Системний аналіз

План:
 
Вступ.
Розділ1.Логікасистемного аналізу.
1.1Принципи системного підходу та типи структур.
1.2Аналітичний підхід в науковому пізнанні та практиці.
Розділ2.Методологіята моделювання системи.
Розділ3.Класифікаціяпроблем з якими зіштовхується системний аналіз
3.1Недоліки та переваги СА.
Висновок.
Списоквикористаної літератури.
 

 
Вступ
 
Актуальністьтеми дослідження.Системнийаналіз виник у відповідь на вимоги практики, що поставила перед людствомнеобхідність вивчати та проектувати складні системи, управляти ними в умовахнеповної інформації, обмеженості ресурсів, дефіцити часу. СА – це особливий типнауково – технічного мистецтва, що виникає в наслідок органічної єдностісуб’єктивного і об’єктивного, а тому досвідчений дослідник досягає значнихрезультатів. Системний аналіз дозволяє розробити більш гнучку та ефективну теоретичнуструктуру, ніж той рівень теоретичного аналізу, який досяжний в рамках добрерозвиненого рівноважного підходу.Для успішного застосування СА повиненбазуватися на певному теоретичному фундаменті, а з іншого боку успішні прикладизастосування СА повинні служити прикладами для наслідування. Перед усім,основним і найбільш цінним результатом системного аналізу визнається некількісна визначеність рішення проблеми, а покращення її ро-зуміння і виявленнясуті різних шляхів рішення. Це розуміння і альтернатив-ні рішення проблемивиробляються спеціалістами і експертами та надаються відповідальним людям дляїх конструктивного обговорення.
СА — цеметодологія дослідження таких властивостей та відношень в об’єктах, що важкоспостерігаються та важко розуміються, за допомогою представлення цих об’єктіву вигляді цілеспрямованих систем та вивчення властивостей цих систем тавзаємних відношень як відношень між цілями та засобами їх досягнення. Метоюзастосування СА до конкретної проблеми є підвищення ступеня обґрунтованостірішення, що приймається. Сила СА в тому, що він дозволяє розкласти складнупроблему на компоненти аж до постановки конкретних задач. СА застосовується длярозв’язання складних проблем, що пов’язані з діяльністю людей.
Метата завдання роботи: Визначитисутність, дослідити методологію, зрозуміти функціонування системного аналізу.
Розділ1.Логіка системного аналізу
Системний аналіз- це взаємопов'язаний логіко-математичний та комплексний розгляд всіх питань,що відносяться не тільки до задуму, розробки, та експлуатації але і до методівкерівництва всіма цими етапами з урахуванням соціальних, політичних,стратегічних, психологічних, правових, географічних, демографічних, військовихта інших аспектів.
Поняття«системний» використовується тому, що дослідження такого роду в своїйоснові будується на використанні категорії системи.
З одного боку,системою називається та фізична реальність, по відношенню до якої необхідноприйняти рішення (будь-які природні та штучні об'єкти).
З іншого боку, впроцесі системного аналізу створюється абстрактна і концептуальна система, щоописується за допомогою символів або інших засобів, що являє собою певнийструктурно-логічний пристрій, мета якого — служити інструментом для розуміння,опису та якомога повнішої оптімізації поведінки зв'язків та відносин елементівреальної фізичної системи. Такого роду абстрактної системою може бутиматематична, машинна або словесна модель або система моделей і т.д. У фізичнійта відповідної їй абстрактної системах повинно бути встановлено взаємооднозначнеспіввідношення між елементами і їхніми зв'язками. У цьому випадку виявляєтьсяможливим, не вдаючись до експериментів на реальних фізичних системах, оцінитироду робочі гіпотези щодо доцільності тих чи інших дій, користуючисьвідповідної абстрактної системою, і виробити найбільш рекомендований.
Термін «аналіз»використовується для характеристики самої процедури проведення дослідження, якаперебуває в тому, щоб розбити проблему в цілому на її складові частини, більшдоступні для рішення, використовувати найбільш підходящі спеціальні методи длявирішення окремих підпроблем і, нарешті, об'єднати приватні рішення так, щоббуло побудовано спільне рішення проблеми. Очевидно, що найбільш ефективноаналіз може бути проведений лише на основі системного підходу, який передбачаєне тільки органічне поєднання аналітичного розчленування проблем на частини ідослідження зв'язків і відносин між цими частинами, але також робить особливийнаголос на розгляд цілей і задач, загальних для всіх частин, і відповідно доцього здійснюється синтез спільного рішення з приватних рішень. По суті справи,в системному аналізі методи аналізу і синтеза взаємно переплітаються, приздійсненні аналітичної процедури постійно звертається увага на способиоб'єднання окремих результатів в єдине ціле і вплив кожного з елементів на іншіелементи системи.
Сьогодні«системний аналіз» в цілому тлумачиться так широко і невизначено, що практичноне може бути реалізований в конкретних дослідженнях. І мабуть, не випадково, щосьогодні ще немає можливості підібрати приклад досить великого завершеного системногодослідження.
Торкаючисьрізних точок зору на термін «системний аналіз», фахівці виділяють два різнихпідходи.
Прихильникипершого з них роблять наголос на математику, тобто на опис складної системи задопомогою формальних засобів (блокових діаграм, мереж, математичних рівнянь).На основі такого роду формального опису часто ставиться математична задача навідшукання оптимального проекту системи або найкращої складової режиму їїфункціонування, тобто знаходження максимуму (або мінімуму) цільової функціїсистеми (наприклад, максимуму прибутку, максимуму числа виведених з ладувійськових об'єктів, мінімуму часу виконання операцій, максимуму надійності іт.п.) при заданих обмеженнях на значення керованих змінних.
Інший підхід, углаву кута ставить логіку системного аналізу. У цьому випадку підкреслюєтьсянерозривний зв'язок системного аналізу з прийняттям рішення, і що означає вибірпевного способу або курсу дій серед декількох можливих альтернатив. Тутсистемний аналіз розглядається перш за все як методологія з'ясування йупорядкування або так званій структуризації проблеми, яку належить вирішити іззастосуванням або без застосування математики і Електро Обчислювальних машин.При цьому в поняття «структуризації» вкладається як пояснення реальних цілейсамої системи, альтернативних шляхів досягнення цих цілей і взаємозв'язків міжкомпонентами в процесі реалізації кожної альтернативи, так і досягненняпоглибленого розуміння зовнішніх умов, в яких виникла проблема, а звідси обмеженнямі наслідків того чи іншого курсу дій. Логічний системний аналіз в тій чи іншіймірі доповнюється математичними, статистичними та логічними методами, проте яксфера його застосування, так і методологія значно відрізняються від предмета таметодології формально-математичних системних досліджень.
Спочаткусистемний аналіз базувався головним чином на застосуванні складних математичнихприйомів. Через деякий час вчені прийшли до висновку, що математика неефективнапри аналізі широких проблем з безліччю невизначеностей, які характерні длядослідження і розробки техніки як єдиного цілого. Про це говорять багатопровідних фахівців системників. Тому стала вироблятися концепція такогосистемного аналізу, в якому робиться наголос переважно на розробку нових засвоєю сутністю діалектичних принципів наукового мислення, логічного аналізускладних об'єктів з урахуванням їх взаємозв'язків і суперечливих тенденцій. Притакому підході на перший план висуваються вже не математичні методи, а самалогіка системного аналізу, упорядкування процедури прийняття рішень. І мабуть,не випадково, що останнім часом під системним підходом найчастіше розумієтьсядеяка сукупність системних принципів.
Підкреслимо, щосутність системного аналізу полягає не в математичних методах і процедурах:його рекомендації далеко не обов'язково витікають з обчислювань. Основнівідмінності його від інших більш-менш формалізованих підходів при обгрунтуванніуправлінських рішень зводяться до наступного:
— Відсутні стандартнірішення;
— Чітковикладаються різні погляди при рішенні однієї і тієї ж проблеми;
— Застосовуютьсядо проблем, для яких не повністю визначені вимоги вартості або часу;
— Зізнаєтьсяпринципове значення організаційних і суб'єктивних чинників у процесі розкриттярішень, і відповідно до цього розробляються процедури широкого використанняякісних суджень у аналізі та погодження різних точок зору;
— Особлива увагаприділяється факторам ризику і невизначеності, їх обліку та оцінки при виборінайбільш оптимальних рішень серед можливих варіантів.
Підвищена увагасистемотехніків до факторів ризику та невизначеності безпосередньо випливає зрозповсюдження системного аналізу на перспективні проблеми. Якщо ризикрозуміється як потенційна мінливість об'єктивних характеристик, тоневизначеність висловлює відсутність суб'єктивних знань про те, в якій форміпроявляться ці явища.
Тенденція досистемного аналізу великих проблем з'являється тільки тоді, коли їхній масштабзростає до такого ступеня, що рішення стають складними, трудомісткими ідорогими. При обгрунтуванні таких рішень, які стають предметом системногоаналізу, все більшого значення набувають фактори, розраховані вперед на10-15-річний період. До факторів такого роду відносяться перш за все величезнезростання капіталовкладень на здійснення великих програм, що охоплюють тривалийперіод, і все більша залежність цих програм від результатів наукових дослідженьі технічних розробок.
Іншою важливоюпричиною необхідності обліку довготривалої перспективи є стратегічний характерсамих цілей, які ставляться перед системним аналізом і які зумовлюють політикууряду на тривалий період.
Процедури іметоди системного аналізу скеровані на пошук альтернативних варіантів вирішенняпроблем, визначення масштабів невизначеності у кожному з варіантів і їхпорівняння за тими або іншими критеріями ефективності .
Основніположення системного аналізу можна сформулювати так:
1) процесприйняття рішення повинен починатися з виявлення і чіткого формулюваннякінцевої мети, а також критеріїв, за якими можна оціни-ти її досягнення;
2) необхіднорозглядати всю проблему як ціле, тобто як єдиний ком-плекс, і виявляти всінаслідки і внутрішні зв’язки кожного часткового рішення;
3) необхідновиявити і проаналізувати можливі альтернативні шляхи дося-гнення мети;
4) цілі окремихпідсистем не повинні конфліктувати з метою всієї системи.
Центральноюпроцедурою у системному аналізі є побудова загальної моделі (моделей), щовідображають всі фактори і взаємозв’язки реальної ситуа-ції, котрі можуть проявитисяу процесі втілення рішення. Отримана модель до-сліджується для визначення того,наскільки результат застосування будь-якого альтернативного варіанту близькийдо бажаного, як співвідносяться затрати ре-сурсів і часу у кожному з варіантів,наскільки альтернативні моделі чутливі до різних небажаних внутрішніх впливів.
За визначеннямАллена Ентховена: „Системний аналіз – це ніщо інше, як освічений здоровийглузд, якому слугують аналітичні методи. Ми застосову-ємо системний підхід допроблеми, намагаючись максимально широко досліди-ти поставлену задачу,визначити її раціональність і своєчасність, а далі забезпе-чити того, хтовідповідає за прийняття рішення, такою інформацією, яка най-краще допоможе йомувибрати найефективніший шлях вирішення задачі”.
Присутністьсуб’єктивних елементів (знання, досвід, інтуїція, оцінка пере-ваг) зв’язана зоб’єктивними причинами, котрі випливають з обмеженої можли-вості застосуванняточних кількісних методів до всіх аспектів складних про-блем.
Перед усім,основним і найбільш цінним результатом системного аналізу визнається некількісна визначеність рішення проблеми, а покращення її ро-зуміння і виявленнясуті різних шляхів рішення. Це розуміння і альтернатив-ні рішення проблемивиробляються спеціалістами і експертами та надаються відповідальним людям дляїх конструктивного обговорення.
Системний аналізвключає методологію дослідження, виділення його етапів і обґрунтований вибірметодики виконання кожного з етапів у конкретних умовах. Особливу увагу у такихроботах приділяється визначенню мети і моделі системи і їх формалізованомупредставленню.
Задачідослідження системи можна розділити на задачі аналізу і задачі синтезу.
Задачі аналізуполягають у дослідженні особливостей і поведінки систем в залежності від їхструктур, значень параметрів і характеристик зовнішнього середовища.
Задачі синтезуполягають у виборі структури і таких значень внутрішніх параметрів систем, щобпри заданих характеристиках зовнішнього середовища та інших обмеженнях,отримати задані властивості систем.
 
1.1Принциписистемного підходу та типи структур
 
-Принципостаточної глобальної мети: означає, що в системі все повинно бути спрямованена досягнення призначення, підпорядковане глобальній меті. Будь-які зміни,удосконалення та управління повинні оцінюватися виходячи з того, що чи сприяютьвони досягненню мети.
-Принципєдності: сумісний розгляд системи і як цілого, і як сукупності компонент(елементів, підсистем, систему утворюваних відношень.
-Принципзв’язаності: довільна компонента системи розглядається сумісно з її зв’язками зоточенням.
-Принципмодульності: вказує на можливість розгляду замість частини системи сукупностівходів та виходів цієї частини, тобто дозволяє абстрагуватися від зайвоїдеталізації за умови збереження можливості адекватного описання системи.
-Принципієрархії: акцентує увагу на корисності відшукання або створення в системіієрархічного характеру зв’язків між її елементами, цілями, модулями. У випадкувідсутності ієрархії дослідник повинен вирішити, в якому порядку він будерозглядати складові системи та напрямок конкретизації своїх уявлень.
-Принципфункціональності: стверджує, що довільна структура тісно пов’язана з функціямисистеми та її складових, і створювати структуру необхідно після зрозумінняфункцій системи
-Принципрозвитку: повинен закладатися при побудові штучних систем як здатність довдосконалення, розвитку системи за умови збереження якісних особливостей.Структура системи та її функції повинні розглядатися сумісно з пріоритетомфункцій над структурою.
-Принципдецентралізації: орієнтує на розумний компроміс між повною централізацією танаданням здатності реагувати на певні дії частинам системи. Система з повноюцентралізацією буде негнучкою, нездатною до пристосування. Досягнення спільноїмети в сильно децентралізованій системі може забезпечитися лише стійкиммеханізмом регулювання, що не дозволяє сильно відхилятися від поведінки, щоведе до досягнення спільної мети.
-Принципневизначеності: стверджує, що в багатьох випадках працюють з системою, про неяку не все відомо, чи не все зрозуміло в її поведінці. Це
може бутисистема з невідомою структурою, непередбачуваним перебігом деяких процесів, зізначними відмовами.
Структура – цемножина частин або форм, що знаходяться у взаємодії та специфічному порядку,необхідному для реалізації функцій. Структура системи – це стійкаупорядкованість у просторі і в часі її елементів і зв’язків. Властивістюструктури є можливість існування протягом певного часу за допомогою звязуючогопристосування для збереження елементів та їх відношень приблизно в одному ітому ж порядку, реагуючи при цьому на дії середовища. Типи структур: мережу,кістякову, ієрархічну; ті, що включають різні комбінації взаємозв’язківелементів.Мережна модель може використовуватися як для описання фактичнихструктурних зв’язків між елементами системи, або ж абстрактним функціональнимпредставленням взаємодій між підсистемами. Ієрархія – це структура зпідпорядкованістю, тобто з нерівноправними зв’язками – дії в одному напрямкувиявляють набагато більший вплив, аніж в оберненому. Є два типи ієрархічнихструктур: деревоподібна та ромбовидна. Деревоподібна – є найпростішою дляреалізації та аналізу. В майже всіх випадках в ній виділяються ієрархічні рівні– групи елементів, що знаходяться на однаковій відстані від головного елемента. Ромбовидна – приводить до множинної підпорядкованості, належності елементівнижнього рівня.
Є два типиієрархічних структур: деревоподібна та ромбовидна. Деревоподібна – єнайпростішою для реалізації та аналізу. В майже всіх випадках в ній виділяютьсяієрархічнірівні – групи елементів, що знаходяться на однаковій відстані відголовного елемента. Структури цього типу є надзвичайно поширеними (ієрархіяпроектування складної програмної системи, ієрархія цілей у складній організаційнійсистемі).
Ромбовидна –приводить до множинної підпорядкованості, належності елементів нижнього рівня.Приклади – участь одного технічного елемента в роботі більш ніж одного вузла,блока використання одних і тих самих даних або результатів вимірювань в різнихзавданнях.
Будь-якаієрархія звужує можливості та гнучкість системи. Елементи нижнього рівняобмежуються домінуванням верхнього. Однак введення ієрархії різко спрощуєстворення та функціонування системи.

 
1.2Аналітичнийпідхід в науковому пізнанні та практиці
При аналітичномупідході до дослідження систем цільовий аспект її функціонування практично нерозглядається. Модель системи будується на rpyнтi вивчення окремих підсистем таелементів з наступним формулюванням локальних цілей, що відображають окремісторони процесу моделювання.
Використовуючианалітичний підхід, дослідник вивчає систему «зсередини», маючиобмежений горизонт, тобто в стані осягнути лише одну або в кращому разідекілька компонентів системи зі зв'язками між ними. Успіх та значенняаналітичного методу полягає не лише в тому, що складне поділяється на все меншіскладові частини, а в тому, що з'єднавши ці частини відповідним чином, зновуутворюється єдине ціле.
Аналітичнийметод має величезне значення в науці i на практиці. Розклад функцій в ряди,розбиття неоднорідних областей на однорідні з наступним «зшиваннямрозв'язків» — в математиці; аналізатори спектрів, всілякі фільтри,дослідження атомів i елементарних частинок — в фізиці; анатомія та нозологія — в медицині; значна частина схемотехніки, конвеєрна технологія виробництва — всеце служить ілюстрацією ефективності аналізу. Успіхи аналітичного методу привелидо того, що самі поняття «аналіз» та «наукове дослідження»стали сприйматися як синоніми.
Аналітичнийметод дозволяє досягнути найвищих результатів за умови, що ціле вдаєтьсярозділити на незалежні одна від одної частини, оскільки в цьому випадку їхокремий розгляд дозволяє скласти правильне уявлення про їх вкладення взагальний ефект. Ідеалом, остаточною метою аналітичного методу є встановленняпричинно-наслідкових зв'язків між явищами.
У випадкускладних систем виключення на перший погляд «непотрібних» чи«нецікавих» взаємодій може суттєво порушити адекватність моделі і є вбагатьох випадках принципово неможливим. Отже, не лише аналітичний методнеможливий без синтезу, тобто агрегування частин в структуру, але й синтетичнийметод неможливий без аналізу, бо необхідна дезагрегація цілого для поясненняфункцій частин. Аналіз і синтез доповнюють, але не замінюють один одного. Системнемислення суміщає обидва ці методи на основі розгляду призначення складноїсистеми.
Основноюоперацією аналізу є декомпозиція — поділ цілого на частини. Задача розпадаєтьсяна під задачі, система — на підсистеми, мета — на підцілі. При необхідності цейпроцес повторюється, що призводить до побудови ієрархічних деревоподібнихструктур — дерев декомпозиції. Звичайно, об'єкт аналізу є складним, слабоструктурованим, погано визначеним, а тому операцію декомпозиції здійснюєсистемний дослідник (СД-експерт), і отримані різними СД-ками результати будутьрізними. Якість дерев декомпозиції залежатиме як від кваліфікації СД-ка, так івід застосованої методики декомпозиції. Операція декомпозиції є не чим іншим,як співставлення об'єкта аналізу з деякою моделлю, виділення того, щовідповідає елементам моделі, тобто питання повноти декомпозиції є питаннямзавершеності моделі. Однак і сама модель-основа може відображати реальнийоб'єкт з різним ступенем деталізації.
Основою длядекомпозиції може служити лише конкретна, змістовна модель системи, щорозглядається. Отже, в результаті декомпозиції виникає певна деревоподібнаструктура, що повинна забезпечувати виконання двох суперечливих вимогкількісного характеру: повноти та простоти. Принцип простоти вимагає зменшеннярозмірів дерева. Отже, аналіз, як спосіб подолання складності, дозволяєповністю звести складне до простого лише у випадку складності черезнепоінформованість. В дійсності новим знанням є не лише виявлення чиконкретизація того, що ми не знаємо, але й відповідним чином опрацьованіфрагменти старих знань, щонабувають нової якості.
Агрегування.Види агрегатів в системному дослідженні
Агрегування – цеоперація об’єднання декількох елементів в єдине ціле, протилежна додекомпозиції. Об’єднати елементи, що взаємодіють між собою, набувають не лишезовнішньої, але й внутрішньої цілісності, єдності. Зовнішня цілісністьвідображається моделлю „чорної скриньки”, а внутрішня – пов’язана зі структуроюсистеми, і виявляється втому, що властивості системи є більшими, ніж сумавластивостей об’єднаних елементів.
Агрегатами,типовими для системного аналізу, є конфігуратор, агрегати-оператори таагрегати-структури. Конфігуратором будемо вважати агрегат, що складається зякісно різних мов описання системи, причому кількість цих мов є мінімальнонеобхідною для досягнення мети. Конфігуратор є змістовною моделлю найвищогорівня. Як і будь-яка модель, конфігуратор має цільовий характер і при змінімети може втратити властивості конфігуратора. Особливістю агрегатів-операторівє зменшення розмірності, об'єднання частин в дещо ціле, окреме. Класифікація єдуже важливим, багатобічним, багатофункціональним явищем, і з практичної точкизору важливими проблемами є як визначення класів, так і визначення, до якогокласу належить той чи інший конкретний елемент. Важливим видом агрегуванняданих є статистичний аналіз. Особливе місце займають достатні статистики, щодозволяють зменшити втрати до мінімуму в певному заданому смислі. Наочнимприкладом статистичного агрегування є факторний аналіз, в якому декільказмінних приводяться до одного фактора. Агрегат-оператор дозволяє зменшитирозмірність інформації, але при його застосуванні слід вважати на можливінаступні негативні особливості:
1) втратакорисної інформації, оскільки агрегування є незворотнім перетворенням (за сумоюнеможливо повернутися до значень її складових);
2) агрегування –це вибір певної визначеної моделі системи, з чим пов’язані непрості проблемиоцінки адекватності;
3) для деякихагрегатів властива внутрішня суперечність.
Агрегати-структури.У процесі синтезу ми створюємо структуру майбутньої системи, що проектується. Вреальній, а не абстрактній системі, виникнуть, встановляться і почнутьфункціонувати не лише ті зв'язки, щозапроектовані, а й інші, властиві природіоб'єднаних в систему елементів. Тому при проектуванні системи важливо задатиструктури в її суттєвих відношеннях. Процес розробки моделі на ґрунтісистемного підходу включає в себе дві основні складові макропроектування тамікропроектування. При макропроектуванні формується інформація про реальнусистему та зовнішнє середовище, формулюються критерії якості функціонуваннясистеми, що відображають її мету, критерії оцінки адекватності моделі, критеріїдекомпозиції системи та будується її модель. Шляхом мікропроектуваннястворюється інформаційне, математичне та програмне забезпечення. Здійснюєтьсявибір технічних засобів реалізації моделі. Після цього визначаються необхіднівитрати ресурсів на моделювання. В основі моделювання знаходяться інформаційніпроцеси: створення моделі ґрунтується на інформації про реальний об'єкт; впроцесі моделювання отримується нова інформація про систему; отриманаінформація опрацьовується та інтерпретується; в процесі експериментування намоделі вводиться керуюча інформація.

Розділ2.Методологіята моделювання системи
Методологія- цебазовий початок СА. Вона включає визначення понять, що використовуються,принципи системного підходу, а також постановку та загальну характеристикуосновних проблем організації системних досліджень.
Більшість засобівпроектування ґрунтується на парадигмі методологія — метод — нотація — засіб.Методологія визначає основні керуючі положення для оцінювання та розробленняпроекту, кроки проектування, їх послідовність, правила.
Засоби — цеінструментарій для підтримання та посилення методів. Ці інструменти підтримуютьроботу користувачів у процесі створення та редагування графічного проекту вінтерактивному режимі, вони сприяють організації проекту у вигляді ієрархіїрівнів абстракції, реалізують перевірки компонент на відповідність.
Методологіясистемного дослідження орієнтована насамперед на дослідження існуючих систем тавиявлення проблем і включає до складу наступні кроки.
 Формуваннязагальних уявлень про систему:
Виявленняпризначення, мети, головних цілей, функцій властивостей системи. Формуванняосновних предметних понять що використовуються в системі.
Виявленняосновних складових (модулів) системи та їх функцій: розуміння єдності цихскладових в межах системи. Виявлення основних процесів у системі, їх значення,умов перебігу, етапності, стрибків, змін стану та інших особливостей уфункціонування системи, виокремлення основних керуючих факторів. Виявленняосновних елементів оточення системи (не-системи), з якими пов'язана система,характеру зв'язків системи з елементами оточення. Виявлення невизначеностей тавипадковостей у ситуаціях визначального впливу їх на систему. Цей кроквиконується у випадку, коли дія невизначеностей та випадковостей у процесіфункціонування є значною. Після виконання п. 5 загальні уявлення про системубудуть сформованими.
Формуванняпоглиблених уявлень про систему:
Виявленнярозгалуженої структури, ієрархії, формування уявлень про систему як просукупність модулів, що пов’язані входами-виходами. Виявлення всіх елементів тазв'язків, важливих для цілей розгляду, їх співвідношення до ієрархії системиранжирування елементів та зв'язків за важливістю. Врахування змін таневизначеностей у системі. Дослідження функцій та процесів у системі з метоюуправління ними. Формування управлінь та процедур прийняття рішень. Формуваннясистеми управління на ґрунті окремих керуючих дій. Шляхом використання кроків6-9 реалізується поглиблене дослідження системи.
Моделюваннясистеми, як етап її дослідження:
На цьому кроцісистема розглядається з точки зору зручного відображення її властивостей длястворення описання системи, придатного для передбачення її поведінки тавиведення неочевидних властивостей. Точність моделювання повинна бутимінімальною, що ще забезпечує відображення всіх важливих особливостей системи.Відсутність надлишкової деталізації — це зменшення об'єму вхідних даних, вимогдо ресурсів моделюючої ЕОМ, але з іншого боку занадто проста модель не описуєсуттєві якісні особливості системи і приведе до формування неправильнихвисновків про поведінку системи. Отже ставиться мета — створити таке описаннясистеми, що дозволяло б передбачитиїї поведінку та виявляти неочевиднівластивості.[1]
Супровідсистеми:
Накопичення досвідуроботи з системою та її моделлю, уточнення інформації про систему,вдосконалення моделей. Оцінювання граничних можливостей системи, дослідженнявідмов, виходів з ладу, відхилень від норми. Розширення функцій системи, змінавимог до неї, нове коло задач, нові умови роботи, включення системи елементом всистему вищого рівня.
Планування.Прямий процес. Обернений процес. Порівняння основних підходів до планування.
Планування єодним із найважливіших процесів, що дозволяє сполучити найімовірніший результатрозв'язку проблеми з бажаним результатом при певних діях оточуючого середовища,що вимагає розроблення нових дій та політик, скерованих на зменшеннярозбіжності між: бажаним та найімовірнішим майбутнім результатом. Планування єпроцесом мислення, оскільки потребує певних припущень про існуючі реалії,майбутні імовірності та методи виявлення та оцінювання інформації про реалії тамайбутнє.
Порівнянняосновних підходів до планування |
Види діяльностіосновного процесу планування
Філософіяпланування. Структурування проблеми .Ідентифікація та оцінювання альтернативнихреакцій. Реалізація обраної реакції:
Формальна. Вважається,що проблеми можуть точно характеризуватися за допомогою кількісних моделей таіснує консенсус на визначення проблеми. Альтернативи можуть обмежуватисяособами, чиї витрати та прибуток можуть бути виміряними об'єктивно в термінахспільних для всіх виборів критеріїв. Вважається, що здійснення плану єприроднім наслідком з логіки його формулювання.
Інкрементна. Вважається,що консенсус з визначення проблеми відсутній, однак не пропонується метод, щодозволив би охарактеризувати багатогранність. Альтернативи можуть обмежуватисяособами, які являють маргінальні або малі модифікації існуючих планів.Припускаються торги та компроміси для обрання плану між «прийнятим»та оптимальним. Немає точного критерію. Попередня гнучкість дозволяєкористувачам плану адаптувати його згідно потреб та інтерпретації метипланування.
Системна. Вважається,що консенсус відсутній та рекомендується використовувати точні методиструктурування проблеми, що охоплюють діапазон можливих сприйнять… Обмеження надіапазонідентифікованих альтернатив послаблені, і застосовується суміш якіснихта кількісних методів, ідентифікації критеріїв, визначення їх важливості таобрання плану реалізації важливих критеріїв. Вважається, що на реалізаціювпливають суб’єктивні оцінки адекватності та релевантності плану користувачами.Важлива модифікація плану, що забезпечуватиме збіжність із потребамикористувача
Прямий процес(процес, що проектується) починається з малої кількості політик планування тапродукує множину можливих результатів, а обернений (бажаний) починається змалого числа бажаних результатів та продукує множину варіантів політик. Прямийпроцес планування реалізується за допомогою наступних кроків:
Ідентифікуєтьсязагальне призначення задачі планування.
Встановлюєтьсяєдиний елемент, або фокус (проблема в загальному), що розміщується у вершиниієрархії.
На другому рівніієрархії включаються економічні, політичні та соціальні сили, що впливають нарезультат.
Третій рівеньутворюють актори, які маніпулюють цими силами.
Четвертий рівеньутворюють цілі кожного актора.
П'ятий рівеньописує політику кожного з акторів, котрі вони використовують для досягненнясвоїх цілей. На шостому рівні описуються можливі сценарії, або результати,котрих прагне досягнути кожен актор застосовуючи свої політики.
Останній рівеньієрархії — узагальнений результат, котрий є результатом реалізації всіх цихсценаріїв. Це є логічний результат як комбінація спроб різних акторівсформувати його так, щоб задовольнити свої інтереси. Внаслідок протилежностіцих інтересів один або декілька акторів можуть почати змінювати свої політики,щоби спробувати досягнути нових планових результатів, що є ближчими до тих,котрих вони бажають.
Це й означає, посуті, перехід до оберненого процесу. Отже, процес планування в прямому напрямкупочинається з визначення мети планування і побудови ієрархії процессу.
Обернений процесреалізується в наступній послідовності:
Кожен акторвизначає для свого другого рівня один або декілька бажаних сценаріїв, котрі вінбажає реалізувати, та визначає пріоритети цих сценаріїв з точки зору їх впливуна узагальнений варіант бажаного майбутнього.
Третій рівеньвключає перелік проблем та ситуацій, що можуть завадити реалізації сценаріїв.
На четвертомурівні знаходятьсяактори (незалежно від того, чи вони згадані, чи ні при прямомупроцесі), які можуть вплинути на розв'язання проблем.
На п'ятому рівніописуються цілі акторів, що можуть вплинути на розв'язання проблем.
На шостому рівніописуються політики впливових акторів.
Сьомий рівеньвключає політики або зміни в цілях окремих акторів, котрі за умови їхвикористання можуть впливати на реалізацію бажаних майбутніх станів
Після визначенняпріоритетів цих політик або цілей в оберненому процесі повторюється ітераціяпрямого процесу з використанням лише найважливіших з них. Вони використовуютьсяразом з політиками попередньої ітерації прямого процесу, що належать тимакторам, які прагнуть змін. Пріоритети в наступному прямому процесіпереглядаються лише з рівня цілей, або якщо є рівень політик, то з цьогонижчого рівня. Після цього порівнюються пріоритети узагальненого результатуповторного прямого процесу з пріоритетами бажаних майбутніх станів першогопрямого процесу, щоб визначити, чи наближається логічне майбутнє до бажаного.Якщо цього немає, то реалізується друга ітерація оберненого процесу, на котрійзмінюються пріоритети бажаних майбутніх станів та/або перевіряються новіполітики. Ті елементи, що знову отримали більший пріоритет, використовуються натретій ітерації прямого процесу.

Розділ3.Класифікаціяпроблем з якими зіштовхується системний аналіз
Важливовідзначити, що чим більш загальні і важливі проблеми виникають передкерівниками різних рівнів, тим більше зростає значення системного аналізу дляїх вирішення.
Всі проблеми взалежності від глибини їх пізнання поділяються на три класи:
а) добре структуризованіабо кількісно сформульовані проблеми, в яких істотні залежності з'ясованінастільки добре, що вони можуть бути виражені в числах і символах, якіздобувають у кінці чисельні оцінки;
б)неструктуризовані, що містять лише опис важків ресурсів, ознак і характеристик,кількість залежності між якими зовсім невідомі;
в) слабкоструктуризовані або змішані проблеми, які містять як якісні, так і кількісніелементи, причому якісні маловідомі і невизначені проблеми мають тенденціюдомінувати.
Для вирішеннядобре структуризованих проблем використовується методологія дослідженняоперацій (ДО). Вона полягає в застосуванні математичних моделей і методів(лінійного, нелінійного, динамічного програмування, теорії масовогообслуговування, теорії ігор і т.д.) для відшукання оптимальної стратегіїуправління цілеспрямованими діями. Основна проблема застосування методівдослідження операцій полягає в тому, щоб правильно підібрати типову аборозробити нову математичну модель, зібрати необхідні вихідні дані іпереконатися шляхом аналізу вихідних передумов і результатів математичногорозрахунку, що ця модель відображає явність розв'язуваної задачі.
Унеструктуризованих проблемх традиційним є евристичний метод, який полягає втому, що досвідчений фахівець збирає максимум різних фактів про розв'язання тоїчи іншої проблеми, вживається в неї і на основі інтуїції і суджень вноситьпропозиції про доцільні заходи.
При такомупідході відсутня будь-яка впорядкована логічна процедура відшукання рішення, іспеціаліст, який висуває певні пропозиції, не може скільки-небудь чітко викластиспосіб, на основі якого він від сукупності розрізнених вихідних відомостейприйшов до остаточних рекомендацій. При вирішенні проблеми такий фахівецьпокладається на наявний власний досвід, на досвід своїх колег, на професійнупідготовленість, на вивчення аналогічних проблем методом ситуацій, але не начітко сформульовану методику.
До слабоструктуризованих проблем, для вирішення яких призначений системний аналіз,відноситься більшість найбільш важливі економічні, технічні, політичниі івійськово-стратегічні завданні великого маштабу.
Типовими проблемамитакого роду є такі:
а) намічені длявирішення в майбутньому;
б) стикаються зшироким набором альтернатив;
в) залежать відпоточної неповноти технологічних доповнення;
г) вимагаютьвеликих вкладень капіталу і містять елементи ризику;
д) внутрішньоскладні внаслідок комбінування ресурсів, необхідних для їх вирішення;
е) для яких неповністю визначені вимоги вартості або часу.
При здійсненнісистемного аналізу в процес структуризації проблеми деякі її елементи-підзадачіотримують кількісне вираз, і відносини між усіма елементами стають все більшвизначеними. Виходячи з цього, при використанні системного аналізу зовсім необов'язкова початкова чітка і вичерпна постановка проблеми, ця чіткість повиннадосягатися в процесі самого аналізу і розглядається як одна з його головнихцілей.
Завдання методівДослідження операцій можуть бути поставлені в кількісній формі і вирішені наЕОМ. На противагу цьому стратегічні проблеми, що складаються у виробленнідовгострокової політики, в галузі виробництва, як правило, не можуть бутисформульовані як задачі дослідження Операцій, Проблеми такого роду є предметомсистемного аналізу. Стратегічні завдання не легко кваліфікуються (тобтовиражається кількісно) з причини відсутності однозначного критеріюоптимальності для фірми в цілому і вимагають при прийнятті рішень залученнясуб'єктивних суджень досвідчених керівників та експертів.
 
3.1Недоліки та переваги СА
Алесуб'єктивність суджень, неточність знань, інтуїтивність оцінок і невизначеністьвідомостей про дії інших людей приводять до того, що на базі дослідження можнадосягти не більше, ніж оцінки деякої переваги вибору однієї альтернативи впорівнянні з іншою.
Системний аналізмає і обмеження, як і інші способи дослідження. Наприклад, чиста інтуіція. Привикористанні чистої інтуіції в протилежність інтуїції, яка застосовується всистемному аналізі, не вживають жодних зусиль, щоб виявити структуру проблемиабо встановити причинно-наслідкові зв'язки отримати рішення. Інтуїтивний процесполягає в тому, щоб дізнатися про все, що можна, про проблему, вжитися в неї і підсвідомознайти рішення Обмеженість системного аналізу обумовлена:
— Неминучоюнеповнотою аналізу;
— Наближенністюміри ефективності;
— Відсутністюспособів точного передбачення майбутнього.
Деякі факторисоціально-політичного характеру повинні грати важливу роль при розробці івиборі альтернатив. Проте в даний час не існує навіть наближених способіввиміряти ці чинники, і доводиться їх враховувати інтуїтивно.
Недоліки системногоаналізу полягають в наступному. Багато факторів, що мають фундаментальнезначення, не піддаються кількісній обробці та можуть бути упущені з розглядуабо навмисне залишені для подальшого розгляду, а потім забуті. Іноді їм моженадаватися неправильна вага в самому аналізі або в рішенні, заснованому натакому аналізі.
Інша причина втому, що дослідження може зовнішньо виглядати до такої міри науковим ікількісно точним, що йому може бути приписана абсолютно невиправданаобгрунтованість, незважаючи на те що вона включає багато суб'єктивних суджень.Іншими словами, ми можемо бути так зачаровані привабливістю і точністю чисел,що переглянемо спрощення, зроблені для досягнення цієї точності, упустимоаналіз якісних факторів і перебільшимо важливість абстрактних обчислень впроцесі вирішення. Але без аналізу ми зіштовхуємося з ще більшою небезпекоювтратою поліпшень тих чи інших міркувань і неправильного зважування окремихфакторів.
Ще однимнедоліком системного аналізу є те, що він перебуває на початковій стадії свогорозвитку, його методологію ще ніяк не можна назвати укоріненною, а практичназастосовність і ефективність багато в чому залежать від досконалостіекономічних, математичних, логічних методів і рівня конкретних знань пронайскладніші політичні процеси, від можливостей отримання відповідноїінформації про них.
Навіть причіткій логічно-структурної основі дослідження і застосування формальних методівоцінки альтернатив і пошуку найкращих рішень величезну роль на всіх йогостадіях продовжують грати суб'єктивні судження та інтуїція експертів та осіб,відповідальних за прийняття рішень. Тому системний аналіз практично ніколиповністю не досягає таких стандартів наукового дослідження, як об'єктивність,точність і відтворення результатів.
У чому полягаєосновне значення системного аналізу?
В якостіосновного і найціннішого результату системного аналізу визнається не кількіснепевне рішення проблеми, а збільшення ступеня її розуміння і можливих шляхіввирішення у фахівців і експертів, що беруть участь в дослідженні проблеми, і,що особливо важливо, у відповідальних осіб, яким надається набір добреопрацьованих і оцінених альтернатив.
Корисність новихметодів аналізу та управління і в першу чергу системного аналізу полягає внаступному:
1) у більшомурозумінні і проникненні в суть проблеми: практичні зусилля виявити взаємозв'язкита кількісні цінності допоможуть виявити приховані точки зору за тими чи іншимирішеннями;
2) у більшоїточності: більш чітке формулювання цілей, завдань… знизить, хоча і не усуне,неминуче неясні боку багатопланових цілей;
3) більшоюпорівнянності: аналіз (політика) може бути здійснено таким чином, що плани дляоднієї країни чи району можуть бути з користю ув'язані і пореоцінені з планамиі політикою щодо інших районів; при цьому можна виявити загальні елементи;
4) у корисностібільшою, ефективності: розробка нових методів повинна призвести до розподілугрошових ресурсів… більш впорядкованим чином і повинна надати допомогу вперевірці цінності інтуїтивних суджень.

 
Висновки
Процесглобалізації, інтеграції та диференціації сучасної земної цивілізаціїспричинили ряд суттєвих змін у розвитку людства. Ці зміни зачепили й таку сферусоціальної дійсності, як політичні системи, що викликало потребу їхреформування, основою якого має бути науковий аналіз політичної дійсності. Припроведенні такого роду дослідження особлива увага повинна приділятисясистемному підходу.
Засвоєю природою системний аналіз є міждисциплінарною, загально-науковою наукою,яка виступає засобом формування цілісного світогляду, оскільки є методомдослідження об’єкта як цілого (тобто сукупності елементів, що пребувають увзаємодії та породжують цілісні властивості).
На сьогоднішнійдень системний аналіз широко використовується у різних галузях знань, що даєпідставу говорити про його універсальність. Ефективність його застосуванняпов’язана з відносно закінченим процесом формування його як цілісноїметодології (зокрема, розробки його понятійно-категоріального апарату).

 Список використаної літератури:
1. СагатовскийВ.Н. Системная деятельность и ее философское осмысление // Системныеисследования. – М., 1980-1981.
2. БлаубергИ.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М., 1973.
3. УемовА.И. Системный подход и общая теория систем. – М., 1978.
4. АфанасьевВ.Г. Системность и общество. – М, 1980.
5. Теориясистем и вычислительные методы. – К., 1987.
6. КузьминВ.П. Принцип системности в теории и методологии К.Маркса. – М., 1980.
7. ТиуноваЛ.Б. Системные связи правовой действительности. – С.-Пб., 1991.
8. ЧернякЮ.И. Системный анализ в управлении экономикой. – М., 1975.
9. Системныйанализ структуры управления. – М., 1975.
10. Системныйанализ процессов глобального развития. – М., 1985.
11. ПогостинскаяН.Н., Погостинский Ю.А. Системный подход в экономико-математическом моделировании:учебное пособие. – С.-Пб., 1999.
12. ОболонскийА.П. Системный анализ отрасли государственного управления // Сов. гос. и право.– 1974. – №5.
13. СпицнадельВ.Н. Основы системного анализа: учебное пособие. – С.-Пб, 2000.
14. АфанасьевВ.Г. Общество: системность, познание и управление. – М., 1981.
15. АфанасьевВ.Г. О системном подходе в социальном сознании // Вопросы философии. – 1973. –№6.
16. БлаубергИ.В., Садовский В.Н., Юдин В.Г. Системный подход в современной науке //Проблемы методологии системного исследования. – М., 1970.