План роботи:
Вступ.
1. Етика як філософська наукапро мораль.
2. Християнська мораль.
3. “А я говорю вам…”.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ.
Мораль – одна із форм духовного життя, один із найдавнішихуніверсальних способів соціальної регуляції. Вона має загальнолюдський сенс іконкретно-історичний зміст. Моральний вибір дає нам уявлення про міру людяностісуспільства і особистості.
Мистецтвота релігія, філософія та право завжди зверталися до проблем добра і зла,справедливості й гуманності, сенсу життя та щастя людини й узагальнили досвіддуховних пошуків людства.
Етика як філософська наука про моральосмислює, узагальнює, систематизує історичний розвиток моралі, історіюстановлення й розвитку етичних теорій, концепцій, які обґрунтували природу,сутність, специфіку, функції моралі, закономірності її розвитку тафункціонування, взаємозв’язок з іншими формами матеріального та духовного життялюдей.
Етика як моральна філософія– це теоретичне знання, що відбиває моральну свідомість у всій її складності тасуперечливості й конкретно-історичну моральність практику в її розмаїтті таколізіях.
Саме тому етикахристиянства є актуальним напрямком. Сукупність зазначенихфакторів і обумовила вибір теми роботи.
Успеціальній літературі розгляд проблем християнської етики в роботах такихдослідників як Валеев Д.Ж., Гусейнов А.А., Лозовий В.О., Мень А. та інших.
Основна мета роботи складається у докладному вивченніетики християнстві на прикладі нагорної проповіді…
Визначена метадослідження обумовила постановку і рішення таких задач:
1) визначити поняття етики якфілософської науки про мораль;
2) розкрити поняття християнськоїморалі;
3) дати визначення поняття “совість”.
Об'єктомдослідження є нагорна проповідь.
Предметкурсової роботи складає етика християнства.
Методологічноюосновою є наукові методи, що спираються на вимоги об'єктивного і всебічногоаналізу етики християнства.
Структурароботи визначена метою і задачами дослідження і містить у собі вступ, чотирирозділи, висновки і список використаної літератури.
1. Етикаяк філософська наука про мораль.
Етимологіятерміна “етика”, тобто його походження і споріднені зв’язки з іншими словамитієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово “етика” виникло здавньогрецького “ethos”,яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцезнаходження,спільне житло, потім – звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а такожусталену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель античностіАристотеля (384 – 322 рр. до н.е.) узявши за основу значення етосу якхарактеру, темпераменту, утворив прикметник “ethicos” – “етичний” для позначенняособливої групи людських чеснот – мудрості, мужності, помірності,справедливості тощо – відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку проетичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотельназвав “ethice” (етика). Так у IV ст. до н.е. етична наука дісталасвою назву яку носить і сьогодні.
Отже, історіятермінів дозволяє зробити висновок, що етика – це наука про мораль(моральність). Що ж являє собою мораль як соціальне явище і яку предметну сферуморалі вивчає етика?
Відомо, що жодналюдська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітнихсуперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємнихобов’язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими,перетворювалися на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже,суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальнийінструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона нетільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом(соціальним інструментом) суспільної самоорганізації і є мораль.
Мораль існує удвох формах: особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність,скромність, чесність тощо) і сукупність норм суспільної поведінки й оціночнихуявлень (наприклад, “не вкради”, “не вбий” тощо і “справедливо”, “порядно”,“доброзичливо” тощо).
Моральні якостіхарактеризують особистість з точки зору її здатності до спілкування з собіподібними і співіснуванням з ними. Вони виступають як риси характеру івиявляються у взаємовідносинах з іншими людьми.
Моральні норми таоціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільствав цілому і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїття індивідуальнихдій, один із способів зведення індивідуального до соціального. Вони визначаютьтип поведінки, необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.
Отже, моральніякості (особистісні властивості), з одного боку, і моральні норми та оціночніуявлення, з іншого, реалізуються у стосунках між індивідами й виражаютьсуспільні зв’язки між ними. У першому випадку цей зв’язок виступає у суб’єктивно-особистісний формі, а удругому – як об’єктивований,надіндивідуальний зв’язок. Це дозволяє говоритипро мораль як соціальні стосунки.
Моральне життялюдини розпадається на два рівні, дві сфери – сущого і належного. Сфера сущоговиражається у реально існуючих норовах, дійсних ціннісних значеннях реальнихформ суспільних зв’язків між людьми. Сфера належного містить нормативнінастанови моральної свідомості. Отож мораль не зводиться лише до моральноїсвідомості. Вона є також ціннісним змістом, який полягає в існуючих суспільнихвідносинах, у практичній взаємодії людей. Узагальнюючи поведінку людей (практику),мораль виробляє певні вимоги, веління (імперативи) “як має бути”, якіпідтримуються громадською думкою та (або) власною совістю людини(переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм іправил поведінки людини, що історично склалися і дотримання яких маєдобровільний характер.
Мораль є такимімперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, якийрегулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла.Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб’єктівз позицій добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер.
Мораль виступаєяк особлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей,соціальних груп, до представників світу природи і цінностей культури.
2. Християнськамораль.
Християнство, як світова релігія, виниклодвадцять століть назад на території сучасної держави Ізраїль. Засновником цієїрелігії був іудей по національності Ісус Христос. Народився він від діви Марії,що завагітніла, як говорить легенда, у результаті непорочного зачаття відсвятого духу. Батько його Йосип – представник давньоєврейського роду Давида.
Як описуютьжиттєпис Ісуса, названий Євангеліями, Христос, хоча і породжений людиною, є ілюдиною, і богом одночасно. Він прийшов на землю як Месія – рятівник людствавід гріхів, що нагромадилися.
У тридцятирічномувіці Ісус Христос почав свої проповіді і продовжував їх всього три роки. Утридцятитрьохрічному віці Ісус був обвинувачений у богохульстві і страченийшляхом розп'яття на хресті. Страта була зроблена римлянами, під владою яких утой час була Іудея. Хоча «богохульство» будувалося на основі полеміки зположеннями Старого завіту, проте римляни в цьому факті побачили щось більше, асаме – критику одного з підвалин державної ідеології Римської держави, щовміло пристосувала релігійні догми, у тому числі в окремі положення іудаїзму,завойованих окраїн під свою владу.
Своєрідністьетики християнства полягає в тому, що її творцем був великомученик А.А.Гусейнов, особливість етики Ісуса визначається його відношенням до древньогозакону, зв'язаному з ім'ям Мойсея.1 Моральні заповіді християнства дані увідомому протиставленні моральності Старого завіту. Тому можна затверджувати,що етика християнства виросла через протиріччя на основі заперечення і деякогоподолання старозавітних постулатів. У главі 5 «Від Матфея» Нового завіту, уп.21. читаємо: «Ви чули, що сказано древнім: «не убивай, хто ж уб'є, підлягаєсуду». Далі розвиваючи це положення древнього закону, у п.22 «Нагорноїпроповіді» Ісусу Христос сказав: «А я говорю вам, що всякий, хто гнівиться набрата свого дарма, підлягає суду; хто ж скаже браті своєму «рака» (порожнялюдина), підлягає синедріону (Верховному судилищу); а хто скаже «божевільний»,підлягає геєні вогненної». Людини, по думці Ісуса, не тільки не можна убивати,але й ображати. Тому в наступних пунктах проповіді Ісус призиває миритися і збратом, і із суперником, тобто людиною, що конфліктує з тобою. Зміст приведеноїзаборони полягає в тому, що норма «не убивай» відноситься до ближнього і,насамперед, до родичів. Тоді виходить, заборона «не убивай» не відноситься дочужих людей, особливо до людей інших віросповідань, тобто він не маєзагальнолюдського змісту.
Більш послідовнимі унікальної в порівнянні з забороною «не убивай», яка так і не має вхристиянстві переконливого трактування, виступає заборона «не протився злому.Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього й іншу…»2… Цязаборона (одночасно і заклик) має загальнолюдське значення, вона став важливимпоказником миролюбства і гуманізму. Привабливість цього висловлення полягає втому, що насильство не можна перемогти за допомогою насильства, злу не можнапротиставити зло. Зло можна чи перемогти за допомогою меншого зла, чи задопомогою добра. Також обстоїть справа і з насильством. Насильство можнаперемогти або за допомогою меншого насильства, або ж за допомогою добра. Така,наприклад, правова і моральна природа існування в сучасному міжнародному правіпоняття «гуманітарна агресія».
Високий моральнийзміст закладений також у проповіді Христа про любов до ближнього і провідношення до ворогів: «Ви чули, що сказано «люби ближнього твого і ненавидьворога твого». А я говорю вам: любите ворогів ваших, благословляйте тих, хтопроклинає вас, благотворіть тих, хто ненавидить вас і молитеся за ображаючихвас і тих, хто гоне вас». 3 Як видно з процитованого, Новий завітвідкидає положення Старого завіту про те, що потрібно ненавидіти ворогів.Замість цього пропонує любити ворогів. Цей заклик, що шокував сучасників Ісуса,залишається не зовсім зрозумілим і сьогодні. Але він став загальнолюдськимідеалом, хоча завжди можуть знайтися аргументи, що виправдують відхід від цьогоповедінкового принципу з посиланням на визначену конкретну життєву ситуацію.
Дослідник етикихристиянства не може пройти повз ті пункти Нагорної проповіді, де говоритьсяпро бажані моральні якості людей, причому тут мова йде в цілому про народ. Неможна не помітити відомої симпатії Ісуса до простих людей, просто до людини.Тільки через ці моральні якості стають реалізованими вищенаведені формули: «непротився злому» і «любите ворогів ваших».
Зупинюсякоротенько на цих моральних якостях. «І він отверзши вуста Свої, учив їх,говорячи: Блаженні злиденні духом, тому що їхнє царство Небесне». Тут маєтьсяна увазі не духовна убогість, а швидше за все пригніченість людини нестатком,його депресійний стан, утрата віри в життя. Христос, зрозуміло, підтримує такихлюдей, він на їхній стороні.
Далі впродовженні Нагорної проповіді читаємо: «Блаженні плачучі, тому що вониутішаться». Людина, що плаче навряд чи здатна бути злою. Далі: «Блаженнілагідні, тому що вони успадковують землю». Лагідними можуть бути люди скромні ісамокритичні. Христос вірить, що таким людям у перспективі належить майбутнє.«Блаженні прагнучі і прагнучі правди, тому що вони наситяться». Христос і тутоптиміст; він вірить, що колись люди навчаться говорити правду і не боятися її.«Блаженні чисті серцем, тому що вони бога побачать». Мова йде про чесних іпорядних людей. «Блаженні вигнані за правду, тому що їх є царство Небесне».4Вигнані за правду – це шукачі справедливості, які активно борються за неї.
Тільки люди зназваними в Нагорній проповіді моральними рисами (плачучі, прагнучі правди,миротворці, борці за справедливість, люди лагідні й ін.) здатні досамовідданого і безкорисливого поводження, тобто здатні досягти вершиниморальної досконалості. Це була одна з основних причин того, що християнськарелігія стала фундаментом греко-римської цивілізації. Мораль і етика християнськоїкультури виділяються своєю конструктивністю, через відношення до бідних,принижених і гнаних, котрих більшість у будь-якім суспільстві. Імовірно, з цієїпричини християнство стало однієї зі світових релігій, що одержала поширення навсіх континентах.
3. «А яговорю вам…».
Ісус добре знав священні книги і переказиіудаїзму. Його мова густо насичена витримками з них. Ісус не тільки виростає зтрадиції іудаїзму, але і приймає його основну нормативну програму. Драматургіяконфлікту Ісуса з фарисеями полягала в тому, що фарисеї хотіли викрити його увідступі від закону і ніяк не могли це зробити. На всі їхні хитромудрі питаннявін знаходив такі відповіді, що дозволяли йому викласти свій погляд, невступаючи у формальне протиріччя з нормами іудаїзму. Ісус дивував не тим, щовін говорив, а тим як він говорив. Він говорив про речі начебто б старих,відомих, але додавав усьому новий зміст.
У Нагорнійпроповіді Ісуса є такі слова: «Якщо праведність ваша не перевершить праведністькнигарів і фарисеїв, то ви не ввійдете в Царство Небесне» (МФ., 5:20).
Основний докірІсуса книгарями і фарисеям полягає в тому, що вони тримаються за букву закону,але убивають його дух, що вони засвоїли зовнішню сторону закону, не розуміючийого внутрішнього змісту, і тому їхня праведність є лицемірної. Не в тімхибність фарисейства, що воно тримається за закон, а в тім, що воно йоговихолощує, використовує як прикриття порочного способу життя. У цьому змістібагатозначні слова Ісуса про книгарів і фарисеїв, що сидять на «Моисеївійсідниці»: «Горе вам, книгарі і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м'яти,анісу і кмину, і залишили найважливіше в законі: суд, милість і віру; ценалежало робити, і того не залишати».
Жорстока правдацих слів підтвердилася безневинної смертю самого Ісуса.
Ісусбагаторазово, у різних ситуаціях говорить про своє відношення до закону.Висновок
Релігія та мораль – цедуже давні йнадзвичайно усталені форми людської духовності. Вони існують протягом усієїісторії цивілізації.
Від стародавніхміфів до сучасних наукових теорій веде своє існування традиція, що доводитькосмічне походження людини, цивілізації, культури, моралі. Релігійна свідомістьз давніх давен давала можливість людині відчувати космічні витоки її земногобуття. Людина одвічно почувалася дитиною не лише Землі, але й Космосу.
Центральноюперсоною в таких світових релігіях, як християнство, іудаїзм, іслам, є Бог.Його ім’ям зветься найвища сила, з точки зору віруючих, що володіє світом іспостерігає за всесвітнім, соціальним і моральним порядком. Бог для них –всесильний і благий володар. Він стримує світ і соціум від тотальногоруйнування та загибелі за посередництвом таємних і очевидних, зовнішніх івнутрішніх впливів.
Нормативнаструктура релігійної свідомості визначається характером і змістом норм, з якихвона складається. Ці норми мають такі ознаки:
- виходятьз вищого, абсолютного релігійного авторитету, яким є Бог;
- маютьхарактер абсолютних, безапеляційних вимог та заборон;
- диктуютьпевний внутрішній стан душі (віру), а також відповідну зовнішню поведінку;
- поширюютьсятільки на тих, хто сповідує цю віру;
- маютьпередумовою “страх Божий” у віруючого, якщо він не виконує її, а також “судБожий” як кару за їх порушення.
На різних етапахісторичного розвитку світової цивілізації релігійні норми мали велике значеннядля духовного, морального розвитку людського роду. І досі їх роль у цьомупроцесі є дуже значною
Список використаної літератури.
1. Валеев Д.Ж. Этика: Учебное пособиедля высших учебных заведений / Изд-е Башккирск. ун-та. – Уфа, 2000. – 176 с.
2. Валеев Д.Ж. Происхождение морали.Саратов: изд. Саратовского ун-та, 1981. – 168 с.
3. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика:Учебник. – М.: Гардарика, 1998 – 472 с.
4. Евангелие от Матфея, 5-7.
5. Мень А. Сын человеческий. М., 1989.
6. Етика: Навч.посіб / В.О.Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. Проф. В.О. Лозового. – К.:Юрінком Інтер, 2002. – 224 с.