Зміст
Вступ
Розділ1. Історія розвитку олімпійських ігор
1.1 Зародження олімпійських ігор
1.2 Відродження олімпійських ігор
1.3 Олімпійська хартія (основні принципи, правила іположення олімпійсь-ких ігор)
1.4 Міжнародний олімпійський комітет (МОК)
1.5 Національний олімпійський комітет (НОК)
1.6 Програма олімпійських ігор та їх атрибутика
Розділ2. Участь спортсменів України в іграх в Турині
Розділ3. Основні переможці олімпіади в Турині
Висновки
Література
Вступ
Актуальність: Олімпійськіігри — найбільші спортивні змагання нашого часу. Вони займають значне місце вжитті молодого покоління нашої планети, сприяючи зміцненню співробітництва ізгуртованості молоді в ім'я світу, прогресу і демократії.
«Cіtіus, altіus,fortіus» («Швидше, вище, сильніше») — такий девіз олімпійськихігор. У ньому відбилося споконвічне прагнення людства до прогресу.
Фізична культура і спорт єодним з основних засобів всебічного і гармонійного розвитку особистості;спортивним змаганням, і найбільшим з них — олімпійським іграм, — приділяється ватом чимала роль.
Висока майстерністьспортсменів сприялася підвищенню загального рівня спортивних досягнень.
Олімпійські ігри мають довговікову історію. Участь у них приймають величезна кількість країн світу, іУкраїна не є виключенням. Українські спортсмени в олімпійських іграх почали прийматиучасть досить давно. В українських спортсменів є досить непоганий потенціал.Українські спортсмени майже на кожній олімпіаді займають призові місця, іОлімпіада – 2006 не є винятком.
Предмет дослідження –олімпійські ігри в Турині.
Об`єкт дослідження –українські учасники Олімпіади – 2006 в Турині.
Мета роботи – з`ясуватиісторичний розвиток олімпійських ігор та участь України в них на сьогоднішнійчас.
Основні завдання роботи:
1) Проаналізуватизародження олімпійських ігор та їх період відродження4
2) Охарактеризуватироботу виконавчих комітетів олімпійських ігор міжнародного рівня;
3) Розглянутиосновні атрибути олімпійських ігор;
4) Проаналізуватиучасть українських спортсменів в Олімпіаді – 2006 в Турині;
5) Підвестипідсумки участі українських спортсменів в олімпійських іграх в Турині.
Практична значимість: участьукраїнських спортсменів у змаганнях міжнародного рівня свідчить про те, щоУкраїна займає не останнє місце на світовій арені спортивного життя, українськіспортсмени досягають досить високих показників у багатьох видах спорту. Насьогоднішній день український спорт та його розвиток поставлений на доситьвисокий рівень і йому приділяється значна кількість уваги.
Розділ1. Історія розвитку олімпійських ігор1.1 Зародженняолімпійських ігор
З виникненням у ДревнійГреції змагань у силі і спритності, що проводилися в невеликому місті Олімпія,зв'язане багато легенд і міфів.
Першими олімпійськими іграми(ОІ) древніх греків вважаються ігри 776 до н. е., але змагання в Олімпіїпроводилися задовго до того, як стали загально грецьким святом. З 776 до н.е.грецький історик Тімей увів літочислення по олімпіадах. Олімп, святовідзначався в «священний місяць», що починався з першої повні післялітнього сонцестояння. Свято повторювалося через кожні 1417 днів, що складали«олімпіаду» — грецький олімпійський рік. Протягом усього«священного місяця» на території Греції з'являвся «священнийсвіт»; війни припинялися, і учорашні вороги мирно змагались за правоназиватися найдужчими, спритними і швидкими з еллінів. І хоча ОІ вважалисясвятом світу, вони були в той же час оглядом військової моці окремих грецькихдержав.
В олімпійських змаганняхбрали участь тільки вільно народжені греки. Ні раби, ні варвари (іноземці) немали на це права. Далеко не всім грецьким громадянам вільне народженнявідкривало доступ для участі в олімпіадах. Дрібні землевласники, ремісники, щовідносилися до категорії вільно народжених, не мали можливості протягом 10-12місяців систематично готуватися до змагань, без цієї підготовки ніхто не мавправа брати участь в ОІ. Керівники ігор (еланодики) влаштовували іспит бажаючимбрати участь в ОІ, відбирали найбільш гідних і після цього протягом місяця самікерували їх тренуванням.
Жінки не брали участь волімпійських змаганнях, їм навіть заборонялося під страхом страти бутиприсутніми на олімпіадах як глядачі. Виключення було зроблено лише для однієїжінки — на іграх могла бути присутня жриця богині Деметри.
У V ст. до н.е. на честьперемоги Греції над персами в Олімпії був споруджений храм Зевса. Перед нимвідбувалися обряди, які передували ОІ. Тут же атлети залишали своїжертвоприносини, дарунки і приносили олімпійську клятву.
У східній частині Олімпіїзнаходився величезний гіпподром (730x336 м), на якому влаштовувалися кінніперегони. Неподалік від нього, і долині ріки Алфей, розташовувався мармуровийолімпійський стадіон з місцями для 50 тис. глядачів і ареною для змагань(приблизно 213x29 м).
Для тренувань атлетівпризначалася олімпійська гімназія — великий двір, оточений колонадою, здоріжками для бігу і площадками для метання, боротьби і т. д. В центрі гімназичногодвору знаходилися палестра – споруда розміром 66*66 м із приміщеннями длярізних вправ, гри в м`яч, з банями, кімнатами для відпочинку і гігієнічнихпроцедур. До гімназії примикали приміщення для житла атлетів, що прибувають наолімпійські змагання.
На перших ОІ атлети змагалисьтільки в бігу на дистанції, яка дорівнює довжині стадіону (192,27 м). Цей видбігу — стадіодром більш напівстоліття був єдиним змаганням на олімпійському святіеллінів. На 14-й олімпіаді (724 до н.е. ) почали проводитися змагання в бігу на2 стадія — діаулосе. На 15-й олімпіаді з'явився новий різновид бігу — доліходром(біг на витримку), дистанція якого спочатку склала 8, потім 10, 12, а потім і24 стадії. Програма ігор 18-й олімпіади (708 до н.е. ) поповнилася боротьбою іп`ятиборством. Борці зі стійки повинні були тричі кинути суперника на землю. П`ятиборство(пентатлон) складалося зі стадіодрому, стрибків у довжину, метання списа,метання диска і боротьби. Стрибок у довжину атлети робили тримаючи в рукахгантелі: вважалося, що вага в руках стрибуна допомагає подолати йому більшувідстань. Спис і диск метали з невеликого узвишшя. Якщо дискоболи змагалися вкидках на дальність, то задача метальників списа складалася в досягненнімішені. На 23-й олімпіаді (688 до н.е. ) уперше змагалися кулачні бійці, на25-й олімпіаді (680 до н.е. ) програма змагань поповнилася гонками наколісницях, а на 33-й олімпіаді (648 до н.е. ) до неї включили панкратіон, що поєднувавприйоми боротьби і кулачного бою. Кожен учасник ОІ був зобов'язаний виступити увсіх видах програми; успіху міг досягти тільки гармонійно розвитий атлет,сильний у бігу, метанні, стрибках, боротьбі й у кулачному бої. Починаючи з 37-хігор (632 до н.е. ) в олімпійських змаганнях стали брати участь і юнаки молодші20 років. Спочатку вони змагалися в бігу і боротьбі, на наступній олімпіаді — уп`ятиборстві, ще через 12 років для юнаків заснували змагання по кулачному бої,а в 200 до н.е. (145-і гри) — і по панкратіону. Довгий час ігри проводилисяпротягом одного дня, а після 77-й олімпіади (472 до н. э) — протягом трьохднів.
У різних видах олімпійськихпрограми переваги досягали різні атлети, але оливковий вінок переможцяодержував лише один з них. Кожна олімпіада повинна була мати лише одногопереможця, ім'ям якого вона і називалася згодом. На олімпійських святах поетичитали вірші, співали гімни, складені на честь ігор, оратори прославляли їх умовах. З 444 до н.е. (84-і гри) конкурс мистецтв став частиною програми олімпійськихзмагань. На іграх виступали історик Геродот, філософ Сократ, оратор Демосфен,письменник Лукіан, математик Піфагор (який був відмінним атлетом і перемагав узмаганнях з кулачного бою).
ОІ не припинилися і тоді,коли могутність Еллади почала подать і грецькі землі підкорив собі Рим.Протягом 1168 років в Олімпії регулярно, раз у 4 роки, улаштовувалися змаганняантичних атлетів (було проведено 293 олімпіади). У 394 н.е. римський імператорТеодозії І, що насильно насаджував християнство, вбачав в ОІ язичеський обряд, іспеціальним указом заборонив їх проведення.
Незабаром після заборони ОІспорудження для проведення змагань були знищені, а в 522 і 551 сильніземлетруси остаточно зруйнували Олімпію. Наприкінці XІ ст. археологічнірозкопки дозволили відновити окремі древні будинки Олімпії.
В літературі про ОІзустрічаються помилкові твердження про те, що античні атлети змагались наОлімпу і що там у наші дні запалюють олімпійський вогонь. Олімп — назва гір напівночі Греції, на яких, по античній міфології, жили боги (олімпійці), — до ОІне має відношення.1.2 Відродженняолімпійських ігор
Перші спроби відродитиантичні ОІ минулого початі в середині XІ ст. у Греції. У 1859, 1870, 1875 і1889 в Афінах влаштовувалися змагання, з бігу, стрибків, метання, гімнастики йін., у яких брали участь грецькі атлети.
Наприкінці XІ ст. бурхливий рістекономічних і культурних міжнародних зв'язків знайшов своє відображення й урозвитку спорту. Були створені перші міжнародні спортивні об'єднання, сталипроводитися змагання за участю спортсменів різних країн. З виходом спорту на міжнароднуарену виникла необхідність проведення великих комплексних змагань, утворенняцентра міжнародного спортивного руху. У цих умовах французький суспільний діячПьер де Кубортен (1863-1937) виступив із пропозицією відродити ОІ. Він вважав,що ідеї олімпійського руху вдихнуть у людство «дух волі, мирного змаганняі фізичного удосконалювання» і будуть сприяти культурному співробітництвународів.
У 1889 Міністерство освітиФранції доручило П. де Кубертену створити міжнародний конгрес для обговоренняактуальних проблем фізичного виховання. Він відбувся в червні 1894 у Парижі ізібрав представників спортивних організацій 12 країн. Заслухавши доповідь П. деКубертена й ознайомившись з розробленими ним організаційними основами олімпійськогоруху, конгрес прийняв рішення про поновлення олімпійських змагань і проведенніігор І Олімпіади в 1896 у Греції, а також про створення керівного органа олімпійськогоруху — Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Першим президентом МОК назнак поваги до батьківщини ОІ був обраний представник Греції Деметріус Вікелас,генеральним секретарем — Кубертен. Але вже в 1896 Кубертен був обранийпрезидентом МОК, яким він керував до 1925. Володіючи неабияким організаторськимталантом, великими пізнаннями в області спорту і фізичного виховання, Кубертенактивно сприяв розвиткові міжнародного олімпійського руху.1.3 Олімпійськахартія (основні принципи, правила і положення олімпійських ігор)
Таке назва статуту ОІ, основиякого за пропозицією П. де Кубертена затверджені Міжнародним спортивнимконгресом у Парижі в червні 1894; згодом у цей документ був внесений ряддоповнень і уточнень, однак головні положення Олімпійської хартії істотно незмінилися.
Олімпійська хартія говорить:«Олімпійські ігри проводяться раз у чотири роки. Вони поєднують спортсменів-любителівусіх країн у чесних і рівноправних змаганнях. По відношенню до країн і окремихосіб не допускається ніякої дискримінації по расових, релігійних або політичнихмотивах. Цілі олімпійського руху полягають у сприянні розвиткові тих прекраснихфізичних і моральних якостей, що здобуваються і змаганнях на дружніх поляхаматорського спорту і в об'єднанні молоді світу раз у чотири роки на невеликомуспортивному святі, створюючи тим самим міжнародну довіру і добру волю ісприяючи створенню кращого і більш спокійного світу».
Відповідно до Олімпійськахартія керівництво олімпійським рухом здійснює МОК. В обов'язки МОК входить:регулярне й усе більш досконале проведення ігор, заохочення організаціїаматорських спортивних змагань, керівництво розвитком аматорського спорту,зміцнення дружби між спортсменами всіх країн. В обов'язок національного олімпійськогокомітету ставиться: розвиток олімпійського руху і любительського спорту,співробітництво з керівними національними організаціями любительського спорту(національними федераціями).
Згідно Олімпійської хартії,олімпіадою вважається період чотирьох послідовного років. Рахунок олімпіадамведеться з 1896 (І Олімпіада: 1896- 99, ІІ Олімпіада: 1900-03 і т.д. ). ОІпроводяться протягом першого року олімпіади (наприклад, у 1932 для X Олімпіади,у 1972 для XX Олімпіади); олімпіада одержує свій номер і в тих випадках, якщоігри не проводяться: VІ ОІ — у 1916, XІІ ОІ — у 1940, XІІІ ОІ- у 1944.
Зимові ОІ — самостійний циклзмагань, проводяться вони в тому ж році, що й ОІ. Рахунок ЗОІ ведеться з 1924(І ЗОІ). Час року, у який влаштовуються ОІ, не є постійно встановленим, вонопропонується організаційним комітетом ігор і затверджується МОК. Тривалість ОІне може перевищувати 15 днів, включаючи день відкриття. ЗОІ не повинні триватибільш 10 днів. Місце проведення ОІ вибирає тільки МОК, причому честь їхньоїорганізації надається місту, а не країні. Усі змагання проводяться в обраномумісті або в його околицях, переважно на головному стадіоні або поблизу його. Дозмагань на ОІ не допускаються спортсмени-професіонали. Громадяни кожної країниможуть брати участь на ОІ лише під прапором цієї країни. Спортсмен, що виступавна ОІ, першостях світу, регіональних іграх у однієї країни, не має прававиступати за іншу країну на наступних іграх. Для учасників ОІ не існує ніякихвікових обмежень.
Олімпійська хартія визначаєосновні принципи взаємин МОК з національними олімпійськими комітетами і міжнароднимиспортивними федераціями, порядок обрання членів МОК, функції президента івиконкому МОК, порядок скликання і роботи сесій МОК, умови допуску країн іспортсменів до участі в ОІ, програму олімпійських змагань, можливістьпроведення культурної програми на ОІ, норми представництва на ОІ спортсменів ісупроводжуючих осіб (тренерів, лікарів і ін.), порядок відкриття і закриттяігор, церемонії нагородження переможців. 1.4 Міжнародний олімпійський комітет (МОК)
Вищий керівний орган олімпійськогоруху створений 23 червня 1894. До складу МОК увійшли 14 представників від 12країн: Англії, Аргентини, Бельгії, Угорщини, Греції, Італії, Новий. Зеландії,Росії (генерал А. Д. Бутовський), США, Франції, Чехії і Швеції. Мірні члени МОКминулого й організаторами національних олімпійських комітетів і своїх країн.
В обов'язки МОК входить:регулярне проведення олімпіад і їх постійне удосконалювання, заохоченняорганізації аматорських змагань, керівництво розвитком аматорського спорту,сприяння зміцненню дружби між спортсменами всіх країн. МОК є постійно діючоюорганізацією. Він вибирає своїх членів із числа осіб, які вважає гідними цьогозвання, за умови, що вони прожинають і країні, що має національний олімпійськийкомітет. В країні може бути тільки один член МОК, за винятком найбільших інайбільше активних країн, які беруть участь і олімпійському русі країн, а такожкраїн, де відбулися ОІ (в цих країнах можуть бути по дна члени МОК). Члени МОК,відповідно до статуту, являються представниками МОК у своїх країнах, а неделегатами своєї країни в МОК. Члени МОК до 1906 обиралися довічно, обраніпісля 1966 повинні вийти у відставку у віці 72 років.
З числа своїх членів МОКвибирає президента і трьох віце-президентів (один з Європи). Разом з п'ятьмачленами вони складають виконає, комітет (виконком) МОК. Усі члени виконкому, завинятком президента, обираються на 4 роки, чим забезпечується змінюваністьскладу керівного органа МОК; президент МОК обирається на 8 років, а потім можепереобиратися (терміном на 4 роки). За роки існування МОК його президентамибули: Д. Вікелас (Греція) у 1894-96, П. ДЕ Кубертен (Франція) у 1896-1925, графА. ДЕ Бале-Латур (Бельгія) у 1925-42, З. Едстрем (Швеція) у 1942- 52, Е.Брендедж (США) у 1952-72.
З 1972 президентом МОК є лордМ. Кіланін (Ірландія). Граф Ж. де Бомон (Франція) обраний віце-президентом МОКдо 1974, X. Ван Карнебек (Нідерланди) — до 1974, В. Дауме (ФРН) — до 1976,члени виконкому М. Мзалі (Туніс) — до 1976, К. Андріанов (СРСР) — до 1974, X.Самаранч (Іспанія) — до 1974, С. Паділья (Бразилія) — до 1975, принц Ц. Такеда(Японія)- до 1975. Штаб-квартира МОК знаходиться в Лозапне (Швейцарія).
Щорічно МОК збирається насесії, в олімпійському році проводяться дві сесії — під час зимових і літніхігор, на яких розглядаються найважливіші питання розвитку олімпійського руху.МОК є вищою інстанцією при рішенні всіх питань олімпійського руху й ОІ. Під часОІ МОК передає міжнародним спортивним федераціям право технічного контролю за проведеннямзмагань по відповідних видах спорту. В всіх інших питаннях повноваження МОКсуверенні. Під час ОІ виконком МОК виконує роль верховного журі. Визнання Міжнароднимолімпійським комітетом міжнародної спортивної федерації є підставою длявизнання відповідного виду спорту олімпійським.1.5Національний олімпійський комітет (НОК)
Будучи керівним органом олімпійськогоруху в країні, НОК поряд з Міжнародним олімпійським комітетом міжнароднимиспортивними федераціями є одним з головних складених ланок міжнародного олімпійськогоруху. Обов'язкова умова участі спортсменів тієї або іншої Охорони в ОІ — визнання її НОК Міжнародним олімпійським комітетом. Для такого визнаннянеобхідне об'єднання в НОК не менш 5 національних федерацій по олімпійськихвидах спорту, що входять у відповідні міжнародні федерації. НОК сприяєрозвиткові олімпійського руху в країні і стежить за дотриманням його принципіві положень, направляє спортсменів на олімпійські змагання, здійснює контроль заїх виступами на іграх, забезпечує фінансування, екіпірування, проїзд ірозміщення національних команд на ОІ. Відповідно до статуту МОК, до складу НОКможуть входити представники національних федерацій по олімпійських видахспорту, а також члени МОК для даної країни і діячі фізичної культури і спорту, яківнесли свій внесок в олімпійський рух.
Виконком МОК періодичнопроводить наради з представниками національних олімпійських комітетів, якіносять чисто інструктивний характер. У 1965 відбулося перша самостійна нарадапредставників національного олімпійського комітетів. Одноголосно прийняті наньому резолюції були спрямовані в МОК, який більшість з них схвалив. Цірезолюції стосувалися включення в програму ОІ усіх видів спорту, визнаних НОК уякості олімпійських, припинення політичного втручання в спорт, виділення національнимолімпійським комітетам частини засобів, одержуваних від продажу прав нателевізійні передачі олімпійських змагань, та ін. У 1968 на нараді в Мехікопредставники національних олімпійських комітетів утворили Постійну генеральнуасамблею, що проводить свої засідання напередодні нарад виконкому МОК зделегатами НОК.1.6 Програмаолімпійських ігор та їх атрибутика
Для рішення про включення волімпійську програму виду спорту, який може прийняти тільки МОК, необхідно:наявність міжнародної організації (федерації, асоціації), що керує розвиткомданого виду спорту і нараховує в своєму складі але менше 25 національних спортивнихорганізацій; визнання даної міжнародної організації МОК; клопотання цієї міжнародноїорганізації про проведення змагань по її виду спорту на ОІ. Ці умовиобов'язкові, але недостатні для включення виду спорту в програму ОІ, оскількиперед кожною олімпіадою МОК визначає, які види спорту включити в програму олімпійськихзмагань. У 1970 МОК вирішив, що надалі олімпійським може вважатися лише той видспорту, що культивується 40 країнами на 3 континентах для чоловіків і 25країнами на 2 континентах для жінок.
Для видів спорту, щовключаються в програму ЗОІ, необхідно їх поширення в 25 країнах для чоловіків ів 20 країнах для жінок. Для видів спорту, які входять у програму ОІ, але незадовольняють цим умовам, МОК установив термін у 8 років. Якщо протягом цього часукількість країн, у яких вони поширені, не досягне встановленої норми, ці видиспорту будуть виключені з програми ОІ. При твердженні програми ОІ МОК був незавжди послідовний: наприклад, визнавши ручний м'яч олімпійським видом спортуще в 1936, МОК після цього не включав його в програму ОІ до 1972, неодноразововиключалася з неї стрільба з лука; давши згоду на включення змагань по дзюдо вОІ 1964, МОК вирішив не проводити їх у 1968. У 1965 МОК прийняв рішення пропроведення на ОІ 1972 змагань по усім олімпійським видам спорту. Аналогічнерішення прийняте і по програмі ОІ 1976.
У наш час за класифікацієюМОК визнані олімпійськими видами спорту: баскетбол, бокс, боротьба (вільний ікласична), велосипедний спорт, волейбол, гімнастика, веслування академічна,веслування на байдарках і каное, дзюдо, кінний спорт, легка атлетика,вітрильний спорт, плавання, стрибки у воду і водне порожні, ручний м'яч,сучасне п`ятиборство, стрільба кульова і стендова, стрільба з лука, важкаатлетика, фехтування, футбол, хокей на траві. У програмі НОІ представлені:біатлон, бобслей, лижний спорт (гонки, стрибки з трампліна, двоєборство,гірськолижні види), санний спорт, швидкісний біг на ковзанах, фігурне катанняна ковзанах, хокей із шайбою. У більшості країн, плавання, стрибки у воду і воднеполо вважаються самостійними, видами спорту і їх розвитком керують окремі національніфедерації. Однак МОК розглядає плавання, стрибки у воду і водне поло як одинвид спорту.
У програму ОІ також:уключалися: теніс — у 1896,1900,1904, 1008, 1912, 1920, 1924, гольф (гра зм'ячем і ключками) — у 1900, 1904, крикет (гра, що нагадує лапту) — у 1900,крокет — у 1900, поло (гра з м'ячем, у якій беруть участь вершники з клюшками)- у 1900, 1908, 1920, 1924, 1936, регбі — у 1900, 1908, 1920, 1924, лякрос (національнагра канадських індіанців з м'ячем і клюшками) — у 1904, 1908, роккі (різновидкрокету) — у 1904, водно-моторний спорт — у 1908, же-де-пом (стародавняфранцузька гра, що нагадує теніс) — у 1908, рекетс (гра, що нагадує теніс) — у1908.
Олімпійською хартієювизначене самостійна участь жінок у змаганнях з волейболу, гімнастиці,веслуванню на байдарках, легкій атлетиці, плаванню і стрибкам у воду, стрільбіз лука, фехтуванню. З 1976 у цей перелік увійдуть баскетбол, веслуванняакадемічний і ручний м'яч. До змагань з кінного, вітрильного спорту і стрільбижінки допускаються в складі загальних національних команд (жіночі змагання поцих видах спорту не проводяться). На ЗОІ жінки беруть участь у змаганнях злижного спорту (гонки, гірськолижні види), санному спорті, швидкісному бігу наковзанах, фігурному катанню на ковзанах.
Крім олімпійських видівспорту організатори ОІ можуть включити за своїм вибором у програму показовихзмагання з двох видів спорту. У програму показових виступів входили: баскетбол- 1004, 1928, бейсбол — 1912, 1936, 1952, 1956, 1964, байдаркова гребли — 1904,баскська пелота — 1924, 1968, лякросс — 1928, 1932, 1048, же-де-пом — 1928,американський футбол — 1932, планерний спорт — 1936, ручний м'яч — 1952,австралійський футбол — 1956, будо (національна японська боротьба) — 1964,бадмінтон, водні лижі — 1972. У рамках ЗОІ проводилися показові виступу: лижнігонки військових патрулів — 1924, 1928, 1936, 1948, змагання з керлінгу (гра нальоду, що нагадує кеглі) — 1924, 1932, айсшисену (різновид керлінга) — 1936,1964, швидкісному бігу на ковзанах для жінок — 1932, гонки собачих упряжок — 1932, змагання по зимовому п`ятиборству — 1948, по хокеї з м'ячем — 1952, потанцях на льоду — 1968.
Олімпійська емблема
Запропонована П. де Кубертеномв 1913 олімпійська емблема складається з 5 переплетених кілець блакитного,чорного, червоного (верхній ряд), жовтого і зеленого (нижній ряд) кольорів: внаціональному прапорі будь-якої країни є хоча б один з цих кольорів. Переплітаннякілець символізує 5 об'єднаних в олімпійському русі континентів. В олімпійськуемблему входить також девіз «Cіtіus, all іns, fortіus» («Швидше,вище, сильніше»). Право користуванні олімпійською емблемою зберігаєтьсятільки за МОК і національними олімпійськими комітетами. Олімпійською хартієюзабороняється використання олімпійської емблеми у комерційних цілях. Власнуемблему одержують і кожні ОІ. Як правило, на ній крім 5 кілець позначені рік імісце проведення ОІ, а основним елементом емблеми є символ міста — організатораІгор. Наприклад, в емблемі ОІ 1960 символом Риму була вовчиця з Брухт і Ремом,в емблемі ОІ 1968 — «Календар ацтеків».
Олімпійський прапор
Являє собою біле полотнище з 5 переплетеними кільцями(блакитний, жовтий, чорний зелений і червоний кольори) у центрі. ЗатвердженийМОК у 1913 за пропозицією П. де Кубертена. Вперше олімпійський прапор бувпіднятий у Парижі в 1914 у зв'язку зі святкуванням 20-річчя відродження ОІ. З1920 вивішується на усіх олімпійських змаганнях.
На урочистій церемонії відкриття ОІ представник міста, в якомупроводилися попередні ОІ, передає президентові МОК офіційний олімпійськийпрапор (подарований у 1920 Олімпійським комітетом Бельгії), а президент вручаєйого мерові міста-організатора ігор; під час ОІ цей прапор розвівається нацентральній щоглі олімпійського стадіону. Після ОІ протягом 4 років олімпійськийпрапор зберігається в головному будинку міського муніципалітету.
ЗОІ мають свій прапор, подарований у 1952 столицею Норвегії — Осло.
Олімпійська клятва
Є одним із традиційних атрибутів ОІ, який існує з 1920. Нацеремонії відкриття ігор один з видатних спортсменів країни, у якій вонипроходять, у супроводі прапороносця з національним прапором піднімається натрибуну і, подібно античним олімпійцям, вимовляє клятву: «Від імені всіхспортсменів я обіцяю, що ми будемо брати участь у цих Олімпійських іграх,поважаючи і дотримуючись правил, за якими вони проводяться, в істинноспортивному дусі, у славу спорту і в ім'я честі своїх команд».
У 1920 клятву на ОІ вимовляв бельгійський фехтувальник ВікторБуан, у 1924 — французький легкоатлет Жорж Андре, у 1928 — голландськийфутболіст Харрі Денніс, у 1932 — американський фехтувальник Джордж Келнен, у1936 — німецький штангіст Рудольф Ісмайр, у 1948 — англійський легкоатлетДональд Финлей, у 1952 — фінський гімнаст Хейкки Саволайнен, у 1956 — австралійський легкоатлет Джон Ленді (у Стокгольмі, де проходили олімпійськізмагання кіннотників, — шведський спортсмен Хенри Сен-Сір), у 1960 — італійський легкоатлет Адольфо Консоліні, у 1964 — японський гімнаст Такасі Оно,у 1968 — мексиканський легкоатлет Пабло Гаррідо, у 1972 — западногерманськабігунка Хайді Шюлер.
На ЗОІ клятву вимовляли французький гірськолижник КамільМандрійон (1924), швейцарський гірськолижник Ханс Айденбенц (1928),американський ковзаняр Джон Ші (1932), німецький гірськолижник Вільгельм Богнер(1936), швейцарський хокеїст Рішар Торріані (1948), норвезький лижник Турб`єрнФалкангер (1952), італійська гірськолижниця Джулиана Кеналь-Минуццо (1956),американська фігуристка Керол Хейс (І960), австрійський бобслеїст Пауль Асте(1964), французький гірськолижник Лео Лякруа (1968), японський ковзаняр КейтіСудзукі (1972).
Олімпійський вогонь
Являє собою один із традиційних атрибутів ОІ. Вогоньзапалюють від сонячних променів в Олімпії, де проходили ОІ Древньої Греції.Потім починається смолоскипова естафета: спортсмени країн, що лежать на шляхувід Олімпії до міста-організатора ОІ, вдень і вночі несуть смолоскип до олімпійськогостадіону, тому що шлях олімпійської естафети проходить через гори, ріки, моря йокеани, її учасники використовують літаки, пароплави, автомобілі, мотоцикли. Нашляху естафети з олімпійським вогнем влаштовуються урочисті церемонії. Естафетазавершується на відкритті ігор. Від доставленого на головний олімпійськийстадіон смолоскипа запалюють вогонь в спеціальній чаші. Олімпійський вогоньгорить безупинно до закриття ігор. Цей ритуал існує з 1936, на ЗОІ — з 1952.
Як правило, ця честь надається одному з кращих спортсменівкраїни, що проводить ОІ або ЗОІ. Однак бувають і виключення. Наприклад, І. Сакаі- народився в день атомного бомбардування Хіросіми (завершення нимсмолоскипової естафети з'явилося своєрідною демонстрацією проти погрози атомноївійни), Е. Нансен — онук знаменитого норвезького полярного дослідника Фритьофа Нансена.
Олімпійські нагороди
Спортсмени, що зайняли в олімпійських змаганнях 1-3-і місця,одержуються медалями і дипломами; 4-6-і місця — дипломами. За 1-і місцевручається золота медаль (виготовлена зі срібла і покрита не менш ніж 6 гчистого золота), за 2-і — срібна, за 3-і — бронзова. На олімпійсьбких медалях(їх розміри: діаметр не менш 60 мм, товщина 3 мм) зазначається вид спорту, у якомупризер досяг успіху. Якщо два спортсмени за підсумками змагань розділили 1-2-імісця, то кожний з них одержує по золотій медалі, а срібні медаль не вручається(це ж правило діє й у тих випадках, якщо 1-і місце поділяють більше 2 чоловік,а також коли поділяється будь-як призове місце). Однак допускалися і виключенняз цього правила. Тик, на ОІ 1912 двом спортсменам, що розділили в стрибках із шестом2-8-і місця, були вручені срібні медалі, а учасники. що зайняли 4-6-і місця, — бронзові нагороди. Подібним же чином вручалися нагороди призерам змагання згімнастики в 1948.
Учасники командних змагань нагороджуються в такий спосіб. Усіспортсмени, які входили до складу команди і зайняли призові місця, вбаскетболі, біатлонові (естафета), бобслеї, велосипедному спорті (команднігонки), водному поло, волейболі, гімнастиці, греблі академічній і на байдаркахі каное (двійки, четвірки, вісімки), кінному (подолання перешкод), лижному (естафети),вітрильному спорту, ручному м'ячу, санному спорту (двомісні сани), фігурномукатанню на ковзанах (пари), хокею із шайбою, нагороджуються медалями ідипломами. У футболі і хокеї на траві, а також в естафетному бігу і плаванні медаліодержують учасники фінальних змагань, іншим спортсменам вручаються лише дипломи(з 1972 це правило стало поширитися і на командні змагання з фехтування).
У змаганнях, які за визначенням Олімпійської хартії, носять«штучний» характер (місця команди в них визначається за місцями,зайнятими спортсменами в особистих змаганнях), команді, що зайняла призовемісце, вручається одна медаль, а спортсмени, що входили в неї, нагороджуютьсядипломами. Подібним чином нагороджуються команди-призери змагань з кінногоспорту і сучасні п`ятиборства.
Неофіційний командний залік (НКЗ)
Загальнокомандний залік на ОІ є неофіційним, тому що, згідно Олімпійськоїхартії, "ігри є змаганнями між спортсменами, і але між країнами".
Однак вже з 1908 у ряді офіційних звітів про ОІ, випущених організаційнимикомітетами ігор і національними олімпійськими0 комітетами, а також у різнихдовідкових виданнях публікувалися дані про командний залік. Спочатку за основуНКЗ брали кількість завойованих медалей: за золоту медаль нараховувалося 3 очка,за срібну — 2, за бронзову — 1 (система 3-2-1, поряд з нею застосовувався іваріант 5-3-1). З 1924 стали нараховувати очки за перші 6 місць у кожнім номеріпрограми — по числу призерів, яким вручаються олімпійські нагороди; при цьому І-емісце оцінювалося в 7 очок, 2-і місце — у 5, 3-і місце — у 4, 4-те місце — в 3,5-і місце — у 2 і 6-і в 1 очко (система 7 – 5 — 4 – 3 – 2 – 1, застосовувався іваріант 10 – 5 – 4 – 3 – 2 – 1).
Найбільше широко поширена система НКЗ 7-5-4-3-2-1, якаприйнята в більшості країн. Як і інші варіанти НКЗ, ця система не звільнена віднедоліків. Якщо порівняння результатів, показаних спортсменами декількох країнв одному виді спорту, досить об'єктивно, то загальна оцінка виступівспортсменів тієї або іншої країни і декількох видах спорту виявляється спірною:на результатах НКЗ сколюється недосконалість програми ОІ.
У НКЗ не враховується загальне число медалей, врученихспортсменам у командних змаганнях. В усіх номерах програми, у якихнагороджується команда, що складається з 2 і більш спортсменів (напр., екіпажбайдарки-двійки, естафетна команда легкоатлетів або плавців, командафутболістів або хокеїстів), у НКЗ зараховується одна командна медаль. Якщоспортсмени або команди поділяють залікові місця, очки, присуджувані в НКЗ,розподіляються між ними нарівно (наприклад, 1-2-і місця — по 6 очок, 3-5-імісця — по 3 очка, 6-і місце — по 0,5 очка).
Розділ2. Участь спортсменів України в іграх в Турині
ХХ Олімпійські ігри стали надбанням історії, в яку записано ідві українські медалі.
Україна як і завжди приймала участь в олімпійських іграх 2006року, які проходили в Турині. Турин досить радо приймав учасників та гостей зУкраїни. З представників української делегації спорту було досить багатознаменитостей, які підтримували учасників і в якості тренерів, і майстріввищого класу.
Результати перших днів виступівукраїнських олімпійців викликали змішане почуття нерозуміння, образи ірозчарування.
Фігурне катання
На зимових олімпійських іграх Українупредставляли спортсмени в таких видах спорту: фігурне катання (одиночне тапарне), біатлон, санний спорт, фрістайл та лижі.
У фігурному катанні передбачалосяздійснення головних надій. Вони покладалися на танцювальний дует Олена Гришина– Руслан Гончаров. Одесити, які постійно живуть і тренуються в США, йшли доолімпійських нагород близько 10 років і нарешті змогли за останні 2 роки ввійтидо еліти танцюристів на льоду. В 2004 році вони піднялися на третє місце вчемпіонаті світу, в 2005 році – завоювали срібло континентальної першості. Закласом вони ледь поступаються фаворитам даного виду спорту. Боротьба за золотумедаль в даному виді спорту була досить жорстка. Нашій парі дісталася лишебронзова медаль. Ці спортсмени після Турину вирішили залишити великий спорт,тому на наступних іграх у Ванкувері за боротися медалі будуть інші нашіпредставники. Можливо це будуть учасники олімпійських ігор в Турині ЮліяГоловіна – Олег Войко, які посіли лише 23 місце в загальному заліку.
Ще є в України потенціал длядосягнень у фігурному катанні в одиночному виступі. Олена Ляшенко, колишнячемпіонка і призер чемпіонату Європи, однак ця спортсменка отримавши травму незмогла повністю реалізувати свій потенціал. Олена Ляшенко в загальному залікупосіла 17 місце, а Галина Єфременко – 20 місце.
Парне катання завжди вважалосянайбільш складним і травмо небезпечним видом фігурного катання. Саме томуспортивних пар у світі менше, ніж танцювальних дуетів, не говорячи вже проодиночників. У той же час цей вид користується великою популярністю в глядачів,адже виступ ведучих пар — це завжди калейдоскоп складних трюків. А ще — діалогсильного чоловіка і тендітної на вид жінки, що багатьох зворушує. Крім того,пари за традицією розігрують медалі першими й у такий спосіб задають настройвсьому олімпійському турніру фігуристів. Наприклад, у 2002 році скандали наІграх почалися саме з парного катання.
Що стосується українських пар, тоЮлія Белоглазова й Андрій Бех поки не готові вести боротьбу за високі місця, аТетяна Волосожар і Станіслав Морозов напевно виступили б краще, якби не травмапартнера, що перешкодила нормальній підготовці до Ігор. Але і 12-і місце — непоганий результат. Цікаво, що Тетяну вже давно багато фахівців називають«природженою партнеркою». Залишилося тільки Станіславу статиідеальним партнером.
Біатлон
Після двох добутих медалей відбіатлоністів традиційну чекали чудес. Раніше їх здійснювали українки, нині їхсхильні чекати від чоловічої збірної, якій видають аванси вже на протязі 10років, але реалізувати їх вони поки що не змогли. В цьому сезоні на етапахКубка світу не дотягнулись до п○6єдесталу. Найкращим було лише 4-е місце збірної вестафеті. Саме в цьому виді спорту і варто розраховувати на перемогу.
В індивідуальних гонках ставка йде насамого активного та перспективного – Андрія Дериземлю, єдиного з українців,який перемагав на етапах Кубка світу.
Серед жінок всі надії покладаються наЛілію Єфремову і Оксану Хвостенко. Перша на одному з етапів кубка планетидотягнулась до бронзової медалі, друга непогано виступала в минулому сезоні.Але обом українкам не вистачає стабільності в стрільбі, що є досить вагомимфактором. Ще є Олена Петрова, яка має досить багатий досвід участі у змаганнях,але минулорічна травма не дала змоги повноцінно підготуватися до Турину. Доситьневпішні результати показали в естафетній гонці Олена Яковлєва, вона отрималатравму і випала із подальшої участі, її підмінила Ніна Лемеш, але теж непоказала гарного результату.
Лижі
Самої численної в складі українськоїолімпійської збірної була команда лижників, і це здавалося логічним, адже лижнідисципліни в Україні традиційно популярні. І до того ж у них розігрувалосябільше всього медалей. Одна і головна надія в цьому виді спорту – ВалентинаШевченко, вона встигла за чотирирічний цикл завоювати Кубок світу – 2004 вкласичних дисциплінах. На жаль найкращий сезон у кар`єрі українки не співпав ніз проведенням Олімпіади, ні чемпіонату світу. В олімпійському році вона встиглавідзначитися третім місцем на одному з етапів Кубка світу. Але першу гонку вдуатлоне вона провалила — 14-і місце. Не працювали, за словами самоїспортсменки, м'яза й в індивідуальній гонці на 10 км — 21-і місце. Тому головнаставка була зроблена в масовому старті на дистанцію 30 км вільним стилем. Асюрпризи на цій дистанції не рідкість.
Сані
Українські саночниці в цьому роціпідійшли до п`єдесталу досить близько. На етапах кубка світу в активі ЛіліїЛудан – 5-те місце, Наталії Якушенко – 2-ге. В загальному заліку вонивідповідно восьма і сьома. Головна надія покладається на Якушенко, для якоїОлімпіада буде вже четвертою в її кар`єрі.
Розділ3. Основні переможці олімпіади в Турині
В загальну заліку на рахунок України зараховано лише двімедалі, і ті бронзові.
Таблиця 1 Медалісти олімпіади в ТуриніП.І. спортсмена Вид спорту Кількість медалей Олена Гришина/Руслан Гончаров Фігурне катання (танці) 1 бронзова Лілія Єфремова Біатлон 1 бронзова
Більшість спортсменів України на Олімпіаді в Турині зайнялинепризові місця. Наведемо деякі результати участі в Олімпіада – 2006.
Таблиця 2. Результати олімпіади в ТуриніП.І. спортсмена Вид спорту Місце Антон Ковелевський Фігурне катання (чоловіки) 20 Олена Ляшенко Фігурне катання (жінки) 17 Галина Єфременко Фігурне катання (жінки) 20 Юлія Головіна/ Олег Войко Фігурне катання (танці) 23 Тетяна Волосожар/Стініслав Мороз Фігурне катання (спортивні пари) 12 Юлія Белоглазова/ Андрій Бех Фігурне катання (спортивні пари) 18 Валентина Шевченко Індивідуальна гонка 21 Валентина Шевченко Дуатлон 14 Лілія Лудан Сані 6 Командний залік Олімпіади 25
Висновки
З виникненням у ДревнійГреції змагань у силі і спритності, що проводилися в невеликому місті Олімпія,зв'язане багато легенд і міфів. Першими олімпійськими іграми (ОІ) древніхгреків вважаються ігри 776 до н. е., але змагання в Олімпії проводилися задовгодо того, як стали загально грецьким святом.
Олімпійські ігри проводятьсяодин раз на 4 роки. Устав Олімпійських ігор називається Олімпійською хартією.Вищим керівним органом олімпійського руху являється міжнародний олімпійськийкомітет. В кожній країні-учасниці створений та функціонує національнийолімпійський комітет.
Олімпійські ігри мають свої атрибути: емблему, якаскладається з 5 переплетених кілець блакитного, чорного, червоного, жовтого тазеленого, прапор – біле полотнище з емблемою, олімпійська клятва, олімпійськийвогонь. На кожних іграх переможці отримують нагороди та дипломи, учасникикомандних змагань раніше отримували нагороди кожен, а тепер нагороду отримуєостанній учасник командної естафети.
Олімпіада – 2006 проводилася в Турині. Це була ХХ Олімпіада.Із українських спортсменів приймали участь 53 учасники в 10 із 15 видівпрограм. Призерами Турину стали: Олена Гришина/Руслан Гончаров (фігурне катання(танці)) – бронзова медаль, Лілія Єфремова (біатлон) – бронзова медаль.
Найбільш перспективними були учасники: фігурне катання (АнтонКовалевський, Олена Ляшенко, Галина Єфременко, Юлія Головіна/ Олег Войко,Тетяна Волосожар/Стініслав Мороз, Юлія Белоглазова/ Андрій Бех,), індивідуальнагонка (Валентина Шевченко) дуатлон (Валентина Шевченко), сані (Лілія Лудан)
Література
1. АлексеевР.О. Международное олимпийское движение. – М.: Знание, 1966. – 96 с.
2. Вернер А.До чого догрались Игры в Турине. // Мой спорт. — № 3. – 2006. – С. 48.
3. ВолобуєвМ. Лилий Єфремова: „Победа, как сказочный сон. Просыпаться не хочется.// Мойспорт. — № 3. – 2006. – С. 42.
4. ЗаболотныйИ. Лики и блики.// Мой спорт. — № 3. – 2006. – С. 38.
5. ЛюбомировН. Советский спорт и олимпийское движение. – М., 1963.
6. Очерки поистории физической культуры / Под ред. Е.Н. Петрова. – М., 1967.
7. ПобедоносецД. В Турин, за медалями? // Аргументы и факты в Украине. — 2006. — № 6. – С.35.
8. ПлатоновВ.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт. – К.: Олимпийская литература, 1994. – 495с.
9. ПлатоновВ.Н. Теорія спорта. – К.: Вища школа, 1987. – 424 с.
10. Рубан Н.Охота голодного волка. // Мой спорт. — № 3. – 2006. – С. 74.
11. Саввин В. Вчера,сегодня и завтра международного олимпийского комитета. – М., 1967.
12. СоболевП., Калинин Н. Олимпийские игры. – М., 1955.
13. СоболевП. Олимпия, Афины, рим. – М., 1960.
14. ФоменкоА. Прощавай, Турине! До зустрічі у Ванкувері. // Україна молода. – 26 лютого2006 р. – С. 20.
15. Хавин Б. Все об олимпийских играх. – М.: Физкультураи спорт, 1974. – 576 с.
16. Шишигин М. Путь к Олимпу. – М., 1967.