ЗМІСТ
олімпійськасистема освіти фейр плей
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ОЛІМПІЙСЬКОЇОСВІТИ
1.1 Історія виникненнягуманістичних ідеалів олімпізму
1.2 Значущість олімпійської системи освіти
РОЗДІЛ2. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФЕЙР ПЛЕЙ В СИСТЕМІОЛІМПІЙСЬКОЇ ОСВІТИ
2.1 Сутність Фейр Плей як основи освітніх програм
2.2 Принципи Фейр Плей та випадки недотримання основних з них
РОЗДІЛ 3. ЕТИКА СПОРТУ ТАКУЛЬТУРА ЧЕСНОЇ ГРИ
3.1 Формальний танеформальний Фейр Плей
3.2 Проблема чесної гри та рівенствашансів в конкурентній боротьбі олімпізму
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Історія олімпійського рухуналічує більше 100 років, однак проблеми дотримання етики та механізмивпровадження цінностей олімпізму у практику спорту і повсякденне життя єактуальними і сьогодні.
Щена початку історії розвитку людського суспільства відбулося зародження елементівспорту у вигляді змагальних вправ та ігор.
Авторищо займалися проблемою. Теоретичним питанням дослідження різних аспектівсистеми олімпійської освіти та Фейр Плей присвятили свої роботи такі вчені іфахівці: Деметр Г.С., Лубишева Л.І., КонстаністовА.Т., Єгоров А.П., Бальсевич В.К. та інші.
Вході дослідження було виявлено досить низький рівень засвоєння ідеалів іцінностей олімпізму серед соціальних груп.
Цейфакт пояснюється недосконалою системою фізичного виховання, спортивноготренування і підготовки спеціалістів, пріоритети якої зміщені в бік фізичногорозвитку без урахування інтересів і орієнтації на духовне самовдосконалення.
Не зменшуючизначущості наукових робіт вищевикладених авторів, слід зауважити, що варто акцентуватиувагу на деяких важливих аспектах, що відіграють принципову роль у розбудовінаціональної системи олімпійської освіти та її складових.
Метою роботи на основі системного аналізу виділити та охарактеризуватиосновні проблеми дотримання етики в сучасному олімпійському русі, показатишляхи їх подолання.
Реалізація метизумовила необхідність виконання таких завдань:
- узагальнититеоретичні засадиФейр Плей в сучасному олімпійському русі;
- сформуватипріоритети розвитку механізму дотримання правил Фейр за етапами трансформації для коригування його функціональногопризначення в напрямку задоволення потреб суспільства;
- провести систематичнийаналіз організаційних і функціональних важелів регулювання етики олімпійської освіти;
- обґрунтуватишляхи вдосконалення організаційного забезпечення олімпійського етикету.
Предметомдослідження є теоретичні та прикладні засади Фейр Плей в системі олімпійськоїосвіти.
Об’єктом дослідження є організаційнаскладова механізму Фейр Плей в системі олімпійської освіти.
Методи дослідження. Методидослідження: історичні (історико-логiчний,конкретно-історичний, порівняльно-історичний, ретроспективний);системно-функціональний аналіз, аналіз спеціальної літератури, періодичноїпреси та матеріалів мережі Інтернет.
Інформаційнабаза. Інформаційною базою курсової роботи є нормативні, статистичні дані,опубліковані у засобах масової інформації, у науковій літературі й мережіІнтернет.
Курсоваробота має певну структуру, що поділяється на 3 розділи, має вступ та висновки.В першому розділі розглядається історичні дані системи олімпійської освіти,значущість цієї системи в соціальному середовищі. В другому розділі розглядаєтьсяпоняттяфейр плей, як основи освітніх програм та його принципи, а також дослідженнявипадкiвнедотримання цих принципів. Третій розділ присвячено розгляду формального танеформального «фейр плею».
В кінці роботи будутьзробленнiвисновки та рекомендації щодо покращення ефективності організації Фейр Плей волімпійській освіті.
РОЗДІЛ1. СИСТЕМА ОЛІМПІЙСЬКОЇ ОСВІТИ1.1 Історіявиникнення гуманістичних ідеалів олімпізму
олімпійська система освіти фейр плей
Олімпійськийспорт — унікальне явище, засноване на співпраці між державами і народами.Учасниками олімпійського руху є глядачі, організатори спортивних змагань,тренери, судді, науковці, лікарі, фахівці з допінг-контролю, представникиділових кіл і засобів масової інформації, інженери, режисери і т.д.
Протецентральне місце в олімпійському спорті належить спортсмену, який є зразком длянаслідування, прикладом, який зачаровує, служить стимулом, надихає і змушуємріяти про участь в Олімпійських іграх [11, с.22]. Спортивна діяльністьолімпійця спрямована на завоювання олімпійської медалі. І на цьому шляху передним виникає проблема вибору: перемогти, слідуючи етичним нормам і принципам,або — за всяку ціну.
Гуманізмвід латинського словаHumanus- людський, людяність — визнання цінності людини як особистості, її права насвободу, розвиток, виявлення своїх здібностей, утвердження блага людини яккритерію оцінки всіх соціальних інститутів від сім'ї до держави [5, с.52].
Своєвиявлення гуманізм знаходить у співчутті людині, готовності прийтина допомогу тому, хто потрапив у біду. Гуманною можна назвати ту людину, щопрагне боротися проти жорстокості, насильства, дискримінації, приниженнялюдської гідності, що відстоює добро і бориться проти зла. Абсолютно всі сферилюдського життя відображають гуманізм. Спортивна діяльність не є виключенням.Саме соціальна сутність спорту, його прогресивна роль у суспільствівизначається гуманістичною природою основного його компоненту. Ще на початкуісторії розвитку людського суспільства відбулося зародження елементів спорту увигляді змагальних вправ та ігор.
Гуманістичнийхарактер практики спортивних змагань, що народжувались, визначався, пешзавсе,тими цілями, які ставилалюдина: більш ефективне засвоєння виробничих навичок, розвиток фізичних якостейі зміцнення здоров'я, формування духовних і моральних цінностей, задоволеннянайбільш сильних людських потреб — потреб у спілкуванні й співчутті [8, с. 36].
Змагання- складне явище. З одного боку, змаганням притаманний особливий дух боротьби тапротиріч, а з другого, — в ньому закладена творча здатність об'єднувати людейспільними переживаннями, інтересами, перспективами.
Змагання- це форма соціальної активності, яка створює фізичні і моральні цінностіособистості людини.
Зглибокої давнини моральні вимоги і «закони честі» належали до правил, якимирегулювались змагання: рівність умов змагань і справедливе визначенняпереможця, неухильне виконання правил гри, толерантне ставлення до переможеного,особиста і колективна чесність, повага до суперника, суддів, глядачів тощо.
Змагальнадіяльність як форма суспільного життя досягла значного розквіту у СтародавнійГреції. Саме у еллінів спорт проявився у тісному взаємозв'язку зсуспільно-політичним, культурним життям, спробами врегулювання мирних відносинміж грецькими містами-полісами. І не дивно, що греки в Олімпійських іграхзнайшли противагу війні, як мирне суперництво у фізичних вправах і мистецтві.
Етика як практичнеспрямування філософії бере початок з часів Аристотеля. Мислителю належитьпершість і в обгрунтуванні її теорії. Поняття етика має грецьке коріння: ethicaвід ethos — звичай, характер, тобто філософська дисципліна, що вивчає мораль таетичні норми [5, с.53].
Олімпійські ігри, щозародилися в Стародавній Греції в VIII ст. до н.е., регулярно проводилисябільше 1000 років і були однією з найбільш важливих складових розвиткуеллінської цивілізації. Вже в ті часи існував Кодекс честіспортсменів-олімпійців, який базувався на наступних принципах:
• почесна і бажана великою працеюперемога; випадкова чи легка перемога не приносить морального задоволення;
• атлет завжди повиненпам'ятати, завдяки чиїм зусиллям він став переможцем; слова подяки тренеру — ознака хорошого тону;
• не слід загострювати увагуна негативних моментах змагань;
• необхідна гармонія фізичноїсили і порядності;
• спрага нагороди нерідкоперевершує порядність; нехай жага слави не змусить звернути з прямого шляху [16,с.19].
Однак у священному гаю вОлімпії поруч з почесними статуями переможців Олімпійських ігор стояли й такі,на яких для повчання нащадків були висічені імена тих, хто порушив клятву йзаплямував себе нечесною грою. Одним з перших порушників регламентуОлімпійських ігор був Європол з Фессалії: в 388 році до н.е. він підкупив трьохучасників змагань, які повинні були змагатися з ним у кулачному бою.
У 92році до н.е. грецький спортсмен Аполлоній був виключений з числа учасниківОлімпійських ігор за те, що запізнився до початку Ігор. Атлет називав різніповажні причини своєї затримки, проте, як виявилося, істиною причиною булаучасть в інших змаганнях — заради винагороди. У 12 році до н.е. Дамонік, батькоучасника олімпійських змагань, забезпечив перемогу синові, підкупивши йогосуперника. Покарання зазнали батьки, про що свідчать написи на статуях, встановленихза гроші винуватців [17, с.145].
Олімпійськаетика сучасного спорту має логічний зв'язок з історією змагань стародавніхгреків і принципами їхньої поведінки, що дійшли до нас з глибини століть. Самеу Стародавній Греції спорт починає відокремлюватись у самостійне суспільнеявище. Складаються основні визначальні риси спорту:
- з'являється термін «агоністика» (відслова «адви» — змагання, боротьба) для визначення публічних змагань з фізичнихвправ;
- визначаються фізичні вправи, які можнавикористовувати для змагальної діяльності, а досягнення в них краще піддаютьсякількісним і якісним оцінкам;
- створюється матеріальна основа спорту увигляді двох типів споруд: стадіону та гімнасія, як місце для тренувань;
- стають публічними змагання іззабезпеченням контролю за їх ходом і результатами;
- започатковується моральний кодекс ітехнічні правила, які регламентують дух рівності та чесності при проведенні змагань;створюється інститут суддів, який спостерігає за дотриманням учасниками змаганьетичних і технічних вимог й визначає переможців;
-утверджуютьсяритуали нагородження та вшанування переможців.
Минулобагато часу, перш ніж П'єр де Кубертен, ініціатор відродження сучаснихОлімпійських ігор, зміг перенестикращі традиції Стародавньої Греції в побудову та розвиток олімпійського рухусьогодення. Йому належить концепція сучасногоолімпізму,який є життєвою філософією, що звеличує та об'єднує в гармонійне ціле якостітіла, волі й розуму. 1.2 Значущість олімпійської системи освіти
Олімпійськаосвіта, виступаючи одним з головних системоутворюючих факторів поширенні ідейолімпізму, являє собою спеціально організований педагогічний процес оволодіннямолоддю цінностями олімпізму, перетворення останніх у діючі мотиви поводженняіндивідів і норми здорового способу життя.
Потребасуспільства в підвищення уваги до цінностей олімпізму викликана рядом проблем зякими зіштовхнулось людство в різних сферах життєдіяльності, і насамперед — освіті й вихованні дітей і молоді. Саме підростаюче покоління є тією стрижневоюланкою, від якої залежить подальший прогрес суспільства.
Узв'язку з цим, проведення досліджень пов'язаних з вивченням олімпійської освітияк потужного засобу виховання дітей і молоді є актуальним.
Активнийрозвиток олімпійського руху — одне із прогресивних явищ сучасного соціуму.Олімпізм, який складає духовну основу спортивного руху визнано як соціокультурнуосвіту, де закладені гуманістичні цінності: добра воля людей, їх прагнення домиру, співробітництва, взаєморозуміння. Гуманістична природа визначає йогосуттєвий зміст — служіння людині, особистості, суспільству. Ведучимитенденціями спорту є:
— по-перше, посилення впливу спорту на всівиди діяльності людини, культуру, освіту;
- по-друге, активна інтеграція спорту усоціальну організацію суспільства, його тісний зв'язок з іншими суспільнимиявищами;
- по-третє, суттєвий вплив спорту насоціалізацію і виховання особистості. Завдання педагогів, тренерів,організаторів спортивного руху не тільки залучити дітей уфізкультурно-спортивну діяльність, але й орієнтувати їх на засвоєннягуманістичних цінностей спорту, щоб виростити не просто спортсмена високого класу,а насамперед особистість, громадянина,здатного захищати спортивну честь, чесно боротися, протистояти грубощам,агресивно — сті, насильству, всьому тому, що руйнує спорт і особистість.
Олімпійськакультура складає сукупність накопичених людством знань, норм, цінностей,зразків поведінки, які відповідають Олімпійські й хартії, філософії олімпізму,на основі яких формується гуманістичний спосіб життя особистості. Трансляціяцінностей олімпійської культури відбувається через систему освіти і виховання [4,с. 15].
Врамках традиційного фізичного виховання вирішувати завдання ол імпійського вихованняі освіти молоді дуже важко.
Змістпедагогічного процесу по засвоєнню цінностей олімпійської культури повиненвключати в себе такі складові частини:
1) процесформування знань про Олімпійські ігри, про цінності олімпізму;
2) процесформування інтересу до спорту, потреби до спортивних занять, прагнення доперемоги у змаганнях, досягнення високого результату;
3) процесактивного включення дітей і молоді у фізкультурно -спортивну діяльність різноїспрямованості.
Заостанні роки в межах системи освіти дітей і молоді все більше увагиприділяється педагогічній діяльності, метою якої є залучення підростаючогопокоління до ідеалів і цінностей олімпізму.
Олімпійськаосвіта з'явилась в галузі педагогіки фізкультурної освіти і зайняла там своюнішу, постійно притягуючи розум багатьох дослідників як у нас, так і закордоном.
Результатибагаточисельних досліджень (Деметр Г.С., 1986; Лубишева Л.І., 1997; КонстаністовА.Т., 2003; Єгоров А.П., 2001; Бальсевич В.К., 1995 та інші) переконливопідтверджують низький рівень засвоєння ідеалів і цінностей олімпізму середсоціальних груп.
Цейфакт пояснюється недосконалою системою фізичного виховання, спортивноготренування і підготовки спеціалістів, пріоритети якої зміщені в бік фізичногорозвитку без урахування інтересів і орієнтації на духовне самовдосконалення.Аналіз спеціальних робіт, міжнародного досвіду свідчить про те, що вдослідженні олімпійської освіти виділяються дві взаємопов'язані тенденції. Зодного боку — науково-пізнавальний аспект, з іншого — соціально-педагогічнийаспект, що виходить з розробленої Пьєром де Кубертеном концепції олімпійськогоруху перш за все як педагогічного феномену. Вирішення даного питання дозволитьконкретизувати основні напрямки реалізації і оптимальні форми здійсненняолімпійської освіти в процесі фізичного виховання, спортивного тренування.
Вивченнярівня олімпійської освіти здійснювалось методом соціологічного опитування юнихспортсменів декількох шкіл різних міст України. В дослідженні брали участьспортсмени з таких видів спорту: баскетболу, акробатики, боротьби, спортивноїгімнастики, які відвідували заняття в групах початкової підготовки та групахспортивного вдосконалення. Загальна кількість опитуваних юних спортсменів 120осіб.
Анкетавключала 16 запитань, які висвітлювали знання про Олімпійські ігри, джерелаотримання інформації про олімпізм, відношення юних спортсменів до олімпійськихцінностей.
Врезультаті соціологічного дослідження було встановлено, що юні спортсмениволодіють певною інформацією щодо знань з олімпізму. Рівень знань проОлімпійські ігри представлено.
Взалежності від складності запитань юні спортсмени показали різний рівень знань.Вірні відповіді на поставлені запитання у юних спортсменів груп початковоїпідготовки коливаються у межах від 7% до 40% респондентів.
Угрупах спортивного вдосконалення зростає кількість юних спортсменів, які володіють точною інформацією про Олімпійські ігри. Найбільша кількість юних спортсменів,які дали правильні відповіді, знаходяться у групах з баскетболу та боротьби(від 30% до 73%).
Юніспортсмени груп початкової підготовки показали низький рівень знань прозаснувника Олімпійських ігор П'єра де Кубертена. Добрі знання мають про виглядОлімпійського пра пора, про олімпійських чемпіонів України.
Юніспортсмени груп спортивного вдосконалення мають вищий рівень знань проОлімпійські ігри. Найбільше неправильних відповідей на поставлені запитаннядали юні спортсмени з груп спортивної акробатики, баскетболу. Деякі спортсменине змогли назвати видатних спортсменів зі своєї спеціалізації.
Проведенедослідження дало змогу з'ясувати питання про джерела інформації, якимикористуються юні спортсмени.
Найбільшпоширеним джерелом інформації про олімпізм є радіо та телебачення — 33% — 73%респондентів. Тренери, які ведуть заняття, мало уваги приділяють пропагандізнань про олімпізм. Тільки від 7% до 20% респондентів вказали, що вониотримують інформацію про Олімпійські ігри через тренерів. Газетами та журналамикористуються від 13% до 40% юних спортсменів. Інформацію отримують черезІнтернет від 6% до 13% юних спортсменів.
Більшістьюних спортсменів схвалюють проведення різних заходів з метою отримання цікавоїінформації про олімпізм. На нашу, думку олімпійська освіта ще не сталаскладовою частиною навчально-тренувального процесу в ДЮСШ.
Востанні роки значна увага вчених, спеціалістів спрямована на підвищення рівнязнань шкіл. Сьогодні длявирішення цієї проблеми розроблено і реалізується на практиці ряд інноваційнихпроектів і програм (програма «Спарт», «Фейр Плей», клуби «юних олімпійців»).
Дослідженняпоказало, що юні спортсмени володіють певними моральними якостями, що пов'язаніз реалізацією олімпійських ідеалів, цінностей. Правило ФейрПлей (чесної гри) підтримують більшість юних спортсменів(від 80% до 93% респондентів). Але деякі юні спортсмени могли б порушитиправило «чесної гри в ім'я перемоги. І таких спортсменів у процесі дослідженнявиявлено від 13% до 20%. Основна причина слабкої орієнтації юних спортсменів напринцип «чесної гри» криється не в слабкій пояснювальній роботі, а перш за все,в тій моделі організації і проведенні спортивних змагань, яка використовуєтьсяна практиці і стимулює реальну поведінку спортсменів.
Юніспортсмени вказали у своїх відповідях олімпійські принципи, які вонипідтримують. Принцип «чесної гри» підтримують від 20% до 40% респондентів;принцип взаємоповаги — 10% — 60% респондентів; принцип «миру» — 20%-70%респондентів. Спортсмени спортивних спеціалізацій — боротьба, спортивнагімнастика, не визнають принцип «взаємоповаги».
Такимчином, вчені і практичні фахівці все більше усвідомлюють, що ефективність новихформ олімпійської освіти тісно пов'язана з необхідністю подальшого розвиткунових форм і нових моделей спортивних змагань для дітей і молоді. Одним ізосновних векторів розвитку сучасного суспільства є глобальна інформатизація іяк наслідок тотальна комп'ютеризація практично усіх галузей життєдіяльностілюдини. В останні два десятиріччя відбувається принципова зміна характеруінформаційних процесів: ускладнюється системна структура, підвищуютьсяшвидкість обміну та щільність інформаційних потоків. У сучасному суспільствівиникає об'єктивна не обхідність у впровадженні новітніх інформаційнихтехнологій, і олімпійська освіта повинна активно залучатися до цього процесу. Упрактиці роботи з олімпійської освіти дітей і молоді сьогодні застосовуєтьсядосить широке коло різноманітних форм, методів та засобів.
Доосновних напрямків підвищення ролі олімпійської освіти в процесі вихованнямолодого покоління належать: вдосконалення структури підготовки кадрів;організація системи конференцій, семінарів, тренінгів; розробка методичнихрекомендацій, зокрема й широке використання інформаційних технологій.Інформаційні технології знайшли своє широке впровадження і в педагогічнійпрактиці. Особливо ефективно вони застосовуються серед учнівської молоді(школи, вузи), оскільки комп'ютерна техніка користується великою популярністю[9, с.22].
Результатианкетування свідчать, що комп'ютер у себе вдома мають 84 % школярів, 41 % маютьдоступ до мережі Інтернет. Вміння вільно користуватися комп'ютером засвідчили66 % опитуваних, з яких 41 % постійно користуються програмами зразкамультимедійних енциклопедій. Більш того, 52 % школярів стверджують, що їмнабагато легше отримувати необхідну інформацію із електронних джерел.
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФЕЙРПЛЕЙ В СИСТЕМІ ОЛІМПІЙСЬКОЇ ОСВІТИ2.1 Сутність ФейрПлей як основи освітніх програм
Головнамета олімпійського руху — поставити спорт на служіння людині. Спортпершим з громадських інститутів офіційно обрав для себе як напрямок діяльностіетику — абсолютно необхідну приналежність тієї сфери, в якій завжди є небезпеканасильства, агресивності, нечесних прийомів як в будь-якій конкурентної сферідіяльності людини. Етика олімпійського спорту передбачає реалізацію принципів ФейрПлей («Fair play» — чесна, чиста, справедлива гра). Саманазва відображає сутність даного поняття: це більше ніж просте дотриманняетичних норм у спортивній діяльності, це спосіб мислення, а не тількиповедінка, що повністю виключає обман, грубість, насильство, застосуваннядопінгу та ін [4, с.12].
Історія олімпійського рухуналічує більше 100 років, однак проблеми дотримання етики та механізмивпровадження цінностей олімпізму у практику спорту і повсякденне життя єактуальними і сьогодні.
Провідна роль у координаціїзусиль різних міжнародних організацій і громадських рухів, спрямованих нареалізацію спортивної етики, належить Міжнародному олімпійському комітету [8, с.37].
Для залучення увагиспортсменів-олімпійців до дотримання етичних норм поведінки в спортивнійдіяльності НОК України розробив Кодекс честі олімпійця України — сукупністьморальних принципів, якими необхідно керуватися спортсмену.
Кодекс честі олімпійцяУкраїни — це фундаментальний та універсальний документ, який є нормативноюосновою української системи спортивного виховання і самовдосконалення. Кодексчесті розроблений з урахуванням норм і вимог Конституції України, законів, щодіють у сферах освіти, фізичної культури і спорту, положень Олімпійськоїхартії, Етичного кодексу МОК, Антидопінгового кодексу. Норми і вимоги Кодексуспрямовані на формування гармонійно розвиненої особистості з глибокимиморально-етичними переконаннями. Відповідно до вимог Кодексу, атлетиУкраїні повинні дотримуватися наступних основних положень:
1. Ставити метою збагаченнянашого суспільства шляхетністю, чесністю, добрими вчинками, які несуть усуспільство світ, благополуччя, злагоду, гуманізм, братерство та взаємоповагу.
2. Жити у відповідності ззагальнолюдськими цінностями, які є визначальними в досягненні вершинспортивної майстерності: вірою, надією, любов'ю, мудрістю, справедливістю,хоробрістю, волею, стриманістю, доброзичливістю.
3. Вчитися стійко і гіднопереносити поразку, несправедливість, не допускати фізичної розправи над своїмсуперником або кривдником.
4. Пам'ятати, що спортивнийдух — це сплав людської волі, тіла і розуму, а застосування допінгу принциповоцьому суперечить.
5. Не допускати «бруду», злобиі обману по відношенню до суперників, як у думках, так і в діях; служити правдіі добрим справам, не допускати дискримінації, залишатися неупередженим щодополітичних, расових, національних, релігійних переконань, не піддаватисякомерційному і корупційному впливу.
6. Пам'ятати, що спортивнадіяльність несумісна з ганебними рисами характеру людини: заздрістю, гнівом,лінню, приниженням людської гідності; не забувати, що найтяжчим злочином єпозбавлення людини життя, а юридично і морально неприпустимим дією — умисненанесення йому тілесних ушкоджень. Сьогодні олімпійська перемога і її творцісприймаються як національне надбання. Серед причин, які негативно впливають надотримання моральності в спорті, можна виділити політизацію, комерціалізацію,професіоналізацію. Вони провокують допінг-скандали, випадки корупції волімпійському русі, агресію, нечесну гру і т.п. Зупинимося на типовихпорушеннях етики в сучасному олімпійському спорті: застосування допінгу, корупція,агресія, нечесна гра, апартеїд, шовінізм і ін.
Допінг, на думку фахівців, єсерйозною загрозою олімпійської етики та чесної гри. Сподівання на ФейрПлей виглядають ілюзорними, якщо звернутися до динамікирозповсюдження допінгу. Кількість заборонених препаратів збільшилася за останні50 років більш ніж у 400 разів і становить сьогодні понад 24 тис. найменувань.
Головніз правил Фейр Плей :
- не жадай перемоги будь-якою ціною;
- зберігай честь і шляхетність наспортивних аренах;
- головне — вдосконалення своєїособистості, подолання особистих слабкостей, а не перемога над суперником.
Недаремнодавньогрецький філософ Платон, учасникантичних Олімпійських ігор, зазначав: «нема більшої перемоги, ніж перемога надсобою!».
Чеснагра включає доброзичливість і повагу до суперника, незалежно від того,переможець він чи переможений; повагу до суддів та вміння достойно переноситипоразки і скромність після досягнення перемоги.
Важливо,щоб людина дотримувалась цих правил не тільки під час змагань на спортивних аренах,а й у повсякденному житті. Недаремно спортсменів, які володіють такимиякостями, називають лицарями спорту.
Міжнароднийкомітет Фейр Плей заохочує лицарську поведінкуспортсменів своїми нагородами. «Трофеєм П'єра де Кубертена за благородний жест»щорічно нагороджують спортсмена за видатний приклад чесної гри. Нагорода«Трофей П'єра де Кубертена за благородство протягом спортивної кар'єри»присуджується спортсмену, який припинив виступати у змаганнях, але протягомвсього свого спортивного життя демонстрував у змаганнях істинно спортивний духчесної гри.
Вцьому році Швеція, Данія і Фінляндія зайняли три перших місця в рейтингу ФейрПлей за що будуть винагороджені додатковими путівками в перший відбірковийраунд наступного розіграшу Ліги Європи УЄФА. Україна в цьому рейтингу опинилася на 23-му місці.
У залік йдутьзустрічі, які проводилися під егідою УЄФА з 1 травня 2009 по 30 квітня 2010року.
При складанніостаточного рейтингу враховувалися тільки ті країни, чиї команди за зазначенийтермін провели не менше 32 зустрічей. Таке число вийшло під час поділукількості всіх матчів під егідою УЄФА на 53 — стільки національних асоціаційпредставлено в європейському футбольному союзі.
Критеріїоцінки Фейр Плей, встановлені функціонерами УЄФА, базуються на позитивномуставленні до гри, повазі до суперника і суддів, поведінці уболівальників іпредставників команд, а також кількості жовтих і червоних карток.
Кожна з трьохнаціональних асоціацій, яким дісталися додаткові місця в кваліфікації ЛігиЄвропи, запропонує свого кандидата, що переміг у внутрішньому рейтингу ФейрПлей.
Якщопереможець вже здобув право на участь в єврокубках, бонусна путівка дістанетьсяклубу, який посів друге місце в рейтингу. У разі, якщо і він забезпечивпотрапляння в єврокубки, можливість спробувати себе в Лізі Європи отримає першакоманда рейтингу, яка не заслужила цього за спортивними підсумками внутрішніхбаталій. РейтингФейр Плей: 1. Швеція — 8275 очок; 2. Данія – 8189; 3.Фінляндія – 8147; 4. Норвегія – 8146; 5. Шотландія – 8129; 6. Ірландія – 8126;7. Англія – 8120; 8. Німеччина – 8101; 9. Ісландія – 8082; 10. Іспанія – 8067;…15. Росія – 8019;… 23. Україна — 7933
Отже,в ході дослідження було виявлено, що чесна гра включає доброзичливість і повагудо суперника, незалежно від того, переможець він чи переможений; повагу досуддів та вміння достойно переносити поразки і скромність після досягненняперемоги.
Таке порушенняпринципів Фейр Плей, як допінг є серйозною загрозою олімпійськоїетики та чесної гри. Сподівання на Фейр Плей виглядаютьілюзорними, якщо звернутися до динаміки розповсюдження допінгу. Кількістьзаборонених препаратів збільшилася за останні 50 років більш ніж у 400 разів істановить сьогодні понад 24 тис. найменувань.2.2 Принципи ФейрПлей та випадки недотримання основних з них
Однієюзі складових концепції сучасного олімпізму є гуманістична ідея -рівність людейнезалежно від кольору шкіри, расової чи національної приналеж-ності тасоціального статусу.
Серед проблем сучасногоолімпійського руху можна виділити і корупційну діяльність деяких його учасників.Керуватися принципами Фейр Плей повиннівсі суб'єкти олімпійського руху, в тому числі і судді. Ряд фахівців вважаютьсуддівські скандали породженням сучасності, відображенням недоліківсуспільства. Однак проблеми об'єктивності суддів відомі з часів Олімпійськихігор Древньої Греції. Так, на одній із статуй Зевса, зведеної за гроші, якібули зібрані у вигляді штрафів за порушення норм моралі олімпійцями, був напис:«Перемога в Олімпії досягається не грошима, а швидкістю ніг і міцністю тіла»[10, с.47].
Глядачі розглядали нечеснесуддівство як особисту образу. Суддями олімпійських змагань, як правило,призначалися громадяни Еллади, які славилися своєю чесністю. Для царів грецькихміст-держав перемога на Олімпійських іграх була питанням престижу, а для меншзнатних атлетів — способом збагатитися і прославитися. Проте судді неодноразововпливали на результат змагань. Так, в 67 р. судді, одностайно проголосилигероєм Олімпійських ігор імператора Нерона — дискваліфікувавши всіх, хто непобоявся імператора і не відмовився від участі у змаганнях.
Подібні випадки відбуваютьсяі сьогодні. Так, першими Олімпійськими іграми, де судді допомагали господарямзмагань, були Ігри 1912 р. в Стокгольмі. «Завдяки» зусиллям арбітрів шведиперемогли майже у всіх борцівських поєдинках. Найсильніших суперників суддіставили боротися один з одним, а при рівному рахунку обом зараховували поразку.Багато протестів учасників, тренерів, представників команд викликало суддівствозмагань з тенісу, кінного спорту, веслування та фехтування.
Олімпійські ігри вЛос-Анджелесі (1932 р.) увійшли в історію численними умисними суддівськимипомилками. Наприклад, під час забігу на 3000 м з перешкодами суддя, якийповинен був вважати кола, самовільно покинув свій пост. Результати забігу невідмінили, переможцем визнали фінна Волмар Исо-Хол-ло, який став єдиним вісторії олімпійським чемпіоном на дистанції 3450 м.
На Олімпійських іграх вАфінах (2004 р.) чемпіоном зі спортивної гімнастики став американець Поль Хамм,хоча корейський спортсмен Таї Енг Янг виступав краще. Судді «прорахувалися», аколи їх помилка була встановлена — результат не змінили. На цих же Іграхвідбувся небачений раніше випадок. У виступах гімнастів на перекладині суддізанизили оцінку Олексію Немову, обурення уболівальників тривало 12 хвилин, покиОлексій їх не заспокоїв. Судді змушені були переглянути своє рішення іпоставити більш високий заслужений бал.
Серед зимових видів спортуперше місце за суддівськими скандалами займає фігурне катання, де оцінка суддівза виконання програми базується не тільки на об'єктивних показниках, а йсуб'єктивних відчуттях і емоціях. Перший суддівський скандал у фігурномукатанні стався в Лондоні в 1908 р. Необ'єктивність суддів у довільному катанніне дозволила росіянинові Миколі Панину-Коломенкина стати олімпійськимчемпіоном, хоча він був поза конкуренцією. Грандіозний скандал відбувсяна Олімпійських іграх у Солт-Лейк-Сіті в 2002 р. У парному катанні перемоглиросіяни Олена Бережна і Антон Сихарулідзе. Проте в результаті протестуканадської делегації другий комплект золотих медалей вручили парі Джемі Сале іДаувазі пелету. Була проведена повторна церемонія нагородження з підняттямпрапорів та виконанням національних гімнів двох країн. Китайська пара Чен-Ю іЧжао Хон, що завоювала бронзу, категорично відмовилася брати участь уповторному нагородження.
Ще однією проблемою сучасногоолімпійського спорту є агресія та жорстокість деяких його учасників. Спортивнаагресія є важливою складовою досягнення успіху в змагальній діяльності.Провідні фахівці [16, с. 21] найбільш перспективними вважають спортсменів зяскраво вираженою «спортивною злістю», прагненням до домінування.
Тим не менш, у спорті маютьмісце випадки невиправданої жорстокості. У 70-х роках минулого сторіччя середспортивних психологів, які вивчали психологічний стан радянських футболістів,ходив жарт: «Гравець отримує більше задоволення, коли б'є не по м'ячу, а понозі суперника». Найчастіше спортсмени, викриті в жорстокому поводженні, ненесуть відповідальності за скоєне. Безкарність породжує чергові спалахиагресії. Так, під час матчу плей-офф російського чемпіонату з хокею ледь незагинув капітан клубу «Металург» (Магнітогорськ) Євген Варламов, якому захисниккоманди «Лада» (Тольятті) Олексій Ємелін завдав удар ключкою. Попереднійдіагноз лікарів — зсув шийних хребців — на щастя, виявився передчасним. УВарламова було сильний струс головного мозку. Кримінальну справу не буловідкрито через відсутність складу злочину. Ємеліна дискваліфікували лише на 5ігор. Конфлікт був вичерпаний, але проблема жорстокості залишиласявідкритою.Спрямованість до рекордів провокує гру на межі фолу, прагненняперемогти будь-яку ціну породжує нечесність. Швейцарський філософ Жанна Хершзазначає: «Шахрайство — ось що вбиває спорт». Реалізація принципів ФейрПлей повинна захищати олімпійський рух та його учасників відпорушення норм моралі. Спортсмени є славою і гордістю своїх країн, в їхчесть піднімаються національні прапори і звучать гімни, їм аплодують мільйони.Тим не менш, хіба все це може виправдати неправедні вчинки деякихчемпіонів? Так, на Іграх 1976 р. у Монреалі видатний радянський п'ятиборецьБорис Онищенко вмонтував у свою шпагу таємну кнопку. Він фактично не завдававуколи супернику, а з'єднував контакти пальцями на рукоятці шпаги — лампочказагоралась, і суддя зараховував переможнийукол. Викриття було ганебним: збірну СРСР дискваліфікували, а пляма з прапорарадянського спорту довелося змивати ще довгі роки.
Ще однимприкладом є протест, поданий представниками італійського футбольного клубу «Парма»в Контрольно-дисциплінарний комітет з вимогою анулювати результатипівфінального матчу Кубка УЄФА. Італійці обгрунтували протест тим, що під часгри був навмисне травмований воротар Бучі, представивши медичну довідку.Контрольно-дисциплінарний комітет УЄФА відхилив вимогу «Парми», оскількидокумент виявився фальшивим.Мають місце випадки нечесної гри і в інших видахспорту. Так, у взуття підкладається бите скло, підрізають «блискавці», псуютьсяребра на ковзанах, підкручують шурупи та ін.
Однією зіскладових концепції сучасного олімпізму є гуманістична ідея — рівність людейнезалежно від кольору шкіри, расової чи національної приналежності тасоціального статусу.
Ідея боротьби запартеїдом у спорті має давню історію. Наприклад, протягом багатьох роківдержавною політикою Південно-Африканської Республіки (ПАР) був апартеїд. Цевиражалося в системі організованого гноблення і дискримінації темношкірихафриканців і емігрантів з країн Азії. На початку минулого століття країнаперебувала під контролем білої меншості, а національні спортивні федераціїстворювалися «лише для білих». Спорт в країні в 50-ті роки XX ст. базувався натаких принципах:
- спортивний рух білого і кольоровогонаселення організується окремо;
- міжрасові змагання в межах країнизаборонені;
- спортивні організації кольоровогонаселення країни повинні бути позбавлені можливості отримати міжнародневизнання;
- кольорові спортсмени не можуть нарівні збілими брати участь у міжнародних змаганнях [11, с.27].
Реакцією МОК натаку політику було позбавлення Південно-Африканської Республіки права братиучасть в Олімпійських іграх 1964 і 1968 рр.., А в 1970 р. виняток НОК ПАР золімпійського руху.
Дії режиму ПАР,деяких міжнародних федерацій, окремих спортсменів і тренерів, які підтримуютьспортивні контакти з ПАР, змусили Генеральну Асамблею ООН 10 грудня 1985прийняти і ратифікувати Міжнародну конвенцію проти апартеїду в спорті, в якійзазначалося:
— апартеїд єзлочином, порушенням принципу міжнародного права, зокрема мети і принципівСтатуту ООН;
- апартеїд, як і раніше, панує в спорті ісуспільстві, а так звані реформи не привели до істотних змін;
- необхідно забезпечити безумовнупідтримку олімпійського принципу неприпустимості будь-якої дискримінації наоснові расової, релігійної чи політичної приналежності, а єдиним критеріємповинні бути спортивні показники.
У сучасномуспорті також актуальна і проблема шовінізму. Приміром, у фінальному матчічемпіонату світу з футболу 2006 р. Мазко Матерацці образив Зінедін Зідан щодонаціональної приналежності. Капітан французької збірної у відповідь ударивіталійця, за що був видалений з поля. Можливо, це було однією з причин поразкизбірної Франції. Неетичну поведінку Матерацці і нестриманість Зідана обговорювалисяв усьому світі.
Спортсмени таінші суб'єкти олімпійського руху не завжди дотримуються принципів ФейрПлей. Однак незважаючи на численні порушення спортивноїетики, більш ніж столітня історія сучасного олімпізму насичена значноюкількістю прикладів моральної поведінки його безпосередніх учасників. На жаль,вони не завжди і не досить широко висвітлюються у спортивних колах, а також узасобах масової інформації. Набагато більша увага приділяється спортивнимскандалів. Створюється враження, що в спорті переважає негатив, що невідображає дійсного стану справ.
Слід активнопопуляризувати гуманістичні цінності сучасного спорту серед широких верствнаселення, і, перш за все, серед дітей, підлітків та молоді. Величезну роль упоширенні і пропаганді принципів Фейр Плей можутьзіграти спільні дії педагогів, спортсменів і тренерів, державних і громадськихорганізацій, засобів масової інформації, спрямовані на популяризацію ідеаліволімпізму. Спортивний етика в сучасному олімпійському русі має логічнийзв'язок з історією змагань стародавніх греків і дійшли до нас з глибини столітьпринципами їхньої поведінки – «Кодексом честі олімпійців». Сьогодні спорт, утому числі олімпійський, будучи дзеркалом сучасного суспільства, вбирає в себе
відображаєйого риси — позитивні і негативні. Історичні події останніх 100 років, щосупроводжують сучасне олімпійський рух, є цьому наочним підтвердженням.Сьогодні проблеми дотримання моральності в спорті тісно переплітаються зреаліями життя суспільства.
Отже,загальнолюдські, гуманістичні пріоритети сучасного олімпійського спортузнаходяться під загрозою зниження їх цінності. Серед причин, які негативновпливають на дотримання моральних принципів у спорті, можна виділитиполітизацію, комерціалізацію, професіоналізацію. Вони провокують порушенняетичних норм в олімпійському русі: допінг-скандали, випадки корупції волімпійському русі, агресію, нечесну гру і т.п.
Проведенідослідження показали, що пропаганда олімпійських ідей повинна носити постійний,всебічний, комплексний характер і вестися в наступних напрямках:навчально-виховному, правовому, організаційному, політичному, просвітницькому іт.д.
Однимз головних системоутворюючих факторів, що дозволяють протидіяти негативнимпроявам у спорті, є широке впровадження в практику олімпійської освіти. Цезабезпечить поширення ідей олімпізму, популяризацію моральних принципів,дотримання всіма учасниками спортивного руху правил чесної і справедливої гри;виховання спортсмена, здатного не тільки до досягнення високих спортивнихрезультатів, а, перш за все, особистості, яка має яскраво виражену гуманістичнуспрямованість.
Найбільшдоступними шляхами впровадження етичних принципів в практику спорту іповсякденне життя суспільства, особливо, дітей, підлітків та молоді є спільнідії педагогів, науковців, державних і громадських організацій, засобів масовоїінформації, спрямовані на популяризацію ідеалів олімпізму. У процесі фізичноговиховання і занять спортом необхідно змінити пріоритети, заохочувати іпропагувати в першу чергу моральні, духовні і культурні цінності.
РОЗДІЛ3. ЕТИКА СПОРТУ ТА КУЛЬТУРА ЧЕСНОЇ ГРИ3.1 Формальнийта неформальний Фейр Плей
Пропозиції дослідниківчесної гри щодо розділення поняття Фейр Плей на формальний та неформальнийвиникали ще в 1962 і 1964 роках. Але це (аналітичне) розрізнення не привернулоналежної уваги, незважаючи на його надзвичайну актуальність — як тоді, так ітепер.
Неформальна чесна гра вспортивній традиції розуміється як джентльменська поведінка, як «лицарство» або«спортивний дух», як, наприклад, спочатку в сучасних Олімпійських іграх. Їхзасновник П'єр де Кубертен говорив, що Олімпійські ігри відрізняє свого роду«лицарство спортсменів», чи «дух лицарства». Основна ідея їх організації, найого думку, полягала в чесному і рівному змаганні, пронизане духомспортивності, і тому відповідний настрій, проходження духу спортивної чесностірозуміються тут самі собою. Формальна чесна гра, навпаки, є щось на зразоктого, що соціологи називають сьогодні «обов'язковою нормою» — такою нормою,якої необхідно підкоритися. Хто порушує цю норму — така умова формальної чесноїгри — буває покараний, до нього застосовують негативні санкції — аж довиключення. Формальна чесна гра характеризується тому точним дотриманням такзваних «основних правил гри», які, так би мовити, визначають гру. Наприклад,застосування рук у футболі знаходиться поза правилами гри. До формальної чесноїгри належить дотримання регулюючих правил всередині гри — наприклад, уповодженні з противником; так, не можна ставити йому підніжку або збивати йогоз ніг без дотику м'яча; сюди ж відноситься безумовне покору рішенням судді. Всеце, звісно, формальні умови, які повинні забезпечити або підтримати ідеюрівності шансів (або, краще сказати, рівного права на шанси), формальнарівність шансів на успіх чи стартових шансів, а також шансів проявити себе впроцесі змагання. Повага до суперника, ставлення до нього як до партнера у грі,тобто не просто як до супротивника або навіть ворогові, — ця ідея є залишокнеформальній ментальності чесної гри, який неодмінно присутній у формальнихправилах.
Я не смію звертатися зпротивником як з потенційним «смертним, справжнім ворогом» [1, с.11], а повинені навіть зобов'язаний бачити в ньому товариша і партнера по грі. Звичайно, ціформальні норми формулюються швидше як заборони, Тому вони природно повинніконтролюватися відповідними заборонними правилами та санкціями (наприклад,штрафний удар). Проте справжня, споконвічна традиція, наприклад англійськогоджентльменського спорту, а також ініційованого Кубертеном Олімпійського руху,виходить далеко за межі цих заборон. Спортсмени повинні тут слідуватинеформальному настрою в дусі ідеїнеформальній чесної гри. Хоча вимога неформальній чесної гри пов'язана зформальними правилами, однак воно набагато ширше їх. У «спортивному» або«лицарському» дусі слід було б не тільки дотримуватися правил гри, а й поважатитих, з ким граєш, як — і навіть перш за все як — людей, партнерів і так далі.
Як раз в історіїОлімпійських ігор є цілий ряд легендарних подій, пов'язаних саме з духомнеформальній чесної гри. Ось одна з них: на іграх 1928 року французькийфехтувальник Люсьєн Годен був зачеплений рапірою противника. Коли суддяпроголосив: «Не потрапив!», Годен вийшов вперед і закричав: «Jesuistouche!» [2,с.38]. Результати змагання були внаслідок цього переглянуті не на його користь.Подібні заяви робили спортсмени і на більш пізніх Олімпіадах: так, в 1956 роців Мельбурні була скасована дискваліфікація олімпійського переможця в бігу з перешкодамина 3000 метрів, оскільки суперники, які втекли безпосередньо за ним, заявили,що він їх не затримував! Спробуйте уявити собі подібне у фінальних змаганняхнинішніх Олімпійських ігор! Сьогодні атмосфера змагання куди більш напружена ісувора, куди більш «екзистенційна».Це видно, наприклад, у випадку американської ковзанярки, замішаної у змові, заяким її основний суперниці -співвітчизниці перед зимовими Олімпійськими іграми1994 поранили ноги залізним прутом, щоб вивести її з гри. Тобто була зробленапо-справжньому кримінальна акція, злочин — першорядна нечесна гра! Така«вбивча» серйозність має очевидно, особливо високі шанси на успіх в країні, де«tobenumberone» вважається особливо важливим. У всякому разі, ясно видно, щоідея чесної гри як чесного змагання змінилася — від старої аристократичної ідеї«джентльменського спорту», яку втілював ще Годен, до дотримуваних лише знеобхідності формальних правил або однієї видимості їх дотримання, тобто доформальної регуляції поведінки в дусі формальних правил.
У великому спорті абоінших подібних областях тепер необхідний відповідний контроль або організаційнооформлена процедура, щоб знешкодити подвійну мораль публічних запевнень вчесній грі і таємних безчесних маніпуляцій та порушень правил. В якості ілюстраціїможна привести «мораль водного поло»: «нагорі посміхатися, внизу штовхати»(саме у водному поло таке порушення правил найважче побачити іпроконтролювати). Кажуть також про «велосипедної моралі»: «нагорі згинатися, авниз тиснути». Чи не слідкуємо ми нерідко і в інших областях суперництва саметакий «велосипедної» або «ватерпольної» моралі.
Ідейний переконання,заклики, так звані семінари з етики та інше допомагають, звичайно, дуже мало,як і рекламні та маркетингові акції на користь ідеї чесної гри. «Слова — цедобре, але кури несуть яйця», — говорить африканська прислів'я. Необхіднісистеми контролю та ефективні заходи впливу, щоб дія «голих» закликів невиявилося холостим. А ефективності можна досягти тільки за допомогоюінституційно гарантованого «контролю над контролем».
Від того, що у сферібізнесу часто називають «чесною конкуренцією» (на противагу «чесному змаганню»у боротьбі обличчям до обличчя), філософи суспільства, держави і прававідрізняють чесне розподіл часток або благ, тобто чесну гру в набагато більшширокому сенсі. Хоча і вони говорять про принцип чесності гри або просто«чесності» (як, наприклад, Ролз), але мають на увазі під цим, що усправедливій, орієнтованої на обопільну вигоду системі соціальногоспівробітництва люди заради загальної користі піддають свою свободу обмеженням- регламентованим обмеженням, що йде на користь і їм самим. Але при цьому вониповинні брати на себе й обов'язки, оскільки вносять або повинні вносити свійспіврозмірний чесний внесок. Чесна гра в цьому сенсі охоплює саме соціальні(спрямовані на вирівнювання відмінностей) зобов'язання, тобто полягає в тому,щоб не витягувати користі з інших людей і спільноти в цілому, не вносячизамість власного внеску.
Ця загальне правилочесної гри є, таким чином, чесність співучасті. З чесністю змагання, про яку миміркували раніше, вона має мало спільного. Якщо ми продовжуємо в обох випадкахабо областях говорити про «принципі чесної гри», то слід все ж уточнити, щомова йде, власне, про два різні речі і принципах.
Надалі я будурозглядати в основному чесність змагання і чесність конкуренції, на противагузагальним вимогам справедливості в соціальній етиці і поняттю справедливості як«соціальної чесної гри» — оскільки тільки перші два види чесності граютьцентральну роль в етиці спорту. Але вони можуть бути узагальнені і на іншогороду змагання і проливають світло і на інші ситуації конкуренції (наприклад, наполуанонімізірованном ринку), де немає прямих супротивників. (Власне кажучи,слід було б точніше відокремити чесну гру в змаганнях лицем до лиця від чесноїконкуренції в більш загальних або анонімних формах. Пряме чесне змагання — цеособлива форма чесної конкуренції; зворотне не завжди вірно.)
Традиційна вимога«грати чесно» в обох значеннях стосується в першу чергу так званого суспільствадосягнень, конкуренції і змагання; там воно являє собою свого роду нормативнуідею для регламентації конкуренції або змагань. При цьому, як я вже згадував,воно створює насамперед формальну орієнтацію, але має також більш широкої неформальнійорієнтує цінністю. Мені здається, що важливо чітко бачити ці дві сторони. Уцілому мова йде, звичайно, швидше про функціональну ідеї, про рольрегламентації, контролю, дотримання певних правил конкуренції або змагання.Ідея чесної гри представляє собою у цьому зв'язку формально-функціональнуцінність, керівну ідею, якась особливо необхідна в спортивних змаганнях, алепри цьому часто спотворюється або порушується. Порушення має піддаватися(штрафні) санкції, порушник — покаранню, в тому числі і для того, щоб відновитиформально рівні шанси на успіх.
Коли ми говоримо прочесну гру, слід задатися питанням: чи можна продовжувати перекладативідповідальність у кожному окремому випадку виключно на окрему особистість — спортсмена, тренера, чиновника, журналіста, голови. Або є загальнавідповідальність спортивних спілок за системні обставини і організовані дії,які значно перевершують можливості окремих діячів, а іноді і втягують їх упарадоксальні ситуації конфлікту. Допінг, офіційно обвинувачений, а потайзаохочений; «тактичний фол», необхідний публікою і навіть пресою, таємновикладається тренерами, але публічно лицемірно заперечується, і використанняфолу як «стоп-крана» у футболі та гандболі ставлять діючого індивіда переддилемою. Приречений він на етичну і моральну голодну смерть, як Буриданов оселміж двома оберемками сіна.
Далі: чим більшезначення набувають структурні і системні умови і соціальні констеляції, а такожнастрій часом прямо-таки екзистенціальної серйозності, тим настійніше потрібноетичне обговорення відповідальності спілок та інших організацій. Це не означає,що чинний індивідуум — навіть коли він виступає як носій певної функції — втрачає якусь частину відповідальності, тим більш моральною, за свої дії івиконувану роль. Однак до неї додаються елементи соціальної і моральноївідповідальності інституцій та їх чільних функціонерів.
Хіба не загальновідомо,що спортсмени у великому спорті, а також, ширше, відповідальні особи в різнихорганізаціях постійно знаходяться в таких ситуаціях вимушеного вибору між двомаморальними фронтами? Чи можна як і раніше приписувати окремому діячеві всюповноту відповідальності, якщо структурні умови привели його до вищезгаданоїдилемі? Чи можливо дійсно і дієво уникнути цієї дилеми в умовах розвитку подвійноїморалі, коли офіційно проголошується доброзвичайність, а таємно послідовномаксимізується успіх? Якщо кожний таємно намагається отримати вигоду зпорушення осмисленої загальної норми, наприклад правила чесної гри, то ця нормавтрачає силу: дієвість правил і мораль сходять нанівець. Динамічний розвитокдилеми веде до їх втрати. Майстри їзди «зайцем», що діють відповідно достратегії «не потрап!», Можуть лише тимчасово і обмежено отримувати вигоду зтого, що більшість дотримується правил. Якщо правило дотримується вже так малолюдей, що правилом стає порушення правила, то будь-яке правило втрачає дієвістьі сенс.
Чи залишається чесний вкінці кінців завжди «у дурнях»? Виявляються чи спортсмени, політики,бізнесмени, які дотримуються правил чесної конкуренції по відношенню допартнерів, що уникають таємних махінацій і які відчувають огиду до нечесноїгри, не тільки особисто в програші, але і в соціальній ситуації трагічноїдилеми, побудованої на саморуйнівної динаміці системи? Порушення норми, щоприносять вигоду порушників, абсолютно неминуче породжують наслідування, якщовони не тягнуть за собою заплата, що вселяє страх покарання або компенсації, іпри цьому ставлять в гірше становище тих, хто чесно дотримується правил.Залишилися безкарними порушення правил множаться за законом позитивноїзворотного зв'язку, якщо порушники постійно опиняються в більш вигідномустановищі. У цьому випадку розвивається динаміка саморуйнування соціальноїсистеми. При цьому на поверхні зберігається видимість дотримання норм, зате вглибині панує закон джунглів і максимізації успіху — або абсолютна анархіяправил.
Хіба не дійшли вже доцього стану економіка, політика і великий спорт, а також інші галузіконкурентної боротьби, наприклад конкуренція вчених за місця і кар'єру? Чи не сталанорма порожній оболонкою, на яку гучно або голослівно посилаються, в той час якреальність таємно підпорядковується зовсім іншим законам — законам джунглів абововчої зграї? Це різкі формулювання, жорстко поставлені питання, які, проте,вимагають ретельного з'ясування. У всякому разі, проблеми чесного дотриманняправил в більшості організацій, де йде боротьба за успіх і відмінності, вже неможна вирішувати тільки з точки зору індивіда і його відповідальності. Мова йдепро проблеми, обумовлених самою структурою суспільства і мають власну динамікурозвитку, яку можна зрозуміти лише на рівні соціуму. Проблеми чесної гри тарівності шансів в конкурентній боротьбі — типові проблеми такого роду, і до нихвже неможливо підходити з точки зору одних індивідів. Заходи, покликаніпокласти відповідальність на окремого діяча, виявляються неефективними, стаютьстратегіями ухилення від відповідальності, суто номінальними маркетинговими тарекламними акціями. Вони можуть у кращому разі залучити до цієї проблеми увагугромадськості та всіх учасників, але, звичайно, не змінити структурну динамікуситуації подвійного примусу. Непохитне прагнення до власної вигоди практичнобудь-яку ціну, а «при необхідності» і нечесними засобами, призводить до того,що, розриваючись між зміцнілими вимогами неодмінного успіху і благороднимиідеалами чесної гри, благонамірений діяч не досягає мети, та ще й піддаєтьсяглузуванням як наївна людина, невиправний ідеаліст, дилетант, дурень і інше.Оскільки з правила «Niceguysfinishlast!» Згідно із законом логічноїпротилежності неминуче випливає, що переможці — це пройшли вогонь і водумайстра закону джунглів, то хто захоче в цій ситуації залишатися «хорошимхлопцем»?
Психолог і соціологменеджменту Йорг Каспар Рот виявляє в «ігровому полі менеджменту» явні паралелітого, що по суботах і неділях відбувається на футбольних полях Німеччини: «Чимменш прозорі правила змагання, чим слабкіше судді, ніж упереджене глядачі і чимжаданішим нагорода, тим бесцеремоннее ведеться гра не за правилами ». На ігровомуполі професії часто залишається неясним, хто проти кого грає; тут особистідосягнення видно не так чітко, як в воротаря у футболі, а правила гри частозмінюються. Крім того, судді, тобто начальство, самі часто є зацікавленимигравцями. Так, Зігфрід Буххольц, директор великого хімічного концерну, говорив:«Ми стикаємося з тим, що наше суспільство не заохочує ті самі цінності, якімогли б сприяти його здоров'ю: доброту, любов до ближнього, готовність досамопожертви. У світі бізнесу це вважається слабкістю керівництва.Винагороджуються ж як і раніше цінності, згубні для суспільства: вмінняпробитися, жорсткість, енергійна робота ліктями ».
3.2 Проблема чесноїгри та рівенства шансів в конкурентній боротьбі олімпізму
Майже всі говорять щепро «справжньої» чесної гри, але на практиці вона ведеться лише «вимушено» (уподвійному сенсі!) Або поверхнево або не ведеться зовсім (хіба що для вигляду).Публічні голослівні заяви, проповіді, для збереження іміджу посвідчують вдоброзвичайності говорять і закликають до чесної гри, також виконують функціївідволікання уваги, як і маркетингові стратегії «ініціативи за чесну гру» внімецькому спорті. Люди розуміють — можливо, не віддаючи собі повного звіту абоне зізнаючись у цьому вголос, — що без глибоких структурних змін їм невберегтися від посилення конкуренції з усіма супутніми явищами брутальності,надмірної серйозності і нечесної гри, і шукають притулку і прикриття встратегії відходу від відповідальності. Звичайно, краще закликати, ніж зовсімнічого не робити. Але залишається питання, чи можна цим добитися чого-небудь,крім виявлення симптомів. Можливо, голослівний заклик не сприяє навітьлікуванню останніх, не кажучи вже про усунення структурних, породжених іпідтримуваних системою причин проблеми. Не маскує чи показна бурхлива словеснадіяльність (хоча вона, звичайно, змальовує основну проблему і робить їїнадбанням громадськості) лише подальше, ще більш ефективне функціонуванняподвійної моралі або розщеплення моралі. І чи спрямовані голослівні запевненнялише на відволікання уваги. Або закони суспільства паблісіті вже так увійшли вплоть і кров функціонерам всіх родів, що вони не можуть уявити собі іншихможливостей, окрім піар-заходів, які маніпулюють порожніми словеснимиоболонками і зводяться в результаті до настільки ж багатослівним, як і ухильнуреверансам перед утвердившимися переконаннями, махінаторами громадської думкита засобами масової комунікації — тобто до ритуального кадіння всюдисущомуідолу «іміджу». Не варто приписувати добровільним організаторам та учасникамтаких акцій ні напівсвідомий прагнення зам'яти проблему, ні цинічну стратегіюпоказною активності. Але саме до такої показної діяльності в реальностізводяться ці заходи. Проблема, таким чином, частково усвідомлюється, але ніякихглибоких проблем зміна іміджу не вирішує. Тим не менш, якщо проблема визнана,зроблена надбанням громадськості і усвідомлена, це вже непогано, хоча звідси щедалеко до усунення причин проблеми. У всякому разі, це можна зрозуміти якзапрошення до глибокого аналізу та рефлексії, до того, щоб дійсно намітити,запропонувати, випробувати й спробувати поширити систему структурних змін,знешкоджуючи, позбавляючи гостроти закладені в системі, структурні стимули донечесної гри — наприклад, енергійно знижуючи значення спортивної перемоги,орієнтації виключно на перемогу («Головне — перемогти!»), а також прагненняобіграти, витіснити противника в економічній конкуренції.
Але як таке можливе безтого, щоб політики, бізнесмени, преса, суспільство в цілому, прості німецькіобивателі, захотіли змін і рішуче взялися за справу? Як можна домогтисязниження перебільшеного егоїзму конкуренції в високорезультативних областях,зокрема в не можуть обійтися без інтенсивної тренування видах великого спорту,які роками вимагають від людини повної віддачі, вкладення всіх ресурсів ізасобів, часу, сили, енергії, спеціального навчання та іншого? А хіба політикиі представники преси і телебачення, а з недавнього часу також і спонсори (зарідкісними винятками) не роблять все можливе, щоб ще посилити вимоги високихрезультатів та публічності у спорті, щоб сприяти подальшій ескалації очікувань,посилювати серйозність суперництва, весь час вимагаючи медалей і орієнтуючисьна них у фінансовій підтримці спорту? Не вимагають Чи неможливого ті, хтоодночасно домагається більш поважної до оточуючих чесної гри і підвищуєсерйозність конкуренції? Як це можливо, поки в грудях атлета або функціонераживуть «дві душі», поки він приречений домагатися успіху і в той же часзалишатися незмінно чесним і чистим, поки успіху можна добитися потайнимимахінаціями і поки занадто багато значення надається перемозі? У професійному івеликому спорті, який у наші дні придбав екзистенційне значення, серйознийнастрій переважає, так що подібна дилема тут проступає з повною силою,заганяючи людини в якийсь соціальний «капкан».
Етнолог Грегорі Бейтсонзмалював у галузі психології теорію, подібну до цієї моделі соціального капканаі вимушених коливань між кооперативним і некооперативна поведінкою, і назвав їїтеорією «doublebind-ситуацій» (тобто ситуацій «подвійний зв'язки»). Він такожпроаналізував парадоксальну ситуацію коливань між крайнощами подвійногостандарту в сенсі «ситуації подвійного тиску» і змалював глибинно-психологічніта психосоціальні наслідки цієї структурної ситуації натиску [13, с.57]. Мовайде в нього про аналіз передумов і соціальних умов розвитку шизофренії. Самегра — вже гра вищих ссавців, особливо ж приматів, — служить Бейтсон відправнимпунктом його теорії: собаки, мавпи кусають і щипають один одного у грі, але прицьому і самі, і їх партнери по грі усвідомлюють і дають зрозуміти, що вонитільки грають. Вони сприймають дії гри в подвійній перспективі, так би мовити,підпорядковують їх «подвійний віднесеності». Агресивність ігрових укусів лишезображує ненависть і серйозну боротьбу. Супротивника залякують, і вінлякається. Але на другому рівні тлумачення цю вказівку першого рівняспростовується, оскільки повідомлення більш високого рівня дає зрозуміти, щоагресія тут не справжня, а удавана. Укус, щипок симулюють агресію, насправді жце зовсім не агресивне, а скоріше дружньо-ігрова поведінка, яка на більшвисокому рівні повідомляє: «Я кусаю тебе не по-справжньому, я з тобою граю ідобре до тебе ставлюся». Протиріччя між цими двома рівнями може бути пом'якшенолише через повідомлення ще більш високого рівня про те, що тут в наявності дварівні і що ця дія обумовлена одночасно обома рівнями, так би мовити, ритуальнорозіграно. Тим самим вся ця область виділяється тим, що розглядається ззовні іпоміщається в особливий сектор — сектор гри. «Це тільки гра» — без такогонеобхідного повідомлення не може зберігатися захоплююча динаміка перепаду міжсерйозним і ігровим характером. Звичайно, той, хто повністю віддається грі (уборотьбі), хто майже повністю ототожнює себе зі своєю роллю, той, за Бейтсон,«на подив нездатний» на такі знімають напругу, що обмежують повідомлення більшвисокому щаблі. Хоча сама гра — це як раз «особливе з'єднання первинних івторинних процесів» такого роду, гравець, занадто серйозно зайнятий своїмзаняттям, чим більше захоплюється, тим менш здатний розпізнати суперечливістьперспективи всередині рамками гри і пом'якшити напруження збереженням подвійнийвіднесеності. «Серйозні» змагальні ігри глибоко просякнуті такими парадоксами іперепадами перспективи: вони розігруються між серйозністю і жартом. Ігрові тасерйозні елементи нерозривно пов'язані між собою, вплетені одна в одну. Занадтосерйозно занурений у гру гравець хоча і відчуває суперечливість, але не може іне хоче дозволити і змінити її, а повністю і серйозно живе в цих парадоксальнихситуаціях. Якщо гравець вже не в змозі зрозуміти повідомлення вищого порядкупро рамки і перспективи, якщо він вже не може виділити парадоксальні ситуації іпомістити їх в особливу область, то він наближається до шизофренічногодушевному стану. Згідно Бейтсон, саме так часто і виникає шизофренія. Принаймніфеноменологічно її виникнення можна окреслити саме так.
Не потрібно подальшихпояснень, щоб перенести це тлумачення гри на спорт змагань і рекордів. У ційсфері таке тлумачення стає ще більш переконливим, оскільки коливання на кордонісерйозності тут набагато достовірніше документовано, а повідомлення «Це всьоголише спорт!» — Набагато легше ігнорується.
Спортсмен, втягнутий вситуацію «doublebind» між екзистенціальної серйозністю спортивної боротьби завиживання, точніше, необхідність перемагати, і традиційним тлумаченням спортуяк простої гри або ритуализованной удаваною агресії, не має серйозногохарактеру, може прийти в стан духу, надзвичайно схоже з шизофренією. Спортивнаборотьба легко стає серйозною і брутальної, але не можна вести її занадтосерйозно і не за правилами. Сучасний великий спорт, що потрапив в цю «подвійнузв'язку» між серйозним характером і чесністю гри, явно набув рис такоїпарадоксальної полярності. Невротичні — і навіть родинні шизофренічномуроздвоєння, так би мовити, «шизоїдні» — риси видно і в запеклій серйозностіспортсменів, які намагаються вистояти у цій заплутаній ситуації. Підганялинатиском громадської думки, перебільшеною значущістю і екзистенціальноїсерйозністю гри, з одного боку, вони, з іншого боку, зустрічаються з постійним,але вже не щирим, номінально-голослівним вимогою стримуватися і дотримуватисяправил чесної гри. Це, судячи з усього, полегшує невротичне або, принаймні,сприяє неврозам накладення і зчеплення суперечливих вимог — подвійний тискпородженого структурою шизоїдного розщеплення, яке через серйозність настроювже не може бути дозволено простим розпізнаванням подвійності перспективи.Нічого дивного, що спортсмен схильний витягувати переваги з ситуаціїсоціального капкана, намагаючись обходити або потайки порушувати правила, щобопинитися, завдяки цій відносної вигоди, у виграшному положенні в порівнянні зтими, хто дотримується правил. Зважаючи на перебільшеною, ззовні нав'язаноїспорту екзистенціальної серйозності результатів змагання можна сказати, щоментальність подвійного тиску являє собою щось на зразок відображення в душііндивіда загальної, структурно закладених у систему моделі соціального капканав сучасному великому спорті. Все це набуває ще більш різкі форми почасти підтиском очікувань громадськості.
У цілому у великомуспорті, а в зміненій (ослабленою) формі також і в економічній конкуренціїорганізаційні рамки і відповідний контроль могли б призвести до того, щобусунути подвійну мораль публічних закликів до чесної гри і таємних безчеснихприйомів або порушень правил. Одними закликами і умовляннями справі можнадопомогти так само мало, як і рекламними акціями на користь цієї ідеї. Чеснугру потрібно проводити по-справжньому і всерйоз, при цьому не втрачаючи з увагиточку зору здійсненності та організації. Необхідні методичний контроль,гнучкість, варіативність і реорганізація.
Чесність і чесна гра — дуже важливі цінності етичної орієнтації, щоб збувати їх дешево на загальнійрозпродажу суспільства виживання найсильніших. Навпаки, ідея і принцип чесноїгри, при належному контролі і регламентації, заохочення більш спокійногоставлення до гри, а особливо — зважаючи на самостійного, орієнтованого напереживання, рішучого настрою молодого покоління, можуть у майбутньому статиціннісним орієнтиром і для інших сфер життя суспільства. Звичайно, потрібнозалишатися реалістом, зробити контроль більш ефективним і, можливо, навітьпослабити вимоги крайнього успіху. Контроль та організація (включають не тількисанкції, а й стимули) необхідні для того, щоб перетворити проповіді в реальнінорми. Це вірно як щодо обмеження швидкості на автодорогах, так і в областідотримання правил чесної гри в спорті, бізнесі та суспільстві.
ВИСНОВКИ
Роблячивисновки, треба сказати, що тема Фейр Плей в сучасній олімпійській системіосвіти дуже актуальна тема. Адже рівень порушень головних правил доситьвеликий.
Центральне місце в олімпійськомуспорті належить спортсмену, який є зразком для наслідування, прикладом, якийзачаровує, служить стимулом, надихає і змушує мріяти про участь в Олімпійськихіграх
Зглибокої давнини моральні вимоги і «закони честі» належали до правил, якимирегулювались змагання: рівність умов змагань і справедливе визначенняпереможця, неухильне виконання правил гри, толерантне ставлення до переможеного,особиста і колективна чесність, повага до суперника, суддів, глядачів тощо.
Олімпійськаетика сучасного спорту має логічний зв'язок з історією змагань стародавніхгреків і принципами їхньої поведінки, що дійшли до нас з глибини століть. П'єрде Кубертен, ініціатор відродження сучасних Олімпійських ігор, зміг перенестикращі традиції Стародавньої Греції в побудову та розвиток олімпійського рухусьогодення. Олімпійська освіта, виступаючи одним з головних системоутворюючихфакторів поширенні ідей олімпізму, являє собою спеціально організованийпедагогічний процес оволодіння молоддю цінностями олімпізму, перетворення останніху діючі мотиви поводження індивідів і норми здорового способу життя.
Потребасуспільства в підвищення уваги до цінностей олімпізму викликана рядом проблем зякими зіштовхнулось людство в різних сферах життєдіяльності, і насамперед — освіті й вихованні дітей і молоді. Саме підростаюче покоління є тією стрижневоюланкою, від якої залежить подальший прогрес суспільства. Аналіз спеціальнихробіт, міжнародного досвіду свідчить про те, що в дослідженні олімпійськоїосвіти виділяються дві взаємопов'язані тенденції. З одного боку — науково-пізнавальний аспект, з іншого — соціально-педагогічний аспект, щовиходить з розробленої Пьєром де Кубертеном концепції олімпійського руху першза все як педагогічного феномену.
Такимчином, вчені і практичні фахівці все більше усвідомлюють, що ефективність новихформ олімпійської освіти тісно пов'язана з необхідністю подальшого розвиткунових форм і нових моделей спортивних змагань для дітей і молоді. До основнихнапрямків підвищення ролі олімпійської освіти в процесі виховання молодогопокоління належать: вдосконалення структури підготовки кадрів; організаціясистеми конференцій, семінарів, тренінгів; розробка методичних рекомендацій,зокрема й широке використання інформаційних технологій.
Етика олімпійського спорту передбачаєреалізацію принципів Фейр Плей. Саманазва відображає сутність даного поняття: це більше ніж просте дотриманняетичних норм у спортивній діяльності, це спосіб мислення, а не тількиповедінка, що повністю виключає обман, грубість, насильство, застосування допінгута ін. Проблемою сучасного олімпійського спорту є агресія та жорстокість деякихйого учасників. Спортивна агресія є важливою складовою досягнення успіху взмагальній діяльності. Провідні фахівці найбільш перспективними вважаютьспортсменів з яскраво вираженою «спортивною злістю», прагненням додомінування.
Тим не менш, у спорті маютьмісце випадки невиправданої жорстокості. Усучасному спорті також актуальна і проблема шовінізму. Приміром, у фінальномуматчі чемпіонату світу з футболу 2006 р. Мазко Матерацці образив Зінедін Зіданщодо національної приналежності. Капітан французької збірної у відповідь ударивіталійця, за що був видалений з поля. Можливо, це було однією з причин поразкизбірної Франції. Неетичну поведінку Матерацці і нестриманість Зіданаобговорювалися в усьому світі.
Пропозиції дослідниківчесної гри щодо розділення поняття Фейр Плей на формальний та неформальнийвиникали ще в 1962 і 1964 роках. Але це (аналітичне) розрізнення не привернулоналежної уваги, незважаючи на його надзвичайну актуальність — як тоді, так ітепер.
Чесність і чесна гра — дуже важливі цінності етичної орієнтації, щоб збувати їх дешево на загальнійрозпродажу суспільства виживання найсильніших. Навпаки, ідея і принцип чесноїгри, при належному контролі і регламентації, заохочення більш спокійногоставлення до гри, а особливо — зважаючи на самостійного, орієнтованого напереживання, рішучого настрою молодого покоління, можуть у майбутньому статиціннісним орієнтиром і для інших сфер життя суспільства. Спортивнийетика в сучасному олімпійському русі має логічний зв'язок з історією змаганьстародавніх греків і дійшли до нас з глибини століть принципами їхньоїповедінки – «Кодексом честі олімпійців». Сьогодні спорт, у тому числіолімпійський, будучи дзеркалом сучасного суспільства, вбирає в себе
відображаєйого риси — позитивні і негативні. Історичні події останніх 100 років, щосупроводжують сучасне олімпійський рух, є цьому наочним підтвердженням.Сьогодні проблеми дотримання моральності в спорті тісно переплітаються зреаліями життя суспільства. Загальнолюдські, гуманістичні пріоритети сучасногоолімпійського спорту знаходяться під загрозою зниження їх цінності. Середпричин, які негативно впливають на дотримання моральних принципів у спорті,можна виділити політизацію, комерціалізацію, професіоналізацію. Вони провокуютьпорушення етичних норм в олімпійському русі: допінг-скандали, випадки корупціїв олімпійському русі, агресію, нечесну гру і т.п.
Проведенідослідження показали, що пропаганда олімпійських ідей повинна носити постійний,всебічний, комплексний характер і вестися в наступних напрямках:навчально-виховному, правовому, організаційному, політичному, просвітницькому іт.д.
Однимз головних системоутворюючих факторів, що дозволяють протидіяти негативнимпроявам у спорті, є широке впровадження в практику олімпійської освіти. Цезабезпечить поширення ідей олімпізму, популяризацію моральних принципів,дотримання всіма учасниками спортивного руху правил чесної і справедливої гри;виховання спортсмена, здатного не тільки до досягнення високих спортивнихрезультатів, а, перш за все, особистості, яка має яскраво виражену гуманістичнуспрямованість.
Найбільшдоступними шляхами впровадження етичних принципів в практику спорту іповсякденне життя суспільства, особливо, дітей, підлітків та молоді є спільнідії педагогів, науковців, державних і громадських організацій, засобів масовоїінформації, спрямовані на популяризацію ідеалів олімпізму. У процесі фізичноговиховання і занять спортом необхідно змінити пріоритети, заохочувати іпропагувати в першу чергу моральні, духовні і культурні цінності.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Булатова М.М.Олiмпiйськаакадемия Украiни:прiорiтетнiнаправлення дiяльностi//Наукав олiмпiйськомуспортi. — 2007.- № 2.- С. 5-12.
1. БулатоваМ.М. Олімпійська освіта у системінавчально-виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів України / М. М. Булатова,В.М. Єрмолова. — К.: Олімпійська література, 2007. — 44 с.
2. БулатоваМ.М. Система олiмпийськоiосвiти в Украiнi(1991-2006):методологiяи практичнi результати //Сучаснийолiмпийский спорт и спорт для всiх:матерiали Междунар. науч.конгр. — Гданск, 2006.- С.38-41.
3. ВацебаО. Актуальнi питання олiмпийськоiосвiти у виховному процесiшколярiв в общеобразовательныхшкiл (на примере г. Львова) //Наукав олiмпийському спортi.-2007. — № 2. — С. 87-92.
4. ГерцикМ.С. Вступ до спеціальностейгалузі фізичне виховання і спорт: навч. посіб. — Л.: Українські технології,2003. — 232 с.
5. Дивинская Е. Регионально-историческийаспекткаксоставная часть олимпийского образования // Теорияи практика физической Культуры. — 2001. — №7. — С.52-53.
6. ЕгоровА.П. Философское значение современного олимпизма. //Теорияи практика физической культуры. — 2001. — №7. — С.18-23.
7. КонстанистовА.Т. О формировании организационно-педагогических основ олимпийскогообразования в России // Теория ипрактика физической культуры. — 2003. — №3. — С.44- 47.
8. ЛубышеваЛ.И. Интеграция спортивного и олимпийского воспитания в образовательномпространстве школы // Наука волимпийском спорте. — 2007. — № 2. — С.36-40.
9. Матвеев С.Ф.Олімпійська освіта — пріоритетний напрям в діяльності Олімпійської академіїУкраїни // Олімп. спорт і спорт для всіх: IX Міжнар. наук.конгр.: тези доп.-К.:Олімп.література, 2005. — 22 с.
10. МатвеевС., Радченко Л., Щербашин Я. Олимпийское образование: от древней Греции досовременности // Наука в олимпийскомспорте. — 2007. — № 2. — С.46-52.
11. Олімпійськаосвіта: методичні рекомендації / за ред.М.М. Булатова, С.Ф.Матвєєв, В.Ф. Бойко. — К., 2002. — 40с.
12. МюллерН. Олимпийское образование // Мирспорта. — 2003. — №3. — С.6-12.
13. ПоликарповаГ.М. Олимпийское образование и воспитание как предмет педагогическогоисследования: дис.…д-рапед. Наук: 13.00.01/ Новгород,2003.- 414 с.
14. П'єрде Кубертен.Олімпійськімемуари / Под ред. В.В. Петровського. — К.:Олімпійськаялітература, 1997. — 178 с.
15. РодиченкоВ.С. Российская система олимпийского образования (авторский анализ выполнения организационно-методическойконцепции) // Наука в олимпийскомспорте. — 2007. — № 2. — С.17-21.
16. ФиларетосН. Введение в олимпизм через деятельность Международной олимпийской академии //Мир спорта. — 2003. — № 3. — С. 18-21.
17. ШмиттП. Этика. Образование. Средства массовой информации // Наука в олимпийскомспорте.-1999.-№2.-С.145.
18. Энциклопедиясовременного олимпийского спорта / под ред. В.Н. Платонова, Т. І.К.:Олимпийская литература, 2002. — С. 17-72.
19. Энциклопедиясовременного олимпийского спорта / под ред. В.Н. Платонова, Т. 2. К.:Олимпийская литература, 2004. — С. 364-374.
20. [Електроннийресурс]-www.olympic.org/uk/athlets/index_uk.asp