Система національних рахунків

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙДЕРЖАВНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІМИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО
Шифр 064166
Контрольнаробота
Тема:«Система національних рахунків»
студентки групи Ф06 1 з
економічногофакультету КДПУ
Максимової ОльгиГеннадіївни
39608 м.Кременчук
Кременчук2008

План
Вступ
1. Виникненнясистеми національних рахунків і її порівняння з іншими економічними моделями.
2. Загальніпринципи побудови СНР та її класифікація.
3. Основнімакроекономічні показники СНР.
Висновки.
Список використаної літератури.

Вступ
Діюча системабалансу народного господарства дає можливість дістати важливу економічнуінформацію про механізм розширеного відтворення, основні економічні пропорціїта взаємозв’язки в народному господарстві. Проте вона не враховує в повномуобсязі діяльність невиробничої сфери, сфери нематеріальних послуг, фінансовийаспект відтворення. В ній не знайшли достатнього висвітлення такі економічніважелі, як державний бюджет, фінансові ресурси, кредит тощо.
У зв’язку з цимзапроваджується система національних рахунків, яка розглядає економіку як єдинеціле, без проведення принципової різниці між виробництвом матеріальних благ інаданням послуг, дозволяє дати загальну оцінку результатів діяльності по всьомународному господарству як з матеріально-речового, так і фінансового погляду длявсіх господарських одиниць на всіх рівнях функціонування економічногомеханізму.
Системанаціональних рахунків дає змогу створити інформаційну базу для вивченняреальних процесів, що відбуваються в ринковій економіці, зокрема розвитку виробництва,масштабів інфляції, безробіття, приватизації, дієвість податкової та митноїполітики тощо.
Системапоказників СНР є найважливішим інструментом розробки національної економічноїстратегії, зовнішньоторгівельної та валютно-фінансової політики, дозволяєзробити оцінку міждержавних рівнів економічного і науково-технічного розвитку,здійснити пошук національних форм участі в міжнародному розподілі праці.
Найбільшраціональний підхід до широкого використання міжнародних стандартів ООН понаціональному обліку і збереженню всіх позитивних надбань у галузі балансовихпобудов – використання інтегрованої системи макроекономічних показників БНГ іСНР. Ця інтеграція передбачає координацію та ув’язування відповідних понять,визначень, класифікацій обох систем у рамках єдиної узгодженої системи.
1. Виникненнясистеми національних рахунків і її порівняння з іншими економічними моделями
Вимірювання обсягівсукупного виробництва в національній економіці грунтується на основі підрахункумакроекономічних показників. Суспільне рахівництво виконує для економіки вцілому ті ж функції, що бухгалтерський облік для окремого підприємства або, віншому випадку, для домашнього господарства. Керівник компанії кровнозацікавлений бути в курсі того, наскільки добре йдуть справи його фірми.
Для того, щобохарактеризувати діяльність фірми в поточному році, необхідно виміряти їїприбутки і витрати. Тільки маючи таку інформацію, керівник може реально оцінитиекономічний стан фірми. Якщо справи фірми йдуть позитивно, бухгалтерська інформаціяможе бути використана для того, щоб пояснити причини успіху: або знизилисявитрати, або виросли обсяги продажів чи ціни на продукцію, що привело дозбільшення прибутків. Якщо справи йдуть погано, то бухгалтерські показникиможуть бути використані для встановлення безпосередніх причин хвороби. Такимчином, аналізуючи звіти за певний період часу, керівник може виявити збільшенняабо зменшення прибутків фірми й ознаки, що свідчать про прямі причини цих явищ.Вся ця інформація дуже важлива для прийняття вірних управлінських рішень нарівні фірми.
Система національнихрахунків виконує те саме для економіки в цілому: вона дозволяє тримати руку наекономічному пульсі країни. Різноманітні показники, які входять у системунаціональних рахунків, дозволяють вимірювати обсяги виробництва в конкретниймомент часу і розкривати фактори, які безпосередньо впливають на функціонуванняекономіки. Далі, порівнюючи рівні національного доходу за певний відрізок часу,можна побудувати криву, що характеризує функціонування економіки вдовгостроковій перспективі: її підйом або спад відіб'ється на показникунаціонального доходу. Нарешті, інформація, що дають нам рахунки національногодоходу, є основою для формування і проведення в життя поточної та стратегічноїполітики держави, спрямованої на поліпшення функціонування економіки: без такихрозрахунків економічна політика базувалася б на інтуїції. Коротше кажучи,рахунки національного доходу дозволяють нам складати таблиці економічногоздоров'я суспільства і розумно визначати політику, яка б сприяла поліпшеннюцього здоров'я.
Для вимірюваннярезультатів економічної діяльності суспільства в теорії і господарськійпрактиці використовують різні макроекономічні показники, що об’єднуютьсяміжнародною системою підрахунку показників – системою національнихрахунків(СНР).
Система національнихрахунків – це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, яківикористовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів іаспектів економічного процесу на макрорівні. Вона розглядається як національнерахівництво, що характеризує результати економічної діяльності, структуру інайважливіші взаємозв'язки господарських суб'єктів ринкової економіки і поданаяк система взаємопогоджених макроекономічних показників, що побудована увигляді рахунків і балансових таблиць. СНР сформульована в категоріях і термінах ринковоїекономіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за їїдопомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.
Метою СНР єнадання кількісної інформації про виникнення, розподіл і використаннянаціонального доходу, для чого застосовується система макроекономічнихпоказників. СНРвикористовується для макроекономічного аналізу з метою вивчення йудосконалювання національної економіки, а також для упорядкування економічнихпрогнозів.
Перевагами СНР є
• охоплення не тількисфери матеріального виробництва, але й сфери нематеріальних послуг;
• реально відбиваєтьсяекономічна взаємодія господарських суб'єктів;
• найбільше підходить дляекономічного аналізу.
Стандартна системанаціональних рахунків, розроблена статистичною комісією ООН, застосовується усвітовій практиці з 1953 р.
В Україні СНРвпроваджується з 1992 року, що стало необхідним у зв'язку з трансформацієюекономіки у ринкову. Для описування та аналізу ринкової економіки нам необхіднасистема статистичних показників, яка адекватно моделювала б економічні процеси.Командно-адміністративна економіка колишнього СРСР використовувала для облікубаланс народного господарства (БНГ), що розмежовував сфери матеріальноговиробництва і нематеріальних послуг.
Ряд таких показниківпризначений для оцінки розміру сумарного обсягу національного виробництва. Допоказників, що тривалий час були основними при оцінці результатів річноговиробництва в нашій країні, відносяться: валовий суспільний продукт (ВСП),кінцевий суспільний продукт (КСП), чистий суспільний продукт (ЧСП), проміжнийпродукт (ПП).
У основі методологіїїхнього обчислення лежала марксистська доктрина про розподіл суспільноговиробництва на матеріальне і нематеріальне і відповідний розподіл суспільноїпраці (як єдиного джерела створення вартості продукту, що випускається), напродуктивну і непродуктивну. Продуктивною вважалася тільки праця, витрачена усфері матеріального виробництва, поняття якого зв'язувалося зі створеннямпродукції, що має натурально-речовинну форму, і доведенням її до кінцевихспоживачів.
Статистично валовийсуспільний продукт обчислювався як сума усіх вироблених за рік благ,утворюваних у галузях, віднесених до сфери матеріального виробництва(промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво, вантажнийтранспорт, зв'язок, що обслуговує виробництво, галузі суспільного харчування іряд інших), тобто оцінювався самий факт створення продукту, поза залежністю відтого, був даний продукт реалізований або ні. Методика обчислення даногопоказника шляхом підсумовування валового випуску взаємозалежних галузейпередбачала включення в його склад проміжного продукту ПП, тобто продукту,використовуваного протягом року в процесі виробництва. У результаті виникавповторний рахунок витрат сировини, матеріалів, інструментів, палива й енергії,що враховуються на різних стадіях виробничого циклу тих самих товарів. З метоюуникнення повторного рахунку використовувався показник кінцевого суспільногопродукту, що розраховувався як різниця між валовим і проміжним продуктом. Вданий час СНР застосовується більш ніж у 150 країнах.
Особливості розрахункумакропоказників у СНР:
1. Всеохоплюючийхарактер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:
• всі господарськісуб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи(підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державногоуправління тощо) та домашні господарства;
• всі економічніоперації, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів,накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;
• всі економічні активи іпасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обіговікошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і кориснихкопалин тощо).
2. В СНР існуєвідмінність між національною та вітчизняною “основами” реєстрації показників.Тому й розрізняють показник валового внутрішнього продукту та валовогонаціонального доходу.
3. Правило, яке закладенев основу розрахунків макроекономічних показників, – це рівність доходів івитрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, щовсі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції.Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливає на витрати, муситьобов'язково відбитися на доходах, і навпаки – все, що впливає на доходи, надалівідбивається на витратах.
4. При вимірюваннівипуску важливо уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та самаоперація може бути врахована двічі. З цією метою в СНР розрізняють поняттяпроміжної продукції, кінцевої продукції, доданої вартості фірми.
5. В СНР для розрахункузагальної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів і послуг. Таоскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринковоїціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або імпутованувартість.
Вона застосовується всфері домашніх господарств. Наприклад, людина, що орендує житло, платитьорендну плату, яка входить в рахунки ВВП як доходи власника будинку і яквитрати тієї людини, котра це житло орендує. Проте значна кількість людейпроживає у власних будинках; зрозуміло, що вони не сплачують орендної плати,хоча й користуються такими самими послугами, що й люди, які житло орендують.Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено “орендну плату”, якувласник будинку ніби сплачує сам .
Інша сфера, дезастосовується імпутування, – послуги, надані державним сектором економіки (оборона,охорона громадського порядку, освіта й охорона здоров'я, які фінансуються здержавного бюджету, та ін.). Ці послуги не продаються на ринку і не маютьринкової ціни. Тому в складі ВВП вони враховуються у відповідності з поточнимизатратами, пов'язаними з їх наданням. Мета застосування імпутованих оцінок –отримати повніші та вірогідніші значення ВВП.
1. При розрахунку ВВПвраховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. Атому з розрахунків вилучають так звані непродуктивні операції, які бувають двохтипів: перепродаж товарів та чисто фінансові операції. До останніх належать:державні трансфертні виплати; приватні трансфертні платежі; операції з ціннимипаперами.
У колишньому РадянськомуСоюзі розвивалася і використовувалася система макроекономічних показників, якамала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієїсистеми був поділ суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери:матеріальне виробництво і сфера послуг. Відповідно до цієї концепції, сукупний(валовий) суспільний продукт та національний доход (НД), як основнімакроекономічні показники БНГ, створювалися лише виробничою сферою. А продукт,вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство,побутове обслуговування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освітатощо), в розрахунок не брався. Вилучення послуг із сфери економічноговиробництва в радянській статистиці базувалося на уявленні про продуктивнупрацю лише в сфері матеріального виробництва, відображало низький рівеньекономічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетомекономічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва.
Баланс народногогосподарства за 1923-1924 рр., розроблений в ЦСУ СРСР під керівництвомП.І.Попова і опублікований 1926 року, було визнано одним із перших у світіофіційних розрахунків макроекономічних показників. Знадобилося ще майже чвертьсторіччя, перш ніж аналогічні макроекономічні розробки з'явилися в такихпровідних країнах, як США. Англія, Голландія та ін. Проте ці розрахунки булопроведено вже у формі СНР, яка виникла на основі вдосконалення методологіїрозробки БНГ.
2. Загальніпринципи побудови СНР та її класифікація
національнийекономіка валютний фінансовий
В основі СНР лежитьконцепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичноюкомісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, такі галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури,охорони здоров’я, державного управління, фінанси, страхування,житлово-комунальне господарство тощо). Вона не залишає поза увагою й економічнудіяльність домогосподарств, але з певними обмеженнями. Наприклад, якщо доглядза будинком та подвір’ям, виховання та догляд за дітьми чи особами похилоговіку здійснює наймана прислуга, то її діяльність враховується при підрахункувалового внутрішнього продукту та національного доходу. Якщо ж ці видидіяльності виконують самі господарі дому – не враховуються. Пояснюють цейпарадокс насамперед складністю збору інформації про зазначені види діяльності.
СНР охоплює і тіньовуекономіку, але оскільки її обсяги обчислюють опосередкованим шляхом і державипогоджуються на оприлюднення інформації про тіньовий сектор, що виробляєнезаборонені законом товари і послуги, але уникають висвітлення інформації провиробництво заборонених законом товарів і послуг (нелегальне виробництво іторгівля зброєю, торгівля живим товаром та органами людей, наркобізнес тощо),то це дає змогу зменшити похибки підрахунку макроекономічних показників, але недає змоги уникнути їх.
Слід зазначити, що умовнаоцінка житлових послуг, які надаються домовласниками самим собі, здійснюєтьсяза допомогою ставок квартирної плати за аналогічні будинки і квартири. Такийпідхід нівелює вплив зміни частки орендованого житла на загальний обсягнаціонального доходу.
До річного результатувиробництва СНР не включає:
• результати природногоприросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людськоїдіяльності;
• зростання вартостіактивів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.
Окрім зазначеного вище,СНР-93 ґрунтується на концепції первинних доходів. Ця концепція дуже близька зазмістом до концепції факторних доходів. Головна відмінність між ними полягає утому, що теорія факторних доходів розглядає доходи держави як такі, що отриманівнаслідок перерозподілу первинних доходів. Первинні доходи ж формуються такимифакторами: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва. Концепціяпервинних доходів виходить із того, що органи державного управління по суті єфактором виробництва. Первинні доходи, згідно з цією концепцією, – це доходи,які отримують суб’єкти економіки в процесі первинного розподілу створеноївартості.
Принципи побудови СНР-93
1. Відображеннягосподарського кругообороту в трьох аспектах – виробництва, розподілу такінцевого використання.
2. Групуванняінституціональних одиниць у сектори економіки.
Інституціональна одиниця– господарська одиниця, яка володіє активами, має право здійснюватигосподарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несевідповідальність щодо своїх зобов’язань.
Ознака інституціональноїодиниці властиві двом групам господарюючих суб’єктів – юридичним особам іокремим особам, об’єднаним для сумісного ведення домашнього господарства.
Домогосподарства СНРвідносить до самостійних суб’єктів з таких причин:
• по-перше, доходи членівсім’ї (домогосподарства) повністю або частково передаються в спільне володіння;
• по-друге, організація,облік витрат на споживання і заощадження здійснюється теж на сумісній(колективній) основі членів домогосподарств.
Домогосподарства та групиюридичних осіб, які є інституційними одиницями, об’єднують (групують) у секториекономіки.
СНР виокремлює такісектори:
• не фінансовіпідприємства і корпорації;
• фінансові корпорації;
• секторзагальнодержавного управління;
 • домогосподарства;
• некомерційніорганізації, що обслуговують домогосподарства;
3. Розмежування між рухомтоварів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентнідоходи, прибуток).
4. Розмежування міжпотоками і запасами.
Потоки – показники, якідають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат тощо. Запаси –показники, що характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату. Наприклад,наявність основного капіталу на кінець року. Взаємозв’язок між цими показникамипроявляється в тому, що величина запасу на кінець періоду дорівнює величинізапасу на початок періоду плюс потік, що характеризує надходження даногоресурсу в запаси мінус вилучення цього ресурсу із запасів:
5. Розмежування кінцевоїі проміжної продукції.
Це розмежування необхіднедля визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку.
Розмежування продукції накінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а наоснові способу використання. Наприклад, борошно, яке домогосподарка купила длявипічки пирогів для своєї родини – кінцевий продукт. Борошно, яке купуєхлібокомбінат для випічки хліба – проміжний.
Кінцева продукція –продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту.Проміжна продукція – продукція, яка використовується для виробничогоспоживання.
6. Розмежування міждоходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобтопервинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу. Цей принципважливий також для уникнення подвійного рахунку.
7. Розмежування доходівта витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках.Додавати чи віднімати ці види затрат неправомірно.
Поточні доходи – отриманнязаробітної плати, прибутку, трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги тощо).Поточні витрати – затрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільчі поточніплатежі (сплата податків, внесків тощо). Капітальні доходи – це трансфертиодноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного іоборотного капіталу та заощадження.
8. Розмежування податківна продукти та податків на виробництво.
Податки на продуктивстановлюють пропорційно вартості або обсягу виробленої та реалізованої продукції(це ПДВ, акцизи, податок з продажу і т. ін.). Інші податки на виробництвовстановлюють пропорційно факторам виробництва (податок на землю, будівлі,основний капітал, фонди заробітної плати).
СНР розглядає субсидії яквід’ємні податки. Їх також поділяють на субсидії на продукти та інші субсидіїна виробництво. Субсидії на продукти встановлюють пропорційно обсягамвироблених і розподілених продуктів. Інші субсидії на виробництво розподіляютьпропорційно факторам виробництва, використання яких субсидують.
СНР відображає системуекономічних операцій між суб’єктами макроекономіки. Економічні операції – цедобровільна взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у зв’язку звиробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів,придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.
Оцінювання операцій в СНРздійснюється в таких цінах:
Валовий внутрішнійпродукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.
Валовий випуск оцінюєтьсяв цінах виробника, або в основних цінах.
Ціни виробника менші заціни кінцевого покупця на величину торговельно-транспортних націнок та ПДВ.
ЦВ = ЦКП – (ТТН + ПДВ),
де ЦКП – ціни кінцевогопокупця;
ПДВ – податок на доданувартість;
ЦВ – ціни виробника;
ТТН –торговельно-транспортні націнки.
Основні ціни менші заціни виробника на величину ПДВ, але включають субсидії на продукти: ОЦ = ЦВ –ПДВ + СВ,
де ОЦ – основні ціни; СП– субсидії на продукти.
Якщо від основної цінивідняти податки на виробництво і додати інші субсидії на виробництво, матимемофакторну вартість (ФВ).
ФВ = ОЦ – ПВ + СВ,
де ПВ – податки навиробництво; СВ – субсидії на виробництво.
Хоча СНР допускає оцінкувалового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результатвідображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії.
3. Основнімакроекономічні показники СНР
Макроекономічніпоказники умовно поділяють на три групи: потокові, запасів та економічноїкон’юнктури. Потокові показники відображають передачу цінностей однимисуб’єктами економічної діяльності іншим. Вони вимірюються за певний проміжок часу (між двома часовимиточками). Показники запасів – це економічні змінні які відображаютьнагромадження та використання цінностей економічними суб’єктами. Вонивизначаються на певну дату. Показники економічної кон’юнктури – це змінні,пов’язані з коливанням ділової активності.
Валовий випуск – цесумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певнийпроміжок часу. Він вміщує всі товари та послуги, включаючи і ті, щовикористовуються для виробництва інших товарів і послуг, тобто проміжнеспоживання.
Обсяг валового випуску,досягнутий в умовах певної зайнятості, називають потенційним або рівнемприродного випуску.
Структура валовоговипуску за секторами економіки
Валовий випускнефінансового сектору включає:
• реалізовані товари тапослуги;
• вироблену продукцію напідприємствах всього сектору та використану ними для основного і допоміжноговиробництва;
• продукцію власноговиробництва, що надійшла в індивідуальне чи колективне споживання працівникамипевного сектору та членами їх сімей;
• продукцію, обмінену забартерними умовами;
• вартісну оцінку змін узапасах товарів, вироблених цим сектором.
Валовий випуск секторуфінансових корпорацій включає:
• вартість наданихфінансових послуг (комісійні, касове обслуговування, інкасацій ні витратитощо);
• різницю між одержанимита сплаченими процентами щодо позик і депозитів кредитних установ;
• різницю між страховимиплатежами та страховим відшкодування, включаючи відрахування у резервистрахування життя страховими компаніями.
Валовий випуск секторузагальнодержавного управління включає:
• продукцію, переважнонеринкового характеру, призначену для індивідуального та сумісного споживаннядомогосподарствами та суспільством у цілому;
• ринкову продукцію державнихпідприємств у сфері послуг та сфері виробництва товарів.
Валовий випуск секторудомогосподарств включає:
• продукціюдомогосподарств, вироблену для продажу;
• продукціюдомогосподарств, вироблену для власного споживання;
• умовно обчислені доходинаселення від проживання у власних будинках;
• послуги, наданідомогосподарствам найманою прислугою.
Валовий випуск секторунекомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, включає:
• послугисоціально-культурних підприємств і організацій;
• послуги житловихпідприємств, які надають своїм працівникам за пільговими цінами;
• послуги та товари,призначені для продажу за ринковими цінами.
Недоліком вказаногопоказника є те, що вміщуючи в собі проміжне споживання, він створює річнийобсяг виробництва в бік його зростання на величину повторного рахунка(проміжного споживання). Якщо від валового випуску відняти проміжне споживання,отримаємо валову додану вартість. Показниками, що усувають недолік показника„валовий випуск”, є також валовий внутрішній (ВВП) та валовий національнийпродукт (ВНП). Ці два показники близькі за змістом і кількісним визначенням.Вони відрізняються тим, що ВНП – показник річного обсягу національноїекономіки, а ВВП – внутрішньої. Іншими словами, ВНП – вартість усіх кінцевих товаріві послуг, вироблених національними факторами виробництва як у межах своєїкраїни, так і за її межами за певний проміжок часу (як правило за рік). ВВП –вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених в межах національної територіїпевної країни за певний період (за рік) як національними, так і іноземнимиресурсами (резидентами та нерезидентами). Якщо від ВВП відняти суми доданихвартостей, створених на території певної країни іноземними факторамивиробництва, і додати суму доданих вартостей, створених національними ресурсамиза кордоном, то отримаємо ВНП. СНР-93 дає змогу використовувати обидвапоказники (ВВП і ВНП), але перевагу віддає показнику внутрішнього валовогопродукту (ВВП).
Використовують триспособи визначення величини ВВП (ВНП).
1. Виробничий методвизначає ВВП як суму доданих вартостей. Оскільки участь у створенні ВВП бересектор державного управління, то ВВП дорівнює сумі валових доданих вартостей(ВДВ) плюс чисті податки (Тч). Чисті податки визначають як різницю міжподатками і субсидіями на продукт та імпорт.
2. Розподільчий методобчислення ВВП виходить із того, що величина ВВП визначається як сума первиннихдоходів макроекономічних суб’єктів.
Первинні доходи секторівфінансових та не фінансових корпорацій включають прибуток та прирівнені донього доходи. Первинні доходи сектору домогосподарюючих суб’єктів набуваютьформ:
• заробітної плати;
• прибутку і прирівненихдо нього доходів від підсобного особистого господарства.
Первинні доходи секторузагальнодержавного управління набувають форм:
• чистого податку навиробництво та імпорт;
• прибутку та прирівнянихдо нього доходів від власне державних та корпоративних з участю державипідприємств.
Первинний дохіднекомерційних організацій, що обслуговують сектор домогосподарюючих суб’єктів,виражається у формі валового прибутку. У спрощеному вигляді за розподільчимметодом формула, за допомогою якої обчислюють ВВП, має вигляд:
ВВП = W + P + iч + R + Tнч + A,
де W – заробітна плата;iч – чистий процент;
P – прибуток підприємстві корпорацій; R – рента;
Tнч – непрямий чистийподаток на бізнес; A – амортизація основного капіталу.
3. Метод визначення ВВПза потоком витрат (метод кінцевого використання) ґрунтується на передумові, щовартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованогопродукту. І те, що для одних економічних суб’єктів є витратою, для інших –доходом. Наприклад, для фінансового сектору як кредитора позичковий процент –дохід, а для позичальника – витрата. Для підприємницького сектору заробітнаплата – витрата, а для домогосподарств – форма доходу і т. ін. СНР-93 виходить із того, що весь кінцевий річний продукт купуєтьсядомогосподарствами, підприємницьким сектором, державою та закордоннимиспоживачами. Тому
ВВП = C + Iв + G + NE,
де C – споживчі витратидомогосподарств;
Iв – валові приватніінвестиційні витрати;
G – витрати держави уформі закупівель продуктів і послуг;
NE – чисті витратизакордону (чистий експорт).
Похідними показниками відВНП та ВВП є показники, обчислені не на валовій, а на чистій (за вилученнямамортизації) основі.
Це насамперед ЧНП (чистийнаціональний продукт) та ЧВН (чистий внутрішній продукт). Найчастіше встатистиці та макроекономічних дослідженнях використовують показники ЧНП, якийвизначається шляхом віднімання від вартісної оцінки ВНП вартості зношеногокапіталу (амортизації). Таким чином
ЧНП = ВНП – А.
Цей показник має суттєвийнедолік стосовно кількісного виміру. У зв’язку з тим, що держава встановлюєнепрямі податки на бізнес, відбувається штучне завищення вартості виробленого ЧНП(на величину ПДВ, акцизного збору, мито тощо). Надаючи субсидії бізнесу,держава зумовлює зниження вартості ЧНП. Для того, щоб усунути вплив різниці міжцінами, за якими реалізують товари і послуги фірми, та цінами, за якими товариі послуги реалізуються безпосереднім споживачам, використовують показникинаціонального доходу (НД).
Національний дохідвизначається шляхом вилучення із вартості ЧНП чистих непрямих податків набізнес. Це означає, що національний дохід вимірюється у факторних цінах ідорівнює чистому національному продукту мінус непрямі податки плюс субсидії:
НД = ЧНП – Tнч;
Tнч = Тн – Сб,
де Tнч – чисті непряміподатки;
Тн – непрямі податки набізнес; Сб – субсидії бізнесу.
Рівень національногодоходу, досягнутий в умовах певної зайнятості, називають потенційним, абонаціональним доходом певної зайнятості.
За своїм змістомнаціональний дохід є сумарним доходом усіх жителів країни. Він відображається врахунку „Первинний розподіл доходів”, який показує, яким чином доходи, створенів одних секторах економіки, надходять у вигляді первинних доходів до іншихсекторів – утримувачів доходів.
Рахунок „Вторинногорозподілу і перерозподілу доходів” відображає процес перерозподілу доходів міжсекторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які в СНРназиваються трансфертами. Трансферти – це економічні операції, через які одніінституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги,активи або права власності. Трансферти можуть набувати натуральної та грошовоїформ. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони,безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога тощо. Прикладомгрошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.
Окрім того, трансфертиподіляють на поточні та капітальні.
Поточні трансфертивключають:
• поточні податки надоходи та власність;
• відрахування насоціальне страхування;
• соціальні виплати;
• страхове відшкодування;
• інші платежі (штрафи,пені тощо).
Капітальні трансферти євитратами на безоплатній та безповоротній основі:
• на капітальні вкладеннята капітальний ремонт;
• запобігання таліквідацію надзвичайних ситуацій;
• геологорозвідувальніроботи;
• інші безповоротніодноразові витрати.
Кожний сектор внутрішньоїекономіки є платником і отримувачем трансфертів. Розглянемо в найзагальнішомувигляді структуру трансфертів окремих секторів економіки.
Сектор домогосподарюючихсуб’єктів сплачує:
• державі: податки зособистого доходу, що підлягає оподаткуванню, та податки на майно, щопереходить при спадщині та даруванні від одних фізичних осіб до інших;
вартість майна фізичнихосіб, що виїжджають за кордон на постійне проживання (виплачені трансфертимігрантів).
Цей самий сектор отримує:
• від держави: пенсії,стипендії, різні види виплат та допомоги;
• від закордону: вартістьмайна фізичних осіб, що виїжджають у країну на постійне проживання з іншихкраїн.
Сектор нефінансовихустанов як платник трансфертів надає сектору домогосподарюючих суб’єктівдопомогу на житлове будівництво та інші потреби; є платником податків додержавного бюджету і водночас отримує трансферти в формі інвестиційних субсидійвід сектору державних установ.
Сектор державних установє отримувачем трансфертів від усіх секторів внутрішньої економіки у виглядіподатків та від сектору „закордон” у формі відшкодування вартості об’єктів,побудованих за кордоном. Водночас цей сетор є платником трансфертів у вигляді:•бюджетних витрат на виплату пенсій, стипендій т. ін.;
• бюджетних витрат нефінансовомусектору економіки на капітальний ремонт, запобігання та ліквідацію наслідківнадзвичайних ситуацій, інших капітальних витрат на безповоротній основі;
• витрати на оплатупроцентів з обслуговування державного боргу тощо.
У результатіперерозподільчих відносин формуються такі форми доходів:
• особистий дохід:
• особистий дохідкінцевого використання.
Додана вартість, створенапідприємством (корпорацією), розподіляються так:
• виплата заробітноїплати та інші форми винагороди найманим працівникам;
• виплата нарахувань насоціальне страхування органам соціального страхування;
• сплата процентів банкамта власникам облігацій (якщо такі випущені корпорацією);
• сплата податків наприбуток підприємств чи корпорацій.
Здійснивши перерахованівище виплати, підприємству залишається прибуток, який є його власністю, абовласністю акціонерів. Частина цих прибутків розподіляються як дивіденди, ачастина набуває форми нерозподілених прибутків, які ще називаються чистимизаощадженнями корпорації.
Особистий дохід кінцевоговикористання (ОДКВ) – це частина особистого доходу, яка залишається післясплати індивідуальних прибуткових податків громадян.
ОДКВ = ОД – Тінд.
До другої групимакроекономічних показників відносять показники запасів. Найважливішимипоказниками запасів є:
• майно (активи); •майнові права.
Майнові права – цепридбані економічними суб’єктами права користування:
• землею, водою,корисними копалинами та іншими природними ресурсами;
• будівлями, спорудами,обладнанням тощо;
• товарними знаками,товарними марками тощо;
• авторські права і т.ін.
Активи в СНР поділяють нафінансові та нефінансові.
Фінансові актививідображаються у фінансовому рахунку СНР і включають :
• грошові засоби;
• фінансові вимоги;
• дебіторськізобов’язання у різних формах.
До нефінансових активіввідносять:
виробничі активи, яківиникають в процесі виробництва і складаються:
• з основного капіталу;
• з запасів матеріальнихоборотних засобів;
• цінностей;
невиробничі активи, що єумовами для виробництва, включають:
• землю; • надра;
• водні ресурси; • біологічніресурси тощо.
Основний капітал – це частинавиробничих активів, яка багаторазово бере участь у виробничому процесі,частинами переносить свою вартість на новостворений продукт, не втрачаючи прицьому своєї натурально-речової форми. Це, насамперед, машини, устаткування,обладнання тощо.
Запаси основного капіталуутворюються:
• в результаті циклічнихколивань економіки, коли утворюються надлишкові виробничі потужності в періоддепресивного стану економіки;
• як наслідок сезонногохарактеру виробництва, споживання або транспортування (річковий транспорт);
• в результаті розриву вчасі між доставкою основного капіталу та його встановленням, запуском увиробничий процес та виходом на проектну потужність тощо.
Запаси матеріальнихоборотних засобів мають складну структуру. Матеріальні засоби включають:
а) оборотний капітал;
б) готову продукцію, щознаходиться на складі, чи ту, що неоплачена покупцем.
Оборотний капітал –капітал, який повністю споживається в кожному виробничому циклі, втрачаючи прицьому свою натуральну-речову форму та втілюючи свою вартість у зановоствореному продукті. Структура оборотного капіталу може бути представлена двомаблоками:
• предмети праці допочатку процесу виробництва (сировина і матеріали, паливо, енергія, запаснічастини для ремонту, тара, малоцінні та швидкозношувані інструменти);
• предмети праці увиробництві (незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва).
Причини змін обсягівзапасів матеріальних оборотних засобів теж можуть бути різними (технологічні, сезонні,ті, що зумовлені забезпеченням безперервності виробничого процесу, тощо). Але унайзагальнішому вигляді для макрорівня зміна обсягу випуску і невизначенимобсягом продажу. Якщо обсяг виробництва перевищує фактичний обсяг продажу, товідбувається збільшення запасів. Якщо обсяг виробництва нижчий за обсягпродажу, то запаси зменшуються.
Зміна запасівматеріальних оборотний засобів визначається як різниця між надходженнями тавибуттям продукції в запаси за галузями економіки. Грошове оцінювання їх здійснюєтьсяу ринкових цінах на момент надходження та вибуття.
В умовах інфляціївідбувається інфляційне подорожчання запасів матеріальних оборотних засобів. Зметою очищення реальних показників від інфляційного впливу, СНР вимагаєочищення цього показника від так званого „холдингового прибутку”. „Холдинговийприбуток” в СНР – це прибуток (збиток), який отримує власник активів внаслідокінфляційної зміни цін на ці активи за період володіння ними, без будь-якоїзміни самого активу.
В СНР є окрема стаття„чисте придбання цінностей”. Цінності – це предмети, здатні зберігати вартістьвпродовж відносно тривалого періоду. До них відносяться:
• ювелірні вироби; •витвори мистецтва;
• золото в злитках; •антикваріат.
Цінності купуютьсяінвесторами для збереження вартості від інфляції. Чисте придбання цінностейвизначається як різниця між вартістю їх придбання і вартістю їх вибуття.
Розглянуті вищемакроекономічні показники запасів, як правило, визначаються за порівнянокороткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік).
Узагальнюючим показникомзасобів багаторічної діяльності країни є показник національного багатства.Національне багатство – це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірмі держави, нагромаджених суспільством за всю історію його існування. Вартіснаоцінка національного багатства визначається на початок і кінець року. Вартісневимірювання цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формідеякі його складові.
Національнебагатство включає:
• розвідані танерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних копалин, водні, земельні,лісові ресурси тощо);
• нагромадженні продуктиминулої праці (споруди, будівлі, машини, устаткування, сировина, матеріали,паливо, предмети довгострокового споживання(меблі, холодильники, іншатехніка)), середньо строкового споживання (одяг, взуття) та поточногоспоживання (їжа, предмети гігієни);
• фінансові активи(готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінніпапери тощо);
• нематеріальні активи(авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, інтелектуальнийпродукт);
• нематеріальнебагатство, пов’язане з людськими ресурсами (їх науково-технічний, освітній,культурний рівень, а також рівень здоров’я нації, рівень індивідуальної таекономічної безпеки тощо).
Як видно із структуринаціонального багатства, не мають вартісного визначення не розвідані природніресурси країни та людський ресурс. Вони не знаходять у СНР вартісної оцінки.
До третьої групимакроекономічних показників, що відображає стан економічної кон’юнктури,відносять:
• процентну ставку щодопозик; • рівень цін ;
 та ін.

Висновки
Система національнихрахунків (СНР) – це сукупність взаємопов’язаних показників та класифікацій, якавіддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні. Вона вміщуєінформацію про всіх суб’єктів, що беруть участь у економічних процесах;відображає всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом таперерозподілом доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням.
В основі СНР лежитьконцепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичноюкомісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, такі галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури,охорони здоров’я, державного управління, фінанси, страхування,житлово-комунальне господарство тощо). Проте до річного результату виробництваСНР не включає:
• результати природногоприросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людськоїдіяльності;
• зростання вартостіактивів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.
СНР відображає системуекономічних операцій між суб’єктами макроекономіки.
Економічніоперації – це добровільна взаємодія між двома господарюючими суб’єктами узв’язку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподіломдоходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.
Оцінювання операцій в СНРздійснюється в таких цінах:
Валовий внутрішнійпродукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.
Валовий випуск оцінюєтьсяв цінах виробника, або в основних цінах.
Хоча СНР допускає оцінкувалового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результатвідображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії.
Баланси народногогосподарства – це система взаємопов’язаних макроекономічних показників,створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась і аналізовуваласьмодель централізованої планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистськійметодології. Тому БНГ мали обмежену сферу дослідження та інформаційногозабезпечення – сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ бувматеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадженнясуспільного продукту.
Системою національнихрахунків запозичені в БНГ:
• таблиці БНГ, в яких відображеноміжгалузеві зв’язки економіки;
• класифікація кінцевогоспоживання на колективне та індивідуальне;
• концепція загальногоспоживання тощо.
Ці дві системистатистичного відображення макроекономічних показників спочатку розвивалисьвідносно відособлено. І тільки в другій половині ХХ ст. принципи складання БНГта їх показники починають безпосередньо координуватись з СНР.
Виділяють два етапирозвитку СНР. Перший етап (до Другої світової війни) характеризуєтьсяпосиленням зацікавленості державних органів управління статистикоюнаціонального доходу у зв’язку щодо боротьби з невикористанням виробничихпотужностей, безробіттям, інфляцією.
Другий етап розпочавсяпісля Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали новізавдання – відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирнихзовнішньоекономічних зв’язків і т. ін.
Макроекономічні показникиумовно поділяють на три групи: потокові, запасів та економічної кон’юнктури.
Із нових макроекономічнихпоказників цікавими для розгляду є індекс людського розвитку (ІЛР), індексекономічної свободи (ІЕС) та рівень глобалізації (РГ).
Список використаноїлітератури
1. Артемова Л., Назарова А. Аналіз учета капитала всистеме национальных счетов // Экономист. – 1999. – № 2. – с. 82-94.
2. Базидевич В.Д. Макроекономіка: Навч. посіб.– К.:КДТЕУ, 1995. – Розд.1.
3. Базидевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч.посіб.– К.: Атака, 2002. – С. 25-38.
4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О.Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – Р.3
5. Василик О., Буковинський С., Павлюк К. «Фінансовастабілізація: суть, заходи проблеми». — «Фінанси України», 1996,№3 ст.25
6. Головко В.А. Система національних рахунків України:сучасний стан та напрямки удосконалення // Статистика України. Щорічнийнауково-інформаційний журнал. – 2001. – № 1 (12). – С. 4-10.
7. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка.Навчальний посібник. /За ред. З.Ватаманюка, С.Панчишина.- Львів: Інтереко,1998.
8. Економічна теорія: У 2-х кн. Кн.1. Макроекономіка:Навч. посібник / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина.- К.: Заповіт, 1997.- 408с.