Договір фінансового лізингу

Міністерство освіти та науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка










Курсова робота на тему: Договір фінансового лізингу






Студента ІІІ курсу
Юридичного факультету
Групи ЮРЗ-31
Левковича В.Ю.














Львів — 2002
План
Вступ
Варто зазначити, що за останні роки незалежності в Україні вперше вдалось досягнути зростання багатьох економічно важливих показників (зростання ВВП, досягнуто високих показників експортування товарів вітчизняного виробництва і інші), очевидно, що на темпи економічного розвитку та узагалі на економіку країни най більший вплив має законодавча баз, що регулює відносини з іноземними країнами та економічні, та й не тільки економічні, відносини у середині країни. Важко заперечувати той факт, що з переходом української економіки до ринку значно посилюється роль договірного регулювання відносин у підприємницькій сфері. За таких умов, як зазначив В.Луць, договір розглядається, як універсальна та найбільш доцільна правова форма опосередкування товарно-грошового обігу, яка є найбільш адекватною ринковим умовам. На сучасному етапі простежується тенденція до появи та розвитку нових договірних інститутів, одним з яких є договір фінансового лізингу.
Також згадаю, що підвищення інвестиційної привабливості в Україні значною мірою визначатиметься наявністю умов, привабливих для розвитку нових форм фінансування інвестицій, у тому числі й лізингу. Тому незаперечним є той факт, що подальший розвиток лізингових відносин в Україні та забезпечення відповідної законодавчої бази, яка б враховувала світові тенденції розвитку лізингових відносин є досить важливим завданням для законодавця.
Лізинг давно відомий у світовій практиці господарювання, але остаточно склався у сучасному вигляді та набув особливо широкого використання за кордоном після другої світової війни. В Україні лізинг є новітнім правовим інститутом та викликає багато дискусій у літературі, це обумовлено актуальністю досліджень лізингових відносин та визначення належного та обґрунтованого наукового підходу до їх правової природи.
В цій курсовій роботі я зроблю спробу як най ширше розкрити поняття договору фінансового лізингу покладаючись на законодавство України, погляди вельми поважних науковців та на досвід зарубіжних країн.
1. Правова природа договору лізингу
В українському законодавстві відсутнє єдине визначення договору лізингу, в окремих законодавчих актах наводяться різні визначення. Так згідно закону України “Про лізинг” (від 16.12.97 № 723/97-ВР) Лізингом визнається підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Тобто договір лізингу у законі визначається, як підприємницька діяльність.
У постановах Національного Банку України даються кілька визначень договору лізингу:
угода, за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу право користування активом за плату та на певний період часу. (Постанова «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активів установ банків України» від 05.12.1997 N 415)
це фінансовий або оперативний лізинг у формі міжнародного лізингу. (Постанова «Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями» від 24.03.1999 N 136)
це відносини між юридичними особами, що виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингового договору (Положення “Про кредитування” затв. Постановою Правління НБУ №246 від 28.09.95р. із змінами та доповненнями).
Беручи за основу визначення Національного Банку України можна зробити висновок, що лізинг є формою кредиту, яка може носити як майновий, так і грошовий характер.
Виходячи з вище наведених нормативно правових актів я відчуваю за собою моральне право стверджувати, що на сьогодні в Україні є певна правова база для здійснення фінансового лізингу, але беручи до уваги різноманітність визначень останнього та наявність деяких непослідовностей в них зазначу, що чинне законодавство про лізинг у вирішенні низки питань потребує певного вдосконалення.
Гадаю, що саме наявність деяких суперечностей та непослідовностей у законодавстві про лізинг викликала досить “запеклі” дебати між провідними українськими та закордонними науковцями щодо правової природи договору фінансового лізину.
На сьогоднішній день в літературі щодо аналізу правовідносин лізингу існують два основних підходи:
аналіз за допомогою традиційних інститутів (оренди, договору купівлі-продажу, позики, кредиту, доручення);
та вивчення лізингу як визначеного комплексу організаційних, фінансових та правових відносин, що потребують відповідного нормативного регулювання.
Саме прибічником першого підходу є твердження, відображене в постановах Національного Банку України, що лізинг є формою майнового (товарного) кредиту. Прибічники кредитної природи договору лізингу зазначають, що в економічному розумінні лізинг являє собою інвестування коштів в основний капітал, але не в грошовій, а у формі переданого в користування майна. На думку прихильників кредитної природи договору, лізинг – “ніби” товарний кредит в основні фонди у формі переданого в користування майна.
Також зустрічається думка, що лізинг є лише різновидом орендних операцій, в підтвердження чого наводяться країни, де існує повне законодавство про оренду (США, ФРН) і в яких відсутнє законодавство про лізинг. Варто згадати, що сам термін лізинг є словом іншомовного походження, а саме запозичене з англійської мови (to lease) і в перекладі означає “здавати в найм, в оренду”. А в законодавстві Франції для позначення відносин фінансового лізингу вжито термін “credit bail” – “кредит-оренда”, тому у французькій літературі лізинг нерідко розглядається в контексті кредитних правовідносин як “кредит на фінансування оренди”
Російський науковець Кабатова О.В. висловила думку1, що складнощі у визначенні природи сучасного лізингу пов’язані з поєднанням у цьому інституті елементів речового та договірного права. Щоб більш чітко визначити вище вказані риси варто звернутись до витоків інституту договору лізингу (та й витоків сучасного права), а саме до Римського права. Ото ж, ще Римському праву був відомий інститут володіння річчю без прав власника як у договірному (договір найму – locatio-conductio rerum), так і речовому праві (сервітутне право, і узуфрукт як один з різновидів сервітутів). А от який з цих інститутів є праобразом лізингу, яких елементів у ньому більше – родових, чи договірних – визначити важко, але важливо вже й те, що сама ідея поділу права володіння та права власності й отримання вигоди з володіння без власності відома давно.
Кілька слів про співвідношення між поняттями “фінансовий лізинг” та “договір фінансового лізингу”. Звернувши увагу на статтю 4 Закону України “Про лізинг” можна запримітити, що окремі види і форми лізингу, в тому числі фінансовий лізинг, визначено як певні договори. Тобто законодавець не розмежовує поняття “фінансовий лізинг” і “договір фінансового лізингу”. Тому в літературі можна зіткнутись з різними поглядами щодо цього.
Деякі досить відомі та поважні науковці виходять з того, що лізинг та договір лізингу є різними поняттями. Як зазначає В. Луць2, лізинг – це вид підприємницької діяльності, правовою формою опосередкування якого є договір лізингу. А.Стативка вказує на те, що у Законі України “Про лізинг” допущено змішування економіко-підприємницької лізингової діяльності і її правових форм, до яких насамперед відносяться договірні форми. О.Старцев вважає, що має місце понятійна помилка в частині визначення фінансового та оперативного лізингу, оскільки лізинг – це не договір, а відносини особливого роду діяльності, яка веде до певних правових наслідків.
Інша група авторів дотримуються дещо відмінної думки. Так російські науковці М.Брагінський та В.Вітрянський виходять з того, що існує два різних поняття лізингу: по-перше, з економічної точки зору, лізинг є одним з видів підприємницької діяльності, по-друге, з юридичної точки зору, під лізингом розуміють договір лізингу.
Я перерахував далеко не всі спірні моменти, що мають місце в законодавстві про лізинг. Та в цій частині я спробував, покладаючись на матеріали якими володію на даний момент, розкрити суть договору лізингу, вказати на його зв’язки з спорідненими інститутами, та навести погляди най більш авторитетних науковців.
2. Лізинг в українському законодавстві
Досить часто в літературі та у періодичних виданнях виникають дискусії щодо співвідношення договору лізингу та кредитних договорів, договорів оренди чи договору купівлі-продажу товарів у розстрочку. Але в українському законодавстві цей правовий інститут виділено в окрему правову категорію, з чітко визначеними, характерними лише йому, об’єктами та суб’єктами, з поділом на види та форми. Українським законодавством встановлено форми та умови укладання договору лізингу, вказане права та обов’язки сторін, передбачена відповідальність за порушення чи невиконання останніх. 2.1. Об’єкти та суб’єкти лізингу
Звернувшись до Закону України “Про лізинг” я наведу визначення об’єкта та суб’єкта договору.
Так об'єктом лізингу (як зазначено в статті 2 закону) може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікації тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). У цій статті також передбачена можливість передачі у лізинг майна, яке є в державній власності, але воно може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном. Порядок передачі встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Закон при наданні переліку майна, що не може бути об’єктом лізингу посилається на Закон України “Про оренду державного та комунального майна”.
Отже, об’єктом лізингу не можуть бути:
цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць).
нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); --PAGE_BREAK--
майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); 
земельні ділянки та природні об'єкти.
Але об’єктом лізингу може бути окреме індивідуально визначене майно, що перебуває у власності державних підприємств.
Цілком логічним продовженням було б визначити сторони договору, хто згідно з законом визнається суб’єктами лізингу.
Так у статті 3 вказано, що суб’єктами лізингу можуть бути:
лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
продавець лізингового майна (далі — продавець) — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
Відносини між суб'єктами лізингу регулюються Законом України “Про лізинг”, нормативно-правовими актами України та укладеними відповідно до них договорами лізингу, крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна. 2.2. Види та форми лізингу
В статті 1 Закону України “Про лізинг” вказано, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, лізинг може бути двох видів — фінансовий та оперативний. Також залежно від форми здійснення у законі вказано, що лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
І так, як закон визначає кожен із вищевказаних видів та форм лізингу? Для цього варто звернутись до статті четвертої закону, в якій вказано, що:
фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.
оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. У цій ж статті наведені всі форми лізингу. А саме:
Зворотний лізинг — це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;
Пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;
Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до цього Закону, законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу. 2.3. Договір лізингу
Щодо поняття договору лізингу в законодавстві існує певна невизначеність. А саме, як вже зазначалась, у Законі України “Про лізинг” ототожнені поняття “лізинг” та “договір лізингу”. В статті четвертій, визначаючи поняття фінансового лізингу та оперативного лізингу вказує, що лізинг – це догові лізингу. Таке твердження, як вважають провідні науковці, є не зовсім коректним, оскільки лізинг – це вид підприємницької діяльності, а договір лізингу є ні чим іншим, як правовою формою його опосередкування.3
Які ж вимоги законом поставлені до договору лізингу? Перш за все варто згадати, що згідно законодавства, договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Обов’язковою для договору лізингу є письмова форма укладення. Не вважається правомірним договір, що не відповідає вимогам законодавства України.
Закон також встановлює істотні умови договору, тобто умови, без яких останній не може бути укладеним, а якщо і був укладеним – визнається таким, що не відповідає чинному законодавстві.
Істотними умовами договору лізингу є:
найменування сторін;
об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
строк, на який укладається договір лізингу;
розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;
умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України;
умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;
умови страхування об'єкта лізингу;
умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;
умови реєстрації об'єкта лізингу;
умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;
умови дострокового розірвання договору лізингу;
умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;
відповідальність сторін;
дата і місце укладення договору.
Також за згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови. Сторонами також визначаються Строки договору лізингу визначаються за домовленістю сторін відповідно до вимог цього Закону.
2.4. Права та обов’язки сторін
Значною мірою права та обов’язки сторін залежать від прав власності на об’єкт договору. Як і в договорі оренди, об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. В законі передбачена можливість переходу права власності на об’єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи, в такому разі договір лізингу зберігає чинність щодо нового власника.
Дещо особливим є договір фінансового лізингу. У ньому може передбачатись право викупу об'єкта лізингу лізингоодержувачем після закінчення або до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору лізингу. В такому разі право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.
Як відомо в відносинах, що виникають з договору лізингу, як і в орендних, досить важливим є право користування. За договором лізингу право користування об'єктом лізингу належить лізингоодержувачу тільки на умовах, визначених договором лізингу. Тобто майно, що є об’єктом лізингу, передається лізингоодержувачу в цільове використання.
Законодавець також передбачив можливість банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна. В такому випадку об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на власний розсуд.
У законі наведено перелік прав та обов’язків як лізингодавця, так і лізингоодержувача
Так лізингодавець має право:
здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;
вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;
вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.
Усі перераховані права ґрунтуються на тому, що право власності на об’єкт лізингу залишається за лізингодавцем. Передаючи у використання майно лізингодавець має певні обов’язки, які закріплені в статті 11 Закону України “Про лізинг”.
Лізингодавець зобов'язаний:
передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;
не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;
набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;
своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;
прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.
Договір лізингу є двостороннім договором. Тому як лізингодавець, так і лізингоодержувач несуть певні обов’язки і наділені певними правами.
Так, згідно статті 12 лізингоодержувач має право:
відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;
вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;
лізингоодержувач має право пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо. Однак лізингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови. 
Також лізингоодержувач зобов'язаний:
прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими воно було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;
своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;
у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;
у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;
у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.
Окремо в договорі, укладеному з продавцем, може визначатись право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингу
3. Договір фінансового лізингу    продолжение
--PAGE_BREAK--
Як вже зазначалось вище, згідно законодавства України, фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. 3.1. Співвідношення договору фінансового лізингу і кредитного договору.
Одним із підходів, який застосовується в законодавстві та літературі при визначенні правової природи договору фінансового лізингу, є його характеристика як різновиду кредитного договору.
Поняття договору фінансового лізингу як різновиду кредитного договору обґрунтовується і в зарубіжній літературі, зокрема в німецькій та французькій цивілістичній літературі. Прихильники такої характеристики договору фінансового лізингу виходять з того, що фінансуючий (лізингодавець) попередньо надає певну суму коштів, сплачуваних при закупівлі речі, і потім користувач (лізингоодержувач) повертає йому цю суму частинами.
На думку провідних українських науковців, між кредитом та лізингом є суттєві відмінності, зумовлені правовою природою цих інститутів.
Варто зазначити, що в літературі розрізняють кредит у широкому та у вузькому значенні. В широкому під кредитом розуміють будь-який момент передачі цінностей, коли одержання їх еквівалента відділене певним проміжком часу. У вузькому розумінні кредит – це такі правовідносини, за яких кредитні установи надають організаціям та громадянам грошові кошти на умовах зворотності, строковості і оплатності. Надалі при порівнянні договору фінансового лізингу і кредитного договору матиметься на увазі кредит у вузькому розумінні.
Тепер потрібно з’ясувати низку положень, що стосуються вказаних договорів.
Основний інтерес позичальника при укладенні кредитного договору полягає в одержанні грошових коштів за умов забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Саме з цією метою він вступає у договірні відносини з кредитором. на відміну від цього сплачувані лізингодавцем продавцю кошти при придбані об’єкта лізингу безпосереднього інтересу для лізингоодержувача не становлять. Основною метою лізингоодержувача при укладенні договору фінансового лізингу є одержання у строкове користування об’єкта лізингу з можливістю подальшого набуття права власності на цей об’єкт. Тому принциповою відмінністю між договором фінансового лізингу і кредитним договором є різні правові наслідки, яких прагнуть досягти сторони, укладаючи зазначені договори.
Ще одною відмінністю договору фінансового лізингу від кредитних договорів є різне коло об’єктів правовідносин, що виникають з договору фінансового лізингу і кредитного договору. Об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства4. Майном, що передається у лізинг, можуть бути лише речі, індивідуально визначені і неспоживчі. Кредитний договір є різновидом кредиту позики, а предметом останнього можуть бути гроші або речі, визначені родовими ознаками5. Отже, об’єкти правовідносин, що опосередковуються договором фінансового лізингу і кредитним договором, різні.
Характерною рисою договору фінансового лізингу є те, що лізингоодержувач одержує об’єкт лізингу у строкове користування, коли за кредитним договором грошові кошти передаються позичальникові у власність (повне господарське відання, оперативне управління). Набуття права власності на об’єкт договору лізингу може мати місце лише після закінчення строку користування цим об’єктом, а якщо договором передбачено право викупу об’єкта лізингу за залишковою вартістю – після сплати повної вартості об’єкта лізингу.
Своєрідною є і природа платежів, покладених на лізингоодержувача. На відміну від кредитного договору, де позичальник зобов’язаний повернути наданий йому кредит, тобто повернути таку ж суму коштів і сплатити відповідний відсоток, лізингоодержувач за договором фінансового лізингу у всіх випадках зобов’язаний вносити лізингові платежі за користування об’єктом лізингу і, крім того, якщо договором фінансового лізингу передбачено право викупу об’єкта лізингу, лізингоодержувач, коли він виявить бажання реалізувати це право, зобов’язаний сплатити лізингодавцю суму, яка відповідає залишкові вартості об’єкта лізингу. Лізингові платежі за своїм характером завжди є періодичними.6
Так, на основі проведеного вище порівняльного аналізу можна зробити висновок, що між договором фінансового лізингу і кредитним договором існують істотні відмінності, які не дають можливості кваліфікувати договір фінансового лізингу як різновид кредитних договорів. Тож слід виходити з того, що договір фінансового лізингу і кредитний договір є різними за своєю природою договорами і тому немає достатніх підстав розглядати договір фінансового лізингу як особливий вид кредитного договору.7 3.2. Договір фінансового лізингу у законодавстві України.
Для повного розкриття теми курсової роботи варто було б більш повно розкрити суть договору фінансового лізингу, основні правила укладення договору, особливості передачі та повернення об’єктів договору, порядок оплати та інші суттєві ознаки договору лізингу.
Я вже наводив вище визначення договору фінансового лізингу наведене у законі, але гадаю, що не зайвим буде повторитись. Отже фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору
У наведеному визначенні вказано, що в результаті договору лізингоодержувач отримує в платне користування на певний термін об’єкт лізингу. Законодавством передбачений певний порядок передачі та повернення об’єкта лізингу, порядок оплати та реєстрації останнього.
Так передача об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу. Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з зазначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Якщо при передачі об’єкта були порушені строки чи порядок передачі передбачені договором, то лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків завданих цими порушеннями.
Передача лізингоодержувачем об'єкта лізингу лізингодавцю здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу Якщо з вини лізингоодержувача у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу, не повернуто лізингодавцю об'єкт лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача передачі зазначеного об'єкта та відшкодування збитків, завданих затримкою передачі, відповідно до умов договору та законодавства України. Також на вимогу лізингодавця об'єкт лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі, у разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків.
Об'єкт лізингу, який потребує реєстрації в державних наглядових органах (транспортні засоби, обладнання підвищеної небезпеки тощо), реєструється за домовленістю сторін на ім'я лізингодавця або лізингоодержувача у встановленому законодавством України порядку.
Характерним для договору фінансового лізингу є те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єкта фінансового лізингу несе лізингоодержувач (якщо інше не передбачено договором лізингу). Слід згадати, що ризик випадкової втрати чи пошкодження у період прострочення несе сторона, що допустила прострочення строку передання об’єкта лізингу.
При фінансовому лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором лізингу.
Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною.
Лізингові платежі включають:
суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;
суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;
платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;
інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
Розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються у договорі лізингу за домовленістю сторін відповідно до вимог законодавства України. Лізингові платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.
Також у законі “Про лізинг” передбачена обов’язкова реєстрація у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, у випадку якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір передбачає залучення державних коштів. Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.
Висновок.
В цій курсовій роботі я зробив спробу як най повніше розкрити поняття, правову природу та основні ознаки договору лізингу, зокрема договору фінансового лізингу.
Досить широко в літературі та в публіцистиці використовується метод порівняння договору фінансового лізингу з договорами майнового найму (оренди), кредитними договорами тощо. У використаній мною літературі при написанні курсової більшість науковців схильні виділяти лізинг в окремий інститут.
Якого ж висновку я дійшов працюючи над даною темою? Я більш схильний поділяти думку науковців, що виділяють лізинг як окремий інститут в договірному праві України. За правовими наслідками до яких прагнуть сторони при укладенні договору, лізинг відносять до групи договорів про передачу майна в тимчасове користування. Це, звичайно, не означає ототожнення лізингу та найму (оренди). Зокрема, у фінансовому лізингу, за загальним правилом, ризик випадкової загибелі та витрати на капітальний ремонт майна несе лізингоодержувач, на відміну від найму, де ризик втрати та витрати на капітальний ремонт несе власник (наймодавець).
Щодо позики, то принциповою відмінністю є те, що при лізингу у користування передаються неспоживчі речі, визначенні індивідуальними ознаками. Не потрібно доводити, що саме характер та властивості майна є підставою розмежування лізингу та кредитного договору (позики).
Звичайно в українському законодавстві ще існують певні невизначеності та суперечності, але враховуючи велике значення договору фінансового лізингу у інвестиційній діяльності в країні, варто продовжити розвиток лізингу як окремого інституту у цивільно-правових відносинах.
Література
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 року із змінами та доповненнями
Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг// Український Інвестиційний Журнал. – 1998. — №1
Рябко Л. правова природа договору лізингу // Право України. – 2000. — №1
Шевченко О. Проблеми правового регулювання лізингу в сучасному законодавстві // Право України. – 1999. — №8
Якубівський І. Структура договірних зв’язків при здійсненні фінансового лізингу // Підприємництво, господарство та право. – 2001. — №3
Якубівський І. Співвідношення договору фінансового лізингу і кредитного договору // Підприємництво, господарство та право. – 2001. — №8
Цивільний Кодекс України
Цивільне право України: В 2-ох томах: Підручник. // за ред. Дзери. – Т.2. – К.: Юрінком Інтер, 1999.