Законодавча база правового регулювання економіки в Україні

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
кафедраекономічної теорії
Реферат
затемою: "Законодавча база правового регулювання
 економікив Україні"
Виконав:
Запоріжжя
1999

ЗМІСТ
1. Правова база економіки та захистконкуренції.
2. Законодавча база правовогорегулювання валютного ринку в Україні.
3.  Господарські об’єднання: станзаконодавства.
4. Проблеми законодавчого регулюванняпідприємництва.
5. Правова охорона інтелектуальноївласності в Україні.
1. Правова база економіки та захист конкуренції.
Важливуроль в економічній діяльності держави відіграє законодавство. На його основівизначається статус підпри­ємця, права й обов'язки фізичних та юридичних осіб,правила укладання контрактів тощо.
Держава розробляєзакони, які регулюють відносини між підприємствами, що виступають у роліпостачаль­ників ресурсів та їхніх споживачів. На ґрунті законо­давства урядможе виконувати функції арбітра у сфері економічних зв'язків, виявляти випадкинечесної прак­тики економічних агентів і вживати до них відповідні санкції.
Важливі послуги,що їх забезпечує уряд, включають застосування силових структур для підтриманнягромад­ського порядку, введення стандартів зміни ваги й якості продуктів,створення грошової системи, яка забезпечує обмін товарів та послуг тощо. Все цемає виняткове значення для молодої Української держави.
Ухвалені законита інші законодавчі акти про захист прав споживачів визначають загальніправові, економіч­ні й соціальні основи захисту прав громадян — спожи­вачівпродукції. Держава визначає правила поведінки, якими мають керуватися виробникиу своїх стосунках із споживачами.
Держава забороняєпродаж фальсифікованих, або з підробленою маркою, харчових продуктів і ліків,вима­гає зазначення на упаковці чистої ваги і інґредієнтів продукту, встановлюєстандарти якості, які слід вказу­вати на етикетках консервованих харчовихпродуктів, і забороняє поміщати неправдиві дані на етикетках патентованихліків. Усі ці заходи мають на меті упере­дити протизаконні дії виробників йодночасно зміцнити віру людей у досконалість ринкової системи. Аналогічнезаконодавство стосується і відносин між самими фірмами.
Такого родудіяльність держави сприяє поліпшенню розподілу ресурсів. Забезпечення ринкузасобами обігу, гарантування якості продуктів, визначення рівних прав усіх формвласності та видів господарювання, а також відповідальність за дотримання умовконтрактів — усі ці заходи створюють сприятливий ґрунт для функціо­нуванняефективної економіки. Вони розширюють рин­ки і дають змогу здійснювати дедаліглибшу спеціалізацію у використанні як матеріальних, так і людських ресурсів,що сприяє ефективнішому розподілу ресурсів.
Особливоактуальним для України є створення пра­вової бази для забезпечення переходу відадміністратив­но-командної до ринкової економіки. Важливу роль тут відіграютьзакони про власність, приватизацію держав­них підприємств, приватизацію житла,приватизаційні папери, банки, фінансову та кредитно-грошову систему,національну валюту, податки, про підприємницьку ді­яльність тощо.
У ринковійекономіці особливе місце належитькон­куренції. Це той основний регулюючиймеханізм, який підпорядковує виробників і постачальників ресурсів інтересампокупця, або суверенітету споживача. За конкуренції індивідуальні виробникиі постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажання покупців, якеринкова система реєструє і доводить до відома продавців.
Конкуруючихвиробників, які підкоряються волі рин­кової системи, чекає прибуток і зміцненняпозицій. Результатом для тих, хто порушує закони ринку, є збитки і, зрештою,банкрутство. Для України надзви­чайно важливим завданням є втілення в життяприн­ципів ринку, згідно з якими покупець — це господар, ринок — його агент, апідприємство — його слуга.
Умови ринковоїекономіки різко змінює монополія. Виникає ситуація, коли число продавцівзменшується настільки, що кожен із них уже в змозі вплинути на загальний обсягпропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається. Іншими словами,монопольний стан — це панування підприємця, яке дає йому можливість самостійноабо разом з іншими підприємцями обме­жувати конкуренцію на ринку певноготовару. Згідно із Законом України «Про обмеження монополізму танедопущення недобросовісної конкуренції у підприєм­ницькій діяльності»монопольним визнається становите того підприємця, чия частка на ринку певноготовару перевищує 35 %. Монополії здатні регулювати загаль­ний обсяг пропозиції,тобто штучно обмежувати його і тим самим отримувати за продукцію вищі ціни, адуже часто і стійкий економічний прибуток. Ціни і прибутки, які перевищуютьконкурентні, суперечать інтересам спо­живачів. Монополісти не підвладні волісуспільства, на відміну від конкуруючих фірм.
Суверенітетвиробника настільки підміняє суверенітет споживача, що монополія ліквідуєконкуренцію. Як наслідок, ресурси розподіляються в інтересах монополь­нихпродавців, мета яких — високі прибутки, а не задоволення потреб суспільствазагалом. Тобто монопо­лія породжує нераціональний розподіл економічних ре­сурсів.
Дослідженнямонополізму в економіці України пока­зує, що йому притаманні певні особливості,які виявля­ються передусім у багаторівневому характері монопо­лізації. Можнавизначити три шари цього явища: моно­полізм власності (загальнеодержавлення економіки), монополізм управління (наявність вертикальнихадміні­стративних систем) і технологічний монополізм. Крім цього, існуєпроблема монополізації інформації як дже­рела влади. Слід враховуватиреґіональні бар'єри (моно­полізація реґіональних ринків), нарешті, елементарну,але масову змову продавців на споживчому ринку і ринку ресурсів.
Важливоусвідомлювати, що складний, багаторівневий і загальний характер монополізаціїможна подолати ли­ше за допомогою багатопланової системи заходів і по­слідовноїроботи, що базується на спеціальній програмі. Реалізувати й можна лише заактивного втручання дер­жави й муніципальних структур. Перемога над монопо­лізмомпозбавить мафіозні структури поживного ґрунту.
У промисловерозвинутих країнах використовуються різні способи контролю над монополіями. Убагатьох із них з метою захисту і посилення конкуренції як ефек­тивногорегулятора підприємницької діяльності прийма­ються антимонопольні закони. Що жстосується моно­полій тих галузей, де технологічні й економічні умовивиключають можливість існування конкурентних рин­ків, уряд створює державнукомісію для регулювання цін і встановлює стандарти для надання послуг. Тран­спорт,зв'язок, виробництво і постачання електроенергії та інші підприємствагромадського користування певною мірою підлягають такому регулюванню.
Слід наголосити, що, крім забезпечення правової основи для ринковихінститутів і захисту конкуренції, існує необхідність у виконанні державою низкиінших економічних функцій. Ринковій системі як такій влас­тиві певні недоліки, щозмушує уряд стимулювати і модифікувати її функціонування.2. Законодавча база правового регулювання валютного ринку вУкраїні.
Операціїз іноземною валютою на території України здійснюються відповідно до ДекретуКабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютногоконтролю» та інших документів, які визначають, що учасниками валютного ринку вУкраїні є:
Національний банкУкраїни;
уповноваженікомерційні банки;
кредитно-фінансовіустанови, які отримали ліцензію НБУ на пра­во проведення валютних операцій;
юридичні особи,які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;
кредитно-фінансовіустанови-нерезиденти, які одержали індиві­дуальні ліцензії НБУ на правопроведення операцій на валютному ринку України.
Банківськіоперації з іноземною валютою в країні здійснюються уповноваженими банками,тобто комерційними банками, які мають ліцензію Національного банку України напроведення операцій з іно­земною валютою;
До валютнихоперацій взагалі належать операції, пов'язані:
з переходом прававласності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються міжрезидентами у валюті України;
з використаннямвалютних цінностей у міжнародному обігу як засобів платежу, з передаваннямзаборгованостей та інших зобов'я­зань, предметом яких є валютні цінності;
з увезенням,переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, переказом іпересиланням за її межі валютних ціннос­тей.
Валюта тавалютні цінності. Валютними цінностями на терито­рії України вважаються:
1. Валюта України,під якою розуміють грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів,монет та в інших формах, що пере­бувають в обігу і є законним платіжним засобомна території Укра­їни, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються знього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, коштина рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах натериторії України [1].
2. Платіжнідокументи та інші папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитнісертифікати, ощадні книжки, інші банків­ські документи), виражені у валютіУкраїні.
3. Іноземна валюта — іноземні грошові знаки увигляді банкнот казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та єзаконним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а такожвилучені з обігу або такі, що не підлягають обміну на грошові знаки, якіперебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що перебувають на рахунках абовносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межамиУкраїни.
4. Платіжнідокументи та інші пінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, бан­ківські накази, депозитнісертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземнійвалюті або монетарних металах.
5. Монетарніметали: золото і метали іридієво-платинових груп у будь-якому вигляді тастані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів ібрухту цих металів.
Резиденти танерезиденти.Учасниками валютних операцій мо­жуть бути юридичні та фізичні особи, ясі зточки зору валютного ре­гулювання розглядаються як резиденти та нерезиденти.
До резидентівналежать:
1. Фізичні особи(громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які маютьпостійне місце проживання на терито­рії України, у тому числі ті, що тимчасовоперебувають за кордоном;
2. Юридичніособи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи(філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням на території України, якіздійснюють свою діяль­ність на підставі законів України;
3. Дипломатичні,консульські, торговельні та інші офіційні пред­ставництва України за кордоном,які користуються імунітетом і дип­ломатичними привілеями, а також філії тапредставництва підприємств та організацій за кордоном, що не здійснюють під­приємницькоїдіяльності.
Нерезидентамивважаються:
1. Фізичні особи(іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійнемісце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебуваютьна території України;
2. Юридичніособи, суб'єкти підприємницької діяльності, що ви мають статусу юридичної особи(філії, представництва тощо), з міс­цезнаходженням за межами України, якістворені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числіюридичні особи і» інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичнихосіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;
3. Розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські,торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхніфілії, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а такожпредставництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницькоїдіяльності на підставі законів України.
Згідно ззаконодавством України резиденти і нерезиденти мають право бути власникамивалютних цінностей, що знаходяться на тери­торії України, крім випадків,передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти маютьправо також здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановленихДекретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валют­ногоконтролю» та іншими нормативними актами.
Відкриття таведення валютних рахунків. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків в Українівизначає Національний банк України. Для відкриття рахунку юридичніособинадають башу пев­ні документи:
копію свідоцтвапро реєстрацію та копії реєстраційних докумен­тів, засвідчені нотаріально;
заявувстановленого зразка;
нотаріальнозасвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповно­важених проводитирозрахункові операції, та відбитком печатки (дах юридичних осіб).
Банк оформляєвідкриття рахунку клієнта на підставі договору про розрахунково-касовеобслуговування за валютними рахунками.
Взагалібанківські рахунки в іноземній валюті можна поділити на:
розрахункові;
субрахункові;
позичкові;
депозитні (завкладами).
Розрахунковірахунки призначені для проведення розрахунків у безготівковій та готівковійформах для проведення поточних торго­вельних та неторговельних операцій, яківизначаються законодав­ством з питань валютного регулювання та нормативнимиактами НБУ.
Одночасно звідкриттям розрахункового рахунку в іноземній ва­люті юридичним особам —резидентам відкривається розподільчий рахунок. При цьому усі надходження віноземній валюті на користь резидентів, включаючи виручку від реалізаціїтоварів, робіт, послуг за іноземну валюту, на території України підлягаютьпопередньому зарахуванню на розподільчі рахунки цих резидентів в уповноваже­номубанку.
Таким чином,процес обігу валюти за розрахунковим рахунком юридичних осіб резидентів Українифактично відбувається по двох паралельних рахунках: розподільчому та поточномувалютному ра­хунку.
Розподільчий(блокований або транзитний) рахунок — це валют­ний рахунок, на якийзараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг заіноземну валюту, незалежно від джерел її походження. Зазначена сума підлягаєобов'язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, яківідкриваються та ведуться стосовно кожного з клієнтів у комерційних банкахУкраїни, що мають ліцензію НБУ.
На поточнийвалютний рахунок (або валютний рахунок в країні) зараховується решта валютнихкоштів, яка залишається у розпоряд­женні підприємства, організації, установипісля обов'язкового прода­жу частини надходжень в іноземній валюті.
Чиннимзаконодавством передбачаються певні випадки, коли надходження на користьрезидентів України не зараховуються на розподільчий рахунок і не підлягаютьобов'язковому продажу упов­новаженим банкам.
Субрахунковірахунки в іноземній валюті відкриваються для фі­ліалів або інших відокремленихпідрозділів підприємств, які мають право на використання іноземної валюти (зазгодою власника рахун­ку — головного підприємства), відповідно до діючоговалютного за­конодавства.
На субрахунковийрахунок можуть бути зараховані валютні кош­ти за реалізовані товари та послуги(відповідно до нормативних актів НБУ), перераховані головним підприємством абопридбані на міжбанківському валютному ринку. Виручка за реалізовані товари тапослу­ги після зарахування на субрахунковий рахунок підлягає перерахуван­ню наосновний рахунок у повному обсязі Що стосується коштів, які перерахованіголовним підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку, то вониможуть витрачатися філіалами або іншими відокремленими підрозділами (згідно ззатвердженими кош­торисами) на оплату службових відряджень за кордон,забезпечення експлуатації власних транспортних засобів за кордоном, на оплатупраці нерезидентів в іноземній валюті, а також на придбання облад­нання длявласних потреб згідно з контрактами з нерезидентами.
Позичкові рахункив іноземній валюті відкриваються уповнова­женими банками на договірних засадахюридичним особам (резиден­там та нерезидентам), а також представництвамюридичних осіб-не­резидентів. Позичкові рахунки призначені для обліку позик,які на­дані шляхом сплати розрахункових документів або перерахуванням нарозрахунковий рахунок позичальника відповідно до умов кредит­ної угоди.
Депозитні (завнесками) рахунки в іноземній валюті відкрива­ються фізичним та юридичнимособам (резидентам та нерезиден­там), а також представництвам юридичних осіб —нерезидентів на підставі депозитного договору між власником рахунку і банком навизначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок юри­дичної особинерезидента перераховуються з розрахункового рахун­ку в іноземній валютівласників коштів, а після закінчення терміну їх зберігання повертаються на цейже розрахунковий рахунок.
Кошти надепозитний рахунок юридичної особи нерезидента пе­рераховуються черезкореспондентський рахунок уповноваженого банку України з рахунку нерезидента,відкритого ним в іноземному банку. Після закінчення терміну їх зберігання коштиповертаються на зазначений нерезидентом рахунок в іноземному банку. Аналогіч­нийпорядок діє щодо відсотків за депозитними внесками.
Виконання розрахункових операцій та видача готівки з депозит­нихрахунків юридичних осіб забороняється.3.        Господарські об’єднання: стан законодавства.
З розвиткомринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності.Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовуватизначні фінансово-промислові проекти підприємствам уже недостатньо фу­нкціонуватив рамках окремих розрізнених господарських товариств, і тому вони прагнутьоб'єднуватися у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншимпринципом. Такі об'єднання підприємств в цивільному праві називаютьгосподарськими об'єднання­ми. Останні мають свої специфічні ознаки, яківідрізняють їх від господарських товариств. Чинне законодавство України виділяєчотири основних види об'єднань підприємств, до яких_відносяться асоціації,корпорації, консорціуми і концерни.
Спостерігаючи затемпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити висновок,що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного економічного життякраїни. Саме тому при державній реєстрації господарських об'єд­нань дуже частовиникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Також чималонепорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань підприємств міжсамими їх членами.
Така ситуаціяперш за все викликана тим, що закон недостатньо реґламентує порядок створення іфункціонування господарських об'єднань, а тривале панування у нашій країніадміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело довідсутності практичного досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктівпідприємницької діяльності.
Щодо створенняфункціонування господарських товариств, то, на відміну від господарських,об'єднань, тут ситуація значно краща. Ми маємо, хоч і недосконалий, але доситьнепоганий Закон «Про господарські товариства», який детально реґламентуєпорядок створення і діяльності цих товариств.
Що стосуєтьсягосподарських об'єднань, то законодавець лише в загальних рисах в ст. З Закону«Про підприємства в Україні» визначає поняття господарського об'єд­нання тайого основні ознаки. Відповідно до чинного законодавства господарськіоб'єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднаньзаконодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних — консорціуми іконцерни.
Першим видомдоговірного об'єднання є асоціація. Вона створюється учасниками з метоюкоординації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін,освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація невимагає централізації управління підприємствами — членами асоціації. Саме томуправління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційнудіяльність своїх членів.
Створюютьсяасоціації суто на добровільних засадах. Засновниками можуть бути підприємствавсіх форм власності, які укладають між собою багатосторонній установчийдоговір, де визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання. Юридичноюосновою створення асоціації є волевиявлення сторін договору.
Другим видом договірного об'єднання закон визначає корпорацію.Порівняно з асоціацією корпорація має більш жорстку організаційну структуру іявляє собою дого­вірне об'єднання, яке створюється підприємствами будь-якихформ власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових такомерційних інтересів та централізо­ваного управління діяльністю членівоб'єднання. Для централізації управління члени корпорації делегують правліннючастину своїх повноважень. В корпорації, так само як і в асоціації,зберігається принцип добровільного членства. Звідси випливає те, що юридичноюосновою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору.Основним принципом у правовому становищі договірних об'єднань, який відрізняєїх від статутних, вважається принцип добровільного членства. Підприємства, якідобровільно входять до складу господарського об'єднання, так само мають і праводобровільного виходу з нього, але за загальним правилом у випадках виходузберігають силу взаємні зобов'язання і договори, укладені підприємствами зоб'єднанням і між собою.
Тепер розглянемостатутні об'єднання. На відміну від договірних статутні об'єднання не мають установчихдоговорів і діють на підставі статуту. Це пов'язане з тим, що юридичною основоюцих об'єднань є не волевиявлення сторін, а фінансова або адміні­стративназалежність членів об'єднання від одного або групи підприємств. Основним видомстатутного об'єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною міроювикликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузейпромисло­вості в більш перспективні, а також для реалізації значних фінансовихпроектів.
Ст. З Закону «Пропідприємства в Україні» визначає концерн як статутне об'єд­нання підприємствпромисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо наоснові повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.
Першоюхарактерною ознакою концернів є те, що їх засновниками є власники абоуповноважені ними органи, а не самі підприємства. Наприклад, концерни загаль­нодержавноївласності створюються, реорганізуються і ліквідуються рішенням КабінетуМіністрів України. Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповіднігалузеві міністерства.
Територіальністатутні об'єднання комунальної власності створюються, реоргані­зуються іліквідуються відповідними радами народних депутатів. Затаким жепринципом створюються концерни, які об'єднують підприємства, засновані назалученні приват­ного капіталу. Підставою для об'єднання підприємств саме наоснові статуту, а не установчого договору є повна фінансова залежністьпідприємств-членів концерну від одного або групи підприємств.
На сучасномуетапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив і нарозвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи.Під словом «концерн» тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм)навколо одного підприємства (материнської компанії), яка володіє контрольнимпакетом акцій цих підприємств.
Другою ознакоюконцернів є те, що вони діють на підставі статутів, затверджених власниками абоуповноваженими ними органами, і не мають установчих договорів. Отже, предмет іцілі їх діяльності визначають власники або уповноважені ними органи, а не самічлени об'єднань.
Особливістю правового становища статутних об'єднань є обмежене правовиходу з них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти із-статутногооб'єднання тільки за згодою засновника (власника або уповноваженого органу).
Ще однієюхарактерною рисою є те, що фінансова залежність породжує адмініст­ративну.Тобто підприємство-засновник стає вищестоящим органом щодо підприємств-членівоб'єднання, а оскільки до складу концерну часто входять підприємства з різнимисферами діяльності, то успішно концерн функціонуватиме лише тоді, коли будезабезпе­чено постійний потік інформації від дочірніх фірм до материнськоїкомпанії.
Тепер розглянемоконсорціум як один із видів статутних об'єднань. Законодавець визначаєконсорціум як тимчасове статутне об'єднання промислового і банківськогокапіталу для досягнення статутної мети. Як правило, консорціуми створюються дляреалізації певних фінансово-промислових проектів. Після досягнення поставленоїмети вони або ліквідуються, або реорганізуються в постійні господарськіоб'єднання. Що стосується створення консорціуму на основі статуту, то в даномувипадку є певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначивконсорціум саме як ста­тутне об'єднання.
Незрозумілечому тимчасове об'єднання підприємств має створюватись на основі статуту, а неустановчого договору, адже тимчасово об'єднуватись для досягнення певної метиможуть і абсолютно незалежні одне від одного підприємства і таке об'єднанняпороджує міжними договірні відносини. В чинному законодавстві Україниіснує договір про спільну діяльність, згідно з яким підприємства об'єднуютьсядля досягнення певних цілей і який має схожу з консорціумом юридичну природу. Взаконодавстві Російської Федерації, ФРН, Франції та інших зарубіжних країнстворення і функціонування консорціумів також носить договірний характер.
Наведенакласифікація об'єднань підприємств не є вичерпною, оскільки закономпередбачено, що підприємства можуть об'єднуватись і в інші структури, які неперед­бачені чинним законодавством України. В даному випадку було б корисноперейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика яких ужедосить давно і вельми успішно вирішує більшість питань, пов'язаних зорганізацією і функціонуванням підприємств та їх об’єднань.
Отже, зважуючи наважливість чіткого юридичного врегулювання діяльності су­б'єктівпідприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням вітчизняного ізарубіжного досвіду, створити такі закони, які з одного боку сприяли б вільномурозвиткові економічних відносин, а з іншого — були б перешкодою длянедобросовісних бізнесменів та інших любителів легкої наживи. 4. Проблеми законодавчого регулювання підприємництва.
Двічі, у 1995 і в1997 р. фахівцями ряду незалежних організацій проводилися опити підприємцівнайбільших міст України (Дніпропетровськ, Харків, Львів, Луганськ, Вінниця). Іобидва рази, відповідаючи на питання, які проблеми вони вважають для себесамими складними, підприємці на перше місце поставили питання оподатковування,а саме: високі податки, їхня надмірна кількість, часті зміни в податковійзвітності. На другому місці — велика кількість законодавчих актів і часті змінив законодавстві[2].
З цих двохпроблем логічно випливає ще одна, що підприємці також ставлять у розрядсерйозніших, — тиск із боку органів влади.
Безумовно,державні органи знають і про наявність цих проблем, і про їхню значимість. Проце свідчить то обставина, що однім із найважливіших завдань своєї економічноїполітики держава проголосила зниження податкового тягаря.
У 1997 р. булиприйняті нові редакції найважливіших законів в області оподатковування. ЦеЗакони України «Про систему оподатковування» від 18 лютого 1997 р., «Прооподатковування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. і «Про податок здодаткової вартості» від 3 квітня 1997 р.
Уведено єдинубазову ставку податку з прибутку — 30 %. Таким чином, зменшена лише ставкаподатку з прибутку за посередницькими операціями (раніше вона складала 45 %) іза ігорний бізнес (раніше — 60 %).
Законом «Просистему оподаткування» ставка збору на обов'язкове страхування зменшена з 32,56до 32 % від фонду заробітної плати.
І, нарешті, ЗаконУкраїни «Про податок з додаткової вартості». Сама ставка податку залишена беззмін, тобто 20 %. Однак процедура прийняття Закону і суперечливість його нормпородили стільки проблем для підприємців, скільки не мали всі попередніредакції законів разом узяті.
Що стосуєтьсяпороджених Законом проблем, то, у першу чергу, — це протиріччя між податковим ібухгалтерським обліком щодо визначення поняття «реалізація продукції». Навідміну від старої редакції Закону, у якій числення і відшкодування ПДВ цілкомбазувалося на принципах бухгалтерського обліку, нова редакція ґрунтується наподатковому обліку, що ще має бути погоджувати з бухгалтерським обліком.
За новим Закономподаткові зобов'язання виникають із моменту відвантаження проданого товарунезалежно від надходження грошей на рахунок, що якоюсь мірою перетворює ПДВ уподаток на наміри, а не на результат діяльності. А це неминуче породжуєпереплати ПДВ платниками податків за визначений податковий період, що означаєвтрату часу і частини оборотних коштів.
Наступна проблема— це надзвичайне ускладнення процедури повернення ПДВ, хоча сама по собі цяідея дуже справедлива. Однак тепер кожна угода обростає цілим стосом звітних іінших документів: податкові накладні, книга обліку покупки товарів, книгаобліку продажу товарів та ін. При цьому залишаються і документи, якими угодиоформлялися раніше. Це звичайні накладні, рахунки, товарно-транспортнінакладні, товарні чеки та ін.
При цьому можназрозуміти цілком розумні і правильні наміри законодавця — «перекрити кисень»тим, хто працював у тіньовій економіці, а також на грані тіньової і легальноїекономіки, перераховуючи гроші за неіснуючі товари на «темні»,незареєстрованні, «триденні» фірми з метою придбання готівкою значних сум і дляінших непорядних цілей.
Може бути, післяперерахування усіх недоліків Закону покажеться дивним, але по оцінках фахівцівГарвардського університету, Закон увібрав у себе чимало рис і стандартівсучасного європейського законодавства по ПДВ, а у визначеному змісті івипереджає деякі країни.
Справа, напевно,у тому, що Закон не відповідає економічної ситуації в Україні і системі чинногозаконодавства. У нормальних же умовах він міг би стати гарним стимулом додобровільного поступового розширення легальної сфери економіки.
Якщо ж говоритипро оцінку Закону виходячи із сьогоднішніх реалій, то його прогресивністьочевидна лише для контролюючих органів: їм полегшало перевіряти підприємців.
Для підприємцівцей Закон однозначно погіршив умови роботи.5. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні.
Забезпечення правової охорони інтелектуальної  власності є невід'ємноюумовою розвитку наці­ональної економіки, що впливає на збереження і збагаченнянауково-технічного потенціалу України, сприяє розвиткові міжнародної торгівлі,залученню іноземних інвестицій, зокрема, у вигляді найсучас­ніших технологій,виходу держави на світовий ри­нок інтелектуальної власності як рівноправногопартнера.
За станом на сьогодні в Україні діють 10 законодавчих актів, 11підзаконних актів, затверджених постановами Кабінету Міністрів України, та 45відомчих нормативно-правових актів, зареєстрованих у Мінюсті України. Це даєпідстави для висновку, що існуюча законодавчо-нормативна база в ціломузабезпечує нагальні потреби правової охорони більшості об'єктів інтелектуальноївласності.
КеруючисьКонституцією України, яка гарантує захист інтелектуальної власності, ДержпатентУкраїни працює в напрямі подальшого розширення і удосконалення зако­нодавчоїбази в сфері охорони промислової власності. Розроблено Концепцію розвиткудержавної системи охорони промислової власності, яка передбачає програму удоско­наленнязаконодавчо-нормативної бази в цій сфері, а також формування і розвиткувиконавчої інфраструктури системи, необхідної для реалізації законодавства. Нетільки розроблено, але й розглянуто Верховною Радою України в першому читанніпроект Закону України «Про охорону прав на зазначення географічного походженнятоварів». Передбачається розробити проекти законів про охорону прав на такіоб'єкти інтелек­туальної власності, як комерційна таємниця, фірмовінайменування. Є потреба у подальшому удосконаленні законодавства стосовно винаходів,які створені при вико­нанні службового завдання («службові винаходи»).
Статтею 54Конституції України гарантується право кожного громадянина на захистінтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів,що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Але мовайде тільки про права фізичної особи — окремого громадянина. Залишаютьсяконституційне невизначеними права на інтелектуальну власність юридичних осіб —підприємств, наукових установ, фірм тощо.
Потребують такожподальшого удосконалення деякі положення Цивільного, Кри­мінального таАдміністративного Кодексів, антимонопольного, митного і податковогозаконодавства, які мають відношення до охорони та використання правінтелектуальної власності.
Створеназаконодавчо-нормативна база в цілому вирішує питання надання прав на об'єктиінтелектуальної власності. Тому особливу увагу тепер треба приділити питаннямзахисту прав на дані об'єкти. Ці питання мають бути відображені в Цивіль­ному,Кримінальному та Адміністративному кодексах. Зокрема, проект Книги четвертоїЦивільного кодексу України (Право інтелектуальної власності), який внесено нарозгляд Верховної Ради України, не відповідає вимогам як чинного законодавстваУкраїни, так і міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, або приєднаннядо яких планує­ться. Цей проект потребує докорінної переробки.
Окрімудосконалення чинного законодавства в цій сфері, що обумовлено потре­бамивітчизняної економіки, відповідні зміни та доповнення мають бути внесені згідноіз зобов'язаннями України щодо імплементації у національне законодавствовизнаних норм міжнародного законодавства з питань охорони інтелектуальноївласності. Ці зміни і доповнення зумовлені необхідністю гармонізувати деякіположення чинного законо­давства, зокрема, кримінального, цивільного,адміністративного, антимонопольного, митного тощо, з вимогами Угоди проторговельні аспекти прав інтелектуальної влас­ності (Угода ТКІР5), іншихміжнародних договорів, до яких належать, зокрема, дого­вори України з США таЄС, згідно з якими наша держава повинна в строк 4—5 років створити системуохорони інтелектуальної власності на рівні найбільш розвинених країн світу.
За час діяльностіДержпатенту України протягом 1992—1997 рр. відомством надано правову охорону майже52 тис. об'єктам промислової власності, в тому числі видано понад 24 тис.патентів на винаходи. За офіційними відомостями Міждержавної ради з питаньохорони промислової власності СНД у 1996 р. частка України у такому пока­знику,як видача патентів на винаходи, була удвоє більшою, ніж загальна кількістьпатентів, виданих іншими державами СНД (за винятком Російської Федерації).
Для забезпеченняефективного проведення державної науково-технічної патентної експертизистворено національний патентно-інформаційний фонд та довідково-пошу­ковийапарат з використанням сучасних інформаційних технологій. З 1997 р. в Українідіють розроблені Держпатентом України державні стандарти «Патентні дослідження»та «Патентний формуляр», які повинні використовуватись в усіх галузяхгосподарської діяльності на етапах створення та використання об'єктів науки ітехніки. Створено і запроваджено нову для України інституцію — представників усправах інтелектуальної власності (патентних повірених). Держпатентом Українина цей час зареєстровано 150 патентних повірених.
Опрацьованомеханізм і налагоджено процедуру видачі так званого «короткого» патенту навинахід, тобто патенту, який видається строком на 5 років без проведенняекспертизи по суті. В НДЦПЕ створено спеціальний підрозділ для розгляду заявокна такі патенти. Вартість отримання «короткого» патенту становить лише 42,5грн, а строк його видачі 7—8 місяців від дати подання заявки. Така формашвидкого і дешевого отримання патенту особливо зручна для надання правовоїохорони винаходам, створе­ним в результаті виконання науково-дослідних робіт,оскільки протягом 5-річного строку дії патенту вона дає можливість науковимустановам довести винахід до про­мислової реалізації, після чого можнатрансформувати «короткий» патент у звичайний зі строком дії 20 років. Це такожстосується винахідників, які бажають отримати патент на своє ім'я.
Ефективністьвиконання чинного законодавства в сфері охорони інтелектуальної власностізначною мірою залежить від рівня патентно-правової підготовки як творців цієїформи власності, так і спеціалістів, пов'язаних з наданням і використанням цихоб'єктів. На жаль, багатьом винахідникам ще психологічно важко перейнятисяусвідо­мленням того, що саме вони є повноправними власниками своїх творчихдоробок і від них у визначальній мірі залежить забезпечення своєчасної правовоїохорони та ефек­тивне використання винаходів.
Суттєвоюпроблемою на шляху подальшого розвитку державної системи охорони промисловоївласності є гостра нестача кваліфікованих фахівців у цій галузі. Роботаекспертів, патентних повірених, інших спеціалістів, які мають справу іззабезпеченням придбання і використання прав на об'єкти промислової власності,потребує спеціальної юридичної (патентно-правової) і науково-технічноїпідготовки, їхня діяльність тісно пов'язана з обробкою та дослідженням великогомасиву патентної і науково-технічної інформації, більша частина якої надходитьі зберігається на сучасних електронних носіях і викладена іноземними мовами. Цепотребує відповідної комп'ютерної та мовної підготовки фахівців.
Крім того, бракуєправової обізнаності в сфері охорони інтелектуальної власності як у суб'єктів,які створюють об'єкти промислової власності (науковців, винахідників,конструкторів, технологів, дизайнерів), так і у посадових осіб, відповідальнихза вико­ристання об'єктів промислової власності. В Україні практично відсутніфахівці з питань маркетингу інтелектуальної власності.
Охорона прав настворені в Україні об'єкти інтелектуальної власності за її межамизабезпечується завдяки активній позиції Держпатенту в розвитку міжнародногоспів­робітництва в цій сфері. Україна є учасницею восьми найголовнішихміжнародних угод і договорів у цій сфері, активним членом Всесвітньоїорганізації інтелектуальної влас­ності (ВОІВ) і постійно розширює свою участь уміжнародному співробітництві. Ук­раїною підписано угоди із США: «Угоду проторговельні відносини між Україною і Сполученими Штатами Америки» (діє з червня1992 р.), «Угоду між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки проспівробітництво в сфері науки і технологій» (діє з березня 1996 р.), а також«Угоду між Україною і Сполученими Штатами Америки в дослідженні і використаннікосмічного простору в мирних цілях» (діє з травня 1996 р.), в яких велика увагаприділена питанням, пов'язаним з охороною інтелектуальної власності[3].
Про визнання роліі авторитету нашої держави в міжнародній системі охорони інтелектуальноївласності свідчить неодноразове обрання представника України на керівні посадиГенеральної асамблеї ВОІВ, зокрема її голови, а також союзів, адміні­стративніфункції яких виконує ВОІВ.
Важливим напрямомдіяльності Держпатенту України є співробітництво із структурами ЄвропейськогоСоюзу (ЄС). Представники відомства згідно з Указом Прези­дента України увійшлидо складу Ради та Комітету з питань співробітництва ма Україною та ЄС.
Діють двосторонніміжурядові договори з питань співробітництва в сфері охорони промисловоївласності з Росією, Бєларуссю, Узбекистаном. Укладено Угоду про обмінінформацією між Держпатентом України та Національним патентним відомством Ка­захстану.
Україна активноспівпрацює з неурядовими та громадськими організаціями з питань охоронипромислової власності, зокрема, з Міжнародною асоціацією з охорони промисловоївласності (АІРРІ), Міжнародною федерацією винахідницьких організацій (ІFІА), Міжнародною федерацією патентнихповірених (FІСРІ), Ліцензійним товари­ством (LЕS), Міжнародною асоціацієювласників товарних знаків (ІNТА).
Все це сприяєпідвищенню міжнародного авторитету нашої держави.
ДержпатентУкраїни здійснює видавничу діяльність. Регулярно виходить у світ офіційнийбюлетень відомства «Промислова власність». Публікуються щорічні звіти продіяльність Держпатенту України. Найбільш важливі питання охорони промисловоївласності постійно висвітлюються в засобах масової інформації (газети«Інновація», «Світ» тощо). Вже цього року планується започаткувати виданнянауково-популярного журналу Держпатенту України «Інтелектуальна власність».Журнал призначений для широкого кола читачів — винахідників і раціоналізаторів,науковців, працівників про­мисловості, підприємців, спеціалістів у галузіохорони інтелектуальної власності. Пла­нується публікувати в журналі матеріалипроблемних і практичних питань охорони і використання інтелектуальної власностів Україні, висвітлювати вітчизняний і міжна­родний досвід у цій сфері,пропагувати досягнення науково-технічної та дизайнерської творчості.
Враховуючиособливу важливість забезпечення правової охорони результатів віт­чизнянихнаукових розробок, Держпатент велику увагу приділяє співробітництву з НАНУкраїни, яке вже стало доброю традицією. З травня 1995 р. діє договір проспівробітництво між НАН України та держпатентом. У рамках виконання цьогодоговору. Держпатентом спільно з НАН України, ВОІВ та Міжнародною асоціацією академійнаук організовано та проведено кілька міжнародних семінарів з питань охорони івикористання об'єктів інтелектуальної власності, результатів наукових розробок.У рамках здійснення цього співробітництва Держпатентом України булипідготовлені пропозиції щодо надання науковим закладам Академії додатковихпослуг з метою забезпечення охорони результатів науково-дослідних розробок(можливість користу­вання патентно-інформаційним фондом Держпатенту приздійсненні попереднього пошуку по заявках на винаходи, здійснення Держпатентомпошуку на визначення новизни заявлених об'єктів, передбачено прискоренийрозгляд заявок на винаходи, які вирішують найбільш складні та актуальніпроблеми, тощо). Постановою від 22 жовтня 1997 р. Президія НАН Українипідтримала пропозиції Держпатенту і визначила конк­ретні заходи для їхреалізації.
Все сказане даєпідстави зробити висновок, що, незважаючи на існуючі труднощі, державна системаохорони промислової власності в Україні в цілому створена, діє і розвивається.
Існує ряд невирішенихпроблем, які ускладнюють ефективне вико­нання законодавства України з охорониінтелектуальної власності, головні з яких такі.
Законами Українипро охорону прав на об'єкти промислової власності передба­чена державнапідтримка і стимулювання процесів створення та використання об'єктівпромислової власності шляхом пільгового оподаткування, кредитування тощо. Разомз тим 1993 р. були скасовані податкові пільги, пов'язані з використаннямвинаходів. Нині чинне законодавство щодо оподаткування і кредитування немістить прямих пільгових норм для винахідників та осіб, які використовуютьвинаходи. Це негативно впливає як на винахідницьку активність, так і накількість винаходів, що використовуються. Статистичний аналіз підтверджує, що вперіод дії зазначених пільг в країні різко зростала як винахідницькаактивність, так і кількість використаних винаходів. Держ­патент Українинеодноразово подавав пропозиції про внесення змін і доповнень до чиннихзаконодавчих актів, а також до проектів нових законів щодо оподаткування. Алеці пропозиції, на жаль, не були враховані.
Починаючи з 1993р. ми неодноразово зверталися до вищих органів виконавчої влади з пропозиціямищодо створення механізму державного контролю за експортом-імпортом результатівнауково-технічної діяльності. За дорученням Кабінету Міністрів УкраїниДержпатентом України розроблені проекти Декрету Кабінету Міністрів України «Проліцензування експорту результатів науково-технічної діяльності» та порядкувидачі ліцензій. Зазначені проекти були узгоджені з відповідними міністерствамиі відомства­ми, але з різних причин так і не були затверджені.
Створеннямеханізму державного контролю за експортом результатів науково-те­хнічноїдіяльності — це лише одна сторона проблеми передачі технологій. Не меншважливим є питання створення державою сприятливих умов для успішної комерціалі­заціїрезультатів вітчизняних наукових розробок на внутрішньому й зовнішньому ри­нках.
Комерційнареалізація розвинутими країнами Заходу своїх науково-технічних досягнень віноземні держави дає їм великі прибутки. Так, 1984 р. Великобританія одержалавід продажу ліцензій близько 1,2 млрд. дол. США, ФРН — 0,6 млрд. дол. США,Франція — 0,4 млрд. дол. США, Японія — 0,7 млрд. США, Італія 1,0 млрд. дол.США, Сполученні Штати Америки — 8,1 млрд. дол. США. В 1987 р. загальний обсягміжнародної торгівлі ліцензіями досяг 38,5 млрд. дол. США, а в 1990 р. — вже60,3 млрд. дол. США.
У 1991 р.установи і організації України продали за кордон ліцензій на загальну сумублизько 1,60 млн. дол. США, в 1992 р. приблизно на таку ж суму, а в 1993 р. —на суму більше б млн. дол. США. Наведені цифри дуже незначні у порівнянні зтими можливостями, які має Україна (на жаль, статистика в цій галузі не єповною)[4].
Проблема полягаєу тому, що науково-технічний потенціал країни недостатньо використовується. Цепов'язано з відсутністю фінансування перспективних проектів для їх комерційноїреалізації, недостатністю правової охорони результатів науково-те­хнічнихдосягнень. Вітчизняні наукові організації не мають коштів, необхідних дляодержання належної правової охорони винаходів у іноземних державах та їхмаркетингу а світовому ринку.
Все це призводитьдо науково-технологічного відставання України, відпливу інтелектуального танаукового потенціалу за її межі. До того ж держава недоодержує значних валютнихвідрахувань, які могли б надійти від продажу ліцензій та експорту наукоємноїпродукції, що також призводить до погіршення умов розвитку науково-технічногокомплексу України. Враховуючи зазначене, можна зробити такі висновки:інтелектуальні ресурси України можуть і повинні стати одним із головних джерелзбільшення суспільного багатства нації, а перспективні інноваційні розробкиможуть стати експортним товаром.
Науковіорганізації потребують послуг висококваліфікованих консультантів, які здатнідопомогти у комерційній реалізації своїх досягнень. Підприємцям потрібніпослуги висококваліфікованих маркетологів, здатних гідно представляти такіпроекти інвестицій, які дадуть найбільшу віддачу. Насамперед це стосується тихсегментів внутрішнього та світового ринку, в яких задоволенняплатіжеспроможного попиту неможливе без інноваційної діяльності.
При приватизаціїдержавного майна неурегульованою нормативне залишається система первинногообліку, інвентаризації та оцінки нематеріальних активів, зокрема, об'єктівпромислової власності, результатів наукових розробок тощо. Як показує світовийдосвід, вартість цих форм власності в деяких випадках може набагатоперевершувати вартість створених на її базі матеріальних об'єктів.
Діючий порядокекспертної оцінки нематеріальних активів, затверджений наказом жду держмайна,має суттєві недоліки. Значна кількість підприємств, що приватизувалися, в силурізних обставин змінюють орієнтацію своєї діяльності і таким чином непередбачають і не враховують використання створених попереднім власникомоб'єктів промислової власності. Низький рівень попиту на інновації, якимиможуть бути об'єкти промислової власності, а також фінансові труднощі значноїкількості нових власників призводить до того, що об'єкти промислової власностіне використовуються, а охоронні документи на них не діють Це завдає шкодибезпосередньо як винахідницькій діяльності, так і державі в цілому внаслідоквтрати науково-технічного, інноваційного і торгово-економічного потенціалутощо.
ДержпатентУкраїни звертав увагу Фонду державного майна на зазначені проб­леми, щовиникають при приватизації підприємств і закладів, які мають у складі майнаоб’єкти промислової власності. Були висловлені також зауваження стосовнопроекту рядку експертної оцінки нематеріальних активів об'єктів приватизації.
У зв'язку звикладеним Держпатент України пропонує при проведенні попередньоїінвентаризації нематеріальних активів не включати до переліку нематеріальнихактивів, що приватизуються, об'єкти промислової власності, які невикористовуються на момент приватизації та відносно яких не здійсненапідготовка для такого використання. Об’єктом приватизації зазначенінематеріальні активи мають бути передані певній державній організації, яказдійснювала б від імені держави та в її інтересах права власника щодо них.Такою організацією міг би бути Фонд винаходів України, створення якогопередбачено чинним законодавством. При цьому за певних умов можливо передбачитидля нового власника об’єкта, що приватизувався, перевагу перед іншимисуб’єктами в отриманні ліцензії на використання зазначених об’єктів промисловоївласності.
Аналогічно можебути вирішена проблема з об’єктами промислової власності, яка має місцевнаслідок санації державних підприємств, передбаченої Постановою КабінетуМіністрів України №67 від 8 лютого 1994 р. у зв’язку з галузевою абоміжгалузевою переорієнтацією їх діяльності.

Література
1.   Міжнародні валютно-кредитнівідносини: Підручник / А. С. Філіпенко, В. І. Мазуренко, В. Д. Сікора та ін.;за ред. А. С. Філіпенка – К.: Либідь, 1997.
2.   Петров В. Правова охоронаінтелектуальної власності в Україні // Право України – №11. – 1998.
3.   Аксенов И. Некоторые проблемызаконодательного регулирования предпринимательства // Предпринимательство,хозяйство и право –№1. – 1998.
4.   Березюк О. Господарськіоб’єднання: стан законодавства та перспективи розвитку // Право України – №3. –1998.