УДК 334.716:338.48:331.103.14МАЛІ ТА СЕРЕДНІ ТУРИСТИЧНІ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ: ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІЛ. Шульгіна, Київський національний торговельно-економічний університет, Україна, shulm@mail.ru,Анотація. Проведений порівняльний аналіз рівня розвитку малого підприємництва в Україні та розвинених державах. Визначені критерії віднесення туристичних підприємств до малих та середніх. Поданий аналіз динаміки обсягів реалізації туристичних продуктів по визначених групах підприємств із акцентом на ролі двох досліджуваних груп у формуванні ВВП і створенні нових робочих місць в Україні. Визначені фактори, що стримують розвиток малого туристичного підприємництва у нашій державі.Серед тенденцій, що формують особливості сучасної світової (у т.ч. й вітчизняної) економіки, пріоритетними є два різнонаправлені процеси: інтеграція підприємств (капіталів) та індивідуалізація обслуговування споживачів. Обидва вказані процеси зумовлені зростанням конкуренції на ринку і покликані посилити конкурентні позиції його операторів, хоча й різними шляхами. Якщо перший процес дозволяє зміцнити фінансове підґрунтя для впровадження новітніх технологій на усіх етапах виробництва товару та доведення його до споживачів, то завдання другого – збільшити рівень лояльності цільових ринків завдяки наданню товару1 індивуалізованих рис. Доречно наголосити, що чим вищий рівень розвитку конкуренції (тобто чим гострішою є боротьба за споживача), тим більшого значення набуває індивідуалізація обслуговування. На нашу думку, термін “індивідуалізація обслуговування” слід визначити таким чином: комплекс заходів, спрямованих на створення у споживача враження, що товар, пропонований йому підприємством (чи придбаний ним товар), розроблений індивідуально для нього. Зважаючи на популярність останнього підходу у наші дні сучасну економіку часто називають також “економікою вражень” [2]. Зрозуміло, що лідерами в індивідуалізації обслуговування є малі підприємства, які мають тісніші, ніж великі компанії, стосунки зі споживачами, завдяки чому краще пристосовуються до їх особливостей. Крім того, маючи незначні масштаби діяльності, ці підприємства мобільно реагують на очікування цільових ринків, диференціюючи товари і види діяльності відповідно до зміни споживчих переваг. З огляду на викладене, рівень розвитку малого підприємництва в країні є свого роду індикатором стану розвитку її економіки. Так, у розвинених країнах значна частка населення зайнята саме у цьому секторі підприємництва, чого не можна поки що сказати про Україну (рис. 1). Рис. 1. Рівень зайнятості населення у малому підприємництві, 2003 р. [3]Рисунок 1: опис. Рівень зайнятості населення розвинутих країн на малих підприємствах у 2003 р. перевищував аналогічний показник в Україні в 3,6–5,2 разів. Частка населення, що працювала у малому підприємництві, була найбільшою у Японії, де в цьому секторі зайнята майже третина громадян держави. В усіх згаданих країнах переважна більшість малих підприємств функціонує у сфері послуг, а також обслуговує великий бізнес у ролі постачальників, посередників тощо. На відміну від країн-лідерів у пострадянській Україні сектор малого бізнесу ще недостатньо сформований. І головною причиною цього, як свідчать численні публікації, є не стільки об’єктивно невеликий відрізок часу, що минув від моменту отримання українськими підприємцями економічної свободи, скільки суб’єктивні перешкоди, які суттєво знизили реальний рівень свободи підприємництва у нашій державі [4]. Внаслідок того, що задекларована законодавчо та у численних програмах підтримка розвитку малого бізнесу фактично перетворилася у системну протидію підприємницькій ініціативі, темпи приросту кількості малих підприємств були недостатніми, щоб вийти за цим показником на рівень розвинутих держав (рис. 2) [5].Рис. 2. Динаміка загальної кількості вітчизняних підприємств та у ній частки малих, 1997–2003 рр. Рисунок 2: опис. Базисні темпи приросту кількості малих фірм (264,3%) були у досліджуваному періоді вищими від темпів зростання загального числа підприємств (152,0%), завдяки чому частка перших збільшилася в 1,7 раза. На кінець 2003 р. із майже мільйона українських компаній більше четвертої частини становили малі підприємства. Однак, слід зважити на те, що базові значення як першого, так і другого показника були низькими, тому вказані темпи не дозволили довести кількість малих підприємств не лише до рівня найбільш розвинених країн, а й до рівня колишніх країн соціалістичного табору. Порівняємо: у сусідній Польщі, де підприємництво почало активно розвиватися лише на 10 років раніше, ніж в Україні, частка малих підприємств становить 49% від загальної кількості компаній, при цьому малі та середні підприємства складають 99% від числа діючих фірм [6]. Слід зазначити, що вказані темпи розвитку малого підприємництва в Україні були отримані переважно завдяки зростанню кількості торговельних підприємств, водночас усі решта сфер діяльності мали набагато менший приріст досліджуваного сектора. Зокрема частка малих туристичних підприємств у загальній кількості малих фірм не лише не зросла, а навіть скоротилася. Останнє твердження потребує додаткового роз’яснення. Нагадаємо, що згідно із Законом України “Про підприємства”, який був чинним до 01.01.2004 р., до малих підприємств у невиробничій сфері (а отже і в туризмі) відносили підприємства, число співробітників у яких менше 25 осіб. У Господарському кодексі України (№436-IV від 16.01.03 р.), у зв’язку з прийняттям якого втратили силу Закон України “Про підприємництво” (крім ст.4 Закону) і Закон України “Про підприємства”, критерії віднесення підприємств цієї сфери до малих (як і до середніх) взагалі не вказані [7]. Зважаючи на відсутність законодавчо визначених параметрів, на підставі яких туристичне підприємство слід вважати малим чи середнім, і одночасну важливість їх для результатів аналізу, нами були проведені попередні дослідження, за допомогою яких встановлено: Туристичний ринок має ознаки олігополістичної та одночасно монополістичної конкуренції. До олігополістів слід віднести невеличку групу найбільших компаній із кількістю працівників від 400 до 850, частка яких у загальному числі туристичних підприємств у 1996–2003 рр. складала 0,17–0,21%, водночас обсяги реалізації, що припадали на ці підприємства (на дату написання їх було шість), перевищували десяту частину загального обсягу продажу туристичних послуг в Україні. Ці компанії були і є законодавцями у формуванні основних напрямків продуктової, цінової, розповсюджувальної та комунікаційної політики на туристичному ринку. Наближається до описаної групи за кількістю працівників (від 150 до 399), обсягами реалізації (у 2003 р. це п’ята частина загальноукраїнського продажу туристичних продуктів), а отже і за впливом на діяльність конкурентів друга група підприємств, частка яких не перевищувала 0,5–0,8% у загальній кількості туристичних компаній України. До наступної групи ми віднесли підприємства, де зайнято від 20 до 149 працівників. Частка таких компаній складала 5,6–6,4% від загальної кількості, а їх спільні обсяги реалізації переважали четверту частину загальних по галузі. Слід зазначити, що групу середніх підприємств відрізняє високий рівень стабільності у роботі, яка ґрунтується з одного боку, на достатніх для розвитку бізнесу фінансових ресурсах, а з другого, – на мобільності впровадження інновацій. Середні підприємства у туризмі, що увібрали в себе кращі риси як великого, так і малого бізнесу, – це туристичні оператори, що розробляють і продають головним чином свої власні продукти, як і великі та найбільші компанії. На решту 92,59–93,73% підприємств припадало від 19,5 до 40,7% галузевих обсягів реалізації туристичних продуктів, кількість працівників у них – 19 і менше. Дослідження дозволило виявити цікаву особливість туристичного ринку: 84,6% цієї групи компаній (або 79,3% від загального їх числа) можна було б виділити в окрему підгрупу “мікропідприємств” із кількістю співробітників 5 і менше. Звичайно, можливості, а отже і результативність цих підприємств суттєво відрізняються від тих, що мають, наприклад, 19 осіб. Однак, у межах даного дослідження ми об’єднали фірми із зазначеними параметрами в одну групу, оскільки, як правило, усі вони працюють як посередники, організовуючи продаж туристичних продуктів великих компаній.Таким чином, співставлення кількості працівників у компаніях, особливостей їх діяльності та їхніх ринкових часток дозволило визначити тісну залежність між названими показниками, що стало підставою для описаного групування туристичних підприємств. Крім того, дослідження показали, що туристичні підприємства із кількістю працівників 20 і більше осіб – це досить впливові компанії, що виконують функції операторів. Водночас кількість працівників менше 20 вказує на недостатність ресурсів для здійснення операторської діяльності і відповідну зміну функцій. Звідси випливає, що колишній критерій віднесення до малих туристичних підприємств був вибраний не точно. На нашу думку, до Господарського кодексу України має бути внесений не довільно обраний критерій (як це було раніше), а визначений на підставі наукових досліджень. З’ясовано також, що група найменших підприємств завойовувала дедалі більшу частку у загальних обсягах реалізації по галузі (рис. 3). ^ Рис. 3. Динаміка структури обсягів реалізації туристичних продуктів за величиною підприємств, 1996–2003 рр. [8] Рисунок 3: опис. Із представлених даних випливає, що конкуренція на туристичному ринку протягом досліджуваного періоду суттєво посилилася: Частка ринку найбільших компаній (кількість яких залишилася практично незмінною) скоротилася більше, ніж удвічі. Тобто якщо на одне підприємство цієї групи у 1996 р. припадало в середньому 4,02% обсягів реалізації, то в 2003 р. цей показник зменшився до 1,95%. Послідовники лідерів, втративши до 2000 р. майже половину спільної частки, до кінця досліджуваного періоду відвоювали її попередню величину за рахунок того, що їх кількість зросла майже в 1,2 раза, – тобто середнє значення частки ринку кожного підприємства також зменшилося від 1,03% до 0,88%. Наступна група середніх за величиною підприємств чисельно зросла майже в півтора рази, проте частка її на ринку зменшилася на 9%, скоротивши середню частку кожного оператора більше, ніж втричі (від 0,36% до 0,10%). Втім найсуттєвішого впливу конкуренції зазнала група малих підприємств. Адже зростання кількості операторів туристичного ринку в 2,5 рази (від 1526 у 1996 р. до 3864 у 2003 р.) відбулося головним чином за рахунок виникнення нових малих фірм. До того ж темп приросту організованих споживачів туристичного продукту, розрахований за даними Державного комітету статистики України становив у вказаному періоді лише 17%. Саме тому зростання частки малих підприємств у 2,1 рази доводить, що, незважаючи на ускладнення умов діяльності, мале туристичне підприємництво має значні перспективи розвитку. Проте, повертаючись до даних, представлених на рис. 2, зауважимо, що предмет нашого дослідження – внесок малих та середніх туристичних підприємств у розбудову української економіки – навіть на тлі загального помірного розвитку малого бізнесу в Україні вражає мізерними масштабами. Вражаючим ми називаємо факт незначного зростання малого туристичного підприємництва в нашій державі, оскільки ще у 1995 р., у рік прийняття Закону України “Про туризм”, було проголошено пріоритетність розвитку туризму. Однак, результати досліджень вказують на те, що внесок туристичної галузі в цілому до валового внутрішнього продукту нашої держави і малих туристичних підприємств зокрема від згаданого часу суттєво не збільшився (табл. 1). Таблиця 1^ Динаміка частки доходів від діяльності малих і середніх туристичних підприємств у ВВП України, 1998–2003 рр. [5] Рік ВВП, млн грн Доходи від реалізації тур. послуг, млн грн Частка доходів малих та середніх туристичних підприємств у загальних доходах галузі, % Темпи зростання ВВП, % Темпи зростання доходів від реалізації тур. послуг, % туристи-ними підприєм-ствами загалом у т.ч. малими та середніми підприєм-ствами туристич-ними підприєм-ствами загалом у т.ч. малими та середніми підприєм-ствами 1998 182351 380,329 257,102 67,6 98,1 ... ... 1999 181986 517,703 369,640 71,4 99,8 136,1 143,8 2000 192724 830,601 595,541 71,7 105,9 155,2 161,1 2001 210454 1206,668 774,681 64,2 109,2 150,2 130,1 2002 220556 1386,132 935,639 67,5 104,8 114,9 120,8 2003 240406 2093,160 1423,348 68,0 109 131,1 152,1 ^ Таблиця 1: опис. Так, доходи від реалізації туристичних продуктів у 2003 р. становили лише 2093,160 млн грн (порівняємо: у світі – 524 млрд дол), з яких 1423,348 млн грн було отримано від малих та середніх турфірм. І хоча протягом 2003 р. місткість туристичного ринку зросла на 31,1%, це не забезпечило суттєвого зростання частки туризму у ВВП, яка досі ще є дуже незначною (0,76%), особливо у порівнянні зі світовою системою господарства, де цей показник становить близько 10%. Проте як позитивний момент слід відзначити дещо вищі темпи зростання доходів від реалізації туристичних продуктів у малих та середніх підприємств порівняно з галузевими: у той час як середньорічний показник зростання по галузі становив 136,7%, по досліджуваному сектору він склав 140,8%. Економічну результативність розвитку малого туристичного підприємництва в Україні наочно проілюструємо за допомогою порівняння динаміки таких складових ВВП: частки, отриманої від сектора вітчизняного малого бізнесу в цілому; частки доходів від усіх туристичних підприємств та окремо від малих і середніх (рис. 4). ^ Рис. 4. Динаміка часток продукції досліджуваних підприємств у ВВП, 1998–2003 рр. [5]Рисунок 4: опис. Базисний темп приросту частки продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва протягом досліджуваного періоду склав лише 32,7%. Водночас приріст у ВВП часток доходів усіх туристичних підприємств, а також сектора малого туристичного підприємництва досягнув набагато вищих значень: відповідно 261,9% та 321,4%. Таким чином, незважаючи на повільніший темп приросту кількості малих туристичних підприємств в Україні порівняно із аналогічним показником загального числа суб’єктів малого підприємництва (рис. 2), складова у ВВП як результат діяльності перших зростала швидше. Завдяки цьому частка малих туристичних підприємств у загальному внеску малого бізнесу до головного показника стану економіки зросла протягом досліджуваного періоду від 2,5% до 8,1%. Крім описаного економічного ефекту, отриманого від розвитку малого туристичного підприємництва, функціонування даного сектора мало певний соціальний результат. Як правило, соціальну роль будь-якого виду діяльності зводять до двох аспектів: 1 – корисність пропонованих товарів для споживачів чи суспільства в цілому та 2 – створення нових робочих місць. У рамках цієї статті ми не будемо детально зупинятися на особливостях продуктів туристичних підприємств, обмежимося лише нагадуванням про їх надзвичайне значення для здоров’я і життєдіяльності населення. Адже загальновідомо, що добре працювати може той, хто добре відпочив. Інакше кажучи, соціальна значимість розвитку туристичного підприємництва є незаперечною уже з огляду на життєву важливість задоволення потреби споживачів у відпочинку. Якщо ширше розглядати поняття корисності туристичного продукту, варто згадати також про його ролі: оздоровчу, пізнавальну, просвітницьку, миротворчу і т.п. Дослідження другого аспекту соціальної результативності функціонування туристичного підприємництва (у т.ч. і малого) дозволило визначити його позитивний вплив (хоча й не дуже суттєвий) на зменшення рівня безробіття (рис. 5) [5, 8]. Рис. 5. Динаміка кількості зайнятих у туризмі та інших галузях економіки України, 1996–2003 рр.^ Рисунок 5: опис. Порівняння динаміки кількості зайнятих в усіх галузях економіки та туризмі вказує, що середньорічний темп приросту для туристичної галузі складав 7,86% (по малих і середніх туристичних підприємствах відповідно 27,9%), у той час як аналогічний показник в цілому по державі був від’ємним і дорівнював –3,14%. Наведені розрахунки ще раз вказують на потужний потенціал для розвитку вітчизняного туризму навіть за відсутності державної підтримки. При цьому зауважимо, що розраховані значення позитивного впливу туристичної галузі на зайнятість населення будуть вищими у 14–17 разів, якщо врахувати працівників, що обслуговували туристів у інших галузях. Зважаючи на те, що малі та середні туристичні підприємства є частиною сектора малого бізнесу України, вважали за доцільне провести ще один напрям порівняльного аналізу, результати якого представлені у табл. 2 [5, 8]. Таблиця 2: опис. Дані таблиці свідчать про вразливість малого туристичного бізнесу порівняно з іншими видами підприємництва досліджуваного сектора. Якщо на загальній кількості зайнятих у малому бізнесі вплив кризи 1998 р. не позначився негативно, то число зайнятих у малому туристичному підприємництві під дією названого фактора скоротилося на 19%. Незважаючи на такий суттєвий, хоч і тимчасовий спад, базисний темп приросту частки зайнятих у малому бізнесі в туризмі протягом 1996–2003 рр. був вищим від цього ж показника загалом по сектору малого підприємництва: порівняємо 243,9% та 209,5%. ^ Таблиця 2Динаміка показників зайнятості на малих та середніх туристичних підприємствах України Показники 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 Середньорічна кількість найманих працівників на МП, тис. осіб 1202,3 1178,1 1395,5 1559,9 1677,5 1709,8 1807,6 1918,5 Частка працівників МП у загальній кількості найманих працівників, % 6,3 6,2 7,8 9 10,1 10,8 12 13,2 Кількість зайнятих на малих та середніх туристичних підприємствах, тис. осіб 21,7 24,3 19,7 20,1 24,9 29,1 29,6 40,3 Частка зайнятих на малих та середніх туристичних підприємствах від загальної зайнятості на МП, % 1,80 2,06 1,41 1,29 1,48 1,70 1,64 2,10 Частка зайнятих на малих та середніх туристичних підприємствах від загальної кількості зайнятих, % 0,11 0,13 0,11 0,12 0,15 0,18 0,20 0,28 Втім вищі темпи зростання зайнятості у туризмі можна пояснити також дуже низьким значенням бази порівняння, особливо якщо зважити на загальногосподарську пропозицію робочих місць, де досліджуваний сектор на початку періоду займав лише 0,11%. Цікаві дані отримані також завдяки аналізу динаміки структури зайнятості на туристичних підприємствах за їх величиною (рис. 6).Рис. 6. Динаміка структури зайнятості за величиною туристичних підприємств, 1996–2003 рр. [8]Рисунок 6: опис. Найбільші структурні зрушення у зайнятості на суб’єктах туристичного підприємництва відбулися по групах малих та великих підприємств: перші збільшили частку своїх працівників у загальній кількості зайнятих по галузі майже на 6%, водночас другі на таку ж величину цю частку скоротили. Зміни в структурі зайнятості відбулися завдяки тому, що темпи приросту кількості великих підприємств були повільнішими, ніж малих. З іншого боку, протягом 2000–2003 рр. у туристичній галузі активізувалися процеси інтеграції, які мали неоднозначний вплив на розподіл трудових ресурсів: Кількість працівників на найбільших туристичних підприємствах зменшилася, а на великих зросла, завдяки чому скоротилася різниця між числом зайнятих на цих двох видах підприємств. Для порівняння: якщо на початку досліджуваного періоду найбільші підприємства мали середню кількість працівників в чотири рази більшу, ніж на великих, то в кінці його – лише вдвічі. Кількість великих та середніх підприємств зросла не лише за рахунок розростання колективів окремих компаній, а й у результаті їх об’єднання. Були створені перші мережі туристичних підприємств (“Мережа з продажу гарячих путівок”, “Галопом по Європах” і т.д.). Збільшилася також кількість малих підприємств із числом зайнятих більше 5 осіб, що позитивно вплинуло на продуктивність їх праці (табл. 3). Таблиця 3Динаміка співвідношення часток обсягів реалізації та кількості зайнятих на туристичних підприємствах Розмір турпідприємства 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 Малі 0,4 0,5 0,6 0,8 0,6 0,7 0,8 0,8 Середні 1,3 1,3 1,5 1,3 1,6 1,2 1,1 1,0 Великі 1,1 0,9 0,7 0,6 0,6 1,1 1,1 1,6 Найбільші 3,4 3,3 2,5 2,2 2,5 2,7 1,7 1,5 Таблиця 3: опис. На основі співставлення даних рис. 3 та рис. 6 встановили, що від 1996 р. до 2003 р. відбулося урівноваження співвідношення часток обсягів реалізації туристичних продуктів та кількості зайнятих на підприємствах галузі. Зрозуміло, що великі підприємства мають більше можливостей для застосування новітніх технологій, а отже і підвищення продуктивності праці. Саме з цієї причини досліджуване співвідношення на початку періоду для групи найбільших підприємств у 8,5 разів перевищувало значення цього ж показника, розрахованого для малих туристичних фірм. Однак, до 2003 р. малі підприємства вдвічі підвищили значення цього показника, водночас у найбільших компаній він зменшився в 2,3 рази. Описані зміни відбувалися під впливом таких чинників: Малі підприємства, функціонуючи як агенти з продажу туристичних продуктів великих і середніх операторів, зазнавали найбільшого конкурентного тиску. Це змушувало їх активно боротися за посилення конкурентних позицій, що в даному контексті означає – за довіру не лише з боку споживачів, а й з боку операторів. З цією метою малі фірми збільшували обсяги закупівлі туристичних продуктів, запроваджували сучасні технології організації продажу, удосконалювали менеджмент, зміцнювали зв’язки зі споживачами тощо. Середні підприємства – це, як правило, спеціалізовані компанії, які завоювали певні ринкові ніші. Якщо на початку періоду ці підприємства переважно самостійно продавали свої продукти, то пізніше, під впливом посилення конкуренції, значна їх частка обрала стратегію завоювання ринку і активніше використовувала посередницькі послуги малих підприємств. Таким чином, частина ринку середніх підприємств перейшла на обслуговування до малих. Великі та найбільші підприємства останнім часом також почали більше залучати посередників до продажу своїх продуктів. Проте, на нашу думку, головною причиною зниження рівня продуктивності праці у цих компаніях була самозаспокоєність, що базувалася на значному відриві за обсягами продажу від менших за розміром конкурентів. Олігополісти, яким належали (і поки що належать) значні частки місцевих ринків, демонстрували впевненість у непохитності своїх позицій, що заважало їм уважніше вивчати зміни на ринку, удосконалювати маркетинг і менеджмент, застосовувати більш гнучку маркетингову політику і призвело врешті-решт до суттєвих втрат ринкових часток. На завершення проведеного нами аналізу, вважаємо за доцільне вказати на головні перешкоди на шляху більш інтенсивного розвитку малого та середнього туристичного підприємництва в Україні.Перш за все, – це велика кількість регулятивних документів, їх недосконалість та непостійність. Від початку втілення в життя демократичних перетворень в Україні почала активно формуватися правова база підприємництва. Розпочався бурхливий процес законотворення, у результаті якого за 1991–1997 рр. видано більш як 600 законів, з яких близько 40% стосувалося підприємницької діяльності. Від 1997 р. до наших днів законодавча база України продовжувала перебувати в стані активного реформування. На сьогодні діяльність малого та середнього підприємства України регулюють тридцять два закони, двадцять дві постанови Кабінету міністрів та чотирнадцять указів Президента України. Протягом 2000–2004 рр. у ці законодавчі акти було внесено більше тисячі змін та доповнень, які часто вступали у протиріччя з чинними нормами та принципам доцільності для держави. Наприклад, новий Закон “Про внесення змін до Закону України “Про туризм” спрямований на стимулювання виїзного, а не в’їзного туризму, що створює умови для монополізації ринку найближчим часом українськими туроператорами, а потім і крупними іноземними компаніями [9]. В Україні державна підтримка малого підприємництва досі ще носить декларативний характер. Втім усі висловлені чи навіть задокументовані обіцянки щодо сприяння малому бізнесу перекреслюються реальним негативним впливом чинних законодавчих актів, а також діями представників влади, що користуються недосконалістю останніх. Ця важлива проблема широко висвітлюється у періодиці. Зокрема обговорюється пропозиція створити новий адміністративний орган на захист малого підприємництва (на зразок Адміністрації малого бізнесу України (АМБУ), яка б предметно і постійно займалася вирішенням його нагальних проблем [4]. На думку авторів пропозиції вказаний орган мав би такі функції: реєстрація суб’єктів малого бізнесу, надання їм фінансової підтримки, захист від незаконних перевірок контролюючих органів, юридичні консультації, навчання підприємців та тих, хто бажає займатися підприємництвом. Однак, на нашу думку, слід звернутися до досвіду країн, що вже відпрацювали умови створення сприятливого для розвитку малого підприємництва правового клімату. Прикладом гідним наслідування може бути розробка спеціального закону про мале та середнє підприємництво на зразок діючого з 1963 р. в Японії чи федерального закону про малий бізнес, що чинний у США з 1953 р. Ми переконані, що в Україні також необхідно створити кодекс малого підприємництва, який би містив комплексні рішення з усіх ключових питань малого бізнесу. Не менш суттєвою перешкодою для підприємництва (у т.ч. і для малого) є чинна система оподаткування, яка має суто фіскальний характер і спрямована на максимальне вилучення коштів підприємств, що фактично позбавляє підприємців прибутку – головної мотивації їх діяльності. За аналітичними даними, сукупні стягнення до бюджетів усіх рівнів у вигляді податків та обов’язкових платежів сягали 90% балансового прибутку підприємницьких структур, а в деяких випадках перевищували і 100%. Зрозуміло, що за таких умов значна частина підприємств знаходиться в тіні, – за результатами експертного опитування їх біля 60%. Звідси одним із головних завдань, що стоять перед владою є легалізація малого бізнесу. Перші кроки – створення спрощеної системи оподаткування – вже зроблені. Однак, по-перше, вони не закріплені законодавчо, а по-друге, мають бути гарантії того, що ці кроки збережуться в новому Податковому кодексі.Окремо варто зупинитися на стримуючому для підприємництва чиннику, що є специфічним для України – низькому рівні підприємницької культури. Нагадаємо, що особливості процесу становлення підприємництва у нашій державі значною мірою обумовлені специфікою менталітету населення в цілому та бізнес-класу зокрема. У цьому зв’язку доречно згадати, що давні (ще дореволюційні) традиції вітчизняних підприємців, для яких “слово честі” було безумовною гарантією виконання взятих на себе обов’язків, були втрачені ще задовго до початку ринкових реформ. Тривалий час цей менталітет формувався в умовах “переплавки” мас у напрямку соціалістичних ідеалів, далеких від ідеалів ринку. Саме у планово-розподільній системі господарювання та управління, яка існувала у Радянському Союзі понад сім десятиріч, поступово склалася “комунальна” свідомість, для якої не були органічними свобода діяти, мислити, творити і, звичайно, свобода ініціативи, розумного ризику, не кажучи вже про підприємництво в розумінні самореалізації кожної економічно вільної та самостійно мислячої людини. З огляду на сказане зрозуміло, чому на сьогодні має місце відчутний дефіцит ринкової культури серед населення. Водночас розвиток ринкових відносин вимагає від підприємництва, як і від будь-якого виду людської діяльності, цивілізованого підходу та дотримання високих загальновизнаних етичних і культурних стандартів. Наблизитись до них допоможуть такі риси, як ввічливість, самоповага, порядність, вихованість, повага до освіченості, професіоналізму, інтелекту тощо. Слід пам’ятати, що успіх у бізнесі обумовлений здатністю та вмінням підприємця брати на себе відповідальність, ризикувати, робити вибір, бути в постійному пошуку. З огляду на сказане, ще одна важлива перешкода, про яку часто згадують аналітики, – відсутність відповідної інфраструктури – перетворюється на додаткову нішу, де можуть знайти себе підприємливі співвітчизники. Що ж стосується громадських організацій, метою яких є захист інтересів підприємців, – їх на сьогодні існує велика кількість. У кожному великому місті України функціонують десятки бізнес-центрів, по кілька бізнес-інкубаторів та фондів підтримки підприємництва. На найвищому рівні справами підприємців опікується Комітет Верховної Ради з питань промислової політики і підприємництва, допомагають йому Асоціація бізнес-інкубаторів і різні об’єднання підприємців.Висновки: На відміну від розвинених держав в Україні сектор малого бізнесу представлений недостатньо головним чином через низький рівень свободи підприємництва у нашій країні. Зокрема частка малих туристичних підприємств у загальному числі малих фірм протягом досліджуваного періоду скоротилася. В українському законодавстві відсутні критерії віднесення туристичних підприємств до малих чи середніх. Однак, на підставі аналізу кількості співробітників, обсягів реалізації та особливостей функцій було визначено, що підприємства з числом співробітників 19 осіб і менше можуть бути віднесені до малих, а від 20 до 149 осіб – до середніх. Малі підприємства складають на сьогодні майже 94% від загальної кількості туристичних компаній, а середні – біля 6%. На великі підприємства приходиться менше 1%. Внесок малих туристичних підприємств до ВВП України є незначним, однак, як позитивний момент слід відзначити дещо вищі темпи зростання доходів від реалізації туристичних продуктів у малих та середніх підприємств порівняно з темпами приросту по туристичній галузі в цілому. Мале туристичне підприємництво мало позитивний вплив на зменшення безробіття в нашій країні, оскільки темпи приросту зайнятості у цьому секторі були вищими не лише від аналогічного показника по туристичній галузі, а й по державі в цілому. Продуктивність праці на малих туристичних підприємствах зростала швидше, ніж у інших видів компаній, на що вказують результати аналізу співвідношення часток обсягів реалізації та кількості зайнятих по групах підприємств. Мале туристичне підприємництво в Україні буде розвиватися більш високими темпами, а отже і зросте його позитивний вплив на формування ВВП та створення нових робочих місць, за умови нівелювання існуючих перешкод, у першу чергу: недосконалого законодавства, значного податкового тиску, низької культури підприємництва.^ Посилання на джерела Ф. Котлер, Г. Армстронг, Дж. Сондерс, В. Вонг. Основы маркетинга: Пер. с англ. – 2-е европ. изд. – К.; М.; СПб.: Издат. Дом „Вильямс”. – 2002. – С.23.B. Joseph Pine II, James H. Gilmore. The Experience Economy Harvard Business School Press. – 1999. – P. 87–94.http://www.unctad.org, http://www.ukrstat.gov.ua.www.business.ua; www.ukrbiz.net; www.companion.ua. Cтатист