КОНТРОЛЬНАРОБОТА
здисципліни
«Соціологія”
натему: “Соціологія релігії”
План
Вступ
1. Соціологічні методи аналізу релігії
2. Соціологія релігії
2.1 Розвиток соціології релігії
2.2 Релігія як соціальний феномен
3. Функції релігії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Соціологія релігії – це галузьсоціологічного знання, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітнихйого аспектах. За об’єктом дослідження, яким є власне релігія, ця галузевасоціологічна теорія входить до структури релігієзнавства разом з філософієюрелігії, психологією релігії, історією релігії. Маючи спільний об'єктдослідження, кожна з цих наук відрізняється специфікою свого предмета, своїмспектром предметного поля дослідження. Соціологія релігії – це спеціальнасоціологічна теорія, що вивчає генезис, соціальні функції, місце і роль релігіїв суспільстві, її структуру. Релігія розглядається як соціальна підсистема взагальному соціальному контексті, досліджуються взаємозв’язки релігійних групп,спільностей, інститутів з іншими суспільними групами та інститутами.
Предметом соціології релігії є соціально-релігійнівзаємовідносини, що виникають між людьми з приводу їхнього місця і ролі всоціальній підсистемі «релігія», структури і функції цих відносин, взаємодії зіншими соціальними відносинами. Подібна взаємодія відбувається у взаємозв’язкахсоціології релігії з іншими спеціальними соціологічними теоріями: соціологієюособистості, соціологією культури, соціологією виховання, соціологією освіти,соціологією організацій, соціологією громадської думки, соціологією родини.Предметом соціології релігії є також проблеми секуляризації і релігійності.Соціологічний аналіз релігії припускає з’ясування її соціальних, гносеологічних,психологічних коренів.
Предметом дослідження є відносини релігіїта її соціальних функцій, закономірності впливу суспільних відносин на релігію,її зворотний вплив на громадське життя, зв’язки між релігією та іншимиелементами культури.
Предметом соціологічного аналізу єсоціальна структура релігії, зв’язки і відносини між окремими елементамирелігії як цілісної системи, релігійна свідомість як фактор регуляціїсоціальної поведінки, окремі релігійні інститути, організації, спільності.Досліджуючи різні релігійні системи, соціологія прагне виявити загальні істотнівластивості, що відрізняють релігію від моралі, мистецтва, інших формсуспільної свідомості.
1. Соціологічні методи аналізу релігії
Соціолог використовує для аналізу релігіїметоди, вироблені і застосовувані соціологією в дослідженні соціальних явищузагалі: опитування і статистичний аналіз; спостереження та експеримент;порівняльний аналіз; аналіз письмових джерел, історичних документів.
Одним з найважливіших є метод опитування,що проводиться або у вигляді стандартизованого інтерв’ю, коли питання задаєінтерв’юер, або у формі заповнення анкети респондентом. Респондентам задаютьпитання про їхню релігійну належність, про те, як часто вони відвідують церкву,моляться, якою мірою знають віровчення, як ставляться до окремих його моментів,тобто питання, що дають змогу судити про характер і ступінь релігійності.
Ще одним методом емпіричних досліджень єспостереження. Воно може бути стандартизованим, коли соціолог має у своємурозпорядженні певну програму дослідження і по спеціальній процедурі фіксуєвиділені їм показники. Може також застосовуватися включене спостереження, колидослідник живе чи працює в середовищі тих, кого вивчає. Цей методвикористовувався, зокрема, останнім часом соціологами, які вивчали новірелігійні духи. Цей метод має очевидні переваги, оскільки дає можливістьвиявити обставини, доступні тільки за умови участі в діях, що спостерігаються.
Метод експерементування, застосований вінших областях соціологічного дослідження, у соціологічному вивченні релігіїмайже не застосовувався, оскільки релігія торкається глибоких, таємних почуттівособистості, що за етичних мотивів не повинні ставати об’єктом маніпулювання ніза якою метою.
Важливим інструментом соціологічногодослідження релігії є аналіз письмових джерел, історичних документів. Цей методдослідження успішно використовувався при розробці типології релігійнихорганізацій, дослідженні етапів еволюції релігії в історії суспільства, впливупротестантизму на розвиток капіталізму.
Досить строгим методом аналізу змістурізного роду документів є контент-аналіз – відокремлювання дослідникомрелігійних тем чи припущень, які не висловлюються чи не розглядаються удосліджуваних матеріалах. Такий аналіз дає можливість «побачити» реальнурелігійну свідомість певної групи, що відрізняється від офіційного вчення.
Таким чином, соціолог має у розпорядженнірізноманітні взаємодоповнюючі методи, що дають йому змогу на емпіричному рівнідосліджувати релігійну поведінку, накопичуючи необхідні дані для теоретичнихузагальнень.
Що стосується методів, за допомогою якихдосліджує свій предмет соціологія релігії, то на сучасному етапі її розвиткувсе більш характерним стає методологічний плюралізм. Вона вправі і зобов’язанавикористовувати будь-які методи і прийоми, що виявляються найефективнішими вцій пізнавальній ситуації.
До основних понять соціології релігіїналежать такі: релігія, соціально-релігійні відносини, релігійна організація,релігійний соціальний інститут, релігійність, релігійна свідомість, релігійнавіра,, соціальні функції релігії, сакралізація, секуляризація, атеїзм,нетрадиційні релігії.
2. Соціологія релігії
2.1 Розвиток соціології релігії
Своїм виникненням соціологія релігії багатов чому зобов’язана тим процесам у європейському суспільстві, початок якихпоклала епоха Просвітництва й антифеодальних буржуазних революцій. Це був час найглибшоїкризи феодально-релігійної свідомості і піднесення буржуазно-демократичноїідеології, що вступили в люту боротьбу. Одним з найважливіших джерел соціологіїрелігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин іцеркви як соціального інституту, особливо з боку французьких енциклопедистівXVIII ст. Ця критика сприяла пробудженню інтересу до питань соціальноїобумовленості релігії та її ролі у житті суспільства.
Одним з перших мислителів нового часу, якийобґрунтував можливість розгляду релігії з позиції наукового мислення, був І.Кант (1724 – 1804). Заслуга І.Канта полягає в тому, що він відокремив питанняіснування Бога, душі, волі – питання теоретичного розуму – від питанняпрактичного розуму: що ми повинні робити? Він спробував показати, що практичнийрозум, який розкриває, у чому полягає наш обов’язок, ширше розуму теоретичногоі не залежить від нього.
Перші кроки в пошуках наукового поясненняфеномену релігії зробив фундатор соціології О.Конт (1798 – 1857). Відповідно дойого вчення людський дух у своєму розвитку проходить три стадії: теологічну,метафізичну і позитивну. Позитивізм виступає з вимогою «чистого досвіду», тобтодослідження явищ без філософії і будь-якого оцінного знання.
Ідея органічної єдності соціальної системита її еволюційного прогресу була центральною в соціології Г.Спенсера (1820 –1903).
На становлення соціології релігії істотновплинула матеріалістична тенденція у філософії релігії, яскравим представникомякої був німецький філософ Л.Фейєрбах (1804 – 1872). У своїх фундаментальнихпрацях «Сутність християнства», «Походження релігії», він намагався показати,що людина – це початок, середина і кінець усякої релігії. Сутність релігії єлюдське серце, від розуму воно відрізняється тим, що прагне вірити і любити.Бог – це досконала і могутня людина. Релігія – сон людського духу.
Ідеї Л.Фейєрбаха знайшли продовження тарозвиток у діалектичному матеріалізмі К.Маркса (1818 – 1883) і Ф.Енгельса (1820– 1895). Розглядаючи сутність релігійної свідомості, вони вважали, що цясвідомість є ілюзорним подвоєнням світу, тобто визнанням поряд з реальним,природним і соціальним буттям іншого, потойбічного світу. У якому, згідно з усімасвітовими релігіями, знаходять чи знайдуть своє ідеальне вирішення всіпротиріччя земного буття, що непокоять людський дух.
К.Маркс і Ф.Енгельс сформулювали основніпринципи соціально-філософського аналізу релігії. Одна з відмітних рис їхньоїконцепції релігії полягає в тому, що релігія як соціальне явище має історичнуприроду.
Багато в чому бу не згоден з К.Марксомнімецький учений М.Вебер (1864 – 1920). Хоча він і визнавав, що релігія можедіяти як консервативна сила і часто є перепоною на шляху соціального розвитку,водночас учений вважав, що вона здатна діяти як один із факторів соціальноїдинаміки. М.Вебер виходив з того, що найважливіші фактори соціальної зміникореняться в культурних системах, до яких належить релігія.
У сучасній західній соціології виокремленідва основних напрями дослідження проблем релігії: функціональна теорія релігіїі теорія конфліктів.
Функціоналісти прагнуть з’ясувати, якимсоціальним цілям служить релігія; прихильники теорії конфлікту аналізують, якимспособом релігія усталює класову систему, руйнує її чи одночасно сприяє тому таіншому.
Позицій функціоналізму в дослідженнірелігії дотримувався також З.Фрейд (1856 – 1936). Релігія, на його думку.захищає людей від страху безпорадності, випробуваного в дитинстві. Як дитина знаходитьзахист від цього страху в батьків, так і дорослі прагнуть знайти його влюблячого всемогутнього Бога. За Фрейдом, релігійні поняття, що мають своїкорені у психології людини, не можна вважати вірними у прямому розумінні. Вінвважав, що релігійні поняття – це соціальні ілюзії. Ці ілюзії були б відкинуті,якби люди усвідомили, що вони засновані на психологічних потребах, якісуперечать матеріальній природі.
Одна з головних ідей прихильників теоріїконфліктів полягає в тому, що релігія зміцнює становище панівних групсуспільства, що пригнічують менш впливові групи. Це здійснюється за допомогоювірувань, що пропонують нижчим класам надію на краще життя в іншому світі. Утакий спосіб відволікається їхня увага від проблем цього світу.
Найпослідовнішими прихильниками теоріїконфліктів є дослідники-матеріалісти, які вважають релігію знаряддям класовогопанування.
З кінця 60-х років ХХ ст. до двохрозглянутих теорій додався феноменологічний напрям у соціології релігії, щонезабаром став провідним.
Серед представників цього напряму виділяютьнасамперед американського соціолога П.Бергера і західнонімецького вченогоН.Лукмана.
Розвиток вітчизняної соціології релігіїпов’язаний з виокремленням її в окрему спеціальну соціологічну теорію.
Особливо широко конкретно-соціологічнідослідження у галузі релігії велися в 60-х роках ХХ ст… (Р.Балтанов,А.Клибанов, А.Лебедєв та ін.) Значно розширилася проблематика дослідження,склалися основні напрями: розробка понять апарату соціології релігії, методівконкретних соціологічних досліджень; місце і роль релігії в різних етнічних,територіальних спільнотах, професійних і демографічних групах; процесисекуляризації в соціалістичних країнах; зміни в релігійній свідомості, культі ірелігійних організаціях; соціологічні проблеми атеїстичного виховання.
2.2 Релігія як соціальний феномен
Під релігією розуміється комплекс віруваньі практичних дій, за допомогою яких люди спілкуються або намагаютьсяспілкуватися з реальністю, що лежить за межами повсякденного досвіду. Сюдиможна зарахувати всі ті явища, що від інших (етичних, естетичних, політичних таїм подібних) відрізняються саме як релігійні, тобто все те, у чому людинавиражає свою віру в надлюдську силу, і що вона робить, щоб підтримати свійзв’язок з нею.
РЕЛІГІЯ (структурні елементи)
СИСТЕМА ДОГМАТІВ — офіційні церковні документи, богословська література, міфи, легенди КУЛЬТ – сукупність релігійно – магічних дій у відповідності з канонами релігії СПЕЦИФІЧНІ ЕМОЦІЙНІ ПЕРЕЖИВАННЯ – пов’язані з віруванням та культом НОРМИ МОРАЛІ – освячені в системі догматів даної релігії
ЦЕРКВА – суспільний інститут, що об’єднує людей на релігійному та більш широкому грунті
/> /> /> /> /> /> />
Структурні елементи релігії як соціальногофеномена
Релігія – це сфера духовного життясуспільства, групи, індивіда, спосіб практично-духовного освоєння світу йгалузь духовного виробництва.
Як така вона являє собою:
проявів сутності суспільства;
з необхідністю виникаючий у процесістановлення людини і суспільства аспект їхньої життєдіяльності;
спосіб існування і подолання людськогосамовідчуження;
відображення дійсності;
суспільну підсистему;
феномен культури.
Ураховуємо фактори, що детермінуютьрелігію. І тут важливо відповісти на запитання: «Під впливом яких факторіврелігія виникає, існує і відтворюється?» Можна виокремити соціумні,соціокультурні, антропологічні, психологічні, гносеологічні детермінанти, їхзазвичай метафорично називають «коренями релігії».
У вітчизняній соціологічній літературісклався загальний підхід до розуміння сутності і ролі сукупності причинвиникнення релігії, що одержав теоретичне оформлення у вченні про соціальнусутність і природу релігії. Цей підхід є основою соціологічної теорії релігії.У ній вирізняють соціальні, гносеологічні і психологічні корені релігії,причому соціальні корені є визначальними. Вони являють собою систему соціальнихвідносин, що детермінують виникнення, функціонування і відтворення релігії.
Від соціальних коренів релігії відрізняютьїї історичні корені, під якими мається на увазі історична обумовленістьсучасної релігії її попереднім розвитком. Що стосується її гносеологічнихкоренів, то вони пов’язані з формуванням у свідомості людини релігійних уявленьпід час її пізнавальної діяльності. Суть цих уявлень полягає в абсолютизаціїсуб’єктивного боку процесу пізнання, мінливого відображення реальності.Формування релігійної свідомості пов’язано з людською психікою, оскількирелігійні відправлення завжди супроводжуються сильними емоційними настроями. Уцьому зв’язку виокремлюють психологічні корені релігії.
Розуміння обумовленості сутності релігіїсукупністю причин її виникнення (детермінант) дає змогу чіткіше визначитиструктуру релігії. Один з можливих варіантів структуризації релігіїзапропонував Д.Маркович. Структуру релігії, за Д.Марковичем, утворюють п’ятьелементів:
перший являє собою саму ідею надприродноїістоти;
другий елемент полягає в почутті поваги істраху, що релігійна людина відчуває перед надприродною істотою;
третім елементом є релігійні символи, щопредставляють надприродну істоту (оскільки вона не піддається безпосередньому спогляданню)і за допомогою яких релігійна людина встановлює з цією істотою контакт;
четвертий елемент – ритуал, тобто особливідії релігійного характеру (молитви, жертвоприношення і т.ін.), за допомогоюяких релігійна людина звертається до божества;
п’ятий елемент складають релігійніорганізації і служителі, які сприяють здійсненню комунікації релігійної людиниз надприродною істотою.
У процесі розвитку соціології релігії таінших релігієзнавчих наук виникла ще одна п’ятиелементна структура релігії, щоохоплює такі елементи: доктрину, міф, етичні цінності, ритуали та інші формикультової практики, а також різні форми поширення релігії. Певний інтересстановить схема структурування релігії, запропонована Джонстоуном. Вонаскладається з певної кількості основних елементів, що допомагають зрозуміти, чиє релігією система вірувань:
По-перше, релігія припускає наявність групивіруючих, хоча і може бути пов’язана з глибоко особистим переживанням. Дослідженнярелігії спирається на вивчення певних спільностей, наприклад католиків,протестантів, іудаїстів чи таких організацій, як секти.
По-друге, релігія асоціюється з поняттям,що вважаються священними.
Вона проводить розподіл між предметамиповсякденного життя і незвичайними явищами – чудесами. Ці явища стаютьсвященними тому, що вважаються пов`язаними з чимось надприродним – з якоюсьсилою чи істотою, можливості якої необмежені законами природи. У різнихрелігіях існують свої священні предмети і події.
По-третє, релігія має певну сукупність вірувань– віросповідання. Ці вірування пояснюють людську натуру, що оточує природу, інадприродні сили, що вважаються священними.
По-четверте, релігія припускає особливусукупність дій чи ритуалів. Ритуали – зразки поведінки стосовно священних інадприродних сил.
У сучасній соціологічній літературівідзначається тенденція при структуризації релігії не обмежуватисягносеологічним і психологічним боками релігії, а включати у структуру іорганізаційні елементи. Так, наприкінці 80-х років ХХ ст… у структурі релігії,як правило, виокремлювали три основних елементи – релігійну свідомість,релігійний культ і релігійні організації.
Релігійна свідомість являє собоюперекручене, фантастичне відображення людьми панівних над ними природних ісуспільних сил; при цьому «земні сили набирають форму неземних». Основноюознакою релігійної свідомості є віра в реальність надприродного.
Релігійний культ – це система символічнихдій, за допомогою яких віруючі прагнуть впливати на надприродне.
Для об’єднання віруючих існують релігійніорганізації (церква, секта і т.ін.) і особлива група людей – духівництво,функціями якого є керівництво релігійними культовими діями.
У результаті пошуку у соціології релігіївикристалізувалися такі структурні елементи: 1) релігійна свідомість; 2) релігійнадіяльність;
3) релігійні відносини; 4) релігійніінститути і організації.
3. Функції релігії
Склалися два підходи до розуміння функційрелігії.
Перший з них полягає в тому, що дослідники намагаютьсявизначити, відокремити «специфічно релігійну» функцію – функцію «фіктивногорегулювання», пов’язану з помилковим тлумаченням й ілюзорним заповненнямдійсності. Переконливіше виглядає другий підхід, суть якого полягає не в«специфічних для релігії» функціях, а у специфічності виконання релігією тих чиінших соціальних функцій, зумовлених потребами суспільства, соціальних груп таіндивідів.
Світоглядна функція. Релігія містить у собіпевне світорозуміння (пояснення світу, місця людини в ньому, природи людини),світовідчуття (емоційне відображення зовнішнього світу і самовідчуття людини),оцінку світу, світосприймання. Релігійний світогляд реалізується у поведінці івзаємовідносинах віруючих, у структурі релігійних організацій.
Світоглядну функцію релігії ще називаютьсенсопокладаючою чи функцією значення.
Компенсаторна функція. Релігія виконуєсоціальну функцію компенсатора, що реалізується в релігійному заповненнюдійсності, а також у релігійній розраді. У релігії відбувається уявне зняттяпротиріч: реальне гноблення переборюється «волею в дусі», соціальна нерівністьперетворюється в рівність у гріховності, у стражданні; роз’єднаністьзамінюється братерством «у Христі», у громаді; фактичне безсилля людиникомпенсується всесиллям Бога, смертний виявляється безсмертним; узагалі світзла і несправедливості замінюється «Царством Божим».
Комунікативна функція. «Богоспілкування»вважається вищим видом спілкування, а спілкування з «ближніми» — другорядним. Спілкуваннявідбувається насамперед у культовій діяльності. Богослужіння у храмі, молитовномубудинку, участь у таїнствах, суспільна молитва розглядаються як головний засібспілкування і єднання віруючих з Богом і один з одним. Поза культова діяльністьі взаємовідносини також забезпечують спілкування віруючих.
У процесі спілкування віруючих виробляютьсяпевні правила і норми поведінки, що служать соціальними регуляторами. Церегулювання складає зміст ще однієї функції релігії – регулятивної.
Регулятивна функція. Релігійні ідеї,цінності, установки, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації єрегуляторами поведінки людей. Як нормативна система і як основа суспільносанкціонованих способів поведінки релігія переважно упорядковує думки,устремління і дії людей.
Легітимізуюча функція. Релігія як один зважливих соціальних інститутів суспільства бере на себе і частину такоїважливої соціальної функції суспільства, як узаконювання певних норм і правилповедінки, щоб підтримували стабільний порядок у суспільстві, обґрунтовували йузаконювали ціннісно-правову складову цього порядку.
Ідеологічна функція. Релігія в суспільствіможе відбивати точку зору певних груп, прошарків, класів, при певних обставинахможе претендувати на роль єдиновірної і протиставлятися іншим віруванням ірелігіям, а тим самим протистояти системі релігійних поглядів інших прошарків ікласів. У цьому разі релігія починає відстоювати класові чи групові інтереси,виконуючи тим самим ідеологічну функцію. Зі збереженням і забезпеченнямстабільності суспільства безпосередньо пов’язана ще одна функція релігії –інтегративна.
Інтегративна функція. Релігія може бутифактором інтеграції суспільства, групи. Підсумовуючи поведінку і діяльністьіндивідів, поєднуючи їх думки, почуття, прагнення, спрямовуючи зусиллясоціальних груп та інститутів, релігія сприяє стабільності цього суспільства.
Висновки
Проаналізувавши соціологію релігії можназробити висновки:
— соціологія релігії – це галузевасоціологічна теорія, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітнихйого проявах, визначивши тим самим її за об’єкт дослідження. Предметомсоціології релігії є соціально-релігійні відносини і взаємозв’язки, щовиникають між людьми на підставі їхнього місця та ролі в соціальній підсистемі«релігія», структури та функцій цих зв’язків, взаємодії з іншими соціальними відносинами;
— у дослідженнях з проблем релігії соціологіявикористовує методи опитування, спостереження та експерименту, статистичного тапорівняльного аналізу, аналізу документальних та історичних джерел;
— релігія як соціальний феном має своюструктуру (релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійні відносини,релігійні інститути та організації) і функції (світоспоглядальна,компенсаційна, комунікативна, регулятивна, легітимізуючи, ідеологічна таінтегративна);
— основні соціальні процеси в релігійнійсфері (сакралізація та секуляризація) взаємодіють з іншими соціальнимипроцесами і залежно від наявності відповідних соціальних умов та під впливомсоціальних чинників сприяють підвищенню чи зменшенню соціальної ролі релігії уфункціонуванні конкретного суспільства.
У сформованій в Україні релігійнійситуації, що характеризується протистоянням різних релігійних конфесій,завданням соціології є уважне, зважене, неупереджене дослідження з науковихпозицій коренів і причин виникнення міжрелігійних конфліктів, відстеження задопомогою соціологічного моніторингу рівня соціальної напруженості на ґрунтірелігійних вірувань, проведення на цій основі широкої просвітницької роботисеред населення і вироблення практичних рекомендацій для владних структур щододосягнення миру і злагоди серед громадян країни з різними відносинами дорелігії загалом та її окремих напрямів.
Список використаної літератури
1. Лубовський В.Д. Соціологія релігії // Соціологія: Короткийенцикл.слов. / За заг. ред. В.І.Воловича. – К.: УЦДК, 1998.
2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник.– К.: Каравела, 2004.
3. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічнітеорії. Навч. посіб. – К.: МАУП, 2004.
4. Соціологія: Загальний курс: Навч.посіб. / Піча В.М. – К.: Каравела,2000.
5. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: Академія,2002.
6. Спеціальні та галузеві соціології: Навч.посіб. / За ред.В.Є.Пилипенка. – К. – Каравела, 2003.
7. Соціологія: Навч. посібник / За редакцією С.О.Макеева. – К.:Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1999.
8. Руденко І.П. Соціологія: Курс лекцій: Навч. посібник для вузів. –Харків. 1996.