Поняття та специфіка філософських категорій
Поняття — це форма людського мислення. У практиці мислення поняття використовуються як у складі суджень, так і поза судженнями, тобто самостійно, виражаючи певний підсумок дослідження на конкретному етапі пізнання. Понятійний апарат закріплює досвід, що накопичується людством, і забезпечує освоєння, збагнення нових об'єктів дійсності. Тому поняття найчастіше визначається як форма думки, у якій відбиті загальні, істотні ознаки об'єктів. Таке трактування сходить до Аристотеля. Поняття різного ступеня спільності формуються шляхом виявлення тих або інших загальних ознак, властивостей, рис дійсності, властивим певним об'єктам. У судженнях людини поняття зіставляються один з одним, а при визначенні понять одне з них звичайно підводить під інше, більше широке, більше загальне, визначається через найближчий рід і видову відмінність.
У ході своєї матеріальної й духовної діяльності, формуючи сферу людської культури й вищі форми світогляду, люди виробили певні, гранично широкі поняття, що одержали назву філософських категорій. Визначення категорій, оскільки це загальні поняття, можливо шляхом контрастного зіставлення їхній один з одним.
Відзначимо, однак, наявність іншого, досить перспективного, підходу до розуміння поняття, коли воно визначається як єдність загального, особливого й одиничного. Наявність двоякого трактування поняття пояснюється фіксацією різних стадій пізнання прояву категорій, аналіз і вдосконалювання категоріального апарата — найважливіші завдання філософії.
Багато великих філософів минулого, міркуючи про природу категорій, уважали, що вони дані людині споконвічно й не пов'язані з досвідом його діяльності. Сучасна філософія найчастіше характеризує категорії як продукт пізнавального процесу, як підсумок практичного перетворення миру людиною, тому приймається, що філософські категорії не тільки є найбільш загальними поняттями, але й мають регулятивну функцію.
Категорії — це підсумок, результат наукової праці, але й регулятори самого процесу дослідження. Пошук причин людського нерозуміння якої-небудь ідеї, концепції натрапляє звичайно на категоріальні бар'єри. Розходження поглядів часто визначаються різними категоріальними «сітками» домінуючими установками тих або інших конкретних принципів. Лише «змінивши систему категоріальних координат», можна прийняти аргументи й навіть факти, що приводяться опонентом.
У самому широкому змісті, підкреслюють деякі дослідники, всі категорії можна вважати гносеологічними, тобто теоретичне пізнавальними, хоча в одних може переважати онтологічний аспект (такі категорії фіксують загальні ознаки, сторони об'єктів або їхні зв'язки й відносини), в інших — логічний або гносеологічний аспект (такі категорії звернені до пізнання, розкривають специфіку об'єктно-суб'єктних відносин і не мають безпосереднього аналога в матеріальному світі).
Одночасність різних культур — це реальний факт сучасного суспільства. Будь-яка культура має свою систему (або шкалу) цінностей і особливу сітку світоглядних категорій (Гегель образно говорив про «алмазну» мережу понять), які й виражають відносини людини до миру.
Філософські категорії займають особливе місце в розумовій діяльності людини. Досить указати на світоглядну й методологічну роль філософії в суспільстві. Для будь-якої науки її поняття завжди корелюють із вихідною мережею філософських категорій. Хоча філософські категорії опосередковані й входять до складу будь-якої наукової теорії, яку б сферу дійсності вона не відбивала, у конкретних ситуаціях дослідник безпосередньо звертається до філософських категорій найчастіше тоді, коли зіштовхується з аналізом якого-небудь загального аспекту проблеми «мир — людина». Фіксуючи загальні аспекти взаємозв'язку природи й людини, буття й мислення, категорії визначають саме ті границі, у яких розгортається пошук рішення досліджуваної проблеми, а зв'язку категорій відбивають структуру пізнавального процесу.
Зрозуміло, на різних щаблях і рівнях пізнання методологічна роль категорій неоднакова. Взаємозв'язок використовуваних у кожному конкретному випадку категорій — це своєрідний «пунктир» не тільки теоретичної діяльності суб'єкта, але й практичних його зусиль, спрямованих на зміну навколишнього світу. Будучи формою й практичного, і теоретичного освоєння миру, категорії універсальні, загальні, і тому їх можна розглядати як найважливіший елемент філософської рефлексії.
У живому організмі філософії категорії займають особливе місце саме тому, що вони не тільки втілюють у собі специфіку філософського знання як такого, але й зв'язують філософські теорії з конкретними напрямками наукового пізнання.
В інших авторів ці категорії названі загальфілософськими або загальдіалектичними.
Зміст філософських категорій у ході суспільно-історичної практики безупинно міняється й збагачується. філософія завжди прагнула не просто описувати наявні структури думки, але й розробляти категорії на основі матеріалу всієї духовної культури й практики поколінь: «Обіг (пряме або безпосереднє) до дійсності, до реальних зв'язків і відносин, відбиваним у вигляді структури мислення, дає їй можливість збагатити теоретичне вираження категорій додатковим змістом». Знання, накопичені багатьма поколіннями людей і узагальнені в категоріях, перетворюють кожну з них у своєрідну філософську проблему, а вся філософська проблематика так чи інакше є теоретичною трансформацією центральної світоглядної проблеми «людина — мир». Кожна з категорій розкриває грань цієї проблеми, певним чином характеризує специфіку людського взаємини з об'єктивним миром. І зв'язок кожної з категорій з іншими неможливо виявити без їхньої систематизації в якому-небудь варіанті. Тільки в цьому випадку досліджувана категорія як елемент системи через саму цю систему виявляється зв'язаної з усіма іншими категоріями системи.
Зрозуміло, природна й соціальна дійсність незмірно багатше будь-якої категоріальної схеми, але саме у зв'язках, у взаємозумовленості категорій виражається специфіка тієї або іншої сфери дійсного миру. Саме тому від аналізу окремих філософських категорій дослідження переходить до розгляду груп категорій, «блоків», «рядів», «гнізд» гранично широких понять, які можна розуміти як підсистеми. Ці підсистеми понять відбивають особливості конкретного зрізу реальної дійсності, що змінюється, специфіку певної сфери, окремої області реального миру.
Категорії, відбиваючи мінливий предметний мир, і самі історично мінливі, гнучко рухливі. «Твердість» будь-якого варіанта моделі категоріального апарата філософії відносна, оскільки категорії її складні, багатозначні, варіативні. Постійно йде процес утворення нових категорій, відбуваються зміна й розщеплення старих. Аналіз системи філософських категорій неминуче приводить до питання про те, на скільки вона велика і які поняття варто відносити до філософських категорій.
Які критерії, що дозволяють уважати те або інше поняття філософською категорією? У літературі із цього приводу висловлюються найрізноманітніші вимоги й побажання. Існує думка, що будь-яке поняття стає категорією, якщо воно виконує «функцію членування й синтезування дійсності» і якщо воно, наприклад, задовольняє «критерію доцільності» і т.п. Оскільки названий критерій включає кілька вимог, зупинимося на ньому більш докладно.
На думку Ю.А. Петрова, введення поняття в число філософських категорій доцільно, якщо воно, по-перше, «необхідно для рішення актуальних філософських проблем», по-друге, «опирається на можливості філософії розробляти теорію об'єкта, по-третє, поняття, що вводиться повинне бути «узагальненням відповідних понять конкретних наук» «Тому він уважає, що «наприклад, поняття системи хоча й важливо для філософії, але в цей час його навряд чи доцільно вводити як філософська категорія, тому що філософія поки ще не в змозі самотужки розробляти теорію систем» «Із цим, однак, важко погодитися, філософія не розробляє, наприклад, теорію просторово-тимчасових відносин матеріальних об'єктів, але це не заважає вважати простір і час найважливішими філософськими категоріями. Що ж стосується поняття «система», те при ближчому розгляді воно задовольняє як першому, так і третьому вимогам критерію доцільності. На думку М.Г. Макарова, критерій категоріального характеру того або іншого філософського поняття неоднозначні: з одного боку, воно повинне виражати деяку загальну визначеність дійсності, з іншого боку — йому повинна належати особлива роль у логічній структурі філософської системи.
При всій розмаїтості вимог, пропонованих до статусу філософської категорії різними авторами, у них утримуються деякі загальні моменти. Якщо враховувати світоглядне й методологічне значення проблеми «мир — людина», то варто погодитися з тим, що філософські категорії «виробляються для рішення проблем, що становлять предмет філософії на даному рівні розвитку наукового знання» Іноді ця вимога формулюється більш категорично, тобто затверджується, що взагалі «всі критерії поняття у філософію на правах категорії, очевидно, можуть бути зведені до однієї вимоги — дане поняття повинне ефективно служити розвитку, рішенню основної філософської проблеми» Більшість дослідників (А.Н. Аверьянов, Г.А. Брутян, И.Н. Бурова, М.М. Розенталь, М.Н. Руткевич, B.C. Тюхтин і ін.) як основна ознака «філософічності» понять називали загальність: поняття, що має статус філософської категорії, повинне працювати в будь-якій області знання; Причому поняття можуть бути загальними як по обсязі, так і по змісту. Одні (матерія, необхідність...) ставляться до явищ природи, суспільства й пізнання, вони загальні по обсязі, інші (істина, відбиття...) загальні по змісту, тому що нічого немає в природі, суспільстві або мисленні, що не може бути змістом цих понять.
Питання про критерії, таким чином, вимагає подальшого уточнення. До двох викладеного вище вимогам доцільно, на нашу думку, додати третє, суть якого в наступному: повинна бути доведена необхідність розглянутого поняття в самій Системі філософських категорій. Хоча філософські категорії, дійсно, покликані відбивати невід'ємні властивості й найбільш загальні відносини об'єктивної реальності, ознака загальності — і в цьому праві його критики — не може бути основним, і одного його недостатньо для виявлення філософсько-категоріального статусу поняття. Відношення ж поняття до проблеми «мир — людина» не завжди очевидно. Не для всяких понять цей зв'язок установлюється прямо й безпосередньо. І тільки в тому випадку, якщо які-небудь поняття становлять необхідну ланку в системі, через цю систему вони зв'язані й із проблемою «мир — людина». Що ж повинна являти собою така система, — питання дискусійний.
Специфіка філософії, на наш погляд, виражається й у різних способах її здійснення, у різноманітті понятійних полів і категоріальних каркасів. Загальновідомо, що знання, що фіксувалося людьми в природних розмовних мовах, було первинним стосовно наукових і філософських поглядів. Слова й вираження повсякденної розмовної мови органічно включалися в наукові й філософські системи. Як відзначав А.Ф. Лосєв, філософські поняття поряд з раціональним навантаженням є символами, «значеннєвим зародком символу», тому що містять у собі «активний принцип орієнтації в безбережній дійсності й розуміння співвідношень, що панують у ній».
Терміни, використовувані у філософії, дослідники розбивають на три групи. Перша для філософії не специфічна й застосовується з метою ілюстрації. Друга група — філософські терміни, але не граничного рівня абстрагування. Головну ж роль грають базисні терміни, тобто гранично широкі поняття — «сутність», «зміст», «форма» і ін. Це категоріальний апарат філософії. Зміст філософських категорій можна виявити різними способами, але найбільш повне визначення кожної категорії дає сама їхня система.
Таким чином, відносячи те або інше поняття до числа філософських категорій, доцільно враховувати, на наш погляд, що випливає. По-перше, розглянуте поняття повинне розкривати певну й важливу грань проблеми «мир — людина». По-друге, дане поняття повинне відображати яку-небудь найбільш загальну властивість, відношення до існуючої реальності. По-третє, це поняття повинне зайняти своє місце у вже сформованій системі загальновизнаних філософських категорій.
Для філософської рефлексії важлива як її логічна, так і гносеологічна функція. Категорії — це й щабля пізнання миру, і форми людського мислення, насамперед наукового. У цей час накопичується усе більше ознак того, що наука перебуває напередодні якісно нового етапу свого розвитку, етапу, що з відомою часткою умовності можна було б назвати «постнеокласичним». Один з найважливіших ознак постнеокласичної науки пов'язаний з переходом до пізнання складно організованих, багаторівневих систем, що розвиваються, розглянутих, якщо користуватися термінологією І. Пригожина, не тільки в плані їх наявного, актуального існування, але також у контексті становлення, потенційної багатоваріантності можливих сценаріїв їхнього розвитку «Саме тому підсилилася увага до філософського аналізу таких понять як «хаос» і «порядок», «стійкість» і «нестійкість», «зв'язок», «зміна», «розвиток». Актуальність розробки проблем, пов'язаних з філософськими категоріями, безсумнівна. Вона пояснюється їх величезним світоглядним і загальнотеоретичним значенням, тією методологічною роллю, що ці проблеми грають у розвитку сучасного природничо-наукового й гуманітарного знання. Філософські категорії відбивають — своїми змістом і взаємними зв'язками — ті особливості й відносини, ту суть різноманітної дійсності, до пізнання яких прагнули багато поколінь людей.--PAGE_BREAK--
Систематизація категорій
Проблему систематизації філософських категорій з повним правом варто було б назвати однієї з «вічних» філософських проблем. Філософія не може відмовитися від рішення таких проблем, вона завжди буде до них звертатися. Без залучення й використання філософських категорій неможливо поглиблене пізнання ні окремих процесів і явищ, ні миру як єдиного цілого, що змінюється. У категоріях і їхніх зв'язках виражається те істотне, що осмислено поколіннями людей. Чітке коло цих гранично широких понять намагалися визначити мислителі різних часів, від представників перших філософських шкіл Древньої Греції й Древньої Індії до представників німецької класичної філософії.
Категоріальний апарат, мова сучасної філософії значною мірою успадкований від класичної філософії. Ключ до його розуміння, до філософського «правопису» потрібно шукати в історії філософії. Звернемося ж до деяких її сторінок.
Філософські знання зароджувалися в лоні міфологічного світогляду древніх. Поштовхом до їхнього виникнення міг служити складний комплекс протиріч, у якому головну роль грало протиріччя між міфологічними фантазіями древніх мислителів і реаліями суспільної практики. Основу філософських знань склав, імовірно, своєрідний сплав мистецтва, моральних поглядів і зачатків знань, необхідних для виробничої діяльності людей. В Індії, наприклад, філософія виникає в VII. до н.е., коли «чисто релігійне пояснення миру вже не може задовольнити вимогам, висунутим науковим знанням, що народжується. У Древній Греції філософія відділялася від міфологічного світогляду через формування понять, за допомогою яких ішло осмислення природного миру й соціальних явищ. Як особлива форма суспільної свідомості і як специфічна духовна діяльність філософія стала можливої лише після того, «як ця діяльність могла опиратися на поняття, що складалися на основі багатого виробничого, соціального й морального досвіду стародавніх греків. Перші філософські погляди можна розглядати і як підсумок інтуїтивного прагнення з'ясувати співвідношення суб'єктивного й об'єктивного, матеріального й духовного. Це й визначило їхню специфіку, відмінність від інших поглядів древніх мислителів. М.В. Желнов уважає навіть, що «властиво предметом філософії виявляється реально існуюча діалектика суб'єктивного й об'єктивного. Відношення ж свідомості й буття з'являється тоді як найважливіша сторона, «ядро» діалектики суб'єктивного й об'єктивного.
Серед численних індійських філософських шкіл буддизм дає одну з найбільш ранніх в історії формулювань закону причинності, а це досить важливий аспект діалектичної концепції. У навчанні санкхья, як найбільш розробленій формі філософського світогляду древньої Індії, використовуються 24 категорії, що охоплюють собою всю дійсність. Це своєрідні початки всього існуючого. Поряд з ними зізнається духовний початок — пуруша. Пуруша — 25-я категорія в даній системі. П'ять із цих початків (вода, ефір, або простір, земля, вогонь, повітря) — основа всіх живих і неживих почуттєво сприйманих об'єктів. Система цих 25 почав є, мабуть, однієї з найперший систематик найбільш загальних понять у філософії. У деяких аспектах до школи санкхья примикає школа йоги, тому що йога «визнавала особистого бога й включала його в систему. Останнє зближає йогові з індуїзмом. У філософській концепції вайшешиків також установлюється своєрідна система категорій для опису всього існуючого. Це — субстанція, якість, дія, спільність, особливість, небуття. Однак, на думку вайшешиків, загальне реально перебуває в самих предметах, і категорії для них — це не поняття як продукт діяльності розуму, а насамперед предмет, позначений певним терміном.
Мир принципово пізнаваний, і знання про нього — результат почуттєвого сприйняття реальних об'єктів. Вайшешики детально розробляють логіку, вчення про прийоми й способи пізнання. Г.М. Бонгард-Левин і.К. Жоль відзначають, що ще Ф.Ф. Щербатській говорив про паралельність розвитку логічних категорій в Індії
і в Греції, в Аристотеля. Г.М. Бонгард-Левин висловлює припущення, що однієї з перших спроб в історії індійської філософської думки зрозуміти взаємозв'язок речей був здогад вайшешиків про якийсь діалектичний принцип. Він підкреслює, що «у концепції вайшешиків простежуються й деякі зачатки діалектичного підходу до явищ зовнішнього миру. Це особливо помітно в трактуванні таких категорій, як буття й небуття. Границя між ними досить умовна, і вони безупинно поміняють один одного… Буття й небуття виступають протилежностями в конкретному випадку, але динаміка їхнього взаємного переходу в той же час демонструє і їхня єдність». Найбільш важливими для пізнання у вайшешиків уважалися категорії «загальне» і «особливе». Елементи діалектики присутні у вайшешиків і в їхньому матеріалістичному розумінні причинно-наслідкових відносин природи.
Формування діалектики в філософії починається з діалектики причинно-наслідкових відносин, і це не випадково. З'ясування діалектичного співвідношення причини й наслідки припускає певне рішення проблеми початку, проблеми розвитку, зміни якісних станів. Воно формує уявлення про час, про структуру, про властивості досліджуваних об'єктів.
Більшість давньогрецьких філософів називало свої головні твори «Про природу». Ця обставина говорить про те, що вони були в першу чергу натуралістами, що давньогрецька наука виникла одночасно з філософією. Милетські філософи, наприклад, висловлювали ідеї розвитку миру, намагалися зрозуміти дію суперечливих сил природи. Те, що вони пояснювали зміну й розвиток природи з її самої, виявляло діалектичний характер філософського знання, що народжується. Варто погодитися з тим, що «спочатку діалектичні ідеї розвивалися по перевазі при осмисленні природи, а потім формулювалися й у вченнях про суспільство й мислення» Досить глибоко й серйозно концепція вічного становлення виражена вже у філософії Геракліта, у якого неї запозичить Платон.
У матеріалістів Древньої Греції одержують розвиток такі категорії, як природа, дійсність, буття, небуття, простір, час, рух, необхідність, якість, кількість і ін., але перші спроби об'єднання найбільше загальних понять для опису, понятійного освоєння «усього існуючого» історики філософії знаходять у Піфагора й Платона.
Розробляючи кількісний аспект природних закономірностей, оголосивши, що «усе є число», піфагорійці арифметичне поняття «число» порахували центральною філософською категорією. Піфагорійська таблиця протилежностей складається з десяти пар: межа й безмежне, парне й непарне, єдине й багато чого, праве й ліве, чоловіче й жіноче, спочиваюче й що рухається, пряме й криве, світло й тьма, гарні й дурні, квадратні й різнобічне» Протилежності ці ставляться як до природного, так і до соціальної дійсності, але дані вони простим перерахуванням.
Література
1.Макаров М.Г. Сложность и вариативность категорий диалектики. – Л., 1988
2.Булатів М.А. Логічні категорії й поняття. — К, 1997
3.Копнин П.В. Розвиток пізнання як зміна категорій. — К., 1999
4.Маковельський А.О. Історія логіки. — К., 2003