Зміст
Вступ
1. Історія синтоїзму, як релігії японців
2. Храми та духовенство синтоїстів
3. Синтоїзм як відбиття національноїспецифіки японців
4. Історія злиття синтоїзму йбуддизму і його роль у формуванні японського менталітету
Висновки
Література
Вступ
Назва релігії“синто” складається із двох ієрогліфів: “син” й “те”. Перший переводитися як“божество” і читається ще як — “камі”, а другий означає “шлях”. Таким чином,дослівний переклад “синто” — “шлях богів”. Синто – язичницька релігія. Основуїї становить культ предків і поклоніння силам природи. Синто — національнарелігія, адресована тільки японцям. Вона виникла в результаті об’єднаннявірувань, розповсюджених в окремих місцевостях Японії, навколо культу, що склавсяв центральній провінції Ямато й пов’язаний з божествами — предкамиімператорського дому.
У синтозбереглися й продовжують жити найдавніші форми вірувань, такі, як магія,тотемізм, фетишизм. На відміну від багатьох інших релігій синто не може назватисвого конкретного засновника — людину або божество. У цій релігії відсутнічіткі розходження між людьми й камі. Люди, згідно синто, відбулисябезпосередньо від камі, живуть в одному світі з камі й можуть переходити врозряд камі після смерті, тому синто не обіцяє порятунку в якомусь іншомусвіті, а ідеалом уважає гармонічне існування людини з навколишнім світом, удуховному середовищі.
Ще однієюособливістю синто є безліч ритуалів, що збереглися практично без змін протягомстоліть. У цей час догматика синто займає в порівнянні з ритуалом доситьнезначне місце. На початку в синто не було ніяких догм. Згодом під впливомзапозичених з континенту релігійних вчень окремі священнослужителі намагалисястворити догмати. Однак у результаті виник лише синтез буддійських, даоських і конфуціанськихідей. Вони існували незалежно від релігії синто, основним змістом якої дотеперзалишаються обряди.
На відміну відінших релігій синто не містить моральних установок. Місце подань про добро йзло тут займають поняття чистого й нечистого. Якщо людина “ нечиста ”, зробилащось неналежне, вона повинна пройти через ритуал очищення. Дійсним гріхом синтовважається порушення світового порядку — цумі, і за подібний гріх людині прийдетьсяплатити після смерті. Він відправляється в Країну Мороку й там веде тяжкеіснування в оточенні злих духів. Але розвиненого вчення про загробний світ,пекло, рай або Страшний Суд у синто немає. Смерть розглядається як неминучезагасання життєвих сил, які потім відроджуються знову. Синтоїстська релігіявчить, що душі померлих перебувають десь неподалік і нічим не відгороджені від світулюдей. Для послідовника синто всі основні події відбуваються в цьому світі, щорозглядається як кращий з світів.
Від прихильникацієї релігії не потрібно щоденних молитов і частих відвідувань храму. Цілкомдостатньо участі в храмових святах і виконання традиційних обрядів пов'язаних зважливими подіями життя. Тому самі японці нерідко сприймають синто яксукупність національних звичаїв і традицій. У принципі ніщо не заважає синтоїстувисповідати іншу релігію або навіть вважати себе атеїстом. І все-таки виконанняобрядів синто невіддільно від повсякденного життя японця з моменту йогонародження до самої смерті, просто здебільшого обряди не розглядаються як прояврелігійності.
1. Історіясинтоїзму, як релігії японців
Перетвореннявірувань окремих племен і родів у єдину релігію, що одержала назву “синто”,тісно пов’язане з історією утворення ранньої держави на території Японії. Владанад країною поступово зосереджувалась в руках правителів центральної областіЯмато. Тоді ж починається оформлятися культ Аматерасу як верховного божества — прародительки й покровительки імператорського дому. Божества інших кланів, щопідкорилися клану Ямато, займали більше низьке положення, відбувся поділ нанебесних і земних божеств. Так були зроблені перші кроки в напрямку створенні єдиногопантеону синто.
Звід законів“Тайхорё” (702 р.) закріпив перетворення другої половини VII в., у результатіяких була створена централізована держава китайського типу. Одним знововведень, відбитим в “Тайхорё”, була установа спеціального органу по керуваннюсправами земних і небесних божеств за назвою “дзингикан”, якому належало першемісце в адміністративній системі Ямато. У його функції входили контроль надвеликими святилищами й організація релігійних церемоній за участю імператора.Був установлений перелік загальнодержавних синтоїстських свят.
На початку VIIIв. міфи, пов'язані з божествами знатних пологів, за вказівкою уряду булизведені воєдино в “Кодзики” й “Нихонги”. Їхні укладачі внесли деякі зміни вяпонські сказання й легенди з метою зміцнення влади правлячої династії йнаціонального об'єднання.
Ще одним важливимджерелом, що свідчить про систематизацію культу й ритуалу синто в епохураннього середньовіччя, є “Єнгисики”. Перші десять сувоїв “Єнгисики” містятьопису основних церемоній синто, тексти молитов – норито, списки імен богів похрамах, переліки церемоніальних предметів, порядок підготовки жертвоприносин йінші необхідні елементи культу.
В 1081 р. був затвердженийсписок головних синтоїстських святилищ, що одержували підтримку безпосередньовід імператорського дому. Храми підрозділялися на три групи. До першогоставилися сім головних святилищ, які були тісно пов'язані з імператорськимбудинком. У другу групу входили також сім святилищ, що мають історичне йміфологічне значення. Останню становили вісім храмів, які були пов'язані збуддизмом, божествами основних кланів, місцевими культами й ритуаламивикликання дощу.
На процесстановлення синто як єдиної релігії помітний вплив зробив буддизм. Ця релігіяприйшла в Японію з континенту в другій половині VI в. і швидко завоювалапопулярність у середовищі придворної аристократії. Сама назва “синто”з'явилося, щоб відрізнити культ місцевих божеств від іноземної культури. Владивсіляко сприяли безконфліктному існуванню цих двох релігій. У відмінності відсинто, основу якого становила обрядовість, буддизм був зосереджений навнутрішньому світі людини. Тому їхнє зближення відбувалося шляхом взаємногодоповнення. Спочатку камі були оголошені заступниками буддизму, потім деякі зних стали ототожнюватися з буддійськими святими. Нарешті затвердилося поданняпро те, що камі, як й інші істоти, мають потребу в порятунку за допомогоюбуддійського вчення. На території синтоїстських храмів споруджувалисябуддійські каплиці, практикувалося читання буддійських сутр безпосередньо передвівтарями синтоїстських святилищ.
Практично всі синтоїстськіхрами відправляли змішаний синто-буддійський культ. Виключення становили лишедва головних святилища Ідзумо й Ісє. В IX-XI ст. буддизм стає офіційноюрелігією Японії. До цього часу імператор уже втратив реальну владу, що захопилипредставники аристократичного роду Фудзивара й буддійське духівництво. Потім вXII в. на зміну аристократичному правлінню прийшла система військово-феодальноїдиктатури на чолі із сьогуном – правителем, у руках якого фактично булазосереджена вся влада в країні. За політично безправним імператором збереглосяположення верховного священнослужителя, що відправляє синтоїстські обряди.
Вплив буддизмувідчувалося у всьому. У синтоїстських святилищах з'явилися зображення божеств,ритуальні предмети й деталі архітектури, запозичені з буддизму поповнивсяпантеон божеств, виникли нові свята. Чималу роль зіграв буддизм у формуванніідеології синто. Синтоїстське духівництво мало потребу в посилення своїхпозицій в умовах повного панування буддизму. Це спонукало до створення власнихдоктрин. Однак і тут не обійшлося без елементів буддизму й китайськоїфілософії, що стали невід'ємною частиною японської культури. Спроби побудовидогматів національної релігії вживали людьми, у свідомість яких буддизм пустилаглибокі коріння. Так в XII-XIV ст. виник трохи напрвлень синто, що приділялиувагу теоретичним питанням.
У храмах,присвячених божествам — заступникам місцевостей, де розташовувалися центрибуддійських шкіл Тэндай і Сингон, виникли змішані синто-буддійські вченнясанно-синто й ребу-синто, які розглядали синтоїстські божества як проявкосмічного будди Вайрочани, що пронизує весь всесвіт. Жерцями одного із храмуИсє було створено Исє-синто. Їхні погляди викладені в “Синто гобусі”. Основні синтоїстськібожества, що раніше мали якісь особисті риси в теорії Ісє-синто витлумачувалисяяк властивості й сторони єдиної реальності.
Контакт ізбуддизмом сприяв переходу синто від анімізму до Пантеїзму. Серце людини булооголошено єдиним з камі. Ця єдність установлювалася в ході обрядів очищення.Щоб жити в гармонії з камі, згідно Ісє-синто, серце повинне правильним, тобтосприймати навколишнє такої, яке воно є в дійсності, без перекручувань. Задопомогою очищення сердце-камі звільняється від усього стороннього й стаєподібним до дзеркала. Маючи таке божественне серце, людина живе в радості, акраїна перебуває спокої.
До цього напрямкупримикає також навчання мудреця Китабатакє Тикафуса(1293-1354), що написавтрактат «Дзино сетоки» («Запис справжнього родоводу божественних імператорів»).Йому ж належить вчення про імператорські регалії — дзеркалі, яшмових підвіскахі мечі, у яких втілилися божественні чесноти правдивості, милосердя й мудрості.Духівництво будинку Есіда, протягом багатьох поколінь служивше культу клановихбожеств роду Фудзивара, заснувало плин Есида-синто. Найбільш відомим йогопредставником є Есида Канєтомо (1435-1511), якому належить трактат «Юіцу синтомэйхоесю» («Збори основних великих принципів єдино правильного синто»). Камі внавчанні Есіда Канєтомо стали розумітися як єдина божественна субстанція,вільно й мимовільно розвертається у всесвіті й така що виявляє різні своїсторони, проявляючись у різноманітних формах. Світобудова представляється в Исє-синтой Есіда-синто у вигляді трьох сил — Неба, Землі й Людини, єдиних у своїйоснові. І Китабатакє Тикафуса, і Есида Канэтомо ставили синто вище інших вчень,які, на їхню думку, служили лише для прояснення принципів синто. Пануваннябуддизму як державної релігії Японії тривало аж до 1868 р. Однак в окреміперіоди історії, коли виникала погроза єдності нації, роль синто зростала. Цевідбулося, наприклад, в XIII в., коли Японії загрожувало монгольську навалу.Посилення позицій синто в релігійному житті країни почалося після її об'єднаннявійськовим диктатором Токугавой Іэясу в 1603 р. Він поклав кінець триваломуперіоду феодальної роздробленості. Відродження міфу про безперервність царськоїдинастії сприяло зміцненню цілісності держави. При цьому вважалося, щоімператори передоручали владу правителям з будинку Токугава. НаприкінціXVII-XVIII в. система військово-феодальної диктатури вичерпала свої історичніможливості, і назріла необхідність змін у суспільстві. Прихильники перетвореньвиступили під гаслом відновлення законної влади імператора. Синтоїстськітеоретики одержали новий імпульс для розвитку імператорського міфу. Багато хтоз них були прихильниками конфуціанського вчення, що стало популярним у Японії вперіод правління дому Токугава. Формування догматики синто тепер відбувалосяшляхом з'єднання синтоїстської міфології й конфуціанських етичних принципів, щовиражалися в підпорядкування вищестоящим і шанобливості. Розробкою синтоїстськойдоктрини займалася в той час й “школа національної науки”- ще один ідейний напрямоксинтоїзму. Її послідовники призивали до відродження основ релігії синто,викладених в «Кодзики» й «Нихонги». Ослаблення впливу імператорського дворупредставники цієї школи зв'язували із впливом іноземних навчань — буддизму йконфуціанства. У результаті діяльності всіх цих шкіл з’явився цілий комплекснових ідей, що згодом одержав назву кокутай. Основні положення нового навчаннякокутай можна звести до наступного: небесні боги продовжують жити у всіхяпонцях і діяти через них. Цим визначаються такі особливі якості японськогонароду, як відданість підданих своєму правителеві й синівська шанобливість.Імператор — живе втілення богині Аматерасу — шанується нарівні з богами. Японіярозглядається як держава-родина, у якому імператор і піддані зв'язані родиннимиузами й взаємною любов'ю. Безперервність імператорської династії, божественнийдух японського народу визначають особливе призначення Японії й перевага її надіншими країнами.
Якийсь час синтобуло державною релігією Японії. В 1882 р. уряд країни проголосив волювіросповідання. При цьому державне синто зберегло за собою статус офіційногоритуалу й ідеології. Навчання про національну винятковість відтепер сталообов'язковим для викладання у всіх навчальних закладах Японії. Повсюдно бувуведений ритуал поклоніння імператорові. З'явився цілий ряд нових офіційнихсвят, таких, як День вступу імператора Дзимму на престол, День народженняправлячого імператора, День зішестя на землю божественного онука Ниниги, Деньпам'яті імператора Комєй — батька правлячого імператора, День пам'ятіімператора Дзимму. З нагоди свят у всіх школах виконувався обряд поклонінняпортретам імператора й імператриці, що супроводжувалася співом національногогімну. У роки японо-китайської (1894-1895 р.) і російсько-японської (1904-1905 р.)війн державне синто стало ідеологією мілітаризму. Загиблі японські солдатиоголошувалися камі; у їхню честь будувалися нові храми. На початку 30-х рр. XXв., із приходом до влади в країні ультра націоналістичних і фашистськихугруповань, офіційне синто сприяло зміцненню агресивної політики держави.Релігійну основу мали заклики до створення східноазійської сфери спільногопроцвітання на чолі з Японією. Після поразки Японії в Другій світовій війнідержавне синто було скасовано й всі пов'язані з ним установи ліквідовані.Окупаційні влади заборонили державне фінансування синто, а також викладанняйого в навчальних закладах країни. Імператор перестав бути для Японців живимбогом і первосвящеником. Однак, відповідно до нової конституції 1947 р., вінзалишався символом держави і єдності народу. Участь імператора в синтоїстськихобрядах стало вважатися справою його особистих переконань. Після відділеннярелігії від держави храми державного синто втратили привілейоване положення.Збереглися тільки форми синто, не пов'язані з державним культом, а саме храмовесинто й синтоїстські секти. Останні запозичили обрядовість із храмового синто,але при цьому мали свої власні догми й пантеони божеств. Отже, синто сталооднієї з релігій Японії поряд з буддизмом і християнством. Таке положення існуєй донині.
2.Храми та духовенство синтоїстів
Унаш час у Японії налічується близько 80 тис. синтоїстських храмів. Більшість ізних присвячено культу одного камі. Разом з тим існують храми, у яких шануютьсядекілька камі одночасно, наприклад, кілька духів сусідніх гір, або духи всіхзагиблих під час війн солдат, або духи всіх членів якого-небудь прославленогороду. Особливо відвідувані храми, божества яких захищають в тому або іншому виділюдської діяльності або допомагають у певні моменти життя. Є камі, що сприяютьуспіху службової кар’єри, що допомагають здавати іспити, що охороняють відпограбувань, катастроф, пожеж. У сільській місцевості в синтоїстськихсвятилищах богів просять про багаті врожаї й рясні дощі.
Звичайнохрам розташований у мальовничій місцевості, де дбайливо зберігається природнийландшафт: у парках, у джерел рік, підніжжя гір. Зустрічаються храми, яківзагалі не мають яких-небудь спеціальних будівель. До їхнього числа входятьхрами Оомива в префектурі Нара й Канасана в префектурі Сайтама. Вони являютьсобою обгороджені ділянки, що вважаються священними місцями. Це, як правило,прямокутна площадка, покрита галькою, обкладена каменями й оточена солом'янимджгутом, що з'єднує чотири кутових стовпи. У середині такого священного місцяперебуває або камінь — івасака, або стовп, або дерево — химороги. На це місцепід час церемонії призивається божество. Подібні святилища існували й у далекійдавнині.
Звичайнийсинтоїстський храмовий комплекс складається із двох і більше будинків. Основнабудова, призначена для камі, зветься хондєн, а зал для що моляться йменується хайдэн.В основному приміщенні перебуває синтай — тіло камі. Уважається, що саме в синтайвселяється душа камі. Тілом камі можуть виявитися камінь, гілка дерева,дзеркало, меч або дерев'яна табличка, на якій написане ім'я даного камі. Японцідумають, що душа камі невичерпна, тому вона може жити в цілому ряді святилищ.Наприклад, безліч храмів по всій країні присвячено богові рису Інари, боговівійни Хатиману, душам загиблих воїнів. Синтай зберігається у внутрішнімприміщенні хондєн і схований від очей віруючих.
Навітьколи під час церемоній відкриваються двері вівтаря, місце, де перебуває синтай,залишається запнутим фіранкою. У випадку коли об'єктом поклоніння є дух гориабо священного гаю, хондєн може взагалі не бути. Про святість даної територіїнагадує симєнава — товстий джгут, сплетений з рисової соломи, зі звисаючимикистями й смужками паперу. Взагалі таким джгутом відзначають всі місця, депостійно присутні або можуть з'являтися камі. Крім того, священна територіяможе бути обнесена огорожею з дерев'яних планок, що називається мидзугакі або арагаки.Перед входом на територію хондєн завжди є дерев'яне спорудження, схоже наворота, — торін. Воно нагадує про те, як богиня Аматерасу вкрилася в небесномутроті й наступила тьма. Щоб змусити богиню вийти зі свого притулку, інші богипоставили перед входом у грот сідало й посадили на нього півнів. Це сідало йз'явився прообразом сучасних торі. Звичайно торі до входу в головний храмовийбудинок веде гравієва доріжка, уздовж якого кам'яні тла. Між торі й хондєнустановлені спеціальні басейни з водою ритуального обмивання рота й рукінструкція основної будови храмового комплексу може мати кілька варіантів.Найбільше проархитектурні стилі — сумієсі й отори. Будинок, виконаний в одномуз них, побудовано із грубого дерева з необдертою корою й має чотирикутну форму.Його двосхилий дах — киридзума — підтримується більшими круглими кутовимистовпами й покритий корою японського кипариса. У довгій стіні будови також євід трьох до п'яти стовпів, подібних кутовим. На двох кінцях гребеня дахивстановлені хрестоподібні спорудження — тиги. Крім того, поверх гребеня даху повсій його довжині закріплено кілька поперечних коротких колод- кацуоги. Убудинок ведуть сходи, оскільки його підлога піднята над землею. Часто до входупристроюється веранда.
Ухрамах, побудованих в архітектурному стилі нагарє, скат даху з боку верандиподовжений й утворить навіс. У храмів, присвячених богові війни Хатимануприміщення для віруючих примикає до головного храмового будинку. У цьомувипадку карнизи дахів обох будівель з'єднуються.
Першіпостійні синтоїстські святилища з'явилися ще в VI в.н.е., але як вонивиглядали, невідомо, тому що в Японії існує традиція перебудовувати й обновлятихрами. Вона пов'язана з поданням про постійне відновлення й відродження життя.Дотепер храми Исє реконструюються кожні двадцять років. Раніше це булозвичайним явищем для всіх храмів.
Усерединібільшості храмів немає зображень богів. У традиції синто це не прийнято. Частобільші храми прикрашаються зображеннями тварин, які так чи інакше асоціюютьсяіз шанованим божеством.
Священики синтоїстськиххрамів називаються каннуси – хазяїн камі. Аж до середини XIX в. всі посади,пов'язані з відправленням синтоїстського культу, були спадкоємні й передавалисявід батька до старшого сина. Так виникли цілі клани священнослужителів – сякє.Найбільш відомі з них: Накатомі, Имбє, Вуса, Камо, Сирокава, Ісида. У різніперіоди історії існувала безліч спеціальних назв рангів і титулів духівництва.у цей час адміністративні глави храмів звуться гудзи, священики другого йтретього рангів іменуються відповідно нэги й гонєги. у більших храмах може бутитрохи каннуси, у той час як ряд маленьких храмів може обслуговувати один.Священнослужителі невеликих місцевих храмів можуть виконувати свої обов'язки посумісництву з якою-небудь іншою роботою. У великих храмах крім священиків єтакож музиканти, танцівники. Найбільш важливі обряди в імператорському храмі Исєдотепер очолює сам імператор. Підготовкою священнослужителів синто займаютьсядва синтоїстських університети: Кокугакуін у Токіо й Кагаккан в Исэ.
Одіяння каннусискладається з білого кімоно, білої або кольорової плісированої спідниці йчорної шапочки. Поза храмом вони носять звичайний одяг.
Щоб помолитисябогам синто, японцеві зовсім не обов'язково йти в храм. У будинках деяких японцівдотепер є домашні вівтарі – камидана. Такий вівтар являє собою палички, якізвичайно висять над дверима кімнати для гостей. На палички кладуть талісмани,які купують у храмах, або таблички з іменами божеств. Часто споруджуютьтимчасові домашні вівтарі для прийому парфумів предків або тосигами – божества,що приходять у Новий рік. Камидана прикрашається гілками сосни або священногодерева сакаки. Уважається, що вони залучають божеств. На вівтар поміщаютьпідношення — рисові коржі й саке. Під час молитви віруючий стає перед вівтаремі ляскає кілька разів у долоні, щоб привернути увагу духу, потім про себеспілкується з ним. Уголос вимовляти молитви може тільки священик.
3.Синтоїзм яквідбиття національної специфіки японців
Як ужеговорилося, «Синто — велика релігія, що органічно включає в себе всі іншівірування, які мають велике розповсюджені на території Японії. Сетоку Тайсипорівнював синтоїзм із коріннями дерева, конфуціанство — зі стовбуром і гілками,буддизм — із квітами, говорячи цим, що якщо іноземні релігії й змогли вплинутина розум і почуття японців, то синтоїзм — це незмінна душа й сутність країни.
Культ синтоїзму, як національна релігія, склався вже в стародавності,на основі релігійних первісних поданнях японців. Тому, цілком природно, що всинто відсутня яка-небудь стругаючи система, у ньому немає догм і строгих форммолитов. Справжня сутність синтоїзму проявляється не в книгах, не в обрядах, нев приписаннях, але в національному серці, тому він завжди живий і найбільшеповно виражає релігійні почуття японців. Під оболонкою марновірств,невигадливих міфів і фантастичної магії тріпотить потужна духовна сила народу зйого імпульсами і його інтуїцією. Той, хто хоче довідатися, що ж таке синтоїзм,повинен прагнути до розуміння цієї загадкової душі, у якій почуття прекрасного,сила мистецтва, полум'я героїзму, магнетизм вірності, почуття віри сталисутнісними, іманентними, несвідомими, інстинктивними. Японці, на мій погляд,самі прекрасно охарактеризували свою віру, як «релігія серця». В основісинтоїзму лежить така особлива риса японських націй, як дбайливе відношення досвого національного, споконвічному — таким чином, японці намагаються зберегтивласний народний колорит, затвердитися поряд з іншими народами. Тому навіть уцентрі сучасних мегаполісів синтоїстські святилища бережуть ауру спокою, навітьякщо це святилище розміщається серед хмарочосів зі скла й бетону або втиснутонаприкінці вулички. Воно залишається останнім притулком для почуття, що усебільше поглинають міста. Дійсний синтоїстский вівтар — це природа, недоторканаабо відновлена. Боги присутні там, у густій хвої криптомерії, у потокахструмків, у бурхливій або заспокійливій хвилі, у звуках грому, у світліблискавки, у кратері вулканів або в сонній воді рисових полів. Залишаючиосторонь шуми миру, численні торі — ворота з поперечиною нагорі — указують нанаявність поблизу священного місця «Дзиндзя», укритого серед живого рослинногомиру. Ці місця являють собою безліч монументальних або скромних повтореньсвятилищ Ісє й Ідзумо, історичних символів двох цивілізаційних центрів,розвиток яких направляло Японію від її доісторичного періоду до історії. Духтут цінується більше, ніж деталі архітектури, більше, ніж лабіринти інодінезрозумілого пантеїзму або різноманіття божеств.
Японець же пристосовується до природи, уписуючись у неї. Такі традиційна японська архітектура не конкурує із природою, не намагається скоритиабо «поліпшити» її, а прагне стати її частиною. Культ природи породивспецифічне відчуття простору, що не визнає чітких границь між внутрішнім ізовнішнім інтер'єром й, наприклад, садом. Відкритий план, безпосередній перехіддо ландшафту — надзвичайно важлива риса традиційної японської будови.
Багатовіковий культ природи, що став у Японії (і взагалі вкраїнах Далекого Сходу) органічним елементом національної психології, виник ажніяк не випадково. Джерела його кореняться в обожнюванні рік, гір, тварин,птахів, рослин і дерев. Саме національна релігія японців — синтоїзм, щообожнював всі природні явища, особливо сприяла формуванню настількихарактерного для японського менталітету «природного» мислення.
Інша культурна характеристика японців — тяжіння до замкнутогопростору, як представляється, була спочатку пов'язана з деякими природнимиособливостями Японського архіпелагу й способами адаптації людини до ландшафту.
Людина, що належить до традиційної японської культури, прагнедо гармонізації відносин із природою й простором, а не до їхнього скорення.Природа — та основа, на якій японці виткали полотно своєї культури. У змінісезонів, у різних природних явищах вони бачать своєрідне відбиття людськогожиття й органічно включають їх у свої повсякденні звичаї, духовні й естетичніпогляди.
Природні умови сприяли формуванню в японців таких якостей, якаскетизм, прагнення до дій спільно, невибагливість, витривалість. Частіпідземні коливання примусили їх будувати тендітні житла, які на випадок чоголегко відновлюються. Але такі будинки продуваються сильними вітрами, у них дужехолодно взимку, тому вони адаптувалися до зимових холодів, звичайно загартованій гарне переносять низьку температуру. Працьовитістю й дисциплінованістю жителіКраїни висхідного сонця можуть зрівнятися хіба що з німцями. Так само, як ігерманці, вони дуже акуратні й ощадливі. Тримають себе завжди незворушно,підкреслено, увічливі з усіма. Синтоїстські традиції поводження глибокозміцнилися в поданнях про соціальні відносини. Вітають японці один одного поклоном,причому молодший за віком або посадою завжди розпрямляється пізніше, показуючицим свою повагу старшому.
У рисах етнопсихології японців почуття гумору присутній уневеликому ступені, однак не можна сказати, що його немає зовсім, як думаютьдеякі. Можна сказати, що японський гумор близький до філософії.
Ознайомлення з побутом японців свідчить про те, що всіпримітні події в житті більшості з них зв’язані зі святилищами й обрядовістюсинто. На 32 день після народження хлопчика (на 33 дівчинку) мати несе дитину вмісцеве святилище. Цей обряд називається Хацу-миямарі (перше відвідування) –символізує прилучення дитини до парафіян храму. Коли хлопчикові виконуєтьсяп'ять років: 15 листопада батьки, одягши його в найкращі одяги, ведуть у святилищей просять камі захищати йому.
У межах храму збирається безліч ошатних дітей у віці відтрьох до семи, тому це торжество називається Сити-го-сан, тобто 7,5,3.
Коли приходить час чергового мацурі діти, одягнені втрадиційне кімоно беруть участь у веселому ході з палантиком о-микоси.
Ідуть роки, приходить час надходити в коледж або університет.Але конкурс у навчальний заклад дуже великої. У житті молодих японців наступаєдуже важкий період, японці називають його «екзаменаційним пеклом». У ці дні надеревах навколо святилища Тендзин (божества знань) можна побачити безлічпідвішених до галузей табличок з написами – це Єма. Їх можна купити у святилищей написати на ньому своє прохання до божества, зрозуміло, вони служать нетільки для допомоги на іспитах, але й у багатьох інших справах.
Наступний етап нерозривно пов'язаний із синто — це весілля.Більшість весіль дотепер улаштовувалися в синтоїстских храмах, зараз існуютьспеціальні приміщення для торжеств, але тоді обов'язково запрошують синтоїстскогосвященика.
Якщо молода родина заможна й може мати власний будинок, йогобудівництво також супроводжується синтоїстськими церемоніями.
При закладки будь-якого будинку відправляється обряд Дзитисай– обряд заспокоєння землі. Після того як каркас будинку укріплений і починаєзводитися дах, проводять обряд Мунэаге сики – церемонія зміцнення духовногокаркаса будинку, і ще одна церемонія супроводжує закінчення будівництва.
На притяганні всього життя людина не раз звертається до синтоїстськимбожеств. У святилища приходять, щоб піддатися обряду очищення – Охараі – зметою домогтися успіху в підприємництві, політику, спорті й творчості.Церемонії очищення, може бути, піддадуть не тільки людина, але й будь-яка річ.
Традиційна японська культура — це складна, динамічна системафілософський^-філософських-філософські-релігійно-філософських, естетичних,етичних, соціальних подань і цінностей, які, незважаючи на деякі трансформаціїй видозміни, стали органічною частиною «картини світу» японців, базову основуякої сформував синтоїзм.
4. Історія злиттясинтоїзму й буддизму і його роль у формуванні японського менталітету
Найважливішим об’єктивнимфактором, що сприяв поширенню буддизму в Японії, був рівень культурногорозвитку тодішнього японського суспільства. Буддизм, особливо в тім вигляді, уякому він прийшов у Японію, мав більше емоційний, чим конфуціанство, характер івиявився незрівнянно ближче, що вже сформувався в системі світосприйманняяпонців і місцевих вірувань. У цьому змісті буддизм знайшов досить сприятливіумови для свого поширення за рахунок переваги в ньому літургічної сторони, щозалежало від великої частки надприродного в релігійній практиці, причомуостаннє, можна сказати, лежало на поверхні й буквально вражало перших японськихбуддистів. Таким чином, наявність можливостей для зближення, що втілилосяпізніше в синто-буддійському синкретизмі, а також сам тип буддизму, що прийшовна острови, безсумнівно, були ще одним важливим фактором, що обумовивпроникнення цієї релігії в японське суспільство в VI — першої половини VII в.
Дослідженнясинтезу цих двох релігій цікаво ще й тим, що даний феномен має широке історичней соціальне значення й, на мій погляд, дає можливість розібратися в настількискладному світовідчуванні японського народу. У своїх дослідницьких роботахбагато авторів рано або пізно підходять до проблемі менталітету японців. Церобиться не випадково, уже давно відзначався своєрідний синкретизм цьогонароду. Поряд з культурою внутрішнього духу (наприклад, бусидо, «кодекссамурая») доречно було б також виділити й релігію як визначальний фактор уцьому питанні. Любою менталітет, а особливо японський, ґрунтується на релігії,хоча, якщо запитати японця, яку релігію він сповідає, то він, швидше за все,відповість, що ніяку. Причини такої відповіді криються саме в менталітетіяпонців. Для них дуже важливо внутрішній стан духу, саме їм вони забезпечуютьтой внутрішній спокій і багатство, що як зовнішній фактор так важливо, скажемо,для жителів Європи. Але однієї з характерних рис японського народу є вмінняувібрати й розчинити в собі чужу й навіть далеку культуру (або релігію), прицьому використавши всі її плюси й спробувавши позбутися від мінусів. Саме цимпорозумівається змішання майже всіх великих релігій миру в повсякденному життіяпонця. Однак, на мою думку, це є скоріше наслідком японського менталітету, ане його основою.
Менталітетяпонців формувався сотні років, причому довгий час він як би варився у власномусоку, але, як й у кожному розвитку, там були свої віхи, які направлялиподальший розвиток у певне русло. Саме такою віхою стала поява буддизму вЯпонії й поступове його злиття із традиційною японською релігією — синтоїзмом.При роботі з літературою по синтоїзму я зштовхнувся із цікавим фактом:практично всі автори, перш ніж перейти до синтоїзму, обов'язково приводиликонцепції шкіл японського буддизму. На мій погляд, цікавий той факт, що самезавдяки сильній і природній експансії буддизму в Японію синтоїзм змушений бувперерости в релігію, що відповідає запитам суспільства. Серед японських йєвропейсько-американських дослідників поширена думка, що стала практичнозагальноприйнятим: із самого початку свого поширення в Японії буддизм ставдублювати вже сформовані на той час подання й інститути синтоїзму. Поза всякимсумнівом, на будд і бодхисатв були перенесені деякі властивості синтоїстськихбожеств, а певні буддійські ідеї осмислювалися відповідно до традиційного синтоїстськимипоглядами. Однак, для розуміння причин поширення буддизму й для визначеннящирого його місця в сукупності соціально-ідеологічних відносин досить пліднимбуло б з'ясування функціональних розходжень між двома релігіями.
Проблемафункціоналізму є ключовою при розгляді будь-якого роду міжкультурних впливів.Це тим більше справедливо стосовно Японії, де процес адаптації буддизмувідбувався не насильницькими методами, а природним шляхом. Історія Японіїдозволяє простежити, як ті або інші явища континентальної культури засвоювалисяй розвивалися без усякого тиску ззовні, у силу внутрішніх потреб японськогосуспільства. На підтвердження тези про раннє дублювання буддизмом функційсинтоїзму в деяких роботах, які я розглядав, указується, що ще в VII в. почаличитатися сутри для викликання дощу. Однак, на мій погляд, звертання доізольованих прикладів ще не може вважатися достатнім доказом. Якщо ж удатися достатистики, то виявиться, що протягом VII — VIII ст. функція викликання йприпинення дощу (вітру, бури) практично монопольно виконувалася синтоїстськимижерцями. Оволодіння конкретним простором, освоєння його, переміщення в ньому — все це продовжувало перебувати під владою божеств. Тому навіть перенесеннястолиці було неможливо без їхньої прихильності. Відносини між буддизмом ісинтоїзмом характеризувалися, з одного боку, їхнім суперництвом, а з іншогобоку — взаємопроникненням, обумовленим контактами, що не припиняються, міжадептами двох релігій, стійкістю стереотипів релігійних подань і поводження,відсутністю в багатьох проміжних соціальних груп чіткого усвідомлення своїхінтересів, слабко вираженим національною самосвідомістю, навмисною політикоюправлячого роду й т.п. Організація храмового, а також будь-якого іншогосакрального простору є переосмисленням у почуттєвій формі найважливішихдогматів віровчення, наприклад, культу предків.
Обидві релігіїнастільки зблизилися, що можна говорити про синто-буддійську традицію йсинто-буддійський світогляд. Щоб наочніше показати зближення цих релігій, можнапривести матеріали двох релігійно-культурних організацій, створених саме наоснові синто-буддійського менталітету.
Сингон-сю. Великабуддійська школа, заснована на початку IX в. Кукаєм (774 — 835). Серед практиквикористається медитація на мандале «Світу Алмаза» (конгокай), мандале «МируЧрева» (тайдзокай), а також на повний місяць, символі проясненого розуму. Всеце є різними маніфестаціями Будди Махавайрочани. Махавайрочана (Дайнити)означає «Велике Сяюче Світило». Також як й у синто, тут велика Сонячна богиня АматерасуОомікамі — центральна фігура пантеону. У середні століття елементи місцевихяпонських вірувань (синто) і эзотеричного буддизму школи Сингон породилирелігійний плин ребу-синто, у якому Аматерасу й інші синтоїстские божества (камі)уважалися маніфестаціями («перетвореними тілами») Будди Махавайрочани. Езотеричнийбуддизм, у пантеон якого були включені багато божеств індуїзму, підготувавґрунт для синто-буддійського синкретизму, а також сприяв формуванню особливогоплину в буддизмі — Сюгендо. У наш час головний храм сюгендо (напрямку тодзан)перебуває в підлеглому школі Сингон монастирі Дайгодзи в Кіото. У Сингоні існує2 великі напрямки: ортодоксальний напрямок Коги Сингон-сю («школа щирого словастарого змісту») і Синги Сингон-сю («школа щирого слова нового змісту»). Втім,незважаючи на численність й організованість таких сект, як Сингон і Сюгендо, іна повагу в народі до відступників-ямабуси (послідовників Сюгендо), не вартодумати, що саме ці секти визначили подальший світоглядний розвиток японців;скоріше, дане злиття привело лише до створення декількох сект. У середньовічнійЯпонії склалася єдина тимчасова синто-буддійська парадигма, що накладалавідбиток на всілякі області інтелектуальної діяльності. Наслідки цього явищаважко переоцінити. І не тільки тому, що було розірване коло циклічного часусинтоїзму. На мою думку, важливіше інше: нова концепція часу став одним зголовних факторів у формуванні особистості. Якщо в синтоїзмі самоцінністьособистості не має ніякого значення й весь модус поводження носить колективнийхарактер, то після приходу буддизму з його підкресленням кінцівки всіх явищбули створені передумови для постановки акценту на індивідуумі, тому що лишеминущі явища можуть претендувати на унікальність. Тільки культура, що засвоїлалінійне розуміння часу, може породжувати висловлення, подібні цьому: «Якбижиття наше тривало до кінця, не зникало, подібно росі на рівнині Адаси, як димнад горою Торибе, ні в чому не було б зачарування. У світі чудова самамінливість» (Кєнко-хоси).
Висновок
У пантеонісинтоїзму нараховується більше 8 мільйонів богів (камі), до яких ставлятьсятакож духи померлих, духи рік, гір, озер і заступники ремесел. По цьому вченнюлюди після смерті можуть ставати камі, від яких вони відбулися. Ця релігія нежадає від своїх послідовників молитов або читання священних текстів. Доситьлише брати участь у храмових святах і церемоніях. Ритуали грають тут не меншуроль, чим у конфуціанстві. Кожна деталь, дріб'язок побуту, будь те вітання абочаювання, наділяється в довгу церемонію. Ціль людини — гармонійно існувати ізприродою, звідси звичай — у японських житлах майже відсутні меблі, і коженбудинок, по можливості, прикрашається нехай іноді маленьким, але садком, абогалявиною, або мальовничими малюсінькими озерцями з мініатюрними хаосами(накопиченням каменів), тобто елементами дикої природи.
Довгий час міфи йвірування співіснували без усякої системи, поки у зводі законів «Тайхоре»синтоїзм не одержав статусу державної ідеології. В основі синтоїзму лежитьпроголошення божественної природи влади японського імператора, родовід якогойшов до богів. «В імператорах живуть боги, які й керують всією їхньою діяльністю»,- проголошує синтоїзм. Звідси й ідея про безперервність імператорськоїдинастії. Філософські школи синтоїзму формують ще одну частину ідеології — кокутай (тіло держави), відповідно до якої божества живуть у кожному японці,здійснюючи через нього свою волю. Відкрито проголошується особливийбожественний дух японського народу і його перевага перед всіма іншими. Було таксамо оголошено про особливу роль Японії в цьому світі, де вона повинна займатицентральне місце.
Японія — цекраїна богів, перед якою повинні схилитися всі інші країни, якщо недобровільно, те під дією сили. Довгий час цієї ідеології не давав належної силибуддизм і конфуціанство, що проникнули в країну з материка, привнесли своїелементи в життя японського суспільства.
Література
1. Арутюнов С.А, Комаровский Г.Е.Религия в жизни японцев//Азия и Африка сегодня.-1966.-№8. – С. 36 – 42.
2. Гришилева Л.Д. Формирования японскойнациональной культуры. – М.,1986. – 284 с.
3. Елисеев А.П. Японская цивилизация. М., 2005. — 497 с.
4. Корнев В.И. Синтоизм и конфуцианство.М.,-1994.-169 с.
5. Мещеряков А. Синтоїзм – релігія японців// Азияи Африка сегодня.-1977.-№4. – С. 50 – 52.
6. Накорчевский А.А, Синто.М.,-2000.-455 с.
7. Сафронова Е. Синтоизм // Наука и жизнь. – 1995. — № 5. – С. 102 – 107.
8. Хоменко О. Синтоїзм і буддизм – дві дороги до храму// Людина і світ. – 1996. – № 10. – С.36 – 39.
9. Энциклопедия для детей. Т.6, ч.2.Религии мира.- М., 1996.-520 с.