Аграрно-тваринницькийкомплекс та його вплив на навколишнє середовище
(реферат)
Вступ
В останні роки вструктурі сільськогосподарських угідь зберігається стійка тенденція доскорочення площі ріллі та зростанню за рахунок цього площі перелогових земель.Втрата значних площ продуктивних сільськогосподарських угідь обумовлена восновному недоліками їх господарського використання, складною економічноюситуацією, що не дозволяє повною мірою здійснювати роботи щодо збереження тапідвищення родючості грунтів та поліпшення стану земель, а також триваючим їх вилученнямдля несільськогосподарських потреб.
Погіршенняякісного стану землі — явище тривожне та важко. Руйнування родючого грунтовогошару, виснаження, заболочування, забруднення, засолення земель, заростання їхбур'янами, неправильна оранка в умовах вітрової та водної ерозії можуть нетільки надовго вивести землю з сільськогосподарського обороту, а й порушититривалі екологічні зв'язку, змінити водний баланс, привести до знищеннятваринного світу, виснаження лісів, опустелювання, а у великих масштабах і вперспективі — до частковій зміні клімату. Все це викликає необхідністьраціонального використання та особливої охорони земель, наданих для потребсільського господарства, а також призначених і взагалі придатних для цих цілей.
З розвиткомринкових умов висуваються на передній план нові завдання: вимога переглядуіснуючих систем ведення сільського господарства та переходу до альтернативноговиробництва, здатному пов'язати господарську діяльність з біологічними законамисільськогосподарської екосистеми. Введена в даний час приватна власність наземлю ставить, принаймні, ще проблему: охорона земель, що знаходяться вприватній власності громадян, і забезпечення їх екологічного благополуччя.
сільськогосподарський тваринницький природокористування
Аграрно-тваринницькийкомплекс та його вплив на навколишнє середовище
Ніяка іншагалузь громадського виробництва пов'язана так з використанням природнихресурсів, як сільське господарство. Адже праця хлібороба і тваринника — це посуті використання природи, навколишнього нас природного середовища длязадоволення потреб людини. Сільське господарство необхідно розглядати яквеличезний, постійно діючий механізм охорони, культивування живих природнихбагатств, і підходити до нього треба ще під одним кутом зору — охорони навколишньогосередовища. Тому в умовах аграрного виробництва використання природних ресурсіві, перш за все, землі повинно поєднуватися з заходами щодо охоронинавколишнього середовища. Плоди праці людини на землі — це найнеобхіднішапередумова життя кожного суспільства, на якій би ступені розвитку воно незнаходилося. У сільському господарстві земля виступає не тільки місцем роботи ітериторіальної операційною базою, а й, перш за все, служить як знаряддя іголовного засобу виробництва.
Аграрно-тваринницькийкомплекс у сучасних умовах продовжує бути основним забруднювачем земель таінших елементів навколишнього середовища: відходи та стічні води тваринницькихкомплексів і ферм та птахофабрик, використання отрутохімікатів і пестицидів,переробна промисловість, ослаблення виробничої і технологічної дисципліни,труднощі здійснення контролю на сільськогосподарських об'єктах, розкиданих навеликих територіях, — все це призводить до того, що стан землі і всієїнавколишнього середовища в сільській місцевості, відповідно до державнихдоповідей про охорону навколишнього середовища, залишається тривожним, рядрегіонів мають ознаки зон надзвичайної екологічної ситуації або екологічноголиха.
Розвитоктваринництва на промисловій основі, створення міцної кормової бази, розширеннявідгінних пасовищ, велика концентрація поголів'я худоби на обмеженій площі,зміна традиційних форм його змісту зумовлюють необхідність використання великоїкількості води з річок, озер та інших водних об'єктів, що робить істотний впливна стан самих водойм і навколишнього середовища в цілому. Як відомо, промисловетваринництво — один із самих великих водоспоживачів.
Високаконцентрація поголів'я худоби на обмежених площах, використання гідравлічнихсистем збирання і видалення екскрементів тварин призводять до утвореннявеличезних обсягів рідкого гною, а також пов'язаних з експлуатацією виробничихприміщень значних кількостей шкідливих летючих хімічних речовин, неприємнихзапахів, інтенсивного шуму та ін
При вирішенніпитань розміщення тваринницьких комплексів, вибору систем обробки тавикористання відходів тваринництва фахівці виходили з того, що провіднікомпоненти навколишнього середовища — атмосферне повітря, грунт, водойми — практично невичерпні з екологічної точки зору. Проте досвід експлуатації першихпобудованих тваринницьких комплексів свідчив про інтенсивний забрудненніоб'єктів навколишнього середовища та несприятливому їх впливі на умовипроживання населення. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища відзабруднення, профілактика інфекційних, інвазійних та інших захворювань людей татварин пов'язані з реалізацією заходів щодо створення ефективних систем збору,видалення, зберігання, знезараження і використання гною і гнойових стоків,удосконаленням та ефективною роботою повітряочисних систем, правильнимрозміщенням тваринницьких комплексів і споруд обробки гною по відношенню донаселених пунктів, джерел господарсько-питного водопостачання та іншимоб'єктам, тобто з комплексом заходів гігієнічного, технологічного,сільськогосподарського та архітектурно-будівельного профілів.
Специфікапідприємств з вирощування, відгодівлі та утримання тварин визначаєтьсянаступним:
— Переважнийвплив неорганізованих викидів (ставки — відстійники, гноєсховища, очисніспоруди) — до 99,5% від загальної маси виділень;
— Нерегулярнийхарактер процесів виділення і утворення забруднюючих речовин, що визначаютьвикиди як від самих тварин, так і від продуктів їх життєдіяльності, пов'язанийз діяльністю мікроорганізмів — деструкторів, яка залежить від температурних умові місця існування.
Санітарно-гігієнічніумови на фермах також в основному підтримуються за допомогою води: для миттятварин, очищення приміщень та їх дезінфекцій, підготовки кормів, миття посуду іапаратури, гідрозмиву гною і т.д. Разом з тим із зростанням споживання води дляпотреб тваринництва збільшується скидання стічних вод у водойми, в результатічого вони забруднюються і втрачають свої корисні властивості. Навіть скиданняневеликих доз неочищених стічних вод від тваринницьких ферм і комплексів викликаємасові замори риби і завдає значної економічної шкоди. Тому інтенсивне ірізносторонню дію сільського господарства на навколишнє середовище пояснюєтьсяне тільки зростаючим споживанням природних ресурсів, необхідних длябезперервного зростання аграрного виробництва, але й утворенням значнихвідходів і стічних вод від тваринницьких ферм, комплексів, птахофабрик та іншихсільськогосподарських об'єктів.
Підприємствамисільського господарства викинуто в атмосферу понад 25,58 тис. тонн забруднюючихречовин. Хімічної і біологічної забруднення атмосферного повітря в значній мірісприяють також недостатньо відпрацьовані технології на промислово-тваринницькихкомплексах і птахофабриках. Джерелами забруднення атмосфери є приміщення дляутримання худоби, відгодівельні майданчики, гноєсховища, біологічні ставки,ставки-накопичувачі стічних вод, поля фільтрації, поля зрошення. У зонітваринницьких комплексів та птахофабрик атмосферне повітря забрудненемікроорганізмами, пилом, аміаком та іншими продуктами життєдіяльності тварин,часто володіють неприємними запахами (понад 45 різних речовин). Ці запахиможуть поширюватися на значній відстані (до 10 км), особливо відсвинокомплексів.
Значне місце взабрудненні навколишнього середовища в сільському господарстві в даний часналежить хімічних сполук і препаратів, які використовуються для боротьби зрізними шкідниками, хворобами і бур'янами в сільському господарстві.Застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин з метоюпідвищення врожайності сільськогосподарських культур загострили екологічнупроблему. Агрохімізації, на відміну від забруднення природи відходамипромислового виробництва, є цілеспрямованою діяльністю.
Добрива тапестициди через грунт забруднюють продукти харчування, що позначається на здоров'ялюдини. Це в кінцевому підсумку позначається на стані навколишнього середовищав цілому і становить потенційну небезпеку для здоров'я людей. Скороченняпоставок і обсягів застосування пестицидів в останні роки призвело до істотногозниження забруднення ними вододжерел, грунтів та рослинницької продукції. Однакпотенційну загрозу для навколишнього середовища представляють заборонені,непридатні для подальшого використання пестициди, об'єкти зберігання тазастосування отрутохімікатів. Складські приміщення, що використовуються длязберігання отрутохімікатів, в тому числі і заборонених до застосування, частознаходяться в аварійному стані або не пристосовані для цих цілей. Понад 30%господарств у Російській Федерації не мають у своєму розпорядженні спеціалізованимимайданчиками для заправки техніки, протруювання насіння та миття транспортнихзасобів. Особливу небезпеку представляє забруднення навколишнього середовища врезультаті порушення правил зберігання, транспортування й застосуваннямінеральних добрив і пестицидів.
Актуальністьпроблеми охорони навколишнього середовища в сільському господарстві посилюєтьсяв сучасних умовах у зв'язку з процесами забруднення природних ресурсів, щовикористовуються в аграрному виробництві, промисловими, будівельними та іншиминесільськогосподарськими підприємствами. Ці забруднення ведуть до зниженняродючості грунтів і їх продуктивності, погіршення якості вод, атмосфери,завдають шкоди рослинництву і тваринництву, що тягне недоотриманнясільськогосподарської продукції та погіршення її якості.
Таким чином,подальший розвиток аграрного виробництва, його механізація і хімізація земельзначно підвищують роль охорони навколишнього середовища в сільськомугосподарстві. І тим не менше на практиці вирішення цього кардинального питаннявідсувається на другий план. Екологічні вимоги настільки істотні і принципововажливі, що. не дотримуючись їх, не можна говорити про економічну ефективністьаграрного виробництва. Для сільського господарства це має особливо важливезначення, оскільки дана галузь суспільного виробництва, як ніяка інша, тіснопов'язана з живими і неживими об'єктами природи. Тому меліорація, хімізація,механізація та інші напрями розвитку сільського господарства можуть примножитисилу землі, підвищити її продуктивність, якщо проводити їх з урахуваннямекологічних вимог.
В даний часвідбувається різке загострення екологічної ситуації, яке має місце, незважаючина триваючий спад аграрного виробництва, що можна пояснити тим, що в сільськомугосподарстві ігноруються екологічні вимоги на догоду економічним інтересам, атакож ослабленням державного управління і зниженням ефективності роботидержавних природоохоронних і правоохоронних органів, що веде до непоправнихвтрат генофонду.
Важлива роль увирішенні проблем природокористування та охорони навколишнього середовища ваграрному секторі економіки належить правовому регулюванню і науковообгрунтованого державного управління. Завдання раціональногоприродокористування та охорони навколишнього середовища в процесі сучасногосільськогосподарського виробництва повинні об'єктивується в праві в чітких іконкретних екологічних заходи і вимогах. Ігнорування вимог екологічногозаконодавства при організації та веденні сучасного сільськогосподарськоговиробництва як може призвести до величезних втрат для самого сільськогогосподарства, так і заподіяти шкоди навколишньому середовищу.
Значне місце увирішенні зазначених екологічних проблем у сільському господарстві належитьчинному законодавству. В даний час екологічні відносини в сільському господарствірегулюються багатьма нормативними актами, інструкціями, положеннями, виданими врізний час, в яких регламентуються окремі їх сторони або містяться лишезагальні зобов'язують вимоги щодо використання природних ресурсів та охоронинавколишнього середовища. Єдиного нормативного акту в цій галузі екологічнихвідносин поки немає. У зв'язку з цим мета правового регулювання полягає взабезпеченні всіх учасників аграрного виробництва комплексом спеціальнихеколого-правових вимог, що відбивають специфіку всіх факторів, що впливають нанавколишнє середовище сучасної сільськогосподарської діяльності з урахуваннямрівня розвитку її механізації, меліорації і хімізації. Проте в даний часнеобхідно не стільки подальше вдосконалення екологічного законодавства, скількиорганізація його належного застосування і виконання.
Правоверегулювання відносин у сфері природокористування та охорони навколишньогосередовища в сільському господарстві має виходити з еколого-економічних засадфункціонування суспільного виробництва, що поєднують господарську діяльність івзаємодіє з нею природу. Тому одним з головних завдань усіх господарюючихсуб'єктів є раціональне природокористування і охорона навколишнього середовища,реалізація якої служить необхідною умовою, складовою частиноювиробничо-господарської діяльності. Будь-яка сільськогосподарська організаціяможе нормально функціонувати лише за умови дотримання передбачених закономекологічних вимог. Цьому підпорядкований і правовий режим користуваннясільськогосподарськими організаціями землею, її надрами, водами, лісами таіншими природними ресурсами.
Основнаособливість сільського господарства, на відміну від інших галузей матеріальноговиробництва, полягає в безпосередньому зв'язку його виробничо-господарськоїдіяльності з використанням землі як основного і нічим не замінне засобивиробництва. У сільському господарстві рівень суспільного виробництва залежитьголовним чином від форми з'єднання робочої сили з основним, причому вельмиспецифічним засобом виробництва — землею. Ця особливість сільськогогосподарства — залежність від природно-кліматичних факторів — носить постійнийі стійкий характер. Крім землі, в процесі сільськогосподарської діяльностівикористовується і підлягає охороні цілий комплекс різних природних об'єктів,що становлять об'єктивні умови аграрного виробництва надра, води, рослинність,тваринний світ Тому як об'єкт охорони навколишнього середовища в сільськомугосподарстві необхідно розглядати цілісні природно-територіальні комплекси, якіз різних природних об'єктів, тісно пов'язаних один з одним і утворюють єдинеціле.
Тваринницькіферми і комплекси є в даний час серйозними джерелами забруднення, особливоводних об'єктів та атмосферного повітря.
В умовахсучасної системи сільського господарства можна виділити два напрямкиприродоохоронної діяльності: охорону навколишнього середовища і всіх їїелементів від шкідливого впливу сільськогосподарського виробництва та охоронусільського господарства від шкідливого впливу антропогенної навколишньогосередовища.
Перший напрямокпередбачає виконання обов'язків, покладених на сільськогосподарськіпідприємства, акціонерні товариства, організації та об'єднання, фермерськігосподарства з охорони навколишнього середовища та раціонального використанняприродних ресурсів, в тому числі здійснення всіх необхідних для цього заходів.Їх виконання проводиться в рамках основних напрямків розвиткусільськогосподарського виробництва з індустріалізацією сільського господарства,меліорацією земель, хімізацією.
Застосуваннясистеми машин, інтенсивних технологій у рослинництві з метою отримання високихстійких урожаїв покладає на агротехнічну службу сільськогосподарськихпідприємств і об'єднань обов'язки з проведення обов'язкових заходів щодозбереження грунтових угідь і підвищення родючості земель. Спорудженнятваринницьких комплексів і агропромислових підприємств вимагає дотриманнявстановлених правил щодо забезпечення об'єктів, що вводяться очиснимипристроями, знешкоджувальними стічні води та Інші відходи, а також проведеннязаходів з утилізації відходів шляхом їх ефективного використання в сільськомугосподарстві.
Для об'єктівсільського господарства, які є джерелами впливу на довкілля й здоров'я людини,залежно від потужності, умов експлуатації, характеру і кількості виділюваних унавколишнє середовище забруднюючих речовин, створюваного шуму, вібрації таінших шкідливих фізичних факторів, а також з урахуванням передбачених заходівщодо зменшення несприятливого впливу їх на довкілля і здоров'я людини,відповідно до санітарної класифікацією встановлюються такі розмірисанітарно-захисних зон:
Клас I — санітарно-захисна зона 1000 м встановлена для свинарських комплексів,комплексів великої рогатої худоби.
Клас II — санітарно-захисна зона 500 м — для ферм звірівницьких (норки, лисиці та ін),складів для зберігання отрутохімікатів понад 500 т., виробництва з обробки тапротравлення насіння.
Клас III — санітарно-захисна зона 300 м — для ферм вівчарських, складів для зберіганняотрутохімікатів і мінеральних добрив більше 50 т., обробки сільськогосподарськихугідь пестицидами з застосуванням тракторів (від меж поля до населеногопункту), кролиководчих ферм.
Клас IV — санітарно-захисна зона 100 м — для тепличних і парникових господарств, складівсухих мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин (зона встановлюєтьсяі для підприємств з переробки і зберігання харчової продукції), меліоративнихоб'єктів з використанням тваринницьких стоків.
Клас V — санітарно-захисна зона 50 м — для сховищ фруктів, овочів, картоплі, зерна,матеріальних складів, господарств з утриманням тварин (свинарники, корівники,розплідники, стайні, звіроферми) до 50 голів.
У ст. 46 Закону«Про охорону навколишнього природного середовища» закріплені екологічні вимогив сільському господарстві. Так, підприємства, об'єднання, організації тагромадяни, які ведуть сільське господарство, зобов'язані виконувати комплексзаходів з охорони грунтів, водойм, лісів та іншої рослинності, тваринного світувід шкідливого впливу стихійних сил природи, побічних наслідків застосуванняскладної сільськогосподарської техніки, хімічних речовин, меліоративних робітта інших факторів, що погіршують стан навколишнього природного середовища, щозаподіюють шкоду здоров'ю людини.
Тваринницькіферми і комплекси, підприємства, що переробляють сільськогосподарськупродукцію, повинні мати необхідні санітарно-захисні зони і очисні споруди, щовиключають забруднення грунтів, поверхневих і підземних вод, поверхніводозборів водойм і атмосферного повітря. Порушення зазначених вимог витече засобою обмеження, призупинення або припинення екологічно шкідливої діяльностісільськогосподарських та інших об'єктів за розпорядженням спеціальноуповноважених на те державних органів Російської Федерації у сфері охоронинавколишнього природного середовища, санітарно-епідеміологічного нагляду.
Найважливішимнапрямком підвищення врожаю сільськогосподарських культур є збалансованахімізація нашого сільського господарства, що стала по суті ворогом номер одиндля земель сільськогосподарського призначення. Під хімізацією сільського господарстварозуміється сукупність організаційно-технічних заходів, спрямованих назастосування в сільському господарстві хімічних препаратів агрохімікатів(мінеральних добрив, отрутохімікатів, пестицидів), призначених для боротьби збур'янами, хворобами та шкідниками рослин. Мета хімізації — підвищенняврожайності і збільшення виробництва продукції сільського господарства.Негативна сторона хімізації в тому, що вона обумовлює хімічне забрудненнягрунту, тобто зміна її хімічного складу, здатне спричинити погіршення якостігрунту, заподіяти шкоду здоров'ю людини, лісової рослинності, тваринного світу.
Для підвищенняродючості землі людина використовує хімічні добрива, для знищення небажанихрослин і тварин — хімічні пестициди. Термін «пестициди» охоплює всі хімічнісполуки, що використовуються людиною для знищення рослин і тварин або контролюза ними, включаючи гербіциди, які використовуються для знищення бур'янів. Всіпестициди, а їх використовується близько 2000 різних видів, мають деякізагальні характеристики. Вони високотоксичні і мають подвійну дію:безпосередньо вбивають живий організм і в той же час знищують джерело їжі дляіншого. Важливим фактором використання гербіцидів і пестицидів є їх вплив нагрунт. Ці хімічні речовини під впливом грунтових мікроорганізмів здатнітрансформуватися в інші, але можуть також і впливати на склад грунту.
Добрива тапестициди через грунт забруднюють продукти харчування, що позначається наздоров'я людини.
За Законом РРФСР«Про охорону навколишнього природного середовища» за перевищення норм вмістухімічних речовин в продуктах харчування винні особи притягуються доадміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
З метою охорониздоров'я людини і навколишнього середовища від шкідливого впливу хімічнихзасобів Закон про охорону здоров'я громадян від 12 липня 1993 р. забороняє безвідповідного дозволу МОЗ РФ застосування нових хімічних засобів і стимуляторівросту.
Чиннезаконодавство передбачає цілу низку правових заходів охорони сільськогогосподарства від шкідливого впливу навколишнього середовища. Тим самимзабезпечується її охорона від тих негативних змін, які виникають в результатідіяльності промислових, будівельних і інших підприємств.
Так, відповіднодо водним законодавством сільгосппідприємства мають право на пред'явленняпозову про відшкодування шкоди, заподіяної посівам, грунтам забрудненнямнавколишнього середовища стічними водами неочищеними та іншими відходамивиробництва; відповідно до Закону про охорону атмосферного повітря — провідшкодування втрат у врожаї сільськогосподарських культур, що відбулися врезультаті забруднення сільгоспугідь неочищеними і не знешкодженими викидамипромислових підприємств. Земельний кодекс РФ передбачає обов'язок підприємств,діяльність яких пов'язана з порушенням грунтового покриву, знімати, зберігати інаносити родючий шар грунту на рекультивуються землі або малопродуктивніугіддя, а також після закінчення необхідних робіт приводити земельні ділянки устан, придатний для їх використання за призначенням. Важливою мірою,спрямованої на охорону сільськогосподарських угідь, є відшкодування втратсільськогосподарського виробництва при вилученні земель сільськогосподарськогопризначення для несільськогосподарських потреб. Велике значення має такожвимога, що стосується недопущення нанесення шкоди сільськогосподарськомувиробництву потрави посівів дикими тваринами.
Якщонесільськогосподарські об'єкти надають лише індустріальне тиск на екосистеми,що перебувають у сфері їх впливу, то сільськогосподарське виробництво має більшглибинні наслідки як для навколишнього середовища, так і для суспільства.
По-перше,сільськогосподарський фон не менш екологічно агресивний для природи, ніжпромисловий. Тому навколо тваринницьких комплексів і ферм встановлюютьсясанітарні зони шириною від 1,5 до 2 км.
По-друге,сучасне сільськогосподарське виробництво супроводжується застосуванням значноїкількості агрохімікатів.
По-третє,функціонування сільськогосподарських виробничих систем не замикається в собі,як це відбувається в промислових системах, а вторгається у функціонуванняприродних процесів. Так, землеробство змінює природні процеси в грунтах, щознаходяться у сфері господарської експлуатації, примушуючи їх давати позитивніабо негативні результати (підвищення або зниження грунтової родючості,припинення або розвиток ерозійних процесів тощо). У силу цьогосільськогосподарське виробництво при неправильній його організації можепризвести до значних негативних процесів у функціонуванні екологічних систем,що знаходяться в сфері впливу агропромислового комплексу.
По-четверте,порушення взаємодії суспільства і природи в сфері сільськогосподарськоговиробництва в кінцевому рахунку може значно позначитися на здоров'я населення.Так, хімізація землеробства призводить до порушення низки природних геохімічнихі біохімічних процесів, оскільки зростання врожайності сільськогосподарськихкультур супроводжується виносом з грунтів все більшої кількості мінеральнихречовин, перш за все калію, фосфору, азоту і металів.
Законодавствомпередбачено три основних види вимог до об'єктів сільськогосподарськоговиробництва:
а) вони повиннібути екологічно безпечні самі по собі;
б) технології таприйоми сільськогосподарських робіт повинні бути максимально екологізованих,вплетені в природні процеси експлуатованих природних об'єктів;
в) виробленасільськогосподарська продукція повинна бути безпечною для людського здоров'я.Виробництво її, а також транспортування і зберігання дозволяються придотриманні санітарно-гігієнічних правил і норм.
Поряд іззазначеними вимогами законодавства встановлена правовий захист:
а) природнихоб'єктів — від шкоди, одержуваного в результаті сільськогосподарськоїдіяльності. Так, органам, які здійснюють державний контроль за використаннямземель, дано право припиняти ті агротехнічні роботи сільгосппідприємства, якіможуть призвести до процесів, що знижує родючість грунтів; правасільськогосподарських підприємств та інших користувачів землі якземлекористувачів можуть бути обмежені, якщо їх виробництво завдає шкодиприродним об'єктам і тощо;
б) самоїсільськогосподарської діяльності — від шкоди, завданої несільськогосподарськоїсферою виробництва. Наприклад, підприємства, які заподіялисільськогосподарським угіддям шкоди в результаті забруднення атмосферногоповітря виробничими викидами, зобов'язані відшкодувати господарствам — власникам, землевласникам та землекористувачам вартість заподіяних збитків (ст.26 Закону РРФСР «Про охорону атмосферного повітря»).
Основні вимогидо нормування якості навколишнього середовища передбачаються в ст.19-31 гол. V«Нормування в галузі навколишнього середовища» Федерального закону від 10 січня2002 р. «Про охорону навколишнього середовища», де регулюються: основиприродоохоронного нормування, вимоги до розробки нормативів у галузі охоронинавколишнього середовища, нормативи — якості навколишнього середовища,допустимого впливу на неї, допустимих викидів та скидів речовин імікроорганізмів, утворення відходів виробництва та споживання і лімітів на їхрозміщення, допустимих фізичних впливів на навколишнє середовище, допустимого вилученнякомпонентів природного середовища, допустимого антропогенного навантаження нанавколишнє середовище.
Нормуванняякості навколишнього природного середовища проводиться з метою встановленнягранично допустимих норм впливу на навколишнє природне середовище, щогарантують екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду, якізабезпечують раціональне використання і відтворення природних ресурсів в умовахстійкого розвитку господарської діяльності.
При порушеннівимог нормативів якості навколишнього середовища викид, скидання шкідливихречовин або інші види впливу на навколишнє природне середовище можуть бутиобмежені, припинені або припинені за розпорядженням федеральних органіввиконавчої влади в галузі охорони навколишнього середовища, санітарно-епідеміологічногонагляду.
Висновок
Екологічнабезпека, так само як і продовольча безпека, найважливіша складоваагропродовольчої політики сучасної російської держави, бо вони напрямувідбиваються на якості життя і здоров'я населення.
Екологічні вимогинастільки істотні і принципово важливі, що, не дотримуючись їх, не можнаговорити про економічну ефективність аграрного виробництва. Ефективністьсільськогосподарського виробництва, темпи його росту залежать від станугрунтів, а також від правильної організації заходів щодо їх охорони. Проте вданий час стан земель Російської Федерації, що знаходяться у сферісільськогосподарської діяльності, залишається незадовільним. Здійснюваніперетворення, зміна форм власності та господарювання в агропромисловому комплексіне супроводжувалися в останні роки розширенням застосування природоохоронних іресурсозберігаючих технологій. У результаті основні показники, щохарактеризують вплив галузі на навколишнє середовище, за останні роки суттєвоне покращилися, екологічна обстановка в ряді регіонів залишаєтьсянеблагополучною, а забруднення навколишнього середовища — високим.
На жаль,екологічний світогляд у багатьох керівників і фахівців аграрної сфери поки несформувалося, і з цієї причини триває ведення сільськогосподарськоговиробництва з грубими порушеннями норм екологічного законодавства. Екологічнийправопорядок, екологічна культура, етика природокористування та інші категоріїповинні отримати прописку у вітчизняному аграрному секторі економіки.
Список використаноїлітератури
1. Про стан навколишньогоприродного середовища Російської Федерації у 1997 році: Державний доповідь / /Зелений світ. — 1998. — № 25. — С. 9
2. Земля і право: Посібник дляросійських землевласників / Под ред. проф. Боголюбова С.А. — М.: Норма-Инфра,1998. — С. 37
3. Правова охорона навколишньогосередовища в сільському господарстві / під. ред.: Ковбаси О.С. — М.: Наука,1989 .- 188с.
4. Ральдін Б.Б. Геоекологічніаспекти землекористування в Республіці Бурятія / Б.Б. Ральдін, Л.Л. Убугунов, В.М.Хертуев, К.Ш. Шагжіев. — Улан-Уде, 2003. — С. 109-126
5. Гігієна тваринницьких комплексівта охорона навколишнього середовища / М.П. Вашкулат, Є.І. Гончарук, Я.І.Костовецький .- Київ: Здоров'я, 1985 .- 87 с.