МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
імені Вадима Гетьмана
Кафедра управління персоналом
РЕФЕРАТ
На тему: «Аналіз ефективностіінвестицій у людський капітал України»
Виконала:
Студентка ІІI курсу,
Спеціальності 6508/1
Кредитно-економічногофакультету, 9 групи
Новик Юнона.
Перевірила: Моторна І.І.
Київ-2010
План
Людський капітал як соціально-економічна категорія
Інвестиції в людський капітал
Список використаної літератури
Людський капітал як соціально-економічнакатегорія
Людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестиційі накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей,мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільноговиробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростаннядоходів (заробітків) його власника.
Слід звернути увагу на кілька принципових моментів, що випливаютьз цього визначення:
— по-перше, людський капітал — це не просто сукупність зазначениххарактеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопиченийпевний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;
— по-друге, це такий запас здоров'я, знань, навичок, здібностей,мотивацій, який доцільно використовується для одержання корисного результату і сприяєзростанню продуктивності праці;
— по-третє, використання людського капіталу закономірно приводитьдо зростання заробітків (доходів) його власника;
— по-четверте, таке зростання доходів стимулює подальші інвестиціїв людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків.
Оцінка інвестицій у людський капітал і доходів від його використаннязвичайно проводиться в грошовій формі. Але слід підкреслити, що далеко не всі інвестиціїі не всі доходи можна виразити в грошовій формі. Крім грошових витрат, навчання,зміцнення здоров'я та інші дії, спрямовані на нарощення людського капіталу, вимагають,щонайменше, ще і нелегкої праці самої людини. Аналогічно, крім грошових доходів(вищих заробітків), людина, що володіє більшим людським капіталом, одержує моральнезадоволення, економію часу, вищий соціальний престиж та багато інших вигод. Слідтакож пам'ятати, що в результаті нарощування людського капіталу отримується інтегральнийсоціальний ефект, від якого виграє не лише конкретна людина, а й підприємство, наякому вона працює, та суспільство в цілому.
Виникнення поняття «людський капітал» та інвестуванняу людський капітал викликало створення численних методів оцінки його обсягу, економічноїефективності тощо. Трактування витрат на освіту, охорону здоров'я та інші аналогічніцілі як витрат інвестиційного типу відкрило перед економічним аналізом нові перспективи.Капітальні блага можуть продуктивно використовуватися протягом тривалого періодучасу. Таким чином, виникає необхідність виміру обсягу не тільки поточних вкладень,але й акумульованого людського капіталу.
Слід одразу ж зауважити: більшість методів економічно-статистичногота технічно-економічного аналізу вкладень у людський капітал стосується виміру ефективностіосвіти та підготовки кадрів. Основна маса досліджень припадає на сферу економікиосвіти, що народилася в процесі розвитку концепції людського капіталу.
З економічної точки зору додаткові капіталовкладення обґрунтованілише у тому випадку, коли вони характеризуються достатньо високим рівнем окупності.В протилежному випадку кошти доцільніше спрямувати на здійснення інших, більш прибутковихінвестиційних проектів, або ж витратити на цілі поточного споживання. Із зазначеноговище витікає необхідність використання моделей економічного аналізу, що дали б змогуоцінювати ступінь ефективності інвестицій у людський капітал.
Аналіз ефективності інвестицій починається з оцінки витрат на освітута очікуваних зисків від її отримання. Витрати, пов'язані з одержанням освіти, можнарозділити на три групи.
1. Прямі матеріальні витрати (витрати, що здійснюються майбутнімвласником людського капіталу або іншим інвестором (державою, підприємством, сім'єю).До них слід віднести: оплату за навчання, витрати на підручники, послуги бібліотеки,копіювання, канцтовари тощо; витрати, пов'язані зі зміною місця проживання (вартістьжитла, транспортні витрати, збільшення витрат на харчування в зв'язку з відокремленістювід сім'ї тощо).
2. Втрачені заробітки. Людина, яка навчається, не може працюватив такому самому режимі, в якому вона могла б працювати, якби не навчалася. Значить,заради одержання освіти вона свідомо на деякий час відмовляється від певних заробітків.Тому на Заході для людей працездатного віку «втрачені заробітки» вважаютьсявитратами на освіту. Кількісно втрачені заробітки можна визначити як заробітки нароботі, яку могла б мати людина, якби вона не навчалася, мінус доходи студента(стипендія та підробітки). Якщо, наприклад, на час підвищення кваліфікації за людиноюзберігається її заробітна плата за місцем роботи або стипендія приблизно така, якимибули б заробітки, то людина не має втрачених заробітків, а цю частину витрат несеінвестор (той, який зберігає зарплату або виплачує стипендію).
3. Моральні втрати: втрата вільного часу — одного з найважливішихблаг для людини, оскільки навчання, як правило, забирає більше часу, ніж нормальнийробочий день; навчання нерідко буває важким і виснажливим заняттям, супроводжуєтьсяперенапругою і стресовими ситуаціями під час іспитів; зміна місця проживання зарадиодержання освіти призводить до зміни звичного соціального оточення людини, розлученняз рідними та друзями.
Перші дві групи витрат на навчання можна підрахувати достатньоюточністю, моральні втрати оцінити дуже важко хоча б тому, що вони різні для різнихлюдей. Однак слід сказати, що інколи вони відіграють вирішальну роль при прийняттірішення щодо отримання освіти. Можна стверджувати, що більш здібні люди, яким навчаннядається легко і приносить задоволення, за інших рівних умов отримають вищий рівеньосвіти порівняно зі своїми менш здібними ровесниками.
Очікувана віддача від інвестицій в освіту теж складається з трьохгруп доходів.
інвестиція людський капітал освіта
1. Прямі матеріальні зиски: вищий рівень заробітної плати протягомтрудової діяльності; більша можливість брати участь у прибутках компанії; більшаможливість отримувати персоніфіковані умови оплати праці, різноманітні пільги, премії,надбавки тощо; можливість отримати пенсійне, медичне страхування за рахунок підприємства.
2. Непрямі матеріальні зиски: більша можливість отримати подальшіінвестиції у власний людський капітал з боку роботодавця (підвищення кваліфікації,перепідготовка, отримання іншої освіти та ін.), оскільки освіта збільшує інвестиційнупривабливість найманого працівника; оздоровлення за рахунок підприємства більш вірогіднедля висококваліфікованого працівника, оскільки він є дорожчим людським капіталомпорівняно з низькокваліфікованими працівниками і, відповідно, про його здоров'яроботодавець піклується дужче; висококваліфіковані працівники, як правило, маютькращі умови праці та відпочинку; цінні працівники частіше отримують пільгові кредитита іншу допомогу від роботодавця для створення достойних умов життя (житло, автомобіль,телекомунікації тощо).
3. Моральні зиски: задоволення від обраної професії протягом життя(престижність, досягнення певного соціального статусу, самореалізація); доступ доцікавих видів діяльності, професійна творчість; висока конкурентоздатність на ринкупраці, відчуття стабільності та впевненості в майбутньому; співробітництво з розумнимита перспективними людьми тощо.
Методи економічної оцінки ефективності інвестування у людськийкапітал:
— прийняття рішення щодо доцільності інвестування саме у людськийкапітал чи альтернативного використання коштів;
— оцінки ефективності капіталовкладень у результаті отримання фактичноївіддачі від здійснення інвестування у людський капітал.
При оцінці ефективності інвестування, зіставляються інвестиційнівитрати усіх видів з результатами (довгостроковими вигодами) у майбутньому. Томутреба визначити цінність майбутніх вигод, порівнявши їх із поточними витратами.Інвестиції в людський капітал
Поняття «людськийкапітал» означає не лише усвідомлення вирішальної ролі людини в економічнійсистемі суспільства, а й визнання необхідності інвестування в людину, оскільки капіталнабувається і збільшується шляхом інвестування (за рахунок обмеження поточного споживання)і приносить тривалий економічний ефект.
Інвестиції в людськийкапітал являють собою будь-які дії, що підвищують професійну кваліфікацію та продуктивніздібності людини і тим самим продуктивність її праці. Витрати, що сприяють підвищеннюлюдської продуктивності, можна розглядати як інвестиції, оскільки поточні витратиздійснюються з тим розрахунком, що їх буде багаторазово компенсовано дедалі значнішимпотоком доходів у майбутньому.
Інвестиції в людськийкапітал бувають різних видів. Передусім це, звичайно, витрати на освіту, включаючизагальну та спеціальну, формальну та неформальну освіту, підготовку за місцем роботиі т. ін. Вони є найочевиднішим, найпоширенішим і, напевно, найважливішим видом інвестиційу людський капітал. Освіта формує працівників, які стають кваліфікованішими і продуктивнішими.Витрати на охорону здоров’я мають також велике значення. Добре здоров’я — результатвитрат на профілактику захворювань, медичне обслуговування, дієтичне харчуваннята поліпшення життєвих умов — продовжує тривалість життя, підвищує працездатністьі продуктивність праці. Нарешті, витрати на мобільність, завдяки яким працівникимігрують з місць відносно низької продуктивності праці в місця з відносно високоюпродуктивністю, збільшуючи тим самим результати використання свого людського капіталу.Крім названих вище, відповідно до основних активів людського капіталу, до інвестиційвідносять також витрати на пошук економічно значимої інформації, виховання дітей(вкладення в майбутній людський капітал) та ін.
Отже, всі види витрат,які можна оцінити в грошовій або іншій формі і які сприяють зростанню в майбутньомупродуктивності та заробітків працівника, розглядаються нами як інвестиції в людськийкапітал.
Інвестування — це важлива передумова виробництва людськогокапіталу, але ще не саме його виробництво, що здійснюється у процесі активної людськоїдіяльності, в якій майбутній власник цього капіталу практично завжди виступає водночасі об’єктом, і суб’єктом, і результатом впливу. Людський капітал створюється як усуспільному секторі економіки (наприклад, у сфері освіти) за рахунок і державних,і приватних інвестицій, так і на особистісному рівні в тому розумінні, що витратичасу та праці для саморозвитку й самовдосконалення майбутнього власника людськогокапіталу абсолютно необхідні для нарощення цього капіталу. Ці приватні витрати потімобов’язково включаються у суспільні витрати відтворювального процесу, оскільки накопиченийзапас знань, умінь та інших продуктивних рис людини може реалізуватися і бути оціненимлише в суспільстві завдяки активній діяльності його власника.
Формування людськогокапіталу — це процес творенняпродуктивних здібностей людини за допомогою інвестицій у конкретні процеси її життєдіяльності.При цьому інвестування здійснюється двояко: як вкладення коштів та ресурсів і яквитрати часу та сили, тобто як певні види людської діяльності.
Інвестиції в людськийкапітал мають особливості, що відрізняють їх від інших видів інвестицій:
Віддача від інвестиційу людський капітал залежить безпосередньо від терміну його використання, тобто визначаєтьсячасом, що залишився до закінчення працездатного періоду життя людини. Чим ранішезроблено інвестиції в людину, тим довше, за інших рівних умов, вони даватимуть віддачу.Але слід враховувати, що якісніші та триваліші інвестиції приносять, як правило,більший і триваліший ефект.
Порівняно з інвестиціямив інші форми капіталу, інвестиції в людський капітал, за оцінками багатьох економістів,є найвигіднішими як для окремої людини, так і для суспільства в цілому.
Характер, масштаби і видиінвестицій у людину зумовлені історичними, національними, культурними особливостямита традиціями суспільства, менталітетом народу. Наприклад, рівень освіти і вибірпрофесії дітьми значною мірою залежать від сімейних традицій, професії та рівняосвіти їхніх батьків.
Є особливості також уфізичному та моральному зношуванні людського капіталу. Воно визначається, по-перше,мірою природного старіння (фізичного зношування) людського організму та притаманнихйому психофізіологічних функцій, а по-друге, мірою економічного старіння (моральногозношування) внаслідок застарівання знань чи відносного зменшення цінності здобутоїколись освіти. Особливістю людського капіталу є також те, що у процесі використаннявін не лише зношується, а й збагачується за рахунок надбання людиною професійногодосвіду навіть без спеціальних інвестицій. Тому зношування людського капіталу відбувається(у разі правильного його використання) значно повільніше порівняно з фізичним капіталом.Якщо ж у процесі використання людського капіталу постійно робляться додаткові інвестиціїу безперервну освіту, здоров’я тощо, то його якісні й кількісні характеристики(обсяг, цінність, якість) можуть поліпшуватися протягом майже всього життя людини.
/>Інвестиційнийперіод фізичного капіталу (у середньому 1,5-2 роки) значно коротший порівняно злюдським капіталом. Наприклад, інвестиційний період такої форми вкладень у людину, як освіта, тобтотривалість навчання, може сягати 12-20 років.
Функціонування людськогокапіталу, віддача від його застосування зумовлені волею людини — власника цьогокапіталу, її індивідуальними інтересами та перевагами, її зацікавленістю, відповідальністю,світоглядом і загальним рівнем культури, зокрема й економічної. Тому капіталовкладенняму людину притаманний вищий, ніж для звичайних капіталовкладень ступінь ризику таневизначеності, а зміни в обсязі людського капіталу залежно від витрат принциповонеможливо оцінити з тією самою точністю, що й відносно фізичного капіталу.
Вкладення в людський капіталдають значний за обсягом, тривалий за часом та інтегральний за характером економічнийі соціальний ефекти.
Не будь-які інвестиціїв людину можна визнати економічно необхідними і суспільно доцільними. Наприклад,витрати, пов’язані з навчанням кримінальної діяльності, з вихованням антисоціальнихрис характеру, не можна визнати інвестиціями в людський капітал, оскільки вони завдаютьшкоди суспільству і не сприяють розвитку людини.
Інвестиції в людськийкапітал можна класифікувати за такими групами витрат:
1) первинна освіта (дошкільна,початкова, середня, професійно-технічна, вища);
2) охорона здоров’я вширокому розумінні, включно з усіма витратами, які сприяють продовженню тривалостіжиття, зміцненню імунітету, фізичної та психічної сили, витривалості людей;
3) освіта дорослих, щовключає навчання та підвищення кваліфікації на виробництві, самовдосконалення, додатковуосвіту тощо;
4) виховання гуманітарнихскладових людського капіталу, що включає вміння підтримувати нормальні стосунки,налагоджувати ділові контакти, політичну та соціальну лояльність, відповідальністьлюдини, її корпоративність, моральність, ціннісні орієнтації;
5) посилення мотиваційпрацівників до підвищення якості своєї праці;
6) міграція працівниківта їхніх сімей з метою поліпшення умов працевлаштування;
7) пошук економічно важливоїінформації.
Розглянемо ці групи інвестиційдокладніше.
Дошкільна, початкова тасередня освіта формують передусім інтелектуальну складову людського капіталу, поліпшуючиякість, підвищуючи рівень і запас знань людини. Велике значення цих початкових етапівосвіти зумовлюється такою характеристикою людського капіталу: він інтенсивніше накопичуєтьсяв тих людей, які вже мають його більше. Тому на цих етапах створюється не простопочатково необхідний для життя у суспільстві запас людського капіталу, а й формуєтьсябаза для подальшого розвитку та збагачення цього капіталу.
Інвестиції у професійно-технічнуі вищу освіту сприяють формуванню висококваліфікованих робітників та спеціалістів,високопродуктивна праця яких найбільше впливає на темпи економічного зростання.
Капіталовкладення в зміцненняздоров’я людей мають велике значення з кількох причин: по-перше, стан здоров’я зумовлюєможливості і термін ефективного використання надбаного людського капіталу, а такожможливості отримання доходів та економічного зростання; по-друге, стан фізичногоі психічного здоров’я людей визначає можливості здобуття освіти та професійної підготовки,міграції тощо, тобто визначає ефективність інших видів інвестицій у людський капітал;по-третє, здоров’я людей, як носіїв певної генетичної інформації, зумовлює якістьлюдського капіталу наступного покоління. Цікаво, що результати деяких наукових дослідженьсвідчать про те, що здоров’я людини лише на 8-10 % залежить від системи охорониздоров’я, ще на 20 % — від екологічних умов, ще на 20 % визначається генетичнимичинниками і на 50 % здоров’я людини залежить від її способу життя (раціональнийрежим праці та відпочинку, гігієна, раціональне харчування, відсутність шкідливихзвичок, нормальна маса тіла, профілактика стресів, загартовування тощо). Слід зазначити,що є й інші дані наукових досліджень, які відносять на рахунок генетичних чинниківзначно більшу частину нашого здоров’я, однак ніхто не заперечує великого значенняздорового способу життя. Тому витрати, пов’язані з упровадженням здорового способужиття, також необхідно зараховувати до інвестицій у людський капітал.
Особливо слід виділитигрупу витрат на освіту дорослих як складову безперервної освіти, основну часткув яких становлять витрати на навчання та підвищення кваліфікації на виробництві.Нині в багатьох розвинутих країнах сукупні витрати всіх підприємств на розвитокперсоналу можна порівняти з державними витратами на систему освіти. Найчастіше організаціябезперервної освіти на підприємствах не виходить за межі внутрівиробничого навчання.Та в наш час стає очевидним, що сфера поширення систем внутрівиробничого навчанняобмежена рамками великих корпоративних структур і завданнями лише суто спеціальної(специфічної) професійної підготовки. Водночас постійно зростають вимоги, що висуваютьсяне лише до вмінь, потрібних для участі у певних виробничо-технологічних процесах,а й до загального рівня компетентності, здатності приймати рішення, бачити перспективу,тобто до знань і вмінь, які забезпечуються загальною підготовкою. Для досягненняпотрібного синтезу цих двох аспектів кваліфікації необхідне навчання працівникаяк у межах системи освіти, так і безпосередньо на робочому місці.
У витратах на самовдосконаленняі додаткову освіту слід особливо виділити використання для цього вільного часу людини,який є одним з найдорожчих людських благ. У будь-якому навчальному проекті значначастина знань здобувається за рахунок самостійного навчання у вільний час. У сучаснихумовах, коли саме працівник інтелектуальної сфери діяльності стає уособленням іголовним чинником економічного прогресу суспільства, витрати коштів і часу на самостійненавчання необхідно виділити як окремий компонент у структурі інвестицій у людськийкапітал.
Витрати на виховання сприяютьформуванню та розвитку таких гуманітарних складових людського капіталу, як ціннісніорієнтації, вміння підтримувати нормальні стосунки та налагоджувати ділові контакти,політична і соціальна лояльність, відповідальність людини, її корпоративність, моральністьтощо, які в сучасному світі дедалі більше набувають продуктивних властивостей.
Поряд із здатністю дороботи структура людського капіталу працівника передбачає і бажання працювати. Томуяк компонент інвестицій у людський капітал слід розглядати і витрати, пов’язаніз мотивацією працівників до підвищення якості своєї праці. Результати зарубіжнихдосліджень свідчать про зростання значення внутрішніх стимулів (можливість самореалізації,задоволення від успіхів у роботі тощо) порівняно із зовнішніми стимулами, надтодля висококваліфікованого персоналу. У зв’язку з цим велика частина роботи з персоналомна прогресивних підприємствах ґрунтується на непрямому впливі на внутрішні стимули(проектування робочих місць, можливість професійного розвитку, участь в управлінні,соціальний мікроклімат на робочому місці тощо).
Витрати на міграцію іпошук економічно значимої інформації сприяють переміщенню робочої сили на підприємстваі в регіони, де праця краще оплачується, тобто туди, де людський капітал використовуєтьсяпродуктивніше, а ціна за його послуги вища.
До інвестицій у людськийкапітал деякі вчені відносять і витрати на фундаментальні наукові розробки. Аджев процесі розвитку науки не лише створюються інтелектуальні новації, на основі якихпотім формуються нові технології виробництва і способи споживання, а й відбуваєтьсяперетворення самих людей як суб’єктів господарювання, бо саме вони внаслідок цьогостають носіями нових здібностей і потреб. В інформаційному суспільстві, куди рухаютьсярозвинуті країни і де визначальна роль належатиме сферам, у яких завдяки розвиткунауки, освіти, культури накопичуються інформаційні багатства суспільства, що потімакумулюються у сфері технологій, наука перетворюється на своє рідний генератор людськогокапіталу.
До основних активів людськогокапіталу належать усі ті елементи, в які зроблено інвестиції. Виділимо такі активи:знання, отри мані шляхом загальної освіти, професійної підготовки, самовдосконалення;здоров’я; мотивація; ділові і суспільні риси; володіння економічно значимою інформацією.У сучасних умовах у групі ділових та суспільних рис потрібно особливо виділити такийактив, як духовна стабільність та інтелектуальна мобільність людини, що становитьусвідомлену, морально орієнтовану здатність збирати, аналізувати, використовуватидедалі значніші потоки інформації (інформаційна мобільність). Схема формування основнихактивів людського капіталу за рахунок інвестицій подана на рис.1.1.
/>
Рис.1.1 Формування основних активів людського капіталуза рахунок інвестицій
Розглянемо джерела інвестиційу людський капітал. Вкладення можуть здійснювати держава (уряд), недержавні суспільніфонди й організації, міжнародні фонди й організації, регіони, освітні заклади, підприємства,сім’ї та окремі громадяни.
У наш час роль державиу цій галузі дуже велика. Держава застосовує і стимули, і примусові заходи, спрямованіна примноження людського капіталу нації. До примусових належать обов’язкова длявсіх формальна шкільна освіта в установленому обсязі, обов’язкові медичні профілактичнізаходи (наприклад, щеплення) тощо. Основними є заходи, що стимулюють. Уряд використовуєдва дійові способи для стимулювання приватних інвестицій у людський капітал, причомуцей вплив здійснюється за допомогою економічних ринкових заходів. По-перше, черезсистему податків і субсидій держава впливає на доходи тих, хто здійснює такі інвестиції.По-друге, уряд може регулювати ціни на інвестиції в людський капітал, регулюючиціни використовуваних для цього ресурсів. Особливо велика роль держави у двох найважливішихсферах формування людського капіталу — в освіті та охороні здоров’я.
Дедалі більше у створенніактивів людського капіталу зростає роль окремих підприємств. Часто вони стають найефективнішимивиробниками цього капіталу, оскільки здійснюють підготовку персоналу відповіднодо поточних і перспективних потреб виробництва, а також мають достовірну інформаціюпро перспективні напрями капіталовкладень у навчання та професійну підготовку. Однак,підприємствам притаманний прагматичний підхід: вони роблять інвестиції в людськийкапітал лише доти, доки вони приносять економічну віддачу. Моральні зиски, інтегрованийсоціальний ефект від цих інвестицій є в основному суспільним благом, у розвиткуякого зацікавлена держава, а не конкретне підприємство. Саме тому в цивілізованомусвіті держава економічними методами заохочує підприємства до інвестування в людськийкапітал.
Інвестуючи у своїх працівників,підприємства активізують їхню трудову віддачу, підвищують продуктивність праці,скорочують витрати робочого часу, зміцнюють свою конкурентоспроможність. Кошти вкладаютьсяв організацію професійної підготовки та підвищення кваліфікації, на профілактичнізаходи для зміцнення здоров’я працівників, у цілому — на підвищення якості трудовогожиття. Науково-технічний прогрес потребує значних витрат, пов’язаних з оновленнямзнань. Формальна освіта вже давно не єдиний і недостатній метод підготовки людининавіть до трудової діяльності, не кажучи вже про весь комплекс людської життєдіяльності.Отримання диплома і початок трудової діяльності має стати не завершенням процесуосвіти, а лише закінченням її загальної, попередньої стадії і початком більш спеціалізованоготривалого процесу набуття професійної кваліфікації, компетентності, загальнолюдськоїмудрості.
Список використаної літератури
1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносин:Підручник. — К.: Знання, 2004. — 535 с.
2. Долішній М.І., Злупко С.М. Соціально-трудовий потенціал:теорія і практика. Ч.І. — К.: Наукова думка, 1994. — 263 с.
3. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник/А.М. Колот, О.О. Герасименко та ін.; за наук. ред. д-ра екон. Наук, проф. А.М. Колота.- К.: КНЕУ, 2009. — 711с.