ЗМІСТ
Вступ
1. Наукова революція XVI-ХVІІ ст.
2. Історичні передумови появи філософії Нового часу та її загальнаспрямованість
3. Характеристика діяльності основних філософів Нового часу
Списоквикористаної літератури
ВСТУП
Перша наукова революція відбулася в епоху, яка залишила глибокийслід в культурній історії людства. Це був період кінця XV-XVI ст., якийознаменував перехід від середньовіччя до Нового часу і що отримав назву епохиВідродження. Остання характеризувалася відродженням культурних цінностейантичності (звідси і назва епохи), розквітом мистецтва, утвердженням ідейгуманізму. Разом з тим епоха Відродження відрізнялася істотним прогресом наукиі радикальними змінами світорозуміння, яке стало наслідком появигеліоцентричної вчення.
До філософських проблем, що не втрачають своєї актуальності, безперечно,належить і проблема співвідношення філософії і науки. Найбільш істотнимиаспектами цієї проблеми, з одного боку, є дослідження функцій філософії щодонаукового пізнання, її ролі у формуванні і обґрунтуванні методологічних таонтологічних засад науки, а з іншого — з'ясування сутності самої філософії,специфіки філософського знання порівняно із знанням науковим. Філософськідискусії, що точаться навколо цієї проблеми породили чималу низку можливихвідповідей: від беззастережного ототожнення філософії із науковим знанням до їхпротиставлення. Проте загальною вадою таких дискусій є те, що ця проблемачасто-густо розглядається абстрактно. поза історико-філософським контекстом.Але абстрактно поставлене запитання породжує так само абстрактно сформульованувідповідь, адже філософія, по-перше, надзвичайно розгалужена, різноманітна засвоїми жанрами, стилями, школами і напрямками сфера духовної діяльності, і,по-друге, філософія різних історичних епох виявила різне ставлення до науки.Нарешті, про яку науку йдеться? Якщо про античну чи середньовічну, то це однасправа, а якщо про сучасну науку, що спирається на експериментально-досвіднепізнання природи і використовує математичні методи дослідження, то це зовсімінша справа. Треба зазначити, що історично саме в Новий час проблема співвідношенняфілософії і науки стала актуальною для самої філософії. І не тільки тому, щодля філософії цього періоду орієнтація на науку є найбільш істотнимвизначенням, від якого залежить характер цієї філософії, усі її історичніособливості, а й тому, що саме в цей час їхнє відношення стає предметомспеціальної уваги. Найважливішим наслідком наукової революції XVI — ХVІІ ст.,як відомо, було виокремлення наукового знання спочатку з теології, а потім і знатурфілософії, його перетворення на відносно автономну галузь пізнавальноїдіяльності. Через це проблема зв'язку філософії і науки постає як передфілософами, так і перед науковцями, природодослідниками. Саме в цей час данийзв'язок починає усвідомлюватися, стає предметом філософської рефлексії. Дляфілософів XVII ст. він постає передусім як питання про місце метафізики всистемі наукового знання та її функції.
1. Наукова революція XVI-ХVІІ ст.
У XVII ст. виникли необхідні соціальні, технічні та теоретичніпередумови становлення як науково-технічного знання, зокрема, так і всієї наукив сучасному її розумінні. XVI ст. відкрило період розвитку суспільства, що характеризувавсяпіднесенням матеріального виробництва та економічних відносин від ремесла допромисловості у формі мануфактури. XVII ст. для більшості європейських державбуло століттям перемоги нових економічних капіталістичних відносин.
Наукова революція на першому етапі свого розгортання спричинилапромисловий підйом кінця XVI ст. — початку XVII ст., який, в свою чергу, бувнеобхідним для наступного етапу наукової революції XVII ст. Через обмеженістьресурсів, які задовольняли економіку середньовіччя велися інтенсивні пошукинових ресурсів і нових технічних прийомів. Цілеспрямований пошук і розробкадвигунів визначали нову тенденцію в розвитку техніки і механіки. Річ у тім, щомануфактури, які розвивалися, потребували все більших витрат енергії для роботиагрегатів і механізмів. Для того щоб підтримувати роботу верстата, вже булонедостатньо мускульної сили робітника, а потрібен був досить сильний двигун.Таким став водяний двигун.
Бурхлива винахідницька діяльність стала визначальною особливістюісторичного періоду, що розглядається. Внаслідок того, що розвиток суспільноговиробництва узаконив прибуток, змінилося суспільне ставлення до всього нового.З'явилася можливість «купівлі-продажу» наукових ідей та технічних знахідок.Кінець XVI ст. — початок XVII ст. був часом появи перших «продавців» — прожектерів,що згодом отримали назву винахідників. Вони не лише розповідали про чудовімашини, а й створювали їх за певну винагороду. Винахідництво виходило за межіпотреб виробництва своєї епохи і давало поштовх для розвитку нових галузейтехніки. Завдання технічного прогресу вирішувались не лише силами винахідників,а й при активній участі вчених, багато з яких були одночасно інженерами іконструкторами.
Участь у розв'язанні практичних технічних проблем збагачувала вченихновим досвідом, завдяки якому було створено нові підходи в науковому пізнанні,зокрема — використання приладів. Створення приладів як одного з засобіврозвитку наукового пізнання залежало від рівня технічної озброєностісуспільства. Кінець XVI — початок XVII ст. — час створення мікроскопа, що даєвеликий поштовх пізнанню невидимого досі світу живих організмів — мікробів. Напочатку XVII ст. створені підзорна труба та телескоп, а вже у другій половишцього століття голландські оптики впроваджують торгівлю ними. Близько серединиXVII ст. був створений інструмент для вимірювання атмосферного тиску — барометртощо. Впровадження технічних засобів у сферу наукового пізнання надало йомунового характеру, спричинило виникнення експерименту як провідного методу. Слідзазначити, що матеріальне оснащення нової епохи було ще найпростішим. Лишетелескопи мали великі розміри та багато коштували. Усе інше обладнання —реторти, ваги, мікроскопи, деякі інструменти для анатомування, термометри,барометри та інші пристрої — складало головний інструментарій величнихвідкриттів у всіх галузях науки.
Виникнення експериментального наукового пізнання стає найзначнішоюподією наукової революції XVI-XVII ст. Воно було уможливлено принциповою зміноюстатусу механіки в пізньому середньовіччі. До певного часу (XIV ст.) технічніпристрої, прилади тощо сприймались як мистецтво омани, «чудо», а не як засібпізнання, аргумент у науковій дискусії. Але згодом з'являється теоретичнасвітоглядна основа для розгляду винайдених людиною пристроїв не як сторонніх,чужорідних природі, а як однорідних, тотожних їй. Тому з’явилася можливістьбачити в експерименті засіб пізнання природи.
Важливою передумовою експериментального наукового пізнання булостворення необхідних умов для точного вимірювання. У науці аж до епохиВідродження вважалося неможливим будь-яке точне вимірювання. Згодом науковепізнання виступає як практичне конструювання об'єкта, тобто власне експеримент,у якому суб'єкт завжди активний. Експерименти XVII ст. мали довестираціональний причинний зв'язок між причиною та наслідком. Прямим шляхом цейзв'язок доводився механічними дослідами, побіжно — оптичними, хімічними,фізичними. В основі експерименту природознавства XVII-XVIII ст. була. думка промеханічний причинний зв'язок між явищами.
Отже, не сам експеримент означав початок нової епохи в природознавстві,а особливості експерименту, не знайомі минулому та пов'язані з механічнимхарактером тієї картини світу, що перевірялась, формувалась, розвивалась іускладнювалась за допомогою експерименту Ще одна відмінність полягала в тому,що ідеалом науки стала концепція природи, яка пояснювала всю сукупність явищлише рухом і взаємодією тіл.
З XVII ст. і аж до першої половини XIX ст. наука пояснювалабудь-яке явище за допомогою уявлень про деякі невагомі матерії. Наприклад, проефір, теплород. Цей спосіб узятий з механіки.
Закріплення в університетах природничо-наукових дисциплін і збільшенняїх числа сприяло посиленню тенденцій до політехнізації навчання оскільки дозмісту природничих наук тоді входили і прикладні знання. У XVII ст. у Європі небуло спеціально організованих інститутів, які б мали розробляти та практичнозастосовувати наукові знання про техніку. Підготовка технічних кадрівстримувалась позицією університетів, які тривалий час зберігали прихильність досередньовічної системи навчання. Спеціалізовані технічні школи ще тількиформувалися.
Наукова діяльність, що вже набула систематичного характеру, вимагаланових умов фінансування досліджень. Їх реалізація здійснена шляхом створенняособливого наукового закладу — Академії. На відміну від академій попередньогоперіоду, що мали переважно гуманітарну спрямованість, головним напрямкомдіяльності стають природничо-наукові дослідження. Академії виникають: у Римі(1603 р. — Товариство вчених, Академія Лікеїв); Флоренції (1657 р. — Академіядослідів); Лондоні (1660 р.- Лондонське королівське товариство для розвиткузнань (майбутня Британської академії наук); Парижі (1666 р.- Академія наук);Берліні — (1700 р. — наукове товариство, в майбутньому Академія наук); Києві(1701 р. — Києво-Могилянська академія (братство)); Петербурзі (1725 р. —Російсько-ІІетербурзька академія наук) тощо. Нові академії стали основноюформою організації науки.
Починаючи з XVII ст. наука набирає рис соціального інституту, щостворювався на периферії основних соціальних інститутів. Цей процес інституалізаціїнауки, що завершився в XIX ст., відбувався включенням наукових закладів досистеми політичних інститутів за умов надання наукою гарантій про невтручання всправи (держави, церкви) виховання людини. Ці гарантії були закладені в статутиакадемій, товариств тощо. Так, заснування Лондонського королівського товариствата Академії наук у Парижі поклало початок інститутам, що визначали науковінорми та здійснювали соціальний контроль за їх виконанням. Зі свого боку,держава та суспільство брали на себе витрати на забезпечення наукових досліджень,підготовку кадрів, відродження наукових інститутів тощо. Включення науки вполітичну структуру суспільства давало їй політичну протекцію, а вченим —престиж.
Науковий рух XVII ст. уже певною мірою перебував під впливом соціальнихцінностей. Він передбачав таку соціальну структуру науки, в межах якої науковадіяльність хоча б нормативне відповідала вимогам суспільного, моральногопрогресу, освіти. Завдяки інституалізації науки її діяльність булапідпорядкована традиціям спеціалізованої системи освіти. Внаслідок цьоговиникли наукові інститути, діяльність яких була зосереджена на науковихдослідженнях і врешті-решт спричинила виникнення уявлень про так звану чистунауку. Історично інституалізація науки спричинила формування особливого типузнання про світ, яке не мало «соціального виміру».
2. Історичніпередумови появи філософії Нового часу та її загальна спрямованість
Характеризуючи філософіюXVII-XVIII ст., необхідно в першу чергу через характеристику епохи глибокоусвідомити, чому саме у цей час в історії боротьби матеріалізму та ідеалізмустався переворот — історична ініціатива переходить до матеріалізму; чому самематеріалізм стає основною формою філософських поглядів нового класу, що йшов довлади, — буржуазії; чому саме матеріалізм XVII і особливо XVІІІ ст. підготувавВелику французьку буржуазну революцію.
У Новий час матеріалізмвиникає спочатку в Англії. Його представниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локкта ін.
Матеріалізм цього часу —це не стихійний матеріалізм стародавнього світу, а матеріалізм, який спиравсяна великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, новихпродуктивних сил обумовив значний прогрес механіки, математики, хімії,медицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань,тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу з йогоконкретності, в деталях. Цей спосіб мислення приніс багато користі, він сприяврозквіту конкретних наук, вів до нагромадження емпіричного матеріалу. Алеабсолютизована, перетворена в звичку, перенесена з природознавства у філософіюпотреба «зупиняти» історичний процес, розглядати його по частинах призвела доісторичної обмеженості метафізичного способу мислення. Тому весь матеріалізмXVІІ-XVIII ст. мав переважно метафізичний характер. Це була перша ознакафілософії того часу. Якщо й існували якісь діалектичні міркування, то вони всеж перебували в рамках діалектики руху, а не розвитку.
Але оскільки потребипрактики вимагали нових знань, то це об’єктивно вело до необхідностіузагальнення їх, до розвитку теорії, у тому числі й філософії, і перш за всетаких її розділів, як теорія пізнання, методи пізнання тощо. Тому другоюхарактерною ознакою розвитку філософії Нового часу було те, що саме в цей часскладаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теоріїпізнання — емпіризм і раціоналізм.
Емпіризм (грец. empeiria— досвід) — це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основнимі єдиним джерелом і змістом знання. Емпіризм XVII-XVIII ст. сформувався якматеріалістичний емпіризм, тобто такий, який стверджує, що чуттєвий досвідоб’єктивно відображає навколишній світ. Пізніше з’являєтьсясуб’єктивно-ідеалістичний емпіризм, тобто такий, що визнає єдиною реальністюсуб’єктивний досвід (Берклі, Юм).
Раціоналізм (лат.rationalis — розум) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання іповедінки людей. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму (наприклад,інтуїтивізму), так і емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють (чи підтримують)як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основоположникомраціоналізму є дуаліст Декарт.
3. Характеристикадіяльності основних філософів Нового часу
Далі слід детальноознайомитись з поглядами видатних філософів цього часу.
Ф. Бекон (1561-1626 рр.)— родоначальник нової форми англійського матеріалізму і всієї тогочасноїекспериментальної науки. Саме він сформулював поняття матерії як вираз природиі нескінченної сукупності речей. Матерія, за Беконом, перебуває у русі, підяким він розумів активну внутрішню силу, «напругу» матерії і назвав 19 видівруху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставилойого та інших філософів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чиномабсолютний спокій перетворюється на рух, і навпаки?
Ф. Бекон обґрунтував утеорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритетністьіндуктивного методу і фактично стає його фундатором. Він глибоко дослідивхарактер індуктивного методу наукового пізнання: отримання загальних положень,загального знання про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речейта їх властивостей. Бекон визначив також систему «ідолів», тобто видимих іневидимих перешкод у процесі пізнання істини (ідоли роду, печери, театру таринкової площі).
У його творах можнапобачити новий підхід до питання про мету пізнання. Його знаменитий афоризм«Знання — сила» виражав ідею високої ролі експериментальної науки, яка даєлюдині практичну користь.
Бекон не заперечувавіснування Бога. Він визнавав, що Бог створив світ, але згодом перестав втручатисяу його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і земної.
У поясненні природисуспільства Бекон був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії,багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу.Головною працею Ф. Бекона є «Новий Органон» (1620 p.) (написаної ніби напротивагу основної праці Аристотеля «Органон»).
Р. Декарт (1596-1650 pp.)— видатний французький філософ, фізик, математик, засновник раціоналізму.Основні праці Декарта — «Роздуми про метод», «Метафізичні роздуми», «Началафілософії» та ін.
В історії Нової філософіїДекарт посідає особливе місце як творець дуалістичного філософського вчення.Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасногосамостійного існування свідомості і матерії, душі і тіла. «Світ, — стверджувавДекарт, — складається з двох незалежних субстанцій — духовної і матеріальної».Атрибутом духовної субстанції вважав мислення, а матеріальної — протяжність.Людина, за Декартом, це механічне поєднання цих двох субстанцій.
Цей дуалізм субстанцій недавав змоги вирішити проблему пізнання світу. І справді, хіба можливе пізнання,якщо обидві субстанції незалежні одна від одної. Тому Декарт був вимушенийввести в свою теорію пізнання третю субстанцію — Бога, який обумовлював їхнюєдність.
Єдино правильним методомпізнання Декарт вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істиніз загальних посилань-принципів, які вічно і апріорно існують у розумі.
Концепція раціоналізмувключає в себе два елементи. Перший — це уявлення про розум як найвищий спосібдосягнення істини (розум всемогутній і непогрішимий, вважав Декарт). Другий —правильно розуміючи якісну відмінність раціонального пізнання від чуттєвого,Декарт перебільшував можливості раціонального пізнання, відривав його відемпіричного ступеня як єдиного джерела інформації про світ і цим штовхавраціоналізм до ідеалізму, визначаючи існування особливого, чисто раціональногоджерела знань.
Намагаючись очиститидедуктивний метод від схоластичного формалізму, але не розуміючи роліпрактичної діяльності в формуванні змісту логічних понять, Декарт розробляєвчення, згідно з яким вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знаньповинні бути «вроджені ідеї». Вони, на думку Декарта, приховані в глибиніінтелекту і можуть бути усвідомлені тільки інтуїтивно. Якщо основні принципизнання визнати вродженими, то знову ж таки виникає перешкода на шляхурозв’язання питання про пізнання світу, що постійно розвивається.
Значний внесок уподолання дуалізму Декарта зробив Б. Спіноза (1632-1667 pp.). З точки зоруСпінози, світ — це нескінченна природа, матеріальна субстанція (від лат. —сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає небуквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція,тобто матерія, є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна інезмінна, їй властива ідея збереження. Субстанція — це те, що не потребує длясвого існування чогось іншого — Бога, духу і т. п. Поняття субстанції Спінози єдуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшомурозвитку наукової філософії.
Велике значення дляподальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Богне існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливалаатеїстична думка про те, що пізнання світу йде не через пізнання Бога, а черезпізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до науковогопізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв напозиціях гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення вусієї матерії, в тому числі й неживої. Такої ідеалістичної точки зорудотримуються і зараз деякі дослідники природи, зокрема французький вчений,палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.
Д. Локк (1632-1704 pp.).Вклад Локка в розвиток матеріалізму пов’язаний перш за все з подальшоюрозробкою і обґрунтуванням принципу сенсуалізму, згідно з яким всі людськізнання мають чуттєве походження. Локк заперечував думку Декарта про «вродженіідеї» і доводив, що людський розум від народження є «tabula rasa», тобто чистадошка. Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результатвиховання і освіти.
Визнаючи досвід якджерело знань, Локк цей досвід поділяв на внутрішній і зовнішній: внутрішній —це джерело знань про внутрішній світ людини; зовнішній — це джерело постачанняінформації про об’єктивний світ. науковий революція новий час
Локк відривав внутрішнійдосвід від зовнішнього і цим робив значну поступку ідеалізмові.
Характеризуючи матерію,Локк вчив, що матеріальним тілам світу властиві лише кількісні особливості. Вінзаперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія невичерпнане тільки кількісно, а й якісно.
За Локком, тілавідрізняються одне від одного лише за розміром, за фігурою, рухом чи спокоєм.Ці якості він називав первинними. Такі якості, як колір, смак, запах, звуки, —вторинні, вони є суб’єктивними і непритаманними матеріальним тілам. Це теж булапоступка ідеалізму, що свідчить про непослідовність філософських поглядівЛокка.
До когорти англійськихфілософів Нового часу належить також Т. Гоббс (1588-1679 pp.), представникматеріалізму і номіналізму. Він вважав, що реально існують тільки одиничніречі, а загальні поняття — це лише назви речей. Тому всяке знання має своїмджерелом досвід, але досвід двох типів: один — це результат сприйняття, другий— це знання про назви речей. Джерелом другого досвіду виступає розум.Критикуючи вчення Декарта про існування вроджених ідей, Гоббс у той же час заперечувавіснування субстанції, бо був номіналістом і не визнавав реальності загальнихпонять. У нього на перший план висувається механічне тлумачення реальності,жива чуттєвість перетворюється в нього на абстрактну чуттєвість геометра, світ— це геометричне місце точок, площин і тіл. Людина — це машина з природнимивластивостями. Держава — це «Левіафан» — чудовисько, яке керує людськимидолями. Свобода — це передусім відсутність опору, а не «сутнісна сила» людини.
Змістовною і діалектичнеспрямованою є філософія німецького філософа-ідеаліста Г. Лейбніца (1646-1716pp.), великого математика і логіка.
Якщо Ф. Бекон розробляввчення про «одномірність» субстанції, Декарт — про «двомірність» (матеріальну ідуховну), то Лейбніц відстоював множинність субстанцій, які складаються зсукупності животворних атомів-монад. Всі монади рухомі і взаємопов’язані,підлягають Богом встановленій гармонії. Як і багато інших філософів, вінобстоював раціональне пояснення світу, вірив в існування вроджених ідей. Йогонездійсненною мрією було намагання створити всезагальну людську логіку, якамогла б звільнити світ від конфліктів та небажаних протиріч.
Слід зазначити, щоматеріалістичні ідеї XVIII ст. зустрічали великий опір з боку ідеалізму тарелігії. У цей період починає розвиватись і посилюватись суб’єктивний ідеалізм.Найбільш відомими виразниками суб’єктивного ідеалізму цього часу були дваанглійські мислителі — Берклі та Юм.
Дж. Берклі (1684-1753pp.) виступив з обґрунтуванням суб’єктивного ідеалізму. Він категоричновідкидав існування матерії і стверджував, що речі існують остільки, оскількивони сприймаються відчуттями. Весь світ, згідно з Берклі, це комплексвідчуттів, які вкладені в нас Богом.
Цю жсуб’єктивно-ідеалістичну концепцію розвивав і Д. Юм (1711-1776 pp.), але іншимшляхом. Він стверджував, що людина не може вийти за межі своїх відчуттів і неможе встановити, що лежить в основі речей — дух чи матерія, не може довести, щоміж предметами і явищами існує причинно-наслідковий зв’язок. Пізнання у Юмагрупується на основі пристосовництва до потоку явищ, до набуття певних звичокта інстинктів. Таким чином, філософія Юма є не тількисуб’єктивно-ідеалістичною, а й агностичною.
Список використаної літератури
1. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. Курслекцій: В 2 т. — К.: Либідь, 1993.
2. Вандишев В.М. Філософія. Ч. 1. Історико-філософський вступ: Конспектлекцій. Ч. 2. Антропологія. Гносеологія. Соціологія. — Суми: Вид-во СумДУ,2000.
3. Історія філософії України: Підруч. / М.Ф. Тарасенко, М.Ю. Русин (керівникиавт. колективу), І.В. Бичко та ін. — К.: Либідь, 1993.
4. Социальнаяфилософия: Учеб. пособие для вузов / В.Н. Лавриненко, В.П. Лавриненко. В.П. Ратникови др. / Под ред. проф. В.Н. Лавриненко. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995.
5. Філософія: Підруч. / Г.А. Заїченко, В.М. Сагатовський, І.І. Кальнийта ін.; За ред. Г.А. Заїченка та ін. — К.: Вища шк., 1995.
6. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник для студентів вузів / Заред. І.В. Бичка та ін. — К.: Либідь, 1993.
7. Філософія: Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного. — К.: Либідь,1996.
8. Философскийэнциклопедический словарь. — М.: ИНФА, 1997.