--PAGE_BREAK--- збільшується криміногенна обстановка в країні; збільшується кількість економічних і карних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних і інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність – все це сприяє природному виродженню націй. [6, 131–132]
Що стосується проблеми збільшення безпосередньої зайнятості молоді, тут спостерігаються свої специфічні складності:
- молоді фахівці в силу своєї «незрілості» і недоліку професійного досвіду є одним з найменш затребуваних верств населення на ринку праці;
- надмірна амбіційність випускників сучасних вузів (особливо комерційних) – завищені вимоги до умов і оплати праці, не бажання робити кар'єру із самих «низів», поступово піднімаючись по щаблях службових сходів, – ускладнюють ситуацію на ринку праці молодих фахівців, збільшують кількість безробітних молодих людей;
- відсутність чіткої професійної визначеності – найчастіше освіта, отримана у вузі, не є основним професійним орієнтиром, молодий фахівець не знає своїх професійних схильностей і не віддає конкретних переваг ні одній із професій;
- відсутність практичної підготовки з дитинства до будь-якої реальної праці приводять до небажання міняти розміряний уклад «легкого» життя за «надійним батьківським плечем»;
- слабка соціальна захищеність, необґрунтовано низька система оплати праці в країні, висока плинність кадрів на українських підприємствах стимулює молодого фахівця до пошуку заробітної плати на більше сприятливій ниві закордонних підприємств. [6, 133]
Кравченко В.Л., вказує що аналіз ситуації, що складається на ринку праці, показує, що найбільш гострі проблеми, пов'язані із зайнятістю, у молоді виникають через низьку конкурентоспроможність, обумовлену наступними факторами:
- недолік у молоді професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;
- відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;
- трудова нестабільність молоді: молоді люди частіше змушені переривати свою трудову діяльність у зв'язку із закликом в армію, вступом на навчання, відпустками у зв'язку з народженням і вихованням дітей та ін.;
- необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді.[8, 197]
Відсутність досвіду роботи й практичних навичок роблять молодь найбільше соціально незахищеною категорією безробітних громадян.
Працевлаштування й соціальна адаптація молодих у суспільстві – завдання, що хвилює не тільки їх самих, але й державну службу зайнятості. Чому проблема молодіжного безробіття в Україні як і раніше залишається гострою й процес адаптації молоді до нових економічних умов відбувається складно? Причини різні й у їхньому числі:
- недолік інформації про потреби сучасного рику праці, про затребувані професії, про вимоги пропонованих до професійних і особистісних якостей працівників різних спеціальностей;
- відсутність у безробітної молоді середньої загальної й базової професійної освіти;
- професія, отримана випускником, часто в нових мінливих умовах виявляється не затребуваною на ринку праці;
- недостатньо скоординована взаємодія між органами освіти, роботодавцями, органами служби зайнятості й інших структур, що діють на ринку праці;
- роботодавці найчастіше не в змозі оцінити такі достоїнства молоді як сучасна освіта, мобільність, гнучкість, навченість і ін., з іншої сторони багато випускників не володіють навичками грамотного пошуку роботи, ведення переговорів з роботодавцями, не завжди активні при рішенні питань свого працевлаштування;
- завищені амбіції молоді відносно оплати праці й престижності професій не співвідносяться із пропозицією роботодавців. У структурі вакансій найбільшу частку (більше 80%) представляють «не престижні» для молодих людей робочі вакансії причому, потрібні фахівці високих розрядів. Особливо слід зазначити непривабливість для молоді професій сільськогосподарського профілю. [8, 197–198]
У сформованій ситуації основним завданням органів служби зайнятості є застосування ефективних заходів, що підвищують шанси молодих людей безболісно інтегруватися у кваліфікаційну й професійну структуру ринку праці, гідно закріпитися на ньому, стати конкурентною його складовою.
2.1 Сучасні тенденції та особливості формування і розвитку молодіжного ринку праці України
Соціологічні дослідження показують, що близько половини підприємств у більшості регіонах України не укомплектовані робітниками, а середній вік працюючих наближається до 50 років. Гострота проблеми диктує необхідність вживання термінових заходів по залученню молоді у виробництво.
Серед економічних факторів, які необхідно враховувати при формуванні молодіжної політики зайнятості, на погляд Зайця Т.А., Кравченко В.Л., важливу роль грають структурні зміни. [3, 16] Передбачувані зрушення в структурі економіки повинні бути пов'язані із зайнятістю й спрямовані на підвищення її ефективності. Однак у нашій країні галузева структура зайнятості за останні 10 років перетерпіла лише незначні зміни.
Аналіз ситуації, за словами Кравченко В.Л., свідчить, що в основі порушень професійної рівноваги в сфері праці лежать невідповідність структури і якості підготовки робочих кадрів установами профосвіти попиту на неї з боку роботодавців, не відпрацьованість механізмів взаємодії ринку праці з ринком освітніх послуг, неналагоджене соціальне партнерство в цій сфері. [6, 132]
Основний вплив на структурний дефіцит працівників робить соціально-економічний стан суб'єктів економіки. За даними Кравченко В.Л., частка трудонедостатніх підприємств і організацій в Україні збільшується в міру погіршення їхньої економіки: від 13% до 60,0% по керівниках і фахівцям, від 21,6% до 60,0% по кваліфікованих робітниках і від 41,0% до 75,0% – по некваліфікованим. [6, 134]
У числі багатьох причин дефіциту кадрів – низька мотивація молоді до праці на виробництві, незадовільні умови праці і її оплати, відсутність гарантованого соціального пакета й ін.
Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, навіть динамічно працюючі підприємства відчувають недолік молодих кваліфікованих кадрів, з іншої, – випускники освітніх установ не можуть знайти роботу з отриманої спеціальності.
Попит на робочу силу істотно диференційований між міською й сільською місцевістю. Так наприклад, якщо в обласному центрі на 1 вакансію слюсаря претендують умовно 0,6 робітників, то в районах області – 5,5 людини, будівельника-обробника – відповідно 0,3 і 3,4 люд., водія автомобіля – 1,0 і 5,5 люд., кравця – 0,6 і 5,0 люд. і т.д.
Докладну характеристику професійної структури попиту (вакансій) і пропозиції (шукаючих роботу) дає малюнок 1, складений по даним Київської обласної служби зайнятості населення на початок 2006 року, які вміщені в досліджені Кравченко В.Л. Наведені дані наочно демонструють диспропорційність: перевищення числа вакансій над числом шукаючих роботу з обох категорій робітників, тоді як по фахівцях картина зворотна – пропозиція перевищує попит. У середньому на 1-го кваліфікованого робітника доводиться 1,5 вакансії, а на 1-го фахівця – 0,5 вакансії. [5, 197]
\s
Рис. 1. Структура й співвідношення попиту та пропозиції робочої сили, %
Із числа масових робочих професій найбільш затребувані теслі, столяри, зварювальники, машиністи, верстатники, робітники будівельних спеціальностей.
Аналіз показує, що молодь не поспішає зайняти вакантні робочі місця на підприємствах зі старими верстатами й устаткуванням, поганими умовами праці. Почасти цією причиною пояснюється дефіцит кадрів багатьох підприємств при наявності на ринку праці надлишкової пропозиції. У цьому зв'язку ринок праці й країни в цілому зіштовхнувся з наступними проблемами:
По-перше, через довгостроковий економічний спад в економіці спостерігається значне зниження професійно-кваліфікаційного рівня кадрового потенціалу. Роботодавці навіть успішно функціонуючих виробництв заявляють сьогодні про необхідність відновлення й омолодження кадрового складу.
По-друге, зміни економічної ситуації, розвиток нових технологій приводить до росту потреби у фахівцях у відповідних областях, що вимагає оптимізації ринку освітніх послуг.
Ступінь конкурентоспроможності робочої сили на повному ринку праці в першу чергу залежить від рівня професійної освіти – чим він вище, тим вище рівні економічної активність і зайнятість і тим нижче неформальна зайнятість і безробіття (табл. 1). Ці дані наводить Кравченко В.Л. При цьому в секторі, який реєструється, ситуація інша: найбільші складності при пошуку роботи відчувають безробітні з високим освітнім статусом. [5, 199]
Таблиця 1. Рівні економічної активності, зайнятості і безробіття по основних освітніх групах населення, % Найважливіший фактор, який необхідно враховувати при розвитку виробничої й соціальної інфраструктур, створенні робочих місць – стан демографічної ситуації.
Вивчати й прогнозувати структуру й динаміку молодіжного безробіття, трудові мотивації молоді, вчасно виявляти й зм'якшувати проблеми забезпечення її зайнятості дозволяє моніторинг молодіжного сегмента ринку праці.
Молоді люди – категорія підвищеного ризику:
- виявитися без роботи взагалі – тому їхня частка серед безробітних стійко висока;
- працевлаштуватися в тіньовому секторі економіки;
- знайти робоче місце з гіршими умовами праці.
Аналіз галузевої структури молодіжної зайнятості, який здійснений у дослідженні Зайця Т.А., Кравченко В.Л. говорить про нерівномірний її розподіл по галузях економіки. [3, 25] Якщо в середньому кожний 4-й зайнятий є молодою людиною, то в охороні здоров'я, освіті й науці – кожний третій, у торгівлі – більше 28%. У фінансовій і управлінській сферах іде омолодження кадрів, і тут частка молоді перевершує середні значення. У промисловості й будівництві питома вага молодих працівників, навпаки, на 2 – 3 разів нижче середньої. З найменшим бажанням молодь працевлаштовується на транспорт, у сільське господарство, житлово-комунальний сектор і побутове обслуговування (її частка тут найнижча).
Статистичний і соціологічний аналіз, здійснений Зайцем Т.А., Кравченко В.Л. свідчить про те, що в цей час молодь є однією з найбільш проблемних для працевлаштування соціально-демографічних груп на ринку праці. [3, 26]
Фахівці служби зайнятості враховують, що, відповідно до результатів соціологічного моніторингу, серед вихідної на ринок праці молоді кожний четвертий не має професії, а сьомий – професійного досвіду. Із цих причин молоді люди в середньому в 1,4 рази частіше представників старшої вікової групи одержують відмови в прийомі на роботу (табл. 2). [3, 26]
Таблиця 2. Причини відмов роботодавців у прийомі на роботу Аналіз переваг роботодавців у прийомі на роботу представників різних віків говорить про те, що в більшості з них ще не зложилися вірні уявлення про переваги молоді із сучасною професійною освітою у ринковій економіці. Ці відомості варто формувати в процесі їхнього співробітництва, розвитку соціального партнерства із зацікавленими суб'єктами ринку праці: освітніми установами, службою зайнятості, молодіжними й профспілковими організаціями й т. п.
В особливому розгляді бідує територіальна сегментація розглянутого ринку – як між містом і сільською місцевістю, так і між окремими районами області. Недолік вакансій у сільській місцевості не дозволяє задовольнити основну потребу безробітної молоді в постійному працевлаштуванні. У порівнянні з міською молоддю, серед них нижче рівень вимог до майбутньої зайнятості за умовами й режимом праці, далекості місця роботи, наявності соціальних гарантій і ін., а ступінь трудової мобільності – вище.
На основі досліджень Кравченко В.Л. виявлено такі новітні тенденції формування і розвитку молодіжного сегменту ринку праці України. [5, 201–202]
На рівні реального ринку праці:
- спостерігається падіння попиту на послуги праці молоді внаслідок структурної кризи економіки та тривалого падіння рівня суспільного виробництва. На тлі загальноукраїнського скорочення попиту на робочу силу (на 41,3% за 2000–2007 рр.) попит на послуги праці молоді скорочувався більш високими темпами (на 64% за той самий період);
- відбувається інтенсивне зростання чисельності незайнятих та безробітних серед молоді. За період 2000–2007 рр. чисельність офіційно зареєстрованої безробітної молоді зросла втричі (відповідно з 118,7 тис. осіб до 358,8 тис. осіб). Крім того, майже 20% безробітної молоді – це випускники загальноосвітніх шкіл, вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації. При цьому, державна служба зайнятості працевлаштовує близько 32% випускників навчальних закладів, решта влаштовується самостійно, проходить перекваліфікацію чи поповнює ряди добровільно безробітних;
продолжение
--PAGE_BREAK--