Етнічні архетипи в релігійному житті українців
Колективнийдосвід кожного народу в первісних формах, або етнічні архетипи,переходить до майбутніх поколінь, залишаючись на рівні несвідомого івиявляючись у індивідуальній свідомості. Для того, аби їх сприйнялаіндивідуальна свідомість, етнічні архетипи повинні бути вербалізовані, тобтовисловлені.
Як виниклиархетипи? Швейцарський вчений К. Юнг пояснює, що первісна людина прагнулаасимілювати весь зовнішній чуттєвий досвід подіями свого духовного життя, їйнедостатньо було бачити схід чи захід сонця; ці події одночасно мали статипсихічною подією, тобто сонце у своєму перетворенні повинно уособлювати длялюдини долю божества або героя, який, по суті, не живе ніде, окрім як у душілюдини. Таким чином, міфологізовані процеси природи (літо, зима, фази місяця,період дощів тощо) є символічним виразом внутрішньої і несвідомої драми душі,яка переноситься на події природи і може бути усвідомлена людиною. Архетипиорганічно пов'язані з релігією.
Етнічні архетипиукраїнців впливають на думку, почуття, символіку, релігійні уявлення. Безумовно,вони можуть зазнавати певних змін, адже уявлення поганина і християнинавідрізняються. Архетипи українців виявлялися навіть тоді, коли воникористувалися іншою розмовною мовою. Яскравим прикладом цього є письменникМикола Гоголь, який у своїх російськомовних творах залишався українцем,особливо в релігійних почуттях.
На думкудослідників, серед архетипів українського народу перше місце посідає архетип доброїматері. Він виявився вже в часи трипільської культури. Ранішезгадувалась трипільська богиня родючості — Велика Матір усього сущого. Вонапов'язана з хліборобським характером життя наших пращурів, що підтверджуютьдомішки до глини борошна і зерен злаків у виліплених фігурках з магічнимзначенням. Одним з різновидів вербалізації архетипу доброї матері єматір-природа (добра земля), що переноситься на рідну землю взагалі(неньку-Україну). Про релігійний характер архетипу доброї рідної землі яскраво свідчать думи, депоряд вживаються слова «край веселий» і «мир хрещений» («мирхристиянський»), У думі про втечу трьох братів з Азова «землятурецька» ототожнюється з «вірою бусурменською». У колядкахукраїнці просять Бога глянути на їхню землю, на Україну. Щедрівки теж нерідкопрославляють хліборобську працю на рідній землі. Архетип доброї землі як матерішироко розповсюджений в українській художній літературі (твори Тараса Шевченка,Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Степана Васильченка, ОльгиКобилянської та ін.).
Згаданий архетипу колядках і щедрівках часто втілюється в образі української господині. ОлексаВоропай з цього приводу пише, що господиня в колядках і щедрівках — цеуособлення тихого і мирного родинного життя; вона гарна, спокійна і найкраща всвіті жінка, живе серед достатку й розкошів, дає всьому лад і сама виконуєдеякі роботи: пряде золоті нитки, шиє для чоловіка сорочку, вишиває золотіризи, біль білить, будить челядь і виряджає її до роботи. Безумовно, йдетьсяпро роботу в полі, на добрій рідній землі.
Незважаючи налюбов до землі, яка властива українцям, наші предки не знали богині, як угреків Гея. Отже, земля не стала якоюсь персоніфікованою богинею. Але землязавжди вважалась святою, найвірнішим свідком: при найвищій клятві українці їлиземлю або цілували її, бо земля не дарує тому, хто не дотримує клятви. Крімтого, землю називають праведною і Божою. Все, що вона дає, треба шанувати якдар Божий. Свято землі триває від Введення до Благовіщення; тоді Богблагословляє її, тому землі треба дати спокій. Поратись на ній можна лише тоді,коли вона пробудиться на Благовіщення.
У народній уявіземля невіддільна від води. Широко відоме в народі побажання: «Будьбагатий як земля, а здоровий як вода». Про значення освяченої водискладено чимало прислів'їв; її найбільше боїться «нечиста сила».Апогеєм вербалізації архетипу доброї матері є Божа Мати, Богородиця, щоособливо шанується серед українців. У колядках народ прославляє Божого Сина, що«народився з Діви Марії, Непорочної Лелії, на спасения нам».
В органічномузв'язку життя українців з Божою Матір'ю переконує колядка, в якій обожнюєтьсяхліборобська праця. Народ вірить, що матиме врожай, бо згідно з колядкою самБог ходить за плугом, апостоли помагають орати, а Мати Божа носить їстиплугатарям. Цікаво, що серед пісень, які нагадують наші колядки і щедрівки ібули записані серед росіян сто років тому, нема жодної, в якій згадувався биБог, Христос, Богородиця і святі.
Архетипукраїнської доброї матері, Матері-Батьківщини виявляється і в національнійсимволіці, насамперед кольорах національного прапора. Поєднання жовтого ісинього кольорів є логічним для наших предків, позаяк ці кольори символізувалиосновні стихії, яким поклонялись вони на рідній землі (воду і сонце, небо іниву з золотою пшеницею). Ці кольори знаходимо на багатьох символах українськихземель.
Архетипукраїнців, який вербалізується у символах доброї матері, матері-землі,матері-природи, не властивий росіянам. По-перше, їм не притаманна прив'язаністьдо рідної землі, що підтверджується схильністю до кочівництва навіть у нашомустолітті. Для росіян батьківщина там, де краще жити, тому вважається, щоприблизно 25 млн. етнічних росіян живуть поза межами Російської Федерації, аетнічні землі Росії визначити дуже складно. По-друге, відсутність почуттясвятості рідної землі призводить до того, що все піддається хулі. Нарешті,по-третє, апогеєм зневаги є ставлення росіян до Богородиці вже в наш час, щопідтверджує докорінну протилежність релігійного світогляду українців і росіян.З архетипом доброї матері в його вербальних різновидах асоціюються два образи —блудного сина та Юди. Блудний син не може витримати розлуки з рідним краєм іпісля великих поневірянь повертається до батьківської домівки. На першийпогляд, такий образ міг виникнути і поза євангельською притчею про блудногосина, бо він має глибоке коріння в історичній долі нашого народу. Проте уважневивчення дозволяє проникнути в саму суть цього образу. Як уже згадувалось, дляукраїнця, приміром, турецька земля — не просто чужа сторона, а ще й «бусурменськавіра», а рідний край — завжди християнський край.
Аналогічно слідсприймати й образ Юди. На українському ґрунті він трактується як МаркоПроклятий. На цьому часто спекулювали наші поневолювачі. Вони намагалисьпереконати народ, що найбільшими його ворогами є ті, хто виступав за свободуУкраїни, бо вони начебто хотіли запродати рідну землю чужоземним загарбникам.Згадаймо офіційне ставлення в дореволюційній і пореволюційній Росії до гетьманаІвана Мазепи, який зображався не інакше, як зрадник, і з волі царя щорокупроклинався в православних церквах.
У наші часитоталітарна влада силкувалась викликати ненависть до борців за волю України,нав'язуючи стереотип найманця чужоземних держав, хоч насправді сама накидаларізними способами ідею яничарства, що практично є одним з різновидів образуЮди. Насамперед, створювались умови для витіснення героїчного способу життя інав'язування так званого «життя мінімального», коли все зводитьсямайже до задоволення мінімальних біологічних потреб. Такий спосіб життя виник вУкраїні давно. Його настанови бачимо в таких українських пареміях: «Затерпіння дасть Бог спасіння»; «Треба бідувати до гробової дошки»;«Яке Бог уродив, таке жну» тощо. Фактично йдеться про надмірнісподівання без власних дій, що вже само по собі суперечить вимогам до віруючоїлюдини. Водночас формувався світогляд, відірваний від рідного коріння. Навиховання яничарів-інтернаціоналістів спрямовувалась і атеїстична практика, щофактично утверджувала безвідповідальність за зраду рідного народу.
У духовномужитті українського народу важливу роль відіграє архетип трійці,відомий ще з дохристиянських часів. Серед археологічних пам'яток на Полтавщиніта Київщині знайдено предмети зі зображенням тризуба, які належать до VI—VIIIст. Він міг символізувати три стихії (повітря, воду й землю), сокола в польотіабо вершечок булави як знак влади. Та він може символізувати, на думкудослідників, трійцю життєвих енергій (Мудрість, Знання й Любов), трьохрівноправних сил, що виходять з одного джерела — Абсолюту. Цей знак виявленийна цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському,на варязькому мечі, на гербі французької королеви, доньки Ярослава Мудрого —Анни та ін.
Як відомо, слово«тризубець» вживалось в українській мові щодо назви тризубих вил.Власне символ, що визнаний за герб нашої держави, ще й досі в деяких українськихземлях називається «трійцею», що точніше і повніше виражає глибиннийзміст цього знаку. Суть тризуба («трійці») наш народ передав словами:«Бог трійцю любить». Йдеться ще про передхристиянську трійцю як знактриєдності світобудови і символ триєдиної сили Бога наших предків. Знак тризубалежить в основі най архаїчніших культів наших предків: Великої Родоначальниці,Праматері, Життєдайного Вогнища, вогненосного Змія тощо.
Тричленнісимволи існують на нашій землі ще від часів трипільців. Ними користувалисьантські зверхники, а відтак київські князі. Юрій Долгорукий ще використовувавзнак, у якому поєднувався тризуб і хрест, а його московські нащадки цим знакомвже не користувались. Це ще один аргумент на користь того, що тризуб належитьукраїнцям, а морквинам він був чужий.
З прийняттямхристиянства сприйняття тризуба зазнає змін, широко утверджується йогоантропоморфне трактування як Святої Трійці. У цьому також виявляєтьсядвовірство наших предків.
Архетип трійцізнаходимо в думах і народних піснях. Дуже часто він зустрічається в колядках іщедрівках. Аби віддати поклін Ісусові, до вертепу приходять три царі іприносять три дари (ладан, миро, золото). У колядках з яскраво вираженимнаціональним колоритом згадуються три свята, які приходять у гості (Різдво,Василія, Водохреща). Нерідко в колядках оспівуються три образи (красного сонця,ясного місяця і дрібних зірок), до яких прирівнюється пан господар, йогодружина і дрібні дітки. В одній з найкращих колядок згадуються три душі, якимсудилось навіки «у пеклі горіти, у смолах кипіти», бо одна душа «зневажалабатька та матір», друга душа «не прийняла бідного в хату», атретя душа «йшла фальшивим свідком свідчити». Трійця як етнічнийархетип українця оригінально зображалась на побутовому рівні віруючими православноїцеркви. Побутовість українського православ'я виособлювала свою трійцю (ІсусаХриста, Богоматір та святого Миколая). Такий підхід відповідав світоглядовіукраїнського народу як народу хліборобського, що прагнув компенсації за земнінегаразди, возвеличував роль жінки в родинному житті і жадав здобутипокровительство Божих сил. Водночас наш народ не міг сприйняти насаджуваногомосковською церковною ієрархією прирівнювання Ісуса Христа і Божої Матері доземних царя і цариці, що вже само по собі було святотатством, адже нехтуваннязвичаєвими приписами в царському дворі було звичайним явищем. Ідея трійці якархетипу українського народу проходить через церковні та народні обряди. Вонавиявляється у різних побажаннях; у колядках тричі співається «славіте».Почесне місце серед етнічних архетипів посідає архетип доброго дідуся. Він згадується у народнихлегендах, переказах, казках. Такий дідусь милосердний, мудрий, справедливий.Найдосконалішою вербалізацією цього архетипу можна вважати святогоМиколая, якийособливо шанується українським народом. Цим не могли знехтувати навітьатеїстичні верховоди, які намагались замінити образ святого Миколая на ДідаМороза. Незважаючи на такі спроби, святий Миколай ніколи не полишав українськиххристиянських родин. В українських родинах діти здавна з нетерпінням чекалийого зимового свята, бо вірили, що він неодмінно принесе подарунки тим, хточемно поводиться. За народними переказами, святий Миколай боронить людей відстихійного лиха, рятує на водах, опікується звіриною. У легенді, яка записанана Харківщині, розповідається, що він кайдани розбиває, козаків з неволівизволяє. Святий Миколай весь час перебуває не на небі, а на землі. На іконахйого зображено білобородим дідусем з добрими очима. Святий Миколай згадується ів колядках. Саме образ святого Миколая зазнав значної фольклорноїміфологізації, успадкувавши передхристиянські персоніфікації доброчинних сил.
Якщо святийМиколай обдаровував дітей і опікувався людьми, то святий Юрій боровсяпроти зла. Фактично він уособлював етнічний архетип козака-героя, відомого здум, історичних пісень і легенд. У християнському іконописі святий Юрійзображався лицарем на білому коні зі списом у руці, який вбиває дракона іврятовує принесену йому в жертву дівчину. В одній з легенд, записаних назахідноукраїнських землях, цей сюжет символізувався: вважалось, що святий Юрій— це знамення Христа Спасителя, невинна дівчина — образ святої церкви, а дракон— образ сатани, злої сили.
Хоча святий Юрійтрактувався як воїн, він вважався також покровителем хліборобства і скотарства.Стародавні народні вірування асоціюють день святого Юрія з початком весни.Народ каже: «Юрій з хати всіх на поле вижене»; «Святий Юрій пополю ходить — хліб-жито родить»; «На Юрія роса — не треба коням вівса»;«Коли на Юрія дощ і грім, буде радість людям усім» тощо.
Своєріднимантиподом Юрію в українському народно-релігійному світогляді є архетип Ірода. Уколядках його називають безумним, жорстоким, бо навіть не жаліє рідного сина. Внаш час цей образ переосмислюється. Ірод сприймається як узагальнений образсучасного диктатора, винуватця Великого Голодомору та іншого лиха наукраїнській землі.
З давніх-давен унашого народу залишився архетип Перуна. Він їздить по небу на вогненнійколісниці вогнистими крилатими кіньми і разить вогняними стрілами демонів тазлих людей. Звідси відоме на західноукраїнських землях прокляття: «Абитебе Перун побив!». Хоча культ Перуна не належить до християнства, він незник повністю, його властивості перенесені на найпопулярнішого громовика — святого Іллю;водночас постали різні громові свята. Релігійний характер світоглядуукраїнського народу яскраво виявився в моралі, життєвих настановах: «БезБога — ні до порога»; «Кому Бог поможе, той все переможе»; «Хтоза віру умирає, той собі царство заробляє»; «Невірний гірш жида аботурка»; «Біг судить не так, як люди»; «Чоловік мислить, аБог рядить»,— ось лише деякі прислів'я на підтвердження цієї думки.
У нашого народузавше цінувались працьовитість, скромність, дбайливість, доброзичливість тощо.Про роль праці йдеться в багатьох народних казках, піснях, пареміях. Людикажуть: «Хто сіє, той віє; хто не сіє, той скніє»; «Хто товче,той хліб пече»; «Не взявшись за сокиру, хати не зробиш» тощо.Такі позитивні якості протистоять негативним. В українських прислів'яхзасуджуються люди злі, сердиті, нахабні, лихі, хитрі, скупі, ненажерні, вперті,вередливі, злодійкуваті, дурні тощо, тобто все те, що в християнській мораліналежить до семи головних гріхів. Цей перелік негативних рис людей відповідаєтому, який подає святий апостол Павло в першому посланні до коринтян. Отже,коли йдеться про роль релігії у житті українського народу, то безумовно маєтьсяна увазі християнство, яке відповідає суті української людини.Передхристиянські вірування практично готували ґрунт для християнізації нашогонароду. Виходячи з цього, не може бути жодної мови про повернення допередхристиянських вірувань, намагання штучно створити будь-яку релігійнусистему, видаючи її за національну релігію.
Яскравоюхарактеристикою вірувань було двовірство.
Двовірствояскраво виявилось у похоронній обрядовості. До цього часу в нашого народуіснують посидження при мерцях до похорону. Але такий язичницький звичайпоєднується з читанням молитов, псалтиря та іншими християнськими традиціями. Змагічним чи містичним світоглядом первісної людини пов'язані плачі таголосіння, хоч вони втратили своє попереднє, передхристиянське, значення, колиродичі намагались вирвати покійного з рук злих сил і повернути його до життя.Треба зважати, що наші предки прийняли християнство пізніше, ніж інші народиЄвропи. Не можна ігнорувати кількатисячолітньої історії, впродовж якоїформувався народний світогляд, що проявився насамперед у дохристиянськихвіруваннях. Проте пізніші нашарування залишили свій слід у ставленні до передхристиянськогосвітогляду. З двовірством не могла примиритись частина духовенства, зокремавідомий полеміст Іван Вишенський. Релігійний світогляд українського народу неміг не зазнати впливів, що зумовлювались геополітичною «межовістю»України. Україна підтримувала духовні зв'язки як зі сходом, так і з заходом, апісля завоювання Візантії турками і до кінця XVIII ст. на її землях переважализахідні впливи. Звідси перетворення України на арену змагань між православ'ям ікатолицизмом і проникнення на її землі протестантизму, що не могло позначитисьна світогляді нашого народу і місці релігії в його духовному житті. Щоправда,міжконфесійна боротьба не знищила того архаїчного світогляду, який ще відпередхристиянської доби зберігся до нашого часу, особливо серед етнографічнихгруп українського населення Карпат.
За часівтоталітарного режиму, коли атеїзм був частиною державної ідеології, світоглядукраїнського народу зазнав значних деформацій. Намагаючись викорінитирелігійність українського народу, компартійна влада вдавалась до двох основнихметодів — терору і пропаганди. За допомогою терору серед населеннянасаджувалось почуття страху, а молоде покоління виховувалось у дусібезбожництва. Такий вплив міг бути нейтралізований родинним вихованням, якепротидіяло атеїзмові на державному рівні. На релігійності українського народуне могла не позначитися політика, спрямована на ліквідацію селянства якосновної соціальної верстви нації й перетворення селян у найманихсільськогосподарських робітників, знелюднення українського села в часитоталітаризму. Колективізація села спричинилась до жорстоких переслідувань таобмеження діяльності церков, що упродовж століть були втіленням національногоруху, стійкості та самовідданості. Церкви перетворювались на атеїстичні осередки,кінотеатри, клуби, зерносховища, склади, майстерні тощо. Прихильникиатеїстичної політики силкувались трактувати її як таку, що начебто відповідалаантиклерикальним ставленням самого селянства до офіційного духовенства. Іншінамагалися видати релігійні вірування за стародавні напівпоганські забобони,які не мають нічого спільного з християнською вірою. Та дійсність була далеконе такою, як її трактувала офіційна пропаганда. Селяни чинили опір закриттюцерков і ставали на захист своїх храмів, свого способу життя та своєї віри.Адже впродовж століть життя селян було невіддільне від церкви. Йдеться нетільки про органічну єдність народних і церковних обрядів, а й про те, що різніобряди стали невід'ємною складовою способу життя нашого народу (різноманітні свячення,традиційні обходи полів тощо).
Про релігійністьнашого народу писали чужоземці. Швейцарський мандрівник Ганс Цбінден, якийвідвідав улітку 1932 р. Гуцульщину, писав, що тут нема тієї власно вільної,індивідуальної розгнузданості, яка панує в Західній Європі, хоч є більшеоригінальності, більше сильних особистостей, які ґрунтуються на живій основірелігійного життя.
На противагухристиянській релігії любові до ближнього тоталітарний режим накидувавпсевдорелігію комуністичного колективізму. Людям нав'язувалась віра в побудовуна землі суспільства соціальної справедливості, тобто комунізму, що начебтодопоможе здійснити найдивовижніші мрії про ідеальний лад. У ньому не буде нібагатих, ні бідних, а життєдайні джерела поллються повним потоком для задоволеннявсіх потреб.
Ця псевдорелігіяґрунтувалась на ненависті, що приховувалась під поняттям класової боротьби.Завданнями класової боротьби виправдовувалось не тільки братовбивство (згадаймороман Юрія Яновського «Вершники»), а й батьковбивство, співучасникякого — Павлик Морозов визнавався як мученицький ідеал борця за справедливість.
Подібно добудь-якої релігії псевдорелігія комуністичного колективізму не могла не матисвоїх «священних писань», своєї «трійці»(Маркс—Енгельс—Ленін) та «пророків», що називались «вірнимиленінцями». Більшовицька релігія мала певні переваги перед іншимирелігіями, бо її «пророки» майже щодня з'являлись перед народом наекранах телевізорів. Правда, інколи за рішенням партійних з'їздів чи пленуміввони визнавались "єретиками" і піддавались своєрідній компартійнійанафемі. Через деякий час їх могли виправдати й визнати мучениками за «чистоту»більшовицької теорії, що фактично була псевдорелігією. Крім того, убільшовицькі «святці» заносились деякі князі, царі, полководцідобільшовицького періоду .(Олександр Невський, Дмитрій Донськой, Іван Грозний,Петро Перший, Суворов, Кутузов та ін.), діяльність яких імпонувала прихильникамстворення світової комуністичної імперії. Псевдорелігія комуністичногоколективізму мала свою «священну» гробницю (мавзолей), свої ритуали(обрання почесної президії урочистих зборів, покладання вінків до пам'ятниківтощо), свою інквізицію, систему покарання "єретиків" і покаяння «грішників».Ця віра панувала впродовж десятиліть, і вона не могла зникнути без сліду післяпадіння тоталітарного більшовицького режиму. Разом з тим процес національногота духовного відродження в Україні значно ускладнювався тим, щоукраїнцям-християнам були нав'язані міжконфесійні суперечності. Вороги молодоїдержави насамперед протиставили греко-католиків православним християнам,спекулюючи на деяких епізодах історії української церкви.
Як відомо, нашіпредки прийняли християнство з Візантії ще до поділу християнської церкви направославну і католицьку. Після втрати Україною незалежності серед вищихсоціальних верств посилилась тенденція переходу на латинський обряд у зв'язку знерівноправним становищем православних християн і католиків у Речі Посполитій.Аби врятувати від занепаду рідну церкву, частина українського духовенства вирішилапіти на унію з католицькою церквою при збереженні традиційної обрядовості.Брестська унія (1596 р.) запобігла латинізації українського народу і сприялазбереженню його самобутності, що підтвердив майже півтисячолітній період.
У той же часМосковська держава докладала зусиль для того, щоби підкорити собі українськийнарод. Цар відмовився від зобов'язань поважати самостійність України як державиза Переяславською угодою 1654 р. У 1686 р. Українська православна церква булапідпорядкована московському патріархові, що посилило духовне гноблення нашогонароду, бо московська церква проводила політику русифікації України.
Післябільшовицького перевороту і загарбання України радянською Росією булаліквідована Українська автокефальна православна церква, а відтак і Українськагреко-католицька церква на західноукраїнських землях. Московський патріарх,який вдруге підпорядкував собі українську церкву, здійснював політику, що булавигідна атеїстичній державній владі.
Не лише католикибули протиставлені православним, але й власне православні Українирозмежовувались на три конфесії. Така роз'єднаність негативно позначилася нанаціонально-духовному відродженні українського народу.