ТУРИЗМ, ЯК чинник РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХСИЛ УКРАЇНИ
Досвід соціально-економічного розвитку провідних країн показує, що перехід світової спільноти на якісно інший рівень орієнтований на мобілізацію інтенсивних джерел зростання і, перш за все, на посилення ролі людського чинника і формування працівника нової якості як основи продуктивних сил. Вирішення вищезгаданих проблем тісно пов'язане з розвитком туризму і курортної справи, які з одного боку, є засобом забезпечення фізичного і психічного благополуччя нації і розвитку особистості. З іншого боку, туризм, функціонуючи як галузь, сприяє збільшенню суспільного багатства за рахунок відновлення трудових ресурсів, забезпечує зайнятість населення і дозволяє вирішувати багато інших соціально-економічних завдань курортно-туристичнних регіонів країни.
Найважливішою тенденцією в розвитку національної і світової економіки останніми роками стало безпрецедентне зростання впливу і ролі туризму, який сьогодні є однією з галузей, що найдинамічніше розвивається. Унікальність туризму на сучасному етапі розвитку суспільства полягає в тому, що жодна інша галузь не володіє таким величезним потенціалом зростання, генерування прибутку і залучення населення до виробництва. Це — галузь, що сприяє розвитку і стабілізації господарств багатьох регіонів, дозволяє вже сьогодні деяким країнам фактично жити за рахунок туризму. Експерти оцінюють вклад туризму у ВВП розвинених країн приблизно на рівні 5,5% [4].
За прогнозом Всесвітньої туристичної організації до 2020 року число міжнародних туристичних поїздок зросте з 564 млн. до 1,6 млрд. в рік, тобто майже в 3 рази; доходи від туризму, у свою чергу, зростуть з 399 млрд. дол. до 2 трлн. дол. в рік, тобто в 5 разів [6]. Потрібно враховувати, що ці показники характеризують лише об'єми міжнародного туризму, який більшою мірою є об'єктом дослідження учених, політиків і громадських організацій. Що ж до внутрішнього туризму, то на його долю доводиться до 80% загального числа туристів в світі [6]. На думку більшості дослідників, туристична галузь є такою ж крупною галуззю суспільного виробництва (а в багатьох країнах навіть більше), як сільське господарство або основні галузі промисловості (автомобільна, електронна, сталеливарна та інші) [1].
Проте слід констатувати, що туризм і санаторно-курортна сфера не отримали в Україні належного розвитку ні в умовах централізованої економіки, ні в роки реформ. По існуючих експертних оцінках, туристичний потенціал України використовується не більш, ніж на 8-10%. Вклад внутрішнього ринку туристичних послуг в національний дохід країни складає лише близько 1%. При здійсненні ж продуманої державної політики в області планування і управління туризмом ці цифри можуть зрости в багато разів. Враховуючи різноманіття природних і антропогенних туристично-рекреаційних ресурсів, які має в своєму розпорядженні Україна [5], у наявності істотний розрив між розвитком туристично-рекреаційної галузі в регіоні і в світі в цілому. В той же час, розвиток туризму може істотно вплинути на вихід країни з глибокої соціально-економічної кризи, згладити наслідки соціальної напруженості шляхом створення нових робочих місць, а також необхідних умов для відновлення моральних і фізичних сил населення, що визначає основу для підвищення продуктивності праці і економічного зростання.
Питання впливу розвитку туризму на проблеми управління людськими ресурсами, політику зайнятості, відтворення здоров'я як соціально-ринкового ресурсу життєздатності економіки є на сьогоднішній день найбільш значимими і в той же час найменш дослідженими.
Крім того, туризм бере участь у відтворенні трудових ресурсів не лише в прямому відношенні — шляхом створення робочих місць, у тому числі з врахуванням мультиплікативного ефекту, але і в непрямому — за допомогою зміцнення суспільного і індивідуального здоров'я як соціально-ринкового ресурсу економіки. Туризм різною мірою впливає на життя місцевого населення, його матеріальну і духовну діяльність, систему цінностей, суспільну поведінку, інтереси. У регіоні, де спостерігається соціально-культурна активність, де туризм носить традиційний характер і кількість туристів поступається чисельності місцевого населення, а їх культурний рівень приблизно однаковий, не спостерігається особий вплив туризму. Проте у ряді промислово розвинених регіонів зростання туризму може привести до значних змін в соціальній структурі, довкіллі і місцевій культурі. Дія туризму на життя місцевого населення, як частині продуктивних сил може бути як позитивним, так і негативним (таблиця).
Таблиця — Вплив туризму на продуктивні сили України [2]
Позитивні аспекти:
Негативні аспекти:
Створення робочих місць;
Збільшення доходів, і, як наслідок, підвищення рівня життя місцевого населення;
Прискорення процесу урбанізації, розвиток міських служб, інфраструктури, культурних організацій;
Прискорення соціальних і культурних процесів;
Відродження місцевих культурних цінностей, розвиток народної творчості, традицій, звичаїв, народних ремесел;
Підвищення попиту на сільгосппродукцію і товари місцевого виробництва;
Охорону і відновлення місцевих пам'ятників культури;
Розширення природних комплексів;
Підвищення привабливості регіону;
Пожвавлення місцевого культурного життя.
Поляризація і комерціалізація інтересів різних груп населення;
Зростання долі некваліфікованої праці;
Зростання числа відхилень від суспільних норм поведінки (алкоголізм, хуліганство, проституція);
«Ерозія» сім'ї (розлучення, легке відношення молоді до життя);
Комерціалізація культури;
Втрата самобутності конкретного туристичного напряму;
Конфлікти між місцевим населенням і туристами.
Негативні дії туризму можуть бути викликані перш за все його спонтанністю, відсутністю попередньої підготовки і контролю. У таких умовах місцеве населення не має можливості пристосовуватися до змін, що відбуваються. Задоволення туристичних потреб не повинне завдавати збитку соціальним і економічним інтересам населення регіонів і країнам, які відвідують, культурним і історичним цінностям, довкіллю, природним ресурсам. Більшості негативних аспектів можна уникнути шляхом комплексного планування розвитку туризму і впровадження сучасних методів управління цим процесом (посилення контролю над використанням територій і ресурсів, проведення політики освіти місцевого населення), а також шляхом визначення критеріїв його найбільш ефективних напрямів, які є основою для вибору і послідовного їх розвитку. До ряду останніх відноситься оцінка конкурентоспроможності регіонів України з точки зору їх туристичного потенціалу. Пропонується оцінити рівень конкурентоспроможності шляхом розрахунку інтегрального показника (за методикою В.Плюти) [3], що складається з наступних компонент, виявлених за допомогою апріорного ранжирування:
Z1 – соціально-екологічний розвиток регіону (включає наступні показники: чисельність населення регіону, чол.; середньомісячна заробітна плата, грн.; збільшення (зменшення) заборгованості по виплаті заробітної плати %; рівень безробіття — % до економічно активного населення; шкідливі викиди в атмосферу від стаціонарних і пересувних джерел забруднення на кв.км., т.);
Z2 – культурний розвиток регіону (включає наступні показники: кількість установ культури і мистецтва в регіоні, од.; забезпеченість населення установами культури %; відвідуваність населенням установ культури і мистецтва, рази);
Z3 – курортно-оздоровчий розвиток регіону (включає наступні показники: кількість санаторіїв в регіоні, місць; кількість пансіонатів і будинків відпочинку, місць; кількість дитячих оздоровчих таборів, місць);
Z4 – розвиток готельного комплексу в регіоні (включає наступні показники: кількість готелів і місць для тимчасового мешкання, од. номерів; інфраструктура розвитку готельного комплексу, доля номерів охоплених послугами до загальної кількості номерів %; доля використання номерного фонду, од.);
Z4 – туристичні потоки в регіоні (населення, що виїжджає з регіону в туристичних цілях, чол. у рік; кількість туристів, що приймаються регіоном, чол. у рік).
В результаті проведених розрахунків був отриманий інтегральний показник конкурентоспроможності регіонів України з точки зору розвитку туризму (рисунок1).
/>
Рисунок.1. Інтегральний показник конкурентоспроможності регіонів України з точки зору розвитку туристичних послуг за 2007 р.
Таким чином, можна зробити висновок, що при оцінці туристичного потенціалу регіону велике значення має рівень його забезпеченості рекреаційними, туристичними і соціально-екологічними ресурсами, що відбивається безпосередньо на рівні розвитку продуктивних сил як конкретного регіону, так і країни в цілому. Проведений аналіз показав, що найбільш розвиненим з точки зору туризму виявився Львівський регіон, а найменш – Тернопільський.
В результаті розрахунків регіони України можна розділити на п'ять зон з точки зору розвитку туристичної інфраструктури: до першої найпривабливішої зони відносяться регіони, конкурентоспроможність яких знаходиться в діапазоні [0,4-0,5], до другої [0,3-0,4], до третьої [0,2-0,3], до четвертої [0,1-0,2] і до п'ятої [0-0,1]. Різниця між першою і п'ятою групами рівнів конкурентоспроможності розвитку туристичної інфраструктури складає 4,9 разів, що свідчит про наявність резервного рекреаційного потенціалу вітчизняного туризму.
Література
1. Кекушев В.П, Сергеев B.П., Степаницкий В.Б. Основы менеджмента экологического туризма. учеб. пособ. — М.: Изд. МНЭПУ, 2001. — 60 с.
2. Макаренко С.Н., Саак А.Э. История туризма. -Таганрог: Изд. ТРТУ, 2003. — 94 с.
3. Плюта В. Сравнительный многмерный анализ в экономических исследованиях: методы таксономии и факторного анализа. – М.: Статистика, 1980. – 152 с.
4. Рейтинг туристических стран мира. Режим доступа: rating.rbc.ru/article.shtml?2006/09 /27/31152123
5. Украина имеет туристический потенциал. Режим доступа: www.otpusk.com/news/ 87530.html
6. www.unwto.org/index_r.php Ссылки (links):
rating.rbc.ru/article.shtml?2006/09www.otpusk.com/news/87530.html