Міністерство освіти і науки України
Миколаївськийдержавний гуманітарний університет ім. Петра Могили
/>
Факультет політичних наук Кафедра соціальної роботи
Реферат
На тему:
„Кондорсе проосновні епохи історічного процессу” Виконала: студентка261гр.
Харитонович Г.Р.
Перевірила:
СтремеіькаВ.О.МИКОЛАЇВ – 2002
ПланВведення
1. Біографія
2. Ескізісторичної картини прогресу людського
3. Кондорсе ізародження теорії прогрессу
Висновок
/>
Уведення
У філософії існують концепції, у яких історична взаємодіялюдини і природи розглядається з погляду розвитку сутності людини, форм йогобуття, ступіней його діяльного вдосконалення цивілізаційного стану.
Французький мислитель Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) усвоїй роботі «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму»спробував простежити єдину лінію розвитку людини, його здібностей і потреб.Кондорсе веде мову не про окремих людей, а про розвиток здібностей людськогороду в цілому. Його цікавлять не різні історичні факти, а те загальне, щомається в різних представників людського роду. Науку, що буде досліджувати цюпроблему, Кондорсе схильний іменувати метафізикою, тобто сугубо філософської похарактері. При цьому треба відзначити, що цей мислитель як суб'єкта історіїдумає не окремих людей, а суспільство.
Людина тому і здатна до розвитку, що людські суспільствапослідовно проходять різні епохи. На першій стадії цивілізації людський рідскладався з невеликих суспільств, здатних на прості форми діяльності ісвідомості. Картина розвитку людського роду, намальована Кондорсе, нараховуєдев'ять епох. Повільне
скорення сил природи поступово наближає людство дощасливого стану. Ідея Ж.А.Кондорсе полягає в тому, що прогрес людини інасамперед людського роду в цілому здійснюється в процесі неухильного рухулюдського розуму по шляху діяльного освоєння зовнішнього світу. Розум є як бивнутрішня здатність людини
пристосовуватися до спочатку далекого зовнішньогосередовища, що поступово відступає перед постійно зростаючою міццю людськихздібностей. Усе, чого домагається людський рід, є завоювання його розуму івідвойована в природи реальність. Концепція Ж.А.Кондорсе — приклад глибокогофілософського аналізу історії людського роду, суспільства, культури,цивілізації.
Отже, буття людини базується на нерозривному зв'язку зприродою, її силами і відносинами. Природа відкривається людині в тонкості науковогоексперименту, доцільності технічних пристроїв, яскравості художніх образів,благоговінні релігійного почуття, логіці політичного рішення, механізмахпромислової праці і іншому. У філософії аналіз буття людини неможливий беззвертання до
природних підстав сутності людини і до діяльногорозгортання його сутнісних сил.
Біографія
КОНДОРСЕ, МАРИ ЖАН АНТУАН НИКОЛА (Condorcet, Marie Jean Antoine Nicolas deCaritat, Marquis de) (1743–1794), французький математик, економіст, публіцист іфілософ епохи Освіти і Французької революції. Народився 17 вересня 1743 уРибмоне (Франція). Аристократ по походженню, Кондорсе відмовився від військовоїі церковної кар'єри і став ученим. Його дисертація про інтегральне вирахування,представлена в 16 років (Досвід інтегрального вирахування,Du calculint/>gral,1765), була високо оцінена Д'Аламбером. Після видання Досвідів аналізу (Essaysd'Analyse, 1768) був прийнятий у члени Академії наук, а в 1777 обраний їїнеодмінним секретарем. Їм написані відомі біографії вчених 17 в. і сучасниківКондорсе – Похвала академікам (Eloges des acad/>miciens… morts depuis1666 jusqu'en 1699, 1773). У 1782 Кондорсе був обраний членом Французькоїакадемії. Брав участь у знаменитій Енциклопедії.
Підвпливом близьких друзів, Вольтера і Тюрго, біографії яких він написав (ЖиттяТюрго,Vie de M. Turgo, 1786; Життя Вольтера,Vie deVoltaire, 1789), Кондорсе зацікавився соціальними науками. Його здатностіяк економіста одержали визнання, коли, після тріумфу фізіократів, Тюрго бувпризначений міністром фінансів, а Кондорсе – головним інспектором монетногодвору. У 1785 він опублікував працю Досвід застосування аналізу до проблемиімовірності рішень більшістю голосів (Essai sur l'application del'analyse />laprobabilit/>des d/>cisionsrendues />lapluralit/>des voix). Друге виправлене і значно доповнене видання з'явилося в 1805 заназвою Елементи вирахування імовірностей і його застосування до азартнихігор, лотереї і людським судженням (Elements du calcul des probabilit/>s et sonapplication aux jeux de hasard,/>la loterie et aux jugements deshommes).
У1791 Кондорсе був обраний у Законодавчі збори від Парижа і незабаром став йогосекретарем. Брав участь у реформі системи утворення, написанні ряду деклараційі жірондистського варіанта конституції. Голосував проти смертного вирокуЛюдовику XVI. Обвинувачений у змові і присуджений до страти якобінцями, своїмиопонентами в Конвенті, Кондорсе ховався в таємному притулку в Парижі в 1793. Задев'ять місяців йому удалося написати велика праця Ескіз історичної картинипрогресу людського розуму (Esquisse d'un tableau historique des progr/>s de l'еsрrіthumain, 1795) про добродетельность і велич людської природи і безмежномуудосконалюванні і прогресі людства, що зробив глибокий вплив на Сен-Симона іКонта… Після арешту 27 березня 1794 його помістили в таверну в Бур-ла-Рен, девін умер (очевидно, від виснаження або отрути) 29 березня 1794. Конвент, щозасудив Кондорсе, згодом виніс рішення про публікації його останньої роботи.
Ескіз історичної картини прогресу людського розуму
Перша єпоха Люди з'єднані в племена.
Вторая эпоха. Пастушачі народи. Перехід від нихдо землеробських народів
Третья эпоха. Прогрес землеробських народів довинаходу писемності.
Четвертая эпоха. Прогрес людського розуму в Греціїдо часу поділу наук у століття Олександра
Пятая эпоха. Поресс наук від їхнього поділу доїх упадка
Шестая эпоха. Занепад освіти до йоговідродження вчасно хрестових походів.
Седьмая эпоха. Від першого прогресу наук уперіод їхнього відродження на Заході до винаходу друкарства
Восьмая эпоха. Від винаходу друкарства до часу,коли наука і філософія скинули ярмо авторитету
Девятая эпоха. Від Декарта до утворенняфранцузької республіки.
Десятая эпоха. Про майбутнє прогресу людськогорозуму
Людині від народження властива здатність випробувати відчуття, зауважувати ірозрізняти у своїх сприйняттях найпростіші їхні елементи, затримувати,пізнавати, сполучити, зберігати або відтворювати їх у своїй пам'яті,порівнювати між собою ці сполучення, уловлювати те, що є між ними загального іте, чим вони друг від друга відрізняються, визначати характерні ознаки всіхпсихічних явищ, щоб їхкраще пізнати і полегшити собі процес нових сполучень.
Ця здатність розвивається в ньому під впливом зовнішніх причин, тобто завдякиготівці відомих складних відчуттів, сталість яких, що виражається або втотожності їхніх з'єднань, або в законах їхніх змін, від нього не залежить.Людина вправляє також цю здатність за допомогою спілкування із собі подібними.Він діє тут штучними засобами, що, слідом за першим розвитком цієї самої здатності,люди придбали можливість винаходити.
Відчуття супроводжуються задоволенням або стражданням. Людині також властиваздатність перетворювати хвилинні враження в тривалі переживання приємного аботяжкого характеру, випробувати ці почуття, бачачи або згадуючи радості абостраждання інших істот, наділених чутливістю. Нарешті, ця здатність, з'єднана здаром творчості і сполучення ідей, породжує між людьми відносини інтересу іборгу, з якими, з волі самої природи зв'язана сама дорогоцінна частка нашогощастя і найстраждаліша частина наших нещасть..
Якщо обмежитися спостереженням і пізнаванням загальних фактів і незміннихзаконів розвитку людських здібностей, вивчаючи загальні риси цього розвитку врізних представників людського роду, то вийде наука, називана метафізикою. Алеякщо ми станемо розглядати результати цього розвитку щодо маси індивідів, щоіснують одночасно в дану епоху, і якщо систематично простежимо його з поколінняв покоління, то одержимо тоді картину прогресу людського розуму. Цей прогреспідлеглий тим же загальним законам, що спостерігаються в розвитку нашихособистих здібностей, тому що він є результатом цього розвитку, щоспостерігається одночасно у великої групи індивідів, з'єднаних у суспільство.Але результату, що виявляється в кожен момент, залежить від результатів,досягнутих у попередні моменти, і у свою чергу впливає на ті, котрі повиннібути досягнуті в майбутньому.
Ця картина, є таким чином, історичною, тому що, знаходячись у залежності відбезперервних змін, вона створюється шляхом послідовного спостереження людськихсуспільств у різні епохи їхнього існування. Вона повинна представити порядокзмін, з'ясувати вплив, що зробив кожен окремий момент на наступний.
Вонаповинна показати далі у видозмінах, що перетерпів людський рід, безперервнообновляючи в нескінченності століть, шлях, по якому він випливав, кроки, що вінзробив, прагнучи істини або щастя. Ці спостереження над тим, чим людина була ічим він став тепер допоможуть нам потім знайти засобу для забезпечення іприскорення нових успіхів, на які людська природа дозволяє йому ще сподіватися.
Така мета початої мною праці, результатом якого буде показати, шляхомміркування і фактами, що не було намічено ніякої границі в розвитку людськихздібностей; що здатність людини удосконалюватися дійсно не визначна, щоподальші його кроки на шляху до самовдосконалення відтепер не залежать від якоїб то ні було сили, що бажає його зупинити, і шлях цей закінчиться тільки зприпиненням існування нашої планети. Без сумніву, прогрес може бути більш-меншшвидким, але ніколи людство не піде назад — принаймні, доти, поки земля будезаймати те ж саме, місце у світовій системі і поки загальні закони цієї системине викликають на земній кулі ні загального потрясіння, ні таких змін, що недозволили б людському родові на ньому зберігатися, застосовувати свої здібностіі знаходити джерела існування.
Людський рід на першій стадії цивілізації являв собою нечисленне суспільстволюдей, що існують полюванням і рибним ловом, що уміють виготовляти тільки грубузброю і домашнє начиння, будувати, або копати собі житла, але вони ужеволодіють членороздільною мовою для вираження своїх потреб і знайомі з деякимиморальними ідеями, на яких ґрунтуються правила їхнього загального поводження, живучиокремими родинами, вони керуються загальноприйнятими звичаями, що заміняютьім'я закони і мають навіть нескладний спосіб правління.
Зрозуміло, що мінливість і труднощі боротьби за існування, крайнє стомлення інедвижний відпочинок, що чергувалися в силу необхідності, не дозволяли людинірозташовувати тим дозвіллям, при якому, працюючи думкою, він може збагачуватисвій розум новими ідеями. Задоволення потреб, що занадто залежить від випадку ічасу року, не могло служити досить сприятливим ґрунтом для народження кориснихформ промисловості, розвиток яких продовжувалося б безперервно; і кожнийобмежується удосконаленням своєї хитрості або спритності.
Таким чином, прогрес людського.роду повинний був бути тоді надзвичайноповільним, лише зрідка, і те в силу винятково сприятливих обставин, людствомогло зробити деякі кроки вперед. Тим часом джерела харчування — дичина, рибаабо плоди земні — поступово заміняються їжею, що доставляється тваринами, якихлюдина приручила, уміє зберігати і розмножувати, До скотарства даліприєднується примітивне землеробство; людина не задовольняється вже плодами аборослинами, що він знаходити, він навчається заготовляти з них запаси, сіяти аборозводити них навколо свого житла і сприяти їх виростанню, додаючи свою особиступрацю.
Первісне поняття власності, що обіймало продукти полювання, зброя, мережі,домашню начиння, розширюється поширюючи спочатку на череди і потім на землю, щолюдина розорала й обробляє. Після смерті глави будинку власність природнопереходити до його сімейства. У деяких виявляється надлишок їжі, що може бутизбережений. Коли достаток досить значний, воно народжує нові потреби, коли жвоно виражається тільки в одному предметі, тим часом, як в іншому відчуваєтьсянедолік, тоді, у силу необхідності, зароджується ідея обміну. З цього моментуморальні відносини між людьми ускладнюються і збільшуються. Велика безпека,більш забезпечений і більш постійне дозвілля дозволяють людині віддаватисясвоїм міркуванням, або, принаймні уважніше спостерігати навколишнє. Деякі, щокористуються статком, починають обмінювати частина свого надлишкам на працю ізавдяки цьому вони самі від праці звільняються. У такий спосіб створюється класлюдей, час яких але цілком поглинене фізичною працею і бажання яких не обмежуютьсяпредметами першої необхідності. Промисловість пробуджується; ремесла уже відоміпоширюються й удосконалюються; випадкові факти, що спостерігає тепер людину,уже більш досвідчений і більш уважний, сприяють винаходові нових ремесел;народонаселення збільшується в міру того, як добування засобів існування стаєменш небезпечним і менш залежним від випадку; землеробство, що найбільш здатнепрокормити згусле населення, поступово витісняє всі інші джерела існування.Землеробство ж сприяє подальшому розмноженню людей, а ця остання обставина усвою чергу прискорює прогрес; ідеї, що стали надбанням людства повідомляютьсяшвидше і вірніше усталюються в суспільстві, що стало більш осілим, більшзближеним, більш інтимним. Зоря освіти починає вже займатися; відмінністьлюдини від всіх інших видів тварин усе більш виявляється, і він не обмежуєтьсявже як останні, винятково удосконалюванням виду.
Більш розвиті, більш часті, більш складні відносини, що тоді встановлюються міжлюдьми, викликають потреба в засобах повідомлення своїх ідей відсутнім особам,увічнення пам'яті якої-небудь події з більшою точністю, чим дозволяє уснапередача, закріплення договорів більш вірним шляхом, чим підтвердженнясвідків..
Народжується потреба в закріпленні тих визнаних звичаїв, якими члени даногосуспільства керуються у своєму поводженні.
Таким чином, зародилася потреба в писемності, і вона була винайдена. Спочаткувона, очевидно, носила характер дійсного живопису, що потім перейшла в живописумовну, що зображує тільки характерні риси предметів. Згодом, у силу метафори,аналогічної тієї, котра вже практикувалася в розмовній мові зображенняфізичного предмета виражало відвернені ідеї. Походження цих знаків, як і слів,повинне було з часом забутися. Писемність стає мистецтвом символізуватиумовними знаками кожну ідею, кожне слово й у силу ця-кожна зміна ідей і слів.
КОНДОРСЕ
ІЗАРОДЖЕННЯ ТЕОРІЇ ПРОГРЕСУ
У числі найближчих попередників Конта і всьогонаступного розвитку створеної їм науки про порядок і прогрес людських суспільств, інакше говорячи, особливе в соціології, місце належить Кондорсе.Завдяки йому думка, виражена ще Паскалем про можливості бачити в спадкоємстві людських поколінь подоба єдиної людини, що вічно живе і постійно здобуває всі нові і нові зведення, знайшла реальне обґрунтування.Не випадковістю порозумівається той факт, що до останньої чверті XVIIIсторіччя жоден історик і політик не висловився в змісті визнання їмпоступального ходу людства. Про прогрес, власне кажучи, не заходитьмова ні в Аристотеля, ні в письменників середніх століть і епохиВідродження, ні в прямих попередників Кондорсе, у тому числі італійця Віко й автора «Духа законів» Монтеск'є. Політичні письменники древнього світу не раз зупинялися на думці про зміну форм правління, про замінумонархії пануванням деяких і, нарешті, усіх. Але вони не заперечували можливості зародження єдиновладдя в середовищі демократії і на змінуостанньої, тим більше, що ті ж явища не раз мали місце й у житті. Одинраз пройдений цикл політичних трансформацій міг повторитися знову. Можна тому говорити про навчання Аристотеля і Полібія в зв'язку з доктриною італійця Віко, _________________________________________________________________
(1) Cahen. Condorcet et la revolution. 1904., стор.528.
що затверджує «спіральний» розвитоклюдства, тобто проходження їм на відстані значних проміжків часу тих же форм організованого життя. Але відносити грецьких філософів-політиків до числа попередників Кондорсе і його теорії прогресу було б зовсім помилковим. Представлення про те, що законодавець одночасновводить у народі відповідні політичному укладові вдачі і звичаї, усякийвідступ від яких веде до упадку установ, тому що порушує відповідність між різними сторонами громадського життя, досить виразно виступає й уписьменників стародавності й в автора «Духа законів». Навчання останньогопро життєві принципи окремих форм політичного пристрою і про падіння їх узв'язку з перекручуванням цих принципів, на чому не раз наполягає Монтеск'є,малює його нам скоріше прихильником ідеї регресу людства, ніж поборникомдумки про його поступальний хід. А знайомство з недавно виданими дорожнімизамітками пояснює нам почасти джерело цього песимізму, показуючи, якскрізь, за винятком однієї тільки Англії, Монтеск'є знаходивпідтвердження висловленої їм думки, думки, що народи Європи прагнуть у лоно абсолютизму настільки ж нестримно, як ріки стікають у море. За Кондорсе залишається тому честь першого провісника ідеї прогресу людствав тісному зв'язку з розвитком знань. Цю думку він висловлює у творі, написаному уже після зробленого у Франції перевороту 1789 р., у розпалреволюції, і в таку хвилину, коли особисті переслідування, що загрожувалиa ,.) його життя, природно повинні були викликати в ньому песимістичневідношення до майбутнього. Він настільки проникнуть думкою про велич пережитих їм за останні роки подій, що вважає за можливе наполягати на беззупиності прогресу і на неухильному русі людства убік істини і щастя. До останнього часу думали, що при складанні свого«Ескізу історичної картини прогресу людського розуму» (таке буквальна назва його твору) Кондорсе, примушений ховатися в околицях Парижа від спрямованих проти нього переслідувань, не мав підруками ні книг, ні письмових заміток. По одному з новітніх його біографів - Cahen удалося з'ясувати на підставі рукописів, що вціліли в бібліотеці французького інституту, що задовго до того моменту, коли йомудовелося шукати притулку в г-жи Верне, автор «Прогресу людськогорозуму» вже став збирати необхідні матеріали для свого ескізу. У бібліотеці інституту зберігаються написані його рукою замітки про філософів стародавності, про різні відкриття, зроблених у різний часв області фізики, і всі ці мемуари по своїх розмірах не допускають думкипро складання їх вперше в тижні змушеного обставинами самітництва (1).Кондорсе тим легше було задатися думкою написати історіюпоступального розвитку людського розуму, що в званні секретаря академії наук йому задовго до революції довелося присвятити себе міжіншим складанню протягом 17 років, починая з 1773 року, ряду характеристик різноманітніших по своїх спеціальностях учених діячів Франції й інших країн Європи, що стояли в якому-небудь відношенні до французькогоінституту. Ці характеристики звалися «похвальних слів», але по своєму змісті більш відповідали
представленню про безсторонню оцінку праць людей, що стояли на чолі наукового руху в XVIII столітті. Щоб говорити з однаковим знанням справи не тільки про математиків і астрономів, але і про фізиків, зоологів, ботаніків, економістах, Кондорсе довелося розширити коло своїх знань, що спочатку зосереджувалися навколо математики, іпридбати в повному розумінні слова енциклопедичне утворення. Издание творів Вольтера, близькість до Тюрго, захист у печатці його економічноїполітики, нарешті, тісне спілкування з Даламбером і з іншими учасниками«Великої Енциклопедії», усе це, разом узяте, повинне було підготувати члена Конвенту й автора одного з проектів конституції 1793року до ролі родоначальника теорії прогресу. Безсумнівно, однак, що Кондорсераніше свого надходження під гостеприїмний дах, шо вкривав його відпереслідування г-жи Верне, не склав ще визначеного плану свого твору (1) Вінприбув у своє останнє житло на вулиці Servandoni без книг і яких-небудь паперів з побоювання перетворити в противному випадку увага на себе. Квартира його була опечатана і достати з неї що-небудь було неможливо.Але друзі, як Саре, Марко, Пинель і Буайе, які не раз навіщали його в будинку г-жи Верне, зрозуміло, користувалися цим випадком, щоб доставитийому відсутні книги. А особистий його секретар Карло, що взяв на себепереписку частини його рукопису, безсумнівно, мав можливість і зробити для нього необхідні виписки з книг (2). Кондорсе приступив до складаннясвого трактату на прохання дружини і повинний був для цьоговідкласти на час іншу почату їм роботу: «Виправдання свого поводження в Конвенті», він почав складання хронологічноїтаблиці найважливіших відкриттів і найважливіших історичних подій. Всюісторію людства він розділив потім на десять головних епох. Для кожної вінсклав потім дуже відвернений і теоретичний запис найважливіших задач, якіможуть спасти на думку дослідника, що бажає зобразити процесрозвитку за цей час людського розуму. У своїй сукупності ці досить стиснутінариси й утворили той «Ескіз», що вцілів до нас у повному виді. Але автор не мав наміру бути вдовольствованим ним. Він збирався додати до «Ескізу» більш детальну розробку окремих епох. Цієї сторони своєї задачі йому не удалося довести до кінця. Значення, яке Кондорсэ має для наступного ходу розвитку соціології, і зокремасоціальної динаміки, свого роду філософії історії, особливо різко виступає при зіставленні його поглядів з поглядами Конта по двох. Це виступає, говорить Cahen, з очевидністю при читанні заміток, що послужили йомуматеріалом при написанні його твору і збережених нині в числі рукописівнаціональної бібліотеки в Парижі (Nouvelles acquisitions № 4586). (2) Урукопису, що зберігається в бібліотеці інституту, «Ескізу прогресу людського розуму» легко пізнати руку Кардо, переписувачачастини твору. Найважливішим питанням стільки ж усієї наукової філософії, скільки і філософії суспільствознавства. У Кондорсе намічена вже такласифікація наук у порядку спільності явищ, що применшується, ними досліджуваних і зростаючої їхньої складності, що складає бути може саме міцне придбання, яке філософія зробила з моменту виходу у світла шеститомного трактату Конта. І в того ж Кондорсе, по всій імовірності під впливом Тюрго, складається вже представлення про те, щоріст людської думки складався в заміні науковими поясненнями явищ природи таких, у яких виступала готовність людини одухотворяти природу, приписуючи їй ті ж властивості, які належать людині, а потім шукати для її явищ життєвий принцип. Класифікація наук, пропонована Кондорсе,утримується в його друкованих трактатах (1). Навчання ж проспадкоємство антропоморфічних, метафізичних і наукових поясненьприроди вциліло в рукописах, у невиданому уривку, відтвореному Алангри в його недавньому творі про Кондорсе (2). Раніше Сен-Симона і раніше Конта,Кондорсе дуже ясно зрозумів тісний зв'язок, що існує між науками. Жодна зних, говорить він, не може бути охоплена в цілому ні у своїх принципах, ні вдеталях без допомоги інших, вони утворять із себе цілий ланцюг і роблять один одному взаємні послуги. При складанні своєї класифікації наук він керується одночасно й історичним спадкоємством у їхньому розвитку і, як він говорить, чисто практичними зручностями. У його схеміматематика передує астрономії, за якої випливає фізика, хімія, біологія, нарешті, науки моральні історія(філософія). Замінитеостанні терміном соціологія, відзначте спільність, що применшується, і зростаючу складність явищ у тільки що приведеній скелі, і вийдезнаменита класифікація Конта (3). Що стосується до думки Кондорсе на рахунок спадкоємства антропоморфічних, метафізичних інаукових пояснень природи і її явищ, то вона безсумнівно стоїть в найближчому відношенні з тими думками, які висловлені були Тюрго в йоговідомому «Міркуванні про всесвітню історію» (1). У цьому міркуванні Тюрго червоною ниткою проводить ту думку, що прогрес в області мислення виступає в заміні богословських тлумачень науковими. У проміжок між обома способами тлумачення явищ пояснення їм знаходили,говорить Тюрго, у якихось сутностях і властивостях, переданих абстрактними термінами, що, додає він, нічого не з'ясували. Це взародку- знаменитий закон трьох стадій Конта: стадії богословської,метафізичної і наукової. У Кондорсе разом з відтворенням основної точки зоруТюрго ми зустрічаємо і деякі особливості, характерні для людини, що шукалиприкласти не тільки метод точних наук, але зокрема метод математичний до питань суспільствознавства. Я думаю, пише Кондорсе в уривку, упершенадрукованому Алангри, що можна відзначити чотири епохи в розумінні людьми економії природи. У перший період люди дивилися на усіх у природі, як наістот, наділенених здатністю діяти і спонукувані тією же силою, що ісамі вони. Вони приписали душі всім найважливішим предметам природи і усіхвеликих феноменів матерії. Вони припустили існування в них ідей, бажань, намірів. Така космологія всіх диких націй. Люди переходять відзазначеного визнання до культу цих самих феноменів. Вони молять них, вонинамагаються схилити їх у свою користь. І з цього часу виникає релігія. Мизнаходимо цю космологію у всій її наготі в племен Америки. У творах древніхгреків вона вже піддалася значному перекручуванню… В другий період філософистали дивитися на релігію , як складену з двох частин: з матерії і життєвого принципу, що змінює матерію. Одні думали, що самий цей принципматеріальний і визнавали таким принципом один з чотирьох елементів (вогонь, повітря, земля і вода). Інші не ладь були вважати його розумним. Третіприпускали, що він властивий самої матерії. Згодом зроблений був ще крок вперед.Демокрит визнав забавним пояснювати все принципами, спосіб дії яких і саме існування залишалися невідомими. Він не побажав бачити в природі нічого, крім матерії, що перебувала в стані спокою або приведеної врух. Він припустив, що в природі немає інших причин, крім вічного і необхідногоруху. Епікурейці зіпсували цю думку Демокрита, що Декарт воскресив знову віншій тільки формі. Пифагор зупинився на більш щасливому рішенні. Зробивши відкриття ірраціональних чисел, він прийшов до висновку щодо існування нескінченності кількісних розходжень, зв'язаних між собою відносинами числа. Тому що природа постійна у своїх феноменах, і ця правильність особливо уражає нас у рухах небесних світил, то вінвивів звідси те положення, що хід їх визначається доступним обчисленнямзаконом. «Ця думка, говорить Кондорсе, була настільки піднесена інастільки випереджала його час, що після його смерті втратили дійсний зміст її, і Пифагора стали видавати за магика, що верили, що усірегулюється магічними властивостями чисел». На цьому місціобривається невиданий уривок. Він підтверджує те, що відомо нам з інших творівКондорсе, стільки ж з його академічних мов, скільки і з "Історичної картини прогресу людського розуму". У тому самомупохвальному слові, присвяченому пам'яті Д'аламбера, у якому мається відома фраза: «науки зв'язані між собою й у тих частинах, у яких вони зближаються, вони роблять один одному взаємні послуги»,Кондорсе наполягає на можливості безпосередньої допомоги від математики для рішення задач суспільствознавства. Згодом, в особливому трактаті,присвяченому обгрунтуванню того, що він називає соціальною математикою,він вважає можливим застосовувати арифметику, геометрію, алгебраїчний аналіз і теорію імовірностей до рішення таких, напр., питань, як визначення причин, що збільшують або зменшують смертність, причин,що обумовлюють собою подорожчання цін і т.д. і т.д. Конт строго засудитьтакі спроби, наполягаючи на тім, що суспільні явища занадто складні і математичний метод застосуємо тільки до найпростіших явищчисла і виміру. Якщо ми запитаємо себе, яке представлення Кондорсе зв'язував із прогресом, то ми повинні будемо дати на це питання наступнавідповідь: для Кондорсе прогрес є невпинним і необхіднимпоступальним ходом. Його не можна затримати надовго. Тим більше не можна _________________________________________________________________
(1) див. повне зібрання його творів, т. VI, стор. 222, т.1, стор. 439 і т. VII, стор. 428 і їв, і 467-469. (2) Allengry. Condorcet guide de la revolution 1904 р., стор. 782-783. (3) Ср. Allengry, стор.780-781.
(2) См. Discours sur l'hіstоіrе universelle.Oeuvres, изд. Гильомена, стор. 9.
повернути назад людство д пройдених уже них стадіямрозвитку. Можна тільки на час сповільнити самий хід поступального руху суспільства. Воно властиво всім народам, але у відомі моменти воно з особливою опуклістю виступає в одного з них зокрема, це- свого роду обраний народ, що йде на чолі всіх інших. У якому ж напрямку відбувається цей поступальний рух? Прогрес відповідає Кондорсе, є нестримна тенденція, що захоплює окремих індивідів і цілі народи убікістини і щастя. Він думає, що не можна передбачати і межі розвитку.Природа, говорить він у протиріч тому, що було відзначено ще Галлем і цілком розвите Контом, не поставила ніяких границь удосконаленню людських здібностей; воно не обмежено нічим, крім існування тієї планети,на яку кинула
нас природа. Закон прогресу однаково керує, на думку Кондорсе, тваринами, людьми і людськими суспільствами: золоте століття не за нами, а перед нами (дивися Esquisse, стор. 13 і272). Прогрес малюється уяві Кондорсе подобою ланцюга, неприривного ітого, що дозволяє дивитися на кожен пережитий момент, як на залежний від усіх попередніх і як впливає на всі моменти. Щоб установити цей ланцюг, необхідно, думає він, звернутися до історичного методу, тобто До послідовного спостереження людських суспільств у різні епохи, ними пройдені (1). У такий спосіб ми познайомимося зпорядком, у якому відбуваються зміни, і з впливом, яке кожен даний моментуробить на наступний за ним у часі, ми в стані будемо вказати в тихзмінах, які відбулися в людстві протягом століть, той шлях, по якому воно йде у своєму розвитку, переслідуючи дві мети: істину і щастя.Спостереження над минулим і сьогоденням людиною викликають думка і про засоби, якими можна забезпечити і прискорити настання нових удосконалень, згодних з його природою. Отже для Кондорсе, як згодом для Конта, є істиною відоме твердженняЛейбница-«сьогодення несе на собі тягар минулого і чревате майбутнім», іншими словами, усім їм ясно, що відповідь на питанняпро тім напрямку, у якому буде розвиватися людство, здатно датилише знання якпройденних їм стадій, так і пережитої нині. Але тоді як для Конта всі пророкування майбутнього на підставі минулого і сьогоденняповинні піддатися ще дедуктивній перевірці, що відправляється від вивченняпсихо-физической природи людини, Кондорсэ ні слова не говорить про такуперевірку, а це має наслідком те, що для нього прогрес не зупиняється передствореною самою природою границею панування пристрастей над розумом. Кондорсе — сучасник Руссо і не цілком позбувся від впливу, яке на всіх «людей революції» мало навчання «Суспільногодоговору» і «Эмиля». Він такий же оптиміст, як і Руссо; він вірити в досконалість людської природи, раз вона не зіпсована дурнимвихованням, подібно Руссо, вона також не бачить іншого засобу розгадати,які були початкові стадії в історії людства, як відправляючись від теоретичних спостережень над розвитком наших розумових і моральних здібностей. Таким шляхом він приходить до побудови системи первісних порядків. Усі те, що в наші дні обіймається поняттям філософії історії,або первісної соціології, для нього не існує. Йому далека всяка спробавідновити найдавніше минуле на підставі його переживань у сьогоденні йаналогії з побутом дикунів. Він міркує з цих питань точнісінько так, як це робить Руссо у своєму трактаті: «Про причини, що породили нерівністьміж людьми». За прикладом Паскаля, що пропонуваврозглядати. людство, як єдиного індивіда, що вічно здобуває нові пізнання, Кондорсе у своєму історичному нарисі орудує не стільки методомпорівняльно-історичним, скільки історичним у тісному змісті слова. Два народи - один у стародавності, іншої в новий час — ставляться їм на чоліпоступального руху людства: греки і французи; він стежити за їхрозвитком, відзначає подібні, але менш опукло виступаючі явища в житті інших народів і країн; у такий спосіб він будує свої висновки на досить обмеженому й однобічному матеріалі. Одна революція, думає він, дозволилафранцузькому народові плекати надію, що він зіграє в майбутньому ту ж роль керівника людства, яка в минулому випала в долю древнім грекам. «Природа країни і збіг обставин дозволяють сподіватися навиконання ними такої славної місії, але не станемо заглядати в те, що ховає від нас ще невірне майбутнє». Ці рядки, накидані Кондорсе в самий розпал спрямованих на нього якобінцями переслідувань, учеканні неминучої страти і за кілька тижнів до смерті, говорять про тім настрої, у якому написаний був весь «Ескіз». Вони доводять, як неможна краще, здатність Кондорсе звільнятися від усяких тимчасових іособистих настроїв. Усе його міркування перейняте думкою пронеобхідність у «науках моральних», як і у фізичних, будувати висновки на спостереженнях. Ця ж думка знайшла вираження собі ще раніше, у 1782 році, у мові, вимовленої ними з нагоди прийому його у французькуакадемію. Для Кондорсе історія, пропонована як метод для побудови науки про прогрес людства, не є одним переліком найважливішихполітичних подій, розповіддю про життя правителів, про війни і союзи; видавець Вольтера, подібно своєму другові і вчителеві, у минулому народів масовими явищами, розвитком удач, правових представлень, політичних порядків, наукових і художніх теорій. І в цьому відношенні Кондорсе є прямим попередником Конта. Але він розходиться з ним радикально воцінці минулого. Конт, подібно Гегелю, схильний був думати, що все існуюче мало і має достатню підставу, а тому розумно; Кондорсе же, що випробував на собі вплив революційної доктрини, не міг віднестися інакше, якнегативно, до скасованих революцією середньовічним порядкам, з їхнім двовладдям папи й імператора, з їхнім розчленовуваннямсуспільства на станові шари, з їхнім звертанням маси населення впідневільних трудівників, винагороджувапогано землею. Читаючи його, легко засумніватися в тім, щоб прогрес, дійсно, був невпинним ростом людства; він не оцінює належним образом великого значення християнства в розвитку ідеї рівності людей насамперед перед Богом, а потім і перед поставленими ними владою, приватнимиі публічними. Слова апостола Павла: «Немає більш ні раба, нідобродії, ні чоловічої статі, ні жіночої, бо всі єдині в Христі Ісусі», виражають лише першу половину євангельського завіту, друга ж йогополовина - рівність цивільна — здійснена була багато сторіч пізнішепередовими сектами протестантизму, що принесли і ідею рівності вХристі і на земні відносини. Не розуміє Кондорсе і всього суспільного й економічного укладу середніх століть, зокрема їхньої феодальноїсистеми. Він не бачить того, що ця система побудована на договірномупочатку, що вона вперше заміняє насильство угодою, звертаючи скорених не в безправних рабів, а в співвласників з підкорювачами, забезпечуючи втакий спосіб усім класам суспільства визначене відношення до землі івідшкодовуючи них за працю і службу майновими вигодами, правомкористування помісної землею. Для Кондорсе, як і для енциклопедистів, середні століття-епоха варварства, насильства імарновірства в якій дороговказною зіркою є одна лише арабська наука, що продовжувала справу грецької. Але якщо середні століття укладають у собі тільки дві сторони, те чи не вірніше триматися тієї філософії історії, яку проповідував Віко, що затверджувавнеобхідність назадніх рухів Конта відзначити цю негативну сторону вісторико-філософських побудовах того, хто, за його словами, був для нього «духівником». У творах Де-местра, у його розумінні великого значення папства і середньовічної системи двовладдя світського і духовного меча, він знайде керівну нитку і необхідний матеріал для виправленнядопущеної Кондорсе помилки. Середні століття вперше представлені будуть ім'яв тому світлі, який раніше був доступний розумінню одних католицькихписьменників. Він покаже, що в ці сторіччя поступальний хід людства неприпинився, що в цей саме час сталося те відокремлення світської ідуховної влади в особі папи й імператора, якого ми не знаходимо ні втеократиях древнього Сходу, ні в Афінах, ні в Римі, де, як відомо, державні сановники були призвані до відправлення функцій, тісно зв'язаних з релігією (1).
Але якщо Кондорсе не завжди справедливий стосовно минулого, то, з іншогобоку, його надії на майбутнє носять у значній мірі характер утопії, тому що він не звертає уваги на ті межі, які ставить удосконаленню нашого життя обмеженість людської природи; він допускає, наприклад, можливість зникнення в людях самого представлення про те, що приватнийінтерес розходиться з загальним, і пророкує настання таких порядків, при яких любов до ближнього буде настільки ж інтенсивна, як і до самогосебе. «Досить імовірно, пише він, що настане час, коли пристрасті й особисті потяги не будуть робити на керівні нашої волею судженнявеликого впливу, чим те, яке вони мають нині на утворення наших наукових думок. Дії, що суперечать чужому праву, стануть настількиж фізично, неможливими, як холоднокровно чинене насильство немислиме вже в наш час для більшості людей, усі народи будуть жити вповній згоді, і війна зникне з удач. Турбота про ближні і любові до людства заступлять місце релігії». Подібно Конту Кондорсе додає керівну роль у цьому перевороті успіхам мислення і діяльності вчених.Завдяки ім'я, пророкує він, піде об'єднання всіх наук і створена буде їхнязагальна філософія, філософія наукова в точному змісті слова. Совість вчених буде завідувати поступальним ходом знання, а тому що з ним тісно зв'язане удосконалення вдач і ріст загального щастя, то від них же буде (1) Варто згадати тільки роль, яку афінське право визнає за архонтом- базилевсом, а римське за pontifex maximus у справах церковных.залежати його здійснення в дійсності. Кондорсе думає у своємуоптимізмі, що не тільки усі відсталий нації піднімуться до тієї ж ступінірозвитку, на який стояти Франція або Сполучені Штати Америки, але що ісам людський рід буде значно удосконалений. Це відбудеться, по-перше, завдяки науковим відкриттям і застосуванням техніки, по-друге - через успіхиморальності і, нарешті, по-третє, як наслідку дійсного поліпшення нашихрозумових, моральних і навіть фізичних здібностей. Але це може бути досягнуто тільки під умовою зміцнення рівності народів і приватних осіб між собою, а для цього необхідно скасувати, по-перше, нерівність багатств,по-друге, нерівність, породжувана законами спадкування, по-третє, нерівність знань, відкривши з цією метою усім рівний доступ доутворення. Якщо, з одного боку, ці міри повинні бути визнані практично здійсненними і зводяться зрештою до скасування приватної власності і спадщини і до створення дарового й обов'язковогонавчання, то, з іншої, не можна не визнати перебільшеної надію Кондорсе, що від удосконалення суспільних умов піде зміна і сама природалюдини.
Висновок
ЖанАнтуан Кондорсе (1743-1794) є найбільш яскравим представником французькоїфілософії історії після Вольтера і Руссо. Основна праця Кондорсе “Історичнакартина прогресу людського розуму” проникнута ідеєю прогресу. На його думку,розвиток людства — це процес, що протікає під впливом причинних взаємозв'язків.Він досить різко засуджує релігію і піднімає розум людини. Саме розум,затверджує філософ, є рушійною силою людського прогресу. Не утратило свогозначення обґрунтування філософії історії, дане Кондорсе, і для нашого часу.“Для історії окремих осіб, — писав учений, — досить зібрати факти, але історіямаси людей може спиратися тільки на спостереження; щоб них вибрати, щоб уловитиїхні істотні риси, потрібні вже знання і майже стільки ж філософськогоутворення, як для того, щоб їхній уміло використовувати”. Кондорсе рішучевиступав за республіканський лад на основі приватної власності. Він твердовірив у можливості і здатності людства, йти по шляху прогресу. Учений писав:“Hаши надії на поліпшення стану людського роду в майбутньому можуть бути зведенідо трьох важливих положень: знищення нерівності між націями, прогрес рівностіміж різними класами того ж народу, нарешті, дійсне удосконалювання людини”. Усвоїх надіях учений виходив з необмежених, по його поглядах, здібностей людинидо безмежного удосконалювання, порукою чому є його розум.Жану Антуану Кондорсе(1743-1794) – належить широка і струнка концепція всесвітньо-історичногопроцесу. У «Нарисі історичної картини прогресу людського духу» (1794)він намагається простежити загальний хід розумового розвитку людства. Уже назорі історії, думає він, з'явилися люди, що взяли у свої руки виконаннярелігійних і політичних функцій, що володіють і релігійними таємницями, іпозитивними знаннями. Кондорсе проникливо угадав у первісному суспільстві, тодіще мало відомому, дійсне існування керівників, що сполучать у своїй діяльностірізні суспільні й ідеологічні функції. Заслуговує на увагу і думка його просинкретичне переплетення первісних вірувань з позитивними знаннями.
Література
1. Жан АнтуанКондорсе” Ескіз історичноїкартини прогресу розуму людського”
2. Cahen. Condorcet et la revolution. 1904., стор. 528.
3. http://liberte.newmail.ru/Books/Condorcet-0.html
4. М.Ковалевский „КОНДОРСЕ І ЗАРОДЖЕННЯ ТЕОРІЇ ПРОГРЕСУ”
5. www.krugosvet.ru/articles/06/1000653/1000653a1.htm
(biography)
6. http://www.dvgups.ru/METDOC/CGU/FILOSOF/FILOSOF/PRAKTIK/PR14.HTM
7. Портрет на с.2: hp.iitp.ru/win/13/1375.htm