підприємницької діяльності з випробуваним бізнес-проектом та успішнофункціонуючим прибутковим бізнесом і одночасним вирішенням інвестиційнихпроблем. Враховуючи традиційновіддалену від індивідуального прийняття ризикових рішень ментальність значної частини нашихгромадян, велика увага у становленні бізнесмена повинна приділятись формуванню підприємницького світогляду.
Реалізацію концепції інкубатора забезпечує досвідченийексперт-керівник проекту, а набуття учасником бізнес-інкубатора професійнихякостей з поступовим розширенням повноважень відбувається за схемою: учень-виконавець (помічникексперта – керівника проекту) – самостійний виконавець – керівник-виконавець – координатор-виконавець. Передбачається, що у бізнес-інкубаторі майбутній підприємецьотримає необхідні знання з основпідприємництва, маркетингу, антикризового менеджменту та професійні знання відповідно до вибраного виду діяльності; бізнес-ідея пройде шляхвід попередніх бізнес-очікувань до реалізованого бізнес-проекту, а початковіінвестиції перетворяться на прибуток. Така модель процесу інкубації бізнесудасть змогу мінімізувати втрати від прийняття непрофесійних рішень з одночаснимпідвищенням рівня професіоналізму новачка в сфері підприємницької діяльності[2, С. 45].
Отже, однією з найважливіших передумов успішної реалізації ідеїінкубації бізнесу слід вважати створення організації й місця(бізнес-інкубатора), де підприємець-початківець може облаштуватись і де йому напрофесійній основі буде надано кваліфіковану допомогу за найважливішимиаспектами бізнесу. Сьогодні таку ідею можна реалізувати як на базі успішнопрацюючих підприємств, установ та організацій, так і в умовах спеціальностворених структур з використанням наявного незавершеного будівництва тазалишкового майна банкрутів.
Подальшийрозвиток бізнес-інкубування в Україні неможливий без розробки і прийняттяТипового положення про бізнес-інкубатор. Проте, безумовно, навіть розробка іприйняття такого регуляторного акта не розв’яже головного питання – створеннявсебічних сприятливих умов для розвитку мережі бізнес-інкубаторів в Україні. Зметою формування державної стратегії у цій сфері УАБІІЦ розроблено проектКонцепції розвитку мережі бізнес-інкубаторів в Україні, який було надано нарозгляд Держпідприємництва й Міністерства фінансів України і який отримавпозитивне схвалення. Тому даний проект Концепції можна взяти за основу іпродовжити роботу в цьому напрямі в рамках спеціально створеної робочої групи.
3. Необхідність створеннябізнес-інкубаторів в Одесі
 
Інфраструктура бізнесу складається здебільшого з «нематеріальних»компонентів, таких, як політика і програми, що поліпшують місцевийбізнес-клімат і забезпечують малим та середнім підприємствам доступ до капіталуй технічної допомоги. В основі успішної стратегії економічного розвитку лежитьтакий бізнес-клімат, який не лише сприяє залученню інвестицій, що створюютьнові робочі місця, але й утримує в місті існуючі підприємства, заохочує появунових підприємців.
Часто бізнес-клімат міста є результатом стосунків між міськоювладою та бізнесовою спільнотою. Тому цей клімат можна поліпшити, здійснюючибільш дієву комунікацію між двома згаданими сторонами та інформуючи секторприватного бізнесу шляхом проведення регулярних зустрічей між підприємцями тапредставниками влади, створення інформаційної служби для підприємців, створеннясучасної інформаційної системи. Така система може включати тривимірну цифровумодель міста з усією необхідною інформацією про ділянки, інфраструктуру,проектні обмеження, власність тощо.
Серед інституційних засобів поліпшення бізнес-клімату в Одесі, слідназвати створення бізнес-інкубаторів, які можуть допомогти новим підприємствамстати на ноги, нового центру сприяння бізнесу чи бізнес-асоціації. Слід,мабуть, детально переглянути існуючу політику і нормативні акти, що регулюютьпитання розвитку підприємств (надання дозволів) – наскільки ефективними тадієвими вони є, і наскільки вони допомагають створенню сприятливогобізнес-клімату. Не завадило би також позбутися зайвого бюрократизму [19].
Однієюз найважливіших передумов сталого та динамічного розвитку регіону, підвищенняжиттєвого рівня населення є перехід економіки Одеської області на інноваційнийшлях розвитку. Для вирішення цієї проблеми існують необхідні передумови. Вобласті налічується 22 вищих навчальних заклади (ВНЗ) ІІІ-ІV рівня акредитаціїта 32 ВНЗ І-ІІ рівня акредитації. Працюють 43 галузеві науково-дослідніінститути, численні проектні та конструкторські установи тощо.
Втой же час у 2007 році технологічні інновації впроваджували 33 підприємства з19 тисяч, діючих у регіоні. Для порівняння, у 2002 році в Одеській області було114 інноваційно-активних підприємств, у 2008 – 43. Фактично відсутній малийінноваційний бізнес: у 2009 році в Одеській області діяли 3 інноваційні маліпідприємства.
Питомавага інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої продукціїпромисловості становила у 2007 році 13, 3%, що майже в 20 разів більше, ніж у2000 році, але у 1,1 рази менше порівняно з 2006 [18].
Одназ найважливіших причин незадовільного стану інноваційної діяльності у регіоні єнедостатній розвиток інноваційної інфраструктури. Вона є фрагментарною,функціонально неповною, не охоплює усі ланки інноваційного процесу. Нерозвинуті ті ланки, що забезпечують впровадження науково-технічних розробок увиробництво. Відсутні бізнес-інкубатори, венчурні фонди та центри трансферутехнологій. Не підтримується належним чином діяльність винахідників, раціоналізаторів,науковців, що мають завершені науково-технічні розробки. Внаслідок цьогоосвітній та науковий потенціал використовуються не в повному обсязі.
РозробленняРегіональної цільової економічної програми «Створення в Одеській області інноваційноїінфраструктури на 2009–2013 роки» обумовлене об’єктивною необхідністюактивізації інноваційної діяльності для забезпечення поступальногосоціально-економічного розвитку регіону і є актуальним./>
Метоюпрограми є формування цілісної регіональної інноваційної інфраструктури,здатної забезпечити ефективне використання та розвиток науково-технічногопотенціалу регіону, підвищення рівня конкурентоспроможності регіональноїекономіки та сприяти її переходу на інноваційний шлях розвитку.
Формуваннярегіональної інноваційної структури потребує вирішення таких основних завдань[20, С. 541]:
· створення науково-методичної бази для створення та підтримкирізних типів підприємств, організацій інноваційної інфраструктури (інноваційнихцентрів, наукових парків, інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів трансферутехнологій і технополісів);
· розвиток регіональної інформаційної мережі, що повинна здійснюватиінформаційне забезпечення інноваційної діяльності на всіх етапах (ідея – дослідження– розроблення – впровадження), в тому числі:
- забезпечити доступ дослідників до вітчизняних та міжнароднихінформаційних ресурсів;
- акумулювати дані про потреби в інноваційній продукції(технологіях) і оперативне інформування про це ВНЗ і наукових організацій;
- збирати відомості про закінчені дослідження, розробки, технології,готові до освоєння у виробництві, для використання їх зацікавленимиорганізаціями;
- надавати інформацію стосовно суб'єктів інноваційної інфраструктури,напрямів їх діяльності;
· розвиток діючих елементів інфраструктури та створення нових ланок(добудовування «технологічних коридорів»), які будуть забезпечувати швидкепросування інновацій від досліджень до комерціалізації і випуску промисловоїпродукції, зокрема:
- мережі регіональних інноваційних структур (інноваційних центрів, інноваційнихбізнес-інкубаторів і центрів трансферу технологій);
- наукових парків на базі провідних вищих навчальних закладів
- патентних підрозділів на підприємствах;
- підрозділів з питань трансферу технологій, інноваційної діяльностіта інтелектуальної власності;
· формування інноваційно-активних територій (технополісів, науковихпарків);
· сприяння формуванню та розвитку кластерів;
· утворення єдиної регіональної системи просування інноваційногопродукту Одеської області.
Строк реалізації Програми – з 2009 по 2013 рік./>
ВиконанняПрограми дасть змогу:
/>/>· сформувати у регіоні ціліснуінноваційну інфраструктуру за створення 30 її нових елементів (інноваційних центрів,центрів трансферу технологій, наукових парків, інноваційних бізнес-інкубаторів,тощо);
· подвоїти кількістьпідприємств, що впроваджують технологічні інновації;
· створити понад 2000 новихробочих місць для висококваліфікованих фахівців;
/>· збільшити часткуінноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції до 17%.
 

Висновки
 
Мале підприємництво є невід’ємною частиною ринкової економіки.Досвід багатьох зарубіжних країн свідчить про те, що малий бізнес істотновпливає на збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообігу,сприяє вирішенню проблем зайнятості та загального зростання доходів, створюєсприятливе середовище для розвитку конкуренції й усунення монополізму упідприємницькій діяльності; малі підприємства спроможні стати надійним джереломстабільних податкових надходжень до бюджету. Однак порівняно з іншимиекономічно розвиненими країнами Україна має дуже низькі показники розвиткумалого підприємництва.
Однією з причин успішного розвитку підприємств малого бізнесу вкраїнах з ринковою економікою є існування розгалуженої системи державнихпрограм сприяння малому підприємництву, що здійснюється урядовими, змішаними таприватними організаціями.
Розвиток малого підприємництва залежить сьогодні значною мірою віднаявності таких форм його культивування, як бізнес-інкубатори. Аналіз спробщодо створення ефективно діючих бізнес-інкубаторів в Україні переконує, щоосновною концепцією бізнес-інкубатора в наших реаліях має бути не стільки надання консультативних послуг і виконання конкретнихзамовлень бізнесменів, скільки створення умов длястановлення світогляду приватного власника та адаптації підприємця до ринкового середовища, сприяння досягненнюнеобхідного рівня професіоналізму.


Список використаних джерел
 
1.  Амоша О.І. Інноваційнеоновлення техніко-технологічної бази промислового виробництва на синергетичнихзасадах: теорія і практика / О.І. Амоша, І.П. Булєєв, Г.З. Шевцова //Економіка промисловості. – 2007. – №1. – С. 3–9.
2. Андреєв В.О. та ін.Результати програми розвитку бізнес-інкубаторів в Україні / Розвитокнауково-технологічних парків та інноваційних структур інших типів: Україна ісвітовий досвід: Матеріали І міжнародної науково-практичної конференції (Львів,3–5.11.02 р.). Львів, ЛвЦНТЕI, 2008. С. 41–46.
3. Бізнес-інкубування таінноваційні центри: сучасні технології підтримки підприємництва і розвиткуінноваційної економіки [Електронний ресурс] – Режим доступу:www.academia.org.ua/? p=326
4. Васильєва Л.М. Бізнес-інкубаторияк частина інфраструктури підтримки малого підприємництва // Держава тарегіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2010. – №1. – С. 50–54
5. Галиця І. Державнерегулювання в умовах ринкових відносин. // Економіка України. – 2009. – №6.– С. 52 – 53.
6. Гаташ В.Бізнес-інкубатор для маленьких і середніх інноваційних фірм. – Інтернет-ресурс.– Сайт «Дзеркала тижня». – http:// www.zn.kiev.ua
7. Гончаров В.М. Формуванняорганізаційно-економічного механізму системи інноваційного розвитку підприємстврегіону: Монографія/ Гончаров В.М., Деречинський Ю.Н. – Донецьк: СПДКупріянов В.С., 2009. – 280 с.
8. Жук М.В. Передумовиформування національної інноваційної системи прискорення розвитку економіки //Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №7. – С. 30–37.
9. Жук М.В., Бородіна О.М.Інфраструктурне забезпечення інноваційного процесу в Україні // Актуальніпроблеми економіки. – 2008. – №8. – С. 66–71.
10.  Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. №2063-III.
11.  Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва вУкраїні» від 19.10.2000 р. №2063-III.
12.  Зянько В.В. Інноваційне підприємництво в Україні: проблемистановлення і розвитку. Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ – Вінниця, 2005.
13.  Копченко І. М. Актуальні проблеми державної підтримки малогопідприємництва України на сучасному етапі. // Формування ринкових відносинв Україні. – 2009. – №4 (35). – С. 115 – 119.
14.  Купченко І.М. Державне сприяння розвитку інфраструктурипідтримки малого підприємництва в Україні // Актуальні проблеми економіки.– 2008. – №4. – С. 89–96.
15.  Литвин В.В. Механізм державної підтримки розвитку малогопідприємництва в Україні. // Вісник Донецького державного університетуекономіки і торгівлі. – 2010. – №5 – С. 36 – 43.
16.  Матвійчик-Соскіна Н. Практика діяльності бізнес-інкубаторівна базі інформаційних технологій: досвід європейських країн. // Шляхивпровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку в українських містах /За загальною ред. О. І. Соскіна. – К.: Вид-во «Інститут трансформаціїсуспільства», 2008. –64 с.
17.  Микитюк О.П. Бізнес-інкубатори в системі фінансової підтримкималого підприємництва // Світ фінансів. – 2009. – №2 (3). – С. 160–164.
18.  Пропозиції до проекту Регіональної цільової програми створення вОдеській області інноваційної інфраструктури на 2009–2013 роки. [Електронний ресурс] – Режим доступу:www.oda.odessa.gov.ua/Web_oda/innovac_infrastr/propositions.doc
19.  Стратегічний план економічного розвитку м. Одеса, 2010 р.[Електронний ресурс] – Режим доступу:linc.com.ua/documents/storage/SP_Odesa_Ukr.pdf
20.  Стратегія інноваційного розвиткуУкраїни на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / Авт. – упоряд.: Г.О. Андрощук,І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М.М. Шевченко. – К.: Парламентськевид-во, 2009. – 632 с.
21.  Шира Т.Б. Вплив інноваційно-технологічного потенціалупідприємства на конкурентоспроможність інноваційного продукту // ФінансиУкраїни. – №1. -2008. – С. 43
22.  Шовкун І. Галузевий сектор науки в контексті інноваційних процесівв економіці України // Економіка України. – №10. – 2006. – С. 49
23.  Якубовський М., Щукін В. Інфраструктура – фактор прискоренняінноваційного розвитку промисловості // Економіка України. – №2. – 2007. –С. 27