Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади соціального захисту дітей-біженців
1.1 Дитина-біженець: сутність поняття та потреби та проблеми
1.2 Захист дітей-біженців як складова системи соціального захисту дітей в Україні
1.3 Основні напрямки соціально-правового захисту дітей-біженців в сучасній Україні
Розділ 2. Шляхи покращення соціально-правового захисту дітей-біженців в Україні
2.1 Удосконалення нормативно-правової бази
2.2 Реальність сьогодення дітей-біженців
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. Становище дітей біженців — глобальна проблема сучасності, характерна для багатьох країн і народів. Відповідно до американських джерел, у світі налічується більше 16 млн. біженців, а разом з переміщеними особами, емігрантами це число доходить до 40 млн. чоловік.
Серед фахівців прийнято розрізняти категорії біженців і переміщених осіб. З одного боку, і ті й інші змушені в силу яких-небудь серйозних обставин, нещасть, небезпек залишати своє постійне місце проживання в певному регіоні або навіть залишати країну. Але коли мова йде про біженців, це позв'язується насамперед з утиском, насильством над особистістю, порушенням її прав і т.п. У періоди особливо локальних війн, що часто виникають у різних регіонах світу, біженцям доводиться переносити дуже важкі випробування, включаючи геноцид, масове винищування людей, руйнування звичного укладу життя, розпад громади, сімейних зв'язків і т.п.
Рятуючись від конфліктів, родини можуть виявитися роз'єднаними. Діти, що залишилися на самоті, більшою мірою вразливі до ризику стати жертвами сексуального рабства або бути завербованими для участі в бойових діях. Втративши підтримку сімейного оточення, вони з більшою ймовірністю будуть страждати від голоду й хвороб. Деяким родинам вдається зберегтися в цілісності, поки вони не знайдуть собі притулки, але погані умови, у яких опиняються багато родин біженців, підвищують для дітей ризик отримувати недостатнє харчування або занедужати.
Дитина-біженець це особливий тип людини. Коли за свою ще коротке життя людина переживає масу проблем, через які змушені переходити її батьки. Це залишає вагомий відбиток на характері дитини. Тому, приїхавши в іншу країну, людина відчуває потребу в першу чергу в підтримці й захисті.
Тому, ми вважаємо, що в наш час актуальна тема курсової роботи «Соціально-правовий захист дітей-біженців».
Більшість авторів не достатньо розкривають питання соціально – правового захисту дітей – біженців. Але кожне з наукових видань потроху торкаються даного питання. Так, загальна інформація щодо біженців та їх дітей зокрема, їхнього влаштування на території України, пояснення їхніх обов’язків та прав, надається у нормативно – правових актах України.
На теперішній час можна сказати, що конкретна інформація щодо соціально — правового захисту дітей – біженців відсутня. Тому, метою даної роботи є: аналіз сучасного стану соціально – правового захисту дітей – біженців та визначення шляхів його удосконалення.
Об’єктом даної роботи виступає система соціально – правового захисту дітей з числа біженців.
Предметом роботи є: основні напрямки реалізації та форми захисту прав дітей – біженців.
Досягнення мети передбачає постановку та вирішення наступних завдань:
Дослідження поняття дитини-біженця, його прав, потреб та проблем;
Дослідження соціально-правового захисту дитини-біженця як складової системи соціального захисту дітей в Україні
Запропонувати шляхи удосконалення соціально-правового ахисту дітей-біженців на Україні
Залежно від специфіки поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз нормативно-правової бази, соціологічної вітчизняної та зарубіжної літератури; якісне та кількісне опрацювання результатів дослідження.
Практична значимість отриманих результатів полягає у тому, що зібраний матеріал може стати основою для подальшого вивчення стану соціально – правового захисту дітей – біженців. А також, представлений матеріал у даній роботі, можна використовувати як методичний матеріал для проведення семінарів, читання лекцій тощо.
Мета та завдання роботи обумовили її структуру, вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Розділ 1. Теоретичні засади соціального захисту дітей-біженців
1.1 Дитина-біженець: сутність поняття та потреби та проблеми
Біженець — будь-яка людина, що знаходиться за межами країни, громадянином якої він є (або особу без громадянства за межами країни, де він/вона звичайно мешкає), що не може або не бажає скористатися захистом цієї країни внаслідок переслідування або обґрунтованої погрози переслідування за мотивами раси, релігії, національності, приналежності до визначеної соціальної групи або політичних поглядів. Люди, що перемістилися в іншу частину країни через цивільну війну, хоча іноді називаються біженцями, не є такими відповідно до міжнародного права. Для таких осіб, використовується термін «переміщені особи» [5].
Дитина-біженець — дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. [5]
Після процесу міграції, у дитини – біженця виникає ряд потреб, які держава повинна реалізувати. Це такі потреби, як: право на громадянство; відшукування родичів дитини, у разі не виявлення родичів, дитина – біженець прирівнюється до звичайної дитини, яку позбавлено сімейного оточення; матеріальна допомога; гуманітарна допомога; соціальна допомога: соціальна адаптація, реабілітація тощо.
Основними проблемами дітей-біженців у є створення умов для їхньої облаштованості й адаптації, надання допомоги в соціально-культурному, освітньому і медико-санітарному забезпеченні.
Законодавчо закріплене право дітей-біженців на освіту реалізується не повною мірою в силу існуючих соціально-економічних причин. Так, відсутність можливості одержання регулярного заробітку в родинах біженців приводить до недостачі коштів на придбання одягу, у тому числі шкільної форми, взуття, канцелярських приналежностей для дітей шкільного віку.
Зустрічаються випадки, коли діти-біженці змушені пропускати заняття через хворобу в силу відсутності теплого одягу, особливо в зимовий період. Через обмеженість у фінансових можливостях діти біженців, нерідко знаходячись в напівголодному стані, не витримують 5-6 годинний навчальний процес. Гострою залишається проблема в повноцінному калорійному харчуванні, оздоровленні й відпочинку дитини-біженців у силу того, що значна частина родин має прибуток менше за розмір прожиткового мінімуму.
Установами освіти не проводиться робота з обліку дітей-біженців, визначенню їх в освітні установи. Не налагоджений навчальний процес відповідно до рівня їх мовної й предметної підготовки по різних причинах. Найчастіше родини біженців не проживають компактно, змушені часто змінювати місце проживання, що нерідко трапляється під час навчального року. Труднощі із продовженням чергової реєстрації змушують багато родин біженців, також робити переміщення під час навчального року.
Більша частина дітей-біженців навчається в загальноосвітніх школах, менше учнів у ліцеях і коледжах. У той же час зафіксовані факти, коли дітям біженців відмовляли в прийнятті в школу через відсутність реєстрації за місцем проживання.
Вища освіта через високу оплату за навчання для дітей-біженців практично неможлива. Відомо лише кілька випадків, коли випускники загальноосвітніх шкіл змогли продовжити навчання у вузах України.
Отже, виходячи з вищезазначеного дитина-біженець – це дитина, яка не є громадянином України і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок побоювань і має ряд соціальних потреб та проблем.
1.2 Захист дітей-біженців як складова системи соціального захисту дітей в Україні
Надзвичайно важливим для подальшого розвитку системи захисту біженців в Україні стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Насамперед слід назвати ті статті Конституції, що гарантують іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території держави, а отже, й біженцям, рівність прав, свобод та обов’язків з громадянами України (ст. 26), свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України (ст. 33), забороняють будь-яке обмеження прав за ознаками раси, кольору шкіри, релігійної належності, мовними або іншими ознаками (ст. 24), спрямовані на захист сім’ї, прав дитини та ін. Але найголовнішим є те, що в Основному Законі йдеться про надання іноземцям та особам без громадянства притулку в Україні (ст. 26). Крім того, були прийняті такі нормативно-правові акти, як “Положення про порядок оформлення надання статусу біженця”, постанова “Про посвідчення біженця” тощо.
Механізм виплати біженцям грошової допомоги та пенсії визначила відповідна постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р., яка встановила розмір одноразової грошової допомоги – один неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а для дітей – 60% від цієї суми. Згідно з Тимчасовим положенням про умови й порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, біженці були віднесені до тих категорій іноземців, яким не потрібно мати дозвіл центру зайнятості для влаштування на роботу. Реалізації права біженців на житло мала сприяти постанова Кабміну “Про створення органів міграційної служби в Україні”, п. 2 якої містив доручення протягом 1994–95 рр. створити регіональні пункти тимчасового розміщення біженців.
До законодавчої бази системи захисту біженців в Україні належать також міжнародні документи в галузі гуманітарного права. У 1998 р. наша держава приєдналася до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. З 1991 р. для України набрала чинності Конвенція ООН про права дитини, де кілька статей присвячено захисту дітей біженців. У 1997 р. було ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини.
2001 р. у сфері удосконалення законодавства про біженців відбувся значний прорив завдяки прийняттю Верховною Радою України нового Закону України “Про біженців”, де в цілому норми національного законодавства відповідали міжнародно-правовим стандартам: принципові зміни внесені до визначення поняття “біженець” (ст. 1), суттєво розширений і деталізований принцип не висилання як основний принцип захисту біженців тощо. Новий Закон дозволив приєднатися до конвенції про статус біженців 1951 р. і протоколу, що стосується біженців, 1967 р.
Держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту на території України прав дітей –біженців та догляду за ними.--PAGE_BREAK--
Держава через органи опіки і піклування за місцем перебування дитини сприяє розшуку її батьків, інших членів сім’ї чи родичів, наданню матеріальної, медичної та іншої допомоги, а в разі потреби її влаштуванню до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, закладів охорони здоров’я тощо. У разі коли батьки чи родичі дитини не знайдені, їй надаються відповідно до законодавства України права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» [6].
Державний комітет України у справах національностей та міграції, інші центральні органи виконавчої влади, що діють у сфері міграції, органи міграційної служби на місцях співпрацюють з Представництвом УВКБ ООН в Україні, Міжнародною організацією з міграцій та з неурядовими організаціями над розв’язанням соціальних питань біженців, зокрема надання їм матеріальної допомоги, забезпеченням одягом, взуттям, сприянням у наданні медичної допомоги тощо. В ряді регіонів України за допомогою неурядових організацій організовано недільні школи для дітей-біженців, зокрема афганців, їхнє оздоровлення в період шкільних канікул тощо. Представництво УВКБ ООН в Україні та неурядові організації в Закарпатській області надають суттєву допомогу в функціонуванні пункту утримання іноземців в м. Мукачеві, куди потрапляють іноземці, затримані при перетині державного кордону України.
Парламентом України ратифікована угода країн СНД «Про співробітництво держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з незаконною міграцією», ініціатором якої була Україна.
Таким чином, у нашій державі створена і функціонує система органів виконавчої влади у сфері реалізації законодавства про біженців, хоча, безумовно, й донині залишається достатньо простору для її удосконалення.
Загалом, підбиваючи підсумки, можна дійти висновку, що основна проблема функціонування системи захисту дітей-біженців в Україні полягає в тому, що реалізація відповідного законодавства на сьогодні досі обмежується лише легалізацією і документуванням шукачів притулку та біженців. Безумовно, це відповідає їхній головній потребі – знайти притулок від переслідувань, безпечне для життя місце проживання. Однак надання правового статусу дітнй-біженців є лише першим необхідним кроком і має супроводжуватися адекватними заходами щодо інтеграції біженців в українське суспільство, щодо їхнього подальшого облаштування. На жаль, потрібно визнати, що на сьогодні в Україні діяльність у цьому напрямі фактично не здійснюється.
Розробка й реалізація державної політики щодо інтеграції дітей-біженців є надзвичайно актуальною проблемою, і тут у нагоді має стати використання позитивного досвіду України, набутого у зв'язку з цілеспрямованою політикою адаптації та інтеграції в українське суспільство репатріантів з числа кримських татар, депортованих інших національностей, який був високо оцінений світовою громадськістю.
Подібні заходи щодо дітей-біженців є необхідними принаймні з кількох міркувань. По-перше, значна частина дітей-біженців мають намір реалізувати своє право на натуралізацію, набути громадянства України. По-друге, необхідно враховувати, що отримання ними належної освіти, набуття професії є важливим як для сьогодення, так і для майбутнього нашої держави, однією з умов безконфліктності міжнаціональних і соціальних стосунків.
Соціально-правовий захист дітей-біженців, які знайшли притулок в Україні, відповідає не лише їхнім інтересам, а й національним інтересам нашої держави.
1.3 Основні напрямки соціально – правового захисту дітей – біженців в сучасній Україні
Набувши статусу «біженця», громадяни та їх діти стикаються з низкою проблемних питань, а саме:
працевлаштування;
оформленням документів на дитину, що народжена на в Україні у сім’ї біженців;
допомога від держави біженцям з дітьми;
оформлення документів при влаштуванні дитини у дитячий садок чи шкільний заклад та відвідування дитиною – біженця шкільного закладу;
продовження навчання дитини – біженця на Україні;
оформлення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям з дітьми (її умови призначення та розмір);
навчання дітей біженців у школах – інтернатах санаторного типу в залежності від захворювання;
отримання біженцями середню чи вищу освіту;
отримання пенсії біженцями.
Але, сьогодні наша держава готова відповісти на дані запитання та реалізувати їх в повному обсязі як на теорії так і на практиці. Отже, відповідно до ст.20 Закону України «Про біженців» особа, якій надано статус біженця, має рівне з громадянами України право на працю.
Для того, щоб працевлаштуватися необхідно в податковій інспекції/адміністрації за місцем реєстрації отримати довідку про присвоєння ідентифікаційного коду.
Якщо особа не має статусу біженця, то така особа, згідно ст..8 Закону України «Про зайнятість населення», одержує право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування [5].
Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про громадянство України», особа, що набула за народженням громадянство того з батьків, якому наданий статус біженця, є громадянином України. На підставі цього органами реєстрації актів громадянського стану за місцем реєстрації проживання родини Н. робиться відповідний запис у книзі реєстрації і видається свідоцтво про народження дитини, у якому зазначена Ії належність до громадянства України [7].
Питання пов’язані з допомогою для сімей з дітьми регулює Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року [12].
Відповідно до ч.2 ст.1 вище зазначеного закону особи, яким надано статус біженця в Україні, мають право на державну допомогу на рівні з громадянами України.
ч.1 ст.3 передбачені наступні види державної допомоги сім’ям з дітьми:
1) допомога в зв’язку з вагітністю та пологами;
2) одноразова допомога при народженні дитини;
3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) допомога на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням;
5) допомога на дітей одиноким матерям.
Призначають і виплачують всі види державної допомоги сім’ям з дітьми органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника)(ч.1 ст.5 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»).
Для оформлення дитини в дошкільний навчальний заклад відповідно до п.6 Положення про дошкільний навчальний заклад затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від12 березня 2003 року №305 – подається:
— заява батьків або осіб, які їх замінюють;
— медична довідки про стан здоров’я дитини;
— довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення;
— свідоцтво про народження.
Для оформлення дитини до загальноосвітнього навчального закладу відповідно до п. 22 Положення про загальноосвітній навчальний заклад затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №964 подається:
— заява батьків або осіб, які їх замінюють;
— копія і оригінал свідоцтва про народження;
— медична довідка встановленого зразка;
— документ про наявний рівень освіти (крім дітей, які вступають до першого класу) [17].
Конвенція про права дитини та Конституція України проголошує, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також народжені вони в шлюбі чи поза ним.
Відповідно до п.4 ст. 6 Закону України «Про загальну середню освіту» — іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають повну загальну середню освіту у порядку, встановленому для громадян України [11].
ст.53 Конституції України передбачає, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення ч.3 ст.53 Конституції України «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах» (справа про доступність і безоплатність освіти) під доступністю розуміється, що нікому не може бути відмовлено в праві на освіту, і держава повинна створити можливості реалізувати це право.
Діти біженців, які навчаються в дошкільних навчальних закладах державної і комунальної власності мають право на безкоштовне харчування в тому випадку, якщо батьки отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям». Підставою для звільнення є довідка про призначення такої допомоги, видана органами праці та соціального захисту [9].
А також відповідно до ч.3 ст. 33 Закону Україну «Про дошкільну освіту» – дітям першого і другого року життя за рахунок держави гарантується забезпечення спеціальними продуктами дитячого харчування, включаючи донорське вітамінізоване молоко, молочні суміші та дієтичні продукти, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України [8].
Відповідно до п. 22 Положення про загальноосвітній навчальний заклад затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №964 — зарахування учнів до загальноосвітнього навчального закладу здійснюється, як правило, до початку навчального року за наказом директора, що видається на підставі особистої заяви (для неповнолітніх — заяви батьків або осіб, які їх замінюють) або направлень органів управління освітою, а також свідоцтва про народження (копії), медичної довідки встановленого зразка, документа про наявний рівень освіти (крім дітей, які вступають до першого класу). В зв’язку з цим в першу чергу, необхідно звернутись з відповідною заявою до директора школи за місцем проживання. В тому випадку, якщо батьки дитини не зможуть надати документи про наявний рівень освіти, з дитиною може бути проведена бесіда, для з‘ясування рівня знань [17].
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» – право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім’ї, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.
п. 6 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 – передбачає, що для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім’ї подає органу праці та соціального захисту населення такі документи:
1) заяву;
2) документ, що посвідчує особу уповноваженого представника сім’ї;
3) декларацію про доходи та майно (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім’ї);
4) довідку про наявність та розмір земельної частки; продолжение
--PAGE_BREAK--
5) довідку про склад сім’ї (до складу сім’ї, включаються чоловік, дружина; рідні, усиновленні та підопічні діти цих осіб, у тому числі діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I–IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах до досягнення 23 років і не мають власних сімей).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» – розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом. (З 1 квітня 2005 року рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» для працездатних осіб у сумі 100 грн., непрацездатних осіб – 140 грн., інвалідів – 150 грн.).
Відповідно до п.4 ст. 6 Закону України «Про загальну середню освіту» — іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають повну загальну середню освіту у порядку, встановленому для громадян України.
ст. 9 Закону України «Про загальну середню освіту» — передбачено, що до загальноосвітніх навчальних закладів належить і загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) I — III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування [11].
Відповідно до п.3. Інструкції про порядок комплектування загальноосвітніх санаторних шкіл — інтернатів дітьми затвердженої Наказом Міністерства освіти України від 19.06.96 р. N 217 — зарахування дітей до загальноосвітньої санаторної школи-інтернату здійснюється наказом директора за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у разі подання таких документів:
— заява;
— копія свідоцтва про народження дитини;
— табель успішності дитини, що вступає до другого або наступних класів;
— довідка про стан здоров'я (ф. N 026/0 «Медична карта дитини», N 063/0 «Картка профілактичних щеплень»).
— довідка дільничного лікаря про відсутність інфекційних захворювань у помешканні, де проживає дитина (дійсна протягом 3 днів), та в дитячому колективі, який відвідує;
— медичні аналізи: загальний аналіз крові та сечі, висіви на корінобактерії дифтерії, аналіз калу на кишкову інфекцію, яйця глистів, ентеробіоз;
— витяг з протоколу засідання психолого-медико-педагогічної консультації, висновок обласного (міського) психіатра, витяг з історії хвороби, якщо дитина перебувала у психоневрологічній лікарні (санаторна школа-інтернат для дітей з психоневрологічними захворюваннями);
— рентгенограми хребта, діагноз; висновок обласного (міського) ортопеда про потребу в навчанні дитини у даному закладі (загальноосвітня санаторна школа-інтернат для дітей, хворих на сколіоз);
— висновок обласного кардіоревматолога (загальноосвітня санаторна школа-інтернат для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи);
— довідка обласного пульмонолога (загальноосвітня санаторна школа-інтернат для дітей з хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання);
— санаторно-курортна картка для дітей і підлітків, видана районним тубдиспансером або поліклінікою, витяг з історії хвороби дитини (загальноосвітня санаторна школа-інтернат для тубінфікованих дітей);
— висновок обласного гастроентеролога на підставі відповідного обстеження (фіброгастродуоденоскопія, кислотність шлункового соку, фракційне дослідження жовчі, аналіз калу на дизбактеріоз, яйця глистів, лямблії) — для шкіл-інтернатів з хронічними неспецифічними захворюваннями органів травлення;
— путівка управління освіти із зазначенням рекомендованого терміну утримання учня.
Відповідно до ст.28 Конвенції про права дитини, держави — учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:
а) вводять безплатну й обов‘язкову початкову освіту;
б) сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги;
в) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів.
Щодо інших видів народної освіти, окрім початкової, і зокрема щодо можливості навчатися, визнання іноземних атестатів, дипломів та ступенів, звільнення від плати за право навчання та зборів, а також щодо надання стипендій Договірні Держави надаватимуть біженцям найсприятливіше правове становище, принаймні становище не менш сприятливе, ніж те, яким звичайно користуються іноземці за таких самих обставин.
Особа, якій надано статус біженця в Україні, відповідно до ст. 20 Закону України «Про біженців» мають право на пенсію та інші види соціального забезпечення в порядку встановленому законодавством України [5].
Ч.4 ст.8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що іноземці (тобто особи, які не перебувають в громадянстві України, і є громадянином іншої держави) та особи без громадянства (особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином ), які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбаченому цим Законом [10].
Бачимо, що основні питання буття біженців та дітей – біженців регулюються з боку держави на доброму рівні. Також, хочеться зазначити, що це регулювання відбувається не лише на теоретичному рівні, але і на практичному, що радує і дає надії на те, що дійсно, дана категорія населення під лаштуватися до життя на території України.
Розділ 2. Шляхи покращення соціально-правового захисту дітей біженців в Україні
2.1 Удосконалення нормативно-правової бази
Існуючі нормативно – правові акти щодо перебування біженців на території України дають сподівання на те, що дана категорія населення без будь – яких перешкод зможе легко підлаштуватися до українського буття. Але як і будь – де, існують проблеми законодавчого характеру, які можуть виступати перешкодою для цього.
Прийняття у червні 2001 року нової редакції Закону України «Про біженців» відкрило багато перспектив щодо перебування біженців на території України. У ньому знайшли вирішення багато юридичних проблем, що виявилися під час практичного застосування попереднього закону. Закон приведено у відповідність до Конституції України, міжнародно-правових документів із захисту прав людини, основоположного інструменту у сфері захисту біженців, яким є Конвенція ООН 1951 року про статус біженців. У ньому визначено юридичні терміни, чітко виписано процедуру розгляду клопотань про надання статусу біженця, прийняття рішення за заявами та оскарження цих рішень. Гарантії прав біженців значно розширені, водночас створено чіткий механізм протидії спробам зловживань статусом біженця.
Прийняття нового Закону — важливий крок у забезпеченні захисту біженців в Україні відповідно до міжнародних стандартів, проте остаточне усунення законодавчих проблем у цій сфері вимагає комплексного підходу, внесення змін до багатьох інших законодавчих актів.
Порядок відрядження іноземців та осіб без громадянства за межі України регулюється статтею 32 Закону України «Про правовий статус іноземців», до якої з прийняттям згаданого закону щодо боротьби з нелегальною міграцією було внесено зміни. Новою редакцією цієї статті встановлено, що іноземець, який учинив злочин або адміністративне правопорушення, може бути відряджений за межі України. Рішення про видворення приймається також щодо іноземця, дії якого грубо порушують законодавство про статус іноземців, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку. І хоча до статті введено важливу норму, згідно з якою іноземець чи особа без громадянства може оскаржити рішення про відрядження до суду, що зупиняє виконання цього рішення, біженцям не гарантується захист від вислання в країну, де існує загроза їхньому життю або свободі, хоча Законом України «Про біженців» (ст. 3) таке вислання не допускається, а принцип не вислання є основоположним у всій міжнародній системі захисту біженців.
Ще серйознішим є питання щодо забезпечення прав дітей біженців на реєстрацію та ім’я, якщо обоє батьків є біженцями. Відповідно до Конвенції про права дитини, кожна дитина має бути зареєстрованою одразу ж після народження (ст. 7). Однак, у пункті 3 Положення про свідоцтво про народження, затвердженого Постановою Верховної Ради України, зазначається, що свідоцтво про народження видається на дитину, яка є громадянином України або набула громадянства України. Отже, діти біженців фактично позбавляються права на реєстрацію та отримання необхідних документів, а звідси і всіх інших юридичних прав, на тій підставі, що вони не є і не набули громадянства України.
Новий Закон «Про громадянство України» вирішує також і донедавна надзвичайно гостру проблему натуралізації біженців. Біженців, які звертаються за набуттям громадянства, звільнено від необхідності подавати документ про вихід із громадянства країни походження, що було головною перешкодою для вирішення цього питання. Нині достатньо лише задекларувати свою відмову від іноземного громадянства. Не поширюється на біженців також умова набуття громадянства України як наявність законних джерел існування. Якщо набуття громадянства іноземцем можливе після п’яти років його проживання в Україні, то для біженця цей термін скорочується до трьох років [7].
Усунено ще одну перешкоду до набуття громадянства біженцями. Так, за колишнім законом, оформлення документів щодо громадянства мало здійснюватися в органах внутрішніх справ за місцем постійного проживання особи. Однак біженці, відповідно до законодавства, є іноземцями, які проживають в Україні тимчасово, тобто постійного місця проживання мати не можуть. В Указі Президента України, яким затверджено Порядок провадження за заявами й поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, вказується, що особи, яким надано статус біженця в Україні, подають заяви та інші документи з питань громадянства до органів внутрішніх справ за місцем реєстрації. Тобто, проблему вирішено. Проте вона існуватиме для тих біженців, які реєстрації в органах внутрішніх справ не мають [7].
Ускладнюватиме отримання громадянства біженцями також вимога щодо підтвердження знання державної мови. У новій версії закону її пом’якшено. Для отримання громадянства достатньо володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, необхідному для спілкування, тобто знання мови можуть бути мінімальними. Водночас необхідних критеріїв знань не вироблено, чіткої системи тестування та оформлення відповідного документа не існує. Це означає, що посадові особи вирішуватимуть це питання на власний розсуд, отже відкриває певні можливості для зволікання з видачею відповідної довідки, а то й прямих зловживань.
Знання державної мови є, безперечно, цілком виправданою вимогою, що висувається до осіб, які прагнуть набути громадянства, у будь-якій країні світу. Проте вочевидь така вимога щодо біженців має мати певне підґрунтя, зокрема забезпечення можливості вивчення біженцями державної мови. На жаль, сьогодні держава такої можливості їм не надає. Що ж до мовних курсів, які організовуються Представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні або неурядовими організаціями, заняття на них є безоплатними, проте недоступними для багатьох біженців. Адже витрата часу на навчання за умови, що матеріальної допомоги біженці не отримують, є неприйнятною розкішшю для тих, хто щоденно мусить дбати про заробіток для забезпечення насущних потреб.
Новий Закон України «Про біженців» 2001 року, прирівнявши біженців у праві на працю до громадян України (ст. 20), створив законодавчі підстави для вирішення цієї проблеми. Виходячи з нього необхідно внести зміни також до постанови Кабінету Міністрів України щодо реалізації Закону України «Про зайнятість населення», якою встановлюється порядок роботи центрів зайнятості, реєстрації безробітних, виплати допомоги тощо. Відповідними послугами та допомогою по безробіттю сьогодні можуть користуватися громадяни України та іноземці, які проживають в Україні постійно, отже, біженці такої можливості не мають. Необхідно законодавчо забезпечити сприяння центрів зайнятості працевлаштуванню біженців, призначення їм за наявності необхідних умов допомоги по безробіттю.
Це має змінити ситуацію, коли роботу, незважаючи на високий рівень освіти та кваліфікації (наприклад, серед біженців працездатного віку у Києві середню й незакінчену вищу освіту мали 36 %, вищу освіту — 40 %, вчений ступінь — 1,6 %, серед них 13,6 % інженерів, 9,2 % вчителів, 6,9 % економістів, 6,9 % медиків [15]) змогли знайти лише поодинокі біженці. Як свідчать соціологічні опитування, головне джерело їхніх доходів це торгівля на ринках, з якою так чи інакше пов’язана зайнятість 85 % біженців. Відсутність пристойної роботи (про роботу за спеціальністю марно й говорити) є головною проблемою, на якій наголошують біженці (інші проблеми, приміром, непридатне житло та погане харчування, матеріальні негаразди для них менш важливі) [2]. По-перше, висококваліфіковані фахівці не можуть реалізувати свій потенціал, втрачають професійні навички; по-друге, біженці розуміють тимчасовість своєї ринкової зайнятості. Уже сьогодні заробітки, матеріальне становище ринкових торговців значно погіршилися. З розвитком цивілізованих форм торгівлі, стихійні ринки, ще доволі популярні, не матимуть перспективи [1]. продолжение
--PAGE_BREAK--
У зв’язку з неврахуванням у законодавстві ситуації біженців ускладнюється реалізація ними гарантованого Конституцією України права на вільне пересування. Донедавна для іноземців, що проживають в Україні, існував порядок виїзду/в’їзду за межі держави, за яким у разі виїзду за кордон вони повинні були отримати в органах внутрішніх справ так звану виїзну/в’їзну візу, що дозволяла повернутися на територію держави.
Не все гаразд із здійсненням права біженців на вільне пересування і в межах України. Так, непоодинокі випадки, коли органи внутрішніх справ абсолютно безпідставно відмовляють у реєстрації біженцям, які отримали посвідчення біженця в одній області, проте переїхали для проживання в інший регіон. Це перетворює осіб, які мають усі законні підстави для перебування в Україні, що підтверджується наявністю у них посвідчення біженця, на порушників установлених для іноземців правил. Особливо гостро питання стоїть у столиці України, місті Києві. У затверджених Київрадою «Заходах щодо запобігання нелегальній міграції і регулювання міграційних процесів у Києві» міському управлінню Міністерства внутрішніх справ та управлінню у справах національностей та міграції міськдержадміністрації доручається «вжити заходів щодо запобігання проживанню або переселенню у м. Київ іноземців та біженців, які мають посвідки на проживання в інших регіонах (у т.ч. і в Київській області)». Це рішення можна певним чином виправдати тим, що концентрація саме у столиці більшості біженців створює для міста додаткові небажані проблеми (у Києві проживає майже третина всіх іноземців, які мають статус біженця в Україні). Проте навряд чи можна вирішити їх шляхом антиконституційних дій. У правовій державі доти, доки об’єктивно той чи інший регіон є більш привабливим для біженців, інших іноземців, оскільки має ширші можливості працевлаштування, створення доходу, єдиним механізмом перерозподілу цих осіб по території України може бути створення для них в інших регіонах робочих місць, надання житла, допомоги в облаштуванні [13].
Проблеми біженців в Україні пов’язані не лише зі змістом законодавства, а й з труднощами у його реалізації. Так, на жаль, законодавство про біженців, протягом усього періоду застосування, практично не виконувалося у частині стосовно матеріальної допомоги. Незважаючи на наявність постанови Кабінету Міністрів України щодо надання біженцям грошової допомоги та оформлення пенсії, проблему так і не вирішено. Враховуючи мізерний розмір допомоги, яка виділяється лише одноразово (на біженця, що досяг 16-річного віку, один неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто 17 грн., а на дитину — 60 % цієї суми), та численні бюрократичні вимоги до її оформлення, біженці нерідко відмовляються клопотатися про її отримання. До того ж, оскільки за встановленим Урядом порядком допомога повинна виплачуватися з місцевих бюджетів із наступною компенсацією з Державного бюджету, коштів у касах облдержадміністрацій для біженців зазвичай не вистачає. У зв’язку з цим більшість біженців в Україні грошової допомоги від держави так і не отримали. Так само незадовільно вирішується питання щодо нарахування біженцям пенсій [22].
Не все гаразд і з реалізацією гарантованого Законом України «Про біженців» права на освіту. Практика показує, що школи приймають дітей біженців без обмежень, незважаючи на відсутність у деяких із них реєстрації за місцем проживання або свідоцтва про народження. Що ж до вищих рівнів освіти, то за Законом 1993 року вони були доступні для біженців лише у порядку, передбаченому для іноземців, тобто на контрактній основі. Очевидно, що матеріальне становище біженців в Україні не дозволяло їм оплачувати вищу освіту своїх дітей. Законом 2001 року у праві на освіту біженці прирівняні до громадян України (ст. 20). Це має створити законодавчі підстави для отримання ними вищих рівнів освіти безоплатно. Проте матеріальні проблеми продовжують створювати для цього серйозні перешкоди. Адже саме через незадовільну матеріальну ситуацію далеко не всі діти біженців відвідують школи, можуть здобути атестат зрілості. Хоча навчання у школі є безоплатним, воно вимагає від сім’ї значних витрат. Якщо ж дітей шкільного віку кілька, — ці витрати стають для біженців нереальними.
Зазначимо також, що спеціальних програм підготовки дітей біженців до школи не існує. На перешкоді до освіти стають мовні проблеми, особливо гострі для новоприбулих, або тих, хто в’їхав в Україну вже у підлітковому віці. Труднощі адаптації до цілком нового культурного середовища, системи навчання, особливо серйозні для дітей, яким довелося пережити важкі психологічні стреси, втечу, загибель близьких. Крім того, щоб підтримати сім’ю, вже з 10-12-річного віку багато дітей біженців працюють. Хлопчики допомагають батькам на базарі: переносять речі, торгують різним дрібним товаром, наприклад, целофановими пакетами, або розносять воду, чай. Дівчата займаються хатнім господарством, опікуються молодшими братами та сестрами. Отже, реалізувати право на відвідування школи значна кількість дітей біженців не в змозі. За даними опитувань, школярі є лише у 57 % сімей біженців, що мають дітей шкільного віку [16].
Донедавна нереалізованим залишалося також право біженців на тимчасове житло, надане у пункті тимчасового розміщення, з тієї причини, що до 2001 року жодного такого пункту в Україні не існувало. Сьогодні відкрито пункт розміщення біженців в Одеській області, але розрахований він лише на 50 осіб і не зможе забезпечити житлом навіть найбільш нужденних і вразливих категорій біженців.
На жаль, не можна не зазначити, що інколи біженці стикаються із проблемами щодо реалізації не лише соціально-економічних, а й елементарних людських прав. Зафіксовано непоодинокі випадки безпідставних затримань біженців та шукачів притулку правоохоронцями, вилучення у них посвідчень біженців та довідок міграційної служби, несанкціонованих обшуків тощо. Така ситуація дала підстави Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини у своїй щорічній доповіді завважити значну кількість порушень прав і свобод іноземців та осіб без громадянства. Уповноваженим було підкреслено також існування дискримінаційної практики окремих працівників правоохоронних органів, що принижує гідність за національною ознакою [14]. За даними соціологічних опитувань біженців із тих, кого затримувала міліція, лише 18 % заявили, що з ними поводилися нормально. Натомість до 22,1 % застосовували фізичну силу, у 61 % при затриманні вимагали гроші, у 41 % гроші й цінності просто забирали, з 69 % поводилися грубо, принижуючи гідність затриманого [17]. Це пов’язано з низькою культурою частини працівників правоохоронних органів, їхньою необізнаністю із становищем біженців та відповідним законодавством, негативно-підозрілим ставленням посадових осіб та громадськості до нелегальних мігрантів і невмінням відрізнити від них осіб, які шукають в Україні притулку.
Слід відзначити, що поступово завдяки великій роз’яснювальній роботі, що проводиться керівництвом Міністерства внутрішніх справ, органами міграційної служби за постійної підтримки Представництва в Україні Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, ситуація змінюється на краще. Біженці зазначають, що останнім часом дії міліції щодо них набули прийнятних форм, здебільшого здійснюються коректно і в межах закону.
Більшість проблем законодавчого характеру зумовлені тим, що наявність такої специфічної групи людей, як біженці, у законодавстві України враховано недостатньо. Як правило, вони не виокремлюються в інших, крім Закону України «Про біженців», законодавчих актах.
Слід відзначити, що поступово завдяки великій роз’яснювальній роботі під час оновлення законодавчої бази у справах біженців, ситуація змінюється на краще.
2.2 Реальність сьогодення дітей-біженців
У липні-серпні на базі дитячого оздоровчого табору «Чайка» (м. Судак, Крим) працював Міжнародний дитячий табір «Фарби життя». Цей табір було створено з метою покращання адаптації дітей біженців в Україні. Координатор даного проекту, керівник Центру молодіжної дипломатії Київського палацу дітей і юнацтва Тетяна Бжезовська розповіла кореспонденту: «Ідея створити такий табір виникла у представника Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні Гаррі Перкінса у зв’язку з тим, що у багатьох людей в Україні склався негативний стереотип сприйняття такої категорії людей, як біженці. Було оголошено всеукраїнський конкурс творів для підлітків «Усі війни ведуться проти дітей», і 60 переможців цього конкурсу отримали нагороду — відпочинок у таборі «Фарби життя», робота якого була організована за канадською моделлю адаптації дітей з інших країн у чужій державі».
Серед переможців конкурсу виявилося 20 дітей біженців, десять підлітків з сімей раніше депортованих татар і 30 дітей — українців, у число яких увійшли діти працівників міграційних служб. Саме на дітей покладаються великі надії у зміні ставлення українського населення до людей, які втратили надію на захист у рідній країні. Схоже, діти виправдовують ці надії. Спільне проживання згладило відмінність культур, і у таборі можна було спостерігати функціонування дитячого міжнародного співтовариства. Українська і афганська дівчатка гуляли алеями табору з одним плеєром на двох, використовуючи по одному навушнику. Африканці Жульєн Жаркало (Конго) і Стас Діанга (Манровія) із захопленням вчили українську дівчинку Катю танцювати брейк. У програмі роботи табору було і проведення гри з моделювання міжкультурного конфлікту у віртуальних культурах, і навчання пошуку реальних можливостей для співпраці представників різних культур.
Діти-біженці пам’ятають свою батьківщину і дуже за нею сумують. Хлоп’ята з Афганістану мріють повернутися в свою країну, як тільки там закінчиться воєнний конфлікт, і навіть, якщо все буде зруйноване, то вони не злякаються труднощів і відбудують свою країну наново. Волонтер з Великої Британії вісімнадцятирічний Луї Макларен сказав кореспонденту: «Зібрати дітей різних національностей, представників різних культур разом в одному таборі — це дуже хороша ідея. Жалі Ібаді п’ятнадцять років, 9 років тому вона покинула Афганістан і 5 років вже живе в Україні. Вона чудово говорить російською, трохи українською. Її батько був на батьківщині журналістом, а мама вчила дітей хімії і біології. В Україні у її батьків немає постійної роботи (а в сім’ї троє дітей) — кому потрібен працівник без громадянства зі статусом біженця, який треба поновлювати кожні три місяці? Так що діти біженців з ранніх років вже починають відчувати, як важко бути чужим серед людей [24].
Цього року в Україні сталися істотні зміни у законодавстві щодо біженців, яке будувалося відповідно до міжнародних стандартів. У березні цього року набрала чинності нова редакція Закону України «Про громадянство України», яка дає можливість отримати громадянство біженцям, котрі прожили у країні три роки, за спрощеною процедурою. Закон «Про охорону дитинства і материнства» визнає рівні права всіх дітей, які перебувають на території України. Підписаний Президентом Закон «Про біженців». Завсектора управління з питань громадянства адміністрації Президента України Валентина Суботенко повідомила «Дню»: «Метою створення нової редакції Закону України «Про біженців» було приведення цього закону у відповідність з Конституцією України і насамперед — з конституційним розділом «Права і свободи людини та громадянина», усунення недоліків у редакції Закону 1993 року, а також і те, що Україна має намір приєднатися до Конвенції ООН 1951 року про статус біженця і її Протоколу 1967 року. Тепер ті, хто має статус біженця в Україні, будуть мати однакові права і обов’язки з громадянами України, а діти, які знаходяться на території України без супроводу дорослих, також зможуть отримати статус біженця і додаткові форми захисту як найбільш вразлива категорія біженців [3].
Цінність проекту в тому, що діти вільно спілкуються між собою, знайомляться з культурами одне одного. Не зi своєї волі діти стали біженцями, покинули свою батьківщину і приїхали в Україну. Однак тут, спілкуючись кожний день з українцями, вони починають відчувати себе українцями».
На території України знаходиться близько 3 тисяч людей зі статусом біженців і серед них — майже тисяча дітей. Усього ж у світі нараховується 22 мільйони біженців. Конвенцію ООН 1951 року підписали 138 держав світу, а у Європі поки не приєдналися до Конвенції тільки Молдова та Україна. Приєднання України до Конвенції ООН про біженців буде офіційним кроком з продовження ряду заходів нашої держави щодо дотримання прав людини, демонстрацією того, що Україна визнає і поважає принципи міжнародного права, буде сприяти мобілізації міжнародної підтримки Україні.
Висновки
Отже, біженець — це особа, яка «через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань». Конвенція про статус біженців 1951р.
Дитина-біженець — дитина, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Діти-біженці мають право навчатися в загальноосвітніх школах та відвідувати дитячі дошкільні заходи. Особи, які подали заяви про набуття статусу біженця в Україні, та ті, які в установленому порядку його набули, мають право на безкоштовну медичну допомогу нарівні з громадянами України.
Можна сказати, що на Україні достатньо розвинута законодавча база щодо соціально – правового захисту дитини – біженця. В їх основу вкладено основні питання адаптації дитини, також, слід зазначити, що наша держава не є байдужою до дітей з числа біженців та біженців в загалом. Основні питання буття біженців та дітей – біженців регулюються з боку держави на доброму рівні. Також, хочеться зазначити, що це регулювання відбувається не лише на теоретичному рівні, але і на практичному, що радує і дає надії на те, що дійсно, дана категорія населення зможе підлаштуватися до життя на території України. продолжение
--PAGE_BREAK--
Існують проблеми і законодавчого характеру, вони зумовлені тим, що наявність такої специфічної групи людей, як біженці, у законодавстві України враховано недостатньо. Як правило, вони не виокремлюються в інших, крім Закону України «Про біженців», законодавчих актах. Але, поступово, завдяки великій роз’яснювальній роботі під час оновлення законодавчої бази у справах біженців, ситуація змінюється на краще.
Існують проекти для дітей – біженців, цінність яких полягає в тому, що діти вільно спілкуються між собою, знайомляться з культурами одне одного.
Діти не з своєї волі стали біженцями, покинули свою батьківщину і приїхали в Україну. Однак тут, спілкуючись кожний день з українцями, вони починають відчувати себе українцями».
На території України знаходиться близько 3 тисяч людей зі статусом біженців і серед них — майже тисяча дітей. Усього ж у світі нараховується 22 мільйони біженців. Конвенцію ООН 1951 року підписали 138 держав світу, а у Європі поки не приєдналися до Конвенції тільки Молдова та Україна. Приєднання України до Конвенції ООН про біженців буде офіційним кроком з продовження ряду заходів нашої держави щодо дотримання прав людини, демонстрацією того, що Україна визнає і поважає принципи міжнародного права, буде сприяти мобілізації міжнародної підтримки Україні.
Список використаних джерел
Беженцы в Украине. Отчет о выполнении научного проекта «Социально-экономическое обследование иностранцев и лиц без гражданства, которые приобрели статус беженца в Украине». К., 1997. с. 45.
Беженцы в Украине: Отчет о выполнении научного проекта «Социально-экономическое обследование иностранцев и лиц без гражданства, которые приобрели статус беженца в Украине. К., 1997. с. 26 — 29.
Виступ Верховного Комісара ООН у справах біженців в Інституті міжнародних відносин при Національному університеті імені Тараса Шевченка // Біженці та міграція: український часопис права і політики. 1997. № 2. с. 15.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо боротьби з незаконною міграцією» // Офіційний вісник України. 2001. № 8. с. 82.
Закон України «Про біженців» // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 16. с. 90.
Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради, 2001, N 30, ст.142 .
Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року // Офіційний вісник. України. 2001. № 9. c. 1
Закон Україну «Про дошкільну освіту» // Відомості Верховної Ради, 1992, N 7, ст.142 .
Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» // Відомості Верховної Ради, 1996, N 3, ст.140 .
Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» // Відомості Верховної Ради, 1994, N 8, ст.130 .
Закон України «Про загальну середню освіту» // Відомості Верховної Ради, 1993, N 12, ст.154 .
Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» // Відомості Верховної Ради, 1992, N 3, ст.134 .
«Заходи щодо запобігання нелегальній міграції і регулювання міграційних процесів у Києві» // Хрещатик. 2000. 8 лютого.
Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2000. с. 66.
Новік В. Освітній рівень та фахова спеціалізація біженців, які прибувають в Україну // Проблеми міграції. 2000. № 1. с. 14 – 17.
Отчет о выполнении исследовательского проекта «Соблюдение прав человека в Украине по отношению к беженцам и лицам, ищущим убежище». К.: УВКБ ООН, Институт социологии НАН Украины, 1998. с. 104.
Отчет о выполнении исследовательского проекта «Соблюдение прав человека в Украине по отношению к беженцам и лицам, ищущим убежище». — К., УВКБ ООН, Институт социологии НАН Украины, 1998. с. 101.
Положення про загальноосвітній навчальний заклад затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року
Про внесення змін і доповнень до Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 910 // Офіційний вісник України. 2000. № 23. с. 80.
Про затвердження положення про посвідчення біженця. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 153 / Правовий захист біженців в Україні. Збірка документів. К., 1998. с.80.
Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження. Постанова Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ / Коментар до закону України «Про громадянство України». К., 1999. с. 169.
Про затвердження Порядку надання біженцям грошової допомоги та пенсії. Постанова Кабінету Міністрів України № 1016 від 6 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. 1998. № 27. с. 103.
Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028 // Офіційний вісник України. 1999. № 44. с.63.
Рябоконь Л. Діти біженці мають право на захист // «День» 8 серпня 2001 р.
Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005 року».