ЗМІСТ
Вступ
1. Базова частина. Загальні відомості проекологічний стан Чернігівського району
1.1 Фізико-геграфічна частина району
1.2Екологічний стан атмосферного повітря
1.3 Населеніпункти, райони
1.4Екологічний стан грунтів і відходів
1.5Рослинний і тваринний світ та заповідні об`єкти
1.6Техносфера
1.7Демографія
2. Практична частина
2.1Екологічна стежка
2.2Природоохоронна робота в регіоні
2.3Історико-географічні та екологічні маршрути
3. Економічна частина
4. Вивчення рослинного світу вздовж річки Десна
Висновки
Перелік використаних джерел
Вступ
Найважливішимзасобом екологічної освіти є організація різноманітних видів діяльностішколярів безпосередньо в природному середовищі, в світі природи. Дане положеннявимагає створення «учбового кабінету в природі».
Складовою цього єекологічна стежка — спеціально обладнана в освітніх цілях природна територія,на якій створюються умови для виконання певних видів завдань. Завданнявиконуються під час екскурсій, а також польового практикуму.
Маршрутекологічної стежки вибирається так, щоб в ньому були представлені не тількиділянки незайманої «дикої» природи, але і антропогенний ландшафт. Це дозволяєпроводити порівняльне вивчення природного і перетвореного середовища, вивчатихарактер природовідтворюючої діяльності людини, вчитися прогнозувати всілякінаслідки такої діяльності.
Екологічна стежкарозрахована на три категорії відвідувачів:
1) педагогів істудентів;
2) старшихдошкільників, шкіл, що вчаться, і ПТУ;
3) батьків,відпочиваючих, організованих в екскурсійні групи і ін.
Особливо широкоекологічні стежки дозволяють розвернути екологічне виховання серед молоді.Добре відомо, що далеко не завжди батькам вдається прищепити дітям любов доприроди, бажання її берегти і, що ще складніше, порушити в кожного майбутньогогромадянина" відчуття" відповідальності за її долю.
Особливістьпроцесу екологічного навчання і виховання на стежках природи полягає в тому, щовін будується на основі невимушеного засвоєння інформації, ціннісних орієнтаціїі ідеалів, норм поведінки в природному оточенні. Досягається це шляхоморганічного поєднання відпочинку і пізнання під час руху по маршруту стежки, втому числі екологічної.
Методика розробкиекологічної стежки за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною. Коженкрок алгоритму передбачає розробку оригінальної або використання традиційноїчасткової методики, що мають самостійне наукове значення. Як правило, розробкаекологічної стежки вимагає поєднання творчого потенціалу різноманітних фахівців- науковців, інженерно-технічних працівників, творчих працівників тапредставників громадських екологічних організацій.
В Україні існуєдосвід створення навчальних, навчальио-пізнавальиих та загальноосвітніхекологічних стежок, іцо були організовані станціями дитячого та юнацькоготуризму, шкільними туристсько-краєзнавчими гуртками, турклубами та аматорамиекологами-краєзнавцями. З'являються перші наукові розробки педагогічнихколективів вищих навчальних закладів та наукових установ. Серед них доситьвдалою дидактичною конструкцією та науковою розробкою вирізняється модельнастежка Лісники, що розташована в зеленій смузі на південь від м. Києва.
Основнепризначення екологічних стежок та маршрутів складається з такихвзаємопов'язаних компонентів, як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання івиховання.
Традиційно стежкипрокладаються по буферних зонах навкруги заповідників, зонам організованоготуризму національних парків, ландшафтним заповідникам. Крім того, для створеннянавчальних стежок підходять, наприклад, міські ліси, лісопарки, зонивідпочинку, зелені зони міст і навіть ліси промислового використовування інелісові площі: тундра, степ, напівпустеля, тобто території, що не відносятьсядо тих, що особливо охороняються.
З метоюпідвищення навчальної і виховної функцій екологічної стежки на маршрутівстановлюють щити з різноманітною пізнавальною інформацією екологічного,історичного, правового характеру, викладеною в цікавій, емоційній формі. Цейметод дозволяє пов'язати теоретичні знання з реаліями об'єктивної дійсності,розвивати на безпосередніх прикладах прагнення до активної природоохоронноїдіяльності, виховувати почуття відповідальності за її наслідки.
1. Базова частина. Загальні відомості проекологічний стан Чернігівського району1.1 Фізико-географічна частина району
Утворений у: 1923р. Площа: 254,0 тис.га. Населення: 59,0 тис.чол. Центр: м.Чернігів
Межує зРіпкинським, Городнянським, Менським, Куликівським, Козелецьким районамиЧернігівщини. На заході (по р. Дніпро та Київському водосховищу) — зЧорнобильським районом Київщини та Гомельською областю Республіки Білорусь.
Через районпролягають міжнародний автошлях Одеса — Санкт-Петербург, Південно-Західназалізниця.
128 населенихпунктів.
Поверхня — низовинна слабохвиляста рівнина, подекуди розчленована долинами річок. Кориснікопалини: торф, піски, глина. Річки — Дніпро з Київським водосховищем, Десна (зпритоками Снов, Білоус). Ґрунти — в основному, дерново-підзолисті. Змішані ліси(сосна, береза, вільха, дуб, осика) займають 48,4 тис. га.
Центр району — місто Чернігів.
Чернігівськийрайон є одним з найбільших в області.
Основною галуззюекономіки району є сільськогосподарське виробництво, у якому працюють 109сільськогосподарських підприємств, що дають 95% загальної валової продукції.Далеко за межами району відомі дослідне господарство «Чернігівське» ус. Ягідне та ЗАТ НВО «Еліткартопля» у смт. Седнів.
Господарства спеціалізуютьсяна вирощуванні зернових, картоплі, льону, овочів, кормових культур, виробництвімолока і м’яса великої рогатої худоби, свинини та яєць.
Територія Чернігівського району лежить в межах Чернігівського Полісся.Для території району характерні поліські – 63 % та лісостепові – 37 %ландшафти.
Райони моренно-зандрових піщаних рівнин з островами опіль — цеЧернігівський і Менській. Розташовані ці райони по правобережжю річок Десни іСнів, а також на Снов-деснянськом. Їх відрізняє складна ландшафтна структура.
Ландшафти лесових ерозійних рівнин-опіль. Перший тип найбільш поширений вЧернігівському фізико-географічному районі. Ландшафти другого типу найбільшхарактерні для Чернігівського району. Найбільший лесовий «острів» розташованийв Менському районі, а два менших — в околицях Чернігова, на правобережжі Снову[27].
В oпільських ландшафтах Чернігівського Полісся домінують територіальнікомплекси трьох видів. Це, перш за все, плоскі і слабохвилясті межиріччя,складені лесовидними суглинками, з сірими і темно-сірими лісовими опідзоленимичорноземами. До другого вигляду відносяться плоскі ускладнені западинамивододільні простори, характерні лесовидними oпісчаненими суглинками зкомплексом сірих і темно-сірих лісових типових і обглеєних суглинистих ґрунтів.Третій вид об'єднує крайні слабо- і полого нахилені міжярно-балочні вододільніпростори. Вони складені лесовидними суглинками з сірими, темно-сірими лісовимилегко- і середньо суглинистими ґрунтами, еродованими на схилах.
Своїм походженням міжярно-балочні комплекси зобов'язані розчленовуваннюкраїв опіль ярами і балками. Інші фонові територіальні комплекси певним чиномприурочені до окремих частин лесових «островів», Комплекси першого типурозташовуються в центральних частинах цієї території, тоді як плоскі іззападинами вододільні простори, як правило, прилягають до тилових частинкомплексів.
Землі всіх вододільних комплексів опіль розорані майже повністю (80відсотків), ліси тут зведені, боліт мало, яри і балки використовуються длявипасання худоби і сінокосіння .
Під час вивчення окремих компонентів природних умов територіїрайону ми постійно звертали увагу на взаємозв'язки між ними та закономірностіїх поширення чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також учасі: за сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони років.
Розрізняють природний і антропогенний ландшафти. Природнийландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, щоформується під впливом природних фізико-географічних процесів —ландшафтоутворючих чинників. Антропогенний ландшафт складається з природних ізмінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафтисформувалися за історичний час під впливом господарської діяльності людини.Основними природними компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода,ґрунти, рослинність, тваринний світ. Антропогенними компонентами ландшафту єсільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти,лісонасадження, штучні водосховища, кар'єри, дороги тощо. Назви природних ландшафтіввідбивають їх приналежність до теплових поясів, фізико-географічних зон,рівнин, гір. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано-лісові,лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинніі гірські ландшафти. Назви антропогенних ландшафтів залежать від видугосподарської діяльності, під впливом якого змінений природний ландшафт. Середантропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські,промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні [27].
Компоненти ландшафту мають певну послідовність розташування.Якщо, наприклад, розглядати їх розташування по вертикалі (знизу вверх), то цяпослідовність така: гірські породи з підземними водами — ґрунти — поверхневіводи — рослинність і тварини — приземний шар повітря. Таке взаємопов'язанерозташування компонентів ландшафту характеризує його вертикальну структуру.
Кожний ландшафт у територіальному відношенні не є однорідним.Він поділяється на місцевості. Наприклад, у долинному поліському ландшафтіпомітно виділяються місцевості річкової лучної заплави, борової тераси зсосновими лісами, високого берега з широколистими насадженнями, вододільноїділянки, зайнятої сільськогосподарськими угіддями. В межах місцевостейвиділяються менші від них за площею ділянки — урочища. Такими є, наприклад,притерасне болото, схил річкової долини, окремий яр, частина річкової заплави,вершина гори, однорідна лісова ділянка тощо. Просторове поєднання ландшафтнихмісцевостей і урочищ характеризує просторову (горизонтальна) будову (структура)ландшафту.
Ландшафти виникли в результаті взаємодії природних чинників(сонячна радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природнихкомпонентів. Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло-,вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливомгосподарської діяльності. Розрізняють природні комплекси суходолу і водні. Длявивчення природних комплексів проводяться ландшафтні дослідження, в результатіяких складають ландшафтні карти, описи територій. На основі цього в географіїсформувалась нова галузь — ландшафтознавство [28].
У поширенні ландшафтів спостерігається зональність як одна знайважливіших рис географічної оболонки. Зональність ландшафтів виявляється взміні їх природних характеристик (кількість тепла, зволоження, типи ґрунтів,рослинність, тваринний світ, фізико-географічні процеси і явища) залежно відзміни географічної широти. Основними чинниками зональності є кулястість Земліта її положення щодо Сонця. Від цього залежать величина кута падіння сонячнихпроменів на земну поверхню, інтенсивність і кількість сонячної радіації.Остання збільшується від північних районів до південних. Із зональнимрозподілом тепла, сонячної енергії пов'язана зональність кліматичних умов,поверхневого стоку, ґрунтів, рослинності і тваринного світу, ландшафтів [27].
У північній частині Чернігівської області були поширенілісові ландшафти з сосни і широколистих лісів на бурих лісових, лучних іболотних ґрунтах. Вони заходили далі на південь порівняно із сучасними. Кліматбув теплішим і вологішим, ніж тепер. Середньолипнева температура досягала20...21 °С, а середньосічнева -7 °С. Безморозний період тривав приблизно 170днів. Річна сума опадів коливалася від 700 мм на заході до 600 на сході. УСередньому Придніпров'ї і Придністров'ї в прилуцький етап були поширенілісостепові ландшафти з сосново-широколистими і дубовими лісами тарізнотравними степами на чорноземних ґрунтах. Вони також заходили далі напівдень порівняно із сучасними. Ці ландшафти формувалися в теплому, вологомукліматі. Середня температура найтеплішого місяця становила 23 °С,найхолоднішого -1...+2 °С. Річна сума опадів не перевищувала 550—600 мм.Середньорічна температура прилуцького етапу в Причорномор'ї була на 2—З °Свища, а річна кількість опадів приблизно на 100 мм більша, ніж тепер. УПричорномор'ї і Приазов'ї в той час переважали сухі степові ландшафти.
Сучасні ландшафти України сформувались в період післязакінчення останнього зледеніння протягом 12 тис. років. У цей періодкліматичні умови були не сталими. Вологі умови змінювались досить посушливими,теплі — порівняно холодними, але середні кліматичні показники були близькими досучасних. Такі кліматичні умови були сприятливими для формування зональнихтипів ґрунтово-рослинного покриву в сталих межах: Полісся, Лісостеп, Степ.Найбільш сталою була межа між Поліссям і Лісостепом, зумовлена головним чиномскладом антропогенових відкладів.
У межах Полісся на піщаних і супіщаних відкладах поширилисьландшафти мішаного лісу, що представлені борами і суборами, під якимисформувались дерново-підзолисті ґрунти.
На підвищених рівнинах, височинах і високих берегах річокЛісостепу в цей час формуються дібровні ландшафти (дубові, грабово-дубові,липово-дубові ліси) з сірими лісовими ґрунтами. На рівнинах, складених лесовимипородами, поширилися лучно-степові ландшафти з чорноземами типовими.
У XX ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стаютьіндустріалізація виробництва, осушення заболочених земель, будівництвоводосховищ і каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін.
Нераціональна господарська діяльність людини руйнуєландшафти. Добування корисних копалин призводить до утворення кар'єрів,відвалів, териконів. Забруднюючі речовини, що викидаються підприємствами ватмосферу і гідросферу, впливають практично на всі ландшафти. Осушення тазрошення змінюють природний водний режим ландшафтів і викликають не властивідля них фізико-географічні процеси (видування торфовищ, підтоплення і засоленнячорноземів та ін.) [27].
Отже, в наш час не змінених господарською діяльністю людиниландшафтів в Україні практично не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять15—20 % території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболоченіділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсаціїантропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40 %.
Мішано-лісові ландшафти поширені в північній частині району.Вони сформувалися в умовах помірно теплого і вологого клімату наводно-льодовикових, льодовикових і давніх річкових суглинкових і піщанихвідкладах, де переважають дерново-підзолисті ґрунти під сосново-дубовимилісами. Серед мішано-лісових ландшафтів трапляються льодовикові,річково-долинні, лучні і болотні ландшафти. Землеробський вплив намішано-лісові ландшафти найбільше проявляється в процесі хімічних (вапнуваннякислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.
Широколисто-лісові ландшафти сформувалися в умовах помірноготеплого клімату з близьким до оптимального співвідношенням тепла і вологи. Дляних характерним є помітно виражений період активної вегетації (6—7 місяців),протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті ірослинному покриві. Широколисто-лісові ландшафти поширені переважно нависочинах у західній та північній частинах лісостепової зони, в Передкарпатті, насхилах хребтів Українських Карпат і Кримських гір. Широколисто-лісові ландшафтизахідної частини України характеризуються помірно теплим літом з вегетаційнимперіодом 200 днів і сумою температур 2 700°, річною сумою опадів 600—620 мм.Серед широколисто-лісових ландшафтів переважають височинні глибоко розчленованілесові рівнини з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами під грабовимидібровами, а на високих вододілах — буковими лісами. На правобережжі ілівобережжі Дніпра в межах лісостепової зони широколисто-лісові ландшафтирозвинулись на височинах та їх схилах і високих правобережжях приток Дніпра.
Прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміниелементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральнихречовин залежать від континентально-океанічного перенесення тепла і вологи, відособливості будови поверхні. Цим обумовлюються внутрішньозональні відмінностірівнинних ландшафтів та ярусна відмінність гірських ландшафтів, що враховуютьсяу фізико-географічному районуванні.1.2 Екологічний стан атмосферного повітря
Найбільша кількість промислових підприємствзнаходиться в м. Чернігів – 66 %. Найбільша кількість викидів припадає на м.Чернігів – 34 % викидів області.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1655 від 13.12.2001 р. на державний облік взято, станом на 31.12.2008 р., 531промислове підприємство, організація, установа та підприємство агропромисловогокомплексу.
Як і в попередні роки роздержавлення промислового секторуекономіки є основними причинами наявності на підприємствах проблем щодо стануприродоохоронної діяльності у сфері охорони атмосферного повітря. Все цеускладнюється виникненням значної кількості малих підприємств різних формгосподарювання, низьким рівнем вимогливості керівників до екологічної безпекивиробництва та фахової компетенції працівників.
Кількість викидів від пересувних джерел забрудненнязалишається майже незмінною з 2003 р. і становить 45,496 тис. тонн – 53 % відзагальної кількості викидів в атмосферне повітря. Динаміка викидів в атмосфернеповітря по Чернігівському району з 2003 р. по 2008 р. представлено в табл. 3.1,перелік основних забруднювачів в таблиці 3.2.
Табл. 3.1.Динаміка викидів в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерелзабруднення. (тис. тонн) 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Всього: 66,675 69,711 73,008 84,142 82,901 85,655 в т. ч. від пересувних 48,507 48,099 46,856 46,856 46,226 45,496 Всього від стаціонарних 18,168 21,612 26,152 37,916 37,537 40,159 в тому числі: тверді 2,244 3,188 4,575 5,654 4,475 4,655 сполуки азоту 3,084 2,959 3,389 3,563 3,247 6,083 діоксид та інші сполуки сірки 3,367 5,284 8,119 10,155 7,199 8,086 оксид вуглецю 4,391 5,057 4,969 4,693 3,942 3,549
В 2008 році в регіоні суб’єктами господарської діяльності впроваджено29 повітроохоронних заходів. Загальний обсяг витрат за кошторисною вартістюсклав 4178,2 тис. грн., при цьому зменшення викидів забруднювальних речовин ватмосферне повітря після впровадження заходів очікувалось 96,681 т, фактично зменшеннявідбулось на 96,344 т.
Регулювання та налагодження котлів опалення (30 одиниць) зменшує викидидо 10 %.
Середньорічнаконцентрація діоксиду азоту (речовини 2-го класу небезпеки) перевищуваласередньодобову граничнодопустиму концентрацію (ГДК) в 2,5 рази. Середньорічніконцентрації інших домішок були нижче допустимих норм і складали: діоксидусірки – 0,6 ГДК, оксиду вуглецю – 0,4, пилу – менше 0,1 ГДК. Вміст важкихметалів та бенз(а)пірену був значно нижчим за відповідні ГДК.
Максимальна зразових концентрацій діоксиду азоту перевищувала максимально разову ГДК в 2,5рази і спостерігалась у липні на ПСЗ № 1. Повторюваність випадків перевищеннямаксимально разової ГДК з діоксиду азоту дорівнювала по місту і на обох постах– 51%.
Максимальнаконцентрація оксиду вуглецю досягла 0,6 ГДК, пилу – 0,1, діоксиду сірки – 0,1ГДК. Максимальні з середньомісячних концентрацій важких металів табенз(а)пірену були значно нижчими за відповідні граничнодопустимі концентрації.
Рівеньзабруднення повітря на обох постах суттєво не відрізнявся.
У річному ходізвітного року спостерігалось зростання середньомісячних концентрацій діоксидуазоту у березні та листопаді – грудні. Річний хід концентрацій пилу, оксидувуглецю та діоксиду сірки не зазнав значних змін.
У порівнянні зпопереднім роком спостерігалося деяке підвищення рівня забруднення атмосферногоповітря діоксидом азоту, вміст інших домішок не змінився.
У2008 році потужність експозиційної дози гамма-випромінювання по областістановила 8-13 мкР/год, сумарна бета-активність випадінь у м. Чернігові — 764,6Бк/м2 (при допустимому рівні 3300 Бк/м2).
Чернігівською обласноюсанітарно-епідеміологічною станцією за 2006 р. проведено 2438 досліджень проб забруднюючихречовин в атмосферному повітрі, з них з перевищенням ГДК 49 (1,9 %), в т.ч. вміських поселеннях 2146 проб, з них з перевищенням ГДК 42 проби (1,9 %), всільських поселеннях 222 проби, з них з перевищенням ГДК 7 проб (2,4 %).Дослідження шкідливих речовин в атмосферному повітрі проводились за такимипоказникам: пил, сірчаний ангідрид, окис вуглецю, двоокис азоту, фенол,формальдегід, сірчана кислота, диніл, аміак, свинець, ацетон, толуол, ксилол,бензол.
В містіЧернігові, згідно вказівки МОЗ України з 1995 р. проводиться спостереженнязабруднення атмосферного повітря на маршрутному посту (м. Чернігів – 13). по 16 інгредієнтах: пил,сірчаний ангідрид, окис вуглецю, двоокис азоту, фенол, формальдегід, сірчанакислота, диніл, толуол, аміак, свинець, ацетон, сірководень, ртуть, ксилол,бензол.
В перелік підприємств – основних забруднювачів навколишнього природногосередовища Чернігівської області входить Комунальне енергогенеруючепідприємство „Чернігівська ТЕЦ” ТОВ фірми „ТехНова”, яке занесено до „Перелікуекологічно-небезпечних об’єктів загальнодержавного рівня”. Контроль за обсягомзабруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарнимиджерелами у 2006 р., проводився ЗАТ „Техенерго” (м. Львів). Перевищеньнормативів допустимих викидів забруднюючих речовин не зафіксовано.