Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНОГЕННІ КАТАСТРОФИ,ОСНОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА
1.1 Поняття про техногенні катастрофи
1.2 Аварії на радіаційно небезпечних об'єктах
1.3 Аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин (СДОР)
1.4 Транспортні аварії (катастрофи)
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДОЛОГІЧНИХПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЗАГРОЗ БІОРІЗНОМАНІТТЮ
2.1 Підходи до оцінки ризику іуправління ризиком прийняті в країнах НАТО
2.2 Ризики і методологи на основі аналізу ризиків
2.3 Методологія, заснована на аналізі ризиків
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЗАГРОЗАНТРОПОГЕННИХ КАТАСТРОФ
3.1 Датський підхід до оцінки пріоритетності впливу загрозантропогенної діяльності на навколишнє природне середовище
3.2 Системний підхід до прогнозу і оцінки впливів нанавколишнє природне середовище
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
/>ВСТУП
П`ять тисячоліть тому, коли з'явились перші міські поселення,почала формуватися і техносфера — сфера, яка містить штучні технічні споруди наЗемлі. Звичайно, тоді це були тільки елементи техносфери. Справжня техносфераз'явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволилибагаторазово розширити технічні можливості людини, давши їй змогу а) швидкопересуватися по земній поверхні і створювати світове господарство, б)заглибитись у земну кору та океани, в) піднятися в атмосферу, г) створитибагато нових речовин. Виникли процеси, не властиві біосфері: отримання металівта інших елементів, виробництво енергії на атомних електростанціях, синтезневідомих досі органічних речових. Потужним техногенним процесом є спалюваннявикопного палива.
У зв’язку з використанням все більших енергетичнихпотужностей люди змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причомунайчастіше в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентраціясинтетичних хімічних сполук (їх кількість досягла 400 тисяч), більша частинакотрих отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення навколишньогосередовища, нищення лісів, опустелювання, все більше людей гине внаслідокаварій на виробництві і транспорті.
Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічнихоб'єктів, за своїми масштабами почали набувати катастрофічного характеру вже в20-30-х роках XX ст. Вплив цих аварій деколипереходить кордони держав і охоплює цілі регіони. Несприятлива екологічнаобстановка, викликана цими аваріями, може зберігатися від декількох днів добагатьох років. Ліквідація наслідків таких аварій потребує великих коштів тазалучення багатьох спеціалістів.
Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює наоб'єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей іпризводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів,порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі,середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять довеликих руйнувань та супроводжуються великими жертвами.
Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти, і їх розвитокставить під загрозу існування усієї біосфери.
Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати вплив техногеннихкатастроф на стан біорізноманіття.
Поставлена мета передбачає вирішення певного кола завдань:
1) датихарактеристику техногенних катастроф;
2) провести аналіз методологічних підходів дооцінки загроз біорізноманіттю;
3) розглянутиосновні підходи до оцінки загроз антропогенних катастроф.
/>РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНОГЕННІКАТАСТРОФИ, ОСНОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА1.1 Поняття протехногенні катастрофи
Зростання масштабів господарської діяльності і чисельностівеликих промислових комплексів, використання у виробництві потенційнонебезпечних речовин у великих кількостях — усе це збільшує імовірністьвиникнення техногенних аварій. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливоіз загибеллю людей в Україні, припадає на транспорт. Тільки в 1997 р. сталося37,94 тис. дорожньо-транспортних аварій, у яких загинуло 6240 чоловік,травмовано 31,70 тис. чоловік.
У даний час в Україні функціонують чотири АЕС(Південноукраїнська, Запорізька, Рівненська і Хмельницька). На територіїУкраїни розташовано 6000 різних установ і організацій, діяльність яких можепризвести до утворення радіоактивних відходів [5].
Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їхконцентрації є:
— АЕС (накопичено 70000 м3 радіоактивнихвідходів);
— уранодобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5млн. тонн радіоактивних відходів);
— українське державне об'єднання «Радон» (накопичено 5000млрд.);
— зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд.м3 радіоактивнихвідходів).
На території України функціонує 1610 об'єктів господарювання,на яких зберігається чи використовується у виробничих процесах понад 283 тис.СДОР, у тому числі 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку. З них — Іступеня хімічної небезпеки — 76 об'єктів; II — 60 і III — 1134 об'єкти.
Усього в зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктівпроживає понад 20 млн. чоловік (38,5% населення країни).
320 адміністративно-територіальних одиниць (АТО) маютьступінь хімічної небезпеки, з них І ступеня — 154 АТО, II ступеня — 47 АТО, III ступеня — 108 АТО.
Довжина магістральних газопроводів на території Українистановить 3,9 тис. км. їх роботу забезпечують 31 компресорна станціяперекачування нафти і 69 газових перекачувальних станцій.
Довжина продуктопроводів становить 3,3 тис. км, і весьперерахований вище технічний комплекс уже вичерпав свій ресурс, що робить цейкомплекс об'єктом підвищеної небезпеки.
Досить критичне становище в країні склалося в комунальномугосподарстві. Четверта частина водопровідних очисних споруд і систем фактичновідпрацювали свій термін експлуатації, 22% систем перебувають в аварійномустані. Закінчився термін експлуатації кожної п'ятої насосної станції.Планово-попереджувальний ремонт виконується на 73%. У системах каналізаціївідпрацювали термін експлуатації 26% систем і 17% насосних станцій.
Нині у водойми скидається без попереднього очищення близько250 м7доба стічних вод.
Особливості географічного положення України, атмосферніпроцеси, наявність гірських масивів, близькість теплих морів обумовлюютьрізновид кліматичних умов.
У результаті взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечністихійні явища. В окремих випадках вони носять катастрофічний характер длянавколишнього середовища і населення [17].
Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному-заході іпівдні. У сейсмологічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україніє Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та АРК.
На значній території України (Карпати, Крим) річки маютьвиражений паводковий режим стоків. Вони формуються в будь-який сезон року ічасто мають катастрофічні наслідки, ведуть до масових руйнувань і до загибелілюдей.
Характерними для України є також селеві процеси (в містах ірайонах Карпат і Криму), посухи, циклони, пилові бурі.
Нині в Україні, у зв'язку зі зростанням числа аварій ікатастроф, стихійних лих, обстановка характеризується як дуже складна. Про цесвідчать статистичні дані по Україні за останні роки.
Розглянемо можливі надзвичайні ситуації і їхні характеристикий наслідки./>1.2 Аварії на радіаційно-небезпечних об'єктах
Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місцезаймають радіаційно-небезпечні об'єкти (РНО). До них відносяться атомні електростанції(АЕС), атомні теплоелектроцентралі (АТЕЦ), атомні станції теплопостачання(АСТ), підприємства по виготовленню, переробці ядерного палива і похованнюрадіоактивних відходів, науково-дослідні і проектні організації, які працюють зядерними установками, ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту й ін.
У період нормального функціонування РНО з метою профілактикиі контролю виділяють дві основні зони безпеки.
Санітарно-захисна зона РНО — територія навколо об'єкта, на якійрівень опромінення людей в умовах нормальної експлуатації об'єкта можеперевищити межу дози.
Зона спостереження — територія, де можливий впливрадіоактивних скидань і викидів РНО і де опромінення проживаючого населенняможе досягати встановленої межі дози.
Найбільшу небезпеку для персоналу РНО і населення, що живепоблизу, представляє радіаційна аварія [6].
Радіаційна аварія — аварія, пов'язана з викидом радіоактивних продуктів і (або)виходом іонізуючих випромінювань за передбачені проектом для нормальноїексплуатації РНОмежі в кількостях, що перевищують встановлені межібезпеки експлуатації об'єкта.
В ході радіаційної аварії виникають зони радіоактивногозабруднення навколишнього середовища.
Після стабілізації радіаційної обстановки в районі аварії вперіод ліквідації її довгострокових наслідків можуть встановлюватися зони.
Наслідки радіаційних аварій
Наслідки радіаційних аварій обумовлені їх вражаючимифакторами.
Основними вражаючими факторами радіаційних аварій єрадіаційний вплив і радіоактивне забруднення. Аварії можуть починатися ісупроводжуватися вибухами і пожежами.
Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масштабомі ступенем радіаційного впливу і радіоактивного зараження, а також складомрадіонуклідів і кількістю радіоактивних речовин у викиді.
У ході і після аварії на рівень і довговічність наслідків, атакож радіаційну обстановку значний вплив здійснюють природний розпадрадіоактивних речовин, міграція цих речовин у навколишньому середовищі,метеорологічні і кліматичні фактори, результативність робіт з ліквідаціїнаслідків аварії, у тому числі дезактивація і водоохоронні заходи.
У початковий період після аварії найбільший внесок у загальнурадіоактивність вносять радіонукліди з коротким періодом напіврозпаду (до 2-хмісяців). Потім спад активності визначається нуклідами з великим періодомнапіврозпаду — від кількох сотень діб до тисяч років.
З них довгий час основну роль у динаміці радіаційноїобстановки відіграють біологічно небезпечні радіонукліди: цезій-137,стронцій-90, плутоній-239.
Радіаційному впливу піддаються люди, тварини, рослини іприлади, чутливі до випромінювань.
Радіоактивному забрудненню піддаються спорудження,комунікації, технологічне устаткування, транспортні засоби, майно, матеріали іпродукти, сільськогосподарські угіддя і природне середовище.
Біологічна дія іонізуючих випромінювань
При вивченні дії випромінювання на організм були визначенітакі особливості:
1. Висока ефективність поглинутої енергії. Малі кількостіпоглинутої енергії випромінювання можуть викликати глибокі біологічні зміни ворганізмі.
2. Наявність прихованого або інкубаційного періоду прояву діїіонізуючого випромінювання. Цей період часто називають періодом уявногоблагополуччя. Тривалість його скорочується при опроміненні у великих дозах.
3. Дія від малих доз може додаватися чи накопичуватися. Цейефект називається кумуляцією.
4. Випромінювання впливає не тільки на даний живий організм,а й на його потомство. Це так званий генетичний ефект.
5. Різні органи живого організму мають свою чутливість доопромінення. При щоденному впливі дози 0,02-0,05 Р вже настають зміни в крові.
6. Не кожен організм у цілому однаково реагує на опромінення.
7. Опромінення залежить від частоти. Одноразове опроміненнявеликої дози викликає глибші наслідки, ніж фракціоновані./>1.3 Аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовим (СДОР)
Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єктгосподарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масовіураження людей, тварин і рослин сильнодіючими отруйними речовинами.
До ХНО відносяться:
— підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляютьчи використовують СДОР;
— підприємства по переробці нафтопродуктів:
— підприємства інших галузей промисловості, яківикористовують СДОР;
— підприємства, які мають на оснащенні холодильники,водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;
— залізничні станції і порти, де концентрується продукціяхімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;
— транспортні засоби, контейнери і наливні потяги,автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечніпродукти;
— склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин длядезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки [14].
В зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20млн. чоловік, що становить 38,5% населення. 321 адміністративно-територіальнаодиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до першого ступенявідносяться 154 АТО, до другого — 47 АТО, до третього — 108 АТО.
На території Донецької області 145 ХНО, з них: 1-го ступеняхімічної небезпеки — 2 (Горлівське п/о «Стирол», базовий склад хлоруВерхньокальміуської фільтрувальної станції); 2-го ступеня хімічної небезпеки —5 (Макіївська фільтрувальна станція, Єнакісвський КХЗ, Горлівський хімічнийзавод, склад аміаку в с. Гранітне); 3-го ступеня — 65 об'єктів і 73некатегорійованих хімічно небезпечних підприємств.
Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімічніречовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зізруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування,викликати масові ураження людей.
За своїми вражаючими властивостями СДОР поділяються на такігрупи:
— речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген,хлорпікрин та ін.);
— речовини переважно загально-отруйної дії (окис вуглецю,ціаністий водень та ін.);
— речовини задушливої та загально-отруйної дії (аміак,акрилонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);-речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу —нейротропні отрути (сірковуглець, тетра-етилсвинець, фосфорорганічні сполуки йін.);
— речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил,гідрозин та ін.);
— метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.).Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність, що характеризуєтьсясмертельною, вражаючою і граничною концентрацією.
За ступенем токсичності СДОР, які надходять в організм черезоргани дихання і шлунково-кишковий тракт, можна розділити на шість груп.
До надзвичайно і високотоксичних СДОР відносяться сполукимиш'яку, ртуті, кадмію талію, свинцю, цинку, нікелю, заліза, фосфору, хлору,брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки.
До сильно-токсичних хімічних речовин відносяться сірчана,азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій,натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильнодіючі сполуки (гідроз,нітротолуол, нітробензол)[14].
Особливу групу представляють пестициди — препарати дляборотьби зі шкідниками сільського господарства, багато з яких досить токсичнідля людини.
Як кількісну характеристику вражаючої дії різних токсичнихдля людей і тварин сполук використовують поняття токсодози.
Токсодоза — кількість речовини (в одиницях ваги), віднесенадо одиниці об'єму і до одиниці часу. Токсодоза характеризує кількість токсичноїречовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу.
Території, які потрапили під вплив СДОР у результаті аваріїна ХНО, поділяють на зони:
Зона смертельних токсодоз (надзвичайно небезпечного зараження)— зона, на зовнішній межі якої 50% людей одержують смертельні ураження.
Зона уражаючих токсодоз (небезпечного зараження) — зона, назовнішній межі якої 50% людей втрачають працездатність, їм потрібна медичнадопомога чи навіть госпіталізація.
Дискомфортна (гранична) зона — зона, на зовнішній межі якої людивідчувають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань абоз'являються перші ознаки інтоксикації.
Масштаби і тривалість зараження СДОР при аварії на ХНОобумовлюються:
— фізико-хімічними властивостями СДОР;
— кількістю СДОР, викинутих на місцевість, в атмосферу, уводу;
— метеорологічними умовами;
— оперативністю оповіщення і вживання заходів;
— підготовленістю обслуговуючого персоналу до ліквідаціїнаслідків розливу СДОР;
— характеристиками об'єктів зараження (для місцевості —наявністю і характером рослинного покриву, місцями можливого застою повітря;для води — площею поверхні, глибиною, швидкістю течії, наявністю ґрунтових вод,характеристикою прибережних ґрунтів; для населення — ступенем захищеності відураження СДОР, характером діяльності; для матеріальних засобів —характеристикою матеріалів, які підпали під зараження, у тому числі пористістю,наявністю і складом лакофарбових покриттів).
Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря парамиі тонко-дисперсними аерозолями СДОР, при їх відсутності на місцевості в рідкомучи твердому стані, може коливатися від десятків хвилин до декількох діб.
Тривалість зараження місцевості, техніки й інших матеріальнихзасобів СДОР у грубо-дисперсному аерозольному, краплиннорідкому, рідкому станахможе виявитися в межах від декількох годин до декількох місяців./>1.4 Транспортні аварії (катастрофи)
Щорічно в Україні перевозиться транспортом загальногопризначення близько 900 млн. тонн вантажів (у тому числі небезпечних) і близько3 млрд. пасажирів, з них залізничним транспортом — близько 60% вантажнихперевезень, автомобільним — 26%, річковим і морським — 14%. Оскількитранспортом перевозяться і потенційно небезпечні вантажі (вибухо-пожежо-хімічно-небезпечніречовини — 15% від вантажів, що перевозяться), небезпека життя і здоров'я людейзбільшується. А скорочення відновлення основних фондів усіх видів транспорту,зростання ступеня зносу транспортних засобів, який у даний час становитьблизько 50%, значно підвищує ступінь ризику при експлуатації транспортнихзасобів.
Число катастроф і аварій на залізничному транспорті в 1997році, у порівнянні з 1996 роком становило: у 1996 році — 7/13, у 1997 — 4/27.За останні роки на дорогах України щорічно виникають десятки тисячавтомобільних аварій і катастроф. У 1997 році відбулося 37,94 тис.дорожньо-транспортних випадків, у яких загинуло 5968 чоловік, травмовано 41,96тис. осіб.
Основними причинами аварій і катастроф на залізничномутранспорті є: несправність колії, засобів сигналізації, централізації іблокування, помилки диспетчерів, неуважність і недбалість машиністів. Частішеза все виникають надзвичайні ситуації при сходження рухомого потягу з колії,зіткненнях, наїздах на перешкоди на переїздах, при пожежах і вибухахбезпосередньо у вагонах. Найбільшу небезпеку представляють аварійні ситуаціїпід час перевезення залізничним транспортом СДОР, радіоактивних речовин. Такіаварії можуть призвести до небезпечного опромінення людей і радіоактивногозараження навколишнього середовища, а при викиді СДОР у навколишнє середовище —до небезпечного отруєння пасажирів і хімічного зараження атмосфери, поверхніземлі й об'єктів господарювання [17].
Морський і річковий транспорт
Зниження рівнябезпеки перевезення пасажирів і вантажів водяним транспортом в Україні заостанні роки визначається збільшенням числа порушень правил керування суднами,технічної експлуатації, зниженням якості ремонту, призупиненням будівництвасуден нового покоління. Середній термін експлуатації судна — 22 роки, а заостанні 11 років Чорноморське пароплавство не закупило жодного судна. Основнимипричинами загибелі кораблів є: посадка на рифи, зіткнення з іншим судном чи зопорами мостів, перекидання, пожежі, витікання небезпечних речовин, порушеннянорм експлуатації і правил безпеки, помилкові функціональні дії команди тощо.
РОЗДІЛ2. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЗАГРОЗ БІОРІЗНОМАНІТТЮ2.1 Підходи дооцінки ризику і управління ризиком прийняті в країнах НАТО
Аналіз ризиків є базисом у більшості країн НАТО при вирішенніпроблем, які пов'язані з оцінкою впливу антропогенної діяльності різногохарактеру на довкілля взагалі і на біорізноманіття, як його невід'ємну частину.Для ефективного застосування систем управління екологічним ризиком необхіднінові методології.
Існує декілька можливих підходів, застосування яких необхіднедля розробки цих нових методик, включаючи застосування методу моніторингу таметоду формування родових характеристичних значень для ідентифікованихпрототипів ділянок місцевості. Однак, найбільш перспективним підходом насьогоднішній день є підхід, який в якості стартової позиції застосовує аналізекологічних ризиків у відношенні до негативних впливів на рецептори, щоаналізуються (в нашому випадку — біорізноманіття) [18].
Аналіз екологічних ризиків дає контекст для аналізу всієїситуації в цілому і здійснення ефективного контролю для конкретного регіону. Віндає загальне судження, хоча інколи і не без труднощів, для ув'язуваннявирішення проблеми між всіма, хто мас до неї відношення, і може визначатиефективні по вартості методи для забезпечення дієвого засобу управлінняситуацією. Цей підхід може також застосовуватись для оцінки необхідногоінвестування заходів для запобігання негативного впливу на біорізноманіття.
2.2 Ризики іметодологи на основі аналізу ризиків
Основним відмінним фактором методологій оцінки виливу надовкілля на основі аналізу ризиків, а також багатьох інших сучасних методологійє те, що вони визнають, що антропогенна діяльність у більшості своїх проявів насьогоднішній день несе потенціал згубного впливу наприродне середовище.
Цей підхід суттєво відрізняється від запропонованих раніше,які ставили своєю ціллю пошуки шляхів зниження рівня забруднення на ділянкахмісцевості до заданого і часто гранично допустимого значення.
При цьому методі спостерігається перехід від оцінкипараметрів забруднення місцевості до оцінки показників негативного впливу нарецептор (чи об'єкт впливу). Це забезпечує новій методології багато переваг.
Відповідно до нової методології збиток чи ризик може бутикількох типів:
1. Ризик (загроза) для здоров'я людей на протязі короткого читривалого терміну.
2. Ризик (загроза) для флори і фауни, включаючи зростаючийланцюг харчування.
3. Ризик для екосистеми в цілому, включаючи всю біорізноманіття.
4. Ризик для майнового показникав заданій ділянцімісцевості, навіть якщо реалізація не завжди запланована.
5. Ризик для показника використання даної ділянки місцевості,обмежуючий його екологічну цінність.
6. Ризик, який складається в зниженні відповідальності передіншими через міграції забруднюючих речовин з трансграничними переносами.
7. Ризик, який складається у невідповідності вимогамзаконодавчих органів, що приводить до штрафів чи до кримінальноївідповідальності.
8. Ризик для репутації власника чи користувача даної ділянкиземлі.
9. Ризик для земельних ресурсів, наприклад, для ґрунтовихвод. Часто ці ризики можуть мати одночасний характер і багато з них перекриваютьодин одного. З цього переліку ризиків видно, що обсяг відповідних методівоцінки ризику повинен бути досить широким, для того щоб він був ефективним [10].
Ця непроста ситуація ускладнюється ще й тим фактом, що немалюдини, котра б могла вірно оцінити і діяти відносно до ризику. Слід провестирізницю між ризиком як таким і ризиком передбаченим. Слід признати, щопередбачений ризик — це реальна рушійна сила для прийняття рішучих дій з метоюполіпшення екологічної ситуації.
У зв'язку з антропогенним впливом на довкілля, відповідно донової методології, піднімаються завжди чотири основні питання:
1. Який вплив присутній? — проблема ідентифікації загрози таобстеження місцевості.
2. Які шляхи та напрямок розповсюдження впливу? — проблемаміграції.
3. Чи виникає проблема, якщо в даній ділянці місцевостіприсутній відповідний вплив? — проблема негативного впливу.
4. Якщо вплив дуже значний, то що може бути зроблено для йогозниження? — проблема поліпшення ситуації.
Перші три проблеми можуть бути об'єднані в методологію«джерело загрози — шлях проходження — об'єкт впливу», що є однією зчисельних життєздатних різновидів методів аналізу ризиків.
/>
Методологія починається з ідентифікації трьох елементівпроблеми управління впливом на довкілля: джерела, шляху проходження і рецептора(об'єкта впливу). Для прикладу, метою аналізу розповсюдження забруднюючихречовин є встановлення зв'язку між такими явищами, як емісія токсичних речовиніз забрудненої ділянки місцевості і вплив її на чуттєві точки чи «об'єктивпливу» у навколишнім середовищі. Цей зв'язок являє собою ланцюжокпідпроцесів, таких як винос, за яким наступає перенос ґрунтовими водами знаступною абстракцією яка називається «ШЛЯХОМ ПРОХОДЖЕННЯ», щопов'язує джерело ризику з об'єктом його впливу. По загальній методології зпроходженням шляху функції переносу впливу будуть більше відноситися доабстракції, чим до фізичного потоку токсичних речовин.
/>
В нашому прикладі ДЖЕРЕЛО ЗАГРОЗИ характеризується природою йінтенсивністю викиду хімічних речовин на даній ділянці місцевості. ШЛЯХПРОХОДЖЕННЯ — це ряд явищ міграції забруднюючих речовин і він є вектором.Взагалі існує безліч шляхів проходження між джерелом і об'єктом впливу і чимдовше вони вилучені один від одного, тим більше ланок у ланцюзі явищ, щоутворять шлях проходження, які варто розглядати і більшим є об'єм робити дляаналізу екологічного ризику [18].
ОБ'ЄКТ ВПЛИВУ, як правило, визначається його чутливістю і його місцемрозташування в навколишнім середовищі. Це виражається максимальною припустимоювеличиною впливу і є специфічним для кожного об'єкта.
Теоретично, чутливість об'єкта впливу може бути визначена втоксикологічних величинах у нашому прикладі, якщо детально відома природахімічних речовин, що впливають на об'єкт і необхідна інформація про залежністьміж дозуванням і впливом. Однак це не завжди можливо через відсутністьвідповідної інформації чи через те, що об'єкта досягають забруднюючі речовини вскладній суміші окремих компонентів, чий кумулятивний вплив ще добре не досліджено.Проте, у цій галузі був зроблений великий прогрес у відношенні вуглеводів ідекількох простих моделей аналізу ризику таких, наприклад, як результатидослідження забруднень на основі аналізу ризику, розроблених в США щододослідження матеріалів чи даних про ризик для здоров'я людейв інститутіVan Hall Institute [2], де є досить великі бази даних,які стосуються цих речовин. Вони дозволяють зробити дуже ефективну оцінкувпливу, якому піддався об'єкт.
У багатьох країнах до проблеми токсикології підходять шляхомрозробки стандартів, що стосується концентрації хімічних речовин, а непоказників негативного впливу. Такими показниками є гранично припустиміконцентрації в стандартах, що базуються на визначенні цих показників, з якихпоказники А, В і С датських стандартів і рівні впливу на об'єкт, одержалишироке визнання [2]. Використання їх привело до істотного спрощення проблеми,але не використовувалися переваги методу аналізу процесу впливу.
Однак практична задача використання даної методології оцінкиекологічних ризиків не зводиться тільки до визначення гранично припустимихконцентрацій чи показників впливу, а також до того, де вони можутьвикористовуватися на шляху впливу на об'єкт. Концептуальна позиція навколопроблеми, що полягає в застосуванні величин гранично допустимих концентраційназивається «оболонкою об'єкта». Змінюючи положення цієї оболонкиможна значно впливати на ряд припустимих заходів щодо поліпшення екологічноїситуації і зв'язаних з ними витрат.
Шляхи проходження забруднень з'єднують джерело з рецептором,і вони є векторами, що характеризуються напрямком і швидкістю. Вони можуть бутипростими, як при конвекції і змішуванні (розсіюванні) через систему ґрунтовихвод, чи складними і численними, таким як перемінні трофічні ланцюги харчуванняі т. ін. Хоча фізичні шляхи проходження можна легко візуально представити,деякі з областей ризику, що були згадані вище, вимагають абстрактногопредставлення шляхів, з якими дуже важко працювати. У ході фізичних шляхівпроходження може мати місце розведення, уповільнення і розсіювання токсичнихречовин, що виходять з даної ділянки місцевості, яка забезпечує можливості длябіодеструкції чи хімічної стабілізації, чи навпаки, приводити до реконцентраціїтоксинів шляхом біоакумуляції чи адсорбції.
Для токсичної ділянки варто розглядати, щонайменше, наступнішляхи проходження забруднень.
Типова ділянка
1. Фільтрат, що проходить через мілководну систему ґрунтових воді локальний водостік.
2. Фільтрат, що надходить у систему глибинних підземних вод,особливо туди, де є важливий водоносний шар.
3. Поверхневий стік токсичних речовин при ерозії чи винос упроцесі дисперсії в паровій фазі в навколишнє середовище.
4. Пилова (у виді часток) дисперсія в навколишнє середовище.
5. Сходження по харчовому ланцюжку.
6. Впровадження в ділянку місцевості і фізичне переміщення.Усі ці шляхи проникнення можуть мати місце в якийсь момент в історії даноїділянки місцевості, починаючи від початкового забруднення й у процесі заходівщодо поліпшення екологічного етапу і до попередньої втрати встановленогоконтролю на цій ділянці. Знову ж шляхи, по яких токсиканти фактично можутьпроникати па ділянку місцевості і досягати об'єкта і впливати на ньогообумовлюючи збиток, необхідно ретельно досліджувати й описувати.
Джерело характеризується його природою й впливом, як функцієючасу. Це визначається в конкретному випадку видом хімічних речовин на ділянцімісцевості, їхньою рухливістю і концентрацією. Одна тільки концентрація даємало даних про інтенсивність емісії, наприклад ризик при концентрації кадмію500 частин/мл на ділянці, що є присутнім у вигляді хлориду, зовсімрозрізняється від ризику через присутність того ж кадмію в концентрації 5частин/мл, але у вигляді високо рухливого хлориду. Це має велике значення,оскільки на більшості ділянок містяться забруднюючі речовини у вигляді суміші іїхні властивості змінюються з часом. Особливо це важливо, коли починаються заходиі застосовуються технології по поліпшенню екологічного стану, а умови поступовозмінюються. Прикладом цього може бути ситуація, коли в результаті зниженнярівня ґрунтових вод перед виїмкою ґрунту відбувається відновлення рухливостіважких металів при їхньому повторному окислюванні і перетворенні в розчинніречовини і їхньої наступної міграції уздовж шляхів конвекції, обумовленоїпроцесом дренування. На рухливість забруднюючих речовин на ділянці впливаютьтакож фізичні фактори, такі як температура і тиск [18].
ДЖЕРЕЛО ЗАГРОЗИ — це та точка, у якій фокусується сприйняття ризику людьми,що аналізують дану проблему. Часто це потенційна небезпека на відповіднійділянці місцевості. Для характеристики ділянки використовується умовний опис,такий, наприклад, як хімічна авіабомба уповільненої дії чи передбачуванакатастрофа. Однак ці уявлювані фактори повинні використовуватися при проведенніаналізу ризику.
Систематичне і кількісне застосування методології«джерело загрози — шлях проходження — об'єкт впливу» дає можливістьперевести екологічні проблеми об'єкта впливу в характеристики емісії джерела. Усвою чергу це дозволяє підійти до проблеми поліпшення етапу природногосередовища з погляду маніпулювання характеристиками емісії джерела з мстоюдосягнення бажаного рівня на об'єкті впливу.
Для цього необхідно провести наступні кроки:
1. Перелічити всі можливі комбінації шляхів проходження«джерело загрози — шлях проходження — об'єкт виливу» включаючиірраціональні і не обчислюванні.
2. Побудувати базу даних па основі наявної інформації,загального змісту, аналогічності ділянок і випадків чи лише простогоприпущення.
3. Використовувати базу даних і відповідну модель аналізуризиків для оцінки негативного впливу джерела на об'єкти. При цьому більшістьможливих зв'язків «джерело загрози — шлях проходження -об'єкт впливу»будуть виключені і залишаться тільки реалістичні комбінації.
4. Провести аналіз чутливості інших зв'язків з метоювиявлення тих зв'язків, оцінки яких чутливі до параметрів, що погано вивчені(аналіз чутливості — фаза 1).
5. Провести аналіз ефективності витрат для випадків, коли невідомий той чи інший параметр із великим ступенем визначеності в порівнянні звартістю повторної оцінки параметра (принцип вимагає вивчення).
6. Визначити параметри, що вимагають вивчення і повторитиступені, що стосуються даного питання поки не буде досягнута визначена довірабазі даних цього параметра.
7. Оцінити характеристики емісії джерела загрози, які бзменшили вплив на об'єкт нижче гранично припустимих значень.
8. Розробити схему розрахунків і витрат на управліннязаходами щодо поліпшення екологічної ситуації, що забезпечують досягнення такиххарактеристик емісій
9. Оцінка чутливості впливу на об'єкт у випадку похибок чинеспроможності розрахунків і застосування цієї схеми управління (аналізчутливості — фаза 2).
10. У випадку істотної можливості невдач у розрахункахнеприйнятного рівня, продовжувати проведення аналізу ефективності витрат, щонеобхідні для зменшення цієї можливості (вибірковий аналіз).
11. Підійти більш ніж на один цикл, якщо необхідно, дооптимальної стратегії керування.
Дуже доцільно формалізувати вищевказаний процес, так щоб він легкоінтегрувався в операційне середовище на основі технології обробки інформації іу відповідну якісну систему.
Важливо підходити до вирішення проблеми екологічної оцінкивиливу загроз відповідно до цієї методології. На багатьох ділянках є безлічджерел і доцільно визначити, чи будуть вони при аналізі розглядатися разом чиокремо.
Таким чином процес розрахунків може бути зведений до простоговисновку про те, що використання процесів оцінки впливу на навколишнєсередовище на основі аналізу ризиків для визначення стратегії управліннянеобхідно фокусувати увагу при розрахунках на проблемі впливу на об'єктаналізу, а не на саму ділянку місцевості.
2.3 Методологія,заснована на аналізі ризиків
На жаль, кожна методологія має свої обмеження і недоліки. Щостосується даної методології, то питання, пов'язані з її використаннямдоцільно розділити на три категорії.
Перша категорія питань, пов'язаних з методологією екологічноїоцінки на основі аналізу ризиків.
Є питання самої методології. Чи надійна ця методологія? Якіризики розглядаються як найбільш важливі? Які рівні ризику припустимі і хто іяк це визначає?
Друге питання що вже згадувалося, пов'язане з невідповідністюбаз даних. База токсикологічних даних явно недостатня, особливо для сумішіхімічних речовин. Моделі майбутніх характеристик кривої емісії, механізми іміграція уздовж численних шляхів проходження речовин — усі ці питаннязалишаються без відповіді. Особливо важким питанням є включення цихневизначеностей у статистичну оцінку характеристик впливу [18].
Третя категорія технологічних питань відкидається черезутруднення, що обумовлені невизначеностями в кожнім з елементів, що єскладовими цієї проблеми. Ці питання будуть прояснюватися, тому що багатоекологічних оцінок останнім часом ґрунтуються па цій методології, але теперпотрібно ще багато старання й уміння, щоб уникнути недовіри до неї. Вплив цьоговиявляється через дуже значні коефіцієнти запасу, що приходитьсявикористовувати для того, щоб досягти задоволення самим твердим вимогамзаконодавчих органів, такі, як наприклад показники А, В, С, датськогостандарту.
Найбільш серйозним питанням у даному випадку є можливанеправильна позиція інтересів і вчених на заходи, що пропонуються.
Труднощі методології — це недостатність досвіду багатьох усуспільстві, і розуміння в галузі проведення аналізу ризику. Все це щеускладнюється тим фактом, що рідко можна провести чітку рису між чорним і білиму відповідях на прості відповіді, чи є це безпечним.
Ці питання можуть зважуватися тільки при наявності чітких івідпрацьованих процедур комунікацій, які б сприяли тому, щоб кожен знав, що вдійсності відбувається, і був задоволений тим, що його занепокоєння серйозне йадекватно сприймається.
Остання категорія проблем стосується самих інтересів. Длятого, щоб методологія на основі аналізу ризику була підтверджена і прийнята, єдекілька перешкод, які необхідно перебороти. Проте очевидні економічніпереваги, отримані в результаті використання даної методології, роблятьнеминучим те, що ці перешкоди будуть переборені.
Ці перешкоди можна подолати тільки при керуванні екологічнимиризиками, що є пріоритетними завідповідним критерієм оцінки,специфічним для кожного окремого випадку, а не для загальних висновків, а такожпри забезпеченні точного і надійного зв'язку між тими, хто пов'язаний звирішенням цієї проблеми.
РОЗДІЛ3. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЗАГРОЗ АНТРОПОГЕННИХ КАТАСТРОФ3.1 Датськийпідхід до оцінки пріоритетності впливу загроз антропогенної діяльності на навколишнєприродне середовище
У підході, що широко застосовується в Данії, вплив антропогенноїдіяльності на навколишнє природне середовище оцінюється за трьома пунктами [8]:
К — кількість або об'єм впливу на природне середовище.Наприклад, якщо не змінювати інші параметри, подвійний об'єм стічної водизабруднює у два рази більше.
П — поширення певної речовини у навколишньому середовищі.Система оцінки дає більше балів великому та неконтрольованому розподілу, ніжмаленькому тому що існує більше можливостей для роботи з забрудненням, приякому речовина не поширюється далеко.
Таким чином, ведеться розрізнення по глобальному ( високаоцінка ), регіональному ( середня оцінка ) та місцевому (низька оцінка)поширенню негативного антропогенного впливу.
Н — небезпечність. Деякі фактори впливу більш небезпечні для навколишньогосередовища, ніж інші. Речовини також оцінюються за небезпечністю. Кожний зтрьох факторів може отримати від одного до трьох балів, котрі потімпомножуються:
(Кх П х Н = індекс загрози) (табл. 1).
Висока оцінка означає, що зусилля по боротьбі з цим впливом панавколишнє середовище стають найважливішими при розробці плану заходів і привідборі проектів в план екологічних заходів.
Таблиця 1. Комбінації балів при оцінці та пропозиціяхОцінка Рівень проблеми (К х П х Н) Небезпечність К П Н 3 3 3 27 Дуже небезпечно 3 3 2 Критична 3 2 3 18 2 3 3 3 2 2 Критична 2 3 2 12 2 2 3 3 1 3 Критична 3 3 1 9 1 3 3 2 2 2 8 Середня 3 2 1 Середня 3 1 2 2 1 3 2 3 1 6 1 2 3 1 3 2 2 2 1 Середня 2 1 2 4 1 2 2 3 1 1 Середня 1 3 1 3 1 1 3 2 1 1 Маленька 1 2 1 2 1 1 2 1 1 1 1 Маленька
Після виконання цих оцінок щодо негативних впливів надовкілля складається матриця для ранжирування впливів, згідно із якою іпроводиться оцінка впливу на довкілля та біорізноманіття.
3.2 Системнийпідхід до прогнозу і оцінки впливів на навколишнє природне середовище
Згідно системного підходу до екологічної оцінки [18], для реалізації прогнозу й оцінкивпливів на навколишнє природне середовище необхідно провести:
вивчення тих компонентів навколишнього середовища, на якіможе вплинути антропогенна діяльність;
прогноз і аналіз можливих змін у навколишнім середовищі врезультаті здійснення антропогенної діяльності; оцінки значимості прогнозованихзмін.
Стадія прогнозу й аналізу впливів на навколишнє середовищенерозривно пов'язана з більш ранньою стадією виявлення значимих впливів, томущо саме вони підлягають детальному аналізу.
Вивчення й опис компонентів навколишнього середовища, на якіможе вплинути діяльність, так само як і прогноз змін у навколишнім середовищіздійснюється, як правило, спеціалістами з використанням спеціальних науковихметодів.
У ході оцінки необхідно проаналізувати стан тільки тихкомпонентів природного середовища, інформація про які необхідна для прийняттярішень. Тому, як і при виявленні найбільш значимих впливів необхідно зробитидобір тих компонентів навколишнього середовища, зміни в яких будуть детальновивчені в ході прогнозу впливів.
При підготовці до опису навколишнього середовища необхідно щераз уточнити очікувані границі впливу.
У ході оцінки природні умови повинні бути не тількипроаналізовані з наукового погляду, але й описані в термінах, які б дозволилигромадськості и особам, що приймають рішення, судити про ступінь їхньоїунікальності, цінності, уразливості і т.д. Наприклад, при виявленні місцьіснування біологічного виду необхідно відзначити, наскільки рідкий даний вид (уданій місцевості, у країні, у світі), наскільки уразливі його місця існування іт.д. У якості одного з підходів Камтер (Canter, L.W., 1996) пропонує порівнювати існуючий стан навколишнього середовища:
• зі стандартами;
• з фоновим рівнем (у регіоні, у країні чи у світі);
• з багаторічними даними.
Стан навколишнього середовища в майбутньому може мінятися яку результаті природних процесів, так і в результаті господарської діяльності(відмінної від тієї, котра є предметом оцінки в даному випадку). Ці зміниможуть позначитися як на фізичній величині змін, що спостерігаються, так і назначимості виливу антропогенної діяльності.
Покрокова схема аналізу впливів здійснюється таким чином.Прогноз впливів звичайно здійснюється по окремих компонентах навколишньогосередовища. Згодом може бути проведений аналіз того, як зміни в різнихсередовищах можуть взаємодіяти один з одним, а також аналіз загальноїзначимості впливу на навколишнє середовище по всіх компонентах.
Як правило, оцінюються впливи на:
1. Повітряне середовище;
2. Водне середовище (поверхневі води);
3. Ґрунти і підземні води;
4. Шумову обстановку;
5. Екосистеми, рослинний і тваринний світ;
6. Ландшафт;
7. Соціально-економічну обстановку, у тому числі здоров'янаселення;
8. Культурно-історичну спадщину.
/>ВИСНОВОК
1. Техногеннікатастрофи виникають в результаті діяльності людини та характеризуютьсятериторіальними, екологічними та економічними масштабами. Серед потенційнонебезпечних об`єктів техногенних катастроф особливе місце займають радіаційно-небезпечніоб'єкти (РНО), вибухо-пожежонебезпечні об`єкти, хімічно-небезпечні виробництва,гідродинамічно-небезпечні об`єкти.
2. Існуєдекілька можливих підходів, застосування яких необхідне для розробки цих новихметодик, включаючи застосування методу моніторингу та методу формування родовиххарактеристичних значень для ідентифікованих прототипів ділянок місцевості.Однак, найбільш перспективним підходом на сьогоднішній день є підхід, який вякості стартової позиції застосовує аналіз екологічних ризиків у відношенні до негативнихвпливів на рецептори, що аналізуються (в нашому випадку — біорізноманіття). Основнимвідмінним фактором методологій оцінки виливу на довкілля на основі аналізуризиків, а також багатьох інших сучасних методологій є те, що вони визнають, щоантропогенна діяльність у більшості своїх проявів на сьогоднішній день несепотенціал згубного впливу наприродне середовище. Методологіяпочинається з ідентифікації трьох елементів проблеми управління впливом надовкілля: джерела, шляху проходження і рецептора (об'єкта впливу).
3. Основніпідходи до оцінки загроз антропогенних катастроф використовуються наступні:датський підхід до оцінки пріоритетності впливу загроз антропогенної діяльностіна навколишнє природне середовище, системний підхід до прогнозу і оцінкивпливів на навколишнє природне середовище. Виходячи з цього, актуальною задачеюстає розробка системи оцінки і ранжирування загроз, а також їхгранично-припустимих рівнів для біорізноманіття. Розробка цієї системи повиннавиконуватись з урахуванням вимог Конвенції про збереження біорізноманіття,інших природоохоронних конвенцій і угод та найкращого міжнародного практичногодосвіду.
/>/>СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. Актуальныевопросы экологии/ Голубец М.А. — К.:Наук, думка, 1981.- 158с.
2. Алексеев Н.А.Стихийные явления в природе: проявление, эффекты защиты. — М.: Мысль, 1988. — 254 с.
3. Алексеенко В.А.Геохимия ландшафта и окружающая среда.– М.: Недра, 1990. — 142 с.
4. Андреев А.Д.,Щербак В.И. Интегральная количественная оценки состояния фитопланктонного сообщества по структурным показателям. // Гидробиол. журн. -1994. — Т. 30, №2. — С. 3-7.
5. Безопасностьжизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.
6. Безпекажиттєдіяльності. Підручник / За ред. Я.Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
7. Выработкаприоритетов: новый подход к сохранению биоразнообразия в Крыму. Результатыпрограммы «Оценка необходимости сохранения биоразпообразия в Крыму»,осуществленной при содействии Программы поддержки биоразнообразия ВЗР. — Вашингтон, США: В5Р, 1999. -258 с.
8. Гловацкая Н.,Лазуренко С, Жукова И. Безопасность человека и общества: новые ориентирысоциально-економического развития. / Вопр.экономики. — 1992. — №1. — С. 41-52.
9. ГолубецьМ.А. Екологічний потенціал наземних екосистем.ж — Львів: Поллі, 2001. — 152 с.
10. ГолубецьМ.А. Екосистемологія. — Львів, 2000. — 316 с.
11. ГродзинськийМ.Д. Основи ландшафтної екології. Підручник. – К.: Либідь, 1993. — 224 с.
12. Данилишин Б.М.,Дорогунцов СІ.,Міщенко В.С. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — Київ: РВ1ІС України,1999.-716 с.
13. ДончеваА.В. Ландшафт в зоневоздействия промышленности. — М.: Лесн. пром-сть, 1978. — 96 с
14. Дуднікова І.І.Безпека життєдіяльності: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 238с.
15. Емельянов И.Г. Разнообразиеи его роль в функциональной устойчивости и эволюции экосистем. — Киев, 1999. — 168с.
16. Желібо Е.П.Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.
17. Лапін В.М.Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. — Л., 2000. — 186 с.
18. Оцінка інапрямки зменшення загроз біорізноманіття України. / відповід. Ред. О.В.Дудкін.– К.: Хіміджест, 2003. – 400 с.
19. Пістун І.П. таінші. Безпека життєдіяльності. — Львів, 1995.