Організаційно-правове регулювання інвестиційної діяльності (на прикладі Вінніцької області)

УКРАЇНСЬКААКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ            ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Одеськийфіліал
“Допущено до захисту
магістерської роботи”
 Завідувач кафедри
 Ахламов А.Г.   “___”_______________2000 р.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕРЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
(НА ПРИКЛАДІ ВІННИЦЬКОЇОБЛАСТІ)
Магістерськаробота
на здобуттякваліфікації магістра державного управлінняНауковий керівник:
Чередниченко В.А., канд.екон.наук, доцент,             
докторант Одеського філіалу УАДУ __________________ Консультант: Рецензенти: Слухач: Сурменко Віталій Дмитрович             _________________
Одеса– 2001

ЗМІСТ
        
          Вступ
  РОЗДІЛ I.  Інвестиційний процес в умовах ринкової економіки          
    1.1. Сутність інвестиційної діяльності  
             1.2. Концептуальні основи створення сприятливого 
                   інвестиційного клімату на регіональному рівні
             
РОЗДІЛ II. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні               2.1.Адміністративно-правове регулювання залучення і                     використання вітчизняних та іноземних інвестицій в                     Україні
             2.2. Проблеми інвестиційного клімату й основні напрями його   
                    покращення в Україні
              2.3.Компетенція органів державної влади у сфері                      інвестиційної діяльності
            
           
РОЗДІЛ III. Проблеми створення сприятливого інвестиційного клімату у Вінницькій області
3.1. Інвестиційний потенціал Вінницької області
3.2. Стан інвестування в області
3.3.Передумови створення сприятливого інвестиційного клімату в регіоні
       Висновки та пропозиції
       Список використаної літератури
       Додатки
Ст.
3
9
/>/>9
22
/>/> 
32
32
 
43
/> 
55
 
60
60
67
77
87
/>/>94
103
 

В/>СТУП
Однимз основних завдань реформування національної економіки України є активізаціяінвестиційної діяльності та формування її нового організаційно-правовогоекономічного механізму, що має відповідати вимогам подолання кризи йоздоровлення економіки, лібералізації умов роботи підприємств в умовах ринку.Саме активізація інвестиційного процесу є головною складовою економічних вимог,які покликані визначити реальні зрушення в структурі економіки країни,прискорити перехід економіки на якісно новий рівень індустріального розвитку йінтенсивний тип відтворення, підвищити якість вітчизняної продукції та їїконкурентоспроможність на світовому ринку. Необхідність у нових підходах доінвестиційних процесів назріла також у зв'язку з тим, що ринкова організація економічноїдіяльності означає вільний розподіл інвестицій із властивим йомуміжрегіональним і міжгалузевим переливанням капіталу. В інвестиційній сферівідбулося значне розширення кола її учасників. Якщо раніше в інвестиційнійсфері брали участь держава, підприємства й банки, то зараз тут з'явилисьпринципово нові учасники: страхові, інвестиційні, фінансові компанії, пенсійній інвестиційні фонди, концерни, консорціуми, промислово-фінансові групи.
Сьогодні відефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення ірівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народногогосподарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних іекологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремихгалузей і економіки в цілому.
Вихід із глибокоїсоціально-економічної кризи неможливий без кардинального збільшення інвестиційу реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залученняінвестиційних ресурсів, що забезпечить економічне зростання, є однією зключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. У рамкахвирішення цієї проблеми основна роль належить питанню удосконаленняорганізаційно-правового механізму інвестиційної діяльності.
Такимчином, різноманітність і складність змін, що відбуваються в інвестиційній сферіекономіки України, потреба розробки ефективних методів регулюванняінвестиційної діяльності і механізму реалізації нею своїх функцій у системіринкових відносин визначають актуальність теми.
Дослідження проблем інвестування економіки завждизнаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиціїторкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процесекономічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішимзасобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень ународному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якіснихпоказників господарської діяльності на мікро — і макрорівнях. Активізаціяінвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмівсоціально-економічних перетворень.
Сформована нині в Україні економічна ситуація значноускладнює інвестиційну діяльність: потрібно розробка адекватного ринковимвідносинам інвестиційного механізму, що органічно сполучить форми приватного ідержавного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктівінвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази йінші міри, що регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, чикомпанії галузі, так і на рівні національної економіки в цілому.
Ці питання є корінними, вони тісно зв'язані зфундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, ізрішенням задач по подоланню економічної кризи. Тому дослідження сучаснихособливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів є одним зосновних пріоритетів економічної науки.
У магістерській роботі розглядаються процесивідтворення інвестицій у господарському комплексі України, досліджуютьсяринкові механізми інвестиційної сфери, розкривається зміст інвестиційногопроцесу, досліджуються особливості взаємозв'язку між інвестиціями іструктурними зрушеннями в економіці і на основі даного аналізу формулюютьсяінвестиційні пріоритети в економіці України, та безпосередньо в регіоні.
 Слідзазначити, що незважаючи на певну новизну у дослідженні проблем удосконаленняорганізаційно-правового механізму регулювання інвестиційної діяльності, внаукова літературі останніх років є ряд серйозних публікацій, створено доситьміцний науковий фундамент, особливо на загальнодержавному рівні.
Зпитань інвестиційної діяльності надруковано низку фундаментальних досліджень якукраїнських, так і закордонних вчених. Найпомітнішими серед них є праці: БланкаІ.А. “Инвестиционный менеджмент” [52]; Вакаріна О.І. “Инвестиции в Украине” [63];Гитмана Л.Д. “Основы инвестирования” [69]; Омельченка А.В. “Інвестиційне право”[124], “Державне управління іноземними інвестиціями в Україні” [123], “Правоверегулювання іноземних інвестицій в Україні” [126]; Пересади А.А. “Інвестиційнийпроцес в Україні” [130], “Основи інвестиційної діяльності” [131]; Шарпа У.Ф.“Инвестиции” [156] і інші.
Вцих працях описуються: поняття та класифікація інвестицій; сутність, цілі тазадачі інвестиційної діяльності; концептуальні основи створення сприятливогоінвестиційного клімату; суть форми інвестування, розгядаються фактори, яківпливають на них, заохочувальна політика уряду щодо інвестицій та ін. Але,варто відмітити, що частина праць українських вчених втратила актуальність взв’язку зі зміною законодавства про інвестиції та оподаткування.
ВУкраїні на сьогоднішній день досить багато літератури, яка тією чи іншою міроюрозкриває проблеми вітчизняних та іноземних інвестицій і їх використання вУкраїні.
Цепраці Колосова А., Мокія А., Моліної О., Бондарчука І., Бутка С., ГоловатюкаВ., Лашка О., Романюка С. та ряду інших. 
Середних варто відмітити праці Колосова О. ( [89], [90], [91], [92], [93] ) в якихрозкрито аспекти державної інвестиційної політики; суть державного регулюванняпроцесу залучення і використання вітчизняних та іноземних інвестицій, а саме,регулювання сфер та об’єктів інвестиційної діяльності, амортизаційна політика,фінансова допомога, захист інвестицій, регулювання фінансових інвестицій та ін.
ПраціБондарчука І. ( [56], [57], [58] ) містять обгрунтування державних пріоритетіву сфері залучення інвестицій, розкривають проблеми залучення інвестицій векономіку України та мотивацію інвестування.
Встаттях Бутка М. ( [60], [61] )акцент ставиться на залученні прямих іноземнихінвестицій, залученні венчурного капіталу, характеризуються основні джереланакопичення внутрішніх інвестицій.
ГоловатюкВ. ( [71], [70] ) в своїх дослідженнях виявляє вплив економічних і політичнихфакторів на привабливість інвестиційного середовища, велику увагу приділяємоніторингу інвестиційного клімату в Україні.
Форми,методи та інструментарій здійснення державної інвестиційної політики тамакроекономічну концепцію державної інвестиційної політики описує Лашко О. ( [97],[98] ).
Вматеріалі Романюка С. [138] “Методичний підхід до визначення рейтингуінвестиційної привабливості території” дається характеристика визначеннярейтингу території методами експертних оцінок та використанням показниківдинаміки.
Якщопитанням формування сприятливого інвестиційного клімату держави в науковихрозробках приділяється значна увага то регіональний аспект цього питаннязалишається осторонь.
Лишеостаннім часом появилось ряд робіт, які в тій або іншій мірі стосуютьсярегіональної сторони інвестиційної діяльності.Серед них можна виділити роботиМоліної О. ( [111], [112], [110] ) та Мокія А. ( [107], [108], [109] ). В цихпрацях розкриваються напрями політики щодо регіональної стратегії й практикиформування сприятливого інвестиційного клімату, особливості формування кліматув конкретно взятому регіоні.
Алевищенаведених розробок замало для вирішення проблеми створення сприятливогоінвестиційного клімату. В працях недостатньо розкрито питанняорганізаційно-правового регулювання інвестиційних процесів. Крім того, коженрегіон має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати приуправлінні інвестиційним процесом. Саме ці особливості є визначальними пристворенні системи моніторингу та координації інвестиційної діяльності регіону.
Багатоплановість,складність і недостатня розробка проблеми державного регулювання механізмівзалучення, вкладення, повернення інвестиційних коштів, а також системиуправління процесом реалізації інвестиційних проектів на регіональному рівні,наявність низки невирішених і дискусійних питань, об'єктивна необхідність їхкомплексного аналізу і наукового осмислення визначили вибір теми, мету та змістдослідження.
Разомз тим, гостро постала необхідність не тільки дослідити те, що відбувається напрактиці в регіоні, але й спрогнозувати розвиток подій, відпрацювати необхіднізасоби впливу на ці події.
Мета і завдання дослідження.Головною метою роботи є комплексна теоретична та практична розробка питаньудосконалення організаційно-правового механізму  регулювання інвестиційноїдіяльності. Дана розробка виходить із необхідності формування системи, щоспонукатиме активізації інвестиційної діяльності як в цілому в країні так і в конкретному регіоні.
Длядосягнення поставленої мети намічено вирішити наступні завдання:
—   уточнитинаукове визначення й структуру понятійного апарату категорії"Інвестиції" та розкрити зміст його складових з метою визначенняосновних напрямків, методів та інструментів удосконаленняорганізаційно-правового механізму інвестиційної діяльності;
—   дослідитиінвестиційну діяльність в Україні та в конкретному регіоні й обґрунтувати шляхиїї активізації;
—   проаналізуватиосновні чинники, що зумовили та визначають деформацію інвестиційної сфериекономіки України, оцінити їх вплив на ефективність інвестиційної діяльності  йвизначити основні тенденції у формуванні й використанні інвестиційних ресурсів;
—   розробитиосновні принципові умови оптимізації механізму державного регулюванняінвестиційного процесу;
—   сформуватисистему підвищення ефективності інвестиційної діяльності в конкретному регіоні;
—   викластинайбільш повний набір факторів, які формують сприятливий інвестиційний кліматрегіону.
Предметом даногодослідження є економіко-організаційні й правові відносини, що визначають умовифункціонування механізму інвестиційної діяльності.
Об'єктом дослідження ємеханізм інвестиційної діяльності  в Україні, що аналізується в аспектіудосконалення.
Методологія і методика дослідження.Теоретичною основою і методичною базою магістерського дослідження є науковіпраці вітчизняних і закордонних фахівців із проблем інвестиційної діяльності,укази Президента України, закони України, постанови і цільові програми Уряду, атакож інші офіційні документи і матеріали періодичної преси, присвяченідослідженню вказаних питань в їх критичному науковому осмисленні. При цьому використовувалисяметоди економічного і статистичного аналізу, порівняльний аналіз, опитування таін. В якості джерел інформації використовувалися матеріали Державного комітетустатистики, Міністерства економіки України, а також матеріали регіональних органіввлади.
Данаробота має дві особливості: по-перше, її методичною основою є класична теорія,прийнята в усьому світі та міжнародний досвід регулювання інвестиційноїдіяльності. По-друге, робота детально враховує особливості, які склалися вінвестиційній діяльності в Україні та в Вінницькій області.
Наукова новизнаотриманих результатів полягає у тому, що проведено комплексне дослідженняорганізаційно-правового механізму інвестиційної діяльності в Україні тавирішена важлива економічна проблема, пов'язана з обґрунтуванням перспективнихнапрямків її організації та розвитку в регіоні, а саме:
•уточнено наукове визначення та структура понятійного апарату категорії"інвестиції" та розкрито зміст його складових;
•на основі проведеного аналізу чинників, що зумовили й визначають деформаціюінвестиційної сфери економіки України встановлено сучасні тенденції уформуванні та використанні інвестиційних ресурсів.
•доведена необхідність активізації ролі держави держави в  в інвестиційномупроцесі та розроблені основні принципові умови, що мають бути закладені воснову механізму державного регулювання інвестиційної діяльності;
  • сформовано систему підвищення ефективності інвестиційної діяльності врегіоні, визначним напрямком якої є удосконалення механізму реалізації інвестиційноїстратегії.   Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, щорозроблені в магістерській роботі положення частково впроваджені тавпроваджуються у Вінницькій області та використовуються органами влади привирішенні проблем удосконалення організаційно-правового механізму інвестиційноїдіяльності. Розроблені в роботі пропозиції по удосконаленнюорганізаційно-правового механізму інвестиційної діяльності можуть бутирекомендовані органам виконавчої і законодавчої влади України для використанняпри розробці програми активізації інвестиційної діяльності, а також припідготовці правового забезпечення ефективного функціонування та стійкогорозвитку економіки.
 Особистий внесок здобувача. Розроблено концепцутальні засади створеннясприятливого інвестиційного клімату в регіоні.
Структура й обсяг роботи.Магістерська робота  складається зі вступу, трьох розділів, висновків, спискувикористаних джерел та додатків. Основний зміст роботи викладено на сторінках,з них  таблиці на сторінці, малюнків на сторінках. Список використаних джерелмістить найменувань на сторінках.
Структурароботи представляє послідовне та логічне дослідження визначених темою питань.
Увступі обґрунтовано актуальність проведених наукових досліджень, визначеномету, показано наукову новизну і практичну значущість здобутих результатів.
У першомурозділі роботи "Інвестиційний процес в умовах ринкової економіки"розкривається сутність інвестиційного процесу, цілі та задачі інвестиційноїдіяльності, обгрунтовано концептуальні основи створення сприятливогоінвестиційного клімату на регіональному рівні. Розглянуто поняття такласифікацію інвестицій, уточнено понятійний апарат категорії"інвестиції".
У другому розділі«Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні» проаналізованочинне законодавство, проведено аналіз сучасних тенденцій у регулюванніформування та використання інвестиційних ресурсів в Україні. Правовомурегулюванню інвестистиційної діяльності в Україні як одному з найважливішихфакторів поліпшення інвестиційного клімату приділено особливу увагу –визначаються основні юридичні засади здійснення інвестиційної діяльності натериторії України, наведено коментарі до законів з огляду на існуючу ситуацію вінвестиційній сфері. Подано характеристику інвестиційного процесу в Україні заумов кризи економіки, прроведено комплексний аналіз чинників деформаціїінвестиційної сфери економіки. Розглянуто компетенцію органів державної влади всфері інвестиційної діяльності. Проведено порівняльний аналіз заохоченняінвестицій в різних країнах.
 У третьому розділі "Проблеми створення сприятливого інвестиційного клімату в Вінницькійобласті" розроблено основні положення формування умов для організаціїінвестиційного процесу, які включають розробку принципових умов державногорегулювання інвестиційної діяльності, шляхи посилення ролі певних інститутів  вінвестиційному процесі. Практична та методична знахідка цього розділу – цедетальний аналіз конкретного регіону та визначення особливостей державногорегулювання інвестиційної діяльності в Вінницькій області. Розділ відбиваєреальну, існуючу ситуацію інвестиційної діяльності на регіональному рівні івключає такі питання: стан інвестування та  інвестиційний потенціал області,передумови створення сприятливого інвестиційного клімату в регіоні.
У висновках сформульованоосновні результати, здобуті у процесі досліджень.

РОЗДІЛ  I.
 
І/>НВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УМОВАХ
РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
1.1. С/>утність інвестиційної діяльності
           
            Поняттяінвестицій є занадто широким, щоб можна було дати йому єдине і вичерпневизначення. У різноманітних розділах економічної науки і різних галузяхпрактичної діяльності, його зміст має свої особливості.
            Умакроекономіці інвестиції — це частина сукупних витрат, що складається з витратна нові засоби виробництва (виробничі або фіксовані інвестиції), інвестиції внове житло, і приріст товарних запасів. Тобто, інвестиції — це частина валовоговнутрішнього продукту, не спожита в поточному періоді, яка забезпечує прирісткапіталу в економіку. У теорії виробництва, і в цілому в мікроекономіці,інвестиції, є процес створення нового капіталу. У фінансовій теорії підінвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто  — цесьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. Ряд авторіввважає, що інвестиції — це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на можливоневизначену майбутню вартість [106, с.4].
   Надумку І.Т. Балабанова, інвестиції — це довгострокове вкладення грошей дляотримання прибутку [47, с.92].
Умонографії «Інвестиції», підготовленої  Нобелевським лауреатом по економіці У.Шарпом разом з іншими американськими вченими відзначено, що в найбільш широкомурозумінні слово “інвестувати” означає: віддати гроші  сьогодні, щоб одержатибільшу їх суму в майбутньому. З даним процесом пов/>`язанідва чинники — час і ризик. Віддавати гроші необхідно зараз і у визначенійкількості. Винагорода наступає пізніше, якщо наступає взагалі, і її розмірзаздалегідь невідомий. У деяких випадках найважливішим чинником буде час(наприклад, для державних облігацій). В інших ситуаціях головним є ризик(зокрема, для опціонів на покупку звичайних акцій). У ряді випадків вагомими єодразу два чинники — час і ризик (наприклад, для звичайних акцій) [156, с.1].    
            Аналогічне визначення можна знайти і в іншій, не менш відомій монографії  «Основи інвестування»,підготовленої американськими економістами  Л.Гітманом і М.Джонком: інвестиція — це засіб розміщення капіталу, що може забезпечити зберігання або ріст сумикапіталу [69, с.4].
К.Еклунд  зазначає, що “інвестиції -  це те, що “відкладають” назавтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому”. При чомувін наголошує на тому, що в системі рахунків статистика інвестицій включаєтільки матеріальні витрати (на машини, споруди, устаткування та ін.), але невраховує найважливіші інвестиції в знання, наукові дослідження та освіту. Обсягінвестицій, як зауважує автор, визначається через це не зовсім точно [78,с.219].
Дж. Хунсон звертає увагу на те, що інвестиції означають дійсневиробництво капітальних товарів… Інвестиції – це обсяг реального капіталу,виробленого за визначений період часу. Це зауваження цілком слушне, оскількиігнорування натурально-речової сторони інвестиційного процесу часто призводитьдо зміщення предмета дослідження в область дослідження фіктивного капіталу,спекулятивного зростання капітальної вартості за рахунок фінансових операцій,біржової гри на курсах цінних паперів, зобов’язань тощо. Навіть в умовахрозвиненої економіки це може призвести до небажаних наслідків [92, с.138].  
            Термін«інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає  «вкладати». Унайбільше широкому трактуванні інвестиції представляють собою вкладаннякапіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повиненбути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявнихзасобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик,відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді [52, с.10].
   УЗаконі України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. зазначено,що інвестиції — це усі види майнових і інтелектуальних цінностей, щовкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, у результатіякої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [12, с.646].
Такимицінностями можуть бути:
Ø цільовібанківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
Ø рухоме йнерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування й інші матеріальні цінності);
Ø майновіправа, що випливають з авторського права, досвіду та інші інтелектуальніцінності;
Ø сукупністьтехнічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у виглядітехнічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації тогоабо іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);
Ø правакористування землею, водою, ресурсами, спорудами, устаткуванням, а також іншімайнові права;
Ø іншіцінності [12, с.646].
Визначення інвестицій Законом України в цілому відповідаєміжнародному підходу про розуміння інвестиційної діяльності  як процесувкладання ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метоюодержання прибутку в майбутньому.
Більшчітку уяву про інвестиції отримуємо наглядно розглянувши структуру інвестицій(дод.1.).
Можна виділити три основні функції,що виконують інвестиції в економічній системі:
а)забезпечення росту і якісного вдосконалення основного капіталу (фондів), як нарівні  окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому;
б)здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що  стосуютьсянайважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих,вартісних;
в)реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на ційоснові ефективності виробництва на мікро — і макрорівнях.
Варто відзначити, що вчені дають досить різноманітнукласифікацію інвестицій.
Наприклад, професор Вайнріх так  класифікує інвестиції [83,с.8]:
1. Щодо об'єкта вкладання:
Ø   інвестиціїв майно (матеріальні інвестиції), що безпосередньо беруть участь у виробничомупроцесі (інвентар, устаткування, запаси матеріалів);
Ø  фінансовіінвестиції — придбання прав на участь у справах інших фірм і боргових прав(придбання акцій і інших цінних паперів);
Ø  нематеріальніінвестиції (у нематеріальні цінності) — у підготовку кадрів, дослідження ірозробки, рекламу й ін. (дод.2.).
2. Класифікація з погляду  спрямованості дій:
Ø інвестиції наоснові проекту (початкові інвестиції або нетто-інвестиції) при заснуванні чипокупці підприємства;
Ø  інвестиціїна розширення (екстенсивні інвестиції), спрямовані на збільшення виробничогопотенціалу;
Ø  реінвестиції- зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їхна придбання, або виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримкискладуосновних фондів підприємства:
1) інвестиції на заміну;
2) інвестиції на раціоналізацію (модернізаціятехнологічна, і модернізація процесу);
3) інвестиції на зміну програми випуску;
4) інвестиції на диверсифікацію (зміну номенклатурипідприємства);
5) інвестиції на забезпечення виживання підприємства вмайбутньому
- брутто-інвестиції (складаються з нетто-інвестицій іреінвестицій).
Яковлєв А.І. виділяє три типи інвестицій [158 с.12]:
1. Реальні, що представляють собою довгостроковівкладення у сфері матеріального виробництва:
а) витрати на придбання земельних ділянок, устаткування;
б) витрати на проведення будівельно-монтажних робіт і ін.;
2. Інвестиції, що приносять прибуток через певнийперіод часу:
а) капіталовкладення в удосконалення продукції,довгострокову рекламу, реорганізацію підприємств і ін.;
б) інтелектуальні вкладення, направлені на підготовкуспеціалістів, передачу досвіду, «ноу-хау» і ін.
3. Фінансові, що включають витрати на проведенняфінансово-кредитної діяльності, у тому числі на проведення операцій з ціннимипаперами (придбання акцій, облігацій і ін.).
            БланкІ.А., із метою обліку, аналізу і планування інвестиції класифікує по такихознаках (дод.3.)[52, с.18]: 
1. По об'єктах вкладення засобів виділяють реальні іфінансові.
2. По характеру участі інвестування виділяють прямі інепрямі.
Під прямими інвестиціями розуміється особиста участьінвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні засобів. Прямеінвестування здійснюють, в основному підготовлені інвестори, що мають достатньоточну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмомінвестування.
Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, щоопосередковується іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовимипосередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективноговибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. У цьому випадку вониодержують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовимипосередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційнихкомпаній). Зібрані таким способом інвестиційні засоби посередники розміщують навласний розсуд — обирають найбільш  ефективні об'єкти інвестування, берутьучасть в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють потім серед своїхклієнтів. 
Непрямими     також    називають  портфельні  інвестиції.Пересада А.А. вважає,  що портфельніінвестиції здійснює пасивний інвестор, який отримує хоч невеликий, алестабільний прибуток. Такий інвестор, природно не рветься до управліннякомпанією, її фінансове стан цікавить його тільки в період виплати дивідендів.Інвестор, здійснюючи прямі інвестиції, іноді послідовно збільшує їхні обсяги зметою оволодіння контрольним пакетом акцій [130, с.12].
 3. По періоду інвестування розрізняють короткострокові тадовгострокові інвестиції. В залежності від термінів освоєння можуть бутидовгостроковими, середньостроковими і короткостроковими.
            Підкороткостроковими інвестиціями розуміються  вкладення капіталу на період небільш одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, покупкакороткострокових ощадних сертифікатів і т.п.).
   Під довгостроковими інвестиціями розуміються вкладеннякапіталу на період понад один рік. Цей критерій прийнятий у практику обліку,але як показує досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великихінвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: а)до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.
Відповідно до  методології  НБУ в Україні короткостроковими   вважаються інвестиції  до  1 року,  середньострокові  -  до3  років,  довгострокові   більш  3 років [55 с.47].  
4.  По формах власності інвестиції виділяють: приватні,державні, іноземні і спільні.
            Підприватними інвестиціями розуміється вкладення засобів, здійснювані громадянами,а також підприємствами недержавних форм власності, насамперед, колективної(правильніше було б назвати цю форму інвестицій «недержавними», але векономічній практика використовується термін «приватні»).
            Піддержавними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані центральними імісцевими органами влади і управління за рахунок засобів бюджетів, позабюджетнихфондів і позикових засобів, а також державними підприємствами й установами зарахунок власних коштів і позикових засобів.
            Підіноземними інвестиціями розуміються вкладення, здійснювані іноземнимигромадянами, юридичними особами і державами.
            Підспільними розуміються вкладення, здійснювані суб'єктами даної країни таіноземних держав.
5.По регіональній ознаці виділяють інвестиції в середині країни та за рубежем.
Під інвестиціями усередині країни (внутрішнімиінвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені втериторіальних межах даної країни.
Під інвестиціями за рубежем (закордонними інвестиціями)розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даноїкраїни (до цих інвестицій відносяться також придбання різноманітних фінансовихінструментів інших країн — акцій закордонних компаній, облігацій інших держав іт.п.).
Наведена класифікація інвестицій відбиває найбільшхарактерні їхні ознаки і при необхідності може бути поглиблена в залежності відпідприємницьких або дослідницьких цілей.
У світовій практика виділяють основні форми інвестування:фінансові та реальні інвестиції. Але  останнім часом  в економічній літературівизначилася нова — інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення) іінтелектуальні інвестиції, що зображено на рис.(дод.4.).  
            Фінансовіінвестиції — це вкладення засобів у різноманітні фінансові інструменти: фондові(інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити,паї й ін.
Реальні інвестиції — це вкладення у виробничі фонди(основні й оборотні). Головним чином — це вкладення в матеріальні цінності, атакож нематеріальні активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна,науково-практична, інструктивна, технологічна й інша документація).
            На думку У. Шарпа, у примітивних економікахосновна частина інвестицій відноситься до реальних, в той час як у сучаснійекономіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями.Високий розвиток інститутів фінансового інвестування в значній мірі сприяєросту реальних інвестицій. Як правило, ці дві форми доповнюють одна одну, а неконкурують між собою [156, с.1].
            При стабільній економіці всі інвестиції повиннібути одночасно інноваціями. В умовах кризи можливі інвестиції на підтримкудіючих, технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма в більшостівипадків складається з інтелектуальних інвестицій.
            Інтелектуальні інвестиції — це вкладення воб'єкти інтелектуальної власності, права на промислові зразки і корисні моделі.
Як було підкреслено раніше, у ринкових умовах важливим єподіл інвестицій на прямі і портфельні. Операції по прямих капіталовкладенняхможуть бути розпочаті з метою знаходження доступу до певних ресурсів або ринкуреалізації продукції фірми. Наприклад, фірма «Кеннер» використовує свої пряміінвестиції в Мексиці для складання іграшок, оскільки це дозволяє забезпечитидоступ до певних ресурсів і дешевої робочої сили.
Більшість із перерахованих вище авторів відзначають роль ізначення прямих інвестицій, тому що основними характеристиками прямихінвестицій є:
Ø  можливістьконтролю над ними;
Ø  високийрівень зобов'язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу ітехнологій;
Ø  доступдо зовнішніх ринків;
Ø   переважанняпродажу виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (якправило);
Ø  частковеправо власності.
На рух портфельних інвестицій впливає  різниця в норміпроцентних ставок, які виплачуються по різноманітних цінних паперах. Так,висока норма процентних ставок у США залучила велику кількість іноземнихінвесторів, особливо японських [77, с.10].  
Основними характеристиками портфельних інвестицій є:
Ø  відсутністьконтролю над іноземними операціями;
Ø  фінансовівигоди у вигляді кредитів.
Варто також відзначити, що інвестиції поділяться на чисті ітрансфертні.
Чисті інвестиції представляють собою капіталовкладення,спрямовані на підтримку і розширення основних фондів.
Трансфертні інвестиції або інвестиції, що носять характертрансферту, — це витрати грошей, що ведуть лише до зміни власника капіталу. Доних відноситься покупка акцій.
У господарській практиці можна виділити три центривкладення капіталу: профіт, венчур, центр витрат.
1. Профіт (фр.profit — прибуток, вигода) — це центр,прибуток, від діяльності якого стабільно перевищує витрати на цю діяльність.
2. Венчур (англ. venture — наважитися, ризикувати) — цецентр, що поки не приносить стабільного прибутку, але можливо, незабаром будеприносити його. Іншими словами, це ризикове вкладення капіталу в центр, що можезгодом, стати стабільним і перетворитися в профіт.
3. Центр витрат — це центр, через який проходитьгрошовий потік і результатом виходу з нього є в основному інформація.
Балабанов І.Т. поділяє інвестиції на такі види: ризикові,прямі, портфельні, ан/>’юітет [47, с.93].
Варто звернути увагу на такий вид інвестицій як  ан’юітет.
            Ан’юітет   (нім. annuitant — щорічний платіж) — інвестиції, що приносять вкладнику певний прибуток через регулярні проміжкичасу, частіше після виходу на пенсію. В основному це вкладення засобів устрахові і пенсійні фонди. Страхові компанії і пенсійні фонди випускаютьборгові зобов'язання, які їхні власники хочуть використовувати на покриттянепередбачених витрат у майбутньому.
До  ан’юітету  відносять також інвестиції в нерухомість, щоприносить прибуток.
Наведена вище класифікація інвестицій показує, що вони можутьбути дуже різноманітними. Але в кожній класифікації зустрічаються ті самі видиі форми інвестицій. Це такі інвестиції як: фінансові та реальні, прямі тапортфельні, ризикові й ін. Такі інвестиції у світовій практиці є основними ізначними. Водночас, незалежно від підходу поділу на різні групи, тобто їхньоїкласифікації, інвестиції — це засоби, що вкладаються з метою одержанняприбутку, доходу, і сприяють розвитку соціально-економічних процесів.           
Головна рольінвестицій у національному і світовому виробництві визначається рядом моментів.Утілюючись в елементи реального капіталу, вони формують матеріальну основусуспільного виробництва і створюють передумови для розширеного  відтворення.Інвестиційний механізм як інструмент реалізації інновацій забезпечуєвпровадження у виробництво новітніх досягнень науково-технічного прогресу іслужить джерелом підвищення ефективності виробництва й економічного росту.Інвестиції визначають основні макроекономічні пропорції в національнійекономіці — співвідношення між нагромадженням і споживанням, між промисловістюі сферою послуг, між окремими галузями і секторами і т.д. Головна рольінвестицій у суспільному виробництві служить головним доказом на користь того,що ефективно діючий інвестиційний механізм сприяє вирішенню проблеммакроекономічної стабілізації, структурної перебудови, спроможний вивестинаціональну економіку на шлях стабільного економічного росту [137, с.29].
            Водночас  необхідно враховувати таке протиріччя: кризовий стан економіки виключаєможливість ефективного динамічного інвестування. Початковий імпульс інвестиціямповинні дати перші позитивні результати політики макроекономічної стабілізації.
Інвестиціївідіграють важливу роль в ефективному розвитку економіки. Для того щобвизначити цю роль необхідно валові і чисті інвестиції розглядати як два окреміпоняття.
Валові інвестиціїпредставляють собою загальний обсяг засобів, що інвестуються у визначеномуперіоді, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва і наприріст товарно-матеріальних запасів.
Чисті інвестиціїпредставляють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційнихвідрахувань у відповідному періоді.
Динамікапоказника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни натому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій має негативне значення (обсягвалових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниженнявиробничого потенціалу і як наслідок — зменшення обсягу виробленої продукції.Така ситуація характеризує державу, яка «проїдає свій капітал»(дод.5.). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (обсяг валових інвестиційдорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічногоросту, тому що виробничий потенціал залишається при цьому незмінним (такаситуація характеризує державу, яка «тупцює на місці»). Якщо сумачистих інвестицій має позитивне значення (обсяг валових інвестицій перевищуєсуму амортизаційних відрахувань), це означатиме, що економіка перебуває встадії розвитку, тому що забезпечується розширене відтворення її виробничогопотенціалу (держава з «економікою, що розвивається») [52, с.14].
 Характеризуючи економічнусутність інвестицій, слід зазначити, що в сучасній літературі цей термін інодітрактується помилково і занадто вузько.
Найбільше типовапомилка полягає в тому, що під інвестиціями розуміється будь-яке вкладеннязасобів, що може не призводити ні до росту капіталу, ні до одержання прибутку.До них часто відносяться так звані “споживчі інвестиції” (покупка телевізорів,автомобілів, квартир, дач тощо), що по своєму економічному змісту до інвестиційне відносяться — засоби в придбання цих товарів витрачаються в даному випадкуна безпосереднє споживання (якщо їхнє придбання не переслідує ціль подальшогоперепродажу).
У вітчизнянійекономічній теорії і практиці до 1991 року поняття “інвестиції” замінювалосяпоняттям “капітальні вкладення”. В даний час ця помилка досить частозустрічається як в літературі, так і практиці. Інвестиції в цьому випадкурозглядаються як вкладення засобів у відтворення основних фондів (будинки,устаткування, транспортні засоби тощо). Водночас, інвестиції можутьздійснюватися й в оборотні активи, і в різноманітні фінансові інструменти(акції, облігації, тощо), і в окремі види нематеріальних активів (придбанняпатентів, ліцензій, «ноу-хау» тощо). Отже, капітальні вкладення є більш вузькимпоняттям і можуть розглядатися як одна з форм інвестицій, але не як їхнійаналог [140, с.136].
У багатьохвизначеннях інвестицій відзначається, що вони є вкладенням коштів. З такимтрактуванням цього терміна також можна не погодиться. Інвестування капіталуможе здійснюватися не тільки в грошовій формі, але й в інших формахспонукуваного і нерухомого майна, різноманітних фінансових інструментів(насамперед  цінних паперів), нематеріальних активів тощо [52, с.12].
У ряді визначеньвідзначається, що інвестиції представляють собою довгострокове вкладеннязасобів. Природно, окремі форми інвестицій (у першу чергу, капітальнівкладення) носять довгостроковий характер, проте інвестиції можуть бутикороткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в акції,ощадні сертифікати тощо).
Інвестиції граютьважливу роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки.У результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва,росте національний доход, розвиваються й ідуть вперед в економічномусуперництві галузі і підприємства, які в найбільшій мірі задовольняють попит наті або інші товари та послуги.
Інвестиційнадіяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави пореалізації інвестицій.
До кола суб’єктівінвестиційної діяльності відносяться громадяни та юридичні особи України таіноземних держав, а також держави. Суб’єктами інвестиційної діяльності можутьбути інвестори, замовники, виконавці робіт, а також постачальники, банківські,страхові та посередницькі організації, інвестиційні біржі та інші учасники [92,с.141].
Центральне місцев інвестиційному процесі інвесторам. Інвестор, згідно із Законом – це фізичначи юридична особа, яка приймає рішення про вкладення власних, позичкових ізалучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а такожвиконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Інвесторамиможуть бути:
·  органи, уповноважені керуватидержавним і муніципальним майном або майновими правами;
·  громадяни, в тому числііноземні;
·  підприємства, підприємницькіоб’єднання та інші юридичні особи, державні та міжнародні організації.
Другим учасникомінвестиційного процесу є замовник. Замовником можуть бути інвестори, а такожбудь-які особи, уповноважені інвестором на здійснення інвестиційного процесу, якщоінше не передбачено договором між ними. Якщо замовник не є інвестором, то віннаділяється правами володіння, користування і розпорядження інвестиціями наперіод і в межах повноважень, які встановлені договором з урахуванням чинногозаконодавства.
Третій учасникінвестиційного процесу – користувачі об’єктів інвестиційної діяльності. Нимможуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи, державні таміждержавні організації, для яких створюється об’єкт інвестиційної діяльності.
Об’єктами інвестиційноїдіяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні й обігові кошти вусіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошовівклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єктивласності, а також майнові права [92, с.141].
Основною ціллюінвестиційної діяльності є забезпечення найбільше ефективних шляхів реалізаціїінвестиційної стратегії на окремих етапах її розвитку.
Ціль повинна бутичіткою і конкретною, змістовною. Ціль також повинна бути досяжною щодо часу ізасобу її досягнення; враховувати можливості компанії, дії, зовнішнєсередовище. Цілі визначають стратегію. Може виникнути необхідність зміни цілі,якщо вона є нереальної під час розгляду до можливої стратегії.
У процесіреалізації цілі інвестиційна діяльність спрямована на вирішення такихнайважливіших задач:
1)  Забезпечення високих темпівекономічного розвитку компанії за рахунок ефективної інвестиційної діяльності.Стратегія розвитку будь-якої компанії і фірми з моменту її створення припускаєпостійний економічний ріст за рахунок збільшення обсягів діяльності. Цейекономічний ріст забезпечується в першу чергу за рахунок інвестиційноїдіяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні ціліорганізації. Між ефективністю інвестиційної діяльності і темпами економічногорозвитку існує прямий зв'язок.
2)  Забезпечення максимізаціїприбутків (доходів) від інвестиційної діяльності. Прибуток є основнимпоказником, що характеризує результати не тільки інвестиційної діяльності, алеі всієї господарської діяльності компанії. Проте для цілей економічногорозвитку, потрібна не балансовий, а чистий прибуток, що залишається в їїрозпорядженні, тобто  чистий від податків і інших обов'язкових платежів. Тому,при наявності альтернативних рішень у напрямках інвестування випливає за іншихрівних умов вибирати ті, що забезпечують в остаточному підсумку найбільшу сумучистого прибутку в розрахунку на капітал. Капіталовкладення при використанніприбутку здійснюються, якщо прибуток від їхнього використання виявиться ненижче встановленої мінімальної або цільової норми прибутку.
3)  Забезпечення мінімізаціїризиків. Інвестиційні ризики дуже різноманітні і супроводжують практично всіформи інвестиційної діяльності і напрямки інвестицій. При певних несприятливихобставинах ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку і доходу відінвестицій, але і частини інвестованого капіталу. Тому при прийняттіуправлінських рішень, пов'язаних із реалізацією окремих інвестиційних проектів,необхідно істотно обмежувати інвестиційні ризики і пов'язані з ними фінансовівтрати.
До чинників, що забезпечують зниження і подолання ризиків дляінвесторів ставляться:
Ø  рівеньрозвитку продуктивних сил і стан ринку інвестицій;
Ø   правовеполе держави (законодавча база);
Ø  станфінансово-кредитної системи;
Ø  статусіноземного інвестора;
Ø  інвестиційнаактивність населення [146, с.112].
Найважливіші рішення, прийняті у сферіфінансування, ставляться до питань інвестування і вибору джерел їх фінансування.
       Інвестиційні рішення приймаються потаких питаннях, як:
 оптимізація структури активів, визначення потреб уїхній заміні або ліквідації;
 розробка інвестиційної політики, методів і засобівїї реалізації; визначення потреб у фінансових засобах;
 планування інвестицій по фірмі в цілому; розробка ізатвердження інвестиційних проектів, розроблених у виробничих підрозділах;
 управління портфелем цінних паперів [68, с.208].
4) Забезпечення фінансової стійкості іплатоспроможності компанії в процесі здійснення  інвестиційної діяльності.Інвестиційна діяльність пов'язана з відволіканням фінансових засобів у великихрозмірах і, як правило, на тривалий період. Це може призвести до зниженняплатоспроможності компанії по поточних операціях, і своєчасному виконаннюплатіжних зобов'язань перед партнерами, державним бюджетом і іншими їхнімивидами, тобто створенню передумов для банкрутства. Крім того, фінансуванняокремих інвестиційних проектів часто здійснюється за рахунок значного залученняпозикових засобів. Різке підвищення частки позикових засобів в активах компаніїможе призвести до зниження фінансової стійкості в довгостроковому періоді.Тому, формуючи джерела інвестиційних ресурсів, варто заздалегідь прогнозувати,який вплив це матиме на фінансову стійкість компанії і поточнуплатоспроможність.
5) Вишукування шляхів прискорення реалізаціїінвестиційної програми. Намічені до реалізації інвестиційні програми повиннібути виконані якнайшвидше   виходячи з таких розумінь: насамперед, високі темпиреалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічногорозвитку компанії в цілому; крім того, швидка реалізація інвестиційних програмсприяє зниженню інвестиційних ризиків, пов’язаних із несприятливими змінамикон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням інвестиційного клімату в країні [52,с.32].
            Усі задачі інвестиційної діяльності сильно пов’язані одна зодною. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії може бути досягнуте,з одного боку, за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм,передбачених на тому або іншому етапі її розвитку. У свою чергу, максимізаціяприбутків від інвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівняінвестиційних ризиків, отже, ці показники повинні бути оптимальними між собою.Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпеченняфінансової стійкості і платоспроможності.
            Виходячи з цього, серед розглянутих задач інвестиційноїдіяльності пріоритетною є не максимізація прибутку від інвестиційноїдіяльності, як це стверджується в багатьох публікаціях, а забезпечення високихтемпів економічного розвитку компанії при достатній її фінансовій стійкості впроцесі цього розвитку. 
Основниминапрямками інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності тепер ів найближчому майбутньому будуть:
- поліпшення відтворювальної структурикапіталовкладень;
- підвищення питомої ваги витрат на технічнепереозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок;
- удосконалення технологічної структури капітальнихвкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення,відповідно, будівельно-монтажних робіт;
- зміна галузевої структури капітальних вкладень зпогляду значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, щовиробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільськегосподарство, переробні галузі, легка і харчова промисловість), послуги;
- пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннямипрогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженнюресурсоємкості виробництва і підвищенню якості продукції;
- збільшення обсягів капітальних вкладень набудівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування імедичного забезпечення;
- збалансованість інвестиційного циклу.

1.2. К/>онцептуальніоснови створення сприятливого
інвестиційного клімату нарегіональному рівні
Невідповідністьміж фактичними і очікуваними наслідками економічних реформ в нашій країні поприоб'єктивні та суб'єктивні причини, викликає потребу в критичному, а, можливо, йальтернативному погляді на використовувані у світі заходи реформування. Вкрайнеобхідно враховувати внутрішні, приховані процеси і тенденції розвиткусвітового господарства, які в умовах глобалізації суттєво впливають на розвитокнаціональних економічних систем, особливо перехідних, нестабільних економік.
Такий аналізповинен спиратись на теоретичні напрацювання економічної науки щодо мотиваціїруху капіталів і на практичні прояви теоретичних побудов. Потребує переглядуактивно формований за роки незалежності України стереотип про надзвичайнонесприятливий інвестиційний клімат як головну перешкоду для інвестування.Щонайменше, необхідно розібратись, які з факторів є найбільше дестимулюючимидля залучення інвестицій і які заходи е реально можливими та дієвими длямінімізації їх впливу. Власне на основі подібного аналізу можна обґрунтовуватизагальнодержавну стратегію та регіональну політику формування сприятливогоклімату.
Тобто, необхіднообгрунтувати вибір концептуальних засад  стратегії нашої країни, здійсненнязаходів, спрямо­ваних на створення «сприятливого» (точніше — «раціонально сприятливого») клімату. При цьому не обов'язковопроходити всі попередні етапи розвитку інвестиційного процесу (етап переважанняпортфель­них інвестицій у формі дочірніх компаній та товарних кредитів дляреалізації інвестиційних проектів; етап переважно прямого інвестуванняпідприємницького капіталу в промисловість та сферу послуг в слаборозвинутихкраїнах;  етап інвестування не лише фінансових, а і «невідчутних»ресурсів у формі об'єктів промислової власності і прав на них та останній етапрозвитку світової системи капіталів, що орієнтується на експортвисокотехнологічних капіталів та товарів, а, з іншої сторони, імпортрезультатів інтелектуальної праці, в тому числі в опосередкованій форміімміграції науково-технічних спеціалістів [108, с.53], включаючи їх негативнінаслідки, а, наскільки це можливо, варто включитись у ці процеси на останньому,сучасному етапі. Власне, це і є головною методологічною проблемою українськоїмоделі трансформації соціально-економічної системи— яким чином,раціонально доцільним іможливим, здійснити якісне і кількісне«переміщення» від існуючої до бажаної соціально-економічної моделі.
З наведенихпозицій зробимо спробу розглянути регіональний аспект проблеми залученняінвестицій. Відомо, що до параметрів інвестиційного клімату на макрорівнівідносять характеристики політичного та економічного становища країни тасоціального  клімату — державну політику щодо інвестицій, традиції дотриманняміжнародних угод, схильність до націоналізації іноземної власності, участь всистемі міжнародних договорів, сталість державних інституцій ї спадковістьполітичної влади, прагматичність економічної політики держави, ефективністьроботи державного апарату тощо. Особливе значення мають характеристики, яківпливають на рівень невизначеності інвестиційної діяльності: сталість інесуперечливість умов господарської діяльності (правової бази), стабільністьекономічного розвитку країни в сукупності його параметрів, толерантністьсоціальної складової економіки щодо інвестицій, приватної власності тощо. Удвосторонніх відносинахміж інвесторами і  економічними суб'єктами,державними органами інвестиційний клімат конкретизується на мікрорівні.
Наведені вищевзаємопов'язані між собою характеристики інвестиційного клімату формуються підвпливом об'єктивних і суб'єктивних факторів. До перших віднесемо впливзовнішнього середовища першого порядку — процесів, які відбуваються в Світовійекономіці та міжнародних відносинах: глобальних тенденцій економічногозростання чи спаду; фінансових криз в окремих центрах-економіках чи наекономічній периферії; співвідношення попиту і пропозиції капіталів; змін вструктурі видів інвестицій, їх мобільності та орієнтації на тривалі, середні чикороткі терміни отримання ефекту; геополітичної стабільності міжнароднихвідносин тощо, а також обумовленої цими факторами системи міжнародних дво- ібагатосторонніх правових відносин, організаційних утворень і союзів, щозабезпечують їх втілення в життя. Можливості зміни цих факторів для уряду єдосить обмеженими і окреслюються сферою міждержавних угод з лідерами світовоїекономіки та контрольованими міжнародними фінансовими організаціями. В основіцих угод лежать геополітичні інтереси різних країн та суперечності розвиткувсесвітньої економіки [153, с.5].
Для нашої країниважливо враховувати існуючі геополітичні інтереси провідних країн та їхугруповань, суперечності при обґрунтуванні власної зовнішньоекономічноїстратегії, укладенні відповідних міждержавних договорів, в тому числіінвестиційних угод та угод про взаємнийзахист інвестицій, вступі доміжнародних союзів. Зрозуміло, що на регіональному рівні державногоуправління можна лише ініціювати їх підготовку або укладати міжрегіональніугоди з прилеглимидо кордону сусідніми країнами в межахзагальнодержавної зовнішньоекономічної політики.
До зовнішніхоб'єктивнихфакторій формування інвестиційного клімату другого порядку віднесемо об'єктивніпередумови, що визначають існуюче ставовище у національній економіці іперспективи його змін, а саме: рівень суспільно-політичної злагоди з питаньголовноїмети розвитку соціально-економічної системи країни і способівїї досягнення; якісні і кількісні параметри трудових ресурсів; наявність тастан інших ресурсів — фінансових, матеріально-технічних, природно-мінеральнихтощо; рівень розвитку фізичної та інституціональної інфраструктури економіки, втому числі фінансово-банківської, страхової, інформаційно-консультаційної;ступінь залежності економіки від інших країн та впливу інерційності економічнихпроцесів в минулому на сучасне становище; ефективністьсистемидержавного регулювання діяльності економічних суб'єктів, особливо в частині раціональноїдосконалості законодавчої і нормативноїбази та механізмів її реалізаціїв практиці господарювання тощо.
Наведені фактори(передумови) різною мірою підлягають впливу організаційно-економічних заходівне лише на регіональному, а й на загальнодержавному рівні управління. Цеобумовлено, головним чином, інерційністю глибинних передумовсуспільно-політичних і соціально-економічних процесів, які базуються наетнопсихологічних характеристиках основного економічного ресурсу — трудового.Слід вказати, що деструкція позитивних характеристик трудових ресурсіввнаслідок економічно несправедливих дій держави має незворотний, дієвішийхарактер, ніж конструктивні заходи з формування сучасних стандартів«людського капіталу». Для прикладу, період модернізації виробничогопотенціалу окремого підприємства чи навіть галузі може бути окреслений певнимчасовим інтервалом (5-10 років при наявності необхідних фінансових ресурсів).Проте зміна ставлення господарств чи окремих осіб до заощадження танагромадження коштів з метою їх наступного інвестування, анеспоживання, потребує часу, співставного з тривалістю активного життя цілогопокоління.
Таким чином, вконтексті досліджуваної проблеми можна стверджувати, що в країні відсутніоб'єктивні передумови для формування привабливого інвестицій­ного середовища зарахунок факторій другого порядку. Підкреслимо, що це стосується якзагальнодержавного, так і ще більше — регіонального рівнів управліннясоціально-економічними процесами.
Отже, єдиноможливимиз огляду на остаточні результати змін та задовільні терміниїхдосягнення для впливу на інвестиційний клімат є фактори третього порядку, якізабезпечують створення системи приймання капіталів — комплексної системиорганізаційно-економічних заходів та відповідної інституціональної і фізичноїінфраструктур збалансування інтересів інвестора і країни в раціонально можливихі доцільнихмежах. Підкреслимо, що формування такої системивидається реально можливим на регіональному рівні управління економікою,особливо це стосується усунення перешкод суб'єктивногоадміністративно-бюрократичного характеру. До найважливіших елементів системиприймання капіталу відносять [108, с.56]:
· розповсюдженняпа іноземні інвестиції принципів національного режиму
капіталовкладень;
· посиленняринкових методів регулювання іноземних інвестицій;
· надійнеправове забезпечення інвестицій та ефективнодіюча система
відповідних.державних органів;
· обґрунтуванняі створення гнучкої системи національних пріоритетів в
процесі залученняінвестицій.
 Можна погодитисьз необхідністю поширення на іноземних інвесторів національного режимукапіталовкладень. Тут слід врахувати, що основні потоки зарубіжних інвестиційспрямовуються у країни з високим рівнем розвитку, інвестиційний клімат в яких єдостатньо привабливим і без спеціальних пільгових умов. В нашій державі існуютьоб'єктивні труднощі щодо діяльності іноземних суб'єктів господарювання впорівнянні з національними. В той же час економічна потужність іноземних капіталівзначно перевищує можливості національних інвесторів.
Тому відхилення вданому випадку від національного інвестиційного режиму необхідні, але в межахнауково обґрунтованих пріоритетів розвитку економіки країни, окремих галузей,територій.
Що ж стосуєтьсятези про посилення ринкових методів регулювання інвестицій, то світовий досвідприйому інвестицій переконливо свідчить про неможливість забезпечити в умовахперехідної економіки ефективне збалансування інтересів інвесторів і приймаючоїкраїни за допомогою класичних ринкових важелів.
Питанняспіввідношення економічних і адміністративних методів регулювання потоківкапіталів е вторинним, похідним від обґрунтування пріоритетів(галузеве-територіальних, часових, за видами і формами інвестицій, щодоякихслід застосовувати методи стимулюваннячи дестимулювання інвестиційноїактивності. Вихідним пунктом обґрунтування цих пріоритетів повинна статиреальна оцінка інвестиційної привабливості економіки з погляду інвесторів впоєднанні з критичною оцінкою можливостей усунення перешкод на шляху потоківкапіталів на регіональному рівні. Для цього детальніше зупинимось на дійсних, ане декларованих цілях інвестування. Подібна оцінка є надзвичайноважливиметапом розробки інвестиційної політики (загальнодержавної і регіональної), томущо за сукупністю та впливом позитивних факторів інвестиційного клімату нашакраїна значно відстає, а за впливом негативних, дестимулюючих інвестиційнудіяльністьзначно випереджає відповідні параметри інвестиційного кліматурозвинутих економік. Власне тому строго економічна ціль інвестиційного процесу- отримання прибутку на капітал може бути властивою лише для інвестицій врозвинуті країни. В вітчизняній економіці слід шукати інші, особливі ціліінвестиційної діяльності, через що процес інвестування носить спорадичний,разовий, а не постійний, безперервний характер, а обсяги інвестицій енесуттєвими в порівнянні з потоками прямих іноземних інвестицій між розвинутимикраїнами [151, с.143].
Розглянемо тринайпоширеніші теорії прямого інвестування [141, с.665]. Насамперед, це теоріямонополістичної переваги, яка забезпечує дочірній компанії вищий, ніжнаціональним конкурентам рівень ефективності і пов'язана з теорією організаціївиробництва. Внаслідок досконалішої організації масштабів виробництва,фірма-монополіст здійснює географічну диверсифікацію конкурентної продукції(горизонтальна інтеграція), випуск проміжної (первинної) продукції длявітчизняного виробництва (зворотна вертикальна інтеграція) або остаточноїпродукції з вітчизняних напівфабрикатів (форвардна вертикальна інтеграція).Реалізація теорії монополістичної переваги відбувається на основі досконалішихзнань (технологій, навиках менеджменту і маркетингу), моделі життєвого циклупродукту. Олігопольне становище крупних фірм вимагає постійно розширювати ринокз метою протидії конкурентам-олігополістам та забезпечення зростаннявнутрішньої економії внаслідок ефекту масштабу та конкурентних переваголігополістів в доступі до світових ривків капіталу.
Дещо інший напрямузагальнень висвітлює теорія інтерналізації (трансформації видатків), щобазується на припущенні про неспроможність, ринків до оптимального розміщенняресурсів внаслідок природних, об'єктивно існуючих та встановлених урядомзовнішніх (неринкових) ефектів в ринковій ціні. В цих умовах зберегтимонопольні переваги багатонаціональні компанії можуть лише шляхом заміниоперацій з матеріальними чи нематеріальними ресурсами на зовнішніх ринкахфункціонуванням власного, внутрішнього корпоративного ринку. Не зайвезауважити, що цей ринок меншою мірою залежний від дій національних урядів іефективніший внаслідок використання трансфертного ціноутворення, інших неринкових за своїм характером методів господарювання.
Синтезованимваріантом розглянутих теорій е еклектична парадигма прямих іноземнихінвестицій, в межах якої робиться спроба пояснити різноманітність композиціїформ і видів іноземного інвестування для різних приймаючих країн. Впливнаціональних факторів (природних, трудових ресурсів, географічне розміщення,структура і рівень розвитку ринку, ступінь і дієвість втручання національноїдержави) визначає вибір співвідношення між товарним експортом, ліцензуванням,прямими інвестиціями і їх формами (грошові частки у статутному капіталі,майнові і немайнові внески), неакціонерні форми інвестування (лізинг,франчайзинг, гудвіл тощо). Можливо, саме еклектична парадигма найбільшою міроювідповідає економічним відносинам в умовах глобалізації світової економіки іможе претендувати на роль основи загальної теорії міжнародних економічнихвідносив. Наголосимо, що в межах еклектичної парадигми достатньо повно можнаобґрунтувати стратегію і операційні завдання державної (регіональної) політикищодо іноземних інвестицій.
Отже,підсумовуючи вищесказане відмітимо,  що стратегія формування інвестиційногоклімату та засоби стимулювання інвестиційної активності повинні бутиорієнтовані як на іноземного, так і, головним чином, на вітчизняного інвестора.
По-друге, такаполітика повинна враховувати прогресуюче зниження реального споживання, а отже- платоспроможного попиту внутрішньоукраїнського ринку. Тобто, подальшепосилення впливу фактора збутових можливостей, як потенційно єдиного на данийчас мотиву імпорту капіталів в Україну, можливе лише шляхом захистунаціонального виробництва та зростання реального споживання населення.
По-третє,об'єктивна оцінка становища свідчить про неможливість змін у стратегічнійорієнтаціїіноземних інвесторів на збутза рахунок зміниекономічної політики в середньотерміновій перспективі. Але економічна ситуаціяу нашій країні не дозволяє забезпечити рівень конкурентноздатності на ринкахкапіталів, аналогічний сусіднім державам, через формування системи стимулів іпільг інвесторам. [74, с.130].
Висновок пропереважаючі збутові пріоритети підтверджується й пофірмовим аналізом найбільшихінвестиційних проектів в Україні. Причому в галузях, які володіють потенційновеликим ринком внаслідок монополістичного чи олігополістичного становища(телекомунікації, електроенергетика, нафтопереробка, харчова промисловість,внутрішня і зовнішня торгівля тощо) інвесторам вдається отримати значно вищийрівень дохідності, ніж середній світовий (у 1997 р. 15% річних до обсягуінвестицій) чи навіть близький до рівня в розвинутих економіках (20-25%). Дляприкладу, сукупні інвестиції здійснені у сфері телекомунікацій спільнимпідприємством Utel становили з 1992 р. близько 175 дол. США, а доходи лише за1998 р. — 338,3 млн. дол. США, прибуток — 38,3 млн. дол., США. Тобто, термінокупності інвестицій, враховуючи їх здійснення за роками, можна оцінити в 3-5років. Орієнтація на розширення ринків збуту чи перспективне закріплення на нихможе носити й більш завуальований характер, як, наприклад, у харчовій,тютюновій промисловості чи у виробництві сільськогосподарської техніки знаступним постачанням запасних частин, комплектуючих зарубіжного виробництва.Проте загалом не можна заперечити висновок про те, що при наявності переваг(теперішніх чи майбутніх) іноземні інвестори здійснюють інвестиції, незважаючина будь-які перешкоди [107, с.35].
Таким чином,загальнодержавна політика формування сприятливого інвестиційного кліматуповинна забезпечити узгодження інтересів держави та інвесторів з врахуванняміснуючого співвідношення пропозиції і попиту на ринку капіталів, реальнихможливостей нашої країни, створити такі умови господарської діяльності, якібули б привабливіші від тих, що пропонують інші потенційні імпортери капіталів.Наголосимо, що не обов'язково слід використовувати лише стимулюючі інвестиційнізаходи, не менш дієвим може бути протекціонізм щодо інших видів міжнароднихекономічних відносин.
Враховуючивикладене, сформулюємо основні напрями загальнодержавної стратегіїрегулюванняіноземних інвестицій.
1. Посиленняпротекціонізму щодо товарного імпорту, насамперед, у частині жорсткогодотримання чинних тарифних бар'єрів і широкого застосування нетарифнихобмежень. Зазначимо, що в Угорщині, яказаймає провідне становище вімпорті капіталів (1439 дол. на одного мешканця станом за 1997 р.), збереженозастосування кількісних обмежень імпорту(в 1994-98рр. розмірквоти наімпорт товарів становив 400-600 млн. дол.) та експорту(близько6% обсягів квотується) [85, с.25].
2. Забезпеченнярегіонально-галузевої орієнтації інвестиційної активності і, головне, — стабільних умов господарювання, в залежності від потенціалуконкурентноздатності виробництва товарів, надання послуг, виконання робіт, окремихтериторій на зарубіжних ринках. Певною мірою цей напрям в останні рокиреалізується в проектах спеціальних економічних зон чи режимів інвестиційноїдіяльності. Завдання полягає в переведенні дещо стихійного, кон'юнктурногопроцесу в рамки системної і планомірної загальнодержавної політики.
3. Формуваннязагальнодержавної інвестиційної політики «знизу — догори» черезузагальнення (синтез) регіонально-галузевих напрямів і економічних інструментів(варто наголосимо, що останні повинні реалізовуватись при безумовномудотриманні обмежувальних критеріїв економічної та екологічної безпеки держави).
4. Поступове іпослідовне зменшення впливу дії факторів, які дестимулюють інвестиційнуактивність (нестабільність законодавства; нездатність уряду дотримуватисьзобов'язань; надмірний державний контроль; відсутність підтримки з боку органіввиконавчої влади; недостатній розвиток телекомунікаційної і транспортноїмережі; корупція).
Як зазначалосьраніше, можливості створення особливих стимулюючих інвестиційний процес умовгосподарювання на регіональному рівні обмежені. Тому регіональна складовазагальнодержавної політики формування сприятливого інвестиційного кліматуповинна орієнтуватися переважно на усунення перешкод у здійсненні інвестиційноїдіяльності. При цьому, враховуючи нижчий рівень інвестиційної привабливостіукраїнської економіки в порівнянні з іншими країнами, принципово важливим єзабезпечення абсолютно рівних умов здійснення інвестицій для вітчизнянихсуб'єктів господарювання.
Для регіональноїполітики стимулювання інвестицій важливим є аспект, пов'язаний з геополітичнимиінтересами різних держав чи міждержавних угруповань, які ефективно реалізуютьсяними через різні форми експорту капіталів (програма технічної допомоги, імпорткапіталів у формі позичкового і функціонуючого капіталу). Цей аспект маєвиняткове важливе значення для нашої країни, враховуючи її масштаби, економічніта соціальні зв'язки, які склались історично у різних регіонах з сусіднімикраїнами. Саме тому географія імпорту капіталів може бути значущим факторомгеографічної орієнтації процесу зовнішньоекономічної інтеграції державизагалом.
З урахуваннямцього визначимо основні засади розробки стратегічного плану формуваннясприятливого інвестиційного клімату у регіоні наступним чином. Насамперед,визначимо, що метою розробки і реалізації стратегічного плану є створенняінвестиційного клімату, конкурентоспроможного за основними параметрами заналогічними регіонами сусідніх держав та України. По-друге, при розробцістратегічного плану, крім загальних принципів планування, доцільно забезпечитидотримання таких основних принципів, як:
— довгостроковаорієнтація планових завдань і заходів у поєднанні з конкретним планом дій щодозменшення інвестиційних ризиків та відновлення довіри інвесторів до потенційнихпартнерів та органів влади;
— дотриманнячинного законодавства та узгодження з програмними заходами уряду України іорганів державного управління області;
— максимальноможливе збалансування інтересів інвесторів та соціально-економічних інтересіврозвитку регіону на основі поліпшення обґрунтованості, інформаційної таправової забезпеченості інвестиційних проектів;
— раціональнодопустиме усунення перешкод організаційно-технічного характеру на місцевомурівні для початкового етапу діяльності.
Важливим аспектомє забезпечення послідовного досягнення стратегічних цілей і виконання плановихзавдань, для чого виділимо декілька етапів плану: попередній (один рік);базовий(3 роки); етап розвитку (5 років). Стратегічною метою першогоетапу визначимо відновлення довіри інвесторів до партнерів та органівдержавного управління щодо умов інвестиційної діяльності, активнішепропонування господарського комплексу регіону як об'єкта інвестиційноїактивності на зарубіжних ринках капіталів і, як наслідок, прискорення темпівзростання обсягів іноземних інвестицій.
На другому етапідоцільно завершити формування системи залучення інвестицій, що забезпечило бобсяги інвестицій у розрахунку на одного мешканця у конкретних визначенихобсягах.
Стратегічноюметою третього етапу визначимо створення інвестиційного клімату, основніпараметри конкурентноздатності якого забезпечили б конкуренто­спроможністьрегіону як об'єкта інвестиційної діяльності на рівні аналогічних регіонівУкраїни та сусідніх держав.
Стратегічні таопераційні завдання першого етапу повинні передбачати аналіз становища на ринкукапіталів, характерних тенденцій та процесів, уточнення аналітичних оцінок конкурентоспроможностірегіону як об'єкта інвестиційної діяльності та розробка заходів з її підвищенняі, з врахуванням цього, інвентаризацію інвестиційних проектів і програм,здійснюваних у регіоні, виявлення та усунення проблем і перешкод у діяльності іноземнихінвесторів. Важливими є координація підготовки найбільш значних длягосподарського комплексу інвестиційних проектів і програм, розробка іздійснення комплексу міжнародного маркетингу інвестиційних проектів назарубіжних ринках капіталів, а також здійснення заходів з концентрації тапідвищення ефективності використання в пріоритетних для області галузях ітериторіях фінансових ресурсів міжнародних програм допомоги, іноземних фондівта спеціальних фінансових інституцій. Крім цього, надзвичайно актуальним уконкурентній боротьбі за капітали є розробка і реалізація підпрограмиформування іміджу регіону як об'єкта інвестиційної діяльності з відносносприятливішим інвестиційним кліматом, а також пропагування цивілізованих ісумлінних відносин з інвесторами в середовищі українських підприємців танаселення.
Вказаністратегічні завдання деталізуємо у вигляді таких першочергових операційнихзавдань на початковому етапі формування реалізації стратегічного плану:
1. Формуваннясистеми та механізмів координації діяльності органів державного управління,суб'єктів підприємництва та їх асоціативних органів фінансово-банківськихустанов, консультаційних фірм, громадських організацій, засобів масовоїінформації з усунення нераціональних та незаконних перешкод у здійсненніінвестицій.
2. Дерегулюванняв раціонально допустимих межах інвестиційної діяльності на місцевому рівні таініціювання змін у законодавчих та нормативних актах загальнодержавного рівня.
3. Здійсненнязаходів з доопрацювання уніфікованих форм типових контрактів з іноземнимиінвесторами та їх запровадження у практику інвестиційної діяльності.
4. Створеннянедержавних та змішаних інституціональних органів сприяння іноземнимінвестиціям, включаючи формування фінансово-економічних та правових механізмівїх взаємодії з суб'єктами інвестиційного процесу і органами державногоуправління, а саме консорціуму навчально-консультаційних таекспертно-інформаційних фірм, що спеціалізуються на наданні послуг інвесторам,палати незалежних експертів; постійно діючої інвестиційної ярмарки;регіонального міжнародного арбітражного суду; асоціації іноземних інвесторів чиінших громадських організацій.
Організаційнапідтримка досягнення визначених завдань має забезпечити Група координаціївиконання плану. Для реалізації окремих напрямків плану чи супроводженнякрупних інвестиційних програм та проектів, у тому числі проектів С(В)ЕЗ,доцільно створювати окремі робочі групиза участю працівників органівдержавного управління, асоціативних органів іноземних та українських інвесторів,громадських органів організацій, засобів масової інформації та ін.
Звичайно, прицьому слід орієнтуватися і на ініціативні дії щодо зміни загальногоінвестиційного клімату в кращий бік у державі через формування досконалої,несуперечливої і раціональної законодавчо-нормативної бази та засобів їїреалізації.

РОЗДІЛ II
Д/>ЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
2.1. А/>ДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕРЕГУЛЮВАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
 
 
Одним ізнайважливіших чинників поліпшення інвестиційної політики в Україні є створенняадекватного ринковій економіці  правового поля, що цілком залежить відполітичної волі законодавчої  і виконавчої гілок влади. 
            Зміст та сутністьправового регулювання  інвестицій  полягає в становленні правових норм (умов ігарантій), що визначають взаємовідносини суб'єктів інвестиційної діяльності.
    Суб'єктамиінвестиційної діяльності є держава через свої інститути, господарськітовариства (компанії) і корпорації, фінансово-кредитні установи та іншіфункціональні учасники.
Держава бере участь в інвестиційному процесі, як через державний секторекономіки, так і через свої інститути: органи виконавчої влади  і місцевогосамоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольнийкомітет та ін.
В Українідіє більш ста законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційнудіяльність. Серед них необхідно особливо виділити Закон України “Проінвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. [12] і Закон України “Про цінніпапери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. [28], що складають основуправового регулювання інвестиційної діяльності.
У ЗаконіУкраїни “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. зафіксованідержавні гарантії прав інвесторів. Насамперед, передбачена стабільність умовдіяльності інвесторів незалежно від змін у законодавстві протягом десяти років,відшкодування збитків, нанесених інвестору державними організаціями. Цей законє основою для інвестиційної діяльності.
            У умовах глибокої економічноїкризи одним із важливих засобів рішення внутрішніх проблем є залученняіноземних інвестицій, що є додатковим засобом фінансування виробничого,соціально-економічного і науково-технічного розвитку держави. Сьогодні вУкраїні створені певні правові умови, що стосується діяльності суб'єктів зіноземним капіталом. Правове регулювання діяльності підприємств за участюіноземного капіталу здійснюється відповідно з нормами національного іміжнародного права [6],[23].
У Законі України“Про економічну незалежність України” від 30 серпня 1990 р. передбачаласяможливість участі іноземного капіталу в економіці України. Таким чином, булистворені умови для розробки пакету нормативних актів, що повинні були створитиумови для залучення іноземних інвестицій і визначити порядок створення ідіяльності підприємств за участю іноземного капіталу на території  України [8].
Закон України“Про власність” від 7 лютого 1991 р. спрямований на забезпечення вільногоекономічного самовизначення юридичних і фізичних осіб та декларує право наприватну власність, на використання найманої праці, обмежується втручаннядержави  в підприємницьку діяльність. Він гарантує рівні права власностіінвесторам: приватному, колективному та державному [3].
Саме цей законвперше визначив, що суб'єктами права власності в Україні можуть бути й іншідержави, їхні юридичні особи, міжнародні об'єднання, громадяни інших держав іособи без громадянства.
У Законі України“Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. проголошується свобода підприємницької діяльності, але обмежуються види підприємницької діяльності,саме ті, що є прерогативою держави, і ті, що потребують ліцензування (у томучислі інвестиційної діяльності) [19].
Закон “Пропідприємства” від 27 березня 1991 р. встановлює види підприємств, щофункціонують на Україні: індивідуальні, приватні, колективні, державні,муніципальні і спільні. Дозволяються  інші підприємства з найманою робочоюсилою [20].
Закон України“Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991р. визначає  рівністьсуб'єктів цієї діяльності (вітчизняних і іноземних), гарантії прав власності,реєстраційний порядок діяльності організацій. Передбачено податкові, митні нормирегулювання, експортно-імпортні квоти. Дається визначення іноземних суб'єктівгосподарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місцепроживання за межами України [126, с.30],.
У Законі крімвизначення спільного підприємства, було дано поняття спільного підприємництва.Таким чином, було продовжено правове закріплення основ здійснення діяльності заучастю іноземного капіталу.
Розрахунки міжсуб'єктами інвестиційної діяльності (резидентами і не резидентами) здійснюєтьсязгідно з Закону “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23вересня 1994 р. [22].
Закон України“Про систему оподатковування” від 25 червня 1991р. визначає для інвестора видиподатків і зборів, основними з який є податок на додаткову вартість, податок ізприбутку, відрахування в позабюджетні фонди [24].
Закон України“Про банки і банківську діяльність” від 20 квітня 1991 р. визначає видиоперацій, пов'язаних з інвестиційною діяльністю: фінансування реальнихінвестицій  за дорученнями їхніх власників або розпорядників; випуск, покупка іпродаж цінних паперів, лізингові, факторингові і довірчі операції.Забороняється діяльність банку як інвестора у виробничі сфери, торгівліматеріальними цінностями [2].
 Закон України“Про цінні папери і фондову біржу в Україні” від 18 червня 1991р. обумовлює майнові права інвесторів, їхній захист і державний контроль за випуском іобігом цінних паперів [28].
Крім цих нормативних актів,інвестиційна діяльність і діяльність підприємств за участю іноземного капіталурегулюється Законом України: “Про режим іноземного інвестування”. До йогоприйняття діяв Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземногоінвестування” № 55-93 від 20 травня 1993 р. [З], яким було зупинено дію ЗаконуУкраїни “Про іноземні інвестиції” від 13 березня 1992 р.
Особливістюправового регулювання діяльності іноземних інвесторів на території України єте, що, поряд із вищезгада­ним законом, мають враховуватися також положенняцілого ряду інших законів та підзаконних нормативних актів. Це Закони “Проінвестиційну діяльність”, “Про захист іноземних інвестицій в Україні”, “Прозовнішньоекономічну діяльність”, “Про загальні засади створення тафункціонування спеціальних (вільних) економічних зон” та багато іншихнормативних актів.
В Україні порядокдержавного управління інвестиційною діяльністю та іноземним інвестуванням, якїї складовою части­ною, визначається у Концепції регулювання інвестиційноїдіяль­ності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій ПостановоюКабінету Міністрів № 384 від 1 червня 1995 р. Можна сказати, що в Українівперше на концептуальному рівні в названому документі визначається державнаполітика щодо здійснення процесу інвестування в країні та іноземного інвесту­ваннязокрема [43].
Відповідно доКонцепції державна інвестиційна підтримка має надаватися переважно для розвиткупріоритетних напрямів у економіці. Такими напрямами пріоритетного інвестуванняє розвиток паливно-енергетичного комплексу і впровадження енерго- таресурсозберігаючих технологій; соціальна сфера, роз­ширення і нарощуванняобсягів виробництва товарів широкого вжитку та послуг для населення, а такожконкурентноспроможної продукції, що поставляється на експорт; розвиток агропро­мисловогокомплексу; прискорення розвитку медичної та мікро­біологічної промисловості;подолання наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи.
Таким чином,Концепція стала першим документом, де йдеться про державне управління іноземнимінвестуванням в контексті державного управління інвестиційною діяльністю вза­галі.
Оптимізаціївикористання іноземних інвестицій в економіці нашої країни має сприятизалучення іноземних інвестицій пе­реважно для реалізації державних пріоритетнихпрограм (про­ектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови еко­номікита надання переваги завершенню раніше розпочатих бу­дов, технічномупереоснащенню та реконструкції діючих підприємств. Ці принципи знайшли своєвтілення в положен­нях Державної програми заохочення іноземних інвестицій в Ук­раїні(втратила чинність), постанові Кабінету Міністрів Ук­раїни № 126 від 2 березня1994 р. “Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, щоперебуває у за­гальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученняміноземних інвестицій” [40], постанові Кабінету Міністрів Ук­раїни № 32 від 17січня 1995 р. “Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких,що перебуває у загаль­нодержавній власності, доцільно здійснити із залученняміно­земних інвестицій” [41] та ін.
 Протягомминулого року Президент України видав Указ “Про залучення іноземних інвестиційв економіку України” і Закон “Про концесії”. Відповідно до Указу Президента,інвестори звільняються від сплати податку з доданої вартості на устаткуванняввезене на територію країни в обмін на корпоративні права підприємств. Закон“Про концесії” дає законодавчу базу для використання об’єктів, які знаходятьсяв державній або комунальній власності на термін від 10 до 50 років [29],[14].
Закон України“Про оренду землі” дозволяє оренду земельних ділянок сільськогосподарськогопризначення, у тому числі іноземними фізичними і юридичними особами. Цимзаконом регулюються відносини між орендарем і орендодавцем, визначаєтьсяпорядок державної реєстрації договору оренди [18].
При визначенніправового середовища іноземного інвестування в Україні не потрібно забувати проте, що крім внутрішнього українського законодавства існує група міжнароднихдоговорів України з окремими країнами, що сприяють захисту іноземнихінвестицій, що здійснюють вплив на інвестиційний клімат в Україні. Особливістьцих договорів полягає в тому, що в них для інвесторів країн-учасниць договорудається більш пільговий, відмінний від національного режим діяльності [66,с.10].
А згідно ЗаконуУкраїни “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991р. укладені і ратифіковані Україною міжнародні договора складаютьневід’ємну частину національного законодавства [7].
Крім двосторонніхдоговорів, існує велика кількість багатосторонніх: універсальна Вашингтонськаконвенція 1965 р. “Про вирішення інвестиційних суперечок між державою, щоприймає, і іноземними інвесторами” (до цієї конвенції приєдналося більш 90країн), Сеульська конвенція 1985 р. про створення Міжнародного Агентства посправах іноземних страхувань при міжнародному банку реконструкції і розвитку.Прикладом багатостороннього регулювання на регіональному рівні є Римська угода1957 р., Інвестиційний кодекс, що затверджений країнами Андської групи. У свійчас були створені міжнародні економічні організації — Міжнародний валютнийфонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Конвенція ООН по торгівлі ірозвитку  (ЮНКТАД) [53, с.105].
В даний часУкраїна підписала більше 30 договорів по захисту іноземних інвестицій: зДанією, Німеччиною, Грецією, Литвою, КНР, Румунією, Чехією, США, Францією йіншими країнами. Згідно Закону України “Про міжнародні договора України” від 22грудня 1993 р. [15] такі договора після їхнього підписання підлягаютьобов'язковій ратифікації Верховною Радою України. Україна ратифікувала договораз Узбекистаном, США, Росією, Фінляндією, Болгарією, Нідерландами, Латвією,Китаєм, Данією, Норвегією, Естонією й іншими країнами.
Деякі країниуклали договір про неприпустимість подвійного оподатковування і заохоченняспільної інвестиційної діяльності. Це такі країни як: Великобританія, Польща,Бєларусь, Угорщина, Молдова, Швеція, Канада, Словаччина. Україна такожпарафувала договори про сприяння і взаємний захист іноземних інвестицій зІндією, Францією, Італією, Пакистаном, Австрією, Об'єднаними АрабськимиЕміратами, Чехією, Алжиром, Югославією, Грецією. Перебувають в стадії укладаннядоговора з Грецією, Тунісом, Єгиптом, Швейцарією, Мальтою.
3 червня 1992 р.був прийнятий Закон України “Про вступ України в Міжнародний валютний фонд,Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію,Міжнародну асоціацію розвитку і Багатостороннє агентство по гарантіяхінвестицій”. На сьогодні Україна є членом одного з головних  органів ООН,покликаного вирішувати різноманітні питання міжнародного економічногоспівробітництва, — Економічної і Соціальної Ради. У той же час Українаприкладає багато зусиль для вступу в такі важливі міжнародні структури якЄвропейська співдружність і система ГАТТ/СОТ. 16 червня 1994 р. між Україною іЄвропейською співдружністю був підписаний договір про партнерство іспівробітництво. Відносини України з цими організаціями спрямовані навідновлення тісних договірних відносин, що регулюють різноманітні аспекти економічного співробітництва [150, с.311].
Законодавча базавизначає правовий статус інвесторів — суб'єктів інвестиційної діяльності, щоприймають рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових іінтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Законодавство декларує, щовсі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності мають рівніправа в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі,напрямки, види й обсяги інвестицій; залучають для їхньої реалізації надоговірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числішляхом організації торгів. Інвестор має право володіти, користуватися ірозпоряджатися об'єктами і результатами інвестицій.
Поряд із правамиінвесторів чинне законодавство встановлює і певні їх обов'язки. Так, інвесторзобов'язаний подавати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерелаздійснюваних ним інвестицій; одержати необхідний дозвіл або узгодженнявідповідних державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво,одержати висновок експертизи інвестиційних проектів в частині дотриманнятехнологічних, санітарно-гігієнічних, екологічних і інших вимог; одержатиліцензію на виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідноїатестації виконавця. Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язанідодержуватися державних норм і стандартів; подавати у встановленому порядкубухгалтерську і статистичну звітність; не припускати недобросовісноїконкуренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.
Прийняття законіві інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність є одним ізнайбільш важливих умов реалізації державної інвестиційної політики. Законодавчіоснови цієї політики регулюють інвестиційну діяльність у різних формах(дод.6.): — це такі як:
Ø Регулюваннясфер і об'єктів інвестування визначає загальні вимоги до вибору, а також формуєнайбільше пріоритетні напрямки інвестування. Законом України “Про державнупрограму заохочення іноземних інвестицій” [6] визначено 11 пріоритетних дляінвестування галузей народного господарства. Особлива увага приділяєтьсяінвестуванню таких галузей: агропромисловий комплекс, легка промисловість,лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість, металургійнийкомплекс і виробництво матеріалів, паливно-енергетичний комплекс, транспортнаінфраструктура; зв'язок, хімічна і нафтохімічна промисловість, соціальнаінфраструктура.
Для окремих інституційнихінвесторів встановлено особливий перелік об'єктів інвестування. Зокрема,комерційним банкам заборонено інвестуван­ня коштів у сфери виробництва іторгівлі матеріальними цінностями, а також страхування (крім страхуваннявалютних, кредитних і відсоткових ризиків).
Заохочуючиінвестування в усіх сферах і галузях економіки держава в програмі залученняіноземного капіталу визначила пріоритетні об'єкти цього інвестування.Найбільший інтерес в інвесторів, що стосується вкладення капіталу в Україні,відчувають такі галузі як: харчова промисловість (20%), внутрішня торгівля(17%), машинобудування і металообробка (11%), фінанси, кредит, страхування,пенсійне забезпечення (6%), паливна промисловість (6%), будівництво (4%) і інші(36%) [76, с.10].
Такий селективний підхід до залучення іноземних інвестицій дозволяєактивізувати діяльність компаній (фірм) найбільш важливих сфер економікиУкраїни.
Ø Податковерегулювання інвестиційної діяльності забезпечує напрямок у пріоритетні сфериекономіки шляхом установлення відповідних податкових ставок і податкових пільг.
Ø  Регулюванняінвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги і проведеннявідповідного кредитної політики поки що лише продекларовано у відповіднихзаконодавчих актах, але відповідної практичної реалізації ще не одержало, узв'язку з важким фінансовим станом в державі. Так Законом “Про інвестиційнудіяльність” від 18 вересня 1991 р. [12] передбачене надання фінансової допомогиу вигляді дотацій, премій, субсидій, бюджетних позичок на розвиток окремихрегіонів, галузей. Проте реально сума цих засобів не є достатньою і щорічнозменшується.
Ø Регулюванняінвестиційної діяльності шляхом проведення відповідного амортизаційноїполітики. Ця політика проводиться шляхом надання права здійснення прискореноїамортизації для окремих галузей економіки, елементів основних фондів, видівустаткування. У цих цілях розроблений і затверджений порядок застосування нормприскореної амортизації машин і устаткування під час реалізації інвестиційнихпроектів при участі іноземних інвесторів. Що сто­сується нематеріальнихактивів, то норми їх списання суб'єктами встановлю­ються самостійно в межах 10років.
Оскільки амортизація основних фондів і нематеріальних активіввідноситься на собівартість продукції (товарів, послуг), то використання нормприскореної амортизації дозволяє досягти двох цілей одразу. По-перше, змен­шуєтьсябаза оподаткування прибутку, тобто зменшується сума сплаченого податку надохід. По-друге, в більшому обсязі формуються кошти амортизаційного фонду, якіпотім можуть бути направлені на нове інвестування.
Однак, прискорена амортизація на вітчизняних підприємствах практично незастосовується. Непопулярність методу прискореної амортизації можна пояснитинезначною податковою пільгою порівняно з втратами від інфляції. А, як відомо,за умов високої інфляції амортизаційні відрахування, як джерело інвестицій,втрачають своє значення [139, с.234].
Обмеження, що визначені чинним законодавством на застосуванняприскорених методів амортизації, ніяк не стимулюють інвестиційну діяльність,тому що їх застосування поширюється на ті активи, що відносяться до третьоїгрупи основних фондів, без права індексування їх вартості.Прискорені методиамортизації не розповсюджуються й на підприємства, ціни на продукцію якихрегулюється державою [50, с.15].
Ø  Регулюванняучасті інвесторів у приватизації. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльностіподана найбільшою кількістю законодавчих актів, проте на реальних процесахприватизації це поки що реально не відбилося. Чим далі країна просунулася пошляху приватизації, тим охотніше іноземні інвестори вкладають кошти в окреміінвестиційні проекти, як показує досвід інших країн.
Законодавство України гарантує іноземним інвесторам правоучасті в приватизації окремих підприємств і об'єктів незавершеного виробництва,придбання акцій, як за українську, так і за іноземну валюту.
Ø Регулюванняфінансових інвестицій. Правову основу цього регулювання складають закониУкраїни “Про цінні папери і фондову біржу” та інші законодавчі та нормативніакти, що діють у цій сфері, визначають види цінних паперів, що випускаються вУкраїні, порядок їх обігу, вимоги до емітентів, порядок державного контролю завипуском та обігом цінних паперів і діяльністю фінансових посередників.
Ø Забезпеченнязахисту інвестицій здійснюється державними органами в різноманітних формахвласності. Насамперед, держава гарантує цей захист незалежно від формвласності  всім інвесторам, у тому числі й іноземним, забезпечуєтьсярівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає застосуваннямір дискримінаційного характеру, спрямованих на заборону управлінняінвестиціями, їх використання і ліквідацію, а також передбачаються умови іпорядок виве­зення вкладених цінностей і результатів інвестицій. Важливопідкреслити державну гарантію відносно того, що інвестиції не можуть бутибезоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути вжиті заходи,тотожні за наслідками. Такі заходи можуть вживатися ли­ше на основізаконодавчих актів України з відшкодуванням інвестору у пов­ному обсязізбитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяль­ності,включаючи втрачену вигоду та моральну шкоду.
Крім того, внесені або придбані інвестором цільовібанківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або заорендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів Українивідшкодовуються інвес­торам, за винятком сум, що виявилися використаними абовтраченими в ре­зультаті дій самих інвесторів або вчинених за їх участю.Інвестиції можуть, а у випадках, передбачених законодавством, мають бутизастраховані.
Ø Регулюванняумов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банкУкраїни. Відповідно до  чинних нормативних актів установлені такі умови наданняіндивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном [90,с.93]:
1) резиденти можуть здійснювати інвестиції за межіУкраїни шляхом участі в підприємствах, утворюваних разом з іноземними іфізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах абопридбання у власність цілих підприємств; створення за рубежем підприємств, щоцілком належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій;
2) інвестиції за кордон здійснюються резидентамивинятково за рахунок власних коштів, зарезервованих і відображених з цією ціллюна рахунках бухгалтерського балансу;
3) усі види грошових інвестицій за кордон (незалежновід їхньої суми) повинні здійснюватися лише в безготівковій формі винятковочерез кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країнінвестування;
4) усі надходження на користь резидентів в іноземнійвалюті (прибуток, дивіденди і т.д.), отримані від здійснення інвестиційноїдіяльності за межами України, підлягають зарахуванню на валютні рахункирезидентів [52, с.26].
Ø  Регулюванняінвестиційної  діяльності шляхом додержання державних норм і стандартів.Здійснюється відповідно до декретів КМУ: «Про державний нагляд задодержанням стандартів, норм і пра­вил та відповідальність за їхпорушення» [37]; «Про забезпечення єдності вимірювань» [38] та«Про стандартизацію і сертифікацію» [39]. Що стосуєтьсяправозастосувальної складо­вої забезпечення стандартизації, сертифікації іметрології продукції, виробле­ної в тому числі в ході інвестиційної діяльності,то згідно з відповідними пос­тановами Уряду в Україні створений і функціонуєДержстандарт України.
 Ос­новні напрямки діяльності уповноважених державнихорганів влади і уп­равління щодо регулювання якості продукції такі: правовезабезпечення якості продукції; сертифікація продукції та систем якості;метрологічне забез­печення якості продукції; здійснення державного нагляду заякістю продукції, робіт, послуг; ліцензування окремих видів підприємницькоїдіяльності; стан­дартизація продукції, процесів та послуг; участь уміжнародному співробітництві з питань якості продукції; забезпеченнякомунікаційних зв'язків з громадськістю з питань якості; інформаційнезабезпечення уп­равління якістю продукції, робіт, послуг; інші напрямки.
Ø Регулювання інвестиційної діяльностішляхом проведення антимонопольної політики. Загальновідомо, що умови ринковоїекономіки різко зміню­ють монопольне становище підприємця, яке дає йомуможливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію наринку певно­го товару, отриманого в тому числі за допомогою залучення вітчизнянихчи іноземних інвестицій. Згідно із Законом України «Про обмеження моно­полізмута недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» [16],що уведений в дію з 15 березня 1992 р., монопольним визнається становище тогопідприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35%. Таке становищепідприємств на ринку всіх видів товарів народного спо­живання, а також для всіхвидів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і йоготериторіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Визначення умовкористування землею, водою і природними ресурсами. Основні положення щодовизначення умов користування землею, водою і природними ресурсами містяться втаких Законах України: «Про охорону на­вколишнього природногосередовища», «Про зони надзвичайних екологічних ситуацій»,«Про екологічне страхування», а також у Водному кодексі України,Лісовому кодексі України, Кодексі України про надра, Земельному кодексіУкраїни.
Ø Здійсненняполітики ціноутворення. Проводиться відповідно до при­йнятого у грудні 1990р.Закону України «Про ціни і ціноутворення» [27]. Ця політикареалізується шляхом здійснення державно-адміністративного регу­люванняціноутворення при інвестиційній діяльності в різних напрямках: через механізмобмеження рентабельності, торговельних, постачальницько-збу­тових надбавок тарежиму декларування цін; встановлення необхідного курсу гривні відносноіноземних валют; пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електро- татеплоенергію, а також на нафтопродукти; підтримку сільськогосподарськоготоваровиробника у вигляді пільгових тарифів на елек­троенергію та пільгових цінна пальне і газ, що використовуються на вироб­ництво мінеральних добрив ірозвиток овочівництва в закритому ґрунті; регу­лювання транспортних тарифів;надання дотацій на ціни і тарифи на низку товарів і послуг для населення(паливо, житлово-комунальні послуги, міський транспорт); інші заходи.
Ø Експертизаінвестиційних проектів. Експертиза інвестиційних про­ектів є однією знайважливіших сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. Увідповідності з чинним законодавством України [12], рес­публіканські,міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, що реалізуються зарахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державнійекспертизі. Інвестиції за рахунок інших джерел підля­гають державній експертизіз питань додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог. Державнаекспертиза інвестицій здійснюється в порядку, що визначається КМУ. В разінеобхідності експертиза окремих інвестиційних проектів і програм можездійснюватись експертними комісіями, створеними Верховною Радою України.
Інвестиційніпроекти із залученням іноземних інвесторів, які претен­дують на одержаннядодаткових податкових, митних, кредитних пільг та стра­хових гарантій, маютьналежати до пріоритетних сфер, зазначених вище. Крім того, ці проекти повинні:сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюютьсяіноземні інвестиції; супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективнихресурсозберігаючих технологій; орієнтуватися на найбільш раціональневикористання сировинної бази Ук­раїни; сприяти зниженню енергоспоживання наодиницю продукції, що ви­готовляється; забезпечувати конкурентоспроможнийрівень продукції підприємства з іноземними інвестиціями.
Визнання інвестиційного проекту із залученням іноземнихінвестицій таким, що відповідає вищевизначеним вимогам, здійснювалось до 1996р. Агентством міжнародного співробітництва та інвестицій України (АМСІУ) напідставі висновку незалежної експертної комісії, яку створило це Агентство. З1996 р. цю роботу проводить Національне агентство реконструкції і розвит­куУкраїни (перей­меновано в Національне агентство з питань розвитку та євро­пейськоїінтеграції).
Формування стабільної правової бази сприятливо б приходовізначних інвестицій, яких потребує Україна.
Прийняття вже підготовлених і прийняття нових законодавчихактів з питань оподатковування, а також розробка і реалізація дій, що стосується поліпшення банківської системи, підвищення активності на фондовомуринку України і зменшення адміністративного втручання в діяльність підприємствзначно поліпшать інвестиційний клімат у країні [49, с.17].
Проблеми, які необхідно розглядати в першу чергу, пов'язаніз забезпеченням стабільності законодавчого середовища, його послідовності:
- велика кількість нормативних актів, у які постійновносяться  зміни і доповнення, тобто, немає правової стабільності;
-  не забезпечується достатнє регулювання на міжнародномурівні, тому що Україна не є учасником багатьох міжнародних організацій, не зусіма підписані угоди про захист іноземних інвестицій, про сприянняінвестуванню.

- 
1.2. П/>роблеми інвестиційногоклімату й основні напрямки
його поліпшення в Україні
            З тихпір, як Україна була проголошена незалежною, спостерігалось донедавна тривале ізначне падіння виробництва. Низький рівень внутрішніх інвестицій пояснюєтьсязменшенням прибутковості, зниженням економічної активності, хибами банківськоїсистеми і дуже високим рівнем ризику, що підвищує вартість капіталу (процентніставки) і сприяє відтокові капіталу з країни. Інвестиційна політика в Україніведеться не на належному рівні і не виконує своєї головної функції, якою єстворення сприятливого інвестиційного клімату.
Як відомо, інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних,правових, економічних і соціальних умов, що забезпечують і сприяютьінвестиційній діяльності вітчизняних і іноземних інвесторів. Сприятливийінвестиційний клімат повинен забезпечити  захист інвестора від інвестиційнихризиків. Сукупність інвестиційних ризиків характеризує інвестиційний клімат віднайбільш несприятливого до сприятливого [132, с.133].
На сучасному етапі економіку України характеризують такі ознаки:
- великий зовнішній і внутрішній борг;
- низький рівень виробництва;
- високий рівень тіньової економіки;
- масове приховане безробіття;
- масове ухилення від податків;
- нездатність виконання державою своїх обов'язківщодо соціального захисту населення;
- нагромадження неплатежів (дебіторськазаборгованість українських підприємств складає 90 млрд. грн., кредиторська 120млрд. грн.);
- відсутність ефективних процедур банкрутства,захисту контрактів, прав власників і суспільного порядку в цілому;
- тотальна корупція органів влади й економічногосектора;
- високий рівень злочинності;
- слабка дисципліна виконання законодавчих актів [86,с.8].
Причинамитакого незадовільного макроекономічного стану є надмірна політизація економікита домінування вузькокорисних інтересів окремих економічних груп. Режимпідтримки галузей господарювання поширюється в залежності від бізнесовихінтересів вищих посадових осіб. Останнім часом намітилася чітка тенденція невиконання нормативних і законодавчих актів відповідними організаціями. Притаких обставинах народжується конфлікт інтересів законодавчої і виконавчоївлади, що є гальмом розвитку реформ в Україні.
Багатопроблем у сучасному стані економіки України стали наслідком негативнихрезультатів приватизації. Підприємства частіше приватизуються за принципом одержаннякороткострокових прибутків, а не розвитку виробництва. Права власності на майноне мають чіткого юридичного визначення. У виробничій сфері склаласябагатопланова модель відхилення від податків, масові неплатежі, розвитокбартерних операцій і ін. Економічна активність у країні на сьогодні в значніймірі залежить від офшорних операцій і наявного доларового обороту. По оцінкахНБУ в країні знаходиться 10 млрд. готівкових доларів, що на 60% перевищує обсягофіційно грошової маси. Продовжується відтік капіталу, зберігається дефіцитбюджету, а значна частина внутрішніх заощаджень і іноземного капіталувикористовуються на обслуговування державного боргу.
У ринковій економіці уряд виконує дуже важливу роль:
1) створення стабільних і передбачуваних умов дляполегшення діяльності приватного сектора (включаючи стабільні і передбачуваніправові і макроекономічні рамки);
2) створення додаткових суспільних благ (таких якбазова інфраструктура, оборона і безпека), що є дуже необхідними.
Перехіднийперіод в економіці потребує фундаментального перегляду ролі уряду. Зрозуміло,що необхідним є перехід від його контролюючої ролі до такой, що будепідтримувати приватний сектор, що формується [114, с.28].
Уінвестиційній політиці держави помітно різке скорочення державнихкапіталовкладень; значна кількість незавершених проектів і збереженнядержавного контролю над галузями, де ситуацію краще було б виправити за рахунокініціативи приватного сектора.
Дляперехідної економіки скорочення обсягів державних інвестицій явище типове, алев Україні цей процес набув особливо драматичний характер. Важливим є той факт,що в портфелі державних інвестицій не відбулося потрібних структурних змін.Процедура бюджетного процесу наголошує на потребах, а не на можливостях.
Без серйознихфінансових і технічних вливань грошей неможливо підтримувати і розвиватиекономіку. Світовий досвід показує, що в країнах із ринковою орієнтацієюнайбільшу частину інвестицій дає приватний сектор, але активність приватногосектора в Україні значно зменшилася.
 Головнимипричинами такої ситуації є:
· високийрівень оподатковування;
· заплутаназаконодавча база;
· торговіобмеження і державний контроль;
· недотриманнядоговірних зобов'язань із  боку українських партнерів;
· відсутністьекономічної відповідальності за прийняття рішень;
· слабкафінансова дисципліна, як держави, так і окремих підприємств;
· недосконалафінансово-кредитна система;  
· рівенькорупції та злочинності, що постійно зростає.
Без комплексного вирішенняперерахованих проблем не варто очікувати значного прискорення інвестиційноїдіяльності [103, с.44].  A будь-яке посилення стабілізаційних заходів, що діютьнині у вигляді жорстких грошово-кредитних рестрикцій, не приведе до збільшенняобсягу інвестицій в реальний сектор економіки, а, навпаки, — посилить прихованімеханізми їх гальмування. Це наочно показала українська практика “макроекономічноїстабілізації”, коли потенціальні внутрішні та іноземні інвестори швидкопереорієнтували­ся з малоприбуткового промислового і аграрно-промисловогобізнесу на високоприбутковий сектор державних фінансів.
Насьогоднішній день потрібні конкретні негайні дії, спрямовані на поліпшенняінвестиційного клімату в Україні. Інвестиційна політика держави повинна бутинацілена на відновлення інвестиційного процесу, який можна досягти за допомогоюдецентралізації управління економікою і розширення повноважень регіонів. Длявідновлення інвестиційних процесів і розвитку економіки України потрібно:
· встановлення приватної власності в більшостісекторів економіки;
· створення сильної інституціонально-правовоїсистеми;
· направлення державних інвестицій в стратегічноважливі галузі.
Загальне бачення поліпшення інвестиційного клімату вУкраїні через реформування економіки добре видно на Рис. (дод.7.) [86, с.9]. 
 Привабливістьінвестиційного клімату, по-перше, залежить від створення необхідних умов, середкотрих необхідно виділити такі:
1) поступовий економічний розвиток держави;
2) існування секторів економіки, що швидкорозвиваються;
3) помірні ставки відсотків по банківських кредитах;
4) державні гарантії захисту інвестицій;
5) помірні податки;
6) стабільна економічна і політична ситуація;
7) розвиток фінансової і банківської системи;
8) правова система, що надійно захищає корпоративніправа і свободу громадян.
Досягненняцих умов базується  на певних принципах економічної організації, як-от приватної власності і конкурентної ринкової економіки. Держава реалізує заходи,що стосуються поліпшення функціонування ринків і забезпечує регулювання в тихсекторах економіки, що є не особливо привабливими для приватних інвестицій,хоча мають важливе значення для розвитку економіки і суспільства.
Перелік першочергових завдань, що здатні підвищити привабливістьУкраїни для інвесторів, складаються слідуючі:
1. досягнення макроекономічної стабілізації;
2. розвиток конкуренції;
3. покращення інституціонально-правової бази.
Напрямкипокращення інвестиційного клімату в Україні схематично наведено  на Рис.(дод.8.) [86, с.11].
Дозадач, що пов'язані з досягненням макроекономічної стабілізації належать: установлення контролю над інфляцією і курсом національної валюти.
            Економічнийрозвиток неможливий без стабілізації виробництва, створення умов для залученняпрямих іноземних інвестицій. Коливання обсягів виробництва посилюютьекономічний ризик у країні і негативно впливають на інвестиційний клімат.
            Вкраїну, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти в розвитоквиробництва не піде й іноземний інвестор. Тому в умовах економічної кризиважливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектіврозвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторівактивізації внутрішньої інвестиційної активності [130, с.273].
            Українськийуряд, діючи відповідно до  рекомендацій МВФ, здійснює в цілому обґрунтованіжорсткі міри, спрямовані на скорочення бюджетного дефіциту й інфляції шляхомобмеження бюджетних дотацій і пільгового кредитування промислових підприємств,різкого обмеження темпів росту грошової маси. Наслідком цього є припиненнядіяльності багатьох промислових підприємств, неадаптованих до ринковоїтрансформації, нестача обігових коштів, криза неплатежів, бартеризаціяекономіки. Жорстка податково-бюджетна політика призводить не тільки дозменшення капітальних вкладень, але і негативно впливає на інвестування іншихекономічних суб'єктів, гальмує ділову активність [48, с.45].   
            На сьогодні основним джерелом фінансування інвестицій вУкраїні є іноземний капітал. Іноземні інвестори будуть вкладати кошти післятого, як наступить стабілізація виробництва, а політика держави будеорієнтована на стимулювання попиту в країні. Основними чинниками, щостабілізують виробництво в країні є збільшення попиту і зменшення вартостікредитів.
Показовим є такожте, що навіть в умовах досягнутої макроекономічної стабільності Україназалишилася непривабливою для прямих іно­земних інвестицій. Більше того,традиційні фактори інвестиційної непривабливості (недостатні надійність іавторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей іконкретних об'єктів інвесту­вання, перепони адміністративно-бюрократичногохарактеру тощо) до­повнилися тим, що під впливом жорстких стабілізаційнихзаходів попит у країні занадто скоротився І перспективи його швидкого зростанняне є очевидними.
Попит же натовари і послуги формується за рахунок особистого споживання, державногоспоживання, інвестиційного попиту, чистого експорту.
            Динаміка особистого споживання в значній мірі визначаєтьсясоціальною диференціацією населення.
Державне споживання в ринкових умовах грає стабілізуючу роль. Внаслідокнизького рівня збору податків і зменшення бюджетних витрат державне споживанняне може дати додаткових стимулів процесу стабілізації виробництва.
Слід відмітити, що можливості продуктивного використання інвестицій вУкраїні ра­зюче відрізнятимуться залежно від того, чи поєднуютьсястабілізаційні заходи, які проводить уряд з пожвавленням економіки, чи є самастабі­лізація динамічною, розрахованою на структурно орієнтоване зростання. Прицьому масштаби інвестиційзалежатимутьне від пожвавлення і струк­турнихзрушень як таких, а від таких змін на цих напрямах, які надають певного темпуформуванню внутрішнього й зовнішнього ринків.
Для динаміки інвестицій формування внутрішнього ринку має ви­рішальнезначення. Головне для інвестора й товаровиробника — щоб вироблена продукція абопослуги були оплачені, адже платоспроможний  попит визначається рівнем доходівнаселення. На сьогодні важливо запустити такий механізм, завдяки якому кожнийімпульс попиту супроводжуватиметься резонанс­ним ефектом, тобто ефектомвідтворення нових хвиль попиту та їх за­спокоєння за рахунок пожвавленнявзаємопов'язаних технологічних ланцюжків. Цьому сприятиме політика підтримкифірм, підприємств і навіть галузей, здатних взяти на себе функції локомотивівцього проце­су. І якщо при цьому зароблені кошти залишаються на внутрішньомуринку й опосередковують відтворення, то небезпека сильних інфляцій­них сплесківвиключається, а гроші, що обслуговують обіг, мінімізують­ся. Диверсифікаціявкладень, яка при цьому відбуватиметься, супрово­джуватиме розширення попиту йна ті інвестиції, що відтворюються за рахунок збільшення прибутку.
Таким чином, можна визначити основні шляхи стабілізації виробництва:
Ø  проведенняправильної макроекономічної політики, включаючи фінансово-кредитну ібюджетно-податкову політику;
Ø  використаннямікроекономічних чинників підтримки макроекономічної стабільності, серед якихосновними є: удосконалення механізмів регулювання на фінансових ринках,страхування депозитів, стимулювання фінансових інститутів;
Ø  подоланнякризи неплатежів шляхом зменшення розміру пені, що начисляється в періодвисокої інфляції.
Підвищення надійності фінансової системи грає важливу роль вакумулюванні вільних заощаджень суб'єктів господарювання. В Україні нестворений ефективний механізм акумулювання коштів. І навіть таке позитивнерішення Кабінету Міністрів, як випуск державних облігацій для продажу фізичнимособам, може не дати бажаних результатів, поки не буде забезпечена їх високаприбутковість і надійність [103, с.44].
Підвищеннянадійності фінансової системи у свою чергу створюється за рахунок підвищенняякості інформації; створення механізмів регулювання, що забезпечують правовуповедінку суб'єктів господарювання; захист споживачів фінансових послуг істимулювання конкуренції на фінансових ринках.
Не викликаєсумнівів те, що в активізації інвестиційного процесу головну роль повинні гратибанки й інші фінансово-кредитні утворення. Можна виділити такі головні напрямкиучасті банків в інвестиційному процесі:
v  проведення операцій,пов'язаних із державними інвестиційними ресурсами;
v  здійснення інвестицій зарахунок власних коштів;
v  інвестиціях у складіпромислово-фінансових груп;
v  трастове правління ресурсами;
v  притягнення іноземнихінвестиційних ресурсів.
Але українськазаконодавча база сьогодні не має чітких визначених дій, спрямованих наудосконалення кредитних відносин між фінансово-кредитними утвореннями іпідприємствами.
Тому, чиннезаконодавство України необхідно удосконалити по слідуючих напрямках:
1) розробити пакет нових законів, щорегламентують діяльність банківських утворень, з урахуванням міжнародних норм ізвичаїв у банківській практиці; 
2) обмежити втручання держави в сферуприватних інтересів комерційних банків рамками, установленими законодавство;
3) узгодити норми спеціальногобанківського законодавства з нормами інших галузей українського законодавства;
4) дати чітку правову фіксаціюструктури і функцій фінансово-кредитної системи, її рівнів, елементів,визначити основні поняття.
Потрібнорозробити і прийняти ряд необхідних законодавчих актів прямої дії, як-от закони України “Про безготівкові розрахунки”, “Про банківську і фінансовутаємницю”, “Про грошово-кредитну політику в Україні”.
            Уумовах обмеженого обсягу фінансових ресурсів варто звернути увагу на основніпринципи, що стосуються інвестування. Досвід країн Латинської Америки іПівнічної Кореї довів, що в умовах, де існує інфляція, існує можливістьстимулювання виробничої діяльності на інноваційних принципах (детальнийпорівняльний аналіз заохочення інвестиційної діяльності в різних країнахнаведено в дод.9.). У зв'язку з цим особливе значення має застосуваннянетрадиційних методів інвестування, до яких належить фінансовий лізинг. Посвоїм цілям і завданнями фінансовий лізинг схожий на звичайний банківськийкредит, із тієї тільки різницею, що в кінцевому виді він здійснює внатурально-речовій формі. Феномен лізингових операцій, що спостерігався на поч.80-х у більшості розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, визначалася якнова, специфічна, додаткова система перспективного фінансування, в якій задіяніорендні відносини, елементи кредитного фінансування під забезпечення й іншіфінансові механізми. Фінансовий лізинг дозволяє зберігати реальну вартістьактивів банку незалежно від темпів інфляції, забезпечити цільове використаннякредитів.
            Активність банків у сферілізингу відображає не тільки об'єктивний процес, спрямований на універсалізаціюїхньої діяльності, але і потребу в багатосторонніх зв'язках із галузями економіки.Саме фінансовий лізинг допоміг у повоєнні роки країнам Європи (Італії), апізніше Японії вирішити проблему залучення капіталу. Підприємства, що відчувалипотребу працювати з новою технікою, одержували її завдяки нестандартномурішенню банків, що змогли перемістити операції по лізингу з кредитної зони вінвестиційну.
            Необхідно також звернутиувагу, що сьогодні на Україні створюються всі умови для повного застосуваннялізингових операцій як альтернативного засобу фінансування. Вже діє  закон “Пролізинг в Україні”, створюється відповідна інфраструктура, що з'єднує лізинговікомпанії і банки. У червні 1997 року в Києві була створена Всеукраїнськаасоціація лізингу “Укрлізинг”, головною ціллю якої є сприяння розвитку лізингуі захист загальних інтересів лізингодавач і лізингоотримувач.
            5 жовтня 1997 року нащорічних зборах членів Європейської федерації національної лізингової асоціації(LEASEUROPE)  Україна була прийнята в члени цієї престижної економічноїструктури [79, с.21]. 
            Крім розвитку лізинговогобізнесу в Україні, варто звернути увагу на необхідність розширення іпотечногокредитування. Воно може забезпечити базу для стимулювання житлового будівництваі для самофінансування діяльності підприємств.
            Світова практика показує,що розгорнута система іпотечного кредитування, що підтримується державою, можедостатньо ефективно впливати на активізацію промислового,сільськогосподарського і житлового інвестування.
При проведеннірегіонального інвестиційної політики необхідно докорінно  змінити роль місцевихбанків у фінансуванні інвестиційних проектів, тобто  варто надати їм можливістьсамостійно досліджувати інвестиційну ситуацію в регіоні і самим же статиініціаторами інвестицій. До того ж, як правило, інвестиційні проекти, поданімісцевими бізнесменами, — недорогі і високоефективні. Тому у виграші були бвсі: і комерційні банки, і малий та середній бізнес, і місцева влада [103, с.45].
Важливе значеннямає розвиток довірчих (трастових) операцій. Ці операції в Україні можутьздійснюватися по ліцензії НБУ комерційними й інвестиційними банками,інвестиційними компаніями й іншими фінансовими посередниками (в Україні тількиюридичними особами).
У країнах ізрозвинутими ринковими відносинами дуже велика кількість довірчих операцій, щоздійснюють фінансові посередники.
По-перше,фінансовим посередникам необхідно згідно з чинним законодавством обумовитивзаємовідносини між власником майна, грошей і інших активів, що бажаютьодержати від цього капіталу прибуток, і суб'єктом господарювання, що будевикористовувати цей капітал із метою його збільшення. Фінансовий посередниквиконує визначені процедури, що призначені закріпити його відповідальністьперед довірителем капіталу в управлінні. Головною умовою є відкриття трастрахунку у фінпосередника і гарантія його використання. Ця умова дає можливістьвикористання довірителем більшої кількості послуг, що надає фінансовийпосередник.
Світова практикапропонує дуже широкий спектр послуг, але в сучасних умовах більшість цихоперацій і послуг комерційними банками України не проводяться через відсутністьспеціалістів із необхідними знаннями і досвідом роботи в цій сфері, черезнерозвиненість українського фондового ринку і позабіржової фондової торговоїсистеми.
Одночасносьогодні багато написано про механізм реорганізації довірчих товариств уінституції загального інвестування, трансформацію інституціональних учасниківукраїнського фондового ринку в такі структури, як страхові компанії,інвестиційні банки. І це дійсно об'єктивний і необхідний процес. Але тут зновутаки необхідна наявність відповідної законодавчої бази. 
Такий доситьефективний спосіб активізації інвестиційної діяльності як інвестиційнийподатковий кредит (податкові канікули на час фінансування інвестиційнихпроектів) у сучасних умовах не може бути впроваджений через його високувартість, а також через труднощі формування доходної частини бюджету.
У умовах перехідної економіки необхідним є розвиток конкуренції.Основними методами стимулювання конкуренції є:
- проведення політики обмеження створення монополій;
- створення рівних стартових умов для суб'єктівгосподарювання;
- підтримка вільної торгівлі;
- ліквідація обмежень розвитку підприємницькоїдіяльності;
- спрощення процедур відкриття підприємств;
- спрощення системи оподатковування.
Економічні результати діяльності країни в значній мірі залежать відекономічної політика і якості інституціонально-правової системи. Недостатняінституціонально-правова система сприяє посиленню зловживань державнихорганізацій і чиновників. Потрібно підвищувати ефективність системи за рахунокправил і нормативів, які б стимулювали чиновників діяти в інтересах суспільствай обмежували корупцію. Що стосується загальних правових рамок, ситуаціяхарактеризується непевністю і суперечливим законодавством, що часто змінюється,а іноді навіть зі зворотною дією. Що стосується конкретних правовихпідприємств, реєстрація і далі продовжує відбирати багато часу і нездійснюється по одній схемі, хоча Постановою Кабінету Міністрів України від 25травня 1998 року введено ряд змін, спрямованих на прискорення процесуреєстрації [115, с.30].
Сучасна макроекономічна теорія підтверджує, що вихід економіки зкризової ситуації можливий тільки за умови зростання виробництва, тобто пропозиції. А для цього необхідно активізувати попит. Але щоб, з одного боку,збільшилася пропозиція, а з іншого боку — попит додатково стимулюваввиробництво, необхідно знизити податковий тиск на виробника. У свою чергу,розвиток виробництва неможливо без росту інвестиційної активності, збільшеннязагального обсягу інвестицій в усіх секторах економіки. Проте, домогтися цьогов наш час, в умовах вкрай низького рівня заощаджень населення, досить важко.Заощадження населення впливають на темпи економічного росту в країні, якщо вонисягають не менше 12-14% валового внутрішнього продукту [95, с.13].
Валові національні заощадження в Україні скоротилися з 22,8% ВВП у1995году до 17,5% у 1998году. Питома вага грошових прибутків населення вструктурі  ВВП постійно скорочується. Приріст особистих  заощаджень практичнодорівнює нулю [48, с.147].
Дослідження Світового банку свідчать, що одна третина громадян Українизалишилась за межею бідності, причому загальний рівень їх споживання приблизнона 10% нижче межі фізичного виживання. В той же час особливістю економіки є іте, що приріст заощаджень населення в усіх формах залишається високим привідносно низьких офіційних прибутках [116, с.7]. Причина цього в значномутіньовому секторі в країні, що, по визначеннях деяких дослідників, охоплює 60%економіки. Біля 40% населення одержують офіційно незареєстрованні прибутки.Залучення цих засобів, хоча б частково, дуже важливо, тому що, по різнихрозрахунках, вони складають досить велику суму — 10-15 млрд. дол [133, с.17].
Це досить складне питання, тому що велика частина інвестиційногопотенціалу націлена на вкладення в житло (через валютні заощадження). Крімтого, значна частина заощаджень вкладається в короткострокові активи, щозабезпечують високу прибутковість, або вивозяться за кордон. Крім привабливостідля населення того або іншого фінансового інструменту вкладення засобів, великуроль грають психологічні чинники, насамперед   ступінь довіри населення тимструктурам, що мобілізують заощадження [120, с.49].
Кошти населення — не повною мірою реалізоване в Україні джерелоінвестиційних ресурсів. За прогнозом, зробленим Німецькою консультативноюгрупою при Міністерстві економіки України і Міжнародним Валютним Фондом,заощадження населення України в найближчі 4 — 5 років підвищаться в середньомудо 20,5% у ВВП, тому зможуть реально впливати на темпи економічного росту. Узв'язку з цим необхідно вже зараз вирішувати питання створення економічногомеханізму високопродуктивного функціонування інститутів інвестиційноїінфраструктури (інвестиційних банків, страхових компаній, інвестиційнихфондів).
Значним потенційним джерелом реального інвестування є кошти, щовивозяться за межі країни. Безумовно, навіть при сприятливому інвестиційномукліматі в державі далеко не всі кошти були б використані на інвестуваннявсередині країни. Потенційні можливості цього джерела  дуже великі, з огляду нате, що, по оцінках спеціалістів, оборот капіталу, вивезеного за межі України заостанні два роки, складає близько 5 млрд. дол., а загальна його сума  за рокиреформ досягла 20 млрд. дол. [62, с.28].
 Застосувавшисвітову практику спеціального регулювання грошових потоків (див. дод.9.)  вУкраїні необхідно відпрацювати регулятори, які роблять невигідним відтягненнякоштів з їх основної сфери до спекулятивної. Вигідним має стати капітал, щофінансує довгострокові реальні проекти. Належна мотивація, використаннямеханізмів переливу коштів у реальний сектор економіки і стимулів заміщення“коротких” грошей “довгими” — передумови вкрай необхідні, але за браком вільнихкош­тів — недостатні. Справа навіть не в діях українського Уряду, “страте­гічнаволя” якого паралізована дуже важливою, але в кінцевому під­сумку тактичноюпроблемою — будь-якими заходами зберегти атрибути “макроекономічноїстабілізації”. Справа в тому, що реанімування й по­жвавлення економіки дійсноне можливі без наповнення сфери виробни­цтва реальним капіталом.
Існує багатоспособів вирішення цієї проблеми: послаблення подат­кового тягаря з розширеннямподаткової бази і легалізацією “тіньовою" економіки, пошук шляхівзалучення заощаджень населення, мобілізація коштів через цінні папери,селективне стимулювання великих прямих іноземних інвестицій, використанняіноземних кредитів тощо. Важливо усвідомлювати, що масштабність, швидкість таефективність викорис­тання цих способів можуть суттєво різнитися, що залежитьне тільки від їх значних природних відмінностей, а й від того, наскількианалогіч­ні способи були успішними чи неуспішними у поточній практиці рефор­муванняІ наскільки вони адекватні сучасній фінансово-економічній си­туації. Так,зміщення податкового механізму в бік стимулювання ви­робника і, відповідно,послаблення фіскальної та перерозподільної функцій податків загальну ситуаціюодразу не поліпшить. Послаблення фіскального начала може не супроводжуватисялегальним нагрома­дженням капіталу в ринковому секторі. Внаслідок цього державане зможе компенсувати втрати від зниження рівня оподаткування збіль­шеннямзагальної суми надходжень від податків. Може утворитися ва­куум внаслідокінерції практики ухилення від податків через прихову­вання прибутку. Самі собоюкошти не «випливуть” з схованок. Тут по­трібні зміни у законодавстві, якіб посилювали довіру й надавали від­чуття надійності й безпеки легальнійпідприємницькій діяльності.
У цьому зв'язкунеобхідно ввести практику експертизи — і щодо ймовірних негативних наслідків, іщодо засобів подолання перешкод на шляху кожного заходу, пов'язаного змобілізацією й переливом фінан­сів, насамперед, у вигляді заощаджень. Одночасноважливо долати не­довіру населення до ринкових інститутів спільногоінвестування, які бу­ли дискредитовані внаслідок державного дерегулювання приїх створен­ні та функціонуванні.
Використаннядержавних цінних паперів як методу швидкого отри­мання коштів потребуєдетального планування фінансування відповід­них проектів. Наповнення реальногосектора грошима, одержаними від реалізації державних цінних паперів, стає іреальним, і дійовим захо­дом лише за умови, що ці кошти будуть направлені нафінансування інвестиційних проектів з високою і швидкою віддачею. Мається наувазі, що держава, фінансуючи високоліквідний проект, залучає до нього іпідприємницькі структури, але утримує контрольний пакет акцій. По­вертаючигроші з прибутком, вона має можливість розширювати таку практику. Принципспільної участі у високоприбуткових проектах дер­жави і підприємницьких кілможе набути значного поширення й реалі­зовуватись у різноманітних формах. Аджесаме такий симбіоз, заснова­ний на взаємодії керма (держава) і мотора(підприємництво), не раз викликав до життя ефект “економічного чуда” (класичнийприклад — Південна Корея). Практично невикористаним залишається потенціал за­лученнявнутрішніх та іноземних інвестицій через муніципальні та, особ­ливо, корпоративніцінні папери [, с.11].
Селективнестимулювання великих проектів залишається практич­но єдиним способом залученняпрямих іноземних інвестицій до української економіки, оскільки формуваннязагального сприятливого інвестиційного клімату — процес досить тривалий. 
Перераховані вище чинники і проблеми інвестиційного клімату повиннівідповідати концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Їхнє виконанняі підтримка з боку держави дозволить Україні стати демократичною країною зрозвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством інауково-технічним комплексом.
Для України існують три основні напрямки подальшого економічногорозвитку:
1) Традиційний, що передбачає модернізаціюсуспільства, здійснюється «поверх». Умовами реалізації такого сценарію єзусилля центральної державної влади, побудовані на авторитарності.
2) Прихід до влади олігархії.
Ведедо збільшення соціальної диференціації, послабленню державної влади, ростусоціальної напруги з можливістю використання армії для досягнення миру.
3) Демократичний шлях. Модернізація суспільстваздійснюється «знизу». Прихід до влади нових людей, що опираються на підтримкумалого і середнього бізнесу, вільного від корумпованої державної номенклатури [86,с.12]. 
   Останнійнапрямок є найбільше прогресивним для України, але найменш можливий. Насьогодні найбільше реалістичним є розвиток по першому шляху. З цією умовоюварто створити чинний механізм управління, який був би в змозі не допуститиавторитарності влади.
Всіперераховані вище умови поліпшення інвестиційного клімату в Українівідповідають концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Виконання іпідтримка цих умов із боку держави дозволить Україні стати демократичноюкраїною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством інауково-технічним комплексом. Забезпечить стійкий розвиток економіки іпідвищення життєвого рівня населення: удосконалення системи охорони здоров'я йутворення, охорони природних ресурсів і навколишнього середовища, рівніможливості використання суспільних благ для всіх груп населення і створити,таким чином, сприятливий інвестиційний клімат в Україні.
2.3. К/>омпетенція органів державноївлади в сфері інвестиційної діяльності
Серед функцій позалученню інвестицій можна виділити формування державної політики щодозалучення інвестицій; участь у міжнародному економічному співро­бітництві,роботі міжнародних економічних і фінансових органі­зацій з метою залученняіноземних інвестицій, укладання міжна­родних договорів з питань інвестування;визначен­ня пріоритетних напрямів структурно-інвестиційної політики,пріоритетних напрямів використання  інвестицій, здійснення обліку інформаціїстосовно джерел іноземних інве­стицій, потреб у їх залученні, напрямів таефективності вико­ристання; створення сприятливих умов для діяльностіінвесторів на території України та ін.
Виходячи ізаналізу змісту положень та статутів про відповідні органи виконавчої влади таінші установи, а також практики їх діяльності, можна визначити, що функції позалученню інвестицій входять до компетенції Пре­зидента України, КабінетуМіністрів України, Валютно-кредитної ради при Ка­бінеті Міністрів, Міністерствазовнішніх економічних зв'язків і торгівлі. Міністерства економіки, Міністерствафінансів, Міністерства закордонних справ, Української державної кредит­но-інвестиційноїкомпанії, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції[75, с.306].
До функцій повикористанню інвестицій можна віднести організацію експертизи та конкурсноговідбору інвес­тиційних проектів і програм, пошук їх виконавців; організацію,збирання, вивчення й узагальнення пропозицій суб'єктів інвес­тиційноїдіяльності щодо надання та отримання інве­стицій, ведення обліку заявокіноземних інвесторів та українсь­ких реципієнтів на участь в інвестиційнихпроектах і програмах; здійснення реєстрації інвестиційних проектів і програм.Деякі із зазначених функцій спрямовані на створення сприятливих умов длявикористання іноземних інвестицій. Відповідний аналіз зас­відчує, що виконаннявказаних функцій певною мірою покла­дено на Валютно-кредитну раду при КабінетіМіністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Українську дер­жавнукредитно-інвестиційну компанію.
Спеціальнимифункціями державного управління щодо надання консультацій та забез­печенняобміну інформацією між українськими та іноземними учасниками інвестиційнихпроцесів; сприяння формуванню інфраструктури для забезпечення інвестиційноїсфери міжнарод­ного співробітництва в Україні; створення системи інформацій­ногосупроводження проектів і програм міжнародного інвестиц­ійного співробітництва;використання нагромадженої інформації для економічної оцінки інвестиційнихпроектів і програм, на­дання довідок, ведення звітності. Ці функції певноюмірою на­лежать до компетенції місцевих державних адміністрацій, Міністерствазовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, Україн­ської державноїкредитно-інвестиційної компанії, Національного агентства з питань розвитку таєвропейської інтеграції.
Органомвиконавчої влади загальної компетенції, до функцій якого належить управлінняінвестуванням в Україні, є Кабінет Міністрів. Також загальні функції держав­ногоуправління виконує Президент як глава держави [1]. У вста­новлених закономрамках вони здійснюють керівництво інши­ми органами (функціональної тагалузевої компетенції).
Кабінет МіністрівУкраїни розробляє загальні осно­ви, принципи, напрями державної інвестиційноїполітики, спря­мовує та координує роботу міністерств, інших підпоряд­кованихйому центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення тавикористання інвестицій.
Аналізуючи змістнормативних актів, що визначають пра­вовий статус місцевих державнихадміністрацій, можна дійти висновку, що в межах своїх повноважень місцевідержавні адмі­ністрації також беруть участь у державному управлінніінвестуванням (наприклад, розробка програм соціально-економічного розвиткувідповідних територій та подання їх на схвалення до відповідних органів,внесення пропозицій щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон, сприяннястворенню підприємств з іноземними інвестиці­ями, здійснення управлінняінвестиційною діяльністю, внесення до відповідних органів пропозицій щодозалучення інвестицій для економічного розвитку відповідних адміністра­тивно-територіальниходиниць, реєстрація іноземних інвестицій, ведення їх обліку, проведення намісцевому рівні переговорів з потенційними інвесторами тощо).
Зрозуміло, щомісцеві державні адміністрації відіграють важливу роль у розробці державнихінвестиційних програм розвитку регіонів та окремих територій. Це визначаєтьсятим, що саме вони мають оперативну інформацію щодо соціально-економічних потребрегіонів і тим самим можуть повніше вира­зити їх потреби у залученніінвестицій.
Специфікоюдержавного управління інвестуванням в Україні є те, що функції щодо йогоздійснення розподілені між кількома центральними органами виконавчої влади якфун­кціональної, так і галузевої компетенції. Це обумовлено міжга­лузевимхарактером даного об'єкта державного управління [75, с.308].
Органамифункціональної (міжгалузевої) компетенції, до завдань яких певною мірою входитьуправління процесом залу­чення та використання інвестицій в Україні, є Ва­лютно-кредитнарада при Кабінеті Міністрів, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків іторгівлі. Міністерство еконо­міки, Міністерство фінансів, Міністерствозакордонних справ, Національне агентство з питань розвитку та європейськоїінтег­рації, Фонд державного майна, Державна митна служба, Дер­жавна податковаадміністрація.
Даючи загальнухарактеристику органів виконавчої влади галузевої компетенції, необхіднозазначити, що їх завданням є керівництво окремими галузями економіки —промисловістю, сільським господарством, транспортом та ін. Оскільки державне управлінняінвестуванням в Україні, належить до ком­петенції ряду функціональних органівдержавного управління, то в структурі галузевих органів можуть створюватисялише певні підрозділи, які можуть займатися координацією залучення та ви­користанняінвестицій в конкретних галузях економі­ки України.
Особливийправовий статус має Українська державна кре­дитно-інвестиційна компанія,засновником якої є Кабінет Міністрів. Вона є державним підприємством і діє напринципах повної господарської самостійності, самоокупності, самостійно плануєсвою діяльність, несе відповідальність за її наслідки та виконання зобов'язаньперед державним бюджетом і партнера­ми, реалізує власну продукцію, виконуєроботи, надає послуги за цінами та тарифами згідно з чинним законодавством України.Керівним органом компанії є рада директорів, яку очолює пре­зидент компанії,контролюючим органом — наглядова рада ком­панії. Наглядову раду компанії очолюєПрем'єр-міністр. Прези­дент компанії призначається Президентом України, іншічлени ради директорів компанії призначаються на посаду й звільняються з посадиКабінетом Міністрів за поданням президента компанії [75, с.309].
Спільним дляназваних органів виконавчої влади є те, що до компетенції кожного з них певноюмірою належить держав­не управління інвестуванням. В цьому можна пере­свідчитися,ознайомившись з переліком конкретних завдань та функцій кожного з цих органів.
Аналізуючипрактику державного управління інвестуванням в Україні, необхідно зазначитинегативний вплив на інвестиційний клімат в Україні частих змін у системі дер­жавногоуправління інвестуванням.
Так, у вересні1993 р. Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від № 695-93 “Про створенняАгентства міжнародного співробітництва та інвестицій” [44] на базі Національ­ногоцентру реалізації міжнародної технічної допомоги утворе­но Агентствоміжнародного співробітництва та інвестицій. Це Агентство було центральним органомдержавної виконавчої вла­ди, підвідомчим Кабінетові Міністрів і мало статусміністер­ства. Агентство мало реалізовувати державну політику в галузіміжнародного співробітництва та інвестицій, сприяти приско­ренню інтеграціїУкраїни у світову економіку та здійснювати координацію цих процесів зурахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки. Згідно з РозпорядженнямПрезидента Ук­раїни “Про заходи щодо координації роботи органів державноївиконавчої влади з міжнародними фінансовими організаціями у питанняхекономічного співробітництва” від 7 лютого 1995 р. [36], на базі Агентстваміжнародного співробітництва та інвестицій було створено Агентство координаціїміжнародної технічної до­помоги, положення про яке було затверджене УказомПрези­дента України від 26 червня 1995 р. № 488/95 [31]. Також УказомПрезидента України від 8 серпня 1995 р. № 719/95 було створе­но Українськудержавну кредитно-інвестиційну компанію [35]. Та­ким чином, питання координаціїміжнародного співробітницт­ва України у галузі іноземного інвестування,отримання іно­земних кредитів та технічної допомоги розподілялися відповід­номіж цими двома органами.
1) Проте нацьому зміни не припинилися. 2 липня 1996 р. було видано Указ Президента Українипро утворення Націо­нального агентства України з реконструкції та розвитку [34].Поло­ження про нього було затверджене Указом Президента України від 30 серпня1996р.  [32]. В подальшому це агентство перей­меновано в Національне агентствоз питань розвитку та євро­пейської інтеграції. Зазначеними указами передбачено,що зав­данням згаданого агентства має бути участь у формуванні та ре­алізаціїдержавної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями,відповідними міждержавними та ре­гіональними організаціями, в тому числікредитно-фінансови­ми установами іноземних держав, їх угрупувань з метою залу­ченнякредитів, грантів, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземнихінвестицій та здійснення контролю за ефек­тивністю їх використання. При цьомуНаціональне агентство з питань розвитку та європейської інтеграції має статусміністерства і є правонаступником ліквідованого Агентства координаціїміжнародної технічної допомоги [ 75, с.310].
Безпосередню участь у управлінні іноземним інвестуваннямприймають органи місцевих державних адміністрацій [130, с.273]. 
Іноземні інституційні інвестори представлені наукраїнському ринку міжнародними фінансово-кредитними інститутами, фондами,агентствами і банками.
Самий впливовий міжнародний інвестор — це Світовий Банк,створений у 1944 році з метою впливу на соціально-економічний розвиток різнихкраїн світу (членами Світового Банки є близько 160 країн).
Проектний портфель України у Світовому Банку нараховуєблизько 30% проектів на загальну суму більше 3,5 млрд. дол. США.
Європейський банк реконструкції і розвитку створений у 1990році об'єднує 59 країн-акціонерів. Ціль банку — вплив на розвиток держав, щопроводять ринкову реформу, ЕБРР в Україні реалізує проекти як для державнихпідприємств, так і з приватним сектором економіки; реалізує кредитну лінію длярозвитку малого і середнього бізнесу. Україна посідає третє місце серед країн,в яких ЄБРР здійснює свою діяльність. Від моменту заснування йогопредставництва в місті Києві у 1993 році до кінця 1999 року Європейським БанкомРеконструкції та Розвитку ухвалено 35 проектів в Україні загальною вартістю 832млн.євро. Було проінвестовано та прокредитовано такі галузі, як:нафто-газовидобувна та чарчова промисловість, сільське господарство, транспорт,сфера фінансів та телекомунікацій [145 с.18].
Європейський інвестиційний банк заснований у Люксембурзі в1959 році. Банк видає пільгові кредити на термін 30-40 років в основному нарозвиток транспорту, енергетики, зв'язку, телекомунікацій. У окремих країнахбанк фінансує будівництво, реконструкцію і модернізацію виробництва.
Сьогодні в Україні діє ряд міжнародних фондів, щоздійснюють інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні [127,с.144].

РОЗДІЛ3
ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯСПРИЯТЛИВОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В  ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ
І/>нвестиційний потенціалВінницької області
Правильне розуміння поняття „інвестиційнийпотенціал“ в умовах становлення інтелектуально-інформаційного способувиробництва ще до процесу реального інвестування дає змогу визначити основнінапрями інвестування, умови інвестиційного процесу, встановити його критичніпараметри.
В науковій економічній літературі інвестиційний потенціалкраїни характеризується сукупністю макроекономічних показників, зокрема,темпами економічного зростання, співвідношенням споживання і накопичення,ставкою процентів на кредити, нормою прибутів, рівнем та динамікою інфляції,споживчим попитом населення, наявністю і співвідношенням чинників виробництва,ступенем розвитку інфраструктури тощо [74, с.134].
Інвестиційний потенціал регіону складається з окремихпотенціалів у дещо вужчому розумінні цього слова, а саме:
- ресурсно-сировиннного (середньозваженазабезпеченість балансовими запасами окремих видів природніх ресурсів);
- виробничого (сукупний результат господарськоїдіяльності населення);
- споживчого (сукупна купівельна спроможністьнаселення);
- інфраструктурного (економічне становище тагеографічне розміщення регіону і його інфраструктурного забезпеченість);
- інтелектуального (освітній рівень населення);
- інституційного (міра розвитку провідних інститутівринкової економіки);
- інноваційного (рівень впровадження досягненьнауково-технічного прогресу) [104, с. 131].
Виходячи з цих та ряду інших позицій розглянемоінвестиційний потенціал Вінницької області [65].
Вінницька область заснована 1932 року і займає 4,5%території держави (26,5 тис.кв.км.). Вона розташована в центральній частиніПравобережної України і межує з 7 областями. На південному заході Вінниччини,по річці Дністер, на ділянці 202 кілометри проходить державний кордон зРеспублікою Молдова.
В області 17міст, 30 селищ міського типу, 27 районів і 1466 сіл. Адміністративний центр — місто Вінниця, якому виповнилося понад 630 років. Тут живе близько 400 тис.мешканців.
 У Вінницькійобласті мешкає майже 2 мільйона чоловік, із яких 52% мешкає в сільськіймісцевості. Чисельність працюючих у всіх сферах економічної діяльності складає744 тис. чоловік або 40,6%.   Питома вага працездатного населення становить50,7%.
Вінниччина — цекрай з багатою мінерально-сировинною базою. В його надрах відкрито 1159 родовищта проявів 30 видів різноманітних корисних копалин, десятки родовищ торфу, атакож унікальні поклади граніту, каоліну, гранату і флюориту. На 421 родовищахвивчені і затверджені геолого-технологічні параметри і гірсько-економічні умовиїхньої розробки. Розроблені й діють цілющі джерела мінеральної води, зокрема звисоким вмістом радону в м.Хмільнику.
Область маєнайбільше у світі родовище конкурентоспроможної мінеральної сировини — каоліну(800 млн. тонн). Діапазон його використання дуже широкий: паперова, керамічна(порцеляна, фаянс), електротехнічна (ізолятори), вогнетривка, алюмінієва,текстильна, кабельна, гумова, хімічна, миловарна промисловості, а такожпарфумерія, виробництво олівців і мінеральних фарб.
Унікальнідекоративні властивості вінницьких гранітів, собитів, вінницитів, чарнокитівдозволяють виготовляти з них камінь, облицювальні плити, підвіконня, пам'ятникитощо.
Розвідано йрозробляються 3 родовища гранітів (запаси — 10 млн. куб. м), провадиться пробнедобування з 8 родовищ. Гранітом підприємства забезпечені більш ніж на 100років.
В областірозвідано єдине в Європі родовище гранатів (донині не розробляється). Єдине вУкраїні родовище флюоритів на теперішній час в стадії геологічної розвідки та технологічнихвипробувань. Попередньо підраховані його запаси становлять 100 млн. тонн, апрогнозні — 220 млн. тонн. Близько 30 галузей промисловості використовуютьфлюоритові концентрати (металургія, алюмінієве, хімічне, цементне, скляневиробництва тощо). Металургійна й інші галузі промисловості України річновикористовують 122 тис. тонн флюоритових концентратів, які завозять з Монголії,Китаю, Таїланду (на суму 20 млн. дол.)
Вінницька область- єдина в Україні, де є великі запаси пеліканіту (39 родовищ з прогнознимиресурсами близько 170 млн. тонн).
Буре вугілля Вінниччиниякістю подібне до продукції відомих буровугільних шахт Дніпробасу й придатнедля енергетичних цілей, переробки методами напівкоксування, гідрогенізації.Попередньо розвідано З родовища з запасами 50 млн. тонн, а ще 3 — в стадіїпошуків.
У промисловостібудівельних матеріалів широко використовуються пісок і гравій. Всьогорозвіданих родовищ піску нараховується і розробляється 5, в тому числі длясилікатної цегли — 1, будівельних розчинів — 3, баластних — 1. По запасахсировини для виготовлення дорожнього щебеню регіон займає головне місце вУкраїні. У області розвідано 83 родовища бутощебеневої сировини із сумарнимизапасами 440 млн. куб. м. На сьогоднішній день освоєно 48 родовищ. Інвестуванняу видобуток і виробництво будівельного щебеню стає більш привабливим у зв'язкуз початком будівництва “Міжнародних транспортних коридорів України”.
На Вінниччинівиявлено і використовуються лікувальні властивості мінеральної водиХмільницького радонового родовища. Крім того, розвідано 21 джерело столовоїводи, 10 з них паспортизовано, на 5 родовищах налагоджено розлив(»Регіна", «Княжна», «Шумилівська»,«Подільська», «Росяна»). Виявлено мінеральні води типу«Миргородська».  Проводиться розвідка нових родовищ радону.
Вперше на Поділлізнайдено боксити — руду на алюміній. За оцінкою геологів, прогнозні ресурсибокситів становлять близько 3 млн. тонн.
Прийнятийнещодавно Закон України “Про концесії” відчиняє широкі можливості для участііноземних інвесторів у видобутку і переробці корисних копалин.
Екологічнаобстановка у Вінницькій області, як це не парадоксально звучить — поліпшується.Це пов’язано з малим впливом наслідків Чорнобильської катастрофи і припиненнямроботи практично всіх потужних підприємств ВПК колишнього СРСР, закриттямбагатьох хімічних підприємств, відмовою від використання або внесенням меншоїкількості добрив і ядохімікатів у грунт. Відкрилася можливість виробництваелітних (екологічно чистих) сільськогосподарських продуктів без застосуванняштучних добрив.
Індустріальнийпотенціал області презентують такі підприємства, як Ладижинська ДРЕС, ВАТ“Могилів-Подільський машинобудівний завод”, ВАТ “Вінницький завод тракторнихагрегатів”, Вінницький завод «Кристал», ВАТ “Вінницький підшипниковийзавод”, ЗАТ “Вінницяпобутхім”, Гніваньський завод спецзалізобетону, десяткипідприємств переробної і легкої промисловості.
На Вінниччинуприпадає 12,7% промислово-виробничого потенціалу України, 2% вартості основнихвиробничих фондів і 2,6% випуску промислової продукції.
Область маєбагатогалузевий промисловий комплекс, провідне місце в якому займають харчовагалузь та машинобудування і металообробка.
В області працюєпонад 470 промислових підприємств 13 галузей промисловості: харчової (46,0%),електроенергетики (18,5%), машинобудування і металообробки (9,9%), хімічної інафтохімічної (5,1%) та ін. Розвиваються нові галузі — мікробіологічна імедична.
63 підприємствамашинобудування спеціалізовано на випуск продукції для таких підгалузейпромисловості: електротехнічна, верстатобудівна й інструментальна, приладобудівна, підшипникова, тракторне і сільськогосподарське машинобудування(металорізальний інструмент, насоси, підшипники кочення, водо-, тепло-,газолічильники, електродвигуни, електроверетена, засоби обчислювальної техніки,обладнання технологічне для переробних галузей промисловості, машинисільськогосподарські для рослинництва й тваринництва, комунальна техніка,прилади напівпровідникові та електровакуумні, ваги, підіймачі автомобільні,млини, доїльне обладнання та ін.).
Питома вагавиробництва товарів народного споживання в загальному випуску по Україністановить 4,1% (за 1999 рік). Їх виробляють 339 підприємства.
Областьспеціалізується на виробництві продовольчих товарів. У загальному обсязі виробленихтоварів за 1999 рік 75,5% становить продовольча група, 13,2% — товаригосподарського і культурно-побутового призначення, 6,9% — вироби легкоїпромисловості.
За обсягамивиробництва продовольчих товарів народного споживання за 1999 рік Вінниччина посідаєсьоме місце серед областей України, непродовольчих товарів — 13.
У структурівиробництва товарів культурно-побутового призначення основні позиції займаютьвироби, які виготовляються на підприємствах машинобудівного комплексу, хімічноїгалузей, — засоби малої механізації для підсобних господарств, товари побутовоїхімії.
Серед підприємствлегкої промисловості поширюється практика укладання договорів з іноземнимифірмами на виробництво продукції з давальницької сировини. Налагодженоспівпрацю з фірмами Німеччини, США, Словаччини, Чехії, Угорщини, Індії та іншихкраїн. У 1999 році на давальницькій сировині інофірм працювали ЗАТ«Поділля» (м. Вінниця), ВАТ «Хмільницька швейна фабрика»Лілея", ВАТ «Володарка» (м. Вінниця), ВАТ«Тульчинська швейна фабрика» та інші.
На територіїобласті розміщено потужності для виробництва 10523,4 млн.кВт/годелектроенергії. В даний час вони використовуються неповністю. 1999 рокувироблено 4518 млн. кВт/год електроенергії, споживання її становило 1767,8 млн.кВт/год.
 На сьогоднішнійдень у регіоні працює достатня кількість  підприємств харчової і переробноїпромисловості:
- 39цукрових заводів (переробка 80,6 тис. тонн цукрового буряка за добу);
- 37консервних заводів (275.6 млн.у.б. консервів за рік);
- 6м'ясокомбінатів (239 тонн м'яса худоби і 25 тонн птиці в добу);
- 13спиртзаводів (13,5 млн. дал. спирту етилового харчового в рік);
- 26молокопереробних заводів (297.5 т цмп, 72.4 т олії, 9.9 т сиру в зміну);
- 37хлібозаводів і пекарень (1,7 тис. т хлібобулочних виробів у добу);
- 1кондитерська фабрика (39 тис. т виробів у рік);
- 1олійножировий комбінат (переробка 530 т соняшнику в добу);
- 29комбікормових заводів (1 млн. т комбікормів і білкових-вітамінних домішок урік);
На переважнійбільшості цих підприємств проведена денаціоналізація, і вони перетворені вакціонерні товариства. Створено передумови для ефективного залученняінвестицій, шляхом передачі контрольного (блокуючого) пакета акцій, у власністьабо управління інвестору.
Найбільшпривабливим, для інвестування, сектором ринку є агропромисловий комплекс.Питома вага його у валовому регіональному суспільному продукті складає більш62%.
Унікальнимінвестиційним потенціалом Вінницького регіону є земельні ресурси. Площасільськогосподарських угідь складає 2 млн. га, із них рілля 1,7 млн. га,багаторічних насаджень — 54 тис. га, сіножатей — 51 тис. га, пасовищ — 181тис. га. У орних землях переважають опідзолені ґрунти. Значну частину — 21%займають ґрунти чорноземного типу, це унікальна в масштабах усього світуконцентрація високоякісних земельних ресурсів.
 На територіїобласті станом на 1.07.2000 р. функціонують 825 новостворенихсільськогосподарських підприємства, з них 96 приватних підприємства, 458 –товариства з обмеженою відповідальністю, 242 – сільськогосподарські кооперативита 29 селянські (фермерські) господарства. Крім цього діють 906 селянських(фермерських) господарства.
Основноюспеціалізацією сільськогосподарських підприємств усіх форм власності врослинництві є вирощування зернових культур і цукрових буряків; у тваринництві- виробництво м'яса та молока. У загальній структурі посівних площ озимапшениця займає 21%, ячмінь — 12%, цукрові буряки — 9%.
1999 року вобласті було вироблено 6% зерна, 12,9% цукрових буряків, 7,6% плодів і ягід,6,0% м'яса в живій вазі, 5,1% молока, 4% яєць від виробленого в Україні.
Так середняврожайність зернових культур у Вінницькій області 24,3 ц/га, що практично в 3-4рази нижче врожайності в країнах Центральної Європи, навіть при гіршій якостіїхніх земельних ресурсів. Це демонструє, який величезний потенціал розвиткунаявний в сільськогосподарському регіоні, приймаючи на увагу також повнезабезпечення водоресурсами, багатовіковою культурою землеробства, помірнимкліматом, транспортною інфраструктурою і порівняною близькістю до європейськихринків збуту.
Наявні землі знастільки високими якісними показниками (середнє утримання гумусу в грунті2,74%), низька вартість трудових ресурсів може слугувати базою об'єднаннясільськогосподарського  потенціалу Вінниччини з сучасними світовимиагротехнологіями, організацією маркетингу і менеджменту дозволить робитипродукт конкурентноспроможним не тільки на українському, але і міжнародномуринку.
  Основноюспеціалізацією регіонального сільського господарства є вирощування і переробказернових культур, у першу чергу пшениці і ріпаку, цукрового буряка, виробництвом'яса і молока.
Величезніпотенційні можливості регіону по виробництву м'яса, молока і  яєць можнареалізувати при розвитку кормової бази. У Вінницькій області розпочато випусксучасних комбікормів (домішок) на основі сої і ріпаку. Інвестування в розвитоксучасної кормової бази в поєднанні з багатовіковою культурою скотарства дастьможливість робити продукцію високої якості по порівняно низькій ціні.
Цього рокуВінницькою обласною державною адміністрацією розроблена й успішно здійсненапрограма розширення виробництва і переробки технічних культур “РІПАК”.
Інтенсивнийрозвиток сільського господарства створить потужну базу для розвитку харчової іпереробної промисловості. Вже на сьогоднішній день у них зайнято більше 22 %від усіх працюючих у регіоні. Експорт продукції харчової промисловості складає68 % від усього експорту області. Проте повільне впровадження сучаснихтехнологій глибокої переробки сільськогосподарської продукції, технологій тари,упакування, менеджменту і маркетингу, на існуючих підприємствах харчової іпереробної промисловості, не стимулює виробників сільськогосподарськоїпродукції до інтенсифікації виробництва.
В даний часзавершений розподіл земельних ресурсів серед селян. У Вінницькій областіпродовжується створення товариств, у статутний фонд яких селяни вносять своїправа власності на землю. Створені товариства мають величезний інвестиційнийпотенціал завдяки володінню сільськогосподарськими земельними ресурсами. Такагосподарсько-правова форма керування землею розкриває широке правове полевзаємодії з іноземним інвестором — від залучення інвестора  на етапі створення,у якості фундатора, до застави або продажу своїх акцій. З'єднання земельнихресурсів Вінниччини і сучасного устаткування та технологій у єдиномугосподарському комплексі, що знаходиться в спільній власності і керуванні,дозволить створити високорентабельні підприємства. У той же час із достатнімступенем будуть захищені інтереси всіх сторін.
Через територіюобласті проходять 3 магістральних газопроводи: Уренгой-Помари-Ужгород,«Союз», Дашава-Київ; експлуатується 3299,8 км газорозподільчихмереж. 
Щільністьзалізничних колій 47,6 км на 1000 км2 території (по Україні 37,6км). Щільність автомобільних доріг із твердим покриттям 335 км на 1000 км2території. Дивлячись на карту Європи легко зауважити, що по території Українипроходять зручні транспортні магістралі зі Скандинавії на Кавказ, із Німеччинив Росію і Середню Азію. У 1998 році розроблена і затверджена програма“Міжнародні транспортні коридори України”. До 2002 року планується побудувати іреконструювати 3600 км автомобільних доріг міжнародного стандарту. Три зчотирьох міжнародних магістралей мають проходити по Вінницькій області. У такийспосіб Вінницький регіон закріплює за собою статус “транспортного вузла” нетільки  внутрішнього, але міжнародного масштабу.
  В 1999 році підприємства  Вінницької області здійснювали     зовнішньоекономічну діяльність з партнерами із 78 країн світу. Оборотзовнішньої торгівлі товарами в 1999 році збільшився проти 1998 року на 23,3% ісклав 305,2 млн. дол. США.  При цьому обсяги експорту склали 177,5 млн. дол.США, імпорту – 127,7млн.дол.США, що  відповідно на 36,2% і 9,0% більше, ніж завідповідний період минулого року. Коефіцієнт покриття імпорту експортомстановив 1,39 (за минулий рік 1,1).
Найбільші обсягиекспортних поставок здійснювались у Російську Федерацію  -39,1% до загальногообсягу експорту,, Бельгію – 22,8%, Німеччину — 11,9%, Білорусію – 3,9%, США –2,9%  тощо.
            Найбільшіімпортні поставки здійснювались підприємствами Німеччини — 20,9% до загальногообсягу імпорту, Російської Федерації — 16,8%., Гани — 8,5%, Франції — 8,4%, США- 6,7%, Білорусії — 4,4%, Італії — 3,9%.
            Найбільшучастку експортних поставок області займає експорт живих тварин та продуктівтваринництва –23,3% ( в основному за рахунок м’яса і субпродуктів); текстиля татекстильних виробів – 14,5% (де на одяг  припадає 14,2%). Значне місце експортусеред груп товарів займає питома вага машин та устаткування – 9,8%. Поставкипродукції харчової промисловості  складають – 9,3% суми експорту (в тому числівиробів з м’яса, риби –3,6%, продуктів переробки плодів, овочів –3,1%).
            Взагальному обсязі імпорту товарів 17,0% вартості припадає на поставки текстилюта текстильних виробів. Продукції харчової промисловості імпортовано  14,0відсотків.
            В1999 році в порівнянні з 1998 роком більше як в два з половиною разискоротились поставки, які здійснювались за умови товарообмінних (бартерних)операцій: питома вага зменшилась відповідно з 7,6% до 2,9%.
            Товарообмінніоперації підприємствами області здійснювались з партнерами 28 країн світу.Найбільше експортувалось по бартеру продукції хімічної та пов’язаних з неюгалузей промисловості –28,1%, продукції харчової промисловості –22,8% продуктирослинного походження – 7,1%. Основу товарної структури бартерного імпортустановили засоби наземного, повітряного та водного  транспорту – 24,2%,мінеральні продукти – 20,2%, продукція хімічної промисловості – 16,0% тощо. 
            Узагальному обсязі експорту області серед районів найвагомішими були поставкипідприємств та фірм м. Вінниці та Вінницького району – 78,2%,Могилів-Подільського – 5,7%, Козятинського – 3,7%, Барського – 3,1%.
            Поімпортних надходженнях 85,3% від всього обсягу імпорту області припадає на м.Вінницю та Вінницький район. Імпортні надходження в м. Жмеринку та Жмеринськийрайон, м. Хмільник та Хмільникський район  не перевищують 2 відсотки.
 
3.2. С/>ТАН ІНВЕСТУВАННЯ ОБЛАСТІ
За період  з 1992по  31.12.2000 року в області зареєстровано фактично внесених прямих іноземнихінвестицій  на  суму 22,3 млн. дол. США (дод.10.).
Найвагоміша частка інвестицій припадає на Сполучені ШтатиАмерики, Канаду, Іспанію, Німеччину, Австрію, Люксембург, Угорщину. Намітиласьтенденція надходження в область інвестицій у вигляді обладнання та іншогомайна. Якщо в 1994-95 рр. Іноземних інвестицій реєструвалось у виглядіобладнання та іншого майна 87,6%, 1996 році – 53,4%, в 1997 році – 84,5%, 1998році – 56,2%, то 1999 році – 97,6%. Найбільш інвестованими галузями народногогосподарства є торгівля, харчова та фармацевтична промисловість.
За 2000 рік  впідприємства малого бізнесу області внасено іноземних інвестицій на суму  майже10,5 млн.дол.США, із них у вигляді майна  9,8 млн.дол.США, що складає 93,7 %від загальної суми іноземних інвестицій. В порівнянні з відповідним періодомпопереднього року іноземних інвестицій надійшло на підприємства області більшяк на 8 млн.дол.США, обсяг інвестицій зріс в 5 раз.
Аналізуючи надходження іноземних інвестицій в область необхідновідмітити, що вони були вкладені в основному в малі та середні підприємства,які складають основу економіки розвинутих країн і повинні зайняти відповіднемісце і в нашій країні.
В областістворено біля трьохсот спільних із суб’єктами господарювання іноземних державпідприємств, в 192 із яких зареєстровано іноземні інвестиції. Станом на1.01.2000 року їх діє більше ста. Основною формою вкладання інвестицій є участьв створенні спільних підприємств. В організації цих підприємств взяли участьпідприємства та громадяни 42 країн світу.
 Поряд із іншимипричинами, збільшення інвестиційних надходжень в область є в якійсь мірірезультатом  правильних орієнтирів вибраних в роботі відповідних органівдержавного управління.  
В цьому напрямку:
— показала своюжиттєздатність стратегія підтримки “центрів потенційного росту”, тобтовизначення  і підтримка підприємств, виробничих комплексів, які суттєвовпливають на загальну соціально-економічну ситуацію в регіоні, найбільшим чиномготові до істотних ринкових перетворень, та є потенційно привабливими дляінвесторів;
— приноситьконкретні результати адресна робота із підприємствами, які потребують інвестиції,економічних підрозділів облдержадміністрації;
— відпрацьовується “Програма реструктуризації цукрової галузі Вінницькоїобласті”;
— створенаПостійно діюча інвестиційна конференції області, до якої увійшли керівникиуправлінь облдержадміністрації, Вінницького регіонального відділення УСПП,представники фінансових та консалтингових структур -  всі ті, хто безпосередньовпливає на інвестиційний клімат регіону [46].
Спільні підприємства,розташовані на території області, мають широкий спектр діяльності: виробництвокомп’ютерних комплексів, радіоелектронної техніки побутового івиробничо-технічного призначення, одягу, взуття, меблів з деревини, переробкапродукції сільського господарства та вторинної сировини, обробка діамантів івиготовлення ювелірних виробів та інші види діяльності.
Найбільшийінтерес у інвесторів щодо вкладення капіталу в нашій області викликають такігалузі економіки як внутрішня торгівля, харчова промисловість, промисловістьбудівельних матеріалів,   будівництво,  легка промисловість,  машинобудування іметалообробка тощо.
В регіональномурозрізі провідні місця по обсягах прямих іноземних інвестицій продовжуютьутримувати м. Вінниця,  Барський, Немирівський, Калинівський райони.
Прикладипозитивної роботи іноземних інвестицій в області:
— спільнеукраїнсько-австрійське підприємство “Поділля ОБСТ” (зареєстровано 2,7млн.дол.США ) яке займається виготовленням фруктово-ягідних соків; на спільномупідприємстві реалізовується інвестиційний проект по виробництву концентрованихсоків, в найближчій перспективі планується також виготовлення добавок дойогуртів. Австрійська компанія “Штайробс” вже зараз розпочинає  роботу поформуванню сировинної зони по всій Україні на умовах входження інвестора достатутного фонду через систему акціонування відкритих акціонерних товариств. Вданий час вирішено питання подальшого залучення інвестицій в обсязі до 15 млн.DM. Вже розпочались будівельно-монтажні роботи. Після повного освоєння коштівпідприємство зможе з нового виробничого сезону довести середньомісячні обсягивиробництва до 25-30 млн.грн., дасть можливість створити в області до 15тис.нових робочих місць.
— спільнеукраїнсько-ліхтенштейнське підприємство “Вінізпак” (840 тис.дол.США) — виробляєта реалізує фасовану в пластикові пляшки олію;
— спільнеукраїнсько-канадське підприємство “Новолакс”  (256 тис.дол.США) — виготовляє заканадською технологією вікна з УПВХ, двері, склопакети, вітражі з повищеноютеплоізоляцією — вироби своєчасні і необхідні для житлового і промисловогобудівництва;
— Немирівськийлікеро-горілчаний завод “NEMIROFF” (1070 тис.дол.США).
— спільнеукраїнсько-іспанське підприємство “Сперко Україна” (2366,24 тис.дол.США),підприємство  здійснило ремонт і реконструкцію цеху на заводі “Аерогеоприлад”та з минулого року налагодило  випуск продукції фармацевтичної промисловості. В2000 році, станом на 10 лютого в області вже зареєстровано іноземну інвестиціюв спільне українсько-іспанське підприємство “Сперко Україна” на суму 575,5тис.дол.
-українсько-німецькеСП «Агро-Хім-Технологія»(383,6 тис.дол.США)  — здійснює впровадженняв Україні високорозвинутих технологій в сільському господарстві, займаєтьсяпокращенням родючості ґрунтів та захисту рослин, проводить лізингові операції зсільськогосподарською технікою;
-українсько-угорськеСП «Анфол-ЛТД»(100 тис.дол.США) – спеціалізується по виготовленнюодноразового посуду та різного роду тарних матеріалів;
-українсько-канадськеСП «Гранат».
Підприємство “Гранат” зареєстроване 3 липня 1997 р. Засновниками булиВАТ “Іванівський спецкар’єр” та Канадська компанія “Аврора ПасифікІндустріальний розвиток”. Канадською стороною до статутного фонду спільногопідприємства внесено 470 тис. дол.США. З 2000 року СП “Гранат" почалоспівпрацю з ЗАТ “Концерн НАДРА”.
Вже у другійполовині минулого року концерном підприємству «Гранат” перераховано 1,5млн. грн… За ці кошти проведено розрахунки підприємства з бюджетом, виплаченозаборговану та поточну заробітну плату, виконуються будівельні та підготовчіроботи. В першому кварталі 2001 року згідно з планом-графіком внесків ЗАТ“Концерн НАДРА” до статутного фонду СП “Гранат” буде профінансовано закупівлюпотрібного для виробництва гранатового концентрату  обладнання. В травні-червніпоточного року це обладнання буде змонтовано;
    — спільнеукраїнсько-австрійське підприємство  з іноземною інвестицією у формі ЗАТ“Пфаннер-Бар” (м.Бар) – займається  виробництвом концентрованих соків;
            — приватне інформаційно-комерційне підприємство “Контакт” (1216 тис.дол.США) –займається будівельно-монтажними роботами.
Враховуючи повнефінансове виснаження народногосподарського комплексу області, що не даєможливості без залучення додаткових фінансових ресурсів проводити розширеневідновлення виробництва, першочергового значення набуває створення умов дляпідтримки інвестиційної діяльності.
Для Вінницькоїобласті можна виділити галузі, що мають відповідний регіональний пріоритет:
Хімічнапромисловість:створення реконструкція та модернізація виробництва сірчаної кислоти, двоокисутитану, мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин.
Харчовапромисловість:  (олійно-жирова, цукрова промисловість, дитяче харчування).
Сільськегосподарство: — закупівля засобів захисту рослин і тварин, діючої речовини хімічнихзасобів захисту рослин.
Мікробіологічнапромисловість: — створення і виробництво імунобіологічних, мікробіологічних, новихпрепаратів та субстанцій фармпрепаратів.
 Питання, щоістотно впливають на формування інвестиційного клімату в області повинні статипредметом особливої уваги всіх ланок державного управління.
Це:
- сприяннядержавних  органів виконавчої влади у пошуку продуктивних контактів підприємстврегіону і потенційних інвесторів;
- повсякденнатурбота про формування позитивного іміджу як окремих підприємств так і областічи району в цілому в очах громадськості, представників центральних органіввлади, інших регіонів України, потенційних інвесторів;
- реальнадопомога у реструктуризації існуючих заборгованостей підприємств, що ведутьпереговори про інвестування;
- створеннявідповідної суспільної думки про хід на наслідки інвестиційної політикирегіону;
- формуванняпрозорих механізмів впровадження інвестиційних проектів;
- подальшийрозвиток стратегії підтримки “центрів потенційного росту”, як такої, що вжепоказала свою ефективність.  
            Останнізміни в молокопереробній галузі, а це насамперед залучення інвестицій впідприємство “Люстдорф” призвела до нової розстановки сил та істотногопосилення конкуренції. За таких умов виживе той, хто вже сьогодні розпочавреальну роботу по інвестуванню тваринницької   галузі. А прийнятий 3 грудня1999 року №1529 Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодоприскорення реформування аграрного сектора економіки” дасть гарантії щодоповернення інвестиційних коштів нових форм господарювання на селі, заснованихна приватній власності.
Введення орендиземлі, зменшення податкового навантаження через запровадження фіксованогосільськогосподарського податку підвищує інвестиційну привабливість аграрного сектората формує сприятливі умови для інтегрування сільгосптоваровиробників зпереробними підприємствами.
Для запуску вроботу Вінницького олійно-жирового комбінату, після тривалого періоду стагнаціївиробництва, була розроблена “Програма збільшення посівних площ та обсягівпереробки ріпаку у Вінницькій області на 2000-2003 роки”. Враховуючи вкрайважкий фінансовий стан сільськогосподарських підприємств для реалізаціїпрограми передбачалося залучення потужних інвестиційних ресурсів. Длязабезпечення потреби в матеріальних ресурсах та виконання зазначеної програми,через механізм оренди землі, працюють:
спільнеукраїнсько-австрійське підприємство ЗАТ “КМТ”
товариство зобмеженою відповідальністю “Рапсодія” 
спільнеукраїнсько-ліхтенштейнське підприємство “Вінізпак”
приватнепідприємство “Санфло” м.Київ.
В матеріальневиробництво області почали вкладати кошти і вітчизняні інвестори. Цей процес,на жаль, ще не набув масового характеру, але певні результати вже дав.
Росошанськапаперова фабрика при зміні власника, який прийшов з інвестиціями, стабільнопрацює і нарощує обсяги.
            НаГлухівецькому каоліновому комбінаті — створено спільне підприємство з київськоюорганізацією  “Мінресурси”, якою вкладено біля 1,0 млн.дол.США, змонтованолінію і проводиться реконструкція, що дасть можливість підвищення якості іспроможність виходу на ринки збуту дальнього зарубіжжя (Турція, Італія, Іран).
Хмільницькийзавод сухого знежиреного молока теж після внесення інвестицій працює на повнупотужність.
Після недавніхзалучень інвестицій запрацювали по новому такі підприємства, як Бершадськиймолочний комбінат, Шаргородський молокозавод. Вирішується питання про внесенняінвестицій в Жмеринський завод.
В Іллінецькомурайоні розпочата робота по залученню інвестиційних ресурсів в сільськогосподарськевиробництво через  надання в оренду землі потужним агроструктурам.
Так, спільне німецько-українське підприємство “Райфайзен-Україна” вквітні поточного року взяло в оренду на 5 років в Яструбинецькому і Дашівськомуколективних сільськогосподарських підприємствах 1221 га землі, яка останнікілька років не оброблялась.
СП“Агрохімтехнологія” в районі працює з 1995 року на умовах спільної діяльності зПавлівським КСП і в цьому році взяло додатково 200 га землі у  Леухівському КСПна умовах оренди.
Окремим питаннямє проблема залучення інвестицій в цукрову промисловість — інвестиції в цукровугалузь повинні носити комплексний характер, тобто вкладатися одночасно врозвиток заводів і сировинної зони для них.
Найбільш яскравимприкладом успішного міжнародного співробітництва в області інвестуванняаграрного сектора є Украінсько-Австрійске підприємство “Подолля-ОБСТ”.Фундатором цього підприємства виступає найбільший фруктопереробник Австрії АТ“ШТАЙРЕРОБСТ”. Обсяг першої черги інвестування склав 9 млн. DM, другийочікується — 4 млн. DM. У 1998 році підприємство вийшло на проектну потужність- виробництво товарної продукції на 100 тис. DM у день. Гнучка системарозрахунку з постачальниками сировини стимулює значне збільшення посівних площза рахунок земель, які уже декілька років знаходяться не всільськогосподарському виробництві.
На найбільшому вУкраїні переробнику технічних сільськогосподарських культур ВАТ “Вінницькийолійножировий  комбінат” проведена робота з делегування повноважень по керуваннюкорпоративними правами обласної державної адміністрації. Це зроблено дляможливості передачі контрольного пакету акцій стратегічному інвестору.
У результаті незбалансованої політики при переході від соціалістичного господарювання до ринкув області зменшилося в 3 рази поголів'я худоби, і значно впали племінніпоказники. Регіон має потужну кормову базу — більш 50% від вирощених зерновихце фуражне зерно. Використання кормів на основі кукурудзи, ріпаку, сої іферментних домішок місцевого виробництва здатне забезпечити поголів'я худоби в10-12 разів більше сьогоднішнього. Унікальні кліматичні умови Українидозволяють виробляти високоякісну шкіру, у процесі виробництва якої м'ясо стаєбезкоштовним бонусом.
Хочу, окремозупиниться на птахівництві. Цей сектор містить величезні можливості длякооперації. У виробниче об'єднання “Вінницяптахопром” входить 15 підприємствцього профілю, практично всіх спеціалізацій від виробництва кормів, вирощуванняплемінних курей-несучок, м'ясних порід птиці, качок, гусей, індиків довиробництва  яєць і меланжу. У 1998 році виробничі потужності об'єднання“Вінницяптахопром” по виробництву яєць були використані лише на 28% і на 43% повиробництву м'яса птиці. При загальній потужності всього об'єднання 4,6 млн.птице-місць на сьогоднішній день утримується всього 800 тис. голів птиці. Придооснащенні виробництва, без будівництва нових приміщень, можливо щорічновиробляти 10 тис. тонн м'яса птиці і 200 млн. штук яєць.
Держава,незважаючи на структурну кризу, залучує інвестиції в найбільш перспективні івисокорентабельні виробництва. Державне підприємство “ЕНЗІМ” є найпотужнішимвиробником ферментних препаратів серед країн СНД. На цьому підприємстві на 90%готова лінія по виробництву ферментних субстанцій і медичних препаратів, у щодержавою вкладено 23,4 млн. DM.
Потужностірегіонального миловареного виробництва можуть задовільнити 70% ринку України. У“Калинівський завод по фракціонуванню масел і жирів” державою вкладено 25 млн.DM. Минулого року вироблено 1795 тонн мила. Можлива кооперація цих підприємствіз іноземними промисловцями для розширення виробництва й експорту продукції.
Область маєбагатогалузевий промисловий комплекс, в якому провідне місце  займаютьмашинобудівна, хімічна, радіоелектронна  промисловість. Більшість цихпідприємств була частиною військово-промислового комплексу колишнього СРСР і небагато хто з них змогли знайти своє місце в ринковій економіці. Проте виробничікомплекси, що залишилися в цих підприємств, (будинки, інженерні комунікації,устаткування, виробнича інфраструктура, висококваліфікований персонал) інауково-технічні розробки засновані на ноу-хау є широкою базою для міжнародногоспівробітництва. Ці можливості можуть бути реалізовані у випадку коопераціїмісцевого виробничо-технічного потенціалу і сучасних технологій і менеджменту. 
У областісклалася мережа підприємств по виробництву і ремонту сільськогосподарськоїтехніки. Істотним стримуючим фактором у розвитку цих підприємств є низькаплатоспроможність виробників  сільськогосподарської продукції, що в  свою чергуобумовлено екстенсивним веденням господарства. Перспективним є подальшийрозвиток інфраструктури виробництва і ремонту сільськогосподарської  техніки.Створення розгалуженої мережі підприємств по ремонту сільськогосподарськоїтехніки знизить вартість її експлуатації і дозволить успішно конкурувати звиробниками аналогічної техніки зі США і Франції.
Науково-технічнірозробки, що залишилися, від ВПК колишнього СРСР,  мають великий інвестиційнийпотенціал. Ці розробки базуються на винаходах і ноу-хау світового рівня ізахищені міжнародними патентами.
Підприємство»Астром-інженерінг" має патент на виробництво лужних цементів ізціною порівнянної з вартістю портландцемента. Розроблена цим підприємствомтехнологія дозволить виробляти цемент, у малих кількостях, із заздалегідьзаданими властивостями і по собівартості в два рази нижче традиційної.Підприємство ввійшло в число субпідрядників міжнародного проекту “Транспортнікоридори України”.
ВАТ"Інфракон" готове почати виробництво екологічно безпечних телевізоріві моніторів на основі впровадження електронно-променевих трубок із принциповоновим високо емісійним катодом, що дозволяє знизити напругу розгортки з 20 кВдо 5 кВ і тим самим зменшити електромагнітне випромінювання іенергоспоживання.           
ООО"Інтерфейс" розробило пристрої запуску газорозрядних електроламп(електронний баласт). Цей пристрій, володіючи кращими характеристиками, чиманалогічні вироби головних європейських виробників, коштує у 3-3,5 разидешевше. На підприємстві вже розмістило своє замовлення СП “Ватра-Шрейдер”.
НП “Витав”,володіючи відповідним патентом, разом із місцевими інвесторами почалиреалізацію проекту створення енергозберігаючого електропривода для міськоготранспорту. Цей пристрій на 50-60% ефективніший, чим світові аналоги і нижче пособівартості в два рази. Профінансовано 25% від вартості проекту. Ринок дляцього продукту практично не обмежений — трамвайний і тролейбусний паркколишнього СРСР.
В умовах дефіциту державного бюджету економіка відчуває нестачу державнихкапітальних вкладень. Такі обставини змушують кардинально змінити інвестиційнустратегію держави і розвити відповідну мережу державних і змішаних інститутівдля реалізації інвестиційної стратегії.
У Вінницькійобласті завершується формування інфраструктури для підтримки інвестиційноїдіяльності.
З жалем повиннівизнати низьку готовність керуючого персоналу, особливо, сільськогосподарськихі переробних підприємств, до реалізації інвестиційних проектів. Обласнадержавна проводить роботу по формуванню групи експертів-консультантів іменеджерів для розробки і впровадження інвестиційних проектів. Вона формуєтьсяна основі створеної Вінницькою обласною державною адміністрацією “Постійнодіючої інвестиційної конференції”.
Інвестиційнаконференція об'єднує зусилля державної влади, місцевих банків, інвестиційнихфондів, страхових компаній, підприємств, підприємців, експертів і інших агентівринку, орієнтованих на ріст економічного потенціалу регіону.
МісіяІнвестиційної конференції — формування відкритого інвестиційного просторурегіону, створення ефективного механізму експертизи і просування інвестиційнихпроектів, інформаційного забезпечення інвестиційного процесу, підвищення рівняпідготовки місцевого менеджерського персоналу для реалізації інвестиційнихпроектів.
У рамках постійно діючої конференції створено банк даних інвестиційнихпропозицій підприємств Вінницької області. Накопичені пропозиції оперативновідпрацьовуються з інвестиційними компаніями, коло яких постійно зростає.  Передбачається, що доступ до цієї інформації буде відкритий через глобальнумережу INTERNET. Поки що матеріали бази даних пропонуються для розгляду більше10 інвестиційним фондам.
 Діяльність постійно діючої інвестиційної конференції спрямована наоб'єднання зусиль державної адміністрації, банків, інвестиційних фондів,страхових компаній, підприємств і підприємців, експертів і усіх сторін, щоорієнтовані на зростання економічного потенціалу регіону.
Вже відбулосьдекілька засідань інвестиційної конференції області, учасниками якої буликерівники області, підприємств, банків, інвестиційних компаній, об’єднаньпідприємців, консалтингових фірм, страхових компаній та преса. В межахІнвестиційної конференції проводяться попередні роботи щодо розробкиінвестиційної стратегії регіону.
В області затверджено каталог-довідник пропозицій пообсягах іноземних інвестицій для будівництва, реконструкції та технічногопереозброєння підприємств Вінницької області. Постійно проводиться робота пооновленню інвестиційних проектів та бізнес-планів, готується до виданняінвестиційний паспорт Вінницької області.
 У Вінницький області закінчує складатися інфраструктураінвестиційної підтримки. У області достатньо розвинута банківськаінфраструктура — філії 12 найбільших банків України.
Найбільший досвіду супроводі іноземних інвестиційних проектів має Комерційний банк“Кредитпромбанк”. “ Кредитпромбанк” банк із 50% іноземним капіталом,зареєстрований НБУ 20 травня 1997 року як резидент України зі статутнимкапіталом 200 млн. DM. “ Кредитпромбанк” входить у першу десятку “великихбанків” України, займаючи по капіталу 22 місце, по сумарних активах 25, покредитно-інвестиційному портфелі 17 місце серед 211 банків України.
У банкутрадиційно індивідуальний підхід до клієнтів, у комплекс послуг входить консультаційнапідтримка, пошук українським клієнтам бізнес партнерів за рубежем.  “Кредитпромбанк” установив прямі кореспондентські відношення із  значнимибанками Німеччини, Австрії, Бельгії, США, Франції, такими як Deutsche Bank Ag,Commerzbank, Banque Commerciale Pour L'europe Du Nord, ING-Barings, BankBrussels Lambert.
Інвестиційнаробота банка організована за методикою, що успішно застосовувалася протягом 4років у департаменті проектного фінансування ВАТ АБ “Інкомбанк” (Росія), щорозроблена на основі методики KPMG.
У області діютьВінницьке регіональне відділення Української Спілки промисловців і підприємців,що об'єднує значні підприємства, спілку підприємців Вінницької області, що маєвідділення у всіх районах області, спілку фермерів Вінницької області,Торгово-промислову палату, Вінницьку універсальну товарну біржу.
На ринкуконсалтингових послуг працюють 4 фірми, деякі з яких активно співпрацюють зобласною адміністрацією. Наприклад “Інститут регіонального моделювання іаналізу”, за ініціативою якого створена Постійно діюча інвестиційнаконференція, продовжує формувати базу даних інвестиційних пропозиційпідприємств області. За дорученням обласної адміністрації це консалтинговепідприємство презентує інвестиційні пропозиції та веде попередні переговори зінвестиційними фондами. Друге підприємство “Вінницький консалтинг-центр”, щоактивно займається тренінговими програмами для персоналу, маркетинговимидослідженнями та фінансовими обґрунтуваннями, підготовкою необхідноїдокументації для залучення інвестицій.
По програмахтехнічної допомоги Україні створені за підтримкою USADI -“Вінницькийконсалтинг-центр”, за підтримкою TACIS “Вінницьке агентство по розвиткупідприємництва”, що разом із консалтинговими підприємствами “Інститутомрегіонального моделювання й аналізу” і “Рубін-консалт” можуть забезпечитивсебічну консалтингову підтримку в підготуванні і реалізації інвестиційнихпроектів.
 Зараз в Українізакінчується структурна перебудова економіки, це дуже хворобливий процес, вінпроходить складніше і довше чим у посттоталітарних країнах Східної Європи абоРосії. Це обумовлено багатьма причинами, серед яких: 80 літня тоталітарнаекономіка, орієнтація промислового виробництва на ВПК СРСР, розривкооперативних зв'язків, утрата ринків СНД, значне подорожчання нафтопродуктів.
Залученняміжнародного капіталу в економіку регіону є найважливішою задачею зовнішньоїполітики місцевих органів виконавчої влади адже зрозуміємо, що капітал ідетуди, де є сировина і дешева робоча сила, де є можливість для виробництва, де єефективна  підтримка влади, можливість дати потужні експортні потоки. Іпотрібен час, щоб зрозуміти такі принципи, як священність і недоторканістьприватної власності, свобода підприємництва і вибору, особистий інтерес, якголовний мотив підприємництва, конкуренція, опора на ринкову систему й обмеженуроль держави в економічних взаємовідносинах.
Поки що ми неможемо пишатися показниками рейтингів, сформованих у світовій системі оцінокінвестиційної привабливості і ризику. Тому місцева влада повинна брати на себевідповідальність у забезпеченні максимального захисту прав інвесторів у регіоні- виступати гарантом створення режиму найбільшого сприяння, забезпечуватиправову і законодавчу підтримку на місцях, лобіювати інтереси інвесторів всамих вищих державних колах.
3.3.П/>ередумовистворення сприятливого інвестиційного                 клімату в регіоні
 
В даний час питаннями залучення інвестицій і організаціїінвестиційної діяльності на території Вінницької області займається цілий ряддержавних і недержавних структур. У їхньому числі тільки на рівні обласнихорганів управління  можуть бути названі такі: обласна державна адміністрація(Головне управління економіки, радник голови облдержадміністрації з питаньзовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій), обласна рада, Вінницьке регіональневідділення Української Спілки промисловців і підприємців, Торгово-промислова палата,Агентство з розвитку малого та середнього підприємництва, Вінницькийбізнес-інкубатор та ін. Можна стверджувати, що майже усі відділи регіональнихорганів управління тим або іншим чином причетні до проблем інвестицій ізаймаються їхнім пошуком і залученням. Активну діяльність по залученнюінвестицій ведуть також міські органи управління. 
Прибутковістьі привабливість бізнесу, пов'язаного з інвестиційною діяльністю, обумовиливихід на ринок, що формується, самих різноманітних суб'єктів економічноїдіяльності. Так, більшість консалтингових фірм, зареєстрованих на територіїобласті, є учасниками інвестиційних процесів. Широкий перелік організацій іструктур, що виступають суб'єктами інвестиційної діяльності в регіоні, свідчитьпро те, що на його території фактично йде некерований процес інституціалізаціїінвестиційної сфери, що відповідає запитам ринкових умов господарювання. При цьомузначні масштаби інвестиційного попиту, наявність достатньо високого потенціалуінвестиційної привабливості регіону, зародковий стан усіх сегментівнаціонального інвестиційного ринку (прямих капітальних вкладень, грошової,фондового, нерухомості, об'єктів інтелектуальних інвестицій, науково-технічнихновацій), відмінності у фаховому (професійному) рівні суб'єктів інвестиційноїдіяльності, — усе це дозволяє останнім діяти на території регіону достатньоавтономно, не перетинаючись і не конкуруючи один з одним.
Проте,якщо для комерційних структур інвестиційна діяльність — це бізнес, то длярегіональних органів управління, насамперед, — одна з ключових ланок управліннярегіональним соціально-економічним розвитком.
Ситуаційний аналіз окремих елементів регіонального ринкуінвестицій проводився на базі даних, отриманих у результаті респондентногоопитування. Вибір опитування в якості методу дослідження обумовленийнедостатнім освітленням у науковій літературі й офіційній пресі регіональнихпроблем залучення інвестицій. Проблема, як правило, розглядається або на рівнімакро-, або мікроекономіки. У якості респондентів виступали представникидержавних і підприємницьких структур — суб'єкти інвестиційної діяльності натериторії регіону. Ціль опитування — оцінка інвестиційних процесів у регіонібезпосередньо їхніми учасниками.
Перед респондентами були поставлені питання про наявність іхарактер інвестиційної політики в регіоні, наявності координації інвестиційноїдіяльності і необхідності в ній, характері формування інвестиційного попиту іпропозиції, їхнього зв'язку з пріоритетними напрямками соціально-економічногорозвитку регіону, стимулюючих і дестимулюючих інвестиційні процеси в регіонічинниках і ін. (дод.11.)
Опитування дозволило зробити слідуючі висновки.
На думку респондентів, у регіоні відсутня явно вираженаінвестиційна політика. Непрямим відбитком інвестиційної політики регіону єсоціально-економічні пріоритети, сформульовані в основних програмнихдокументах, що визначають регіональний розвиток.
Респонденти відзначили в значній мірі стихійний і випадковийхарактер формування і задоволення інвестиційного попиту у відриві відсоціально-економічних і структурних пріоритетів. Відповідно до данихопитування, усі суб'єкти економічної діяльності регіону зацікавлені взбільшенні інформованості і підвищенні прозорості інвестиційного ринку.
Як відомо, державний і місцеві бюджети не можуть розглядатисяв якості інвестиційного джерела необхідних і суттєвих перетворень у регіоні.Іноземні кредити, що надходять у регіон, як правило, носять товарний ікороткостроковий характер. У силу убогих інвестиційних можливостей регіональнихорганів управління на фоні масової фахової безграмотності керівниківпідприємств і підприємницьких структур підтримку одержують найбільш підготовленіпроекти, у першу чергу ті, які відповідають критерію повернення засобів. Урезультаті контрольований інвестиційний пакет області формується достатньостихійно, у відриві від соціально-економічних і структурних пріоритетіврозвитку, тобто випадковий характер формування інвестиційного пакетазакладається вже на етапі відбору проектів.
Слід зазначити, що інвестиційний пакет області формується нетільки з боку попиту, але і з боку пропозиції. Міжнародні організації роблятьвідбір проектів на підставі мотивувань, що не розкриваються, тобто критеріївідбору залишаються за інвесторами. Це також вносить елемент випадковості уформування інвестиційного пакета регіону, деякою мірою останній стає заручникомінтересів закордонних інвесторів.
У підприємницькому секторі процес залучення інвестиційздійснюється, як правило, у результаті наявних особистих зв'язків інапрацьованих професіональних технологій. Підприємницькі структури регіону,спираючись на власний або позиковий капітал, як правило беруть участь уреалізації інвестиційних проектів в виробництво та у інфраструктурні об'єкти.Вартість інвестиційних пакетів окремих структур коливається в межах віддекількох тисяч доларів до декількох мільйонів доларів із терміном від 12 до 36місяців, іноді до 5 років.
Різноманітнимє рівень ефективності діяльності перерахованих структур. У умовах нерозвиненогоі високоризикового вітчизняного інвестиційного ринку, відсутностіпрофесіональних навичок і зв'язків, ефективність посередницької діяльності(співвідношення укладених договорів до числа що планувалися) комерційнихструктур є досить низькою, і ще  менш ефективною є діяльність державнихструктур. На думку респондентів-підприємців, державні структури формують“убитий” і “мертвонароджений” інвестиційний пакет, а їхній пакет — активний іпрацюючий.
Слідзазначити, що на сьогоднішній день вже починалися спроби упорядкуванняінвестиційного попиту на території області.
Вмежах Інвестиційної конференції продовжує створюватись база даних інвестиційнихпропозицій підприємств області, що є однієї з перших таких спроб формуваннягалузевого інвестиційного пакета  області. На теперішній час в базу данихувійшли біля 30 інвестиційних пропозицій. Зроблено перші кроки в даномунапрямку, які виявили недостатню активність окремих керівників, відсутність напідприємствах професіоналів у питаннях залучення інвестицій, спроби обійтисявласними силами, не звертаючись за допомогою до кваліфікованих структур ззовніі т.д. Сформована база даних є явно неповною, складеною на базі матеріалів, щонадійшли від більш активних здобувачів інвестицій і, як правило, не єрезультатом обґрунтованого опрацювання.
Тієюж мірою дане зауваження може бути звернено і до Державної програмисоціально-економічного розвитку Вінницької області на період до 2010 року.Програма, як відомо, також базується лише на тих матеріалах, що були отриманіна адресу її координаторів і упорядників, тобто проекти і заходи, які входять вїї склад є лише відбитком ініціативи одних і відсутності її в інших. Мова вданому випадку йде не про ефективність програмно-цільового методу, а проповноту і якість інформації, що збирається, обґрунтованості величиниінвестиційного попиту і джерела його задоволення.
Необхідністьпосилення регулюючої ролі держави в економічному житті України ставить задачуудосконалювання інвестиційної політики в регіонах шляхом відновлення, аточніше, створення наново механізму управління інвестиційною діяльністю.
Уякості базового документа формування державної інвестиційної політики в данийчас розглядаються  “Основні напрямки інвестиційної політики на 1999-2001 р.”,підготовлені відповідно до Указу Президента України від 18 серпня 1999 р.№1004/99, де сформульовані цілі і задачі державного інвестиційної політики, атакож механізми і підходи до стимулювання інвестиційної діяльності в Україні наперіод по 2001 рік включно.
Виходячиз цього документа загальний прогнозований обсяг інвестицій в Україні в цьомуперіоді повинний скласти 59,8 млрд. гривень і відповідно по роках у цінахвідповідного років: 18,2; 19,2; 21,8 млрд. гривень. Основні джерелаінвестиційних ресурсів і їхні обсяги, перелічені в частках до загальнихобсягів, приведені в табл. (дод.12.).
Як випливає з таблиці, власні кошти підприємств і організаційрозглядаються в якості головного інвестиційного джерела. Стабільну і сприятливукон'юнктуру в реальному секторі, відповідно до “Основних напрямків”, повиннізабезпечити зміни в державній податкової і фінансово-кредитної політика.
Відповіднодо прогнозу іноземні інвестиції в Україні протягом усього цього періоду повинніскласти біля 1 млрд. грн. при потребі 7-8 млрд. дол. щорічно. Відомо, що зароки незалежності у країну надійшло іноземних інвестицій ледве більше 3 млрд.дол. Це відповідає обсягу інвестицій, одержуваних середнім містом Польщіщорічно. Відсутність в Україні досвіду управління іноземним інвестуванням несприяло притягненню в країну прямих іноземних інвестицій. Проте, в Вінницькійобласті спостерігається ріст прямих іноземних інвестицій. Лише в 2000 році  в область ввезеноіноземних інвестицій на суму  майже 10,5 млн.дол.США, із них у вигляді майна 9,8 млн.дол.США, що складає 93,7 % від загальної суми іноземних інвестицій (ізблизько трьохсот зареєстрованих спільних із суб’єктами господарювання іноземнихдержав підприємств, на кінець 2000 року їх діє близько ста). 
Відмітимо такі стадії приходу іноземних інвесторів в регіон:імпорт/ експорт товарів, послуг, їхнє фінансування — утворення СП для випускупродукції, яка ітиме в основному на експорт — участь у приватизації — інвестиції у виробничий сектор — інвестиції в інфраструктуру (готелі, зв'язок,ЗМІ і т.д.) — інвестиції у фондовий ринок. При цьому рідко буває, що наступнастадія розвивається вдало без нормального розвитку попередньої. Цей досвід можебути враховано при формуванні регіонального інвестиційної політики у повідношенню до іноземних інвесторів.
Отже, можна відмітити, що характерними рисами утворюваногорегіонального механізму управління інвестиційною діяльністю повинні стати:
• орієнтування інвестиційної діяльності в регіоні в напрямкуосновних пріоритетів його соціально-економічного розвитку;
• диверсифікація джерел інвестування соціально-економічногорозвитку регіону;
•   мобілізація інвестиційного потенціалу регіону;
• кооперування всіх можливих джерел інвестування дляспільного фінансування розвитку регіону;
• сприяння в поліпшенні інвестиційного клімату, мобілізаціярегіональних резервів його оптимізації; підвищення привабливості регіону длявнутрішніх і зовнішніх інвесторів.
Підінвестиційним потенціалом у даному випадку розуміються не тільки грошовінакопичення, виробничий і будівельний комплекс, але і такі соціально-економічніпоказники регіону як професійно-кваліфікаційна структура робочої сили, освітнійрівень населення, спроможність до швидкого перенавчання й ефективної праці,підприємницька активність, гнучкість і ефективність регіональної системиуправління.
Координаціюж інвестиційної діяльності слід розглядається як один з основних елементівцілісного механізму управління інвестиційною діяльністю. Її ціль — мобілізаціяі раціональне використання інвестиційного потенціалу регіону, консолідаціяінвестиційних ресурсів на реалізацію інвестиційних пріоритетів регіональногорозвитку.
Вданий час проблема розробки механізму координації набуває тієї ж актуальності ігостроти, що і проблема власне дефіциту інвестиційних ресурсів.
Основнізадачі координації можуть бути сформульовані в такий спосіб:
1.Узгодження діяльності різноманітних гілок влади (виконавчої і законодавчої) іорганів територіального управління (обласних, міських, районних) у вирішенніінвестиційних проблем регіону.
2.Формування інвестиційного пакету регіону, що охоплює як виробничу сферу, так ісоціальну інфраструктуру.
3.Сприяння в реалізації інвестиційних намірів усіх суб'єктів економічноїдіяльності на території регіону. Відпрацьовування схем і механізмів залучення йакумуляції ресурсів для реалізації масштабних регіональних програм. Розробкасистеми заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату в регіоні.
4.Сприяння впровадженню проектів інноваційного характеру, спроможних датидостатньо високий прибуток або забезпечити значний позитивний соціальний ефектпри помірних вкладеннях.
5.Інтеграція інтелектуального і підприємницького потенціалу регіону, думок ідосвіду територіальних управлінців, підприємницьких і наукових структуррегіону. Підвищення інформованості суб'єктів інвестиційної діяльності;збільшення прозорості інвестиційного ринку на території регіону.
6.Забезпечення соціальної, економічної й екологічної безпеки інвестиційноїдіяльності, із тим щоб реалізація підприємницьких інтересів не наносила збиткудержаві та регіону.
7. Сприяння міжрегіональному і міжнародному економічномуспівробітництву.
Слід відмітити інтерес і прагнення усіх, із числа охопленихопитуванням суб'єктів інвестиційної діяльності, до взаємодії і координації,їхню орієнтацію на вирішення соціально-економічних проблем регіону, створення вінвестиційному просторі регіону цивілізованого ринку інвестицій із розвиткомусіх його сегментів.
Уоснову формування механізму координації інвестиційної діяльності в регіоніповинні бути покладені, у першу чергу, слідуючі принципи:
1. Доскладу інвестиційних пріоритетів соціально-економічного розвитку регіонуповинні бути включені як пріоритети довгострокового характеру, так і найбільшеактуальні пріоритети сьогодення.
2.Рівною мірою уваги потребують як виробництво, так і об'єкти соціальноїінфраструктури і життєзабезпечення населення регіону. Важко погодитися з точкоюзору, що в умовах економічного спаду економічні пріоритети повинні превалюватинад соціальними.  Так, медико-демографічна ситуація в регіоні потребує вжезараз включення до складу пріоритетних програм і проектів, пов'язаних ізжиттєзабезпеченням населення.
3.Створення умов для кооперації і конкуренції одночасно у відношенні всіхсуб'єктів інвестиційної діяльності. Використання даного принципу буде сприятиформуванню в регіоні цивілізованого ринку і вирішенню цільових задачрегіонального розвитку.
Територіальніоргани управління володіють цілим рядом мір прямого і непрямого впливу наінвестиційні процеси, використовуючи при цьому як ринкові, так іадміністративні методи регулювання. Вони мають визначені ресурси й економічніважелі, у тому числі: право власності на майно і землю, що дозволяє їмвиступати гарантом під інвестиційні проекти, вони мають засоби для частковогофінансування об'єктів із місцевого бюджету, тут здійснюється реєстраціяпідприємств і т.п. 
Задачакоординації як засобу активізації інвестиційної діяльності і підвищення їїефективності достатньо складна, що в значній мірі пов'язано не тільки зоб'єктивними причинами, наприклад, необхідністю одночасного забезпечення умовдля кооперації і конкуренції, але і цілим рядом причин суб'єктивного характеру,обумовлених насамперед повільним ходом реформ і прогалинами внормативно-законодавчій. Відсутність Концепції державного регіональноїполітики, у першу чергу, у частині фінансових і організаційних умов дляреалізації регіональними органами своїх повноважень, не дозволяє Українівикористовувати великий досвід регіонального управління Росії й у тому числітаких просунутих регіонів, якими є Саратовська, Ульяновська, Ярославськаобласті.
Отже,оптимізація інвестиційного клімату повинна спиратися на використанняорганізаційних, економічних, соціально-економічних і соціальних резервів власнерегіонального характеру.
Уїхньому числі:
1.Санація і реструктуризація неефективних виробництв на території регіону.Продовження й удосконалення процесів приватизації, у тому числі приватизаціяпід інвестиційні зобов'язання. Розробка і впровадження системи заходіпостприватизаційної підтримки підприємств. 
2.Формування регіональної інвестиційної інфраструктури: страхових,консалтингових, інжинірингових, аудиторських і ін. фірм, іпотечних іінвестиційних банків, створення в банках інвестиційних відділів; формування ірозвиток інноваційної інфраструктури, адаптованої до ринкового середовища;пайових, пенсійних фондів для залучення заощаджень населення.
3.Сприяння в розвитку підприємництва, підтримка малого і середнього бізнесу,підвищення професіональної культури і соціальної орієнтації підприємницькоїдіяльності, залучення Міжнародних програм до малого і середнього бізнесу.
4.Подолання інформаційної закритості підприємств, збільшення інформованостіучасників інвестиційного процесу і підвищення прозорості інвестиційного ринку.
5.Зниження кримінальних і екологічних ризиків у регіоні.
6.Надання більшої керованості процесам, що відбуваються в економіці і соціальнійсфері регіону. Врегулювання співвідношення владних і управлінських функційрізноманітних органів територіального управління.
7.Сприяння в підвищенні кваліфікаційного рівня управлінських кадрів, набуттю ниминавичок відповідно територіального і галузевого менеджменту.
8.Розробка і реалізація міжрегіональних і міжнародних договорів проспівробітництво; більш повне використання регіоном можливостей європейськоїінтеграції і міжнародних фінансових організацій.
9. Перехід до активної політики зайнятості, розробка івпровадження системи стимулювання створення нових робочих місць, сприяннязаходам щодо ефективної зайнятості населення; формування регіональної системисоціального захисту населення, яка об'єктивно не спроможна себе забезпечити істворює соціальну напругу у суспільстві; підвищення рівня і якості життянаселення, поліпшення умов життєдіяльності.
Останній чинник, як і ряд інших чинників приведеногопереліку, є одночасно і резервом, і результатом активізації інвестиційноїдіяльності. І навпаки, інвестиції в соціально-економічні чинники інвестиційногопотенціалу (усе, що пов'язано з людиною) сприяє його послідуючому росту.
 Задача координації інвестиційної діяльності потребує такожстворення в регіоні спеціально орієнтованої інформаційної системи, основнимифункціями якої повинні стати: спостереження, аналіз і прогноз інвестиційнихпроцесів на території регіону.
Вданий час визначений моніторинг здійснюють органи Держкомстату, що фіксуютьокремі показники інвестиційного процесу. Проте висока відповідальністьприйняття інвестиційних рішень потребує, щоб перелік інформаційних показниківбув значно ширше.
Створюванасистема моніторингу повинна вести спостереження і контроль, у першу чергу, потаким напрямкам:
•моніторинг попиту і пропозиції на всіх сегментах інвестиційного ринку регіону;
•моніторинг інвестиційного клімату й інвестиційної привабливості в макроекономічному,регіональному і галузевому розрізах (у першу чергу, відслідковування державнихнормативно-законодавчих документів, постанов і рішень територіальних органівуправління, які прямо або опосередковано впливають на інвестиційні процеси);
•моніторинг реалізації інвестиційних програм і проектів, тобто збір і наданняданих для оцінки ефективності інвестиційних процесів і інвестиційноїдіяльності.
Інвестиційнапривабливість регіону може оцінюватися по слідуючих узагальнених показниках:
1. Рівень загальноекономічного розвитку регіону;
2. Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;
3. Демографічні характеристики регіону;
4. Рівень розвитку ринкових відносин і комерційноїінфраструктури регіону;
5. Рівень криміногенних, економічних і інших ризиків.
Кожний із перерахованих узагальнених показників формується наоснові сукупності аналітичних показників, одержуваних із регіональноїстатистика і з інших джерел. Наведений перелік показників у значній мірі можебути використаний для характеристики найбільше розвинутого сегментаінвестиційного ринку — ринку капітальних вкладень.
Рівеньзагальноекономічного розвитку регіону характеризує потенційну потребу в обсягахінвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власнихджерел, сукупну ємність регіонального ринку. Для такої оцінки можутьвикористовуватися такі показники:
•питомий вага регіону у ВВП і  національному доході;
•обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;
•рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування (обсягвиробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душунаселення);
•середній рівень заробітної плати робітників у регіоні;
•обсяг і динаміка капітальних вкладень і регіоні на одного жителя;
•питома вага збиткових підприємств із загальної кількості функціонуючих компанійі фірм і ін.
Рівеньрозвитку інвестиційної інфраструктури регіону може характеризуватитемпи реалізації інвестиційних проектів. Для цієї цілі використовуються такіпоказники:
·  число підряднихбудівельних компаній і фірм усіх форм власності;
·  обсяги місцевоговиробництва основних видів будівельних матеріалів;
·  виробництвоенергетичних ресурсів (у перерахунку на електроенергію) на душу населення;
·  протяжністьзалізничних колій повідомлення в розрахунку на 100 кв. км території;
·  протяжністьавтодоріг із твердим покриттям;
Демографічні характеристики регіону характеризуютьпотенційний об`єм попиту населення на споживчі товари і послуги, а такожможливості залучення кваліфікованої робочої сили в виробництво. Предметоманалізу при цьому є такі показники:
•питома вага населення регіону в загальній чисельності жителів України;
• співвідношення міських і сільських жителів у регіоні;
• питома вага населення, зайнятого в суспільному виробництвіна підприємствах усіх форм власності;
• рівень кваліфікації робітників, зайнятих у суспільномувиробництві й ін.
Рівень розвитку ринкових відносин і комерційноїінфраструктури регіону характеризує відношення місцевих органівсамоврядування до проведення ринкових реформ і створенню відповідногопідприємницького клімату. Для такої оцінки можуть бути використані такіпоказники:
• питома вага приватизованих підприємств у загальному числіпідприємств комунальної власності;
• питома вага компаній і фірм недержавних форм власності взагальній кількості виробничих підприємств регіону;
• чисельність спільних компаній і фірм із закордоннимипартнерами;
• чисельність банківських установ у регіоні, інвестиційнихвідділів банків і власне інвестиційних банків;
• чисельність товарних бірж на території регіону й ін.
 Рівень криміногенних, економічних і інших ризиківхарактеризує ступінь безпеки інвестиційної (а згодом виробничої) діяльності врегіоні. У цих цілях варто розглядати такі показники:
•рівень економічних злочинів (по основним видам і в цілому) в розрахунку на 100тис. жителів;
•питома вага підприємств із шкідливими викидами в загальній кількостіпромислових підприємств;
•середній радіаційний фон і містах регіону;
•питома вага незавершених будівельних об'єктів у загальній кількості початихбудівництвом об'єктів за останні  роки й ін.
Кріммоніторингу як власне спостереження необхідною функцією інформаційної системиповинна бути інформаційно-аналітична робота. Тут, насамперед, повинніздійснюватися:
•аналіз відповідності проектів регіональним пріоритетам, критеріям безпеки йін.;
•оцінка динаміки інвестицій і чинників інвестиційного клімату, що забезпечуютьконтроль чинників, що стимулюють і дестимулюють інвестиційні процеси в регіоні;
•оцінка ефективності інвестиційної діяльності й інвестиційних процесів і ін.
Саместворення інформаційної системи повинна стати передумовою більш повноговикористання регіоном власного інвестиційного і соціально-економічногопотенціалу, його збереження і поступального розвитку.

В/>ИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Підсумовуючи всевищесказане, відмітимо, що інвестиційне забезпечення суб’єктів господарюваннямає здійснюватись на трьох рівнях – державному, регіональному і на рівніпідприємства. Основною метою інвестиційної політики повинно стати досягненнямаксимальної узгодженості дій на всіх цих рівнях.
Назагальнодержавному рівні встановлюються визначальні параметри інвестиційногоклімату (стабільність законодавчого поля, правовий захист інвесторів,критеріально-мотиваційні заходи тощо), чітко окреслюються пріоритетні шляхийого розвитку, межі компетенції органів влади і  відповідних державних ірегіональних інституцій. Крім цього держава має здійснювати безпосереднєрегулювання сфери інвестування через податкову, фінансово-кредитну системи, атакож за допомогою інших заходів загальноекономічного характеру. Таким чином,можна стверджувати про вирішальну роль держави у формуванні інвестиційногоклімату.
Поряд з цим,регулюванням інвестиційної сфери на макрорівні, не може охопити всіх йогоаспектів, врахувати особливості розвитку кожної території. Тому важливим рівнемтакого регулювання є регіональний рівень.
Саме тут повиненбезпосереднє формуватися інвестиційно-привабливий імідж території, маютьпередбачатися заходи стимулювання тих чи інших галузей, або конкретнихпідприємств  з метою розв’язання існуючих проблем.
На третьому рівні– рівні підприємств – мають розроблятися конкретні інвестиційні проекти іздійснюватися їх реалізація.
Важливим напрямомзбільшення інвестицій є створення умов для стимулювання повернення в Українувітчизняного капіталу, що перебуває у зарубіжних банках, та запобіганняподальшого витоку капіталу з країни. Цьому сприяло б прийняття законодавчогоакту про амністію коштів, які були вивезені за кордон і мають некримінальнепоходження.
Одним з напрямівзбільшення обсягів інвестицій є залучення венчурного капіталу. Основнимиджерелами цього капіталу є:
—  інституціональніінвестори;
—  приватніінвестори;
—  великікомпанії.
Реалізаторами програм розміщення венчурних фінансовихресурсів мають виступати фонди ризикового капіталу.
Досвід переконує,що у пошуку потенційних інвесторів (особливо іноземних) регіонам потрібнадопомога з боку держави. Адже досвід спілкування з іноземними інвесторами черезпосольства, різні формальні і неформальні організації свідчить, що досягти тутвисокого результату без системної роботи неможливо.
Що ж регіонупотрібно у цьому плані від держави? Насамперед роль координатора. Регіониповинні мати постійний доступ до загальнодержавної бази даних про потенційнихінвесторів, до інформації про наявні кредитні лінії.
Доцільно створитина державному рівні своєрідний банк інвестиційних пропозицій, який володів бипереліком можливих інвестиційних вкладень, а регіони на конкурентних засадахпропонували б свої проекти і “приземляли”їх на конкретних територіях.
Виходячи ззавдань реформування системи залучення інвестицій, постала необхідністькардинальної реорганізції акціонерної компанії “Держінвест України” і створенняїї структурних підрозділів чи представництв у всіх регіонах україни. Головноюметою діяльності цієї структури має стати підтримка внутрішніх і іноземнихінвесторів на всіх стадіях інвестиційного циклу — віід пошуку партнера іукладання угоди до отримання прибутку і повернення, у разі необхідностівкладених коштів.
Враховуючи те, щоосновним джерелом інвестування є внутрішні інвестиції, одним з головнихзавдань є їх пошук та спрямування на розвиток економіки. Джерелами накопиченнявнутрішніх інвестицій мають стати:
ü амортизаційнівідрахування суб’єктів господарювання;
ü кредитніресурси банків і кошти інших фінансово-промислових конгломератів;
ü запозиченнянаселення;
ü коштитіньового сектора економіки.
На сьогодні вУкраїні ще не створені сприятливі умови для інвестиційної діяльності. Виходячиз низького рейтингу інвестиційної привабливості української економіки, можнапередбачити особливості інвестиційної стратегії нерезидентів на найближчий час:
- основнимиінвесторами швидше за все будуть міжнародні фінансові організації та урядизахідних країн за  неекономічними пріоритетами під гарантії Уряду України;
- особливістюінвестиційної стратегії іноземних інвесторів буде пріоритет короткотерміновоїмаксимілізації прибутків, що означає концентрацію активності насамперед у сферіпослуг, торговельно-посередницькій діяльності, а також у харчовійпромисловості, легкій та інших схожих за виробничо-економічнимихарактеристиками галузях. Іноземні інвестори не зацікавлені фінансувати вУкраїні високотехнологічне виробництво;
- участь уінвестиційному процесі відомих фірм, найшвидше, зводитиметься до створеннястратегічних засад на перспективному ринку;
- діловоїактивності слід чекати від малих та середніх компаній.
Виходячи знезначних обсягів інвестування, доцільно ці кошти спрямовувати в пріоритетнігалузі, які є визначальними дляУкраїни.                                                                                          
Ценасамперед:    
 високотехнологічні, наукоємкі галузі:літако-, судно-, та ракетобудування, де Україна має чимало досягнень світовогорівня;
 патентно-ліцензійна діяльність,«ноу-хау», інжиніринг;
 добувна й металургійна галузі:кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат, що мають попит на світовомуринках;
 конверсія: виробництво обладнання намашинобудівних високотехнологічних підприємствах колишньоговійськово-промислового комплексу для забезпечення експорту й ресурсозбереженняв народному господарстві;
 незавершене будівництво;
 надлишкові потужності в ряді секторів:чорна металургія, виробництво цукру та цементу, суднобудування тощо;
  інфраструктура, оскільки вигіднегеографічне середовище, транзитні перевезення й транспортування сировининаявними нафто- та газопроводами становлять значне джерело валютних надходжень;
 агропромисловий комплекс та обробнасільськогосподарська промисловість. Але на сільське господарство поки що можнарозраховувати лише в плані внутрішнього споживання, а не експорту.
Для нарощуваннязовнішніх інвестиційних ресурсів можна використовувати систему заохочення, щовраховує якісні характеристики інвестицій. Наприклад, можна запровадити іншуметодику розподілу прибутку спільних підприємств. Так, прибуток можнарозподіляти не пропорційно часткам партнерів у статутному фонді, як це практикуєтьсясьогодні, а з урахуванням ступеня активності різних частин статутного фонду впроцесі виробництва та одержання прибутку. Використання такого підходупідвищило б зацікавленість інвесторів у внесенні до статутного фондупрогресивної техніки та технологій, ноу-хау, використання яких підвищило бконкурентоспроможність продукції.
Вищесказанедозволяє зробити такі висновки.
1. Особливістюсучасного етапу реформування державного управління повинна стати регіоналізаціявсіх аспектів соціально-економічної життєдіяльності держави. Водночас у данийчас відсутня необхідна нормативно-законодавча і методологічна базатериторіального управління, у тому числі управління інвестиційною діяльністю врегіоні.
2. Характернимирисами інвестиційних процесів у регіоні в даний час є:
• величезнийінвестиційний попит;
• задоволеннязначної частини інвестиційного попиту в тіньовому секторі економіки;
• відсутністьмеханізму формування інвестиційного пакета області, схем мобілізації спільногофінансування;
• відсутністьзначних інвестиційних проектів регіонального масштабу;
• фахованепідготовленість до здійснення інвестиційної діяльності більшості керівниківдержавних підприємств і підприємницьких структур.
3. Слідствомпереходу до нових умов господарювання і реформування системи державногоуправління є необхідність впровадження в сферу управління територіальнимрозвитком стилю і методів підприємницького управління, що означає перехід відпрямого адміністрування до менеджменту.
4. Задачатериторіальних органів управління складається в створенні регіональногомеханізму управління інвестиційною діяльністю, головними елементами, що повинністати механізми координації інвестиційної діяльності й оптимізаціїінвестиційного клімату. Важливо, що в області, як показало експертнеопитування, є для цього передумови (добра воля суб'єктів інвестиційноїдіяльності).
5. Цількоординації складається в мобілізації інвестиційного потенціалу регіону іконсолідації інвестиційних ресурсів у напрямку соціально-економічнихпріоритетів розвитку довгострокового характеру і найбільше актуальнихпріоритетів сьогодення. Одним з основних принципів є забезпечення в регіоніумов для кооперації і конкуренції всіх суб'єктів інвестиційної діяльності.
6. Існують значніі різноманітні власне регіональні резерви оптимізації інвестиційного клімату. Уїхньому числі: усунення інформаційної закритості підприємств, підвищенняпрозорості інвестиційного ринку й інвестиційної діяльності в регіоні.
7. Першочерговоюзадачею є створення в регіоні спеціально орієнтованої інформаційної системи,одним з основних блоків якої повинен стати моніторинг інвестиційної діяльностіі ринкового середовища на рівні підприємств, фірм, галузей, регіону і намакрорівні.
8. Ставка на внутрішні інвестиції потребує розробки регіональної системизаходів для залучення засобів фізичних і юридичних осіб регіону в інвестуваннярегіонального розвитку.
3.2.Рекомендації.
 На підставі зроблених висновків можуть бути висловлені такірекомендації.
1. З метою створення регіональної нормативно-правової бази інвестиційноїдіяльності рекомендується необхідним на рівні обласної держадміністрації йобласної Ради народних депутатів обговорити і спільно прийняти ряд документів,у тому числі про ведення інвестиційної діяльності на території Одеської області(методах її стимулювання, вимогах до інвестиційних проектів і ін.), про системугарантій і страхуванні інвестиційних ризиків і т.п. Це дозволить радикальноактивізувати інвестиційну діяльність і поліпшити інвестиційний клімат урегіоні.
2. Регіональним органам управління необхідно чітко сформулювати системусоціальних і економічних пріоритетів розвитку регіону, у тому числіінфраструктурних, виділити серед них пріоритети довгострокового характеру іпріоритети, що потребують реалізації вже сьогодні.
3. Розробити систему моніторингу інвестиційної діяльності йінвестиційного клімату в регіоні (починаючи від схеми збору інформації ізакінчуючи формою її надання), що повинна стати одним із блоківінформаційно-аналітичної системи інвестиційної діяльності в області. З цієюціллю, очевидно, варто створити організацію напівкомерційного або комерційноготипу, наприклад, Інформаційне Агентство по інвестиціях і розвитку, функціямиякого повинні стати спостереження, аналіз і прогноз інвестиційних процесів урегіоні і динаміки середовища. Зацікавленим особам інформація буде видаватисяна платній, пільговій або іншій основі. У рамках Інформаційного Агентства можетакож проводитися підготовка інвестиційних проектів (бізнес-планів) постандартах (ЮПІДО?), необхідні маркетингові дослідження в рамках проектів іт.д.
4. Початиформування як можна більш повного інвестиційного портрета області,орієнтованого на реалізацію основних пріоритетів соціального й економічногорозвитку з указівкою реальних джерел фінансування інвестиційного попиту. Уперспективі поставити задачу формування бізнес-плану області як результатустратегічного планування.
5. Об'єднатизусилля територіальних органів управління, науково-дослідних, комерційнихструктур регіону, що мають знання і досвід інвестиційної діяльності, у томучислі досвід залучення і просування інвестицій і інвестиційних проектів,мобілізації спільного фінансування, і зацікавлених в активізації інвестиційнихпроцесів у регіоні, — у становленні інвестиційного ринку і підвищенні йогопрозорості, а також у рішенні регіональних соціально-економічних проблемрозвитку. Проводити аналіз резервів оптимізації інвестиційного клімату іпідвищення інвестиційної принадності для внутрішніх і зовнішніх інвесторів.
6. Вестисистематичну і цілеспрямовану роботу з налагодження схем залучення, мобілізаціїі реалізації інвестицій і інвестиційних проектів у регіоні, у першу чергу,схем, що можуть здешевити інвестування. Приділяти особливу увагу проектамінноваційного характеру, розвитку венчурного бізнесу, проектам, що сприяють створеннюнових робочих місць; при доборі інвестицій і проектів активновикористовувати конкурсні механізми. З використанням засобів масової інформаціїпроводити роботу з притягнення засобів населення в інвестування розвиткурегіону через  пайові, пенсійні, страхові фонди і компанії.
7. Відпрацюватирегіональний механізм гарантій від комерційних ризиків, у тому числі шляхомстворення фонду страхування інвестицій, в основному що наповняється за рахунокзасобів обласного бюджету.
8. Активновпроваджувати в практику світовий досвід територіального менеджменту, початиформування банку даних вітчизняного і закордонного досвіду державногорегулювання інвестиційної діяльності в регіоні з корекцією на існуюченаціональне законодавство, насамперед у відношенні прав і обов'язківтериторіальних органів управління.
9. З огляду натой факт, що рівень кваліфікації територіальних менеджерів, як власне іменеджерів підприємств і фірм, є найважливішою складовою інвестиційногопотенціалу території і чинником інвестиційної привабливості, що обумовлюєефективність інвестиційної діяльності і територіального менеджменту, — добіркадрів-управлінців у регіоні здійснювати на конкурсній основі.
Таким чином:
1. Насампереднеобхідно створити стійку законодавчу структу­ру оподаткування відповідно доміжнародних норм.
2. Податковіканікули у перехідній економіці можуть відігравати суттєву допоміжну роль наданому етапі створення бази ринкової діяльності у країні.
3. Ступіньпередбачених податкових пільг за інвестований капі­тал і кредити потрібнообмежити.
4. Інвестиції, що дають право на стимулюваня, мають бутичітко визначені, а правила — максимально прості.
5. Стимулиповинні вводитися тільки на обмежений період.
6. Податковіканікули слід використовувати лише на відповідні їхньому призначенню цілі.Інакше вони можуть призвести до зло­вживань.
7. Країни зперехідною економікою будуть імпортувати капітал. Тому податкова політикаповинна забезпечити країнам-джерелам справедливу частку прибутку підприємств,що функціонують на їхній території.
8. Мережа податкових угод єважливою частиною податкової політики, спрямованої на залучення іноземнихінвестицій. Існує дві категорії таких угод, розрахованих на стратегічніперспективи. Пер­ша — угоди між країнами регіону й іншими країнами, друга — угоди між країнами регіону.
9. Податковаконкуренція — важливий чинник роботи з податко­вими стимулами.

/>CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 
1. К/>онституція України від 28.06.1996р., №254к/96-ВР.
2. ЗаконУкраїни «П/>ро банки ібанківську діяльність» від 20.03.91р., №873-ХІІ.
3. ЗаконУкраїни «П/>ро власність» від07.02.1991р., №697-XII. 
4. Закон України«Про вступ України в Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банкреконструкції і розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію, Міжнародну асоціаціюрозвитку і Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій» від03.06.92р.,  №2402-ХІІ.
5. ЗаконУкраїни «Про господарські товариства» від 19.09.1991р., №1576-ХІІ.
6. ЗаконУкраїни «П/>ро державну програмузаохочення іноземних інвестицій в Україні» від 17.12.93р., №3744а-ХІІ.
7. ЗаконУкраїни «П/>ро діюміжнародних договорів на території України» від 10.12.91г., №1953-ХІІ. 
8. ЗаконУкраїни «П/>роекономічну незалежність України» від 30.08.90р., №143-ХІІ.  
9. ЗаконУкраїни «Про заставу» від 02.10.1992р., №2654-ХІІ.
10.  Закон України «П/>ро захист іноземнихінвестицій» від10.09.91р., №1540а-ХІІ. 
11.  Закон України «П/>ро зовнішньоекономічнудіяльність» від 16.04.91р., №960-ХІІ.
12.  Закон України «П/>ро інвестиційну діяльність» від18.09.91р., №1560-ХІІ. 
13.  Закон України «Проколективне сільськогосподарське підприємство» від 14.04.1992р., №2114-ХІІ.
14.  Закон України «П/>ро концесії» від 16.07.1999р., №997-ХІV.
15.  Закон України «П/>ро міжнародні договориУкраїни» від 22.12.93р., №3768-ХІІ.
16.  З/>акон України «Про обмеження моно­полізмута недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»від 18.02.1992 р., №2132-ХІІ.
17.  З/>акон України “Про оподаткуванняприбутку підприємств” від 28.12.1994р., №335/94-ВР.
18.  З/>аконУкраїни “Про оренду землі” від 16.10.1998р., №161-ХІV.
19.  Закон України «П/>ро підприємництво» від 07.02.1991р.,№698-ХІІ.
20.  Закон України «П/>ро  підприємства в Україні» від27.03.1991р., №887-ХІІ. 
21.  Закон України «Проприватизацію майна державних підприємств» від 19.02.1997р., №89-97-ВР.
22.  Закон України «Про />порядок здійснення розрахунківв іноземній валюті» від 23.09.94р., №185/94-ВР. 
23.  Закон України «П/>ро режим іноземногоінвестування» від 19.03.1996р., №93/96-ВР.
24.  Закон України «П/>ро систему оподаткування» від25.06.91р., №1251-ХІІ.
25.  З/>акон України “Про стимулювання виробництваавтомобілів в Україні” від 19.09.1997р., №535/97-ВР.
26.  Закон України «Про формивласності на землю» від 30.01.1992р., №2073-ХІІ.
27.  З/>акон України «Про ціни іціноутворення»  03.12.1990р., №507/90-ВР.
28.  Закон України «П/>ро цінні папери і фондовубіржу» від 18.06.1991р., №1201-ХІІ.  
29.  У/>каз Президента України “Про залученняіноземних інвестицій в економіку України” від 28.06.1999р., №759/99.
30.  Указ Президента України“Основні напрямки інвестиційної політики на 1999-2001 р.” від 18.08.1999р.,№1004/99.
31.  Указ/> Прези­дента України “Про Положенняпро Агентство координації міжнародної технічної до­помоги” від 26 червня 1995р., № 488/95.
32.  У/>каз Президента України“Питання  Націо­нального агентства України з реконструкції та розвитку” від 30серпня 1996 р., № 771/96 із змінами від: 23.04.1998р., №357/98;  10.08.1998р.,№866/98; 21.02.2000р., №271/2000; 31.07.2000р., №935/2000.
33.  У/>каз Президента України “Про стимулюваннявиробництва телевізорів кольорового зображення” від 04.07.1998р., №737/98.
34.  У/>каз Президента України “Про утворенняНаціо­нального агентства України з реконструкції та розвитку” від 2 липня 1996р., № 493/96.
35.  У/>каз Президента України “ПроУкраїнську державну кредитно-інвестиційну компанію” від 8 серпня 1995 р., №719/95.
36.  Розпорядження Президента Ук­раїни“Про заходи щодо координації роботи органів державної виконавчої влади зміжнародними фінансовими організаціями у питаннях економічного співробітництва”/> від 7 лютого 1995 р., №28/95-рп.
37.  Д/>екрет Кабінету Міністрів України «Продержавний нагляд за додержанням стандартів, норм і пра­вил та відповідальністьза їх порушення» від 8 квітня 1993 р., №30-93.
38.  Д/>екрет Кабінету Міністрів України«Про забезпечення єдності вимірювань» від 26 квітня 1993 р., № 40-93.
39.  Д/>екрет Кабінету Міністрів України«Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р., № 46-93.
40.  П/>останова Кабінету МіністрівУк­раїни “Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, щоперебуває у за­гальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученняміноземних інвестицій” від 2 березня 1994 р., № 126/94.
41.  П/>останов Кабінету МіністрівУк­раїни “Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, щоперебуває у загаль­нодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іно­земнихінвестицій” від 17 січня 1995 р., № 32/95.
42.  Постанов Кабінету МіністрівУк­раїни “Про затвердження Положення про порядок держаної реєстрації іноземнихінвестицій” від 18.08.1996р., №928/96.
43.  П/>останова Кабінету МіністрівУкраїни “Про концепцію регулювання інвестиційної діяль­ності в умовах ринковоїтрансформації економіки” від 1 червня 1995 р., № 384/95.
44.  П/>останова Кабінету Міністрів Ук­раїни“Про створення Агентства міжнародного співробітництва та інвестицій” від 2вересня 1993 р., № 695/93.
45.  Лист Державної Податковоїадміністрації “Про податкове стимулювання інвестиційної діяльності” від29.01.1998р., №15-2218.
46.  Р/>озпорядження голови Вінницькоїобласної державної адміністрації “Про створення Постійно діючої інвестиційноїконференції”  від 13.04.1999р., № 168.
47.  Б/>алабанов И.Т. Основы финансовогоменеджмента.- М.: Финансы и статистика, 1998.
48.  Б/>атура А.В., Дедиков О.І.Інвестиції як чинник оптимізації відтворювальних процесів в Україні. // Природалюдини і динаміка соціально-економічних процесів: Зб. статей, вип.1,- Д.: Наукаі освіта, — 1998. – С. 45.
49.  Б/>ачевська  Ж. Проблемиправового регулювання інвестиційної діяльності.// Економіка, фінанси, право. - 1997. — №8. – С. 16-20.
50.  Б/>езуглий А.А. Вплив амортизаційноїполітики на прибуток і доходи бюджету // Фінанси України. — 2000. — №1. — С.13-19.
51.  Біла С. Проблеми створеннясприятливого інвестиційного клімату в процесі структурних перетворень економікиУкраїни // Вісник УАДУ. — 1999. — №2. — С. 95-106.
52.  Б/>ланк И.А. Инвестиционный менеджмент.– К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995.
53.  Б/>огатырев А.П. Орегулировании иностранных инвестиций в национальном и международном праве //Сов. государство и право, 1992. — №1. – С. 103-108.
54.  Богачевич П. Селективнезаохочення прямих іноземних інвестицій // Розбудова держави. – 1998. — №3/4. — С. 40-50.
55.  Б/>огиня Д., Волинський Г.Структурна перебудова економіки і проблема інвестицій. // Економіка України. –1998. – №12.
56.  Б/>ондарчук І. Державні пріоритети у сферізалучення зарубіжних інвестицій // Збірник наукових праць УАДУ.- 1999.- Вип. 2.Ч.1.- С. 3-5.
57.  Б/>ондарчук І. Економічна мотивація іноземногоінвестування в Україні // Вісник УАДУ.- 1999. — № 3. — С. 85-90.
58.   Б/>ондарчукІ. До питання щодо проблем залучення інвестицій в економіку України // ВісникУАДУ.- 1999.- №2.- С. 46-52.
59.  Бонненберг Г. Думки з приводуінвестицій // Економіст. — 1999. — №5.- С. 23-25.
60.  Б/>уткоМ.С., Мурашко М. Проблеми реформування системи залучення інвестицій //Командор.- 1999.- №2.- С. 5-9.
61.  Б/>уткоМ. Розв'язання проблеми регіонального розвитку // Економіка України. — 2000. — №1. — С. 12-16.
62.  Б/>учарський Ю. Це солодке слово“інвестиція”. // Діло. – 1998. — №2. – С. 28.
63.  В/>акаринО.И. Инвестиции в Украине. – К.: Конкорд,1996.
64.  Вашека Г. Статегіявідновлення інвестиційного процесу // Вісник УАДУ. – 2000. — №3. – С.247-250.
65.  В/>інницька область в цифрах: Статистичнийдовідник.1999 рік. — Вінниця,2000. — 290с.
66.  Га/>врилюк О. Умови здійсненняіноземного інвестування // Економіка України. — 1997. — №8. – С. 9-16.
67.  Галайда В. Критичний аналізспіввідношення між заощадженнями та інвестиціями // Економіка України.- 1999. — № 6. — С. 58-63. 
68.  Г/>ерчикова И.Н. Менеджмент. – М.: Бизнес ибиржи, ЮНИТИ, 1995. – С.208.
69.  Г/>итман Л. Дж., Джонк М.Д. Основыинвестирования: Пер. с англ. – М.: Дело, 1997.
70.  Г/>оловатюк В.М., Чечелюк О.А. Впливекономічних і політичних факторів та привабливість інвестиційного середовища //Фінанси України. — 2000. — № 5.- С. 111-128.
71.  Г/>оловатюк В. Моніторинг інвестиційногоклімату в Україні // Місцеве самоврядування.- 1997. — № 5/6. — С. 118-122.
72.  Гончарук Т. Проблемиінвестиційного забезпечення конкурентоспроможності економіки в умовах ринковоїтрансформації // Банківська справа. – 2000. — №1. – С.31-34.
73.  Г/>убський Б. Конкурентоспроможністьукраїнської економіки: орієнтири макрополітики в кризових умовах // ЕкономікаУкраїни. – 1999. — №4. – С. 4-14.
74.  Г/>убський Б.В. Інвесиційні процеси вглобальному середовищі. — К.: Наукова думка,1998. — 390с.
75.  Д/>ержавне управління: теорія і практика / Під редАвер’янова В.Б., К.: Юрінком Інтер,1998. – 432с.
76.  Д/>ержавний комітет статистикиУкраїни. // WELCOM. – 1999. — №12. – С.10.
77.  Д/>эниэлс Джон Д., Радеба Лн. Х.Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ. – М: ДелоЛтд, 1994.
78.  Э/>клунд К.Эффективная экономика: Шведскаямодель: Экономика для начинающих и не только для них. – М.: Экономика, 1991. –348с.
79.  З/>агородній Л., Стадницький Ю.Менеджмент реальних інвестицій. – К.: Знання, 2000. – С. 21-22.
80.  Загороднюк А.П. Практическиеаспекты привлечения стратегическихинвесторов и организации финансирования проэктов // WELCOM. –2000. — №5/6. – С.40-43.
81.  Загороднюк А. П. Практическиерекомендации по вопросам поиска стратегических инвесторов и организациифинансирования проэктов // WELCOM. – 1999. — №6/7. – С. 69-72.
82.  Інтереси та потенціал прямихінвесторів в Україні / Перспективні дослідження. – 2000. — №11(червень). – 68с.
83.  И/>дрисов А.Б., Картышев С.В.,Постников А.В. Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций. –М.: Филин, 1996.
84.  Йохна М. Бізнес-інкубатор наПоділлі // Економіст. – 2000. — №1. –С.54-55.
85.  К/>амински Б. Внешняя торговля и прямыеинистранные инвестиции в экономике Венгрии и Словении: разные подходы — различные результаты // Трансформация. — 1999. — №6. — С.25.
86.  К/>арандакова І. Оцінкаінвестиційного клімату в Україні та напрямки його покращання. // Економіка,фінанси, право. – 1999. — №1. – С. 8-12.
87.  Кізін С. Проблемні питанняемісії акцій під конкретного інвестора // Право України. – 2000. — №10. –С.32-33.
88.  Ковалишин П.В., СтаростінА.А. Проблеми іноземного інвестування // Фінанси України. — 1999. — № 11. — С.79-87.
89.  К/>олосовА. Гранты как форма иностранного инвестирования в Украине // Бизнес-информ. — 1998. — № 13. — С. 38-40.
90.  К/>олосовО. Державне регулювання процесу залучення і використання вітчизняних таіноземних інвестицій в Україні // Вісник УАДУ. — 1997.- № 3-4.- С. 83-98.
91.  К/>олосов О. Деякі аспекти державно-інвестиційноїполітики у сфері залучення і ефективного використання вітчизняних та іноземнихінвестицій в Україні // Вісник УАДУ. — 1997. — № 11. — С. 82-92.
92.  К/>олосов О. Інвестиційна перебудова ітрансформація сутності та змісту економічної категорії “інвестиція” за умовперехідної економіки // Вісник УАДУ. — 1998. — № 3.- С.131-147.
93.  К/>олосовО. Особливості державного управління залученням іноземних інвестицій векономіку України // Зб.наук. праць УАДУ.- 1999. — Вип. 2, ч.1.- С. 109-111.
94.  Кузьменко В.П. Инвестиционная политика в регионе /Отв.ред. В.А.Поповкин. – К.: Наукова думка,1992. – 249с.
95.  К/>ульчицький М.І.Інвестиційне забезпечення розвитку виробничої сфери // Фінанси України. - 1998. — №5.- С. 11-15.
96.   Лашко О. Макроекономічнаконцепція державної інвестиційної політики для країн з перехідною економікою //Зб. наук. праць УАДУ .- 1999. — Вип. 2. ч. 1. — С. 254-258.
97.  Л/>ашкоО. Проблеми інвестиційної діяльності акціонерних товариств в Україні // ВісникУАДУ. — 1999. — №3. — С. 131-138.
98.  Л/>ашко О. Форми, методи та інструментарійздійснення державної інвестиційної політики // Вісник УАДУ.  — 1999. — № 2. — С. 107-116.
99.  Лещенко І. Державнерегулювання інвестиційного клімату в умовах ринкових перетворень // Зб. наук.праць УАДУ .- 1999. — Вип. 2 ч.2.- С. 119-122.
100. ЛисякЛ.В., Шумський В.М. Реальність потенційних джерел інвестиційної діяльності вУкраїні // Фінанси України. — 2000. — № 2. — С. 74-78.
101. ЛиховидО. Без захисту немає їх залучення // Цінні папери України. – 1999. — №5. – С5.
102. ЛуцевичО., Остапенко С. Перешкоди для припливу іноземних інвестицій в Україну:проблеми і рекомендації економічної стратегії // Економіст. — 2000. — № 3. — С.38-45.
103. Л/>ысый И. Инвестиционный климат вУкраине. // БизнесИНФОРМ. – 1998. — №3. – С. 44.
104. М/>артиненко В. До питання провизначення інвестиційного потенціалу економіки України // Збірник науковихпраць УАДУ. — К.: Вид-во УАДУ,2000. — Вип.2. — В 4 ч. Ч.IV. — 516.
105. МерзлякА. Рівень розвитку ринкових відносин та комерційної інфраструктури – чинникиінвестиційної привабливості // Вісник УАДУ. – 2000. -№3. – С.181-184.
106. М/>ертенс А.В. Инвестиции. – К.: Киевскоеинвестиционное агентство, 1997. – С. 3-4.
107. М/>окій А. Основні напрями політики формуванняінвестиційного клімату в регіоні // Регіональна економіка. — 1999. — №3. — С.31-39.
108. М/>окій А. Регіональні аспекти формування сприятливогоінвестиційного клімату в Україні // Регіональна економіка. — 1999. — №2. — С.50-59.
109. М/>окій А.  Спеціальні (вільні) економічні зони якформа регіонально-секторальної моделі зовнішньоекономічної інтеграції //Регіональна економіка. — 1999. — № 4. — С. 106-111.
110. М/>оліна О.В. Задачі удосконалення інвестиційноїполітики у регіоні та координація інвестиційної діяльності // Економічнііновації. Вип. 5: Структурні та інституційні перетворення у перехіднійекономіці. – Одеса: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних дослідженьНАН України. – 1999. – С.54-65.
111. М/>оліна Е.В. Региональные факторы активизации рынкаинвестиций // Экономические инновации. Вып. 4: Международное и межрегиональноеэкономическое сотрудничество в Чорноморском басейне. – Одесса: Институт проблемрынка и экономико-экологических исследований НАН Украины. – 1999. – С.78-80.
112. М/>оліна О.В. Регулювання інвестиційної діяльності урегіоні // Праці Одеського політехнічного університету. Вип. 1 (10). – Одеса:ОДПУ. – 2000.
113. МоскалюкН. Напрямки державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Зб.наук. праць УАДУ. – К… -  1998. — Вип. 2. — С. 280-284.
114. М/>осквін С.О. Сприяннятривалому і стійкому вдосконаленню інвестиційного клімату України. // WELCOME.– 1999. — №6-7. – С. 28.
115. М/>осквін С.О. Проблемизаконодавчого забезпечення діяльності інвесторів в Україні. // WELCOM. -  1999.- №6-7. – С. 30.
116. М/>очерний С., Плотников О. Економічнабезпека в контексті державного суверенітету України // Економіка України. –1992. — №4. – С.7.
117. М/>уравйов В. Заходи заохочення іноземнихінвестицій (порівняльний аналіз) / Програма TACIS Європейського Союзу,1999. — 7с.
118. МуравйовВ. Система міжнародних угод, що регулюють сферу інвестицій / Програма TACISЄвропейського Союзу,1999. — 7с.
119. НаврузовЮ., Полінець О. Інвестиції як шлях до економічного зростання // Вісник УАДУ. — 1998. — № 3. — С. 257-261.
120. Н/>ауменков С. Роль банківськихустанов в інвестуванні розвитку економіки. // Банківська справа. – 1997. №5. –С. 46 –55.
121. Немчинов Н.Местные законы: налоговое благоприятствование инвестициям // Законность. — 1998. — № 4.     — С. 28-30.
122. ОдинецьВ. Головні чинники здійснення іноземних інвестицій: узагальнені на основітеоретичних розробок та світової практик // Вісник УАДУ. — 1998. — № 3. — С.127-130.
123. О/>мельченко А.В. Державне управління іноземногоінвестування в Україні (організаційно-правові питання). Автореф.дис.канд. юрид.Наук. 12.00.07. – К.,1996. – 25с.
124. О/>мельченко А.В. Інвестиційне право: Навч.Посібник. – К.: Атіка,1999. – 176с.
125. ОмельченкоА.В. Іноземні інвестиції в Україні: Довідник з правових питань. – К.:Юрінком,1997. – 416с.
126. О/>мельченко А.В. Правоверегулювання іноземних інвестицій в Україні.- Юрінком.- Київ, 1996.- 288 с.
127. О/>порін В.М. Фінанси (загальна теорія): — К.: КНЕУ,1999. – С. 143-144.
128. ПанасюкБ., Панасюк О. Інвестування за рахунок внутрішніх резервів // ЕкономікаУкраїни. – 1997. — №3. – С. 4-17.
129. Пащенко Т.Управление информационным процессом инвестирования // Бизнес-информ. — 1998. — № 21-22. — С. 55-56.  
130. П/>ересада А.А. Інвестиційнийпроцес в Україні. – К.: Лібра, 1998.  –  388с.
131. П/>ересада А.А. Основи інвестиційної діяльності. –К.: Лібра,1996. – 344с. 
132. П/>ересада А., Степанова Т.Україна на перехідному етапі: політика, економіка, культура. – К.: Академія,1997.
133. П/>етруся Ю. Е. Індивідуальні інвесторина ринку акцій України: мотиви діяльності. // Фінанси України. – 1999. — №5. –С. 17.
134. ПриходькоМ. Інвестиції приходять у державу не на гастролі, а працювати // Персонал. — 1999. — № 5. — С. 31-35.
135. ПодатайВ. Поняття інвестиції як правової категорії // Право України. – 1999. — №9. –С. 39-41.
136. Пряміінвестиції у 1999 році // Welcome. — 2000. — № 1. — С. 13-14.    
137. П/>урыгина О. Совершенствованиеинвестиционного процесса как условие трансформации экономики Украины. //Персонал. – 1999. — №5. – С.29.
138. Р/>оманюк С. Методичний підхід до визначеннярейтингу інвестиційної привабливості території // Регіональна економіка. — 1999. — № 3. — С. 108.-113.
139. Р/>отаєнко С. Стимулюванняінвестиційної активності за допомогою амортизаційної політики держави //Збірник наукових праць УАДУ. — К.: Вид-во УАДУ. — 2000. — Вип.2. – Ч.4. — 516.
140. Р/>удинская Е., Гаев А.Инвестиционный менеджмент в Украине. // БИЗНЕСИНФОРМ. – 1999. — №3-4. – С. 136.
141. Р/>ут, Френклін Р., Філіпенко Антон. Міжнародна торгівлята інвестиції / Пер. з англ. — К.: Основи,1998. — С.664-694.
142. СавчукВ.П. Джерела фінансування українських підприємств і аналіз ризику // WELCOME. –2000. — №5/6. – С.76-77.
143.  СенчукБ., Юрчишин В. Про керованість припливу капіталів в Україну // Вісник УАДУ. — 1997. — № 1. — С. 63-67.
144. Сенчук Б.Шляхи пом'якшення інвестиційного клімату в Україні // Зб. наук. праць УАДУ.-1998.- вип. 1.- С. 385-388.
145. С/>ітон Е. ЄБРР в Україні // Інвестиції. — 2000. — №1. — С.18-21.
146. С/>имоненко Л.И. Інвестиційний процес вУкраїні в умовах перехідної економіки. // Фінанси України. – 1998. — №8. – С.112.
147. С/>татистичний щорічник України за 1998 рік. ДержкомстатУкраїни / За ред. О.Г.Осауленко, Відп. За вип. В.А.Головко. — К.: Техніка,1999.- 576с.
148. Статистичнийбюллетень за 1999 рік. – К.: Держкомстат України,2000.
149. Структурно-інвестиційнаполітика / М.Герасимчук, З.Борисенко, О.Задорожна та ін.; Ред. М.Герасимчук. –К.: Ін-т економіки НАН України,1996. – 138с.
150. Т/>алько В.Л. Деякі аспективдосконалення регулювання відносин України з міжнародними економічнимиорганізаціями у світлі положень Конституції України // Конституція України –основа подальшого розвитку законодавства: Збірник наукових праць. –Київ, 1997.– С. 307-317.
151. У/>країна на роздоріжжі. Уроки міжнародногодосвіду економічних реформ. За ред. А.Зіденберга і Л.Гоффмана. — К.:Фенікс,1998. — С.143.
152. Фенон Т.Перещкоди іноземним інвестиціям в Україні / Програма TACIS ЄвропейськогоСоюзу,1999. — 32с.
153. Ч/>ереда М.А. Американский бюджет 2000страдет от профицита // Зеркало недели. — 3.02.1999. — №5. — С.5.
154. ЧередниченкоВ.А. Фінансово-промислові групи як чинник розвитку регіональної економіки //Збірник наукових праць УАДУ. — К.: Вид-во УАДУ. — 2000. — Вип.2. – Ч.4. – С.262-266.
155. ЧередниченкоЛ. та ін. Макромоделі управління інвестиційними процесами // Вісник УАДУ. — 1996. — № 3.  — С. 88-95.
156. Ш/>арп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции: Пер. сангл. – М.: ИНФРА-М, 1999.- 1028с.
157. ШумськийП., Табалюк Г. Форми захисту інтересів інвестора // Право України. – 2000. — №7. – С.29-31.
158. Я/>ковлєв А.І. Управлінняінвестиційною та інноваційною діяльністю на основі проектного аналізу. – К.:УАДУ, 1998.

Д/>ОДАТКИ
Додаток 1.
/>

Рис.  Структура інвестицій
Додаток 2.
/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/>/> Інвестиції
 
  Матеріальні інвестиції Фінансові інвестиції Нематеріальні інвестиції
 
  Будівлі Цінні папери Підготовка персоналу
 
  Споруди Корпоративні права Дослідницькі роботи
 
  Інші об’єкти нерухомості Інші фінансові інструменти Реклама
 
  Інші матеріальні ресурси Інші нематеріальні цінності
  /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Рис.  Класифікація інвестицій за об’єктами вкладення

Додаток 3. Ознаки класифікації інвестицій
 
 
  За об’єктами вкладення За характером участі в інвестуванні За періодом інвестування За формами власності інвестиційних ресурсів За регіональною ознакою
   
  /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> реальні фінансові прямі непрямі короткострокові довгострокові приватні державні іноземні спільні в середині країни за рубежем
                       
Рис.  Класифікація форм інвестицій за окремими ознаками
Додаток 4.
/>
Форми інвестицій      
/>

Рис.  Форми інвестицій

Додаток 5.
/>/>/>/>                   
/>/>                   Валові            
/>              інвестиції/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
На 1січня                        Річний обсяг ВНП                На 31 грудня
а) Зростаюча
    економіка
/>/>                     Валові
/>                інвестиції/> /> /> /> /> /> />

   На 1 січня                      Річний обсяг ВНП                       На 31 грудня
б) Статична економіка
/>/>/>/>                     Валові
/>/>                інвестиції/> /> /> /> /> /> /> />

    На 1 січня                     Річний обсяг ВНП                       На 31 грудня
в) стагнаційна
     економіка
Рис.  Зростаюча, статичнаі стагнаційна економіка
Додаток 6. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності Регулювання сфер та об`єктів інвестування Податкове регулювання інвестиційної діяльності                                       Проведення відповідної аморти­заційної політики Надання фінансової допомоги, проведення відповідної кредитної політики Додержання державних норм і стандартів Проведення антимонопольної політики Регулювання участі інвесторів у приватизації Регулювання фінансових інвестицій Визначення умов користування землею, водою і природними ресурсами Здійснення політики ціноутворення Експертиза інвестиційних проектів
Забезпечення захисту
інвестицій Здійснення інвестицій за межі держави Інші заходи /> /> /> /> /> />
Рис. Основні форми державного регулювання інвестиційної                        діяльності на сучасному етапі

Додаток 7.
/>

/>/>/>/>/>/>   
/>

Рис.   Поліпшення інвестиційного кліматучерез реформування економіки

Додаток 8.
/>

           
Рис.   Напрями покрашення інвестиційного клімату в Україні

Додаток 9.
П/>орівняльний аналіззаохочення іноземних інвестицій
в різних країнах
Проблемузаохочення іноземних інвестицій треба розглядати у двох площинах: у широкомусенсі — це створення нормальних загальних економічних, політичних та правовихумов для надходження іноземних інвестицій в економіку країни; у вузькому сенсі- це використання правових важелів для створення правового режиму, який бибазувався на наданні додаткових (особливих) пільг іноземному інвестору і тимсамим заохочував його до капіталовкладень у вітчизняну економіку.
На вибір того чиіншого підходу значною мірою впливають такі чинники, як рівень економічногорозвитку країни, інтенсивність її міжнародних зв'язків, національні правовітрадиції, тощо.
У першому випадку не робиться різниці між іноземним та національнимкапіталом: усі інвестори мають однакові правові умови для своєї діяльності вкраїні. Віддзеркаленням такої політики в юридичному плані є, як правило,відсутність яких-небудь спеціальних національних законодавчих актів, якірегулюють іноземні інвестиції. Єдиними спеціальними правовими інструментами,які регулюють діяльність іноземних інвесторів в країні, залишаються міжнародніугоди з іноземних інвестицій, які можуть надавати на основі взаємності деякідодаткові пільги іноземним інвесторам. До країн, для яких характерним є такийпідхід до регулювання іноземних інвестицій належать США, більшість країнЗахідної Європи, Японія. Усі вони, як правило, мають надлишки національногокапіталу для інвестування [117, с.3].
Другий підхідбазується на наданні додаткових пільг іноземному інвестору для заохочення йогодіяльності в країні через прийняття окремих національних правових актів у ційсфері, або через включення спеціальних правових положень, які регулюють сферибізнесу та інвестицій. Шляхом створення пільгових умов для заохочення іноземнихінвестицій ідуть, перед усім, країни, що розвиваються, та країни з перехідноюекономікою, включаючи Україну. В останні роки між ними йде справжня боротьба заіноземного інвестора, оскільки можливості цих країн задовольнити інвестиційнийголод за рахунок національного інвестора поки що дуже обмежені.
У цьому зв'язкувиникає питання пошуку оптимальних правових механізмів для залучення іноземнихінвестицій, які, з одного боку, створювали б пільгові умови для їх притоку, а,з іншого — не ущемлювали б національного інвестора і не суперечили міжнароднимзобов'язанням країни. Останній момент є дуже важливим для таких країн, якУкраїна, оскільки їх активне співробітництво з універсальними та регіональнимиміжнародними структурами, зростаюча кількість двосторонніх міжнародних угодгостро ставить питання щодо узгодженості національного та міжнародного режимівіноземного інвестування, яке, на жаль, поки що не вирішено.
 Проблемнаправового регулювання заохочення іноземних інвестицій є однією з найбільшскладних і в міжнародній практиці не існує однозначного підходу для їївирішення.
Є багато країн,які практикують правове заохочення іноземних інвестицій, роблять це по різному.До країн, які приймають спеціальні правові акти для регулювання цього процесу,належать країни Латинської Америки, В'єтнам, Ізраїль, Єгипет, Румунія,Болгарія, Росія, Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, Україна та інші. До низкидержав, які вважають за більш доцільне включати лише окремі положення щодозаохочення іноземних інвестицій у правові документи, що регулюють економічнудіяльність в країні в цілому належать Чехія, Польща, Угорщина, Хорватія таінші.
При цьому требапам'ятати, що віднесення тієї чи іншої країни до однієї з цих двох груп єдостатньо умовним. В залежності від обставин, пов'язаних зі змінамиінвестиційного клімату, як в даній країні, так і за її межами, правова політикакраїни може мінятися.
Аналіз правовихзаходів заохочення притоку іноземних інвестицій, які існують в різних країнах,дозволяє провести їх класифікацію. В цілому можна виділити такі категоріїзаходів заохочення іноземних інвестицій:
· податковіпільги;
· митніпільги;
· фінансовіпільги;
· пільги усфері дії адміністративних процедур;
· цільовіпільги;
· створенняспеціальних фінансових фондів для кредитування інвестицій в країні.
Якщо розглядатиспіввідношення цих категорій пільг у рамках заходів з заохочення іноземнихінвестицій, то треба підкреслити, що країни, які хочуть створити особливосприятливі умови для залучення, найчастіше вдаються до податкових та митнихпільг. Це пов'язано з тим, що традиційно вважається, що іноземні інвесторизацікавлені у додаткових прибутках при укладенні капіталу в економіку іншихкраїн, тому скорочення їх виплат до мінімуму найповніше відповідає цій меті.
Частково так воноі є. Але насправді ситуація з наданням податкових та митних пільг не така й вжепроста. Справа в тому, що надання податкових та митних пільг далеко не завждивирішує проблему додаткового залучення іноземних інвестицій в економіку країни.Переважна більшість іноземних інвесторів уже давно пристосувалась до такихправил гри. Вони будують свою інвестиційну політику таким чином, що інвестиціїнадходять тільки на той період, коли діють пільги, і тільки в таких формах, якідозволяють швидко зробити репатріацію капіталів після закінчення пільговогоперіоду. Тобто, не досягається головна мета заохочення притоку іноземнихінвестицій у країну, яка полягає у тривалій присутності іноземного капіталу якзасобу підживлення економічної активності в країні.
З іншого боку,надання податкових та митних пільг іноземним інвесторам не завжди є оптимальнимзаходом, оскільки така правова політика може дискримінувати національногоінвестора, ставлячи його в нерівні умови по відношенню до іноземних вкладниківкапіталу. Така правова політика може завдавати шкоди іноземному інвестору,оскільки останній діє не ізольовано в країні, де він вкладає інвестиції, апов'язаний у своїй діяльності відносинами з багатьма національними фірмами.Тому проблеми, які виникають у національних інвесторів, що працюють в меншсприятливому правовому полі, опосередковано віддзеркалюються на їхспівробітництві з іноземними інвесторами.
Незважаючи на це,більшість країн, які потребують великі іноземні інвестиції для свого розвитку,ідуть на надання податкових, митних та інших пільг іноземним інвесторам. Алехарактерною тенденцією розвитку національного законодавства щодо іноземнихінвестицій багатьох країн, включаючи колишні республіки колишнього РадянськогоСоюзу, а зараз незалежні держави, країни Центральної та Східної Європи, є, зодного боку, поступове зменшення таких пільг, а з другого — спроби поширити їхдію тільки на пріоритетні проекти і включити у сферу їх застосуваннянаціональних інвесторів.
У Болгарії,відповідно до Закону стосовно іноземних інвестицій 1997 року, іноземніінвестори мають сплачувати тільки 50% податку на прибуток підприємств протягом10 років, якщо їх інвестиції працюють у пріоритетних проектах і задовольняютьтаким вимогам:
—   сума інвестицій перевищує 5млн. дол. США;
—    інвестиція допомагаєстворити 100 нових робочих місць;
—   інвестиції робляться урегіонах, де є високий рівень безробіття.
З іншого боку, відповідно до цього жзакону внески в натуральній формі до статутного фонду підприємств, сума якихперевищує 100.000 дол. США, звільняються від ПДВ та ввідного мита.
В Румунії,відповідно до Ордонансу №31 1997 року, податок на доход підприємств зіноземними інвестиціями зменшується до 15%. Оподаткування по зменшеній шкалідійсне протягом двох років після того, як були зроблені інвестиції, але недовше ніж чотири роки після того, як іноземна інвестиція була зареєстрована уКомерційному реєстрі. Для того, щоб отримати цю пільгу, іноземний інвесторповинен володіти не менш ніж 20% капіталу підприємства, притому сума інвестиційповинна дорівнювати не менш ніж 350.000 дол. США (чи бути еквівалентній ційсумі, якщо інвестиції вимірюються в інших валютах).
Відповідність тим самим вимогам, даєправо розраховувати також на митні пільги. Ст.6 Ордонанс; №31 визначає які внескив натуральній формі у статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціямикористуються митними пільгами і в якому обсязі. Так, внески до статутного фондуу формі обладнання, механізмів, комунальних споруд, промислового обладнання,транспортних засобів, ноу-хау, тощо звільняються від сплати мита. Усі дивідендивід іноземних інвестицій, які використовуються для збільшення зареєстрованогокапіталу через внески у натуральній формі, звільняються і в подальшому від митата податків. Зменшення ввізного мита на 50% застосовується до сировини,споживчих товарів, запасних частин, або усіх інших додаткових засобів,необхідних для здійснення інвестором процесів виробництва, і які були сплаченіза рахунок фінансових ресурсів позичених або залучених за кордоном. Строк діїцих пільг складає два роки, починаючи з того моменту, коли була зробленаінвестиція, але не більше чотирьох років з дати її реєстрації.
Якщо ж сумаіноземних інвестицій дорівнює еквіваленту у 5 млн. дол. США, то іноземніінвестори можуть розраховувати на додаткові пільги. Так, пільгова ставкаоподаткування прибутків підприємств у 15% застосовується у цьому випадкупротягом 5 років на додаток до попередніх термінів у 2 та 4 роки, тобтопротягом 7 років після того, як була зроблена інвестиція, але не більше 9 роківз моменту її реєстрації. Зменшення мита на 50% у цьому випадку діє додатково ще3 роки.
Відповідно дост.8(2) Ордонансу №31 передбачені додаткові пільги надаються в залежності від:
· суми тасфери інвестицій;
·  зростаннярівня експорту продукції;
· вкладанняінвестицій у визначені індустріальні парки або вільні економічні зони;
· розвиткуінфраструктури та туризму;
· досягненнямети інвестування пов'язаної з сприянням загальному добробуту або захистомнавколишнього середовища;
· нарешті,якщо реінвестується не менш ніж 50% чистого прибутку, отриманого інвестором.
Однак такі пільгиіноземному інвестору не влаштовували національних підприємців. І вже в кінці 1997 року уряд Румунії прийнявновий Ордонанс, відповідно до положень якого дія усіх пільг, наданих іноземнимвкладникам капіталу була поширена і на румунських інвесторів.
Схожий підхід донадання пільг інвесторам існує у Казахстані. У 1997 році там був прийнятийЗакон про прямі інвестиції. Цей закон має пріоритет по відношенню до усьогоіншого інвестиційного законодавства країни, тому з метою приведення останньогоу відповідність до Закону про прямі інвестиції повинно бути змінено більш ніж20 правових актів Казахстану.
Особливу увагу цей закон приділяє державній підтримці прямих інвестицій.Відповідно до закону державна програма підтримки прямих інвестицій складаєтьсяз наступних компонентів:
¨ правовийзахист інвестиційної діяльності через встановлення системи пільг;
¨ виняткина привілеї для інвесторів;
¨ наданняповноважень єдиному державному органу (Держкомінвест) репрезентувати уряд увідносинах з  інвесторами.
Головною метоюпідтримки прямих інвестицій визначено створення сприятливого інвестиційногоклімату для прискореного виробництва товарів та надання послуг у пріоритетнихсекторах економіки країни. Що стосується останніх, то відповідно до ст.6 Законупро прямі інвестиції список пріоритетних секторів економіки визначає ПрезидентКазахстану своїми декретами.
Сама ж системапільг та привілеїв для інвесторів базується на трьох елементах:
1) передачаінвестору права володіння власністю, яка належить державі;
2) скасуванняподатків протягом п'яти років і зменшення їх на 50% протягом наступних п'ятироків починаючи а моменту підписання інвестиційного контракту;
3) повне абочасткове скасування обкладання митом з імпортованих обладнання, сировини таінших матеріалів, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності.
Пільги тапривілеї інвесторам, що здійснюють прямі інвестиції в економіку країнинадаються Держкомінвестом у формі інвестиційних контрактів.
Важливопідкреслити, що усі вищезгадані пільги та привілеї надаються усім інвесторам,як національним так і іноземним.
У Таджикистані,відповідно до Закону про іноземні інвестиції, прийнятому у 1992 році ідоповненому у 1996 році, дія пільг у оподаткуванні, які передбачені тільки дляіноземних інвесторів, залежать від розмірів інвестицій. Так, якщо сумаінвестицій дорівнює 100000 — 500000 дол. США інвестори звільняються від сплатиподатку на прибуток підприємства на 2 роки; якщо інвестовано від 500 000 до 2млн. дол. США — то на 3 роки; від 2 до 5 млн. дол. США — на 4 роки; більш ніж 5мли. дол. США — на 5 років.
Окрім цьогоставки податку на прибуток підприємств з іноземною інвестицією, а також ставкиПДВ поставлені в залежність від частки, яку має в статутному фонді компаніїіноземний інвестор.
У Таджикистані,як і у інших країнах Центральної Азії, також склалася практика наданняспеціальних пільг та привілеїв під окремі інвестиційні проекти, що непередбачені у законодавстві, але включені до спеціальної урядової програми.
В Росії діючезаконодавство про іноземні інвестиції не надає додаткових пільг іноземнимінвесторам. Але можливість різних форм стимулювання іноземних інвесторівпередбачена у прийнятій урядом Російської Федерації у 1994 році постанові«Щодо активізації роботи з залучення іноземних інвестицій в економікуРосійської Федерації». Постанова передбачає низку заходів, спрямованих назабезпечення притоку іноземного капіталу в економіку країни, які визначають необхідністьстворення сприятливого правового, податкового та митного режиму для іноземнихінвестицій. Тобто мова йде про створення спеціального режиму для іноземнихінвесторів у податковій та митній сферах, який може бути більш сприятливий ніжтой, в якому працюють національні інвестори.
Аналогічніпідходи, спрямовані на заохочення іноземних капіталовкладень існують в країнах,де немає спеціального законодавства щодо іноземних інвестицій.
В Угорщинііноземні інвестори, які вкладають капітал у пріоритетні сфери національноїекономіки також отримують податкові пільги через звільнення від сплатиподатків. Відповідні положення були включені у Податковий кодекс. Передбаченіподаткові пільги діють протягом 5 років. Розглядаються пропозиції щодопродовження терміну дії податкових пільг до 10 років.
В Чехії правоваполітика в цілому спрямована на створення рівних можливостей для всіхінвесторів. Сприятливі умови для діяльності іноземних інвесторів створюютьсяголовним чином шляхом надання їм широких можливостей для капіталовкладень в усісфери економіки країни, не обмежуючи їх присутність тільки чітко визначенимигалузями, як це робиться в більшості країн, що мають податкові кодекси. Що жстосується надання іноземним інвесторам додаткових пільг та привілеїв, то урядкраїни виступає проти таких підходів з метою залучення іноземних капіталів.
Виключенням зтакої правової політики вважається надання низки пільг компанії"Інтел" (США), яка збирається побудувати в країні підприємство зскладання електронних компонентів (так званих чіпів).
Що стосуєтьсякраїн, що розвиваються, то за час, який пройшов після набуття ниминезалежності, вони створили свої правові механізми із залучення іноземнихінвестицій.
Так, В'єтнам маєдостатньо різноманітну систему важелів, за допомогою яких ця країна намагаєтьсястворити привабливі умови для іноземного інвестора.
 Вона базуєтьсяголовним чином на:
 встановленні різних пільговихрежимів, як відносно ставки податку на прибуток підприємств з іноземнимиінвестиціями, так і щодо ставок податків у разі їх репатріації за кордоніноземними інвесторами;
 вилучені від сплати ввізного мита натовари та матеріали, які використовуються для виробництва продукції на експорт;
 значному зменшенні сум сплати заоренду землі під час проходження всіх етапів, пов'язаних із спорудженнямгосподарських об'єктів за участю іноземних інвесторів, тощо.
В'єтнамнамагається залучати інвестиції в такі сектори економіки, які мають абозагальнонаціональне, або регіональне значення. Відповідно до урядових постанову галузі співробітництва та інвестицій, які були прийняті на початку 90х років,запроваджуються п'ять видів ставок на прибуток підприємств з іноземнимиінвестиціями для шістьох пріоритетних галузей економіки (в залежності від видудіяльності підприємства ставки податку коливаються від 10 до 20 відсотків).Окрім цього інвестори у ці сектори економіки можуть взагалі звільнятися відсплати податку на прибуток підприємств терміном на 2-4 роки, починаючи з року,коли підприємство отримало свій перший прибуток, а також сплачувати протягомнаступних 3-4 років тільки 50% цього податку.
Відповідно дозакону про прибуток з видобутку газу та нафти 1993 року податок на природніресурси, яким обкладаються підприємства — видобувачі, коливається від 6 до 25відсотків за сиру нафту і від 0 до 10 відсотків за природній газ. Крім того наіндивідуальній основі уряд може взагалі звільняти такі підприємства від сплатиподатків на прибуток протягом визначеного часу. 
Щоб надати щебільше стимулів іноземним інвесторам, підприємства, що належать іноземцям івкладають свої прибутки в країні протягом 3 років мають право на компенсаціюсуми податків, що дорівнює суми реінвестованих прибутків.
У НігеріїНаціональна Рада Міністрів може надавати особливий статус іноземним компаніям,які діють у пріоритетних секторах економіки. Компанії, які отримують особливийстатус, мають право на звільнення від оподаткування протягом 5-7 років.Спеціальні податкові пільги отримують також іноземні компанії які інвестують урайони з низьким рівнем економічного розвитку. Податковими пільгамикористуються й підприємства та установи, що займаються науково-дослідноюдіяльністю.
У Єгипті законщодо залучення та гарантування інвестицій, прийнятий у 1997 році, виділяє 16секторів економіки, інвестиції в які отримують пільги та гарантії автоматично.
В Ізраїлі дієзакон про заохочення інвестицій 1957 року, який є частиною державної програми ззалучення інвестицій у ізраїльські підприємства. Пільги, передбачені законом,включають вилучення від сплати податків, надання урядових кредитів, тощо. Видипільг відрізняються в залежності від місця знаходження підприємства. Територіїна яких містяться підприємства, куди направляються інвестиції, поділяються надві категорії: зона розвитку А і зона розвитку Б. Відповідно до змін до законупро заохочення інвестицій 1957 року, які були прийняті у 1997 році,підприємства, що розташовані у зоні розвитку А, повністю вилучаються від сплатиподатків на прибуток протягом перших двох років своєї діяльності, а також маютьправо на зменшену ставку податку на прибуток протягом певного пільговогоперіоду.
У Саудівській Аравії відповідно до актів з правового регулювання іноземних інвестицій 1997року, податкові пільги отримують підприємства з інвестиціями, які виробляютьелектроенергію. Наприклад, період звільнення від оподаткування прибутків такихпідприємств може сягати 10 років.
Українавідноситься до категорії країн,  в яких діє досить обмежене коло пільг дляіноземних інвесторів. Закон про режим іноземного інвестування 1996 рокузакріплює рівні податкові умови для всіх інвесторів, як резидентів так інерезидентів, встановлюючи для іноземних інвесторів на території Українинаціональний режим інвестиційної та іншої господарчої діяльності. Одночасно цейзакон не виключає можливості надання пільг іноземним інвесторам на основізаконодавства України, міжнародних угод України, в рамках реалізаціїінвестиційних проектів що здійснюються відповідно до державних програм розвиткупріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій. Більш того, вінгарантує застосування таких пільг, якщо вони надані після набрання чинностіцього закону, протягом 10 років з дати вступу в дію спеціального законодавстваУкраїни про іноземні інвестиції, яке може змінювати гарантії захисту іноземнихінвестицій.
Ще одним крокомна шляху створення однакового правового режиму для всіх суб'єктівпідприємницької діяльності в Україні стало прийняття у 1997 році ВерховноюРадою України змін до закону “Про оподаткування прибутку підприємств", врезультаті чого були ліквідовані податкові пільги для іноземних інвесторів. Діїзаконодавчої влади України викликали незадоволення іноземних інвесторів, якізвернулися до Конституційного Суду України із скаргами на порушення наданого їмправа на звільнення від оподаткування протягом 5 років. При цьому вонипосилались на набравший чинності з 1 січня 1995 року закон України «Прооподаткування прибутку підприємств», якій закріплював податкові пільги длятих іноземних інвесторів, які зареєстрували свою кваліфіковану інвестицію до 1січня 1995 року. Відповідні положення цього закону, які стосувались наданняпільг, і були відмінені в результаті прийняття Верховною Радою зазначених зміндо нього.
Прийняття закону«Про режим іноземного інвестування» та змін до закону «Прооподаткування прибутку підприємств» ознаменували зміщення акцентів управовій політиці України до діяльності іноземних інвесторів. Відтепер наданняперш за все податкових пільг відповідно до національного законодавства сталоможливим тільки для окремих категорій інвесторів, окремих суб'єктів підприємницькоїдіяльності, або на окремих територіях в межах України.
Виразом такоїполітики стали прийняття Верховною Радою у 1997 році закону «Простимулювання виробництва автомобілів в Україні», а в 1998 указу ПрезидентаУкраїни «Про стимулювання виробництва кольорових телевізорів».
Відповідно дозакону «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» будь-якийінвестор, який вкладає в виробництво автомобілів в Україні суму, еквівалентну150 мли. дол. США, отримує протягом 10 років такі види пільг:
Þ об'єктоподаткування зменшується на суму, яка реінвестується підприємством в розвитоквиробництва автомобілів;
Þ підприємствозвільняється від сплати земельного податку;
Þ операціїпідприємства, пов'язанні з ввезенням на митну територію України товарів,необхідних для його діяльності, які не виробляються підприємствамирозташованими в Україні, звільняються від оподаткування;
Þ операціїпідприємства з продажу автомобілів власного виробництва звільняються від ПДВ;
Þ підприємствозвільняється від сплати податків на дивіденди, які реінвестуються у власневиробництво;
Þ підприємствозвільняється від зборів до інноваційного фонду України;
Þ несправляється мито за імпортовані товари, які використовуються для цілейвиробництва та на будівництво.
Першим практичнимрезультатом (хоча і не досить вдалим) реалізації  цієї правової політики позаохоченню іноземних інвестицій, а також окремих суб'єктів підприємницькоїдіяльності, які приймають участь у проектах з залученням іноземних інвестиційдо пріоритетних галузей економіки стало підписання угоди між ВАТ«АвтоЗаЗ» та корейською компанією «Деу» про створення СП звиробництва та складання автомобілів. Корейська сторона зобов'язаласьінвестувати у виробництво автомобілів в Україні в рамках СП «Автозаз-Деу»150 млн.грн. дол. США, а також залучити через кредити або реінвестиції 1.3млрд. дол. США для їх вкладення в українську економіку.
З іншого бону,надання великих пільг під окремі інвестиційні проекти, або окремим суб'єктампідприємницької діяльності може негативно позначитися на діяльності тихінвесторів, які не можуть, або не бажають робити великі інвестиції в країну.Про це свідчить, зокрема, реакція деяких іноземних інвесторів, а такожвиробників автомобілів за кордоном України, які вважають, що українські автомобілівироблені, або зібрані СП «АвтоЗаЗ-Деу» можуть витіснила їх з частинринків як в середині України, так і за її межами. Комісія ЄС, яка є виконавчиморганом Європейського Союзу, вважає, що положення законів «Простимулювання виробництва автомобілів в Україні» та Указу ПрезидентаУкраїни «Про стимулювання виробництва кольорових телевізорів»порушують вимоги Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.
 Слід відмітити,що для інтенсифікації залучення капіталу до виробництва у законо­давствірозвинутих країн є чимало спеціальних механізмів регулювання грошових потоків.Особливої жорсткості таке регулювання набуває в періоди криз, коли стаєнеобхідною політика активного виходу з кризо­вої ситуації. Так, у Франції, ФРНта Голландії в такій ситуації цент­ральні банки зобов'язували комерційні банкинаправляти З0—35 % ка­піталів у пріоритетні сфери економіки (продовольство,житло, електро­енергетика, експортні виробництва). У США комерційні банки, щона­правляли кошти на довгострокове інвестування, автоматично отримува­ли пільгивід Федеральної резервної системи у вигляді зменшення об­лікової ставки. ВЯпонії половина інвестиційних ресурсів комерційних банків примусовонаправлялася на фінансування довгострокових проек­тів. Там же застосовувалося заморожуваннядепозитів з наступним інвестиційним орієнтованим використанням. В інші роки,коли ситуація поліпшувалася, уряд Японії робив те ж саме, але у більш м'якихформах. Банки зобов'язувалися зберігати значну частину коштів у Центрально­муінвестиційному банку, де їх активно використовували як інвестиції  [73, с.10].
У Франції таІталії, а також у країнах Азіатсько-тихоокеанського ре­гіону було використанодосвід Федеральної резервної системи США у цільовому визначенні кредитнихставок, що забезпечувало диференцію­вання процентних ставок залежно відзначущості проекту. Загальна спрямованість таких заходів — створення дляінвестицій вигідніших, порівняно з короткостроковими фінансовими вкладеннями,умов, а та­кож створення для використання коштів у реальному секторі вигідні­ших,порівняно з вкладеними у спекулятивний оборот, умов. Багато ро­билося й длятог, щоб заощадження населення трансформувалися у довгострокові вкладення.Стимули для комерційних банків — зниження резервних вимог і зменшення податку зприбутку — діяли в тому само­му напрямі.

Додаток 10.
Динаміка прямих іноземних інвестицій уВінницьку область
 
Країна інвестора
1996 р.
1997 р.
1998 р.
1999 р.
  2000 р.
Всього інвестицій (дол. США)
Всього об’єктів інвестування Австрія 775 512.8 1 919 002.2 7 714 019.5 10 308 534.4 4 Невизначені* 3 655 567.8 1 Іспанія 887 311.6 853 431.7 589 061.1 2 329 804.4 1 Чехія 1 570 243.5 1 570 243.5 1 Люксембург 1 216 000.0 1 216 000.0 1 Німеччина 63 203.0 7 959.7 400 243.2 92 136.6 563 542.5 3 Голландія 556 697.0 556 697.0 1 США 149 973.5 172 768.5 199 357.7 522 099.7 4 Угорщина 100 000.0 286 341.3 386 341.3 2 Польща 55 383.3 123 492.0 40 000.0 158 897.0 377 772.3 6 Канада 352 750.0 352 750.0 1 Ліхтенштейн 240 000.0 240 000.0 1 Молдова 29 625.6 36 351.6 61 730.8 61 730.8 189 438.8 3 Румунія 110 000.0 110 000.0 1 Англія 39 190.8 39 190.8 1 Італія 31 306.2 31 306.2 1 Сирія 20 949.5 20 949.5 1 Туреччина 15 309.0 15 309.0 1 Естонія 15 000.0 15 000.0 1 Росія 6 672.9 6 672.9 1 Багамські острови 4 000.0 4 000.0 1 Литва 280.0 280.0 1
Всього
1 754 185.4
2 805 399.3
1 907 513.5
2 019 923.8
10 368 910.3
22 511 500.0
38
*Іноземніінвестиції зареєстровані до 1996 року

Додаток11.
Опитувальнийлист щодо інвестиційної політики в регіоні
1. Чи існуєна Ваш погляд регіональна інвестиційна політика, її цілі, основні положення,направлення, заходи?
2. Чи існуєкоординація інвестиційної політики в регіоні (якщо розглядати інвестиції якзасіб реалізації пріоритетних напрямків соціально-економічного розвиткурегіону)?
3. Охарактеризуйтеобласну мережу державних, напівдержавних, приватних організацій, які сприяютьзалученню іноземних інвестицій в область.
4. Яка наваш погляд потреба області в інвестиціях?
5. Якимчином формується попит на інвестиції та ведеться його облік?
6. Якаструктура інвестиційного попиту? Яким чином формується інвестиційний пакетобласті, чи проводиться при цьому аналіз інвестиційних пріоритетів?
7. З якогопринципу відбираються проекти?
8. Якимчином формується пропозиція для регіонального ринку інвестицій?
9. Якаструктура джерел інвестицій? Назвіть реальні джерела інвестицій (власних тапозичених) в Вінницькій області на цей час.
10.  Охарактеризуйте рівеньрозвитку інвестиційної інфраструктури області, її можливості з обслуговуванняінвестиційної діяльності.
11.  Чи є у м.Вінниця таВінницькій області інвестиційні банки або спеціальні інвестиційні відділи вбанках?
12.  Яким чином здійснюєтьсястимулювання банків в інвестиційній активності та стимулюванні підприємств упошуці та одержанні необхідних коштів?
13.  Назвіть основні інформаційніджерела про характер інвестиційної діяльності в регіоні. Чи може йти мова простворення єдиної інформаційної системи інвестиційної діяльності в регіоні?
14.   Чи існують спеціальні формизвітності про характер та обсяги інвестиційної діяльності в регіоні?
15.  Назвіть найбільш цікавіпроекти в області за останні три роки. Які критерії відбору?
16.  Яка частка здійсненихінвестиційних проектів з числа представлених?
17.  Які найбільш часті терміниінвестиційних проектів? Їх капіталоємність.
18.  Чи є проекти у сферіреалізації інфраструктурних об’єктів?
19.  Чи є зв’язок інвестиційноїдіяльності в регіоні з покращенням ситуації у сфері зайнятості (нові робочімісця, їх соціально-економічна характеристика, сприяння процесам ефективностізайнятості)?
20.  Охарактеризуйте рольприватизації у формуванні інвестиційного ринку в області на цей час.
21.  Охарактеризуйте рольрегіональних органів управління у формуванні фондового ринку.
22.  Становлення ФПГ в регіоні. Їхреальна роль в активізації інвестиційної діяльності в регіоні.
23.  Назвіть базисні факториінвестиційної привабливості регіону. Їх структура. Тенденції у зміні.
24.  Найбільш вагомі фактори, якізнижують інвестиційну привабливість регіону. Погіршення інвестиційного кліматув процесі реформ (наприклад, протистояння законодавчих та виконавчих органіввлади).
25.  Назвіть приклади впливуінвестиційної стратегії (принципів) на формування галузевої та регіональноїструктури на території Вінницької області.
26.  Чи можете ви назвати прикладипільгового режиму інвестиційної діяльності для підприємств з іноземнимиінвестиціями (підстава: державні програми пріоритетного розвитку галузейекономіки, соціальної сфери, територій)? Ваше ставлення до таких спеціальнихумов господарської діяльності.

Додаток12. 1999  2000  2001  Загальний обсяг інвестицій  100  100  100  У тому числі:  1. Бюджетні інвестиції  12,3  15,7  20,9 -  У тому числі:  Держбюджет  12,3  14,2  18,6  місцевий бюджет  -  1,5  2,3  2. Власні кошти підприємств і 63,6  60,9  57,3       Організацій  У тому числі:  Прибуток  30,2  28,4  26,1  Амортвідрахування  33,4  32,5  31,2  3. Інші засоби  24,1  23,4  21,8  У тому числі: Кошти громадян  11,6  12,2  12,5 Кошти громадських організацій  1,9  2,0  1,9 кредити банків України  1,6  1,9  2,1 іноземні інвестиції  1,6  1,6  1,6 зовнішні держпозики  7,4  5,7  3,7
 
Таблиця.  Прогноз джерел і структури інвестицій на 1999-2001 р.(%).