Тема: Релігія ісламу
Зміст
Вступ
1. Мекканський і мединський періоди становлення ісламу
2. Коран і Сунна
3. Особливості віровчення і культу ісламу
4.Течії ісламу
5.Шиїтські секти
6.Мусульманське право
7. Іслам в Україні
Література
Вступ
Іслам(араб.-покірність, відання себе Богові) є наймолодшою із світових релігій. Йогосповідують майже 860 млн. людей понад 120 країнсвіту. У 28 країнах іслам є державною релігією. Мусульманські общини розкиданіпо всьому світу,більшість віруючих проживає в країнах Азії та Північної Америки.
Формування і поширення ісламу відбувалося в періодрозпаду первіснообщинного ладу, утворення класових суспільств на Аравійськомупівострові і супроводжувалося соціально-політичною боротьбою між могутньою родовоюаристократією племені курейшитів та вільними бідняками, ремісниками,землеробами, кожівниками, пастухами.
Іслам зародився у VII ст. в Західній Аравії умісцевості Хіджаз. Витоки ісламу пов`язані з містами Мекка і Ясриб (Медина) і зіменем його засновника Муххаммада (570-632рр.). Виникнення ісламу –закономірний результат поступального духовного прогресу всього людства. Це бувперіод розпаду родового устрою в арабів, економічного і політичного об`єднанняплемен, а головне – формування класової держави, коли виникла потреба в їїідеологічній основі. Такою основою стала єдинобожна, тобто монотеїстичнарелігія.
На той час у арабів побутували первісні анімістичніуявлення, численні міфи, були дуже розвинуті фетишизм і магія. Стрижнем новоїрелігії стали вірування економічно і політично найрозвиненішого племені курейш,яке поклонялося Богу Аллаху (араб.”аль-ілах”-божество).
На честь численних богів, яких вшановували уХіджазі, у Мецці було побудовано храм Кааба, що мав форму куба. Замусульманським переказом, храм Кааба спорудив до ісламський пророк Ібрахим(біблійний Авраам). У Каабі знаходилося 360 кам`яних зображень богів різнихплемен Аравійського півострова.
Два міста тісно пов`язані із зародженням,становленням і тріумфальною ходою ісламу вже в першій половині VII ст. – Меккаі Ясриб (Медина – місто пророка).
1. Мекканський імединський періоди становлення ісламу
Діяльність Муххаммада складається з двох періодів:мекканського (510-522) і мединського (522-532). Важко встановити, колиМуххаммад повірив у свою пророчу місію. Як свідчать мусульманські джерела,Муххаммад відзначався благочестивістю, набожністю, часто усамітнювався в печеріна горі Хіра біля Мекки, постився. У нього були сновидіння, траплялися осяяння.Він чув неземні голоси. В один із таких осяяних моментів до нього з`явивсяангел Джебраїл (архангел Гавриїл), став душити його і наказувати: “Читай!”Муххаммад відповів: “Я не вмію читати”. Тоді ангел сказав: “Читай! Ім`ямГоспода твого, який сотворив людину із згустку… читай і запам`ятовуй!” Такначебто Муххаммаду був переданий текст Корану – «вічної священної книгиАллаха». Після цього Муххаммад почав проповідувати зміст Корану мешканцям.Першими слухачами і послідовниками Муххаммада, які повірили в його пророчумісію як посланця Аллаха, була його дружина Хадиджа, його вільновідпущеник Зейдібн аль-Харіс, якого він усиновив, та маленький Алі, якому в ту пору було 8-9років. Незабаром до групи прихильників Пророка приєдналося ще майже 30мекканців. Упродовж декількох років зібрання послідовників Муххаммада непривертали уваги більшості мешканців цього міста. Після початку відкритоїпроповіді одноплемінникам – курей шити стали протидіяти Муххаммада, виявлятиворожість до нього і його прихильників. Коли Муххаммад почав розвінчувати їхніхбогів і переконувати мешканців в тому, що всі прихильники багатьох богів(багатобожники) будуть “горіти в гієні вогняній”, тобто пеклі, за свою невіру вєдиного Бога Аллаха, його почали переслідувати.
Несприятливі обставини, які склалися навколоМуххаммада і його послідовників в Мецці, обумовили їхнє переселення в Ясриб,землеробське місто-оазис, де точилася жорстока боротьба між племенами аус іхазрадж за зверхність. Ясрибці часто бували в Мецці, слухали проповідіМуххаммада. І, зрештою, у 622р. була досягнута домовленість з делегацією ясрибців про переїзд Муххаммада та його сподвижників до їхнього міста. Муххаммадзі своїми послідовниками 24 вересня 622р. переселився із Мекки вЯсриб. Таким чином відбулася хіджра(араб.-переселення), унаслідок чого були встановлені нові стосунки міжпереселенцями –мухаджирами і ясрибцями, які прийняли їх, — ансарами. Муххаммадазапросили в Ясриб, який після цього став називатися Мадінат Ан-набі (містоПророка), як верховного арбітра у вирішенні різних спірних проблем міжплеменами, які заселяли це місто. Поступово авторитет Муххаммада як пророка іполітичного діяча зростав. Від дати переселення (хіджри) почався відлікарабського літочислення, сучасний арабський календар. Так відзначила цю подію вдіяльності Муххаммада арабо-мусульманська цивілізація.
Саме в Медині розквітнув і проявився геній і талантМуххаммада, який був незвичайною особою, обдарованою, з одного боку, містичнимосяянням, з раптово пробудженим поетичним даром, а з другого боку, наділенийясним і тверезим розумом, політичним і дипломатичним талантом, відданий своїйрелігійній ідеї.
Проте Муххаммад не був релігійним фанатиком, бо вінвизнавав існуючих до нього біблійних пророків і всіх прихильників інших релігій(іудеїв і християн) і навіть деякий час вважав їх та мусульман однією громадоювіруючих.
Муххаммад– як людина, яка здатна любити, радіти і сумувати, не зраджувати друзів, бувмилосердним до ворогів, які каялися, безпощадним до політичних ворогів, алеготовий до політичного компромісу, обережний, як дипломат, в діях івисловлюваннях.
Вершиною дипломатичних зусиль Муххаммада булоукладення договору між мухаджирами і ансарами (ясрибськими племенами) таіудеями. Цей договір отримав назву «Дустур Медина» — «Мединська конституція».Згідно з нею мусульмани-курейшити і мешканці Медини, які приєднуються до них івоюють разом з ними за віру, утворюють одну общину – умму, відокремлену відінших людей.
Іудеям,які підписали цей договір, гарантувалася безпека, рівноправність і допомога. Статті«Дустур Медини» стосувалися спільних воєнних дій, гарантували заступництво івикуп полонених, забороняли допомагати невіруючим та укладати під час війнибудь який сепаратний мир, Для всіх учасників договору мир мав бути єдиним,рівним і справедливим.
З іудеями було укладено ще один договір: вонивважалися єдиною громадою з віруючими-мусульманами, але зазначалося, що «уіудеїв своя релігія, у мусульман – своя». Іудеї зобов`язувалися не допомагативорогам мусульман і не воювати без дозволу Муххаммада.
У першому договорі (Дустур Медина) зафіксовано самоідентифікацію мусульман, визнання мусульман відмінними від інших. Фактично цебуло проголошення нової над племінної спільноти на ґрунті єдиної релігії –ісламу.
Зміцнивши свої позиції в Ясрибі (Медині), Муххаммадпочав відкриту боротьбу проти Мекки, яка супроводжувалася нальотами на торговікаравани мекканців. Історики виокремлюють низку битв, зокрема, біля Бедри у624р., яка завершилася перемогою мусульман, біля Ухуді в 625р., коли Муххаммадабуло поранено і мусульмани зазнали невдачі. У 628р. Муххаммад уклав договір міжмусульманами і мекканцями, згідно з яким встановлювалося десятирічне перемир`я.Однак обставини складалися так, що вплив ісламу став поширюватись. Муххаммадзавойовував нові міста, укладав союзні договори з іншими племенами, посилавсвоїх послів до Сирії, Палестини, інших країн з пропозицією прийняти іслам.Зрештою, 12 січня 630р. війська Муххаммада безперешкодно увійшли в Мекку. Змекканцями було укладено договір, згідно з яким Мекка зберігала свій статуссвященного міста, до якого мусульмани щорічно повинні здійснювати паломництво.Кааба залишилася загальномусульманським храмом, курей шити зберігали своїфункції при ньому, але за умови знищення всіх ідолів і прийняття ісламу.Падіння Мекки символізувало падіння язичництва. Після цього вМедину – штаб-квартиру пророка Аллаха – одна за одною прибували делегаціїрізних племен: одні приймали іслам безперечно, інші ставили деякі умови щодоприйняття нової віри.
У січні 632р. Муххаммад здійснив паломництво доМекки, яке мусульмани назвали прощальним. Він виконав повністю весь обрядпаломництва і після його завершення повернувся до Медини, де і помер у червні632р.
Муххаммад був великим релігійним діячем –«посланником Аллаха», політиком, дипломатом і воїном. Він добре орієнтувався втогочасній політичній та ідеологічній ситуації. Він заснував релігію, якапосіла значне місце серед світових релігій. Разом зі своїми послідовниками вінстворив могутню військово-теократичну державу-халіфат.
Іслам сформувався на стику європейської та східної цивілізації,увібравши чимало надбань іудаїзму, християнства, буддизму, грецької філософії,римського права, а також культури давніх народів Сходу і Північної Африки.
Після смерті Муххаммада розгорнулася боротьба завладу у спільноті мусульман. Її очолили халіфи – спадкоємці, наступникипророка. Перші чотири халіфи – абу Бакр, Омар, Осман, Алі (правили впродовж632-661рр.), вважаються «праведними халіфами», оскільки вони належали донайближчого оточення Муххаммада, фактично були його родичами – зятями або тестями.Згодом владу захопила династія Омейядів (661-750) та Аббасидів (750-1258).Володіння халіфів швидко розширювалося. Так утворилася ранньофеодальнаісламська держава – халіфат.
У стислий історичний термін нечисленна етнічна групаз кількох семітських племен, які жили на невеликому клаптику освоєної пустелі,стала значною етнокультурною спільнотою, яка започаткувала могутню державу івисокорозвинену арабську цивілізацію.
2. Коран і Сунна
Коран (араб. – читання) – основа релігії ісламу,священна книга мусульман. Коран визначає звичаї і традиції, важливі моментипобуту життя і способу поведінки сотень мільйонів людей, які сповідуютьісламську релігію. У Корані можна знайти регламентацію релігійних обрядів,моральних правил і приписів, правових норм й установлень. Тексти Коранупроголошуються під час громадських і приватних зборів, молитов, на державних ісімейних святах, під час різних заходів громадського і приватного життя. Образиі мотиви Корану насичують літературу народів мусульманського світу.
Коран не є цільним літературним твором, в ньому немачіткої сюжетної побудови, яку, наприклад, можна знайти в текстах Старого іНового Заповітів Біблії. Коран – це твір, який народжувався стихійно безбудь-якого плану і сюжетної побудови. Коран складається з промов і проповідей,умовляльник і викривальних «пророцьких об`явлень», повчальнихісторико-релігійних оповідей про долю стародавніх народів і посланих до нихпророків — посланців Аллаха, притч і заклинань, етико-правових і обрядовихприписів. Вони виголошувалися з 610 по 632рр. перед різною аудиторією, узв`язку з різними подіями.
Ранні частини Корану – це ліричні віросповідання,пристрасні монологи про всемогутність Аллаха і неминучу відплату в Судний день,яку зазнають багатобожники, всі, хто служать своїм язичницьким богам і невизнають єдиного Бога – Аллаха. «Немає Бога, крім Аллаха» — ключова фразаКорану, яка повторюється по кілька разів у кожній сурі.
Зміст Корану хаотичний і багатоплановий, що утруднюєйого сприйняття. Будучи в основному релігійно-філософським і законодавчимпам`ятником, Коран водночас є унікальним історично-культурним пам`ятникомАравії кінця VI –першої чвертіVIIст., а також літературним твором, що маєвидатну художню цінність.
Коран – глибокий психологічний документ, в якому викарбуваніетапи еволюції особистості Муххаммада, його становлення як віровчителя і людининової епохи – законодавця, політика, дипломата, воєначальника.
Коран – ранній пам`ятник прози арабською мовою.Сприйняття Корану як слова Аллаха відіграло виключно важливу роль у формуваннілітературної мови арабських народів і в поширенні цієї мови як священної мови вкраїнах Азії і Африки.
Ще одна особливість Корану – він склався як діалогМуххаммада з самим собою, діалог між Аллахом і Муххаммадом, між Аллахом ілюдьми. При цьому Аллах говорить від свого імені і у першій особі: «Я», «Ми».Це – діалог між Муххаммадом і його слухачами – язичниками (багато божниками),його ж соплемінниками, а також з мекканськими і мединськими іудеями тахристиянами, які сповідували монотеїстичного Бога і не були багато божниками.Це – діалог Муххаммада зі своїми єдиновірцями і тими, хто не повірив уМуххаммада як «Посланника Аллаха», з бажаючими почути богооб`явлене слово ітими, що зі злобою посміювалися над словами Пророка. Це була жива мова,звернена до конкретних людей у конкретних ситуаціях. Проте в багатьох випадкахнічого не відомо ні про одних, ні про інших.
Крім того, в Корані подано мову лише однієї сторони– слова Муххаммада, виголошені ним у відповідь на невідомі нам репліки його аудиторії,відповіді на якісь запитання або подив послідовників, Суть цього всього вжебула не зрозуміла найближчим до цього періоду поколінням мусульман. Тільки вдекількох випадках Муххаммад цитує звернені до нього репліки або переказуєслова своїх опонентів, на які дає відповідь він сам або Аллах.
Проте значення низки слів і виразів, дійснийпідтекст і зміст багатьох місць Корану так і залишився нерозкритим. Це якраз істворює складність перекладачам, які змушені перекладати текст Корану позасмислового контексту. Але ж перекладений іншими мовами Коран не вважаєтьсясвященним текстом. Священна мова Корану – арабська. І лише арабською мовоювикористовується Коран в ісламській релігії.
Основний хронологічний поділ Корану – мекканські імединські сури (глави). Перші охоплюють період до переселення Муххаммада зМекки в Ясриб (Медину) у 622р. і становлять більшу частину Корану – 90 сур.Другі створювалися з 622 по 632 рік. Мекканські сури складаються із 3 періодів,кожний з яких має свої особливості лексики і стилю. Ці сури поділяються напоетичні (48 сур), рахманні (від найменування Аллаха – Рамхан (Милосердний),яке існує поряд з іменем Аллах) (21 сура), та пророчі (21 сура). До мединськогоперіоду належать 24 сури. Сури поділяються на аяти (фрагменти фраз).
Ранні сури більш темпераментні, яскраві, поетичні. Упізній період діяльності Муххаммада виклад сур в`ялий, розтягнутий,розсудливіший. Ранні частини Корану – це пристрасні монологи про всемогутністьАллаха («Немає Бога, крім Аллаха, і Муххаммад – посланець Аллаха»), пронеминучу розплату в Судний день для тих, хто не сповідує іслам.
Перші за часом Сури закликали людей визнатиМуххаммада пророком Аллаха. Ім`я Аллаха не було новим для мекканців: воноозначало найменування племінного бога мекканських корейшитів – племені, доякого належав сам Муххаммад. Новим і незвичним спочатку була категорична вимогаМуххаммада визнати його посланцем, пророком Аллаха.
Чудес Муххаммад не робив. Єдине, на що вінпосилався, — його «видіння», «одкровення», але мекканські купці були діловимилюдьми, не схильними вірити тільки на слово. Що стосується низів мекканськогосуспільства, то для них початкова проповідь Муххаммада не була привабливою.
Поряд із абстрактними закликами «увірувати вАллаха», у ранніх сурах Корану висувається вимога «творити добрі справи», за щоПророк обіцяє «велику нагороду» від Аллаха. Серед добрих справ спочатку фігуруєодна – «нагодувати бідняка». Піддаються осудові ті, які «не вірять в АллахаВеликого». Звинувачують ся ті, які не виявляють молитовної ревності, не вірятьу Судний день і відмовляються «нагодувати бідняка».
На певному етапі розвитку одкровення Муххаммадаз`являється ідея єдинобожжя, яка потім стає головною у всьому мусульманськомувіровченні: «Немає божества, крім Аллаха…»
Упродовж усього мекканського періоду (610-622)Муххаммад не закликав вести боротьбу з багатобожниками, які не визнають єдиногоАллаха. Він лише обмежувався посиланням на те, що «потім вони зрозуміють». Усурах неодноразово повторюється заклик «відвернутися від багатобожників і відневіруючих».
З часом моральні приписи, етичні настанови стаютьскладнішими. До вимог «нагодувати бідняка» додаються інші: «шанувати сиріт»,«добре ставитися до батьків, людей похилого віку». Мерзотою оголошуєтьсяперелюбство. Мекканські сури фіксують досить гуманну і прогресивну на той часвимогу: відмовлятися від вбивства «зайвих новонароджених дівчаток» (давнійзвичай закопувати у пісок пустелі «зайвих» новонароджених, яких не взмозі булопрогодувати). Ставиться вимога до торговців: не обмірювати і не обважувати.Муххаммад не посягав на традиції кровної помсти. Однак обмежив її дію.Пропонував мирні переговори і практику викупу.
Багатство і бідність визнаються станами, встановленимиАллахом за одним, тільки йому відомим, наміром: «Ми одним дали перевагу надіншими», «Ми поділили між ними їхню їжу в близькому житті і піднесли однихступенями над іншими, щоб одні із них були в услужінні для інших». Отже, заКораном, порядок, який розподіляє людей на соціальні класи і групи, незмінний івічний у цьому житті.
Мединські сури характеризуються впевненістю ікатегоричністю: вони не лише закликають і вмовляють, але, насамперед,наставляють, викривають. З`являється нова турбота Пророка: серед тих, якімасово стали поповнювати табір мусульман, відрізняти істинно віруючих відлицемірів. Для тих, які стоять на позиції старих (язичницьких) вірувань,визначається нова лінія. Їх рекомендується знищувати. Мединські сури сповненісвященною ненавистю до тих, хто чинить опір переходу в іслам, закликаютьвоювати з ними і вбивати їх.
У 651р. збережені в пам`яті і у приватних записаходкровення Муххаммада були зібрані й зведені в єдиний список, текст якого бувпроголошений єдино повним і правдивим словом Аллаха. Визнані під час складанняцього списку справжніми тексти Корану становлять 114 сур, які розміщені заформальною ознакою: найдовші сури – на початку, короткі – в кінці.
Коран є передусім релігійно-філософським ізаконодавчим документом. У ньому містяться положення і норми мусульманськогоправа щодо шлюбно-сімейних взаємин, означені роль, обов`язки і права чоловіка іжінки в сім`ї, процедура оформлення майнової спадщини і прав власності,ставлення мусульман до язичників, іудеїв і християн. Сприйняття Корану яквічного слова Аллаха відіграло винятково важливу роль у формуванні літературноїмови арабських народів і зростанні її авторитету в країнах Азії й Африки.
Сунна (араб. – звичай, приклад) – приклад життєвогошляху Муххаммада – пророка Аллаха, еталон і керівництво для життєдіяльностімусульманської громади і кожного мусульманина. Коран і Сунна сприймаютьсявіруючими мусульманами як основа іслама і водночас два важливі «корені»мусульманського права.
Основний елемент Сунни – хадис (араб. – новина,вістка, оповідь), повідомлення із життя Муххаммада, переказ про його слова ідії, які стосуються різних релігійно-правових аспектів життя мусульманина. Посуті, Сунна править у системі мусульманського права як Судебник, якийвикористовується у судовій практиці.
Сунна вміщує різноманітний матеріал, який стосуєтьсярелігійних, правових, морально-етичних аспектів життя мусульманської громади.Численні хадиси висвітлюють культово-обрядову сферу ісламу і догматичніпринципи. Історичні хадиси лягли в основу сіри – життєпису Пророка Муххаммада.Хадиси пророчі містять повідомлення про політичні зміни, різного родукатаклізми. Окрема категорія хадисів – перекази про гідність арабських племен іпріоритетність сфер світу ісламу. Священні хадиси – висловлювання самогоАллаха.
Відомості про те, що Пророк говорив, як він вчиняв,яка була його реакція на ті чи інші події і дії, які відбувалися в йогоприсутності, записувалися ісламськими вченими. Ще за життя Пророка деякі ізйого сподвижників записували його висловлювання і вчинки для власноговикористовування. Ці записи, а також усні перекази згодом були використанівченими ісламознавцями для розвитку науки про хадиси. А коли ця наука остаточносформувалася, вона отримала назву ільм аль-хадис.
Хадиси пророка є одним із елементів Божественногооб`явлення. Аллах, як записано в Корані, навчив Пророка «Книги» і «Мудрості».Книга означає Коран, а Мудрість – Сунну. Коран, посланий Пророку, є БожимСловом і за викладом, і за змістом, тоді як хадиси, хоча і випливають відБожественного керівництва, однак переказані самим Пророком, в його власномувикладі.
3. Особливості віровченняі культу ісламу
Аллаха зображено в Корані як істоту з надлюдськимиморальними якостями: він може гніватися на людей і прощати їх провини післяпокаяння, він любить праведників і ненавидить нечестивців.
Водночас Аллах постає в Корані як безособова істота:він вічний, перший, останній, єдиний, нероздільний, у нього «немаєбогів-спільників», зокрема Бога-сина і Богоматері, як у християнстві. Аллах –суворо монотеїстичний.
З монотеїзмом ісламу пов`язаний важливий догматичнийі моральний припис у Корані – вимога повної беззастережної покірності людиниволі Аллаха, тобто покірність тут має всеохоплюючий характер.
Натурфілософія ісламу в основному запозичена ізБіблії. Згідно з Кораном, світ був створений Аллахом за шість днів: були створенінебеса (їх налічується сім), небесні світила і земля, розкладена килимом, і дляміцності на ній встановлені гірські твердині. Земля поєднується з небесаминевидимою драбиною, по якій сходять і піднімаються лише ангели. В останній,шостий день була створена перша людина – Адам, а з його ребра – Єва. Сьомийдень – це день, який настав після завершення Аллахом творення світу. Це –п`ятниця ( а не субота, як у іудеїв, або неділя, яку святкують християни).Тварини, як зазначено в Корані, були створені із води, людина – із глини іпороху земного. В інших місцях Корану оповідається про створення людини із водиі згустку крові. У Корані відтворена ідея і про первородний гріх та іншібіблійні оповіді про ставлення Аллаха до світу і людини, але у дещо специфічномувигляді.
Як і Біблія, Коран вчить, що «золотий вік» на Землізалишився у минулому. Ідея гріхопадіння і вигнання із раю Адама і Єви в Коранівідтворена, але гріху, стражданню і спокутуванню від гріха не надається будьякого значення. Отже, саме це положення Корану істотно відрізняється відхристології, яка є центральною ідеєю християнства. Водночас в ісламі доситьґрунтовно розроблена концепція раю і пекла, тобто відплати людини взамогильному житті. Згідно з мусульманським вченням, рай – це життя вічне утінястих прохолодних гаях, серед яких протікають чисті прохолодні води, багатавишукана їжа, розкішний одяг і всілякі насолоди, зокрема любовні. За однієюверсією, кожний правовірний у раю буде разом із своєю подругою, за іншою – вінбуде насолоджуватися товариством прекрасних гурій. Звичайно,ідеал раю є відтворенням ментальності, сподівань і побажань людини пустелі. Протилежнекартині раю є пекло. У ньому – дим, самум (пісок, піщана буря) та інші жахи,страшні для мешканців Аравії. У пеклі грішники засуджені на вічні тортури істраждання.
Пророцтва в ісламі посідають таке саме місце і маютьтаке значення, як і в християнстві. Хоча розмірковування про кінець світу істрашний суд двозначні.
Мусульмани переконані, що під час Страшного суду їхдоля залежатиме від їхнього Великого Пророка, Посланця Аллаха-Муххаммада. Йогозаступництво пом`якшуватиме долю грішників. Муххаммад проситиме АллахаМилосердного простити декого з грішників, визволити їх від пекельної кари іподарувати їм райське життя.
Характерною рисою мусульманської ментальності є їївзаємозв`язок з Аллахом як Абсолютом, яка відображається у постійному звертаннідо Аллаха, виявах загальної покірності Аллахові. Тексти Корану буквально черездекілька айятів (віршів) з`єднаються постійним посиланням на Аллаха,вихвалянням Аллаха, відзначення його особливих рис і характеристик 99 іменАллаха, серед яких найбільш повторювана фраза «Ім`ям Аллаха милостивого імилосердного», якою починається кожна сура Корану.
Поряд з принципом етичного абсолютизму іслам утверджуєпринцип морального догматизму, вимагаючи таким чином від сповідників ісламубеззастережного виконання кора нічних норм, згідно з якими мусульманин повиненстежити за своєю моральною поведінкою і своїми вчинками не тому, що це розумно,гуманно, зрештою, доцільно, а лише задля того, що так вимагає Аллах, такими єморально-етичні приписи Корану.
Не випадково «поширення ісламу зі зброєю в рукахбуло релігійним обов`язком», а війна «вважалася справедливою, якщо вонарозпочиналася з метою навернення людей до істинної віри». Зрештою, цяморально-етична вимога чітко викладена в Корані: « А коли ви зустрінете тих,хто не увірували, то – ударяйте мечем по шиї; а коли ви учините велике побиттяїх, то зміцнюйте узи». Зрештою, ця норма і сьогодні діє, коли оголошуєтьсяджихад – «священна війна» проти «невірних».
Поряд з цим в етиці ісламу зафіксовані ізагальнолюдські цінності – бути справедливим, віддавати за добро добром, бутищедрим, допомагати бідним тощо. Як і в Біблії, Коран закликає людину працювати,оскільки саме завдяки цьому вона забезпечить собі небесне царство. Людинаповинна бути скромною й терпеливою, мужньо переносити всі знегоди цього світу.
Отже, для мусульманської релігії характернаорієнтація не стільки для досягнення щастя у земному житті, скільки напотойбічне життя. Це чітко передається в основних культових вимогах і правилахісламу.
Оскільки Коран і Сунна були доступні вузькому колуосвічених мусульман, насамперед знавцям ісламської догматики, богословам іправознавцям, то для звичайних людей основні кора нічні положення сформульованіу вигляді священних догматів, заповідей, які складають обов`язковий для кожногоправовірного комплекс правил поведінки. Основних обов`язків мусульманина п`ять– сповідання, молитва, піст, милостиня і хадж. Принцип сповідання віри –центральний в ісламі. Щоб стати мусульманином, достатньо дотримуватися самецього принципу – урочисто вимовити фразу про те, що «немає Бога, крім Аллаха, аМуххаммад – пророк Аллаха». Таким чином, людина стає покірною Аллаху, тобтомусульманином. Але ставши мусульманином, людина повинна дотримуватися іншихобов`язків правовірного.
Ще на ранньому етапі існування мусульманської общинисклалися п`ять «стовпів» мусульманського віровчення, із яких чотири містятьобрядові і моральні приписи.
Перший обов`язок мусульманина отримав назву шахади –сповідання віри – і виражається у формулі «немає божества, крім Аллаха, іМуххаммад – посланник Аллаха». Людина, яка оголошує цю молитвенну формулу,підтверджує своє визнання єдинобожжя і пророчої місії Муххаммада. Другий«стовп» (моральний припис ісламу) – обов`язкова п`ятиразова щоденна молитва(салат). Третій «стовп» ісламу – дотримання посту (саум) упродовж місяця рамадана. Четвертим обов`язком за вимогами Корану є податок (зак`ят) на користьбідних. П`ятий«стовп» — паломництво до Мекки (хадж), яке хоча б один раз у житті повиненздійснити мусульманин, який має для цього фізичні й матеріальні умови.
До п`яти «стовпів віри» прямо не належать, алебезпосередньо приєднується важливий обов`язок – джихад (араб. – зусилля), тобтовиявлення зусилля в утвердженні віри і в боротьбі за віру. Ідеї джихад отрималирозвиток в епоху мусульманських завоювань (632 -752). Законники – факіри –підрозділяли джихад на декілька видів: «джихад серця» (боротьба із своїми власниминедоліками); «джихад язика» (дозвіл схвалюваного і заборона осуджуваного) і«джихад меча» (озброєна боротьба з невірними, загиблі в якій отримують вічнеблаженство). Останній вид джихад називають також «газават» (напад, наїзд) або«фатх» (завоювання, перемога). У такій війні забороняється вбивати жінок,дітей, старих людей і неозброєних священнослужителів будь-якого віросповідання.До воїнів ворожої сторони можна виявляти пощаду (аман) без будь-яких подальшихзобов`язань. Населення і рухома власність ворожої сторони можуть бутиотриманими переможцями як здобич.
Важлива роль у житті мусульман відводитьсярелігійним святам. Класично іслам узаконив два свята. Перше велике святожертвоприношення (араб. – ід аль-адха) відзначається як невід`ємна частина паломництвау Мекку в останній день хаджа і продовжується 3-4 дні. Жертвоприношення тваринздійснюється як пам'ять про жертвоприношення Ібрахімом (Авраамом) свого сина.Разом із паломниками, що перебувають у Мецці, цей обряд здійснюють усімусульмани. Святкування супроводжується спеціальною ритуальною молитвою ісвятковою трапезою.
Друге канонічне свято мусульман (араб. – ідаль-фітр) присвячується завершенню мусульманського посту в місяць рамадан.Починається у перший день наступного місяця шавваля. Святкуваннясупроводжується відвідуванням могил рідних, великою урочистою трапезою,роздаванням милостині й подарунків.
Ці два мусульманські свята не існують самі по собі.Вони становлять невід`ємну частину мусульманських канонічних обрядівпаломництва і посту.
До числа мусульманських свят належить п`ятниця –день спільної, громадської молитви. Як правило, у п`ятницюв мечетях відбуваються масові молитовні зібрання.
До числа неканонічних свят належать: святонародження пророка Муххаммада, свято нічної подорожі Муххаммада до Єрусалиму івознесення до престолу Аллаха (ісра вамірадж). Під час цього свята цілу ніччитають Коран і моляться.
Усі мусульманські свята, історичні дати й обрядиздійснюються за місячним календарем. Оскільки мусульманський рік на 11 днівкоротший від сонячного, то всі мусульманські дати щорічно зміщаються.
Для обрядових установлень ісламу належать: обрізання(хітан) для хлопчиків і в низці мусульманських країн (Єгипет, Судан, Йемен,Оман та ін.)також для дівчаток; шлюб (завадж) – чоловік може мати одночасно небільше ніж чотири жінки, до яких зобов`язаний ставитись однаково справедливо івиділяти кожній під час оформлення шлюбу особливе майно – махр; при цьомупроцедура розлучення досить проста і для чоловіка і для жінки; поховання в деньсмерті або наступного дня: тіло покійного обмивають, завертають у саван – кафані у такому вигляді (без гроба) кладуть у могилу обличчям до Мекки; читаєтьсяособлива молитва і сури із Корана; трауру необхідно дотримуватися безнадмірного вираження горя.
До заборон в їжі належать: вина; свинина; м`ясохижих птахів, мертвечини, удавленими; кров і будь-яка тварина, «заколена не вім`я Аллаха», тобто не за мусульманським звичаєм.
4. Течії ісламу
Поділ ісламу на течії (основних течій три –хариджити, суніти, шиїти) та різні секти (ісмаїліти, суффіти, ваххабіти та ін.)пов`язаний з однією істотною причиною – боротьбою за владу в халіфаті, якарозпочалася після смерті Муххаммада.
Перший поділ в ісламі започаткували хариджити. Майжеодночасно з їхньою появою виник напрям шиїтів. Шиїти згодом утворили потужнийрух і стали основою одного із двох головних віросповідань ісламу. Хариджити, всвою чергу, розпалися на низку відгалужень, із яких відомі ібадіти, азракіти ісуфрити. Виникли ще секти під назвами мудріти і кадарити.
Історія появи перших мусульманських течій і сектпов`язана з боротьбою за владу у халіфаті в першій половині 50-х років VIIст.Як відомо, всі перші чотири халіфи були з близького оточення ПророкаМуххаммада, його зяті або тесті. Проте така спорідненість не гарантуваластабільності в халіфаті після смерті Муххаммада у 632 році. Виниклонезадоволення з вимогою змінити третього халіфа Османа (644 – 656) двоюріднимбратом і зятем Пророка Муххаммада – Алі. Навколо Алі згрупувалися численні йогосподвижники. Після вбивства ними Османа, Алі посів трон халіфа (656-661). Алеце було лише початком боротьби.
Хариджити зробили вагомий внесок в опрацюваннядогматичних питань, пов`язаних з теорією влади в ісламі. Відстоюючи позиції«родової аристократії», вони вважали, що халіф повинен отримувати державнувладу від громади виборним шляхом. Якщо ж халіф не відповідає своємупризначенню, громада має право його скинути з трону, а якщо необхідно, то йубити. Халіфом може стати будь-який мусульманин, незалежно від його соціальногопоходження й етнічної приналежності. Головна вимога до претендента на владухаліфа – бути відданим Корану і Сунні, справедливо ставитися до членівмусульманської громади і захищати її інтереси зі зброєю в руках. Халіф вважавсяуповноваженою особою громади і воєначальником. Йому не приписувалось сакральнезначення.
Алі був убитий фанатиком-хариджитом під час молитвиу п`ятницю в мечеті. Уже в другій половині VII ст. серед хариджитів відбувсяподіл на дрібні угруповання – азракитів, ібадитів, суфритів, які змагалися міжсобою. Виступи проти центральної влади дестабілізували обстановку у халіфаті. Спочаткусильні позиції хариджити завоювали в Ірані, Іраці, Саудівській Аравії,північній Африці. У Х ст. вплив хариджитів різко пішов на спад. Сьогодні окремінечисленні хариджитські громади збереглися в Омані, Алжирі, Лівії.
Під час боротьби за халіфат між династією Омейядів іродиною Алі стався поділ ісламу на два основні його віросповідання – сунізм ішиїзм, який відбувся у другій половині VII ст..
Ще за життя Алі об`єднані навколо нього послідовникиіменували себе «шиа» — група, фракція, партія. Після того, як Омейяди остаточнозахопили трон, шиїти не скорилися, навпаки, суперечності між ними і панівноюгрупою Омейядів з часом поглиблювалися. В їх основі лежала боротьбадемократичних елементів і феодально-аристократичної верхівки халіфата на чолі зОмейядами. Політичним гаслом цієї боротьби було надання трону халіфа спочаткуАлі, а після його смерті – його нащадкам, що повинно було означати визнанняспадкоємності династичного принципу заміщення трону.
Унаслідок боротьби за халіфат між прихильниками Аліі династією Омейядів відбувалося звеличення і майже обожнювання покійного Алі.За переказами шиїтів, Алі виявився не лише рівним Муххаммаду, але й більшим занього. Поширювалося таке «висловлювання Аллаха», звернене до Муххаммада: «якщоб не ти, Я не створив би небес, але коли б не Алі, Я не створив би тебе». До114 Сур Корану шиїти додали ще одну – «Два світильники», в якій одним ізсвітильників визнається Муххаммад, другим – Алі.
У міру того, як фіксувалися і накопичувалисяперекази Сунни, текст Корану і зміст віровчення дедалі більше препарувався накористь ідей, сприятливих для володарювання Омейядів. Звичайно, шиїти не моглиз цим змиритися і демонстрували своє вороже ставлення до Сунни. Паралельно зСунною у шиїтів формувався свій священний переказ – Ахбар. Проте не слідпротиставляти ці два зведення священного переказу. Більшість текстів єспільними і розрізняються лише за іменами тих, хто передав їх. І все ж найменуванняосновного напряму в ісламі – сунізм – полягає в тому, що відмінною ознакою йоговіровчення є саме визнання Сунни.
Значення імамів (керівників громади) у віровченнішиїзму має більшу вагу, ніж у системі сунізму. За шиїтським віровченням, імамиотримують свою владу установленням Аллаха, оскільки народження кожного із них удинастії алідів (нащадків Алі) установлено спочатку Аллахом. Імами непогрішні,а їхня думка з будь-якого політичного або віросповідного питання виражаєавторитетність останньої інстанції. Щодо цього шиїзм різко відрізняється відсунізму, оскільки в останньому остаточне рішення досягається загальною згодоюбогословів та інших авторитетних в ісламській ієрархії осіб. У шиїтів остаточнерішення залишається за авторитетом імама.
Ідеї величності страждання за віру, втілені утрагічній долі низки шиїтських імамів, починаючи з Алі і його сина Хусейна,шиїтами надається виключного значення. Міста Неджеф, в якому, за переказом, бувпохований Алі, і Кербела (Ірак), де розташовано мечеть, побудована напередбачуваному місці поховання «величнішого мученика» Хусейна, є святинямишиїтів і місцями їхнього паломництва. Місцями поклоніння шиїтів також є містаКум і Мешхед (Іран). Саме тому більшість шиїтів мешкають в Ірані й Іраці. Посуті, Іран – виключно шиїтська за конфесійною ознакою країна. Авторитетшиїтських імамів до цього часу в Ірані беззастережний.
У нинішньому Ірані, який по суті є теократичноюісламською державою, верховний імам – аятола активно впливає на законодавчу івиконавчу владу. Його санкція є вирішальною у прийнятті чи відхиленнізаконодавчих актів і рішень виконавчої влади. У сусідній з Іраном країні –Іраці понад 60% населення – шиїти. По суті, їхнє опозиційне ставлення до режимуСаддама Хусейна було однією із вирішальних причин його швидкого падіння уквітні 2003 року. Шиїтські імами не оголосили джихад протиамерикано-англійського альянсу, який виступив проти режиму Хусейна.
У мусульманському світі налічується до 10-15%шиїтів. Крім Ірану і Іраку, шиїти є в Йемені. Групи шиїтів проживають також вАфганістані, Пакистані, Індії, Сирії, Єгипті. Нечисленні групи шиїтівфіксуються також у сучасному Азербайджані і Таджикистані.
Найбільшою течією в ісламі є сунізм. Майже 90%мусульман є сунітами. Повне найменування сунітів – «люди Сунни і згоди громади»- відображає беззастережну прихильність і відданість ісламським цінностям,зафіксованим у Сунні, та ідеї керівної ролі громади у вирішенні життєвоважливих проблем.
Основні ознаки приналежності до сунізму: визнаннязаконної влади чотирьох «праведних халіфів – Абу Бакра, Омара, Османа, Алі;прийняття як достовірних шести канонічних збірників хадисів; приналежність дооднієї з чотирьох правових шкіл сунізму.
На відміну від шиїтів, суніти відкидають ідеюпосередництва між Аллахом і людьми після смерті пророка Муххаммада, несприймають ідеї про «божественну» природу Алі і право його нащадків на духовневерховенство у мусульманській громаді.
Сунізм виник як негативна реакція на становленняшиїзму. У X-XI ст. сунізм набув статусу самостійної течії. Характерно, що влоні сунізму не постали секти, що й відрізняє його від шиїзму.
5. Шиїтські секти
Секти в шиїзмі багато чисельні. Найзначніші з них –зейдити, імамити, ісмаїліти, шиїти-імамити. Зейдити об`єдналися в окрему секту,коли частина шиїтів згрупувалася навколо Зайда ібн Алі (звідси назва –зейдити), який очолив антиомейядське (проти династії Омейядів 661-750рр.)повстання в Куфі і загинув на полі битви (740р.). Його прихильникивідокремилися в окрему секту, яка отримала назву зейдити. Основною метоюзейдитів стало створення теократичної держави на чолі з імамом з роду Алі.Зейди оселилися в Ірані, Іраці, Хіджазі, а також в Йемені, де їм вдалосязакоренитися і заснувати власну державу. Зейдитські громади існують й понині вЙемені, Саудівській Аравії, Пакистані та інших країнах.
Помірковане крило шиїзму – імамити, які визнають 12«праведних імамів» із роду Алі. Помірковані імамити визнають імамат Алі якдостовірне призначення, шляхом ясного, особистого визначення імама, а нетаємного самовизначення, не зрозумілого загалу натяку на появу імама. Отже,помірковані імамити вважають, що імамат (духовна влада) передається устамиПророка або попередніх імамів.
У теперішній час імамізм є державним віросповіданнямв Ірані. Шиїти-імамити становлять половину населення Іраку, їхні громадипроживають в Лівані, Кувейті, Бахрейні, Саудівській Аравії, Йорданії,Афганістані та інших країнах поширення ісламу.
Ісмаїліти як напрям у шиїзмі виникли в середині VIIIст. Це був черговий поділ у шиїзмі, зумовлений проблемою успадкування духовноївлади шостого імама Джаафара ас-Садика, який за свого життя призначив своїмнаступником четвертого свого сина Мусу аль-Казима. Це призначення не визнало угрупуванняприхильників його старшого сина Ізмаїла, який, однак, скоро помер, не ставшиімамом. Тоді його послідовники оголосили сина Ісмаїла Муххаммада своїм імамом.Отже послідовників збереження імамату нащадків Ісмаїла стали називати ісмаїлітами.
Суфізм – містичний напрям в ісламі – виник уVII-VIII ст… Суфії не вважали обов`язковими для себе щоденні норми, обряди,суворі приписи правовірних мусульман. Їхнє життя присвячувалося Аллаху, ізвідси їхня нестандартна поведінка – вони не молилися п`ять разів щодня, авиконували обряд радіння у різних варіаціях – від екстатичного трансу доглибокого внутрішнього зосередження, близького до індо-буддистської медитації.Необхідно відзначити, що до витоків суфізму належать концепції різних культур.Синтез різних витоків на ґрунті ісламу привів до появи суфізму, який мавнеабиякий вплив на арабо-мусульманську культуру.
Суфізм реалізував себе як специфічна релігійнапрактика з жорсткою самодисципліною і дотриманням заданої психотехніки.Первісними формами суфійської організації стали аскетичні обителі (монастирі) –ханаки, які слугували як школи мусульманського аскетизму. Суфій повинен пройтиважкий і довгий шлях релігійно-морального самовдосконалення, духовного очищенняі самозаглиблення, відречення від мирського «я». Рядовим віруючим булиблизькими і зрозумілими притаманний суфізму емоційно-екзальтований підхід довіри, харизма і чудо творення суфійських праведників, заохочуваний суфізмомкульт святих і священних поховань, чудодійних атрибутів і реліквій.
У процесі довгої боротьби сунізму і шиїзму перемігортодоксальний і нетерпимий до будь-яких змін сунізм. Це проявилося і вставленні до проблеми образного, наочного зображення Бога і світу: буливідкинуті принципи художньої образності, заборонялися зображення. Ісламськафілософія намагалася обґрунтувати теоретично подібне ставлення до світу, йогопізнання і відтворення. Ніхто, крім Аллаха, не може і не повинен не тількистворювати щось нове, а й відтворювати створене, оскільки тільки Аллахуналежить вирішувати долю кожної одиничної речі.
Останнім часом заявили про себе на ПівнічномуКавказі ваххабіти. Ваххабізм як релігійна течія сформувався у першій половиніXVII ст. У 1730-1731рр. серед кочівних арабських племен Неджда почавпроповідувати засновник цієї течії Муххаммад ібн Абд-аль Ваххаб. У 1744-1745рр.до нього приєдналися основні маси кочівників цієї території і один із шейхів,Ібн Сауд, який взяв на себе військове і політичне керівництво рухом.
Соціальною основою ваххабістського руху булаопозиція проти торгово-промислового і чиновницько-адміністративного населенняарабських міст, яка утворилася із кочівників Неджда. Офіційний сунізмзвинувачував ся ними у відході від «чистого» раннього ісламу, оскільки,начебто, і у віровченні, і в побуті мусульман дуже мало чого від ньогозалишилося. Саме це звинувачення сунізму давало привід ваххабітам до «священноївійни проти заблуканих». Вчення про джихад (араб.- зусилля — у справі поширенняісламу) посіло чільне місце у вченні ваххабітів.
Ваххабіти вимагали дотримуватися тільки Корану, а щостосується Сунни, то вони визнавали лише ті хадиси, які склалися у періодперших чотирьох халіфів. Усе, що нашарувалося в ісламі протягом наступнихстоліть, — не обов`язкове для мусульманина. А в багатьох випадках шкідливе ізаборонене, як вчили ваххабіти.
Вимога повернення до Корану стосувалася особливодогмату про єдинобожжя. Ваххабіти вважали, що єдинобожжя (монотеїзм)порушується в ісламі культом святих. Вони заперечували необхідність пошануваннянавіть культу Муххаммада. Молитися, вважали ваххабіти, не потрібно ні святим,ні пророку, оскільки ніхто з них не знає волі Аллаха, і ніхто не наділенийправом заступництва перед ним за людей. Молитися потрібно лише Аллаху.
Таким чином відмінявся весь поширений культ святих зйого гробницями, пам`ятками, реліквіями, з паломництвом до «святих місць» тощо.Спрощувалася вся обрядовість ісламу. Великого значення набувало вчення про те,що між Богом і людьми немає і не може бути будь-якого посередника.Скасовувалося професійне духовенство. Ваххабіти заперечували і чернецтво.
У побуті вони закликали мусульманина повернутися допервісних кора нічних приписів, які забороняли вживання вина, паління, всіляківиди забобонів – ворожіння, магічні обряди, віру в прикмети, щасливі інещасливі дні, числа тощо.
6. Мусульманське право
Мусульманськийспосіб життя формувався вченням про правильний шлях (шаріат), яке ґрунтувалосяна Корані й Сунні. Шаріат (араб. «шаріа» — правильнийшлях до мети) – комплекс приписів та правил поведінки, морально-етичних норм,вчення про ісламський спосіб життя. Шаріат стосується питань догматики і етики,які формують переконання, релігійну совість, ментальність мусульманина.
Головним джерелом мусульманського права є Коран іСунна. Недостатність Корану у вирішенні конкретних правових питань доповнюєтьсяСунною, основою якої є хадиси – короткі оповіді про діяння і висловлюванняМуххаммада. Поступки, висловлювання і навіть мовчання (замість відповіді чипояснення) Муххаммада склали основу хадисів, які згодом у мусульманському правістали використовуватися як своєрідний правовий прецедент для вирішенняконкретних судових справ. Отже, Сунна як друге джерело мусульманськоговіровчення, як священний переказ про діяння Муххаммада, створила базу дляефективнішого функціонування ісламу в ролі регулятора суспільних відносин.Становлення ісламської юриспруденції відбувалося паралельно з фіксацієюхадисів. Систематизація хадисів сприяла формуванню шаріату.
Основні поняття мусульманського права склалися уVIII – першій половині IX ст. Саме в цей період виокремилися дві групибогословів – законнознавців, які створили систему мусульманського права.Мекканська школа богословів в основному ґрунтувалася на Корані й Сунні, тому іотримала назву «школа священного переказування». Богослови-законодавці, якідіяли в основному на території Іраку, вважалися школою «самостійного судження».Такимчином був опрацьований метод аналогічної дедукції (араб. – кіяс співставлення,порівняння). Кіяс став одним із коренівмусульманського права, поряд з Кораном і Сунною. Іджма – згода, одностайністьдумок і рішень авторитетних осіб з обговорюваного питання. Іджма, як і кіяс,визнається багатьма мусульманськими правознавцями канонічним джерелом права.
У Х ст. мусульманське правознавство остаточносклалося як самостійна дисципліна.
Весь світ ісламськими богословами поділено на трисфери:
«область ісламу»;
«область мирного договору»;
«область війни».
Чотири корені мусульманського права — Коран, Сунну,іджму, кіяс могли правильно застосовувати тільки мусульманські вчені, якіоволоділи правом іджстіхада (араб. – старанність, запал). Їх називалимуджстахіди.
7. Іслам в Україні
Регіоном переважного поширення ісламу в Україні єКрим. Історично це пов`язано з подіями 1242р., коли Крим було завойованотатаро-монголами, і він увійшов до складу Золотої Орди. Оскільки хани ЗолотоїОрди були сунітами, то в Криму набув поширення сунізм як одна із течій ісламу.У XV ст. з розпадом Золотої Орди у Криму виникло самостійне Кримське ханство,яке з 1475р. увійшло до складу Османської імперії. На чолі мусульманськогодуховенства кримського ханства був муфтій – вища духовна особа після халіфа –турецького султана. Всім життям духовної громади Криму керував імам.
Кримське ханство після завершенняросійсько-турецької війни отримало самостійність. У 1783р. самостійністьКримського ханства була втрачена, і Крим був приєднаний до Російської імперії.Відразу ж почалися обмежування кримських татар, які сповідували іслам.Унаслідок цього у XIX ст. Крим залишили 161 тис. татар.
За радянської влади розпочався масовий наступ нарелігію, в тому числі й на іслам. Протягом 30-х років ХХст. весь мусульманськийактив Криму репресоване, було розстріляне або вислане майже все мусульманськедуховенство. Насильно зачинялися мечеті. У 1944р. відбулася насильницькадепортація татар із Криму. До середини 80-х років ХХст. не збереглося жодноїмечеті, не було зареєстровано жодної мусульманської громади або навіть групимусульман.
Після проголошення незалежності України віруючимусульмани здобули можливість вільно сповідувати свою релігію. Розпочалосяповернення кримських татар з місць їхньої депортації до Криму. Уже в 1991р.утворено Кадіат (духовне управління мусульман Криму) з наданням йому статусумухтасибату – самостійної у канонічному плані адміністративної одиниці,очолюваної імамом-мухтасибом. Незабаром в Україні утворилися ще два центридуховного життя мусульман.
Релігійне життя мусульман України стає дедаліповнішим, динамічним. Діє ісламський університет(Київ), виходять друком газети,відкрито ісламський культурний центр, Донецький центр ісламу.
На 1 січня 2003р. в Україні функціонували такімусульманські центри, організації і громади: Духовне управління мусульманКриму, Духовне управління мусульман України, Духовний центр мусульман України,незалежні мусульманські громади.
Література
1. Підручник«Релігієзнавство», розд. IV «Іслам» — П.Л.Яроцький.
2. Підручник«Філософія» — за ред. Г.А.Заїченка, В.М.Сагатовського, І.І.Кального,В.І.Даниленка.