АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИНФЕДЕРАЦІЇ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК УКРАЇНИ На правах рукопису ЛЮБЧЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ УДК 340 (09): 343] (477) РОЗВИТОК КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ГЕТЬМАНЩИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХУІІ – ХУІІІ СТ.Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вченьДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Науковий керівник Шевченко Олександр Оксеньтійович, доктор юридичних наук, професор ^ Київ - 2005ЗМІСТ Вступ 3 – 9 Розділ 1. Історіографія та методологія дослідження розвитку кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст. 10 – 28 1.1. Історіографія дослідження 10 – 24 1.2. Методологія дослідження 25 – 28Розділ 2. Джерела кримінального права Гетьманщини другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст. 29 – 56 2.1. Звичай і загальне право у період Гетьманщини 29 – 42 2.2. Закон – джерело кримінального права Гетьманщини 43 – 56Розділ 3. Формування і розвиток кримінального праваГетьманщини у другій половині ХУІІ – першій чверті ХУІІІ ст. 57 – 131 3.1. Загальні поняття та інститути кримінального права 57 – 70 3.2. Види злочинів 71 – 88 3.3. Інститут покарання 89 – 131Розділ 4. Розвиток кримінального права Гетьманщини у другій чверті – кінці ХУІІІ ст. 132 – 187 4.1. Еволюція загальних понять та інститутів кримінального права 132 – 141 4.2. Розвиток у кримінальному праві видів злочинів 142 – 157 4.3. Еволюція інституту покарання 158 – 187Висновки 188 – 194Список використаних джерел 195 – 204ВСТУПАктуальність теми. Актуальність теми цього дослідження визначається кількома ключовими моментами. Проблема дисертаційного дослідження полягає у необхідності довести розвиток кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст., з`ясувати закономірності, особливості та тенденції цього процесу. Вирішення зазначеної проблеми є важливим і значущим для подальшого розвитку вітчизняної історико-правової науки. Слід наголосити, що зазначена проблематика в історико-правовій науці не дістала свого вирішення. Критичний аналіз праць учених доводить, що вони не мали характеру комплексних розвідок із залученням до дослідження усіх джерел права: в основному, вони стосувались дослідження кримінального права Гетьманщини за певним джерелом або вивчення джерел кримінального права із формальної сторони. Отже, можна констатувати той факт, що у працях науковців кримінальне право Гетьманщини у динаміці не досліджувалось, відтак, не були з`ясовані й закономірності, особливості та тенденції його розвитку. З огляду на викладене, можна стверджувати, що існує істотна прогалина у вітчизняній історико-правовій науці стосовно важливих моментів історії кримінального права Гетьманщини як невід`ємної складової частини вітчизняного кримінального права. Тому вирішення зазначеної проблеми, по-перше, дозволяє заповнити цю прогалину, сприяє наповненню багажем знань важливої ділянки вітчизняної історико-правової науки. По-друге, актуальність дисертаційного дослідження при вирішенні його проблеми полягає у можливості як подальшого вивчення історії кримінального права України наступних періодів, так і відтворення його загального розвитку, починаючи з доби Київської Русі.^ Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові положення і висновки, що містяться у працях вчених у галузі теорії держави і права, історії держави і права, історії політичних і правових вчень, кримінального права: П.П. Андрушка, В.Д. Гончаренка, А.А. Козловського, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, О.Л. Копиленка, М.Й. Коржанського, В.О. Котюка, В.С. Кульчицького, І.П. Лановенка, П.С. Матишевського, П.П. Михайленка, П.П. Музиченка, А.Й. Рогожина, І.П. Сафронової, М.М. Страхова, В.Я. Тація, О.Д. Тихомирова, Є.А. Тихонової, Б.Й. Тищика, І.Б. Усенка, В.А. Чеховича, О.О. Шевченка, О.Н. Ярмиша, С.С. Яценка та ін.^ Зв`язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі теорії та історії держави і права Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. Напрям дослідження пов`язаний з викладанням у вищих закладах освіти такої дисципліни як “Історія держави і права України”.Мета дисертаційного дослідження полягає у доведенні розвитку кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст., визначенні закономірностей, особливостей та тенденцій цього процесу.Об`єктом дослідження є кримінальне право Гетьманщини другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст. як правове явище.Предметом дослідження є розвиток кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст. Відповідно до об`єкту, предмету та мети дисертаційного дослідження окреслені такі основні завдання: виявлення чинності джерел права, в яких відображені норми, поняття та інститути кримінального права Гетьманщини другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст.; визначення характеру впливу джерел права на розвиток кримінального права Гетьманщини у досліджувану добу; дослідження норм, понять та інститутів кримінального права Гетьманщини другої половини ХУІІ – першої чверті ХУІІІ ст. за джерелами права цієї доби; дослідження норм, понять та інститутів кримінального права Гетьманщини другої чверті – кінця ХУІІІ ст. за джерелами права зазначеного періоду; визначення спільних та відмінних рис між поняттями та інститутами кримінального права Гетьманщини як другої половини ХУІІ – першої чверті ХУІІІ ст., так і другої чверті – кінця ХУІІІ ст.; з`ясування причин розвитку кримінального права Гетьманщини у досліджувану добу; визначення характерних рис кримінального права Гетьманщини в окремі історичні періоди (друга половина ХУІІ – перша чверть ХУІІІ ст. та друга чверть – кінець ХУІІІ ст.).Методами, які дозволяють досягти поставленої у дисертаційній роботі мети та виконати основні завдання, є: діалектичний метод, завдяки якому можна розглянути кримінальне право Гетьманщини другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст. у його розвитку, виявити причини цього процесу; метод аналізу, який дозволяє розкласти кримінальне право Гетьманщини на складові частини (норми, поняття, інститути) та виявити їх характерні риси у розвитку; метод синтезу, за допомогою якого кримінальне право Гетьманщини розглядається як єдина сукупність норм, понять та інститутів, виявляються його характерні риси в окремі історичні періоди; інституціональний метод, завдяки якому досліджуються поняття та інститути кримінального права Гетьманщини, виявляються їх основні ознаки та властивості; історичний метод, який дозволяє дослідити розвиток кримінального права Гетьманщини і встановити причини цього розвитку; логічний метод у поєднанні з історичним дозволяє встановити характерні риси кримінального права Гетьманщини, виявити закономірності, особливості та тенденції його розвитку; історично-порівняльний метод. Його використання дає можливість порівняти спільні та відмінні риси кримінального права Гетьманщини у період другої половини ХУІІ – першої чверті ХУІІІ ст. та другої чверті – кінця ХУІІІ ст., і на цій основі також з`ясувати закономірності, особливості та тенденції його розвитку; порівняльно-правовий метод дозволяє порівняти поняття, інститути кримінального права, відображені у джерелах права Гетьманщини другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст., що сприяє визначенню їх спільних та відмінних рис. Як наслідок, можна виявити зв`язок понять та інститутів кримінального права Гетьманщини досліджуваного періоду у їх розвитку та характер впливу різних джерел права на розвиток кримінального права Гетьманщини; спеціально-юридичний метод, який дає можливість визначити сутність понять і термінів кримінального права Гетьманщини другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст., виявити характерні ознаки його окремих понять та інститутів, провести аналіз судової практики у Гетьманщині у досліджуваний період.^ Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у таких наукових положеннях та висновках: У другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст. відбувається розвиток кримінального права Гетьманщини, що втілилось у позитивних змінах його норм, понять, інститутів та юридичних конструкцій: більш якісній визначеності понять та інститутів, ускладненості юридичних конструкцій і термінології, появі нових ознак та рис понять та інститутів, розширенні деяких понять, кількісних змінах, що стосувались окремих понять та інститутів, конкретизації ознак і рис окремих понять. Розвиток кримінального права Гетьманщини мав свої закономірності, які полягали у: існуванні кількох систем кримінального права, утворених нормами Литовського Статуту 1588 р., законодавства Гетьманщини, звичаєвого права Запорізької Січі, Кодексу 1743 р., та інституту покарання, заснованого на звичаєвому й загальному праві українського народу; наявності спільних рис між системами кримінального права, їх взаємовпливу; розвитку багатьох понять та інститутів кримінального права Гетьманщини під впливом змін у суспільно-політичній та соціально-економічній сфері, які відбувались у досліджуваний період. Розвиток кримінального права Гетьманщини мав свої особливості, які характеризуються: різною впливовістю джерел права на розвиток понять та інститутів кримінального права Гетьманщини залежно від історичного періоду (друга половина ХУІІ – перша чверть ХУІІІ ст. та друга чверть – кінець ХУІІІ ст.); різним характером впливу джерел права на розвиток понять та інститутів кримінального права Гетьманщини; істотними відмінностями між системами кримінального права Гетьманщини, що утворювали різні джерела права, в інституті покарання. Розвиток кримінального права Гетьманщини мав основні тенденції, які полягали у: наявності спільних рис кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – першій чверті ХУІІІ ст. та за доби другої чверті – кінця ХУІІІ ст.: конгломеративності; спадковості понять та інститутів; забарвленості релігійними нормами; залежності формування й розвитку окремих понять та інститутів від змін у суспільно-політичній і соціально-економічній сфері; демократизму; гуманності інституту покарання; впливовості демократичних та гуманістичних ідей, закладених у звичаєвому та загальному праві українського народу, законодавстві Української держави, правових звичаях Запорізької Січі, на розвиток кримінального права Гетьманщини; впливовості різних систем кримінального права, утворюваних як джерелами місцевого, так і іноземного походження, на розвиток кримінального права Гетьманщини; розвитку окремих понять та інститутів кримінального права Гетьманщини у напрямі поступового наближення їх сутності до понять та інститутів сучасного кримінального права України.^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертаційній роботі вперше комплексно, із залученням усіх джерел права, досліджено кримінальне право Гетьманщини другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст. як правове явище, та доведено його розвиток у зазначений період, з`ясовані закономірності, особливості й тенденції цього процесу.^ Практичне значення одержаних результатів. Доведення розвитку кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст., з`ясування закономірностей, особливостей, визначення тенденцій цього процесу дозволяє заповнити існуючі у вітчизняній історико-правовій науці прогалини з історії кримінального права Гетьманщини. Положення та висновки, відображені у дисертаційній роботі, можуть бути використані у подальших історико-правових розробках: ґрунтуючись на визначеному у цьому дослідженні рівні розвинутості кримінального права Гетьманщини, можна досліджувати розвиток кримінального права України у наступні історичні періоди. У науково-дослідній сфері також можуть послуговуватись виявлені дисертантом закономірності, особливості, тенденції розвитку кримінального права Гетьманщини при відтворенні загального генезису вітчизняного кримінального права, починаючи з періоду Київської Русі. Конкретні дані, наукові положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці монографій, підручників, навчальних посібників тощо. У навчальній сфері результати дослідження можуть використовуватись у процесі викладання курсу “Історія держави і права України”, “Історія українського права”, історичної частини курсу “Кримінальне право України”.^ Апробація результатів дисертаційного дослідження проводилась на кафедрі теорії та історії держави і права Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. Його головні ідеї були викладені у доповідях на науково-практичних конференціях: „Науковий потенціал світу – 2004” (листопад 2004 р., м. Дніпропетровськ), „Наука і освіта – 2005” (лютий 2005 р., м. Дніпропетровськ), „Другі юридичні читання” (травень 2005 р., м. Київ).Результати дослідження знайшли відображення у матеріалах трьох науково-практичних конференцій та чотирьох статтях у наукових фахових виданнях.^ РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ГЕТЬМАНЩИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХУІІ – ХУІІІ СТ.1.1. Історіографія дослідженняОсобливе місце серед розвідок, присвячених дослідженню історії кримінального права Гетьманщини, займають праці вчених, які аналізували його джерела. На особливу увагу заслуговують розробки тих вчених, які прагнули дослідити не тільки формальні ознаки того чи іншого джерела, а й його долю у наступні історичні періоди. Зокрема, щодо дослідження Литовського Статуту 1588 р. саме у такому ракурсі існує багато праць вчених як дореволюційного, так і радянського періоду, а також українських (як зарубіжних, так і сучасних вітчизняних) істориків та правників. Значущими працями дореволюційного періоду, в яких досліджувалось не тільки походження, мова, джерела Литовського Статуту 1588 р., а й доводилась його чинність у період існування Гетьманщини, були праці С.Л. Пташицького („К вопросу об изданиях и комментариях Литовского Статута”, 1893 р., „К истории Литовского права после третьего статута”, 1893 р.), С.О. Бершадського („Литовский статут и польские конституции”, 1893 р.), О. Квачевського („Литовский Статут, как источник местного права для губерний черниговской и полтавской”, 1876 р.), В.М. Баршевського („Краткая история Литовского Статута”, б.р.).Визначною працею, в якій доводилась чинність Литовського Статуту ІІІ редакції після національно-визвольної війни українського народу 1648 – 1657 рр., є дослідження відомого дореволюційного правника О.Ф. Кістяківського „Права, по которым судится малороссийский народ” (1879 р.).Це питання знайшло відображення і у працях І. Теличенка („Очерк кодификации малороссийского права до введения Свода Законов”, 1888 р.), М.Є. Слабченка („Ескізи з історії „Прав, по которым судится малороссийский народ”, 1927 р.), А.П. Ткача („Історія кодифікації дореволюційного права України”, 1968 р.). Окрім того, дослідники приділили значну увагу вивченню питання щодо того, Статутом якої мови (польської, „руського наречія”) користувались судді у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст. при вирішенні ними судових справ. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlДеякі відомості про звичаєве право запорізьких козаків подає нам офіцер російської армії Г. Манштейн у чотиритомнику „Записки исторические, политические и военные о России с 1727 по 1744 год” (видання 1810 р.). У першому томі він певну частину відвів опису побуту запорожців, їх обрядових традицій, у його творі містяться і відомості про покарання за крадіжку.Достатньо цікавим є і видання „Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа” (1842 р.). У ньому яскраво описуються ті види смертної кари, які застосовувались до винних у Запорізькій Січі.Подібною за характером опису є „История о казаках запорожских, как оные из древних лет зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся” С.І. Мишецького, видана „Императорским Обществом истории и древностей российских” у 1847 р. У цій праці, окрім опису побуту та життя козаків, розповідається також про злочини та види покарань, які існували у Запорізькій Січі. Описовий характер мала і праця „Летописное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще” (1847 р.) О.І. Рігельмана. У ній у доступній формі автор розповідає про політичну історію козацтва, починаючи від його виникнення; життя і побут козаків Гетьманщини; також міститься і опис звичаїв запорожців, видів злочинів та покарань, що мали місце у Запорізькій Січі.Однією з перших праць, в якій на основі архівних матеріалів комплексно досліджується історія Запорізької Січі, є „История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского” (1841 р.) відомого історика А.О. Скальковського. У своїй монографії цей вчений дослідив походження козацтва, управління у Запорізькій Січі, її церковний устрій та соціально-економічний лад, побут, звичаї запорожців. Певне місце у праці було присвячено і аналізу норм кримінального права Запорізької Січі (видів злочинів та покарань). Спеціально кримінальному праву Запорізької Січі була присвячена ще одна праця А.О. Скальковського „Как судили и рядили в Сечи Запорожской” (1886 р.), у якій вчений на основі аналізу судових справ висвітлив систему покарань у кримінальному праві Запорізької Січі.У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. інтерес до права Запорізької Січі значно збільшився. У зазначений період з`являються праці, в яких на основі існуючого архівного матеріалу, доробку попередників, на високому науковому рівні досліджуються поняття злочину, види злочинів, мета покарання і система покарань у кримінальному праві Запорізької Січі. До таких праць слід віднести монографії Г.П. Надхіна „Память о Запорожье и о последних днях Запорожской Сечи” (1877 р.), М. Марковина „Очерк истории запорожского казачества” (1878 р.), О. Кузьміна „Запорожская Сечь. Исторический и бытовой очерк” (1902 р.), спеціальні статті А. Д-ського „Система карательных мер в Запорожье” (1893 р.).Говорячи про дослідників права Запорізької Січі, не можна не згадати праці видатного вченого Д.І. Яворницького. У кількох монографіях, таких як: „Запорожье в остатках старины и преданиях народа” (1888 р.), „Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края” (1889 р.), „Як жило славне запорожське низове військо” (3-є видання, 1918 р.), і, особливо, тритомна „Історія запорізьких козаків” (1892 р.) – Д.І. Яворницький, досліджуючи різні сфери життя запорожців, проаналізував види злочинів та систему покарань, що існували у кримінальному праві Запорізької Січі.З українських як зарубіжних, так і вітчизняних сучасних вчених, які займались проблемами кримінального права Запорізької Січі, необхідно назвати М.Є. Слабченка („Соціально-правова організація Січи Запорозької”, 1927 р.), С. Наріжного („Судівництво й кари на Запорожжі”, 1939 р.), Я. Падоха („Суди й судовий процес Старої України”, видання 1990 р.), І. Грозовського („Козацьке право”, 1997 р., „Право Нової Січі (1734 – 1775 рр.)”, 2000 р.). У зазначених працях вчені намагались дослідити джерела права Запорізької Січі, поняття злочину та види злочинів, мету покарання, систему покарань у кримінальному праві Запорізької Січі, його характер та особливості.Норми кримінального права, які містились у Литовському Статуті 1588 р. і були чинними в Україні після національно-визвольної війни українського народу 1648 – 1657 рр., стали об`єктом дослідження багатьох вчених. Одними з найбільш ґрунтовних праць у цьому напрямі є монографії відомих вчених О.О. Малиновського („Учение о преступлении по Литовскому Статуту”, 1894 р., „Лекции по истории русского права”, 1918 р.) та Г.В. Демченка („Наказание по Литовскому Статуту в его трех редакциях (1529, 1566 и 1588 г.)”, 1894 р.). У своїй першій праці О.О. Малиновський дослідив поняття та елементи складу злочину, види злочинів на основі аналізу відповідних норм Литовського Статуту, у тому числі і його ІІІ редакції. У своїй другій монографії вчений у рамках вивчення історії кримінального права дослідив за Литовським Статутом поняття злочину, деякі елементи складу злочину, поняття співучасті, систему покарань. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlДостатньо цікавою є праця А. Козаченка „Злочини і покарання в Україні-Гетьманщині за універсалами Богдана Хмельницького (1648 – 1657 роки)” (2003 р.). Автор на основі аналізу таких джерел як Зборівські статті, Переяславсько-Московські статті, Артикули Війська Запорізького, привілеї польських королів та деяких інших дослідив види злочинів, мету покарання та систему покарань у кримінальному праві Гетьманщини у період національно-визвольної війни українського народу.Об`єктом дослідження науковців стала також і судова практика в Гетьманщині у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст. Однією з перших праць у цьому напрямі є розвідка В.Б. Антоновича „Колдовство. Документы – процессы – исследование” (1877 р.). У ній вчений проаналізував значну кількість судових справ стосовно „чародійства”, і на цій основі дійшов кількох важливих висновків щодо характеру вироків.Цінною, на нашу думку, є також монографія Д.П. Мілера „Очерки из истории и юридического быта Старой Малороссии” (1895 р.). Зокрема, у главі УІІ своєї праці вчений на основі аналізу судових справ ХУІІІ ст. виявив, якими законодавчими актами керувались судді при винесенні вироку, а також які з них мали найбільший вплив на судову практику (Литовський Статут, російське законодавство), а які несли виключно допоміжний характер (збірники Магдебурзького права).Особливий інтерес викликає праця Ор. Левицького „Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине ХУІІ ст.” (1901 р.), у якій автор, користуючись, в основному, архівами козацького суду в м. Полтаві, у художній формі висвітлив хід деяких судових процесів другої половини ХУІІ ст. в Гетьманщині. Вчений навів 37 справ, зокрема, щодо крадіжки, вбивства, перелюбства, наклепу, чарівництва, спричинення тілесних пошкоджень тощо.Ще однією розвідкою стосовно аналізу карної практики судів у Гетьманщині у другій половині ХУІІ ст. є дослідження Н. Мірзи-Авакянца „Нариси з історії суду в Лівобережній Україні другої половини ХУІІ століття” (1927 р.). У ньому автор виявила типи злочинів, які розглядались у судах, у короткому огляді описала характер застосування суддями діючих у другій половині ХУІІ ст. у Гетьманщині норм кримінального права. Важливим є і те, що Н. Мірза-Авакянц визначила особливості судової практики зазначеної доби, вказавши на основні причини цих особливостей.Значну роботу щодо дослідження судової практики в Гетьманщині у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст. провів І. Черкаський. У своїй розвідці „Сліди домініяльного (панського) суду на Лівобережній Україні наприкінці ХУІІ й початку ХУІІІ в.” (1926 р.) він дослідив компетенцію панських судів щодо кримінальних справ, а також з`ясував види покарань, які ці суди мали право застосовувати до винних. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html^ 1.2. Методологія дослідженняМетодологія, яка застосовується автором цієї дисертації, містить кілька методів, які є засобами вивчення предмету, досягнення мети та виконання завдань дослідження. Загальним методом, який використовується у дисертаційному дослідженні, є діалектичний метод. Завдяки його застосуванню можна розглянути кримінальне право Гетьманщини другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст. в його розвитку, виявити причини цього процесу, зв`язок з різними сферами суспільних відносин. Для досягнення мети дослідження окрім загального методу автором використовуються загальнонаукові методи. Так, одним з найбільш значущих є метод аналізу. Суть цього методу полягає у тому, що кримінальне право Гетьманщини зазначеного періоду розкладається на складові частини (норми, поняття, інститути) і виявляються їх характерні риси у розвитку. Метод синтезу дозволяє дослідити кримінальне право Гетьманщини другої половини ХУІІ – ХУІІІ ст. через умовне поєднання його складових частин. Відтак, кримінальне право Гетьманщини можна розглянути як єдину сукупність норм, понять, інститутів, виявити його характерні риси у досліджувану добу. Значущим при проведенні цього дисертаційного дослідження є інституціональний метод. Завдяки його використанню розвиток кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст. простежується за допомогою дослідження складових частин кримінального права (норм, понять, інститутів). Результатом використання даного методу є виявлення основних властивостей понять та інститутів кримінального права Гетьманщини досліджуваного періоду, що сприяє, разом із застосуванням інших методів, визначенню ключових моментів розвитку кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст. Одне з провідних місць у дисертації займає історичний метод. Його використання, безперечно, дає змогу дослідити розвиток кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст., і, що важливо, розглянути зазначений розвиток як історично детерміноване явище. Історичний метод, природно, тісно пов`язаний з логічним методом. Використання логічного методу дає можливість виявити основні закономірності, тенденції та особливості розвитку кримінального права Гетьманщини у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст., а також його характерні риси у досліджуваний період. Характер, мета та основні завдання цієї дисертаційної роботи визначають необхідність застосування історично-порівняльного методу. У результаті його використання ми можемо порівняти спільні та відмінні риси кримінального права Гетьманщини у період другої половини ХУІІ – першої чверті ХУІІІ ст. та другої чверті – кінця ХУІІІ ст., що, у свою чергу, сприяє виявленню основних закономірностей, тенденцій та особливостей його розвитку. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Разом з тим, менш повно досліджено кримінальне право за нормами Кодексу 1743 р. Найбільш вагомі розвідки М.Є. Слабченка, А. Яковліва, Я. Падоха, хоч і містять аналіз понять та інститутів кримінального права, але не мають його комплексного або завершеного висвітлення: праця М.Є. Слабченка стосувалась лише аналізу системи покарань, у працях А. Яковліва та Я. Падоха деякі поняття та інститути кримінального права не знайшли свого відображення або були недостатньо розроблені. Фактично відсутні ґрунтовні розробки, які б стосувались дослідження кримінального права Гетьманщини за законодавством Української держави. Наявною є лише праця А. Козаченка, але вона стосується тільки доби 1648 – 1657 рр. і не висвітлює повною мірою стан розвинутості понять та інститутів кримінального права за законодавством Гетьманщини. Автор дисертаційного дослідження вважає, що для досягнення мети та виконання основних завдань роботи необхідним є використання таких методів як: діалектичний, аналізу та синтезу, інституціональний, історичний у поєднанні з логічним, історично-порівняльний, порівняльно-правовий, спеціально-юридичний.^ РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ГЕТЬМАНЩИНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХУІІ – ХУІІІ СТ.^ 2.1. Звичай і загальне право у період ГетьманщиниНаціонально-визвольна війна українського народу у 1648 – 1657 рр. призвела до появи не лише незалежної Української держави - Гетьманщини, але й до встановлення чинності таких джерел права як загальне та звичаєве право. На це вплинула і соціальна революція, яка була здійснена під час боротьби за незалежність. Рушійною силою війни та революції було українське селянство, яке прагнуло, насамперед, знищити кріпосний лад, що існував у Речі Посполитій. У результаті соціальної революції в Україні було повністю знищене польське магнатське та шляхетське землеволодіння. Землею стали володіти сільські громади та козаки. Як справедливо зазначає Н. Мірза-Авакянц, „...ще досить міцно трималося дрібне землеволодіння козаків і селян – придбання революції 1648 р., а вкупі з цим не втратила значіння громада, що складалась з дрібних землевласників – „статечного” козачества та селянства...” [1, с. 63].Після національно-визвольної війни та революції українські селяни стали особисто вільними і не відбували панщину. Вони набули право вільно займатися не тільки сільськогосподарським виробництвом, а й промислами та торгівлею. Селяни та інші верстви українського населення мали право змінювати місце проживання, вільно переходити з одного стану в інший. Отже, в Україні у результаті національно-визвольної війни та соціальної революції виникли умови для розвитку буржуазних відносин.Розвиток нових виробничих відносин спричинив зміни в менталітеті українського народу. В ньому з’явилися такі тенденції як негативне ставлення до великого землеволодіння, до швидкого і нечесного збагачення. Це підтверджується тим, що українська старшина тривалий час приховувала набуття нею різними способами земельних угідь. Таке приховування пов’язувалось якраз з тим, що основна маса українського населення, зокрема, селянство, досить вороже ставилося до появи великого земельного володіння. Подібне ставлення, на нашу думку, пояснюється тим, що у тодішньому середовищі українського суспільства досить глибокі коріння мало почуття справедливості.Утворення Української держави привело до появи нових адміністративно-владних структур. Посади в них займали ті вихідці із козаків, селян і міщан, які виділялися із загальної маси населення своїми здібностями і позитивними рисами свого характеру: набожністю, гуманністю, хоробрістю тощо. Посади заміщували шляхом виборів знизу до самої гори: на зборах сотні, полку або на загальних зборах козаків. Так формувалася старшина, яка одержувала за свою службу земельні володіння, а також звання заслужених, значних і значкових і з часом утворила привілейований стан українського населення. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlПоява загального права була реакцією на нові соціально-економічні умови, що склалися в Гетьманщині після національно-визвольної війни. Норми загального права почали виникати також і завдяки глибокій релігійності та природній доброті, почуттю справедливості, гуманізму українців. Вони проявлялися насамперед у вчинках окремих осіб або групи людей як реакція на певні явища або вчинки представників як органів влади, так і решти населення. Вони також були показником бачення значною кількістю населення нових відносин, що складалися в українському суспільстві і відображали “загальні” погляди. Деякі вітчизняні сучасні дослідники наголошують на тому, що загальне право було чинним завдяки двом основним елементам: а) наявності високого рівня правосвідомості народу і б) масовій реалізації цієї правосвідомості [10, с. 50].Центральне місце у загальному праві посідало “право справедливості”. Виходячи з власного розуміння справедливості, керуючись звичаями, своїми переконаннями, совістю, судді призначали покарання, які були, як правило, набагато поблажливішими порівняно із давнім звичаєм і законом. Усе частіше осіб, що вчинили злочин, беруть під опіку громади, духовенство та окремі представники українського суспільства. В окремих випадках особа або група осіб, врятувавши злочинця від смертної кари, брали його під свою опіку. Як зазначає відомий дослідник М.Є. Слабченко, така практика доволі часто застосовувалася монастирями, які користувалися значним авторитетом серед населення та суддів [11, с. 53].Одним з важливих питань є питання щодо суб`єктів застосування норм загального права. На нашу думку, слід погодитися з твердженням Є.В. Шаломєєва, що загальне право було „здоровим глуздом” суддів, і найчастіше застосовувалося сільськими громадами та копними судами [12, с. 121]. Слід зазначити, що в Гетьманщині у досліджуваний період сільські громади мали достатньо широкі повноваження. Зокрема, громада здійснювала самоврядування і вирішувала питання, керуючись власною правосвідомістю. Вона приймала постанови, і, таким чином, створювала норми матеріального права, відтак – і норми загального права.Коли злочин стосувався жителів кількох громад, то скликалася “купа” або “копа”, яка здійснювала судочинство. Копний суд був поширений на всій території України. М. Д. Іванишев, посилаючись на Литовський Статут 1588 р., стверджував, що копні суди були поширені у Волинському, Подільському, Більському та Руському (Львівська, Галицька та Холмська землі) воєводствах [13, с. 6-7]. Дослідник І. Новицький стверджує, що копні суди існували і у Київському та Брацлавському воєводствах [14, с. 90]. На думку І. Черкаського, копні суди на території України виникли ще в ХІ ст. і припинили своє існування тільки у ХУІІІ ст. [15, с. 68]. Як довів учений, у роботі копного суду брали участь шляхтичі, селяни, міщани, духовенство, урядовці та представники усіх національностей, що проживали в Україні [15, с. 104 - 123].М.Д. Іванишев наголошує, що до копного суду належало кілька сот осіб [13, с. 41]. Частина мешканців села чи усі його мешканці або ж мешканці кількох сіл могли зібратися на копу і провести судочинство. Тобто, жодних обмежень у кількості членів копних судів не існувало, все залежало від тяжкості злочину і місця його вчинення. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html З аналізу діяльності копних судів другої половини ХУІІ – першої чверті ХУІІІ ст. випливає, що загальне право – це право, яке “сидить” у свідомості народу; реалізація його норм здійснювалася учасниками копного суду. Говорити про існування загального права можна лише тоді, коли його норми досить часто підтверджуються судовою практикою, існує наявність згоди з боку населення на їх застосування; їх справедливість і розумність; їх обов`язковість та погодженість з нормами інших джерел права. У деяких випадках норми загального права співпадають із нормами звичаєвого права. Разом з тим, застосування норм загального права призводить в окремих випадках до знищення норм звичаєвого права. Це трапляється тоді, коли з`являються нові соціально-економічні і політичні реальності, яким не відповідають норми звичаєвого права. Виходячи з нових реалій, судді ігнорують норми звичаєвого права, і, керуючись справедливістю, совістю, здоровим глуздом, творять норми, які є нормами загального права. Вони застосовуються не під примусом, а завдяки переконанню. Для цього необхідне існування духовної спільності народу, його високої правосвідомості. До цього слід додати генетичну, антропологічну, побутово-етнографічну спільність та спільність переконань. Все це формує свідомість не тільки особи, а й особливу загальнонародну правосвідомість. Вона проявляється у загальному праві і є головним чинником у його творенні та чинності.Носієм загального права у Гетьманщині була громада. Загальне право могло проявлятися у свідомості окремих індивідуумів, наприклад, учасників копного суду, коли індивідууми вважали, що воно притаманне усім іншим: а чи більшості членів громади, а чи копи. При цьому вважалося, що загальне переконання може суперечити думці окремих осіб, бо така думка вважалася індивідуальною. Положення загального права ставало правовим, коли воно проявлялося через вольову норму, базовану на справедливості та здоровому глузді. У загальному праві проявлялася воля громади або