Формування гуманітарної політики Євросоюзу

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин Кафедра міжнародної інформації Реферат на тему: „Формування гуманітарної політики Євросоюзу” Виконав студент І-го курсу ІІ-ої групи Відділення МІ Приходько Владислав Вікторович Викладач Кривоніс

Р.А. Київ 2004 План роботи Вступ 2 Розділ 1. Передумови, зародження та еволюція європейського об’єднання 1. Розвиток концепцій єдиної Європи. Витоки європейського федералізму 3 1. 2. Європейські інтеграційні процеси ХХ ст 5 1. 3. „На шляху до Євросоюзу” 6 Розділ 2. Європейська Ініціатива в Області

Демократії і Прав Людини (ЄІДПЛ) 1. Загальна концепція 2. Гранти ЄІДПЛ 3. Реалізація програми „Демократія і права людини” 9 2. 4. ЗМІ за демократію 5. Основні законодавчі інститути і документи ЄС, що закріплюють права людини 10 Розділ 3. Благодійна діяльність ЄС, гуманітарна допомога 11 3. 1.

Що таке ECHO? 2. Мандат ECHO 11 3. 3. Діяльність ЕСНО в регіоні Північного Кавказу як приклад сумлінної праці заради добробуту мирного населення 12 Розділ 4. Програма ЄС „YOUTH” – нові можливості для молоді Європи 12 Розділ 5. Охорона навколишнього середовища в контексті діяльності ЄС 13 Висновки 14 Список використаних джерел 15 Вступ

Актуальність теми реферату: Україна після проголошення незалежності веде пошук власного місця в європейських інтеграційних процесах1. Ключовим напрямком зовнішньої політики України та її стратегічним курсом визнано вступ до ЄС. Отже, сьогодні українські політологи як ніколи зацікавленні у вивченні діяльності ЄС для того, щоб власноруч розробити особливості власної лінії у

Євросоюзі. І хоча ЄС – це об’єднання європейських держав переважно на економічній основі, на думку багатьох вчених, одним з найважливіших аспектів діяльності ЄС є формування його гуманітарної політики, а саме захист прав і свобод людини в сучасному суспільстві, пошуки вирішення інформаційних, освітніх, правових та навіть екологічних проблем в контексті гуманітарної діяльності.

Методи дослідження: теоретичні – аналіз джерел з даної проблеми, систематизація і узагальнення літературно-критичного матеріалу, зібраного в процесі дослідження; практичні – узагальнення спостережень. Об’єкт дослідження – різногалузева діяльність Євросоюзу. Предмет дослідження – історичний процес формування європейської спільності, функціональність різноманітних підрозділів

ЄС, запровадження нових політико-правових засобів вирішення соціальних, культурних питань. Мета дослідження: проаналізувати загальний стан систем соціального і культурного забезпечення народів Європи, дослідити особливості гуманітарної політики ЄС для її подальшого вдосконалення в майбутньому, визначити принципи реалізації інтеграції в Європі. Структура роботи. Реферат включає вступ, п’ять розділів, висновок.

Розділ І висвітлює витоки й еволюцію ідей і концепцій єдиної Європи, а також коротко характеризує історію розвитку європейського інтеграційного процесу. У ІІ розділі розглядаються основні концепції і положення гуманітарної політики Євросоюзу. Зокрема більш детально досліджено питання Європейської Ініціативи в Області Демократії і Прав

Людини (ЄІДПЛ) як приклад проекту, створеного Євросоюзом з метою зміцнення та покращення соціально-правової бази жителів усіх регіонів Європи. У наступному ІІІ розділі висвітлено інший аспект гуманітарної політики Євросоюзу – благодійність та гуманітарна допомога. В цьому розділі дана оцінка основному проекту у цій сфері – „ЕСНО”. В IV розділі коротко розглянуто питання освіти та працевлаштування молоді в

Європі, а також альтернатива ЄС – проект „YOUTH”. V розділ присвячено вивченню проблем охорони навколишнього середовища в Європі та політики ЄС у вирішенні даної проблеми. У висновках було зроблено спробу стисло узагальнити досліджений матеріал. 1. Передумови, зародження та еволюція європейського об’єднання Аналіз сучасного стану розвитку ЄС та його політичної, економічної, соціальної та гуманітарної діяльності

неможливий без врахування історії розвитку ідеї об’єднання Європи та основних теоретичних підходів, що були започатковані та розвивалися протягом декількох сторіч Європейської історії. 1. Розвиток концепцій єдиної Європи. Витоки європейського федералізму В історичному аспекті однією з перших інтеграційних концепцій, що ставила за мету підведення теоретичного підґрунтя під процеси

європейського об'єднання, був саме федералізм2. Намагаючись запобігти міждержавним конфліктам у Європі, відомі європейські мислителі й політичні діячі все частіше схилялися до думки про необхідність обмеження державного суверенітету. Розглядаючи державу та її інтереси як першопричину міждержавних суперечностей, що спричинюють воєнні конфлікти, прихильники "єдиної Європи" висловлювались за необхідність утворення наднаціонального об'єднання, яке

керувалося б, в першу чергу, спільними інтересами, а не інтересами окремих держав. Ця мета залишалася незмінною протягом століть. Змінювалися лише задачі, форми та методи досягнення такого об'єднання. Серед перших відомих політичних проектів об'єднання європейських держав виділяється розроблений на початку

XIV ст. легістом короля Франції Філіпа XIII П'зром Дюбуа план "Повернення святої землі". Проект проголошував ідею поновлення на релігійній основі втраченої єдності європейських народів і передбачав утворення церковного собору та арбітражного трибуналу, які мали підтримувати мирне співіснування між християнськими державами та вести спільну боротьбу проти мусульман.

У 1464 р. король Богемії Подебрад висунув проект об'єднання християнських держав, який передбачав не стільки утворення європейського об'єднання, скільки усунення міждержавних протиріч у Європі. З цією метою пропонувалося скликати сейм із представників шістнадцяти королівств, який мав грати роль арбітражного суду у вирішенні конфліктів та забезпечувати спільну боротьбу проти Османської імперії. Пізніше, у 1617 р. радник Генріха

IV герцог Сюллі виступив з ідеєю "Великого плану", що передбачав утворення федерації з п'ятнадцяти християнських держав, очолених сенатом, до якого мали увійти 66 представників. Основна мета об'єднання - утворення європейської армії для підтримання стабільності та боротьба із зовнішньою загрозою. Подібні ідеї розроблялися також Еріком Лакруа, який запропонував у 1623 р. зробити

Венецію столицею Європи. В 1693 р. Уільям Пенн у роботі "Есе по сучасному та майбутньому миру в Європі" підтримав ідею утворення європейського собору, парламенту чи, навіть, держави. Аналогічними проектами був захоплений один із відомих представників французького просвітництва XVIII ст. абат Сен-П'єр, який видав у 1713 р. свій "

Проект вічного миру в Європі"3. В 1795 р. відомий німецький філософ Еммануїл Кант написав схожий філософський "Проект вічного миру". Обидва проекти передбачали утворення Сенату чи постійно діючого Конгресу, рішення яких були б обов'язковими для держав-учасниць. Таким чином, не дивлячись на різноманітність європейських проектів, вони були досить схожими за своїми

складовими: об'єднання держав; підпорядкування рішенням європейського Сенату або Сейму; арбітражне вирішення конфліктів; утворення армії для застосування санкцій та ведення зовнішніх військових дій, насамперед, проти Оттоманської імперії. Ці проекти, а також розроблені пізніше такими відомими теоретиками та філософами, як Анрі Сен-Симон (представник утопічного соціалізму),

П Ж. Прудон (ідеолог одного з напрямків анархізму), французький письменник Віктор Гюго, який вперше вжив термін Сполучені Штати Європи, мали в своїй більшості абстрактно-теоретичний характер. Ідеологи єдиної Європи керувалися романтичною ідеєю відновлення втраченої єдності шляхом поступового зростання серед народів розуміння своєї

європейської ідентичності, що, у свою чергу, створило б можливості для встановлення "вічного миру" на континенті. При цьому зовсім не враховувалися політичні, економічні та соціальні реалії. І все ж, в історії Європи мали місце, хоча і не чисельні, плани об'єднання європейських держав, які пропонували більш-менш реальні шляхи досягнення цієї мети. Саме вони стали основою сучасних інтеграційних проектів.

Найвідомішими серед них е пангерманські проекти богослова Поля де Лагарда, історика Генріха фон Трітцке та економіста Фредеріка Ліста, що передбачали об'єднання Європи навколо міцного економічного центру на чолі з Німеччиною. Новий економічний союз мав об'єднати навколо Німеччини такі держави та території, як Австрія, Швейцарія,

Нідерланди, Фландрія, Чехія, Угорщина і, згідно деяким планам, Франція. Один з таких проектів, опублікований у 1893 р. у вигляді памфлету, змальовував майбутнє Європи в середині XX ст. як митний союз держав - Мійеіеигора. Ядром союзу мала стати Німеччина, яка поновила свої "природні кордони від Трієста до Ейдера та від Іпра до Мемеля", разом

із Польщею, Рутенієм, Прибалтійськими країнами, Румунією, Сербією, можливо, Албанією, Болгарією та Грецією. Аналогічну думку про необхідність об'єднання навколо Німеччини таких європейських країн, як Австрія, Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Скандинавські країни, а також підписання відповідної угоди з

Великобританією висловлював відомий прихильник федеративного майбутнього Європи Костянтин Франц4. Враховуючи складний характер об'еднувальних процесів у Європі в другій половині XIX ст основу яких продовжували становити силові тенденції, засновані на суб'єктивних факторах (політика Отго фон Бісмарка, спрямована на об'єднання Німеччини "залізом та кров'ю"), деякі прихильники пангерманського об'єднання

Європи намагалися знайти об'єктивні передумови інтеграції навколо Німеччини. Поль Дехи, одним з перших, запропонував упровадити систему концентричних союзів, що спочатку передбачала утворення вузького союзу з німецьких країн у вигляді митної конфедерації з деякими повноваженнями в політичних питаннях. Ширше митне об'єднання, засноване на торгівельних угодах, мало включати всі інші країни Центральної Європи, прибалтійського регіону

і, навіть, Францію. Остання могла б використати цей альянс для ефективної конкурентної боротьби з Великобританією. 1. 2. Європейські інтеграційні процеси ХХ ст. Обговорення проектів об'єднаної Європи значно активізувалося після закінчення першої світової війни. Зростання економічного та політичного впливу Сполучених Штатів Америки; все більше невдоволення пануванням метрополій у колоніях, населення яких

було залучено до воєнних дій; жовтнева революція в Росії, що відколола від Європи третину її території; повоєнна розруха й економічна криза в Європі створили сприятливі умови для відродження ідеї європейської єдності як єдиної можливості виходу з кризи. Встановлення диктаторських режимів у Європі та початок другої світової війни зіграли каталізуючу роль

у справі зростання авторитету ідеї федеративної Європи. Рушійною силою цього процесу став Рух опору, який виступив на підтримку ідеї європейської єдності. Вже у 1939 р. лідер французьких соціалістів Леон Блюм закликав захистити "незалежність націй у рамках федеративної та роззброєної Європи". У 1941 р. в Італії Альтьєро Спінеллі та

Ернесто Россі заснували Європейський федералістський рух. У 1943 р. На засіданні в Мілані була прийнята його програма та стратегія дій, яка вбачала в утворенні європейської федерації єдину можливість для збереження демократичних свобод в Європі й попередження встановлення міжнародної анархії. Розроблені в Маніфесті федералістські ідеї зіграли мобілізуючу роль у становленні

європейського Руху опору проти нацистської Німеччини. В цей час основним гаслом федералістського руху, основною рушійною силою його розвитку були ідеї демократії та свободи. В умовах панування нацизму в Європі серед населення європейських країн з'являлося все більше прихильників ідеї пожертвувати національним державним суверенітетом заради

Європейської Федерації як гаранта миру та безпеки. "Національна не після другої світової війни відбулась актуалізація проблеми європейської інтеграції. Але цього разу значення ідей європейського об'єднання зростає, оскільки вони все більше співпадають із конкретними реаліями міжнародної політики. Об'єднання

європейських країн стає центральним питанням по рядку денного практичної політики держав, воно все частіше обговорюється не лише в широких колах активістів, але й в урядових кабінетах. Протягом 1946-1947 років формуються основні масові організації федералістського руху: Європейський союз федералістів, Соціалістичний рух за утворення Сполучених Штатів Європи, Європейський Рух, Європейська ліга економічного співробітництва.

Одночасно вносяться корективи в концепцію об'єднаної Європи. Центральною ідеєю панєвропеїстів залишається побудова Сполучених Штатів Європи, але вимоги наднаціональності й федералізму проголошувалися у більш м'яких формах. 1. 3. „На шляху до Євросоюзу” У розвитку європейського інтеграційного процесу можна прослідкувати декілька етапів, кожному з яких були притаманні певні риси

й особливості, що знайшло своє відображення в організації Європейських співтовариств, еволюції комунітарної сфери, змінах в інституціональній структурі й характері взаємовідносин між країнами-членами, розвиткові права Європейських співтовариств, досягненнях у економічній, соціальній, валютно-фінансовій, гуманітарній, культурній сферах тощо. Формально датою народження

Європейського співтовариства можна вважати 18 квітня 1951 р коли шість західноєвропейських держав - Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція й ФРН підписали в Парижі Договір про заснування Європейського співтовариства вугілля й сталі (ЄСВС). Під час першого, секторального етапу (1951-1957 роки) євроінтеграційні процеси отримали розвиток переважно у сфері економіки

і мали вузький галузевий характер. Спроби поширити інтеграцію на сферу зовнішньої політики й оборони успіху не мали. Подальший розвиток співробітництва між країнами-членами ЄСВС призвів до усвідомлення необхідності розбудови ширшого й всеохоплюючого економічного об'єднання, а також координації зусиль у галузі мирного використання ядерної енергії.

У 1957 р. ці країни підписали Римські договори, які заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і Євратом. Під час наступного - перехідного етапу (1958-1969 роки) європейська інтеграція охопила переважно ринкову сферу й елементи регулювання сільського господарства. Головними досягненнями цього періоду були запровадження спільного митного тарифу й створення

Митного союзу, який став підґрунтям подальшої економічної інтеграції Співтовариства. Одночасно з утворенням Митного союзу була досягнута лібералізація руху працівників, а також свобода підприємництва й надання послуг у сфері промисловості й торгівлі. Протягом цього періоду було прийнято більшість головних рішень щодо організації спільного сільськогосподарського ринку, визначено принципи механізму й інструменти фінансування

Спільної сільськогосподарської політики ЄЕС. У 1967 р. відбулося злиття інститутів трьох Співтовариств у єдину Раду міністрів і єдину Комісію, які разом із Європейським Парламентом і Судом створили спільну інституціональну систему Європейських співтовариств. У 60-ті роки розпочалися переговори про вступ у ЄС

Великобританії, Данії, Ірландії, Норвегії. На початку чергового етапу розвитку євроінтеграційного процесу (1969-1973 роки) Співтовариство, врахувавши досягнення перехідного періоду, задекларувало наміри активізувати процеси економічної, грошово-кредитної і політичної уніфікації Західної Європи і до 1980 р. трансформувати Європейські співтовариства в Європейський Союз. Під час цього періоду відбулося перше розширення

Співтовариства за рахунок вступу Великобританії, Данії, Ірландії. Однак, амбіційні плани західних європейців були перекреслені першою за післявоєнні часи економічною кризою, яка ускладнила розвиток Співтовариства і на деякий час загальмувала інтеграційні процеси. У 70-х - першій половині 80-х років Співтовариство розвивалося в умовах економічної і фінансової кризи, яка супроводжувалась посиленням

протекціоністських, дезінтеграційних тенденцій і сепаратних дій країн-членів. Внаслідок розширення Співтовариства ускладнилось функціонування його інститутів, досягнення консенсусу між країнами-членами. За цих умов Співтовариству довелось, у першу чергу, сконцентрувати зусилля на збереженні досягнутого рівня інтеграції, пошуках шляхів підвищення ефективності

інституціональної системи. Однак, незважаючи на ускладнення, розвиток євроінтеграційних процесів не припинився, хоча й помітно загальмувався. Інтеграція поширилась на нові сфери, зокрема, соціальну й науково-дослідницьку, регіональний розвиток, розпочалось розширення Співтовариства на Південь. Країни-члени прийняли рішення про заснування Європейської ради як найвищої політичної

інстанції Співтовариства, компетенція якої охоплювала б усі сфери співробітництва, а також про проведення загальних прямих виборів до Європейського Парламенту. У 1986-1992 роках відбувається активізація євроінтеграційних процесів. Після підписання Єдиного європейського акту (ЄЄА) Співтовариство вступило в якісно новий етап розвитку, пов'язаний

із завершенням формування єдиного внутрішнього ринку. ЄЄА надав імпульс інституціональному реформуванню Співтовариства в напрямку розширення повноважень комунітарних інститутів і генералізації принципу мажоритарного голосування, поширив інтеграційні процеси на нові сфери, зокрема, охорону довкілля, а також включив механізм

Європейського політичного співробітництва у правову систему Співтовариства, що підвищило його роль як самостійного суб'єкта міжнародної політики. Формально початок новому етапові розвитку інтеграції було покладено підписанням Маастрихтського договору в 1992 р який заснував Європейський Союз на базі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики й формами співробітництва, визначених

у цьому Договорі5. Країни-члени стали на шлях об'єднання зусиль у реалізації спільної зовнішньої політики й політики безпеки; європейського громадянства; гармонізації юридичних і політичних порядків країн-членів у просторі без кордонів; будівництві Економічного й валютного союзу, введенні єдиної європейської валюти. На початку XXI століття Європейський Союз перебуває на якісно новому етапі своєї еволюції, який визначається

кардинальним розширенням на Схід, проведенням радикальної інституціональної реформи, якісним поглибленням інтеграційного процесу в рамках економічного і валютного союзу. Європейський Союз базується на трьох засадах: 1) Європейське співтовариство (ЄОВС, ЄЕС, Євратом) з доповненнями та формами співробітництва, передбаченими угодою про Європейський Союз (Маастрихтська й Амстердамська угоди);

2) спільна зовнішня політика і політика у сфері міжнародної безпеки; 3) співробітництво у внутрішній та правовій політиці. Якщо європейські договори 50-х років укладалися для сприяння економічному зростанню, підвищенню життєвого рівня з метою запобігти війні, зміцнити мир і свободу, то цілями Європейського Союзу стали: — утворення тісного союзу народів

Європи; — сприяння збалансованому та довгостроковому економічному прогресу, особливо завдяки створенню простору без внутрішніх кордонів; — посилення економічного та соціального співробітництва; — утворення економічного та валютного союзу і створення в перспективі єдиної валюти; утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері, особливо шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в сфері безпеки, а в перспективі — спільної оборонної політики; —розвиток

співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх справ; —збереження та примноження спільних надбань. Європейський Союз планує своє подальше розширення. Число його членів намічається довести з 15 до 26. На приєднання до ЄС претендують Болгарія, Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словакія, Словенія,

Чехія, Естонія. Але, за оцінками Комісії Євросоюзу, з усіх перелічених держав виставленим критеріям (стабільності функціонування національних інститутів, наявності ринкової економіки, конкурентоспроможності на внутрішньому ринку Євросоюзу, готовності прийняти на себе в повному обсязі зобов'язання, пов'язані з членством в ЄС) поки що жодна не відповідає повністю. У грудні 1997 р. Європейська рада остаточно затвердила список першочергових кандидатів, до якого увійшли

Кіпр, Угорщина, Польща, Словенія, Чехія і Естонія. За оцінкою експертів, перші кандидати вступлять у ЄС не раніше 2005 року. Отже на всіх етапах свого розвитку, ідея європейської інтеграції означала для країн Європи шлях до мирного співіснування, тісної економічної, соціальної, політичної взаємодії. Остаточним результатом усіх перетворень став

Європейський союз – наймогутніше об’єднання розвинених економічно та культурно 15 держав Європи (планується розширення до 26). Але підписанню угод про ЄС передував досить тривалий процес побудови європейської інтеграційної моделі і відповідних інститутів Європейського Союзу. І сьогодні ЄС „не стоїть на місці”, а активно розгортає свою діяльність у

Європі та світі. Тож одному із аспектів його політики у сучасному світі – гуманітарній політиці – присвячено наступні розділи. 2. Європейська Ініціатива в Області Демократії і Прав Людини (ЄІДПЛ) 2. 1. Загальна концепція Європейський Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги прав людини і верховенства закону6. Визнання важливого доробку, внесеного неурядовими організаціями (НПО) у захист

і реалізацію цих принципів, лягло в основу Європейської Ініціативи в області Демократії і Прав Людини (ЄІДПЛ), створеної з ініціативи Європейського Парламенту в 1994 році. Програма керується Європейською Комісією і щорічно фінансується з бюджету ЄС. ЄС заснований на принципах загальних для всіх його країн-членів.

Тому ЄС постійно прагне до підвищення своїх власних стандартів демократичного управління, а також до розвитку демократії і зміцненню прав людини в країнах, які не входять до його складу. Політика ЄС у цій області визначена в документі Європейської Комісії "Роль ЄС у розвитку прав людини і демократизації в третіх країнах" від 8 травня 2001 р. Європейська Програма "Демократія і права людини"

є одним з основних інструментів реалізації цієї політики, спрямованих на підтримку неурядових організацій, що працюють у даній області галузі. 2. 2. Гранти ЄІДПЛ Гранти по лінії ЄІДПЛ являють собою прямі виплати некомерційного характеру, які Європейська Комісія направляє НПО, що виконує проекти галузі захисту прав людини і розвитку демократії. Як правило, гранти не перевищують 90% від загальної вартості проекту.

Частина, що лишилася, повинна бути профінансована з інших джерел (за винятком бюджету ЄС). У рамках ЄІДПЛ існує три типи проектів: Макропроекти ЄІДПЛ - проекти, що відбираються на основі відкритого конкурсу заяв і реалізовані організаціями громадянського суспільства. Внесок ЄС у цьому випадку складає не менше 300.000

ЄВРО і не більш 1.500.000 ЄВРО. Цільові проекти ЄІДПЛ - спільні програми, реалізовані на основі партнерства, що включає міжнародні урядові організації (наприклад, Рада Європи) або національні влади. Мікропроекти ЄІДПЛ - проекти, що одержують гранти від ЄС у розмірі до 100.000 ЄВРО і керовані Представництвами Європейської Комісії у відповідних країнах. Концепція мікропроектів базується на уявленні про те, що

громадські організації відіграють основну роль у розвитку прав людини і зміцненні демократичного розвитку суспільства. Насамперед , вони направлені на підтримку місцевих ініціатив цивільного громадянського суспільства товариства. Заявники повинні бути місцевими, офіційно зареєстрованими некомерційними і неурядовими організаціями і можуть виступати в партнерстві з

іншими організаціями. Оцінка проекту здійснюється на основі п'яти критеріїв: відповідність пріоритетам; методологія; життєздатність; якість бюджету й ефективність витрат; компетентність заявника і його здатність та здібність керувати проектами. 2. 3. Реалізація програми „Демократія і права людини” Стратегія Програми "Демократія і права людини” заснована на чотирьох ключових положеннях.

По-перше, гранти в рамках Програми дентифікуються ЄС і, таким чином, відображають і просувають його основні цінності. По-друге, вони сприймаються як щось, що має підтримку Європейського Союзу, що часом допомагає захистити потенційно уразливі елементи громадянського суспільства. По-третє, ці гранти безсторонні і неупереджені з політичної точки зору.

І по-четверте, вони можуть видаватися на підтримку діяльності в області прав людини і демократії на регіональному і міжнародному рівні, що відображає природу ЄС як організації, прихильної регіональної інтеграції. Сьогодні Європейський Союз - економічне і політичне співтовариство, що об'єднує більш 375 млн. чоловік. ЄС продовжує неухильно розвиватися шляхом поглиблення

інтеграції і розширення сфери відповідальності стосовно країн-членів. Народження євро стало важливою віхою на шляху до економічного і валютного союзу. В даний час ЄС готується до безпрецедентного по масштабах розширенню. Ще тринадцять країн поступово ввійдуть у Спілку у перші роки сторіччя, що наступило, деякі з них вже до 2004 р. 2. 4. ЗМІ за демократію Один з важливих проектів у цій галузі, фінансований

Європейською Комісією, називається "ЗМІ за демократію"7. Він націлений на зміцнення незалежності, підвищення професіоналізму, відповідальності плюралістичних ЗМІ в країнах не тільки Західної і Центральної Європи, але і в країніх Східного регіону Європи, а також в інших країнах СНД, що покликано сприяти також зміцненню демократії

і захисту прав людини. Проект передбачає підготовку та організацію семінарів по журналістиці і демократичних стандартах проведення аналітичних, просвітницьких та наукових телевізійних та радіопрограм, допомога у створенні мережі відповідних ресурсів в Інтернет; проведення конференції про ролі регулювальних органів; підготовку серії семінарів-практикумів про правові й етичні аспекти журналістики, ролі ЗМІ у врегулюванні конфліктів, ролі нових

Інтернет технологій у журналістиці і менеджменті засобів масової інформації; розвиток загальнонаціональної кореспондентської мережі; випуск публікацій і довідників для професіоналів в галузі ЗМІ. Проект здійснюється Європейським інститутом засобів масової інформації - неурядовою організацією, що базується в Дюссельдорфі (Німеччина). Такий проект істотно доповнює концепцію

Загальної зовнішньої політики і безпеки ЄС в області прав людини, розвитку демократії і попередження конфліктів. Спільною метою усіх програм є оперативне надання фінансової підтримки ініціативам, спрямованим на захист прав людини, розвиток демократії і сприяння зусиллям по запобіганню і вирішенню конфліктів. Саме ця програма якісно вплинула на стан ЗМІ не тільки у

Зах. Європі, але і в інших регіонах світу, де необхідне втручання спеціалістів з ґрунтовними знаннями у даній сфері. Так, наприклад, у Росії напередодні виборів, представництво ЄС Російської Федерації активно розгорнуло свою діяльність у сфері проведення наукових конференцій, семінарів, консультацій в галузі ЗМІ в рамках проекту „ЗМІ за демократію”. 2. 5.

Основні законодавчі інститути і документи ЄС, що закріплюють права людини Європейський Союз поважає і прагне розвивати універсальні принципи, закладені в Загальній Декларації Прав Людини і Міжнародному Пакті про громадянські і політичні права і Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права. Діяльність ЄС також базується на основних міжнародних

і регіональних інструментах захисту прав людини, включаючи Європейську Конвенцію по Правах Людини. Ці інструменти служать захистові загальних цінностей в області основних свобод і демократичних принципів, що є загальними, нероздільними і взаємозалежними. Повага цих цінностей є умовою ефективного розвитку будь-якого суспільства. Комісія діє в сфері зовнішніх зв'язків відповідно до принципів, закріпленими в проголошеній на самміті

в Ніцці в грудні 2000 року Хартії Основних Прав громадян ЄС, що відображає тісний зв'язок підходів ЄС у проведенні зовнішньої і внутрішньої політики. Хартія, створена на основі таких важливих джерел як Європейська Конвенція по правах людини, конституціональні традиції й інструменти міжнародного права, підтвердила і підкреслила значимість

і важливість дотримання основних воль для громадян ЄС. 3. Благодійна діяльність ЄС, гуманітарна допомога 3. 1. Що таке ECHO? Європейський Союз надає гуманітарне сприяння через спеціально створене Бюро гуманітарної допомоги (ЕСНО). ECHO - Бюро гуманітарної допомопи - це служба Європейської Комісії, що відповідає за надання гуманітарного сприяння третім країнам.

ЕСНО є одним з найбільших у світі донорів гуманітарної допомоги: щорічно близько 18 мільйонів чоловік з більш ніж 50 країн світу одержують екстрену допомогу. У 2002 р. ЕСНО виділило 537,8* млн. євро без урахування коштів, виділених окремо кожною з 15 країн ЄС. Така діяльність ЄС розповсюджена по всьому світу і спрямована на безпосередньо жертв конфліктів або катастроф як природного, так

і антропогенного характеру, незалежно від расової, політичної або релігійної приналежності. ECHO розробило різні стратегії реагування на гуманітарні кризи в залежності від їхнього характеру: надзвичайні ситуації, непередбачені ситуації, затяжні кризи. ЕСНО виділяє кошти неурядовим організаціям, членам товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а також агентствам

ООН для виконання їхніх програм гуманітарного сприяння. Рамковий договір про партнерство є основним документом, що регулює ці відносини. Європейський Союз розраховує на те, що в усім світі права громадян захищають і забезпечують уряди, так само як і виконують міжнародновизнані зобов'язання по наданню своєму населенню гуманітарної допомоги в разі потреби. ЕСНО і його партнери починають дії, якщо уряди не в змозі виконати

ці зобов'язання. Європейський Союз Спілка і його партнери конструктивно співпрацюють, щоб зробити ефективну, безсторонну, прозору і послідовну допомогу. 3. 2. Мандат ECHO ECHO має досить широкий мандат повноважень, що включає: - Фінансування скоординованої доставки гуманітарної допомоги ЄС у треті країни через партнерські гуманітарні організації з метою порятунку або збереження життів,

зменшення або запобігання страждань, а також збереження цілісності і достоїнства населення, що постраждало від конфліктів і стихійних лих. - Допомога і підтримка під час затяжних криз, таких як громадянські війни. - Допомога біженцям і переміщеним особам у тих країнах або регіонах, де вони знайшли притулок, а також їхня підтримка після повернення додому. - Фінансування короткострокових реабілітаційних

і відбудовних робіт для того, щоб допомогти постраждалому населенню знайти мінімальний рівень самозабезпечення, по можливості з огляду на довгострокові перспективи розвитку даних регіонів. - Забезпечення високого рівня готовності до катастроф за рахунок розвитку систем раннього оповіщення і фінансування проектів по запобіганню стихійних лих у регіонах найбільшого ризику. - Співробітництво і координація зі структурами країн

ЄС, що займаються питаннями гуманітарної допомоги. - Масштабне і різнобічне партнерство з іншими гуманітарними організаціями. - Визнання особливих мандатів, виданих урядові цих організацій міжнародним співтовариством. 3. 3. Діяльність ЕСНО в регіоні Північного Кавказу як приклад сумлінної праці заради добробуту мирного населення8 Чи не найяскравішим прикладом діяльності даної установи на просторі колишнього

Радянського Союзу є його благодійні дії на території Північного Кавказу. В 1999 р. ЕСНО поставило в Чечню й Інгушетію приблизно 32,3 млн. тонн продовольства, а також профінансувало розподіл основних продуктів харчування серед переміщених осіб у Дагестані. Іншим ключовим напрямком сприяння ЕСНО є постачання медикаментів для надання негайної допомоги

і постачання устаткування для лікарень, розташованих на території Чечні, Інгушетії і Дагестану. Крім того, пропонуються первинна медична допомога, допомога матері і дитині, а також ортопедичні послуги - або безпосередньо нужденним через мобільні медичні бригади або тимчасові клініки чи через підтримку об'єктів охорони здоров'я у відповідних Міністерствах охорони здоров'я. У 2002 р. ЕСНО початок фінансування будівництва тимчасового житла (дерев'яні

будівлі) для осіб з Чечні, що не бажають повертатися назад. Продовжуються також постачання наметів. ЕСНО підтримує проекти в сфері освіти і професійного навчання для дітей, підлітків і молоді. Пропонується також психологічна підтримка тим, кому потрібна допомога, щоб справитися з втратою рідних і близьких та пережитих травм. Отже, Європейський Союз

є одним з найбільших у світі донорів гуманітарної допомоги. Щорічно близько 18 мільйонів чоловік у більш ніж 50 країнах за межами ЄС одержують екстрену допомогу, що фінансується європейськими платниками податків. Її керування здійснюється через Бюро EC гуманітарної допомогт - ЕСНО (ЭКО). Гуманітарне сприяння Європейського Союзу - це конкретне вираження солідарності громадян

єдиної Європи тим, хто постраждав у результаті антропогенних і природних катастроф. Допомога ЄС покликана полегшити страждання цих людей і направляється їм незалежно від раси, політичних переконань і віросповідання. 4. Програма ЄС „YOUTH” – нові можливості для молоді Європи Підтримка духовного, фізичного, інтелектуального

і нарешті соціального розвитку молоді є одним із ключових аспектів культурної діяльності Євросоюзу. Згідно з основних принципів роботи усіх установ ЄС, а також враховуючи сучасні тенденції, ідеї та концепції, проаналізувавши сьогоднішню ситуацію молоді в країнах Європи, дана організація розробила проект, що отримав назву „YOUTH”, тобто „МОЛОДЬ”. Програма YOUTH – це сукупність новостворених установ, закладів,

інститутів, основною метою яких є надання додаткової спеціальної освіти на якісно новому рівні (робота вузькопрофілізованих курсів із різноманітних дисциплін, інститути підвищення кваліфікації, організація наукових та просвітницьких семінарів, лекцій, зборів), що розроблена для людей віком від 15 до 25 років. Дана програма діє у 30 країнах Західної та Центральної

Європи. В контексті даного проекту спеціальна комісія Євросоюзу з питань соціальної та культурної політики займається працевлаштуванням молоді. Також у рамках цієї програми відбувається обмін спеціалістами (добровільно) як на постійне місце роботи, так і на тимчасове, для здобуття певного досвіду роботи в міжнародних організаціях, для укріплення і зміцнення міжнародної спільноти, зокрема молоді.

Програма була затверджена 27 березня 2000 року та була закріплена за комісією EVSp (European Voluntary Service programmes), яка і контролювала процеси обміну, працевлаштування та додаткової освіти9. В усіх 30 країнах відбувається реалізація проекту на національному рівні. Лише в перший рік діяльності даної програми з бюджету ЄС було виділено більше 172 млн. євро. Крім того, робота комісії розповсюджується

і на 27 країн-партнерів середземноморського регіону. В 12 з цих країн були створені спеціальні Координаційні центри, які значно полегшують реалізацію завдань, які ставить перед собою ЄС. Програма YOUTH підтримує співпрацю і з країнами Південно-Східної Європи, країн-членів Співтовариства Незалежних Держав (СНД), з країнами

Латинської Америки. По всьому світові створено 8 так званих центрів-ресурсів (Resource centers), що підпорядковані YNA (the YOUTH National Agencies). Ці центри-ресурси називають також SALTO-YOUTH. Їх основна мета – надати сучасній молоді джерела достовірної інформації, підтримку в галузі роботи в Інтернет, доступ до найбільших бібліотек світу для того, щоб покращити не тільки освітній рівень молоді, але і забезпечити успіх майбутнім проектам самої молоді.

Отже, окремими об’єктом діяльності Євросоюзу є молодь. Зокрема Комісія ЄС з культурних та соціальних питань розробила проект „YOUTН”, якому було надано чинності з 2000 року. Основним завданням організації є: підвищення культурного і освітнього рівня молоді, працевлаштування молоді, обмін кадрами між державами, надання інформаційних джерел, зміцнення міжнародної спільноти молоді.

Проект є актуальним у 30 європейських країнах, але також активно запроваджується і в інших державах світу. 5. Охорона навколишнього середовища в контексті діяльності ЄС Невід’ємною частиною діяльності Євросоюзу є фінансування проектів, пов’язаних з охороною навколишнього середовища. Яскравим прикладом проведення такої політики є запровадження проекту “LIFE”, який є фінансовим інструментом охорони навколишнього середовища.

Започаткована ця програма була в 1992 році. Саме через цю установу відбувається фінансування усіх екологічних ініціатив Європейського Союзу. Програма розповсюджена по всій території Західної і Східної Європи. Реалізацію програми відбувалася в декілька етапів: 400 млн. євро були асигновані для першої фази (1992-1995), приблизно 450 млн. були асигновані для другої фази (1996-1999), поточна фаза “Life III” (2000-2004) має бюджет 640 мільйонів

євро. В структурі життєздатного розвитку “Life III” повинна внести свій доробок у розвитку та підвищенні Спільності екологічної політики. Висновки Сьогодні Європейський Союз - економічне і політичне співтовариство, що об'єднує більш 375 млн. чоловік. ЄС продовжує неухильно розвиватися шляхом поглиблення інтеграції і розширення сфери відповідальності стосовно країн-членів.

Народження євро стало важливою віхою на шляху до економічного і валютного союзу. Але підписанню документів щодо ЄС передував довгий період становленні європейської єдності, концепції єдиної Європи. Саме під час еволюції цих поглядів і виробилася система цінностей і головних завдань, які має поставити перед собою європейське об’єднання. Головна мета – укріпити Європейську фінансову структуру, для чого

і був створений ЕВС (економічний і валютний союз), спеціальна комісія, а також розроблено низку програм і заходів. Але не зважаючи на економічну орієнтацію ЄС, дана організація переймається також культурними, соціальними, політичними, гуманітарними проблемами тощо. Щодо останньої, тобто гуманітарної проблеми, то ЄС вбачає у даній сфері такі основні цілі своєї роботи: фінансування проектів, що мають соціально спрямовану

орієнтацію; розробка власних комітетів, організацій, програм; залучення більшої кількості країн до вирішення загальнолюдських проблем; сприяти зміцненню союзу через гуманітарну політику; пропагувати ідеї демократії, займатися просвітницькою діяльністю; допомагати постраждалим країнам під час війн або природних лих; захищати права людей у світі; та багато інших аспектів гуманітарної діяльності. Основою будь-яких міжнародних відносин

є економічні зв’язки та фінансова база. Тому Європейський Союз значною мірою сприяє капіталовкладенням країн-членів в розробку спільних проектів, зокрема гуманітарного профілю. Сьогодні Європейським Союзом досягнуто значних результатів в цій галузі діяльності. За останні десять років із бюджету Євросоюзу було виділено більше 5 млрд. євро для проведення власної гуманітарної політики, що значно сприяло консолідації

Європейського народу, покращення його життєвого рівня, вирішенню багатьох проблем міжнародного рівня. У даній роботі була зроблена спроба дати оцінку діяльності ЄС та проведення гуманітарної політики і більш глибоко розкрити першопричини даних процесів. Список використаних джерел Література: Agenda 2000: for a stronger and wider Union: document drawn up on the basis of COM(97), European

Commission. Bulletin on the European Union. Supplement 1997/05. Luxembourg: EUR-OP, 1997 Association agreements with the countries of Central and Eastern Europe: a general outline / EC, Commission. COM Documents 1990/0398 final. Luxembourg: EC, 1990. European Council: 20-21 November 1997: Luxembourg: speech by the president

Jose Maria Gil-Gil-Robles: Presidency conclusions: extraordinary Summit on employment: special edition / EU, European Parliament. 3/S-97/ 3597/PE 167 S.I EP, 1997. Манжола В. А Копійка В.В. Європейський союз у міжнародних відносинах. – Київ: Інститут міжнародних відносин, 1998. Крушинський

В.Ю. Європейський союз: історія і сучасність: Конспект лекцій. – Київ: Інститут міжнародних відносин, 2000. История европейской интеграции / Под ред. А. С. Намазовой, Б.Эмерсон. – Москва: ИВИ РАН, 2002 Haas E B. The uniting of Europe. – Zud. Edn 1968 Redmond J. The expending European Union. Past, Present,

Future. – London: Lynne Rienner Publishers, 1998. Rose R Haerpfer Ch. Democracy and enlarging the European Union eastwards. – Florence: European University Institute, 2003. Копійка В Шинкаренко Т. Європейський союз: заснування і етапи становлення. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”,

2002. Циганкова Т. М Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. Європейський Союз. Консолідовані договори, Київ, Вид. „Порт-Роял”, 1999. Інтернет-ресурси: http://europa.eu.int/ http://www.eur.ru/ http://www.eurunion.org/infores/euindex. htm/ http://europa.eu.int/eur-lex/en/ http://www.ambassade.dk/dkrussimose-da.p hp3/ http://www.rbcc.

co.uk/