_____________ апеляційний адміністративний суд _______, м. ________, вулиця ________, __через _______________ районний суд Львівської обл. _______, м._________, вул._______,__, Особа, що подає скаргу (Позивач): _________________________, 01.01.1935 р.н., адреса проживання: вул. ____________, буд.___, с. ________, ___________ району ________ області, поштовий індекс: _______, тел. моб. ___________ електронна пошта відсутня,Представник позивача за довіреністю № ___ від __.__.2010р .(довіреність у матеріалах справи) Гнот Ігор Львович, адреса проживання: вул.__________, буд.__, кв.____, м.__________, _____________ обл., поштовий індекс: __________, тел.моб. ____________ Відповідач: Управління Пенсійного фонду України в ____________ районі _____________області, адреса: вул.__________,__, м.________, _________ обл., поштовий індекс:______ тел.___________ адреса електронної пошти: невідомасправа № ________/2010р. (суддя ____________)^ Апеляційна скаргана постанову ____________ районного суду ______________ областівід __.__.2010 р. по справі № _________/2010р. «___» ___________ 2010 року _________ районним судом ____________ області (суддя_____ ) ухвалено судове рішення (оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення) по справі №_______/2010р. за адміністративним позовом ____________________ про визнання дій управління Пенсійного фонду України у _____________ районі _________ області неправомірними, зобов’язання донарахування та виплати сум підвищення до пенсій відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яким в адміністративному позові Позивачу відмовлено. Копія постанови суду з текстом в повному обсязі отримана Позивачем «___» ___________ 2010 року. У відповідності до Адміністративного позову (наданого через канцелярію суду __.__.2010р. за вх. № _____) Позивачем були заявлені позовні вимоги щодо: 1. визнання протиправними дії суб’єкта владних повноважень - управління Пенсійного фонду України в _________ районі __________ області щодо не донарахування моєї пенсії згідно ст.6 Закону України № 2195-ІV від 18.11.2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» і не виплати мені в повному обсязі щомісячного 30% підвищення до пенсії починаючи з 01.01.2006р. 2. зобов'язання управління Пенсійного фонду України в ___________ районі ________ області здійснити перерахунок моєї пенсії та виплачувати її з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України № 2195-ІV від 18.11.2004р. «Про соціальний захист дітей війни» виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком визначеної ч.1 ст.28 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р.«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01.01.2006 року до часу прийняття рішення у справі і виплачувати надалі. 3. судові витрати покласти на відповідача. Позивачем подано (наданого через канцелярію суду __.__.2010р. за вх. № ____) Клопотання про поновлення процесуального строку з проханням: 1. пропущені процесуальні строки щодо звернення до суду про визнання протиправними дії управління Пенсійного фонду України в _________ районі ________ обл. щодо не донарахування моєї пенсії згідно ст.6 Закону України № 2195-ІV від 18.11.2004р.«Про соціальний захист дітей війни» і не виплати мені в повному обсязі щомісячного тридцятивідсоткового підвищення до пенсії та зобов'язання управління Пенсійного фонду України в _________ районі__________ обл. здійснити перерахунок моєї пенсії та виплачувати її з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України № 2195-ІV від 18.11.2004р.«Про соціальний захист дітей війни» виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком визначеної ч. 1 ст.28 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01.01.2006 року, вважати пропущеними з поважних причин. 2. поновити пропущені процесуальні строки для звернення до суду про визнання протиправними дії управління Пенсійного фонду України в _________ районі _________ обл. щодо не донарахування моєї пенсії згідно ст.6 Закону України № 2195-ІV від 18.11.2004р. «Про соціальний захист дітей війни» і не виплати мені в повному обсязі щомісячного 30% підвищення до пенсії та зобов'язання управління Пенсійного фонду України в __________ районі __________ обл. здійснити перерахунок моєї пенсії та виплачувати її з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст.6 Закону України № 2195-ІV від 18.11.2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком визначеної ч. 1 ст.28 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р.«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01.01.2006р. Обґрунтування заявлених позовних вимог наведено у Адміністративному позові від __.__.2010р. Крім того, в судовому засіданні __.__.2010р. суду першої інстанції моїм Представником були дані Пояснення щодо питань, заявлених Відповідачем у запереченнях на адміністративний позов (щодо виплати підвищення до пенсії дітям війни у 2006-2010 роках; щодо відсутності коштів у бюджеті на виплату підвищення до пенсії дітям війни; щодо правових підстав для визначення величини мінімальної пенсії за віком для розрахунку підвищення до пенсії дітям війни; щодо особи – належного відповідача по справі; щодо строку звернення до суду). Постановою _________ районного суду _______ обл. від __.__.2010р. по справі № ____/2010р. в адміністративному позові_____________ до управління Пенсійного фонду України у _______ районі __________ обл. (Відповідача) про визнання дій неправомірними та зобов’язання провести виплату державної соціальної допомоги в повному розмірі відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - відмовлено. З даною постановою __________ районного суду __________ обл. від __.__.2010р. по справі № ______/2010р. про відмову у задоволенні позовних вимог я не згодна. Цим рішенням я позбавлена судового захисту моїх порушених суб’єктом владних повноважень законних прав щодо належної виплати державної соціальної допомоги за минулі роки, в поточному році та в майбутньому. Вважаю, що висновки суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають фактичним обставинам справи, зазначена постанова прийнята всупереч вимогам чинного законодавства, не є законною та обґрунтованою, як цього вимагають норми ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме прийнята з порушенням матеріального та процесуального права на підставі неправильного та неповного дослідженням судом першої інстанції доказів і встановленням обставин у справі. Тому прошу ____________апеляційний адміністративний суд скасувати Постанову ________ районного суду __________ обл. від __.__.2010 р. по адміністративній справі № ______/2010р. про відмову у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги до суду апеляційної інстанції обґрунтовую наступним:1). Судом залишено без уваги, не розглянуто і не відображено жодним чином в рішенні по справі Клопотання Позивача від __.__.2010р. про поновлення процесуального строку та не досліджувались і не оцінювались наведенні в ньому доводи. Причини відмови суду від розгляду цього Клопотання (чи відмови в його задоволенні) судом не наведені і Позивачу не відомі. В рішенні суд першої інстанції відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині виплати підвищеня до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та за період з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. – у зв’язку з пропуском Позивачем строку звернення до суду за захистом порушених прав, посилаючись до ч.1 ст.100 та ч.1ст.99 КАС України про те, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами, і пропущення цього строку є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову при наполяганні однієї із сторін (в даному випадку Відповідача). Прийнята постанова по справі не містить роз’яснення причин відмови в розгляді і мотивування суду у відмові Позивачу в Клопотанні про поновлення процесуального строку, але з цього приводу вважаю за необхідне зазначити, що заявлене Позивачем Клопотання повністю відповідає Кодексу адміністративного судочинства України. Суд повинен врахувати, що я мала підстави довіряти владі, адже згідно із ст.3, ст.19 Конституції України орган державної влади (тобто Відповідач) повинен виходити із пріоритету прав людини і діяти тільки на підставі чинного законодавства, а я не могла і не повинна була знати, що держава мене обманює. Я отримувала належні мені пенсійні виплати шляхом перерахування мені їх на відкритий мною банківський рахунок і про порядок нарахування і виплати належних мені підвищень до пенсії не повідомлялось. __.__.2010р. я звернулась за юридичною допомогою до адвоката за письмовим роз’ясненням пенсійного законодавства України, з якого дізналась про чинність ст. 6 зазначеного Закону у редакції від 18.11.2004р. і тому діти війни мають право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мої законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів, законів України, крім того, у зв’язку з рішенням Конституційного суду України від 09.09.2010р. №19-рп-2010 та черговою зміною судочинства, суттєво змінено і строки позовної давності звернення до суду про захист своїх прав і законних інтересів. Використовуючи можливість досудового порядку вирішення спору, __.__.2010р. та __.__.2010р. мною було надіслано заяви до Відповідача про надання фактичної інформації щодо нарахування та виплати соціальної допомоги, а саме надбавки до пенсії відповідно Закону України „Про соціальний захист дітей війни" з 01.01.2006 р. до теперішнього часу. З відповіді Відповідача мені стало відомо, що згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з 01.01.2006р. по теперішній час щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком в повному обсязі мені не виплачувалась і не виплачується. Таким чином тільки з цього листа стало відомо про порушення моїх прав з боку Відповідача. Згідно ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч.1 ст.102 КАСУ пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 99 КАСУ для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод і інтересів. Проте цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду: - згідно із ч. 2 ст. 87 Закону України № 1788-XII від 5.11.1991 року «Про пенсійне забезпечення» суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком». - також згідно п.2 ст. 46 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" -" Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів". - стаття 2 Закону України № 2050-III від 19.10.2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачає: «Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. (Стаття 8. Цей Закон набирає чинності з 1.01.2001р)». Згідно з ч.4 ст.99 КАСУ: «Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень». Отже про порушення свого права, як дитини війни, я дізналася тільки після отримання __.__.2010 р. відмови від управління Пенсійного фонду України в _______ районі _______ області у проведенні перерахунку та доплати мені сум підвищення до пенсії та використала можливість досудового вирішення спору. Адміністративний позов до суду подано __.__.2010р. Тому вважаю що строк звернення до суду за захистом порушених прав мною не пропущено.2). Статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. В ході судового розгляду справи встановлено належний розмір підвищення до пенсії дітям війни гарантований законодавцем у ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - 30% мінімальної пенсії за віком, про що зазначено у прийнятій по справі Постанові суду. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який, в свою чергу визначається законом про Державний бюджет. Тому є всі підстави для визначення розміру гарантованого законодавством підвищення до пенсії; цей розмір було також зазначено Позивачем у наданих до суду процесуальних документах (Адміністративному позові та додатку до нього від __.__.2010р.) Крім того, в матеріалах справи є відомості про фактично виплачені Позивачеві суми зазначеного підвищення. Різниця підлягає нарахуванню і виплаті. Отже маючи у справі обґрунтовування вимог щодо суми, на отримання якої Позивачеві надано право діючим законодавством та докази стосовно фактично отриманої суми, які також підтверджені Відповідачем, у суду першої інстанції були всі підстави та достатньо повноважень задовольнити позовні вимоги, прийнявши заявлений Позивачем спосіб захисту та відновлення порушеного права. Відмову у задоволенні позовних вимог судом вмотивовано тим, що: «Оскільки щодо аналогічних норм Законів України «Про державний бюджет України на 2006 рік», «Про державний бюджет на 2009 рік», «Про державний бюджет на 2010 рік» Конституційним судом не приймалось, тому задоволенню підлягають вимоги позивача лише за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року. Таким чином, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року не може регулювати правовідносини, що виникли в 2009-2009р.р. «Дітям війни» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни відповідно Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік» від 31.10.2008 року № 639-6, розділ 2 п.41 п.п.2. З врахуванням вищесказаного, суд приходить до висновку про неогрунтованість позовних вимог щодо стягнення державної соціальної допомоги в повному обсязі відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2009-2010р.р., а також у зобов’язанні нараховати та виплачувати щомісячно дану допомогу в подальшому.» Такі висновки суду насамперед суперечать принципам адміністративного судочинства, а саме: принципу верховенства права (відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави – ч.1 ст.8 КАС України) та принципу законності (у відповідності з яким органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України – ч.1 ст.9 КАС України; Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України – ч.2 ст.9 КАС України).По-перше, Закони України щодо державних бюджетів в 2006-2010 р.р. не містять аналогічних норм щодо державної соціальної допомоги дітям війни. В бюджетах 2006р. вказувались умови виплати названої допомоги (поетапно за результатами виконання бюджету), а 2007, 2008 р.р. обмежувались розміри виплат, які Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнані неконституційними і втратили юридичну силу. В Законах України про Державні бюджети на 2009 та 2010 роки про обмеження щодо держаних соціальних гарантій дітям війни не згадується.По-друге, внесені Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" зміни в редакцію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 і втратили законну силу. Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» залишалась в початковій редакції, чинна по даний час і відповідно ніяких Рішень Конституційного Суду 2009-2010 років з цього приводу (як сказує суд) бути не могло. По-третє, висновок суду що «дітям війни» в 2009-2010 роках до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни відповідно розділу 2 п.41 п.п.2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» від 31.10.2008 року – є помилковим, адже ця норма визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. № 10-рп/2008 і втратили законну силу. В-четверте, суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків. З однієї сторони справедливо встановив «… що правові положення, які передбачають виплату, підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, а тому органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги». І в той же час користуючись неконституційною нормою закону (вказаної вище в пункті «по-третє») «…суд приходить до висновку про неогрунтованість позовних вимог щодо стягнення державної соціальної допомоги в повному розмірі відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2009-2010р.р., а також у зобов’язанні нарахувати та виплачувати дану допомогу в подальшому» тому що «Дітям війни» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни відповідно Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік» від 31.10.2008 року № 639-6, розділ 2 п.41 п.п.2. В-п’яте , не ґрунтуються висновки суду на матеріалах справи про те, що «…позовні вимоги щодо нарахування конкретно визначеної суми задоволенню не підлягають» тому що суд не може перебирати на себе функцію органів Пенсійного фонду України і стягувати недоплачену допомогу «дитині війни» у визначеній позивачем грошовій сумі. Але в заявленому Адміністративному позові і вказаний спосіб захисту порушеного права не стягнути визначену грошову суму , а саме зобов’язати донарахувати і виплатити кошти відповідно до чинного законодавства України.3). Конституцією України проголошено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); У відповідності із статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними (ч.1); конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч.2), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод (ч.3). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх... у старості та інших випадках, передбачених законом. (ч.1 ст.46) Законом України від 18.11.2004 р. №2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» встановлено державні соціальні гарантії дітям війни. Статтею 6 цього Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ч.2 ст.19 Закону України від 05.10.2000р. №2017-ІІІ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"). Крім того, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст. 3 цього Закону). Такий підхід суду першої інстанції до вирішення справи є порушенням ч.2 та ч.4 ст.8 КАС України та ч.1ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини». У відповідності до приписів ч.2 ст.8 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права. Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Але судом першої інстанції не було враховано практику Європейського Суду з прав людини. У відповідності до приписів ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (п.1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п.3); безсторонньо (неупереджено) (п.4); добросовісно (п.5); розсудливо (п.6) тощо. Але при розгляді спірного питання щодо виплати підвищення до пенсії судом першої інстанції всупереч ч.3 ст.2 КАС України не перевірено відповідність дій Відповідача та нормативно-правових актів, якими Відповідач керувався у своїх діях, Конституції України та законам України, зокрема нормам статей 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» : Відповідач протягом періоду з 01.01.2006 р. по 22.05.2008 р. застосовував норми Законів України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а з 22.05.2008 р. (в тому числі і до 30.06.2009 р.) керувався Постановою Кабінету Міністрів від 28.05.2008 р. №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Оскільки цими законами та постановою КМУ звужувалися права дітей війни на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, ці нормативно-правові акти суперечать правовим нормам Конституції України, а саме: ст.21 (права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними), ч.3 ст.22 (при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсяг існуючих прав та свобод), ч.1 ст.46 (громадяни мають право на соціальний захист) та ст.64 (конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені…), а також приписам частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». У відповідності до ч.3 ст.9 КАС України суд застосовує нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надання переваги при вирішенні справи Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 р., Законам України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" суперечать правовим нормам держави, викладеним у Конституції України, щодо яких неодноразово Конституційним Судом України здійснювався аналіз норм права, визначених Конституцією України, Бюджетним Кодексом України та було зроблено відповідні висновки, а саме: «Конституція України не надає закону України про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів», «...законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх…» (п.5.4 мотивувальної частини рішення від 22.05.2008р. N 10-рп/2008). Аналогічний висновок міститься у п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007: «Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному Кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України». У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України зроблено висновок, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3 частині 2 статті 6, частині 2 статті 8, частині 2 статті 19, статтями 21, 22, пункту 1 частини 2 статті 92, частинами 1 та 2, 3 статті 95 Конституції України. Тобто, Верховна Рада України не має повноважень, при прийнятті Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Такої позиції дотримується і Вищий Адміністративний Суд України при розгляді справ даної категорії (зокрема, ухвала від 11.06.2009 року по справі №К-7076/08). Судом першої інстанції при винесенні постанови по справі про відмову у задоволенні позовних вимог не було здійснено аналізу, чи відповідають дії Відповідача (невиплата підвищення до пенсії дитині війни за період з 01.01.2006 р. по 2010р. і по даний час) Конституції України. Необхідність здійснення зазначеного аналізу передбачає також принцип законності адміністративного судочинства, встановлений статтею 9 КАС України. Так, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу силу (ч.4 ст.9 КАС України). Як зазначено у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", «...суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй». Також принципам законності адміністративного судочинства, зокрема приписам ч.4 ст.9 КАС України, суперечить висновок суду щодо розміру підвищення до пенсії у 2009-2010 роках та визначення нормативно-правового акту, який необхідно застосувати. Так, судом першої інстанції підтримано доводи Відповідача стосовно необхідності застосування у 2009-2010 роках неконституційні ще від 22.05.2008р. норми Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», адже вони не мають жодної юридичної сили. В дійсності управління Пенсійного фонду України у Жовківському районі Львівської обл. ймовірно керується Постановою Кабінету Міністрів від 28.05.2008 р. №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка є підзаконним нормативним актом. Зазначена Постанова КМУ вступила в силу с 22.05.2008 р., тобто з дати прийняття Рішення №10-рп/2008 Конституційним Судом України та визнання неконституційними норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими звужувалися права дітей війни. Тобто всупереч загальним засадам пріоритету законів над підзаконними нормативними актами судом першої інстанцій не взято до уваги що при визначенні розміру спірних виплат застосуванню підлягає саме стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» як правовий акт вищої сили, а не Постанова КМУ від 28.05.2008 р. №530, яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача як дитини війни, що насамперед суперечить статтям 21, 22 Конституції України. Таким чином, внаслідок зазначених порушень процесуального права судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права (застосування не Закону України «Про соціальний захист дітей війни» а неконституційної норми Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», чи Постанови КМУ від 28.05.2008 р. №530), що й призвело до неправильного вирішення справи про відмову в адміністративному позові. З початку 2009 року не відбулося ніяких змін у діючому законодавстві стосовно спірного питання, але суд першої інстанції, за наявності однакових правових норм, приймає зовсім протилежне рішення. Така позиція суду свідчить про нехтування ним (судом) обов’язку перевірити чи були дії Відповідача щодо призначення та виплати підвищення до пенсії мені як дитині війни обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Крім того, судом першої інстанції не розглядалося питання стосовно того, чи були дії Відповідача безсторонніми (неупередженими) та добросовісними. Відповідачем було насамперед порушено норми ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до яких «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Але саме закони України Відповідачем ігнорувалися. Згідно зі статтею 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та ці дані встановлюються судом в тому числі на підставі пояснень сторін, письмових доказів, тому пояснення, надані Позивачем, є доказами щодо обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Згідно з частиною 1 статті 76 КАС України пояснення сторін про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються судом поряд з іншими доказами у справі. Так у судовому засіданні 03.11.2010 р. представником Позивача було оголошено пояснення щодо обґрунтування позовних вимог стосовно зобов’язання Відповідача призначити та виплачувати в подальшому зазначене підвищення у розмірі не меншому за 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Згідно ст. 104 КАС України «до адміністративного суду має право звернутися... особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин». Ніяких інших обмежень у часі зазначеною статтею не встановлено. Більш того, частина 4 статті 105 КАС України дозволяє розширити перелік вимог, які може містити позовна заява, встановлений частиною 3 зазначеної статті та включає до них «інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин». В даному випадку Позивач вважає, що оскільки управлінням Пенсійного фонду у ___________ районі _________ обл. не здійснюється щомісячне призначення пенсії, а виплачується вже призначений конкретний розмір пенсії, який включає в собі підвищення до пенсії дитині війни у сталому, незмінному розмірі, розрахованому відповідно до неконституційної норми Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» чи до Постанови КМУ №530 від 28.05.2008 р., а також те, що Відповідачем підтверджено той факт, що ним застосовується у 2009-2010 роках тільки зазначені Закон України чи Постанова КМУ і він (Відповідач) не має наміру вчиняти будь-які дії щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії у відповідності до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тому права Позивача вже порушені, як в минулому, так і в майбутньому часі. Тобто при такому підході до застосування норм діючого законодавства є підстави стверджувати щодо його невірного застосування Відповідачем. Тому, беручи до уваги, що у відповідності до приписів статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову, по-перше, суд може прийняти постанову про зобов’язання відповідача вчинити певні дії (п.3 ч.2 ст.162), по-друге, крім задоволення позовних вимог, перелічених у пп.1-8 ч.2 ст.162, «суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина... від порушень з боку суб’єктів владних повноважень», заявлені позовні вимоги щодо виплати спірних сум у майбутньому та задоволення цих вимог не є порушенням Кодексу адміністративного судочинства. Такий підхід до розгляду даної справи суперечить принципам адміністративного судочинства, визначеним Кодексом адміністративного судочинства України, та призвів до порушення судом першої інстанції таких принципів як верховенство права та законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом та судом та змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі.З огляду н