МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедрафілософії і політології
Реферат
Натему
«Типита механізми соціокультурної динаміки»
2010р.
План
Сутністьсоціокультурної динаміки
Типисоціокультурної динаміки
Механізмита джерела соціокультурної динаміки
Список використаної літератури
Сутністьсоціокультурної динаміки
Динамікакультури — це одна з базисних, фундаментальних характеристик феномену культури.Вона стосується як змісту, сутнісних ознак самого явища, так і багатоманітнихйого інтерпретацій. Динамічна природа культури, мінливість її форм роблятьпринципово неможливим однозначне тлумачення самого поняття«культура», яке б вичерпно охоплювало її об'єктивно-істинну суть.
Термін«динаміка культури» ввійшов у науковий обіг у 30-х роках минулогостоліття з виходом у світ фундаментальної чотиритомної праці Питирима Сорокіна«Соціальна і культурна динаміка». В ній досліджуються історіякультури від найдавніших часів, зміна різних культурних стилів, тобто перехідвід однієї культурної системи до іншої. Стійке входження цього поняття внауковий простір відбулося в другій половині XX століття. Це пов'язано зпоглибленням наукових уявлень про зміни в культурі, їх характер і обсяг, пробагатоманітність динамічних типів і форм культури, про джерела і передумовикультурного руху.
Динамікакультури — це зміни в самій культурі й у взаємодії різних культур, для якиххарактерні цілісність, наявність упорядкованих тенденцій, а також чітковиражена спрямованість, вектор руху. Друге значення цього терміна — розділтеорії культури, в межах якого вивчаються процеси змінюваності в культурах, їхзумовленість, спрямування, характер вияву, а також закономірності адаптаціїкультури до нових умов, чинники, що обумовлюють зміни у культурі, умови ймеханізми, які регулюють ці зміни.
Вихіднимий універсальними для розуміння динаміки культури є культурні зміни, тобто різністани культури в двох і більше тимчасових точках. Культурні зміни — це будь-якітрансформації культури, в тому числі й такі, які позбавлені цілісності, чітковираженої спрямованості руху. Поняття динаміки культури тісно пов'язане зпоняттям «культурні зміни», але вони не тотожні. Культурні змінивміщують більше руху з менш виразними і яскравими характеристиками, ніж ті, щовластиві культурній динаміці.
Науково-філософськаінтерпретація динаміки культури виявляє різні якісні характеристики властивогоїй руху: еволюцію культури, революцію культури, культурний прогрес, культурнийрегрес, культурну епоху, культурний ренесанс, культурний декаданс, кризукультури (цивілізації), безвихідь культури (цивілізації).
Нагромадженняу світовій науковій думці величезного обсягу ідей, уявлень і концепцій даєзмогу розглядати науково-філософську динаміку культури з різнихпізнавально-гносеологічних позицій. Складність самого феномену культури та їїкомпонентів, внутрішня суперечність і неочевидність змін у культурі даютьпідстави говорити про різні підходи до вивчення динаміки культури як прорівноймовірні й такі, що взаємодоповнюють один одного.
Аналітичнідослідження вбачають у динамічній зміні значущість поступально-лінійнихфакторів розвитку. Разом з тим очевидно, що цей вид динаміки культури є далеконе єдиним і часто не провідним за своїм значенням. Як правило, він доповнюєтьсяабо чергується з фазовими, циклічними чи етапними змінами, які можутьпереростати у хвильовий розвиток, у рух по колу.
Конкретно-історичнімоделі культури переживають епохи становлення, або, за Дюркгеймом,«новаторські періоди», органічного розвитку (А. Сен-Сімон, О. Конт),«квітучої складності» (К. Леонтьєв), нарешті критичні або «падаючі»(В. Розанов) епохи кризи, занепаду й історичної безвиході. У своїй цілісностіце ступені висхідних і низхідних змін.
Уцілому для динаміки культури характерний стійкий порядок взаємодії їїкомпонентів, періодичність, стадіальність, спрямованість. Процес дінамікикультури слід інтерпретувати як вияв здатності складних соціальних системадаптуватися до змінних зовнішніх і внутрішніх умов свого існування. Закониперебігу культурно-історичних процесів не менш об'єктивні, ніж власне природнізакономірності. Виявлення об'єктивно істинної природи культури, її динамікиздійснюється в різних концепціях і школах культурологічних знань.
Типисоціокультурної динаміки
Вкультурології культурна динаміка описується трьома основними типами взаємодії:фазовою або етапною; циклічною і інверсійною. Найбільш проста концепціякультурного розвитку — традиційна теорія лінійного прогресу, тобтоцілеспрямованого поступального руху культурних форм, який розуміється в дусіеволюціонізму як удосконалення людського роду, суспільства, окремої людини, атакож результатів її матеріальної і духовної діяльності. Цей тип культурноїдинаміки отримав назву фазового, або етапного. Для його вивченнявикористовується метод історичної періодизації, провідним критерієм якого єдомінантний тип суспільних відносин, тобто соціальність як така. Ядром їївиступають класові інтереси в одному з своїх провідних різновидів — майновихпереваг, а складається вона під впливом чинників найрізноманітнішого рівня. Типсоціальності складається на основі переважання міжособистісних відносин вдоіндустріальному суспільстві, товарно-грошових чинників в індустріальному абож чинників, які формують масове суспільство у постіндустріальному суспільстві.
Врамках історичного матеріалізму концепція формаційного розвитку культуриутверджувала основним чинником зміни у способі виробництва. Відповідно до цихзмін виділялися і основні періоди лінійного розвитку світової культури, якіпороджували відповідні типи культури: первісну, рабовласницьку, феодальну,буржуазну і соціалістичну. Як передбачалося, зміна характеру виробництва тягнеза собою і зміну суспільного устрою, а разом з ним і культури.
Якщозмінити масштаб і ввести стадіальний критерій універсального рівня, токультурна динаміка людського суспільства проявиться як загальносвітовий процесзміни всесвітньо-історичних епох: Первісність, Старовина, Середньовіччя, Новийі Новітній час. Динаміка оцінюється в цьому випадку як комплексне поступальнесходження людського співтовариства сходинками історичного прогресу.
Фундаментфазового типу культурної динаміки — соціокультурне перетворення. Воно має місцеколи новий стан виникає внаслідок зміни колишнього стану під впливомінтенсивних процесів суспільного оновлення. Розрізнюють три основних видиперетворень: реформу, трансформацію і революцію.
Реформою називається зміна,перевлаштування певної частини соціокультурного життя, яка не знищує основіснуючого порядку. У суспільній теорії і практиці до реформ зараховують більшабо менш прогресивні перетворення, певний крок до покращення.
Під трансформацієюрозуміють сукупність явищ і процесів, які поступово і ненасильницьким чиномприводять соціокультурну систему до принципово нової якості відносин.
Революцію визначають як глибоку якіснузміну у розвитку. Стосовно ж соціокультурного середовища говорять продокорінну, як правило, насильницьку зміну найголовніших традиційних цінностей істереотипів (поведінки, свідомості, мислення), зміну ідеології, крутий поворотдержавної політики в області культури, кардинальне перетворення соціальногоскладу інтелігенції.
Циклічнийтип культурноїдинаміки виходить з уявлення про те, що зміни у світі підпорядковані законуповторюваності, оборотності. Кожна культура проходить певний життєвий цикл віднародження до смерті, рухаючись по замкненому колу до початкового стану хаосу.Подібні погляди були поширені у V-IV ст. до н.е. у грецькій (Арістотель,Полібій) і давньокитайській (Сима Цянь) філософії.
Ідеяциклічності протистояла ідеї прогресивного поступального розвитку людськоїкультури і у ХIX-XX ст., знайшовши своє відображення в теоріїкультурно-історичних типів М.Я.Данилевського, в понятті «культурнихорганізмів» концепції О.Шпенглера, кругообігу «локальнихцивілізацій» А. Тойнбі.
Змінив рамках циклу виявляються повторюваними, суспільства рухаються за подібнимитраєкторіями протягом багатьох поколінь. Сприйняття часу в них також циклічне,тобто таке, яке періодично повертається до початкової точки. Тому минулепоетизується в легендах про «золоту» добу, яка уявляється найкращою,гідною наслідування і відтворення.
Щеодним типом соціокультурної динаміки називають інверсію, яку іноді розглядаютьяк окремий випадок циклічних змін. Однак це не зовсім правильно, бо інверсіяописує зміни, які рухаються не по колу, а здійснюють маятникові рухи — відодного полюса культурних значень до іншого і назад. Такий тип динаміки виникаєу суспільствах, де не склалося стійке культурне ядро, «золотасередина» або міцна структура. Тому ослаблення жорсткої нормативності іобмежень може приводити до розпущеності звичаїв, повна покірність існуючимпорядкам і їх носіям може змінюватися «безглуздим і нещадним бунтом»,розгул пристрастей і чуттєвості може поступитися місцем крайньому аскетизму ірозсудливому раціоналізму. Чим менше ступінь стабільності суспільства і чимслабкіше налагоджені відносини між його різними компонентами, тим більшогорозмаху набувають повороти в його духовному і політичному житті.
Інверсійнахвиля може охоплювати найрізноманітніші періоди — від декількох років додекількох століть. Інверсійний характер мали зміни культури в різні часи і врізних суспільствах. У вітчизняній історії на певному етапі такий характер мавперехід від язичництва до монотеїзму, що супроводжувався знищенням попередніхкультів, від релігії до атеїзму, що призвів до руйнування колишніх святинь,огульної критики релігії і розправ зі священиками, від культурної ізоляції доінтенсивного наслідування західних зразків, від державно-партійногототалітаризму до плюралізму як прямо протилежних моделей політичного ікультурного життя.
Механізмита джерела соціокультурної динаміки
За десять тисяч років свого розвитку людська культурапройшла шлях від кам'яної сокири до освоєння космосу. Вона ніколи не залишаласянерухомою: зародившись, розвивалася і поширювалася з одного регіону в інший,передавалася від минулих поколінь сьогоденням і майбутнім, весь часпоповнювалася новими матеріальними та духовними продуктами. Численні ірізноманітні види культурних змін були визначені в культурній антропологіїпоняттям «культурна динаміка», яке має на увазі всі види змін, що відбуваютьсяв культурі і людині під впливом зовнішніх і внутрішніх причин. Сьогодні задопомогою цього поняття в цілому ряді гуманітарних наук описуються різноманітнімодифікації культури, їх причини, джерела і результати.
Зміни є невід'ємною властивістю культури і включають всебе як внутрішню трансформацію культурних явищ (їх зміни у часі), так ізовнішні зміни (взаємодія між собою, пересування в просторі і т.п.). Завдякицьому відбувається поступальний рух культури, її перехід від одного стану доіншого.
Зовнішні зміни проявляються як через розширення вжеіснуючих, так і через виникнення якісно нових культурних форм. При цьому змінив культурі протікають або у формі активізації, або у формі уповільнення, щознаходить своє вираження в темпах і ритмах динаміки культури, а також у різнихїї видах і формах.
У процесі культурних змін народжуються, фіксуються іпоширюються різні елементи культурного досвіду. Значення, вплив і ступіньпоширення цих елементів залежить багато в чому від джерела їх виникнення. Укультурній антропології прийнято виділяти наступні джерела культурної динаміки:інновації, звернення до культурної спадщини, запозичення, культурна дифузія.
Інновації є винахід нових образів, символів, норм іправил поведінки, нових форм діяльності, спрямованих на поліпшення умов життялюдей, формування нового типу мислення чи сприйняття світу. Причинамивиникнення новацій є неприйняття окремими індивідами або групами панівнихкультурних цінностей, регулятивних норм, традицій, звичаїв, правил поведінки тапошук своїх власних шляхів культурного і соціального самоствердження. Цеозначає, що новації виникають як у традиційних, так і в модернізованихкультурах. На масовому рівні творцями культурних інновацій нерідко виступаютьвихідці з інших країн або інший соціокультурного середовища, що опиняютьсягетерогенними для даного суспільства.
Історія походження тих чи інших новацій показує, що їхносіями виступають ті верстви суспільства, які не знаходять собі гідного місцяв культурній дійсності або існуючі типи культурної діяльності. Протекожне нововведення в тій чи іншій мірі приречене на неприйняття. Якщо воно виявляється несумісним з традиційнимиосновами культури, якщо на нього відсутній попит, якщо в ньому немаєзацікавленості у якої-небудь групи суспільства, тоді воно не знаходить свогомісця в даній культурі. Історія культури знає безліч прикладів того, яккультурні нововведення відторгалися і віддавалися забуттю, якщо вони невідповідали потребам і інтересам відповідної соціокультурного середовища. Інавпаки, соціальне замовлення народжував потік культурних новацій, якіодержували визнання всього суспільства.
Звернення до культурної спадщини як джерело культурноїдинаміки означає переоцінку та використання в нових умовах всієї сукупності культурнихдосягнень даного суспільства та його історичного досвіду. Таке спадщина має длясуспільства позачасовий культурною цінністю, так як до нього ставлятьсяунікальні культурні досягнення, які не залежать від часу їх появи, якіпереходять до нових поколінь і в нові епохи.
Діалектика культурної динаміки полягає в постійномупереході від минулого до сьогодення та майбуття. Накопиченому досвіду минулогопротистоїть повсякденна практика сьогодення, що вимагає постійної розшифровкиколишнього культурного досвіду, його пристосування, відбору та інтерпретації.
Цінності і символи, втілені в пам'ятниках минулого,стають важливим чинником нової культури. При цьому вони повинні не тількизберігатися, але і відтворюватися, розкриваючи свій сенс для нових поколінь.Звернення до культурної спадщини минулого покликане забезпечити підтримкузвичних смислів, норм і цінностей, що склалися в суспільстві. Ці смисли, нормиі цінності перетворюються в канони або зразки, перевірені багаторічноюпрактикою; проходження їм забезпечує звичні умови життя. Ті елементи культурноїспадщини, які передаються з покоління в покоління і зберігаються протягомтривалого часу, забезпечують самобутність культури. Зміст самобутностістановлять не тільки традиційні явища культури, але й більш рухливі їїелементи: цінності, норми, громадські інститути.
Значну роль у культурній динаміці відіграють культурнізапозичення, тобто використання предметів, норм поведінки, цінностей, створенихі апробованих в інших культурах. Даний вид культурної динаміки розвивається втих випадках, коли одна культура підпадає під вплив іншої, більш розвиненою.Однак при цьому більшість людей менш розвиненої культури, незважаючи назапозичення елементів іншої культури, зберігають чимало звичаїв, норми іцінності, властиві їх рідній культурі.
Культурні запозичення є найбільш поширеними джерелами культурних змін упорівнянні з усіма іншими. Це джерело культурноїдинаміки може носити як прямий (через міжкультурні контакти індивідів), так інепрямий характер (через дію ЗМІ, споживані товари, освітні заклади тощо).Однак у процесі запозичення народ-реципієнт запозичує не все підряд, а лише те,що є близьким його власної культури, може принести явну чи приховану вигоду,дасть перевагу перед іншими народами, відповідає внутрішнім потребам даногоетносу.
Характер, ступінь і ефективність культурних запозиченьвизначають, в основному, такі фактори:
— інтенсивність контактів (часте взаємодія культур веде до швидкогозасвоєння інокультурних елементів);
— умови міжкультурних контактів (насильницькі контактипороджують реакцію відторгнення);
— ступінь диференціації суспільства (наявністьсоціокультурних груп, готових прийняти нововведення);
— сприйнятливість до чужої культури (здатність змінювати свою поведінку взалежності від зміни культурного контексту).
Найбільш поширеним прикладом культурних запозичень може служити мода.
До числа джерел культурної динаміки відноситься такожсинтез, що представляє собою взаємодію і з'єднання різнорідних культурнихелементів, в результаті якого виникає нове культурне явище, що відрізняєтьсявід обох складових його компонентів і має власне якість. Синтез має місце втому випадку, якщо яка-небудь культура освоює досягнення в тих сферах,недостатньо розвинених в ній самій, але при цьому зберігає притаманну їйвихідну основу і залишається самобутньою.
У сучасних умовах синтез є важливим джерелом культурнихперетворень у багатьох країнах, що розвиваються. Як найбільш яскравий прикладплідної з'єднання власних національних і інокультурних елементів зазвичайнаводиться Японія, а також ряд країн Східної і Південно-Східної Азії (ПівденнаКорея, Тайвань, Сінгапур та ін.)
Списоквикористаної літератури
1. Введение в культурологию: Учеб.пособие для вузов / Рук. автор, кол. Е.В. Попов. — М., 1995. — С. 336.
2. Вернадский В.И. Философские мыслинатуралиста. — М., 1988.
3. Бердяев Н.А. Смысл истории. — М.,1990.
4. Джонсон Д. Люси. Истоки родачеловеческого. — М., 1984.
5. Мид М. Культура й мир детства. —М., 1988.
6. Канарский А.С. Диалектикаэстетического процесса. Генезис чувственной культури. — К., 1982.
7. Кууси П.Этот человеческий мир. —М., 1988.
8. Тейяр де Шарден П. Феноменчеловека. — М., 1987.
9. Шевнюк О.Л. Культурологія.Навчальний посібник. К., 2004. – с.75-78.
10. Кравець М.С., Семашко О.М., ПічаВ.М. Культурологія. Навчальний посібник. Львів, 2003. – с.38-41.
11. Українська та зарубіжна культура:Навч. Посіб. М.М. Закович та інші; За ред. М.М. Заковича. – К.,2001. – с.77-81.