Курсова робота
НаселенняБессарабії за урядовими переписами другої половини XIX ст. – початку XX ст.: історико-демографічнийаналіз
Зміст
Вступ
Розділ ІПерший Всеросійськийперепис населення 1897 р.: умови розробки та проведення
Розділ ІІ Населення Бессарабії за даними першого Всеросійськогоперепису 1897 року
2.1 Міське населення Бессарабії:кількісний, становий, національний та професійний склад
2.2 Сільське населення краю: загальні таособливі риси
Висновки
Використані джерела і література
Вступ
Кількістьі склад населення, динаміка розвитку — є факторами, що відображають багато явищі процесів суспільного життя: рівень і темпи економічного та культурногорозвитку, напрямок господарської діяльності, ступінь урбанізації, соціальнуструктуру суспільства. Але населення і його природній рух — це непасивніелементи історичного процесу. Не можна недооцінювати або переоцінювати любудинаміку, відривати її від інших сторін суспільного життя, уявляти самостійноюсилою. Шлях нерозривного кількісного та якісного розвитку народонаселення єнайбільш концентрованим відображенням послідовного впливу минулого насьогодення і останнього на майбутнє. Це робить обрану тему курсовогодослідження актуальною.
Метоюкурсової роботи є дослідження складу населення Бессарабії в другій половини XIXст. – на початку XX ст.
Поставленамета досягається виконанням наступних дослідницьких завдань:
визначеннязмін в кількісному складі населення Бессарабії другої половини XIX ст. — початкуXX ст.;
висвітлення(за урядовими документами) соціально – політичного та економічного становищапровідних верств населення Бессарабії в означений час;
аналізукількості населення і розподілу його за станами ;
Предметомдослідження курсової роботи є соціально – політичне становище населенняБессарабії.
Об’єктомдослідження є населення Бессарабії (в становому, національному та іншихаспектах).
Теоретико– методологічного основою дослідження є загальні принципи об’єктивності іісторизму. Основний метод викладення матеріалу – історично – проблемний.
Крімтого використовувався метод порівняльного аналізу статистичних показників народонаселенняБессарабії.
Новизнароботи визначається тим, що на базі аналізу даних перепису 1897 рокупредставлено цілісну картину кількісного складу народонаселення краю, з’ясованодинаміку зміни його кількості. Шляхом синтезу та аналітичного поєднання різнихпідходів, думок, узагальнень щодо теми, в курсовій роботі були подані висновки тасудження, які допомагають більше розуміти досліджувану тему .
Хронологічнірамки роботи охоплюють період другої половини ХІХ – початок ХХ ст. ( починаючиз 50 –х років – до 1905 року). Це зумовлено тим, що відомості про кількістьнаселення Бессарабії другої половини ХІХ ст. містяться в ревізіях ( Дев’ятій іДесятій) [ 1.1;1.2]. Перепис 1897 року допоміг зробити порівняльний аналізданих другої половини ХІХ ст. з даними кінця ХХ ст. На 1905рік обробка усіхданих перепису була закінчена і опубліковані її кінцеві ркзультати.
Територіальнімежі роботи охоплюють регіон, який включає в себе територію Бессарабськоїобласті (з 1873 року Бессарабської губернії), яка адміністративно поділялась на8 повітів: Хотинський, Оргєєвський, Бєльцький, Сороцький, Кишинівський,Бендерський, Аккерманський і Ізмаїльський.Особлива увага звертається на дваостанні повіти, які історично складають Українське Подунав’є .
Вході нашого дослідження були використані різні джерела і література. Це архівніматеріали, збірники, наукові праці, монографії, брошури, періодичні видання ікраєзнавчі нариси. Аналіз і синтез цієї літератури дозволив ретельно підійти довивчення теми, проаналізувати кількість і склад населення Бессарабії,переглянути помилкові і хибні уявлення .
Джерельнубазу дослідження складають архівні документи Відділу Державного Архіву в м.Ізмаїлі. В них містяться дані про чисельність і склад населення м. Ізмаїла,Білгород – Дністровський (Аккермана), Кілії. [1.1,1.2,1.3]. Треба зауважити, що різні архівні матеріали та статистичні дані про чисельність та соціальнийсклад населення ,іноді суперечать один одному.
Складнощі,що виникають при вивченні проблеми, пояснюються тим, що довгий час (до 1987року) такі спроби навіть не робились. Статистичні данні про кількість населенняРосійської імперії, і Бессарабії як її складової частини, містяться у такзваних ’’ревізіях’’ або ’’ревізьких казках’’. Документи відділу ОдеськогоДержавного Архіву в місті Ізмаїлі містять приклади таких ревізій за другуполовину XIX ст. (а саме за 1850 і 1858р.) Цими справами відали міські управиміста Акермана, м. Ізмаїла. Використовуючи ці матеріали можна зробити висновокпро загальну кількість населення, його етнічний склад, соціальне становищенаселення (вдови, сироти і т.д.), також про кількість грамотного і неграмотногонаселення. [1.3]
Доджерел курсової роботи відносяться також «Записки Бессарабського областногостатистического комитета» видані під редакцією Егунова А.Н. в 1864 – 1868 гг., якімістять статистичні дані про кількість і склад населення Бессарабії починаючи з1850 і по 1868 роки.[ 1.4, 1.5, 1.6]
Основнимджерелом при написанні курсової роботи стали статистичні матеріали ПершогоВсеросійського перепису населення, який було проведено у 1897 р., завдяки чомунам вдалося скласти повну картину щодо народонаселення Бессарабії [1.8].
Відомостіпро населення Бессарабії міститься в чисельних працях істориків, етнографів,військових статистів України, Росії, Румунії, Молдови, Туреччини, інших країн.Для характеристики історіографії питання доцільно використовували проблемно –тематичний підхід.
Висвітленнямпитання про населення Бессарабії займалися такі вчені як Берг Л.С.[2.3,2.4],Жуков В.І.[2.7], Защук А.[2.8,2.9], Зеленчук В.С.[2.10] та інші. Один іздослідників історії Бессарабії Анцупов І.А. в своїй роботі „Русское населениеБесарабии и Левобережного Приднестровья в конце XVIII – XIX в. (социально –экономический очерк )”[2.2] зазначає, що за даними обласного статистичногокомітету, в 1862 р. в Бессарабії проживали 48822 росіян в містах і 19346чоловік в селах. Ця цифра зафіксована після Паризького миру 1856 р., за якимвід Росії було відторгнуто Подунав’є з містами Ізмаїл, Рені, Кілія, посадВилкове, де проживали селяни, які в свій час прийшли з центральних губерній.Через 35 років, в 1897 р., перепис виявив в Бессарабії (вже з повернутимПодунав’ям за Берлінським трактатом 1878 р.) 156 тис. росіян. Але ця цифра надумку дослідження Ацупова І.А., трохи занижена. [2.2].
Певнийвнесок у вивчення населення Бессарабії зробив відомий вчений, уродженець м.Бендери Л.С.Берг [2.3,2.4] В своїй монографії „Бессарабія. Страна – люди — хозяйство”. в IV розділі дослідник Берг Л.С. докладно описує склад губернії (заповітами), аналізує етнодемографічну ситуацію. [2.3].
Більшповно і докладно Бессарабія була досліджена й описана на початку 60 – х роківXIX ст. офіцером Генерального штабу А.Защуком в роботах „Бессарабскаяобласть”[2.8, 2.9]. На основі цих робіт в наступні періоди основує своєдослідження Жуков В.І. У своїй монографії „ Города Бесарабии 1861 –1900гг.”[2.7], використовуючи дані Центрального Державного Архіву Молдови, віндає характеристику станів міського населення. Автором було зроблено аналізчисельності населення Бессарабії в містах, соціального побуту тощо .
Іншийдослідник, В.С. Зеленчук [2.10], вважаючи, що вища верства Бессарабії в ХІХ ст.була надзвичайно малочисельною, виділив декілька груп в регіоні, проаналізувавдинаміку змін у його внутрішній структурі. Називаючи рупташів, мазилів представникамиправлячого класу, Зеленчук відносив їх до категорії привілейованого населенняБессарабії, що є доволі спірним питанням.
Середдосягнень української історіографії заслуговують на увагу праці з історіїУкраїнського Подунав’я О.М.Лебеденко і А.К. Тичини [2.13],[2.15]. Воникомплексно і цілісно охоплють основні віхи історії краю, зокрема історію ХІХ –початку ХХ ст. Особлива увага приділяється соціально – економічному розвитку,суспільно – політичному життю населення краю.
Метаі завдання дослідження визначили його структуру. Курсова робота складається зівступу, двох розділів, висновків, списку джерел та літератури, додатків. Увступі подано мету, завдання, хронологічні та територіальні межи дослідження,проаналізовано джерельну базу та історіографію курсової роботи.
Впершому розділі „Перший Всеросійський перепис населення 1897р.: умови розробкиі проведення ” – основна увага приділяється історії та передісторії перепису.
Другийрозділ „Населення Бессарабії за даними Першого Всеросійського переписунаселення 1897р.” – присвячений аналізу чисельного складу населення Бессарабії,його розміщенню по різним районам, опис міського і сільського населення, йогонаціональний склад.
Вдодатках містяться статистичні дані, що були отримані при вивченні джерел ілітератури з теми, а також карти: адміністративна, щільності та густотинаселення.
Матеріал,зібраний в курсовій роботі, можна використовувати при підготовці досемінарських занять, а також як основу для більш широкого дослідження з цієїтеми – написання дипломної роботи .
Розділ І Перший Всеросійськийперепис населення 1897 р.: умови розробки та проведення.
До 1897 року, основою облікунаселення Російської імперії були ревізії. Основна мета ревізій __облік чоловічого населення, визнання кількості якого було необхідно. Перші ревізії, якіпроводилися на теренах Російської імперії не відрізнялися особливою об’єктивністю.Недостатня задоволеність ревізійним збором, для повного обліку населеннязалежала від багатьох причин. Серед головних слід визнати те, що ревізії піддавалисьлише оподатковані верстви населення. Що ж до жіночої частини населення – вонипопадали до ревізьких листів лише частково. Ці дві умови достатньо свідчать, щоповна чисельність населення не могла бути об’єктивно встановлена. З часом проведенняревізій, звісно, удосконалювалось, вводилися нові прийоми, й на кінець, післяреформи 1861 року, до визначення кількості населення в країні були підключеніадміністративно-поліцейські органи. Й хоча загальна кількість населення того чиіншого району була приблизно точною, — решта інформації не задовольняла ніякимстатистичним вимогам. В першу чергу це відноситься до особливих ознак населення( соціальне походження, освіта, віросповідання тощо) — вкрай необхідних длянаукових досліджень. Таким чином, поступово, в другій половині ХІХ ст. назріланевідкладна задача проведення повного загального перепису населення Російської імперії.
Першікроки в цьому напрямку були зроблені ще за часів Петра I, який в 1710 році наказавпровести подушний облік населення. Ця спроба, на жаль, закінчилася фактичнимпровалом, і в кінцевому результаті привела до встановлення більш спрощеногоспособу ревізійного обліку, якій було проведено у 1718 році. Пройшло практично 200років (орієнтир на 1905 рік, коли було опубліковано третій том ”Бессарабськагубернія”).
Найбільшповну і достовірну інформацію про населення Бессарабії кінця XIX ст. даютьматеріали Першого Всеросійського перепису населення, який було проведено 28січня 1897 р. [1.8,7]. Перепис населення якпроцес — це прямий масовий статистичний облік населення, проведений з метоювизначення його чисельності, складу і розміщення на визначений момент. Крімважливої інформації про демографічні і соціальні процеси в масштабі всієїкраїни, переписи несуть і коштовну інформацію про кожну людину — її учасника,його родину і родинні зв'язки, і в цьому плані є безцінним джерелом для генеалогічнихдосліджень.
Ідея необхідностітермінової заміни існуючого поточного ревізького обліку населення постійноюстатистикою виникла ще в 50-і рр. XІX ст. У більшості європейських країн на тойчас основні дані про населення збиралися за допомогою одноразових загальнихпереписів, які для того часу були останнім словом статистичної науки. У ходітривалих дискусій, саме одноразовий загальний перепис було визнано найбільшадекватним засобом, який відповідає основним задачам статистичного облікунаселення Росії. Однак безпосередньо до розробки детального проекту Всеросійськогоперепису населення приступили тільки в 70-і рр. ХІХ ст., після введення загальноївійськової повинності і постановки на порядок денний питання про скасуванняподушної податі.
Ініціатороморганізації та проведення перепису став видатний російський вчений, головаЦентрального статистичного комітету Петро Петрович Семенов –Тян-Шанский у 1877р. Для того щоб «познайомитися з населенням і вивчити його», а також«скласти точні поняття про всілякі умови народного життя»передбачалося провести одночасну (одноденну) перепис усього (незалежно відстаті, віку, стану, національності і підданства) населення імперії (крімФінляндії). [2.20]
Для того, щоб адекватноуявити собі інформаційний потенціал використання матеріалів перепису 1897 р.необхідно більш докладно зупинитися на історії її проведення й охарактеризуватипроцедуру обробки результатів. До кінця 1902 року Центральним Статистичним Комітетомбули обнародувані відомості по 18 губерніям і обом столицям. Це був так званий „перший”зошит результатів перепису 1897 року. По 6 губерніям пізніше вийшов „другий”зошит результатів.
Центральний Статистичний Комітет,розуміючи значення переписних відомостей пропонував спочатку, широковикористовувати їх. Однак, на задуману широку розробку даних переписуасигнованих кошт виявилося недостатньо. І в 1901 році з представниківДержавного Контролю, Міністерства Внутрішніх Справ і Фінансів було створено Особливунараду, очолив яку Міністр Внутрішніх Справ, сенатора П. Н. Дурново. [1. 8,9]
Основним завданням Особливоїнаради було — встановити хід і розміри подальшої розробки матеріалів перепису,а також визначити розміри грошових витрат для закінчення цієї роботи. Нарадавизнала програму Центрального Статистичного Комітету загалом досить широкою,значно звузило її у відомих частинах і розробила форми 25 окремих таблиць, — які й були запропоновані до виконання. При цьому, було визначено й термін (липень1905 року), до якого обов’язково потрібно було виконати вказану роботу. Навідміну від раніше прийнятого Комітетом плану, Особлива нарада ухвалилапроводити підрахунки тільки наявного населення, без поділу його, як це робилосьдо цього Центральним Статистичним Комітетом, на постійне й тимчасово — перебуваюче.
Крім того було вирішено внестидо всіх таблиць іноземних підданих, яких Комітет пропонував записати допереписних листів, окремо від російських підданих. Разом з тім, Особлива нарадавизнала, що більш доречніше було б, якби отримані дані перепису були б розділеніпо губерніям, при цьому загальною книгою для кожної окремої території. Лише XXтаблицю (зайняття населення) Комітет пропонував обнародувати по районах, тобтодля цілого ряду відомих губерній разом, при цьому визначення, складу йкількості районів залишалися на вибір ЦСК.
Вказані Особливою нарадоюзміни в системі й плані розробки перепису, змусили виробити новий план проведенняробіт. При чому, більшість виконаної роботи в значній мірі підлягала переробці.Практично всю роботу по перепису потрібно було з 1902 року проводити майже зпочатку. [2.22] До 1905 року всі дані по губерніямбули оброблені, але у відповідальних за розробку даних перепису, затвердилосьпереконання, що без загального обліку по Імперії, вся розробка не буда матизакінченого вигляду, й використання її результатів ( розпорошених по 119окремих виданням), буде створювати значні труднощі для державних закладів, і дляфізичних осіб.
Тому, було вирішеновикористати всі зусилля, щоб виправити цю помилку, не використовуючи однакнових кредитів, й опублікувати загальні відомості по всій Імперії. До виданнябули прикладені 44 картограми з діаграмами, що наочно обмальовували розподілнаселення по певним ознакам. Картограми, виконані за моделлю редактора П.Бечаснова, дали можливість їхнього відтворення в тимчасовій друкарні перепису.З поміщених у першому томі картограм, чотири (з 41 по 44) відносяться до відомостейдругого тому й були складені редактором С. К. Паткановим. [2.23]
Остаточне зведення данихвсіх таблиць першого тому було виконано під керівництвом редактора П.А.Бечаснова. Він же склав короткий огляд всіх відомостей, які були розташовані впершому томі.
Підчас проведення перепису було оголошено, що цей захід «не буде приводом нідля яких нових податків чи повинностей», а ціль акції — «ознайомитисяз населенням і вивчати його», а також «скласти точні поняття провсілякі умови народного життя».
Одиницеюспостереження було індивідуальне господарство. У містах на кожне господарствозаводився окремий переписний лист.
Переписставив за мету врахувати три категорії населення: наявне, осіле (постійне) іприписне. Для перепису були підготовлені спеціальні переписні аркуші трьохвидів:
форма«А» — для селянських дворів, що входили до складу громади;
форма«Б» — для власників садиб і хуторів, а також приватних будинківусередині селищ;
форма«У» — для городян.
Програмаперепису містила в собі наступні соціально-демографічні характеристики для опитуваних:
1)прізвище, ім'я, по батькові чи прізвисько;
2)стать;
3)відношення до глави родини і глави господарства;
4)вік;
5)родинний стан;
6)положення чи звання;
7)місце народження;
8)місце прописки;
9)звичайне місце проживання;
10)відмітка про відсутність;
11)віросповідання;
12)рідна мова;
13)уміння читати;
14)заняття — ремесло чи посада, служба, окремо — головне і допоміжне.
Прокожного опитуваного збиралися відомості по 14 питанням, включаючи дані пропрізвище (прізвисько) і та оцінку фізичних недоліків. От як ставилося питання,наприклад, про родинний стан: одружений, неодружений, вдівець, розлучений; програмотність: а) чи вміє читати; б) де навчається, чи навчався, в) чи скінчивкурс навчання?
Длязагального керівництва переписом була організована Головна переписна комісія, якуочолив міністр внутрішніх справ. На комісії лежала надзвичайно відповідальна іскладна робота: вироблення загальної програми перепису, всіляких інструкцій та настановленьщодо її проведення, бланків, відступів від правил. У губерніях переписомформально керували губернатори, а безпосередньо — переписні комісії. У повітах- поводирі дворянства і повітові переписні комісії. Лічильники підбиралися зграмотних запасних солдатів, вчителів і священиків. [2.20]
Перепис1897 року являє собою єдине джерело достовірних даних про чисельність і складнаселення Росії наприкінці XІX століття. Її результати були оброблені досередини 1905 року й опубліковані в двох томах, що містять 25 таблиць. Крімзагальноімперських відомостей, підсумки перепису 1897 р. були опубліковані в119 випусках по окремих губерніях.
Вартістьперепису 1897 року склала для російської казни близько 7 млн. карбованців.
Навідміну від хронологічно підходу попередніх ревізій, перепис не мав ніякого фіскальногонавантаження. Її проведення не було зв'язано з введенням нових чи переглядомстарих податків, так само як і її результати не передбачалося використовувати уфіскальних цілях. Тільки майже через 20 років цей проект, із незначними змінами,був затверджений імператором Миколою ІІ. Згідно «Положенню про Першийзагальний перепис населення Російської імперії», виданому у 1895 р., проведенняперепису було призначено на 28 січня 1897 р.
Кожномуопитуваному пропонувалося відповісти на ряд питань, що знаходились на зворотномубоці листа.
Крімтого, робилися відмітки про військову повинність і про фізичні недоліки. Призаповненні переписного листа першим завжди вказували хазяїна, потім всіх іншихчленів родини стосовно нього: дружина, сини, дочки (чи діти по старшинству),чоловіки і дружини дітей, онуки, старі батько і мати, брати, сестри,племінники, дядьки, тітки і т.д. Для невісток, онуків і племінників існували додатковівказівки про сімейне споріднення.
Переписпроводився в два етапи. На першому (підготовчому, грудень 1896 — січень 1897р.), люди, що займалися переписом (для проведення перепису по всій країні було залученобільш 135 тис. чоловік) обходили господарства і заповнювали переписні аркуші, якіпотім проглядалися завідувачами переписними ділянками.
Надругому етапі (основному, «критична дата» — 28 січня 1897 р.), відповідальніза перепис одноразово знову відвідували господарства, перевіряли і принеобхідності коректували дані першого опитування. У містах застосовувався методсамообчисленя (у садибах і міських домоволодіннях, а також на заводахпереписувач лише приносив, забирав і перевіряв переписні аркуші, а їхнєзаповнення проводили відповідно власники, орендатори, власники), в сільськіймісцевості — метод опитування (переписні аркуші заповнювалися переписувачем приопитуванні кожного господарства). [ 2. 23]
Заповненіі перевірені первинні переписні аркуші надходили на переписні ділянки, і післяуточнення відправлялися в губернські і центральний статистичний комітет.Обробка даних перепису, у тому числі з використанням так званих «машин Голлерита»- рахунково-табличні машини (винахід Германа Голлерита), в цілому зайняла більш8 років. Публікація підсумків перепису почалася вже у 1898 р. [2. 20 ]
Усьогоза 1898 — 1905 р. було випущено 117 томів по-губернських підсумків (по 89губерніям) і двотомний «Загальний звіт по імперії результатів розробкизагального перепису населення...». [1.8, 10]
Ступіньоб’єктивності отриманих даних у вітчизняній історіографії традиційно оцінюєтьсяяк порівняно високий, матеріали перепису активно використовуються вконкретно-історичному й інших суміжних дослідженнях. Втім, і матеріали перепису1897 р., розуміється не позбавлені окремих помилок і неточностей. Так, наприклад,учасник і один з критиків перепису А. Котєльніков, у результатах знайшов калмиків,що кочують по Московській губернії; одружених серед малолітніх, а також киргизівкатолицького віросповідання.
Зрозуміло,першорядне значення дослідження мають не опубліковані зведені результатиперепису, що представляють собою загальну кількісну і якісну характеристикунаселення Російської імперії в цілому, а первинні переписні аркуші, що містять цікавуінформацію про кожну окрему людину, яка проживала на території імперії в 1897р. У переписних аркушах зафіксовані часом унікальні відомості про біографіюлюдини, його соціальний статус, склад родини.
Первинніпереписні аркуші перепису 1897 р. порівняно добре збереглися, що сприяєактивізації їхнього використання в історичних дослідженнях. Як правило, першіекземпляри переписних аркушів направлялися в Головну переписну комісію, другіекземпляри залишалися в губернських земських управах, а треті — у волоснихправліннях.
Перепис1897 року сповна виправдав сподівання її організаторів, проте практично відразуж було поставлено питання про необхідність проведення нового загальногоперепису. Після тривалих обговорень другий всеросійський перепис населення булопризначено на 1915 рік, однак Перша світова війна перешкодила його проведенню.
Розділ ІІНаселення Бессарабії за даними першого Всеросійського перепису 1897 р.
2.1 Міськенаселення Бессарабії: кількісний, становий, національний та професійний склад
Соціально-економічнийта політичний розвиток Бессарабії наприкінці ХІХ ст. значною мірою залежав від3-х основних факторів: перебування краю в орбіті імперської політикиросійського царизму; прискорений розвиток капіталізму в сільському господарств;поліетнічний склад населення. За умовами Паризького мирного договору (1856р.),яким закінчилась Кримська війна, південна частина Бессарабії – Ізмаїльський,частина Кагульського і Акерманського повітів – була передана Молдавськомукнязівству, а гирло Дунаю опинилось під владою Туреччини.Тільки в 1878р., заумовами Лондонського договору ці землі були повернені Росії.
Заданими перепису 1897р. основну частину населення Акерманського та Ізмаїльськогоповітів складали українці і росіяни за ними йшли болгари, молдовани, німці,угорці тощо. [1.8,22.]
НаприкінціХІХ ст. в адміністративному відношенні Бессарабська губернія розподілялася на 8повітів: Кишинівський, Аккерманський, Бендерський, Бельцький, Ізмаїльський,Оргєєвський, Сорокський, та Хотинський. В губернії нараховувалось 12 міст: 8повітових і 4 безповітових ( міста: Болград, Кілія, Кагул, Рені). Важливимпоказником економічного, політичного, соціального розвитку Бессарабії в другійполовині XIX ст. було подальше збільшення чисельності населення й приоритетний розвитокміст. Загальний економічний підйом (особливо після реформи 1861 року), а такожбудівництво залізних колій, викликало швидкий розвиток багатьох містБессарабії. Найбільший розвиток отримали такі міста як Кишинів, Бельци,Бендери, Акерман, Ізмаїл, Рені. В Кишиневі за переписом 1897 року нараховувалосьбільше 108,5 тис жителів (див. додатки)[ 2.12,550]
Загальнакількість населення Бессарабської губернії, за даними перепису 28 січня 1897року, становила 1.935.412 чоловік обох статей — 991.239 чоловіків та 994.173 — жінки. У містах на 100 чоловіків приходилося 93 жінки, у селах на 100 чоловіків- 95 жінок. [1.8]. Аналізуючи кількісний склад населення по повітах мизнаходимо наступні відомості:
УКишинівському повіті — 279,657 чол.,
вАкерманському – 265,247 чол ;
Бендерському- 184,915 чол;
Бельцькому–211,448 чол.;
Ізмаїльському- 244,274 чол.;
Оргєєвському- 213,478 чол.;
Сорокському- 218,861 чол.;
Хотинському- 307,532 чол.,
Такимчином перше місце, по абсолютній кількості займає Хотинський повіт, друге –Кишинівський. За щільністю останнє місце –Ізмаїльський.
Загальнащільність населення в Бессарабії наприкінці ХІХ ст., не в приклад сьогоднішньої(123 чол. на 1 кв. в.), складала усього близько 50 жителів на 1 кв. в. .
Заданими дев'ятої ревізії в 1851р. у Кишиневі нараховувалося 58.849 чол. Пронаселення міста за 1856р. у статистичних таблицях приводиться цифра 63.469чол.,а за 1859р. — 85,5тис.чол. [1.5, 26-27 ]
З1856р. по 1861р. різко зросло населення Акермана (з 22,5 тис.чол до42,6тис.чол). Таке значне і швидке збільшення населення, скоріш за все, требапояснити осіданням в місті жителів півдня Бессарабії, що на той час відійшла доМолдавії. Дані архівних джерел підтверджують цей факт [1.1,1.2,1.3]. Акерманза кількістю населення в 1861р. займав друге місце після Кишинева. Наступнимибули міста: Бендери, Хотин, Бельци, Сороки, Оргієв. За даними десятої ревізії,у 1861р. населення м. Бельци складало 5.859 чол. Ця цифра, однак, неузгоджується як з даними про населення міста за попередні роки (у 1856р.населення м. Бельци, за даними ряду джерел, складало 6,6тис.чол. [1.4, 65], атакож з показниками за 1861р., що знаходяться в інших джерелах [1.6, 27]. Томуна наш погляд, більш вірною є дані про населення міста за 1861 рік, якінаводить в своєму дослідженні історик Жуков В.І, що складають 8,9 тис. чоловік.
Аналізуючидані попередніх років (1861), які наведені дослідником Жуковим В.І [2.7,68] можнапрослідкувати динаміку збільшення кількості населення.
Кишинів- 93359 чол.
Ізмаїл- відійшов до Молдовського князівства (за Паризьким мирним договором 1856)
Акерман- 42675 чол.
Хотин- 17315 чол.
Бендери- 22115 чол.
Рені — місто відійшло до Молдовського князівства
Кілія- місто відійшло до Молдовського князівства
Бельци- 8900 чол.
Оргєєв- 4747 чол.
Сороки- 5739 чол.
Кагул- до Молдовського князівства .
Усьогов містах Бессарабській губернії на кінець 1861 року мешкало — 194,850 чол.[1.4, 26]
Віковийсклад міського та сільського населення, за переписом 1897 року, подано вчислах і відсотках по десятиріччям, й по віковим групам для кожної статіокремо. Як вказують ці дані, найбільший відсоток, а саме 28,3% припадає нанаймолодший вік — до 10 років. Наступна за кількістю група — підлітки у віці до19 років – 22,8% і т. д. Ця закономірність порушується в містах, де відсоток чоловіківу віці від 20 до 29 років вище (21,3%) ніж у віці від 10 до 19 років(20,5%). До40-річного віку в губернії спостерігається чисельна перевага жіночого населеннянад чоловічим, але в містах ця перевага на користь чоловіків, крім віковоїгрупи від 20 до 29 років. [1.8, 15]
Осіб, довгожителів — 100-літнього й більш похилого віку — в губернії зареєстровано334 обох осіб, з них 194 чол. і 140 жінок. В містах з таким віком мешкало 87чол., решта — в повітах. [ 1.8, 17]
Смертністьу містах була вище, ніж у селі. Факти всіх дослідників підтверджують це. [2.1,24;2.7,68]Смертність сильно зростала у неврожайні роки та у період епідемічнихзахворювань, що були доволі часто в Бессарабії. Епідемія чуми приходилася на 1856р. Один із сучасників, відзначаючи високу смертність у містах, писав, що можнапривчитися дивитися на смерть спокійно. [2. 7, 70]
Нанадприродне зростання населення, як ми вже зазначали, впливали безумовно,, іінші причини: епідемічні захворювання, неврожаї. Не можна не враховувати ітого, що з числа міського населення, що збільшилося в Бессарабії в основному зарахунок переселенців, вмирало багато сторонніх бідняків.
Відзначаючипричину повільного природного росту населення міст, треба мати на увазі тойфакт, що на зниження приросту впливало також і відходництво. Воно мало місце вміському житті Бессарабії.
Нажаль, стан статистичних даних ( уривчастість і повна відсутність інформації подеяких містах ) не дозволяє нам проілюструвати цифрами природній зріст поокремо взятим містам. Нам вдалося знайти такі данні лише за декілька років поКишиневу. Вони підтверджують факт вкрай низького природного приросту населенняв місті. Дані по м. Кишиневу за другу половину ХІХ ст.: в 1862 році народилось1775 чол., а померло 1767. Тобто приріст населення становив 8 чол. за 1 рік [2.7,69]
Замісцем народження населення Бессарабської губернії поділялося на 4 встановленіпереписом групи :
Місцеве;
зінших повітів тієї ж губернії;.
з іншихгуберній;
зінших держав.
Зтаблиць, підготовлених Центральним Статистичним Комітетом, видно, що більшістьнаселення — 1688589 чол. обох статей, або 87,3 % було місцеве населення. Значноменший цей відсоток в м. Кишиневі (60,3%), в інших містах — 74,5%. На долю тих,хто народився в інших повітах Бессарабської губернії припадає 5,5%, майжестільки ж — 5,8% — уродженці інших губерній. Останні дуже нерівномірнорозміщенні на території губернії: в м. Кишиневі їх було 25,6%, в інших містахгубернії 15,7%. Тих, хто народився за кордоном було 1,4 %. [1.8,11]. З числапобічного населення переважають уродженці сусідніх губерній: Польської (41791чол.), Херсонської (21188 чол.), Київської (6373 чол.), Волинської(6098 чол.).З 21687 чол., які народилися за кордоном — 12014 народились в Австро-Угорщині,5552 — в Румунії і 1542- в Туреччині. [1.8 ,12] .
Аналізуючинаціональний склад Росії тих часів, статистика відзначала, що, приміром, на 100мешканців Російської імперії приходилося 1,2 молдаванина, 1,3 німця, 3,4 євреят.д. Для Бессарабії ці дані були наступними: молдавани (2677 чол.) — 47,7%,малороси (978 чол.) – 17,4%, євреї (681чол.) – 12,1%, великоруси (577 чол.) –10,3%, болгари (237 чол.) – 4,2%, та німці (197 чол.) – 3,5%. [ 1.8, 16]
Привисвітленні питання про формування міського населення Бессарабії дуже важливимиє аналіз даних про розподіл цього населення за станами. Приналежність до станупозначалася значною мірою на господарському рівні, створювала для частининаселення більш сприятливі умови для заняття торгово – промисловою діяльністю.
Міськенаселення Бессарабії поділялося в основному на ті ж стани, що й взагалі по Росії,але найбільш чисельним з податних станів було міщанство, яке мало свої, сутобессарабські особливості, пов’язані з тривалим періодом належності цихтериторій до Молдавського князівства. Так, у міщанський стан міст Бессарабіївходили групи населення з особливим правовим положенням: мазили, рупташі, руптаде вістерія. Зазначені групи населення платили трохи менші податні та земськіповинності, чим інші міщани, й могли бути піддані тілесним покаранням тільки посудовому вироку. Вони складали в міщанському стані окремі товариства зі своїмистаростами, які регулювали розкладку податків і повинностей серед своєїгромади.
Що жстосується загального розподілу міських станів, то слід зазначити, що числоміських станів (міщани, купці, ремісники) в містах Бессарабії XІX століття булозначно більшим у порівнянні з іншими категоріями: сільськими станами,військовими тощо. Згідно даних статистичних таблиць, у 1858 році на 100 чоловікнаселення в містах Бессарабії приходилося:
міськихстанів 89,82%,
військових5,93%,
дворян2,06%,
духівництва0,94%,
сільськихстанів 0,57%
інших0,69%. [1.4,20]
Прианалізі даних про становий склад міського населення певну цікавість викликаютьвідомості про купецтво, торговців з міщан і селян. Зростання їх питомої ваги середміського населення краю яскраво відбиває процес зростання торгової буржуазії,капіталістичних підприємців у промисловості, сільському господарствіБессарабії.
Дляілюстративності, розглянемо статистичні дані про кількість купців Бессарабії.Основну масу купців складали в краї складали представники третьої гільдії. Особливобагато їх нараховувалося в так звані пільгові роки. Зростання торговогокапіталу в області було настільки сильним, що Бессарабія у 1856 році позагальному обсягу купецьких капіталів знаходилася у числі перших 15 з 49європейських губерній Росії, а за обсягом капіталів двох перших гільдій стоялана 9-му місці серед цих губерній .
Характеризуючикупецький стан Бессарабії, слід зазначити, що не іногородні (російські) і неіноземні купці складали основний контингент бессарабського купецтва. Часткаіноземних і іногородніх купців у загальному складі цього стану була невелика. У1851 – 1852 роках іногородніх купців числилося в Бессарабії 100, а в 1857 році– лише 172 чоловік. [ 2.7, 75]
Утворенняв містах і містечках області настільки значної категорії оптової і більшдрібної торгово-промислової буржуазії було наслідком розвитку місцевоготоварообміну, зміцнення зв'язків з ринками інших країн.
Станкупців поповнювався за рахунок торгуючих міщан і селян. Згідно відомостей окладнихкниг, кількість торгуючих селян і міщан, офіційно зареєстрованих до 40 – 50 – хроків ХІХ ст. була дуже малою. Але в другій половині XІX ст. ця тенденціязмінюється. Міщанами і торгуючими селянами (за даними члена Бессарабськогостатистичного комітету П. Шпаковського) [2.7, 77] у 50–х роках ХІХ ст. булаотримана наступна кількість свідчень на торгівлю з правами купців першої,другої і третьої гільдій :
У1852 році — 95;
у1853 році – 133;
у1854 році – 205;
у1855 році – 332.
Зацими статистичними даними, що звичайно не відбивають повну кількісну сторону процесу,не можна не бачити в цілому дуже важливого явища – формування і ростубуржуазних елементів з нестанового купецтва яке відбувалося на бессарабськихтеренах в другій половині ХІХ ст. Формування цих елементів проходило всередовищі самих численних станів країни — селян і міщан, у середовищі людей,що найближче стояли до сільськогосподарського і промислового виробництва.
Фактишвидкого й значного зростання станового купецтва, а також наявність селян іміщан, що торгували по свідоцтвах — безперечні показники росту буржуазії вбессарабських містах і селах в цей період.
Зростанняміст та населення в розглянутий період – це типова антифеодальна тенденціясоціально – економічного життя, яка свідчить, що становлення капіталістичнихвідносин в Бессарабії відбувалося більш прискореними темпами, ніж в центральнихрайонах Російської імперії.
2.2 Сільськенаселення краю: загальні та особливі риси
Категоріяпривілейованих землевласників була представлена в Бессарабії “боярами”,«бояринашами» (бояри, що не отримали вищих посад),«мазилами» (відставні чиновники) і «рупташами (у перекладі змолдавської мови — обірвані)».
Значнихзмін в системі посадової ієрархії молдавського боярства після приєднанняБессарабії до Російської імперії не відбулося. Головні посади займали 8 думнихбояр. Далі йшла багато чисельна група диванних (боєрій де диван). Думні боярита диванні бояри першого розряду мали суттєві привілеї, що відрізняли їх відінших бояр (право носити бороду, шапки особливої форми, певний колір одягу таінше) [ 2.10,142-143]
Бояринашаминазивали чиновників нижчих ступенів які, були вихідцями з панівного класу(бояр), й користувалися окремими привілеями: звільнялись від податків, тавиконання усіх інших. Як і бояри, бояринаши не могли бути піддані тілеснимпокаранням .
Зазаконом від 10 березня 1847 р., бояринаши були зрівнянні в правах з особистимиросійськими дворянами і також, як і останні, мали право займати воєнні іцивільні посади [2.11, 406].
Дрібнівласники – «мазили» (від турецького слова «мазил» — відставний)здавна складали особливу категорію привілейованих дрібних землевласників. Такяк вони походили з роду відставних служивих людей, то по закону воникористувалися купою привілеї, і в першу чергу, були звільненні від державних тагромадських повинностей, за винятком одного державного посімейного податку — «даждіі». Для вирішення своїх громадських справ «мазили»обирали зі свого середовища старшину — «капітана де мазил». Запотребою місцевої влади — «мазили» виконували різні доручення(супроводжували війська, казенні транспорти та. ін..) За законом 1847 р.«мазили» і «рупташі» були зрівняні в правах з однодворцямиРосії. «Мазили» та «рупташі» були тією соціальною силою населі, яку російський царат використовував у своїх загальноімперськихінтересах.
Особливукатегорію населення Бессарабії складали так звані «резеши». Вонизаселяли головним чином центральні повіти Бессарабії – Оргєєвський,Кишинівський, частково Хотинський і Бендерський. Здавна «резеши» булиселянами – общинниками. Але як було зазначено вище, у процесі розкраданнярезешских земель у резешскую громаду стали проникати бояри, багаті купці іміщани. Вони експропріювали общинників – резешей, різними шляхами захоплювалирезешські землі, а разом з тим привласнювали собі й усі права, пов'язані з володіннямними [ 2.12, 373]
У XІXст. терміном «резеши» позначалася далеко неоднорідна соціальнакатегорія місцевого бессарабського населення. Серед резешей могли були дворяни,купці, міщани і селяни. Останні складали основну масу. Селяни – резешивідрізнялися від основної категорії молдавських селян – царан тим, що вонибули володарями власної землі.
Ще доцього вільні общинники, у XІX ст. селяни – резеши володіли своєю землею якприватною, особистою і спадкоємною власністю на особливому місцевому праві, щостало результатом внутрішнього розпаду резешской громади. Цей розпад особливопідсилився в середині і в другій половині XІX ст. Відбувався процес соціальногорозшарування села .
Більшбагаті резеши скуповували ділянки дрібних резешів, збагачуючись таким шляхом, таіноді потрапляли до лав дрібних поміщиків. Однак залишалася ще частина резешей,які розорилися, й змогли зберегти у своїх руках лише мізерні ділянки землі. Цякатегорія сільських мешканців отримала назву «пармаків».[ 2.11, 374] Багатохто з резешів зовсім втрачав свої земельні ділянки й переходив на положенняцаран — селян, які оселялись на поміщицьких і монастирських землях, за щозобов'язані були нести барщину та оброк на користь своїх власників.
Напередодніселянської реформи в Бессарабії нараховувалось 176 резешських селищ, в якихмешкало 23, 196 осіб, ( приписаних до царан ) розмір земельних ділянок якихскладав від 1/3 до 2 дес. землі. Крім того, по Бессарабії до цього часу 2614резешських сімейств були зовсім безземельними .[2.3, 81]
Головнумасу безпосередніх виробників Бессарабії складали «царанє», щостановили понад 70 % усього населення краю, не мали власної землі ікористувалися поміщицькою і монастирською землею, за що зобов'язані були відпрацьовуватипанщину та сплачувати оброк.
Представникиросійської і румунської історіографії кінця ХІХ – початку ХХ ст. вважали царанвільним сільським станом. У дійсності ж, як вказують факти, про волю царанговорити не приходиться.
Щобз'ясувати дійсне положення царан другої половини XІX ст., необхідно розглянутидві сторони питання, а саме — правове (за законом) і фактичне положення царан.
Ця фіктивнаособиста «воля» царан підтверджується «Положенієм» 1828р.,у якому вказувалось, що «селяни в Бессарабії, що живуть і сели тимутьсянадалі, крім циган, не можуть бути у кріпосному володінні ні в бессарабськихпоміщиків, ні у дворян російських. І внаслідок цього російські дворяни, якіживуть Бессарабії, можуть, крім циганів, мати там кріпосних людей тількидворових, і те для особистої і двірської послуги, а не для поселення їх наземлю». [2.12 ,374]
Навідміну від циганів і російських кріпаків Бессарабських царан, за законом, неможна було продавати без землі. Після виконання усіх своїх зобов'язань передпоміщиком, у визначені, строго обмежений термін ( з 1 жовтня по 1 квітня), заумови попередження поміщика за півроку вперед, царанин мав формальне правопереходу від одного власника до іншого. Однак треба мати на увазі, що величинарізних повинностей селян завжди залежала й від сваволі поміщиків. Тому царанєпрактично не могли виконати всіх зобов'язань перед поміщиками, а отже, і немогли здійснити своє право переходу від одного власника до іншого. " Немаючи ні власної землі, ні власної садиби — царанін ніколи не виходив з – підвпливу поміщика".[2.8,324]
Уподатковій системі царський уряд зберіг загалом колишній порядок, але числоподатей і суми обкладань по різних статтях були скорочені. З 14 видів різнихподатків, що існували під час турецького панування, збереглися лише п'ять, асаме :
1) державнийподаток (бір), що сплачували всі жителі краю, за винятком бояр і духівництва;
2)гоштіна (податок із власників овець і кіз);
3)десятина (з власників бджіл і свиней);
4)вадраріт (збір із вина);
5)погонаріт( збір з тютюну).[ 2.11,365]
Крімгрошових податків, бессарабські царанє виконували ряд натуральних повинностей:будівництво і ремонт доріг, стаєнь для державних поштових коней, заготівлюкорму для коней тощо.
Щобврятувати старі виробничі відносини, держава спробувала «врегулювати»взаємини між поміщиками і селянами, видавши в 1846р. так званий«Нормальний контракт».
Цейновий закон також пропонував царанам укладати «добровільні» угоди зпоміщиками про умови користування землею. У тому випадку, якщо сторони неприходили до угоди, поміщики повинні були наділяти селян землею, а селяни булизобов'язані відбувати поміщикам повинності відповідно до правил«Нормального контракту ». Останній передбачав як кількість землі,що поміщик зобов'язаний був надати селянам, так і розмір селянських провин увідношенні поміщиків.[2.11,421]
Заумовами «Нормального контракту» селяни повинні були виконувати завизначений день таку кількість роботи, на яку фактично було потрібно 2-3нормальних робочих дня. «Нормальний контракт» ставив своєю задачеюзабезпечити поміщика максимумом робочої сили, необхідної йому для підвищеннятоварності свого господарства.
Зазаконом царане вважалися особисто вільними, а власне кажучи вони булибезправними і знаходилися під владою дикої поміщицької сваволі. Про це говорятьчисленні історичні документи, що виходять не тільки від самих царан (прохання,скарги ін.), але і від офіційних представників царського уряду (секретніповідомлення, рапорти та ін.)
Трохив іншому положенні знаходилися державні селяни. Категорія державних селянюридично сформувались в Бессарабії в перші роки після приєднання її до Росії.Основою формування державних селян були селяни, що споконвіку населялиБессарабію.
У1859р. в Бессарабії нараховувалося вже понад 67 тис чол. державних селян, землів них були понад 284 тис десятин, у в середньому від 4 до 6 десятин на ревізькудушу.[ 1.4, 54]
ВАккерманському і Бендерському повітах в користуванні державних селянзнаходилося 21% усієї земельної площі цих повітів.[1.4, 57] Значне числодержавних селян знаходилося в західних районах Бессарабіії .
Протягомдругої половини XІX ст. населення півдня Бессарабії швидко збільшувалося,значною мірою за рахунок селян з України і центральних губерній Росії. Урядзабороняв наділяти землею цих утікачів. Незважаючи на це, багато хто з нихосідав в селищах державних селян .
Нарубежі ХІХ – ХХ ст., за матеріалами перепису населення 1897 року, в Бессарабіїпроживало 1,935 412 чол. Багатоетнічність населення – була і залишається однієюз головних характеристик Бессарабської губернії .
Аналізстатистичних даних Всеросійського перепису населення 1897 року показав, щонайбільш чисельною (3/4) групою населення Бессарабії є селянство(1.397.546чол.), і міщанство (455.476чол.).
Зростанняміст і населення в розглянутий період – це тенденція соціального таекономічного життя, яка свідчить, про формування капіталістичних відносин вБессарабії. Це також підтверджується тим, що 0,2 % населення становили купці(3.492чол.).Слід зазначити, що частка іноземних і іногородніх купців у загальномускладі цього стану була невелика.Про те, що основне зайняття було сільськегосподарство свідчить й те, що в обробляючій промисловості було зайнято 7,09 %населення губернії. Це як і раніше підтверджує те, що Бессарабія була аграрнимрегіоном Російської імперії.
Украя не було вугілля і залізної руди, бракувало приватного капіталу, внутрішнійринок був занадто складним щоб дати поштовх для розвитку промисловості безпідтримки уряду. Не зважаючи на кволий промисловий розвиток, капіталізм усільському господарстві Бессарабії розвивався швидше ніж в інших регіонахросійської імперії. Умови для цього були закладені ще на початку XIX ст. підчас заселення цих земель іноземними колоністами, особливо німецьких (5 тис.чоловік в Ізмаїльському та Аккерманському повітах).
Висновки
Заумовами Паризького мирного договору 1856 р., яким закінчилась Кримська війна,південна частина Бессарабії – Ізмаїльський, Аккерманський і частинаКагульського повітів – була передана Молдавському князівству, в гирло Дунаюопинилось під владою Туреччини. Тільки в 1878 році, за умовами Лондонськогодоговору, ці землі повернуті Російській імперії.
Дослідженнядемографічних процесів, що протікали в Бессарабії в минулому, розвиток яких взначній мірі був обумовлений соціально – економічною політикою держави, в томучислі його демографічною політикою, і її конкретними проявами, допомагаєзрозуміти важливі сторони історії краю в минулому. Тому виявлення змін вкількості населення, і перш за все в динаміці чисельності має наукове,політичне і практичне значення.
Статистичнідані це не лише цифри, що говорять про кількість або нагадують проміжпредметні зв’язки. Вони несуть й інше смислове навантаження. Вивчаючи процесзбільшення міського і сільського населення, статистичні дані допомагають зрозуміти,що цей процес був викликаний рядом факторів: політика держави, природнійприріст населення, економічний розвиток краю, розвиток капіталістичних відносинта ін.
Доситьрізноманітний склад населення в Бессарабії спостерігається на півдні, який бувзаселений ще в XIX ст. шляхом колонізації та переселення. В центральнійБессарабії жили головним чином молдавани, в північній, а саме в Хотинськомуповіті, здебільшого українці, яких тут за даними 1897р. було до 164 тисяч. Придністровськатериторія майже повністю заселена також українцями; в Припрутській же і в однійприкордонній з Бельцьким повітом мешкали як українці так і молдавани. Крімтого, в Хотинському повіті, проживали у великій кількостівеликоруси-старообрядці, німці, поляки.
Найбільшагустота населення спостерігається в Хотинському повіті, потім йде Оргєєвський, Кишинівський, Сороцький. Найменша густота населення в 2-х південних повітах:Ізмаїльському (34,7), Аккерманському (50,7). Усього в Бессарабії, а саме умістах, проживає 493,332 тис. чоловік, або 15,2% всього населення губернії,тобто майже стільки ж скільки в середньому по всій Росії, але значно менше, ніжв цей же час в західній Європі. Так, наприклад, в Голландії яка за площею майжерівна Бессарабії в містах проживає 37% всього населення країни, а в Англіїнавіть 78%.
Вцілому в Бессарабії переважає чоловіче населення: на 1367 тис. чоловіківприпадає 1319 тис. жінок, або на 100 чоловіків 96,5 жінок. Порівнюючи з 1861роком на 100 чоловіків – 90 жінок. Серед міського населення ця цифра знижуєтьсядо 87. Така значна кількість чоловіків пояснюється тим, що населення Бессарабії(за виключенням єврейського населення) не несла, з самого початку приєднання доімперії рекрутської повинності.
Більшшвидкими темпами в розглянутий період збільшувалась кількість сільськогонаселення краю. Яке на 1897 рік становило понад 1,642 080чол. – 84,8 %, це буловикликано тим, що Бессарабія була аграрним придатком Росії. Розвитокпромисловості тут йшов шляхом створення дрібних підприємств для переробки сільськогосподарськоїпродукції та виготовлення знарядь для обслуговування с/г праці. До 1902 р. напідприємствах працювала мала кількість робітників (від 5 до 50 чоловік).Найбільшими підприємствами краю вважались такі фабрики і заводи кількістьробітників на яких перевищувала 200 чоловік.
Багатоетнічнийсклад населення сприяв прискореному розвитку господарства краю, зокремасільськогосподарського виробництва.
Вперіод з 1897 по 1904 рр. населення міст Бессарабської губернії збільшилось з293332 до 356339 чол., або з 15,2 на 21,5 %. Треба відмітити, що в 1897 – 1904рр. збільшення чисельності населення спостерігається в усіх містахБессарабської губернії. Найбільший приріст населення був в Ізмаїлі (154,6 %),Акермані (135,8 %), Оргєєві (120,3 %), Кишиневі (117,5 %), Кілії (114,1 %). З1905р. найвищими показниками відзначилось м. Бендери (167,7 %).
Самев цей період прокладені залізничні колії, помітний розвиток отримав воднийтранспорт на Дністрі, Дунаї, Пруті. Це стимулює соціальний та економічнийрозвиток краю. Але промисловий розвиток в цей час уповільнюється. Причиноюцьому був брак енергетичних ресурсів та промислової сировини.
Вкінці ХІХ – початку ХХ ст. Бессарабія втягується в орбіту капіталістичногорозвитку. Формується робітничий клас, відбувається розшарування селянства.
Список літератури
1. Анцупов И.А. Государственная деревня Бессарабии вХІХ веке (1812 — 1870). — Кишинев, 1966. – 262 с.
2. Анцупов И.А. Русское население Бессарабиии Левобережного Поднестровья в конце ХVIII – XIX в. (Социально – економическийочерк). — Кишинев, 1996. – 252 с.
3. Берг Л.С. Бессарабия. Страна – люди –хазяйство. – Петроград: Огни, 1918. – 248с.
4. Берг Л.С. Население Бессарабии. –Петроград, 1923. – 198с.
5. Бойко Я.В., Данилова Н.О. Формуванняетнічного складу Південної України (кінець XVIII – XIX ст.) // Український історичнийжурнал — 1992. — №9.- С.46-54.
6. Егунов А.Н. Бессарабская губерния в1870 – 1875гг. – Кишинев, 1878, — 291с.
7. Жуков В.И. Города Бессарабии 1861 – 1990гг.(Очерки социально – экономического развития ) – Кишинев: Штиица ,1975. – 291с.
8.Защук А. Бессарабская область.- СПб.,1862, — Ч.1. – 552с.
9.Защук А. Бессарабская область.- СПб.,1863, — Ч.2. – 260с.
10. Зеленчук В. С. Население Бессарабии иПреднестровья в XIX в.: этнические и социально-демографическиепроцессы. — Кишинев: Штиица,1979. — 287с.
11. История Молдавии: В 2-х т./Под ред. А.Д. Удальцова,Л.В. Черепнина./. — Т1.- Кишинев, 1951, — 654с.
12. История Молдавской ССР: в 2-х т.- Т.1.( с древнейших времён до Великой Октябрьской социалистической революции / отв.ред.Л… В.Черепнин / .- Кишинев: Карта Молдаваняскэ, 1965. — 660с.
13. Історія Придунав’я: історія,етнокультурний розвиток/ А.К. Тичина, Н.Д. Бондарчук, В.М. Кравцова та ін./ — Ізмаїл,1995. — 175с.
14. Казанський К.Н. Бессарабия и СевернаяБуковина. – М., 1940, — 96с.
15. Лебеденко О.М., Тичина А.К. УкраїнськеПридунав’я: минуле та сучасне: Навчальний посібник. — Одеса: Астропринт, 2002.- 208с.
16. Накко А. История Бессарабии с древних времен.: В 4т.- Т.2. — Одеса, 1876. — 448с.
17. Наулко В. Етнічний склад населенняУРСР. Статистично-картографічне дослідження. – К.: Наукова думка, 1965. — 136с.
18. Сліпцов П. М… Исторический очерк оБессараби // Измаильские ведомости. – 2004 г. — №14 .
19. Стати Василе. История Молдовы. – Кишинев, 2003,-480с.
20. http://www.litera.ru/html/matherials/2003_0608_Per1897.html.
21. http://profitclub.mol/cncyclo/b/print/bessarabia.shtml
22. http://www.stapravda.ru/projects/perepis/text/02.shtml
23. http://www.demoscope.ru/weekly/2005/0187/perep02.php