Афії банківської системи, через неефективне функціонування якої вони зубожіють, втрачають свої заощадження, позбуваються роботи, а заодно І засобів до існування

Михайло Швайка, директор Науково-дослідного інституту економічних і гуманітарних наук Київського міжнародного університету, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор економічних наук, професор, академік Академії економічних наук УкраїниШляхи удосконалення банківської системи У сьогоднішніх важких кризових умовах мільйони українців скеровують свій гнів в бік бандитської, злочинної, пристосованої до потреб олігархів, «тіньовиків» і мафії банківської системи, через неефективне функціонування якої вони зубожіють, втрачають свої заощадження, позбуваються роботи, а заодно і засобів до існування. Люди втратили впевненість у завтрашньому дні. Замість того, щоб підвищувати ефективність функціонування банківської системи, поліпшувати обслуговування підприємств, запровадити ринкові механізми створення грошей банківські мафіозі зробили банки знаряддям пограбування народу і легким способом свого збагачення. Через це наступив параліч банківської системи, який негативно позначається на роботі підприємств. Від реалізації продукції вони не отримують потрібних їм коштів для відновлення процесу виробництва, підприємства втрачають оборотні кошти, а замінити їх кредитом немає можливості. Повертаються до забутого бартеру. Тепер практично розвалюється грошово-кредитна і банківська система. Вкладники вільних грошей бояться вкладати гроші в банки оскільки не мають гарантій на їх повернення, виробництва не розвиваються, бо підприємства позбавлені кредитних ресурсів і в цих умовах не можуть звести кінці з кінцями. Криза банківської системи в Україні спровокована не стільки зовнішніми факторами, як внутрішніми. За офіційними даними на 1 жовтня 2009 року загальні збитки комерційних банків із початку року становлять 20,9 млрд. грн. Майже кожен український банк у період кризи так чи інакше зіткнувся із проблемою недостатньої ліквідності і труднощами повернення вкладів населенню. Обсяг проблемних кредитів у портфелі фінустанов ще влітку перевищив 30%, а зовнішні зобов’язання банківського сектору країни $ 35 млрд. Економічна криза вказала на вразливість української банківської системи, яка виявилася неспроможною повноцінно функціонувати без підтримки держави і водночас підтвердила, що влада нездатна належним чином контролювати фінансові потоки в країні. 3 жовтня 2008 року Нацбанк запровадив тимчасові адміністрації у 25 фінустанов – це майже 14 % загальної кількості банків. Протягом вересня – грудня 2008р., коли розпочався масовий відплив депозитів із фінансової системи, НБУ надав комерційним банкам рефінансування на загальну суму понад 111 млрд. грн.. Однак, левову частку цих коштів було спрямовано не на підтримку економіки, а на валютні спекуляції та кредитування підприємств, пов’язаних із власниками банків. Восени настав час повернення кредитів рефінансування (торік регулятор надав банкам гроші під 15-17 % річних), проте як стверджують джерела у Нацбанку більшість фінустанов не мають змоги розрахуватися вчасно. На чотири тижні було пролонговано позики, надані Надра банку, Родовід банку, Укргазбанку, банкам «Фінанси і Кредит» і «Київ». У липні 2009 р. уряд націоналізував три фінустанови: Родовід банк, банк «Київ» та Укргазбанк – було влито 9,5 млрд. грн. бюджетних коштів. Згодом уряд ухвалив рішення про декапіталізацію на 5,6 млрд. грн. Родовід банку у зв’язку з переданням йому зобов’язань збанкрутілого Укрпромбанку. У стані ліквідності нині перебувають 12 комерційних банків. Проблемні банки здебільшого є кишеньковими установами, створеними для обслуговування приватних бізнесів. Для банківської системи України характерна недосконалість інфраструктури кредитного ринку, де крім банків повинні бути комерційні реєстри, рейтингові агентства, кредитне бюро, реєстр судових рішень та інше. Не функціонують спеціалізовані організації, які могли б надавати на кредитному ринку консультативну, інформаційну та іншу допомогу, як кредиторам так і одержувачам кредитів. Сформувалася задубіла і закостеніла в консерватизмі лихварська банківська система, яка не націлена на обслуговування підприємств і забезпечення високоефективного господарювання, ні на інвестиції, ні на запровадження нових технологій і створення сучасних підприємств, ні на прискорення і здешевлення платежів і розрахунків, а на паразитування на підприємствах і висмоктування з економіки України всіх життєвих соків. Грошово-кредитна і банківська система пристосована не до обслуговування енергійних, активних ділових, підприємливих працівників, людей малого і середнього бізнесу, фермерів, а мафіозі, олігархів і тіньовиків. Через це виробничий потенціал використовується нераціонально, заводи і фабрики закриваються, багатства України розкрадаються, найурожайніші у світі землі пустують, а народ злидарює. Через нездатність Нацбанку навести лад у фінансах величезні кредитні ресурси використовуються нераціонально, заганяються в долари, переводяться за кордон, ховаються населенням в матрацах, пролежують там роками в бездіяльному стані і знецінюються, у той час як через брак кредитних ресурсів не здійснюються інвестиції, не розвивається виробництво, не реалізуються соціальні програми. Нацбанк не створив сприятливих умов для розвитку чесного бізнесу і підприємництва, не скерував кредитних ресурсів на його обслуговування, через що 8 мільйонів найактивніших, висококваліфікованих працівників не знайшли застосування своїм силам у промисловості і сільському господарстві і змушені були емігрувати в інші країни і збагачувати їх. Нацбанк виявився нездатним організувати роботу зі створення банків, які стали б надійними партнерами підприємств, обслуговували б виробництво, перекладали б на свої плечі важливі функції щодо забезпечення підприємств кредитними ресурсами, організовували б швидкодіючу систему платежів і розрахунків, перетворювали б боргові вимоги і зобов'язання в гроші, взаємопогашували б їх, налагодили б продаж боргів (факторинг), мобілізували б усі наявні вільні кредитні ресурси, перетворювали б їх у капітал і скеровували в інвестиції. В Україні відсутні інвестиційні банки, які мобілізували б величезні у кредитні ресурси, які перебувають у бездіяльному стані і скеровували б в інвестиції. Менше 6% кредитних ресурсів використовуються для інвестицій. Усі комерційні банки є однотипними лихварськими шарагами з висмоктування з економіки грошей за допомогою обслуговування не виробничих, а торгово-посередницьких операцій. НБУ не спромігся організувати ефективного механізму створення грошей, запуску їх в обіг і погашення. З метою штучного підтримання цінності долара на українському ринку Нацбанк спотворив увесь емісійний процес. Замість того, щоб здійснювати емісію грошей у відповідності з потребами обігу, тобто під закладені в Нацбанку комерційними банками векселі, Нацбанк запускає гривню в обіг шляхом закупівлі доларів на міжбанківському валютному ринку, чим створює підвищений попит на долари. При золотокрошовій системі проблеми запуску грошей в обігне існує, тому що гроші ототожнюються з матеріальною платтю золота. Цього нема при кредитній грошової системі Видрукувана банкнота відразу не стає грішми, її треба освятити, вдихнути в неї суспільне відношення. Цим Богом освяти є обмін, який створює гроші. Це намагається також робити чорт, від імені якого з’являються непотрібні, зайві, не освячені обміном гроші. Саме таким способом тепер запускаються в обіг не забезпечені Нацбанком гривни для покриття величезного бюджетного дефіциту. Нацбанк не забезпечує збалансованості фінансових ресурсів країни у результаті чого, з одного боку, відчувається величезний брак кредитних ресурсів, через що не здійснюються інвестиції, до кредитних ресурсів не мають доступу підприємства, несвоєчасно проводяться платежі і розрахунки, а з другого – у матрацах і панчохах у бездіяльному стані перебувають десятки мільярдів доларів, євро і гривень. Ніякого виправдання не має стягнення з підприємств банками величезних грабіжницьких здирницьких відсотків, які пожирають не лише їх прибутки, а й часто значну частину коштів, призначених для простого відтворення. Грабіжницькі банківські відсотки, які в 5 разів є вищими, ніж у цивілізованих країнах, обезкровлюють економіку і віддаляють банки від виробництва. Банківська система виявилась нездатною організувати швидкодієву йефективну систему платежів і розрахунків, через що в країні протягом 18 років бушує руйнівна платіжна криза. Кредиторська і дебіторська заборгованість по всіх суб'єктах господарювання неустанно зростає. Найбільшою прогалиною в діяльності НБУ є те, що він не організував системи рефінансування і штучно створив кредитний голод. Частка кредитних ресурсів центрального банку в кредитних портфелях банків з року в рік зменшується. У 1997 р. вона становила 11,3%; 1998 р. – 5,7%; 1999 р. – 4,2%; 2000 р. – 2,3%; 2001 р. – 2%; 2002 р. – 1,8%. Причому частка короткотривалих кредитів (на один день) становить 85–90% від загального обсягу рефінансування. Останнім часом нормальне рефінансування Нацбанком комерційних банків майже зовсім не відбувалося і здійснювалося в спотвореному вигляді (на порятунок збанкрутілих банків). Наскільки важливими є питання регулювання інвестицій Центральним банком говорить відомий фахівець у сфері грошей В. Ханкель, який зазначає, що діяльність Центрального банку вимірюється не тим, як точно Центральний банк дотримується рівняння кількісної теорії грошей і контролює зростання грошових агрегатів М1, М2, М3, а чи вдалося йому створити діючий ринок капіталів і перетворити заощадження в інвестиції. В Україні відсутні будь-які контролюючі і регулюючі органи за діяльністю банків, і, в першу чергу, за Нацбанком. Тому тут немає ладу, який заважають навести банківські мафіозі, що є повністю безконтрольними, чинять свавілля, зловживають владою і руйнують Україну. Законом про НБУ встановлювалося, що наглядові функції повинна виконувати Рада НБУ, і передбачалося, що до її складу входитимуть незалежні експерти. Натомість парламент під впливом банківського лоббі долучає до складу Ради здебільшого банкірів. Ідею створити незалежний орган контролю провалено… Без цього в режимі реального часу зупиняти тих, хто виводить активи з країни неможливо. Схеми штучного знекровлення фінустанов активно працюють далі. У той час як по світу крокують електронні гроші, розрахункові операції здійснюються безготівково, в Україні половина розрахунків здійснюються готівкою, гроші перевозяться в торбах і на це суспільство тратить величезні кошти. Для приховання операцій від податківців у тіньовому обороті використовується готівка, зарплата виплачується в конвертах, не відображається на рахунках підприємств у банках і не оподатковується. Важким злочином перед українським народом є здійснена Нацбанком в інтересах тіньовиків, мафіозі і казнокрадів без відповідного дозволу органів влади широкомасштабна доларизація країни, у результаті якої Україна. подарувала США понад 100 млрд. доларів емісійного доходу. На друкування 100 доларової купюри США тратять 3 центи, а у нас вони купують за цю купюру товарів на 100 доларів. Доларизація економіки заважає українській державі проводити самостійну грошово-кредитну політику. З вересня 2008 року національна валюта девальвувала на 65%. Доларизація вітчизняної економіки збільшилась за шість років на 27% і сягнула 65%. Таким чином на одну гривню припадає вже два долари і це максимальний показник за всю історію України. В українських банках надто багато іноземної валюти, а це дуже небезпечно як для самих фінустанов, так і для їх клієнтів. Це приводить до того, що різко підвищується доларизація нашої економіки, попит же на національну валюту понижується разом з її курсом. Представники НБУ за звичай розраховують рівень доларизації економіки як відношення банківських вкладів у валюті до загального обсягу депозитів та/або грошової маси. Але такі методи не відображають реальної картини, оскільки не враховують обсягу валюти, що перебуває в руках населення. А це не мала величина. Безпосереднє завдання держави – стежити, щоб кількість ВКВ в обігу не загрожувала економічній безпеці. Панама та Еквадор цілковито замінили національну валюту доларами США, а Чорногорія і Андорра – євро. У 2004–2008 роках Україна «купалася» в «баксах». На початку 2009 року на руках українців накопичилося $ 48 млрд. готівки – вчетверо більше за суму валютних депозитів. По суті, обсяг готівкових іноземних купюр в Україні у кілька разів перевищує гривневу масу, що перебуває в обігу. В Україні зосереджено до 5% усіх емітованих американських доларів. В умовах стабільності гривни валютні кредити здавалися привабливими – у 2006-му році їхній обсяг зріс на 95,4%, у 2007-му році – на 75,4%. При цьому динаміка зростання гривневих позик була скромнішою. Приріст відповідно становив 52,3 і 72,7%. Валютне кредитування, яке лобіювали західні фіну станови, переклало курсові ризики з них на позичальників. Проте винна в цьому саме влада, яка проводила бездарну політику. В кредит жила не лише держава, а й комерційні структури та громадяни. Українська влада фактично втратила можливість регулювати економічні процеси через грошово-кредитну політику. Державні фінансові вливання (зокрема шляхом рефінансування банків) мали б стимулювати розвиток виробництва, але насправді призводять лише до зменшення резервів Нацбанку. Замість того, щоб спрямувати вільну ліквідність в реальну економіку, фінустанови конвертують гривню в долари, підриваючи курс національної валюти і провокуючи паніку на готівковому валютному ринку. Доларизація заводить українську економіку в тінь. Малий і середній бізнес дедалі активніше використовують долари як платіжний засіб, а населення як чи не єдиний інструмент заощадження. Якщо в обігу в Україні кілька валют, то і влада не одна. Довіряючи американському долару більше, ніж гривні, населення фактично довіряє владі США. А це означає, що повноцінної держави України не існує. При цьому питання стабільності самої американської валюти залишається відкритим. За останні 10 років (з квітня 1999 р. по квітень 2009 р.) кількість доларів в обігу поза банками збільшилася на 85,4% до $8,264 трлн., тоді як за попередні 10 років – лише на 48,2%. Протягом економічної кризи доларова маса зросла на $2 трлн. Державний борг США становить 80% ВВП країни. Успішну дедоларизацію економіки провели Ізраїль, Польща, Чилі та Єгипет. Цим країнам не довелося використовувати жорсткі методи для зменшення залежності національної економіки від іноземної валюти. Дедоларизація була результатом м’якої антиінфляційної політики та розвитку фінансового ринку. Зокрема в цих країнах сформували ринок облігацій, деномінованих в місцевій грошевий одиниці, запровадили диференційовані норми резервування для банків залежно від валюти кредиту. Крім того було посилено держконтроль за дотриманням вимог до покриття ризиків під час залучення фінустановами зовнішніх запозичень. Для зниження курсових ризиків кредити скеровували переважно у сектори, що заробляли валюту, а не на праски як у нас. В Ізраїлі та Чилі запровадили індексацію відсотків за депозитами в національній валюті (коригування на інфляцію), а в Польщі та Єгипті – підвищили ставки за банківськими вкладами. Примусова де доларизація не успішна. Своїм першим Президентським актом 5 березня 1933 р. Рузвельт тимчасово закрив усі без винятку банки країни, оголосивши "банківські канікули". Згодом поновили свою роботу лише здорові банки. Свій "Новий курс" Рузвельт став реалізовувати, не маючи готового плану. Він згуртував навколо себе висококваліфікованих спеціалістів, які щоденно висували ідеї і пропозиції. Вони поспіхом узагальнювались Конгресом і згодом закладались в основу президентської програми. Для того, щоб навести лад у фінансах треба істотно реформувати банківську систему і привести грошово-кредитну політику у відповідність з вимогами життя, з потребами відродження України. Довгострокове кредитування взагалі не здійснюється. В Україні відсутні інвестиційні банки і всі банки є лихварськими установами з висмоктування прибутків підприємств. Банки намагаються вкладати кошти не у виробництво, не здійснюють інвестиційних проектів, а намагаються вкладати кошти в посередницькі спекулятивні операції. Саме тому розбухло ризиковане кредитування без належного забезпечення купівлі дорогих автомобілів за 50, 100 і більше тисяч доларів, придбання спекулянтами по декілька квартир, що штучно збільшувало попит на житло і зростання на нього цін. Нездатність цих горе-позичальників повернути сьогодні позичені гроші поставила в трудні умови банки, які тепер має рятувати суспільство. Банки повинні обслуговувати підприємства, займатись їх платіжно-розрахунковими операціями, а не ризикованим вкладанням коштів у непродуктивні, сумнівні посередницькі операції. У країнах з ринковою економікою підприємець, який виробив і у відповідності з договором відвантажив продукцію покупцю, передає документи банку і знімає з себе всі турботи щодо стягнення платежів. Лише Нацбанк винен у тому, що банки не займаються тим, чим треба, тобто корисною роботою. Домагаючись широкого використання в платежах і розрахунках дорогого грошового капіталу, зокрема доларів, Нацбанк ігнорує застосування дешевих сурогатів і замінників грошей. На даний час у світі, нарівні з банкнотами, які емітують центральні банки, функціонують звичайні векселі (документ комерційного кредиту) і чеки (інструмент комерційних банків), які використовуються як на національних, так і на світових ринках. Глибокі корені шкідливої політики Нацбанку викриває Голова Верховної Ради В.М. Литвин в опублікованій в "Голосі України" статті за 14 червня 2005 р., у якій зокрема говориться, що "за всі роки Національний банк, який поступово досяг небаченої для сучасних умов автономії, не перевірявся жодним контрольним органом держави і реально, комплексно не звітував перед народом і парламентом". Це ж національний гаманець, фабрика грошей, з якої поцупили мільярди... Негайно треба провести ревізію Нацбанку і очистити його від мафіозі. Друкування грошей – це виробництво спеціального товару – фабрикування валюти. І держава повинна супроводити цей процес від народження грошей, їх зберігання, транспортування, використання. Дуже прикро, що напрямок розвитку банківської системи України з самого початку її виникнення і формування визначали не справжні патріоти, люди, зацікавлені в розвиткові і процвітанні країни, а мафіозі і казнокради. З перших днів становлення державності як народний депутат я застерігав від цього не лише помилкового, а й злочинного шляху розвитку і запропонував свою, ринкову модель побудови банківської системи, з втіленням якої в життя ми були б уникнули багатьох труднощів і бід, які сьогодні звалились на наші голови. Цього катастрофічного стану не лише банківської системи, а й нашої держави не можуть заперечити ті демагоги і авантюристи, які, ще вчора запевняли нас у процвітанні України під їх керівництвом, у їх великих досягненнях у зміцненні гривні, яка гарантує стабільність не лише громадянам України, а й державі. У цьому зв’язку привертає до себе увагу запізніле визнання Головою Нацбанку В.С. Стельмахом того реального факту, що Україна практично не має своєї грошової системи, через що страждають мільйони людей і у нас на ринку владарює чужинець і зайда – долар, висмоктуючи з економіки доходи, обезкровлюючи країну, паралізуючи господарське життя. Керівника Нацбанку України, а заодно й главу банківської мафії В.С. Стельмаха життя змусило відмовитись від попередніх демагогічних заяв про великі досягнення створеної ним банківської системи. Він протягом багатьох років дурив український народ гучними заявами про велику ефективність української грошової системи, яка через катастрофічне падіння курсу гривни, інфляцію і зростання цін перетворила мільйони українців у злидарів, позбавлених найелементарніших засобів існування. В.С. Стельмах зокрема говорить: «До кризи ми підійшли з од­нією, але системною, проблемою – відсутністю довіри до гривні як стабільної грошової одиниці. Ми дотепер не затвердили гривню в статусі головного атрибута державності і через це маємо всі поточні проблеми. Доларизація офіційної частини української економіки на сьогодні перевищує 30%. За останні шість місяців населення скупило на валютному ринку понад $6,5 млрд. Скільки валюти знаходиться під подушками громадян, ми й при­пустити не можемо. Якби доларизація економіки була низькою, ніхто б не звернув уваги на курсові коливання, які були необхідні для того, щоб захистити країну від зовнішньої кризи». WEEKLY.UA 04-10.06.2009 С.17 Ця злочинна доларизація здійснена не для широких верств населення і не для полегшення їхнього життя, не для розвитку і процвітання України, а для того, щоб мафії і олігархам легше було грабувати Україну і перекачувати награбовану валюту за кордон. Банківська система України фактично розвалена, виробники позбавлені кредитів. Десятки банків збанкрутіли і біля них гуртуються десятки тисяч обманутих вкладників. До банків населення ставиться з підозрою. Що це за банківська система, якій не довіряє 86% населення (згідно з проведеним опитуванням). Населенню вклади не повертаються, вони заблоковані. Достроково їх зняти не можна. За 8 місяців в 2009 році сукупний обсяг депозитів населення в банках скоротився на 11,3 млрд.грн. У зв'язку зі знецінен­ням гривні населення повсюдно, там де може знімає гроші з рахунків у банках, купує долари і на­громаджує їх у матрацах. В Україні нагромаджено понад 100 млрд. доларів, за придбання яких ми вивезли зерно, олію, метал та інші цінності. Більш нерозумного використання національного багатства і марнотратства й придумати неможливо. Долар витіснив гривню з внутрішнього обороту і позбавив її багатьох важливих функцій і ролей. Економіка практично зали­шилася без кредитних ре­сурсів. У той час, як по світу крокують електронні гроші, Україна опустилася до рівня матрацної грошо­вої системи. Наявні в обороті і у матрацах долари – дуже серйозний внутрішній резерв для держави і від того, чи вдається їх повернути, залежить загальна доля вітчизняної економіки. Про неефективну паразитичну українську грошово-кредитну систему і шкідливу безрозсудну доларизацію , її негативні наслідки , які тільки тепер збагнув В.С. Стельмах, я інформую Нацбанк і найвище державне керівництво уже протягом двох десятків років, пропонуючи свою ринкову модель побудови банківської системи, сформульовану у «Концепції перебудови банківської системи України, яку заступник Голови Верховної Ради О. Дьомін 18.01.1996 р. направив у комітети з вимогою підготувати розгляд Концепції на сесії, а також у праці «Яка банківська система потрібна Україні (до концепції становлення і розвитку банківської системи України)», виданій Верховною Радою і врученої усім народним депутатам для використання в законотворчій роботі. Однак банківське лоббі не допустило розгляду моєї моделі на сесії, хоч 85 народних депутатів вимагали цього, поставивши свої підписи під Концепцією. Зміст моїх пропозицій викладається також в сотнях інших моїх наукових праць і листів, адресованих високим посадовцям. Ця моя модель, як і теорія кредитних грошей, отримала світове визнання. Щодо суті своєї моделі я доповідав на засіданні правління Нацбанку 4 сер­пня 1995 р. Тоді ж з бру­дною лайкою накинувся на мене Стельмах. Я тут же перед ним поставив низ­ку питань, на які він вия­вився нездатним відпові­сти. Одне з них: «Де бе­руться гроші, як вони ут­ворюються?» Якщо б Стельмах дав відповідь на це пи­тання, відразу прояснилось би, що являє собою украї­нська банківська система та її керівник Стельмах. Він і сьогодні на цю тему нездатний вести предметну розмову і не має елементарного поняття в механізмах створення грошей при кредитній грошевій системі. Людина, яка не знає як готувати борщ та інші страви, не може працювати кухарем. В той же час Нацбанк може очолювати фінансист, який не знає де беруться гроші, як вони утворюються. Подібного роду фінансисти виявились здатними лише на організацію лихварської банківської системи, що ґрунтується на наданні в позику готових грошей під великі відсотки, замість того, щоб організувати кредитну грошеву систему, що базується на механізмі створення грошей на ґрунті здорових комерційних зобов’язань, які є результатом активної виробничої і комерційної діяльності. У день інавгурації 23 січня 2005 року я відправив Президенту Ук­раїни Віктору Ющенку ре­комендації щодо реформування пристосованої до потреб мафії української банківської системи на 60 сто­рінках, надіючись, що він виконуватиме волю Майдану. Повторно згадувані пропозиції я вручив Президенту України Віктору Ющенку в руки на Майдані Незалежності в час святкування річниці Незалежності України на очах мільйонів телеглядачів. Зокрема я писав у своєму посланні Президенту України з приводу тих питань, які тепер випливли на поверхню і так боляче позначаються на житті громадян України і на ситуації в країні в цілому: «Банки не сприяють створенню працездатного внутрішнього ринку, що базується на виробництві для народу власних товарів широкого вжитку. Україна фактично не має Центрального банку. Національний банк з представника держави в банківській сфері, її контролера і регулятора перетворився в представника банківської мафії в органах державної влади і захисника її інтересів. В Україні не запроваджено ефективного, комерційного, ринкового механізму створення грошей на ґрунті утворення здорових комерційних боргових забовʼязань, не здійснюється рефінансування Нацбанком комерційних банків під здорові комерційні забовʼязання. Половина розрахункових операцій здійснюються готівкою з тим, щоб приховати їх від громадського контролю. Це зручна форма для обслуговування корупції, хабарництва і злодійства. Ці операції не відображаються на банківських рахунках і не оподатковуються. Багато країн добились вагомих результатів у боротьбі з корупцією шляхом запровадження безготівкових розрахунків. Бізнесові операції стали контрольованими. Вони проводяться через банки і оподатковуються. Нацбанк здійснив бездумну доларизацію країни, подарувавши США близько 100 млрд. доларів емісійного доходу. Доларизація України не лише принижує національну валюту, позбавляє її багатьох функцій і різко обмежує її використання, а й ображає національні почуття і гідність. Відсутність в Україні, у якій владарює чужинець і зайда – долар, власної грошової системи завдає величезних матеріальних збитків, підриває національний суверенітет. Україна не має своєї грошової системи. На нашому внутрішньому ринку владарює чужинець і зайда – долар. Національні гроші не виконують своїх важливих функцій. Їх функції різко обмежені. Не важко відповісти на питання хто допустив чужинця і зайду долара в наш дім і дозволив йому в нас владарювати, і пішов на приниження національної валюти, і добився здійснення не лише зовнішньоекономічних розрахунків у долларах, а й величезної частини внутрішніх? Це зробили ті ДІЛКИ, яким треба безперешкодно переказувати нагромаджені й привласнені кошти за кордон. Ніде у світі не існує такої величезної свободи в проведенні валютних операцій, як в Україні. Через це джерело відбувається основне розкрадання багатств України. Через грубе порушення порядку проведення валютних операцій і наявність тут серйозних зловживань на Україну були накладені санкції FATF»… Президент США Руз­вельт втілення «Нового курсу» розпочав зі звер­нення за допомогою до відомих учених, юристів, економістів, знавців сільського господарства. Мої ж пропозиції «розгля­нув» банківський мафіозі і співак Леонід Черновецький, який уже встиг стати радником Президента, і забракував, оскільки вони суперечили інтересам мафії. Що стосується моїх пропозцій щодо необхідності подолання наслідків шкідливої доларизації, Л. Черновецький так інформував Президента України: «Окремо хочу звернути вашу увагу на небезпечну позицію автора, який вважає, що на сьогоднішній день в Україні існує надмірна лібералізація валютних операцій!». Звісно що такі «радники» Президента як Балоги і Черновецькі виявились нездатними сформулювати український «Новий курс»… Для творчих людей, видатних вчених з їх конструктивними радикальними ідеями у середовищі Президента місця не знайшлось… Саме тому, йдучи сьогодні на нові вибори, В. Ющенко виглядає голим, як сокіл, без ідей і без людей, на яких можна опертися і робити корисну роботу. Можна успішно жонглювати патріотичними лозунгами, навіть споруджувати меморіали і в той же час руйнувати Україну. В народі кажуть, що найстрашніший той чорт, який молиться Богу. При фінансовому балагані не може бути міцної держави, яку підтримували б широкі верстви населення. Коли народ не має довіри до гривні, він перестає довіряти владі і В. Ющенко протилежні висновки зробив з моїх застережень. Починаючи з 2006 року вітчизняні фінустанови активно залучали живі валютні ресурси на міжнародному ринку капіталу й перепродували гроші резидентам. Людям втовкмачували в голови, що можна жити не по кишені, в борг, так усі живуть… У 2006 р. їх обсяг збільшився на 95,4%, у 2007 р. – на 74,5% (валютні кредити з нижчими відсотками). При цьому динаміка зростання гривневих позик була скромнішою – на рівні відповідно 52,3%, 72,7%. Стрімкий розвиток іпотеки та споживчого кредитування у 2005–2006 роках зробив деякі фінустанови вкрай чутливими до неповернення позик в першу чергу через те, що прямі іноземні інвестиції майже цілком надходили з метою перерозподілу корпоративних прав, а не в реальний сектор економіки. В 2005 р. В. Ющенко оголосив про нову стратегію розвитку вітчизняного кредитного ринку. Суть його полягає в тому, щоб повністю відкрити фінансовий ринок для іноземного капіталу, обіцяючи нам, що західні банки, прийшовши до нас, будуть пропонувати дешеві кредити промисловості і бізнесу, а це в свою чергу стане поштовхом для економіки. Іноземці дійсно прийшли скупивши біля 80% всіх українських банків, але принесли не інвестиційні, а дорогі споживчі кредити, які буквально нав’язували нашим, не звиклим до такої «розкоші», громадянам. А держава втратила контроль над банківським сектором. Мало того, що наші банкіри грабують український народ, встановівші з підприємствами несправедливі відносини, так вони ще й привели в Україну закордонних банкірів для легкої наживи. Закордонні банкіри стали роздавати кредити в декілька разів дорожче, ніж у себе на батьківщині і отримувати надприбутки. Крім того, готуючись продатись іноземцям, багато банків нарощували певні показники і в першу чергу кількість обслуговуваних клієнтів. А робилось це найпримітивнішим способом – роздачею людям нічим не забезпечених дрібних споживчих кредитів. Фактично громадян змушували оформлювати кредити на купівлю праски, мобільного телефону чи чайного сервізу. Достатньо було показати паспорт. Причому гроші на роздачу таких кредитів українські банки брали в борг на Заході. В результаті на ринку виявилась величезна сума грошей, влитих із-за кордону, але не у виробництво, не в реальний сектор, а у споживання. Коли на Заході розпочалась криза, іноземні банкіри почали відкликати з України величезні гроші. І їх не турбувало, що таким чином мільйони українців втрачають свої депозити, адже забрати достроково видані кредити неможливо. Результатом стала сьогоднішня катастрофічна ситуація в банківському секторі. Більшість українських філіалів великих закордонних банків останнім часом показують у своїй звітності величезні втрати. Це ціна, яку вони сьогодні платять за агресивне проникнення на український ринок роздрібних кредитів (іпотечних, автомобільних і споживчих) за допомогою валютних позик, ставка по яких в Україні була досить високою і виглядала привабливою для закордонних банків. Підприємства малого і середнього бізнесу отримували лише 1% цих позик. Через те, що фінустанови не кредитують реального сектора, підприємства отримують менше ресурсів, менше виробляють продукції, менше експортують, їхні доходи знижуються. Першочергове завдання – подолання кризи реального сектору. Ми мало виробляємо, або багато купуємо і споживаємо. Отже, важливим елементом організації держави, її міцності, стабільного і надійного функціонування, довіри до неї народу, найширших верств населення є чітке функціонування грошово-кредитної системи, довіра до її грошової одиниці, можливість за її допомогою реалізувати свої доходи, купувати товари, здійснювати платежі і розрахунки, відкладати гроші, робити нагромадження. Грошова система є важливим елементом організації держави. Без негайного наведення порядку у сфері грошових відносин не можна навести порядку у державі. Від нас настирливо вимагали негайно реалізувати принципи «Вашингтонського консенсусу», запроваджувати ліберальну ринкову економіку, усувати державу від регулювання господарських процесів, робити все, як у США, а сьогодні з’ясувалося, що там не усе у порядку, що саме від них на нас хлинула світова фінансова криза, яка заставила їх заговорити про кінець ери «ринкового фундаменталізму» та утвердження принципів «регульованого ринку». Не даремно вони сьогодні стали активно обговорювати питання про державне регулювання економіки. Сучасна криза не просто циклічна, як буває протягом 10-ти чи 20-ти років – це системна криза світових і політичних інститутів, тобто криза світо- устрою. Побудована на золоті грошова система зникла, виникла кредитна грошова система, особливостей управління якою не збагнули і через це виник фінансовий хаос. Економічна причина кризи – це величезні борги головного економічного регулятора, головної країни всієї глобальної економіки світу – Америки, яка скористалась нерозторопністю лідерів світового співтовариства, привласнила собі ті функції, які вони повинні були виконувати, створивши нову світову резервну валюту. В умовах цієї невизначеності США здійснили величезну небезпечну емісію долара, перетворивши свою національну валюту у світову. Антикризові заходи,що базуються на подальшому друкуванні грошей і гасінні пожежі цебрами керосину не розв’язують проблеми кризи, а ще більше її ускладнюють. Кошти на подолання кризи виділяються МВФ для надання їх на підтримку слабких економік з метою розігрівання попиту на автомобілі та інші вироби високорозвинутих країн. У статті «То ось хто організував кризу», опублікованій в газеті «Експрес» (6–13 серпня 2009 р., с. 5.) говориться про те, що уряд США взагалі не здійснює контролю за випуском доларів, що їх друкує приватна компанія з якої й нічого спитати. Вона невідомо ким контролюється, кому підзвітна і хто несе відповідальність за допущені помилки і прорахунки, не говорячи вже про зловживання. Найбільше, чого можна добитися від збанкрутілої приватної компанії ­– це розподілу її майна, якщо на час її краху ще щось залишилося. Про компенсацію суми усієї лавини доларів, що розповзлись по всьому світу, не може бути й мови… Це не під силу не лише ФРС, а й уряду США. Долари не мають ніякого забезпечення і жодних гарантій… На довірливе, легковажне ставлення світового співтовариства до використання долара як міжнародної резервної валюти звернув увагу академік НАНУ на загальних зборах академії Борис Олійник, який пише: «Назвімо, нарешті, речі своїми іменами і скажімо, що нинішній «контрольований обвал» – зініційований приватною організацією, в основі якої 20 приватних банків США. Отже, зграйка приватних осіб присвоїла собі право друкувати світові гроші,скільки їм заманеться. Цей бізнес, ці папірці оп