Державно-правоваконцепція Аврелія Августина
Августин Блаженний (АврелійАвгустин) (354-430), християнський теолог і церковний діяч, головнийпредставник західної патристики. Єпископ м. Гіппон (Північна Африка);родоначальник християнської філософії історії (твору «Про град Божий»);«земному граду» — державі протиставляв розум містичного «божого града» — церква. Розвив вчення про благодать і приречення, відстоював його проти Пелагія.Глибиною психологічного аналізу відрізняється автобіографічна «Сповідь», щозображує становлення особистості. Християнський неоплатонізм Августина пануваву західноєвропейській філософії й католицькій теології аж до 13 ст.
Августин Блаженний найбільший представник латинської патристики, одна ізключових фігур в історії європейської філософії й теології.
Августин походив з небагатої провінційної родини й у молодості зазнаввпливу від матері-християнки, але довгий час зберігав релігійну індиферентність.Одержавши освіту в Мадаврі й Карфагені, обрав кар'єру професійного ритора (з374). Захоплення великого міста не обійшли його стороною: з гіркотою він згадуєпро гульби, яким віддавався зі своїми однолітками. Безладні зв'язки незабаромзмінилися конкубінатом з улюбленою жінкою, хоча союз їх і не був освяченийзаконом і церквою. У кін. 370-х рр. пережив захоплення маніхейством, а на поч.380-х — скептицизмом. В 383 переїхав у Рим, а незабаром одержав місце ритора вМілані, де познайомився з єпископом Амбросем (Амбрось Медіоланський) і почаввивчати твори неоплатоніков і послання апостола Павла. Навесні 387 прийнявхрещення. В 388 повернувся в Північну Африку; з 391 — пресвітер, а з 395 аж досмерті — єпископ м. Гіппон Регій.
Однією з перших системних християнських державно-правовихконцепцій було вчення Аврелія Августина (354-430 pp.).
Він проголошував, що всі соціальні й державні інститути, атакож правові норми є наслідком гріховності людей. Бог наділив людинунезалежного волею, і якщо вона користується нею не за приписами Святого Письма,а відповідно до своїх інтересів, то стає схожою на диявола. Свобода нібиспонукає людину до скоєння гріха. З цього Августин зробив висновок, щоможливістю жити за законами Бога можуть скористатися лише окремі, обрані люди.Всі інші повинні страждати.
Сталий порядок Августин називав «природним», оскількивін є наслідком гріха і покарання Божого. Далі він зазначив, що цей порядок єтимчасовим і має існувати до другого пришестя Ісуса Христа, завдяки чому будеустановлено «царство небесне». Але доки це відбудеться, люди повинніпідкорятися природному порядку, усвідомити необхідність сумлінного виконаннясвоїх обов'язків.
Навіть раби можуть зробити своє служіння вільним, виконуючипокладеш на них обов'язки не під страхом покарання, а щиро, усвідомлено,очікуючи настання на землі Божого порядку.
ЗагаломАвгустин у своєму вченніробив спробу: по-перше, обстояти Ідею про те, що пізнати сутність держави йправа, свободи І справедливості, закон}' й порядку можна тільки з допомогоюСвятого Письма; по-друге, наголосити, що держава з її законами не відповідає тане сприяє Істинній справедливості, їй відповідають тільки приписи ЗаконуБожого.
Зчасом зміст учень про державу і право зазнав деяких змін. Цьому сприяло те. щов суспільному житті на противагу державі з'явився ще один соціальний інститут — церква з її жорсткою централізацією. Між ними почалася боротьба за вплив насуспільство, з'ясування питання: яка влада є головною — світська чи духовна?
Августин Блаженний — яскравий представник релігійного погляду насуспільство. Він систематизував християнський світогляд, намагаючисьпредставити його як цілісне вчення. Головна засада філософії Августина — твердження проте, що прагнення до щастя є основною засадою людського життя. Це прагнення,підкреслював філософ, реалізується в пізнанні Бога, у розумінні людиною повноїзалежності від нього. Світ створено Богом.
Людськадуша — це розумна душа, яка має початок і не має краю. Віра передує розуму іпізнанню в душі людини. Для того, щоб пізнати світ, треба вірити. Віру ж, всвою чергу, треба підкріплювати розумом. Підкреслюючи пріоритет віри надрозумом, Августин писав, що наука допомагає людині користуватись речами, віра — пізнавати вічні божественні справи й духовні об'єкти. Новою рисою світоглядуАвгустина була увага до двох головних проблем: а) динаміки людськоїособистості; б) динаміки загальнолюдської історії. Першій проблемі філософприсвячує працю «Сповідь», другій — трактат «Про град Божий».
На думку Августина, нерівність поміж людей — необхідне явищесуспільного життя. І хоч злиденність є більш сприятливою умовою для спасіння,багатство все ж не є суттєвою перешкодою на шляху до цього.
Людська історія, за Августином, визначається боротьбоюдвох божественно-людських інститутів — Божого і земного царства. Боже царствоскладають праведники, земне — себелюбці-грішники. Після приходу Христа Боже царстворозширилось і зміцніло. Людей, що належать до нього, відзначає смиренність якперед Богом, так і перед церквою.
У земній історії ці два царства переплетені між собою. Цеунеможливлює досягнення рівності. Саме тому прагнення до рівності Августинрозцінює як протиприродне і приречене.
Цікавою є теза Августина про основні стадії розвиткулюдської історії. Провівши аналогію з шістьма днями творення світу, Августинназиває відповідну кількість стадій розвитку людства: вік немовляти, дитинство,отроцтво, юність, зрілість, старість. Остання розпочинається з моменту приходуХриста і буде продовжуватись до кінця існування людства. Як би ми не характеризувалиці думки філософа, зазначає В.Соколов, «можна стверджувати, що автор трактату«Про град Божий» став першим мислителем (принаймні в Європі), що зробивпредметом філософських роздумів долю всього людства...».
Августинобгрунтував необхідність держави, яка, хоч і базується на насильстві (бо, надумку Августина, природа людини — гріховна), проте є «Божим витвором»,щоправда, нижчим за церкву.
Список використаноїлітератури
1. Августин. Исповедь.М., 1992
2. Амман А. Путьотцов. Краткое введение в патристику. М., 1994
3. Філософія / ред.Горлач М., Кремень В. – Харків, 2001. – 672 с.
4. Деятельность:теория, методология, проблемы. – М., 1990. – 365 с.
5. Келле В.,Ковальзон М. Теория и история. – М., 1981. – 254 с.
6. Причепій Є.Філософія. – К., 2001. – 576 с.
7. СоколовВ. Средневековаяфилософия. — М., 1979.- С.78.
8. Христианство. Энциклопедический словарь, тт. 1–3.М., 1993–1995