Наукова творчість
План
1. Сутність наукового творчості
2. Логіка, інтуїція, творчість
3. Фази (етапи) творчого процесу
4. Деякі технічні прийоми творчості
Література
1. Сутність наукової творчості
Творчість зазвичайвизначають як процес створення чогось нового, ніколи раніше не колишнього. Творчістьстосується не тільки науково-дослідної роботи, технічних винаходів або рішенняшкільної завдання нешаблонним методом. Воно пов'язане з виробництвом, питаннямиуправління багатьма іншими сферами діяльності. Творчість, як правило, непочинається з фактів: воно починається з виявлення проблеми і віри в можливістьїї рішення. Кульмінаційним етапом творчості є відкриття нової, основний,головної думки чи ідеї, що визначає, яким чином може бути вирішена проблема, щодала початок творчого процесу. Звичайно, нові ідеї відкриваються не кожному, алише підготовленому і зацікавленому розуму. Однак історія наукових відкриттів івинаходів свідчать, що одних наукових і технічних знань і правильних установокще не достатньо, щоб виробити нові ідеї. Всі спроби звести творчість до точноїметодології, яка застосовується кожним, хто займається творчістю, досі зазнаютьневдачі. Творчість не вдається звести до чисто логічної процедурі, а цеозначає, що проблеми творчості повинні бути виключені з логіки.
Звичайно творчемислення не є магічне заклинання, вивчивши яке можна придбати можливістьтворити дива. І все ж глибоке вивчення творчості підказує, що його різні видимають багато спільного, протікають за подібною схемою, є ряд загальнихтехнічних прийомів творчості. Знання того, що представляє творче мислення, яквоно діє дає можливість розвивати його з допомогою спеціальних тренувань,організованих абсолютно свідомо, а найголовніше досить ефективно управлятитворчою діяльністю. Так що було б не раціонально виключати проблеми творчості зпроблем методології науки і відносити їх тільки до психології творчості.
2. Логіка, інтуїція, творчість
Гельмгольц, Гаус,Пуанкаре, Луї де Бройль.Ж. Адамара і інші вчені, спеціально спостерігали засвоїм творчим процесом і описали його, одностайні в тому, що нові ідеї необов'язково народжуються в результаті логічного висновку. До вирішення науковихпроблем, як правило, не приходять і за допомогою свідомого планомірногоорганізованого пошуку, хоча такий пошук, зазвичай передує знайти рішення. Прорішення здогадуються, його підказує інтуїція, здогадка, осяяння, інсайт в іншійтермінології.
Дослідженняпсихологів, що займаються творчістю, і педагогів, які прагнуть розвивати усвоїх учнів творче мислення, також підказують, що яких-небудь алгоритмів пошукувирішення проблем, здатних замінити інсайт, інтуїтивну здогад, не існує. Можналише в якійсь мірі керувати ситуацією, прискорює момент настання інсайту ірозвивати творчу інтуїцію учнів за допомогою досить штучних прийомів.
Ще родоначальникдедукції Аристотель далеко не поділяв думку, що всі знання повинно виводитисявиключно дедуктивним шляхом з небагатьох загальних очевидних передумов (аксіом).Завжди виникає питання: «Звідки беруться самі передумови?». Відповідаючина нього, він вказував, що «надійне знання» має будуватися на тому,що безпосередньо дано нам у відчутті. Але узагальнення матеріалу чуттєвогосприйняття індуктивним шляхом не дає нам «надійного знання». Коли задопомогою індукції ми шукаємо спільне в великій кількості випадків, ми повиннівраховувати, що ніякі дві події не збігаються один з одним. Відчуття, а разом зним і знання того, що загальна дійсно присутній у досліджуваних явищах, дає намособливе чуття, інтуїція, таке розуміння суті. Для Аристотеля, таким чином,інтуїція становить у кінцевому рахунку «першоджерело науки».
Середньовічнісхоласти пристосували аристотелевську логіку до вирішення теологічних проблем ізвеличили логічне мислення як єдиного ефективного способу використання розуму.
Ф. Беконкритикуючи схоластику у своєму головному творі «Новий органон» спробувавдовести, що науку можна звести до точної методології, прилеглий до фактів чистомеханічно кожним, хто спробує виявити причини явища. Пропонована їм, а потім ійого послідовником Дж. Ст. Міллем процедура полягає в тому, щоб у спостереженніабо експерименті розглянути стільки випадків прояву якогось феномена, скількидослідникові потрібно, щоб пояснити і проаналізувати всі обставини чи факти,пов'язані з кожним з цих проявів. Ці обставини, які відсутні в деяких звипадків, не можуть бути причиною цього явища. У кінцевому рахунку, якщо уявища відбувається, і відсутній всякий раз, коли воно не відбувається, можебути причиною.
Однак практиканаукового дослідження підказував, що така процедура хоч і корисна і дає певнийефект все ж не пояснює процес народження нових ідей. Кількість обставин,супутніх кожному явищу, як правило, нескінченно, і беконовська виключаючаіндукція не дають ні яких критеріїв відбору потрібних. Такий відбір вимагаєпопередньої гіпотези, а пропонований метод не дає ні яких способів висуненнягіпотез.
Перший, хтоспробував створити логіку інтуїтивного пізнання, був Р. Декарт. Картезіанськаінтуїція представляє щось інше як здатність розуму мислити щось ясно і чітко. Вонараціональна операція, за допомогою якої дається повне і безпосереднє визначенняістин. Те, що «2 +2 = 4», «3 +1 = 4», «2 +2 = 3 +1»,ми, вважає Декарт, розуміємо інтуїтивно, тобто без аналізу і доказів, і такіістини слід вибирати як аксіоми. У людини немає ніякого іншого шляху длядосягнення істини, вважає Декарт, крім самоочевидною інтуїції і необхідногодокази.
Картезіанськалогіка інтуїтивного пізнання виявилася малозмістовною і фактично звелася дочотирьох дуже абстрактним малоефективним правилами. Але ідея її можливостівиявилася дуже плідною.
Для Спінозиінтуїція — це просто швидкий висновок умовиводи, який полегшується знаковоюформою, що відображає використовувані поняття. Лейбніц розумів інтуїцію такимже чином. Тим самим обидва ці великі мислителі відводили інтуїції вельмискромну роль у процесі пізнання: судження виведені дедуктивним шляхом — цеаналітичні судження, судження приватні, і їх предикат мало що додає до змістусуб'єкта.
Ідею про інтуїціюяк здатності розуму висловлювати синтетичні судження, тобто такі, предикат якихдодає нове до змісту суб'єкта, розвиває І. Кант. Для нього інтуїція — цездатність розуму за допомогою апріорних категорій простору і часу висловлюватизмістовні (синтетичні) судження арифметики та геометрії і взагалі за допомогоюцих та інших апріорних категорій (якості, кількості та ін) упорядковуватиматеріал чуттєвості і наказувати закони природі. За допомогою інтуїції, вважаєКант, розум — достовірне знання про чуттєво сприймаються речах (явища втермінології Канта).
Отже, одна звеликих заслуг мислителів від Аристотеля до Канта полягала в тому, що вонидовели існування інтуїтивного пізнання, відстоювали думку про те, що інтуїція — це не якийсь-то божественний дар чи натхнення зверху, а здатність розуму навідміну від чуттєвого і раціонального пізнання спочатку здогадуватися, а потімвже доводити. У цих мислителів логіка й інтуїція не протистоять один одному, априпускають один одного, допомагають один одному.
Мабуть відШеллінга і Шопенгауера беруть початок спроби використовувати інтуїтивнепізнання для усунення інтелектуальних проблем, для боротьби з раціоналізмом,емпіризмом і матеріалізмом. Шеллінг правильно констатує, що речі та явищасуперечливі. І з цього він робить висновок, що логічне мислення, щопідкоряється закону тотожності і несуперечливий, не може дати істинне знанняпро суперечливому світі. Істина про цей світ, вважає Шеллінг, відкриваєтьсяінтелектуальному спогляданню, інтелектуальної інтуїції філософського іхудожнього генія. Але всі спроби проповіді філософії одкровення провалилися.
Наукове пізнання,вважає Шопенгауер, оперує поняттями і висновками і не проникає в сутність речейі явищ. Воно дає лише знання їх відносин. Тому поняття розуму, пов'язані зречей і явищ, повинні «черпати свій матеріал і свій зміст з інтуїтивногопізнання», інтуїція протистоїть розуму і являє собою щось інше, якздатність інтелекту пізнавати безпосередньо і наочно без допомоги докази іумовиводів. Ірраціоналістичне розуміння інтуїції розвинули далі Гельта,Зіммель, Гуссерль та ін.
Ідею про інтуїціюяк прихованому, прихованою і несвідомому першоджерелі творчості висунули А. Берксоні З. Фрейд. Для них інтуїція підсвідоме організуюче всю творчість початок. Багатопсихологів, які вивчають творчість, відзначають, що те, що прийнято називатиінтуїцією є не що інше як підсвідоме мислення, підсумком якого є ідея даєвирішення проблеми. Людина давно навчилася використовувати його. Упідсвідомості, відзначає Дьюї, можуть бути вирішені дуже складні розумовізавдання. При цьому сам процес не усвідомлюється, а «входить у свідомість»лише його результат (якщо він отриманий). На ньому фіксується увага, а людинііноді здається, що на нього «не послано осяяння» що вдала думкаприйшла «невідомо звідки», що хтось інший, «вищий» «водивйого рукою, що тримає перо». Коли результат на лице, тоді ретроспективниманалізом весь хід розв'язання задачі може бути свідомо простежено. Однак незавжди отримана послідовність міркувань і операцій збігається з тією, яканасправді мала місце в підсвідомості. У цьому і полягає одна з основнихтруднощів вивчення підсвідомого мислення, що самоспостереження і самозвіт частоведуть убік від істинного ходу підсвідомого процесу.
3. Фази (етапи) творчого процесу
А. Пуанкарерозрізняє чотири фази творчого процесу: перша підготовча, друга — інкубації абодозрівання, третя — осяяння або інсайту і четверта — перевірки.
Перша фаза творчостіне починається з фактів. Вона починається з усвідомлення проблеми. Факти іситуації, з яких випливає проблема, як правило, доступні багатьом. Але оцінитиїх і сформулювати на основі їх аналізу проблеми можуть лише деякі підготовленимдо нього. Вміння відчувати, знаходити і ставити проблеми — одна з основних ристворчого мислення. І все ж об'єктивні джерела творчих проблем піддаютьсяаналізу. Часто їх джерелом є порожня цікавість і розвага. Наприклад, мікроскопвинайшли не біологи чи медики, а точильники стекол. Творчі проблеми пов'язані зусякого роду технічними винаходами. Творчі проблеми формулюють і приусвідомленні протиріччя між знаннями і дійсністю. Наприклад, астрономи рокамиламали голову над питанням, чому закони Ньютона добре описують рух усіх планетпо їх орбітах за винятком Меркурія, виявляв певні незначні відхилення.
Одним з джерелтворчих проблем є усвідомлення того, що положення, які оцінюються багатьма, яксправжні, є помилками. Хоча вони і не суперечать фактам, але є помилковими. Таклюди довго помилялися щодо пристрої світобудови, вважаючи, що в його центрізнаходиться Земля. Система Птоломея, досить непогано (хоча й складно) описуєтьсярух планет, підтримувала такі подання. і лише усвідомлення М. Коперником їхпомилковості дозволило йому створити геоцентричну картину світу.
Нарешті, творчіпроблеми можуть виникати з прагнення знайти новий і вельми цікавий методузагальнення наявної інформації. Так, Ейнштейн не робив експериментів, незбирав нової інформації. Єдине, чому він сприяв, — це новому підходу доінформації, доступної всім і кожному.
Творча проблемавідрізняється від простого питання, утруднення (так перекладається з грецькоїтермін «проблема») тим, що для її рішення немає заздалегідь заданогометоду. Його знаходять у процесі пошуку рішення. Будь-який пошук припускаєнаявність багатьох варіантів, шляхів, станів. Мета пошуку полягає у відборікращого з багатьох порівнянних за результатом варіантів. Свідомий пошукможливих шляхів вирішення проблеми є продовженням підготовчої фази творчості. Якщовдається точно визначити, що собою являє найкращий варіант, то стає можливимнайпростіший спосіб пошуку — свідомий перебір варіантів. І хоча про цей методсказано чимало засуджують слів, тим не менше їм широко користуються і вчені, івинахідники, і детективи. Так, Пауль Ерліх (1834-1915), найбільший німецькийвчений і нобелівський лауреат скрупульозно вивчив властивості 605 препаратів,що містять миш'як, перш ніж знайшов знаменитий «препарат 606». Але іпісля цього він не припиняв пошуку, синтезував і вивчив ще 308 сполук зарадитого, щоб ввести в медичну практику «препарат 904».
Якщо оптимальнийваріант пошуку піддається математичному вираженню, то до пошуку звичайнопідключають комп'ютер. Сьогодні комп'ютери — незамінні помічники творчого мисленняособливо в тих випадках, коли обсяг обчислювальної роботи або перебір варіантівпошуку перевищує людські можливості.
Одним з найбільшефективних способів пошуку варіантів розв'язання проблеми, вважає Гельмгольц, єрозгляд її з усіх боків так, щоб можна було свідомо врахувати і розглянути всіможливі ускладнення і варіанти.
«Отже,творити — це означає вибирати, це означає розрізняти». Але творчий процестим і відрізняється, що в пошук і оцінку варіантів вирішення проблеми владновторгається інтуїція. Творчий розум як би автоматично, підкоряючисьпідсвідомого відчуття, відкидає не потрібні комбінації. «Безпліднікомбінації, — пише Пуанкаре, — навіть не приходять на думку винахідникові. Умежах його свідомості з'являються комбінації тільки дійсно корисні і народу зцим кілька інших, які він відкидає згодом, але які носять до деякої мірихарактер корисних комбінацій ».
У творчому процесісвідомий пошук дуже рідко завершується вирішенням проблеми. Як правило, настаєтакий момент, коли всі доступні методи випробувані, а результату немає. Зусвідомлення цього моменту починається друга фаза творчого процесу — фазаінкубації або дозрівання, «Загальновідомо, — читаємо ми в Дьюї, — що післядовгої роботи над інтелектуальної темою розум перестає функціонувати з готовністю.Він явно йде второваною дорогою… перестають з'являтися нові думки. Розум, якговорить прислів'я, „ситий по горло“. Ця умова є попередженням длязвернення свідомого уваги рефлексії на що-небудь інше. Після того, як розумперестав бути зайнятим проблемою, усвідомлення послабило своє напруження,починається період інкубації ».
Тимчасовевідволікання від проблеми сприймається як відпочинок дослідника. «Але збільшою впевненістю можна припустити, — пише Пуанкаре, — що цей відпочинок бувнаповнений несвідомої роботою», підсумком якої часто є підсвідомозроблений евристичний вибір. «Матеріал, — пише Дьюї, — перегруповуютьсясам, факти і принципи розподіляються по своїх місцях, безлад перетворюється навпорядкованість і часто до такого ступеня, що проблему по суті вирішується».
Третя фазатворчого процесу фаза інсайту, раптового осяяння, емоційно яскравогоусвідомлення потрібного рішення, «Еврика» повністю відноситься нарахунок інтуїції і часто протиставляється логічному мисленню. Російськийматематик В. Стеклов зазначав, що творчий процес відбувається несвідомо. Формальналогіка тут ніякої участі не бере, істина видобувається не ціною умовиводів, асаме почуттям, яке ми називаємо інтуїцією. Вона (істина) входить у свідомістьбез жодного доказу. Знайдене несвідомої роботою творче мислення рішенняпроблеми раптом усвідомлюється настільки очевидним, що доводиться лишедивуватися, як воно раніше не спадало на думку.
Критична оцінкаінтуїтивної здогадки перевірка її правильності або верифікація становить змістчетвертої фази творчого процесу. Перевірка необхідна, тому що інтуїціяпідводить значно частіше, ніж це прийнято розповідати. Помилкові інтуїтивнівисновки зазвичай в автобіографічні записки не потрапляють. У процесі перевіркиінтуїтивно отримані результати впорядковують, їм надають струнку логічну форму.Інтуїція поступається місцем логіці.
Для перевіркизнайденого рішення часто прагнуть побудувати ланцюжок міркувань, щоб простежитилогічний шлях від припущення до відправної точки зору. Іноді буває кориснимнадходити навпаки: за відправну точку зору взяти проблему, а потім спробуватипобудувати ланцюжок міркувань, що обґрунтовують знайдену здогад. Якщо той чиінший шлях виявляється логічним, то це дає досить вагомі підстави вважатизнайдене рішення правильним. Іноді логічна перевірка полягає в тому, щобудується нова теорія, яка включає в себе як граничний випадок колишню теорію,але пояснює факти, які не могла пояснити ця колишня теорія. Так, теоріявідносності пояснила деякі незначні відхилення в русі Меркурія по своїй орбіті,що не могла зробити теорія Ньютона.
Існують інші більшефективні, хоча й більш трудомісткі методи перевірки. В області технічноїтворчості найпростіший спосіб полягає в побудові зразка. Адже технічнийпристрій або працює або не працює. У цьому випадку легко встановити і ступіньефективності знайденого рішення. Інший спосіб полягає у відтворенні явищ, надяким билася творча думка, в штучних умовах, в досвіді, експерименті. Часто, щобперевірити здогад, з неї логічним шляхом виводять слідства про нові можливіфакти, а потім шукають підтвердження цих висновків у досвіді, експерименті.
4. Деякі технічні прийоми творчості
Існує так багаторізновидів творчості, що можна тільки вказати лише деякі вельми загальні ідалеко не єдині його принципи. Едвард де Боні зводить їх до наступних:
1) усвідомленняпанівних, або поляризують ідей;
2) пошуки різнихпідходів до явищ;
3) усвідомленнятого, що традиційні підходи та методи є явно неефективними;
4) використаннявипадку.
Щоб уникнутивпливу панівної ідеї, що заважає появі нового підходу до вирішення проблеми,дуже корисно чітко сформулювати ідею, яка здається пануючої в даній ситуації. Потімкорисно дати критику цієї ідеї, спробувати дискредитувати її шляхом доведенняїї до абсурду або шляхом крайнього перебільшення однією з її рис.
Без альтернативнові ідеї не виникають. Мислення йде второваними шляхами. Але пошукальтернативних підходів до однієї і тієї ж ситуації — процес протиприродний. Розумза своєю природою прагнути до найбільш правдоподібним поясненням, щоб потімвиходити з них. Один із прийомів, що допомагає подолати цю природну схильністьрозуму, полягає в тому, щоб заздалегідь визначити можливі підходи до вирішенняпроблеми. Їх може бути два, три і більше. Інший прийом полягає в тому, щобспробувати підійти до проблеми з абсолютно протилежною, ніж загально прийнятої,точки зору, а потім подивитися, що випливає і що можна пояснити з такогопротиприродного погляду на речі. Так, положення про те, що Сонце і планети рухаютьсянавколо Землі, як це ми сприймаємо, Коперник замінив положенням про те, щоЗемля і планети рухаються навколо Сонця. Іноді корисні аналогії, що моделюютьпроблемну ситуацію. Аналогіями легше керувати, ніж найбільш проблемноюситуацією, ними легше маніпулювати, і це сприяє появі нових ідей.
Нова ідея моженародитися тільки після усвідомлення того, що старі ідеї і старі підходивиявилися явно неефективними і не можуть призвести до вирішення проблеми. Першінамітки на нову ідею, як правило, бувають такими невизначеними і туманними, щоїм просто неможливо надати будь-яку чітку логічну форму. Важливо зумітиуникнути занадто завзятого логічного уваги до нової ідеї. Логічні судження пронову ідею можуть бути помилковими, оскільки ґрунтуються, як правило, на минуломудосвіді чи минулих фактах. Коли Марконі висловив думку, що за допомогоюрадіохвиль можлива радіозв'язок на далекі відстані, багато хто вважав цейвисновок помилковим: через прямолінійного поширення радіохвиль і кулястостіЗемлі радіосигнал повинен був швидко залишити її межі. Ці міркування булиправильними, але вони не враховували наявність високо над Землеюструмопровідного шару, від якого радіосигнал може багаторазово відбиватися, щоі робить можливою дальню радіозв'язок.
Найкращий спосібперевірити нову ідею — це випробувати її на практиці. Але це часто вимагаєвеликих витрат. Простіший метод полягає у використанні раціоналізуючої здатності нашого розуму. новаідея логічно розвивається у двох напрямках: зворотному — щоб подивитися на чомувона ґрунтується, і поступальному, щоб подивитися, куди вона може привести. Невиключено, що, захищаючи, таким чином, навіть явно помилкову ідею можна знайтикращу точку зору.
Припущення про те,що випадковість можна якось використовувати у творчому процесі, здаєтьсяпарадоксальним, бо, згідно з визначенням, випадковість не можна викликатинавмисно. І все ж, випадкові явища можна використовувати з вигодою. Так,відкриття радіохвиль послідувало в результаті того, що Герц випадково помітивіскру, яка виникла в одному з кутів апаратури, що стояв на досить віддаленійвідстані від агрегату, який він у цей час відчував. Цінність випадковості длятворчого процесу визначається тим, що вона може надати щось таке, чого ніколине стали б шукати навмисно. Цей фактор і визначає роль випадковості привиробленні нових ідей. А якщо це так, то можуть існувати методи прискоренняцього процесу.
Дж. Гетцеліс,Кюбі, Едвард де Боні та інші вважають, що одним з найефективніших способіввикористання випадковості в творчому процесі є вільна гра уяви дослідника. Граявляє собою спробу прискорити процес випадкового виникнення якогось явища, якеми б ніколи не знайшли. Бавитися такою грою — це свого роду експеримент звипадковістю. Уява дозволяє зіштовхнути один з одним у поданні такі явища, якіінакше ніколи б не з'єдналися, дозволяє створити такий ланцюг подій, яка ніколиб не створилася.
Досить ефективнимметодом використання ролі випадковості в стимулюванні народження нової ідеїполягає у свідомому прагненні туди, де повно випадкових речей. Універсальниймагазин, виставка або бібліотека — ось приблизно місця, які можуть створювативідповідну обстановку. Свідомо нічого не шукається. Маючи проблему, творчемислення мимоволі робить відбір матеріалу. І ось одного разу помічений предмет,випадкове спостереження приводить до важливого відкриття. Так, Кокуля відкривформулу бензолу абсолютно випадково під час відвідин зоопарку і спостереженняза грою мавп. Як правило, будь-який взятий навмання близький за змістом дорозв'язуваної проблеми журнал містить принаймні одну корисну статтю. Якщонавіть такий випадковий вибір дає такий результат, то виникає питання, що жбуде при ретельно організованому пошуку? На жаль відповідь на це питання не такпростий. Положення набагато серйозніше, ніж здається. Кількість інформаціїзростає з такою загрозливою швидкістю, що загальна маса друкованого словаподвоюється через кожні десять років. Навіть по одній області знання кількістьінформації настільки величезна, що охопити її всю навіть за допомогою складнихметодів машинного пошуку неможливо. Єдиний вихід з положення, що складається вусе більшій звуження кола інтересів і у все більшій спеціалізації. І все жохопити всю необхідну інформацію, як правило, не вдається. А тому, як це непарадоксально, сьогодні більш ніж коли-небудь, доводиться покладатися навипадок. Мова йде не про те, щоб виключити планомірний перегляд літератури зафахом, а про звичку заходити в бібліотеки, книжкові крамниці і, цілкомдовіряючи чуттю, перегортати книги та журнали, які чомусь привернули увагу. Якщоце заняття регулярно, то користь від нього величезна. Воно допомагає вловитимайбутні проблеми, знайомить з новими підходами, незвичайними прийомамимислення, допомагає зрозуміти, що шукають інші автори, зіштовхує з незвичнимираніше сферами діяльності.
Очікувативипадкове рішення проблеми здається досить сумнівним заняттям. Та й самевизначення випадковості передбачає, що випадково нічого не вирішується, аспокуса надати думкам певний напрям завжди дуже великий. Проте піддаватися ційспокусі іноді рівносильно помилці. Частіше буває так, що, якщо чекати доситьпасивно, то завжди випадок може надати ідею, і причому найчастіше не одну, авідразу декілька. Але завжди потрібно пам'ятати вислів Пастера «Випадоксприяє підготовленому розуму».
Література
1. Логічне судження. Руфулаев О.М. К. — 2005 р.
2. Логіка — мистецтво мислення. Тімірязєв О.К. — К.2000
3. Філософія і життя — журнал-К. 2004
4. Історія логіки і мислення — Касінов В.І. 1999.
5. Логіка і людина — М. 2000.