Розвиток сімейних форм опіки дітей в Україні
Цікаве життя людини! Хтось народжуєтьсящасливим, комусь доводиться пережити складні обставини долі, але є і такі долі,коли не має змоги щось змінити самому. Саме дитячі долі в руках дорослих, і томуважко переживати за дітей, чиє життя понівечено та з самого початку зруйновано.Відсутність батьківського тепла, маминої колиски на ніч, іграшок та подарунків насвята від рідних — все це є життя дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківськогопіклування. Ці діти живуть в інтернатах, мають одяг та їжу, в літку вони відпочиваютьв оздоровчих таборах, але єдине — їх ніхто не чекає, і нікому пожалітись про забитийсинець чи успіх у спортивних змаганнях.
За статистичними даними в Україні понад103 тис. дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, хоча ця цифрадещо сумнівна, оскільки державна статистика враховує лише кількість дітей, відноснояких є рішення державної влади. Статистика не може врахувати кількість дітей, якіфактично позбавлені батьківського піклування і в долю яких не втрутилося суспільство[9].
Поширенню такого негативного соціальногоявища як сирітство в нашій країні сприяє: збільшення рівня безробітності, бідністьзначної частини населення, послаблення значимості інституту сім’ї, втрата старшимта молодшим поколінням загальнолюдських моральних цінностей, пияцтво та наркоманія[7]
Саме тому, наша держава підтримує створеннясімейних форм виховання дітей-сиріт. Це прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейноготипу.
Із вище сказаного ми можемо сформулюватимету нашої статті, яка полягає у виявленні альтернативних заходів щодо вирішенняпроблем сирітства в Україні.
Меті підпорядковані конкретні завданнядослідження:
дитячий будинок сімейний сирітство
Ø визначити феномен сирітства щодо українських реалійсьогодення;
Ø проаналізувати проблеми, що виникають при створенніДБСТ та шляхи їх покращення.
Як вже було вище згадано, в Україні нараховуєтьсяпонад 103 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і, нажаль,ця цифра з кожним роком зростає. Аналізуючи дані кількості всиновлених дітей протягомроків можна сказати, що не зважаючи на збільшення кількості таких дітей, кількістьвсиновлених з їх числа зменшується, про що свідчать наступні дані. Протягом 9 місяців2010 року в прийомні сім'ї та дитячібудинки сімейного типу влаштовано лише сорок одну дитину-сироту та дитину, позбавленубатьківського піклування. Для порівняння, протягом аналогічного періоду 2009 рокув такі сім'ї влаштовано 90 дітей. Цесвідчить про те, що службами у справах дітей вживається недостатньо зусиль щодовлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомнісім'ї та дитячі будинки сімейного типу().
Така ситуація ставить під загрозу забезпеченняправа дітей на виховання в сім'ях.
Однією з найсуттєвіших причин, від якоїзалежить кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ємотивація населення щодо створення сімейних форм опіки таких дітей. Проте хотілосьби винайти ефективні шляхи її подолання. В даному випадку хотілось би запропонуватиреалізацію проекту під назвою «Моя „рідна прийомна“ дитина»,метою якого є заохочення громадян до створення дитячих будинків сімейного типу.Суть даного проекту полягає у особистому звернені батьків-вихователів та вихованцівДБСТ до батьків дітей загальноосвітніх шкіл з проханням у зменшенні кількості дітей,що перебувають в інтернатних закладах чи будь-яких інших Державних закладах длядітей-сиріт, та безпосереднього взяття таких дітей на виховання в сім’ю.
Як і звичайних сім'ях прийомні сім'ї та ДБСТ мають певні проблеми у подальшому їх функціонуванні. Однією зтаких проблем є занепокоєння у якості підбору кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователідля створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу та здійснення подальшоговзаємного добробуту сім'ї та дитини.
Непоодиноким є припинення функціонуваннядитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей в зв’язку з відсутністю взаємопорозумінняміж членами даних сімей що супроводжується вибуттям прийомних дітей та дітей-вихованцівіз сімейного оточення.
Такі випадки свідчать про неякісну роботуслужб у справах дітей щодо підбору сімей для дітей, які потребують влаштування,незнання особливостей і потреб дітей, які влаштовуються в сім'ї.
При влаштуванні дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, в сімейні форми виховання пріоритетними єінтереси дитини та її потреби, відповідно до яких визначаються характеристики таресурси майбутніх батьків.
На сьогоднішній день в Україні поширено три основнісімейні форми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.До них відносяться прийомні сім'ї,усиновлення та дитячі будинки сімейного типу.
Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім'я,що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі,які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей,позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитячому будинкусімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних дітей [4].
Проблеми дитячого сирітства та особливості вихованнядитини в ДБСТ вже не одноразово досліджувались різним науковцями.
На необхідності сімейного виховання як оптимальноїумови гармонійного розвитку дитини свого часу постійно наполягали видатні педагоги-гуманісти- Г. Гмайнер, П.Ф. Лесгафт, О.С. Макаренко, Й.Г. Песталоцці, В.О. Сухомлинський,К.Д. Ушинський. Вони доводили, що сім’я є одним із найважливіших інститутів соціалізаціїдитини, персональним навколишнім середовищем її розвитку, оскільки саме в сім’їберуть початок світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудовінавички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимутьїї сутність як людини. На формування дітей також впливають і характер стосунківміж батьками та між батьками і дітьми, іншими членами сім’ї і ставлення батьківдо праці, і їхня участь у суспільному житті, і їхні інтереси, моральні цінностітощо [2].
Соціально-педагогічні аспекти функціонування дитячихбудинків сімейного типу особливі. З одного боку, вони відображають весь спектр проблемзвичайної багатодітної сім’ї. З іншого — перед такою сім’єю постають завдання щодокорекції та компенсації вад розвитку дитини, відставання та занедбаності її здоров’я,а також подолання наслідків психічних травм.
Проблемам соціальної адаптації, морально-правового,естетичного, статевого виховання вихованців дитячих будинків сімейного типу присвяченіроботи українських науковців: Л.С. Дробот, Л.В. Єременко, Л.В. Кузьменко, Н.О. Рєпи,В.Г. Слюсаренко, Л.М. Смагіної, В.В. Чечет, В.С. Яковенко. Вивчення особливостейвиховного процесу в дитячих будинках сімейного типу, розкриття специфіки взаємодіїдітей і батьків-вихователів, аналіз основних її напрямків, сфер і засобів їх впливуна формування особистості вихованців є важливим напрямком у наукових пошуках оптимальнихметодик сімейної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківськогопіклування, як органічної частини системи державного піклування [3].
Поряд із цим, ще недостатньо уваги приділяєтьсявивченню проблем, пов’язаних із психологічними особливостями дітей, які потрапляютьдо дитячих будинків сімейного типу; проблем спілкування рідних та прийомних дітейміж собою; необхідність підтримання зв’язків з біологічними батьками дитини; невизначені питання підготовки батьків-вихователів щодо необхідності розгляду їх опікинад дітьми як тимчасового явища; формування позиції першочергового врахування інтересівдитини у визначенні її влаштування.
Особливості соціально-психологічного розвитку дітей, що залишилисябез піклування батьків, дошкільного віку, причини, що визначають несприятливий психологічнийрозвиток дітей, що виховуються в закритих дитячих установах, дані про стан психічногоздоров'я вихованців являються особливо важливими при складанні індивідуальних реабілітаційнихпрограм для забезпечення повноцінної реалізації та самовизначення дітей-сиріт [1,7].
Часто сироти не ототожнюють себе із суспільством, оточуючими людьми,а протиставляють себе їм. Одержуючи освіту, спеціальність, створюючи родину, народжуючидітей і виховуючи онуків, вони продовжують називати себе сиротами, підтверджуючитеорію про те, що приналежність до групи — це доля.
В українському суспільстві існують стереотипи, пов'язані із вихованцямизакладів опіки. Зверхнє ставлення вихователів та викладачів, неповага до особистості,стигматизація та ізоляція дітей, непристосованість через ставлення до цього дорослихдо нормального життя у соціумі закладені у самій системі державних закладів опіки.
Особливості розвитку самовизначення особистості дитини-сироти розкритів дослідженнях, де показано, що в умовах неблагополучної родини або дитячого інтернатногозакладу найчастіше формується дезадаптивна особистість.
Дитинство — це період, коли закладаються фундаментальні якостіособистості, що забезпечують психологічну стійкість, моральні орієнтації, життєздатністьі цілеспрямованість, що є важливими факторами в становленні самовизначення особистості[9].
Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштуваннянерідних дітей у дитячі будинки сімейного типу призводить до появи нових проблемта ускладнень у стосунках між членами родини. Тому ефективне функціонування ДБСТ,відновлення його виховного потенціалу вимагає постійної підтримки.
На початковому етапі функціонування ДБСТ здійснюєтьсяпочаткова підтримка. Вона потрібна для сприяння адаптації сім'ї і вихованців до нових умов проживання, ефективнихспособів взаємодії. Подальша підтримка спрямована на розв’язання проблем розвиткудітей-вихованців в різні періоди їх становлення чи проблем функціонування сім'ї, які обмежують її можливості.
Процес надання підтримки дитячим будинкам сімейноготипу здійснюється шляхом здійснення соціального супроводу.
Соціальний супровід ДБСТ — вид соціальної роботи, система комплексних заходів для підтримки сприятливихсоціально-економічних та психологічних умов функціонування сім'ї, збереження її здатності до виховання дітей-вихованців[4, 5,6].
Всі дії, пов’язані з покращенням функціонуваннядитячих будинків сімейного типу, контролюються та виконуються згідно чинного законодавства.
Нормативно-правову базу з соціального захисту дітей-сиріт та дітей,які позбавлені батьківського піклування складають: Конституція України, міжнароднінормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови КабінетуМіністрів України та інші нормативно-правові акти України.
Важливим міжнародним нормативно-правовим документомє Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановоюВерховної Ради УРСР № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року «Про ратифікацію Конвенціїпро права дитини».
У Конвенції зазначено, що дитина, яка постійноабо тимчасово позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенніі має право на захист і допомогу держави (ст. 20).
Організація роботи з підтримки дитячого будинкусімейного типу має ґрунтуватись на засадах неперервності, професійності та етапності[8].
Безперечно, вище перечислені документи значно допомагаютьрегулювати підтримку і захист знедолених дітей. Проте у сучасних умовах конче потрібенподальший розвиток нових форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування. Тому особлива увага нині приділяється розвитку сімейних форм опіки таподальшому впровадженню інституту прийомної сім’ї.
Отже, загальним висновком може слугувати те, щов Україні триває процес реформування державної системи влаштування дітей-сиріт ідітей, позбавлених батьківського піклування, в основі якого пріоритетність сімейніформ влаштування дітей. Цей процес відбувається в Україні досить інтенсивно, щовеликою мірою зумовлено досягненням єдності поглядів на цю лему державних структуррізних галузей і різного рівня. На сьогодні завершено більшу частину роботи внесеннязмін до нормативно-законодавчої бази соціально-правового захисту дітей у таких сім'ях,вирішено проблему фінансування.
Та все ж таки в країні є ще значна кількість дітей,що так потребують сторонньої підтримки. Тому, подальша робота професійних соціальнихпрацівників, громадських організацій, благодійних, державних установ та пересічнихгромадян, має стати об’єднання зусиль та проведення широких інформаційних компанійз метою підвищення відповідальності громади за долю кожної дитини. Одним з цих кампанійможе стати інноваційний проект під назвою «Моя „рідна прийомна“ дитина»,метою якого є заохочення громадян до створення ДБСТ. У даному проекті мають прийматиучасть діти-вихованці, батьки-вихователі та батьки дітей загальноосвітніх шкіл.Саме завдяки звернень батьків-вихователів та прохань дітей-вихованців у створеннідитячих будинків сімейного типу, кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування може значно зменшитись, що буде позитивним явищем для усього суспільствав цілому.
Використана література
1. Борисова І.С. «Проблема самовизначення дітей-сирітв соціально-психологічній роботі». Режим доступу: intkonf.org/borisova-is-problema-samoviznachennya-ditey-sirit-v-sotsialno-psihologichniy-roboti/
2. Дитячі будинки сімейного типу як особлива форма сімейноїопіки над дітьми-сиротами, позбавленими батьківського піклування (І.В. Пєша) //Український соціум. — 2003. — № 1 (2). — C.72-80
3. Комарова Н.М., Пєша І.В. Методичні рекомендації длясоціальних працівників, державних службовців щодо розвитку сімейних форм виховання/ К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2006. — 92 с.
4. Комарова Н.М., Пєша І.В. Посібник для соціальних працівниківщодо підготовки та соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейноготипу: У 2-х кн. — К.: Держсоцслужба, 2006. — Кн.1. — 118 с.
5. Посібник для соціального працівника щодо підготовкита соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: У 2-хкн. / Г.М. Бевз та ін. — К.: Держсоцслужба, 2006. — Кн.2. — 180 с.
6. Прийомна сім’я: методика створення і соціального супроводу:науково-методичний посібник / Г.М. Бевз, В.О. Кузьмінський та ін. — К.: Центр стратегічноїпідтримки, 2003-92с.
7. Сидоренко О.А. «До проблеми соціалізації дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування»
8. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування: досвід реформування.
9. http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/publish/article?art_id=111973&cat_id=111972