Формування національної екологічної мережі та система управлінняекологічною безпекою
План
1. Системауправління формуванням національної екологічної мережі
2. Програмаформування національної екологічної мережі
3. Структурніелементи національної екологічної мережі
4. Організаційна інфраструктура національної екологічної мережі
5. Комплексні результати формування національної екологічної мережі
6. Системауправління екологічною безпекою
7. Основні принципи управління екологічною безпекою в контекстізбалансованого розвитку
управління екологічний мережа безпека
1. Системауправління формуванням національної екологічної мережі
Екологічнімережі являють собою єдину територіальну систему, яка містить ділянки природнихландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об'єктиприродно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні,водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаютьсязаконодавством України і є частиною структурних територіальних елементівекологічної мережі — природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.
Національнаекологічна мережа, у свою чергу, є складовою формування Всеєвропейськоїекологічної мережі як єдиної просторової (континентальної) системи територійкраїн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.
Формуванняекологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни черезвіднесення (на підставі обґрунтування екологічної необхідності (безпеки) таекономічної доцільності) частини земель господарського використання докатегорій, що підлягають особливій охороні з відновленням притаманного їмрізноманіття природних ландшафтів. Це фактично загальнодержавний механізмдосягнення гармонізаційного співіснування суспільства і природи в їїтериторіальному і біотичному різноманітті.
Процесформування національної екологічної мережі полягає в збереженні, розширенні,відновленні та охороні єдиної системи територій із природним станом ландшафтута інших природних комплексів і унікальних територій, у створенні на їх основіприродних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню,запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльностілюдей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів,генетичного фонду живої природи і досягненню етноландшафтної рівноваги.
Такийпроцес здійснюється на підставі Загальнодержавної програми формуваннянаціональної екологічної мережі України на 2000—2015 роки, прийнятої постановоюВерховної Ради України і введеної вдію відповідним законом України від 21вересня 2000 р. № 1989-11
2.Програма формування національної екологічної мережі
Основноюметою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами дорівня, достатнього для збереження їхнього різноманіття, близького допритаманного їм природного стану, та формування їхньої територіально єдиноїсистеми, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхівміграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереженняприродних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. Прицьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо їїфункціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідніфункції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма маєсприяти збалансованому й невиснажливому використанню біологічних ресурсів угосподарській діяльності.
Основнізавдання Програми такі:
1) усфері формування національної екологічної мережі:
• визначенняпросторової структури екологічної мережі для систематизації та визначення шляхівоб'єднання природних середовищ існування популяцій видів дикої флори та фауни втериторіально цілісний комплекс;
• визначення площіокремих елементів екологічної мережі для забезпечення сприятливих умовіснування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин;
• обґрунтування таопрацювання організаційних, економічних, науково-практичних та інших заходівщодо забезпечення процесу формування й захисту екологічної мережі;
• визначенняділянок для формування складових елементів національної екологічної мережі —природних регіонів, природних коридорів загальнодержавного значення, їхнього місцяв структурі земельних угідь;
• оптимізаціяплощі, структури, стану елементів екологічної мережі, підвищення статусу їхохорони;
• резервуваннята подальше надання статусу заповідних територіям, багатим на біорізноманіття,особливо стародавнім природним угрупованням, прирусловим, гірським і байрачнимлісам, цілинним землям, типовим та унікальним екосистемам і ландшафтам,середовищам існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення,видів тварин і рослин, геологічним утворенням, еталонним типам грунтів тощо;
• узгодженняпитань, пов'язаних із транскордонним поєднанням елементів екологічних мережсуміжних країн з елементами національної екологічної мережі, для розбудови Всеєвропейськоїекологічної мережі;
• інформуваннянаселення про роль екологічної мережі в дотриманні екологічної рівноваги врегіонах, участь місцевих органів виконавчої влади та населення в збереженніландшафтного різноманіття;
2) упитаннях охорони та відновлення земельних ресурсів:
• оптимізація площсільськогосподарських угідь та зменшення ступеня розораності;
• вдосконаленняструктури земель сільськогосподарського призначення та їх збагачення природнимикомпонентами;
• впровадженняґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацієютериторії;
• обмеженняруйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель;
• консерваціясільськогосподарських угідь із дуже змитими ґрунтами на схилах із крутістюпонад 5...7°;
3) упитаннях охорони та відновлення водних ресурсів:
• екологічнеоздоровлення природних територій та акваторій, особливо витоків річок,поліпшення стану заплавних екосистем у межах басейнів Дніпра, Дністра,Південного і Західного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю, у тому числі шляхомстворення захисних смуг уздовж берегів водних об'єктів, особливо крутосхилихділянок; впровадження заходів щодо збереження водно-болотних угідь, посиленняїхньоїводорегулювальноїздатності; ренатуралізація та поліпшення охорони природних комплексівводоохоронних зон;
• розробка тареалізація заходів щодо збереження прибережних ландшафтів Азовського і Чорногоморів, створення мережі морських об'єктів природно-заповідного фонду;
4) упитаннях охорони, використання та відновлення ресурсів рослинного і тваринногосвіту:
• створення вагроландшафтах ділянок лісової та лучної рослинності;
• відновлення(ренатуралізація), де це можливо і доцільно, степових, лучних, водно-болотнихта інших природних ландшафтів;
• формування новихділянок для забезпечення середовищ існування певних видів рослин і тварин,занесених до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань,занесених до Зеленої книги Ук-раїни, Європейського червоного списку тварин тарослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, а такожінших видів рослин і тварин, внесених до переліків міжнародних конвенцій таугод, обов'язкових до виконання Україною;
• оптимізаціяведення сільського, лісового, мисливського і рибного господарств з урахуваннямумов існування видів місцевої флори та фауни;
• поліпшення стануохорони, збереження та відновлення зелених насаджень і лісів, які входять доскладу зелених зон міст та інших населених пунктів;
5) упитаннях збереження біологічного різноманіття:
• збереження,зміцнення та відновлення ключових екосистем та середовищ існування видів рослині тварин;
• збалансованеуправління позитивним потенціалом біологічного різноманіття шляхом оптимальноговикористання соціальних та економічних можливостей на національному йрегіональному рівнях;
• врахування цілейу сфері збереження та збалансованого й невиснажливого використання біологічногорізноманіття в усіх галузях, що використовують таке різноманіття або впливаютьна нього;
• здійснення цільовихзаходів, що відповідають потребам збереження різних типів екосистем (гірських,степових, лучних, прибережно-морських, морських, річкових, заплавних, озерних,болотних, лісових) та грунтуються на правових і фінансових можливостяхприродокористувачів та органів державної влади.
3.Структурні елементи національної екологічної мережі
Доскладових структурних елементів екологічної мережі належать:
1) території таоб'єкти природно-заповідного фонду як основні природні елементи екологічноїмережі — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки,регіональні ландшафтні парки, заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні,загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні,загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні), пам'ятки природи, атакож їхні охоронні зони, штучно створені об'єкти (ботанічні сади,дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-парковогомистецтва);
2) водні об'єкти(ділянки моря, озера, водосховища, річки), водно- болотні угіддя, водоохороннізони, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхіві зони санітарної охорони, що утворюють відповідні басейнові системи;
3) ліси першоїгрупи;
4) ліси другоїгрупи;
5) курортні талікувально-оздоровчі території з їхніми природними ресурсами;
6) рекреаційнітериторії для організації масового відпочинку населення і туризму;
7) інші природнітериторії (ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам'яні розсипи,піски, солончаки тощо);
8) земельні ділянки,на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книгиУкраїни;
9) земельні ділянки, які ємісцями перебування чи зростання видів тварин і рослин, занесених до Червоноїкниги України;
10)частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивноговикористання — пасовища, луки, сіножаті тощо;
11)радіоактивнозабруднені землі, що не використовуються і підлягають окремій охороні якприродні регіони з окремим статусом.
Національнаекологічна мережа містить елементи загальнодержавного і місцевого значення, яківстановлюються за науковими, правовими, технічними, організаційними тафінансово-економічними критеріями.
Елементаминаціональної екологічної мережі загальнодержавного значення є:
• природні регіони,де зосереджено існуючі і такі, що створюватимуться, природно-заповіднітериторії (насамперед це регіони Карпат, Кримських гір, Донецького кряжу,Приазовської височини, Подільської височини, Полісся, витоків малих річок,окремих гирлових ділянок великих річок, прибережно-морської смуги,континентального шельфу тощо);
• основнікомунікаційні елементи національної екологічної мережі — широтні природнікоридори, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру, Поліський(лісовий), Галицько-Слобожанський (лісостеповий), Південноукраїнський(степовий), а також меридіональні природні коридори, просторово обмеженідолинами великих річок (Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, ПівденногоБугу, Сіверського Дінця), які об'єднують водні й заплавні ландшафти — шляхи міграціїчисленних видів рослин і тварин.
Окремийприродний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюгприбережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, якийоточує територію України з півдня.
Елементинаціональної екологічної мережі місцевого значення встановлюються відповіднимирегіональними програмами та регіональними схемами формування екологічноїмережі.
4.Організаційна інфраструктура національної екологічної мережі
Організаційнезабезпечення та контроль за реалізацією Програми формування національноїекологічної мережі здійснює спеціально уповноважений центральний органвиконавчої влади, до відання якого віднесені питання екології та природнихресурсів України, разом із зацікавленими центральними та місцевими органамивиконавчої влади.
Орган(Міністерство екології та природних ресурсів України), що забезпечуєорганізацію виконання Програми, щорічно має подавати Кабінету Міністрів Українизвіти та необхідну інформацію про хід виконання завдань Програми.
КабінетМіністрів України на підставі наданої інформації здійснює коригуванняпрограмних завдань, їхнього змісту та обсягів фінансування.
Длякоординації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади,виконавців Програми, утворюється дорадчий орган — координаційна рада, до складуякої входять посадові особи цих органів, а також представники громадськихорганізацій, провідні вчені. На координаційну раду покладаються також функціїщодо:
• організаціїрозробки генеральної й регіональних схем формування національної екологічноїмережі;
• підготовкипропозицій щодо включення національної екологічної мережі як спеціальноїфункціональної території загальнодержавного значення до Генеральної схемипланування території України;
• підготовки в разіпотреби пропозицій про внесення змін до Програми;
• організаціїпідготовки раз на 5 років національної доповіді про стан формуваннянаціональної екологічної мережі.
5.Комплексні результати формування національної екологічної мережі
РеалізаціяПрограми забезпечує відтворення біотичного механізму регулювання навколишньогоприродного середовища, збереження і відновлення ландшафтного різноманіття, атакож сприяє:
• дотриманнюекологічної рівноваги на території України;
• створеннюприродних умов для життя і розвитку людини в екологічно збалансованомуприродному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів;
• запобіганнюбезповоротній втраті частини гено-, демо- та екофонду України;
• забезпеченнюзбалансованого та невиснажливого природокористування на значній частинітериторії України;
• розвитковіресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздоровлення населення;
• зростаннюприродно-ресурсного потенціалу на суміжних із національною екологічною мережеюземлях сільськогосподарського призначення;
• вдосконаленнюприродоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;
• розбудовіВсеєвропейської екологічної мережі; забезпеченню відновлення біогеохімічнихкругообігів у навколишньому природному середовищі, зменшенню загрози деградаціїта втрати родючості земель;
• ренатуралізаціїземельних угідь, що вилучаються із сільськогосподарського використання;
• посиленнюузгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади,органів місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій увирішенні проблем екологічної безпеки України.
Формуваннянаціональної екологічної мережі закладає потужний потенціал гармонізаціїжиттєдіяльності суспільства в природному середовищі.
6. Системауправління екологічною безпекою
Останнімчасом у законотворчій, політичній, екологічній та іншій діяльності набуваєпріоритетності екологічна безпека, яка, з одного боку, є складовою частиноюнаціональної безпеки, а з іншого — виходить за її межі як феномен глобальної інавіть геокосмічної безпеки. Головним тут є те, що поняття безпеки ізбалансованого розвитку являють собою взаємопов'язану систему. Сама безпекаасоціюється з надійністю, усталеністю об'єкта, процесу, збалансованістюсистеми.
Якщотрадиційний розвиток визначається як модель нестійкого дисгармонійногорозвитку, то його безпеку в принципі гарантувати неможливо. Мова може йти лишепро гарантування еколого-техногенної безпеки на шляху гармонізації взаємодіїсуспільства і природи, досягнення сталості життєдіяльності.
Осьчому будь-яка стратегія безпеки, в першу чергу — екологічної, має виходити зістратегії гармонізації життєдіяльності, стратегії переходу до сталогосуспільства. Це абсолютно нове бачення проблем безпеки, адже донедавна безпекауявлялася тільки як захищеність від загроз відхилень від політичного курсу.
Безпечнимможна вважати таке суспільство і таку державу, які реалізують модельзбалансованого розвитку. Тоді небезпечними є ті суспільства і держави, що невідходять від моделі незбалансованого розвитку.
Виживаннялюдства взагалі і кожної держави зокрема потребувало іншого розуміння безпеки —як системного безпечного переходу на модель збалансованого розвитку,гармонійної життєдіяльності.
7.Основні принципи управління екологічною безпекою в контексті збалансованогорозвитку
Перехідна модель гармонійного співіснування суспільства і природи, досягненнязбалансованості розвитку суспільства за основними її соціальними, економічнимита екологічними складовими передбачає додержання таких принципів екологічноїбезпеки:
визнанняекологічної безпеки як пріоритетної складової національної безпеки та стратегіїгармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку;
визнанняекологічної безпеки як пріоритетної складової національної екологічноїполітики, екологічних політик корпорацій, підприємств, регіонів, місцевихорганів влади;
безпечністьбудь-якої системи управління, що містить функції управління екологічноюбезпекою адекватно впливам на навколишнє середовище, здоров'я населення і якамає бути організаційно визначеною (за аналогією з управлінням технічною абопожежною безпекою);
введенняекологічних обмежень та обгрунтованих нормативів на екологічно безпечнегосподарювання та інвестиційну діяльність, забезпечення дієвості механізмувідповідальності за їх недотримання і порушення;
розробкапростих і надійних індикаторів та цільових параметрів, що забезпечуютьефективність оцінки екологічної безпеки в загальній системі індикаторівзбалансованого розвитку;
системнезаконодавче, нормативно-правове, організаційне, наукове, кадрове та інформаційнезабезпечення діяльності, що спрямована на посилення екологічної безпеки;
забезпеченнясистеми програмно-цільового управління безпечним вилученням твердих відходів іочищення стічних вод, вилученням радіоактивних та інших небезпечних відходів,використанням токсичних хімічних речовин, у тому числі запобігання незаконномуміжнародному обігу токсичних і небезпечних продуктів; забезпеченняпрограмно-цільового екологічно безпечного управління використаннямбіотехнологій;
створеннязагальнодержавної інформаційної бази управління екологічною безпекою та оцінкиризиків виникнення екологічно небезпечних ситуацій;
забезпеченнявільного доступу до повної й достовірної екологічної інформації, своєчаснепопередження населення про екологічну небезпеку;
гарантуванняекологічної безпеки об'єктів підвищеної небезпеки через запровадженнякомплексної системи екологічного контролю, моніторингу, аудиту і страхуванняризиків виникнення небезпечних ситуацій;
обов'язковістьповної компенсації завданої шкоди з боку винуватця виникнення екологічноїнебезпеки, реалізація принципу «забруднювач платить»;
замінаекологічно небезпечних моделей виробництва, технологій; екологізація всіхфункцій управління та структурної, інвестиційної і зовнішньоекономічноїдіяльності.
Література
1. МаксименкоН.В., Задніпровський В.В. Організація управління в екологічній діяльності. –Х., ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2005, — 192 с.
2. ШевчукВ.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О. та ін. Екологічне управління. — К., «Либідь»,2004, – 430 с.