Процес попередження адиктивної поведінки дітей і підлітків

ЗМІСТ
 
Вступ
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ
1.1 Аналіз наукових джерел з проблемиадиктивної поведінки взагалі та наркоманії зокрема
1.2 Особливостізалежності від наркогенних речовин
1.3 Фактори, які впливають на початокуживання наркотиків серед молоді
Розділ 2. РОЗВИТОК МЕТОДІВ ПРОФІЛАКТИКИАДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ
2.1 Особливості і тенденціїпідліткової і юнацької наркоманії
2.2 Особливості профілактики адиктивноїповедінки
2.3 Практика впровадження методівпрофілактики наркозалежності
2.4 Профілактика наркотизму яксоціальна технологія
Розділ 3.Досвід соціАЛЬНО-ПеДАГОГІчОГО дослідження
3.1 Організація і проведеннядослідження щодо проблем профілактики адиктивної поведінки
3.2 Дослідження у фокус — групі
3.3 Аналіз результатів соціологічного дослідження
Висновки
використанІджерелА

Вступ
Соціально-економічні,політичні, культурні зміни в різних сферах українського суспільства зумовиливиникнення специфічної соціальної реальності, яка характеризується явищамиматеріального та соціального розшарування сімей, соціального сирітства,насильства, уживання алкоголю та інших наркотичних речовин значною кількістючленів суспільства, серед яких вагому частку займають неповнолітні.
Державна політикащодо соціально-правового захисту дітей спрямована на формуваннянауково-теоретичних та методичних підходів до забезпечення повноцінногорозвитку, захисту прав та інтересів підростаючого покоління, удосконаленнянормативно-правової бази, поліпшення матеріально технічного становища суб’єктівсоціально-педагогічної діяльності.
На сучасномуетапі розвитку та становлення українського суспільства особливе занепокоєннявикликають поширення наркоманії в молодіжному середовищі, зниження віку,з якого починають вживати наркотичні засоби та психотропні речовини,проникнення наркотиків до закладів освіти. Мають місце непоодинокі випадкивиявлення фактів незаконного обігу наркотиків безпосередньо в навчальнихзакладах та на прилеглих до них територіях, затримання неповнолітніх у станінаркотичного сп’яніння, вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин ушколах та вищих навчальних закладах. На сьогодні наркоманію зараховують допроблем соціальних. У виникненні адиктивної поведінки звинувачують ібезробіття, і політичну нестабільність, і моральну розбещеність. Отже, необхідноюскладовою роботи з профілактики наркоманії є своєчасне виявлення підлітків“групи ризику” та надання їм психолого-педагогічної допомоги. Для цьогосоціальні педагоги повинні мати достатній рівень поінформованості про причинивиникнення потягу до наркотиків у підлітків і володіти відповіднимисоціально-психологічними техніками й методами профілактичної антинаркотичноїроботи.
Процесстановлення особистості дитини залежить від впливу різноманітних позитивних танегативних чинників. Уживання психоактивних речовин (далі – ПАР) у дитячому тамолодіжному середовищі негативно відображається на особистості: ускладнюєякісне навчання, спортивну та трудову діяльність, деформує психіку, порушуєсоціальні зв’язки, знижує загальний інтелектуальний та духовний рівень.
За данимиопитування, проведеного у 2007 році Центром здорового способу життя Державногоінституту розвитку сім’ї та молоді, питома вага таких чинників ризику дляздоров’я, як куріння, уживання алкоголю та вживання наркотиків для людей у віцівід 10 до 22 років складають разом 44%.
Всеукраїнськийхарактер проблеми відображається й на регіональному рівні.
За дослідженнямиЦентру «Соціальний моніторинг», у 2003 році питома вага споживачів ін’єкційнихнаркотиків вікової групи 13—18-річних вища за середній показник по Україні втаких містах, як Алчевськ Луганської області (34%), Луганськ (32%). Кожнийп’ятий ін’єкційний наркоман належить до категорії учнів або студентів.
За данимиЛуганського обласного наркологічного диспансеру, тільки за І квартал 2006 рокуна диспансерному та профілактичному обліку з діагнозами «наркоманія» та«токсикоманія» знаходилось більше 400 дітей у віці до 17 років.
Уживанняпсихоактивних речовин неповнолітніми в Україні набуло значного поширення таявляє серйозну небезпеку для подальшого розвитку нашого суспільства, томупрофілактика цього явища належить до найбільш пріоритетнихсоціально-педагогічних проблем.
У 1996 роціНаціональна програма «Діти України» констатувала, що серед підлітків та молодіпоширюється куріння, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричнізахворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу.
На жаль, черезбагато років ситуація в країні не змінилась: Міжгалузева Комплексна Програма«Здоров’я нації» на 2002—2011 роки відзначає неефективність державної політикищодо формування здорового способу життя, де профілактика вживання ПАР – це одинз напрямків.
Одним ізнадзвичайно важливих напрямків роботи соціального працівника сьогодні є популяризаціясеред дітей переваг здорового способу життя. Досить тривожним є факт, що з рокув рік збільшується число неповнолітніх з різними видами наркогенної залежності.Широкомасштабна профілактична робота з підлітками, яка проводиться в Україніостаннім часом, на жаль, не принесла відчутних результатів. Однією із причинцього є те, що в більшості випадків ця робота систематично не ведеться взагальноосвітніх закладах і, в основному, носить епізодичний характер. Востанні роки в Україні почали впроваджуватися профілактичні програми за методом«рівний–рівному», ефективність яких перевірена в інших країнах.Реалізація їх в умовах школи, безперечно, не може відбутися без активної роботив цьому напрямі соціального педагога, оскільки інформація, отримана в процесісоціальної діагностики, дасть йому можливість відібрати та підготувати потрібнихдля підлітків інструкторів–однолітків. Спільно з соціальним педагогом вонизможуть сформувати позитивне ставлення ровесників до здорового способу життя.Серед науковців, які досліджували цю проблему, Т.М. Титаренко, І.Д. Звєрєва,Г.М.Лактіонова, Афанасьев В.С., Гилинский Я.И., Рибакова Л. Н.,Цеглин М. Г., Башкатов И.П., Пилипенко О.І., А.М. Панова, Е.И.Холостова.
Термін «адиктивнаповедінка» в наукову літературу ввів Ц.П. Короленко, теорію адикціїдосліджували Д.В. Семенов, В. Качалов, О.Ю. Кондратьєв, С.А. Кулаков, Б.М.Левін; питання профілактичної роботи з підлітками розглядали О.Є. Личко, В.С.Бітінський, В.М. Оржеховська, Н.Ю. Максимова, О.І. Пилипенко, І.П. Фіцула, В.П.Лютий, О.Г. Кирилова, А.Г. Макеєва та ін.
На сьогоднібагато вчених займаються розробкою питань профілактики наркоманії в Україні.Серед них: спеціалісти Українського науково-методичного центру практичноїпсихології та соціальної роботи (О. Коструб, О. Вінда, І. Сомовата та ін.),Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України (Н. Максимова, С. Толстоухова),Українського державного центру соціальних служб для молоді (З. Зайцева, Г.Рашковський та ін.), Українського інституту соціальних досліджень (О. Баларієвата О. Яременко), а також спеціалісти інститутів, університетів, організацій,установ, які займаються проблемами здорового способу життя в дітей, підлітківта молоді (Б. Лазаренко, І. Пінчук, А. Мазаєв та ін.).
Адиктивнаповедінка виникає в неповнолітніх у результаті вживання різних груп наркогенних речовин іхарактеризується наявністю зв’язаних з цим проблем. При адиктивній поведінцінегативна пристрасть підлітка до вживання наркогенних речовин ще не досягластадії індивідуальної психічної та фізичної залежності, тобто певних стадійзахворювання. Тому основна увага при адиктивній поведінці неповнолітніх повиннаспрямовуватись не на медичні, а на виховні заходи, оскільки головнимичинниками, що спонукають підлітків до такої поведінки, виступають так званіпедагогічні чинники ризику: конфлікти в сім’ї, гіпоопіка, низький рівень освітив сім’ї (М.Я. Копит, 1983); низький культурний та освітній рівень батьків,нерівні методи виховання (О.Ф. Артемчук, 1985); неблагополучне виховання усім’ї, педагогічна занедбаність (Б.С. Братусь); неблагополучні стосунки міжбатьками, їх низький культурний рівень (Ю.П. Лисицин, П.І. Сидоров, 1990);відсутність контролю батьків за поведінкою дітей, святкування свят з батьками(О.І. Пилипенко, 1994); індивідуально-психологічні особливості особистості,негативний соціально-психологічний статус у колективі, недостатністьпереконливої, доступної інформації про наслідки наркотизації, типовіповедінкові реакції підлітків (емансипація, групування з однолітками, опозиції,імітації, компенсації, стрес, незайнятість, відсутність пізнавальних інтересів (І.М.Пінчук, Н.П. Пихтіна, 2000).
Мета цієїроботи полягає в тому, щоб розглянути сучасні підходи до профілактичної роботиз підлітками охарактеризувати основні програми з профілактики адиктивноїповедінки.
Об’єкт:процес попередження адиктивноїповедінки дітей і підлітків
Предмет: форми і методи попередженняадитивної поведінки
Мета: визначити особливостізастосування профілактичних методів в соціальній роботі
Задачі:
-         проаналізуватипроблему адиктивної поведінки,
-         визначитиумови та фактори, які впливають на розвиток адитивної поведінки,
-         опрацюватисоціальний досвід впровадження методів профілактики адиктивної поведінки
Методидослідження:
-         опрацюваннянаукових джерел,
-         методипорівняння, узагальнення, класифікації,
-         дослідженняпередового досвіту,
-         математичнаобробка результатів тощо.
РОЗДІЛ1. Теоретичні основи профілактики адиктивної поведінки1.1Аналіз наукових джерел з проблеми адиктивної поведінки взагалі та наркоманіїзокрема
В окремукатегорію девіантної поведінки виділяють так звані адиктивні форми (англ. Addiction – пагубна звичка).
Термін«адиктивна поведінка ” був запропонований американським дослідником В.Міллером (1984 р.) та поширений для використання у вітчизняній наркологічнійпрактиці С. Кулаковим (1989) і А. Лічко (1991) щодо означення зловживаньіндивідом наркотичними речовинами ще до сформованості в нього психофізичноїзалежності. Пізніше зміст цього поняття було доповнено, перенесено впсихолого-педагогічну практику для означення ситуацій, що пов’язані зі зловживаннямрізноманітних речовин особистістю, які спричиняють відхилення в її поведінці.Адиктивна поведінка є однією з форм девіантної поведінки – поведінки, якавідрізняється від загальновизначеної норми психічного здоров’я, права, культуричи моралі.
У своїй роботіми звузимо дослідження адитивної поведінки до зловживання суто наркотичнимиречовинами.
Аналізпсихолого-педагогічної та соціальної літератури дозволяє визначити чинники, щосприяють виникненню адиктивної поведінки: неспроможність у навчанні (27%),алкоголізм батька (22%), жорстоке поводження з підлітком у сім’ї (19 %),постійні конфлікти між батьками (17 %), емоційне відчуження з боку матері (17%) .
Дослідженнявчених свідчать, що розвиток адиктивної поведінки може відбуватися у двохнапрямах:
І шлях –полісубстантна адиктивна поведінка. Підлітки пробують на собі дію різнихтоксичних речовин, серед яких поступово може бути вибрано найбільш привабливу.
ІІ шлях —моносубстантна адиктивна поведінка. Підлітки зловживають тільки однієюречовиною.
Оскільки вживаннянаркотичних засобів створює проблему в суспільному житті та здоров’їособистості, в наукових дослідженнях вчених її розглядають у сукупностітрьох взаємопов’язаних критеріїв: медичного, правового та соціального. Відомо,що залежність організму від уживання наркотичних засобів має загальніособливості, які полягають у подібності проходження стадій звикання. Ученівиділяють такі етапи розвитку адиктивної поведінки: етап перших спроб, етаппошукового полінаркотизму, етап вибору переважаючої речовини, етап груповоїпсихічної залежності.
Важливо такожвідзначити чинники, що сприяють переходу адиктивної поведінки у хворобу:
-   соціальні(доступністьречовини для підлітка, “мода” на неї, вплив групи однолітків, до якої належитьпідліток);
-   психологічні(типакцентуації характеру підлітка, психопатії, привабливість нових відчуттів іпереживань);
-   біологічні(мірапочаткової толерантності, ускладнена спадковість, природа речовини, якоюзловживають).
Здійснюючианаліз психолого-педагогічної літератури, ми виділили дві основні формиадиктивної поведінки – патологічну та непатологічну.
Донепатологічного типу адиктивної поведінки ми відносимо нікотиноманію, тобтокуріння цигарок та сигар. Не дивлячись на всім відомий вплив тютюнового диму наоргани людини, саме куріння стає першим щаблем, на який стає дитина, наслідуючидорослих та прагнучи набути самостійності.
Умовно можнавиділити чотири основних групи факторів, які сприяють розвитку адиктивноїповедінки.
Факторивиникнення адиктивної поведінки
1. Моральнанезрілість особистості: негативне ставлення до навчання, відсутність соціальноузгодженої активності та соціально значущих установок, вузьке коло йнестійкість інтересів, відсутність захоплень і духовних запитів.
2. Несприятливемікросередовище: неповна сім’я, сильна зайнятість батьків, спотворені сімейністосунки, що приводять до неправильного засвоєння соціальних ролей, неправильневиховання.
3. Індивідуально-біологічніособливості особистості: спадкова обтяженість у відношенні психологічних захворюваньі алкоголізму, важкі соматичні захворювання в ранньому дитинстві, органічніураження мозку.
4. Індивідуально-психологічніособливості, нервово-психічні аномалії особистості: низький опір емоційномунавантаженню, підвищена тривожність, імпульсивність, схильність до ризикованоїповедінки, недостатня соціальна адаптація.
Таким чином,наркотичні засоби, починаючи з цигарок, алкогольних напоїв і завершуючинайнебезпечнішими: кокаїном, героїном, є дуже небезпечними для здоров’я людини,особливо для організму підлітка. Адже хронічне отруєння організму наркотикамипризводить до старіння, інвалідності, а то й смерті. Чим молодша людина, тимбільш небезпечна дія наркотиків.
За визначеннямВООЗ (1952 р.), „наркоманія“ — це стан періодичної чихронічної інтоксикації, шкідливої для людини та суспільства, викликаноївживанням наркотику (природного чи штучного походження) .
Наркоманія – цезахворювання, що виникає в разі систематичного вживання речовин, включених досписку наркотиків, проявляється в психічній та фізичній залежності від них.
Здійснившианаліз підходів різних учених до трактування поняття „наркоманія“,можна визначити такі характерні його ознаки:
-   загальнаназва захворювань, які зумовлені вживанням у медичних потребах деякихлікарських або інших речовин синтетичного чи рослинного походження;
-   хворобливийпсихологічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму;
-   захворювання,що виникає в результаті зловживання наркотиками чи наркотично діючимиречовинами;
-   захворювання,що виникає в разі систематичного вживання речовин, включених до спискунаркотиків;
-   станперіодичної чи хронічної інтоксикації, шкідливої для людини та суспільства.
Отже, сутьадиктивної поведінки в бажанні відійти від реальності, досягти психологічногокомфорту через прийом психоактивних речовин ( в тому числі алкоголю) абопостійної фіксації уваги на окремих видах діяльності. Процес вживання такоїречовини, прив’язаність до предмету або дії супроводжується розвиткомінтенсивних емоцій и приймає такі розміри, що починає управляти людиною. Це,наприклад, алкоголь і наркотики, азартні ігри, повне занурення в якусьдіяльність ( зокрема, музика, колекціонування, коли хобі перетворюється вєдиний сенс життя, а також комп’ютерні ігри, Інтернет, » трудоголізм"), що супроводжується звуженням соціальних зв’язків, страхом передреальним життям, бажанням піти від повсякденності в ілюзорний світ своєї уяви.
В результатітакої поведінки людина існує у своєрідному «віртуальному» світі. Вонане тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку,а в окремих випадках навіть деградує. Розрізняють три групи різновидівадиктивної поведінки: нехімічні адикції (патологічна схильність доазартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм.; проміжні формиадикції ( анорексія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійноговживання їжі); хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивнихречовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутовоїхімії).
Адиктивна поведінка– це поведінка людини, для якоїпритаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свогопсихічного стану, завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійнійфіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтриманняінтенсивних емоцій. В результаті такої поведінки людина існує у своєрідному«віртуальному» світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але йзупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує.
Розрізняють тригрупи різновидів адиктивної поведінки:
-          нехімічні адикції(патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція,трудоголізм.);
-          проміжніформи адикції (аденоксія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійноговживання їжі);
-          хімічні адикції (вживання тавдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичнихпрепаратів, речовин побутової хімії).
Адиктивнуповедінку неповнолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуваннюпатологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінкинегативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла стадій психічноїта фізичної залежності, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм татоксикоманію.
 
1.2Особливості залежності від наркогенних речовин
Наркотичназалежність(наркоманія) – хронічне захворювання, що виникає в результатітривалого вживання психоактивних речовин, що впливають на емоційний станіндивіда, коли він не може припинити самостійно його застосування, незважаючина виникнення у зв’язку з цим серйозних проблем (погіршення стану здоров’я,конфлікт із законом, соціальні і матеріально – фінансові ускладнення).Немедичне вживання наркотиків вважається девіацією.
Для соціальногопрацівника робота з дітьми важливо розуміння таких обставин наркоманії:
розрізняютьдекілька груп наркотиків: наркотичні анальгетики (морфін, кодеїн, опійний мак,героїн, метадон), що здійснюють гальмуючий вплив на центральну нервову систему;депресанти (лібріум, валіум), що при немедичному використанні викликають стансп’яніння;
стимуляторинервової системи (коноплі, кофеїн, кокаїн, амфетамін та його аналоги), щороблять збуджуючий вплив, викликають підвищення фізичної і розумовоїактивності, відчуття бадьорості, припливу сил;
уживаннянаркотиків звичайно починається у підлітковому віці, коли схильність до наркоманіїформується низкою визначених чинників (антисоціальна поведінка в ранньому віці;
виховання в сім’їнаркоманів;
впливнесприятливого соціального середовища;
особистісніхарактеристики, пов’язані з непокірливим норовом, невизнання традиційнихцінностей, низький ступінь особистісної компетенції й соціальноївідповідальності);
поширеністьвживання наркотиків у різних групах, можливість виникнення несприятливихнаслідків і можливість одержати ефективне лікування залежать від статевої й расовоїналежності, віку, соціально – економічного статусу (расизм, дискримінація занаціональною приналежністю, статтю й віком, упереджене ставлення до бідних,інакомислячих та ін… сприяють поширенню наркоманії);
існують двіформи наркотичної залежності: фізична залежність, за якої одна й та сама доза наркотикустає недостатньою й потрібне її збільшення, щоб досягти бажаного результату івпасти в стан абстинентного синдрому у випадку різкого припинення прийомунаркотиків, і психологічна залежність – та залежність, за якої люди, щозловживають наркотиками, відчувають бажання приймати їх, щоб уникнутидискомфорту або одержати задоволення.
Про соціальнузалежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркотики, алеперебуває в середовищі тих, хто робить це. Вона переймає їх стиль поведінки,ставлення до наркотиків та зовнішні атрибути групи. В такій ситуації«близькості» від наркотику людина внутрішньо готова почати їхвживати. особливо це характерно для підлітків, яких приваблює сама атмосфера,«дух» наркотизованої групи. До того ж підліток може спостерігати станрізкої зміни свідомості. Соціальній залежності сприяє усвідомлення підліткомтого, що він у будь – яку хвилину може змінити свій стан за допомогоюнаркотику.
Наркоманія – хворобливий психічний стан,зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичнимизасобами.
Наркотичнізасоби – церослини, сировини і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі вміжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировини і речовини, якістановлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними і віднесенідо зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при міністерствіохорони здоров’я.
Наркотики – речовини(офіційно, вустановленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичнихлікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову систему таорганізм людини в цілому, понад усе – на розвиток певних відчуттів, особливихстанів наркотичного сп’яніння та зміну свідомості.
Психотропніречовини – цебудь – які природні чи синтетичні речовини і матеріали, класифіковані як такі вміжнародних конвенціях, а також інші речовини і матеріали, які становлятьнебезпеку здоров’ю населення у разі зловживання ними.
Наркотики тапсихотропні речовини можуть впливати на центральну нервову систему трьомаспособами:
1. вона може бутизагальмована за допомогою препаратів з седативним та снодійним ефектом(барбітурати, еленіум, седуксен);
2. збуджена задопомогою психостимуляторів (кокаїн, амфетамін) чи психоделітиків (гашиш,марихуана, анаша);
3. розбалансованапри вживанні галюциногенів (ЛСД, крек, екстазі)
Таким чином,наркотичні засоби, починаючи з цигарок, алкогольних напоїв і завершуючинайнебезпечнішими: кокаїном, героїном, є дуже небезпечними для здоров’я людини,особливо для організму підлітка. Адже хронічне отруєння організму наркотикамипризводить до старіння, інвалідності, а то й смерті. Чим молодша людина, тимбільш небезпечна дія наркотиків.
За визначенням "наркоманія"— це стан періодичної чи хронічної інтоксикації, шкідливої для людини тасуспільства, викликаної вживанням наркотику (природного чи штучного походження).
Наркоманія – цезахворювання, що виникає в разі систематичного вживання речовин, включених досписку наркотиків, проявляється в психічній та фізичній залежності від них.Здійснивши аналіз підходів різних учених до трактування поняття«наркоманія», можна визначити такі характерні його ознаки: загальнаназва захворювання, які зумовлені вживанням у медичних потребах деяких лікарськихабо інших речовин синтетичного чи рослинного походження; хворобливийпсихологічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму;захворювання, що виникає в результаті зловживання наркотиками чи наркотичнодіючими речовинами; захворювання, що виникає в разі систематичного вживанняречовин, включених до списку наркотиків; стан періодичної чи хронічноїінтоксикації, шкідливої для людини та суспільства.
 
1.3 Фактори,які впливають на початок уживання наркотиків серед молоді
 
1)        Передусім– мода, прагнення вписатися в те оточення, ту компанію, яка для молодої людиниважлива, цікава і де споживання наркотиків – норма.
2)        Можливо,молодь приваблює поширена помилка, начебто споживання наркотиків – ознакасучасного модного устрою життя.
3)        Психологивважають, що споживання наркотиків – один із щаблів віддалення від реальногожиття. А наступна – самогубство.
Серед іншихпричин можна назвати такі:
1)        поганістосунки в родині, з близькими й друзями;
2)        антисоціальнаповедінка й гіперактивність дітей;
3)        дружба зоднолітками, які вживають наркотики;
4)        нелюбовдо школи, неуспіх в навчанні;
5)        економічній соціальні труднощі;
6)        поганеоточення й розлад у суспільстві;
7)        змінамісця навчання й проживання;
8)        доступністьнаркотиків;
9)        вживаннянаркотиків батьками;
10) позитивнеставлення до наркотиків;
11) спробазаглушити наркотиком біль чи втекти від неприємності.
Більшість людей,які вживають наркотики, ставлять себе вище за суспільство, його закони й норми,вважаючи себе найобдарованішими особистостями. Причина такої зарозумілостікриється й в особливості дії багатьох наркотичних речовин.
Під часнаркотичної ейфорії, крім підйому настрою, відчуття веселощів і радості,виникають викривлення в сприйнятті не тільки ситуації та стосунків людей, але йформи предметів, кольору, простору, часу й звуку. Творчі натури, яківикористовували наркотичне сп’яніння для стимуляції натхнення, загинули врозквіті років.
Шлях багатьохрок–музикантів та співаків, видатних акторів і художників обірванийнаркотиками.
Чому важко позбутисяспоживання наркотиків? Бо перш, з чим стикається наркоман, – це потребапостійно збільшувати дозу для досягнення «кайфу». Це відбувається привживанні більшості наркотиків, особливо тих, які містять опій.
Постійнезбільшення дози для отримання «кайфу» створює важко розв’язувані абозовсім не розв’язувані фінансові проблеми.
Це по-перше. По-друге,ефект сп’яніння. Розслаблення й комфорту дуже швидко зникає зовсім. Ін’єкціїпочинають здійснювати тільки стимулювання. З’являється відчуття припливу сил,яких насправді стає дедалі менше й менше.
Нещасний уже неможе жити, навчатися й працювати без диявольського зілля.
Як визначити,що людина перебуває у стані наркотичного сп’яніння?
1)        У людинирізко звужені (іноді сильно розширені) зіниці.
2)        Рухисповільнені, порушена координація, що можна перевірити, наприклад, попросившипройти розподільною смугою декілька метрів.
3)        Реакціяпри сприйнятті й відповіді на поставлені запитання уповільнена, своє ім’я тапрізвище, говорить невиразно, мовлення її важко розібрати.
4)        Поведінказазвичай розвізна, продиктована надмірними веселощами або навпаки,пригніченістю.
5)        Людинанеадекватно оцінює події, що відбуваються.
Є й непряміознаки. Так, наркомани починають віддавати перевагу певному одягові: шкірянимкурткам із заклепками, масивним ременям, роблять специфічні зачіски. Разом зтим вони чат ос недбалі в одязі й байдужі стосовно дотримання елементарнихправил гігієни.
Прийшовши додому,незвично швидко ховаються у своїй кімнаті, у розмові уривчасті, не дивляться вочі. Вони безпричинно похмурі до агресивності або, навпаки, надмірнусміхотливі. Носять сорочки з довгими рукавами, щоб сховати сліди уколів у вену.
Якщо спочаткунаркотик – це лише трихвилинне задоволення, то вже за місяць наркоман не можебез нього існувати.
Дуже швидконастає повне психологічне виснаження. Загальне виснаження організму врезультаті вживання наркотиків настає вже через 2–3 роки. Людина втрачаєздатність до найменших фізичних і психічних навантажень. Настає остаточнаморальна й інтелектуальна деградація – повний розпад особистості. Повністювтрачаються попередні почуття й інтереси. Єдиною турботою стає добування будь-якимизасобами й способами наркотику.
У разі появисимптомів наркозалежності необхідно звернутися по допомогу до батьків,шкільного психолога, до фахівців наркологічного відділення своєї поліклініки.
Майже в усіхмістах України при звичайних поліклініках є наркологічні відділення, де подаютьмедичну допомогу анонімно й безкоштовно.
Існує шістьзаповідей, як не стати жертвою наркоманії:
1)   Перш ніж придбати порціюнаркотичної речовини, гарненько подумай – а навіщо тобі це потрібно?
2)   У жодному разі не погоджуйсяпередати пакунок із сумнівним вмістом навіть своєму другові.
3)   Якою б заманливою нездавалося пропозиція спробувати трохи щастя – відмовся. За все треб врешті-рештплатити.
4)   Якщо, спробувавши наркотикабо речовину, що його замінює, ти не проти повторити, не забувай – за все требапалити, а ціну ти вже знаєш.
5)   Якщо тобі необхідна допомога,ти можеш звернутися до батьків, психолога школи чи психолога поліклініки, ванонімні служби при поліклініках району.
В Українінещодавно стали застосувати найновіший метод лікування наркоманії, так званийультра рапід, або метод надшвидкої детоксикації, який використовую «АВС –клініка». Сутність його проста: людина, яка страждає від наркотичноїзалежності, занурюється в глибокий наркоз на 12–24 години. Пі наркозоммедикаментозним способом ініціюється ломка. Прокинувшись, пацієнт раптомопиняється в іншому житті, де немає ані ломки, ані спогаду про неї. Він начебто«перестрибує» через неї психологічно та психічно. Як правило,пацієнти ще кілька днів прислуховуються до себе, чекаючи на коммор, але зподивом переконуються, що ніяких негативних відчуттів немає.
Україна сталашістнадцятою країною, де використовується метод надлишкової детоксикації. Цемедична технологія нового покоління. На думку наркологів, це прорив унаркології та реальний шанс позбавитися наркотичної залежності завдякивідсутності болю, страху й негативних спогадів.
Заходи для підвищенняефективності боротьби з наркоманією:
1)        посиленняборотьби з розповсюдженням наркотиків, суворіший митний контроль;
2)        збільшенняв навчальних закладах кількості психологів і наркологів, до яких можназвернутися анонімно;
3)        активізаціяроботи міліції в місяцях збору молоді, розширення форм і методів роботи змолодими людьми;
4)        запровадженнякримінальної відповідальності за рекламу наркотиків, у тому числі й непрену;
5)        посилення«Антинаркотичної» пропаганди за місцем проживання молоді з наведеннямконкретних прикладів і факторів.
В основі боротьбиз наркоманією має перебувати спонукання наркомана до сповіді. Повна правда пролихо – єдиний засіб, який можна використати в боротьбі за життя, який здатнийутримати від згубної пристрасті інших і зокрема підлітків.
Наркоманія – цезахворювання, зумовлене залежністю від наркотичних речовин. Основнимисимптомами наркоманії є:
-          шкідливінаслідки для споживача наркотику, його безпосереднього оточення і суспільства вцілому;
-          тенденціядо постійного збільшення дози наркотику;
-          психологічнаі часто фізична залежність і прагнення отримати наркотик будь-яким чином.
Фізичназалежність –наступає після включення наркотичних речовин у процес обміну речовин. Це –непереборна фізична потреба, яка виникає в результаті постійного абоперіодичного вживання наркотиків. У цьому випадку різне припинення вживаннянаркотичних речовин викликає фізичний розлад різного ступеня, який називаютьабстинентним синдромом. На цій стадії людина потребує лікування.
Соціальназалежність –людина – ще не почала вживати наркотичні речовини, але потрапила у середовищетих, хто їх уживає. Вона приймає стиль поведінки, ставлення до наркотичнихречовин і зовнішні атрибути групи. В такій ситуації людина часто внутрішньо вжеготова почати вживання.
Психологічна залежність – на цій стадії змінюєтьсяповедінка людини. Вона починає вживати наркотичні речовини. Вони необхідні їйдля зміни свого емоційного стану; іншим шляхом людина вже майже не можевпливати на свої емоції, втрачає контроль і адекватні почуття.
Тим, що вонибезпосередньо змінюють свідомість людини і руйнують її пам’ять, інтелект,пригнічують відчуття та емоції, а також викликають сильну психологічну тафізіологічні залежність. Уживання наркотиків внутрівенно є небезпечним черезвисоку ймовірність ВІЛ-інфікування.

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК МЕТОДІВ ПРОФІЛАКТИКИАДИТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ
 
2.1Особливості і тенденціїпідліткової і юнацької наркоманії
На сучасномуетапі розвитку та становлення українського суспільства особливе занепокоєннявикликають поширення наркоманії в молодіжному середовищі, зниження віку, зякого починають вживати наркотичні засоби та психотропні речовини, проникненнянаркотиків до закладів освіти. Мають місце непоодинокі випадки виявлення фактівнезаконного обігу наркотиків безпосередньо в навчальних закладах та наприлеглих до них територіях, затримання неповнолітніх у стані наркотичногосп’яніння, вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин у школах тавищих навчальних закладах. На сьогодні наркоманію зараховують до проблемсоціальних. У виникненні адиктивної поведінки звинувачують і безробіття, іполітичну нестабільність, і моральну розбещеність. Отже, необхідною складовоюроботи з профілактики наркоманії є своєчасне виявлення підлітків «групиризику» та надання їм психолого-педагогічної допомоги. Для цього соціальніпедагоги повинні мати достатній рівень поінформованості про причини виникненняпотягу до наркотиків у підлітків і володіти відповіднимисоціально-психологічними техніками й методами профілактичної антинаркотичноїроботи.
На сучасномуетапі соціальні педагоги повинні зробити все можливе, щоб не допуститипроникнення такого негативного соціального явища, як наркоманія в навчальнийзаклад та вберегти наш генофонд від цієї загрози.
Зловживаннянаркотичними речовинами стає глобальною проблемою всіх країн світу, незалежновід рівня їх розвитку, оскільки призводить до рухливих наслідків:
-   згубнийвплив на здоров’я людей;
-   зростаннязлочинності, насильства, корупції;
-   виснаженнялюдських, природних та фінансових ресурсів, які могли бути використані длясоціально-економічного розвитку держави;
-   загибельлюдей, розпад сімей, деградація громад тощо.
Як свідчатьдослідження, простежується тенденція до зниження середнього віку, у якомумолодь починає експериментувати з наркотиками: з 17—18 років у 1993 рр. — до 14років у 2001—2002 рр. Установлено, що чим раніше відбувається залучення допсихоактивних речовин (ПАР), тим швидше
формуєтьсязалежність, тим складніше перебіг наркоманії як хвороби, більше негативних особистісних,соціальних та медичних наслідків зловживання ПАР –бездоглядність, злочинність,ріст хвороб, що супроводжують наркоманію, і тим менша ефективністьреабілітаційних заходів.
Відношення до наркотику не існує ізольовано відвідносин до інших сторін життя і тому може бути змінено лише в контекстізміненої системи відносин особистості в цілому.
 Сьогодні в Україні проглядаються наступні особливостіі тенденції підліткової і юнацької наркоманії:
-         рістобсягів наркотичних речовин на ринку, і їхня доступність;
-         високітемпи росту наркоманії, особливо дитячої і підліткової;
-         значнерозширення асортименту наркотиків, наростає поширення героїну, кокаїну ісинтетичних наркотиків;
-         полінаркоманія(вживання усього підряд у немислимих сполученнях);
-         тенденціяомолодження, більш ранньому віку вживання наркотичних речовин;
-         широкадоступність так званих наркотиків, що утягують, і включення їх у молодіжнусубкультуру, що забезпечує рекламу наркотиків і зниження «порогустраху» перед їхнім застосуванням, існування налагодженої системизалучення у вживання наркотиків дітей і підлітків, зміна структури наркоманіївід хвороби, характерної для визначеного кола осіб (соціально неблагополучними,страждаючими психічними порушеннями, що мають кримінальне минуле), до стану,характерному для більшої частини молоді;
-         фемінізація(усе більша кількість молодих дівчат починають уживати наркотики);
-         неграмотністьі суперечливість профілактичної інформації, що часто приводять до протилежногоефекту;
-         проведеніпрофілактичні заходи (освітні) характеризуються малою широтою поширення,відсутністю наукового підходу, не адаптованістю до українських умов,некомпетентною активністю;
-         усезростаючий страх дорослих і прагнення дистанціюватися, піти від проблемпідліткової і юнацької наркоманії і наркоманів, перекласти її рішення направоохоронні органи;
-         тенденціївирішувати проблеми наркоманії шляхом культурно-масових заходів;
-         усебільша очевидність неефективності і недостатності медичної (медикаментозної)допомоги при лікуванні і реабілітації наркоманії;
-         існуючасистема лікування і реабілітації наркозалежних характеризується спрямованістюна стару соціальну структуру хворих (психічно хворі, кримінальні елементитощо);
-         уреабілітації і профілактиці переважає відомчий підхід, що перешкоджаєкомплексному рішенню проблеми реабілітації і профілактики; існуючі підходи дореабілітації не дають ефективності, порівняно зі світовим показником;
-         існуючасистема фінансування реабілітації, наукових досліджень у цій області й оплатапраці фахівців не сприяє поліпшенню якості роботи;
-         ситуаціяз реабілітацією приводить до створення міфу про невиліковність наркоманії, щоускладнює положення наркоманів;
-         наркоманіяна сьогоднішній день стала основним джерелом поширення венеричних захворювань інавіть СНІДу.
Підвівшипідсумки результатів дослідження причин уживання школярами одурманюючихречовин, можна сказати, що основу внутрішніх спонукальних сил складає діюмеханізму пошуку вражень на тлі нерозвиненості сфери потреб, наслідуваннядорослим (або одноліткам), перекручування процесу соціалізації, потреба всаморегуляції внутрішнього стану, особливо в психотравмуючі ситуації, порушенняв емоційній і пізнавальній сферах, недолік наукових знань про здоровий спосібжиття, про алкоголь, тютюн, наркотиках, їхніх властивостях, наслідках їхньоговживання для особистості і суспільства.
Спровокуватиінтерес до наркотиків і токсичних речовин і бажання поексперементувати з нимиможе також когнітивно – эмоцийний дисонанс у структурі уявлень школярів пронаркоманію і токсикоманію, що виникає при некомпетентності антинаркотичноїконтрпропаганди – не враховуючої статевовікових особливості школярів і сучасніметоди ведення первинної профілактичної антинаркотичної роботи.2.2Особливості профілактики адиктивної поведінки дітей
 
Особливоактуальноюдля вирішення соціально-педагогічних проблем, попередження яких є простішим,ніж подолання їх негативних наслідків, є соціально-педагогічна профілактика.Термін «профілактика» (з грец. – попередження) – це комплекс науково-обґрунтованихі своєчасно застосованих дій, спрямованих на попередження вживання наркотичнихзасобів підлітками, виникнення пов’язаних з цим психологічних, соціокультурнихвідхилень. Соціально-педагогічна профілактика – це система форм,методів, засобів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальноїсоціальної ситуації розвитку підлітків, яка сприятиме прояву їхньої активностів різних видах соціально значущої діяльності.
Залежно відвибору об’єкта впливу виділяють такі типи соціально-педагогічної профілактики:
1. Загальнапрофілактика — охоплює школярів певної вікової групи в загальноосвітньому навчальномузакладі та спрямована на подолання найбільш загальних, універсальних факторів іпричин уживання наркотичних засобів.
2.Спеціальна профілактика — орієнтована на підліткові групи, котрі знаходяться вумовах, які підвищують імовірність загострення цієї проблеми (підлітки групиризику).
3.Індивідуальна профілактика — спрямована на окремих підлітків з метою подоланняспецифічних для них проблем.
Залежно від того,на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на підлітків проводятьсяпрофілактичні заходи, виділяють такі види соціально педагогічної профілактики:первинна, вторинна й третинна. Первинна спрямована на попередження проблемизадовго до можливого моменту її виникнення, на створення сприятливих умоврозвитку, навчання, виховання, адаптації підлітка до умов навчального закладу.Вторинна або рання профілактика ґрунтується на результатах діагностикисоціальної ситуації розвитку конкретного підлітка, і є як індивідуальною, так іколективною в плані корекції системи його життєдіяльності. Третиннапрофілактика – це цілеспрямована діяльність з метою попередження переходувідхилень у поведінці у важковиховуваність. Третинна профілактика містить заходи,які проводяться з підлітками, котрі мають відхилення в поведінці та спрямованана попередження несприятливих їх наслідків.
У профілактицінаркоманії вченими виділяється два види: загальна та індивідуальна.
Загальнапрофілактика наркоманії — комплекс заходів щодо виявлення причин, які породжуютьпротиправне діяння, і умов, що сприяють здійсненню правопорушень, з подальшимїх усуненням з метою формування вільного від наркотиків суспільства.
Основними напрямамизагальної антинаркотичної профілактики в навчальних закладах маютьбути:
-         упровадженняінноваційних методик профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу з метою формуванняздорового способу життя підлітків та вміння чинити опір негативному тискуоднолітків;
-         виявленнясеред молоді лідерів, які за принципом «рівний-рівному» могли бінформувати своїх однолітків, проводити з ними семінари, круглі столи,тренінги;
-         проведеннянавчальних ігор та вправ з метою розвитку у дітей навичок спілкування, умінняпрацювати в групі, планувати свій день, тиждень, місяць, рік тощо.
Індивідуальнапрофілактика наркоманії — сукупність заходів впливу на окрему особу з метоюнедопущення зловживання нею наркотичними засобами і психотропними речовинами звикористанням правових, соціальних, психологічних, медичних та інших методіввпливу.
Основна метаіндивідуальної профілактичної роботи з неповнолітніми:
уживаннявичерпних заходів для запобігання першій спробі вжити наркотики, сприяти повнійвідмові від них у разі початку немедичного їх уживання.
Ця робота повиннапроводитися в межах вирішення загального завдання індивідуального впливу напідлітка, що полягає в нейтралізації негативних якостей особистості.
Формивиявлення підлітків категорії «групи ризику» різноманітні:
-         особистіспостереження вчителів, соціальних педагогів та психологів;
-         черговімедичні обстеження підлітків;
-         спеціалізованігрупові заняття, рольові ігри, психологічні тренінги;
-         відвідуваннямісця проживання підлітків; інформація соціальних служб;
-         проведенняпрацівниками органів внутрішніх справ рейдів у місцях концентрації молоді:дворах, парках, скверах, підвалах, нежилих приміщеннях.
На основітермінології ВОЗ у визначенні видів профілактики та особливостей об'єктапрофілактичного впливу виділяються такі види педагогічної профілактикиадиктивної поведінки: (рис. 2)
Первиннапрофілактикапередбачає виховання антинаркогенної спрямованості особистості учня, йогоморально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, щовідіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиціїнаркогенних речовин. Завданнями первинної профілактики є:
для молодшогошкільного віку.
1) формуватиморальні поняття, що пов'язані з почуттями бережливого ставлення до себе,відповідальності за власні вчинки;
2) виховувативміння усвідомлювати себе частиною родини, розуміти власні можливості;
3) формуватиуявлення щодо позитивного та негативного досвіду людської поведінки увідношеннях до самого себе та інших людей;
4) формуватинеобхідні загальні та специфічні психологічні уміння та навички, що є основоюформування морально-психологічної стійкості людини;
5) попереджуватиранні прояви неправильних уявлень дитини про деякі шкідливі звички;
для учнівпідліткового віку.
1) виховуватиправильне розуміння природи наркогенних речовин, особливостей їх впливу на ЦНСлюдини, віддалених наслідків зловживань;
2) формуватипоняття про морально-психологічну стійкість особистості як основу здоровогоспособу життя;
3) виховувати культурупотреб, бажань, захоплень підлітків;
4) формуватипоняття про норми моралі у вихованні власної стійкості до деякихантиособистісних захоплень – паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;
5) виховуватикритичне ставлення до деяких атрибутів НМС;
6) виховуватисвідоме бережливе ставлення до свого здоров'я, власного організму, формуватиуміння раціонально використовувати його психологічні можливості;
7) стимулюватисаморегуляцію власних психофізичних можливостей особистості шляхом її включенняу позитивну альтернативу фізичних та психологічних випробувань, загартування,тренінгу;
8) формуватинауково обґрунтовані уявлення про анатомо-фізіологічні та психологічні зміни,що відбуваються в організмі у ситуаціях стресу, інформаційних перевантажень,аутотренінгу, самопсихотерапії, умінь самоконтролю та самооцінки у поведінці;
9) формуватиоснови моральних звичок індивідуальної поведінки та прийняття рішення уситуаціях можливих зловживань наркогенними речовинами;
длястаршокласників:
1) формуватидосвід антинаркогенно – спрямованої поведінки учнів, імунітету до негативноговпливу пронаркогенної інформації та антиособистісно – спрямованих формповедінки;
2) формуватичіткі уявлення старшокласників про значущість власного життя, психофізіологічніможливості організму, наслідки впливу наркогенних речовин;
3) створюватиумови для самореалізації та самоствердження особистості шляхом її включення упозитивну альтернативну діяльність;
4) формуватичіткі наукові поняття про природу наркогенних речовин, біохімічні механізми їхвпливу на організм; наукове розуміння станів наркотичної та алкогольноїейфорії, абстинентного синдрому тощо; формувати психологічну готовністьособистості до спілкування у ситуаціях можливої алкоголізації танаркотизації; виховувати правильні уявлення особистості проморально-психологічні та юридичні норми, що регламентують ситуації, пов'язанізі зловживанням наркогенними речовинами.
Реалізаціявказаних завдань здійснюється шляхом антинаркогенної освіти у процесі вивченнянавчальних дисциплін на основі включення до змісту навчального предметувідповідної антинаркогенної інформації та у позакласній виховній роботі.
Вториннапрофілактика передбачає в основному діагностування та виявлення залежності підлітків віднаркоречовин.
Основнимизавданнями вторинної профілактики є:
1) визначеннярівнів інформованості підлітків про дію наркогенних речовин на людськийорганізм та наслідки їх вживання;
2) вивченняможливих умов та факторів, що сприяють виникненню схильності до адиктивноїповедінки;
3) виявленнятаких індивідуально-психологічних станів особистості, що передують проявам адиктивноїповедінки;
4) вивченнявиділених умов і факторів виникнення схильності особистості до адиктивноїповедінки, станів, що їй передують і на цій основі встановлення осіб групи«ризику»;
5) діагностикамотивів адиктивної поведінки підлітків;
6) визначеннянайбільш чутливих, сенситивних до виховного впливу компонентів у структуріособистості учня (рис характеру, особливостей темпераменту, інтересів тощо).
Визначенізавдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностикита перелік основних заходів вторинної профілактики:
-   вивченняособових справ учнів, включаючи довідку про стан здоров'я;
-   знайомствоз сім'єю, вивчення її соціально-психологічного клімату;
-   бесіди зіншими вчителями -предметниками;
-   спостереженняза поведінкою підлітка на уроці та у позанавчальній діяльності за такимипараметрами: успішність, відношення до навчання, до праці, до товаришів, досебе, до близьких, батьків, участь у суспільному житті класу, школи, навичкикультури поведінки;
-   організаціябезпосереднього спілкування з такими підлітками;
-   спостереженняза індивідом групи «ризику» у педагогічно значущих ситуаціях.
Третім видомпрофілактики адиктивної поведінки є система заходів, спрямованих на корекцію поведінкиучня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих на алкоголізмта наркоманію. Здійснюється на основі результатів організаційно–аналітичнихзаходів вторинної профілактики.
Завданнямитретинної профілактики є:
– на основівстановлених груп «ризику» здійснювати індивідуальний виховнийпрофілактичний вплив на особистість учня шляхом використання доцільного тапрофесійно виваженого арсеналу відповідних педагогічних засобів;
– створеннясприятливих для корекції адиктивної поведінки учнів умов соціального оточення,психологічного клімату, позитивного психологічного самопочуття тощо.
Зокрема узагальноосвітній школі педагогічна профілактика адиктивної поведінки учнів можездійснюватись за умови міцної взаємодії між класним керівником,вчителем–предметником, психологом, медпрацівником, при необхідності іспеціалістами медичної (лікар–нарколог) та правоохоронної (служба у справахнеповнолітніх, кримінальна міліція) служб.
Стосовноорганізації заходів щодо попередження зловживання наркогенними речовинами можнаназвати такі соціально–виховні інститути:
а) школу якголовну організаційну ланку;
б) сім'ю(батьків), за умови їх міцної взаємодії зі школою;
в) спеціальні:медичну(лікар – нарколог, шкільний лікар), юридичну (служба у справахнеповнолітніх, правоохоронні органи) та психологічну (шкільний психолог)служби, що відіграють роль консультативних одиниць та безпосередніх учасниківпропаганди спеціальних знань, організації відповідних спостережень за учнями,допомоги батькам, організації окремих виховних заходів антинаркогенногоспрямування тощо;
г) громадськіорганізації (шефські, за місцем проживання, як консультанти та безпосередніучасники виховного процесу.
Важливоюпсихолого-педагогічною умовою функціонування запропонованої системипедагогічної профілактики адиктивної поведінки підлітків є діагностикокорекційне забезпечення навчально – виховного процесу на основі спільноїдіяльності педагогічного колективу, психологічної та медичної служби, якізабезпечують здійснення профілактичного моніторингу (систематичного контролю івідстеження показників можливих умов та факторів наркогенного ризику;діагностику осіб, схильних до адиктивної поведінки та тих, що мають досвіднаркотизму, забезпечуючи при цьому гарантію психосоціального розвиткуособистості, її душевного благополуччя, індивідуальності); формуванняпсихологічної грамотності учасників навчально-виховного процесу, соціального іпедагогічного середовища, інтелектуальне і духовне зростання, саморозвиток ісамореалізацію кожної особистості.
Діагностико –корекційне забезпечення системи педагогічної профілактики адиктивної поведінкипідлітків передбачає:
1) створеннявисокоякісних діагностико–моніторингових підсистем пофакторного вивченняадиктивності неповнолітніх;
2) розробку іпрактичне впровадження інваріантних програм корекційно–виховного вітливу надітей різних вікових категорій та однотипних груп з відповідною наркогенноюорієнтацією;
3) досконалеволодіння педагогом(на основі співпраці з психологом) засобамипсихолого-педагогічної діагностики та корекції, включаючи кваліфіковану постановкупсихолого-педагогічного діагнозу, професійну інтерпретацію системних даних,використання необхідного корекційно – виховного інструментарію.
Особливоюланкою усистемі педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів є планомірна і систематичнаробота з батьками. Ефективним в межах вказаної проблеми є використаннярізноманітних форм роботи – батьківських університетів, тематичних батьківськихзборів, колективних та індивідуальних бесід, спеціальних зустрічей зпредставниками медичних та правоохоронних органів, загально шкільнихбатьківських конференцій, диспутів, обговорення реальних ситуацій наркотизаціїна основі результатів психолого-педагогічної діагностики стилю взаємин у сім'ї,емоційного контакту з батьками тощо. Така робота має здійснюватись паралельно звідповідною профілактичною роботою з дітьми, адекватною рівню їх розвитку,віку, але дещо випереджати її за змістом. Це є умовою успішної взаємодії школиі сім'ї у спільній профілактичній роботі антинаркогенного спрямування.
З метоюзабезпечення успішного функціонування запропонованої системи педагогічноїпрофілактики адиктивної поведінки учнів та координації зусиль різноманітнихдержавних, адміністративних, відомчих відділів та структур (наркологічноїслужби, служби у справах неповнолітніх, Центру соціальних служб для молоді), щомають відношення до вирішення питань профілактики адиктивної поведінки молоді,необхідно створити інформаційно–методичний центр педагогічної профілактикиадиктивної поведінки.
Враховуючи те, щозаходи педагогічної профілактики сьогодні мають дещо ситуаційний характер, якийвиключає системність і послідовність у їх здійсненні, а отже і високурезультативність, завданням центру є надання необхідноїорганізаційно-методичної, інформаційної, консультативної, психолого-педагогічноїдопомоги психологам, вчителям, сім'ям, особам, що мають досвід адиктивноїповедінки, громадським організаціям.
Програма вивченняособистості, поєднуючи найбільш загальні питання характеристики підлітка іспеціальні, що орієнтують вихователя на визначення та розуміння можливих умовта факторів розвитку у підлітка схильності до адиктивної поведінки, може надатидопомогу педагогові у плануванні діяльності профілактичного характеру, доборіматеріалу відповідного змісту, доцільних форм роботи у даному напрямку,педагогічно обґрунтованих методів виховного впливу на особистість підлітка.Залежно від особливостей його поведінки і розвитку та обставин педагогічноїситуації може використовуватись під відповідним кутом зору оцінка інформаціїдля будь-якого вікового періоду.
Програма вивченняособистості школяра (різного віку) включає такі розділи: особливостісоціально-психологічного клімату сім'ї,
-           індивідуально- типологічні особливості школяра,
-           соціально-психологічнийстатус у колективі:
Особливість роботита визначені завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічноїдіагностики. Професор Капська А.Й. [] рекомендує використовувати такі:
– повіковустандартизовану анкету В.М. Бенюмова для вивчення особливостей сімейногооточення учня;
– спостереженняза спеціальною індивідуальною програмою на предмет визначення можливих умов іфакторів адиктивної поведінки;
– невербальнутестову методику Ровена для вивчення інтелекту;
– методику ПДОА.Є Лічко для визначення типу акцентуації характеру;
– методикувивчення інтересів за К. К. Платоновим;
– методикувивчення інтересів школярів за О.Я. Польською;
– методикувизначення самооцінки за А.В. Петровським;
– методикувивчення поведінки учня на уроці за Д.В.Ніколенко;
– методикувивчення особливостей міжособистісних стосунків в учнівському колективі за А.В.Петровським, А.Л. Коломийським;
– методикувизначення типу темпераменту за Г. Айзенком.

/>2.3 Практика впровадження методівпрофілактики наркозалежності
Світовою йвітчизняною практикою напрацьовано такі підходи до організації профілактичноїроботи: інформаційний, що передбачає надання інформації про психоактивніречовини, наслідки їх уживання. Упродовж багатьох років минулого століття вінбув основним методом впливу на відмову від наркотиків; емоційне навчання базуєтьсяна припущенні, що залежність від
наркотиківчастіше розвивається в людей, які мають труднощі в розумінні, прийнятті тавираженні власних емоцій; апелювання до цінностей ґрунтується на теоріяхпро зміну поведінки й пов’язаний з використанням поведінкової терапії.Проблемна поведінка підлітка розглядається з позиції функціональних проблем, наоснові яких розробляються програми життєвих навичок, що фокусуються напідвищенні в підлітків стійкості до різноманітних негативних соціальнихвпливів. Підхід виховання протидії наркотику концентрується нарозвиткові соціальних навичок (уміння протистояти впливу однолітків, сказати«НІ» на пропозицію спробувати наркотик тощо). Підхід надання альтернативи передбачаєстворення та розвиток альтернативних програм для молоді, у яких можнареалізувати своє прагнення до ризику, пошуку гострих відчуттів, підвищенуповедінкову активність. Підхід впливу однолітків та соціального оточення ґрунтуєтьсяна тому, що вплив сім’ї й однолітків відіграє важливу роль у житті підлітка,сприяючи чи перешкоджаючи початку вживання наркотиків. Підхід зміцненняздоров’я поєднує особистий вибір та соціальну відповідальність за здоров’я,у якому поняття «зміцнення здоров’я» позначає процес пристосування особистостідо навколишнього середовища.
Сучасний підхіддо вирішення проблеми зловживання наркотичними речовинами визначає пріоритетпрофілактичної роботи з дітьми та підлітками,
починаючи зсамого раннього віку. Сьогодні профілактика адиктивної поведінки неповнолітніхвиходить на загальнодержавний рівень і передбачає консолідацію зусиль різнихвідомств, установ, організацій; у той же час визнається провідна роль системиосвіти взагалі та освітньо-виховних закладів, зокрема, в організаціїцілеспрямованої профілактичної роботи та у формуванні здорового способу життяшколярів.
Загальноосвітнійнавчальний заклад як соціальний інститут володіє низкою унікальних можливостейдля успішної реалізації первинної профілактики адиктивної поведінкинеповнолітніх, а саме: можливість прищеплювати навички здорового способу життяпід час навчально-виховного процесу й контролювати їх засвоєння; вплив нарівень домагань і самооцінку; зв’язок із сім’єю підлітка для аналізу й контролюсімейної ситуації .
Основниминапрямками профілактики адиктивної поведінки в загальноосвітньому закладі є:розробка спеціальних освітніх профілактичних антинаркотичних програм тавпровадження їх у навчальний процес; організація позашкільного дозвілля всоціально-позитивних групах, що дають можливість підліткам реалізувати своїпотреби, інтереси, ініціативу; прищеплення батькам знань та навичок визнаннясимптомів і ознак уживання наркотиків, навчання форм та методів впливу напідлітків з метою спонукання їх до здорового способу життя.
У сучасних умовахметою первинної профілактики адиктивної поведінки
неповнолітніх узагальноосвітніх закладах стає зміна ціннісного ставлення дітей і молодідо наркотиків, формування особистої відповідальності за свою поведінку, щозумовлює зниження запиту на психоактивні речовини в дитячо — молодіжномусередовищі; запобігання вживанню молоддю наркотичних речовин за рахунокпропаганди здорового способу життя, формування антинаркотичних установок,профілактичної роботи, що здійснюється фахівцями в освітньо-виховних закладах.
Сучасна концепціяраннього, первинного попередження вживання наркотичних речовин дітьми тапідлітками ґрунтується на таких постулатах:
1) у центріпрофілактичної роботи має бути особистість неповнолітнього;
2) профілактичнаробота здійснюється в трьох основних сферах життєдіяльності неповнолітнього –сім’ї, навчальному закладі, дозвіллєвій діяльності, а також у мікросоціумі,пов’язаному з цими сферами.
Стратегіяпервинної профілактики передбачає активність профілактичних заходів,спрямованих на формування особистісних ресурсів, що забезпечують розвиток удітей та молоді соціально-нормативного життєвого стилю з домінуванням цінностейздорового способу життя, дієвої установки на відмову від прийому наркотичнихречовин; формування ресурсів сім’ї, що допомагають виховувати в дітей тапідлітків законослухняну, успішну, відповідальну поведінку; упровадження восвітнє середовище інноваційних соціально-педагогічних технологій, що сприяютьрозвитку цінностей здорового способу життя і мотивів відмови від «проби» таприйому наркотиків; розвиток соціальної інфраструктури, що допомагає сім’ї якмікросоціальному оточенню дитини.
Міністерствомосвіти і науки України, обласними та районними відділами
освіти та наукивживаються певні заходи щодо попередження розповсюдження наркоманії серед неповнолітніхта молоді. У навчальні плани загальноосвітніх закладів вводяться факультативнікурси з питань адиктивної поведінки, профілактики алкоголізму й наркоманії,ВІЛ/СНІДу. Розробляються та впроваджуються нові освітні програми йсоціально-педагогічні технології, що спрямовані на формування в дітейціннісного ставлення до свого здоров’я й здорового способу життя. Серед нихнайвідомішими є: Національна програма «Сприяння просвітницькій роботі „рівний-рівному“серед молоді України щодо здорового способу життя», Комплексна програмаформування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків (за проектом «Діалог»).
Національнапрограма Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наукУкраїни та Програми розвитку ООН/ ЮНЕЙДС «Сприяння просвітницькій роботі«рівний-рівному» серед молоді України щодо здорового способу життя»реалізується в загальноосвітніх навчальних закладах з 2000 р. Програма включаємодулі «Спілкуємось та діємо», «Твоє життя – твій вибір», «Проявитурботу та обачливість», «Знаємо та реалізуємо свої права», якірозраховані на дві вікові групи підлітків (12—14 років та 15—18 років). За цейчас підготовлено понад 10 тис. педагогів-тренерів, понад 5 тис.підлітків-інструкторів, понад 25 тис. учнів пройшли навчання.
Специфіка програмив тім, що спеціально підготовлені фахівці навчають підлітків не лише здоровогоспособу життя, а й навичок профілактичної роботи з однолітками. Заняттяпроходять в інтерактивних формах, з використанням знань та досвіду молодихлюдей; емоційне включення та рефлексія сприяють інтеріоризації знань, аобговорення життєвих ситуацій, програвання різних соціальних ролей формуєзразки відповідальної поведінки.
Під час занять упідлітків формується ставлення до здоров’я як суттєвої цінності особистості, до здоровогоспособу життя як престижного й гідного стилю поведінки. Підлітки засвоюютьнавички збереження свого здоров’я, відповідальної поведінки, соціальноїкомпетенції в питаннях здорового способу життя; учаться активно захищати своїпогляди та переконання, пропагувати здоровий спосіб життя серед однолітків.
Цінність програмиполягає в тому, що вона спирається на психологічні особливості підліткового віку тавраховує підліткове соціокультурне середовище, доступ у яке для дорослихобмежений віком, соціальним статусом, стилем комунікації. Навчання здоровогоспособу життя за методом «рівний-рівному» — це суспільно корисна діяльністьмолоді, у процесі якої передаються знання, формуються вміння та навичкиздорового способу життя, що сприяє попередженню поширення в молодіжномусередовищі таких негативних явищ, як табакокуріння, алкоголізм, наркоманія,хвороби, що передаються статевим шляхом, ВІЛ.
У 2005—2006 рр. урамках Проекту «Створення безпечного середовища для молоді України»були підготовлені нові навчально-методичні матеріали для програми «Рівний— рівному», вони мають важливі доповнення, що відображають реаліїсьогодення, зокрема в модулі «Знаємо та реалізуємо свої права»розширено інформацію про «Декларацію про права людини», включенододаткові вправи з формування усвідомленого ставлення підлітків до своїхобов’язків; у модулі «Прояви турботу та обачливість» — теми «Запобіганнянасиллю» (у двох вікових групах) та «Запобігання торгівлі людьми»(у старшій віковій групі). Новим у навчально-методичних матеріалах є заключниймодуль «Моє майбутнє», до якого ввійшла тема «Моє майбутнє»з модуля «Твоє життя — твій вибір», головна мета останнього модуля —сформувати в підлітків усвідомлення різних форм просвітницької роботи табачення перспектив власного життя.
У практику роботизагальноосвітніх навчальних закладів України з 2000 року також упроваджується Комплекснапрограма формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків (запроектом «Діалог»), до якої ввійшли авторські програми психолого-педагогічнихтренінгів: «Як стати вільним і улюбленим (профілактика куріння та інших формповедінки залежності в підлітків 12—16 років», «Як бути цілісним і контролюватисвоє життя» (профілактика алкогольної залежності в підлітків і молоді) — авторКоструб О.П., «Життя без гачка» (профілактика тютюнокуріння та інших формзалежної поведінки), «Як стати творцем свого життя. Я — це Я»( профілактиказалежної поведінки, формування позитивної «Я-концепції» (автор Вінда О.В.);
«Підлітковийалкоголізм – дорога в нікуди», Програма валеологічного тренінгу
«Скажемо курінню– «Ні!» (автор Сомова І.Г.). Особливістю програм проекту «Діалог» є те, щовони спрямовані на вторинну профілактику, оскільки цільовою групою виступаютьпідлітки, які мають психологічну схильність до залежностей типу куріння,ігроманії, телеманії; і досвід уживання тютюну, алкоголю, наркотиків тощо.Головною метою всіх програм цього проекту є навчання підлітків способівконструктивного розв’язання проблем, звільнення від психологічних залежностей,формування критичного мислення, позитивної «Я-концепції». У той же час вони немають єдиного стрижня, який би об’єднував ці програми концептуально, змістовнота емоційно. На нашу думку, ці програми досить однотипні, і при їх застосуванніце слід ураховувати, щоб «не переборщити» з профілактикою.
Сьогодні внавчально-виховному процесі загальноосвітніх закладів використовуються й антинаркотичні програми,що є переробкою зарубіжних програм, зокрема, програма Р.Д. Айвса «Навчаннямолоді життєвих навичок і накопичення досвіду їх використання».
Вважається, щопрофілактичну роботу в загальноосвітніх закладах слід проводити в такихнапрямках: надання серйозної наукової інформації про шкідливий вплив ПАР наорганізм, що розвивається; розвиток власної самооцінки та власної гідності,почуття незалежності, здатності протистояти негативному тиску; формуваннявласної шкали цінностей, таких як особисте фізичне та психічне здоров’я,дружба, національна свідомість, духовний розвиток тощо; формування почуттяособистої й громадської відповідальності.
Особливо слідзауважити про те, чого не можна допускати в роботі з профілактики адиктивноїповедінки неповнолітніх у загальноосвітніх закладах.
Не можна:
-   використовуватиматеріали, що можуть дозволити учням виправдати свою поведінку. Необхідновиховувати усвідомлення особистої відповідальності за прийняті рішення та їхнаслідки;
-    використовуватиматеріали, що показують алко-наркозалежних, які видужали. Існує небезпека появив дітей думки про те, що така людина не тільки вижила, а ще й, можливо, сталавідомою;
-   використовуватиматеріали, де зустрічаються такі терміни, як «уживання за компанію»,«усвідомлене вживання», «контрольоване вживання». Крім того, у яких ідеться проможливість використання ПАР як засобу зміни настрою;
-    використовуватиматеріали, що містять суперечливі твердження. Наприклад, матеріали, у якихстверджується, що вживання ПАР – особиста справа окремої молодої людини.Очевидно, що вживання ПАР не може бути особистою справою молодої людини,оскільки вона живе в сім’ї, соціумі, і від її дій страждають не лише близькілюди, а й суспільство в цілому.
 2.4Профілактика наркотизму як соціальна технологія
Оскількиу кожному конкретному випадку методологія попередження наркотизму повиннарозроблятися з урахуванням реально існуючих місцевих умов і одночасновідповідати умовам універсальності, то кінцевою метою розробки подібноїметодології є соціальна технологія профілактики наркотизму, щоприводить до поліпшення наркотичної ситуації (у країні або конкретномурегіоні).
Потребав соціальних технологіях виникає тоді, коли є необхідність керувати соціальнимипроцесами (латентне поширення наркотизму, профілактичні програми тощо), а такожвибирати й використовувати найбільш раціональні з погляду ефективності дії. Соціальнатехнологія — це стандартизація масової діяльності, що дає можливістьоптимізувати співвідношення «ресурси–ефект». Соціальна технологія є сукупністюзасобів діагностування соціальних процесів або явищ (у нашому випадку цемоніторинг поширення наркотизму серед молоді), коригування поведінкисоціального об’єкта, вироблення механізмів вирішення наявних суперечностей,визначення алгоритму вирішення соціального завдання. Соціальна технологія даєзмогу розчленувати процес на елементарні процедури й операції з подальшою їхкоординацією й синхронізацією. Вихідним етапом є соціальне проектування — цеформування образу майбутнього об’єкта й обчислення принципової можливості йогостворення. Соціальна технологія визначає способи досягнення, асоціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знаннябезпосередньо в практичну, перетворювальну діяльність. Об’єктом такоїдіяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, яких планується досягти.
Заспрямованістю діяльності, характером впливу на соціальні системи, зазвичай,виокремлюють чотири типи соціальних технологій:
1.  Технологіїформування соціальних систем (формуючі технології).
2.  Функціональнітехнології, спрямовані на підтримку стабільності соціальних систем і процесів,що задають певні межі соціальних процесів (стримуючі технології).
3.  Технології,спрямовані на перетворення й розвиток соціальних систем (стимулюючітехнології).
4.  Технологіїсоціальної боротьби як засіб захисту соціальних систем, придушення небажанихявищ, спрямовані на підрив і усунення негативних процесів (деструктивнітехнології).
Актуальнимзавданням є розробка соціальної технології 3 і 4 типу, а саме — соціальноїтехнології профілактики наркотизму з метою оптимізації наявної системипрофілактики наркотизму, а також обмеження його епідемічного поширення.
Соціальнатехнологія, як будь-яка форма науково організованої діяльності, має своювнутрішню структуру, що включає в себе: зміст соціальної технології; її ціль;зміст і організацію технологічної діяльності; засоби й методи досягнення мети;рівень кваліфікації, що визначає, хто саме буде здійснювати реалізаціютехнології; методи оцінки результатів застосування соціальної технології, атакож оцінки її валідності й надійності.
Змістсоціальної технології, зазвичай, задається проблемною ситуацією. Саме проблемнаситуація відповідає на запитання, навіщо розробляється й впроваджуєтьсяконкретна соціальна технологія. У цьому випадку проблемна ситуація, що задаєзміст соціальної технології профілактики наркотизму, полягає в епідемічномупоширенні наркотизму серед молоді в Україні й неминуче негативному характерійого соціальних наслідків.
Соціальнатехнологія профілактики наркотизму допускає дослідження технологічного аспектусоціального феномена наркотизму й розробку ефективних способів і прийомівсоціального впливу на нього. Відповідно до цього пропонується блок-схема(рис. 3) соціальної технології профілактики наркотизму, що містить у собічотири етапи (блоки).
Першийетап охоплює процедури оцінки наявної наркотичної ситуації, зокрема, визначеннякола соціальних показників наркотизму; маркетинг профілактичної програми(цільові групи профілактики, потреби населення в профілактиці, пріоритетніканали інформації для її проведення, соціальні інститути, які з цією метоюнеобхідно задіяти); пошук ресурсів, які можуть бути задіяні в профілактичнійпрограмі; цільове орієнтування превентивної програми й початок «наскрізного»моніторингу наркотичної ситуації, що триває на всіх етапах технології.
Другийетап включає процедури корекції наркотичної ситуації. Діяльність агентівпрофілактики наркотизму на цьому етапі спрямована на зниження як попиту, так іпропозиції, крім того, повинні бути використані не тільки наявні профілактичніпрограми, а й сконструйовані свої, засновані на регіональних особливостях.
Третійетап зводиться до координації профілактичних впливів: з одного боку,централізоване державне управління, з іншого — громадські ініціативи. На нашудумку, найдоцільніше здійснювати координацію превентивної діяльності в рамкахєдиного регіонального координаційного центру із профілактики наркотизму.
Четвертийетап виконує контрольну функцію стосовно ефективності самої технологіїпрофілактики наркотизму.

РОЗДІЛ 3.ДОСВІД СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
З допомогоюсоціологічних досліджень здійснюється подальше пізнання об'єктивних законіврозвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей івизначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці.Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними ііншими видами досліджень. Специфіка будь-якого соціального дослідженняобумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якоїздійснюється.
Структурно процесбудь-якого соціологічного дослідження ділиться на етапи: а) розробку програмдосліджень; б) збирання емпіричного матеріалу; в) опрацювання матеріалівдослідження (статистичні і математичні); г) аналіз результатів дослідження ірозробка рекомендацій.
Соціологічнідослідження виконують пізнавальні функції. По-перше, інформаційну, що дозволяєодержати первинні дані про індивідів і спільності, їх потребах, інтересах,орієнтаціях, мотивах, фактах реальної і вербальної поведінки, про суспільну ігромадську думку та ін.; по-друге, в конкретних ситуаціях дослідження створюютьінформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.
Важливішаособливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, щовикористовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вестиякісний аналіз соціальних проблем, становище суспільної думки, особливостісуспільної, групової свідомості людей та ін. Виділяється чотири основних методиемпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опиті соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактівсвідомості, а також способу їх фіксації, шляхів та методів їх використання.

3.1 Організаціяі проведення дослідження щодо проблем профілактики адиктивної поведінки
 
Дослідженнявідношення до наркотиків учнів загальноосвітніх навчальних закладів.
Певнаантинаркогенна виховна робота з учнями середніх навчальних закладівздійснюється під час вивчення літератури, географії, історії, біології тощо.Особливе місце в антинаркогенному вихованні учнів належить курсу анатомії,фізіології та гігієни людини, кожна тема якого дає змогу говорити прошкідливість наркогенних речовин для організму людини та її діяльності. Науроках правознавства розглядаються правові основи боротьби з наркоманією.
Дієвим засобомантинаркогенної виховної роботи зі школярами є використання конкретнихприкладів.
У позакласній антинаркогенній роботівикористовують різноманітні методи і форми: бесіди, лекції, диспути,конференції тощо. Для підготовки і проведення вибіркового виховного заходу важливопередусім з'ясувати ставлення учнів до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків,неабияку роль відіграє й позиція вчителя.
Приводимо приклад дослідження,проведеного соціальним педагогом загальноосвітньої школи з подальшимвикористанням результатів аналізу анкети в проведенні профілактичних заходівщодо наркогенної залежності учнів цієї школи.
Проблема дослідження. В житті сучасного суспільстваособливо гостро постала проблема пов’язана з наркоманією. Особливо великерозповсюдження ця негативна звичка отримала в середовищі молоді. Наркоманіянегативно впливає не тільки на життя суспільства в цілому, а також на життя тадіяльність особи окремо. На даний час ця проблема стала дійсно глобальною. Постатистичним даним, розповсюдження такої негативної звички як наркоманія ввеликих масштабах, в окремих країнах, пов’язано з нестабільністю політичної таекономічної ситуації, з наявністю великої кількості криз та недосконалістюекономічного та політичного механізмів. Відносно нашої країни ця проблема єособливо актуальною і розповсюдження її пов’язано з низькою культуроюсуспільства. З даною проблемою повинно боротися не тільки суспільство, але йкожна людина повинна усвідомлювати для себе велику шкоду від наркоманії інамагатися боротися з цією негативною звичною. Тільки після цього можнаговорити про рішення поставленої проблеми.
Мета дослідження. Мета дослідження полягає увивченні розповсюдження наркоманії серед молоді. А також, зібрати якомогабільше інформації про поставлену проблему.
Завдання дослідження. Завданням дослідження є: задопомогою соціологічного опитування зібрати інформацію про наркотики танаркоманію і з’ясувати причини розповсюдження наркоманії, та шляхи вирішенняданої проблеми.
Гіпотези. Наркоманія глибоко вкоренилась середмолоді; Більшість випадків вживання наркотичних засобів молодими людьмипов’язане з метою підвищити свій настрій, а причиною, через яку вони почаливживати наркотики є бажання спробувати; Наркотичні засоби шкодять здоров’ю.
Спосіб збору інформації. Було проведено вибірковедослідження за допомогою анкетування, що не претендує на високурепрезентативність Анкети заповнили 30 осіб: 20 хлопців та 10 дівчат.
 
Питання
Варіант відповіді
Кількість відповідей
Процентне співвідношення
Загальне процентне співвідношення
Чол.
Жін.
Чол.
Жін.
  1 а) 18 4 90% 40% 93% б) 2 6 10% 60% 27% 2 а) 2 10% 0% 7% б) 14 3 70% 30% 57% в) 4 1 20% 10% 17% 3 а) 9 2 45% 20% 37% б) 2 1 10% 10% 10% в) 5 1 25% 10% 20% г) 2 10% 0% 7% 4 а) 10 4 50% 40% 47% б) 6 30% 0% 20% в) 2 10% 0% 7% 5 а) 10 10 50% 10% 67% б) 2 10% 0% 7% в) 6 30% 0% 20% 6 а) 20 10 100% 10% 100% б) 0% 0% 0% 7 а) 2 1 10% 10% 10% б) 18 9 90% 90% 90%
 
Зробленовисновки, що гіпотеза про те, що наркоманія глибоко вкоренилася серед школярів несправдилася, регулярно вживають наркотики лише 10% респондентів; з’ясувалося,що причиною першого вживання наркотиків є спроба зняти стрес (10%), бажанняспробувати (27%), вплив компанії (37%), а також серед 7% респондентівз’ясувалося, що причиною може бути бажання стати старшим, бажання новихвідчуттів та інші; більшість респондентів вважають, що наркотики – це порок,якого важко позбутися.
Всі респондентипогодились з тим, що наркотики мають згубну дію на організм людини.
Далі подаємокопію бланку анкети, використаної в цьому дослідженні.
Друже!
Прошу виділитинебагато часу для цієї анкети і відповісти на декілька запитань. Анонімність таконфіденційність гарантується. Більшість питань припускають однозначнувідповідь, тільки там, де є вказівки можливі декілька варіантів відповіді;питання, що не відносяться до вас можна пропускати. Дякую!
1. Чивживали Ви коли – не будь нехай навіть слабкий наркотик?
а) так;
б) ні.
2. Вякому році Ви спробували вперше наркотики?
а) до 15років;
б) від 16до 20 років;
в) після20 років.
3.Через яку причину Ви вирішили вжити наркотики?
а) впливкомпанії;
б) спробазняти стрес;
в)бажання попробувати;
г) свійваріант відповіді________________________
4. Якінайсильніший наркотик Ви вживали (вживаєте)?
а) “ травку ” ;
б) “ ангідрид ” ;
в) свійваріант відповіді________________________
5. Чизавжди Ви можете відмовитись від пропозиції вжити наркотик?
а) так;
б) незавжди;
в) ні.
6. ЯкВи вважаєте, наркотики шкодять здоров’ю?
а) так;
б) ні.
7. Вирегулярно вживаєте наркотики?
а) так;
б) ні.
Вкажітьвашу стать:
а)жіноча;
б)чоловіча.

3.2 Дослідження уфокус — групі
 
Цей метод соціологічного дослідженняє найефективнішим і досить гнучким у вивченні цінностей, орієнтацій, проблемстану молодіжної свідомості в сучасних умовах. Саме тому ми і вибрали його дляз’ясування відношення до наркотиків старшокласників ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1, № 4, №8 м. Бориспіль.
Метод «фокусовані групові інтерв’ю» вУкраїні вперше почав застосовуватись у 1992 р. У таких інтерв’ю зазделегітьвизначалась загальна тематика бесіди і певне коло відкритих запитань. Навідміну від групових інтерв’ю, сфокусоване групове інтерв’ю – не просточергування запитань інтерв’юера і відповідей респондентів, а своєріднадискусія. Респонденти мають більше свободи у виборі форми вираження своїхпочуттів і думок щодо заданої теми. Застосування сфокусованих інтерв’ю стимулюєвиникнення нових запитань, а предмет розмови може бути несподіваних обрисів, уцьому гнучкість методу. Дискусія спроможна краще показати різноманітністьдумок, ніж масове опитування, оскільки тема сприймається тут динамічно завдякивпливові людей один на одного під час спілкування. Важливою умовою плідноговикористання сфокусованих групових інтерв’ю є комфортність обстановки. Важливо,щоб кожен учасник фокус-групи не був скутий, обмежений часом, відчував увагу досебе, зумів налаштуватися на тому, що цікавить дослідника, мав змогу трохивідпочити під час дискусії. Іншою особливістю методу є те, що дискусія маєсфокусований характер. Це означає, що тема дискусії, логіка і форма запитаньвизначаються зазделегіть і фіксуються в інструкції ведучого. Запитанняобов’язково мають бути відкритими. Ведучий має спрямувати дискусію в руслонеобхідної теми, оскільки підходи до відповідей не завжди можна передбачити.Збирання інформації відбувається в процесі спостереження за обговореннямпропонованих запитань, а також за невербальною поведінкою. В цьому методблизький до спостереження. Думки учасників сприймаються не самі собою, а увербальному і невербальному контексті дискусії: адже учасники під час дискусіїможуть як змінювати власну думку, так і використовувати думки один одного.
Третьою особливістю цього методу є те, що груповаінтеракція, яка виникає під час дискусії, дає змогу дослідникові одержатиінформацію не лише про те, що люди думають з приводу тієї чи іншої проблеми, ай про те, чому вони так думають. У процесі дискусій ведучий просить підкріпитивисловлювання фактами виходячи з особистого досвіду. Це надає висловлюваннямбільш обгрунтованого характеру і дає змогу дослідникові робити висновки щодоїхньої мотивації. Отже, можна говорити, що групова інтеракція дає змогурозкрити досвід, переживання та сподівання.
Ще однією особливістю сфокусованих групових інтерв’ю єте, що їхня мета – не досягнення групового консенсусу, а з’ясування напрямкудумок кожного з учасників. Тут заохочуються висловлювання точок зору будь-якогохарактеру – як позитивного, так і негативного.
З метою виявленняставлення школярів до проблеми наркоманії й осіб, схильних до вживаннянаркотичних речовин, а також визначення ступеня інформованості підлітків упитаннях, пов’язаних з проблемою наркозалежності, нами було проведенеопитування старшокласників ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1, № 4, №8 м. Бориспіль.
Дослідницькаробота проводилась у два етапи. На першому етапі визначався наявний рівеньсхильності до вживання наркотичних засобів та причини, що його обумовлюють. Надругому етапі, на основі виявлених причин наркоманії, вікових особливостей,наслідків виникнення наркотичної залежності, визначалися та обґрунтовувалисяефективні методи протидії наркоманії серед неповнолітніх.
У дослідно-експериментальнійроботі взяло участь 87 школярів, з них 39 юнаків та 48 дівчат. Визначаючивікові межі першого вживання наркотичних речовин, тобто відповідаючи назапитання «У якому віці вперше спробував наркотик?», ми отримали результати,які показали, що в чотирьох опитуваних перший досвід вживання наркотиківприпадає на 11 років ( 4,6 %). У віці 12—14 років інтерес до наркотиків згасає,і знову зростає в 16—17 років – 2 дітей (13,7%). Такі дані свідчать проомолодження наркоманії та обумовлюють необхідність здійснення первинноїпрофілактики, починаючи ще з молодшого шкільного віку, з метою недопущенняпоширення цього негативного явища серед учнівської молоді. Серед поширенихнаркотиків, які вперше спробували респонденти, такі: марихуана, гашиш (6%), транквілізатори(4%) і майже 4% опитуваних не знають, що саме вони вживали.
Серед чинників,які сприяли вживанню наркотиків, старшокласники назвали: цікавість (7,7 %хлопців і 2 % дівчат), бажання зазнати приємних відчуттів (7,7 % хлопців і 2 %дівчат); серед інших – стреси, надлишок вільного часу та грошей, бажання “політати ”, розслабитись, “бути такою, як усі ”. Ставлення до наркоманіїсуперечливе, у багатьох дітей спостерігається захоплення та цікавість, у декоговиникають негативні емоції, такі як осуд, ненависть. У більшої частини проблемавзагалі не викликає ніяких емоцій, спостерігається повна байдужість до осіб,які вживають наркотичні засоби.
Аналізуючи досвіддіяльності завучів з виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ступеня № 1,№ 4, № 8 м.Бориспіль, ми відмітили, що щорічно в школі проводяться місячники зпрофілактики наркоманії та пропаганді здорового способу життя.
 І у2008-2009 навчальному році серед старшокласників були проведені місячникборотьби з ВІЛ-інфекцією та вживанням наркотиків, тренінги, кінолекторії зозначеної проблематики.
З метоюоптимізації профілактичної антинаркотичної роботи був проведений тренінг зпрофілактики наркоманії в молодіжному середовищі, який включав вправипрофілактичного типу щодо такого негативного прояву в учнівському середовищі,як наркоманія. Було розширено та поглиблено знання підлітків про шкідливістьуживання наркотиків у їх віці; у цілому відбулося покращення ставлення школярівдо себе, до власних можливостей.

3.3 Аналізрезультатів соціологічного дослідження
 
У результатідослідженнябуло визначено та обґрунтовано, що ефективна соціально-педагогічна профілактикаповинна включати в себе первинну, вторинну та третинну профілактику. Важливийелемент профілактики – індивідуальна й групова форма роз’яснення проблемсоціалізації підлітка. Дуже важливо, щоб соціальний педагог відчувавдоцільність використання ситуації в проведенні профілактичної бесіди, принципівдіалогічного спілкування.
Проводячиекспериментальне дослідження визначення ставлення старшокласників до проблеми наркоманії,нами відмічено, що в загальноосвітній школі на сьогодні є школярі, якіспробували наркотики; підтверджено ефективність проведення первинноїпрофілактики серед молодших школярів, щоб не допустити вживання наркотичнихречовин у такому ранньому віці; обґрунтовано необхідність цілеспрямованої таефективної профілактичної антинаркотичної роботи на інших етапах шкільногонавчання.
Проблеманаркоманії серед молоді — це питання особливо важливе з багатьох причин.
1. Навіть одноразова спробанаркотику підлітком до п'ятнадцяти років сильно збільшує ризик споживання вподальшому.
2. Вживання наркотиків заважаєстановленню особи молодої людини, її емоційному і соціальному розвитку,навчанню і кар'єрі.
3. Наркоманія веде до різнихвидів протизаконної діяльності.
4.Наркотикив організмі підлітка метаболізуються гірше, ніж у дорослих, і тому спричинюютьзначно більшу шкоду здоров'ю.
Існуєбагато ознак, за якими уважні дорослі можуть здогадатися, що дитина почалаприймати наркотики. На жаль, дорослі або зовсім не помічають їх, або,розуміючи, що з дитиною щось не те, не допускають думки про наркотики. Хочанавіть один, а тим більше, декілька перелічених нижче симптомів повиннінасторожити: зниження успішності, часті пропуски уроків, конфлікти в школі,відчуження, часта відсутність вдома
Наркоманія- це не проблема, яка стосується здоров'я окремих членів суспільства,наркоманія — це проблема всього суспільства в цілому. Вона стосується навітьлюдей, які зовсім не вживають наркотиків. Важко підрахувати, у що обходитьсясуспільству ліквідація наслідків злочинів, здійсненних у стані наркотичногосп'яніння, витрати на боротьбу з наркотиками, утримування правоохороннихорганів.
Одниміз найважливіших завдань сьогодення є зниження рівня наркоманії. Заходи, щопропонуються для цього, надзвичайно різноманітні і варіюють від застосуваннявійськової сили до повної легалізації всіх наркотичних засобів. Деякіспеціалісти вважають необхідним обмежити доступність наркотиків. Але ефективніспособи боротьби з наркоманією і її попередження ще не розроблені.
Згідноз проведеними інтерв’ю у молодіжному середовищі серед шляхів боротьби протинаркоманії респонденти називали: посилення пропаганди шкідливостінаркоманії серед молоді, створення пропагандистських центрів, належні соціально-економічніумови, не контактувати з сумнівними людьми і компаніями, лікування наркоманів,і особливо виділяли — створення місць для проведення вільного часу підлітківтощо.

ВИСНОВКИ
Соціально-економічні,політичні, культурні зміни в різних сферах українського суспільства зумовиливиникнення специфічної соціальної реальності, яка характеризується явищамиматеріального та соціального розшарування сімей, соціального сирітства,насильства, уживання алкоголю та інших наркотичних речовин значною кількістю членівсуспільства, серед яких вагому частку займають неповнолітні.
Адиктивнуповедінку неповнолітніх визначають як поведінку, яка передує формуванню патологічноїзалежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативнапристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла стадій психічної тафізичної залежності, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм татоксикоманію.
Аналізпсихолого-педагогічної та соціальної літератури дозволяє визначити чинники, щосприяють виникненню адиктивної поведінки: неспроможність у навчанні (27%),алкоголізм батька (22%), жорстоке поводження з підлітком у сім’ї (19 %),постійні конфлікти між батьками (17 %), емоційне відчуження з боку матері (17%) .
Особливістюзалежності від наркогенних речовин є те, що наркотична залежність(наркоманія) – хронічнезахворювання, що виникає в результаті тривалого вживання психоактивних речовин,що впливають на емоційний стан індивіда, коли він не може припинити самостійнойого застосування, незважаючи на виникнення у зв’язку з цим серйозних проблем(погіршення стану здоров’я, конфлікт із законом, соціальні і матеріально –фінансові ускладнення). Немедичне вживання наркотиків вважається девіацією.
Фактори, яківпливають на початок уживання наркотиків серед молоді — це передусім – мода, прагненнявписатися в те оточення, ту компанію, яка для молодої людини важлива, цікава іде споживання наркотиків – норма. Можливо, молодь приваблює поширена помилка,начебто споживання наркотиків – ознака сучасного модного устрою життя.Психологи вважають, що споживання наркотиків – один із щаблів віддалення відреального життя. А наступна – самогубство. Серед інших причин можна назватитакі: погані стосунки в родині, з близькими й друзями; антисоціальна поведінкай гіперактивність дітей; дружба з однолітками, які вживають наркотики; нелюбовдо школи, неуспіх в навчанні; економічні й соціальні труднощі; погане оточенняй розлад у суспільстві; зміна місця навчання й проживання; доступністьнаркотиків; вживання наркотиків батьками; позитивне ставлення до наркотиків; спробазаглушити наркотиком біль чи втекти від неприємності.
Підліткова іюнацька наркоманія має свої особливості і тенденції. Як свідчать дослідження,простежується тенденція до зниження середнього віку, у якому молодь починаєекспериментувати з наркотиками: з 17—18 років у 1993 рр. — до 14 років у2001—2002 рр. Установлено, що чим раніше відбувається залучення допсихоактивних речовин (ПАР), тим швидше формується залежність, тим складнішеперебіг наркоманії як хвороби, більше негативних особистісних, соціальних тамедичних наслідків зловживання ПАР–бездоглядність, злочинність, ріст хвороб, щосупроводжують наркоманію, і тим менша ефективність реабілітаційних заходів.
Відношення донаркотику не існує ізольовано від відносин до інших сторін життя і тому можебути змінено лише в контексті зміненої системи відносин особистості в цілому.
Серед усіхзаходів соціальної роботи з дітьми пріоритет належить профілактичній роботі,у рамках якої необхідно об’єднати зусилля різних фахівців і створитицілісну службу допомоги дітям, де дитина може одержати психологічну,педагогічну, правову, соціальну та інші види допомоги.
Отже, підіб’ємопідсумки. Питання загальної та індивідуальної профілактики вживання ПАР,правопорушень, пов’язаних з цим, повинні складати єдину стратегіюантинаркотичної політики, що проводиться в закладах освіти. Профілактикаадиктивної поведінки неповнолітніх повинна бути системною, комплексною івключати роботу з різними цільовими групами: учні, педагоги, батьки тареферентне оточення учнів у сфері дозвілля.
Вважається, щопринципові зміни в несприятливій наркологічній ситуації в освітньому середовищіможливі за умови введення Державного стандарту, який має не лише уніфікувативже існуючу роботу щодо первинної профілактики, а й визначити обов’язковиймінімум змісту профілактичних програм (профілактичних впливів та результатів),що впроваджуються в загальноосвітніх закладах України.
Профілактичнаробота з дітьми, насамперед, припускає науково – обґрунтовані та своєчасноздійснені дії, спрямовані на: запобігання можливим фізичним, психологічним чисоціокультурним колізіям в окремих дітей і дітей груп ризику; збереження,підтримку і захист нормального рівня життя і здоров’я дітей; сприяння дітям урозкритті їхніх внутрішніх потенціалів.
Робота з дітьми вгалузі профілактики припускає проведення відповідних заходів, починаючи здошкільного віку, і посилення цієї роботи в підліткових колективах. З цієюметою соціальними педагогами розробляються спеціальні програми, які охоплюютьусі вікові групи дітей і спрямовані на профілактику й корекцію різних видівдевіантної та делінквентної поведінки.
Завданняпрофілактичної роботи:
1.  сприятиусвідомленню та засвоєнню дітьми загальнолюдських цінностей;
2.  навчитидітей методів вирішення життєвих проблем, подолання стресу та зняття напруженнябез уживання психоактивних речовин;
3.  інформуватидітей про психоемоційні, фізіологічні, соматичні та соціальні наслідки вживанняпсихоактивних речовин;
4.  формуватиу дітей психосоціальні та психогігієнічні навички прийняття рішень, ефективногоспілкування, критичного мислення, опору негативному впливу однолітків,управління емоціями, у тому числі – у стані стресу;
5.  довестидо усвідомлення дітей переваги відмови від уживання психоактивних речовин;
6.  сформуватинастанову на ведення здорового способу життя;
7.  піднятисамооцінку дітей.
В профілактичнійроботі соціальні працівник віддають перевагу масовим та груповим формам роботи,і значно менше індивідуальному підходу щодо соціально – психологічної допомогидітям з девіантною поведінкою. Дуже важливо пам’ятати, що результативністьпрофілактики адиктивної поведінки особистості залежить від знання причин, якіїї зумовлюють.
Доцільним єсистематизація та доповнення знання причин адиктивної поведінки наособистісному рівні, що допоможе шукати відповідні соціально – педагогічніумови, які поступово приведуть підлітка у нове соціальне середовище, здатнепозитивно впливати на його соціальне становище.
Оскількиу кожному конкретному випадку методологія попередження наркотизму повиннарозроблятися з урахуванням реально існуючих місцевих умов і одночасновідповідати умовам універсальності, то кінцевою метою розробки подібноїметодології є соціальна технологія профілактики наркотизму, щоприводить до поліпшення наркотичної ситуації (у країні або конкретномурегіоні).
Суспільствозавжди прикладало багато зусиль в боротьбі з небажаними формами людськоїповедінки з метою збереження порядку та стабільності. Сукупність засобів іметодів впливу суспільства на небажані форми відхиленої поведінки з метою їхусунення або мінімізації і приведення в відповідність з соціальними нормамивизначається як соціальний контроль. Тому соціальні технології профілактики такорекції адиктивної поведінки безпосередньо пов’язані з технологіямисоціального контролю.
З метою виявленняставлення школярів до проблеми наркоманії й осіб, схильних до вживаннянаркотичних речовин, а також визначення ступеня інформованості підлітків упитаннях, пов’язаних з проблемою наркозалежності, нами було проведенеопитування старшокласників ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1, № 4, №8 м. Бориспіль.
Проводячиекспериментальне дослідження визначення ставлення старшокласників до проблеми наркоманії,нами відмічено, що в загальноосвітній школі на сьогодні є школярі, якіспробували наркотики; підтверджено ефективність проведення первинноїпрофілактики серед молодших школярів, щоб не допустити вживання наркотичнихречовин у такому ранньому віці; обґрунтовано необхідність цілеспрямованої таефективної профілактичної антинаркотичної роботи на інших етапах шкільногонавчання.
Згідноз проведеними інтерв’ю у молодіжному середовищі серед шляхів боротьби протинаркоманії респонденти називали: посилення пропаганди шкідливостінаркоманії серед молоді, створення пропагандистських центрів, належнісоціально-економічні умови, не контактувати з сумнівними людьми і компаніями,лікування наркоманів, і особливо виділяли — створення місць для проведеннявільного часу підлітків тощо.
Сучасний підхіддо вирішення проблеми зловживання наркотичними речовинами визначає пріоритетпрофілактичної роботи з дітьми та підлітками, починаючи з самого раннього віку.
Сьогодніпрофілактика адиктивної поведінки неповнолітніх виходить на загальнодержавнийрівень і передбачає консолідацію зусиль різних відомств, установ, організацій;у той же час визнається провідна роль системи освіти взагалі таосвітньо-виховних закладів, зокрема, в організації цілеспрямованоїпрофілактичної роботи та у формуванні здорового способу життя школярів.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
 
1.     Актуальныепроблемы социологии девиантного поведения и социального контроля/ под. ред. Я.И.Гилинского. – М.: ИС ран, 1992.
2.     АфанасьевВ.С., Гилинский Я.И. Девиантное поведениеи социальный контроль в условияхкризиса российского общества – СПб.: СПбФ ИС РАН, 1995.
3.     БашкатовИ.П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей (социально–психологическиеособенности). –М.: “Прометей”, 1993. –251 с.
4.     БезпалькоО.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. – К.: Центрнавчальної літератури, 2003. – 134 с.
5.     БезпалькоО.В. Зміст та напрями професійної діяльності соціального педагога взагальноосвітніх закладах / Проблеми педагогічних технологій. Випуск 2. –Луцьк, 2002.– 15.с
6.     ГилинскийЯ.И., Афанасьев В.С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебноепособие. – СПб: СПбФ РАН
7.     ГульданВ.В., Романова О.Л., Сиденко О.К. Подросток-наркоман и его окружение // Вопр.наркологии. – 1993. – №2.
8.     ЗаконУкраїни „Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів,психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”. 15 лютого 1995 року N62/95–ВР
9.     Зарубежныйопыт первичной профилактики злоупотребления психоактивными веществами срединесовершеннолетних: Учеб.-метод. пособие /Под ред. Л.М. Шипицыной. — М.: Моск.гор. фонд поддержки школьного книгоиздания, 2004. — 101 с.
10.    Збірник законодавчих танормативно-правових актів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропнихречовин та прекурсорів/. — К., 2004.
11.    Калениченко Р.А. Практичнапсихологія в системі соціальної роботи: Навч. посіб. – К.: КиМУ, 2006. – 115 с.
12.    Капська А.Й., Безпалько О.В,Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально – педагогічної роботи. – К.,2002. –256 с.
13.    Капська А.Й. Соціальнаробота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – К., 2001. – 218 с.
14.    Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д.,Хлєбік С.Р Соціальна педагогіка. Навчальний посібник. – К.,1997. – 483 с.
15.    Колесов Д.В. Не допуститьбеды. – М., 1988
16.    Концепція реалізаціїдержавної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів,психотропних речовин і прекурсорів на 2002— 2010 роки.
17.    Корнієнко І.О. Методологічнізасади профілактики алкоголізму в загальноосвітній школі // Науково-методичнізасади діяльності психологічної школи: Навч.-метод. посібник: В 2 т. / За заг.ред. В.Г. Панка, І.І. Цушка. — К.: Ніка-центр, 2005. — Т.2. — С. 5—19.
18.    Круглянский В.Ф. Наркомания итоксомания у подростков. – Мн., 1989.
19.   Максимова Н.Ю. Психологія адиктивноїповедінки: Навч. посібник. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. –308 с.
20.    Максимова Н.Ю., ТолстоуховаС.В. Соціально-психологічні аспекти профілактики адиктивної поведінки підлітківта молоді. — К., 2000.
21.   Наркотики:социальные, медицинские и правове аспекты. Справочник / Под ред. И.Н.Кузнєцова, С.К. Купейник. – Минск: ООО “Новое знание”, 2001. – 395
22.    Панок В.Г. Організаціяантинаркотичної профілактичної роботи в навчальних закладах //Науково-методичні засади діяльності психологічної школи: Навч.-метод. посібник:В 2 т. / За заг. ред. В.Г. Панка, І.І. Цушка. — К.: Нікацентр, 2005. — Т.2. — С.19—33.
23.   Пелипас В. Е.,Рыбакова Л. Н., Цеглин М. Г. Проблемные ситуации в сферепрофилактики злоупотребления психоактивными веществами среди детей и подростков// Вопросы наркологии. –1998. –№ 4. – 70-75с.
24.   ПилипенкоО.І. Метод арттерапії в соціально-педагогічній роботі // Проблеми педагогічнихтехнологій / Упр. І.Д. Зверєва. – Випуск 1. – Волинський Академічний Дім, 2003.– С. 78-92.
25.   ПилипенкоО.І. Методологічні підходи до соціальної роботи з групами ризику. Сучаснасоціологічна парадигма. – МАУП, 2000. – С. 76-80.
26.    Про попередження вживанняучнями алкогольних напоїв: Метод. Лист Міністерства освіти і науки України від08.11.2004 р. № 1/9 – 560.
27.   Психологіяособистості; Словник – довідник/ За редакцією П.П.Горностая, Т.М. Титаренко. –К.: Рута, 2001. – 320с.
28.   СидороваЛ. Дети «группы риска»: помощь, поддержка, защита// Социальная педагогика. – 2003. – № 2. – С. 98-100.
29.   Соціальнапедагогіка. Підручник. / За редакцією професора Капської А.Й. – К.: Центрнавчальної літератури: 2006. – 468с.
30.   Соціальнаробота в Україні: Навч. посіб./ За заг. ред. І.Д. Звєрєвої,Г.М.Лактіонової.–К.; Центр навчальної літератури, 2004.– 256с.
31.    Социальная работа: Учебноепособие. – 3-е изд., перераб. и доп. – Ростов н/Д; Феникс. 2003. – 480 с.(Серия «Высшее образование»).
32.   Справочноепособие по социальной работе / Под ред. А.М. Панова,
33.   Е.И.Холостовой. – М.: Юрист, 1997. – 168 с.
34.    Терніченко А.С. Первиннапрофілактика наркоманії серед підлітків//Науково-методичні засади діяльностіпсихологічної школи: Навч.-метод. посібник: В 2 т. / За заг. ред. В.Г. Панка,І.І. Цушка. — К.: Ніка-центр, 2005. — Т.2.
35.    Формування навичок здоровогоспособу життя у дітей та підлітків: За проектом «Діалог»: Навч.-метод.посібник / О.В. Вінда, О.П. Коструб, І.Г.Сомова, Н.О. Березіна, М.М.Галябарник, С.В. Кириленко. — 3-те вид., перероб. і доп. — К., 2004. — 284 с.