Загальні принципи визначення збитку при страхуванні та страхування кредитних ризиків.

ПЛАН Вступ… … стр.1. Визначення розміру збитків………… … стр.1. Розрахунок страхового відшкодування……… …… стр.2. Загальні поняття відповідальності та її страхування стр.3. Економічний зміст , страхування кредитних ризиків…… стр.23 Задача стр.31 Висновок … …… стр.32 Список літератури … ….… стр.34

Вступ Ризикований характер суспільного виробництва - головна причина занепокоєння кожного власника майна і товаровиробника за своє матеріальне благополуччя. На цьому грунті закономірно виникнула ідея відшкодування матеріального збитку шляхом солідарної його розкладки між зацікавленими власниками майна. Якби кожний окремо узятий власник спробував відшкодувати збиток за свій рахунок, то він був би змушений створювати матеріальні або грошові резерви, рівні по

розмірі вартості свого майна, що природно, руйновано. Тим часом життєвий досвід, заснований на багаторічних спостереженнях, дозволив зробити вивід про випадковий характер настання надзвичайних подій і нерівномірності нанесення збитку. Було замічено, що число зацікавлених господарств, часто бувають більше числа постраждалих від різних небезпек. За таких умов солідарна розкладка збитку між зацікавленими господарствами помітно згладжує

наслідку стихії й інших випадків. При цьому чим більша кількість господарств бере участь у розкладу збитку, тим менша частка засобів доводитися на частку одного учасника. Так виникнуло страхування, сутність якого складає солідарна замкнута розкладка збитку. Найбільше примітивною формою розкладу збитку було натуральне страхування. Розклад збитку в грошовій формі створювала широкі можливості насамперед для взаємного страхування,

коли сума збитку відшкодовувалася його учасниками на солідарних початках або після кожного страхового випадку, або по закінченні господарського року. Взаємне страхування в умовах капіталізму стало закономірно переростати в самостійну галузь страхової справи. Якщо при взаємному страхуванні ще не формувався заздалегідь розрахований за допомогою теорії імовірності страховий фонд, то надалі ймовірний середній розмір можливого збитку, що доводиться на кожного учасника страхування, стала застосовуватися в якості основи страхових

внесків для завчасного формування страхового фонду.  Знищення або пошкодження будь-якої будівлі завдає її власникові величезних збитків. Тому кожний власник будівлі чи будівель повинен заздалегідь подбати про те, щоб у разі виникнення таких збитків мати змогу покрити їх. У пригоді тут можуть стати грошові заощадження та страхування. При цьому страхування має переваги, які полягають у тому, що зобов'язання за договором страхування

починають виконуватися з моменту його укладення. А для нагромадження значних заощаджень потрібний тривалий час. Тому страхування будівель відіграє велику роль у захисті економічних інтересів громадян, які можуть зазнати матеріальних збитків унаслідок непередбачуваних подій. 1.Визначення розміру збитків Розмір збитку при загибелі (пошкодженні) врожаю сільськогосподарських культур визначається виходячи з вартості кількісних втрат врожаю основної продукції застрахованої культури

або групи культур (залежно від того, як вони були прийняті на страхування) і розраховується множенням різниці між вартістю врожаю з 1 га, прийнятого на страхування, і вартістю фактично одержаного врожаю даного року з 1 га на всю площу посіву. При страхуванні врожаю на випадок зниження якості продукції вартість кількісних і якісних втрат врожаю основної продукції культури (групи культур) визначається множенням різниці між

вартістю врожаю з 1 га, встановленою на час укладання договору страхування, і вартістю фактично одержаного врожаю даного року з 1 га на всю площу посіву. Вартість фактично одержаного врожаю визначається виходячи із середньої ціни реалізації з урахуванням знижок і надбавок за якість продукції, що склалась у господарстві в поточному році. У разі загибелі застрахованих культур з наступним

їх пересіванням (підсіванням) розмір збитку визначається з урахуванням вартості фактично одержаного валового врожаю основної культури, обчисленої за цінами, прийнятими при укладанні договору страхування і фактичної вартості врожаю культур на площі, де проводилось пересівання (підсівання), обчисленої за цінами реалізації у поточному році. Якщо посіяно (посаджено) будь-яку культуру на площі більшій, ніж та, що була прийнята на страхування, розмір збитку при

її загибелі (пошкодженні) визначається з розрахунку всієї фактичної площі посіву даної культури. Сума страхового відшкодування виплачується пропорційно відсотку, який становить площа культури за договором страхування від фактично посіяної. Якщо платежі за договором страхування були сплачені повністю у встановлений строк, а при складанні акта про загибель (пошкодження) сільськогосподарської культури на підставі первинних облікових документів господарства виявиться, що сівбу (садіння) пошкодженої культури проведено на площі

меншій, ніж та, що була прийнята на страхування, то зайві платежі за заявою страхувальника підлягають поверненню. Розмір збитку за багаторічні насадження, що загинули, визначається як різниця балансової вартості загиблих насаджень і вартості залишків. Розмір збитку за загиблих свиней, хутрових звірів і кролів віком від чотирьох місяців, домашньої птиці яйценосних порід віком від п'яти місяців, птиці у господарствах, що спеціалізуються на вирощуванні бройлерів, віком від одного місяця, великої рогатої

худоби, овець і кіз віком від 6 місяців, коней віком від одного року, а також бджолосімей визначається шляхом встановлення середньої страхової суми за одну голову тварини і одну бджолосім'ю за договором страхування та множенням її на кількість загиблих голів (бджолосімей), а за вимушено забитих тварин - з вирахуванням вартості реалізованого м'яса, придатного для їжі, і смушків хутрових звірів та кролів.

Для розрахунку розміру збитку за молодняк тварин необхідне встановлення вікової групи тварин на день їх загибелі з визначенням страхової суми за одну голову цих тварин за договором страхування і множенням її на кількість загиблих голів. Якщо з причин, що викликали вимушений забій тварин, м'ясо буде визнане повністю непридатним для їжі, страхове відшкодування виплачується як за тварин, що загинули. Витрати, пов'язані з транспортуванням худоби до місця забою, ремонту тваринницьких приміщень після

здавання хворої худоби у зв'язку з ветеринарно-санітарними заходами, придбанням медикаментів, проведенням карантинних та інших заходів щодо ліквідації наслідків захворювання, а також побічні витрати, в розмір збитку не включаються. Визначення розміру збитку при знищенні майна, яке входить до складу основних засобів, проводиться виходячи з повної балансової вартості з урахуванням амортизації, витрат на рятування майна, впорядкування його після страхового випадку

і виключення вартості залишків, а при пошкодженні - виходячи з вартості відновлення (ремонту) за цінами на момент укладання договору страхування. 1.1. Розрахунок страхового відшкодування ,визначення збитку порядок та умови виплати страхових відшкодувань Щоб вірно обчислити страхову суму, величину платежів та страхового відшкодування, необхідно правильно оцінити застраховане майно в домашній власності. Страхова оцінка будівель відображає їх вартість з врахуванням зносу.

З часом вона змінюється під впливом дії на споруду природнокліматичних чинників, зменшенням або збільшенням цін на будівельні матеріали, роботи, тощо. Тому страхові органи періодично, як правило, не рідше одного разу в п'ятиріччя, проводять переоцінку належних громадянам будівель. Вона стосується житлових та господарських будівель будь-якого функціонального призначення, що перебувають на постійному місці, мають стіни та дах. Оцінюються й будівлі на земельних ділянках, відведених під

колективні сади та городи. При страховій оцінці будівель використовуються оціночні норми, під якими мається на увазі вартість в грошових одиницях певної одиниці виміру (їм, їм , 1 nor. м.) нової будівлі. Застосовуються ціни й тарифи, що встановлені для типових будівель. Після проведення оцінки спеціалістами страхових органів в присутності власника майна складається страховий оціночний листок. В ньому зазначаються:  - прізвище власника (страхувальника) будівлі;  -

її місцезнаходження (адреса);  - господарське призначення об'єкта;  - його тип;  - рік побудови чи капітального ремонту;  - матеріали фундаменту, стін та даху;  - розміри (висота, ширина, довжина);  - будівля або площа її основи;  - оцінка нової будівлі;  - відхилення від типової будівлі у відсотках, якщо вона не побудована за індивідуальним проектом;  - величина оцінки будівлі з врахуванням відхилень в  новому стані;  - процент її зносу;  - величина оцінки будівлі з врахуванням зносу;  - страхова сума

будівлі, тобто 40% суми оцінки будівлі з врахуванням зносу. В оціночних документах показується первісна га дійсна вартість будівель. За первісну вартість приймається вартість нової будівлі, яка розрахована на основі існуючих в даному регіоні оціночних норм. Дійсна вартість будівлі обчислюється шляхом вирахування з первісної величини зносу. Звичайно, при цьому особлива складність полягає у врахуванні

інфляційних процесів, впливу їх на сучасні грошові оцінки майна. З цією метою до уваги слід приймати індексації вартості основним фондів, ринкові ціни, що вже склалися, на житлові та інші будинки. При заключенні договору страхування тварин в особистій власності розмір страхової суми визначається за бажанням страхувальника, але не вище максимальних страхових сум, встановлених з врахуванням місцевих умов органами державного страхування.

По добровільному страхуванню сільськогосподарських тварин максимальні розміри страхових сум обчислюються в межах різниці між їх вартістю по державних закупівельних цінах і страховою сумою (нормою забезпечення на одну голову) по обов'язковому страхуванню для кожної вікової групи тварин. Наприклад, при середній Страховій сумі (нормі забезпечення) по обов'язковому страхуванню великої рогатої худоби 300 тисяч грошових одиниць (40% вартості) максимальна страхова сума для добровільного

страхування складе 450 тисяч грошових одиниць (30 х 1,5). Для розрахунків страхових платежів встановлюються середні тарифні ставки по обов'язковому та добровільному страхуванню будівель і споруд, які диференційовані для сільської та міської місцевостей. По обов'язковому та добровільному страхуванню тварин диференційовані ставки страхових платежів застосовуються до їх видів з врахуванням природнокліматичних та економічних особливостей районів та рівня виплати страхового

відшкодування. Розмір страхової суми за договором страхування майна визначається страхувальником із врахуванням вартості майна і не може її перевищувати (з урахуванням зносу). Тарифні ставки страхових платежів залежать від того, за яким договором (загальним чи спеціальним) застраховано домашнє майно. При дії договору протягом 2-3 роки, може надаватися знижка. Страхові платежі визначають за розміром страхової суми, терміну страхування та ступенем ризику з одночасним

використанням граничних розмірів тарифних ставок. Серед різновидів страхування майна громадян потроху збільшується попит на страхування квартир. Договори укладаються з фізичними особами, яким на території України належить квартира на правах приватної, спільної власності. До складу квартири входять: житлові кімнати, передпокій, коридори, кухня, ванна та туалетна кімната, внутрішньоквартирні сходи, балкони, лоджії, вбудовані шафи й антресолі.

Конкретний розмір страхового внеску залежить, по-перше, від страхових тарифів, а по-друге, від вартості майна, котре хоче застрахувати клієнт. При страхуванні житла розмір тарифу визначається багатьма факторами: роком будівництва будинку, матеріалами стін і перекриття, величиною зносу будинку, станом інженерних комунікацій, наявністю систем безпеки і т.п при цьому наявність одних факторів обумовлює збільшення, а інших - зменшення тарифу. Тарифи залежать

і від конструктивних особливостей житла. Наприклад, наявність у квартирі надійних металевих дверей зменшить тариф при страхуванні від протиправних дій третіх осіб, але ніяк не вплине на тариф з ризику "від затоплення водою". Чим більше ризиків буде включено до договору страхування, тим вищою буде вартість послуг страхових компаній. Страхування квартири з оздобленням згідно зі стандартним пакетом ризиків (від пожежі, заливання та протиправних дій третіх осіб) обійдеться в середньому в 0,8-1,7% від

її реальної вартості. Ось чому раніше, ніж купити страховий поліс, доцільно, по-перше, вирішити, який саме страховий захист необхідний квартирі, а по-друге, оцінити свої фінансові можливості. Так, НАСК "ОРАНТА" пропонує страхування квартир (стін; перегородок; підлоги; стелі; дверей; віконних рам, скла та вітражів; електропроводки; радіо- та телефонної проводки; газових та водяних лічильників; газових й електричних плит, газових балонів; опалювальних установок та

ін. Страхова сума за договором встановлюється за бажанням страхувальника, але не повинна перевищувати вартості квартири за ринковими цінами даного регіону. Страховий платіж обчислюється за тарифною ставкою 0,5% страхової суми, а страхувальнику надається право укласти договір з франшизою. При страхуванні квартири від пожежі корисно передбачити можливість відшкодування збитків, які спричинені не тільки самим вогнем, а й викликаних застосуванням засобів пожежегасіння,

оскільки при гасінні "середньої" пожежі в звичайній міській квартирі, як правило, водою пошкоджуються ще 3-4 сусідніх помешкання. Страхування домашнього майна може здійснюватися, і за принципом першого ризику. Це означає, що страхове відшкодування виплачується за знищення (викрадення або пошкодження) майна в розмірі суми збитку, але не вищої за страхову суму. Тобто, якщо майно має вартість 10 000 грн але було застраховане тільки на суму у 5 000 грн то при знищенні

цього майна, наприклад пожежею, на 7 000 грн страхуваль­ник одержить тільки 5 000 грн а не за все майно, що згоріло. Це говорить про те, що чим ближче страхова сума за договором страхування до справжньої вартості домашнього майна, тим більше гарантій щодо повного відшкодування збитку. Тому власникові майна доцільно страхувати його не в частковій, а в повній вартості. А от коли страхування буде проведено за пропорційною системою відповідальності, як надавалось вище,

то з даних цього прикладу, страховик відшкодовує тільки свою частку відповідальності в такому збитку. Тобто тільки половину (2 500 грн.). Тому що його частка відповідальності по всьому майну дорівнює 50% [5 000 : 10 000 *100%]. Про це теж треба пам'ятати при укладенні договору страхування. Правда різниця буде складатись в умовах страхування і в розмірах та­рифів. При системі першого ризику — значення тарифу на страхування більше.

Розглянемо особливості страхування транспортних засобів, що належать громадянам, оскільки одним з найвідповідальніших кроків після купівлі автомобіля є його страхування. Застрахувати транспортний засіб можна як від викрадення (найчастіше викрадають автомобілі "Жигулі", Мегсеdеs та ВМW), так і від аварії. На страхування беруться всі види автомобілів, мотоцикли, моторолери, мопеди, човни (крім надувних), катери, яхти.

Страхові організації пропонують страхування з повним відшкодуванням збитків, що викликані будь-якою причиною (за винятком деяких пошкоджень шин) та за окремими ризиками. Страхування з повним відшкодуванням збитків передбачається відшкодування збитків, що спричинені стихійним лихом, вибухом, пожежею, дорожньо-транспортною пригодою, викраденням транспортного засобу або його окремих деталей та обладнання, угоном. Поліси СК "ІІТІСО" передбачають, як правило, строк страхування

до одного року, а страхова сума дорівнює дійсній (оціночній) вартості автотранспортного засобу й додаткового обладнання. Страхові компанія відшкодовує витрати на: доцільно проведені страхувальником дії з врятуванням застрахованого автотранспортного засобу, зі зменшення збитку; транспортування пошкодженого транспорту до найближчого ремонту; придбання запасних частин і матеріалів, які необхідні для виконання ремонту; ремонт після настання страхового випадку. У випадку загибелі або пошкодження належного страхувальнику

майна страхові платежі, термін виплати яких наступив, можуть бути утримані з суми відшкодування. Якщо страхувальник недоплатив певну частину страхових платежів, то з виплачуваних ним внесків спочатку погашаються недоплати минулих років, потім пеня на неї, недоплата по платежу поточного року, пеня на неї, нарешті, непрострочені платежі поточного року.  При настанні страхового випадку відшкодуванню підлягають тільки реальні (прямі) збитки, виключаючи упущену вигоду, витрати на оренду чи наймання

іншого транспортного засобу, моральні збитки і т.ін.  Сума страхових відшкодувань за один або декілька страхових випадків не може перевищувати страхову суму, що обумовлена договором страхування, і перевищувати реальні (прямі) збитки.Страховик виплачує страхове відшкодування впродовж п'ятнадцяти робочих днів після складання страхового акта.  Страхові виплати здійснюються тією валютою, яка передбачена договором страхування, якщо iнше не передбачено законом

України. Із документів, що підтверджують витрати на відновлення транспортних засобів, до сплати  приймаються тільки ті, у яких ціни на запасні частини письмово узгоджені зі Страховиком. У разі об'єктивної неможливості придбати запасні частини на цих умовах, Страховиком можуть бути прийняті до сплати документи з цінами, що в них зазначені.  Страховик не відшкодовує вартiсть: ремонту i технічного обслуговування транспортного засобу, що не викликані настанням страхового

випадку; робіт, що пов’язані з переобладнанням транспортного засобу, ремонтом або заміною його окремих частин, деталей внаслідок їх зносу, технiчного браку, поломки та інше; заміни замість ремонту тих чи інших вузлів та агрегатів у зборі через відсутність у ремонтних підприємствах необхідних запасних частин i деталей для ремонту цих вузлiв та агрегатiв; втрати товарної вартості та відновлення втрачених експлуатаційних якостей; яка перевищує запропоновану

Страховиком ціну на частини, деталі, що потребують заміни, якщо Страхувальник придбає ці частини, деталі за більш високими цінами; відшкодування збитків провадиться за вирахуванням зносу запасних частин, деталей, що підлягають заміні, якщо iнше не було обумовлено при укладаннi договору страхування.  Розмір збитків визначається: розміром страхової суми  в разі  знищення чи незаконного заволодіння транспортним засобом; аварійним комісаром страхової компанії по обсягу необхідних

відновлюваних робіт внаслідок страхового випадку при пошкодженні транспортного засобу.  Для одержання страхового вiдшкодування Страхувальник (або особа, яка представляє його інтереси) повинен представити заяву про порядок  виплати страхового вiдшкодування: шляхом оплати Страховиком вартості замінюваних частин, деталей на аналогічні пошкодженим (за якістю і вартістю) та відновлюваного ремонту застрахованого транспортного засобу постачальнику запчастин .

 Розмір збиткiв визначається на підставі вимог відповідних нормативних документів, затверджених в установленому порядку. При страхуванні транспортного засобу на повну вартість, у разі його знищення (коли розмір збитку перевищує 75% страхової суми), Страховик виплачує страхове відшкодування у розмірі всієї страхової суми за вирахуванням безумовної франшизи і залишкової вартості транспортного засобу.  Страхувальнику при настанні страхового випадку за рахунок страхового відшкодування в межах страхової суми надається:  -

оплата витрат на рятування i доставку транспортного засобу до найближчої станції технічного обслуговування або стоянки, що охороняється, які знаходяться на відстані до 50 км від місця події;  - експертна оцінка пошкоджень застрахованого транспортного засобу та оформлення відповідного документа в разі можливості регресного позову до особи, винної в заподіянні збитку.  У тому разі, якщо одна із Сторін не погодиться з висновками експерта, вона має право звернутись до

іншого з оплатою його послуг за власний кошт. Страхове відшкодування, за мінусом франшизи, при пошкодженні фар, стекол, дзеркал, капоту при влученні в них каменів, щебеню або інших предметів, може виплачуватись без довідки про ДТП, але не більше одного разу за кожний елемент протягом дії договору страхування.    2.Загальні поняття відповідальності та її страхування Визначення об'єкта страхування.

Крім особистого та майнового виділяється також страхування відповідальності, коли об'єктами страхування є «майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі» (Закон України «Про страхування», стаття 4). Страхування відповідальності спрямоване на захист майнових прав

осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника. При цьому відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією та не залежить від фінансового стану страхувальника. Таке страхування захищає також і фінансовий стан самого страхувальника, який за наявності страхового полісу звільняється від витрат, пов'язаних зі спричиненою ним шкодою. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають

катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками досить тривалий. Завдяки економічній доцільності та соціальній вагомості страхування відповідальності з'явилося й на українському ринку. Страхування відповідальності перевізників, судновласників, власників транспортних засобів, туристичних організацій, імпортерів фармацевтичної продукції вже широко здійснюється українськими страховиками як в обов'язковій, так і в добровільній формі.

В основу всіх видів страхування відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права. Рівень розвитку страхування від­повідальності прямо залежить від досконалості національних правових інститутів. Для страхування становлять інтерес види відповідальності, що мають майновий характер і пов'язані з компенсацією завданої шкоди. До таких видів відповідальності належать цивільна, матеріальна та деякі види адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність — це одна з форм юридичної

, відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адмі-| ністративного правопорушення. Матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані підприємству, згідно з порядком, установленим трудовим законодавством. Матеріальна відповідальність настає тільки за збитки, які виникли внаслідок явно протиправної поведінки працівника, такої, що її можна поставити йому у вину. Цивільна (цивільно-правова) відповідальність виникає як юридичний наслідок

невиконання або неналежного виконання особою передбачених цивільним правом обов'язків, що пов'язане з порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи. Цивільна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника в інтересах потерпілого встановлених законом або договором заходів впливу (санкцій) майнового характеру. Ідеться про відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), компенсацію шкоди.

Можливі випадки, коли для накладання відповідальності на заподіювана шкоди необхідна наявність його вини; або відповідальність настає незалежно від вини та навіть без вини; іноді не тільки випадок, але навіть дія непереборної сили не звільнює заподіювана шкоди від відповідальності; ураховується специфіка діяльності, під час здійснення якої заподіюється шкода. Цивільне право засновується на презумпції вини, згідно з якою, відсутність вини має доводитися самим

правопорушником. Правопорушник вважається винним доти, поки він не доведе свою невиновність. Тобто для виникнення відповідальності потерпілий зобов'язаний довести факт здійснення проти нього правопорушення, наявність у нього збитків та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками. У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно з яким сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, якщо заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричинили шкоду.

Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню тільки у випадках, передбачених законом. Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену правомірними діями, служать передбачені Кодексом торговельного мореплавства зобов'язання щодо розподілу збитків, що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну аварію збитки, що виникли під час морського перевезення в результаті

цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою рятування судна, фрахту та вантажу, що перевозиться на судні, від загальної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрахтом та вантажем співрозмірно до їх вартості. На спеціальних умовах будується відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки, відповідальність професійного охоронця та у деяких інших випадках. Для виникнення цих видів відповідальності не вимагається наявності вини винуватця шкоди.

Звичайно відповідальність, що виникає без вини, називається безумовною або суворою. Особи, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники автотранспортних засобів і т. п.), зобов'язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Проте передбачені цивільним законодавством випадки відповідальності, незалежно від вини, не роблять її безмежною. В деяких випадках відповідальність не настає, якщо має місце умисел потерпілого. Так, власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок умислу потерпілого. У більшості ж випадків відповідальність знімається, якщо мала місце дія непереборної сили. Виняток становить Повітряний кодекс

України, що покладає відповідальність за особисту шкоду, спричинену пасажирові при старті, польоті або посадці літака навіть у разі дії непереборної сили. Термін страхування. Оскільки позови за конкретним договором страхування потенційно можуть бути пред'явлені протягом кількох років, коли, можливо, страхувальник буде страхуватися вже в іншого страховика, виникають труднощі з визначенням «відповідального» за такими претензіями страховика.

Тому важливо, які саме принципи покладено в основу договору страхування. Вибір залежить від діяльності страхувальника та виду страхування відповідальності. Якщо період між можливою необережністю страхувальника та фактом шкоди незначний, то договір укладається на основі «прояву». Якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, при страхуванні фармацевтичних препаратів), то доцільніше укласти договір із «заявленими позовами».

Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на основі «прояву» (рис.1). Це означає, що страхувальник несе відповідальність за шкоду, яка виявилася протягом дії договору (хоча причиною виникнення такої шкоди можуть бути дії, що їх припустився страхувальник до початку дії цього договору). Проте страховик не відповідає за шкоду, що виявилася після закінчення договору.

При цьому, якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але шкода виявилася ще в момент дії договору, то ці збитки покриваються страховиком. Останнім часом поширилися договори на підставі «заявлених позовів». Іноді їх називають ще договорами за умовою «поданих вимог» (рис.2). Тобто договір покриває позови, які вперше висуваються страхувальникові під час чинності договору.

Щоб уникнути позовів «з довгим хвостом» (коли шкода виявилася через тривалий час), страховики вводять ретроспективну дату. Усі втрати, що виявилися до цієї дати, покриттю не підлягають. Отже, страховик точно знає, скільки вимог йому треба покрити, що пом'якшує проблеми створення достатніх резервів, оцінки ризиків та розрахунки тарифів. Рис.1. Відповідальність за договорами на основі «прояву» збитків: страховик 95/96 року не відшкодовує ніяких

збитків; страховик 96/97 року відшкодовує позови щодо збитків А, С; страховик 97/98 року відшкодовує позови щодо збитків D і Е; страховик 98/99 року відшкодовує позови щодо збитків В Рис.2. Відповідальність за договорами на основі «заявлених позовів»: страховик 95/96 року не відшкодовує ніяких збитків; страховик 96/97 року відшкодовує позови щодо збитку

С; страховик 97/98 року відшкодовує позови щодо збитків А і Е; страховик 98/99 року відшкодовує позови щодо збитків В (попередній страховик не був повідомлений про збитки під час дії договору, умова продовженого періоду не діє). Збиток D буде відшкодовано за договором 98/99 року, якщо він виявиться після ретроспективної дати цього договору. Інакше страхувальник може залишитися без захисту за цим позовом.

Щодо збитку F, то в обох випадках його буде відшкодовано страховиками майбутніх років, залежно від часу подання позову Проте існує проблема для страхувальника. Якщо на момент закінчення дії договору виникнуть обставини, які, можливо, призведуть до висування вимог проти останнього, то страховик може відмовитися переоформити поліс, а інші страховики не візьмуть ризик на страхування. У такій ситуації страхувальник опиниться без страхового

захисту саме в той час, коли потенційно йому може бути пред'явлено позов. З цього приводу договори із «заявленими позовами» часто містять умову про продовжений період пред'явлення позовів — «умову останнього періоду». Навіть якщо страховик виконав свої зобов'язання щодо позовів, заявлених від ретроспективної дати і до закінчення строку дії договору, страхувальник має захист ще деякий обумовлений період (наприклад, кілька років).

Цей захист діє лише стосовно позовів, спричинених обставинами, повідомленими страхувальником страховику до дати закінчення договору страхування. У національних законодавствах можуть міститися положення, що впливають на визначення «відповідального» страховика. Так, суди США розробили систему «потрійної умови». Згідно з цією системою позивач може сам зазначити, який з періодів найбільше відповідає його випадку

— час нанесення шкоди, час виявлення шкоди або період між ними. Розглянемо докладніше найперспективніші для України види страхування відповідальності. 3. Економічний зміст , страхування кредитних ризиків У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржни­ком (позичальником) предмет їхнього спільного інтересу — кре­дит — створює різні економіко-правові ситуації: для боржника — зобов'язання

повернути позику, а для кредитора — право вима­гати її повернення за попередньо узгодженими умовами. Невико­нання з різних причин цих домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він намагається уникнути з допомо­гою різних доступних заходів правового та матеріального харак­теру. При цьому правове забезпечення передбачає, що належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами. Правове забезпечення може набирати багатьох форм.

Найпо­ширеніші з них такі: порука третьої особи згідно з цивільним правом, гарантія, передання) кредиторської заборгованості боржника, застава рухомого та нерухомого майна. Матеріальне забезпечення кредиту на відміну від правового полягає у безпо­середньому переданні кредиторові замість отриманого кредиту еквівалента його вартості у грошах чи інших майнових ціннос­тях. Матеріальне забезпечення може також набирати різних форм: застави валютних

засобів, коштовностей та інших ціннос­тей, блокади коштів на рахунках, депозитів, передання рухомого майна на час до повернення кредиту. Попри високу надійність зазначених форм забезпечення кре­дитів їх застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних відносин. За цих умов най­більш доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування.

Страхування кредитів базується на визнанні ризику непла­тежу чи неплатоспроможності позичальників, який формує­ться у процесі кредитування. Історичний прообраз страхування кредитів убачається в комі­сійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кре­дит товар буде викуплено у визначений термін.

Отже, угода делькредере набувала характеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою стороною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітентові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма не­обхідними атрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою пре­мією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуван­ням збитків.

Рис. 3. Схема делькредерного страхування кредитів Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповер­нення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а то­му не міг забезпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професій­ним страховим закладам, які на умовах «делькредере» можуть

гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків. Таке страхування може здійснюватися у двох варіантах. У першому кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборго­ваність до повернення всіма його боржниками. У другому варіан­ті кредитор страхує заборгованість кожного позичальника зокре­ма. Щоправда, істотним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передання на страхування

лише «поганих» ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче. У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори (банки, інвестори та інші) відіграють роль страху­вальників і застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страхови­ком і страхувальником. Ці відносини можна подати схематично (рис.

3). Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів і страхування фінансо­вих (грошових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під

інвестиційні потреби, яка ви­дана у грошовій формі. Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо — шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичаль­ник. Він, безпосередньо страхуючи свою платоспроможність, по­середньо захищає інтереси свого вірителя — кредитора. Водно­час страховик, страхуючи платоспроможність позичальника,

дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страхо­виком страхового гарантійного зобов'язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними. Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що

страховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — замість боржника — роль гаранта оплати його повної за­боргованості у визначених термінах на користь застрахованого (бе­нефіціанта) цієї гарантії. При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини всту­пають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони: кредитор — суб'єкт, на користь якого має бути виконане зо­бов'язання і який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії; позичальник — суб'єкт, зобов'язаний

повернути борг, він же страхувальник; гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зо­бов'язань, він же страховик. Ці взаємовідносини сторін рис. 4. Рис. 4. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні Як показує міжнародна господарська практика, в умовах застав­ного (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредит­них засадах одними

суб'єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати ми­та або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це так звані класичні зо­бов'язання, під які надаються страхові гарантії.

У групі заставного (гарантійного) страхування практикується також особливий напрямок страхового захисту — страхування фінансових гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різноманітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фі­нансові гарантії, об'єднуються у дві групи: а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відомих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банків­ські кредити, які видаються під заставу

іпотеки або іншого май­на, що належить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами страхування, а позичальник відповідно — страху­вальником і застрахованим в одній особі; б) кредити, повернення яких гарантується борговими зо­бов'язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комер­ційними паперами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються відносин між приватними

суб'єктами, та гарантії, що стосуються відносин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнона­родного, державного значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе. Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні типових договорів страхування: 1) визначення предмета страхової гарантії та його основних характеристик;

2) оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отри­маної інформації; 3) визначення умов угоди про надання страхової гарантії; 4) розрахунок страхового тарифу та визначення порядку спла­ти страхової премії. При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, за­стосовують два способи надання страхового захисту: одноразовий — застосування щодо окремої кредитної опе­рації, яка потребує страхової гарантії;

багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості опе­рацій, які можуть бути здійснені одним боржником протягом ча­су дії угоди про гарантійне страхування. Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на су­часному кредитному ринку, особливого значення набувають кре­дитні послуги, відомі як кредит довіри. Прикладом такого кре­диту є добрі, довірчі відносини між працедавцем (кредитором) та найнятим працівником

(боржником). Такі відносини можуть на­бувати реального змісту в переданні працедавцем своєму праців­никові у тимчасове користування засобів транспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик невиправдання довіри працедав­ця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має характер делькредерного, бо страхувальником

є креди­тор, а з другого — набирає форми страхової гарантії, оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи. Отже, беручи до уваги різноманітність характеру операцій, пов'язаних із безпосереднім страхуванням кредитів та наданням страхових гарантій сторонам кредитних взаємовідносин, креди­тне страхування можна визначити як господарський меха­нізм, мета якого — задовольнити випадкові

оцінювані майнові потреби, які виникають з ризику неповернення кредиту, пере­розподіливши втрати між суб'єктами кредитно-страхових відносин. Видове розмаїття кредитного страхування як із практичних, так і з теоретичних міркувань потребує класифікації за істотними критеріями та зведення в єдину систему ієрархічного типу. Голо­вною ознакою, притаманною кожному виду кредитного страху­вання,

є безпосередній чи посередній спосіб організації страхово­го захисту кредитних відносин. Згідно з цією істотною ознакою загальну систему видів кредитного страхування можна подати такою схемою (рис. 5): Рис. 5. Класифікація видів страхування кредитів Документ, який засвідчує факт страхування називається страховим полісом або свідоцтвом і видається страховиком після сплати страхового внеску – разового чи першого.

У страховому полісі чи свідоцтві вказується об'єкт і вид страхування, строки дії договору і страхові випадки: в страхуванні розрізняють такі терміни як страховий випадок і страхова подія. Страховий випадок – це можлива подія настання якої може спричинити збитки. Вона характеризує певний ризик, від якого і здійснюється страхова подія – це подія, яка фактично настала і має бути офіційно зареєстрована. Страхове поле - це наявність потенційних страхувальників

з певного виду страхування, страхове поле визначає потенційні масштаби страхування. Страховий портфель – являє собою сукупність укладених певною компанією угод з того чи іншого виду страхування або з усіх видів. Він характеризує діяльність кожної компанії на ринку. Задача Підприємство уклало договір страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ терміном на 1 рік. Вартість майна, що підлягає страхуванню, за даними бухгалтерського обліку складає 1800

тис. грн. Майно страхується на повну вартість. Розмір тарифної ставки складає 0,5% страхової суми. За договором передбачена безумовна франшиза в розмірі 50 тис грн. Збитки від пожежі склали 705 тис. грн. Визначити страхову суму, страховий платіж та розрахувати розмір страхового відшкодування за страховим випадком. Вартість майна за даними бухгалтерського обліку і розрахунок суми страхового платежу, грн № з/п Види майна

Балансова вартість Розрахунок суми страхового платежу Страхова сума Тарифна ставка, % Страхові платежі 1. Будівлі та споруди 1 800 000 1 440 000 0,5 7200 Розв’язання: Спочатку розраховується страхова сума (80% від балансової вартості), а потім страхові платеж (добуток страхової суми й тарифної ставки, поділений на 100%); потім визначається сума страхового платежу – грн.

1.Страхова сума : 1800 000х 0,8 = 1 440 000 грн. 2.Розмір страхового платежу: 1 440 000 х (0,5 : 100) = 7200 грн. 3.Розмір страхового відшкодування: а) обсяг страхової відповідальності страховика: 1 440 000: 1 800 000 х 100% = 80 %; б) страхове відшкодування з урахуванням франшизи: 705 000 х 80 : 100 – 50 000= 514 тис. грн. Висновок З точки зору важливості майна для задоволення сімейних потреб його можна розділити на дві групи.

До першої відноситься пріоритетне майно, тобто життєві блага першої необхідності, без яких не може існувати людина. Саме це зачіпає й суспільні інтереси. До другої групи включаються менш важливі для життя й здоров'я людини матеріальні об'єкти, загибель яких в основному обмежує лише реалізацію особистих інтересів громадян. Загибель житлового будинку або сільськогосподарських тварин в місцевостях, де вони

відіграють основну роль в забезпеченні харчування сім'ї, може нанести надзвичайну шкоду благополуччю людей, відновити яке їм без допомоги дуже важко. Цю допомогу громадянам, в разі загибелі їхнього майна, повинна надавати держава. З метою підвищення їх відповідальності за експлуатацію й зберігання майна першої групи держава вводить до нього принцип обов'язкового страхування в певному мінімумі до його повної оцінки (страхової суми).

Інша її частина може страхуватись добровільно.  Майно другої групи підлягає лише добровільному страхуванню, умови якого розповсюджуються не на всі об'єкти власності громадян. Державне страхування не розповсюджується на негосподарських домашніх тварин — собак, котів, декоративних птахів, звірів. Не страхуються також фотографи, креслення, рукописи, гроші, хоч деякі з цих об'єктів можуть страхуватись недержавними страховими компаніями.

Зазначені виключення окремих об'єктів з страхування зумовлені тим, що здебільшого не можна дати їм страхову оцінку, а також встановити факт загибелі та розмір збитку. В особистій власності громадян обов'язковому страхуванню підлягає слідуюче майно: житлові будинки; дачні споруди: господарські будівлі (сараї, гаражі, приміщення для тварин, парники, теплиці, тощо). Зазначимо, що застрахованими будуть лише ті з названих об'єктів, які мають фундамент, стіни та дах.

Не включаються в страхування зруйновані або ветхі споруди, а також ті, власники яких постійно не проживають в даному населеному пункті.  Щоб вірно обчислити страхову суму, величину платежів та страхового відшкодування, необхідно правильно оцінити застраховане майно в домашній власності.  Страхова оцінка будівель відображає їх вартість з врахуванням зносу. З часом вона змінюється під впливом дії на споруду природнокліматичних чинників, зменшенням або збільшенням цін на будівельні матеріали, роботи, тощо.

Тому страхові органи періодично, як правило, не рідше одного разу в п'ятиріччя, проводять переоцінку належних громадянам будівель. Вона стосується житлових та господарських будівель будь-якого функціонального призначення, що перебувають на постійному місці, мають стіни та дах. Оцінюються й будівлі на земельних ділянках, відведених під колективні сади та городи. Список літератури: 1. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.

і наук.ред.СС.Осадець.Вид.2-у, переробл. і доп К.: КЕНУ,2002 599с. 2. Страхування: Підручник / кер. авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець. Вид. 2-е, переробл. і доп. – К.: КНЕУ, 2002 – 599 с. 3. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Під керівн. і наук. ред. В.Г. Федоренка / -

К.: МАУП, 2002. – 344 с. 4. Управление организацией: Учебник /под ред. Проф. А.Г.Поршнева и др. – М.: ИНФРА, 1999. 5. Таркуляк А.О. Страхування: питання і відповіді: Навч. Посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 253 с. 6. Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних