Соціальна відповідальність та етика в менеджменті

АКАДЕМІЯВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК
Факультетекономіки та менеджменту
Кафедраменеджменту та військового господарства

КУРСОВАРОБОТА
НАТЕМУ: «СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЕТИКА В МЕНЕДЖМЕНТІ»

Виконала:студентка групи 567 Величко А.А.
Перевірила: доцент,Черкашина М.В.


ПЛАН
 
Вступ
1. Соціальна відповідальність
1.1 Поняття соціальноївідповідальності
1.2 Види соціальної відповідальності
1.3 Переваги та недоліки соціальноївідповідальності
2. Соціальні зобов’язання
3. Соціальний контракт
3.1 Поняття соціального контракту
3.2 Формування соціального контракту
4. Сутність етики менеджменту
4.1 Визначення етики менеджменту тавиди етичних підходів
4.2 Фактори, що визначають етичнийвибір
5. Механізм формування етичної поведінки
6. Стандарти етики менеджменту
Висновок
Списоквикористаної літератури
 

ВСТУП
Сучасна організаціяє складовою частиною оточення, що включає багато складових ( місцеві спілки,споживачів, постачальників, засоби масової інформації, робітників, акціонерів),від яких залежить саме існування організації. Вона пов’язана не лише здосягненням економічного результату, який вимірюється передусім обсягамивиготовленої продукції(послуг), рівнем прибутку підприємства.
Важливе значеннямає й етика ділового співробітництва, виявом якої є дотримання правил і нормпартнерства, конкурентної боротьби, турбота про ділову репутацію фірми талюдей, причетних до неї. Не менш значущими для підприємців, менеджерів євідповідальність перед суспільством, соціальна етика. Адже кожна організаціявикористовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси державиі тому повинна усвідомлювати свій обов’язок, нести відповідальність передсуспільством, спрямовуючи частину своїх доходів та зусиль на його благо івдосконалення.

1. СОЦІАЛЬНАВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
 
1.1 Поняттясоціальної відповідальності
У повсякденнійроботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питаннясоціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблемисьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минуломубізнесмена цікавив лише прибуток.
Вивчаючи змісткатегорії «відповідальність», ми повинні виходити з того, що соціальнувідповідальність не можна зводити до одного з її різновидів: моральної,політичної, юридичної, професійної та ін. У процесі вивчення цих різновидіввідповідальності необхідно мати на увазі те, що співвідношення соціальноївідповідальності з її різновидами можливо уявити як діалектичний зв'язокзагального та особливого.
Соціальнавідповідальність є родовим поняттям стосовно її різновидів. Найбільш суттєвіриси та ознаки, які притаманні соціальній відповідальності, властиві і їїокремим різновидам:
Так, Л. Білецькавизначає соціальну відповідальність як обов'язок особи оцінити власні наміри таздійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтересисуспільного розвитку, а у випадку порушення їх — обов'язок звітувати передсуспільством і нести покарання.
Схоже, але більшємке визначення соціальної відповідальності знаходимо у Р. Хачатурова та Р.Ягутяна. Під соціальною відповідальністю вони розуміють дотримання суб'єктамисуспільних відносин вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальноїповедінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вонизобов'язані нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру.
О. Плахотний вважає,що поняття відповідальності поєднує дві форми, два різних видивідповідальності:
1)відповідальність як реакція суспільства на поведінку індивіда (суспільнавідповідальність);
2)відповідальність як система відповідей індивіда на вимоги суспільства (особиставідповідальність).
За Осовською жсоціальна відповідальність — це готовність відгукнутися на потреби суспільства,жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Вкладення в будівництволікарень і шкіл, філантропічні програми, безпека і висока якість продукції беззабруднення навколишнього середовища — все це також підпадає під категоріюсоціальної відповідальності.
1.2 Видисоціальної відповідальності
Соціальнавідповідальність відображає певне співвідношення між особистістю тасуспільством інтегрально. Як зазначає О. Ростигаєв, соціальна відповідальністьє виразом всієї багатоманітності соціальних відносин та узагальнений вираз всіхформ відповідальності. Специфіка конкретних видів відповідальності обумовленаприродою тих суспільних відносин, всередині яких вони виникли та існують увласній якісній визначеності.
М. Бахтінимвиділяються наступні види соціальної відповідальності: моральна, персональна,політична, соціальна. Р. Хачатуров вважає, що у суспільстві існує стількирізновидів соціальної відповідальності, скільки в ньому діє різновидівсоціальних норм.
Доситьобґрунтованою вважаю класифікацію соціальної відповідальності на не правову таправову.
1) Не правовасоціальна відповідальність не має юридичного характеру та виступає у форміморальної, політичної, корпоративної, релігійної, етичної та ін.
Моральнавідповідальність настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури таестетичних норм. Вона відображається у суспільному осуді та соціальномувідмежуванні від суб'єкта, що порушує чи ухиляється від виконання нормиповедінки. Моральна відповідальність має важливе значення, оскільки забезпечуєвідповідність суб'єктів прийнятим у суспільстві уявленням про добро та зло,справедливість та несправедливість.
Політичнавідповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладаєтьсясуспільством на публічного політика. Її призначенням є забезпеченняупорядкування політичної сфери суспільних відносин шляхом демонстраціїнедовіри, не обрання політика на новий термін до представницького органу,виключення з певної організації.
Корпоративнавідповідальність настає у випадку порушення корпоративних правил, які прийнятіпевною соціальною структурою та не мають правового значення. Відображається уосуді членами корпорації чи виразі недовіри порушнику.
Релігійнавідповідальність засновується на нормах, що регламентують порядок відправленнярелігійних культів, та на вірі у Бога. Забезпечують організацію релігійноїсфери шляхом визначення можливих засобів впливу до суб'єктів, що порушуютьвимоги релігійних норм.
Всі згадані вищевиди соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативнареакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу нанормопорушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, авідображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови успілкуванні чи дистанціювання.
2)Правовавідповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованогоправа. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічнийвплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.
Юридичнавідповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється необхідність дляорганізації встановленим суспільством правилам, досягнення її економічних цілейу рамках закону. Закони можуть видаватися місцевою або центральною владою.
Також до видівсоціальної відповідальності відносять
Економічнавідповідальність. У граничному випадку економічна відповідальність фірмизводиться винятково до максимізації прибутку. Дану концепцію запропонував ірозробляє нобелівський лауреат, економіст Мілтон Фрідмен. Згідно М. Фрідменадіяльність компанії повинна бути підлегла одержанню прибутку, а її єдина місіяполягає в підвищенні прибутку (доти, поки дії організації не виходять за рамкизакону).
Етичнавідповідальність. Етично відповідальна поведінка компанії означає суспільнокорисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим їїекономічним інтересам. Для того щоб поведінка організації була етичною, їїменеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності і неупередженості,дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяютьлюдині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства.
Прийнята на себевідповідальність. Прийняття на себе відповідальності носить для корпораціївинятково добровільний характер і зв'язана з бажанням компанії внести свійвнесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов'язують ні економічнімотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні діїфілантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компаніївідчутної вигоди.
 
1.3 Перевагита недоліки соціальної відповідальності
Визначенняпідприємцями та менеджерами соціальної відповідальності й відповідна поведінка маютьсвої преваги та недоліки; зокрема Кузьмін О.Є визначає такі переваги :
— забезпечуєдовгострокові перспективи розвитку суспільства;
— створюєможливості впливу на зміни суспільства;
— допомагаєрозв’язувати соціальні проблеми, в тому числі й працівників організації;
— формує нормиморалі в організації;
— забезпечуєвстановлення доброзичливих відносин між підприємцями(менеджерами) та іншимичленами суспільства тощо;
Недоліки:
— порушенняпринципів максимізації прибутку;
— зростаннясобівартості продукції у зв’язку зі збільшенням витрат на соціальні потреби;
— неможливістьзабезпечення високого рівня підзвітності суспільству
В свою чергуОсовська І.В. додає до них:
Переваги:
— зміна потреб інадій широкої публіки
— наявністьресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.
Недоліки:
— нестача вміннявирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби,непрофесіоналізм.
— застосуваннясоціальної відповідальності тільки з рекламною метою.
Концепція соціальноївідповідальності охоплює п’ять ключових положень:
1. Органидержавної влади мають створювати умови і показувати приклади турботи просоціальну відповідальність.
2. Бізнес маєдіяти як двосторонньо відкрита система: — з одного боку враховувати потребисуспільства, а з іншого – бути відкритим перед суспільством у своїй діяльностідля громадськості.
3. Соціальнівитрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з метою обґрунтуванняправомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншогопродукту, надання послуг.
4. Соціальнівитрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, вкінцевому підсумку оплачуються споживачем.
5. Діловіорганізації, як і населення, залучаються до відповідальності за розв’язанняпоточних соціальних проблем, які перебувають за межами сфер їхньої діяльності.На цих результатах створився «Залізний закон відповідальності», за яким фірми,які його порушують, у довгостроковій перспективі чекає фіаско через втратуіміджу в районі своєї діяльності.
Таким чином, яктрактує О.Є.Кузьмін соціальна відповідальність — добровільна реакціяорганізації на соціальні проблеми суспільства.
Соціальна таправова відповідальність співвідносяться як загальне та особливе. Для цих видіввідповідальності притаманні наступні спільні риси:
1. Як будь-якасоціальна, так і юридична відповідальність є засобом гарантування та охоронисуспільних відносин.
2. Вонивстановлюються певними суб'єктами та гарантуються певними засобами.
3. Є засобамигарантування прав людини та суспільних інтересів.
4. Є елементаминадбудови суспільства, що залежать від рівня розвитку економічних, політичнихта суспільних відносин.
5. Маютьдинамічний характер, тобто розвиваються та трансформуються разом із суспільнимивідносинами.
6. Існують упевній сфері та регламентуються певним різновидом соціальних норм.
7. Переслідуютьдосягнення певної мети та мають функціональну спрямованість.
8. Передбачаютьнастання певних наслідків для порушника.
9. Забезпечуютьсистемність суспільства як соціального утворення.
10. Виробляютьповагу до прав та свобод людини і є проявами культури суспільства.

2. СОЦІАЛЬНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
Серйозноюпроблемою теорії і практики менеджеризму є суперечності між комерційноюефективністю корпорацій і рівнем соціального добробуту суспільства. Мова йдепро те, що високим економічним показникам господарської активності фірм далеконе завжди відповідають зміни в соціальному становищі населення. Відоміприклади, коли діяльність корпорацій веде до погіршення якості життя людей.Проте саме добробут людей, а не корпоративні переваги здавна розглядалися якпріоритетна мета, основоположний принцип справедливого керування в суспільстві.
У повсякденнійроботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питаннясоціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблемисьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минуломубізнесмена цікавив лише прибуток.
Американськіспеціалісти в галузі менеджменту говорять, що в нинішній період менеджмент будеформуватися під дією соціальних пріоритетів над метою бізнесу. Вже є менеджери,які в своїй діяльності орієнтуються на суспільну мету і беруть на себе більшувідповідальність перед суспільством за результати приватно — підприємницькоїпрактики, ніж це було властиво попереднім професійним управлінцям абовласникам.
Поступово в очахсуспільної думки видозмінюється і сам статус менеджменту. Раніше вважали, щоменеджмент — це певна система влади, а нині він виступає як важливий ресурссуспільства.
Сучаснийменеджмент не може ігнорувати справедливі вимоги трудящих щодо поліпшення свогосоціального становища.
Прийшлоусвідомлення того факту, що конструктивна соціальна політика фірм і корпорацій- не вид благодійної діяльності, а інвестиція в персонал, в соціальнийпотенціал виробництва, значимість якої для майбутнього важко переоцінити.
Суперечки пророль бізнесу в суспільстві породили чисельні аргументи за і проти соціальноївідповідальності.
Аргументи накористь соціальної відповідальності:
1. Сприятливі длябізнесу довгострокові перспективи.
Підприємства,соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення і ліквідуютьнеобхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди,що забезпечуються участю в житті суспільства.
2. Зміна потреб інадій широкої публіки.
Наявністьресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.
Моральнізобов'язання бути соціально відповідальними. Аргументи проти соціальноївідповідальності:
1. Порушенняпринципу максимуму прибутку.
2. Витрати насоціальні потреби.
3. Недостатнійрівень звітності широкій публіці.
4. Нестача вміннявирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби,непрофесіоналізм.
5. Застосуваннясоціальної відповідальності тільки з рекламною метою.
Підприємці таменеджери повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, якийзабезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків.
Найбільшоюперешкодою в розробці програм в рамках соціальної відповідальності керівникиназивають вимоги рядових працівників і менеджерів із збільшення доходів наакцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і доходи змушуєкеруючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовленісоціальною відповідальністю.
Організаціїповинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевихтовариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство вцілому.
Для успішногоуправління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися напроблеми, які виникають в соціальному середовищі, щоб зробити це середовищебільш сприятливим для організації. Витрати на соціальну відповідальністьвиправдані кращим відношенням суспільства до фірми. Це повинно вести допідвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівнярегулюючого втручання держави та загального покращання стану суспільства.
Важливо такожпідкреслити, що не слід думати, нібито на соціально відповідальну поведінкуздатні тільки великі організації. Організація по прибиранню сміття абопідприємство, яке торгує піцою і яке стало спонсором спортивної команди, імаленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії дляознайомлення з його роботою, — всі вони є соціально відповідальними.
Не викликаєсумніву, що прибуток важливий для виживання підприємств. Якщо підприємствонездатне вести справу прибутково, то питання соціальної відповідальності стаєакадемічним. Але організації завжди повинні вести свої справи у відповідностідо суспільних очікувань
Одже як би там небуло, організації повинні вести свої справи відповідно до суспільних очікувань.Інакше кажучи, соціальне зобов’язання для підприємства означає щось більше, ніжпросто філантропічну діяльність. Мається на увазі, що організація дієвідповідально і в злагоді з турботами і сподіваннями широкої публіки. Ця точказору відображена в наступному вислові Едуарда Дж. Харнеса, глави фірми «Проктеренд Гембл»:
«Керівництвокомпанії зобов'язане використовувати весь свій талант, щоб віддавати найвищіпріоритети прибутку, розвитку. Однак йому потрібно також мати достатньо широкіпогляди, щоб в інтересах своєї компанії усвідомити важливість виконаннякомпанією будь-якого розумного очікування, що сформувався по відношенню до неївсередині місцевої громади та різних зацікавлених верств суспільства. Відкритевизнання пріоритетів і соціально відповідальна поведінка забезпечують компаніїдосягнення важливих вторинних цілей. Прибутковість і розвиток йдуть пліч-о-плічз чесним ставленням до працівників, споживачам всіх рівнів та місцевій громаді».
 

3. СОЦІАЛЬНИЙКОНТРАКТ
Історія замовчуєколи і в яких суспільствах вперше виник суспільний договір. Однак ужедавньогрецький софіст Протагор, вказував, що ніхто не є абсолютносамодостатнім, і що люди пов'язані один з одним взаємним співробітництвом.
Багато столітьпотому, такі філософи як Жан-Жак Руссо та Томас Гоббс, які дотримувалися вцьому питанні протилежних позицій, прийшли до схожих висновків. Заради миру,виживання та отримання ресурсів, кожній людині необхідно віддати частину своїхправ і взяти на себе певні зобов'язання по відношенню до інших людей — такз'являється «соціальний контракт» або ж «суспільний договір».
Соціальнийконтракт — це договір, що укладається між замовником та виконавцем соціальногозамовлення на підставі результатів відкритого публічного конкурсу, в якомурегулюються відносини замовника і виконавця шляхом визначення прав таобов'язків сторін.
«Суть ідеїсуспільного договору можна висловити просто: кожен з нас поміщає себе під владузагальної волі, і група розглядає кожного індивіда як частину цілого». КнигаРуссо «Соціальний контракт, або принципи політичних прав» надихалареволюціонерів і політичних реформаторів у Північній Америці та Франції 18-гостоліття, а потім і в усьому світі.
Соціальнийконтракт змінювався вже неодноразово, навіть протягом невеликого, з точки зоруісторії, строку існування незалежної України, і ми будемо проходити через цезнову і знову. Однак одним удосконаленням правового поля проблем, що посталиперед країною, не вирішити. Необхідна зміна характеру відносин між владою інародом, в тому числі, підвищення взаємної відповідальності влади і народу одинперед одним.
Але хто сьогоднівізьме на себе роль суворого, неупередженого і непідкупного арбітра внабридлому всім поєдинкові «Влада проти Народу»? Адже 13 років з дня прийняттяКонституції 1996 року «вдосконалення» суспільного договору йшло у бік укладеннянегласних домовленостей між владою і народом про те, що «трішки» порушуватиОсновний Закон нікому не забороняється.
І лише безпліднінамагання зупинити процес наростаючого заперечення прав і свобод громадян івседозволеності влади показують, як далеко зайшла наша країна на шляху досамознищення. Сьогодні зрозумілим є тільки одне, якщо ми справді хочемозберегти країну, необхідно залишити всі спроби узаконити і видати загромадський договір партійні та корпоративні цінності і цілі. Минуле зависає навсіма нами важким тягарем, але Україна повинна, нарешті, повернутися обличчямдо майбутнього. Тому в новому суспільному договорі не повинно бути того, щосуперечить інтересам суспільства, всього суспільства.
3.1 Формуваннясоціального контракту
Особливістюпроцесу впровадження соціального контрактування є організація конкурентногосередовища. Тобто, виграють тендер, який організовує місцева влада, найкращіпостачальники. Саме з ними й укладається такий контракт. І цей процес маєкілька етапів.
Перший етап –визначення місцевою владою потреби в певних послугах. Для цього міська владавидає відповідний документ (наказ), де має бути вказано: вид послуг, цільовааудиторія, терміни надання послуг, вимоги щодо статусу і кваліфікації, певногодосвіду організації, яка подається на тендер. У цьому наказі можуть бути певніобмеження щодо виду і статусу тих організацій, які будуть подаватися на тендер.
Постачальникамисоціальних послуг можуть бути як бізнесові, так і неприбуткові організації. Здеяких причин болгарські муніципалітети надають перевагу роботі саме знеприбутковими організаціями. Наприклад, торік організували кілька тендерів,які були відкриті лише для неприбуткових організацій. Тому в наказі можутьобмежити можливість участі тільки таких організацій. Це можуть бути фонди чиасоціації, метою діяльності яких є задоволення суспільних потреб, а неотримання певного доходу.
У наказі такожвказується термін, протягом якого постачальники можуть подавати своїпропозиції, і остаточний термін – коли влада має оголосити результати дляширокої громадськості. В наказі (що дуже важливо) муніципалітети вказуютьбюджет і кількість послуг, розмір внеску (у відсотках), який може зробити сампостачальник. Адже муніципалітети найбільше цікавить ця частина внеску й те, яквона буде розподілена. Місто теж дає свою частину коштів і разом вони формуютьзагальний бюджет, за який і надаються послуги.
Другий етап –призначення мером міста комісії, яка буде оцінювати тендерні пропозиції. До їїскладу обов’язково входять представники регіонального відділення Агенціїсоціальної допомоги. Можуть також залучатися представники державних структур(наприклад, департаменту охорони здоров’я) та третього сектора. Всі інші членикомісії призначаються мером.
Третій етап –оцінювання поданих пропозицій на основі законодавчо визначених критеріїв (єтільки мінімальні критерії та вимоги). Місцева влада може підвищити їх рівень,але, як показує практика, цього не робить, оскільки немає практичного досвідута стандартів, на яких базувалася б розробка таких критеріїв. Одже соціальнийконтракт, укладений між замовником та виконавцем соціального замовлення.
Процес формуваннясоціального контракту має 3 етапи:
1)визначеннямісцевою владою потреби в певних послугах
2)призначеннямером міста комісії, яка буде оцінювати тендерні пропозиції.
3)оцінюванняподаних пропозицій на основі законодавчо визначених критеріїв.

4. ЕТИКАМЕНЕДЖМЕНТУ
менеджмент етикасоціальний відповідальність
4.1 Визначення етикименеджменту та види етичних підходів
Етика — це набірморальних принципів і цінностей, які керують поведінкою людини чи групи людей івизначають позитивні і негативні оцінки їхніх думок і дій. Етика менеджментузв'язана з внутрішніми цінностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративноїкультури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальнудопустимість у рамках зовнішнього середовища.
Відповідноетичною поведінкою є сукупність вчинків, дій людей, які відповідають нормамморалі, свідомості, порядку, що сформувалися в суспільстві, або до яких вонопрямує. У процесі підприємницької та управлінської діяльності спостерігаютьсявипадки відхилення від суспільних норм, тобто неетичної поведінки, вона можебути зумовлена різними чинниками:
1. конкурентноюборотьбою
2. прагненнямвеликих прибутків
3. невмілимстимулюванням керівників за етичну поведінку
4. недооцінкоюетичних норм у суспільстві
5. намаганнямдосягнути мети та реалізувати місію організації будь-якою ціною
6. неетичноюповедінкою партнерів
7. конфліктними,стресовими ситуаціями в організації
8. невдалимпідбором та невмілим застосуванням стилів керівництва
9. занадтоскладною системою розроблення та прийняття рішень в організації…
Для забезпеченняетичної поведінки сучасний менеджмент пропонує такі заходи:
ü запровадженняетичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільнихуподобань, правил поведінки працівників організації.
ü Створеннякомітетів з етики
ü Застосуваннямеханізмів стимулювання, які б протидіяли неетичній поведінці та вчинкам
ü Здійсненнясоціальних ревізій для з’ясування впливу соціальних факторів на організацію
ü Організаціюнавчання етичної поведінки керівників і усього персоналу
ü Постійнеінформування працівників про випадки високо етичної поведінки
ü Проведеннянарад, конференцій, симпозіумів, тощо з проблем етичної поведінки
Сформовані нормиморальності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин міжлюдьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурнівідносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючина себе певних обмежень.
Зіштовхуючись ізпроблемою етичного вибору, менеджери, як правило, опираються на нормативнійточці зору, тобто визначених нормах і цінностях, у відповідності з якими іприймаються рішення. У нормативній етиці виділяють декілька підходів до описусистем цінностей і відповідно прийняттю етично складних рішень, що можуть бутизастосовані в практиці менеджменту: утилітарний підхід, індивідуалістичнийпідхід, морально-правовий підхід, концепція справедливості.
Утилітаристськийпідхід. Основні принципи утилітаристського підходу говорять, що відповіднанормам моралі поведінка приносить найбільшу користь найбільшому числу людей.Приймаючий рішення індивід повинний розглянути вплив кожного його варіанта навсі зацікавлені сторони і вибрати варіант, що приносить задоволення найбільшомучислу людей.
Індивідуалістичнийпідхід: припускає, що морально прийнятними є дії людини, які йдуть їй на користьу довгостроковій перспективі. Головною рушійною силою вважається самоконтроль,а всі зовнішні сили, що його обмежують, повинні припинятися. Кожна людинавибирає для себе найбільш вигідне в довгостроковій перспективі рішення, наоснові чого і судить про якість своїх рішень. Індивідуалізм зводиться доповедінки, вигідній іншим людям, тобто дії людини починають відповідати бажанимдля суспільства нормам. Одна з особливостей цього підходу в тому, що віндопускає (якщо такі необхідні) дії індивіда, спрямовані на придбання особистихкороткострокових вигод, узагалі ж не відповідним суспільним нормам.
Морально правовийпідхід. Морально-правовий підхід стверджує, що людина споконвічно наділенафундаментальними правами і волями, що не можуть бути порушені чи обмеженірішеннями інших людей. У процесі ухвалення рішення можуть бути врахованінаступні моральні права:
1. Право наволю згоди
2. Право наприватне життя
3. Право наволю совісті
4. Право наналежне звертання
5. Право нажиття і безпеку.
Концепціясправедливості. Існує розподільна справедливість (рівним – рівне), процедурнасправедливість (відповідність правилам), компенсаційна справедливість(відшкодування збитку).
4.2 Фактори,що визначають етичний вибір
При прийняттіетично вірних рішень менеджер орієнтується насамперед на окремі особистісніхарактеристики, такі як власне его, впевненість у своїх силах, розвинутепочуття незалежності. Одна з найбільш важливих особистих характеристикменеджера — стадія його морального розвитку.
На стадіїпопереднього розвитку людей цікавлять насамперед зовнішні вигоди (і покарання).Підпорядкування влади ґрунтується на погрозі негативних наслідків у випадкунепокори. В організаційному змісті цієї стадії відповідають менеджери, щовикористовують авторитарний чи примусовий стилі керівництва, а також менеджери,що орієнтуються на гарантії виконання окремих задач.
На другій стадіїзагального розвитку люди адаптуються до чекань позитивного поводження колег(родини, друзів, суспільства). Кращим способом досягнення цілей стає спільнаробота в групах. Найбільш адекватним стилем лідерства стає заохочення взаємодійі кооперації .
На стадіїнаступного, чи принципового, розвитку люди керуються насамперед внутрішнімицінностями і нормами, у багатьох випадках ігноруючи правила і закони, що вимагаютьпорушення цих норм. Внутрішні цінності стають більш важливими, чим навітьістотні зовнішні. На цьому вищому рівні розвитку менеджери використовуютьтрансформаційний чи обслуговуючий стилі керівництва, увага концентрується напотребах послідовників і стимулюванні навколишніх до самостійного мислення,рішенню виникаючих проблем виходячи з принципів моралі.
Таким чинометична чи аморальна практика ведення бізнесу є відображенням системи цінностей,яка сформувалась у суспільстві, певній соціальній групі чи організації. Томуетичні норми поведінки необхідно впроваджувати на засадах виховання високогорівня культури та навчання етикету кожного члену колективу.

5. МЕХАНІЗМФОРМУВАННЯ ЕТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ
Для того щобетичні принципи, норми, правила та стандарти перетворились в реалії діловогожиття, вони повинні бути включені в процес прийняття рішень на всіх рівняхуправління, а також в практику роботи всіх співробітників, тобто бути частиноюреального кадрової політики.
У світовійекономіці існує сім основних механізмів, за допомогою яких можна впровадити впрактику етичні норми. До них відносяться:
1) етичнікодекси; 2) комітети з етики;
3) тренінг; 4)соціальні аудити;
5) юридичнікомітети; 6) служби, що розглядають претензії громадян з етичних питань;
7) зміни вкорпоративній структурі.
Найбільш частозастосовуваним механізмом є етичний кодекс. Він розробляється спеціальноствореним органом — комітетом, комісією тощо близько 90% закордонних компанійвпроваджувало етичні принципи за допомогою таких кодексів. Вони можуть бутирозроблені для компанії в цілому і містити загальні для всіх етичні правила.
Щоб зробитикодекс ефективним, зазвичай бувають прийняті певні дисциплінарні заходи, щонаправляються на покарання порушників кодексу і заохочення вчинків, здійсненихвідповідно до правил етичного кодексу.
Комітет з етикикорпорації має певний набір функцій, до яких відносяться наступні:
1. винесенняетичних питань для обговорення правлінням або топ-менеджерами;
2. доведенняосновних вимог етичного кодексу до відома менеджерів усіх рівнів та рядовихспівробітників;
3. розробказаходів, що підтримують кодекс;
4. аналіз іперегляд кодексу на основі щорічних звітів внутрішньо-корпоративних і залежновід змін зовнішнього середовища організації, особливо системи духовнихцінностей і думки громадськості;
5. складаннязвітів про діяльність комітету для ради директорів;
6. забезпеченнявищого рівня менеджменту консультаціями фахівців з етичних питань.
Управлінськийетичний тренінг є ще однією можливістю впровадження етичних принципів вдіяльність корпорацій. Це набори етичних норм, своєрідні етичні модулі, яківключаються в загальну програму підготовки менеджерів низового і середньоїланки.
Тренінг сприяєпрактичному впровадженню етичних принципів в структуру прийняття корпоративнихрішень.
Соціальний аудит покликанийперевірити і дати інформацію про те, якою мірою дії корпорації відповідаютьочікуванням суспільства. Він може бути використаний у корпорації длявнутрішнього контролю за ступенем етичності дій корпусу менеджерів, завиконанням етичного кодексу, за раціональним використанням ресурсів, длязвітності перед власниками акцій і т.п.
Юридичний комітетзаймається контролем за дотриманням корпорацією всіх законів і підзаконнихактів з усіх напрямків діяльності; частина роботи такого комітету стосуєтьсяспостереження за відповідністю дій корпорації законам і підзаконним актам, щоносять етичний характер: з охорони навколишнього середовища, захист прав людиниі т.п.
Лише деякіпідприємства мають спеціальні служби по врегулюванню етичних претензій. Зазвичайспівробітники таких служб розглядають скарги та претензії з етичних питань, якінадійшли як з боку, так і від працюючих в даної корпорації.
Останнім, щохарактеризує світову економіку, лише незначне число корпорацій робить внутрішніструктурні зміни з метою пристосування до етичним вимогам.
Отже, чи можна задопомогою певних механізмів і важелів менеджменту зробити поведінку корпораціїетичним?
— Так, можна.
Урядові постановиу багатьох країнах змусили корпорації більш гнучко реагувати на мінливісуспільні цінності, витрачати кошти на контроль за забрудненням навколишньогосередовища, забезпечувати рівні можливості трудитися національним меншинам іжінкам і т.п. Етичні кодекси, розроблені на базі цих постанов, не раз допомагалименеджерам корпорацій знаходити вихід зі складних етичних ситуацій, а такожстворювати корпоративну культуру.
Характерноюособливістю сучасних кодексів етики є те, що розділи, що містять рекомендаціїщодо усунення етичних проблем, що виникають у зв'язку з конфліктами інтересів,розроблені більш детально і ретельно, ніж інші розділи.
Саме існуванняетичного кодексу корпорації як колективного етичного стандарту допомагаєменеджерам корпорації перейнятися розумінням етичності своїх ділових рішень. Іписьмова форма надає кодексів ще більшу значимість.
Кодекс даєзагальний орієнтир в тих ситуаціях, коли важко однозначно визначити, що етично,а що неетично в діях менеджменту корпорації, тобто коли в суперечністьприходять універсальна етика та професійна етика.
Однак у етичнихкодексів є ряд недоліків:
A. Вони вимагаютьзначних витрат часу і грошей.
Б. Вони вимагаютьвисокої кваліфікації тих, хто їх складає.
B. Іноді їхрекомендації занадто розпливчасті, і з їх по міццю насилу можна вирішитиконкретну етичну проблему.
Г. Своїміснуванням кодекси передбачають необхідність застосування покарань дляпорушників.
Д. Разом з тимвсе те, про що в кодексі не йдеться, можна оцінити як допустимі дії.
Є. Етичні кодексине гарантують менеджерам ні контролю над зовнішніми (по відношенню докорпорацій) впливами на ділову етику, ні способів вирішення глобальних етичнихпроблем.
У світовійекономіці багато компаній в даний час створюють підрозділи або наймають окремихспівробітників для розробки етичних кодексів: вживаються заходи щодоознайомлення менеджерів з положеннями цих кодексів; створюється також системазаохочення менеджерів за умови врахування ними питань етики при прийняттірішень і відповідності їх службового поведінки етичним нормам, зафіксованим укодексах.
При контроліслужбових дій співробітників компанії використовують тести на детекторахбрехні, тести на прийняття наркотиків і т.п.
Більшпродуктивним, на погляд менеджерів багатьох фірм та їхніх власників, є шляхприйняття на роботу випускників навчальних закладів, де була велика ірозгалужена програма навчання основам етики. У такому випадку етичні стандартизакладаються у свідомість (і підсвідомість) майбутнього співробітника якчастина світоглядного комплексу і, навіть можна сказати, як непорушні аксіоми,що не підлягають оскарженню. Тоді громіздка і дорога система розробки кодексівкомпаній, навчання співробітників етичним нормам контролю за дотриманняметичних вимог виявляється в значній мірі непотрібною. Тому великі і багатіфірми, що мають власні ділові школи, школи бізнесу, впроваджують у них такіпрограми для навчання студентів, як програми етики менеджменту, етики бізнесу,етики ділових відносин, етики мовного впливу. Іноді це набір етичних принципів,які є етичні стандарти в теорії, іноді-конкретні приклади і ситуації, вивченняі розбір яких дає можливість студентам самим сформулювати теоретичніпостулати, визначають етичні межі дій і поведінки в їх майбутньої діловоїпрактики.

6. СТАНДАРТИЕТИКИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Стосовно бізнесуетика визначає такі моральні критерії і параметри відносин між виробниками іспоживачами, службовцями і керуючими компанії, самими компаніями і державою,які утворюють систему взаємних обов'язків індивідуумів.
Без дотриманняетичних норм вся інфраструктура бізнесу, яка в багатьох випадках будується наоснові неформальних угод, неформальних контрактів, довіри партнерів один доодного, буде порушеною. Тому ступінь довіри партнерів один до одного відіграєсуттєву роль в бізнесі.
Існує чималоетичних критеріїв цивілізованого підприємництва, але особливу цінність вділових відносинах набуває чесність і порядність партнерів. Американськийпідприємець К. Редолл писав, що в бізнесі необхідно покладатися на сумлінністьіндивідуума: це той бік свободи, яка називається відповідальністю.
Однією знайпопулярніших форм закріплення ділової етики є проголошення етичних кодексівабо кодексів поведінки, які приймає корпорація. Вони є списком заповідей іправил для службовців (не зловживати службовим становищем, не давати хабарів,не приймати подарунків), або декларуванням загальних принципів.
Етичні кодексирозробляються не тільки фірмами. В США, наприклад, існують цехові кодекси, якізастосовують групи професійних бізнесменів (спеціалісти з реклами і маркетингу,маклери, брокери, збутовики та ін.). В деяких галузях родинні фірмизастосовують галузеві етичні кодекси. Це дозволяє, з одного боку, розробитиєдині етичні критерії в певній сфері бізнесу для всіх підприємців, які ведутьвласну справу в цій сфері, з іншого — спрощують виявлення неетичної поведінкиконкурентів, створюють конкурентні стимули для підвищення доброякісностівиробів.
На сучасномуетапі, дедалі більше компаній вводять посаду «посередника зі скаргпрацюючих». У функції посередників входять дослідження етичних питань,консультації для службовців, аналіз потенційних проблемних галузей.
Виховання вперсоналі таких рис, як чесність, уважність, надійність формує високу культуруобслуговування клієнтів. Пояснюючи думку про підлеглість виробництва інтересамспоживача, К. Мацусіта — глава японської корпорації «Мацусіта Денкі»відмічає, що споживач — король. Роль відданого підлеглого полягає в тому, щобдопомогти королю прийняти правильне рішення. Тоді разом, мудрий правитель ійого вірні піддані, в стані забезпечити процвітання суспільства і нації. Такекредо багатьох компаній у відношенні до споживача.
Складовоюпідприємницької етики є культура ведення ділових переговорів між потенційнимипартнерами. Ділові переговори проводяться з метою встановлення контактів,обговорення проектів майбутніх угод, сумісних дій, вирішення питань, якістановлять взаємний інтерес для сторін.
Організаціяділових переговорів вимагає ретельної підготовки, вивчення можливостейпотенційного партнера, вміння спілкуватися в будь-якому культурному середовищі,знання національних традицій, звичок, правил етикету. Оволодіння етикою веденняпереговорів є основою для встановлення щирих і міцних відносин міжбізнесменами.
Якщо взахідноєвропейських і американських фірмах для налагодження ділових зв'язківдостатньо обміну офіційними листами, то японським бізнесменам важливийбезпосередній контакт з потенційним партнером і особиста зустріч. Усна угодамає для японського партнера більшу вагу, ніж письмовий контракт. Це випливає зорганізації японського ділового спілкування на досягнення гармонії, консенсусуі компромісів.
Для досягненняуспіхів у переговорах необхідно, щоб спілкування велося між людьми, які маютьприблизно рівне становище в діловому світі, а будь-яке знайомство зпредставниками бізнесу повинно починатися з обміну візитними карточками. В ходіпереговорів важливо дотримуватися терпимості, коректних і доброзичливихстосунків між співбесідниками, яких би суперечливих поглядів вони недотримувалися.
При встановленніділових контактів із західними бізнесменами слід мати на увазі їх певнийінфантилізм, небажання перетворювати бізнес у науку або важку роботу. Крімтелефонного й особистого спілкування, проведення ділових обідів, британськіпідприємці підтримують ділові контакти, регулярно відвідуючи конгреси, семінарита виставки, беручи участь в роботі престижних клубів. На переговорах позиціядеяких західних бізнесменів досить жорстка, торгово-політичні факторипереважають над чисто комерційними. Перед початком ділових переговорівнаприклад з англійськими бізнесменами партнеру необхідно вияснити структуруринку товарів тієї чи іншої фірми, її комерційне і корпоративне«обличчя». Починати переговори доцільно із звичних людських проблем:погода, спорт, діти. Проводити їх слід не на базі суто комерційної угоди, а всфері людських відносин. Перед початком зустрічі необхідно поцікавитись часом,який є в розпорядженні партнера. Слід пам'ятати, що коли англійський партнерзапросив Вас на обід, необхідно в зручний для нього час провести такий же західу відповідь. В
Німеччині дляналагодження ділових зв'язків достатньо обміну офіційними листами зпропозиціями про співробітництво і проханням про особисту зустріч зпредставниками фірми. Доцільно при укладенні контрактів використовуватипрактику роботи через агентські фірми.
Необхідними елементамиетики ділового спілкування є подання знаків поваги до тих, з ким велисьпереговори.
В Англіївідправлення поздоровної листівки до Різдва або до дня народження, привітиблизьким розцінюються як прояв ввічливості і добрих людських якостей, що будедопомагати зміцненню ділового авторитету.
В англійськомусуспільстві і ділових сферах розроблений ритуал дарування і визначене колотоварів, які вважаються подарунками, а не хабарами.
У Франції неприйнято вручати подарунки партнеру в ході першої зустрічі. Коли укладенаугода, може бути організована вечеря на честь успішного завершення переговорів.При бажанні можна вручити сувенір, книгу, яка відповідає смакам партнера, абоплатівку.
Однак етикабізнесу зачіпає не тільки проблему соціально відповідальної поведінки. Воназосереджена на широкому спектрі варіантів поведінки керуючих і тих. кимкерують. Більше того, в фокусі її уваги і цілі, і засоби, що використовуютьсядля досягнення мети обома сторонами. Наприклад, майже всі американці вважають,що неетично давати взятку іноземному чиновнику заради одержання контракту. Діїкерівників або рядових працівників, які порушують закон, також слід розцінюватияк неетичні.
Таким чином, дужеважливо, щоб керівники високого рівня служили рольовими моделями належноїетичної поведінки, а організації мали можливість підвищити свої етичністандарти.

ВИСНОВОК
Одже соціальнавідповідальність — це готовність відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючипри цьому короткостроковим прибутком. Вона допомагає забезпечити довгостроковіперспективи розвитку суспільства, створювати вплив на зміни суспільства,розв’язувати соціальні проблеми, в тому числі й працівників організації, формуєнорми моралі в організації і т. п.
Соціальнавідповідальність поділяється на:
Не правовусоціальну відповідальність: моральна, політична, корпоративна, релігійна.
Також до видівсоціальної відповідальності відносять: економічну відповідальність, етичнувідповідальність, прийняту на себе відповідальність.
Для успішногоуправління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися напроблеми, які виникають в соціальному середовищі, щоб зробити це середовищебільш сприятливим для організації, для чого застосовується соціальнавідповідальність, яка укладається за допомогою соціального контракту.
Етика менеджментузв'язана з внутрішніми цінностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративноїкультури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальнудопустимість у рамках зовнішнього середовища.
Для того щобетичні принципи, норми, правила та стандарти перетворились в реалії діловогожиття, повинні застосовуватись механізми, за допомогою яких можна впровадити впрактику етичні норми. До них відносяться:
1) етичнікодекси; 2) комітети з етики;
3) тренінг; 4)соціальні аудити;
5) юридичнікомітети; 6) служби, що розглядають претензії громадян з 7) зміни вкорпоративній структурі. етичних питань;

СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 
1. Осовська Г.В., Осовський О.А «Основименеджменту»:3-є видання,-К.: «Кондор», 2008р.
2.О.Є.Кузьмін, О.Г. Мельник «Основименеджменту», підручник – К.: «Академвидав», 2003р.
3. «Основи менеджменту» за ред. М.Мескон, М. Альберт, Ф.Хедоурі; переклад англійської мови – М.: «Дело», 2000р.
4. Інтернет: Google.com; yandex.com.
5.М.М. Мартиненко «Основи менеджменту»- К.: «Академвидав», 2003р.
6. Кредісов А. І., Панченко Є. Г.,Кредісов В. А.
«Менеджмент для керівників».-К.: Т-во„Знання”, 2000.
7. Плоткін Я. Д., Пащенко І. Н.«Виробничий менеджмент»: навч. Посібник: збірник вправ.-Львів: Держ.Університет „Львівська політехніка”, 1999
8. Хміль Ф. І. Менеджмент:підручник.-К.: Вища шк.., 2003