Психофізіологічні і біохімічні фактори швидкості

/>Зміст
Вступ
Розділ 1. Фізіологічніоснови розвиткушвидкості
1.1 Загальна характеристика швидкості
1.2 Фактори, що зумовлюють прояв швидкості
1.3 Засоби розвитку та вдосконалення швидкості
1.4 Основи техніки бігу
1.5Особливості техніки спринтерського бігу
Розділ 2. Вікова динаміка природного розвитку швидкості та її контроль
Розділ 3. Біохімічні фактори швидкості спринтерського бігу
Висновок
Література
Вступ
Педагогічний процес фізичного виховання здійснюєтьсячерез використання різних форм занять, на яких учні оволодівають предметомфізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особистуфізичну культуру.
Структура занять з легкої атлетики передбачає їхзагальну розвиваючу спрямованість і специфічний зміст, який забезпечуєвирішення завдань розвитку фізичних якостей.
Наукова ідея – урахувати фактори взаємодії фізіологічної природи організму людини і особливостей розвитку швидкісних характеристик.
Аспект – вплив функціонального стану в залежності від віку,статі і номеру уроку в режимі дня.
Мета роботи полягає в тому, щоб з`ясувати якіпсихофізіологічні фактори лежать в основі розвитку швидкості в спринтерському бігу.
Задачі:
1.        дати характеристику швидкості як фізичної якості людини;
2.        охарактризувати фактори та засобирозвитку і вдосконалення швидкості;
3.        проаналізувати особливості технікибігу;
4.        розглянути вікові особливостіприродного розвитку швидкості;
5.        виявити особливості біохімічних процесів, які спостерігаються при бігу на короткі дистанції;
Практичнезначення: легка атлетика є універсальним видом спорту, що включає велику групуфізичних вправ, які різняться між собою за біохімічними і фізіологічнимихарактеристиками. Найбільш зриме уявлення про біохімічні зміни в організміможна одержати на прикладі виконання спортсменами легкоатлетичного бігу нарізні дистанції, який може служити еталоном для характеристики деяких іншихвидів фізичних вправ.
Розділ 1. Фізіологічні основи розвитку швидкості1.1 Загальна характеристика швидкості
Численними дослідженнямивстановлено, що швидкість є комплексною руховою якістю, яка проявляється через:
• швидкість рухових реакцій;
• швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;
• частоту (темп) необтяжених рухів;
• швидкий початок рухів, що у спортивній практиціназивають різкістю.
У фізичному вихованні та спортіважливішим є виховання здатності до прояву швидкості в цілісній руховійдіяльності, оскільки, наприклад, наявність швидкої реакції ще не гарантуєшвидкого подолання дистанції. Відсутня також кореляція між здатністю швидкобігати та плавати і навіть між ходьбою і бігом, Прямий зв'язок відзначаєтьсялише в тих вправах, які подібні за координацією (стрибок у довжину з розбігу —спринт).
Вимоги до швидкості в різних руховихдіях не однозначні. Наприклад, у спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальнезначення має стартова швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість, бігу подистанції. Коротко охарактеризуємо кожен з названих компонентів швидкості.Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими рухамиабо руховими діями на різноманітні подразники. Рухова реакція включає:
• сприйняття подразника певними рецепторами;
• передачу одержаної інформації від рецепторів до ЦНС;
• аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формуваннясигналу-відповіді;
• передачу сигналу-відповіді до необхідних м'язів;
• збудження м'язових волокон і відповідь на подразникпевним рухом чи руховою дією.
Таким чином, рухова реакціявизначається часом від початку сприйняття подразника до початку відповіді нанього (так званий латентний час).
Проста рухова реакція людини — цеїї здатність якомога швидше відповісти заздалегідь відомою руховою дією назаздалегідь відомий подразник (сигнал).
Класичним прикладом простоїреакції є старт у бігу, плаванні тощо.
Латентний час простої реакції унетренованих осіб становить 0,2-0,3 с, а в добре тренованих — коливається вмежах 0,1-0,2 с. Він обумовлений генотипом, мало піддається тренуванню. Простареакція має широкий діапазон переносу. Люди, які швидше реагують в однихситуаціях, виявляються прудкішими і в інших. Тренування у різних швидкіснихвправах позитивно позначається і на розвитку швидкості простої реакції. Узворотньому напрямку перенос відсутній.
У процесі рухової діяльності,коли людина взаємодіє з предметами, приладами, партнерами та суперниками,постійно виникає дефіцит часу і простору, тому для її ефективності великезначення має здатність людини правильно і своєчасно реагувати на навколишніподразники. Це складні реагування, які залежать від оперативності точної оцінкиситуації, вибору оптимального рухового рішення та швидкості його реалізації.
В екстремальних умовах руховоїдіяльності найчастіше зустрічаються реакції на об'єкт, що рухається (РОР), тареакції вибору адекватної рухової дії на певні подразники (РВ).
Реакція людини на об'єкт, щорухається. Це її здатність якнайшвидше і точніше реагувати на нестандартніпереміщення певного об'єкта (об'єктів) в умовах дефіциту часу та простору [7].
В основі реагування на об'єкт, щорухається, лежить уміння постійно утримувати його в полі зору, оцінюватипросторові а часові параметри переміщення об'єкта та швидко підбирати адекватнівідповіді.
Реакція вибору — це здатність людиниякнайшвидше і точніше добирати адекватні відповіді на різноманітні подразники ву мовах дефіциту часу та простору.
Складність РВ обумовлена великоюрізноманітністю можливих амін обставин. Велику роль у скороченні часу нареагування відіграє фактор передбачення ситуації на основі оцінкипросторово-часових характеристик рухів у фазі підготовчих дій.
У процесі побутової тапрофесійної рухової діяльності сучасна людина постійно стикається знеобхідністю швидко й адекватно реагувати на подразники, що очікуються абораптово виникають. Деякі види професійної діяльності прямо пов'язані з такоюнеобхідністю. Це накладає на вчителя обов'язок піклуватися про розвиток руховоїреакції учнів, готуючи їх до майбутнього дорослого життя.
Швидкість поодиноких рухів.Прості необтяжені рухи (одиночний удар у боксі, укол у фехтуванні, метання,стрибки) вимагають максимального прояву швидкості. У складніших за координацієюрухах швидкість Їх виконання залежить від удосконалення міжм'язовоїкоординації. Чим складніша за координацією та зовнішнім опором рухова дія, тимбільше час її виконання обумовлений координаційними та силовими можливостямилюдини.
Частота (темп) не обтяжених рухіввиключно важливе значення має у циклічних рухових діях (спринт) та при швидкомуповторенні ациклічних рухів (серія ударів у боксі). Кожна рухова дія такоготипу є упорядкованим чергуванням напруження та розслаблення м'язів —синергістів з одночасним розслабленням та напруженням антагоністів. При цьомуварто пам'ятати, що процеси розслаблення протікають значно повільніше, ніжнапруження. При невисокому темпі це чергування протікає чітко і безпомилково.При збільшенні темпу наступає такий момент, коли збудження м'язів-синергістівта антагоністів частково співпадає, що призводить до виникнення швидкісноїнапруженості, яка не дозволяє збільшувати і навіть підгримувати частоту рухів[7].
Швидкий початок руху (різкість)залежить від прояву вибухової сили І має значення для ефективностішвидкісно-силових вправ, зростання швидкості початку рухів./>/>1.2 Фактори, що зумовлюють прояв швидкості
Основними факторами, щодетермінують прояв швидкості, є:
• рухливість нервових процесів.Збудливість рухових центрів Лімітує переважно швидкість реагувань та поодинокихрухів, лабільність нервових процесів — частоту рухів. При цьому нагадуємо, щонадто висока частота рухів може викликати небажану швидкісну напруженість, томушвидкісні вправи необхідно виконувати з варіативною частотою рухів.Найсприятливіші передумови для вдосконалення рухливості нервових процесівскладаються у дитячому віці (до 12-13 років);
• потужність і ємність креатинфосфатного джерелаєнергії і буферних систем організму. Найоперативнішим і найпотужнішименергетичним ресурсом швидкої роботи є процес реснитезу АТФ за рахунок КрФ. Алеємність цього джерела енергії невисока.
Уже на 6-8 с інтенсивної роботишвидкість Її утворення знижується, а на 30-тій с — падає майже вдвічі.Високоінтенсивна швидкісна робота викликає кисневу недостатність (до 95 %кисневого запиту) і призводить до значного накопичення молочної кислоти ум'язах та крові, тому для досягнення високих результатів у вправах швидкісногохарактеру важливе значення має здатність організму до погашення кисневого боргута потужність буферних систем.
Вправи з граничною та біляграничною інтенсивністю, що тривають від 2-3 до 6-7 с, розвивають рухливість тапотужність креатинфосфатного джерела енергії і буферних систем, а меншінтенсивна робота (від 8-10 до 20-30 с) розширює ємність цього джерела енергіїта можливості буферних систем організму;
• рівень розвитку швидкої та вибухової сили. У процесівиконання швидких рухових дій приходиться долати значний опір, тому швидкість уцілісній руховій діяльності залежить від рівня швидкої та вибухової сили.Наприклад, швидкість бігу залежить від частоти і довжини кроків, а останні, всвою чергу, — від сили і швидкості відштовхування та амплітуди рухів ніг.Високий рівень вибухової сили сприяє покращенню здатності до швидкого початкурухів;
• рівень розвитку гнучкості.Еластичність опорно-рухового апарату є необхідною умовою виконання вправ звеликою амплітудою і меншої витрати енергії. Тому вправи на розтягування тарозслаблення м'язів повинні бути складовою частиною тренування, спрямованого навдосконалення швидкості;
• інтенсивність вольових зусиль.З метою підвищення емоційного тла тренувань та мобілізації вольових зусильдоцільно широко використовувати ігровий та змагальний методи./>/>1.3 Засоби розвитку та вдосконалення швидкості
До фізичних вправ як засобівудосконалення швидкості пред'являються такі вимоги:
• їх техніка повинна бути такою, щоб дозволялавиконання з граничною швидкістю;
• вони повинні бути добре засвоєні, щоб зусилля учнівспрямовувались не на спосіб їх виконання, а на швидкість виконання;
• їх тривалість не повинна перевищувати 30 с;
• вони повинні бути адекватними конкретному прояву швидкостій умовам виконання рухових дій;
• вони повинні бутирізноманітними та забезпечувати вдосконалення швидкості у поєднанні з розвиткомінших якостей.
Для комплексного розвитку руховихреакцій у поєднанні з іншими проявами швидкості найефективнішими є рухливі іспортивні ігри за спрощеними правилами та на менших, відносно стандартних,майданчиках-Хороший ефект дає також виконання циклічних вправ з миттєвою зміноютемпу, напрямку, виду руху тощо, за командою [11].
Для розвитку швидкості виконанняациклічних поодиноких рухових дій застосовують саме ті вправи та подібні до нихза координацією. При цьому виконувати Їх необхідно з варіативною швидкістю та вваріативних умовах, а полегшення й ускладнення не повинні призводити допорушення структури вправи. Позитивно в цьому плані впливають і вправи нарозвиток вибухової сили.
Для розвитку швидкості циклічнихвправ використовують наступні засоби:
• рухливі і спортивні ігри на майданчиках, менших, ніжстандартні, естафети;
• біг, плавання, інші циклічнірухові дії з гандикапом;
• імітації рухів руками, ногамициклічних рухових дій з максимальною і варіативною частотою у різних вихіднихположеннях (стоячи, лежачи, сидячи) та у повній координації з максимальною іваріативною частотою;
• виконання циклічних рухових дій з прискоренням, зходу 2-4 с з максимальною швидкістю;
• виконання циклічних вправ зі старту, без команди і закомандою, та з варіативною швидкістю в межах 70-100 % від індивідуальногомаксимуму в конкретній вправі;
• виконання циклічних вправ по рельєфній хвилеподібнійповерхні;
• вправи з миттєвою зміною темпу, довжини кроку танапрямку пересування (за командою і самостійно);
• швидкісні вправи в полегшених і ускладнених умовах,які не призводять до порушень структури рухової дії;
• швидкісні вправи з додатковим предметами,застосуванням звуколідерів;
• швидкісне--силові вправи:стрибки з ноги на ногу, через набивні м'ячі (гімнастичну лаву), через скакалку,стрибки на одній нозі, вистрибування із напівприсіду тощо;
• вправи на розтягування з метою збільшення амплітудирухів.1.4 Основи техніки бігу
Основна відмінабігу від ходьби — наявність у ньому фази польоту. Розмах (амплітуда) ішвидкість рухів під час бігу більші і залежать від його швидкості: на короткідистанції вони максимальні, на наддовгі — найменші.
Цикл рухів у бігу (подвійний крок) складається з двох періодів одиночної опори на однійі другій нозі і двох періодів польоту. Рухи кожної ноги мають ті самі фази,що й при ходьбі. Під час опори розрізняють фази передньої і задньої опори, підчас перенесення — фази заднього і переднього кроку, які розділяються моментамипоставлення і відриву ноги, а також моментом вертикалі. У періоді опоривиділяють фази амортизації і відштовхування, розмежовані моментом найбільшогозгинання ноги у колінному суглобі; у періоді перенесення — фази прискореного ісповільненого перенесення і фазу опускання ноги до опори, розділені відповідномоментами початку гальмування і початку розгинання ноги у кульшовому суглобі.Межі цих фаз не постійні і не збігаються з моментами вертикалі.
Як і при ходьбі,під час бігу рухи рук узгоджуються з рухами ніг (перехресна координація).Зустрічні рухи плечового пояса і таза сприяють подовженню кроку і посилюютьроботу м'язів. Опускання таза в період опори з боку махової ноги поліпшуєамортизацію поштовху і свідчить про добре розслаблення м'язів (рис. 1).

/>
Рис. 1. Рухи таза під час бігу.
Тулуб під час бігуслід тримати вертикально або трохи нахиляти вперед. Вертикальне положеннятулуба створює сприятливі умови для роботи як передніх, так і задніх м'язівкульшових суглобів (відштовхування опорною ногою і винесення махової вперед).Нахил тулуба вперед полегшує відштовхування, але разом з тим утруднює винесенняноги (із зростанням швидкості нахил тулуба вперед може збільшуватись).Відхилення тулуба назад сприяє винесенню ноги, проте збільшує кутвідштовхування (у бігу коливається в межах 45— 55°).
Під час бігуперіод опори триває менше часу, ніж період маху. Період маху однієї ноги в часінашаровується на період маху другої, що й зумовлює фазу польоту. Реакція опоривиникає періодично, вона переривається фазою польоту. В опорний період силатиску ноги на грунт більша, ніж при ходьбі, тому й реакція опори більша.
Опорні реакціїзростають із збільшенням швидкості бігу, що залежить від частоти і довжиникроків. Збільшенню швидкості сприяє взуття з шипами на підметці, які поліпшуютьзчеплення з опорою і дають змогу відштовхуватися під гострішим кутом.
Кут відштовхуваннязмінюється залежно від швидкості бігу. При швидкому бігу опорні реакції у фазівідштовхування будуть більшими і спрямованими під гострішим кутом до опори, ніжпід час повільного. Внаслідок цього зростає горизонтальна складова реакціїопори, від якої залежить прискорення тіла при відштовхуванні.
При збільшеннішвидкості зростає гальмівна роль опорної реакції. Для послаблення гальмуваннятреба зменшити горизонтальну складову реакції опори. Досягають цьогорозтягуванням м'язів і збільшенням кута приземлення. Кут приземлення можназбільшити (при цьому скорочується час дії гальмівної сили), якщо поставити ногуближче до проекції ЗЦВ тіла (рис. 2). Ногу на грунт опускають пружнимзагрібаючим рухом спереду-назад. Проте повністю позбавитися гальмуваннянеможливо. Разом з тим реакція передньої опори перешкоджає подальшому опусканнютіла під дією сили тяжіння і сприяє зменшенню швидкості поступальногопереміщення.
/>
Рис. 2. Зменшеннягальмівної сили при більш вертикальному ставленні ноги.
При поставленністопи м'язи опорної ноги (в основному розгиначі у колінному суглобі) гасятьшвидкість опускання тіла вниз. М'язи розтягуються, напружуються іпідготовляються до скорочення фазі відштовхування. У фазі передньої опори стопаперекочується і її опорні точки послідовно стикаються з опорою. У бігу стопуможна ставити по-різному: на п'ятку з перекочуванням на носок, на зовнішнєсклепіння з перекочуванням на передню частину стопи, на носок з опусканням нап'ятку. Це залежить від відстані між місцем опускання стопи на грунт іпроекцією ЗЦВ тіла (чим відстань більша, тим ймовірніше ставлення стопи нап'ятку, а чим менша — на зовнішнє склепіння або носок), що, в свою чергу,зумовлюється швидкістю бігу, профілем дистанції і якістю ґрунту: при більшійшвидкості бігу по рівній місцевості або бігу на гору чи по слизькому грунтустопа ставиться ближче до проекції ЗЦВ тіла і найчастіше з носка.
Яким би способомне ставилась стопа, в момент вертикалі нога спирається на всю підошву. Колистопу ставлять із зовнішнього склепіння або з носка, то при нахилі гомілкивперед підошовні згиначі стопи (триголовий литки, глибокі задні згиначі стопи імалогомілкові м'язи), розтягуючись, також амортизують і підготовляються донаступного скорочення при відштовхуванні. Якщо стопу ставлять з п'ятки, топідошовні згиначі не можуть бути амортизаторами і менше підготовляються довідштовхування.
Силавідштовхування залежить від амплітуди і швидкості рухів у суглобах, які берутьучасть у відштовхуванні. Раціональна техніка відштовхування характеризуєтьсяповним використанням амплітуди рухів у суглобах поштовхової ноги і такоюпослідовністю включення суглобів: розгинання у кульшовому суглобі, потімрозгинання у колінному і, нарешті, підошовне згинання стопи і пальців. Прираціональній техніці відштовхування повністю використовується амплітуда рухів усуглобах поштовхової ноги.
Фазавідштовхування — вирішальна у поступальному русі бігуна; в цей час зновунарощується швидкість після гальмування у фазі передньої опори.
Фаза польотузалежить від сили і напряму відштовхування. Найяскравіше вона виявляється привертикальному напрямі польоту і сильному відштовхуванні.
Задній кроквключає спочатку після відштовхування рух всієї ноги назад і вгору, а потімпочаток її перенесення вперед до моменту вертикалі. Як тільки махова ногаминула момент вертикалі, починається фаза переднього кроку, що триває допоставлення стопи на опору.
Для ефективногопросування тіла вперед мають значення рухи стегон в польоті. При швидкому бігукут розведення стегон збільшується, внаслідок чого м'язи-антагоністирозтягуються і напружуються, що потім сприяє швидкому зведенню стегон. Прицьому нога, яка здійснює передній крок, ставиться на грунт енергійніше, а друганога також сильніше виноситься вперед.
Перший рух сприяєв наступній опорі більш активному просуванню тіла вперед, а другий — швидкомувинесенню ноги. Отже, ці рухи можуть змінювати темп і швидкість бігу.
Під час бігу руки,зігнуті у ліктьових суглобах, рухаються у плечових суглобах вперед і назад (звеликим розмахом на коротких дистанціях, сповільнюючись та трохи змінюючинапрям при зменшенні швидкості бігу). Спереду рука рухається до середньої лініїтулуба, а ззаду — відводиться назовні.
Бокові коливанняЗЦВ тіла під час бігу значно менші, ніж при ходьбі. Внаслідок потужноговідштовхування вертикальні коливання ЗЦВ досягають 10 смі більше. Найвище його положення — у фазіпольоту, а найнижче — під час опори майже в момент вертикалі. У цей момент тазопускається найнижче, ЗЦВ переміщується у поперечному напрямі в бік опорноїноги.
Для досягненнявисоких результатів у бігу спортсмен повинен уміти концентрувати свої м'язовізусилля у фазі відштовхування, а під час інших фаз створювати м'язам кращіумови для відпочинку, щоб підготовити їх до нового зусилля. У цьому значну рольвідіграє «розкріпачення», яке базується на кращому використанніінерції рухів і дає змогу періодично звільняти м'язи від напруження. Крім того,воно поліпшує координацію рухів. При узгоджених рухах поштовхової і махової ніг гомілка махової ноги узаключний момент відштовхування буде паралельною стегну поштовхової ноги.
На доріжцістадіону частину дистанції доводиться бігти по віражу, внаслідок чого на змінунапряму треба затрачувати додаткові зусилля. Для переборення відцентрової силибігун нахиляє тулуб у бік повороту, завдяки чому змінюється і напрямвідштовхування від опори. Величина нахилу тулуба перебуває у прямій залежностівід швидкості бігу і в оберненій — від радіуса віражу.
Біг на будь-якудистанцію — це цілісна вправа. При виконанні її перед бігуном крім загальногозавдання постають часткові, які можна вирішити з допомогою техніки спортивногобігу.
Технікуспортивного бігу можна розділити на такі частини: 1) положення бігуна настарті; 2) старт (стартовий розбіг); 3) біг по основній частині дистанції; 4)фінішування (закінчення бігу); 5) зупинення за лінією фінішу.
За командою «Настарт!» бігуни займають найбільш вигідне положення на лінії старту. У бігуна короткі дистанції, коли кожен учасник біжить по окремій доріжці,застосовується низький старт, при якому спортсмен спирається на ноги і руки.Низький старт застосовується також в естафетному бігу і в бігу з бар'єрами тарідше на дистанції 800 м. На середні, довгі і наддовгі дистанціїпочинають бігти з високого старту.
За командою «Увага!»(в бігу на короткі дистанції, естафетному і бар'єрному) бігун на старті дещозмінює своє положення, щоб створити сприятливі умови для початку бігу. Принизькому старті він трохи згинає ноги, подаючи цим тулуб вперед-угору зодночасним перенесенням ваги тіла більше на руки, при високому старті ногизгинає і нахиляє тулуб вперед. Порівняно з високим, при низькому старті більшаамплітуда рухів, кут відштовхування менший і м'язи ніг більше звільнені відстатичного навантаження перед початком бігу.
Після сигналу дляпочатку бігу спортсмени розвивають швидкість залежно від довжини дистанції,ступеня своєї підготовленості і тактики. Для збільшення швидкості виконують «стартовікроки», при яких майже не має гальмівної фази передньої опори і незначнаїї величина в наступних кроках. Фазу відштовхування посилюють поступовимзбільшенням нахилу тулуба вперед, швидким ставленням стопи майже до проекціїЗЦВ тіла і ширшою амплітудою рухів. Для «стартових кроків»характерний біг на носках з поступовим подовженням кроків, дуже інтенсивнаробота м'язів.
Перші кроки ізстарту виконують на носках тому, що м'язи гомілковостопного суглоба, які берутьучасть у відштовхуванні, не дають змоги п'ятці опуститись внаслідок значногонахилу тулуба вперед. Напруженість на перших кроках розбігу також пов'язана знахилом тулуба вперед, з потребою швидко перебороти інерцію спокою і в якомогаменший час набрати достатню швидкість.
Із збільшеннямшвидкості бігу особливості «стартових кроків» поступово зникають іспортсмен починає бігти рівномірно і прямолінійно (зберігаючи набутушвидкість).
У кінці дистанціїбігун збільшує швидкість (фінішне прискорення на середніх, довгих і наддовгихдистанціях) або намагається зберегти набуту (на коротких) і при потребідокласти максимум зусиль на останньому кроці, щоб випередити інших учасниківзабігу.
За лінією фінішу не рекомендується різко зупинятись, боце може призвести до травмування м'язів ніг. Треба поступово зменшуватишвидкість бігу з допомогою гальмівної дії фази передньої опори. Для цього слідпродовжувати бігти по інерції з невеликим відхиленням тулуба назад, ставлячистопу якомога попереду проекції ЗЦВ тіла.1.5 Особливості техніки спринтерського бігу
Біг на короткідистанції — типова швидкісна вправа, що характеризується виконаннямкороткочасної роботи максимальної потужності. Провідні спринтери розвивають наокремих ділянках стометрової дистанції швидкість понад 11 м/сек (жінки 9м/сек). Основними ознаками раціональної техніки бігу на короткідистанції є легкість і розкутість бігових рухів, що виконуються з великоюамплітудою і частотою. І Біг починають з низького старту із стартового станкаабо стартових колодок, завдяки яким спортсмен має надійний упор Для стоп зкутом опорних площадок: передня стопа 40—50°, задня 60—80°, відстань міжколодками 17—20 см. Ці пристосування дають змогу індивідуалізуватиположення бігуна на старті і не потребують багато часу для встановлення.
Розрізняютьзвичайний, зближений і розтягнутий способи низького старту (рис. 3).
/>
Рис. 3. Варіантинизького старту: а — звичайний, б — зближений,,в — розтягнутий.
При звичайномустарті передню колодку встановлюють приблизно на відстані 1—1,5 стопи відстартової лінії, а задню — на відстані гомілки від передньої колодки (колінозадньої ноги розташоване над серединою стопи передньої).
Зближений стартхарактеризується таким розміщенням колодок: задня колодка просувається ближчедо стартової лінії на відстань стопи (чи навіть меншу) від передньої колодки.
При розтягнутомустарті передню колодку відставляють далі від стартової лінії, наближаючи до задньоїколодки (на відстань стопи або й ближче).
Найпоширенішийзвичайний старт, при якому відштовхуються спочатку від задньої, а потім відпередньої колодки, що дає змогу виконати рухи першого кроку в біговому ритмі. Удвох інших варіантах низького старту відштовхування від обох колодоквідбувається майже одночасно; спортсмен ніби вистрибує з них і лише в наступнихкроках може перейти до виконання рухів у біговому ритмі.
Після команди «На старт!»треба стати перед колодками, опуститися на руки (долоні) попереду лінії початкубігу, упертися сильнішою ногою в передню колодку, а другою — у задню. Післяцього слід опуститися на коліно задньої ноги і, не згинаючи рук у ліктях та ненапружуючи їх, поставити кисті впритул до стартової лінії на ширину плечей аботрохи ширше.
/>
Рис. 4. Перехід зположення по команді «На старт!» (а) у вихідне положення по команді«Увага!» (б).
Великі пальціповинні бути повернуті всередину, а решта — назовні; плечі розташовані надлінією старту; спина трохи заокруглена; голову слід тримати прямо, шию ненапружувати; погляд спрямувати вниз-вперед (рис. 4, а).
За командою «Увага!»бігун розгинає ноги і плавно піднімає таз угору (трохи вище рівня плечей),розподіляючи вагу тіла на передній нозі і руках. Спина ледь заокруглена інахилена під кутом 20— 30° до горизонталі. Руки згинати не треба, ноги зігнутіпід тупим кутом (рис. 4, б). За командою «Марш!» (постріл)спортсмен спочатку відриває руки від землі (рис. 5, 2) і одночасно,розгинаючи ноги, відштовхується від колодок. Початковий імпульс і напрям рухустворюються зусиллями м'язів задньої ноги (1—3). Відірвавши розташованупозаду ногу від колодки, спортсмен швидким рухом виносить її стопою ближче до ґрунтуі, сильно змахнувши спереду-назад зігнутими у ліктях руками, починає біговийрух (4—6). Він енергійно розпрямляє передню ногу і виходить ізстарту з дуже нахиленим вперед тулубом (7). Тулуб і опорна нога утворюють тупийкут, відкритий вперед.
Перші 20—35 м спортсменвиконує стартовий розбіг, намагаючись набути максимальної швидкості, після чогопереходить до відносно рівномірного бігу по дистанції. Раціональна технікастартового розбігу характеризується: значним нахилом тулуба вперед на початкурозбігу і поступовим випростанням під кінець, повним розпрямленням ноги уколіні під час відштовхування; енергійним винесенням стегна махової ногивперед-угору з наступним рухом назад; швидкими й активними рухами зігнутих рукз акцентованим рухом назад; плавним переходом від стартового розбігу до бігу подистанції.
Після стартовогорозбігу швидкість зростає повільно; спортсмен, по суті, переходить до бігумаховим кроком. При максимальній швидкості тулуб трохи нахилений вперед(72—80°), причому нахил весь час змінюється: під час відштовхування —зменшується, у фазі польоту — збільшується. Для збереження досягнутої швидкостікожен спортсмен повинен знайти оптимальне співвідношення довжини і частотикроків та дотримуватись техніки махового кроку до кінця дистанції.
Ногу пружноставлять на передню частину стопи активним загрібним рухом згори-вниз іспереду-назад поблизу проекції ЗЦВ тіла. У фазі передньої опори відбуваєтьсяневелике амортизаційне згинання ноги в коліні, стопа опускається на всюпідошву. В момент закінчення відштовхування нога повністю випрямляється вколінному і гомілковостонному суглобах. Таз зміщений вперед, голову спортсментримає прямо.
/>
Рис. 5. Першікроки з старту.
Післявідштовхування бігун переходить у фазу польоту і рухається за інерцією, активнозводячи стегна, щоб зменшити кут між ними і щоб під час приземлення поставитиногу ближче до проекції ЗЦВ тіла. Задня нога ніби складається у коліні вдвоє іпроноситься вперед, п'яткою під сідницею.
Руки рухаютьсявперед і назад-назовні, найбільше згинаючись у передньому крайньому положенні інайменше — в момент вертикалі. Пальці вільно випрямлені або напівзігнуті.
Фінішуванняполягає у перетинанні вертикальної площини над лінією фінішу. Перемагаєспортсмен, що першим торкнувся тулубом стрічки, натягнутої впоперек напрямубігу на висоті грудей. Для правильного фінішування треба на останньому кроці(за 100—120 см від лінії фінішу) різко нахилитися грудьми вперед настрічку, відводячи руки назад. Такий спосіб фінішування називається «кидокгрудьми». При іншому способі фінішування одночасно з нахилом грудьмивперед тулуб повертають навколо вертикальної осі і торкаються стрічки плечем.Щоб не упасти за лінією фінішу, махову ногу швидко виставляють далеко вперед знаступним випростанням тулуба, винесенням вперед таза і відведенням плечейназад і продовжують рухатись за інерцією, сповільнюючи біг./> 
Розділ 2. Вікова динамікаприродного розвитку швидкості та її контроль
Прогресивний природний розвиток швидкостіспостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалішвидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а в хлопцівпродовжує повільно зростати до 17-18 років і потім стабілізується. Це,звичайно, не означає, що після 15-16 років неможливо досягти суттєвогополіпшення швидкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьомудосягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період їїактивного природного розвитку.
Спеціальними дослідженнямивизначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів швидкості. Так, від7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих.
Цікаво, що цей віковий періоднайсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме уцьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ.
У віці від 11-12 до 14-15 років удівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приростушвидкості цілісних рухових дій (поодиноких i циклічних).
Отже, виходячи з біологічнихзакономірностей розвитку швидкості та швидкісно-силових можливостей підлітків,саме в цей віковий період доцільно комплексно розвивати власне швидкісні ташвидкі сно-сияов і можливості.
Контроль розвитку швидкості та деякі особливостіметодики їх удосконалення у школярів
Враховуючи той факт, що вік 7-11років найбільш сприятливий для виховання швидкісних можливостей, дуже важливоуже в молодших класах приділяти цій якості належну увагу. Оскільки зростанняшвидкості у молодших школярів пов'язано, головним чином, зі здатністю довисокого темпу рухів (частота кроків під час бігу), то й завдання з розвиткушвидкісних можливостей на цьому етапі буде зводитись до сприяння розвиткувміння виконувати вправи з високою частотою рухів. У середньому шкільному віцівиникає завдання швидкісно-силової підготовки поряд з високим темпом виконаннявправ.
У старшому шкільному віцізалежність швидкісних можливостей від рівня силової підготовки проявляється вще більшій мірі.
Засоби для швидкісної підготовкишколярів повинні підбиратись залежно від завдань. Так, у молодшому віцінайдоцільнішими будуть ігри та естафети, метання легких приладів (тенісний абохокейний м'яч). В середньому та старшому шкільному віці поряд зі швидкіснимивправами, іграми та естафетами необхідно використовувати силові вправи зподоланням опору власної ваги та вправи з невеликим обтяженням, що виконуютьсяу високому темпі [19].
В питаннях методики вихованняшвидкісних якостей у школярів у процесі Їх фізичного виховання необхіднокеруватись такими простими правилами:
• в молодших класах уникати вузькоспеціалізованихвправ, надавати перевагу цілісним руховим актам;
• у старших класах швидкісніякості виховувати в комплексі зі силою, використовувати аналітичний підхід таспеціалізовані вправи (наприклад, спеціалізовані бігові вправи легкоатлетів).
Найпоширенішим тестом контролюшвидкісної підготовленості школярів є пробігу дистанції 30 метрів змаксимальною швидкістю з ходу. При використанні цієї вправи ми уникаємо впливутехніки володіння низьким стартом, і кожен учень має можливістьпродемонструвати швидкісні можливості у «чистому вигляді».
У шкільному уроці фізичноїкультури швидкісні вправи необхідно проводити до настання втоми, протягомпідготовчої та на початку основної частини уроку. Не виключене проведення ігорта естафет і в кінці уроку, але за умови, що попередні вправи не дуже втомилидітей.
Протягом навчального рокушвидкісні вправи плануються як із обов'язкового матеріалу шкільної програми,так і з допоміжного. Вони повинні знайти своє місце не лише на уроках фізичноїкультури, але й під час проведення організованих перерв, змагань у класах таміж класами, в заняттях груп продовженого дня, груп загальної фізичноїпідготовки, домашніх завданнях тощо.
У молодших класах швидкіснівправи необхідно включати в усі уроки незалежно від змісту. Це пояснюєтьсянеобхідністю максимально використати сенситивний період для забезпеченнярозвитку швидкісних можливостей. Якщо цього не зробити, то компенсувативтрачене у старшому віці буде дуже важко, а то й неможливо,
Великим резервом у вихованнішвидкісних якостей у молодших школярів може бути їх самодіяльна ігровадіяльність (дворовий футбол та хокей, стрибки та метання, народні ігри тарозваги), що також можуть з успіхом служити справі розвитку фізичних якостей ішвидкості в першу чергу. Вчитель фізичної культури повинен навчати дітей такихігор, прищеплювати любов і вміння самостійно займатись фізичними вправами [18].
У середніх та старших класах прирозподілі програмового матеріалу з фізичної культури перша чверть відводиться здебільшогодля легкоатлетичних вправ та спортивних ігор. Ці вправи самі по собі сприяютьвихованню швидкості. У Другій чверті, зазвичай, плануються переважно вправи закробатики, гімнастики та елементи боротьби, тобто вправи з вираженою силовоюспрямованістю, що позитивно впливає і на розвиток швидкості. Але цілкомвиправдане використання в цих уроках ігор та естафет і спеціальнихшвидкісно-силових вправ. Це можуть бути серії стрибків із скакалкою, стрибкичерез гімнастичну лаву, стрибки в глибину тощо.
У третій чверті на уроках лижноїпідготовки умов для розвитку швидкісних якостей значно менше. Компенсуватишвидкісні вправи дозволить каток. Організований та самодіяльний хокей — вправадуже корисна для розвитку швидкісних здібностей підлітків та юнаків.
Весняна чверть шкільногонавчального року завжди заповнена різного роду змаганнями, прийманнямнавчальних нормативів та складанням Державних тестів і нормативів фізичноїпідготовленості. Змагання з їх високим емоційним рівнем є могутнім засобом дляпрояву максимальних швидкісних якостей кожного учасника, а отже і їх розвитку.
Розділ 3. Біохімічніфактори швидкості спринтерського бігу
Швидкість характеризується здатністю людини виконувати ті або іншірухові дії в мінімально короткий відрізок часу. Прояв швидкості пов'язаний звиробленням цілої системи умовних рефлексів, а також із формуванням високоїрухливості процесів збудження і гальмування нервової системи, які забезпечуютьшвидку зміну скорочення і розслаблення різних груп м'язів.
Між величиноюмаксимальної швидкості скорочення м'яза, довжиною саркомера і відносноюАТФ-азною активністю міозину існує фундаментальна залежність. Найбільшашвидкість скорочення має місце в дуже коротких саркомерах,а найменша — в найдовших саркомерах. Швидкість скорочення на молекулярномурівні залежить від кількості поперечних містків, щоутворюються в одиницю часу, тобто від швидкості прикріплення глобулярнихголівок міозину до актину. Чим швидше скорочується м'яз, тим менше поперечнихмістків включається в роботу. Тобто виграш у швидкості супроводжуєтьсяпрограшем у силі. Тому запиральні м'язискорочуються повільно, але сильно. Літальні м'язи скорочуються дуже швидко, алеїх м'язи дуже слабкі. Максимальна швидкість скорочення прямо пропорційна відноснійАТФ-азній активності. Тому біохімічноюосновою швидкості (як і сили) є АТФ-азна активність міозину, яка забезпечує швидку і потужну мобілізацію хімічної енергії АТФ у м'язових волокнах із наступним їївикористанням на скорочення м'яза.
З огляду на те щошвидкість завжди проявляється в частій зміні процесів скорочення ірозслаблення, після кожного чергового скорочувального акта в періоді м'язовогорозслаблення, що наступив, необхідно швидке і повне відновлення використаної АТФ, яке переважно забезпечується анаеробнимшляхом. Тому швидкість визначається також ступенем розвитку в організмікреатинфосфатного і гліколітичного шляхів ресинтезу АТФ.
Успішний розвитокбистроти як якості рухової діяльності забезпечується в процесі тренуванняшвидкісними вправами, які підвищують каталітичну активність міозину, ферментіванаеробних реакцій ресинтезу АТФ і швидкість накопичення глікогену в м'язах.
Біг на короткідистанції (100 і 200 м) є вправою максимальної потужності, тривалістьвиконання якої не перевищує 25 с. Характерними рисами його виконання євисокий кисневий борг (92-96%) і максимальна інтенсивність. Тому основнимспособом енергозабезпечення організму при бігу на 100 м є креатинфосфатний, прибігу на 200 м крім цього способу істотну роль у ресинтезі АТФ відіграєгліколіз. Тому в м'язах спостерігається різке зниження вмісту креатинфосфату іглікогену при одночасному збільшенні концентрації креатину, неорганічногофосфату, молочної кислоти і підвищенні активності ферментів реакцій гліколізу.
При бігу накороткі дистанції в м'язах відбувається активне утворення молочної кислоти,виділення якої в кров спостерігається переважно по закінченні роботи.
Після подолання100-метрової дистанції вміст молочної кислоти в крові починає підвищуватисялише на 30-60-й секунді від моменту закінчення роботи і досягає максимуму(1,0-1,5 г/л), на 2-5-й хвилині відновного періоду.
Підвищення вмістумолочної кислоти в крові при виконанні тієї ж вправи може бути різним, щоцілком залежить від можливостей креатинфосфатного шляху. У більш тренованихспортсменів можливості такого шляху ресинтезу АТФ збільшені, що дозволяє долатиспринтерські дистанції за рекордно короткий час, через що вміст молочноїкислоти в крові буде значно нижчий ніж у менш тренованих осіб.
Легкоатлетичнийбіг на короткі дистанції значною мірою інтенсифікує обмін енергії в організму.Про це свідчить загальна її витрата на виконану роботу: при бігу на 100 м він у70 разів менший, ніж при марафонському забігу, проте за 1 с роботи максимальноїпотужності (100 м) енергії витрачається у 10 разів більше. Крім цього, роботаспринтера на короткій дистанції супроводжується найбільшим накопиченням у кровімолочної кислоти -4 г/л; при забігу на 400 м її! утворюється у два рази менше.
Підвищений вмістмолочної кислоти в організмі спринтерів нейтралізується, що знижує лужнийрезерв крові на 40-48%. Вміст цукру в крові спортсменів при роботі на короткихдистанціях майже не змінюється. За хімічними характеристиками до бігу накороткі дистанції можуть бути прирівняні стрибки в довжину з розбігу.
Повне відновленняорганізму після виконання роботи максимальної потужності настає через 30-40 хв.За цей час ліквідується кисневий борг, нормалізується вміст молочної кислоти вкрові, ресинтезуються використані джерела енергії (креатинфосфат, глікоген).Після такої тривалості відпочинку виконання вправи можна повторювати. Проте вспортивній практиці часто застосовують інтервальний метод, при якому періодвідпочинку спринтерів поступово скорочується. Це підвищує аеробну здатністьорганізму і його адаптацію до роботи в умовах гіпоксії.
Постійне тренування вправами максимальної потужностісприяє накопиченню в м'язах креатинфосфату, скорочувальних білків і глікогену,підвищує активність АТФ-ази, креатинфосфа-тази і ферментів гліколізу.
Висновок
Швидкість є комплексною руховоюякістю, яка проявляється через: швидкість рухових реакцій; швидкість виконаннянеобтяжених поодиноких рухів; частоту (темп) необтяжених рухів; швидкий початокрухів, що у спортивній практиці називають різкістю.
Основна відміна бігу від ходьби — наявність у ньомуфази польоту. Розмах (амплітуда) і швидкість рухів під час бігу більші ізалежать від його швидкості: на короткі дистанції вони максимальні, на наддовгі— найменші.
Швидкістьхарактеризується здатністю людини виконувати ті або інші рухові дії вмінімально короткий відрізок часу. Прояв швидкості пов'язаний з виробленнямцілої системи умовних рефлексів, а також із формуванням високої рухливостіпроцесів збудження і гальмування нервової системи, які забезпечують швидкузміну скорочення і розслаблення різних груп м'язів.
Біг на короткі дистанції (100 м) є вправою максимальноїпотужності, тривалість виконання якої не перевищує 25 с. Характерними рисамийого виконання є високий кисневий борг (92-96%) і максимальна інтенсивність.Тому основним способом енергозабезпечення організму при бігу на 100 м єкреатинфосфатний.
/>/>Література
1.        Коробченко В.В. Легка атлетика. – К.:Вища школа, 1977. – 224 с.
2.        Лях В.И. Скоростные способности: основы тестирования иметодики развития // Физическая культура в школе.1997. — №3. — С. 2-8.
3.        Мазниченко В. Д. Двигательные навыки в спорте (Метод разработки длястудентов спорт, фак.). — Малаховка, МОГИФК, 1981.
4.        Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры:Учебн. для ин-тов физ. культуры. — М.: «ФиС», 1991, — 543 с.
5.        Матвеев А.П., Мельников С.Б. Методика физического воспитания с основамитеории. – М.: Просвещение, 1991. – 191 с.
6.        Методика физического воспитания школьников. // Под ред. Г.Б. Мейксона.– М.: Просвещение, 1989. – 143 с.
7.        Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитанияшкольников. – М., 1989.
8.        Новосельский В.Ф. Методика физической культуры в старших классах. – К.,1989.
9.        Никифоров В. Технология обучения. — Наука и техника, 1981, № 11.
10.      Основы регуляции движений./ Под ред Р.Гранита. – М.: Мир, 1976.
11.      Определение физической подготовленности школьников /Под. ред. Б.В.Сермеева. — М.; Педагогика, 1973. — 104 с.
12.      Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсменів. -К.; Олімпійська література, 1995. — 319 с.
13.      Психорегуляцию – в практику физического воспитания школьников. //Физическая культура в школе. – 1991. — № 6. – С. 12.
14.      Присяжнюк С. Витривалість: основивизначення та методики розвитку у школярів початкових класів // фізичневиховання в школі. —-1999.—№4,—С-32-34.
15.      Решетова 3. И. Роль ориентировочной деятельности в двигательном навыке.— Вопросы психологии, 1956, № 1.
16.      Риттер X. И, Принцип активности. — В кн.: Учение о тренировке.М., 1971.
17.      Талызина Н. Ф. Управление процессом усвоения знаний.— М,: Изд-во МГУ,1975.
18.      Теория и методика физического воспитания. / Под ред. Шияна Б.М. – М.,1988. – 284 с.
19.      Теория и методика физического воспитания. / Под ред. Ашмарина Б.А. –М., 1990. – 325 с.
20.      Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів:Світ, 1993. – 184 с.
21.      Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-хчастинах: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2001.