Контрольна робота
«Релігія як сферадуховної культури, її елементи і структура»
Вступ
Словорелігія перекладається з латинського як благочестя, святиня, предмет культу. Зцього випливає, що це явище, яке відноситься до чогось вищого, святого,надлюдського у людському житті. Це явище, абсолютне, має загальну назву Богаабо Божества, – хоча кожна окрема релігія має свої власні імена цієї вищоїсили. Можна сказати, що не існує релігії без Бога, тобто якого-небудь уявленняпро Бога, Бог є початок і сенс будь-якої релігії.
Релігіяє не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю. Це й реальне життя, діїлюдей – культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, це форми і принципиорганізації суспільного життя, що тією чи іншою мірою ґрунтуються на релігійнихпідставах. Тобто релігія – це відповідне світосприйняття та певна сфера життялюдини, які пов’язані із відношенням її до Абсолютного.
Історіясвідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільногорозвитку, відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві рисирізних соціальних епох. У зв’язку з цим релігія є універсальним духовним явищему житті суспільства. Релігійне вірування об’єднує за допомогою догматів,моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудованіцерковні організації, протиставляє за чітко визначеними ознаками різніугрупування віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприятиконсолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти негативнихсоціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.
Роль,яку відіграє релігія в суспільстві, випливає з її об’єктивної сутності якзв’язку людини з Богом. Через цей зв'язок людина виступає не стільки якособистість, скільки як представник роду людського. Відчуваючи зв'язок ізБогом, одночасно вона відчуває зв'язок, поєднання із людством, із людськоюгромадою.
Головноюознакою будь-якої релігії є віра у надприродне. До віри у надприродне слідвнести уявлення про потойбічні сили у вигляді божества, ангелів, чортів тощо.
Духовнійкультурі властиві певні особливості: вона має історичну обумовленість, фіксуєнаціональні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності, є характернимдля усіх феноменів духовної культури, в т.ч. релігії, яка також створюєтьсялюдством і служить йому.
Якособлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічнуструктуру. В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна свідомість,релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації.
Сутністьі походження релігії
Словопоходить від латинського «religio» і означає «зв'язок». У тлумаченні богосліврелігія – це все те, що зв’язує, з’єднує людину з божественністю. Отже,богословське визначення релігії виходить з віри в існування Бога.
Релігія– явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло всуспільстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собіелементи раціонального та ірраціонального.
Релігіяє однією з найдавніших форм суспільної свідомості – однією з форм відображеннясвіту, але відображення своєрідного.
Зазначимо,що фантастичні образи релігії – це форма відображення дійсності, притаманнаусім народам. Вона є необхідним ступенем сприйняття світу, обумовлена функціямимозку і має таке саме право на існування, як і раціональне, наукове пізнання.
Головноюознакою будь-якої релігії є віра у надприродне. До віри у надприродне слідвнести уявлення про потойбічні сили у вигляді божества, ангелів, чортів тощо.
Релігійнавіра у надприродне характеризується певними особливостями. По-перше, вонапередбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надприродне, а віру уреальне існування надприродного. По-друге, релігійна віра обов’язковопередбачає емоційне відношення до надприродного. По-третє, віра в надприродневключає переконаність в існуванні особливих двобічних відносин між ними і людиною.Віруючий переконаний в тому, що надприродне е тільки існує, а й може вплинутина його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина, в свою чергу можевпливати на надприродне, задобрити його, вимолити прощення, викликатидоброзичливе ставлення тощо.
Релігіявиникла в свідомості людей під впливом умов суспільного життя, труднощівпізнавального процесу, потреби виходу із безвиході, а також емоційноговідношення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, які створюютьнеобхідність і можливість виникнення та відтворення релігійного відображеннядійсності, і складає джерело та корені релігії.
Важливимє питання: коли і як виникла релігія?
Богословистверджують, що релігія має надприродне, божественне походження, існує споконвічноі що історія суспільства зобов’язана релігії.
Науководоведено, що становлення людини і суспільства охоплює величезний історичнийперіод, який тривав понад 2,5 млн. років.
Доранніх форм релігії належать: фетишизм, тотемізм, магія, анімізм.
Поворотнимпунктом в історії релігії стало виникнення світових релігій: буддизму,християнства та ісламу. Головною особливістю світових релігій, що дозволило їмподолати національні і державні кордони, є їхній космополізм. Світові релігіїзвернені до всіх народів незалежно від національності. Вони спростили культ,відмовилися від специфічної національної обрядовості, пропагуючи загальнурівність перед богом, і переносять на небо здійснення соціальноїсправедливості. Космополітичний характер буддизму, християнства та ісламусприяв їхньому поширенню по всій земній кулі.
Релігія,як сфера духовної культури
Філософіясвого часу розробила поняття «духовне виробництво» для характеристикивиробництва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймовірно, саме продуктидуховного виробництва в широкому розумінні й складають елементи духовноїкультури.
Воснові теологічних концепцій розуміння духовної культури лежить ідея щодовизначальної ролі релігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовноправослав’я дану ідею на початку ХХ століття розвивав російський релігійнийфілософ П. Флоренський (1882–1937 рр.), який доводив, що саме релігіястворює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво,наука, мораль. Похідним тут є етимологічне виведення ним поняття «культура» зіслова «культ». Оскільки слово «культура» має корінь «культ», вважавправославний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похіднимкульту.
Надохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського,людина орієнтує власну діяльність на «матеріальні інтереси», розвиваючи лишематеріальну культуру. «Одухотворятися» душа людини починає лише після ІсусаХриста. Саме з «Богоявлення» особливого значення у духовно-історичному розвиткунабуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану «духовногосну» і забезпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробиввласну концепцію, яка здобула назву «соціологія», де намагається висвітлитидуховність людини як результат дії Софії, що є проміжною ланкою між Богом ілюдиною, наближає першого до останнього і повертає останнього до першого.
Вінпевним чином забезпечував творчу діяльність людини як справжнього творцякультурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку культури.
Сучасніправославні богослови, йдучи за П. Флоренським, визначають духовнукультуру як неземне, надприродне явище, обмежують її лише релігійними ідеями таморально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальнаоснова культури, її визначення, нерозривна єдність матеріальної і духовноїсторін культури.
Подібнаточка зору існує в католицькій та протестантській культурології. Зокрема, впастирській конституції, схваленій ІІ Ватиканським собором (1962–1965 рр.),підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру,підносячи її розвиток на новий щабель. Протестантська теологія також розглядаєрелігію як субстанцію духовної діяльності людини, як форму осмислення іправильного сприйняття культурних цінностей.
Усвою чергу, мусульманські культурологи називають іслам «цивілізаторськоюрелігією» і стверджують, що всім досягненням в науці, культурі мусульманськийсвіт зобов’язаний ісламу.
Такимчином, наведені богословські системи вважають релігію тією єдиною основою, лишена ґрунті якої могла виникнути і досягти висот культура.
Знаукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачінагромаджених суспільством різноманітних цінностей і традицій, охоплює сферудуховного виробництва, куди входять такі форми суспільної свідомості, якфілософія, мистецтво, політика, право, етика, наука в т.ч. релігія. Науковаконцепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. Прицьому підході переважаюча роль надається матеріальним основам культури.
Духовнійкультурі властиві певні особливості: вона має історичну обумовленість, фіксуєнаціональні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності, є характернимдля усіх феноменів духовної культури, в т.ч. релігії, яка також створюєтьсялюдством і служить йому.
Релігіяі культура
Роль,яку відіграє релігія в суспільстві, випливає з її об’єктивної сутності якзв’язку людини з Богом. Через цей зв'язок людина виступає не стільки якособистість, скільки як представник роду людського. Відчуваючи зв'язок ізБогом, одночасно вона відчуває зв'язок, поєднання із людством, із людськоюгромадою. Найінтимніше спілкування людини із богом завжди не обмежується їїіндивідуальністю, а виводить цю індивідуальність у простір спільного існування.
Зцієї точки зору релігія більш соціальна, ніж будь-які інші – політичні,правові, економічні та будь-які відносини між людьми, тобто вона є первинною,глибинною підставою людського суспільства.
Релігійнасвідомість є найдавнішою серед інших видів людської свідомості, і людськесуспільство – як усвідомлення людьми їх певної спільності – виникло саме напідставі спільної релігії, тоді як всі інші об’єднання мають вже похідний,вторинний характер. Тому релігія є основою будь-якої соціальності.
Релігіяпостає як основа соціальності тому, що саме вона створює такі первинні засадисуспільності, як солідарність, свобода, служіння. Солідарність, тобто почуттяпричетності людей до якогось цілого, єдиного «ми» породжується єдиним зв’язкомміж усіма людьми та Богом, в якому вони вперше почувають себе якоюсь родиною,общиною, народом. Але в цій причетності не зникає людська особистість. Навпаки,саме зв'язок людини з Богом, її благо людяність породжує людську свободу. Ця свобода,здатність до творчості, є єдиним рушієм суспільного життя, початком людськогоспілкування.
Нарешті,третім началом суспільності, яке перевершує та поглинає протиріччя міжсуспільством і особистістю, допомагає суспільству уникнути деспотизму абоанархії, є начало служіння. Воно має свій дійсний сенс, якщо це служіння самеАбсолюту, а не якимось відносним цінностям – державі, народу, ідеї тощо –гарантується на служінні Божій волі. Саме останнім визначається вся структуравідносних за своєю суттю прав та обов’язків людини, що створюють суспільнийлад. Поза служінням Богові взагалі немає нічого такого, що могло б змуситилюдину служити правді і правдою. Тому епохи безвір’я (як і безвір’я в будь-якіепохи) руйнують цей головний стрижень суспільності – безкорисне служіння,поняття честі і обов’язку, – змінюючи його кар’єризмом і користолюбством, корупцієюі бюрократизмом.
Релігіяє не тільки первинним та аморфним у своїй первинності підґрунтя суспільства – вонавизначає його культурні та моральні цінності.
Протягомбагатьох століть культура була наповнена релігійним змістом, яких надихав ізвеличував її. Більше того саме релігія, релігійні – тобто абсолютні – цінностіє тим головним, що підштовхує людину до великих дій. Саме релігія визначає цісправжні, а не вигадані, абсолютні цінності, тому під впливом релігійних ідейзвершувались найвеличніші та найвизначніші події.
Структурарелігії та її елементи
Якособлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічнуструктуру. В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна свідомість,релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації.
Релігійнасвідомість включає два взаємопов’язаних і водночас відносно самостійних рівні:релігійні психологію та ідеологію.
Релігійнапсихологія – це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв,звичок, традицій, пов’язаних із певною системою релігійних ідей.
Релігійнаідеологія – це більш чи менш струнка система ідей, розробкою та пропагандоюяких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителікульту.
Вісторичному аспекті релігійні психологія та ідеологія стають сходинкамирозвитку релігії.
Релігійнаідеологія в сучасних релігіях включає в себе теологію, або богослов’я,богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійнуфілософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія. Вонаформулює докази ідеї Бога, дає систематизований виклад релігійних поглядів насвіт, людину в світі, на сенс її буття.
Джереломідеології кожної релігії є її святе писання. Підкреслимо, що богословинеоднозначно тлумачать одну й ту саму «святу» книгу і що це залежить від їхніхвласних соціально-політичних позицій, умов конкретної Істріної епохи. Основоюрелігійної ідеології кожного визнання можна вважати його власне розуміння ітлумачення Божого одкровення, текстів святого писання.
Релігійнаідеологія виступає у формі фантастичних уявлень про надприродний світ, настановсвятих пророків, поданих дуже часто у формі оповідей, і відіграє для широкихмас віруючих роль популярної, життєвої філософії.
Суттєвимелементом релігії є емоційне ставлення віруючих до створених їхньою уявоюнадприродних сил. Специфіка релігійних почуттів, згідно з наукою, полягає втому, що вони спрямовані не на реальні, а на вгадані, ілюзорні об’єкти, нанадприродне.
Невід’ємноючастиною будь-якої релігії, її реалізації у сфері повсякденної практичноїдіяльності є культ – сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючийнамагається вплинути на надприродні об’єкти. До культу відносяться: обряди,ритуали, жертвоприношення, таїнства, богослужіння, пости, молитви, а також матеріальніпредмети, які при цьому використовуються, – храми, священні реліквії, посуд,одяг тощо.
Конкретніформи реалізації релігійного культу в різних конфесіях неоднакові. Так,католицизм і православ’я зберігають вірність пишній театралізованій обрядовості.Вони широко використовують мистецтво: живопис, скульптури, музику, спів тощо. Обрядиу протестантизмі мають більш скромний і суворий характер: зменшено кількістьтаїнств та свят, спрощено богослужіння. Основу культу в ньому складаютьіндивідуальні форми спілкування віруючого з Богом – молитви, покаяння, містичніодкровення.
Релігіяматеріалізується також у релігійних організаціях – об’єднаннях послідовниківтієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядіврелігійні організації виконують широке коло функції, головними з яких єзадоволення релігійних потреб віруючих, регулювання культової діяльності,розробка і пропаганда віровчення, забезпечення цілісності організації.
Релігійніорганізації можуть виконувати і нерелігійні функції, що допомагає релігіїзберігати свої позиції в соціальному і духовному житті суспільства.
Напрактиці іноді змішують елементи релігії або видають одне за інше.
Перенесенняоцінок елементів релігії, як виносилися в минулому, на релігію і церкву за новихсоціальних умов може призвести до небажаних, навіть трагічних соціальнихнаслідків.
Релігійніуявлення, настрої, дії і організації становлять єдиний релігійний комплекс, усіелементи якого нерозривно пов’язані між собою, а також із конкретними соціальнополітичними і духовними умовами життя кожної країни.
Основнийелемент релігії, що надає їй своєрідність, відміну від інших форм суспільноїсвідомості та соціальних інститутів, є культова система.
Релігійнийкульт – соціальна форма об’єктивації релігійно свідомості, реалізація віри удіях соціальної групи окремих індивідів.
Культовасистема являє собою сукупність певних обрядів. Обряд – сукупність стереотипнихдій, що установлені звичаями та традиціями соціальної спільноти, що символізуєідеї, норми, ідеали та уявлення.
Якважливу ознаку обряду називають його символічний характер. Знак та символ маєаналогічну структуру, яка містить у собі:
1) матеріальнуформу;
2) позначений предмет;
3) значення абозміст.
Обрядиохоплюють всі сфери життєдіяльності людини і не є специфічним елементомрелігії. Специфіка релігійних обрядів є в їх ідеальному змісті.
Релігійнийкульт базується на вірі в існування поміж людиною та предметом його віриможливості установлення певних взаємовідносин.