План
Вступ
1. ПравославніТаїнства
1.1Таїнство Хрещення
1.2 Таїнство Миропомазання у складі чину Хрещення
1.3 Таїнство Покаяння. Встановлення таїнства Покаяння.Про єпітимію (покуту)
1.4 Таїнство Причастя (Євхаристія)
1.5Таїнство Шлюбу
1.6Таїнство Маслособорування (Єлеосвячення)
1.7Таїнство Священства
2. Символікацерковних таїнств
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Таїнства – це “діючізнамення благодаті, установлені Христом і довірені Церкві, через які намдається божественне життя. Видимі обряди, за допомогою яких відбуваєтьсятаїнство, означають і здійснюють благодать, властивому кожному таїнству”.
Таїнству Православній Церкві є сім: Хрещення, Миропомазання, Причастя,або Свята Євхаристія (Благодатна трапеза), Покаяння (Сповідь), Священство(хіротонія, висвята в єпископа, священика або диякона), Шлюб (вінчання,подружжя), Маслособорування (Єлеосвячення).
Заслуговуютьпояснення деякі особливості використання як самого слова таїнство, так ілексики, безпосередньо зв'язаної з таїнствами в цілому.
Колислово таїнство вживається в значенні одного із семи таїнств Церкви, йоговарто писати з маленької букви. Те ж слово Таїнство з великої букви(іноді з епітетом Пресвяте) позначає конкретне Таїнство Євхаристії.
Найменуваннякожного із семи таїнств – крім Євхаристії, що завжди пишеться з великої букви –можуть писатися як з рядкової, так і з прописної букви (бажано, звичайно, щоб водному тексті був прийнятий тільки один із двох можливих принципів написання).
Відслова таїнство утвориться прикметник таємничий (з наголосом наперший склад!); воно може бути замінено синонімом сакраментальний.Область богослов'я, що досліджує таїнства, називається сакраментологією.
Хочаслово таїнство найчастіше сусідить з дієсловом робити (чиіменником здійснення), ці і похідні від них слова вимагають у даномуконтексті дуже акуратного підходу. Дійсно будь-яке таїнство відбуваєтьсяв Церкві. Але ніяка людина не може бути здійснюватилем таїнства: таїнство відбуваєтьсяСамим Господом, і тільки Він може вважатися його здійснюватилем. Людина ж, що робитьобряд таїнства (будь то єпископ чи священик, а для деяких таїнств – диякончи навіть, в особливих випадках, будь-яка людина, що має відповідне намір) –тільки служитель таїнства.
Актуальністьтеми.
Актуальність теми полягає у тому, щодослідження символіка таїнств дає можливість краще ці таїнства зрозуміти івияснити його значення у житті кожного християнина. Особливо таке розумінняактуальне для нашого українського народу, який протягом майже всього минулогостоліття, з відомих причин, існував поза Церквою і у своїй більшості втратив нетільки церковність, але і духовність. Сьогодні, коли прихід до Церкви став масовим,і майже кожний новий громадянин України приймає християнське Хрещення та іншітаїнства стає дуже важливим правильне розуміння сутності цих таїнств, якімусять стати для людини не лише даниною моди і звичаю але і переміною власногожиття.
Об’єктом дослідження є таїнстваПравославної Церкви, їх зародження, розвиток, проведення. Предметомдослідження є вивчення символіки таїнств та їх значення у становленні духовностілюдини.
Метою дослідження є визначеннясуті таїнств, вивчення системи відправ таїнств та богослужінь, окреслення символікитаїнств Православної Церкви.
Завданнямидослідження є:
- охарактеризувати таїнства Православної Церкви;
- визначити їх походження та історичний розвиток;
- окреслити найголовніші моменти проведення таїнств у Церкві;
- встановити символіку таїнств;
- охарактеризувати значення таїнств в житті людини.
В роботі застосовувалися описовийметод (розділ 1) та метод аналізу (розділ 2).
Науковановизна
Досліджень зданої теми в Українській Православній Церкві ще не проводилися. Наприклад,найпізніші дослідження про таїнство Хрещення були розроблені РосійськоюПравославною Церквою і сягають лише середини XIX століття. Але Російська Церквазавжди упереджено ставилася до форми хрещення на теренах сучасної України і, поможливості, перехрещувала тих, хто приймав хрещення не через повне занурення.Досліджуючи цю тему, автор намагається пояснити символіку таїнств через формуїх проведення та догмати Православної Церкви.
Практичнезначення
Мета цієї праці єу тому, щоб дослідити історичний розвиток чину таїнства, показати, яким вонобуло з самого початку і як і на що перетворилося протягом двадцяти століть.Знання такого літургічного розвитку допоможе зрозуміти таїнства, символічнезначення кожної дії, кожної молитви, свідоміше сприймати ці таїнства, а,значить, допоможе глибше зрозуміти сутність і важливість акту прийняття доцерковної спільноти.
Така переміна вставленні до Таїнств Православної Церкви має велике значення для утвердженняУкраїнської Православної Церкви і духовності українського народу. Свідомеприйняття Таїнств зробить нашу Церкву і державу духовно багатшими ідосконалішими.
Правильне розуміння Таїнств допоможеі у справі екуменізму, головною засадою якого є поєднання християнських Церков,яке може відбутися тільки за умови визнання істинності таїнства Хрещення членіврізних Церков.
У першому розділі ми розглянемосутність Таїнств з догматичного боку, їх літургіку та порядок проведення. Удругому розділі висвітлений погляд на символіку таїнств, значення їх в життілюдини.
Розділ 1.Православні Таїнства
1.1 Таїнство Хрещення
Кількісноцерковних таїнств у Православній Церкві є сім. І найпершим таїнством, якенеобхідне для вступу до християнського суспільства і без якого нереально увійтидо благодатного Царства Божого, є таїнство святого Хрещення. Хрещення є дверимадо спасіння і до Царства Божого. «Якщо хто не народиться водою і духом, — сказав нам Христос Спаситель, Який і встановив це таїнство, — не може увійти вЦарство Боже» (Ів. З, 5). Хрещення «водою і духом» повністю змінює іочищує людину – вона вмирає для життя старого і народжується для нового святогожиття в тілі Христовому (1 Кор. 12, 13).
Христосзаповів Своїм ученикам: «Йдіть, навчайте всі нарoди, хрестячи їх в ім’я Отця, іСина, і Святoгo Духа» (Мф. 28, 19), і таким чином Хрещення стало одниміз найголовніших елементів у житті Церкви і влилося у богослужбову християнськупрактику.
Напочатку свого розвитку чин таїнства Хрещення був дуже простим, як і будь-якеінше богослужіння у часи апостолів. Але разом із зовнішнім розвитком Церкви, якживого організму, хрещення поступово змінювалося і розвивалося, перетворюючисьіз елементарного акту у складне богослужбове чинопослідування. Досліджуючибогослужбовий розвиток таїнства Хрещення, не важко помітити, що воно нібизавжди пристосовувалося до конкретного часу, і разом з цим незмінно несло усобі те духовне значення і внутрішній зміст, якими воно було наділене з часівапостолів.
Будучиодним із таїнств Церкви, Хрещення за своєю важливістю є одним із найскладніших,за своїм змістом, богослужбових актів. Воно містить у собі багато богослужбовихелементів, які хоч і поєднані разом в одному чинопослідуванні, але, водночас, єнастільки самостійними, що кожне може розглядатися в окремому літургічномудослідженні. Така структура таїнства робить його не легким для дослідження. Авнаслідок відсутності протягом багатьох століть окремих письмових пам’яток, якіб спеціально стосувалися до нашого предмету, і разом з цим при великійкількості коротких уривочних, а інколи і протилежних згадок у творінняхцерковних письменників, дослідження історичного розвитку хрещення стає щеважчим.
Найбільшимрозвитком у дослідженні таїнства Хрещення було XІX століття. Серед дослідниківцього часу слід виділити А.Димитрієвського, А.Алмазова, Ф. Смирнова, Н.Одинцова.
Першимтаїнством, без якого жодна людина не може стати членом Церкви Христової, єтаїнство Хрещення. За словами Христа Спасителя, воно служить для людей дверимав Царство Його Церкви: «Якщо хто не народиться водою і духом, не може увійти вЦарство Боже» (Ів. З, 5). Після прийняття Хрещення, як другого духовногонародження, людина стає членом Церкви і має здатність приймати всю повнотублагодаті, яка подається нею Богом. [6]
Задогматичним визначенням: «Хрещення є таїнством, у якому грішна людина, яканародилася зі спадковим від прародичів нівеченням, знову народжується водою ідухом. А докладніше — це таїнство, в якому грішник, оголошений вірою Христовою,під час потрійного його занурення у воду в ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа, очищаєтьсяблагодаттю Божою від всякого гріха і стає новою людиною, виправданою іосвяченою». Таким чином, Хрещення є священнодією, через яку Божа благодатьсакраментально діє на саму сутність людини, повністю очищує її від минулоїгріховності, освячує її природу і відроджує для духовного життя.
ТаїнствоХрещення було встановлено Ісусом Христом. Але, хоча Боговстановленість цьоготаїнства є беззаперечним фактом, існують різні думки щодо часу встановленняХрещення.
Основоюдля розбіжностей з приводу часу встановлення Хрещення є те, що Ісус Христос Самнікого не хрестив. Ми знаємо про хрещення, яке здійснював Іван Хреститель (Мф.3,5), яке здійснювали учні Христові під час земного життя Спасителя (Ів. 4,2), і, врешті, нам відомий той факт, що Сам Христос прийняв хрещення вЙордані (Мф. 3,13-17). Але все це було «хрещення в покаяння», якеготувало вибраний народ до прийняття Месії. У цих хрещеннях не було ще тогоДуху і вогню, про що пророкував Іван Предтеча (Мф. З, 11). І навітьхрещення Самого Господа можна вважати лише за прообраз, в якому вказуваласяформа хрещення, і яке служило прикладом для майбутніх Христових послідовників.Древні отці і вчителі підтверджують цю думку. Тертуліан, наприклад, говорить:«Хрестили учні Христові, як служителі, подібно Івану Предтечі, і тим жеІвановим хрещенням, а не інакшим. Бо іншого і немає, крім встановленого опісляХристом, котре ще не могло подаватися учнями, бо ще не сповнилася славаГосподня, і сила купелі через страждання і воскресіння… До страждання івоскресіння Господа для спасіння була одна віра. Але, коли ця віра примножиласявірою в Його народження, страждання і воскресіння, тоді була подарована повнотатаїнству… І тепер закон хрещення даний, форма визначена: «Йдіть, — сказавГосподь, — навчайте всі народи, хрестячи їх в ім`я Отця, і Сина, і СвятогоДуха». (Мф. 28, 19). Визначення цьому закону зроблене: «Якщо хто ненародиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже» (Ів. З, 5), щой забов`язало віру до необхідності хрещення. З того часу всі віруючі охрещуються».
Ітому часом встановлення таїнства Хрещення Православна Церква вважає часперебування Христа на землі після Його воскресіння з мертвих. А конкретно, тоймомент, коли Він, перед Своїм вознесінням на небо, урочисто проголосив Своюостанню заповідь: «Дана Мені всяка влада на небі і на Землі. Отже, йдіть,навчайте всі народи, хрестячи їх в ім`я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючиїх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф.28, 18-20).
Святіапостоли виконали заповідь Христову. І з того часу, як на них зійшов Дух Святийу вигляді вогненних язиків (Діян. 2, 1-4), почали здійснювати таїнствоХрещення над кожним, хто увірував у Христа. «Покайтеся, — каже ап. Петро, — інехай охреститься кожен із вас в Ім`я Ісуса Христа на відпущення гріхів; — іприймете дари Святого Духа!» (Діян. 2, 38).
Які кожне таїнство, Хрещення містить в собі дві дії, або сторони: видиму іневидиму. Видимий бік таїнства складають дії, які виражені в чинопослідуванніХрещення і носять характер обрядності та символічний характер, а невидимий — цеті Благодатні дари, якими Бог невидимо діє на всю сутність людини-похресника.
Зовнішнювидиму сторону в таїнстві хрещення складають:
1)речовина таїнства — вода;
2)дія при самому звершенні таїнства — потрійне занурення
похресникау воду, як символ Святої Трійці;
3)слова, які проголошуються під час цієї дії.[8]
1)Речовиною, або матерією для таїнства святого хрещення має бути тільки природнавода, на що вказує катехизис св. Петра Могили: «однією матерією завжди має бутисама через себе природна вода». «Вещество для таинства крещения, — говоритьсяв Короткому викладі догматів віри, — єсть не какая либо искусственная, ночистая, естественная, предварительно освященная вода». Таке вчення Церквавиробила на основі слів Самого Спасителя: «Коли хто не народиться з води йДуха, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. З, 5).
Унаступні, післяапостольські часи, Церква так само дотримувалася заповідіСпасителя і здійснювала хрещення за прикладом апостолів
2)Хрещення повинно здійснюватися через потрійне занурення похресника у воду. СамІсус Христос хрестився від Івана Предтечі через погруження (Мф. З, 16; Мф.1, 5; Ів. З, 23). Таким же чином хрестили і св. Апостоли (Діян. 8,37-38), які в своїх писаннях називали хрещення «водною купіллю» (Єф. 5,26; Тит. З, 5). Так само, за свідченням багатьох отців і вчителів Церкви,здійснювалося хрещення в Древній Церкві.
ІнколиДревня Церква допускала здійснювати хрещення через обливання або окроплення.Але здебільшого це робилося при особливих обставинах і практикувалося, яквиключення.
3)При зануренні похресника у воду здійснювач хрещення повинен виголошуватизатверджену формулу хрещення: «Охрещується раб Божий (ім`я) в ім`я Отця, іСина, і Святого Духа», як заповідав нам Ісус Христос (Мф. 28, 19). Тобтохрестити в ім`я Св. Трійці. І хоча в деяких місцях Св. Писання згадується прохрещення в Христа або в ім`я Христа (Рим. 6, 4; Діян. 2, 38; 8, 16), алеце означає хрещення за заповіддю Христовою, тобто хрещення в ім`я всієї Св.Трійці.
Хреститисяу Христа означає хреститися, віруючи у Нього; але вірувати у Христа не можливо,не навчившись сповідати Отця, і Сина, і Св. Духа, бо Христос є Син Бога Живого,помазаний від Отця Духом Святим». І тому вся Христова Церква здійснює таїнствохрещення в ім`я Пресвятої Трійці.
Втой самий час, коли похресник занурюється у воду з проголошенням формулиХрещення, — благодать Божа невидимо діє на всю сутність похресника. Дари цієїблагодаті, які складають невидиму сторону в таїнстві Хрещення, є наступними:
1.Хрещення духовно відроджує людину, як засвідчив Сам Ісус Христос у розмові зНикодимом: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не можебачити Царства Божого. Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучистарою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися? Ісусвідповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, неможе увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа єдух», (Ів. З, 3-6).
2.Хрещення очищує людину від будь-якого гріха, виправдовує її та освячує. Цевидно з тієї ж самої розмови Спасителя з Никодимом. Христос пояснює, що дохрещення людина є народженою від плоті, тобто має від своїх прародичів спадковугріховну нечистоту, яка не допускає її увійти до Царства Божого. Але вже вхрещенні людина народжується від Духа і стає духовною, а значить і чистою відспадкового гріха і нечистоти плоті, що і дозволяє їй увійти до Царства Божого.
3.Хрещення робить людей дітьми Божими і членами Церкви Христової. «Бо всі ви, — говорить ап. Павло, — сини Божі через віру в Христа Ісуса; усі ви, що в Христахрестилися, у Христа зодяглися… бо ви всі одно в Христі Ісусі» (Гал. З,26-28). Тільки через хрещення люди стають членом Тіла Христового — Його Церквиі отримують право участі в усіх її таїнствах.
4.Хрещення спасає людей від вічного покарання за гріхи і робить їх спадкоємцямивічного життя. Про це чітко сказав Ісус Христос: «Хто увірує і охреститься,буде спасений, а хто не увірує, буде осуджений» (Мф. 16, 16). Про щосвідчать і апостоли: «Він спас не за діла праведности, які б ми вчинили, а зСвоєї милости через купіль відродження і оновлення Святим Духом, Якого щедровилив на нас через Ісуса Христа Спасителя нашого, щоб, виправдавшись Йогоблагодаттю, ми за упованням стали спадкоємцями вічного життя» (Тит. З, 5-7).
Всіці дії благодаті в таїнстві хрещення, як видимі і невидимі, нероздільні міжсобою. Благодать Божа, відроджуючи людину, тим самим очищує її від будь-якогогріха. Очищуючи від гріхів — спасає від вічного покарання за гріхи. Аоправдовуючи людину перед Богом і освятивши її, благодать робить її дитиноюБожою, членом Тіла Христового та спадкоємцем вічного життя.
ДревняЦерква вчення про невидиму благодать Божу в таїнстві хрещення перейняла від св.Отців і вчителів. Розуміючи хрещення, як духовне народження людини, Церквапорівнює його з народженням тілесним і визнає, що воно може здійснюватися надоднією людиною лише один раз. Таку віру засвідчили святі отці II ВселенськогоСобору: «Вірую в одне хрещення на відпущення гріхів» (Символ віри).
Аналізуючиблагодатні дії таїнства Хрещення, можна зробити висновок, що воно необхіднеусім людям без виключення. Бо Господь сказав: «Якщо хто не народиться водою іДухом, не може увійти в Царство Боже» (Ів. З, 5). Отже, хрещення стало длялюдини тим засобом, без якого не можна сподіватися на майбутнє вічне блаженнежиття з Богом у Його Царстві: «Хто увірує і охреститься, буде спасений, а хтоне увірує, буде осуджений» (Мф. 16, 16). Таку ж віру засвідчили і св.отці і вчителі. «Чому ми християни? — Питає св. Василій Великий. — Кожен скаже:за вірою. А яким чином спасаємося? Таким, що відроджуємося саме благодаттю, якаподається в хрещенні. Бо через що ще можна спастися?».
Отже,як бачимо з усього вищенаведеного, хрещення є справжнім Боговстановленимтаїнством з усіма внутрішніми та зовнішніми елементами, які притаманні кожномухристиянському таїнству, і займає чільне місце серед них.
1.2 Таїнство Миропомазання у складічину Хрещення
Розглядаючиісторичний розвиток таїнства хрещення, не можна обминути увагою ще однетаїнство, яке тісно пов’язане з хрещенням. Таким таїнством є миропомазання.Таїнство миропомазання знаходиться настільки в тісному зв’язку з хрещенням, щоу сучасній літургічній практиці ці два сакраменти є нероз’ємними і складаютьєдиний богослужбовий акт. І хоча такий зв’язок є дуже міцний, та все ж такимиропомазання є окремим самостійним і повноцінним таїнством. Без миропомазанняхрещення не має закінченого вигляду і завершеного духовного значення.
Засвоєю суттю таїнство миропомазання є відмінним від таїнства хрещення і водночасє, так би мовити, його продовженням, другим етапом у духовному житті людини,яка стала християнином. Хрещення, як вже було зауважено вище, є таїнством, якевідкриває людині двері до царства Христового, таїнством, через яке людинанароджується в життя духовне і стає членом християнського суспільства. Але, щобстати достойним членом християнського суспільства, не достатньо мати лише одиндоступ до нього. Людина стає членом Церкви Христової для здійснення відомоїмети – досягти спасіння. І щоб виконати цю мету, християнин повинен мати певнідуховні сили, і сили не звичайні, а благодатні, бо і царство Христове єблагодатним царством. Ось ці благодатні сили і надаються кожному новому членуЦеркви через друге таїнство – таїнство миропомазання. Тому миропомазання середінших Церковних таїнств, за порядком його звершення, займає друге місце.
Удогматичному визначенні миропомазання є таїнством, через яке новоохрещенійлюдині подається Дух Святий. А якщо докладніше, то це таїнство, через якехристиянину, під час помазання частин його тіла освяченим миром з виголошеннямслів «Печать дара Духа Святого», надаються благодатні сили, які необхідні дляйого укріплення і зростання у духовному житті. Отже, за своєю суттю таїнствомиропомазання подає охрещеній людині сили для повноцінного християнськогожиття, сили які необхідні для досягнення спасіння.
Формоютаїнства миропомазання є помазання частин тіла освяченим миром. Іхоча ця форма затверджена у догматичному визначенні таїнства, напочатку було нетак.
Першимвизначним фактом здійснення таїнства миропомазання є низпосилання Святого Духаапостолами Петром та Іоаном на самаритян. Апостоли «поклали руки на них (охрещенихсамаритян – Б.Т.), і вони прийняли Духа Святого» (Діян. 8, 17). Зцього факту випливає, що формою таїнства миропомазання у часи апостолів було непомазання миром, а покладання рук на похресника. Так само і ап. Павло охрестивучнів Іоанових у Єфесі і низпослав їм Духа Святого лише через покладання на нихсвоїх рук, а не через якусь іншу форму (Діян. 19, 2-6). Пояснення такоїрозбіжності між формами миропомазання у апостольські часи і теперішні мизнаходимо у наступному. Насправді, таїнство миропомазання в історії своєїзовнішньої форми пережило те, чого не випало на долю інших таїнств. Сучаснайого форма не є саме тією формою, яка практикувалася у зародку таїнства, а єзаміною першопочаткової форми, яка складалася з покладання рук. [19, 35]
Заміназовнішньої форми миропомазання не вплинула на сутність самого таїнства.Апостоли завжди діяли під впливом і керівництвом Святого Духа, і тому таїнствонизпосилання дарів Святого Духа на похресників, як у своїй першій формі – форміпокладання рук, так і в останньому вигляді – помазання миром, має Божественнепоходження.
Розглянувшитаїнство миропомазання, як самостійний акт, далі необхідно провести історичнийогляд ще одного питання, питання про відношення чину миропомазання до чинухрещення за часом їх звершення. У сучасній практиці, за вченням ПравославноїЦеркви, вимагається від священика здійснювати таїнство миропомазання відразупісля хрещення. «Відразу ж після хрещення без будь-якого відкладання той святийСакрамент (Миропомазання) був над ним відправлений, а чи немовлятко, чидорослий буде, бо Церква Свята ті Сакраменти спільно поєднала – Хрещення йМиропомазання» — говориться у катехизисі св. Петра Могили. Отже, згідно цьомувченню, чинопослідування миропомазання у часі свого звершення повиннопоєднуватися із чинопослідуванням хрещення.
Практикаапостольського часу у цьому відношенні трималася такого ж самого напрямку.«Почувши це, вони хрестилися в ім’я Господа Ісуса, і, коли Павло поклав на нихруки, зійшов на них Дух Святий» (Діян. 19, 5-6). Пізніше ап. Павло писавдо тих же єфесян: «І не ображайте Святого Духа Божого, яким покладено на васпечать у день відкуплення» (Єф. 4, 30) – тобто, печать Святого Духа булапокладена на них у день їхнього охрещення. Таке поєднання акту хрещення зактом подання дарів Святого Духа ще у апостольські часи було цілком природньо інавіть необхідно, бо апостоли, згідно з вченням Спасителя, дивилися на хрещенняДухом, як на завершення хрещення водою, без якого останнє вважалося недостатнімі незакінченим.
Мужіапостольські для вирішення даного питання не залишили жодного свідчення. Цепояснюється тим, що вони, як і їхні попередники апостоли, розглядалимиропомазання у тісному зв’язку з хрещенням і надавали обом актам одну назву — «хрещення», називаючи саме хрещення — «хрещенням водою», а миропомазання — «хрещенням Духом Святим».
УкраїнськаЦерква перейняла практику Східної Церкви та здійснювала таїнство миропомазанняразом з хрещенням. На Володимирському соборі (1274р.) було постановлено, щобпри звершенні хрещення, після погруження похресника в купелі, відразупомазувати його миром. Так само і у всіх стародавніх требниках, які дійшли донас у вигляді рукописів, чин миропомазання знаходиться у безпосередньомузв’язку з чином хрещення.
Отже,безсумнівно, що по всій Східній Церкві чинопослідування миропомазання завждизвершувалося разом із хрещенням. Завдяки поєднанню з чином хрещення,чинопослідування миропомазання є дуже простим і нескладним актом. Таким вонобуло завжди і у своєму здійсненні являло собою немов би одну частинухрещального чину. [ 18, 22]
Назакінчення необхідно відзначити, що, не дивлячись на тісний зв’язок, у якомуперебувають миропомазання і хрещення, перше завжди складало особливе, відмінневід хрещення священнодійство та було таким же необхідним для кожного віруючого,як і хрещення. Церква розрізняє ці два таїнства і вважає їх повноцінними таокремими одне від одного.
1.3 Таїнство Покаяння
“Покаяння – це таїнство, в якому християнин, що відверто визнає своїгріхи перед Богом і виявляє тверду волю покаятися, отримує відпущення гріхів видимовід священика, а невидимо – від Самого Господа нашого Ісуса Христа”. (Православний катехизис).
Встановлення таїнства Покаяння
Хрещеннязмиває гріхи, але не визволяє християнина від них впродовж усього життя.Завдяки хрещенню і пізнається жахливість гріха, як відступлення від Христа,осквернення і викривлення образу Божого в собі під впливом зовнішніх спокус тавласних пристрастей. У безперервній боротьбі з гріхом, яка триває протягомусього земного життя людини, не обходиться без тимчасових поразок, відступів тападінь. Але якими б великими не були гріхи людські, милосердя Боже нескінченне,а щедроти Його незліченні. Господь знову піднімає грішних, дарує їмусвідомлення своїх гріхів, розкаяння та духовну силу для перемоги над злом.Господь “не хоче смерти грішника” за них (грішників) Вінприйняв страждання та хресну смерть. “Якщо кажемо, що не маємо гріха, –обманюємо самих себе, і правди немає в нас. Коли сповідаємо гріхи наші, то Він,будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякоїнеправди”.
Головначастина таїнства Покаяння – сповідь – була відома християнам ужеза часів апостолів, про що свідчить книга “Діяння Апостолів” (19, 18):“Багато з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діласвої”. У давній Церкві в залежності від обставин сповідь була аботаємною, або відкритою, публічною. До публічного покаяння закликалися тіхристияни, які своїми гріхами викликали спокусу у Церкви.
Взалежності від тяжкости висповіданих гріхів призначались і церковні покарання(єпитимії): позбавлення на визначений час права робити приношення і братиучасть у таїнстві Євхаристії, заборона бути присутнім на зборах громади і,нарешті, за найбільш тяжкі гріхи (вбивство, перелюб) при нерозкаянні винніпублічно відлучалися з числа віруючих. Пізніше, якщо вони приносили щирепокаяння, єпископ на прохання дияконів дозволяв їм відвідувати зібрання вірних,прирівнюючи їх у правах до оголошених, і тільки після іспиту допускав їх учисло тих, що каються (каянників). У давнину каянники поділялися на 4 розряди.Перші – ті, що плачуть, не сміли входити у церкву і зі сльозами просили молитову інших; другі – ті, що слухали, стояли в притворі і підходили на благословенняєпископа, який заходив у храм, а після цього залишали церкву; треті – ті, щостоять, стояли у храмі, але в задній його частині, і разом з вірними бралиучасть у молитвах про каянників, припадаючи на коліна. Після закінчення цихмолитов, отримавши благословення єпископа, виходили з церкви. І, нарешті,останні стояли з вірними до кінця літургії, але не приступали до Святих Дарів.Протягом усього часу, призначеного для виконання єпітимії, Церква приносила заних молитви між Літургією оголошених і Літургією вірних. Ці молитви і складаютьу наш час основу чинопослідування Покаяння. Це таїнство, яке називають другимхрещенням, тепер виконується перед таїнством Причастя Тіла і Крови Господанашого Ісуса Христа, очищаючи душу причасника для участі у цій трапезібезсмертя.
Практикованау наш час при великій кількости сповідників “загальна сповідь” є неправомірноюз точки зору літургійного богослів’я і церковного благочестя, оскількипозбавляє каянника і пастиря особистого спілкування. Це не є нормою, авимушеним попущенням. Краще приходити на сповідь не всім разом, а невеликимигрупами під час постів, щоб кожен міг особисто висповідати свої гріхи іотримати відпущення. Якщо ж проводиться загальна сповідь, то перед читаннямрозрішальної молитви слід розповісти священику про найтяжчі гріхи, щопригнічують душу і совість сповідника.
Підготовка до сповіді
Угріхах людина втрачає благодать Святого Духа. Грішна душа хворіє і перебуває усмерті. Людина втрачає бажання і можливість спілкуватися з Богом і служити Йому– виконувати Його волю. Покаяння – це друге хрещення, переродження й оновленнядуші. Мета покаяння полягає в оздоровленні і воскресінні душі для встановленняпорушеного спілкування з Богом і служіння Йому.
Підготовкадо таїнства Покаяння має такі взаємопов’язані сторони: пізнання своїх гріхів,жаль щодо них, відкидання гріхів, рішучість більше не перебувати в них, замінаїх протилежними чеснотами.
БлагодатьБожа в таїнстві Покаяння прощає гріховну провину, виліковує і оживотворює душу,подає сили не грішити більше, але збирати чесноти.
Видатнийпастир-духівник XIX ст. єпископ Феофан Затворник (1815-1894) у своїй книзі “Листипро християнське життя” пише, звертаючись до своєї духовної дочки: “Ввійдемов самих себе і почнемо перебирати, що є в нас. Втручання у цю справу якоїсьсторонньої особи не доречне й зовсім неможливе. Ввійти у вас і розібрати справивашої совісти ніхто не може, крім вас самих, і прошу вас це зробити. Я подам нацей випадок лише декілька вказівок… Щоби добре себе роздивитися, требазвернути увагу на три сторони нашого діяльного життя – на справи, одиничні дії(думки, слова, вчинки), здійснені у визначеному місці при визначенихобставинах, на сердечні настрої і характеристичні нахили, приховані підсправами, і на загальний дух життя”. [ 14, 52].
Людинаможе не мати жодної усвідомленої злої думки, що стосується певного гріха, алеця відсутність є не стільки її безгрішністю, відразою до гріха, скількивнутрішнім фарисейством – цензурою гріховного стану, що не бажає, аби гріх бувним викритий.
Укожної людини гріхи пов’язані між собою як причина і наслідок, суть і прояв.Деякі гріховні настрої утворюють пари протилежностей (інколи одночасно присутнів людині), наприклад, лінощі до богодогоджання і нерозумна ревність, скнарістьі нахили до розтрачування, зовнішня сором’язливість і внутрішня пихатість іт.ін. Деякі гріхи можуть тісно прив’язуватися до чеснот, як блуд до любові,людинодогоджання до служіння ближньому. Інші гріховні настрої заважають самомупокаянню, сюди можна віднести нахил до самовиправдання, переоцінку себе,самолюбство, хибний сором. Осягнення цих зв’язків у собі може бути корисним длябільш глибокого самопізнання і, отже, для більш досконалого покаяння. Ми не євинними в думках, пропонованих нашій душі демонами (бісами), до тих пір, покине погодимося з ними, але і їх треба висповідати, щоби отримати полегшення вопорі таким нападам.
Підготовкадо сповіді і сама сповідь – це таємничий процес, неповторний для кожноїлюдської особистости. Дуже важливо кожному, хто готується до сповіді, відчути ізберегти міру глибини самопізнання. Неретельна, поверхова сповідь недобра, аленадто заглиблене в себе дослідження може призвести до шкідливого сум’яття ізневіри. Надто поглиблене дослідження коренів якоїсь пристрасти може довести добільшого падіння в ту чи іншу, пов’язану з нею, пристрасть. Тому в процесіпідготовки до сповіді потрібно постійно просити у Господа допомоги дляпросвітлення й охорони.
Церковнапрактика пропонує ряд допоміжних заходів для формування дисципліни сповіді. Впершу чергу це письмовий перелік зроблених прогріхів за час від останньоїсповіді. Для людей, що не звикли систематично сповідатися, і тому не розвили всобі “пам’ятання гріхів”, це дуже хороший спосіб підготовки до покаяння. Папірз цим переліком потрібно одразу після сповіді знищити. В деяких молитовникахвміщується у складі вечірнього правила особливе щоденне сповідання гріхів передБогом, де перелічені основні види гріховних станів і вчинків.
Староруськийцерковний побут виробив особливі друковані переліки гріхів, відомі під назвою“генеральних сповідей” чи, як їх іменували у народі, “поновлень”. Одне з такихнайбільш давніх “поновлень” належить святителю Димитрію Ростовському (1709). Вбагатьох монастирях, де існував звичай частого покаяння, при малій кількостідухівників і великій чернечій братії, а також при безлічі богомольців, які прибувалищоденно, “поновлення” мали велике поширення. І по сьогоднішній день такапрактика збереглася на Афоні. [ 15]
Що таке гріх?
Гріх– поняття релігійне, і стосується воно не тільки тієї особи, яка приймаєхристиянський закон, сповідає віру в Бога і в силу цього перебуває в “загородіцерковній”.
Гріх– це порушення християнського морального закону, непослух віруючого СловуБожому. Тому святий апостол і євангеліст Іоан Богослов і дає таке визначеннягріха: “Усякий, хто чинить гріх, чинить і беззаконня” (1 Ін.3, 4). А святий апостол Павло дає таке пояснення: “Невже від законугріх? Зовсім ні. Але я не знав гріха інакше, як через закон. Бо я не знав бижадання, якби закон не говорив: “Не пожадай”. Але гріх, узявши привід відзаповіді, викликав у мені всяке жадання: бо без закону гріх мертвий. Я живколись без закону; але коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я помер.”(Рим. 7 ,7-9).
ЄпископІгнатій Брянчанинов так пояснює гріх: “Гріх – це велика рана, якаутворилася внаслідок падіння Адама. Про цю велику болячку говорить святийпророк Ісая: “Від підошви на нозі до тім’я нема в ньомуздорового місця: рани, синці, свіжі виразки, не вичищені, не перев’язані й незм’якшені олією”. (Іс. 1,6). Це значить, за поясненням отців,що рана – гріх – не особова, і не на одній якійсь частині, але на всій істоті:обійняла тіло, душу, оволоділа всіма властивостями, всіма силами людини. Цювелику рану Бог назвав смертю, коли, забороняючи Адаму і Єві з’їсти від деревапізнання добра і зла, сказав: “… бо того самого дня, коли з ньогоскуштуєш, напевно вмреш” (Бут. 2, 17). Одразу ж післяскуштування плоду забороненого праотці відчули вічну смерть; в очах їхніхз’явилося відчуття плотське; вони побачили, що вони нагі. В пізнанні наготитіла відбилось оголення душі, що втратила красу непорочности, на якій спочивавДух Святий. Діє в очах плотське відчуття, а в душі – сором, в якому поєднаннявсіх гріховних відчуттів: гордости, нечистоти, печалі, зневіри і відчаю. Великарана – смерть душевна; невиправна старезність, яка сталася внаслідок втратиБожої подоби! Велику виразку апостол називає законом гріховним, тілом смерти(Рим. 7, 23-24), тому що змертвілі розум і серце цілком повернулися до землі,рабськи служать тлінним бажанням плоті, потемніли, обважніли і самі зробилисьяк плоть. Ця плоть вже нездатна до спілкування з Богом! (Бут. 6, 3). Ця плотьнездатна успадкувати блаженство вічне, небесне! (1 Кор. 6, 50). Велика ранарозлилася на весь рід людський, зробилася злим здобутком кожної людини.
Але, грішний нащадку Адама, підбадьорся! Засяяло світло в темниці твоїй:Бог зійшов у далеку країну твого вигнання, щоб звести тебе у втрачене тобоюгорнє вітцівство. Ти хотів знати добро й зло, Він залишає тобі це знання. Тихотів зробитися як Бог – і від цього зробився душею подібним до диявола, атілом подібним до тварин: Бог, поєднуючи тебе з Собою, робить тебе богом зблагодаті! Він прощає тобі гріхи. Цього мало! Він забирає корінь зла з душітвоєї, саму заразу гріховну, пекло, вкинене в душу дияволом, і дарує тобілікування на весь час твого земного життя для зцілення від гріха, скільки бразів ти не заразився ним, за неміччю своєю. Це лікування – сповідання гріхів”(єп. Ігнатій Брянчанинов, “На допомогу тим, хто кається”). [25, 15 ]
Про єпітимію (покуту)
Людинависповідала перед священиком свої гріхи і, згідно зі словами Спасителя нашого:“Кому відпус тите гріхи – відпустять їм, кому ж затримаєте –затримаються” (Ін. 20, 23), священик може відпускати гріхи не відразупісля їх висповідання, а тільки після виконання особливо призначеного послуху –єпітимії. Це слово в перекладі з грецької означає “заборона”, але за духомсвоїм є не покаральним, а церковно-виховним засобом. Єпітимія (покута) – цепам’ятка, урок, вправа, що дає можливість глибше пізнати тяжкість свого гріха,вона привчає до духовного подвигу, породжує схильність до нього. Священик можепризначити різні види єпітимії: поклони на час богослужіння, читання вдомавизначених молитов, Ісусові молитви, вставання на опівнічну молитву, духовнечитання (акафісти, життєписи святих), піст, милостиня – кому що потрібніше.Єпітимія завжди обмежена точним строком і повинна виконуватися за твердимрозпорядком, так, як наказав священик. Над людиною, що виконала всі приписиданої їй єпітимії, повинна бути прочитана особлива молитва. Після цього каянникдопускається до Причастя Святих і Животворчих Таїн Христових.
1.4 Таїнство Причастя (Євхаристія)
“Причастя є таїнство, в якому віруючий під виглядом хліба і вина споживає(причащається) Самого Тіла й Крови Господа нашого Ісуса Христа на відпущеннягріхів і на Життя Вічне”. (Православний катехизис).
ПриготуванняСвятих Дарів для Причастя здійснюється на Євхаристії, тому це таїнство і маєподвійну назву – Причастя, чи Євхаристія (з грець. благодаріння).
Причастя¾ це центральне таїнство християнського культута організуючий центр церковного життя. Риткал причастя складається ізспоживання віруючим (членами церкви) спеціально приготовлених хліба і вина, якіза церковним ученням, символізують і реально та містично перетворюються в Тілоі Кров Ісуса Христа. Виходячи з новозаповітної традиції, причастя символізуєспокутну жертву Ісуса Христа у безкровній формі, а також причетність віруючихдо цієї жертви і через це ¾ доцеркви, в містичному сенсі, що є чудесним організмом ¾ Тілом, головою якого є сам Христос. За богословськоюформулою, причастя ¾ євхаристія є“поновленням Голгофської жертви; досконалим виявленням поклоніння Богові,благословенням Його і благодарінням Йому, євхаристія є жертвою і таїнством Тілата Крові Христових”.
Євхаристіяу перекладі з грецької значить подяка. В цьому основоположному таїнстві Церкваприносить подячну, похвальну, умилостивлюючу й молитовну жертву Богові за спасіннявсіх людей – живих і померлих. [6. 77].
Громадськебогослужіння, на якому здійснюється Євхаристія, називається літургією (відгрец. літос – громадський, ергон – служба). На відміну від інших богослужінь(ранньої, вечірні, часів), де Господь Ісус Христос присутній однією Своєюблагодаттю, тут Він перебуває безпосередньо, дійсно Пречистим Тілом Своїм іСвятою Своєю Кров’ю, і не тільки перебуває, але й живить ними віруючих.Причащаючись Страшних Христових Таїн, людина уподібнюється до святих апостолів,зібраних на Тайну вечерю, де Господь встановив таїнство Святого Причастя. Алеще до цього апостоли Христові чули слова свого Вчителя про таїнства Тіла йКрови Його: “Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати ПлотіСина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хтоїсть Мою Плоть і п`є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останнійдень. Бо Плоть Моя – є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям. Хто їстьМою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6,53-56).
Втайні Боговтілення Господь Ісус Христос входить у світ, співстраждає йому,приймає на Себе весь світовий тягар зла. Страждання сина Божого – це не простостраждання вмирання, болю й скорботи, а незбагненне ототожнення Його з пропащимлюдством. Світлий і чистий, Він поринає в пітьму людського життя, безгрішний,Він бере на себе гріхи світу. Ніякі людські слова, ніякі поняття не можутьвмістити цієї таїни. Можна тільки сказати, що як створення світу булоторжеством Любови Божої, так і страждання Богочоловіка стали найвищим проявомцієї Божественної Любови до людей. “Нас ради, людей, і нашого спасіння” бувздійснений цей подвиг. Те, що звершилося на Голгофі і в саду ЙосифаАримафейського, не змінило зовнішнього, видимого ладу речей. Але в потаємнихглибинах світу здійснився найвеличніший переворот. Ворота в небо, зачиненігріхопадінням людей, знову відкрилися, бо Богочоловік Ісус Христос відновивгармонію Неба і Землі, Творця і Творіння. Але гармонія ця відкривається тількитим, хто приймає Жертву і Подвиг Сина Божого, тим, хто знаходить у цьому “шлях,істину й життя”.
Незбагненноюзалишається Голгофа, страждання, смерть, сходження в пекло, Воскресіння. Тількилюбов і віра можуть відкрити цю таємницю, тільки готовність всім своїм єствомприлучитися до неї. Господь Ісус Христос – Заступник за людство, торжествуючинад переможеним Ним злом, над стражданням і смертю, веде за Собою тих, хтолюбить Його. Жертва звершилась один раз в Єрусалимі, але її рятівна силапростягається на весь світ і на всі часи до кінця віку. Вона є надчасова таїна,і участь у ній – знак слідування Христу. [ 17, 21].
Тілуі Крові Господа Ісуса Христа в таїнстві Євхаристії потрібно віддавати особливупошану і святобливе поклоніння, бо яким поклонінням ми вшановуємо Самого Спасителя,таким зобов’язані шанувати і Тіло й Кров Христові…
1.5 Таїнство Шлюбу
Шлюб— це таїнство, в якому жених і наречена при добровільній обіцянці вірності однеодному перед священиком і Церквою, благословляються на подружнє співжиття назразок спілки (союзу) Христа з Церквою, і їм випрошується благодать чистоїоднодушності для благословенного породження й християнського виховання дітей.Таїнство шлюбу є містичним засобом освячення сімейного життя йоговоцерковлення. Сім’я, за християнською доктриною, ¾ “домашня церква”. Ритуальною формою цього таїнства євінчання у храмі.
ТаїнствоШлюбу установлене Богом при самому створенні мужа й жони. Господь благословивперших людей і сказав: «Плодіться, розмножуйтесь» (Бут. 1, 28). ХристосСпаситель підтвердив святість шлюбу, коли сказав фарисеям: «Покине чоловікбатька свого й матір, пристане до жони своєї і будуть удвох одне тіло, і що Богз`єднав, люди нехай не розлучають» (Мт. 19, 5-6). [ 6, 78].
Шлюбтоді є законним, коли він освячений Церквою. Без того немає шлюбу, а лишебеззаконне співжиття. Як і Христос сказав самарянці: «Ти п`ять мужів мала, алей той, що тепер маєш, не є тобі муж» (їв. 4, 18).
Подружнєжиття — то велика святиня перед Богом. Чесне подружжя й ложе нескверне. Завелику вірність Господь нагороджує щастям у дітях. І навпаки, зрада подружжядуже гнівить Бога. Найтяжчий смертельний гріх — це перелюбство (зрада дружині).Апостоли твердо зазначають, що перелюбники, зрадники, розпусники Царства Божогоосягнути не можуть (Еф. 5, 5). Чоловік і жінка удвох є одне тіло, а тому йповинні любити й оберігати одне одного, як себе, до самої смерті. Сьомазаповідь просто каже: «Не перелюбствуй». А в Старому Заповіті за подружню зрадупобивали камінням.
1.7 Таїнство Маслособорування (Єлеосвячення)
Цетаїнство, в якому при помазанні хворого святою оливою (єлеєм) призивається нанього благодать Божа, що зціляє немочі душевні й тілесні.
Маслособоруваннямає свій початок від апостолів, які, бувши послані Ісусом Христом, «мазали оливоюбагатьох недужих, і (ті) зцілялися» (Мр. б, 13).
Теж таїнство святі апостоли передали й Церкві. «Коли хто хворіє у вас, — кажеапостол Яків, — нехай покличе пресвітерів церковних і нехай помоляться над нимі помажуть його оливою в ім`я Господнє. Молитва віри спасе хворого, і підіймейого Господь, і якщо гріхи содіяв, простяться йому» (Як. 5, 14-15).
Цетаїнство зветься ще «соборуванням», бо його повинен, за словами апостола,звершувати собор священиків у кількості сім, хоч на практиці його виконує один священик.[ 6, 77].
Таїнствоєлеосвячення може повторюватися.
1.8 Таїнство Священства
Це— таїнство, в якому Дух Святий настановляє правильно обраного достойногокандидата через святительське рукоположення священнодіяти таїнства й пастиотару Христову. Священство установлене Богом ще у Старому Заповіті. Господьповелів Мойсееві посвятити Аарона на первосвященика, синів його на священиків,а все покоління Левія на левитів, тобто нижчих служителів при Скінії (Лев. 8.1-36).
ХристосГосподь, установляючи Новий Заповіт, не відмінив священства, як інститутусвященнослужителів Церкви, лише наповнив його новим змістом, як і сказав: «Я неприйшов зруйнувати Закон, а виповнити» (Мт. 5, 17).
УСтарому Заповіті Господь повелів Мойсееві помити Аарона й його синів та посвятитив священство, помазавши їх святою оливою (Лев. 8, 5-13).
ВНовому Заповіті Сам Син Божий, як вічний Первосвященик-Архиєрей (Пс. 109, 4;Євр. 5, 6; 8, 1-2; 9, 11-14) на Тайній Вечері помив ноги ученикам,освятив їх Причастям Тіла й Крові Своєї під видами хліба й вина і заповів їмсвященнодіяти на спомин Йому (Лк. 22, 19).
Аколи воскрес, то того ж дня явився ученикам і сказав: «Мир вам! Як послав МенеОтець, так і Я посилаю вас» (тобто з повнотою духовної влади), дихнув на них ісказав: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи — відпустяться, а на комузоставите — зостануться» (їв. 20, 21-23).
«ДанаМені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, навчайте всі народи і хрестіть їх вім`я Отця і Сина і Святого Духа. Навчайте їх додержуватися всього, що Язаповідав вам» (Мт. 28, 18-20).
Цимисловами Христос Господь передав апостолам повноту архиєрейської влади у ЦерквіСвоїй.
Уп`ятдесятий день після Воскресіння Христос послав їм від Отця Духа Святого, якпомазання силою звище (Діян. 1, 8; 2, 1-4), і цим довершив їхнє освячення. [11, 65].
Такустановив Господь найвищий ступінь священства — апостольсько-архиєрейську, іповелів строїти тайни Божі.
Святіапостоли, як архиєреї, відразу після зшестя на них Святого Духа, почали строїтиті тайни Божі. Проповідували, хрестили, а потім рукоположили на дияконськеслужіння сімох мужів, звівши на них Духа Святого через покладення на них рук(Діян. 6, 5-6). Цим вони поклали початок першого, найнижчого ступенясвященства.
Далісвяті апостоли стали настановляти для окремих Церков пресвітерів-священиків,які діяли під наглядом апостолів («пресвітер» значить старший).
Такбули наставлені апостолами Тимофій, Тит, Полі-карп, Кіпріян, Лін, Анаклет,Климент та інші через покладення на них апостольських рук (1 Тим. 4, 14) і освяченняїх Духом Святим.
Післяапостолів стали рукополагати їхні наступники одні за одними, і таким чиномустановилося апостольське переємство священства через архиєреїв відодного до другого, яке продовжується у Православній Церкві аж до наших днів.
Як відбувається хіротонія (висвята) єпископа, священика, диякона?
Єпископависвячують два або три єпископи на Божественній Літургії після співу «СвятийБоже». Тоді архиєреї кладуть на нього святе Євангеліє словами вниз, щосимволізує знак руки Христової і свої руки. Старший єпископ виголошуєвідповідні молитви, новопоставленого облачають в архиєрейські одежі, і він береучасть у Божественній Літургії, як архиєрей.
Священикависвячує один єпископ на Божественній Літургії після Херувимської пісні.Кандидат є дияконом і до часу висвяти приймає участь у Службі Божій, як диякон.Після Херувимської пісні його обводять тричі навкруги престолу, яксимвол Святої Трійці, із співами відповідних тропарів. Далі він стає праворучпрестолу на коліна, поклавши руки на престол. Єпископ кладе на нього країомофора й обидві руки та читає відповідні молитви. Новопоставленого облачають усвященичі одежі, і він бере участь у Євхаристійному каноні, як ієрей. [ 25,33].
Дияконависвячує архиєрей після Євхаристійного канону так само, як ієрея, але молитвичитає інші. Після молитов новопоставленого одягають у дияконські одежі. Вінпричащається як диякон і виголошує останню єктенію.
За68-м Апостольським правилом ні одна з цих трьох хіротоній не може бутиповторена над однією й тією ж особою, а коли б хто це зробив, то правиловимагає позбавлення сану як того, хто святив, так і висвяченого.
Розділ 2. Символіка церковних таїнств
Щотаке обряд? Слово «обряд» церковнослов'янською мовою означає«одяг»: «обрядитися» — «зодягнутися». Це зовнішніформи богопоклоніння. Таїнства — це обряди, виділені в особливу групу, якнайважливіші. Таїнства — суть духовно-душевно-обрядові дії, метою яких єздобуття благодаті Божої.
Атепер розглянемо основні положення щодо таїнств, як однієї з сторінмістичного життя Церкви.
1.Під час таїнств використовують елементи, що підвищують духовно-молитовний станправославного християнина. Адже власне молитва віри і є тим каналом, зв'язком,через який і подається Благодать. Сенс життя християнина в тому, щоб здобути благодатьВсесвятого Духа, щоб цей канал відкрився і був якомога ширшим. І для цьоговикористовуються певні елементи. Цими елементами-посередниками, які допомагаютьнам відкрити і розширити молитовний канал Благодаті є:
а)Слово, або слово сили. Слово яке є посередником і допомагає відкритиканал благодаті. Тому що віра від Слова, а благодать по вірі. І коли миперебуваємо на літургії (грецьк. — букв. «спільна справа»,«служіння», — тут спільна справа молитовного богоєднанняЦеркви, в чому власне й полягає суть нашого служіння Богові), то під час цієїслужби обов'язково читається слово Боже. Воно власне починає читатися ще допочатку літургії (псаломщики читають Часи — (псалми, уривки з Святого Письма).І під час самої літургії ми читаємо Апостол і Євангеліє — ми читаємо словоБоже, тому що саме від нього віра. Це основа, «На початку булоСлово…», і це Слово дає нам в кінцевому результаті силу Благодаті.Тому Слово сили, Слово яке піднімає віру, по якій і сходить благодатьВсесвятого Духа: Слово — віра — благодать;
б)Символічні знаки, або знаки сили. Богослужіння складається із Слова(читання Євангелії, псалмів, виголошення єктеній…), і весь час відбуваютьсяякісь дії (то священик хрестить хрестом, то рукою, то Євангелієм, то малий вхідз Євангелієм, то великий вхід з Дарами), постійно присутні якісь знаки, дії,які теж щось символізують. І які теж є засобами для здобуття сили Духа Святого,благодаті Всесвятого Духа. Тому умовна назва «слово сили» і«знак сили». Видимий знак — жест хреста, покладання рук, підношеннярук до неба, дмухання, вистригання волосся, спалювання волосся (в обрядіхрещення) тощо. Знак, який відкриває канал для Благодаті;
в)Священні предмети. Використовуються в таїнствах церкви такі священніпредмети: хрест, єпітрахіль, дикирій і трикирій (у єпископа), орар (в диякона),ікона, чаша, Євангелія тощо… Ці священні предмети є також посередниками, задопомогою яких ми входимо в молитовний стан, і які допомагають нам відкритиканал молитовний між нашим серцем і Богом;
г)Освячені речовини. До таких речовин відноситься: свята вода, олива,миро, артос (хліб), антидор (це ті частинки, на які ріжуться просфори що на нихзвершувалась проскомидія, і роздаються вони біля запивки тим, хто непричащався. Антидор перекладається з грецької мови -«замість дару»Тобто, тим, хто не приймав Дари (Кров і Тіло Христове) в причасті, то замістьних їм дається антидор). Далі — запивка, вино, паски, мед, яйця, кутя, коливо,мак, квіти, зілля верба, лепеха… — це все освячені речовини;
д)Переосутнені речовини. Це ті речовини, які входять в перелік освячених, алестоять ніби осібно, як найважливіші. Подібно до того, як відрізняється таїнствовід простого обряду: це обряд так би мовити більш вищого рангу. Тут мова йдепро хліб і вино, які переосутнились у Тіло і Кров Христові.
Отякі ми маємо п'ять посередників, що використовуються для підвищення молитовногостану, власне для підвищення молитви. Це слово, знак символічний, священніпредмети, освячені речовини, переосутнені речовини.
2.Всі означені елементи (Слово, знак символічний, священні предмети, освяченіречовини, переосутнені речовини) є суть зовнішніми формами, через які містично,таємно подається благодать Божа. Несамі по собі предмети, слова, знаки,речовини є благодатні, але вони суть провідники цієї благодаті.
Отже,слово Боже діє як символ, через який в кінцевому результаті дається благодать.Власне і з наукової точки зору, слово — є символом певної ідеї, яка втілюючисьприносить певні плоди.
Слово- вираз думки. А буквально слово — це лише набір звуків. Наприклад, слово«хліб» — це «х», «л», "і",«б», — і у нас в розумі виникає асоціація з свіжим окрайцем хліба.Так от, ці звуки (х-лі-б), які разом зібралися в слово «хліб», єсимволом конкретної речі. Чому так важливо те, що ми тут займаємося дослідженнямСвятого Письма саме в духовно-символічному аспекті? Тому що символ — це єоснова. А слово взагалі — є символ. Слово Боже є приналежністю будь-якогобогослужіння, таїнства, обряду. Слово несе в собі навантаження символу, черезякий дається благодать, символу, що служить знаряддям для відкриття молитовногоканалу по якому і подається Божественна енергія. Слово в даному випадкувиступає в ролі ретранслятора, який допомагає нам почути той далекий сигнал,який іде від Отця. Таке слово, відповідно, можна назвати словом сили Божої.
Висновки
Значеннятаїнств як у Православній Церкві так і в усьому Християнстві є безсумнівно,величезним. Без цих сакраментальних актів неможливе повноцінне церковне ідуховне життя кожної людини, яка вирішила стати членом народу Божого. Черезтаїнства під виглядом певних видимих дій і слів посилається тому, хто йогоприймає і невидима сила – Дари Святого Духа, освячення і Боже благословення. Ітому значення таїнств у житті кожного християнина настільки велике, що коженраз вони стають новими етапами у їхньому житті. Вони є дієвими Божимизнаряддями, які неодмінно діють благодатно на тих, хто до них приступає.
Таїнства¾ найважливіші культові події, через які,згідно з ученням церкви, віруючому “невидимим чином” передається БожаБлагодать. Через благодатність таїнств виявляється їхній містичний зміст:здійснення таїнства є реальною подією поєднання “небесного” і “земного” світів,запорукою прилучення віруючого до Божественного, до священного.
Кожномуз таїнств, а їх у православна традиція нараховує сім, притаманне своєсимволічне значення та символічні предмети, які використовуються під часпроведення цих таїнств. Наприклад у таїнстві Хрещення похресника тричізанурюють у воду, що символізує Святу Трійцю. Згідно з вченням про Святу Трійцюхристияне поклоняються єдиному Богові, який є єдиним у Трьох Особах (абоіпостасях) ¾ Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Ритуал таїнстваПричасття складається із споживання віруючим спеціально приготовлених хліба івина, які за церковним ученням, реально і містично перетворюються тасимволізують Тіло і Кров Христа. Саме Таїнство Причастя є символом спокутноїжертви Христа в безкровній формі, а також причетність віруючих до цієї жертви.Євхаристія є символом “поновленням Голгофської жертви”. В таїнстві Священстваритуальною дією є хіротонія ¾покладання рук, що символізує покладання рук Христових на апостолів, коли Віносвячував їх на Священство, тобто Своїх наслідувачів.
Список використаної літератури:
1. Біблія: Новий Заповіт;
2. Булгаков С. Настольнаякнига для священнослужителей. ¾Харьков, 1990;
3. Булгаков С.В. прот. Очеркиучения Православной Церкви.¾ К.,1991р;
4. Вениамин (Новик), игумен.О православном миропонимании (онтологический аспект) // Вопр. философии. 1977.№2;
5. Власовський І. Нарисісторії Української Православної Церкви. В
4-хт. ¾ К., 1998. ¾ т.1;
6. Головащенко С.І. Історіяхристиянства: Курс лекцій: Навч.
посібник.¾ К.: Либідь 1999. ¾ 352с.;
7. Єленський В. Релігія іукраїнське суспільство // Людина і світ. 1996. №1-2;
8. Зеньковский В. Проблемацерковной культуры // Церков.-обществ. вестн. 1997. №12;
9. Іванишин В. Українськацерква і процес українського відродження. Дрогобич, 1990;
10. Історія православноїцеркви на Україні. ¾ К., 1992;
11. Історія релігії в Україні:в 10-ти т. ¾ К., 1997. ¾ т.2: Українське православ’я;
12. Катехізис християнськоївіри. ¾ Львів, 1990;
13. Краткое объяснениеВсеношной, Литургии или Обедни, последовательности таинств, погребения усопших,водоосвящения, молебнов / Сост. прот. И. Бухарев. Репр. изд., 1904. Москва,1991;
14. Крывелев И.А. Историярелигии: в 2-х т. ¾ М., 1988;
15. Кураев А. Традиция,догмат, обряд. ¾ М., 1995;
16. Лосев А. Ф.Очеркиантичного символизма и мифологии, москва, 1993;
17. Лосский В. Очеркмистического богословия Восточной церкви. Догматическое богословие // Мистическоебогословие. ¾ К., 1991;
18. Ортинський І. Хрещення,хрест та харизма України ¾ Рим,Мюнхен, Фрайбург, 1992р;
19. Панас К. ІсторіяУкраїнської Церкви. Львів, 1992;
20. Полный Православный ЭнциклопедическийСловарь: в 2-х т ¾ М.1992.¾Т.1;.
21. Поснов М.Э. ИсторияХристиянской Церкви. ¾ К., 1991;
22. Религия и общество:Хрестоматия по социологии религии. ¾М., 1996;
23. Тальберг И. Историяхристиаской церкви. Москва, 1991;
24. Християнство: Словарь. ¾ М., 1994р.
25. Чельцов Г. Объяснениесимвола веры, молитв и заповедей. Москва, 1991.