РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
“ЧОРНОБИЛЬ: СПОГАД ПРО
КАТАСТРОФУ”
УЧНЯ 7-Б КЛАСУ
ГІМНАЗІЇ №56
Клімашевського Олександра
м.Київ
2004
26 квітня 1986 року в Украіні на 4-му блоці Чорнобильськоі АЕС сталася досі найтяжча катастрофа в атомній промисловості. Експеримент вийшов з-під контролю, вибух зруйнував корпус реактора, почали плавитись паливні стрижні, радіація вийшла назовні. Тільки приблизно можна оцінити, скільки радіоактивних матеріалів викинуто в атмосферу.Йдеться принаймні про сім тонн.Отож у царині комерційного використання атомноі енергіі вперше сталася МПА- максимальна проектна аварія.
Тим часом як тривога, піднята підрозділом радіаційного захисту шведськоі електростанціі «Форсмарк», через два дні сполошила всі північно і центральноевропейські держави, в Украіні та в сусідніх радянських республіках спробували применшити розмір катастрофи, щоб уникнути будь-якого неспокою в суспільстві. Переселяти з забруднених територій почали пізно й неохоче, а чимало людей, що жили на далеких околицях небезпечного реактора, через непоінформованість опинилися безборонні перед убивчою радіаціею.Це твердження слушне й щодо тих 230000 робітників, так званих ліквідаторів, які впродовж наступних тижнів споруджували над реактором коробку з бетону і сталі в кілька метрів завтовшки — так званий саркофаг. Дві третини всіх викинених радіонуклідів випало на білоруську територію. Уражено кожного п’ятого жителя з загальної кількості населення, що становить близько 10 млн, чоловік, 500000 уражених –діти. Понад третину білоруськоі територіі забруднено радіацією (для порівняння забруднено тільки 4,8% украінськоі і 0,5% російськоі територій) через вісім років після катастрофи, радіаційне забруднення зменшилось на 18 відсотків, проте розчинність радіонуклідів збільшилась, вони проникли в рослини, зокрема гриби та ягоди, і отруіли їх. Радіоактивні хмари досягли й Німеччини. Надто в Баваріі зареєстровано значно вищі рівні радіаціі. Лісові гриби й дичина ще й досі містять багато радіоактивних елементів. Загалом існує велика неясність щодо справжнього числа жертв. Тим часом як украінське міністерство охорони здоров’я в дев’яту річницю катастрофи повідомило, що тільки в Украіні загинуло всього 125000 чоловік унаслідок атомноі МПА, З Білорусі, набагато дужче ураженоі радіоактивними хмарами, повідомляють куди менші цифри. Вплив катастрофи на стан здоров’я можна, напевне, визначити, розглянувши радше долю ліквідаторів. Якщо 1986 р. 78 відсотків ліквідаторів іще вважано за здорових, то 1994 рік цей відсоток зменшився до 48 відсотків. Відколи Чорнобильська трагедія почала свою неконтрольовану ходу і світ довідався про справжні розміри, назва нещасного містечка стала символом спричиненої людьми технічноі катастрофи. На гадку спадає те, що писав Карл Ясперс про людину й атомну бомбу: “Тільки дійшовши краю нашоі діяльності, ми починаємо мислити серйозно. Наша доба має засвоіти, що не слід «творити» все”. Ядерне полум’я Чорнобиля — це не звичайна катастрофа, коли можна прибрати уламки, відшкодувати збитки й надолужити тяжкі нематеріальні наслідки.Навіть по тому, як розжеврені, радіоактивні рештки зруйнованого реактора сяк-так поховано під бетонованим накриттям і – запізно — проведено евакуацію, десяткам тисячам люду, ще загрожує смерть, сотні тисяч утратили здоров’я чималі частини українських та білоруських земель майже навіки зосталися непридатні для життя. Тож чернобильський атомний реактор—вогонь, що обпалює душу всім ураженим. Коли вибухнув чернобиль, гласність не спрацювала. Натомість радянська інформаційна політика, заснована на дезінформації та замовчуванні, повернулася до свого давнього стилю. Вдавшись до політики вуалювання, московський центр протиставив ураженним людям незліченні тлуми слухняних функціонерів. Аби зменшити зону радіаційного забруднення, Центральний комітет КПРС постановив підвищити максимально допущені дози опромінення. А це й уможливило пересилити робітників електростанції з Прип’яті до теж забрудненого радіацією Славутича. Те, що людей віддано на паталу повзучої смерті, здається, не відіграло жодної ролі в міркуванні відповідальних осіб. До відповідальності їх ніхто не притяг.
Проведене кількісне опитування 765 чорнобильських дітей дозволило з'ясувати, що вони пов'язують зі словом „Чорнобиль”. Майже в усіх дітей слово „Чорнобиль” пов'язане з тяжкими спогадами, асоціаціями, переживаннями, картинами жахіть.
Дитячі відповіді подано у 8-му розділі під запитанням „Про що ти думаєш, почувши слово „Чорнобиль”? Ти пригадуєш ?..”
Дехто з дітей просто не міг збагнути, що атомна електростанція працює й далі. Для декого слово „Чорнобиль” означало видиму смерть, як-от для хлопчика:
„Почувши це слово, я мимоволі думаю про те, скільки років мені зосталось, як довго я ще житиму”.
Четверо дітей були в такому розпачі, що сказали: від самої згадки про Чорнобиль їм не хочеться жити.
Саме для дітей ситуація дуже загрозлива, бо їхня імунологічна захисна система ще тільки навчається розпізнавати потенційно шкідливі впливи на організм, що їх породжують, наприклад, несприятливі чинники та збудники інфекцій, і її захисну силу треба тренувати. Внаслідок щоденного радіаційного бомбардування ця система ослаблюється, тобто зостається недорозвинена. В білоруських та українських дітей виявлено передусім зростання захворювань на рак щитовидної залози. Крайня нестача йоду перед катастрофою призвела до того, що щитовидні залози дітей почали просто всмоктувати виділений унаслідок катастрофи радіоактивний ізотоп йод-131. У 30% білоруських дітей сьогодні виявлено порушення функцій щитовидної залози. З 1979 по 1986 р. у Білорусі зареєстровано тільки три випадки раку щитовидної залози в дітей. З 1986 по жовтень 1994 р. зареєстровано 310 таких випадків. І то треба зважати на те, що більше ніж у 30% випадків карциному щитовидної залози в дітей супроводять метастази в лімфатичних вузлах, легенях та інших внутрішніх органах. Надто в дуже забруднених радіацією районах на південному сході Білорусі драматично зросла кількість таких онкологічних захворювань. За даними Інституту радіаційної медицини Республіки Білорусь сьогодні близько двох мільйонів людей – а серед них 500 000 дітей – підлягають регулярним медичним спостереженням за станом здоров'я. Ті люди поділяються на такі категорії:
66 000 ліквідаторів понад 12 000 чоловік, евакуйованих із тридцяти кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС;
близько 83 000 чоловік, які проходять із зон першо- та другочергового виселення або ще й досі живуть там;
понад 10 000 дітей, що народилися після катастрофи від названих вище груп населення;
понад 1,8 млн. чоловік, що живуть у зонах, які дають право на переселення і в яких регулярно вимірюють рівень радіації.
В усіх названих групах загалом можна зазначити зростання числа захворювань. Хронічні захворювання і великі фактори ризику, що загрожують стану здоров'я в майбутньому, виявлено в 71,1% обстежених дорослих і в 70% дітей. Зросло число й захворювань органів травлення, головно хронічних гастритів та гастро дуоденітів. 1993 р. число таких захворювань в уражених районах зросло в 1,4 раза, а 1994 р. – в 1,6 раза. Частота нервових захворювань та захворювань системи кровообігу в осіб, що підлягають регулярному медичному наглядові, зросла в 1,3 раза. Дітей уражають передусім хвороби дихальних шляхів.
Темпи зростання числа хвороб та інших патологічних виявів у добу після катастрофи значно перевершують сподівані, і їх треба пояснювати не тільки радіоактивним опроміненням, а й впливом шкідливих екологічних, соціально-економічних, психологічних та інших чинників. Серед численних наслідків катастрофи велику тривогу породжують ще й можливі генетичні ураження. За даними Білоруського науково-дослідного інституту спадкових та природжених хвороб, значно зросла кількість дітей із природженими каліцтвами в Гомельській та Могильовській областях. Певні ракові захворювання з'являються тільки на пізній стадії життя, тож поки що взагалі неможливо оцінити сумарний вплив катастрофи на людське здоров'я.
Сьогодні, коли вже минуло вісімнадцять років по чорнобильскій катастрофі, ми більше, аніж будь-коли, наражаємося на небезпеку – за політичними заявами й угодами, за цифрами статистики, питаннями про можливість фінансування технічних заходів щодо подолання наслідків катастрофи зчерствіти, забути і втратити уявлення про те, що від аварії постраждали насамперед люди. Утрата пам’яті в однієї окремої людини – це тяжка недуга — амнезія, нещастя для хворого та його родини. Втрата пам’яті в цілого народу, амнезія нації, чиї провідники, журналісти та педагоги забули свою минувшину і через різні причини раз у раз відкидають її та перекручують,- то найстрашніша небезпека для уражених цією хворобою, для їхніх співвітчизників і сусідніх народів.
Чорнобиль – це засторога, що звістує нову добу, яка почалася руйнуванням Хіросими.
Чорнобиль – аж ніяк не закінчена катастрофа, чиї жахіття можна відкрити ретроспективно. Ця катастрофа лежить перед нами, і її фатальність у тому, що вона запустила perpetuummobile, вічний двигун, страху.Численні жертви, що їх вимагатиме Чорнобиль, сьогодні ще й не народженні. І “жити з катастрофою” тут означає незмірно більше, ніж змиритись із колишньою катастрофою.
Чорнобиль – це катастрофа майбутнього!