Зміст
Вступ
1. Розвиток соціальних знань у Стародавньому світі. Поглядина суспільство Демокрита, Платона, Аристотеля
2. Соціальні знання епохи Середньовіччя (теорії А.Блаженного, Ф. Аквінського, Т. Мора, Т. Кампанелли)
Висновки
Список використаних джерел
/>Вступ
Знання просуспільство ведуть свій відлік з давніх-давен. Спроби мати уявлення просуспільство проявлялися вже в первісних культурах у формі міфологічних тарелігійних вірувань. Стародавні цивілізації Китаю, Індії, Єгипту, Греції таРиму залишили численні пам'ятки досить розвинутих філософських концепцій, десвіторозуміння не обмежувалося лише прикладним середовищем, а поширювалося й насоціальну сферу діяльності людей. Для прикладу можна назвати і староіндійськіВеди, етико-політичні вчення Конфуція, теорії держави та політики Платона,протосоціологічні та етичні погляди Аристотеля, Епікура, Лукреція Кара та ін.
Найдавнішою формоювідображення та пояснення світу, природи і людини була міфологія — (відгрецької mitnos — старовинна легенда, оповідь, logos — слово, вчення). Існуєблизько 500 способів визначення міфу: і як релігійне уявлення, і як примітивнийсвітогляд людини, фантастичне відображення світу. Найвідоміші серед них — Веда,Іліада, Одіссея, так звані епоси — перші форми соціального знання. Це оповідьпро минуле, що відтворює картину народного життя, ідеали, норми, прагнення.
/>1. Розвитоксоціальних знань у Стародавньому світі. Погляди на суспільство Демокрита,Платона, Аристотеля
З плином часу, зрозвитком філософії, математичних знань, міфологія та епос замінюється точнимописом минулих подій — історичною хронікою або історією. Надалі: із розвиткомнауки, примітивного виробництва, переходом до рабовласницького суспільства,розвитком класової структури суспільства, товарно-грошових відносин, торгівлі,армії, потребою в різноманітній і повній інформації — все це впливає наформування та розвиток знань про суспільство [5, с.58].
Саме тоді першіемпіричні обслідування проводилися у Вавилоні, Єгипті, Китаї на основі вивченнясистеми переписів податків, населення. Вже відчувалася залежність першихобслідувань від математичного знання, спостерігалася трансформація задоволенняпрактичних потреб на внутрішні пізнавальні потреби. Так виникало науковесамопізнання. Практичні (прикладні) і пізнавальні потреби зумовили появуописання і фіксації подій минулого, сучасного їх осмислення, оцінки та аналізу.Виникають і розвиваються принципи систематизації і описування історичних подій,розвиток історіографії; зароджується нова форма описування дійсності — історія.Перша так звана школа логографів у формі відображення суспільства відійшла відміфологізму. Набували розвитку та актуальності достовірність історичногоматеріалу та використання документальних джерел, що привело до виникненняісторії як науки.
Одним із першихісториків був грецький мислитель Полібій (200-120 р. до н. е), автор праці«Всесвітня історія», який розглядав історичні процеси увзаємозв'язку, застосовував систематичність описування, письмове фіксування тахронологічне відтворення подій. Вже тоді і філософи робили спроби пояснити сутьсуспільства. Античні філософи, історики, мислителі усвідомлювали поділ буттялюдини на природне та суспільне.
Першимифілософами, мислителями, фундаторами знань про суспільство були Демокрит,Платон, Аристотель та інші. Так, Демокрит людську потребу визнавав вчителькоюжиття, завдяки якій люди перейшли від первісного способу до сучасного,навчилися ткати (як це роблять павуки), будувати житло — як ластівки, співати — як птахи [6, с.54].
Платон був першимпрофесійним представником філософії ідеалістичного напряму. Він розробив вченняпро душі, з яких виділяв 3 групи суспільства (залежно від характеру душ):
філософи іправителі — малочисельний привілейований клас, яким притаманні розум, істина,розсудливість;
другий клас — воїни,котрим притаманні мужність та ефективність;
люди прагнучоїдуші — торгівці, будівельники, ремісники, сенс діяльності яких — забезпечуватижиттєві потреби держави, суспільства.
На думку філософа,кожний стан суспільства мав займатися тим, на що здатний, і не втручатися всправи інших. Платон вперше поділив суспільство на управлінців та виробників,абсолютизуючи державу як вищий сенс буття суспільства. Людина для держави, а недержава для людини — ось кредо політичної філософії Платона. Основні йогороботи: «Політика», «Держава», «Закони».
Платон єосновоположником логіки, психології, політики та ряду інших галузей знань; залишиввелику спадщину з галузей знань про суспільство, державу, владу.
Найвидатнішимдавньогрецьким філософом був Аристотель. Це була всебічно освічена людина,неординарна особистість. (Одним з його учнів був відомий полководець ОлександрМакедонський). Саме з його філософської спадщини бере початок диференціаціязнань і поступове відгалуження конкретних наук із філософії. Численніспостереження за подіями суспільного життя та людською поведінкою згодомконституюються в історичні, економічні, політичні та інші просуспільнідисципліни.
Згідно зфілософією Аристотеля, сенс життя людини — це досягнення вищого блага черездіяльність. Не самі по собі якості та характеристики роблять людину кращою, адосягається це через розумну діяльність, де люди розкриваються (тобто людина — цете, що вона робить і як, а не яка вона).
Політична тасоціальна думка Стародавнього Сходу розвивалася на основірелігійно-міфологічного світогляду і містила залишки первісно-побутових уявлень.
У Давньому Китаївона представлена відомим мислителем, засновником конфуціанства — КонфуціємКун-цзи (народився прибл.551 — 479 до н. е). У молодості він був дрібнимчиновником, а потім заснував першу в Китаї приватну школу. Основні поглядиКонфуція викладені в книзі «Бесіди і судження» («Лунь юй»),що являє собою запис висловлювань і бесід з учнями і послідовниками. Важливимпоняттям етико-політичного навчання Конфуція є «гуманність» — сукупністьетичних і соціальних відносин людей, що ґрунтуються на шанобливості і повазі достаршого за віком і становищем, відданості государю і т. ін.
Конфуціанство — яктечія, етико-політичне навчання чинило величезний вплив на розвиток духовноїкультури, політичного життя і суспільного ладу Китаю протягом понад дві тисячіроків.
Давньосхіднаспадщина соціального знання була досить бідною і була представлена окремимиідеями Ібн Сіна та Ібн Хальдуна.
Ібн Сіна (повнеім'я Абу Алі Хусейн Ібн Абдаллах, 980-1037), вчений, філософ, лікар,представник східного аристотелизма жив у Середній Азії й Ірану. Для соціальногознання Ібн Сіна притаманна думка про «дозволеність» збройногоповстання проти несправедливого правління.
Надалі, великимдосягнення в епоху середньовіччя з'явилося створення арабським істориком,філософом і соціологом Ібн Хальдуном (1332-1406) історико-філософської теоріїсуспільного розвитку. В основній його праці «Книга повчальних прикладів зісторії арабів, персів, берберів і народів, що жили з ними на землі» висвітлюютьсязавдання, метод і принципи історичного дослідження, вчений виклав своє вченняпро розвиток суспільства, історію народів мусульманського сходу.
/> 2. Соціальні знання епохиСередньовіччя (теорії А. Блаженного, Ф. Аквінського, Т. Мора, Т. Кампанелли)
Антична культурата наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку наукового пізнання.Було закладено основи європейської цивілізації: наука, культура, системасуспільних відносин. Але із розпадом античного суспільства з'явилися форминової системи суспільних відносин, нове світосприйняття, спосіб життя.
Початком такихсвітоглядних змін стала криза рабовласництва, що вела до різкого погіршеннястановища народу. Безсилля народних мас спричинило посилення релігійнихнастроїв, вело до зародження християнської віри.
Це — унікальнийпроцес з точки зору логіки розвитку соціального пізнання.
Можнастверджувати, що відбувалася:
зміна всвітоглядному плані від космології до християнської ідеології (релігії);
переорієнтаціясвітогляду з держави — як організму, могутності — на особистість як творчу силу.
Розпочалася епохаторжества християнства. Нова релігія стає головним елементом духовного життясуспільства і підкоряє контролю всі його сторони. Все суспільство (європейське)переорієнтувалося на нові ідеали, цінності, пізнання, культуру. Спосіб життя увласних орієнтаціях «відривається від землі» і переноситься «нанебо». Наука стає зайвою. Саме цей час відзначається тривалим занепадом нетільки суспільної науки, а будь-яких прогресивних ідей.
З V ст. настаєепоха Середньовіччя, яке умовно можна поділити на: раннє (V-IX ст.), розвинуте(XI-XV ст.), пізнє (XV-XVІ ст.).
ПеріодСередньовіччя дуже бідний на факти, пов'язані із вивченням та аналізомсуспільного життя, загальмовується розвиток наукового знання, пануєхристиянське богослов'я. Один з представників даного напряму — АвгустинБлаженний (ІV-V ст) — богослов, «батько» церкви. У своїй основнійпраці «Про град Божий» він робить спробу в християнській літературістворити загальнолюдську концепцію філософії історії, спираючись на релігійніуявлення.
Це — релігійневчення про кінцеву долю людства, світу. Вона складається з двох розділів:
1) "Індивідуальне"(вчення про загробне життя людської душі),
2) «Всесвітнє»(сенс історії та космосу, кінець світу, події в майбутньому). Моделлювсесвітньої історії Августина була Біблія [2, с.82].
Представникомнапряму, богослов'я був і Фома (Тома) Аквінський — італійський філософ-богослов(XII ст.). Згідно з його вченням, всі види влади в кінцевому підсумку — відБога. Церковна влада — вища за державну, тому всі правителі християнськогонароду мають підкорятися Папі — як Ісусу Христу. (І сьогодні — це провіднийнапрям філософії католицизму).
Як ідеолог своєї епохи,Фома Аквінський «освятив» і обґрунтував феодальні відносини,кріпосництво, закликаючи народ «силою» церкви «до послушанія».
Синтезом спадщинидвох джерел — Античності та Середньовіччя, продуктом їх розвитку, сталаоригінальна культура — філософія епохи Відродження.
Надзвичайноважливий внесок у розвиток пізнання зробили представники епохи гуманізму (системапоглядів, яка визначає особливу цінність людини як особи, її право на свободу,щастя, вияв і реалізацію здібностей): Франческо Петрарка, Аліґ'єрі Данте,Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, Сервантес, Томас Мор та ТоммазоКампанелла, а також їхні соціальні утопії. Ідеальне гуманісти вбачали у єднаннілюдини і природи, шукали гармонію в цих взаєминах. Більшість гуманістівнегативно ставилася до релігійних рухів.
КультураВідродження, хоч і стала надбанням відносно нечисленної соціальної спільностіосвічених людей різних країн Європи, проте зробила вагомий внесок, дала новийпоштовх у розвитку світогляду. Особливий інтерес становили ідеї та концепціїутопічного соціалізму, комунітарних принципів організації суспільства, якісправили великий вплив на суспільну думку, хід історії.
Принципово новим урозвитку теорії соціального знання була поява і спроба обґрунтування ідейкомунітарних принципів організації суспільства. Це було, свого роду, реакцієюна соціальну несправедливість, приватну власність, індивідуалізм. На противагуцьому соціальні утопії висували принципи суспільної власності таколективістські засади у соціальному житті. Основоположниками даного напрямубули Томас Мор та Томмазо Кампанелла, які хоч жили і творили у різні часи,проте їхні ідеї були близькими [2, с.85].
Томас Mop (1478-1535)- відомий англійський письменник, гуманіст та політичний діяч, автор праці«Утопія». За свої погляди та «протестантську» діяльністьвін був страчений.
Інший представник- Томмазо Кампанелла (1567-1639) — італійський філософ, утопічний комуніст, засвою повстанську діяльність був ув'язнений на двадцять сім років, протягом якихпіддавався жахливим тортурам.
Саме тоді і буланаписана ним відома праця «Місто сонця», в якій викладено ідеїутопічного соціалізму. Можливо, спільна біографічна доля сприяла генераціїспільних комунітарних ідей. Обидва вони були мрійниками, противниками приватноївласності, гуманістами, прихильниками усуспільненого виробництва і поборникамистворення щасливого людського життя.
І Томас Мор, іТомазо Кампанелла висували (хоча і по-різному) ідеї справедливого розподілу,«праці як потреби», розумного достатку і не надмірних потреб. Однак вїхніх працях містяться глибокі суперечності.
/>3. Перші спроби формування соціологічнихзнань (кінець Середньовіччя — початок буржуазної епохи) Н. Макіавеллі, Ж. Боден,Г. Гроцій, Т. Д.ж. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Ж. Руссо, Дж. Віко, М. Кондорсе
Гуманістичні ідеїаж ніяк не узгоджувалися з реальною практикою тодішнього феодальногосуспільства, тим більше — буржуазними відносинами, що ідентифікувалися зрозвитком егоїстичних інтересів, первинним накопиченням капіталу, власності і т.ін. Потреби молодої буржуазії зумовлювали зміни дослідницько-споглядальноговектора, який скеровувався в русло соціальної філософії, державного таприватного права, проблеми походження суспільства та людини, перегляду релігійнихдоктрин.
Ідеологами новогочасу, котрі репрезентували стан і розвиток знань тієї доби, були НікколоМакіавеллі та Жак Боден.
Видатнийіталійський мислитель, політичний діяч та письменник Нікколо Макіавеллі (1469-1527)один з перших піддав сумніву та критиці релігійне тлумачення історії тасуспільства і редицюював останні через суб'єктивістські елементи. Людськуісторію породжують людські пристрасті — егоїзм та матеріальний інтерес, які і єспонукальними мотивами людської діяльності. Саме ці риси людської натуривиступають «будівельними складовими» суспільних відносин, зокремаполітики та держави. В історію політики Макіавеллі увійшов як ідеологполітичної безпринципності та підступності.
У відомій йогопраці «Князь» було викладено програму створення централізованоїдержави, викладено принципи державності та політичної діяльності, Італія у тойчас переживала період формування капіталізму, була політично роздробленою, іпитання політики, влади, державності були актуальними. Роботи Макіавеллі малигенераційний, конструктивний характер для формування капіталізму та державностіІталії [6, с.57].
Соціальниммислителем цього періоду, який відстоював позиції нерелігійного походженнясуспільства, був французький політичний діяч, юрист Жак Боден (1530-1596). Відомийтим, що започаткував становлення географічного напряму в соціології. Згідно зйого твердженням, розвиток суспільства залежить від впливу природногосередовища. Клімат, родючість ґрунту, рельєф тощо зумовлюють особливостілюдського життя, психологічні та інтелектуальні якості людини. Фізичні умовиіснування зумовлюють як особливості тілесного, так і духовного складу людей. Вінпорівнює жителів півночі та півдня: перші — фізично міцніші, жорстокі,марнотратні, здебільшого «ремісницькі» народи; другі — жителі південнихширот — фізично слабкі, малорослі, духовні, хитрі і скупуваті натури. Найбільшоптимальними рисами характеризуються жителі помірних широт — так би мовити,«золота середина». Різноманітними факторами Боден пояснює і різнедомінування науки, ремесла, права, державності, торгівлі в тих чи інших народів(залежно від широт і кліматичних умов).
Видатниммислителем свого часу був голландський політик та юрист Гуго Гроцій (1583-1645).В руслі «нового знання» (антирелігійної позиції) він висунув ідеї«природного права» і «суспільного договору», які, на думкуГроція, обумовлюють формування держави, суспільних відносин як результатлюдських інтересів, взаємин, спілкування, а не з ідеалістичних позицій.
З XVII-XVIII ст. соціальнезнання почало все більш істотно різнитися від попереднього своєю інтенсивністю,характером, широтою. Виникали нові Гуго Гроцій наукові галузі,використовувалися спеціалізовані методи соціальних досліджень, знання суміжнихнаук. Суспільні знання «розкріпачилися» від теології і спрямувалисятепер на пошук наукової істини [5, с.59].
Поступальні змінив науковій сфері були відображенням істотних політичних, економічних,світоглядних змін, пов'язаних із формуванням буржуазно-капіталістичних відносин.
Буржуазіюхвилювали «земні» проблеми і турботи, котрі були пов'язані з товарнимвиробництвом, розвитком відносин, які б мали забезпечувати оптимальність їїіснування та організації. На відміну від попереднього феодального класу, новийклас — буржуазія — вбачала перспективи в новому горизонті власного розвитку інамагалася якомога глибше осягнути сьогодення, а тому і виникла нагальнапотреба в новому за своїм характером знанні про все, і особливо про суспільство.Далі інтенсивно розвиваються філософії, елементи соціологічного знання, всебільший інтерес викликають пошуки психологічних механізмів пізнання, факторгеографічного середовища в суспільному розвитку тощо. Цей період названо епохоюПросвітництва — на знак поширення нових «об'єктивних» знань проВсесвіт, природу, суспільство. Яскравими представниками тієї епохи були видатніфілософи-просвітителі Д. Дідро, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Ж. Руссо, Ф. Вольтер,Дж. Віко, А. Кондорсе, Й. Гердер та ін.
Гуманісти епохиВідродження істотно розширили межі і характер розуміння людської діяльності, щозумовило в подальшому розвиток уявлення про те, що людина є суб'єктом, творцемвласної історії. Соціальне пізнання стає одним з природничих факторів розвиткусуспільства. Середньовічну систему цінностей і світосприйняття поступово займаєнова соціальна парадигма, пов'язана із натуралістичним розумінням світу природита людини. В суспільному знанні натуралізм орієнтував дослідників на вивченнявпливу соціальних детермінант соціального. Відомими теоретиками з цих питаньбули представники англійської філософії та соціології Томас Гоббс і Джон Локк [1,с.44].
Томас Гоббс (1588-1679)був відомий своєю концепцією «природного права» і «суспільногодоговору». Одним з перших він дає досить об'єктивне окреслення людини якбіосоціальну істоту, котра завдяки своїм біологічним особливостям та соціальнимхарактеристикам у процесі взаємодії з іншими формує суспільно-договірнуконструкцію, яка надалі завдяки власному поступальному розвитку трансформуєтьсяна більш складну конструкцію — державу, суспільство.
З метою спільногоутримання суспільства, на користь держави як виразника загального інтересу ісуспільного блага, люди змушені вдаватися до своєрідного «суспільного»договору. В такого роду договірні стосунки, на думку Гоббса, люди вступають міжсобою, відводячи державі роль зовнішнього гаранта дотримання договору. Ідея, щоісторія — продукт власне діяльності людини, яка формує себе як історичнийсуб'єкт — соціальну істоту, ставала фундаментом соціального світогляду.
Проблемудержавності розробляв також англійський філософ Джон Локк (1612-1704). Як іГоббс, він виходив з концепції «природного права» та «суспільногодоговору», завдяки чому держава створюється людьми свідомо для гарантії їхправ на приватну власність, особисту свободу, права на життя. Між особою,суспільством та державою, таким чином, зав'язуються конструктивні відносини,завдяки чому досягається злагода, соціальний порядок тощо. Дж. Локк — основоположниксоціально-політичної доктрини лібералізму, автор концепції конституційноїпарламентської монархії, яка, зокрема, передбачала поділ влади на законодавчу,виконавчу та «федеральну». Джон Локк прагнув теоретизувати тасистематизувати знання про державу та владу, що вплинуло на подальший розвитокєвропейської соціальної думки [4, с.38].
Особливе місцезаймає творчість видатних французьких просвітителів Ш. Монтеск'є та Ж.Ж. Руссо.
Французькиймислитель, соціолог Шарль Монтеск'є (1689-1755), як і Жан Боден, був фундаторомнового напряму в суспільствознавстві, що у XIX ст. отримав назву географічноїшколи в соціології. Як і всі просвітники того часу, Монтеск'є виступав протирелігійного редукування історії суспільства (хоча і вважав, що Бог створивсвіт, але не втручається в закони природи та історії людства), обґрунтовувавоб'єктивний характер законів розвитку природи та суспільства, взаємозв'язок міжприродним і соціальним.
Монтеск'єобґрунтував так звані основні закони людини, які, на його думку, обумовлювали (уфілософсько-антропологічному контексті) зміст і спрямованість людськоїдіяльності: життя в мирі, добування їжі, потреба в спілкуванні, бажання жити всуспільстві. Тобто Монтеск'є будує логічний ланцюжок, у якому увзаємопов'язаній системі виступають і природа, і суспільство.
Беручи до увагиприродні дані та спираючись на дані власного спостереження, вчений намагаєтьсядовести залежність фізичної, розумової та психологічної природи людей у різнихгеографічних регіонах, насамперед, від клімату, природних умов. Монтеск'єпослідовно аналізує вплив клімату на виробничу діяльність людей, політичнуорганізацію суспільства, принципи державного управління, на дух, звичаї народу,натури, розглядає проблеми інституцій (торгівля, гроші тощо). На основі цьогопостає нова соціологічна теорія про роль клімату, ґрунтів, території, ландшафтуне тільки в розвитку суспільства, а й у формуванні духу народу, що, у своючергу, впливало й на політичну та правову системи держави [1, с.46].
Серед французькихмислителів-просвітителів визначне місце займає Жан-Жак Руссо (1712-1778) — соціолог,теоретик мистецтва, філософ, політичний мислитель. Велику увагу Руссо приділявполітичному праву, аналізу соціальної нерівності. Головною темою його роздумівбули правові аспекти людини в контексті суспільного договору. Сутністьсуспільного договору, на його думку, полягає в тому, що кожна людина свідомо«підпорядковується» загальній волі, загальній суспільній згоді,внаслідок чого утворюється колективне ціле.
Учасники такої«угоди» називалися «народом», а окремі особи — «громадянами»як учасники суверенної влади і підлеглі державним законам. Однак і державаповинна виконувати загальну волю народу. Його вчення певною мірою малополітичний відбиток і, зокрема, було ідеологічною силою, що «підігрівала»Велику французьку революцію.
Новим етапом урозвитку соціального пізнання була поява та розвиток філософії історії,предметною сферою якої виступала історія суспільства та її аналіз. Це сталосвого роду з'єднувальною ланкою між філософією та соціологією, оскільки своїмвиникненням соціологія зобов'язана була саме філософії історії.
Філософія історіїдопомагала відтворити історичний процес поєднання аналізу суспільних явищ іпроцесів, фактів історії та культури з філософськими узагальненнями таінтерпретаціями.
Термін «філософіяісторії» вперше вжив Вольтер у значенні системи загальних роздумів ідосліджень людської історії та культури без чіткого визначення його змісту.
Одним з перших,хто зробив спробу окреслити і реалізувати принципи та завданняфілософсько-історичного аналізу всесвітньо-історичного процесу, був відомийіталійський філософ та соціолог Джамбаттіста Віко (1668-1744). Як і більшістьпросвітителів, Віко розглядає історію як продукт діяльності людей (хоча йприпускає створення світу Богом), стверджуючи, що вона не містить в собі нічогомістичного, а тому історичний процес є об'єктивним [5, с.62].
Історичнунеобхідність суспільного розвитку він окреслив в трьох обов'язкових циклах (етапах),які проходить той чи інший народ: «період богів» (коли релігійніуявлення панували над розумом); «героїчний період» (пов'язаний звиникненням і розвитком держави); «людський період» (найвищий періоду розвитку суспільства, який настає з виникненням демократичних засад, прав ісвобод громадян).
Віко розглядає ціетапи як розвиток суспільства по спіралі, ототожнюючи їх з віковими періодамилюдини: дитинство — юність — зрілість.
Вчений концентруєувагу на тому, що саме людина вносить в історію людське, соціальне.
Самотвореннялюдиною історії є умовою і людського самопізнання. Світ людини — це системазв'язків і взаємовідносин, що поєднують її з іншими людьми, з навколишнімсередовищем. Саме завдяки такій взаємодії відбувається розвиток людини ісуспільства — від напівтваринного стану до соціального, людського. Крім ідейстадійності та циклічності історичного розвитку, Віко подає багато цікавихспостережень та висновків щодо механізмів функціонування різних сферсуспільного життя, зокрема послідовності зміни форм політичного устрою,боротьби суспільних станів як головної причини таких змін, взаємозалежностіекономіки, політики, моралі, релігії тощо.
Багато його ідеймодернізовано і трансформовано в сучасній соціології, покладено в основу цілогоряду соціологічних шкіл, течій, напрямів. Значний внесок у розвиток філософіїісторії зробив французький політичний діяч, соціолог, математик Марі Кондорсе (1745-1794).Вчений здійснив спробу розкрити основні стани соціального прогресу і висловивпри цьому безліч цінних ідей, здогадок стосовно ролі праці в розвиткусуспільства, значення економічних, політичних та соціокультурних факторів: Іепоха — виникнення мисливства, рибальства, ремесла; ІІ епоха — виникненняперших народів, розширення спеціалізації діяльності; ІІІ епоха — виникненняписемності, поява пізнавальної можливості суспільства; ІV епоха — поява,розвиток та диференціація наук, культур; V епоха — прогрес науки, культури,мистецтва, виникнення християнства; VI епоха — занепад науки та просвіти,торжество теології, феодальної системи; VII епоха — відродження науки,винайдення книгодрукарства (що розширило можливості як теології, так і просвіти),пороху, компасу та ін.; VIII епоха — виникнення просвітницьких ідей,революційність наукових відкриттів, погашення авторитету теології; IX епоха — французькареволюція, відчуття свободи, прав, незалежності людини, людського розуму; Xепоха — торжество розуму на землі [2, с.88].
Заслуга Кондорсеполягає у його послідовній та систематичній розробці теорії прогресу і взастосуванні принципу розвитку в аналізі історичного процесу, розуміннізначення економічних та духовних факторів у житті суспільства.
/>Висновки
Отже, античнакультура та наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку науковогопізнання. Було закладено основи європейської цивілізації: наука, культура,система суспільних відносин. Але із розпадом античного суспільства з'явилисяформи нової системи суспільних відносин, нове світосприйняття, спосіб життя.
Початком такихсвітоглядних змін стала криза рабовласництва, що вела до різкого погіршеннястановища народу. Безсилля народних мас спричинило посилення релігійнихнастроїв, вело до зародження християнської віри. Гуманістичні ідеї аж ніяк неузгоджувалися з реальною практикою тодішнього феодального суспільства, тимбільше — буржуазними відносинами, що ідентифікувалися з розвитком егоїстичнихінтересів, первинним накопиченням капіталу, власності і т. ін. Потреби молодоїбуржуазії зумовлювали зміни дослідницько-споглядального вектора, якийскеровувався в русло соціальної філософії, державного та приватного права,проблеми походження суспільства та людини, перегляду релігійних доктрин.
Ідеологами новогочасу, котрі репрезентували стан і розвиток знань тієї доби, були НікколоМакіавеллі та Жак Боден. Видатний італійський мислитель, політичний діяч таписьменник Нікколо Макіавеллі (1469-1527) один з перших піддав сумніву такритиці релігійне тлумачення історії та суспільства і редицюював останні черезсуб'єктивістські елементи. Людську історію породжують людські пристрасті — егоїзмта матеріальний інтерес, які і є спонукальними мотивами людської діяльності.
/>Списоквикористаних джерел
1. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія. — К.: ВидавництвоЄвропейського університету, 2004. — 245с.
2. Жоль К.К. Соціологія. — К.: Либідь, 2005. — 440с.
3. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. — К.: Каравела, 2004. — 453с.
4. Мартен Д.М., Жан-Люк, П.Ф. Метаморфози світу: Соціологія глобалізації.- К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2005. — 304с.
5. Рущенко І.П. Загальна соціологія. — Х.: Видавництво Національногоуніверситету внутрішніх справ, 2004. — 524с.
6. Соціологія / І.Д. Єрьоміна. — Суми: Довкілля, 2005. — 284с.